Співвідношення державного та місцевих бюджетів в Україні»

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький Національний Університет

Реферат

на тему:

Співвідношення державного та місцевих бюджетів в Україні

Студентки групи

(Ініціали, прізвище)

(Підпис, дата)

Керівник

(Ініціали, прізвище)

(Підпис, дата)

Хмельницький 2008

План

Вступ.

1. Бюджетна система України: державний та місцевий бюджети.

2. Проблеми взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами.

3. Міжбюджетні відносини: стан і проблеми удосконалення.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Вирішальною і провідною ланкою фінансової системи є бюджет, за допомогою якого здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу. Бюджет забезпечує існування держави, розвиток її економіки і культури. Утворення централізованого державного фонду коштів є необхідним не тільки для розвязання проблем усієї країни, але й, в першу чергу, для задоволення потреб розвитку економіки в цілому.

Зміцнення економічних відносин в умовах переходу до ринкової економіки та її удосконалення вимагають підвищення ролі бюджету як системи економічного розподілу і перерозподілу ВВП, здійснюваних через фінансову систему. Не можна також забувати, що бюджет виконує не тільки розподільчі функції він бере активну участь і у формуванні ресурсів держави.

Бюджетні відносини потребують державного регулювання. Воно ж досягається, зокрема, шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності, через впровадження виваженої податкової політики. Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулюючи через доходи всі бюджети за рахунок передання загальнодержавних доходів на регіональні й місцеві рівні.

Форми та методи бюджетної роботи і бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є обєктивною необхідністю.

Було б великою помилкою показувати державний бюджет як своєрідну касу: з одного боку, державні кошти до нього находять, а з другого витрачають на різні потреби держави. Це призвело б до хибного розуміння головного економічних відносин, які зумовлюють створення і використання централізованого державного фонду коштів через бюджет. Слід памятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя. Джерела надходжень коштів до бюджету, їх направлення і використання в процесі розширеного відтворення визначають системою економічних і суспільних відносин, які складають матеріальну основу для фінансів.

Протягом усіх років існування незалежної Української держави в центрі уваги державних діячів, вчених, практиків, громадськості стоять питання бюджетної політики. Найбільший інтерес викликають проблеми формування доходної частини державного бюджету, визначення пріоритетів у витрачанні бюджетних коштів, забезпечення їх цільового та ефективного використання, зміцнення місцевих бюджетів тощо.

Багато питань у сфері бюджету та бюджетної системи нині мають політичне забарвлення і вирішуються в умовах жорсткого протистояння центрального уряду і органів місцевого самоврядування, законодавчої і виконавчої влади, окремих лобуючих груп у парламенті України. Законодавчо не урегульовані, багато в чому не визначені й дискусійні питання організації міжбюджетних відносин подеколи стали навіть болючими. Насамперед мається на увазі відносини між державним бюджетом України і місцевими бюджетами.

Науковий аналіз взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами в період переходу до ринкової економіки, розкриття діалектики розвитку змісту і форми становлення й розвитку економічних категорій ринкових відносин є одним з основних, відправних методологічних положень при вивченні суті державного бюджету.

1. Бюджетна система України: державний та місцевий бюджети.

Бюджетна система будь-якої країни організаційно залежить від форми державного устрою. Україна унітарна держава, в якій, відповідно до статті 7 Конституції, визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Структура бюджетної системи України визначається її Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на діференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

У відповідності зі статею 2 Закону України “Про бюджетну систему України” бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Нині у складі системі місцевих бюджетів України функціонують такі бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 442 бюджети міст обласного і районного значення, 488 районних бюджетів, 104 районних (районів у містах) бюджетів, 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячі бюджетів сільських рад [8].

Бюджет області обєднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюджет та бюджети районів і міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міський чи районний у місті раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища або сільські населенні пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл обєднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті в місті.

Процес становлення інституту самостійних бюджетів в Україні в 90-х роках розвивається з великими труднощами. Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є державний бюджет, з якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодержавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з метою економічного вирівнювання регіонів.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністтю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові кошти. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є державний бюджет. Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів.

Доходна база бюджетів всіх рівнів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідний ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому і нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів. Бюджет дає органам влади, які його затверджують, можливість контролювати діяльність виконавчо-розпорядних органів,що складають і виконують бюджет.

Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховної Раді, а адміністративно-територіальні бюджети відповідним представницьким органам. Після затвердження державний бюджет набуває силу закону.

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки і необхідності реального зростання ВВП.

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення доходної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання ВВП, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

Держава намагається наділити всіх субєктів бюджетної системи таким обсягом доходів, яких би вистачило для виконання кожним з них функцій, які закріплені за ними Конституцією і другими актами, що встановлюють повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Держава залишає за собою право встановлювати основи розподілу доходів і видатків бюджетів різного рівня і дбає, у тому числі, про створення умов, що забезпечують зацікавленість місцевих органів самоврядування в збільшенні бюджетних ресурсів і виконанні встановлених планом надходженнь в бюджет загальнодержавних і місцевих платежів на своїй N> території.

З метою збалансування місцевих бюджетів на рівні, необхідному для виконання планів економічного і соціального розвитку на певній території в Україні використовується як бюджетне регулювання, тобто надання коштів із загальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчестоячих рівнів, так і додаткові субвенції. Субвенції видаються нижчестоячему бюджету з чітко обумовленим цільовим призначенням, як допомога на програми і заходи соціального розвитку. Кошти у вигляді субвенції додаються як часткова допомога до фінансових ресурсів, які виділяються з бюджету на певні цілі. Місцевий орган самоврядування не має права використовувати ці кошти на інші цілі.

В останні роки зявляються нові відносини між державним бюджетом та місцевими бюджетами: у разі, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів перевищують розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого до державного бюджету частину надлишку. Так, в Законі про Державний бюджет на 1997 рік до державного бюджету України з бюджетів Запорізької, Полтавської областей та м. Києва передаються кошти у розмірі 404160, 8 тис. гривень [8].

Склад і структура видатків державного і місцевого бюджетів визначається їх економічним змістом, роллю в розподілі національного доходу.

Функціонування місцевих фінансів базується на фінансової автономії місцевих органів влади, яка є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування. Фінансова автономія місцевих органів влади це фінансова незалежність цих органів при виконанні покладених на них функцій.

Обєктивні потреби фінансової автономії місцевих органів влади може бути реалізовано лише за умови, що ці органи зможуть будувати власні фінансові бюджети на основі своїх рішень. За різних умов місцеві органи влади можуть мати різні обсяги фінансової компетенції і, таким чином, різні рівні фінансової автономії.

2. Проблеми взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами.

Нині однією з найважливіших у фінансовій політиці Україні є проблема місцевих бюджетів. Невиконання місцевими органами влади планів відрахувань до державного бюджету створює загрозу як власне фінансовій стабілізації, так і проведенню структурних реформ.

Прийняття Законів України “Про бюджетну систему України” і “Про місцеве самоврядування в Україні”, затвердження у 1994 р. єдиних для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, апробація різних варіантів розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним та місцевими бюджетами не призвели до створення зваженої системи формування доходів місцевих бюджетів.

При формуванні доходів місцевих бюджетів демократичних держав перевага може бути віддана або принципові бюджетної еквівалентності, або принципові національної солідарності.

В основі першого з них лежать ідеї податкової справедливості, застосовувані в даному випадку по відношенню не тільки до окремих громадян або підприємств, але й до жителів регіону в цілому. Згідно з цим принципом, доходи місцевих бюджетів повинні відповідати тому податковому навантаженню, яке несуть жителі регіону, отже можливості одержання ними суспільних благ і послуг, які надаються за рахунок місцевих бюджетів, повинні зростати із збільшенням обсягу податків, які збираються в даному регіоні.

В основі другого принципу лежать не тільки загальні міркування громадянської солідарності, але й ряд економічних аргументів, у відповідності з якими, держава має прагнути вирівнювання, певною мірою, фінансових можливостей регіонів. По-перше, держава гарантує надання громадянам ряду соціальних послуг на певному рівні. Послуги у сферах освіти і охорони здоровя є важливими з точки зору створення рівних стартових умов для молоді з різних регіонів країни. По-друге, низький рівень розвитку в якихось регіонах, наприклад, транспортної інфраструктури і засобів звязку призводить до неефективного міжрегіонального переміщення капіталів, праці та виробничих факторів. У ряді випадків регіональна диференціація податкових надходжень зумовлена технікою стягнення податків і з огляду на це теж може вимагати перерозподілу доходів.

Існуюча система формування доходів місцевих бюджетів України має ряд серйозних недоліків:

- практично щороку змінюються види податків, зараховуваних до місцевих бюджетів;

- відсутні єдині та досить стабільні нормативи (наприклад, на кілька років) відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів;

- відсутні єдині правила увязки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також зрозумілі формули міжрегіонального перерозподілу доходів [9].

Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень як по місцевих бюджетах у цілому, так і по окремих округах, є досить суперечливою і важкопередбачуваною. Як правило, збільшення (або зменшення) питомої ваги регіону в загальній сумі державних доходів не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів його місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозвязку між обсягом податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Основним чинником кризи всієї бюджетної системи, зокрема місцевих бюджетів, є нинішня модель бюджетної системи, за якою формуються бюджети територій. Ця модель має такі хіби:

· формування місцевих бюджетів здійснюється шляхом встановлення процентних відрахувань від регульованих загальнодержавних податків радою вищого рівня для ради нижчого рівня при відсутності чітких критеріїв їх пропорційного розподілу, що не сприяє зацікавленості територій у розвитку виробництва, раціонального використання бюджетних коштів, не завжди забезпечує гарантований розмір дохідних джерел;

· нормативи відрахувань від регульованих загальнодержавних податків щороку переглядаються, що створює ситуацію, за якої дохідна база місцевих бюджетів формується не на постійній основі;

· при відсутності критеріїв визначення їх розміру нормативи відрахувань виконують функцію засобу збалансування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів, є одним з основних важелів, за допомогою якого формування бюджетів здійснюється за принципом “зверху вниз”;

· за нинішньої моделі бюджетної системи при формування бюджетів територій не враховується така категорія, як “податкоспроможність території”, немає чіткого законодавчого визначення поняття “власні” та “передані доходи території”;

· існує неефективний і нераціональний механізм надання дотацій з вищестоящого бюджету нижчестоящому. Надання дотацій проводиться хаотично та субєктивно через те, що сума дотацій для бюджетів нижчого рівня планується в бюджеті вищого рівня, а не в окремому субвенційному фонді [3].

Така модель бюджетної системи і міжбюджетних відносин та існуючий механізм розподілу загальнодержавних податків створюють ситуацію, за якої відсутні встановлені правила гри між центром та областями, областями та районами й муніципалітетами і т.д., прирікає нижчестоящі бюджети на невизначеність і непередбачуваність, веде до зростання споживацьких настоїв у регіонах, субєктивизму в перерозподілі бюджетних коштів між ланками бюджетної системи, що в кінцевому результаті зумовлює слабкість інституту місцевих фінансів.

3. Міжбюджетні відносини: стан і проблеми удосконалення.

Особливого значення міжбюджетні відносини сьогодні набули для органів місцевого самоврядування, успішне функціонування яких безпосередньо залежить від забезпечення їхньої реальної фінансової самостійності. Світовий досвід переконує, що без самостійних фінансово незалежних представницьких органів держава як демократична структура розвиватись не може. Мова в даному разі йде про забезпечення подальшого демократичного розвитку держави загалом.

Власна модель міжбюджетних відносин в умовах становлення самостійної бюджетної системи формується у нас дуже повільно, не завжди послідовно та раціонально. Значною перешкодою на шляху відлагодження механізму міжбюджетних відносин є неузгодженість законодавчих актів, які регламентують міжбюджетні відносини, їх суперечливість, невизначеність процедур практичної реалізації окремих положень.

Значним недоліком бюджетної практики є нестабільність законодавчої бази, внаслідок якої щорічно змінюється механізм бюджетного регулювання, перелік регулюючих доходів і нормативів відрахувань. Не виконується така вимога Закону “Про бюджетну систему України”, як недопустимість встановлення нових податків, внесення змін в існуючі податки та інші обовязкові платежі і в цілому змін до чинного законодавства щорічними законами про державний бюджет України.

І, головне, ні бюджетна система загалом, ні в її складі система організації міжбюджетних відносин не орієнтовані на досягнення економічної ефективності, соціальної справедливості та політичної стабільності. Економічна ефективність досягається встановленням відповідальності і зацікавленості у повній мобілізації бюджетних доходів, цільовому і економічному витрачанні бюджетних коштів. Соціальна справедливість забезпечується за допомогою бюджетного регулювання і фінансового вирівнювання, гласність і зрозумілість яких є важливими умовами політичної стабільності.

Місцеві бюджети відіграють винятково важливу роль у бюджетній системі нашої країни: у 1998 р. в них акумулювалося 45,9 % доходів зведеного бюджету України, 47,6 % сукупних бюджетних видатків було профінансовано з місцевих бюджетів [7].

На 1999 рік дотації передбачені бюджетам усіх адміністративно-територіальних одиниць (крім бюджету м. Києва). Збільшення кількості дотаційних бюджетів обовязково призводить до поступового зменшення ефективності використання одержаних коштів, зниження зацікавленості у пошуку альтернативних джерел доходів, сприяє розвитку споживацьких настроїв з боку органів місцевого самоврядування.

Поширення принципу субсидарності в зарубіжних країнах не повинно бути механічно перенесене у вітчизняну бюджетну практику. Головною метою бюджетних дотацій, субвенцій було і залишається надання фінансової допомоги і збалансування місцевих бюджетів тих територій, які мають менший податковий потенціал отже, є фінансово біднішими. Не може бути, щоб усі райони країни одночасно потребували фінансової допомоги.

Розширення географії дотаційних територій і включення до їх складу всіх адміністративно-територіальних одиниць перетворює бюджетні трансферти із засобу надання фінансової допомоги у важіль для здійснення перерозподільчих процесів. Причину такого становища слід шукати не в самій системі бюджетних трансфертів, а у недосконалості системи розмежування доходів між ланками бюджетної системи і видами бюджетів.

Витрачання коштів із місцевих бюджетів має певні особливості порівняно із державних бюджетом, вони зумовлені різною природою і специфікою завдань органів державної влади і місцевого самоврядування. Але в межах самих місцевих бюджетів напрямки використання коштів однотипні. Якщо ж розглядувати розміри видатків у розрахунку на душу населення (такі показники точніше відображають ступінь задоволення суспільних потреб, аніж обсяги місцевих бюджетів), то можна спостерігати досить значні відмінності, які виникли і поглиблюються внаслідок недосконалої системи міжбюджетних відносин.

Однією з причин становища щодо фінансування видатків з місцевих бюджетів є відсутність обєктивних критеріїв і фаворитизм у наданні дотацій, які не тільки не сприяють здійсненню фінансового вирівнювання, а ще й посилюють розбіжності у бюджетному забезпеченні окремих територій.

Отже, вітчизняна система міжбюджетних відносин далека від досконалості. Які можливі напрямки ліквідації цих недоликів і суперечень? Насамперед, необхідно розподілити повноваження між органами державної влади та місцевим самоврядуванням, на цій основі здійснити розмежування доходів і видатків кожного виду бюджетів. Розмежування доходів і видатків між бюджетами повинно бути здійснене таким чином, щоб забезпечити відповідність між видатками, покладеними на кожний бюджет, і необхідними для їх фінансування доходними джерелами. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи багато в чому визначає цілі та механізм бюджетного регулювання, а також добір конкретних методів збалансування бюджетів і здійснення фінансового вирівнювання.

В Україні неодноразово проводилися спроби чіткого окреслення як складу доходів, так і видатків окремих видів бюджетів. Зокрема, це було зроблено в Законах “Про бюджетну систему України”, “Про Державний бюджет на 1999 рік”, у Бюджетної резолюції на 2000 рік. Проте підхід, закладений у Закон “Про бюджетну систему України”, не вдалося реалізувати на практиці. А зміни, які відбулися за роки після прийняття цього документа (зокрема у системі оподаткування, бюджетному регулюванні) зумовили уточнення складу доходів і видатків бюджетів у подальших законодавчих актах [7].

Кажучи про недоліки бюджетної системи, необхідно також згадати про неравні права і обовязки центу та регіонів. У Законі про Державний бюджет на 1996 рік сказано, що в разі несвоєчасного надходження коштів, які передаються місцевими бюджетами до Державного бюджету України, Міністерству фінансів, надається право встановлювати стовідсоткове зарахування до Державного бюджету сум загальнодержавних податків і зборів, що сплачуються на відповідній території до повного погашення заборгованості. Подібної “кари” для центральної влади у разі несвоєчасного надходження дотацій чи субвенцій немає. Тобто знову ж таки, центральна влада зарахувала себе від інфляційного податку, який мав би місце, якби регіони затримували надходження до бюджету [4].

Розглядаючи проблеми вдосконалення міжбюджетних відносин, необхідно виходити принципово з іншої ідеології: захищати інтереси насамперед місцевих бюджетів. Не викликає заперечень висновок про те, що міцне самоврядування це міцна держава. Тому іншим важливим напрямком реформування міжбюджетних відносин повинно бути зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, які є фундаментом всієї бюджетної системи і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Досягти цієї мети неможливо лише кількістю місцевих податків та зборів, які здебільшого не відіграють суттєвої фіскальної ролі, або наданням права місцевим органам самоврядування самостійно запроваджувати на своїй території власні податки. Доцільно застосувати концептуально зовсім інший підхід: надати статусу місцевих тим загальнодержавним податкам, які традиційно у повному обсязі зараховуються в дохідну частину місцевих бюджетів (податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, державне мито, окремі ресурсні платежі).

Природі місцевого самоврядування більшою мірою відповідають прямі податки, за допомогою яких встановлюється взаємозалежність між результатами господарювання підприємств, підприємницькими зусиллями населення, рівнем доходів і розмірами місцевих бюджетів, а отже, ступенем задоволення місцевих потреб. Відомо, що податок на доходи фізичних осіб поряд із податком на нерухомість відіграє основну роль у місцевому оподаткуванні багатьох зарубіжних країн.

Зміцнити дохідну базу місцевих бюджетів можна також шляхом запровадження податку на нерухоме майно. Майнові податки належать до найдавниших, які знає людство, в тих чи інших формах вони функціонують у системах оподаткування усіх країн, а в більшості з них належать до місцевих податків. Законом України “Про систему оподаткування” передбачений податок на нерухомість, проте його практичне запровадження відкладається з відомих причин: кризові явища в економіці, хронічна нестача коштів у підприємств, низький рівень їх рентабельності або збитковість. Крім того, податок на нерухомість не запроваждують із політичних меркувань непопулярності такого заходу. При цьому ігнорується те, що переважна частина населення через систему пільг не постраждає відведення податку на нерухомість. Платниками стануть лише заможні люди, яких через різке розшарування суспільства є лише декілька відсотків від загальної чисельності населення України.

Ще одним кроком на шляху до встановлення реальної фінансової самостійності органів місцевого самоврядування є надання їм права запроваджувати власні місцеві податки і збори. Органи місцевого самоврядування повинні мати такі права, крім того, самостійно використовувати зібрані кошти, а держава має контролювати загальний рівень оподаткування [7].

Не менш важливою поряд із розмежуванням доходів і видатків між бюджетами є проблема встановлення зацікавленості місцевих фінансових органів у повній мобілізації доходів як у місцеві бюджети, так і до державного бюджету України. як засвідчила практика останніх років, разом із передачею непрямих податків до державного бюджету значно знизилася зацікавленість місцевих фінансових органів у повному їх стягненні. Перевага була надана прямим податкам, які повністю протягом трьох останніх років надходять до місцевих бюджетів. На підприємства чинився тиск, їх змушивали в першу чергу сплачувати податок на прибуток, пізніше податок на додану вартість.

Виходом із такого становища буде повернення до практики стимулювання додаткової мобілізації фінансовими органами доходів у державний бюджет України шляхом зарахування частини (до половини) перевищення фактичних надходжень доходів понад заплановані обсяги. Мова йде про ті доходи, які повністю поступають до державного бюджету України, передусім це податок на додану вартість.

Діючий механізм організації міжбюджетних відносин не зацікавлює забезпеченіші податковими доходами території використовувати всі наявні можливості щодо їхнього збільшення (незалежно від того, чи доходи є закріпленими, чи регулюючими), тому що через систему передачі бюджетних коштів додатково одержані доходи будуть вилучені до державного бюджету України. Склалося становище, при якому чим більше мобілізується коштів на місцях, тим більше їх вилучається для перерозподілу. Унікнути цієї суперечності можна було б також випровадженням механізму стимулювання додаткових надходжень понад заплановані обсяги, враховані в процесі бюджетного планування.

Одним із напрямків реформування міжбюджетних відносин є вдосконалення порядку надання бюджетних трансфертів. Тому субвенційний механізм повинен передбачати:

· участь держави в фінансуванні видатків, яка повинна виражатись у питомій вазі коштів, одержаних у вигляді субвенцій до загальної суми передбачених видатків на певну ціль;

· участь має бути достатньо відчутною, а не символічною;

· рівень участі повинен визначатися єдиними або груповими квотами в розрізі окремих видів місцевих бюджетів;

· довготривалу і стабільну основу застосування вказаних принципів.

Дотації і субвенції повинні надаватися на основі єдиних для всіх субєктів міжбюджетних відносин засадах з використанням простої та зрозумілої методики. Це дасть можливість ліквідувати такий суттєвий недолік, як непрозорість системи бюджетного регулювання в цілому і зокрема порядку надання фінансових допомог місцевим бюджетам. нИні на процес визначення конкретних розмірів дотацій впливають не обєктивні, а здебільшого субєктивні фактори. Відсутність єдиних критеріїв, на підставі яких здійснюється визначення розмірів дотацій і субвенцій, ставить їх в нерівні умови, посилює фінансову залежність місцевих органів самоврядування від рішень центру.

Не менш важливим напрямком вдосконалення міжбюджетних відносин є обгрунтування засад раціонального підходу до надання бюджетних трансфертів, який повинен передбачати застосування єдиних нормативів бюджетної забезпеченості, розрахованих на тривалу перспективу в межах груп областей, що мають однаковий рівень економічного і соціального розвитку.

Висновок.

Структура бюджетної системи України визначається її Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на діференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодержавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з метою економічного вирівнювання регіонів.

Місцеві бюджети є важливим інструментом впливу на всі процеси в економіці та соціальній сфері держави. Незавершеність процесу формування фінансів місцевих органів влади в Україні є причиною того, що економіка й соціальна сфера не отримують важливих децентралізованих імпульсів гармонізації розвитку, роль і значення яких у сучасних умовах має таке ж важливе значення, як і державне регулювання. Завершення цього процесу стане одним із головних чинників стабілізації соціально-економічної ситуації в державі, виходу з кризи.

Місцеві фінанси і державні фінанси це нетотожні поняття. Місцеві фінанси не включаються до складу державних фінансів, хоч й тісно з ними повязані. Бюджети державних органів влади підпорядковані державному бюджету, оскільки сучасна держава визначає обсяг функцій місцевого самоврядування та правове поле місцевих фінансів. Державні фінанси і місцеві фінанси є інструментами реалізації функцій інститутів організації суспільного життя держави та місцевого самоврядування. І ті, й ті бюджети обслуговують не приватні, а суспільні інтереси. Як державні фінанси, так і місцеві мають публічний характер. Державні фінанси в багатьох перехідних формах проникають у фінанси місцевих органів влади, беруть участь у формуванні їх. на державних фінансах лежить функція збалансування фінансів місцевих органів влади. Кожна країна демонструє свої особливі форми взаємодії державного бюджету з місцевими. Проте процес подібної взаємодії не може приводити до одержавлення місцевих бюджетів. У цьому разі вони, як окрема система, можуть припинити своє функціонування. Важливо знайти такі форми взаємодії державних і місцевих фінансів, за яких буде гарантовано фінансову автономію місцевої влади й ефективність усіх публічних фінансів.

На сьогодні існуюча модель бюджетної системи побудована і служить одному принципу формування бюджетів “зверху вниз”, коли вищестоящий бюджет може диктувати умови нижчестоящому шляхом встановлення диференційованих ставок процентів відрахувань від регульованих загальнодержавних податків. Для її зміцнення, для зміцнення місцевих бюджетів необхідно в першу чергу побудувати таку бюджетну систему, за якої б нею виконувався і обслуговувався головний принцип формування бюджетів “знизу вверх”, за якої вищестоящий бюджет формувався б на основі внесків нижчестоящих бюджетів. Тільки формуючи місцеві та державний бюджеті за таким принципом, можно зміцнити всю бюджетну систему.

Список використаної літератури.

Аксенова Е. Бюджет и экономическая самостоятельность регионов // Мировая экономика и международные отношения. - 1992. - №5 - С. 118-124.

Альвианськая Н.В. Местные бюджеты: понятие, механизм функционирования //Финансы. - 1995. - №9. С.9-11

Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів. // Економіка України. - 1994. - №4. - с. 42-47.

Бескид Й.М. Теоретичні дослідження суті державного бюджету України. // Фінанси України. - 1998. - №1. - С.19-21.

Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України. // Фінанси України. - 1998. - № 9 .- С.3-8.

Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації.// Фінанси України. - 1998. - №10. - С.23-32.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1997. - 383с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України. // Фінанси України. - 1997. - №10. - С. 34-43.

Василенко Л.І., Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність. // Фінанси України. - 1998. - №8. - С.112-117.

Васильева М.В. Местніе бюджеті в современніх условиях - М.: Финансы и статистика , 1987.-128с.

Деркач М.І., Гордєєва Л.П. Бюджет і бюджетний процес в Україні. - Дніпропетровськ: Пороги, 1995.- 257с.

Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / За редакцією Юрая Немеца - К.: Основи, 1998.-542 с.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997. - 301 с.