Спроба змістового опису світу цінностей та її етичні наслідки

Размещено на http://allbest.ru

24

УДК: 37.013.73

Спроба змістового опису світу цінностей та її етичні наслідки Перекладено Олегом Гірним за виданням: Grzegorczyk A. Proba tresciowego opisu swiata wartosci i jej etyczne konsekwencje. - Warszawa.: Zaklad Psychologii PAN - Wryclaw: Ossolineum. - 1983. - 91 s. Публікується зі скороченнями. (пер.)

Анджей Ґжеґорчик

Poland



Передмова

У цій книжечці я хочу дати певне представлення системи філософської етики, що спирається на психологічно-феноменологічне проникнення в структуру людських цінностей. Незважаючи на нарисовий характер презентації, маю враження, що подаю нарис послідовної та компактної системи, яку можна обстояти у рамках раціонального мислення, базованого на наукових даних і науковій методології в такому обсязі, в якому це є можливо у цій царині.

Я не порушую всіх життєво важливих тем, а щодо деяких із тих, які порушую, не даю виразних вказівок щодо поведінки. Проблема: «як жити?» для кожної людини завжди становитиме джерело індивідуального творчого розмірковування. Інша людина (читаний автор) може допомогти, але не звільнить від розумового зусилля. [...]



Розділ І. Вступні методологічні проблеми

Розрізнення опису й оцінки

Першим розрізненням, яке треба зробити одразу, є розрізнення опису й оцінки. «Х ударив У-ка» - це опис. «Х скривдив У-ка» - це оцінка. Психологи розрізняють у структурі нашого пізнання дві сітки: сітку описових понять і сітку оцінних схоплень. Здається, що певна оцінювальна чутливість характеризувала людей із найдавніших епох, можливо ще перед формуванням артикульованої мови. В теперішній стадії людства оцінки виражаються в дуже багатий спосіб через поведінкові вчинки (наприклад, через плескання чи вклоняння комусь), через мовні конструкції, в яких закладено оцінки («взяв хабаря», «осоромився», «збрехав»), та передусім через оцінки, виражені прямо («погано зробив», «добре зробив»), а також через норми та вимоги («треба допомагати слабшим»).

Оцінки і норми та вимоги

Норми та вимоги заслуговують особливої уваги, бо в них, окрім оцінки, міститься певний психологічний тиск (натиск), сформований усіма ситуаціями, в яких висловлюються накази, вимоги та нормативні речення. Наказова форма звертається, зокрема, до тих ситуацій у дитинстві, коли її вживання було пов'язане з привчанням чи примушуванням дитини до певної дії. Вживання наказової форми запускає, таким чином, ті механізми слухняності, які в житті кожної людини творяться в період дитинства. (Однак, може запускати також механізми впертості та спротиву.) Якщо абстрагуватися від функції натиску, наприклад, заповідь «не вбивай», можна вважати рівнозначною з оцінкою «вбивство є погане», або з побажанням «хочу, щоб ти не вбивав» чи «хочу, щоб ніхто не вбивав». Отже норма - це, зазвичай, оцінка або тиск. Елемент оцінки належить до пізнавальної сфери. Тому здається, що в рамках пізнавальних розважань, ми повинні надалі зосередитися виключно на оцінках, як специфічних складниках етики. Тому я уникатиму зворотів «повинен», «повинно». [...] Чинення тиску належить до стилістики пропаганди чи виховання, і у філософському трактаті не повинно мати місця. [...]

Основи теоретично прийнятої стилістики

Відомі з історії етичні трактати, зазвичай, є мішаниною трьох речей: 1) опису, 2) оцінки, 3) тиску. Інформуючий опис належить до науки. Опис і оцінка складають етику. Натомість, опис, оцінка і тиск разом можуть бути цінними як педагогічний твір. Межі тут розмиті, але сутністю європейського інтелектуалізму є розмежування. Відрізнення опису й оцінки було зроблене давно і у львівсько-варшавській школі належить до рудиментів думки. Я хотів би до цього додати розрізнення оцінки та тиску. Кожна оцінка містить елемент натиску, але може його містити більшою або меншою мірою. [...] Якщо тиску може бути менше або більше, то це означає, що це є чинник, окремий від оцінки та від опису.

Також і сучасне мовознавство відрізняє три функції мови: дескриптивну, експресивну та імпресивну. Імпресивна функція полягає у вчиненні тиску на інших людей, у напрямку [спонукання] розпочати чи припинити якісь дії, або зайняти визначені позиції. Ця функція реалізується як через спеціальні модальності (звороти: «повинен», «мусить» і т.п.), так і через псевдо-описи («це належить до невід'ємних людських прав», «це - твій обов'язок»), а також деколи через сам стиль мовлення.

[...] Пропоноване мною подання [етики] є спробою написати етичний трактат, який не містив би елементів тиску, чи містив би їх якнайменше. [...] Гадаю, що той тип нарації, який я хочу випробувати у цьому творі, є так само цінний, як і всі інші методологічні взірці мислення: дедукція в математиці, емпіричні узагальнення в експериментальних науках. Твір, написаний згідно певних вимог мистецтва, відкриває нам істину про структуру людського мислення. Методологічна чистота є елементом мислительного порядку, який становить окрему пізнавальну цінність. Я стою на позиції, що автор трактату має лише полегшувати читачеві здобувати власні оцінки та послідовно їх упорядковувати. Він може пропонувати свої оцінки та показувати зв'язки, але не замінить індивідуального відчуття, що саме те і те я відчуваю як цінне чи цінніше від чогось іншого.

Оцінки себе та інших

З методологічної точки зору тут виникає ще проблема зв'язку оцінки моєї поведінки та поведінки інших людей. Вона має той аспект, що по одному уявляється оцінка власної поведінки, а по іншому - оцінка поведінки інших. Себе ми знаємо відносно добре не з погляду на механізми, які нами керують, а з погляду свідомих інтенцій. Ми можемо легко оцінити виявлення нами поваги, справедливості чи доброти - достатньо усвідомити свої мотиви: чи хотів я когось образити, скривдити і т.п.

Можна сказати, що емпіричний сенс моральної оцінки вчинку стосується насправді тільки власного вчинку. Так як сенс спостереження, що щось є зелене чи блакитне, стосується насправді тільки мого бачення кольорів, а про інших людей ми лише домислюємося, що вони бачать схожим чином, так само вислів, що якийсь учинок є морально добрий, в основному сенсі стосується тільки моїх учинків, хоча колись мені були переказані загальні норми. Але, якщо ці норми були цілком свідомо прийняті, то вони по одному повинні впливати на автентичні оцінки моєї поведінки, і по іншому - на оцінки поведінки чужих. Про себе ми можемо сказати, чи ми поступили морально зле. Про інших ми повинні говорити лише, що вони поступили у шкідливий для когось спосіб. Та, зазвичай, ми не знаємо, чи це дійсно було їхнім наміром. Часто можемо тільки здогадуватися. Тут слід підкреслити не тільки гіпотетичність судження про моральну цінність чужої поведінки. Також і сам сенс оцінного вислову є інший. «Він поступив морально зле» може означати лише те, що я припускаю, що він має такі самі як і я моральні відчуття, і в рамках своїх відчуттів так оцінює свій учинок (або міг би оцінити, якби над ним замислився), як оцінював би цей вчинок я на його місці, а я оцінив би його як поганий (керований, наприклад, відсутністю поваги, несправедливістю чи відсутністю доброти). Таким чином, вислову «він поступив морально зле» належало б приписувати сенс, схожий на сенс вислову «він теж бачить траву зеленою». Приписування іншого значення може бути методологічно невиправдане, може також бути творенням певної ідеалістичної фікції.

Керування своїм життям: спонтанність і контроль

Проблемою «як жити?» займаються різні школи життя. Європейські автори, попри різниці між ними, мають спільне (принаймні якесь традиційне у європейській думці) інтелектуальне ставлення до світу, суттєвими елементами якого (ставлення) є: називання та опис кожного явища, творення у міру можливості простої та однорідної понятійної структури і включення до неї всіх пізнаних явищ. [...]

У проблемі керування своїм життям, ми маємо здати собі звіт із певної двоїстості... життя, протилежні крайнощі якої означуються термінами «спонтанність» і «контроль».

Спонтанність означає піддавання себе якомусь механізмові свого життя, без повного над ним контролю. Такі моменти часто виникають у житті кожної людини. Кожне переживання має в собі щось спонтанне. Споживаючи їжу, ми піддаємося інстинктивному, а частково завченому автоматизму розгризання, розтирання, смакування та ковтання їжі. Під час ходьби ми піддаємося завченому механізмові руху ніг. Проте, з іншого боку, здається, що коли ми йдемо уважно, наприклад, гірським тереном, тоді кожне напруження м'язів підлягає контролю. Довжина кроку, сила відштовхування, сила натиску на окремі частини стопи - все виявляється дозованим у свідомо модульований спосіб.

Більше спонтанності міститься у пасивних видах поведінки, таких як споглядання природи чи витворів мистецтва. Наша активність зводиться тоді до зосередження своєї перцепції на сприйнятті певних вражень. Сутністю переживання є, натомість, пасивне піддавання враженням, асоціаціям і уявленням, що їх підсовує наше сприйняття. Вся наша активність полягає тільки в тому, щоб інтенсивно дивитися, не піддаватися побічним асоціаціям, зосереджуватися на споглядуваній речі.

З цього погляду, міжперсональні контакти у різних людей мають різну структуру. Різні люди у різний спосіб і різною мірою панують над своєю суспільною поведінкою. При цьому існує серйозна різниця у контролі між суспільними та, наприклад, еротичними вчинками. В суспільних контактах неприємні досвіди, зазвичай, досить швидко змушують індивіда до ауторефлексії та контролю. У цій сфері доросле оточення передає молоді, передусім, певну мову, яка дає змогу аналізувати вчинки, та формулює цією мовою низку натисків, які (навіть, коли схиляють до спротиву) спричиняються до свідомого керування своєю поведінкою.

Ситуація еротичних вчинків - інша. Вони з'являються пізніше, ніж елементарні суспільні вчинки, у момент, коли вплив старшого покоління вже є дещо слабший. Також і з огляду на інтимність цих переживань, у момент їхньої появи не існує відповідної мови, в якій еротичні вчинки і переживання могли б бути проаналізовані і піддані інтелектуальному контролю. Отже, через відсутність, серед іншого, інтелектуального знаряддя, ці переживання меншою мірою підлягають ауторефлексії та контролю.

До цього долучаються також кілька інших причин, результатом яких часто є те, що багато людей мають тільки дуже загальний контроль над своїми еротичними вчинками. Поточна мова у цій царині буває, зрештою, дуже неточна. Певна огульність і розмитість понять слугує тактовності та інтимності. Говориться, наприклад, що молоді люди «ходять разом», фліртують або закохані. Члени подружжя закохані, або ні. Любов, флірт, зрада для багатьох людей - це майже увесь запас понять із цієї сфери. При цьому, головне їхнє застосування полягає не в модулюванні еротичних переживань, а у прив'язуванні індивіда до суспільних інституцій, таких як заручини, подружжя чи проституція. Ця відсутність витонченості та тенденційність, або й узагалі репресивність поточної мови, є одним із чинників, які схиляють (як можна припускати) багатьох молодих людей до виключення свого еротичного життя з-під інтелектуального контролю.

Говорячи загально, структура пізнання не завжди є центральним полем переживань. Здається, що у деяких людей свідомий контроль часом не охоплює деяких сфер. [...] Людина також може жити одночасно у двох структурах: багато вербалізованій і не пов'язаній зі щоденною поведінкою ідеологічній структурі, та дуже убогій практичній структурі, що оперує зовсім іншими поняттями. Буває теж, що одна структура життя (наприклад, еротична) формується майже без інтелектуального контролю, спираючись на інстинктивні механізми. В суспільному житті трапляється ще різновид табу - проблеми, про які не говорять, через їхню дражливість чи безнадійність. Ми витісняємо їх зі свідомості, і нам часто бракує для них відповідної мови. Ми не хочемо, наприклад, ясно помічати того, що нас узалежнює і, обмежуючи нашу свободу, ніби зменшує нашу екзистенцію.

Отож, згаданий європейський інтелектуалізм полягає, серед іншого, в тенденції все називати, все оцінювати і над усім у своєму житті мати контроль. [...] Однак, із іншого боку, інтелектуальний контроль не полягає у цілковитому позбутті спонтанності. Навпаки, правильний контроль є також певною спонтанністю: є піддаванням себе своїм оцінкам, які народжуються в нас. [...]



Розділ ІІ. Реєстр людських цінностей

Поняття цінності

Основні види психічних переживань вимагають, передусім, емпіричної вказівки. При формальному трактуванні вони часто є первинними термінами. Зарахування якогось поняття до первинних термінів, звичайно, нічого не пояснює. Цінностями, зазвичай, називається те, що люди цінують. Говорячи дещо точніше: цінністю у даний момент для особи Х є те, що особа Х у цей момент цінує. Тому, первинним я вважав би відношення: Х цінує предмет (або стан і т.д.) А. Наприклад, повертаючись голодний додому, я по дорозі купую хліб. Цей факт я можу описати, кажучи, що в даний момент хліб здається мені чимось дуже цінним.

Зате, виходячи після обіду на прогулянку, я не маю схильності зупинятися біля пекарні. Я також ціную гарну музику, контакти з цікавими людьми чи справедливі суспільні відносини в країні чи місці роботи. Про всі ці речі я можу також сказати, що я їх прагну. Деякі речі (як хліб) ми цінуємо радше тільки у певні моменти. Інші, абстрактніші, які полягають більше у певних відношеннях між предметами (як наприклад справедливість), ми можливо цінуємо завжди. Деколи цінуємо кілька речей, які перебувають між собою у колізії. Буває, що цінуємо А і Б, але в практиці вибираємо А, а Б регулярно занедбуємо. Це не обов'язково значить, що ми Б не цінуємо.

Можливо, ми якось цінуємо Б, але певний психічний механізм (над яким ми, можливо, взагалі навіть не пануємо) спричинює те, що ми вибираємо А. Буває навіть, що те, що ми вибираємо, ми цінуємо значно менше від того, що занедбуємо. Між тим, як хотілося б жити, і тим, як живеться насправді, буває серйозна різниця. Тому, нелегко подати біхевіористську характеристику того, що для кого є справді цінне. Якщо хтось щось цінує, то, зазвичай, принаймні уявляє собі ситуацію, в якій міг би це вибрати, прагнути чи жадати. Прагнення, хотіння, пожадання і цінування мають те саме ядро. Ми описуємо їх також, наприклад, дещо іншою мовою як: свідома активізація, що спрямовує діяння. Уявлення чи ідея того, що нас активізує та спрямовує наше діяння, ми називаємо цінністю або благом. Давніше говорили більше про блага, тепер частіше вживається слово «цінність».

Потреба опису структури цінностей

Наше оцінювання різних речей утворює складну структуру. Бувають оцінки сильніше і слабше сполучені з діянням, як це ми щойно зауважили. Погляньмо також на наші бажання. Щось красиве ми зазвичай хочемо споглядати, а на речі бридкі - принципово дивитися не хочемо. Але ці правила мають винятки. Деколи ми дивимося та хочемо дивитися на речі глупі чи принизливі, які нас актуально зацікавлюють, а потім про це шкодуємо. Зазвичай, ми хочемо переживати добрі стани, а погані - радше воліємо, щоб вони нас оминули.

Ми б хотіли також мати істинні знання та переконання, тобто такі, що узгоджуються зі станом речей. Ніхто не хоче свідомо перебувати в омані, хоча деколи волів би певних речей не бачити. Нова інформація часто псує нашу внутрішню стабілізацію, викликає прикрість, яку психологи вважають наслідком так званого «когнітивного дисонансу». Нова інформація часто вимагає від нас зусилля, яке інтегрує нашу структуру пізнання. А здійснення додаткового зусилля ми часто відчуваємо як обтяжливе.

Ми хочемо, щоб усі поступали шляхетно, а тому хочемо самі бути шляхетними, хоча нам часто буває важко на це здобутися. З давніх-давен люди скаржаться, що хочуть поступати інакше, ніж поступають. Вони в принципі є доброзичливими до інших, але часом впадають у гнів, вибухають [люттю] і шкодують про це. Хочуть працювати сумлінно, але часом піддаються лінощам і потім чують огиду до себе. Запустити в собі певний, раніше завчений, або менш чи більш спонтанний (навіть інстинктивний) механізм - це теж певний учинок, якщо стосується свідомої поведінки. Тому можна сказати, що, коли хтось лінувався - значить хотів лінуватися. Якщо принижував когось, то в цей момент хотів принизити.

Отож, людські прагнення часто є непослідовні. Тому, якщо сенс позитивних понять «добро», «краса», «істина» ми хочемо пов'язати з тим, чого прагнемо, то треба сказати [...], що добре є те, чого ми у деякі моменти прагнемо. Гарне - те, що ми часом переживаємо. А істина - те, що ми деколи хочемо знати. Проте, вислів «цінності є тим, що ми часом хочемо здобути» - не описує достатнім чином ні їхньої суті, ні структури. Зв'язок із поведінкою, який ми скорочено називаємо непослідовністю чи неоднорідністю поведінки, можна вважати також взаємним накладанням чи інтерференцією двох різних ієрархій цінностей. [...]

Цінності та їх відсутність, два аспекти явища

Людина прагне до одних речей і уникає інших. Одні відчуває як цінні для неї, інші - як їй противні. Звідси, реєстрацію оцінки можна провести за принципом протиставлення відчуття цінності - відчуттю її відсутності. Цінним є насичення їжею, та, можливо, сильніше ми відчуваємо відсутність ситості у вигляді відчуття голоду. Відчуття голоду є, водночас, прагненням ситості. Переживання відсутності [чогось] можна також назвати переживанням потреби [цього чогось], оскільки переживання відсутності відразу пов'язується з прагненням заспокоїти цю відсутність. Від переживання відсутності треба відрізняти знання про відсутність, яке не обов'язково пов'язане з прагненням її заспокоїти.

Наприклад, хтось знає, що для організму потрібні вітаміни, та в даний момент не має охоти їсти фрукти. Ми займаємося ситуацією, коли переживання відсутності одночасно є переживанням прагнення заспокоїти [цю] відсутність і при цьому переживання відсутності не ототожнюється з переживанням цінності, оскільки є можливість редукції переживання відсутності через компенсаторну поведінку, яка не дає повного переживання цінності. (Наприклад, редукція голоду через тривале жування певних рослин не дає тієї сатисфакції, що споживання добрих страв; редукція сексуальної напруги через відвернення уваги, мазохістські чи інші дії теж не дає того переживання цінності, що й статевий зв'язок.)

Поточна мова може давати певну перевагу одному з цих аспектів, скажімо, аспектові відсутності. Термін «голод» здається сильніше закоріненим у мові, ніж термін «ситість». Подібно є у випадку прагнення знання. Міцно закоріненим у мові є термін «цікавість», який означає усвідомлення незнання чогось і одночасне бажання осягнути стан знання. Цінності ми найбільше пізнаємо через їхню відсутність. [...]

Поділ цінностей

Найважливіша проблема поділу - це розрізнення на дві групи цінностей: вітальні цінності і духовні цінності. Суттю цього розрізнення є аналогія між людськими вчинками, спрямованими на цінності, названі вітальними, та вчинками тварин - які... викликають зовнішній наслідок, схожий на зовнішній наслідок, викликаний прямуванням людей до досягнення цих цінностей. У випадку цінностей, названих духовними, подібність до тваринних вчинків є значно менша, або майже ніяка.

Приклад 1. Людина відчуває голод і тоді [...] споживає їжу. [...] через численні аналогії у поведінці, аналогії станів стравоходу та станів головного мозку, ми можемо судити, що тварина відчуває щось подібне на людський голод і,., тоді теж споживає їжу. Тому ситість (насичення) ми зараховуємо до вітальних цінностей, [...].

Приклад 2. Людина порядкує оточення, розставляє речі згідно певних геометричних ліній, просторових відношень і прикладних зв'язків. Вона може впроваджувати порядок у кожну сферу свого оточення і в будь-який час. Інші тварини творять просторовий порядок тільки у певні періоди (побудова гнізда чи нори), чи в дуже обмеженому обсязі. [...] Мавпи можуть щось знічев'я збудувати з брусків, поставити стілець на стіл, аби дістати їжу, та це не буде тривкий елемент організації оточення. [...] Звідси, якщо відкинемо інстинктивну поведінку побудови гнізда чи нори, то відчуття цінності порядку іншим тваринам, окрім людини, важко приписати. Тому порядок ми зараховуємо до духовних цінностей.

Відчуття цінності моєї ситості та видимого порядку - це мої безпосередні відчуття цінностей. Крім того, певні речі я можу оцінювати опосередковано через співчуття. На цій основі я ціную ситість когось, кому співчуваю у його голоді. [...]

Крім цих двох видів, можна вказати цінності ще абстрактніші - ті, що визнаються інтелектуально. Свою ситість я ціную безпосередньо. Ситість людей, яким я здатен співчувати - ціную опосередковано. А ситість людей, яких не люблю, яким емоційно не співчуваю, я все ж можу вважати чимось добрим із моральних міркувань. [...] Таким чином, спираючись на безпосереднє відчуття цінностей, ми творимо собі інтелектуальну візію цінних станів речей цілого світу чи його фрагментів. [...] Але, все, чого я бажаю (навіть у найчуттєвіший і примітивний спосіб) теж є цінністю і може бути предметом свідомого прагнення й інтелектуального порівняння з найвеличнішими речами.

Тому, на відміну від інших авторів, я не хочу звузити світ цінностей лише до вищих чи духовних цінностей, а пропоную розрізнити вітальні і духовні цінності, як це робилося зі стародавніх часів. [...]

Вітальні цінності стану тіла

Людина цінує ситість і страждає від голоду, спраги, як і від переїдання [...]. Крім цих переживань, до цінностей, які відчуваються як сигнали певної рівноваги у нашому тілі, належить кілька інших переживань: відчуття потрібного тепла, якому протиставляється холод і спека; відчуття чистоти шкіри, якому протиставляється сверблячка, почуття липкості чи поганого запаху; почуття здоров'я, відпочинку, сили і справності м'язів, яким протиставляється почуття немічності, сонливості, втоми та болю; особливі почуття, наприклад, статевого напруження (яке дехто сприймає як сильне організмове переживання, порівняне з хворобливими переживаннями чи болем) та статева розрядка - як повернення до здоров'я та нормальності організму.

Вітальні цінності зв'язків із іншими [людьми]

Сексуальне заспокоєння чи його відсутність ми сприймаємо, передусім, як певний аспект зв'язку з іншою людиною. Позитивна цінність полягає у зв'язку з іншою особою. [...] Еротичний екстаз може реалізуватись у дуже різних вчинках. Його елементи можна виявити не тільки в пестощах чи поцілунках, але навіть у дрібному кокетуванні. [...] Світське життя великою мірою полягає у поступовому дозуванні та задовольнянні себе різними дрібними елементами еротичного екстазу, поєднаними з іншими цінностями. На цьому базується культура [...] переживань, протилежністю яких є брутальність і примітивізм.

Окрім статевого зв'язку, також і батьківський зв'язок сприймається як цінність, яка полягає в індивідуальному відношенні до конкретної іншої особи. Інші біологічні цінності зв'язків з іншими не обов'язково відносяться до вибраних індивідів, вони можуть часто перестрибувати з індивіда на індивіда, або стосуватися колективу. Такими є цінності домінування та цінності ідентифікації зі спільнотою.

Під цінністю домінування я розумію почуття зверхності над іншими [...]. Прагнення підпорядкувати собі інші особини того самого стада зустрічається серед більшості стадних тварин. Конкуренція у цій сфері призводить до бійок - справжніх чи ритуальних, після яких особина (зазвичай найсильніший і найрозумніший самець) стає керівником стада. [...]

Подібно люди цінують свою першість у згромадженнях і не люблять опинятися у «темному кутку». Б'ються за владу та високі посади. Стараються забезпечити таку систему правління, яка увічнює їхню перевагу на довший час. [...] Дуже дбають про почуття своєї важливості та свого авторитету. І ніхто не любить, коли інші ним нехтують. Цінність ідентифікації зі спільнотою отримують, головно, через розрізнення «своїх» і «чужих».

Позитивні оцінки «своїх» протиставляються негативним оцінкам «чужих». Виникає солідарність зі «своїми» та ворожість щодо «чужих». Часто саме щойно через контраст із чужими ми доходимо до відчуття спільності з тими, які є близькі. [...] Відчуття власної окремішності зміцнює зв'язок зі «своїми». [...] Відсутність від- різнення себе від інших часто прикро відчувається як втрата своєї ідентичності - навіть узагалі як анулювання свого існування. Відрізнення себе від інших є захистом від розчинення у «ніякості», у неокресленості. Зі «своїми» ми хочемо переживати спільноту. Якщо свої не наділяють мене спільнотою, то я переживаю осамітнення, відкинутість, ізольованість чи відчуження. [...]

Ідентифікація у стадах і ворожість між стадами виступає, звичайно, серед тварин, які живуть стадним життям. [...] Відомі також численні прояви недоброзичливості стада до індивідів, які відходять від норми своїм виглядом (чорна вівця, альбіноси, інваліди) чи поведінкою. Цінність особистих зв'язків: ідентифікація, дружба чи ворожість, - стосується людей близьких, з якими ми вже маємо певний контакт. Далекі люди часто залишаються знеособленими, їх можна зарахувати до зовнішніх ситуацій.

Вітальні цінності зовнішньої ситуації

Здобуття благ для себе і «своїх» означає досягти певної зовнішньої ситуації, окреслюваної як безпека, якій протиставляється почуття загрози. Безпека означає також відсутність страждань і смерті. Та, оскільки для існування та не-страждання нам потрібні певні блага, тому безпека завжди поєднується з володінням. При цьому про безпеку ми дбаємо, зазвичай, у рамках множини людей, яких поєднує спільний інтерес. Важливим елементом безпеки є володіння ресурсами або територією. [...]

Для почуття позитивної зовнішньої ситуації, яка не ототожнюється цілковито зі зв'язками з іншими екземплярами нашого виду, належить також почуття свободи діяння, власної експансії та успіху, яким протистоїть почуття розгубленості, залежності, неможливості діяти, загального заніміння життя. [...] Почуття своєї експансії та успіху ми часто гарантуємо собі через домінування над іншими, але не тільки. Панування над речами, над своїм тілом чи психікою, різного роду досягнення [...] дають почуття власної справності та успіху. Всі досягнення ми можемо, вочевидь, порівнювати з досягненнями інших людей. [...] Тому, кожна життєва подія і кожен елемент зовнішньої ситуації може, таким чином, бути предметом почуття своєї вищості відносно одних та нижчості відносно інших.

Цінність свободи та можливості експансії пов'язана з цінністю життєвого комфорту та справності. Легке та справне виконування завдань, ясність мислення, влучність асоціацій, добра пам'ять і координація рухів, вміле використання знарядь, злагоджена колективна робота, - все це життєво цінні умови діяльності, які дають безпосереднє задоволення. Їх можна визначити як певний психологічний комфорт внутрішньої та зовнішньої ситуації. Деякі цінності стоять на межі між сферою біологічних цінностей і сферою цінностей духовних. Наприклад, цінності приватності чи інтимності, відсутність яких викликає почуття сорому чи збентеження, можна розуміти як різновид безпеки. [...]

Духовні цінності

Ці цінності я поділяю на: естетичні, пізнавальні, моральні та онтичні (нумінічні). Естетичні цінності, можливо, мають генетичний зв'язок із сексуальним переживаннями. [...] Але тепер...генетичний зв'язок естетики з еротикою.вже не помітний. [...] Оцінка краси має в собі щось, що перевершує чуттєвість. Перцепція гармонії великого мистецького твору має інтелектуальний характер, хоча її помічання не завжди може бути таким інтерсуб'єктивно доступним, як це є у випадку інтелектуальних цінностей, якими займаються науки. Естетичні цінності означують назвами: краса, гармонія, порядок, величність. Їм протиставляється бридота, разючість, безлад, хаос, приземленість, поверховість. [...]

Порядок є на межі естетичних та пізнавальних цінностей. Переживання останніх, це, передусім, переживання цінності збагачення свого знання новими відомостями, особливо відомостями, яких бракує, відсутність яких у структурі знання викликала явний дискомфорт або утруднювала діяльність.

Прагнення збагатити своє знання називається цікавістю. Цікавість буває безкорислива, тобто не пов'язана з біологічним інтересом індивіда чи групи. Цю рису мають усі духовні цінності. [...] Здобуття інформації (чи понятійної структури), яка порядкує інші, вже наявні знання, ми теж переживаємо як цінність. Різновидом упорядкування знань є пояснення певного явища. Почуття загадковості - це почуття відсутності пояснення. Наше знання збагачується також через зростання впевненості.

Моральні цінності мають певний зв'язок із біологічними (наприклад, батьківською опікою, солідарністю стада), але мають загальніший характер. Моральні цінності вчинків ми підтягуємо під певні загальні підстави: повагу до інших, справедливість та доброзичливість (доброту, любов). Їм протиставляється презирство, несправедливість (егоїзм) і байдужість (або злість і ненависть). Моральні цінності стосуються ставлення до кожної людини - не тільки до членів власної групи, і в цьому сенсі заслуговують назви безкорисливих. [...].

Цінності, названі тут онтичними (нумінічними), ... я охоплюю окремою групою, бо вони стосуються позицій щодо дійсності в цілому. У людей, які вірять у існування релігійної дійсності, ці позиції проявляються, передусім, як позиції щодо дійсності, яка перевершує дійсність цього світу. До цієї групи цінностей можна зарахувати насамперед смирення щодо дійсності, як чогось, що має сенс, багатший, ніж той, що ми визначили чи збагнули. Хтось, хто визнає, що чогось не розуміє, що помилився або що погано поступив, що повинен був зробити інакше - тим самим визнає, що він не є мірою всіх речей. Такій позиції протиставляється пиха - позиція, яка не допускає думки, що щось поза мною може надати сенс тому, що зі мною діється. [...] Схожою на смирення є надія - позиція, що сенс речей у своїй суті не є для нас ворожий, навіть тоді, коли не є повністю зрозумілий.

Протилежну позицію, яка бачить навколо тільки ворожість і знищення, можна назвати позицією розпачу. Серед онтичних цінностей можна ще виділити позицію гармонії та згоди на існування, як позицію фактичної включеності у сприйманий сенс дійсності. Їй може протиставлятися позиція бунту, неприйняття дійсності, життя у постійній претензії до оточуючого світу. Поняття гармонії, прийняття та протилежні їм: дисгармонії, претензії та бунту, - вимагають коментаря. Визнаючи цінними перші з них, я, тим не менш, не підтримую позиції уникати будь-яких конфліктів і нічому не противитися. Та, я вважаю, що в основі кожної боротьби за покращення [стану речей] має лежати не ненависть до цього світу, а якась форма любові до нього, його акцептації ... У цьому сенсі бунт ніколи не може бути тотальною незгодою на дійсність. З тотального неприйняття світу може народитися лише самогубство [...].

Онтичні позиції проектуються також на ставлення до інших людей. З позицією надії та віри у глибший сенс пов'язана, наприклад, довіра до інших, терпляче зношування чужих (і власних) недоліків, прагнення примирення. Таким чином, названі вище онтичні (нумінічні) позиції впливають на відчуття етичних цінностей, полегшують діяння, що випливають із доброзичливості (поваги та любові), такі як пробачання, визнання своєї провини, принесення вибачення, прагнення до згоди. У людей, які вірять у трансценденцію, вони ведуть до автентичної релігійної поведінки. Вихідним пунктом визнання своєї провини є, зазвичай, співчуття, яке нам каже, що ми когось скривдили. Проте, у визнанні своєї помилки міститься також подолання власної пихи, визнання своєї недосконалості, а відтак констатація, що я не є мірою всього, але існує міра ніби наді мною, що дійсність у якомусь сенсі мене перевершує. [...] Якщо дійсність може мати сенс, який мене переростає, то я не повинен нав'язувати всім ті мірки, які сам вигадав. Можу допустити поводження інших, яких не розумію чи не поділяю, але пошаную їхню волю, бо я у жоден принциповий спосіб не є чимось більшим за них.

Моральні цінності

[...] Пізнавальні цінності стосуються, передусім, пізнавальних переживань... Істина та впевненість є структурами знання індивідів. Естетичні цінності стосуються предметів, сприйманих оцінюючим суб'єктом. [...] Моральні цінності можуть бути розміщені одночасно у кількох планах. З морального погляду ми оцінюємо як цінне, однаково - і переживання індивідів, і міжперсональні стосунки у малих і великих множинах. У цьому сенсі ми оцінюємо також множини людей та інституції.

Принципове значення мають мотиви (інтенції) та вчинки окремих людей. Вони є причиною добрих чи поганих міжперсональних стосунків та інституцій. Але найбільшим благом здається певний моральний стан суспільства - те, що в ньому панує, наприклад, справедливість і повага до кожної людини.

Проте, цей стан складається, передусім, із моральних актів окремих індивідів. Ці акти можуть бути охоплені у формі інституцій, але інституції діють не інакше, як через підданих їм чи діючих у їхніх рамках індивідів. Отже, передусім, приписування моральної цінності слід віднести до вчинків людських індивідів. Серед них я б виділив акти трьох видів: акти справедливості, акти поваги, акти доброти.

Актам справедливого розподілу протиставляються акти, що надають комусь привілеї, наприклад тому, хто сам [щось] роздає - це є егоїзм роздавальника; акти, що надають привілеї його близьким - це груповий егоїзм (непотизм, кумівство); акти, що надають привілеї індивідам- зверхникам - це лакейство (сервілізм).

Актам поваги протиставляються акти приниження, зневаги, знеславлення, ображання. Важливим різновидом поваги є визнання чиєїсь доброї волі та прохання вибачити за зневагу, приниження чи завдану кривду.

Актам доброти протиставляються акти ворожості, злості, ненависті, заздрості та помсти. Важливим елементом доброти є пробачання зазнаних кривд, стримування досить природного бажання реваншу чи злості.

Якщо вчинки багатьох людей є добрими (у зазначеному вище сенсі) актами, тоді міжперсональним стосункам у даному суспільстві чи в даній групі людей ми приписуємо позитивну моральну цінність. Моральну цінність міжперсональних стосунків можна також звести до аналогічних трьох вимірів:

- стосунки поваги та визнання, а також протилежні їм стосунки нехтування, зневаги чи інструментального (оречевлювального) трактування інших;

- стосунки справедливі та протилежні їм стосунки несправедливі, наприклад, поділ на класи привілейовані та класи, використовувані привілейованими;

- стосунки доброти, жертовності та опіки і протилежні їм стосунки байдужості чи ворожості.[...]

Основним для всіх моральних актів є переживання співчуття - специфічно людське переживання, яке складається з: а) знання своїх потреб, усвідомлення проявів цих потреб і обставин їх заспокоєння; б) помічання аналогічних проявів і обставин у інших людей чи тварин; в) рефлексії (через аналогію) на тему переживань іншої людини (чи тварини): «він

- голодний», «йому також боляче»; г) визнання рівнорядності власної та чужої потреба; д) постанова заспокоїти чужу потребу так як власну. В усіх актах морально доброї поведінки це переживання є вихідним пунктом. Зі співчуття народжується безкорислива допомога іншому - і коли він є кимсь близьким, і коли кимсь далеким. Зі співчуття виникає трактування іншого нарівні зі собою... Морально цінним є те, що у поведінці окремої людини народжується зі співчуття. Морально цінним є такий стан міжперсональних стосунків, у якому люди співчувають одне- одному, не чинять одне-одному кривд, шанують себе взаємно і рятують одне-одного від нещасть.

Хочу ще раз підкреслити описовий характер всіх цих оцінних тверджень. Інтенцією цього розділу було зареєструвати все те, що люди цінують як найосновніші та елементарні блага. [...] Мені здається, що в цьому розділі я реєструю всі елементарні почуття цінностей, але класифікую їх згідно власного поділу.

До моральних цінностей зараховують вірність. Вірність прийнятим правилам, ідеалу чи особі, як дотримання даного слова чи згідність поведінки з деклараціями та очікуваннями - це моральна цінність, яка ... лежить на межі естетичних цінностей. Вона є чимось на кшталт порядку - видом внутрішньої чи життєвої гармонії... Послідовну поведінку ми часто окреслюємо, як перебування «в порядку», а деколи навіть як поведінку «гарну». А непослідовну поведінку окреслюємо як «негарну» чи «не в порядку».

Споживання цінностей, підготовчі дії, інституції

Споживацькими переживаннями називаються моменти, в яких ми безпосередньо відчуваємо цінності. Це будуть, наприклад, момент споживання їжі, момент еротичного екстазу, мить зрозуміння якоїсь істини, мить пробачення, споглядання красивого твору мистецтва. [...] У першій таблиці, окрім самих назв цінностей (та їхньої відсутності) є також назви споживацьких дій, тобто дій, безпосередньо пов'язаних з відчуванням цінностей, а значить таких, у тракті яких людина щораз сильніше відчуває цінність (або щораз слабше відчуває її відсутність). Такі дії можна назвати безпосередньою реалізацією цінностей. Крім того, тут подано назви дій, які опосередковано полегшують цю реалізацію або становлять інституціоналізовану форму прагнення до цих цінностей. Врешті подано також інституції. Адже, більшість цінностей людина осягає через дії в рамках визначених суспільних інституцій... Наприклад, споживання їжі оточене заходами гігієни чи товариської атмосфери ..., та попереджується діями з вироблення, доставки та розподілу продуктів харчування. [...]

Всі усталені в культурі інституції та інституціоналізовані дії завжди реалізують не одну, а кілька цінностей... [...]



Розділ ІІІ. Таблиці цінностей

Після обговорення реєстру людських цінностей, ми зіставимо їх у вигляді двох таблиць, що полегшують запам'ятовування та подальші аналізи. Діяння та інституції, які реалізують цінності, наведені тільки для прикладу. Ці приклади мають підказувати, що все людське життя можна описати як процес реалізації цінностей. [...]

У таблиці духовних цінностей є рубрика нищівних діянь, якої немає у таблиці цінностей вітальних, хоча нищення вітальних цінностей також має місце.

Однак, структура нищення вітальних цінностей є складніша. Зате, щодо цінностей духовних зустрічаються діяння, які справляють враження чистого нищення. [...] ця частина таблиці має виконувати завдання звернути увагу на те, що існує явище нищення цінностей, тобто домена зла...[...]

Цінностями я від початку називав те, що люди цінують саме по собі, а не як засіб для чогось. Якщо цінностями ми назвемо все, що люди цінують, тоді треба розрізнити цінності аутотелічні і не-аутотелічні. Аутотелічні - це якраз ціновані самі по собі. Я займався аутотелічними цінностями, причому такими, які мені здаються елементарними. Бо можуть існувати аутотелічні цінності складні, які є зліпком елементарніших.

Те саме стосується «негативних» цінностей, таких як: помста, радість від чужої невдачі, садизм, радість від нищення, від обманювання когось, від поневолення когось. Отож, я стверджую, що, хоча перелічені вище дії чи позиції можуть цінуватися, та вони цінуються не самі по собі, а з огляду на інший вид сатисфакції... Родова помста належить до колективних амбіцій. Уміння помститися доводить велич репрезентованого роду. Вона означає справжню перемогу, а значить різновид домінування однієї (сильнішої чи справнішої) групи людей над іншою.

Щось подібне виступає у сатисфакції від обману. Людина, якій вдається обдурити іншу людину, вважає себе справнішою, хитрішою, а загальніше - ціннішою від свого противника у грі, яка між ними виникла. Відтак, в обмані можна бачити підтвердження своєї цінності. Те саме може бути в приниженні іншого через обмову, фальшиве свідчення, оббріхування, побиття чи навіть убивство. Той, хто принижує іншого, тим самим вивищує себе.

Навіть слухання про чужі слабкості, плітки про гріхи сусідів і колег, - це, зазвичай, просто метод вихваляння самого себе. Найлегше дооцінити себе чи свою групу, знаходячи у своєму оточенні ті чи інші занедбання, моральні й інтелектуальні недоліки.

Якщо я зможу виткнути колезі його помилку, то тим самим доведу, що я від нього мудріший, будую своє задоволення на своїй над ним вищості. Цим пояснюється те, що люди так охоче наставляють вуха, щоб почути щось погане про своїх ближніх. [...]

[...] у моєму зіставленні немає всього, що люди цінують, та я вважаю, що в ньому є все, що можна знайти в основах того, що люди цінують. Кожну іншу цінність можна реконструювати як складену з тих елементарних цінностей, які я зіставляю. Це зіставлення - по суті традиційне, а його основні елементи - відомі європейській думці зі стародавніх часів.

Розважаючи питання класифікації цінностей, можна той самий поділ на рядки застосувати до вітальних і духовних цінностей одночасно. Застосований до вітальних цінностей поділ на рядки, здається доволі логічним, а відтак універсальним.

Він полягає у розрізненні цінностей власної структури та цінностей зв'язків із чимось назовні. Цінність зв'язків із чимось назовні природно розпадається на цінність зв'язків з особами «такими як ми» та цінність зв'язків з оточенням, що розуміється більш знеособлено [...].

Таблиця 1. Вітальні цінності



Таблиця 2. Духовні цінності



Таблиця 3. Емпірична класифікація згідно людської чутливості

Моральні цінності належать до цінностей зв'язків з іншими індивідами нашого виду, цінності естетичні стосуються оточення, що сприймається як безособове. Онтичні цінності [...], теж можна було б підтягнути під відношення до безособового оточення, але таке класифікування ба- налізувало б їх суть.

Відтак, з онтичних цінностей можна зробити новий стовпчик під назвою «духовні цінності спеціального виду». Так духовна сфера розпалася б на два стовпчики: гуманістичні цінності (істина, добро, краса і порядок) та нумінічні цінності.

У такий спосіб виникає таблиця 3.



Розділ IV. Пропозиція ієрархії цінностей

Відчуття цінностей та механізми регуляції

Представлені вище відчуття цінностей впливають на поведінку людей у спосіб, механізм якого можна описати як такий, що більшою чи меншою мірою послуговується символічним мисленням. На одному полюсі стоять безрефлексійні, неконтрольовані інстинктивні поводження, на протилежному - послідовне реалізовування постанов, заснованих на продуманій ідеології.

Мовна людська комунікація витворила, зокрема, можливість символічної автокомунікації, що полягає у формулюванні для власного вжитку тверджень, а також прагнень і виразів тиску.

Мовне вираження тиску у відношенні до самого себе називається постановою. Справність регуляції власного життя за допомогою постанов можна назвати волею. Справність формулювання переконаних тверджень, які стосуються своїх переживань, можна назвати вербальною свідомістю. [...]

Символічне мислення організовує наше діяння через постанови, які укладаються у певну структуру прагнень або цілей [...] Ця структура може бути більш чи менш однорідна, може більшою чи меншою мірою оперувати загальними та спекулятивними термінами, почерпнутими з якоїсь філософії, методології діяння чи ідеології - індивідуальної або спільної для багатьох людей. Цілі та постанови часто стосуються певного складного стану речей, сумарні уявлення якого є предметом прагнення. Наприклад, молода людина хоче закінчити розпочаті нею вищі студії, і всі її постанови послідовно укладаються в цьому напрямку. Однак, цей опис її прагнення до появи названого стану речей не інформує про те, які цінності вона вбачає в цьому стані речей. Мета «закінчити вищі студії» може бути мотивована відчуттям різних цінностей: цінністю пізнання, цінністю домінування (вибитися в люди) над іншими, які не здатні цього досягти, цінністю почуття власної справності, цінністю здобуття прихильності вибраної особи чи кола [осіб], до якого хоче почуватися долученим, нарешті цінністю можливості цікавої, морально цінної чи дохідної роботи після студій. Те, яке з відчуттів цінностей має тут головне значення, загалом, не мусить бути виражене у змісті постанов, воно зазвичай не буває (та навіть і не може бути) уповні усвідомлене. Ми часто, щойно після вчинку помічаємо [те], що нами головно керувало. Постанови, як правило, формулюються мовою практичного опису зовнішньої дійсності, рідше - мовою декларованої іншим (чи самому собі) ідеології. Ідеологія абстрактно описує мету прагнень, підкреслюючи один її аспект. Мало є [морально] досконалих ідеологій, які б звертали більшу увагу на мотив, ніж на його наслідок. Людям звичайно бракує навіть достатньо багатої психологічної мови, щоб говорити про свої мотиви.

Тому, у багатьох випадках можна говорити про «показушність» ідеології, чи навіть про ідеологічну облудність, коли патетично висловлювані ідеологічні формулювання слугують лише витворенню певного настрою, в якому легше можна мобілізувати себе чи інших до діянь, які насправді мотивовані зовсім іншими цінностями (які не виражаються, та навіть витісняються з поля свідомості). Звідси аналізи та психологічні чи соціологічні дослідження людських мотивів ніколи не мають підтримки тоталітарних режимів, що спираються на декларовану ідеологію.

Такими чином, можна сказати, що в житті чи в діяльності більшості людей існує певна недомовленість стосовно мотивів. Ми говоримо не про цінності, а тільки про цілі, як про зовнішньо вловимі стани речей, і тільки у цьому обсязі маємо ясну свідомість своїх мотивів та формулюємо постанови.

Натомість, відчуття цінностей утворюють «друге дно», ніби глибший пласт наших переживань, пов'язаних із прагненнями. Вони втручаються - безсумнівно та вирішальним чином, але це втручання не відбивається адекватно у сфері вербалізованої регуляції, що становить механізм, який ми власне назвали волею. Зазвичай, зрештою, нашою інтенцією є відчуття одночасно низки цінностей, усього визначеного їхнього переплетення. [...]

Суттю етичного формування свого життя є,..., свідоме упорядкування власної системи цінностей. Автор цього твору може допомогти шляхом: 1) полегшення вербалізованій самосвідомості різних відчуттів цінностей, 2) пропозиції певної системи цінностей, показуючи всі її сторони. Попередні частини цього нарису виконували перше завдання. Всі подальші частини виконуватимуть завдання друге.

Особистий характер оцінювального переживання

[...] Незважаючи на схожість оцінок різних (відповідно вразливих) людей, оцінки залишаються індивідуальними та не поневолюють своєю очевидністю - на противагу до тверджень, які науково описують дійсність.

Кожен переживає індивідуальне прийняття оцінки, або відсутність її прийняття. Оцінка стає чиєюсь оцінкою, коли є пережита та прийнята індивідом. Для переживання та прийняття оцінки недостатньо пасивно слухати аргументацію (як це має місце у випадку багатьох наукових тверджень) - тут потрібен споглядальний досвід. Наукові твердження, вочевидь, також спираються на досвід.

Досвід спостереження, що є основою науки, легше передати кожній нормально розвиненій людині, його легше описати та відтворити в уяві на підставі опису. Ця легка інтерсуб'єктивна передаваність наукових досвідів становить дефінітивну сутність наукового поводження.

Натомість, оцінки неможливо передати комусь, хто не має споглядального досвіду даного виду. Сліпий не бачить кольорів. Кастрат не знає, що таке еротичний екстаз. Комусь, хто знає кольори та форми, можна схематично та приблизно описати форму та колір незнайомої йому квітки, але навіть найкраща фотографія не передасть усіх деталей, які впливають на наше захоплення квіткою. [...]

Подібно важким для передання може бути переживання приниження чи докорів сумління. [...] Натомість, багато вчинків набирають істотного сенсу щойно в усій культурі індивіда чи спільноти в цілому, і звідси - передання морального відчуття вчинку може бути неможливе без багатьох, спільних із співрозмовником, культурних переживань. Зазначені обставини створюють також певну трудність і окреслену специфіку оцінних творів, і особливо етичних робіт. Філософ-етик розвиває свою власну структуру цінностей і деяких оцінок обґрунтувати не може. Зате він може, і повинен, показати зв'язність і наслідки свого способу оцінювання. [...]

Принципи ієрархії цінностей

Описуючи свої оцінки, слід, передусім, зазначити, що аксіологічні оцінки можуть бути поневолююче очевидними тільки у відношенні до конкретних учинків чи станів речей. Загальних правил ми вчимося на наших конкретних оцінках. Загальні правила ми творимо у властивий собі, самостійний і автентичний спосіб тоді, коли абстрагуємо їх зі своїх конкретних оцінок. (Останні не мусять стосуватися пережитої наяву дійсності - вони можуть так само добре стосуватися ситуацій уявлених. Ми не всього можемо зазнати, щоб мати про це [своє] судження. Багато речей достатньо уявити.) [...] При цьому, узагальнення у філософії має дещо інший характер, ніж в емпіричних науках. Тут не досліджується статистично велика кількість випадків, зате робляться аналітичні спроби виявити в типових випадках те, що може бути для них суттєве, і охопити це загальним законом.

Основний ієрархічний закон, який водночас структуралізує мої оцінки - це переконання, що духовні цінності є вищою формою людських прагнень, ніж цінності вітальні. Більш explicite цю вищість виражають наступні тези:

1. Кращим (ціннішим) здається людське життя (фрагмент життя, рішення), в якому, крім прагнення до вітальних цінностей, виступає прагнення до цінностей духовних.

2. Кращою (ціннішою) здається відмова від вітальних цінностей, якщо за її допомогою можна осягнути цінність духовну, аніж відмова від духовної цінності заради осягнення цінності вітальної, коли немає можливості гармонійно осягнути обидві цінності.

3. Життя (фрагмент життя, рішення) здається тим кращим (ціннішим), чим більше виступає в ньому прагнення до духовних цінностей.

Крім зазначених принципів, часом здається, що серед самих вітальних цінностей, як і серед цінностей духовних, можна також прийняти певні ієрархічні зв'язки. Так, наприклад, цінності етичні та оптичні на загал можуть здаватися важливішими від пізнавальних і естетичних, але цього роду принципи справляють враження радше дискусійних. [...]