Реальність фіктивної вартості

Суть проблеми.

У суспільній свідомості превалює однобоке, різко негативне ставлення до взаємних неплатежів як системи відносин -- дивна, зрештою, позиція для громадян країни, яка з 1917 по 1991 рік зосереджено вивчала діалектику. Відтак, з одного боку, досить складно збагнути причини виникнення та розвитку цього явища, знайти ефективні шляхи його подолання. А з другого -- така оцінка начебто дає моральне право у боротьбі з неплатежами діяти переважно силовими методами. Хоча, цілком зрозуміло, можна й ефективніше боротися із цим злом -- рішучіше приборкувати неплатежі, відповідно поліпшуючи фінансове становище і державних органів влади, й економічних агентів. Для цього треба розібратися в механізмах виникнення та розвитку інституту фіктивної вартості, комплексно оцінити процеси примноження боргів, зауваживши, що вони відображають діалектику процесів становлення ринкової економіки України.

Безрезультатні спроби уряду вирішити проблему фіктивної вартості однозначно свідчать про наявність глибоких і потужних мотивацій до успішного розвитку цього воістину українського феномена. Зрозуміло, що подібна ситуація декому вигідна, хтось вбачає у вартості фіктивній вартість цілком реальну.

Якщо це так, то можна сподіватися, що суспільство готове усвідомити: борги мають не лише фіктивну (уявну) вартість, а й реально впливають на економіку держави. Фіктивна вартість має певну реальну вартість.

Наука і практика поки що не дали відповіді на запитання: скільки коштують взаємні борги для України? Річ, насамперед, у тім, що їх реальну (ринкову) вартість неможливо оцінити прямим (ринковим) шляхом, оскільки накопичені в результаті обміну борги поки що продаються у невеликих обсягах. Зокрема, сучасна методологія не враховує, що понад 40% товарообміну в офіційному секторі економіки здійснюється без грошей, що кредитування боргами у кільканадцять разів перевищує обсяги кредитування грішми. Не виключено, що це -- одна з вагомих причин гальмування оздоровлення фінансів та економіки в цілому.

У цій праці автор спробував окреслити підхід до оцінки значущості (реальної ваги) боргів, реальності фіктивної вартості, сподіваючись, що дослідження допоможе створити ефективніший заслін їх зростанню.

Про що свідчать відомі теорії?

Основою і ринкової, і фіктивної вартості є праця нації. З позицій класичної теорії можна спробувати оцінити фіктивну вартість шляхом розрахунку повних трудових витрат, накопичених у безоплатно спожитій продукції (її зміни визначають динаміку боргів у цілому). Однак мусимо сказати, що з ряду причин розрахунок повних трудових витрат, акумульованих у матеріальних благах, не матиме практичної ваги для обох секторів (і ринкової, і фіктивної) вартості. Зазначимо найсуттєвіші із цих причин.

У секторі ринкової вартості за певних, досить суворих, умов співвідношення ринкових цін матеріальних благ можна було б вважати достатніми для оцінки акумульованих у цих благах трудових витрат. Річ у тім, що в секторі ринкової вартості обсяги трудових витрат у тій чи іншій пропорції визнаються ринком через продаж-купівлю матеріальних благ. Прирівнювання трудових витрат до загального еквівалента -- грошей -- є утворюючим елементом цього сектора. Точніше кажучи, в умовах стабільних ринкових цін, ліберального ціноутворення, ліберального курсоутворення, необмеженого руху капіталу та робочої сили, поміркованого втручання держави у перерозподіл створеної доданої вартості співвідношення цін товарів справді було б віддзеркаленням повних трудових витрат. На жаль, незадовільне виконання в нашій державі двох останніх із перелічених умов не дає можливості застосувати цей підхід щодо сектора ринкової вартості. Однак фактично він не прийнятний і для сектора фіктивної вартості. І не лише тому, що існують значні перешкоди для руху капіталу та робочої сили, а публічна влада надто енергійно втручається у перерозподіл створеної доданої вартості. Головним аргументом проти використання такого підходу є те, що борги не купуються і не продаються у масштабах, які б дали змогу оцінити реальність фіктивної вартості. Принагідно зазначимо, що великі дисконти за векселями (60--70--85%) свідчать про те, що лише невелика частка віддзеркаленого у балансах підприємств обсягу фіктивної вартості є ринковою (реальною). Оскільки вексельний обіг відносно незначний, потужної прозорої (біржової) торгівлі векселями у нас не налагоджено, використовувати ці дисконти для оцінки реальності фіктивної вартості щодо національної економіки в цілому було б некоректно.

Гроші в обігу та борги у балансах.

Такі спроби робилися за часів Союзу РСР.

Якщо виходити з досить поширеного уявлення, що "нестача" грошей -- це чи не головна причина значних обсягів заборгованості в офіційній економіці, то пошук реальної ціни фіктивної вартості навряд чи увінчається успіхом. Нас переконують, що пропозиція матеріальних благ перевищує платоспроможний попит. Нібито попит є, але бракує грошей для його задоволення. І якби мали їх більше, заборгованість стала б меншою. Обстоюючи цю позицію, можна було б розрахувати обсяги грошей, необхідних для погашення заборгованості і вийти на оцінку реальностіфіктивної вартості. Зрозуміло, що така модель мала б містити і розрахунки щодо посилення інфляційних процесів у результаті зростання грошової пропозиції. Та, як ми вже неодноразово зазначали, велика кількість індикаторів свідчить про необґрунтованість такого підходу. Зокрема, тривале (кілька років поспіль) і відчутне перевищення пропозиції матеріальних благ над попитом мало б викликати зниження оптових цін вітчизняних підприємств. Але ціни в Україні, навпаки, постійно зростають. Отже, пропозиція товарів у фізичному вимірі навряд чи істотно перевищує платоспроможний попит. Борги не є наслідком "нестачі" грошей в економіці.

Справедливість такої тези підтверджує й аналіз статистичних даних за період із грудня 1991 по грудень 1998 року (85 спостережень). Побудована на їх основі двофакторна модель описує взаємозв'язок між кумулятивними індексами кредиторської заборгованості (Ра,і), з одного боку, та кумулятивними індексами грошей для розрахунків (М11) та реальних грошей (М1г,1), з другого:

ттґ. ,«гт-і /т">ґ» ;\2 _ тттт,-. «ГРІТІЇ ГТ-.Г-. . ,, ,. , , т-, „

ІліРа,і = 1.05698 + 1.275(ІліМ1і) -- --0.227(ІліМ1г,і). (1)

= 99.4%

З аналізу моделі випливає, що кредиторська заборгованість позитивно пов'язана зі зростанням кількості грошей для розрахунків. Це досить дивно, адже зростання кількості грошей у обігу на тлі майже безупинного зниження реальних обсягів виробництва мало б викликати зменшення боргів.

Коефіцієнт при (ІліМ1і) суттєво перевищує одиницю (=1.275), що викликає ще більший подив. Схоже, кредиторська заборгованість накопичується значно швидше, ніж примножуються гроші для розрахунків. Причому більшим значенням грошей для розрахунків відповідає інтенсивніше зростання індексу кредиторської заборгованості. Виникає запитання: якщо зі збільшенням обсягу грошей у обігу прискорюється накопичення боргів, то чому б не вирішити проблему їх накопичення, просто призупинивши зростання грошової пропозиції? Очевидна абсурдність такої думки зайвий раз переконує у не-грошовій природі накопичених боргів.

Кредиторська заборгованість має негативний зв'язок зі зростанням реальних грошей, яке викликає зменшення боргів (у номінальному вимірі). Це підтверджує відому істину (не усвідомлену багатьма спеціалістами), що у ма кростабільному економічному середовищі -- кращі умови для приборкання неплатежів. Інакше кажучи, тривале зростання кількості грошей у реальному вимірі є одним із важливих індикаторів досягнення макростабільності, забезпечення низької інфляції. А тому цей "мінус" не змінює нашого переконання, що борги мають негрошову природу. Борги зменшуються за умов досягнення стабільності, внаслідок чого зростають реальні гроші.

Підхід до оцінки реальності фіктивної вартості.

Оскільки прямими та ринковими методами визначити реальність фіктивної вартості неможливо, доцільно використати непрямі, скориставшись аналізом логіки взаємодії економічних тенденцій. Саме такий опосередкований підхід і взято за основу при спробі оцінити реальність фіктивної вартості. Вона обумовлюється наявністю таких причинно-наслідкових зв'язків.

1. Фіктивна вартість і податки.

Товарообмін є дієвим механізмом захисту виробництва від надмірних апетитів публічної влади (борги дають змогу уникнути надмірного оподаткування -- економічні агенти монопольно, без участі держави, використовують частку створеної доданої вартості).

2. Фіктивна вартість та інфляція.

Розвиток товарообміну веде до створення боргових замінників грошей і в такий спосіб стимулює інфляційні процеси або принаймні збереження цін на зависокому для платоспроможного споживання рівні. Цей вплив є діалектично протилежним тому, про який мовиться у наступному, третьому, пункті. Водночас "предтеча" боргів -- бартер -- зберігає базу розподілу виробничих витрат. Відтак тактично зменшується тиск виробництва на ціни та збільшується -- на інфляцію.

2 Ра -- перші літери англійського слова "рауаЬІез"-- кредиторська заборгованість.

Раніше ми зазначили, що їх виникнення не пов'язане з нестачею номінальних грошей для розрахунків.

3. Фіктивна вартість і реальний ВВП.

Розвиток товарообміну дає змогу протягом короткого часу (тактично) сповільнити темпи падіння реального ВВП та до певної міри приборкати зростання цін (зберігаючи базу розподілу виробничих витрат), хоча водночас спричиняється до швидкого накопичення боргів. Однак прискорення інфляції (див. попередній пункт) не може не справляти негативного впливу на динаміку реального ВВП, який проявляється протягом тривалого часу (стратегічно). Співвідношення потужності різноспрямованих впливів дає загальний результат, який і треба визначити. Цей синтез різноспрямованих впливів необхідно оцінювати з точки зору змін у реальному ВВП.

Реальність перша: взаємні заборгованості породжені надмірним рівнем оподаткування.

У попередній публікації автор цих рядків висунув гіпотезу, що накопичення заборгованостей віддзеркалює розростання фіктивної (або уявної) вартості. Головною активною складовою цієї фіктивної вартості у зазначеній статті було названо вартісні фантазії публічної влади щодо нарахувань до заробітної плати та до собівартості для виконання її (публічної влади) зобов'язань. Простіше кажучи, публічна влада забагато вимагає від товаровиробників -- творців доданої вартості. І тому приріст заборгованостей в основному складається з приросту невиконаних (з огляду на їх нереальність) зобов'язань публічної влади. Якщо це так, то має спостерігатися досить щільна позитивна залежність між рівнем оподаткування та боргами. Тобто, як і будь-яка гіпотеза, висунуте нами припущення щодо існування фіктивної вартості потребує доказів. Звернемося до фактів, а саме -- до рівня оподаткування і запасу фіктивної вартості. Регресійний аналіз статистичних даних за 1990-1998 роки засвідчив: гіпотеза залежності заборгованостей від рівня оподаткування має право на існування. Ми дослідили вплив чистих податків на кредиторську заборгованість. Чому відібрано саме ці параметри? Для економічного агента важлива не так абсолютна сума вилучень, як їх частка у загальному обсязі створеної доданої вартості. Саме тому як незалежну змінну ми взяли частку чистих податків на виробництво та імпорт у загальному обсязі ВВП (піах). Зазначимо також, що податки є регулюючим параметром економіки, тоді як, скажімо, борги, ВВП -- регульованими. Тобто, змінюючи податковий тягар, держава може впливати на перебіг економічних процесів, на регульовані параметри. Як залежну змінну було взято середньорічну кредиторську заборгованість (усього кредитори, Ра, ау). Ми її класифікували як середній запас фіктивної вартості. Вона є регульованим, вихідним параметром економіки. За логікою, можна прогнозувати наявність позитивного зв'язку між податками та кредиторами: зростання податкового преса понад певну межу повинно було б стимулювати товаровиробників до розширення товарообмінних операцій із наступним неминучим зростанням кредиторської заборгованості -- запасу фіктивної вартості.

Слід зауважити таке методичне ускладнення: чисті податки збираються протягом року -- це потік вартості. Запаси ринкової вартості (гроші) і фіктивної вартості (кредитори) фіксуються на певну дату. Суттєво те, що запаси взаємодіють із потоком протягом усього періоду його формування -- упродовж року. Саме тому, аби забезпечити порівнюваність результатів (потік вартості -- чисті податки із запасами -- кредитори), ми взяли середньорічну кількість кредиторів. Статистичні дані для розрахунків наведено в таблиці 1.

У підсумку залежність середньорічних кредиторів (середніх запасів фіктивної вартості) для періоду 1990--1998 років описується таким рівнянням:

Ьп(Ра,ау) = 49.688(пїах) + 0.3117

К2 = 0.8008

Рівняння має непогані апроксимуючі якості (Б.2 = 0.8008). Цей факт зміцнює нашу впевненість, що чисті податки справляють значний позитивний вплив на кредиторську заборгованість (на запас фіктивної вартості) -- спостерігається пряма позитивна залежність між часткою чистих податків на виробництво та імпорт і натуральним логарифмом кредиторської заборгованості.

Однак, розглядаючи графік 1 (побудований за даними таблиці 1), пересвідчуємося, що спостереження 1990 та 1991 років помітно відхиляються від загальної тенденції (чисті податки у 1991 році взагалі мають негативне значення). Вважаємо це абсолютно логічним: то були останні роки існування планово-розподільчої системи, яка мала іншу якість регулювання, ніж трансформаційна економіка (1992-1998 роки). Вилучення цих років зі спостережень є виправданим не лише з точки зору статистики, а й з огляду на суттєву відмінність 1990-1991 років від наступного періоду.

За такого підходу отримуємо модель, яка мало не однозначно свідчить про високу залежність розвитку запасів фіктивної вартості від рівня оподаткування -- частки чистих податків на виробництво та імпорт у ВВП (див. графік 1.1). Отже, для періоду 1992-1998 років залежність середньорічних кредиторів (середніх запасів фіктивної вартості) описується таким рівнянням (3), яке з високим ступенем достовірності (Б2 = 0.9668) розкриває зв'язок між чистими податками (піах) та натуральним логарифмом середньорічної кредиторської заборгованості Ілі (Ра,ау). Показник ступеня при (піах) є позитивним; це свідчить, що зі зростанням частки чистих податків кредиторська заборгованість збільшується. І хоча цей показник менший від одиниці (=0.5045), що вказує на поступове зниження швидкості зростання кредиторської заборгованості, його значення є досить високим і суттєво впливає на накопичення кредиторської заборгованості.

Ьп(Ра,ау) = 23.251 пїах)0.5045

К2 = 0.9668

Отже, причинно-наслідкові зв'язки між рівнем оподаткування (у нашому прикладі -- чисті податки на виробництво та імпорт) і обсягами заборгованості мають досить надійне статистичне підтвердження.

Однак з'ясована нами тісна позитивна залежність між рівнем оподаткування та запасами фіктивної вартості -- важливий, та все ж проміжний результат. Річ у тім, що породжена надмірним оподаткуванням фіктивна вартість невдовзі, так би мовити, починає жити власним життям. Вона відіграє активну роль у формуванні і цін, і ВВП.

Реальність друга: зростаючі заборгованості сприяють розвитку інфляційних процесів.

Щоб забезпечити безперебійність виробничого процесу, товаровиробникові потрібна певна кількість платіжних засобів. Найкраще -- коли йому вдається використовувати як платіжні засоби тільки гроші. Втім, рештою готівки він повинен покривати відносно невеликі витрати, отже, вимога використовувати гроші для розрахунків не є нездоланним бар'єром. Водночас у безготівкових розрахунках можна скористатися взаємним товарним кредитом. Однак із розширенням цих кредитів (взаємних боргів -- інституту фіктивної вартості) обов'язково змінюється ставлення товаровиробника до грошей як засобу розрахунків.

1. Під впливом інфляційних та девальваційних очікувань він прагнутиме якомога швидше їх витратити. Додаткове прискорення інфляції (або призупинення зниження цін) за таких обставин є неминучим.

2. У разі незначних інфляційних очікувань (за період незалежності України їх спостерігали не часто) превалює прагнення уникнути оподаткування. Взаємне кредитування дає змогу зробити це ефективно. Однак, знову ж таки, гроші витрачаються не у найкращому режимі:

* їх, по-перше, переводять у тіньовий сектор економіки (обсяги грошей поза банками і номінально, і реально зростають). Загальноекономічні негативні наслідки цього добре відомі;

* або, по-друге, використовують у прискореному режимі, оскільки, затримуючи гроші у безготівковій формі, їх власники наражаються на небезпеку стати об'єктом пильної уваги податкових органів. Це також викликає зростання цін;

* однак, по-третє, фіктивна вартість опосередковано стримує підвищення цін. Річ у тім, що умовно-постійні виробничі витрати розподіляються не лише на товари, продані за гроші, а й на ті, які надійшли шляхом бартерного обміну. Це -- значна частка виробничих витрат (40% і більше від повної собівартості).

Отже, темпи інфляції (наприклад, споживчих цін -- СР) залежать не лише від темпів розвитку пропозиції грошей для розрахунків (М1), а й від темпів розвитку фіктивної вартості (Ра). Цей висновок у загальному вигляді можна записати так:

а(СР)/ аг = г1(ам1/аі) +

+ ^(аТа/Л). (4)

За допомогою рівняння (4) розглянуто дані за період із грудня 1991 р. по грудень 1998 р., які налічують 85 спостережень. До базового періоду (грудень 1991 року) були розраховані кумулятивні індекси:

1. Інфляції споживчих цін (СРІ);

2. Грошей для розрахунків (М1,1);

3. Кредиторської заборгованості.

(Ра,1).

Після статистичного аналізу цих індексів удалося побудувати двофакторну регресійну модель (5).

Ілі(СРГ) = 0.3228 + 0.872(ЬпМ1,і) + + 0.269(ЬпРа,і)

К2 = 99.1%, (5)

або

СРІ = 1.381(М1,і)0.872(Ра,і)0.269 (5.1)

Апроксимуюча спроможність моделі є надзвичайно високою (К2 = = 99.1%), що спонукає до кількох важливих висновків.

1. Розвиток кредиторської заборгованості сприяв зростанню споживчих цін. На це вказує позитивний коефіцієнт при натуральному логарифмі кумулятивного індексу інфляції, який дорівнює +0,269 (тут і далі подано округлені значення);

2. Збільшення кредиторської заборгованості досить відчутно впливає на кумулятивний індекс інфляції споживчих цін. Розрахунки засвідчили, що протягом тривалого часу кумулятивний індекс інфляції на 28--30% визначався розвитком кредиторської заборгованості (див. також графік 2);

3. При подальшому дослідженні важливо пам'ятати, що прискорення інфляції негативно впливає на реальний ВВП. Вище ми зазначали: розширення товарообміну (бартерних операцій) сприяє уповільненню темпів падіння ВВП. Однак це -- далеко не повна характеристика впливу бартеру на реальний ВВП. Зростаючи, бартер прискорює інфляцію і діє зовсім інакше, справляючи негативний вплив на динаміку реального ВВП. Спробуємо з'ясувати, як балансуються ці впливи.

Реальність третя: суперечлива єдність взаємних боргів та реального ВВП.

Характер взаємодії боргів та реального ВВП залежить від тривалості аналізованого періоду. З позицій тактики можна констатувати, що у відносно короткі проміжки часу борги позитивно діють на реальний ВВП. Стратегічно ж цей вплив можна однозначно оцінити як негативний. Кінцевий результат залежить від співвідношення потужності обох цих впливів, яке й необхідно визначити.

Розглянемо тактичні аспекти порушеного питання.

Перший аспект -- запобігання зниженню обсягів виробництва. Позначимо його (1, ргой+). Взаємні борги (і як потік, і як запас фіктивної вартості) у натуральному вигляді складаються із поставлених та спожитих матеріальних благ. Та насамперед про їх появу сигналізує бартер. Нагадаю: частка бартерних (безоплатних) поставок у загальному обсязі реалізації продукції лише у промисловості становила 42.4% у 1997 р. та 42.5% у 1998 р. У реальному ВВП ці бартерні обсяги виробництва враховуються.6 В обліку бартерні поставки відображають у взаємних боргах. Отже, раптова адміністративна заборона бартерного товарообміну викликала б стрімке падіння обсягів реального ВВП, хоча й борги перестали б накопичуватися. Таким чином, із точки зору тактики заборгованість сприяє збереженню обсягів реального ВВП.

Другий аспект -- зниження тиску виробничих витрат на ціни -- позначимо (1,ео8І+). Вище вже йшлося про цей причинно-наслідковий ланцюжок, тому зробимо лише деякі докладніші пояснення. Уявімо, що підприємство має підкріплену контрактами можливість випустити 100 одиниць продукції. Припустимо, що ринкова ціна одного виробу -- 10 грн., а передбачуваний загальний обсяг реалізації -- 1000 грн. Повні виробничі витрати становлять 800 грн., у тому числі умовно-постійні -- 400 грн. Відтак повна собівартість одиниці продукції -- 8 грн. Однак підприємство може реалізувати за гроші лише 60% продукції -- 60 одиниць. Якщо бартер буде заборонено, собівартість одиниці продукції, що продаватиметься за гроші, дорівнюватиме 13.33 грн. (400 грн. прямих витрат + 400 грн. умовно-постійних витрат)/60 = 800/60 = 13.33 грн. Тобто на кожному проданому за гроші виробі підприємство втрачатиме 3.33 грн. Цілком природно, що промисловець підвищить ціни, а отже, виробничі витрати створюватимуть інфляційний тиск. Реалізуючи 40% продукції за бартером, підприємство матиме підстави розподілити всі умовно-постійні витрати на 100 одиниць продукції. її собівартість становитиме 8 грн. Інфляційного тиску виробничих витрат на ціни не спостерігатиметься. Тобто фіктивна вартість чинить також опосередкований стримуючий вплив на зростання цін. Завдяки розвитку інституту фіктивної вартості умовно постійні виробничі витрати справляють менший (приблизно в 1.8 рази) тиск на ціни товарів, які продаються за гроші.

Стратегічних аспектів досліджуваного питання теж два.

Перший -- прискорене використання грошей для розрахунків (розглянуте вище) підштовхує ціни вгору. Позначимо його (8,1пЯ-). Формується такий передавальний механізм, побудований на добре відомих підходах: збільшення бартеру і боргів => прискорення витрачання грошей для розрахунків => обертання грошей для розрахунків => зростання цін => підвищення відсоткової ставки за кредитами => скорочення інвестицій у виробництво => зниження реального ВВП.

Напрошується висновок, що адміністративне призупинення бартерних операцій призвело б до стрімкого падіння (на десятки відсотків) реального ВВП.

Ланцюжок досить довгий і спрацьовує протягом тривалого часу. Саме тому вплив боргів на реальний ВВП ми розглядаємо у стратегічно довгому періоді.

Завдяки другому аспекту -- розвитку товарообміну -- до певної міри вдається зберігати виробництво. Отже, є надія, що, забезпечивши необхідні макроекономічні умови та відповідні інституційні зміни, ми відновимо економічне зростання. Позначимо цей аспект (8,іоЬ+) і доповнимо характеристику взаємодії кількома спостереженнями.

Споживча вартість отриманих у результаті обміну матеріальних благ прийнятна для пересічного українського економічного агента. Він стає активним учасником численних товарообмінних (бартерних) операцій, досить успішно й у великих обсягах здійснюваних у нашій державі. Інакше цей процес просто згорнувся б, а отже, не накопичувалися б і борги. Зауважимо: обмінюються матеріальні блага з якісно різними споживчими вартостями. Отже, існує певний загальний еквівалент, якась спільна одиниця виміру реальної вартості. Цим загальним еквівалентом є одностайне прагнення товаровиробників зберегти робочі місця. Адже з розвитком інституту фіктивної вартості протягом принаймні певного часу не руйнуватимуться окремі виробництва, цілі виробничі комплекси, не скорочуватимуться робочі місця, що нині надзвичайно важливо для нашої економіки.

Передбачаю закид прибічників радикального реформування: а чи варто, мовляв, зберігати уламки застарілого виробничого комплексу? Однозначної відповіді немає. Імовірно, переважну більшість робочих місць, яку зберігають у такий спосіб, із часом доведеться радикально оновлювати. Хоча, зберігаючи робочі місця в умовах шалених боргів, харчова та легка галузі промисловості сьогодні реально поліпшують стан справ. Зрозуміло, що раптово переорієнтувавши галузі на випуск товарів, яким гарантовано грошову оплату, ми втратили б бартерне завантаження і мали б натомість сплеск безробіття. Вірогідно, економічні, соціальні та політичні наслідки були б різко негативними. Звісно, ефект від збереження робочих місць відчуватиметься лише з часом.

Значення кумулятивного індексу інфляції споживчих цін на 28--30% зростали за рахунок збільшення кредиторської заборгованості

Оцінюючи тактичні (короткострокові) та стратегічні (середньо- й довгострокові) передавальні механізми впливу розвитку фіктивної вартості на реальний ВВП, можна простежити рекурсивні (циклічні) залежності між ними, які досить складно розрахувати. Тому спробуємо оцінити кінцевий результат шляхом статистичного аналізу спостережень, використовуючи модель, у якій були б враховані всі проміжні результати.

Модель впливу боргів на реальний ВВП.

Вибираючи модель дослідження, ми ставили за мету:

-- визначити знак зв'язку (+ або --) між запасами фіктивної вартості (боргами) та реальним ВВП;

-- отримати кількісну оцінку впливу боргів на реальний ВВП.

Тобто, якщо простежується позитивний зв'язок боргів із реальним ВВП, і його кількісна оцінка є статистично достовірною, можна стверджувати таке:

1. Із розвитком товарообміну та боргів позитивні тенденції зростання реального ВВП (призупинено зниження обсягів виробництва (1,ргой+), приборкано інфляцію (1,ео8І+) і збережено робочі місця (8,іоЬ+)) переважають тенденцію його зниження у зв'язку із прискоренням інфляції (8,1пі1-);

2. Кількісна оцінка цього впливу (напевне, якийсь коефіцієнт) і є ціною боргів (реальною граничною вартістю).

Якщо ж між боргами та реальним ВВП зв'язок негативний і його кількісна оцінка статистично достовірна, висновки будуть такими:

1. Розвиток товарообміну здебільшого негативно впливає на реальний ВВП => тенденція прискорення падіння реального ВВП через зростання інфляції (8,1пі1-) превалює над тенденцією приборкання інфляції завдяки зниженню інфляційного тиску виробничих витрат (1,ео8І+) і призупиненню падіння рівня ВВП (1,ргой+), а також завдяки збереженню робочих місць (8,іоЬ+);

2. Негативне значення коефіцієнта при запасах фіктивної вартості -- це та ціна, яку сплачує суспільство за примноження боргів, за отримання тимчасової вигоди у вигляді, наприклад, збереження робочих місць. Фактично у такий спосіб оцінено стратегічні втрати суспільства, спричинені бажанням отримати тактичні позитивні результати, розвиваючи товарообмін.

Формалізований запис сказаного.

Позитивний вплив боргів на реальний ВВП:

(1,ргой+) + (1,Со8І+) + (8,їоЬ+) >

> (8,іоЬ+).

Негативний вплив боргів на реальний ВВП:

(1,рГоЙ+) + (1,Со8І+) + (8,їоЬ+) <

< (8,іоЬ+).

Але, зрозуміло, було б некоректно виводити такі оцінки, розглянувши лише однофакторну модель:

Реальний ВВП = ґ (запас фіктивної вартості). Тобто не слід аналізувати зв'язок між боргами та реальним ВВП, ігноруючи інші фактори формування реального ВВП:

ССОРг = ґ(Ра). (6)

Річ у тім, що довгострокове економічне зростання (або занепад) має принаймні три джерела: приріст капіталу (Р), робочої сили (ЇЧ) та зміна технологічного рівня виробництва (А). Гадаємо, немає необхідності йти саме цим шляхом для визначення реальності фіктивної вартості, оскільки слід враховувати такі обставини:

1. Незалежність Україна здобула відносно недавно, і тому ми аналізуємо середньостроковий період, коли зміни у джерелах суттєво не впливають на динаміку реального ВВП;

2. Йдеться про перехідну економіку. Її фундаментальною рисою є формування капіталу як системи суспільних відносин. Одне слово, наші основні та оборотні засоби тільки-но набувають рис капіталу -- вартості, яка створює (або знищує) додану вартість;

3. Існують істотні обмеження у використанні робочої сили -- її кількість та професійний рівень мало позначаються на динаміці реального ВВП.

Вище ми зазначали, що головні макроекономічні показники нині формуються на тлі конкуренції боргів та грошей: реального ВВП та інфляції. Загальновідомо, що динаміка реального ВВП (У) та попиту на гроші (Ь -- на реальні грошові залишки) за умов інших рівних має позитивний зв'язок, який коригується реальною відсотковою ставкою за кредитами комерційних банків (1) :

Ь = кУ - Ш к, її > 0. (7)

Видається цілком коректним розширити це рівняння за рахунок кредиторської заборгованості (Ра):

І = кУ - їїІ - гРа к,її,2 > 0. (8)

Економічний зміст доповнення (гРа) такий: зростання кредиторської заборгованості (Ра) скорочує з еластичністю (г) попит на гроші (Ь).

На основі рівняння (8) можна записати так:

У = (Ь + їїІ + гРа)/к к,її,2 > 0. (9)

А потому, використовуючи дані таблиці 2, можна побудувати трифакторну економіко-статистичну модель (10) індексу реального ВВП (6ЮРг,1):

СОРг,і =0.663 + 0.0302Ьп(М1г,ау) - 0.0421Ьп(Ра,ау) + + 0.000411Ьп(І).

К2 _ пп А с (У/ = 99.45%.

Література:

Лисицький В. Економіка фіктивної вартості // Вісник НБУ. -- 1999. -- № 3. -- С. 3-6.

Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. -- К.: Скарби, 1998. -- С. 105-108.