Роль фінансів у суспільному розподілі

2

Реферат на тему:

«Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі»

План

1. Розподіл - найважливіша стадія відтворювального процесу

2. Роль і місце фінансів у процесі розподілу

Розподіл - найважливіша стадія відтворювального процесу

Суспільство не може існувати без постійного відтворення їжі, одягу, житла, соціальної сфери. Із збільшенням чисельності населення планети, урбанізацією, загостренням протиріч усередині окремих держав і між ними, з розвитком прогресу, науки, удосконалюванням техніки та технологій і проявом багатьох інших факторів відтворення середовища існування стає неодмінною умовою виживання людства.

Світовий поділ праці зумовлює нерівномірний розподіл високотехнологічних виробництв, концентрацію фінансового капіталу в най багатших країнах. Бідніші країни займаються видобутком сировини та виробництвом сільськогосподарської продукції. Однак у будь-якому випадку зміст відтворювального процесу не змінюється, а змінюється місце концентрації додаткового продукту. Через фінансовий, банківський і ціновий механізми основна частка прибутку осідає в найбільш розвинутих країнах, що дає змогу їм і далі здійснювати розподіл на свою користь.

Процес відтворення складається з чотирьох стадій:

виробництва;

обміну;

розподілу;

споживання.

Ці стадії обов'язкові для відтворення, процес якого буде припинений за відсутності хоча б однієї з них. Кожна стадія відтворення обслуговується однією або кількома економічними категоріями. Участь категорій у відтворювальному процесі може бути прямою й опосередкованою. Так, поряд з такою категорією, як товар, ціна є центральною складовою в обслуговуванні стадії обміну. Але вплив ціни безпосередньо виявляється на стадії споживання, хоча цю стадію відтворення обслуговують інші економічні категорії.

З огляду на суспільне призначення фінансів (формування й використання фондів, що забезпечують виконання державою своїх функцій), роль фінансів є найвагомішою на стадії розподілу. На цій стадії відтворювального процесу активніше виявляються усі суспільні інтереси, а отже, й протиріччя суспільства.

Справді, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділяється спершу на частку споживання й нагромадження, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

Із сукупного суспільного продукту, що йде на споживання, насамперед виділяється частка, призначена для відшкодування предметів і знарядь праці, використаних у попередньому циклі відтворення. Ця частка забезпечує відтворення в тому самому обсязі і в новому циклі. Частина, що залишилася, розподіляється між власником засобів виробництва та працівниками.

Пропорції розподілу складаються століттями, і кожна зі сторін знаходиться в постійному протистоянні у спробі збільшити свою частину.

Новостворена в суспільстві вартість (V + т) проходить першу стадію розподілу. А ось подальший розподіл неможливо охопити навіть думкою. Стадії обміну та споживання можливі тільки після здійснення стадії розподілу. Кожний учасник відтворювального процесу поділяє свою частину доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Але ще до настання цієї стадії в розподільний процес втручається держава, вилучаючи з індивідуальних і колективних доходів свою частку, використовуючи такі інструменти, як податки, позики, страхові платежі.

Не можна стверджувати, що саме суспільство не бере участі у визначенні межі вилучення частини доходу. Але основним важелем впливу суспільства на дії державних органів є вибори законодавчих органів, президента й інших посадових осіб. Через громадські організації, партії і т.п. суспільство намагається визначити межі діяльності держави. У свою чергу держава (і це загальна тенденція) намагається розширити сферу своєї дії. Чим ширше коло функцій держави, тим на більшу суму доходів членів суспільства вона претендує. Тим самим змінюються й пропорції споживання. Якщо держава відшкодовує частину витрат на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, то це позначається й на ціні робочої сили, а отже - на рівні оплати праці.

Важливо зрозуміти тенденцію - чим вища частка суспільних фондів споживання, тим нижча частка особистих фондів споживання.

У теорії фінансів не припиняються суперечки про порівняльну ефективність державної участі у відтворювальному процесі. Для кожної держави в кожний конкретний момент часу необхідно виробити конкретні рекомендації. Але непорушним правилом повинне бути розуміння, що чим багатше населення країни (не окремі особистості, а широкі верстви), тим багатша й сама держава. Високий рівень доходу створює високий споживчий попит, що оздоровлює економіку. Відповідно зростає податкова база і збільшується частка нагромаджень. Нагромадження становлять основу позичкового капіталу, що, у свою чергу, сприяє розширеному відтворенню й технічному прогресу.

У країнах, уряди яких обмежують через податки особисті доходи громадян, економіка не має бази для зростання. Невдовзі такі країни потрапляють у залежність від багатших країн, тому що звуження внутрішніх джерел доходів відшкодовується зовнішніми запозиченнями. Джерелом погашення зовнішніх боргів є тільки податки й державне майно.

Необхідно усвідомити, що відтворювальний процес - це саморегулювальна система. У цю систему вносить зміни не тільки держава шляхом перерозподілу доходів, тут позначаються й міжнародний поділ праці, класові, національні та релігійні протиріччя, міждержавні інтереси та інші фактори. У сучасному світі важко передбачити тенденції впливу на відтворювальний процес. Але якщо виключити світові катаклізми, то на ці процеси впливає тільки економічна політика держави.

Нині зміна виробничих відносин в Україні, коли складний господарський механізм плановорегульованої економіки відразу був переведений на ринкові засади спричинила порушення господарських зв'язків, втрату ринків збуту практично в усіх галузях господарської діяльності.

Відмовившись від господарсько-організуючої функції, держава не зменшила свої власні витрати, а в багатьох випадках ще й збільшило свої потреби. За цих умов механізм розподілу і перерозподілу доходів суспільства суперечить механізму відтворювального процесу, що стало ще однією причиною загального економічного спаду в країні. Це й зрозуміло, адже при зниженні частки реальних доходів суб'єктів відтворювального процесу звужується сфера обміну та споживання. Тоді й процес виробництва не може відновлюватися в колишніх обсягах.

У реальній дійсності розглянуті процеси набагато складніші. Крім негативного впливу високого податкового порогу, негативно вплинула на відтворювальний процес і політика Національного банку України, коли ставки банківського відсотка в період галопуючої інфляції досягли астрономічного рівня - 200%. При світовому рівні рентабельності, нижчій від 10%, на капітал український виробник, навіть без урахування податків, повинен був забезпечити рентабельність виробництва на рівні 210%.

Можна навести багато прикладів цілеспрямованих заходів, у тому числі і з боку держави, що призвели до розбалансування відтворювальної системи в Україні. Усі вони відбивають роль держави в розподільному процесі, здійснювану через фінанси та інші механізми.

Якщо порушуються збалансовані межі втручання держави в розподільний процес, порушується увесь відтворювальний процес. Усе це можна назвати структурною перебудовою економіки або ж створенням ринку праці. Але якщо держава має брати на себе значні додаткові зобов'язання щодо підтримки бідних верств населення, щоб уникнути соціального вибуху, то вона обов'язково має порушити нормальний відтворювальний процес.

Проте завдання фінансової науки полягає не в критиці економічної політики держави, а в рекомендаціях з удосконалення сфери фінансів.

В умовах повної заміни централізованої планової системи ринковим механізмом не могла зберегтися стара розподільна система. Зрозуміло, що необхідно створювати нову. Але при виборі нової системи треба враховувати стан вітчизняної промисловості, структуру промисловості, конкурентоспроможності і багато інших факторів. Копіювати системи країн світу можуть дозволити собі слаборозвинуті держави, які не мають власної історії державності та науки. Україна має йти власним шляхом. Адже країна з тисячолітньою історією не може відмовитись від накопиченого досвіду і запозичити чужий. Тим більше, що приватизовано тільки невелику частину багатства країни, тобто нові виробничі відносини знаходяться лише на стадії формування. Відомо, що будь-який розподіл заснований на виробничих відносинах, тобто на праві власності.

Роль і місце фінансів у процесі розподілу

У реальному русі капіталу не можна обмежуватися тільки сферою матеріального виробництва. Необхідно усвідомити, що капітал не визнає національних кордонів, чому сприяє не тільки специфіка біржової та банківської сфер, а й широкий розвиток транснаціональних компаній.

Замість сукупного суспільного продукту для аналізу можна взяти валовий національний продукт. Обидва показники мають свої переваги й недоліки. Так, у валовий національний продукт не входять матеріальні витрати на виробництво продукції. Водночас у сукупний суспільний продукт не входять невиробничі послуги, на частку яких у високорозвинутому суспільстві припадає більше ніж третина витрат суспільства.

Однак з позиції багаторівневості розподілу доцільніше обрати показник сукупний суспільний продукт, оскільки він повніше відбиває найважливішу сферу відтворювального процесу - сферу матеріального виробництва.

Сукупний суспільний продукт складається з двох основних частин:

вартості витрачених на виробництво продукції засобів виробництва (знарядь праці і предметів праці), що позначається в політекономії символом С;

національного доходу (вартості робочої сили і додаткового продукту), які позначають відповідно символами Vim Необхідно відразу обумовити умовність усіляких схем і формул, тому що в реальному житті немає місця теоретичній черговості та послідовності операцій. Наприклад, щоб організувати виробництво, треба скористатися або державними субсидіями, або банківським кредитом, що формуються за межами матеріального виробництва.

Безумовними у фінансовій системі є податки. Щоб детально вивчити їх механізм, розглянемо умовний приклад розподілу сукупного суспільного продукту (ССП).

Відшкодування із вартості ССП витрачених засобів виробництва (амортизація, закупівля нових матеріалів, сировини, напівфабрикатів, придбання палива й електроенергії і т.п.) не можна відносити до процесів розподілу. Це відшкодування зумовлене необхідністю відтворення, без чого, як зазначалося, суспільство не може існувати. Однак формально - це процес розподілу ССП. Таким чином у процесі первинного розподілу ССП виділяються три складові:

С - вартість витрачених засобів виробництва;

V - оплата праці (особистий доход працівників сфери матеріального виробництва);

т - доданий продукт, який умовно можна прийняти за прибуток.

Якби сферу матеріального виробництва можна було прийняти за ізольовану систему, то подальший перерозподіл (тому що тільки так можна позначити розподіл уже розподіленого) передбачав би ще одну операцію - сплату податків із Vi т. Однак у реальній сфері розподілу бере участь не тільки держава через систему податків, а й сфера послуг, охорони здоров'я, банківська система і т. д.

Держава, сформувавши доходну частину бюджету, виплачує, зокрема, зарплату працівникам бюджетної сфери. Останні теж сплачують податки, що йдуть на формування доходів держави. З особистих доходів громадяни оплачують різні послуги, роблять внески до страхових фондів, погашають відсотки

за користування кредитами. Щоб одержати кошти за надані послуги і т.ін., підприємства також сплачують податки, що спрямовуються на формування доходів держави. Ця низка пе-рерозподільних відносин нескінченна. Але не усі відносини розподілу є фінансами, а поза межами розподілу немає фінансів.

Після першої стадії розподілу, коли ССП розподіляється на С і V+m, настає друга стадія, коли національний доход (V+m) поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання.

Фонд нагромадження складається з двох частин - частини, що йде на розширене відтворення, і частини, що йде на утворення резервних фондів. На цій стадії участь фінансів виявляється через державні вкладення в економіку та створення державних резервів і страхових фондів. Цій стадії передує, природно, стадія формування фондів. Черговістю стадій можна знехтувати. Тим більше, що всі доходи і витрати здійснюється в межах бюджету, затверджуваного до початку гляді податків значну частину первинних доходів, то цим вона стримує розвиток економіки. Сутність у специфіці держави як органу керування - його витрати або надлишки (там, де йдеться про фінансування витрат державного апарату) або неефективні (у частині витрат на економіку), або нераціональні (витрати на соціальну сферу обходяться занадто дорого і не стимулюють відтворення робочої сили). Зовсім не підлягають оцінці ефективність витрат на оборонні галузі економіки й оборону країни. І справа не тільки в конфіденційності більшості подібних бюджетних статей - в умовах поширення зброї масового знищення ефективність будь-яких витрат на оборону неможливо обґрунтувати, тому що немає ефективного захисту від сучасної зброї.

Якщо держава вилучає у вигляді податків понад 30% національного доходу, тоді в економіці відсутні внутрішні резерви для зростання та модернізації. Частка податкового вилучення може бути й вищою, але в цьому разі держава частково повинна брати на себе витрати на відтворення робочої сили. При високому податковому порозі витрати на збір податків відносно зростають, оскільки посилюються тенденції відхилення від податків.

Література

Закон України "Про державний внутрішній борг України" // Закони України: В 11т.- Верховна Рада України. Інститут законодавства. - К., 1996. - Т. 4.

Закон України № 1788 - XII від 5.11.91 р. "Про пенсійне забезпечення" // Відомості ВРУ, 1992. - № 2.

Закон України "Про банкрутство" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. --№31.

Закон України № 2240 - НІ від 18.01.2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" // Відомості ВРУ, 2001. -№11.

Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.

Закон України №437/95-ВР№8 від 21 листопада 1995 р. "Про промислово-фінансові групи в Україні" (Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні" (Відомості Верховної Ради України. - 1996 р. - № 23).

Закон України № 120-ХІІ ВР від 18.06.1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу".