Теоретичні основи екологічної етики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пошукова робота на тему:

Теоретичні основи екологічної етики

Цінності природи, конфлікти цінностей і природоохоронні мотивації

Стрімкість пантери ще треба пізнати і терпіння павука ще треба осягти

Висловлення індіанців США

Осьовою причиною екологічної кризи є не ріст населення, не розвиток промисловості, не наші економічні чи політичні системи, а людські відносини і цінності, що мотивують людські рішення.

Цінність, на думку відомого соціолога П. Сорокіна, є основою і фундаментом усякої культури. Цінності формуються через синтез функцій норми чи звичаю, але і містять у собі потребу й інтерес, борг і ідеал, спонукання і мотивацію. Цінність, як більш складний регулятор поводження, має на увазі вибір, полярність рішень, що свідчить про двоїсту природу цінності. З огляду на зміст однієї і тієї ж цінності, можна відкидати чи приймати подію, давати позитивну чи негативну оцінку (175).

Захисники природи не можуть не враховувати у своїй діяльності різні цінності природи і природоохоронні мотивації населення. Як справедливо пише російський еколог А. Кожара: “Всякая общественная группа требует своего подхода, своего набора методов, своего языка общения -- хотим ли мы просто повлиять в нужную сторону на ее поведение или вовлечь в полномерную территориальную программу развития.

Ценностные стереотипы, детерминирующие поведение людей, существовали во все времена, а не только в нынешнем потребительском обществе. И будут существовать. Необходимо анализировать ценностный “профиль” конкретной целевой группы и готовить для каждой из них свою аргументацию, свои позитивные предложения и, что особенно важно, создавать привлекательный собственный образ, выгодно позиционируя свою деятельность в их системе ценностей. Все, что пишут социологи о разнообразии мотивов защиты природы и необходимости их интегрировать и использовать в своих программах -- глубоко верно”.

Як вважає петербурзький філософ М.С. Каган, російська філософія довгий час не знала теорії цінності. До початку XVIII століття російська думка знаходилася під сильним впливом богослов'я, що визнає тільки одну цінність -- божественну. Потім був у моді нігілізм (згадаємо тургенєвського Базарова), що взагалі заперечував усі цінності. Не потрапив термін “цінність” і в таке відоме вітчизняне видання як “Енциклопедія” Брокгауза та Ефрона. З 1917р. істинною цінністю стала цінність політична, а потім ще й економічна. Релігійна, духовна, етична, естетична й інші цінності надто довго були віддані забуттю. По-марксистські вважалося цінним те, у що людина вклала працю, а в що не вклала, наприклад, дика природа -- цінним не вважалася. Усе це дуже заважало аргументувати захист видів живих істот і екосистем. Зараз перед людством стоїть екологічна проблема, що не має технічних рішень. Цю проблему в кінцевому рахунку можна вирішити тільки за допомогою фундаментальних змін у людських цінностях.

Природу врятувати, по великому рахунку, зможе тільки створення нової ціннісної, системи, заснованої на високому оцінюванні внутрішньої і нематеріальної зовнішніх (інструментальних) цінностей природи, використання яких не несе загибель природі. Усі цінності природи поділяються на два основних типи: цінності зовнішні (інструментальні), корисні для когось, крім самої природи (наприклад, для людини) і цінності внутрішні, що несуть корисність для самої природи і некорисні для людини.

Зовнішні цінності, у свою чергу, поділяються на матеріальні (економічні), тобто ті цінності, економічну вартість яких можна підрахувати, і нематеріальні (неекономічні), економічну вартість яких важко чи неможливо підрахувати. До матеріальних можна віднести господарські і рекреаційні цінності, до нематеріальних -- етичні, естетичні, релігійні, наукові і т.д.

ВНУТРІШНЯ (АБСОЛЮТНА, СПРАВЖНЯ, УРОДЖЕНА, НЕВІД'ЄМНА, ВЛАСТИВА) ЦІННІСТЬ (ДОСТОЇНСТВО, САМОЦІННІСТЬ)

Щось має внутрішню цінність, якщо воно існує і коштовне саме по собі, для себе, для своєї власної користі, незалежно від користі для інших, як ціль сама по собі, і є підставою для певних законів. Уперше про внутрішню цінність заговорив у 1785 році великий німецький філософ І. Кант. Однак він стояв на позиціях м'якого антропоцентризму і тому вважав, що внутрішня цінність присутня тільки людині, людству і всім розумним істотам.

Екофілософи XX століття розширили етику І. Канта, думаючи, що внутрішню цінність має кожна тварина, рослина, вид, екосистема, ландшафт, ділянки дикої природи, Земля і навіть окремі її неживі елементи -- гори, скелі, дюни, хмари і т.д.

Внутрішня цінність незалежна від зовнішнього усвідомлення, інтересу чи оцінювання її свідомого існування. Внутрішня цінність не залежить від корисності істоти чи її заслуг. Багато в чому -- це широко поділюване інтуїтивне представлення. Перефразуючи І. Канта, можна сказати, що білка, дятел, конвалія існують як ціль самі по собі, а не тільки як засіб досягнення цілей людини, інших видів і навіть екосистеми. Тому у своїх вчинках, спрямованих на них, вона насамперед повинна розглядати білку, дятла чи конвалію як ціль. Можна припустити, що ціль істот, видів чи екосистем, що мають внутрішню цінність, полягає в збереженні життя, у волі, у продовженні існування, чи в їхньому власному щасті.

Інший відомий філософ -- Хома Аквінський заявляв, що “кожен утвір існує для власного блага й удосконалювання”. Дійсно, будь-яка істота, як і екосистема, на відміну від речі, не може по своїй природі служити тільки засобом для інших, а існує як ціль в собі і для себе.

Треба з задоволенням помітити, що людство поступово починає визнавати внутрішню цінність природи. У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила Всесвітню Хартію Природи, одне з положень якої говорить: “...будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує поваги, якою би не була її корисність для людини, і для визнання цієї невід'ємної цінності інших живих істот людина повинна керуватися моральним кодексом поведінки” (170).

У Декларації Землі, прийнятої в 2000 p. міжнародною комісією з Декларації Землі сказано: “...усе живе на Землі взаємозалежне, і будь-яка форма життя має свою цінність незалежно від тієї користі, що вона являє собою для людства” (168). Відомий російський еколог член-кореспондент РАНЕЙ А.В. Яблоков вважав, що “внутрішня і невід'ємна цінність об'єктів живої природи існує”. А в Новій Зеландії, у прийнятому в 1991 p. Законі “Про управління природними ресурсами” захист внутрішньої цінності екосистем вперше у світі одержав законодавчу основу.

Господарські цінності дикої природи мають ціну ринку, духовні цінності -- обумовлену афектом ціну, і тільки внутрішня цінність не має ціни, а має достоїнство, що вище всякої ціни. Внутрішня цінність білки, цілинного степу, древнього лісу -- абсолютна, безумовна, непорівнянна цінність, оцінювання якої відбувається не в доларах, а в повазі.

Внутрішня цінність знаходиться в тісному зв'язку з моральними (природними) правами природи -- правом на життя (існування), волю, здоров'я, прагнення на щастя.

Внутрішня цінність тісно зв'язана з волею вибору (внутрішньою волею) природи і має свій внутрішній закон.

Наявність тільки однієї внутрішньої цінності-- достатня підстава для охорони дикої й окультуреної природи.

ЗОВНІШНІ (ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ) ЦІННОСТІ

1. Матеріальні (економічні) цінності

Господарська цінність. Являє собою цінність, корисну для господарства людини. З цього погляду, наприклад, древній ліс цінується як склад лісоматеріалів.

Рекреаційна цінність. Пов'язана з туристичним, рекреаційним використанням природних територій.

Якщо раніше рекреаційна цінність відносилась до нематеріальних цінностей, то останнім часом, у зв'язку з масовим розвитком індустрії туризму, і значною чітко підраховуваною економічною вигодою, рекреаційну цінність можна віднести до матеріальних цінностей природи.

2. Нематеріальні (неекономічні) цінності

Історико-культурна цінність. Дика природа зберігає дух історії і культури. Це не лише архітектурні пам'ятники, але й об'єкти топоніміки. Дика природа сама по собі має історичну цінність завдяки особливому типу зв'язку з минулим. Історія, що лежить в основі, забезпечує оригінальність дикої природи. По великому рахунку розмаїтність культур визначається розмаїтністю екосистем. Території дикої природи -- основа всіх культур.

Цінність існування. Тривале існування дикої природи вже саме по собі є цінністю, збільшуючи нашу оцінку природного світу,

Патріотична цінність. Природа, як добре довели Джон Рескін і Ян Павликовський, сприяє появі любові до Батьківщини і патріотизму.

Політична цінність. Дика природа стає важливою в політичному житті держав.

Релігійна цінність. Погляд на вільну природу піднімає нас до релігійних думок, що служать зв'язком між нею і нескінченним і міцніше прив'язують до її до чудес і краси. Тим самим дикі природні території стають чимось на зразок священних текстів, вони являють собою немов би мати храму. Релігійна цінність -- це відчуття дикої природи як святого простору, де виявляється свята сила.

Естетична цінність. Краса дикої природи -- її вищий і самий прекрасний дарунок. При відкритті естетичної цінності ділянки дикої природи дуже важливо відокремити її від корисності. Тому що за Кантом, найкрасивішим буває тільки те, що задарма.

Цінність “дикості” природи. “Дикість” - це особлива властивість, здатність первозданної природи залишатися в дикому стані. Чим більше в ділянці дикої природи волі і буйної дикості, тим'вона цінніша-

Цінність спадщини. Ділянки дикої природи є родовою спадщиною не тільки людини, але і всього дикого життя.

Етична цінність. Природа є джерелом нашої до неї любові, поваги, а також смиренності і доброти. Етична цінність полягає в можливості транслювати на природу свою прихильність і турботу, почуваючи в такий спосіб етичну відповідальність за благополуччя природи.

Символічна цінність. Природа -- арсенал кодових образів. Природа містить безліч символів для передачі різних значень за допомогою метафори, аналогії й абстракції. Природа надихає людей на створення міфів і образів, вони використовують її підказку для вираження своїх ідей і емоцій, почуттів і думок.

Духовна цінність. Природа цінна як місце, що дозволяє відновити контакт із творчою силою природи, уродженими цінностями Землі, знайти екологічну мудрість, спокій і духовність, мати в природі свого співрозмовника, довіряти їй таємниці, ділитись переживаннями, досягаючи в такий спосіб почуття близькості і єднання.

Еталонна цінність. Нею володіє дика природа, будучи еталонним зразком того чи іншого природного об'єкта. Порівнюючи природні еталони з територіями господарського використання, можна вивчати різні явища, важливі як для науки, так і для господарської практики.

Наукова цінність. Природа -- ресурс для вишукувань, польова лабораторія як для базових, так і прикладних наукових досліджень. Люди одержують задоволення, спостерігаючи і вивчаючи природу. Тут.активізується їхня цікавість, прагнення до досліджень і відкриттів. Природа має відповіді на питання, що людина ще не сформулювала.

Цінність волі. Природа, у першу чергу дика, є основним джерелом інтелектуальної волі, духовної волі, а також джерелом політичної волі у вигляді притулку від авторитарного уряду і політичного гноблення. Більш того, ділянки дикої природи є місцями реалізації волі для диких тварин і рослин.

Музейна цінність. Природа являє собою великий синтетичний музей, необхідний для подальшої освіти і розумового розвитку людини.

Виховна цінність. Природа виховує в нас почуття відповідальності, самосвідомості, терпіння. Потрапивши в природу, люди випробовують, загартовують себе, переборюючи труднощі. Природа удосконалює фізичне загартування людини, допомагає їй виробити характер, учить смиренності.

Освітня цінність. У природі прихована величезна освітня цінність, недарма її називають класом чи університетом. Завдяки їй людина одержує інформацію про своє місце у світі і свою роль у ньому. Природа загострює наше сприйняття, стимулює уяву, розвиває розумові і художні здібності.

Екологічна (природоохоронна, середовищеутворююча, природопідтримуюча) цінність. Вважається, що тільки ділянки дикої природи, які зосталися, здатні забезпечити екологічну рівновагу на Землі, тобто компенсувати антропогенне перетворення екосистем.

Цінність підтримання життя. Природа, особливо дика; служить критичним середовищем існування тваринного і рослинного життя, підтримуючи генетичний фонд. У ній зосереджена найбільше розмаїття різних форм життя.

Цінність притулку. Природа, особливо дика, служить притулком від тиску нашого високорозвиненого індустріального суспільства. Це місце, де людина шукає притулок від шуму і швидкості машин, обмежень сталі, бетону і стовпотворіння людей.

Цінність натхнення. У природі артистичні й інтелектуальні люди набувають натхнення. Природа, особливо дика -- каталізатор думок і почуттів.

Цінність захисту від нових хвороб. Багато територій дикої природи служать як перешкода для хвороб, захищаючи від можливих вірусних і бактеріальних інфекцій.

Неусвідомлені (невідомі і неопрацьовані) цінності. Звичайно, дика природа має не лише перераховані вище цінності. Багато чого в ній знаходиться поза людським розумом і досвідом, багато ще треба буде оцінити і зрозуміти.

Слід зазначити, що заповідники і національні парки, як хоронителі цінностей дикої природи, можуть мати ще і додаткові цінності, наприклад, миротворчу (у випадку, якщо заповідник розташований па кордоні двох держав).

КОНФЛІКТИ ЦІННОСТЕЙ

Цінності природи нерідко є джерелами конфліктів. Найчастіше конфлікти стаються між оцінкою матеріальних і нематеріальних цінностей через те, що застаріла практика природокористування на перше місце завжди ставить матеріальні цінності дикої природи.

Якщо, у даному випадку, природа може задовольняти як попит на високі, рідкісні, ідеальні цінності, так і на розповсюджені, низькі, повсякденні цінності, а один спосіб користування цими цінностями виключає інший, тоді заради збереження більш високої, ідеальної цінності варто відмовитися від користування більш низькою цінністю. Ніхто не буде з полотен Рембрандта шити мішки для борошна.

ПРИРОДООХОРОННІ МОТИВАЦІЇ

Цінності природи (згідно принципу: що цінуємо, те і бережемо) викликають відповідні природоохоронні мотивації: естетична цінність--естетичну мотивацію, наукова цінність -- наукову мотивацію і т.д. Іншими словами, бажання охороняти природу прямо пов'язано з розумінням і високим оцінюванням її цінностей. А щоб таке бажання виникло, людям усіляко необхідно роз'яснювати цінності природи. Яку ж цінність дикої природи люди цінують насамперед? З якої причини, на їх думку, потрібно насамперед захищати дику природу?

Улітку 2000 року, за завданням Київського еколого-культурного центра група дослідників під керівництвом к.м.н. К.Н. Горба провела соціологічне опитування в різних регіонах України. Було опитано 1221 осіб. Серед 12 запропонованих мотивацій перше місце зайняла господарська мотивація охорони дикої природи (20,2%), друге -- екологічна мотивація (19%), третє -- рекреаційна мотивація (15%), четверте -- мотивація, відповідно до якої природу варто охороняти через її самоцінність, незалежно від користі для людини (9,8%), п'яте місце зайняла естетична, шосте -- моральна, сьоме -- наукова, восьме -- релігійна, дев'яте -- історична, десяте -- просвітительська, одинадцяте -- патріотична, дванадцяте -- виховна мотивації (102).

У цілому ж рівень гуманності свідомості населення України стосовно дикої природи складає 69,4 бали, рівень утилітарності стосовно природи не набагато менший -- 60 балів. З гуманних форм відносин до природи найбільшою популярністю користується відношення, коли шанується внутрішня цінність природи і її видів (27,8 бала) і оцінка її рівних з людиною прав (26,5 бала). 6 балів одержало естетичне відношення, 4 бали -- релігійне. З утилітарних високі оцінки одержали агресивне відношення -- 18,3 бали, екологічне -- 17,9 бала й оздоровче -- 21,4 бали. У цілому жителі сіл і малих міст більш етично настроєні до природи, ніж жителі великих міст. У селах сильніше, ніж у містах виражене сприйняття естетичної, релігійної й історичної цінностей природи (132).

Права природи

Я бачу кінські волі і рівноправність корів.

В. Хлєбніков

Перед людством стоять багато екологічних проблем, що не мають технічних рішень. Ці проблеми в кінцевому рахунку можна вирішити тільки за допомогою фундаментальних змін у людських цінностях. До таких нових людських цінностей можна віднести визнання прав природи, навчитися поважати які прийшла пора слідом за правами негрів, жінок, дітей та ін.

Права природи -- це конкретизовані норми справедливих відносин людини і природи, розглянутої як суб'єкт.

Слід зазначити, що в самій природі про поняття прав не йдеться, як немає в ній і етики. Поняття права існує тільки в людському суспільстві, причому воно було в різні часи й у різних народів.

Права природи -- це етична ідея, а не факт, не річ. До них не можна доторкнутися руками чи спробувати на смак. Права природи не існують самі по собі, а є відображенням моралі й етики конкретного людського суспільства. Вони є своєрідним засобом контролю за владою людини, що не повинна переступати границю волі, обмеженою правами природи.

Принципи поваги прав природи й обмеження прав людини є основними в екологічній етиці (недарма ще Олдо Леопольд писав, що етика -- “це обмеження волі дій у боротьбі за існування”). Права природи -- це нова могутня культурна ідея XXI століття. Це навіть більше, ніж ідея -- це цілий новий суспільно-політичний і екологічний рух.

Права природи в даній главі ми розглядаємо насамперед як “природні”, неписані, від природи, тобто ті, що мають етичну основу (на відміну від “позитивних”, писаних, що спираються на закон). Природне право є ідеал для позитивного права, його ідеальні вимоги тільки суть проекту майбутнього позитивного права.

Навіщо природоохоронникам потрібна ідея прав природи?

Ідея прав природи так би і залишилась чисто філософською проблемою, якби не мала реального виходу у практику природоохорони. Її успішно можна використовувати:

1. З метою обґрунтування подальшого обмеження марнотратних і негуманних видів природокористування, таких як аматорське полювання, знищення ділянок дикої природи, корида і т.п.

2. З метою підвищення ефективності екологічного виховання й освіти.

3. З метою створення міцного союзу між екологічними і зоозахисними організаціями.

4. З метою розширення доказової бази природоохоронників за рахунок розробки нових етичних і юридичних аргументів, заснованих на правах природи.

5. З метою зміни відношення людей до природи з утилітарного на етичне.

6. З метою радикалізації природоохоронного законодавства (насамперед йдеться про узаконення юридичної процедури подачі позовів у суд від імені природи).

ДО ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Права природи підтримувалися різними народами в різні часи і різні культурні епохи, маючи етичне, релігійне, а то і правове наповнення. Так, судові суперечки за участю різних тварин відомі в Древньому Єгипті і Середньовічній Європі. Християнство й іудаїзм оголосили право для худоби на відпочинок у сьомий день тижня. Про права природи писали юристи Древнього Рима, зокрема Ульпіан. У XXIII ст. арабський мислитель Ізз-Дін ібн Абд-Салам написав спеціальний трактат про права тварин. У північноамериканських індіанців права деяких видів тварин, наприклад, лосося, прирівнювалися до прав цілої нації. Деякі види їстівних рослин народи Сибіру вважали власністю певних видів тварин і ставилися з повагою до цього права власності. Права природи підтримувалися і буддистами. Так, Далай-лама у своєму посланні заявив: “Спортивне полювання і рибний лов є невиправданою жорстокістю, порушенням природного права на життя, яким наділені всі живі істоти” (145). Про права природи писав відомий англійський поет Вільям Вордсворт і засновник американської заповідної справи Джон Мюір. Відомий випадок, що собака Шопеигауера після його смерті успадкувала усе майно філософа.

У Російській імперії вперше про права природи (спочатку тільки про права тварин) заговорили наприкінці XIX століття. У 1898 p. голова Ковенського відділення Російського товариства захисту тварин А. Даронов писав, що тварини “за вищою справедливістю” мають право на “необразливе існування”. У 1899 p. петербурзький юрист С. Фішер у своїй книзі “Человек и животные. Етико-юридический очерк” заявив: “Государство должно охранять интересы животных. Эта охрана должна выразиться в правових нормах. Лучшим средством для этого является признание правовой личности животных, то есть наделения животных известной долей правоспособности” (80).

У 1909 p. класик російської заповідної справи професор Московського університету Г.О. Кожевников підняв питання про “право первобытной природы на существование” (36), а його колега, петербурзький професор А.П. Семенов-Тянь-Шанський

Екологічна етика

у 1917 і 1921 pp. -- про священне право на життя не тільки людини, але і “всего того, чему предуказано жить и цвести на земле наряду с человечеством не стесненным в своем творчестве природой” (32)

Інтерес до ідеї прав природи загострився знову у 1965 p., коли відома письменниця Бриджит Брофи опублікувала своє есе “Права тварин”. У 1970-1980 pp. у США, Великобританії, Австралії й інших країнах стало виходити безліч книг і статей, присвячених розробці теорії прав природи. Найбільш значний внесок у розвиток і популяризацію ідеї прав природи внесли такі видні західні екофілософи, екологи і юристи, як Річард Райдер, Пітер Сінгер, Том Ріган, Ендру Линзи, Христофер Стоун, С. Кларк, Ю. Бенсон та інші.

Зараз у багатьох вищих і середніх навчальних закладах Заходу теорія прав природи викладається студентам філософських, юридичних і екологічних спеціальностей, багато природоохоронних організацій святкують 24-го квітня День прав тварин. З кінця 1990-х років ідею прав природи підхопили деякі молодіжні контркультури, наприклад панки.

Варто особливо підкреслити, що ідея прав природи підтримується прийнятою в 1982 p. Генеральною Асамблеєю ООН Всесвітньою Хартією Природи, у якій записане, що усім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.

У країнах СНД знову про права природи заговорили з 1997 p., коли була опублікована книга московського зоозахисника Т.Н. Павлової “Біоетика у вищій школі”. З початку нового тисячоліття років ідею прав природи активно популяризує Центр охорони дикої природи (м. Москва), Центр етичного ставлення до тварин “Життя” ім. Л. Толстого (м. Харків), Азербайджанське товариство захисту тварин (м. Баку), Київський еколого-культурний центр та інші організації. У 2003 p. у Києві був проведений перший у СНД міжнародний семінар, присвячений правам природи.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПРАВ ПРИРОДИ

Більшість доказів, що природа має права, зводиться до наявності в неї морального статусу, тобто того, що природа чи її окремі частини є суб'єктом.

У принципі людина може визнати іншого суб'єктом, якщо:

а) він визнається таким відповідно до філософської концепції;

6) якщо схожий на людину;

в) якщо визнається людиною рівним у своїй самоцінності, рівноправності (147).

Що стосується філософських доказів, то їх існує декілька;

1. Утилітаристський (автор -- австралійський екофілософ Нітер Сінгер).

Суть зводиться до наступного. Тварини зазнають насолоди і болі, а значить мають інтереси. Нехтування їх інтересами веде до страждання. Маючи чутливість до страждання, тварини мають моральний статус, що, у свою чергу, припускає наявність у них прав (137).

2. Деонтологічний (автор -- американський екофілософ Том Ріган).

Він стверджує, що тварини мають внутрішню цінність, тому є членами моральної спільноти і мають права (73).

3. Теологічний (автор -- англійський екотеолог Ендру Лінзі). На його думку, твердження, що тварини мають божественні права (тео-права), означає:

а) що Бог, як Творець, має усі права на свій утвір;

б) що створіння з плоті і крові, наділені духом і здатністю дихати, є носіями невід'ємної уродженої цінності, даної їм від Бога;

в) що ці створіння можуть мати об'єктивні моральні домагання не менші, ніж вимоги Бога до нас (148).

4. Обґрунтування наявністю життя. Всі істоти екосистеми, також як і людина -- живі, а значить морально значимі і тому мають права.

5. Доказ від противного (автор -- російський екопсихолог С.Д. Дерябо).

Ніхто ще не довів, що прав у природи немає. Значить вони є.

6. Раціоналістичний (автор -- український природоохоронець О.Г. Листопад).

Навіть якщо в природи немає прав, їх варто придумати, тому що від цієї ідеї є конкретна користь для природи.

7. На зіставленні частини і цілого. Людина є частиною природи. Вона має права, значить має права і ціле -- природа.

8. Історичний. Різні люди в різні часи, у різних країнах і культурах незалежно приходили до визнання прав природи. Схожість культурних суджень -- вагомий аргумент за права природи.

9. Несвідоме прийняття прав природи.

Багато людей несвідомо, не задумуючись про філософські, теологічні й інші аргументи визнають за природою права. Наприклад, бабуся, що має болонку, несвідомо наділяє свою улюбленицю всіма можливими правами.

10. Тривале існування в природі можна вважати обґрунтуванням права на продовження існування.

11. Без сумніву, можуть бути знайдені й інші докази наявності в природи прав.

Варто підкреслити, що людина і природа мають рівні права з погляду їхньої моральної значимості, але різні в плані класифікації. Людина і курка мають рівні права на життя, але на відміну від людини, права на волю совісті в курки немає. Тому що вона не має потреб в цьому праві. Поважати права інших означає сприяти їх інтересам незалежно від наших почуттів чи симпатій. Відповідно до теорії прав сприяти інтересам потрібно виходячи з вимоги абстрактної справедливості.

Справедливість це те, що ми можемо зажадати як нашого права, а турботу, любов -- ні. Більш того, однієї турботи недостатньо, тому що вона занадто обмежена. Більшість людей піклуються занадто мало про інших людей, не говорячи вже про природу. Моральність і справедливість вимагають, щоб від багатьох несправедливих людських домагань було захищено не лише людське суспільство, не тільки людські індивіди, але і природа. Права природи немислимі без обов'язків суспільства дотримуватися цих прав. Ми не повинні встановлювати закони для природи. Навпаки, ми повинні гарантувати права природи, а це означає, що суспільство зобов'язується діяти, виходячи з інтересів природи і всіх істот. І нести за це відповідальність.

Природні права природи стають деякою основою для законів, що будуть прийматися в наступному (а може і через одне) поколінні. Вони готують людей до життя в новій сфері відповідальності.

Разом з тим, моральна теорія прав природи не може претендувати на всеосяжну повноту. Не менш істотним в охороні природи є розмова про великодушність, шляхетність, щедрість, повагу, борг, любов, жертву і милість. Іншими словами, у боротьбі за позитивне добро для природи ми повинні користатися багатим словником.

ПРО КРИТИКУ ІДЕЇ ПРАВ ПРИРОДИ

Опановуючи масами, ідея прав природи нерідко зазнає різкої критики, причому з боку самих природоохоронців, як правило тих, що стоять на утилітарній, антропоцентричній позиції. Критика їх базується в основному на одному головному методологічному підході -- запереченні того, що природа може мати моральний статус, а отже, що вона може бути суб'єктом. Для таких людей жаба, кульбаба, метелик, білка, екосистема є звичайними речами, створеними тільки для принесення користі людині. Екобіоцентричний і антропоцентричний підходи до природи, це все одно, що два різних погляди на одну калюжу. Одні бачать у ній зоряне небо, інші -- лише каламутну воду.

Інша критика ідеї прав природи найчастіше зводиться до двох наступних заяв:

1. “Природа не рефлексує права, тому не може ними володіти”.

Відповідь захисників прав природи може бути такою:

а) Ми не знаємо, рефлексує природа чи ні.

б) Рефлексія не обов'язкова для наявності прав (малі діти, дебіли, а також фірми, університети і корпорації не рефлексують права, але володіють ними).

2. “Потрібні обов'язки людини стосовно природи, а не права природи”. Наша відповідь може бути такою:

а) Права первинні, тому що їх завжди породжують відповідні обов'язки, однак обов'язки не завжди породжують відповідні права.

б) Наявність права не обов'язків дає можливість на порушення прав природи від її сторони, як суб'єкта права, подавати позов у суд, що не можна робити зараз (у даний час при існуючій юридичній практиці кримінальну справу за знищення природного об'єкта може порушувати тільки прокуратура, чим, однак, вона рідко коли займається).

ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ПРАВ ПРИРОДИ

У 1974 році американський юрист та екофілософ Кристофер Стоун опублікував роботу, що стала класичною в галузі практики надання юридичних прав тваринам, рослинам і ділянкам дикої природи. Він геніально просто показав, що як кораблі, інститути і корпорації (що мають правоздатність) можуть захищати свої права за допомогою спеціально призначених опікунів (що мають дієздатність), так само можна чинити і з об'єктами природи (137).

Наприклад, можна подати позов до суду від імені знищуваного соснового лісу, де в ролі опікунів і захисників інтересів соснового бору будуть виступати природоохоронні громадські організації.

Ідею юриста відразу підхопили багато природоохоронних організацій. Так, пернатий мешканець Гавай паліла могла зникнути, тому що на схилах вулкана Килауеа повинні були бурити скважини. У 1978 p. Сьєрра-клуб і Одюбоновське товариство подали позов до суду на захист маленької пташки від її імені. Вперше в американській судовій практиці позивачем стала тварина. І птах переміг. Федеральний суд змусив місцеву владу відвести для паліли спеціальні охоронні території.

Професор Ічіро Хокімото наводить дані про те, як окружним судом префектури Кагошима був задоволений позов про анулювання дозволу на вирубку лісу, заплановану на острові Амами Охшима, що був виданий губернатором цієї префектури. Позивачами по позову були названі представники місцевої фауни, у тому числі амамийський заєць. Спочатку позов був відхилений, тому що не була виконана вимога окружного суду вказати імена й адреси позивачів. Потім позивачі були зазначені як “Пан Такий-то і Такий-то, якого називають також амамийським зайцем... виступає як позивач” і позову був даний хід. На листопад 1998 року справа знаходилася в стадії розгляду. В окружний суд Мито був поданий позов про збереження в префектурі Ібаракі місця зимівлі великого зобатого гусака, що є в Японії символом дикої природи. Як позивачі зазначені сам гусак і група громадян. Хоча в лютому 1996 p. суд ухвалив, що представники дикої природи не можуть пред'являти позовів, група жителів апелювала в Токійський вищий суд, причому на одному з документів замість підпису був відтиснутий відбиток лапи гусака. Апелянти підкреслювали, що навіть внутрішньоутробний плід визнається позивачем. Окружний суд Нагасакі в аналогічній ситуації вчинив по-іншому. Він задовольнив позов, що вимагає зупинити будівельні роботи в затоці Ісахая префектури Нагасакі. Позивачами були сама затока і п'ять видів місцевої фауни, а також місцеві жителі в якості їхніх представників. На Хоккайдо з'явилась можливість розпочати справу про зупинку будівництва тунелю в Дайсетсузанському національному парку, позивачем стала азіатська щука, що живе там. Ічіро Хокімото вважає, що, оскільки право на життя уже визнано для кожного живого організму, усі живі істоти повинні мати можливість подати в суд. Така практика підводить до проблеми справедливості стосовно інших видів живих істот, що є кроком у напрямку правової системи майбутнього (149).

У 1999 p. у Новій Зеландії прийнятий перший у світі закон, що захищає винятково права тварин, у даному випадку людиноподібних мавп. У 2002 p. у Німеччині було прийняте виправлення до Конституції країни (ст. 20), що зобов'язує державу поважати поряд з достоїнством людей достоїнство тварин (тобто вперше в Європі тварини визнані як суб'єкти права). Подібне виправлення до Конституції готується у Швейцарії.

КОМУ ЯКІ ПРАВА

На міжнародній нараді-семінарі “Природні права природи” (“Трибуна”-9), що відбулись у 2003 p. у Києві, була схвалена Декларація прав живих істот, у якій за всіма живими істотами Землі на рівні видів, підвидів і популяцій, були визнані наступні права:

1) право на існування;

2) право на природну волю в природному середовищі існування (право на дикість);

3) право на Відсутність відповідальності перед людиною;

4) право на захист законом;

5) право на необхідну для існування частку земних благ.

За всіма живими істотами на рівні індивідів визнані наступні права:

1. Право на життя.

Це право можна розглядати в двох аспектах: а) право тварини на захист від будь-яких незаконних зазіхань на його життя з боку людини; 6) право тварини на вільне розпорядження своїм життям. Дане право створить першооснову всіх інших природних прав тварин і являє собою абсолютну цінність.

2. Право на природну волю і благополуччя в природному середовищі існування (право на дикість).

Це право дозволяє тварині мати свої власні взаємодії й адаптації без людського захисту і втручання. Воно захищає природні інстинкти, поведінкові потреби дикої тварини від руйнування з волі людини. Воно включає право процвітати, будучи вільним у природному середовищі існування без невиправданого одомашнювання чи утримання в неволі. Це право складається з двох компонентів; а) індивідуальної волі тварини розпоряджатися собою за власним розсудом; б) фізичної недоторканності тварини.

3. Право на захист від страждання з вини людини. Це право передбачає захист від непотрібного і невиправданого страждання, викликаного діями людини.

4. Право на необхідну для життя частку земних благ. Це право зобов'язує людину обмежувати свої дії по споживанню земних благ, які потрібні живим істотам.

5. Право на відсутність відповідальності перед людиною..

Це право означає, що якщо тварини будуть визнані в майбутньому як суб'єкт права, то їх не можна буде судити, у тому числі за “крадіжки”, за заподіяння збитку здоров'ю чи навіть життю людини. Допускаються лише заходи безпеки і дії людини в межах необхідної самооборони.

За всіма живими істотами можуть визнаватися наступні права.

А. На рівні індивідів.

1. Право на захист законом.

У зв'язку з тим, що тварина не може подати в позов суд, як позивачі можуть виступати люди чи організації, що її захищають.

2. Право на достоїнство.

Достоїнство -- це визнання людиною унікальності, внутрішньої і зовнішньої цінностей тварини, поваги її значимості поза залежністю від користі для людини чи екосистеми. Це право припускає моральні обмеження на зазіхання на достоїнство тварини як шляхом фізичного, так і психічного впливу.

3. Право на особливу опіку.

Це право накладає на людину посилену відповідальність перед тими тваринами, яких він приручив, і які мають потребу в його підтримці, турботі і не можуть жити без його допомоги, а також перед занесеними в Червону книгу видами.

Б. На рівні видів, підвидів і популяцій:

1. Право на відшкодування нанесеного їм збитку.

2. Право на опіку (наприклад для видів, занесених у Червону книгу).

При загальних рівних правах видів, підвидів і популяцій є перевага перед правами індивідів.

Як ми бачимо, запропоновані вище права тварин можна віднести до двох типів. До першого відносяться права, що захищають природні потреби тварин (потреба у волі, у частці земних благ, у житті, у благополуччі, у природному середовищі існування, у захисті від страждання), до другого -- права, що мають соціальне звучання (право на відсутність відповідальності перед людиною, право на захист законом, право на особливу опіку, право на достоїнство, право на відшкодування збитку).

Можливо, у майбутньому цей список прав буде доповнений. За одомашненими тваринами, відповідно до Всесвітньої Декларації добробуту тварин, визнаються наступні п'ять прав:

1. Право на воду і корм повинне забезпечуватися за допомогою вільного доступу до прісної води і їжі, необхідних для підтримки здоров'я і життєвих сил.

2. Право на комфортні умови існування, при яких тварина повинна мати своє житло і місце для відпочинку.

3. Право не відчувати біль, не страждати від ран і хвороб повинне забезпечуватися шляхом запобігання чи негайного встановлення діагнозу і наступного лікування.

4. Право не відчувати страх і страждання здійснюється шляхом забезпечення такого поводження й умов утримання, при яких тварина не відчувала б страждань.

5. Право на природне поводження, при якому тварині повинно бути надано достатньо місця, що відповідає сприятливим умовам і угрупуванню інших тварин такого ж виду (177).

Права дикої природи Землі

За дикою природою можуть бути визнані наступні права:

1) Право на існування;

2) Право на волю від людського контролю і керування;

3) Право на відшкодування збитку;

4) Право на захист законом.

За неживою природою Землі (скелі, дюни, озера і т.д.) можуть бути визнані наступні права:

1) Право на існування;

2) Право на захист від радикального втручання з боку людини (мова йдеться про те, що якщо людина для своїх потреб займає якусь частину ландшафту, то це повинна бути така частина, що не позбавляє його функціональної життєздатності).

3) Право на захист законом;

4) Право на відшкодування збитку.

За природою Космосу можуть вже в недалекому майбутньому бути визнані наступні права:

1) Право на існування;

2) Право на захист законом..

Було б абсолютно невірним думати, що якщо тварина має право на життя, а об'єкт дикої природи на існування, то це означає, що ніколи, ні при яких обставинах це право не може бути порушено. Адже навіть у випадку з людськими правами неможливо уявити яке-небудь право, що не було ущемлено в той чи інший час. Отже, на практиці ми завжди говоримо про права, чи то людини чи природи, що можуть бути зігноровані при наявності достатнього морального обґрунтування. Якщо обґрунтування знайти неможливо, акт порушення прав буде вважатися аморальним.

З визнанням прав природи людство неминуче прийде до пошуку енергетичних еквівалентів і альтернатив для того, щоб все менше використовувати інші форми життя і здоров'я тварин як їжу і робочу силу, все менше буде використовувати вбивство тварин, все більше буде обмежувати себе у своїх потребах і правах.

Сучасна людина повинна навчитися не тільки поважати права природи, але і стати їх виразником, спікером всього екологічного співтовариства, його моральним голосом. Сьогодні привілейований статус людини виражається не в праві на експлуатацію, а у відповідальності за все живе. І це з кожним роком розуміє усе ширші кола людей.

У 2000 p. за завданням Київського еколого-культурного центра групу вчених Дніпропетровського університету проводила соціологічні дослідження в різних частинах України. Було опитано 1200 чоловік. Дані свідчать, що 61,5% згодні надати рівні з людиною права тварині, 54,3% -- рослинам, 49,5% -- об'єктам неживої природи (150). Подібні результати були отримані й у Росії (78).

Екологічна етика і природоохоронна естетика

Відповідно до багатьох етичних і естетичних теорій гарне являє собою просте злиття моральних та естетичних концепцій, що включають почуття правоти і доречності, турботи і здійснення, задоволення від речей (природних і штучних) (82).

Однак чи завжди естетичне почуття (мотивація) само по собі є гарним? Чи задумуємося ми, якою ціною для природи ми його придбали?

У природоохороні нерідко моральні та естетичні сфери є несумісними. Заради насолоди красою природний заповідний об'єкт нерідко відкривають для туристів, що сприяє його знищенню -- результат поганий по своїй суті. Як справедливо відзначає В.М. Грищенко, милування красою живої істоти ще не означає бажання її зберегти, і може викликати навіть зворотну реакцію -- убити, підстрелити, добути для колекції (83). Так, відповідно до соціологічного дослідження, проведеного в 2000 р. в Україні за завданням Київського еколого-культурного центра, 28,7% опитаних (опитано більш 1200 чоловік), зірвавши дику лілію, одержують задоволення, у той час як від рубання ялинки одержують задоволення лише 13,8%. Відповідно, каяття в першому випадку відчуває 45,2%, а в другому -- 52,7%.

Відомий російський педагог П.Ф. Каптерьов говорив: “Эстетическое чувство само по себе не имеет никаких нравственных элементов, оно составляет отдельную от нравственности область, независимо от нее, может с ней согласовываться, а может и противоречить ей (...). Эстетическое чувство, по самой своей природе, по своему существу есть эгоистическое чувство, источник своеобразных удовольствий и неудовольствий для человека” (84).

Дійсно, естетична мотивація може не лише рухати людей до добра, але і до зла. Саме завдяки естетичному почуттю людей відбувається зникнення рідкісних красивих жуків і метеликів, квітів і птахів (збір ентомологічних колекцій, первоцвітів, винищування птахів заради дамських прикрас).

Естетика є одним із двигунів полювання, коли заради красивого трофея убивають тварину (18). А.А. Нікольский влучно назвав це “естетикою вбивства” (72).

Таким чином, естетичне почуття, саме по собі, не гарантує охорону дикої природи. Краса може збільшувати мораль, а може стати рушійною пристрастю до контролю і керування природою.

Все це означає, що ми повинні цілком усвідомлювати наслідки пробудження в людях естетичного почуття. Естетичне почуття є лише тоді природоохоронним, коли заохочує цінувати красу природних ландшафтів і видів природи саму по собі чи заради них самих, а не як засіб для використання для особистих цілей. Іншими словами, естетичне почуття тоді стане природоохоронним, коли буде пов'язане з екологічною етикою. Естетику повинна супроводжувати етика. Мораль приборкує людину, бере її в руки, приборкує в ній звіра.

З іншого боку, і сама краса природи сприяє появі моральних почуттів, і викликає, хоча б на короткий час, симпатію, доброзичливість, любов і милосердя, робить людину чистішою, благороднішою.

П.Ф; Каптерьов пише: “Если эстетическое чувство, содействуя развитию общественности, тем самым косвенно может благотворно влиять на развитие нравственности, то и нравственное чувство, обратно, может содействовать развитию эстетического. Для полного и надлежащего эстетического наслаждения требуется известная доля бескорыстия, возвышенная над грубыми чувственными возбуждениями, свобода от эгоистических вожделений и поползновений. Своекорыстные чувствования и соображения отравляют и ослабляют эстетическое наслаждение, предполагающее значительную долю объективизма, бесстрастия, спокойствия, воздержания от эгоистических возбуждений, параллелей, аналогий” (84). На його думку, головне в естетичному вихованні дітей -- не відокремлювати естетичну освіту від розумової і моральної. Разом з показом краси природи дітей треба залучати до догляду за рослинами і тваринами. Велике значення мають також казки про героїв з тваринного світу (84). Потрібно навчати дітей бачити не тільки красу, але і моральну височину в природі.

У природоохоронній естетиці необхідно розробити і ввести спеціальні етичні обмеження в оцінці краси. Індивідуальні естетичні погляди повинні бути поміщені в широкий контекст життєвих етичних розумінь, а етичні мотиви -- керувати естетичними оцінками. Так, красивий захід сонця не може вважатися естетично цінним, якщо він зафарбований ядерним забрудненням.

На думку канадського екофілософа Аллена Карлсона, є два основних значення, що перетворюють річ в об'єкт естетичної насолоди: зовнішній зміст і внутрішній зміст. Зовнішній зміст -- це фізичне (фарби, форма, висота і т.д.) сприйняття об'єкта. Внутрішній зміст -- якості і цінності даного об'єкта, що викликають більш глибокі етичні асоціації. У випадку з “ядерним заходом” його смертоносні якості позбавляють сенсу всю естетику (89).

Естетичні поняття, через те, що вони досить залежні від суб'єктивних переваг і культурного контексту, не можуть вважатися пріоритетними в оцінці видів чи природних об'єктів У порівнянні з моральними (наприклад, благоговіння перед будь-яким життям). Останні повинні отримувати велику суспільну підтримку.

Екологічна етика і народні традиції

екологічний етика цінність природа

Будь-який народ має свої як екофобні, так і екофільні традиції. Як справедливо вважає американський екофілософ Б, Каллікотт, народні екофільні традиції, за своїми мотиваціями, можна розділити на чотири основні види:

1. Утилітарні, групуються на одержанні прямої користі людині (її здоров'ю, благополуччю, господарству і т.д.).

2. Релігійні, групуються на поклонінні духам, тотемам, божествам, пов'язані з ім'ям Христа, Аллаха, Святої Діви Марії і т.д.

3. Екологічні, групуються на традиційних екологічних знаннях про гармонійне співіснування людини з навколишньою природою.

4. Етичні, групуються на добрі, боргу, справедливості, симпатії, жалості, турботі і любові по відношенню до тварин, рослин, природі в цілому, і не мають якої-небудь прямої користі для людини (133).

Аналізуючи останнє, можна виділити два основних типи. До першого відносяться екоетичні народні традиції, що спираються на розум і відповідні мотивації у вигляді прагнення до добра, боргу, справедливості, поваги прав природи. Так, наприклад, американські індіанці вважають, що людина має такі ж права, як кролик, олень чи рослина. Лосось же по статусу прирівнювався до цілої нації. На думку цих споконвічних мешканців Америки усі тварини мають право на життя і розмноження. На думку єврейських рабинів, світ існує завдяки живим істотам і заради них (134). У койконів, жителів Аляски, традиції забороняють експлуатувати не лише людину, але і тварин. Деякі види їстівних рослин народи Сибіру вважали власністю певних видів тварин і ставилися з повагою до цього права власності.

Принцип справедливості був одним з діючих мотивів, що змушували російського селянина споруджувати шпаківні. Так, наприклад, на Уралі, як селянин, побудувавши нову хату (чи ґрунтовно відремонтувавши стару), відразу споруджував і нову шпаківню, пояснюючи: “А як же інакше, собі -- новий будинок і шпаку”.