Фінансова система та її основні елементи

Реферат на тему:

«Фінансова система та її основні елементи»

Фінансова система та її основні елементи

Поняття фінансової системи є більш загальним визначенням фінансів. Фінанси, як зазначалося, виражають економічні суспільні відносини. Але такі відносини мають свою специфіку в кожній ланці фінансової системи. Кожна ланка фінансової системи певним чином впливає на процес відтворення, має властиві їй функції. Так, фінанси підприємств обслуговують матеріальне виробництво. З їх допомогою формується валовий внутрішній продукт, який розподіляється всередині підприємств і галузей господарства, через державний бюджет мобілізуються ресурси і відбувається їх перерозподіл між галузями господарства, економічними регіонами, окремими соціальними групами населення. Позабюджетні спеціальні фонди мають цільове призначення. Так, Пенсійний фонд України мобілізує засоби для виплат пенсій громадянам, фонди соціального страхування, загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань призначені для виплат застрахованій особі або її сім'ї матеріального забезпечення при настанні страхового випадку.

Таким чином, кожна ланка фінансової системи являє собою певну сферу фінансових відносин, а фінансова система -це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Для фінансових систем притаманні певні специфічні риси, а саме:

для кожної ланки фінансових систем характерні властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та напрями їхнього використання;

відносна самостійність ланок фінансової системи, тобто кожна з них має власну специфічну сферу застосування;

тісний взаємозв'язок і взаємна зумовленість між ланками фінансової системи, тобто кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

фінансова система держави може бути ефективною лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки;

кожна ланка фінансової системи може поділятися на менші підрозділи залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів.

Поділ фінансової системи на окремі ланки - явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи - динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Отже, фінансова система - це система форм і методів утворення, розподілу та використання фондів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення соціальних та економічних потреб суспільства в цілому, господарських структур, окремих громадян.

Державна фінансова система розвинутих країн включає такі ланки: державний бюджет, місцеві фінанси, спеціальні позабюджетні фонди та фінанси державних корпорацій.

Основним елементом фінансової системи є державний бюджет. За своїм матеріальним змістом він є головним централізованим фондом коштів держави, через який перерозподіляється до 40% національного доходу країни.

Основним способом наповнення державного бюджету є податки. На їх частку припадає від 70 до 90% загальної суми доходів бюджету. В країнах з розвинутою ринковою економікою за державним бюджетом закріплені такі податки, як прибутковий податок корпорацій, акцизи, податок на додану вартість, мито.

З державного бюджету кошти витрачаються на військові заходи, втручання в економіку, утримання державного апарату, соціальні витрати, субсидії і кредити країнам, що розвиваються.

Другим елементом фінансової системи є місцеві фінанси, які включають місцеві бюджети, фінанси муніципальних підприємств та автономні місцеві фонди. Основну роль відіграють місцеві бюджети.

Доходи місцевих бюджетів формуються переважно з другорядних (місцевих) податків і зборів. Серед витрат місцевих бюджетів найбільше йде на соціальні заходи. Місцеві бюджети як переважно дефіцитні отримують необхідні кошти у вигляді субсидій та кредитів з державного бюджету.

Третім елементом фінансової системи є позабюджетні спеціальні фонди. У країнах з розвинутою ринковою економікою це фонди національного страхування, які утворюються за рахунок страхових внесків працівників підприємств і дотацій з державного бюджету. Кошти таких фондів використовуються на виплату пенсій за віком, по інвалідності, у випадках втрати годувальника, виплати по тимчасовій непрацездатності, безробіттю.

Державні підприємства в країнах Західної Європи набули швидкого розвитку після другої світової війни внаслідок націоналізації (1946-1950 pp.) залізничного, повітряного транспорту, електроенергетичної, газової, вугільної та деяких інших галузей промисловості.

Фінансову систему України утворюють певні ланки фінансових відносин (рис. 4).

Провідною ланкою фінансової системи є фінанси підприємницьких структур. Вони складаються із фінансів виробничої і невиробничої сфер.

Фінанси виробничої сфери поділяють на дві групи:

залежно від форми власності: на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні;

залежно від виду діяльності: на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

Фінанси невиробничої сфери поділяються на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Структура бюджетної системи визначається Конституцією України. У ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави й місцевих органів влади та управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і витрат між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання та затвердження.

Бюджет є формою планомірного нагромадження і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Таке нагромадження коштів відбувається в галузях виробництва, тому підприємства усіх форм власності є провідною ланкою у створенні фінансів держави, оскільки фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, які виникають при створенні та використанні грошових доходів для формування основних і оборотних фондів, розрахунків з державою через систему податків і обслуговування кругообігу коштів підприємств та зміну форм вартості в процесі такого кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси використовуються для розподілу й перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд сприяння зайнятості, Фонд соціального страхування, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Особливість формування цих фондів є те, що вони мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. Так, відповідно з чинним законодавством, на Пенсійний фонд України покладається завдання забезпечити фінансування витрат на виплату пенсій громадянам, яким виповнилася необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей та інші заходи.

Державний кредит являє собою заборгованість держави перед громадянами та господарськими структурами своєї країни, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством.

Страхові та резервні фонди є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансово забезпечити заходи, які не були включені до планів фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди формуються за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб і знаходяться в розпорядженні страхових організацій різних форм власності. Страхові фонди й резерви - об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Функціонування страхових і резервних фондів фінансових ресурсів забезпечує мінімізацію втрати економіки держави, господарських структур та окремих громадян, що пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок - ланка фінансової системи, яка формує і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає валютний ринок, ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів і фінансових послуг.

Валютний ринок - це формування фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення цих фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю - це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів.

Управління державними фінансами

Управління фінансами здійснюється через існуючу систему відносин, які зумовлені історичними, економічними й політичними умовами та підпорядковані фінансовій політиці держави. Відповідно до неї визначається обсяг розподілу й перерозподілу національного доходу через окремі ланки фінансової системи.

Ступінь перерозподілу залежить від ролі держави в процесі фінансування соціальних витрат, стимулюванні заощадження й нагромадження як джерел виробничого інвестування та науково-технічного прогресу. Економічний устрій визначає коло фінансових відносин, які формують сферу управлінських функцій безпосередньо держави та її органів. У країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин знаходиться поза управлінням державою, оскільки фінансові ресурси в основному формуються й використовується їх власниками на власний розсуд.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин кругообіг фондів корпорацій матеріалізується у формі грошового капіталу в різних грошових фондах. Держава здійснює вплив на цю сферу фінансових відносин лише через податкову політику, регламентацію кредитних відносин, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду та систему державної підтримки. Тобто здійснюється не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси -реалізація фінансової політики. Залежно від концептуальних передумов держава або посилює або послаблює своє втручання в регулювання тих чи інших сторін економічних та соціальних процесів.

До сфери безпосереднього державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини з приводу формування лише тієї частини фінансових ресурсів, які мобілізуються державою в державному та місцевих бюджетах, спеціальних урядових фондах і державних підприємствах.

Управління державними фінансами в економічно розвинутих державах здійснюється вищими законодавчими органами через прийняття фінансового законодавства, затвердження державного бюджету і звіту про його виконання, затвердження або ліквідації окремих видів податків та інших фінансових параметрів.

Залежно від державного устрою та політичної системи такими законодавчими органами є, наприклад, Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг у ФРН, Верховна Рада в Україні. Організація оперативного управління фінансами здійснюється через державний фінансовий апарат, склад і структура якого теж визначаються згідно з державним устроєм країни.

Управління фінансами в економічно розвинутих країнах здійснюється кількома державними органами. У США, наприклад це Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління при Президентові країни.

Міністерство фінансів США є представником уряду, розроблює фінансову й податкову політику, здійснює емісію грошей, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державних боргів, контролює дотримання фінансового законодавства, оподаткування внутрішніх доходів, контроль за грошовим обігом.

Адміністративно-бюджетне управління при Президентові становить витратну частину федерального бюджету й розроблює фінансові програми, є основним органом виконавчої влади.

У Великій Британії органом державного управління є Казначейство. Воно керує розробленням, складанням та виконанням державного бюджету, визначенням податкової політики, фінансово-економічним прогнозуванням, міжнародними фінансовими відносинами, здійснює контроль за використанням коштів державними підприємствами.

У ФРН органом державного управління фінансами є Міністерство фінансів, яке визначає основи фінансової, податкової, валютної та кредитної політики, складає проект бюджету та середньострокового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за виконанням бюджету й розроблює основи розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів та Федеральне управління державним боргом, яке підпорядковане Федеральному міністерству фінансів. Федеральне відомство здійснює податкову перевірку підприємств, займається оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування. Федеральне управління державним боргом займається операціями з випуску і погашення позик та фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів та бюджету, яке розроблює державний бюджет і контролює його виконання, касове обслуговування бюджету, фінансові операції, забезпечує зв'язок держави з підприємствами в якості акціонера або гаранта.

В Італії управління фінансів покладено на чотири державних органи:

державними витратами і фінансовим контролем -Казначейство;

доходами - Міністерство фінансів;

складанням державного бюджету і координуванням фінансових ресурсів - Міністерство бюджету і планування;

місцевими фінансами - Міністерство внутрішніх справ.

В Україні управління фінансами здійснює Міністерство фінансів. Реалізуючи фінансову політику держави, Міністерство фінансів України забезпечує її втілення в життя шляхом впливу на збільшення доходів бюджету через аналіз показників розвитку чи спаду економіки. Таку роботу Міністерство фінансів виконує разом з Міністерством економіки України. Разом розроблюють проект зведеного балансу фінансових ресурсів України й використовують його показники для розробки Державного бюджету та розрахунків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст державного підпорядкування. Так організується робота по складенню і виконанню Державного бюджету та методичне керівництво роботою в сфері бюджетного планування й фінансування.

Крім того, Міністерство фінансів складає звіт про виконання бюджету, аналізує підсумки та розроблює пропозиції щодо збільшення доходів, проводить роботу по створенню ринку цінних паперів, аналізує його вплив на грошовий обіг та здійснює планування доходів і витрат бюджету з експортно-імпортних операцій, бере участь у складанні платіжного балансу держави.

Міністерство фінансів України відповідно до належних йому прав керує діяльністю Державного Казначейства, створеного Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р.

Державне казначейство організовує та здійснює виконання державного бюджету на основі принципу єдиного казначейського рахунку, здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, включаючи іноземну валюту, в межах розпису доходів і видатків, організовує та здійснює прогнозування й касове планування коштів державного бюджету, визначає на підставі чинного законодавства розміри їх поточного використання в межах затверджених видатків.

Державне казначейство разом із Національним банком та Міністерством фінансів здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та його обслуговування.

Важливу роль у мобілізації надходжень доходів до бюджету виконує Державна податкова адміністрація, яка проводить контроль за чітким виконанням законодавчих і нормативних актів з податків, правильністю обчислення, повноти й своєчасності внесення їх до бюджету.

Крім Міністерства фінансів, Державного казначейства та Державної податкової адміністрації до органів управління відноситься також Рахункова палата, Контрольно-ревізійна служба, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний фонд і фонди соціального страхування.

Рахункова палата Верховної Ради України, створена відповідно до Конституції України, є постійно діючим органом державного фінансово-економічного контролю. Основними завданнями її є організація та проведення контролю за своєчасним виконанням доходної та витратної частин державного бюджету, ефективним витрачанням бюджетних коштів, здійснення контролю за виникненням і погашенням внутрішнього й зовнішнього боргів України, за використанням іноземних кредитів, золотого запасу країни, за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного розвитку, охорони навколишнього природного середовища.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи на місцях контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів і коштів державних цільових фондів, бюджетних позик та кредитів, а також використання матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що перебувають у державній або комунальній власності. До компетенції цих органів належить також контроль за веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах та в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю видає ліцензії страховим компаніям на здійснення страхової діяльності та проводить перевірки щодо дотримання ними законодавства про страхування, здійснює контроль за платоспроможністю страхових компаній відповідно до взятих ними зобов'язань перед клієнтами тощо.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку здійснює реєстрацію випуску цінних паперів, видає ліцензії фінансовим посередникам, регулює операції з цінними паперами, здійснює нагляд за діяльністю суб'єктів фінансового ринку.

Пенсійний фонд є фондом цільового призначення на пенсійне забезпечення громадян. Джерелами доходів Пенсійного фонду є внески підприємств у розмірі 32% до фонду оплати праці, страхові платежі громадян у розмірі 2% від заробітної плати, цільові надходження з бюджету, доходи від розміщення тимчасово вільних коштів фонду та добровільні внески і пожертви.

Фонди соціального страхування відносяться до цільових позабюджетних страхових фондів і акумулюють кошти на виплату грошових допомог у разі нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, тимчасової втрати працездатності та на випадок втрати місця роботи.

Управління корпоративними фінансами

В умовах ринкової економіки особливого значення набувають питання фінансового менеджменту, тобто найбільш ефективного управління фінансовими ресурсами.

В економічно розвинутих країнах наприкінці 90-х років найбільший вплив на фінанси акціонерних товариств і підприємств мали інтернаціоналізація ділових відносин та поширення комп'ютерної техніки.

Здійснення ділових операцій у глобальному масштабі полегшує умови відтворення даної корпорації й поліпшує її фінансовий стан. Це також стосується компаній, які спеціалізуються в сфері надання послуг, включаючи банки, рекламні агентства, бухгалтерські фірми тощо.

Звичайно, завжди будуть функціонувати компанії, орієнтовані лише на національні ринки, але підприємцям слід брати до уваги, що найбільші можливості для успішної діяльності мають ті підприємства, які будують свій бізнес у глобальному масштабі.

Наприкінці 90-х років подальшого розвитку набули комп'ютерна і телекомунікаційна технології, які вплинули на процес прийняття фінансових рішень. Головні компанії обладнані системою персональних комп'ютерів, пов'язаних з локальною мережею, з комп'ютерами постачальників і споживачів. Це дає можливість фінансовому менеджеру постійно обмінюватися необхідною інформацією і приймати раціональні рішення.

Основним завданням фінансового менеджера з мобілізації і використання грошових фондів корпорації є максимізація реальних пасивів й активів. При цьому важливого значення набувають такі питання фінансового менеджменту:

планування і прогнозування фінансової діяльності корпорації. Фінансове управління корпорації розроблює фінансові прогнози на один і п'ять років за обсягом виробництва та реалізації продукції. Фінансові плани розроблюються для окремих галузевих підрозділів у межах однієї фірми. Основними показниками в процесі фінансового планування є обсяг реалізації продукції, прибутку, капітальних вкладень;

прийняття найбільш ефективних рішень у процесі інвестування коштів. Компанія, яка успішно функціонує, має постійно зростаючий обсяг реалізації продукції, а це потребує нових інвестицій та розширення виробництва. Фінансовий менеджер повинен визначити оптимальні темпи зростання обсягу реалізації, структуру залучених засобів, методи їх мобілізації;

координування фінансової діяльності корпорації з усіма її службами;

проведення операцій на фінансовому ринку з мобілізації додаткового капіталу, реалізації власних акцій та облігацій.

Національні та транснаціональні корпорації з організаційно правовою формою акціонерних товариств мають великі фінансові управління. Головний менеджер з фінансових питань є, як правило, віце-президентом корпорації і безпосередньо підзвітний її президенту.

Підлеглими головного менеджера з фінансових питань є головний казначей та головний фінансовий контролер корпорації.

Головний казначей займається плануванням фінансових ресурсів корпорацій, розпорядком виручки від реалізації продукції дукції по відповідних фондах, управлінням касовою готівкою, ринковими цінними паперами корпорації, плануванням структури капіталу фірми. Крім того, у віданні казначея знаходяться питання оплати праці управлінського персоналу, а також формування і використання пенсійного та резервного фондів.

Головний контролер займається розробленням щорічного звіту корпорації, включаючи звіт про прибутки та збитки, звітний баланс. Він несе відповідальність за ведення бухгалтерського обліку, аудиторську діяльність та оподаткування корпорації.

Віце-президент з фінансів разом з іншими членами Ради директорів корпорації та її президентом визначає основні напрями розвитку корпорації: капітальні вкладення, напрями розвитку виробництва, ціни, рівень заробітної плати, кредитну та дивідендну політику.

Керівництво корпорації повинно передбачити не лише ступінь ризику при здійсненні капітальних вкладень і терміни їх окупності, а й форму надходження коштів та те, як нові інвестиції вплинуть на фінансові результати діяльності корпорації.

Головним показником фінансового стану корпорації є динаміка курсів акцій. Стійке зростання курсів акцій свідчить про сприятливу фінансову перспективу корпорації, а зниження - про погіршення фінансового стану її, що може призвести до банкрутства. Курс акцій залежить від фази циклу, діяльності корпорації щодо підвищення ефективності виробництва, рівня дивідендів на акцію, величини відсотка на ринку позичкового капіталу. Кожне рішення керівництва корпорацій аналізується з точки зору впливу на ці фактори і через них -на динаміку курсу акцій.

Фінансування розширеного виробництва в корпораціях здійснюється не лише за рахунок амортизаційних відрахувань та нерозподіленого прибутку, а й за рахунок ресурсів, мобілізованих на фінансовому ринку. Амортизаційні відрахування і прибуток - це власні засоби корпорації, а ресурси, мобілізовані на фінансових ринках, - залучені.

Більшість корпорацій залучають необхідні їм кошти на ринку короткострокових і довгострокових кредитів.