Грошово-кредитна система Росії

Реферат з теми:

Грошово-кредитна система Росії

Виконала:

Студентка БДМЕ 3-1 УАЗТ

Чіковані Манани

Київ - 2007

План

1. Еволюція грошово-кредитної системи.

2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин.

3. Інфраструктура грошово-кредитної системи.

1. Еволюція грошово-кредитної системи

Національною грошовою одиницею Російської Федерації є рубль. Його золоте карбування було розпочато на початку XVII ст., а в середині цього ж століття у грошовому обігу Росії з'явилися асигнації. Майже до кінця XIX ст. грошовий обіг Росії перебував у стані інфляції.

У 1895--1898 pp. була проведена грошова реформа (дістала назву "реформа Вітте" -- за прізвищем тодішнього міністра фінансів), під час якої здійснено девальвацію рубля, регламентовано основи емісії кредитних білетів, введено вільний обмін кредитних білетів на золото, обмежено карбування срібних монет. Результатом проведення грошової реформи стало встановлення в Росії золотого монометалізму, що позитивно вплинуло на грошово-кредитну систему країни. Вона забезпечила перехід до золотого стандарту, сприяла стабілізації грошової системи та інтеграції Росії в систем)" світового ринку.

Монетна справа в імперії підпорядковувалася міністерству фінансів, а самі монети карбувалися на Монетному дворі в Санкт-Петербурзі. Державні кредитні банкноти випускалися Державним банком у розмірі, обмеженому потребами грошового обігу, але неодмінно забезпеченому золотом.

Введення золотої валюти зміцнило державні фінанси й стимулювало економічний розвиток. Наприкінці XIX ст. за темпами зростання промислового виробництва Російська імперія випереджала всі європейські країни. Наприкінці XIX -- початку XX ст. золото переважало в складі російського грошового обігу. Російсько-японська війна і революція 1905-1907 pp. внесли корективи в цю тенденцію, і з 1905 р. емісія кредитних рублів зросла. Проте Росії вдалося зберегти вільний обмін паперових грошей на золото до Першої світової війни.

Особливість російської грошово-кредитної системи полягала в тому, що порівняно розвинена система комерційних банків існувала без центрального емісійного банку. До грошової реформи 1895-1898 pp. Державний банк фактично не був дійсним емісійним банком.

Золотий запас Державного банку збільшувався за рахунок ввезення золота, що за період 1898-1913 pp. становило 772 млн. рублів. Зростання державних витрат спричиняло систематичні бюджетні дефіцити.

Пасиви Державного банку утворювалися за рахунок випуску кредитних білетів і прийому внесків. На відміну від комерційних банків, які залучали головним чином вільні грошові капітали промисловців і торговців, Державний банк формував свої внески переважно з коштів казначейства. За період 1900--1914 pp. запаси та внески Державного банку збільшилися майже вдвічі.

У своїх активних операціях Державний банк дедалі більше переходив від безпосереднього кредитування торгівлі й промисловості до кредитування їх за посередництва комерційних банків. За період 1900--1914 pp. загальна сума обліково-позичкових операцій Державного банку збільшилася майже втричі.

Перед Першою світовою війною при тридцяти філіалах і відділеннях Державного банк)- були розрахункові відціди, що здійснювали безготівкові розрахунки, головним чином між банками, а також між великими торговельно-промисловими фірмами. Використовуючи Державний банк як свій розрахунковий центр, комерційні банки тримали в ньому частину своїх грошових резервів. Філіальна мережа Державного банку за період 1900--1914 pp. збільшилася зі 113 до 136 філій.

Проте тенденція до перетворення Державного банку на банк банків не дістала повного завершення. На відміну від центральних емісійних банків інших країн, банк Росії продовжував широко кредитувати торгівлю і промисловість. Державний банк сам надавав позики великим промисловим підприємствам, здійснював безпосереднє кредитування хлібної торгівлі, будівництва елеваторів тощо.

Прийнятий у 1894 р. новий статут Державного банку надав йому широкі можливості для розвитку активних операцій, не властивих центральному емісійному банку. За цим статутом Державний банк дістав право враховувати векселі терміном до 12 місяців, а також надавати позики під векселі з одним підписом, забезпечені заставою нерухомого майна, сільськогосподарською технікою чи фабричним устаткуванням.

Загалом, за період 1900--1914 pp. число акціонерних комерційних банків збільшилося з 43 до 50, а їхні капітали -- з 1157 до 4632 млн. рублів. Таким чином, ресурси, що припадали в середньому на один банк, збільшилися за цей час майже в чотири рази.

1917 р. декретом Всеросійського виконавчого комітету банківська справа була оголошена державною монополією, а всі акціонерні й інші комерційні кредитні установи націоналізовані й об'єднані з Державним банком.

У 1917--1919 pp. у зв'язку зі скасуванням приватної власності на землю було ліквідовано іпотечні банки. Збереглася лише кредитна кооперація, яка здійснювала видачу позичок селянським господарствам. Націоналізовані приватні банки, об'єднані з Держбанком, утворили народний банк РСФСР, що у 1920 р. припинив свою діяльність, трансформований у центральні бюджетно-розрахункові управління Наркомфіну.

З початком НЕП довелося заново створювати банківську систему. Наприкінці 1921 р. почав функціонувати Державний банк. Одночасно на початку 1922 р. було засновано кооперативні банки. Однак реформа банківської системи 1930 р. визначила Державний банк як монопольний у здійсненні банківської діяльності в СРСР.

У роки Другої світової війни для обмеження розміру бюджетного дефіциту в СРСР запроваджено систему нормованого постачання й відпуску промислових і продовольчих товарів населенню (за картками й зі збереженням твердих довоєнних державних цін). Було збільшено податкові платежі до бюджету, насамперед за рахунок підвищення прибуткового податку на 100%.

Після закінчення війни була проведена грошова реформа (1947 p.), внаслідок якої скасовано карткову систему розподілу продуктів і гроші стали єдиним засобом платежу.

Згідно з Конституцією СРСР, управління грошовою системою здійснювалося тільки радянським урядом. Органом, який безпосередньо управляв грошовою системою, був Державний банк СРСР, наділений правом здійснення емісійних операцій.

Ця фінансова установа мала загальносоюзне значення. У союзних республіках функціонували філії, контори, відділення, агентства, які підпорядковувалися лише правлінню Державного банку.

Запровадження зовнішньої торгівлі та інших форм економічних зв'язків із зарубіжними країнами здійснювалося Радянським Союзом через систему органів державного управління, спеціалізовані зовнішньоторговельні банки та інші організації.

З 1961 р. операції з міжнародних розрахунків і кредитування зовнішньоторговельного обороту та інші валютні операції за дорученням Державного банку почав виконувати також Зовнішньоторговельний банк СРСР.

Зовнішньоторговельний банк СРСР як спеціалізована ланка банківської системи країни виконував операції, пов'язані з розрахунками за експорт та імпорт товарів і послуг, забезпечував кредитними ресурсами зовнішньоекономічний оборот, здійснював міжнародні кредитні операції.

Контроль за виконанням валютного законодавства покладався на Міністерство фінансів СРСР. Органами валютного контролю були також Державний і Зовнішньоторговельний банки, які виконували валютні операції.

Основою сучасного державного регулювання грошово-кредитної сфери Росії є закони "Про банки і банківську діяльність Російської Федерації" та "Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)", що були прийняті в 1990 р.

Згідно з цими законами, Банк Росії, Банк зовнішньої торгівлі Російської Федерації, Ощадний банк Російської Федерації, комерційні банки, а також кредитні установи, що отримали ліцензію на здійснення банківських операцій, утворюють банківську систему Росії.

2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин

Центральний банк Росії (Банк Росії) виконує функції емісійного центру, відповідає за підтримку стабільності банківської системи, здійснює грошово-кредитне регулювання економіки, виконує роль кредитора останньої інстанції (функцію банку банків).

У своїй діяльності Банк Росії підпорядковується Державній думі Федерального зібрання Російської Федерації.

До функцій Банку Росії входить визначення порядку регламентації, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків, виділення централізованих кредитних ресурсів, встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків (достатність капіталу комерційного банку, ліквідність, мінімальний розмір статутного капіталу банку, максимальний розмір ризику на одного позичальника тощо).

Попри те, що Банк Росії є юридичною особою, його статутний капітал та інше майно -- федеральною власністю, він наділений повноваженнями майнової та фінансової самостійності. Організаційна структура Банку Росії наведена на мал. 15.

Національна банківська рада -- колегіальний орган Банку Росії, що складається з 12 осіб. До складу Банку Росії входять два представники Ради Федерації Федерального зібрання Російської Федерації, по три представники Державної думи. президента Росії, уряду Російської Федерації.

До складу Національної банківської ради також входить голова Банку Росії.

До компетенції Національної банківської ради належить:

· розгляд річного звіту Банку Росії;

· затвердження річного бюджету Банку Росії;

· розробка пропозицій з удосконалення банківської системи Росії;

· розгляд проекту напрямів грошово-кредитної політики, банківського нагляду та валютного регулювання;

· вирішення питань щодо участі Банку Росії в капіталах кредитних установ.

Рада директорів складається з голови Банку Росії та дванадцяти членів Ради директорів. Члени ради директорів призначаються Державною думою Росії терміном на чотири роки за поданням голови Банку Росії, узгодженим із президентом Росії.

До функцій Ради директорів входить:

· розробка спільно з урядом Російської Федерації проектів та
напрямів єдиної державної грошово-кредитної політики;

· затвердження річної звітності, включаючи фінансові питання Банк}' Росії;

· прийняття рішень щодо створення, ліквідації та реорганізації установ Банку Росії;

· встановлення обов'язкових нормативів для кредитних організацій та банківських груп.

Відокремлені структурні підрозділи Банку Росії включають Головну інспекцію кредитних організацій Банку Росії, Головне управління безпеки та захисту інформації. Головне управління нерухомості Банку Росії, територіальні відділення (78 одиниць) та розрахунково-касові центри Банку Росії (944 одиниці).

Грошово-кредитна політика Банку Росії орієнтована на підтримку фінансової стабільності і формування передумов, що забезпечують сталість економічного зростання країни. Банк Росії реагує на зміни реального попиту на гроші, сприяє підтримці позитивної динаміки економіки, зниженню процентних ставок, інфляційних очікувань і темпів інфляції.

Діяльність Банку Росії в сфері розвитку платіжної системи спрямована на підвищення її надійності та ефективності для забезпечення стабільності фінансового сектору й економіки країни. З метою підвищення інформаційної прозорості у функціонуванні платіжної системи Банком Росії запроваджена звітність кредитних організацій і територіальних установ банку з платежів, що враховує міжнародний досвід, методологію і практику спостереження: за платіжними системами.

3. Інфраструктура грошово-кредитної системи

У Російській Федерації сформована дворівнева грошово-кредитна система.

На першому рівні знаходиться центральний емісійний банк -- Банк Росії.

На другому рівні функціонують комерційні банки, а також інші кредитно-фінансові установи. Загальна структура грошово-кредитної системи Росії представлена на мат. 16.

Банківська система Російської Федерації представлена універсальними та спеціалізованими комерційними банками.

Універсальні комерційні банки здійснюють банківські операції з акумуляції тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень, забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення кредитування, кредитне обслуговування внутрішнього та зовнішнього господарського боргу, довірче управління майном клієнтів, операції з цінними паперами тощо.

Іноземні банки -- комерційні банки, визнані такими відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої вони зареєстровані.

З-поміж спеціалізованих комерційних банків слід виділити Ощадний банк.

Ощадний банк має державні гарантії цілісності вкладів. Особливістю цієї фінансової установи є унікально велика кількість клієнтів -- банк є монополістом на ринку приватних вкладів. Понад 75% населення Росії розміщує свої заощадження на його рахунках.

Більша частина ресурсів банку використовується для кредитування бюджету шляхом купівлі державних цінних паперів.

До небанківських кредитно-фінансових організацій Російської Федерації належать лізингові компанії, страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди та інші кредитно-фінансові установи.

Лізингові компанії -- комерційні організації (резиденти або нерезиденти Російської Федерації), котрі виконують, відповідно до своїх статутних документів, функції лізингодавців і отримали у встановленому законодавством порядку дозвіл (ліцензії) на здійснення лізингової діяльності.

Страхові компанії -- організаційно відокремлена структура, яка здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страхова компанія має на меті задоволення страхових інтересів, які є в суспільстві.

Кредитні установи -- юридичні особи, що здійснюють банківські операції, передбачені Федеральним законом про банки та банківську діяльність. Кредитна установа утворюється на основі будь-якої форми власності як господарське товариство.

Інвестиційні фонди -- майнові комплекси, використання яких здійснюється керівною компанією виключно в інтересах власників.