Вплив грошової маси на інфляцію та ціну грошей

Ось уже впродовж кількох років в Україні точиться дискусія щодо ключових засад грошово-кредитної політики держави в умовах ринкової трансформації економіки. Чи достатньо для нормального господарювання наявного обсягу грошової маси? Оптимальним чи штучно завищеним (або заниженим) є валютний курс національної грошової одиниці? Кредитна рестрикція чи кредитна експансія потрібні нині кризовій українській економіці? Це лише частина питань, які конче потребують відповіді. З'ясувати деякі з них робить спробу автор цієї статті.

Перш ніж аналізувати вплив грошової маси на рівень інфляції і ціну кредитних ресурсів, визначимося з термінами.

Готівка (або гроші поза банками) утворює грошову масу М0. Разом із коштами на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті (так званими коштами до запитання) гроші поза банками становлять грошову масу М1. Сума готівки, коштів до запитання, строкових депозитів у національній валюті і всіх видів вкладів у іноземній валюті -- це грошова маса М2. Сума готівки, всіх видів вкладів у національній та іноземній валютах, цінних паперів власного боргу та коштів клієнтів за трастовими операціями комерційних банків становить грошову масу М3.

Аналіз динаміки грошової маси в період із 1995 по 1998 рік (див. таблиці 1 і 2) дає підстави зробити такі висновки:

* обсяг грошової маси М3 за цей час збільшився у 2.27 раза;

* обсяг грошової маси М0 (готівки) зріс у 2.73 раза;

* на фоні збільшення абсолютної суми готівки в обігу спостерігалася стала тенденція до зростання питомої ваги готівки у структурі грошової маси М3 (за весь період -- із 38 до 46%, а в 1997 році цей показник сягнув 49%);

* абсолютна сума коштів до запитання в національній валюті зростала відносно повільними темпами (на 54% за весь період);

* питома вага коштів до запитання в національній валюті у структурі грошової маси М3, навпаки, стабільно зменшувалася протягом усього розглянутого періоду (з 30 до 20%);

* сума строкових депозитів у національній валюті та заощаджень у іноземній валюті зросла у 2.36 рази, проте питома вага цих коштів у структурі грошової маси М3 залишалася відносно сталою -- амплітуда її коливань перебувала у межах від 27 до 32%;

* абсолютна сума трастових вкладів у національній валюті та цінних паперів власного боргу комерційних банків зросла у 3.4 рази, однак питома вага цих коштів у структурі грошової маси М3 залишалася незначною -- амплітуда її коливань перебувала у рамках від 1 до 4%.

Щодо параметрів розміщення грошової маси (див. таблиці 3 і 4) протягом цього ж періоду проявилися такі тенденції:

* абсолютне зростання (в 1.51 рази) обсягу коштів суб'єктів господарювання у національній валюті (строкових депозитів і вкладів до запитання), тоді як питома вага цього показника у структурі грошової маси М3 знижувалася (з 31 до 20%);

* відносно стала питома вага (4% з амплітудою коливань від 3 до 5%) депозитів юридичних осіб у національній валюті в структурі грошової маси М3;

* зменшення (з 26 до 16%) питомої ваги коштів до запитання суб'єктів господарювання у національній валюті в структурі грошової маси М3. (Тут доречно зауважити, що зниження питомої ваги коштів суб'єктів господарювання у національній валюті в структурі грошової маси М3 відбувалося переважно за рахунок зменшення вкладів до запитання);

* абсолютне зростання (у 4.78 рази) суми строкових депозитів фізичних осіб у національній валюті, яке відбувалося одночасно зі збільшенням питомої ваги цього показника (з 4 до 8%) у структурі грошової маси М3;

* зростання (у 2.16 рази) суми коштів до запитання фізичних осіб у національній валюті (питома вага цього показника у структурі грошової маси М3 була стабільною -- на рівні 4%);

* зростання (у 2.12 рази) абсолютної суми вкладів у іноземній валюті, тоді як відносне значення цього показника у структурі грошової маси М3 зменшувалося (з 23 до 21%), причому амплітуда коливань була значною (від 13 до 23%);

* збільшення (в 2.42 рази) обсягів трастових вкладів у національній валюті та цінних паперів власного боргу комерційних банків, хоча питома вага цього показника у структурі грошової маси М3 залишалася незначною -- на рівні 1%.

Серед основних позитивних і негативних факторів, які формували розглянуту динаміку грошової маси, слід зауважити передусім розширення тіньового сектора економіки. Саме цей чинник, на мою думку, прискорив темпи зростання як абсолютних, так і відносних показників готівки у структурі грошової маси М3.

Цей же фактор, вірогідно, є основною причиною зменшення питомої ваги коштів до запитання у національній валюті в структурі грошової маси М3. Зазначені процеси (збільшення обсягу готівки і зменшення обсягу коштів до запитання) протягом розглянутого періоду розвивалися у протилежних напрямах: питома вага готівки зросла на 8% (з 38 до 46%), залишки на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті зменшилися на 10% (із 30 до 20%). Незважаючи на всі заходи держави, спрямовані на регулювання і легалізацію грошового обігу, частина економічних суб'єктів, очевидно, все ж знаходить лазівки для переведення коштів на розрахункових і поточних рахунках у готівку.

Іншим негативним фактором динаміки грошової маси є девальвація національної грошової одиниці. На мою думку, цей чинник значною мірою стимулював зростання питомої ваги суми строкових депозитів і валютних вкладів у структурі грошової маси М3. Як відомо, валютні вклади у балансах українських банків відображаються у гривневому еквіваленті. Тож в умовах девальвації гривні поверховий аналіз балансу комерційного банку може підвести до хибного висновку про нібито зростаючий обсяг вкладів у іноземній валюті. Насправді ж протягом 1995-1998 років їх загальна сума була незначною (щоправда, доволі сталою) і коливалася в межах 900-1000 млн. доларів СПІА.

Слід зазначити, що, незважаючи на негативний вплив девальвації гривні, політика держави, спрямована у цей період на обмеження інфляції, сприяла розвитку позитивної тенденції зміцнення довіри населення країни до національної грошової одиниці. Це підтверджується, зокрема, даними щодо збільшення абсолютної суми строкових депозитів як юридичних, так і фізичних осіб.

Щоб дослідити вплив грошової маси на інфляційний процес, необхідно передусім проаналізувати цінову динаміку.

За даними Держкомстату України (див. таблицю 5), із кінця 1995 по 1998 рік загальний індекс цін споживчого ринку (або рівень інфляції), який обчислюється з урахуванням цін на продовольчі та непродовольчі товари, а також на платні послуги, зріс в 1.85раза (1.397 х 1.101 х 1.2 = 1.85). При цьому, як уже зазначалося, грошова маса М3 за відповідний період зросла у 2.27раза, а грошова маса М0 (готівка) -- у 2.73 рази.

Ціноутворення на будь-якому ринку -- процес багатофакторний: ціна на будь-який товар формується не лише під впливом кількості грошей в обігу (платоспроможний попит) і відповідної кількості товарних одиниць (пропозиція). Ціна залежить від особливостей конкуренції (вільна конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія), внутрішніх (валютний курс національної грошової одиниці, вплив тіньової економіки тощо) і зовнішньоекономічних (кон'юнктура міжнародної торгівлі, додатне чи від'ємне експортно-імпортне сальдо держави, різноманітні кризи) факторів, ефективності механізму державного регулювання цін (податкове, валютне, митне законодавства, антимонопольна, кредитно-грошова, бюджетна політика, політика доходів та інвестицій, адміністративні заходи тощо). Одне слово, грошова маса -- не єдиний, хоча й надзвичайно впливовий, чинник інфляції.

У складній взаємодії факторів, що породжують і розкручують інфляцію, грошовий чинник відіграє подвійну роль: пасивну (коли грошова маса ніби підлаштовується під чергову зміну цін, закріплюючи їх підвищений рівень) і активну (що проявляється у додатковій емісії грошових знаків або у прискоренні обігу грошової одиниці).

Не применшуючи ролі грошового фактора в інфляційному процесі, слід усе ж зробити два застереження. Перше. Якщо інфляцію тлумачити як феномен "суто грошового походження", потрапимо у безвихідь, шукаючи відповіді на сакраментальне запитання: чому уряди багатьох країн, правильно діагностуючи причини "хвороби" і навіть застосовуючи жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику, не завжди можуть утримувати інфляцію в бажаних межах? Виходить, справа не лише у грошовій масі, яку деякі економісти вважають первинним імпульсом до зростання цін. У таких випадках, очевидно, слід шукати й інше джерело негараздів. І друге. Щоб розробити ефективну антиінфляційну політику, грошові й негрошові інфляційні фактори слід розмежовувати на такі, що інспірують цей процес, і на такі, що розвивають (поглиблюють) його. Без чіткого уявлення про це інфляційний процес важко стримувати, а вірогідність його подальшого розвитку дуже зростає.

Отже, збільшення грошової маси відіграє важливу, але не головну роль у механізмі інфляції, до того ж -- це не єдиний його важіль. Зростання цін і знецінення грошової одиниці відбуваються також під впливом інших кредитно-грошових і негрошових факторів як у сфері виробництва, так і у сфері грошового обігу.

Абстрагуємося від дискусії про те, що є первинним -- зростання грошової маси чи зростання рівня інфляції. Констатуємо лише незаперечний факт: збільшення протягом тривалого періоду грошової маси неодмінно супроводжується загальним підвищенням цін.

Розглянувши основні особливості впливу грошової маси на загальний рівень цін, торкнемося механізму впливу обсягу і структури грошової маси на ринок кредитних ресурсів, зокрема кредитних грошей.

Як зазначалося вище, ціноутворення на будь-якому ринку, в тому числі на ринку кредитних ресурсів, -- процес багатофакторний. На ціну кредитних ресурсів, окрім інших чинників, суттєво впливають такі:

* платоспроможний попит на кредит;

* пропозиція вільних кредитних ресурсів;

* умови конкуренції між суб'єктами ринку кредитних ресурсів;

* обсяг і структура грошової маси;

* швидкість грошового обігу;

* динаміка рівня інфляції;

* інфляційні очікування економічних суб'єктів;

* динаміка валютного курсу національної грошової одиниці;

* стан виконання державного бюджету;

* норма прибутку і тенденції розвитку споріднених фінансових ринків (валютного, державних боргових зобов'язань, корпоративних цінних паперів);

* зовнішньоекономічні фактори;

* регулюючі заходи держави, зокрема:

а) рівень облікової ставки;

б) норми обов'язкового резервування;

в) розмір витрат комерційних банків

на сплату відсотків за користування коштами державного бюджету;

г) нормативи регулювання валютного ринку;

ґ) податкова політика держави щодо банківського сектора.

Обсяг і структура грошової маси відіграють надзвичайно важливу роль у процесі формування ціни кредитних ресурсів. Вплив цих чинників позначається на коливаннях:

* обсягу готівки (це формує платоспроможний попит населення і є фактором зростання або падіння ділової активності підприємств і підприємців, а отже -- збільшення або зменшення попиту на кредити з боку позичальників);

* питомої ваги строкових депозитів і коштів до запитання у структурі залучених коштів комерційних банків (це впливає на пропозицію кредитних ресурсів, адже зростання строкових пасивів стимулює середньо- і довгострокове кредитування, і навпаки -- зростання коштів до запитання за інших незмінних умов пригнічує процес кредитування);

* обсягу валютних вкладів на рахунках комерційних банків;

* валютного курсу гривні і прибутковості валютних операцій, яка змінюється одночасно зі зміною обсягу грошової маси (це є фактором переливання грошових коштів між ринком кредитних ресурсів і валютним ринком);

* дохідності державних цінних паперів (її зміни також спричиняють переливання ресурсів між ринком державних боргових зобов'язань і ринком кредитних ресурсів);

* рівня інфляції та інфляційних очікувань економічних суб'єктів (вони значною, а іноді й визначальною мірою залежать від обсягу і структури грошової маси);

* швидкості грошового обігу (він прискорюється або уповільнюється синхронно зі змінами рівня інфляції).

Розглянемо детальніше кожен із зазначених вище напрямів впливу грошової маси на ціну кредитних ресурсів.

Зростання обсягу готівки, яка перебуває поза банками, за інших незмінних умов є чинником підвищення споживчого попиту. Зростання попиту на товари і послуги з боку споживачів є позитивним макроекономічним фактором, який стимулює ділову активність економічних суб'єктів, що в свою чергу підвищує сукупний платоспроможний попит на кредит. Підвищення платоспроможного попиту на будь-який товар (у даному разі -- на кредитні ресурси) за інших незмінних умов призводить до зростання його ціни.

Деякі особливості розміщення грошової маси, передусім співвідношення строкових депозитів і вкладів до запитання, є чинником зменшення або збільшення пропозиції кредитних ресурсів. Механізм цього впливу діє так: зростання обсягу строкових депозитів у структурі залучених коштів комерційних банків значною мірою елімінує ризик несподіваних клієнтських платежів, страхує банки від раптового зменшення обсягу пасивів, тож дає змогу вивільнити ресурси для активних операцій. За таких умов сукупна пропозиція кредитних ресурсів зростає, що є фактором зниження їх ціни.

Слід зауважити, що основним гальмом розвитку середньо- і довгострокового кредитування є не зловмисні дії комерційних банків, як дехто вважає, а майже цілковита відсутність у структурі залучених коштів середньо- і довгострокових депозитів.

Збільшення чи зменшення обсягу валютних вкладів теж є фактором зміни пропозиції ресурсів, що за інших незмінних умов призводить відповідно до зниження або до зростання ціни кредитних ресурсів у іноземній валюті.

Зміна валютного курсу національної грошової одиниці спричиняється до підвищення прибутковості валютних операцій і стимулює надходження додаткових ресурсів на валютний ринок. Це призводить до того, що споріднені фінансові ринки (передусім кредитний) втрачають частку ресурсів, що зменшує їх сукупну пропозицію й провокує зростання ціни.

Як уже зазначалося, для споріднених фінансових ринків (кредитних ресурсів, валютного, корпоративних цінних паперів, державних боргових зобов'язань) характерне переливання ресурсів (капіталу) під впливом зміни норми прибутку, яка коливається залежно від багатьох чинників. Держава може з більшою чи меншою ефективністю регулювати цей процес лише адміністративними методами або опосередковано.

Зростання чи зниження прибутковості операцій із державними чи будь-якими іншими цінними паперами значною мірою впливає на ціну кредитних ресурсів.

Механізм впливу грошової маси на прибутковість операцій із державними цінними паперами доволі складний. Ринок державних боргових зобов'язань почав формуватися в Україні 1995 року, коли держава почала вживати антиінфляційних заходів, спрямованих, зокрема, на обмеження додаткової емісії. Зменшення емісії за умов розбалансованості державного бюджету сприяло зростанню дохідності операцій із державними цінними паперами (до рівня 70-74% річних у другому кварталі 1998 року). Отже, зменшення емісії та обмеження темпів зростання грошової маси на фоні збереження дефіциту державного бюджету стало фактором зростання дохідності операцій із державними цінними паперами. Комерційні банки, маючи фінансовий інструмент (ОВДП) із дохідністю 70% річних, ясна річ, і власні кредитні портфелі формували, орієнтуючись на цей або навіть на вищий рівень дохідності.

В умовах інфляції і невизначених інфляційних очікувань банки змушені були страхувати себе на випадок прискорення темпів зростання цін, тому підвищували кредитні ставки. Найяскравішою ілюстрацією щодо цього є умови короткострокових кредитних угод 1993 року зі щомісячною сплатою відсотків за ставкою 500-600% річних.

І навпаки -- сповільнення темпів інфляції є фактором зниження ціни кредитних ресурсів. Як приклад позитивного впливу обмеження інфляції на динаміку кредитних ставок розглянемо ситуацію на кредитному ринку в 1997 році. Річний рівень інфляції становив лише 10.1% (такий рівень вважається нормальним навіть у деяких економічно розвинутих країнах). Облікова ставка у березні була 25%, у травні -- 21, у липні -- 18, у серпні -- 16, у листопаді -- 17%. Дохідність короткострокових ОВДП у вересні становила близько 20%. Унаслідок сукупної дії цих факторів ринкова ціна кредиту для кінцевих позичальників у цей період уперше знизилася до рівня 25--30%. Як бачимо, зростання темпів інфляції за інших незмінних умов призводить до підвищення ставок за кредитами і навпаки.

Стосовно впливу швидкості грошового обігу на ціну кредитних ресурсів, то наявність такого впливу доведена ще Фішером у знаменитій формулі МУ = = РО_, згідно з якою підвищення рівня цін Р може бути причиною або наслідком прискорення грошового обігу У. Слід також додати, що зростаюча швидкість грошового обігу призводить до тих же наслідків, що й збільшення грошової маси. Тому розглядати фактор грошової маси окремо, без урахування швидкості грошового обігу, некоректно.

Підіб'ємо підсумки:

1. Динаміка структури і розміщення грошової маси протягом 1995-1998 років відображає основні позитивні та негативні тенденції економічного розвитку держави у цей період (поступове обмеження інфляції, розширення тіньового сектора, девальвація національної грошової одиниці, дефіцит державного бюджету тощо).

2. Зростання протягом тривалого часу грошової маси неодмінно супроводжується зростанням загального рівня цін.

3. Вплив обсягу і структури грошової маси на ціну кредитних ресурсів відбувається шляхом коливання обсягу готівки, питомої ваги строкових депозитів і коштів до запитання, обсягу валютних вкладів у структурі залучених коштів комерційних банків, валютного курсу гривні і прибутковості валютних операцій, дохідності державних цінних паперів, рівня інфляції та інфляційних очікувань економічних суб'єктів, швидкості грошового обігу.

4. Щоб оптимізувати й оздоровити структуру грошової маси, особливу увагу слід приділяти:

* обмеженню темпів інфляції протягом тривалого періоду;

* досягненню довгострокової збалансованості державного бюджету;

* забезпеченню тривалої стабільності курсу національної грошової одиниці;

* здійсненню комплексних адміністративних та опосередкованих заходів держави, які б сприяли виходу з "тіні" економічних суб'єктів, зменшенню питомої ваги готівки у структурі грошової маси М3, забезпечували відповідний приріст залишків на розрахункових, поточних і особливо строкових депозитних рахунках суб'єктів господарювання, а також приріст валютних вкладів.

На мою думку, зазначені заходи є необхідною передумовою пожвавлення процесу кредитування і зниження ціни кредитних ресурсів у довгостроковому часовому інтервалі.