Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Спеціальність 09.00.08 - естетика

Універсальна людина

в ібероамериканській естетиці

АТОЯН Арсентій Іванович

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії культури і культурології

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: Воєводін Олексій Петрович,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії культури і культурології

Офіційні опоненти: Панченко Валентина Іванівна,

доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри етики, естетики і культурології

Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Афанасьєв Юрій Львович,

доктор філософських наук, професор кафедри мистецтвознавства і експертної діяльності Національної Академії керівних кадрів культури і мистецтв

Шкепу Марія Олексіївна,

доктор філософських наук, професор кафедри філософських і соціальних наук Київського національного торгівельно-економічного університету

Захист дисертації відбудеться 17 грудня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.05 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

Автореферат розісланий "10" листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради В.Д. Ісаєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Антропологічні й культурні виміри розвитку сучасної людини неможливо ігнорувати. Різноманітні пошуки естетиків після проголошення поразки так званого "гносеологізму" доводять, що дослідницькі альтернативи не завжди є гідною заміною естетичних теорій, які підпадають під критику. Неодноразово доведено, що загострюється питання щодо категорії універсального в естетиці. Сучасність повертає нас до універсального бачення світу як єдиного у множині проявів естетичного. Зростає необхідність позначити нові реалії естетики універсального. Естетичний універсалізм також прагне до самовизначення і в умовах розвитку української культури. Тому, спираючись на досвід країн третього світу, бажано знайти відповідь на питання про неминучість прояву і подолання маргінальної естетичної свідомості у процесах сприйняття та регуляції естетичних явищ історичної та повсякденної практики.

Саме там, де інтенсивно йде становлення нової цивілізації Ібероамерики, важливим для системи естетичного знання є вивчення нових феноменів культури. Художні практики випереджають кроки теорії і це застерігає від довіри до узагальнень. Прагнення врахувати новий досвід веде до перегляду історично даного самих художніх практик та їх теоретичного відбиття в роботах естетиків.

Беручи до уваги досягнення вітчизняних естетиків та латиноамериканістів (Л.Т. Левчук, Н.П. Миропольська, В.І. Панченко, І.О. Оржицький, М.О. Колесов, В.І. Кириченко та інших), можна констатувати, що стан вивчення естетичного універсалізму в Україні вимагає виходу за межі національного космосу до універсальних цінностей та естетичних поглядів. Новітні тенденції в становленні культури Універсуму не мають остаточно визначених місць для кожного естетичного універсалізму поза рухами епохи. Мистецтво як соціокультурний рух до краси й сенсу не може уникнути антропологічного виміру естетичного. Цей вимір визначається також іншими рухами, які ведуть до суспільно нового, але й сам створює нові соціокультурні ситуації, що впливають на співвідношення сил у просторі історичних перетворень. Інтерес до універсального змісту напрямів естетичного засвоєння світу зростає саме тому, що сучасна людина постійно впізнає себе на екранах культури (при розбіжності екрану особистих значень та універсальних цінностей, на чому колись акцентував А. Моль). Концепція універсальної людини, що діє у межах подолання маргінальності у соціально-історичному світі, відбивається в дослідженні естетичній теорії на основі художніх практик і естетичної культури регіону Ібероамерики як можливість узагальнення тенденцій розвитку почуттєво-образного сприйняття і відтворення світу. У цьому ракурсі можливий розгляд необхідної демаргіналізації різноманітних умов людського співіснування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах попередньої теми кафедри філософії культури і культурології СНУ імені Володимира Даля "Людина і суспільство: антропологічні виміри культури" (проект БС-4-05), а також у роботі відбито новий напрямок досліджень за темою "Інформаційні технології у культурному процесі" та основні напрямки, плани та теми роботи філософського факультету. Тема "Універсальна людина в ібероамериканській естетиці" затверджена вченою радою університету (2003 р.).

Ступінь розробки проблеми. Винятковість суспільного впливу мистецтва розуміли ще в античності і навіть намагалися її обґрунтувати в порівнянні з іншими формами впливу на людей (і не тільки Аристотель), але поширити його вплив на всі види життєдіяльності, поза межами будь-якої винятковості, очевидно, - це заслуга модерну. Проте, можна постулювати не тільки принципові розбіжності естетичної, наукової і практичної сфер, але й єдність їх через неоднакову присутність та пропорційність у них елементів теоретичної, логічної, раціональної і повсякденної свідомості. Саме завдяки цим елементам, а зовсім не завдяки відомій "стихії почуттів", можливе передавання засобів виразності, наукових ідей і практичних рекомендацій з однієї сфери в іншу. Так, у мистецтві працюють наукові поняття, у науці - метафори, у практиці - образні структури. Якби у даних процесів не було теоретично-раціональної єдності, що відбиває онтологічні засади сприйняття і відтворення дійсності, то була б відсутня й сама основа для регулювання відносин між сферами, що діє під час впливу на свідомість маси й самосвідомість окремих людей. Теоретично-раціональна сфера поєднує можливості художньої творчості та естетичних практик (включно до маніпуляцій поведінкою), хоча самі практики (і маніпуляції) вимагають не тільки інтелекту, але і вольових імпульсів, енергії, ресурсів, образів, емоцій, настроїв і багато іншого, що, однак, не скасовує відповідальності панівного типу раціональності за те, що відчувається. От чому критика раціональності, побудована не на тотальному її запереченні, а на ідеях перегляду складових, часто не спрацьовує, викликає пориви до нейтралізації раціональності як такої, що передбачає катастрофічний сценарій для споживацького суспільства, тому що відсутність легітимації задоволень у розумі поставить їх під сумнів (тим більше, що досвід світових релігій підтверджує можливість заміни одних задоволень іншими протягом цілих історичних епох). Захищаючи пануючий тип раціональності, мислителі і практики амбівалентно цілком вписують його в стратегію дрібних поступок, що прийняті сьогодні за самокритику розуму.

"Розумне божевілля" суб'єкту мистецтв, про яке говорив Кант, змушує задуматися про значення теоретичного і ширше - раціонального аспекту впливу естетичного на художні практики і естетичні сторони соціального життя людей. Якщо теоретична естетика не впливає на реальні життєві й художні процеси, то її роль по суті зведена до ролі дуже статичної науки, з якої інші лише "крадуть" категорії. Якщо естетика впливає спорадично, то її роль можна уявити подібною до ролі соціології в суспільних процесах. Якщо естетика впливає суттєво, то вона наближається до похідних від регулятивних функцій знання - планування, проектування і керування.

Для розкриття феномена естетичного універсалізму та універсальної людини в ібероамериканській естетиці проаналызовано праці Х. Васконселоса, К. Ваз Феррейри, А. Ардао, А. Роїга, А. Рамоса, Х. Маріатегі, Х. Марінельо, Е. Агості, М. Галича, П. Фрейре, А. Торреса-Ріосеко, Л. Отеро, В. Лопеса Лемуса, Г. Роши, Т. Оларте, М. Сагрери і багатьох інших теоретиків і практиків естетичної сфери даного регіону.

Пошуки естетичної думки названих авторів не тільки відбивали історичний ланцюжок змін у мистецтві або впливали на шляхи митців, але занурювалися у філософське підґрунтя існування антропологічних типів людини в естетичних і художніх практиках. Тема універсальної людини виявляється ключовою для аналізу наслідків "універсалізмів", що виникають на теренах регіону, де поряд із самобутньою культурою індіанців з часів Конкісти йшла взаємодія естетичних джерел культурного розвитку.

Досягнення минулої доби та сучасної естетики враховані в дослідженні універсальної людини в естетиці: М.О. Ліфшиць і Д. Лукач знайомлять нас з теорією художнього відображення людини у мистецтві; категорії естетики універсалізму розробили О.Ф. Лосєв, В.П. Шестаков, К.М. Долгов; онтологічні підходи до естетичної реальності розроблені у М.К. Мамардашвілі, гносеологічні - П.В. Копніна, В.С. Стьопіна, логічні - у В.С. Горського, соціологічні - Ю.М. Давидова, історико-філософські - Т.І. Ойзермана, М.А. Кисселя, О.С. Богомолова, методологічні - у М.В. Поповича, І.Г. Касавіна, О.І. Ракітіна, А.Ф. Зотова; критика естетизму подана у Н.В. Мотрошилової, П.П. Гайденко; студії методології структуралізму в естетичній сфері розглянуті Н.С. Автономовою; політичні реалії естетичного процесу можна знайти, наприклад, у В.В. Кизими; цілісність естетичного процесу представлена в роботах А.С. Канарського, О.П. Лановенко, Л.І. Столовича. Різноманітна література з загальнотеоретичних аспектів естетичного універсалізму тільки відтінює необхідність спеціального вивчення того, що з периферійного для нас перетворюється на фокусне під тиском нової проблематики. Разом з тим, не можна не помітити істотного внеску естетичної теорії Латиноамериканського регіону в загальнотеоретичний арсенал вітчизняної естетики (про них - нижче). Хоча окремі публікації згладжують загальну картину непричетності до вивчення великого кола естетики неєвропейських регіонів (Л.Т. Левчук, В.Г. Табачковський, В.І. Панченко та інші), але в цілому більше заявок, ніж реалізацій (приклад О. Забужко). Категорія естетичного була відділена від інших аспектів буття, прийшло розуміння синтезу форм свідомості в естетичному, однак проблема універсального залишалася, як правило, поза увагою, а маргінальність взагалі тривалий час розглядали тільки як феномен соціологічного аналізу.

Герменевтику в її постмодерністському варіанті до людського змісту естетики застосовували Х.-Г. Гадамер, П. Рікьор, Р. Барт, Ж. Дельоз, Ж. Деріда, Ж.-Ф. Ліотар, Ю. Крістєва. Однак методологічна проблематизація герменевтичних процедур все ж таки неявно впливала на постановку питань "маргінального як універсального", а також на постановку питань демаргіналізації за допомогою естетичних практик. До даної проблематики також є близьким традиційний психоаналіз. Наприклад, роботи Дж. Кемпбела. Крім того, концепція карнавалу М. Бахтіна розкриває проблему демаргіналізації за допомогою поєднання та взаємодії естетичної практики різноманітних культурних прошарків. Особливе місце в дослідженні займають оригінальні думки І.Д. Левіна, що дозволяють спостерігати естетику радянського періоду з периферії та зсередини одночасно.

При аналізі художніх практик багато матеріалу використано за допомогою тлумачення вказівок, що містять праці Т. Чуді Мадсена, Н.А. Шелешньової-Солодовникової, Н.А. Апостолі, П.А. Пічугіна, В.А. Кутейщикової, Л.О. Осповата, Т.М. Ветрової та інших знавців мистецтва регіону. Важливим є аналіз освітянської практики, насамперед, що стосується впливу ресіфської школи філософії в Бразилії на естетизацію практик виховання та навчання. Даний напрям цілком відображено в пі лузо - тропікалістських штудіях П. Фрейре.

Серед дослідників естетичної сфери проблеми категорії і феномена універсального приділяли увагу Л.Т. Левчук, А.К. Бичко, А.С. Канарський, В.А. Малахов, В.І. Панченко, О.П. Лановенко, Г.П. Матяш, М.С. Каган, Л.Н. Столович, Ю.Б. Борев, В.І. Мазепа, А.А. Оганов, Б.Л. Фейнберг, Є.Г. Яковлев, В.К. Вілюнас, О.П. Воєводін, В.О. Ілюшин, В.К. Суханцева, Ю.Л. Афанасьєв, М.О. Шкепу. Естетичні, культурологічні й мистецтвознавчі роботи В.П. Крутоуса А.С. Карміна, М.А. Андронікової, дозволили уточнити підстави виявлення закономірностей становлення даної предметної галузі.

Значним є внесок у розробку теми російських естетиків-латиноамериканістів (В.Б. Зємсков, В.М. Полевой, Ю.А. Зубрицький, Л.О. Осповат, В.Н. Кутєйщикова, П.А. Пічугін та інші). Помітна роль окремих історико-культурних реконструкцій феноменів латиноамериканської цивілізації з естетичними аспектами в працях українських авторів - В.І. Кириченко, І.О. Оржицького, М.О. Колесова. Однак, систематичне знання про універсальну людину в естетичному вимірі має бути поновлено на нових засадах.

Прагнучи знайти в філософських джерелах сутнісні елементи для вирішення проблеми розуміння соціального впливу естетичних практик і мистецтва, автором дисертаційної роботи було виявлено саме те, що і головні категорії теми, і практичні рекомендації повинні містити концепцію універсальної людини як проекту демаргіналізації умов і обставин відтворення естетичних процесів.

Об'єкт дослідження - естетична теорія і художні практики Ібероамериканського регіону.

Предмет дослідження - специфіка відтворення універсальної людини засобами естетичної теорії, художніх і естетичних практик у соціокультурних процесах Ібероамериканського регіону.

Мета дослідження - виявлення соціальної ролі естетичних факторів становлення універсальної людини в практиках взаємодії різних спільнот художнього процесу, побудова концепції використання естетичних універсалізмів заради демаргіналізації суб'єктів культурної взаємодії.

Завдання, що витікають з поставленої мети:

сформулювати поняття про універсальну людину в ібероамериканській естетиці;

дослідити витоки деуніверсалізації естетичних цінностей Ібероамерики;

довести особливості нової типології суб'єктів естетичних практик за критеріями звільнення від маргінальності;

виявити концептуальні засади динаміки зміни типів естетичного сприйняття почуттєво-образного змісту художніх практик;

довести негативний вимір перетворення естетичних практик з дійових до рекреаційних;

встановити відповідність ідентичності та самобутності в аспекті захисту універсального змісту культурних зразків;

інтерпретувати деякі художні практики й окремі твори латиноамериканського мистецтва в напрямі виявлення їх універсального змісту і демаргіналізуючого потенціалу;

визначити принципову розбіжність цілей масової та народної культур за даними концепцій естетики "латиноамериканської сутності";

поєднати перспективи створення нової парадигми латиноамериканської естетики з виходом з теоретичних тупиків постмодерну.

Методологічні засади проведеної роботи визначаються категоріальним аналізом у проведеному дослідженні, єдністю історичного і логічного підходів, обумовленістю загального конкретним, окремими елементами інтервального методу при виборі матеріалу, поєднанням опису й тлумачення феноменів за наявності герменевтичного кола, у якому складові й ціле можуть бути розгорнуті в окремі цільові ланцюжки форм і типів, що не існують один без одного, а також упровадженням аналогії, засобів аналізу, синтезу, порівняння та протиставлення там, де це необхідно за обставинами історичного часу або географічного простору. Методологічна основа роботи умовно названа автором "збройним історицизмом", що є вибором подолання, як сподівається автор, волюнтаристських естетичних поглядів на сучасні завдання естетики з відомими мотивами: "я так чую" або "я так бачу". Методологічні засади черпалися з творів Д. Лукача, М.А. Лифшиця, К.М. Долгова, Х.К. Маріатегі, Е. Агості, Л. Отеро. Аналіз співвідношення раціонального й теоретичного в мистецтві, здійснений Ю.М. Давидовим, А.Я. Зисем, В.П. Івановим, М.С. Каганом, а також реконструкції раціонально-теоретичного в мистецтві О.П. Воєводіна, мали вплив на категоріальний аналіз, здійснений у даному випадку. Сутнісні характеристики та інші зауваження щодо методології представлені вище, де йшлося про джерела роботи.

Метод, яким керується автор, - історизм естетичного в універсальному і універсального в естетичному, тобто прочитання "загальних місць" естетичних концепцій та художніх творів з урахуванням "культурно-історичних знаків" (Л.С. Виготський). Однак знаки взяті у співвідношенні з історичними подіями: кожне сприйняття (перцепція) та погляд (концепція) позначаються як наслідок переживання події. Такі відбитки у сприйнятому далі будемо називати ремінісценціями. Вони закріплюють наслідки зіткнень смислів. Умовно кажучи, ремінісцентний розум складає ядро естетичних досліджень. Апологія, критика та самовизначення даного розуму дозволяє побачити проблему універсальної людини в нашій роботі за допомогою методу конкретизації ремінісценцій, або історізації передумов будь-якого образно перетвореного універсального змісту того чи іншого антропологічного (культурно-історичного) типу. Відбитки смислів історії в людині - своєрідна "нервова клітина" можливого розгортання естетичної типології людини та її спільноти. Метод конкретизації ремінісценцій не порушує жодного з принципів естетики, але додає самостійного значення множині універсалізмів.

Головні елементи наукової новизни дослідження полягають у формулюванні вперше системної і цілісної концепції різновидів універсалізмів в ібероамериканській естетиці. Саме це дозволяє відтворити естетичний аспект становлення універсальної людини в міжкультурній взаємодії народів, мов, етносів, соціальних спільнот, художніх напрямків й соціокультурних рухів.

Складовими частинами концепції автор уважає:

- методологічно виправданий підхід конкретизації естетичних ремінісценцій для інтерпретації прагнення до маргінального, примітивного й архаїчного як зворотної хвилі культурного підйому на "автохтонному" базисі традицій;

- структурування потоків естетичної діяльності з урахуванням множини універсалізмів, відбитих у художніх і естетичних практиках ібероамериканської спільноти, тобто таке структурування, що є наслідком взаємодії в умовах наявної невдалої спроби акультурації на основі чужих зразків;

- характеристику естетичних концепцій універсалізму від іспанської епохи бароко, яка суттєво вплинула на становлення естетичного освоєння світу людиною ібероамериканського регіону, до сучасної "філософії звільнення" і естетики латиноамериканської сутності, а саме такі естетичні концепції сьогодення відображають намагання латиноамериканської спільноти вже раціонально (і культурологічно) осягнути обрії ідентифікації себе в гетерогенному культурному просторі, де триває інтенсивна взаємодія естетичних оцінок, поглядів і практик;

- знаходження закономірної обумовленості маргінальних естетичних феноменів становленням образу й концепту універсальної людини в художніх практиках регіону;

- виявлення принципової можливості демаргіналізації об'єктивного простору взаємодії соціальних спільнот і груп у сфері естетичних практик;

- обговорення специфіки маргінальної естетичної свідомості як осередку нестачі соціокультурного змісту широкого кола естетичних виражень окремих соціальних спільнот сучасного соціуму;

- застосування ремінісцентного методу аналізу та порівнянь творів, особистостей, окремих галузей мистецтва;

- звернення уваги на динаміку змін та типологію антропологічних особливостей у культурі й естетиці історично, що передбачає розкриття діапазону пояснювального потенціалу категорії "естетичне" в процесі розробки концептуального апарату проблеми, зокрема категоризація "маргінальної естетичної свідомості", "естетичної практики демаргіналізації";

- здійснення конкретно-історичного аналізу різновидів естетичного універсалізму в Латинській Америці, що виявляє не тільки наявність їхньої взаємодії в минулому, але й близькість, і співіснування їх в сучасних естетичних практиках і теоріях регіону;

- локалізацію хронотопу становлення нового типу об'єкта естетичних досліджень, що зникає в деяких вимірах знання;

- констатування того, що феномен естетично маргінального діалектично передбачає введення у науковий обіг естетично універсального. Таке введення розкриває проблеми вже у світлі розширення можливостей естетики як філософської науки шляхом конкретизації естетичних ремінісценцій маргінального;

- відкриття методологічного напряму в ібероамериканській естетиці, принципово спрямованого вирішувати дані проблеми у межах певного наявного виду універсалізму, що потребує розгляду концепцій латиноамериканських авторів у зіткненні з європейською традицією;

- конкретизацію методологій, яка у свою чергу викликала поширення принципу історизму на нові галузі, визначення конструкта "ремінісцентного розуму" як сукупності можливостей бачення у фактах мистецтва історичних засад, а в історії - фрагментів здійсненої естетики;

- позначаючи прояви естетичної активності на тлі позаестетичних феноменів і при взаємодії з ними, концепція демонструє можливості естетики як фактора становлення універсальної людини на тлі культурного росту й ускладнення завдань мистецтва. Концепція доводить, що естетичні оцінки є різновидом філософської оцінки, теоретичний зміст якої носить загальний характер й вирішує саме універсальні для філософії і практики задачі;

- виявлення підходів, що допомагають розумінню прагнень до маргінального, примітивного й архаїчного. Існує можливість розкрити даний процес як хвилю культурного підйому на "автохтонному" базисі традицій у ключовій фазі демаргіналізації естетичної свідомості, обґрунтування дефіциту соціальності не тільки у сфері творчості, але й у зонах праці й побуту, спілкування й споживання духовних благ, розваги і рекреації. Дане обґрунтування виявляє резерви значеннєвих просторів відновлення почуттєво-емоційного й культурно-художнього життя на основі трансляції нових цінностей і трансформації соціальних структур.

- характеристику естетичних концепцій універсалізму від іспанської епохи бароко до сучасної "філософії звільнення" та естетики латиноамериканської сутності. У межах цієї характеристики розкривається закономірність впливу на становлення образу й концепту універсальної людини в художніх практиках регіону;

- відмежування освоєння зони задоволень між культурою і рекреаційним проведенням часу в сучасній дійсності масової культури Ібероамерики, що припускає демаргіналізацію, у тому числі естетичними засобами;

- опанування теоретичного напряму досліджень, формування потреб і цінностей універсальної людини на основі вироблення засобів і шляхів демаргіналізації почуттєво-образного, символічно-емоційного, теоретично-раціонального й художньо-значущого в естетичній культурі Ібероамерики;

- формулювання концепції розвитку естетичної свідомості універсальної людини на основі демаргіналізуючих практик;

- необхідність і можливість створення естетичної антропології як науково- практичного напрямку, який суттєво вдосконалює теоретичні уявлення щодо феномена естетичного універсалізму.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається можливостями використання результатів, одержаних в ході роботи, для збагачення курсів гуманітарних дисциплін різного напрямку антропологічною складовою, що містить наближення до порозуміння представників різних культур, пожвавлення змістовного діалогу та обміну розробками в галузі соціальних технологій подолання кризи освіти та міжкультурних стосунків. Також результати дослідження можуть бути використані у процесах налагодження культурних зв'язків з країнами ібероамериканського співтовариства. Дані результати стосуються проблем як глобальних і національних, так і проблем окремих спільнот. Міждисциплінарні горизонти дослідження стосуються філософії, мистецтвознавства, латиноамериканістики, культурології, соціальної психології, досліджень третього світу та інших галузей, де вони можуть бути корисними.

Переглянуті й проаналізовані з точки зору сучасної культурної ситуації естетичні концепції латиноамериканських та іспанських естетиків дозволяють синтезувати й використовувати їх теоретичний потенціал з метою пояснення сучасних тенденцій до розшарування й поглиблення розбіжностей кожного з естетичних універсалізмів.

Концептуальні положення та висновки дисертації можуть виступити допоміжними в розумінні естетичних процесів країн ібероамериканського регіону, а також розкрити феномен маргінальності в його закономірній єдності з універсальними тенденціями в естетичному освоєнні світу.

Апробація результатів роботи. Про основні положення й результати дослідження автор доповідав на кафедрі філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля; крім того, вони були відбиті у виступах та публікаціях на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародна наукова конференція 17-18 травня 2002 року (Луганськ), Міжнародна науково-практична конференція "Развитие образовательных процессов и становление гражданина в контексте европейской интеграции" (Луганск, 2004), Міжнародна конференція "Мировоззрение и трансформации современного общества" (Сімферополь, 2004), III Міжнародна науково-практична конференція "Динаміка наукових досліджень - 2004" (Дніпропетровськ, 2004), VII Міжнародна науково-практична конференція "Наука і освіта - 2004" (Дніпропетровськ, 2004), науково-практична конференція "Художня культура і освіта: традиції, сучасність, перспективи" (Мелітополь, 2006), Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2006" (Київ) , Міжнародна наукова конференція 8-9 грудня 2006 року "Традиція і культура" (Київ), Міжнародна науково-практична конференція "Культура і економіка" 20-21 березня 2008 року (Донецьк), Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні питання вітчизняної історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки" (2008, Луганськ), науково-практична конференція "Соціально-політичні події сучасності: правові наслідки та філософське осмислення" (Луганськ, 2009 ) а також у виступах на теоретичному семінарі кафедри філософії культури і культурології СНУ ім. В. Даля.

Публікації. Основний зміст дослідження представлено в монографії "Проект универсального человека в ибероамериканской эстетике" (27,8 др. арк.), 20 статтях у спеціалізованих наукових фахових виданнях, 18 публікаціях статей, тез і доповідей до науково-практичних конференцій, а також 5 інших виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, кожен з яких містить 2 підрозділи, а також висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел з 330 найменувань. Дисертація викладена на 393 сторінці, з них 370 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено ступінь її наукової розробки, мету й завдання, методологічні засади, сформульовано наукову новизну винесених на захист положень, теоретичну значущість, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

Актуальність теми універсальної людини в ібероамериканській естетиці стане зрозумілою на тлі міркувань про сучасні процеси руйнації естетичного виміру сприйняття універсальних цінностей. В умовах розгортання наукою засад дослідження естетичних процесів з точки зору багатьох парадигм зрозуміло, що естетичний досвід різних культурних регіонів світу передається раціонально визначними культурними традиціями. У даному процесі провідну роль відіграють естетика, критика, мистецтвознавство, літературознавство й, безумовно, усі види художніх практик. Поза єдністю раціонального пізнання і почуттєвого переживання, коли відбувається руйнування закономірних зв'язків між феноменами і об'єктами художньої діяльності (переміщення уваги у сферу так званих симулякрів), слова, звуки, фарби, ритми, рухи тіла, мелодії, архітектурні витвори й усі інші елементарні прояви художнього перетворюються на самоціль або ж гру образно-почуттєвого впливу на масу, публіку й окремого індивіда, принесеного в жертву потребам стихії. Стихія ринку виявилася особливо руйнівною у сфері нормативних смаків. І сьогодні настав час припинити бачити в такому процесі лише один бік - творчу волю прояву геніїв маскульту. Тому що існує ще й інший бік - втрата критеріїв справжнього в художній діяльності. Мова йде про перетворення естетичної сфери в сферу керування людськими емоціями. Поширення засобів впливу на емоції (стихійне, спонтанне і цілеспрямоване) найчастіше відбувається за рахунок ентропійних процесів зниження смаку, адаптації високого до потворного, підміни пафосу, руйнування раціональних критеріїв, хаотизації психологічного потенціалу глядачів, слухачів, читачів тощо. Насправді стихійна сила емоцій та почуттів виявляється не зовсім стихійною. У ній регулятивно простежується тенденція зниження художності, забуття естетики, комерціалізація критики і багато того, що вже становиться нормою. Однак наслідки дають про себе знати - серійність творів і стандартність реакцій навіть на явні шедеври, ігнорування того нового, що не має комерційної цінності. Маніпуляція почуттями, випробувана на масових аудиторіях цирку і спорту, перенесена не тільки у сферу мас-медіа, але й в економіку, політику, високу культуру. Чи не готує постмодерн несподіванок? Відтискування естетики й постійне звуження її теоретичної сфери дивно синтезуються з апеляцією до емоційної аргументації при впливі на масове поводження. Тим часом, логічніше припустити протилежне: розширення впливу на смаки людей, у тому числі з позахудожніми цілями, автоматично розширює коло тем естетики. У багатонаціональних співтовариствах, де логічні, раціональні, повсякденні та інші ланцюжки зв'язків між людьми складні, розірвані, деформовані або не склалися, форми масового впливу на людей інтенсивно естетизуються. Більше того, естетизація позначилася на всьому - виробництві, побуті, дозвіллі тощо. У цьому процесі помічають позитивний вплив мистецтва, але чи тільки мистецтва і чи тільки позитивний? Якщо є регулятивні процеси, то повинні бути й суб'єкти регуляції. Настанова дослідження, що випливає з міркувань, висловлених раніше, відокремлює сферу суб'єкта естетичного і сферу художнього, а також відокремлює сферу впливу естетичними засобами від сфери створення артефактів культури, що мають значення для впливу на масові аудиторії. Тобто не кожний вплив на почуття мас є художнім, але кожний такий вплив є феноменом естетики. Естетика реклам, мітингів, серійного виробництва або масової дезінформації населення через засоби комунікації є не додатковим штрихом до можливостей науки, а способом переозброєння антинаукових, антихудожніх і антигромадських сил, що руйнують єдність людства у сфері пізнання істини, творіння добра й відстоювання краси.

Так, теорія фіксує зрушення в передумовах, достатні для народження нових феноменів. Ф. Міро Кесада і Т. Оларте відходять від традиційної метафізики Європи, не знаючи про наслідки. У межах філософії звільнення, зверненої до тематики універсального в маргінальному, формується нова естетика. У словах про нову метафізику завжди приховані такі реалії культурного розвитку, з яких не вибратися способом повторення попередніх шляхів досліджень. Саме це сприяло альтернативному формулюванню традиційних проблем і обговоренню нових.

Потенціал демаргіналізації в естетичній сфері має потребу в обґрунтуванні. Тому він припускає вирішення ряду взаємозалежних завдань, таких як розробка концептуального апарату введення проблеми універсальної людини в естетику, проведення конкретно-історичного аналізу різновидів універсалізму в Латинській Америці, локалізація хронотопу становлення нового типу об'єкта естетичних досліджень, методологічний добір принципів обґрунтування ібероамериканськими естетиками даної проблеми, показ естетичної активності як фактора становлення.

У даний час динаміка розвитку швидко змінюється, культурні процеси носять дедалі більш обвальний характер, ілюзія безперервного прогресу тільки оголює слабкі сторони залежних суспільств, що відображено в літературі, засобах інформації, дизайні і взагалі там, де естетичне зіставляє почуттєво-емоційну й образно-значеннєву основу того, що відбувається.

Художник та публіка, вилучені з контексту, більше не символізують обставини естетизації. Навпаки, естетизуючим чинником є сам контекст того, що відбувається. Не зануритися в повсякденне, а розуміти його в контексті кульмінацій творчості. Це зумовлює актуалізацію категорії "звільнення" як протилежну "відчВідтворенню естетичних процесів взагалі і продуктивному функціонуванню естетичної свідомості перешкоджає розпад соціальних зв'язків. В цих умовах зростає соціальна роль естетичного у відтворенні і відновленні емоціональної єдності спільноти, почуття її самобутності, прагнення вийти з кола залежностей, пережити ідентичність як підкріплену естетичними і художніми практиками соціуму. В цьому контексті і виникає феномен демаргіналізації естетичної свідомості, тобто оновлення естетичних процесів на основі відображення і опанування новий соціальних інтересів, що забезпечують єдність спільноти.

Становленню нового типу естетичного універсалізму відбувається відповідно з особливостями формування нової цивілізації Ібероамерики. Незавершеність процесу в регіоні підвищує значення демаргіналізуючих практик, тобто таких естетичних і художніх практик, що сприяють перетворенню маргінальної естетичної свідомості у універсальну. Такі практики надають спільнотам можливість відновити взаємодію з носіями універсальних цінностей Естетичний проект універсальної людини виглядає на тлі цих складних процесів як певна чуттєва і теоретична ідеалізація траєкторії соціокультурних рухів до реалізації їх потенціалууженню" у культурно-історичному процесі.

Складовою частиною дослідження стає формулювання ідей "естетичної антропології" та "естетичного переозброєння" як основи розуміння шляхів культури, тому що немає передової культури без передової людини і немає науки без боротьби із забобонами, маніями, залежністю і відставанням. Переозброєння заради приходу нової універсальної людини - своєрідний "збройний історицизм" у галузі естетики, літератури й мистецтва. Він передбачає участь у становленні нової континентальної спільності з її цивілізаційною ідентичністю й самобутністю.

Перший розділ "Універсальна людина в естетичній культурі Ібероамерики" містить передумови постановки питання про універсальну людину і складається з двох підрозділів.

Підрозділ перший першого розділу "Естетичний універсалізм: феномен множини і пошуку ідентичності" містить обговорення методологічних засад та теоретичних джерел дослідження ібероамериканського універсалізму.

У центрі уваги універсальна людина Латинської Америки, її внесок у світову культуру, але також і результат внеску світової культури в ібероамериканську. Естетичні ремінісценції, а отже, і метод конкретизації (на їхній основі) історії як культури, допомагають сформулювати результативні проекти зміни соціуму і людини в їх соціокультурних, етичних і естетичних фрагментах, що істотно вплине на економічні, політичні й ідеологічні компоненти проектів звільнення й перетворення.

Перш ніж зміниться життя, вектор змін зафіксує в культурі напрямок бажаних перетворень. Зазор між маргінальним й універсальним - конфігурація поля бою, на якому не завжди дві сторони, іноді їх більше, що ми й спробуємо показати на прикладі ряду епох як співвідношення основних і неосновних суб'єктів діяльності. Попередньо слід зауважити, що роль неосновних буває непропорційною щодо їх чисельності. Плебеї, інтелігенти, маргінали, аутсайдери, пролетарії і контреліта мають не тільки свою точку зору на культурні процеси, але й роблять внесок у програму зміни соціуму з урахуванням їх потреб. Цінності ж еліт коливає кон'юнктура, залишаючи незмінним базис привілеїв, у тому числі в культурному й художньому житті своїх країн.

Метою конкретизації ремінісценцій у підрозділі виступає встановлення сутності, меж і різновидів взаємодіючих універсалізмів ібероамериканської естетики таким чином, щоб естетичний аспект становлення універсальної людини в міжкультурному просторі взаємодії народів, мов, етносів, соціальних спільнот, художніх напрямків і соціокультурних рухів сприймався як контекст усіх основних аспектів діяльності. Більше того, цей контекст, що знайшов утілення в творчості представників окремих напрямків мистецтва й соціальній творчості нових укладів життя, чим багата латиноамериканська дійсність, повинен бути зрозумілим як реальний феномен, а не конструкція визначеного кола естетиків, що здійснили більш-менш блискучу ревізію християнських уявлень про людину. Незважаючи на поширені висновки про становлення нової цивілізації, автор воліє розкрити можливості демаргіналізації об'єктивного простору взаємодії соціальних спільнот і груп у сфері практик сприйняття, впливів і взаємодії естетичними засобами. Необхідно знайти й позначити ключові підходи для розуміння прагнення до маргінального, примітивного й архаїчного як поворотній хвилі культурного підйому на "автохтонному" базисі традицій. Далі мова йде про структурування потоків естетичної взаємодії на основі емоційно-вольових механізмів діяльності, тому що сьогодні немає впливу, якщо немає взаємодії, і тут витоки руйнування спроб акультурації на основі чужих зразків. Показ нестачі соціальності не тільки у сфері творчості, але й у зонах праці й побуту, спілкування й споживання духовних благ, розваги й рекреації додає розуміння значних резервів і просторів відновлення художнього й культурного життя.

Характеристика естетичних концепцій універсалізму від іспанської епохи бароко до сучасної "філософії звільнення" й естетики латиноамериканської сутності, а разом і розкриття закономірності їхнього впливу на становлення образу й концепту універсальної людини в художніх практиках регіону розпочинається з культурно-історичних контекстів у єдності їх подальших ремінісценцій.

Автор вважає за доцільне окреслити спочатку пунктиром шлях формування потреб і цінностей універсальної людини на основі демаргіналізації почуттєво-образного, символічно-емоційного, теоретично-раціонального і художньо-значимого в естетичній культурі Ібероамерики.

Універсалізм, внутрішньо властивий художній та - ширше - естетичній діяльності, виступає її найважливішою умовою . Тому він не може бути зрозумілий як наслідок впливів ззовні. Однак разом з тим він є наслідком тенденцій часу до універсалізації умов людської діяльності. Драматизм ситуації відчуження від справжньої культури мільйонів людей виникає саме тому, що, не засвоївши свого, вони приречені також на недостатнє засвоєння чужого як свого (класична ситуація маргіналізації). Конкретно-історичні прояви цієї закономірності й у художній творчості, і в філософській рефлексії обумовлені не тільки стадіально, але й обумовлені синхронною дією низки чинників, внутрішнім і зовнішнім у відношенні до феномена естетичного. Можливо, естетичне - це все те, що мимоволі викликає інтерес, спонукаючи діяти невмотивованим образом, щоб задовольнити почуттєву потребу в образній безадресній реакції саме на те, що викликає інтерес. Також, вірогідно, це саме те, що спонукає до пошуку повторення зразків. Естетичне обіцяє повернення почуттів до того, що ми ще не випробували, але сподіваємося випробувати на основі рецепції вже випробуваного. Естетичне э безпосереднім і початковим, тому що розширення досвіду й закріплення реакцій на нове на базі вже знайомого робить кожне опосередкування формою безпосередньо даного до сприйняття. Щось істотне в несуттєвому, тому що зовнішня форма в її нюансах лише знак значень, завжди в наявності, якщо є рецепція естетичного. Безпосередність конвенції нібито заздалегідь злита в актах сприйняття естетичного. Але це можливо лише в площині культури і це не завжди було так. До того ж, і сьогодні є багато бажаючих заперечувати і конвенціональність безпосереднього, і безпосередність краси. Неочевидність прекрасного або потворного, проблемність категоріального опису відчуттів і емоцій створили одну з найдавніших наук - естетику - науку про впливи на почуття образами заради відчуття причетності до того, від чого ми відділені дистанцією, тобто простором.

Наша віддаленість від Америки, як не дивно, краще дозволяє уявити її частиною естетичного. Потенційний досвід - завжди досвід розгортання у внутрішньому або зовнішньому просторі. Актуальність же розгортання досвіду Південної Америки сьогодні змінилася. Якщо вчора вона була "палаючим континентом" Романа Кармена - простір нашого революційного минулого, то сьогодні - це світ мильних опер з життя периферії системи. Тобто наше сьогодення - це сьогодення перспективних рабинь Ізаур і моторошнуватих "чорних скорпіонів" злочинного бізнесу. "Вчора" і "сьогодні" зімкнулись в естетичному досвіді чужого як свого, можливо для відновлення почуттів сприйняття або рецепції, як висловлюються естетики.

Взагалі ж у сприйнятті Латинської Америки є елементи конкретно-загальні. Більше того, саме такі елементи характеризують процеси становлення в естетичному вимірі ібероамериканського регіону універсальної людини.

У другому підрозділі першого розділу "Естетична типологія латиноамериканської людини" проаналізовано передумови появи універсальної людини в ібероамериканській естетиці, що базуються на різноманітному досвіді естезісу регіону. На думку автора, історія Ібероамерики відтворена в її культурі. Саме там необхідно знайти й витоки типів людини. Це не прив'язки до хронології і не акцентування екстериторіального розміщення артефактів поза зоною їхнього перебування в музеях світу. Це естетичні аспекти історії Ібероамериканської людини.

Типи людини виступають наслідком чисельних даних історії як культури і культури як історії, у межах яких можна побачити тему універсальної людини. Варто зазначити, що йдеться не про естетичний ідеал, соціальний проект. Також тема не еквівалентна головному герою, особистому "Я", також "Я" великих авторів або переломленню екзистенціальних ситуацій людиною епохи постмодерну. Звичайно, ситуаційно доводиться торкатися й таких питань. Однак універсальна людина як предмет естетики одночасно реальна й ілюзорна. Крізь призму зміни епох, зрушення переваг і смаків її можна знайти, переглядаючи лінії розвитку естетики і мистецтва в напрямку від давноминулого до майбутнього. Заповнення рис цієї людини в історії сягає живої культури регіону, збереження рис у культурі - це його жива історія.

Первозданне - колоніальне - ібероамериканське - таким є перше просторове розгортання досвіду. Багаторасове - багатокласове - національне - друге. Третім може бути - народне - континентальне - універсальне. Зрозуміло, що ібероамериканське - національне й універсальне також, як, наприклад, євразійське, своїми складовими утворюють простір спостереження феномена універсальної людини в кожному досвіді рецепції естетичного. Саме такими є контури проблеми універсальної людини в ібероамериканської естетиці. Дев'ять висловлених царин латиноамериканського історично змістовно естетичного утворять дванадцять осередків формально універсального (одинадцять латентних і один явний), якщо оперувати поняттями універсального як нормального, універсального як маргінального і демаргіналізованого як нового універсального (послідовно єднаючи їх одне з одним). Осередком явного є тільки актуально маргінальне - це універсалізм від противного: неуніверсальне є даним як універсальне, більше того, воно є заданим як об'єкт і суб'єкт демаргіналізації. Тобто естетичні норми знаходяться в просторі змінюваного соціуму.

При такому надхудожньому завданні історії винятковість мистецтва як сфери діяльності треба обґрунтувати в порівнянні з іншими формами впливу на людей. Але справді бачення в ньому сфери практичного засвоєння всіх видів дійсності, поширення його на всі види життєдіяльності, очевидно, - це заслуга модерну, у тому числі й ібероамериканського (сутнісна характеристика якого полягає в скороченні та спрощенні впливів попередніх стилів у регіоні). Проте, у цьому випадку можна констатувати не тільки принципове розходження естетичної, наукової й практичної сфер, але й їх єдність через неоднаково представлені в них елементи теоретичної, логічної, раціональної і повсякденної свідомості. Завдяки цим елементам, а зовсім не завдяки вседозволеній "стихії почуттів", можливе перекидання засобів виразності, наукових ідей і практичних рекомендацій з однієї сфери в іншу. Так, у мистецтві працюють наукові поняття, у науці - метафори, у практиці - образні структури. Якби в межах цих процесів не було теоретико-раціональної єдності, то зник би й ґрунт для регулювання відносин між сферами при впливі на маси й окремих людей. Наявність типів рецепції естетичного з перевагою того чи іншого сегменту людських здібностей виявляє неминучість конструювання естетичних засобів засвоєння досвіду.

Другий розділ "Естетична європеїзація латиноамериканської людини" містить два підрозділи, що стосуються умов європеїзації та її історичних та структурних труднощів.

Перший підрозділ другого розділу "Маргінальна естетична свідомість: неприйняття універсалізму в Америці" характеризує культурно-історичні обставини впливу естетичного на художні практики і естетичні аспекти соціального життя людей. Саме ці обставини супроводжують феномен європеїзації як бажаного обрію руху спочатку колоніального, а згодом і постколоніального суспільства.

Винятковість естетичного Латинської Америки як об'єкта не в тім, що перед нами тільки неєвропейська сума реалій, але, навпаки, у тім, що саме тут естетичні сприйняття категорій "європейське" і "неєвропейське" подані складно, не елементарно, а історично як єдине ціле. Перед нами об'єкт соціокультурних сил, сприйнятий як гетерогенний суб'єкт, достатній для узагальнень естетики як філософської науки. "Людський рід у мініатюрі", як висловився Болівар, містить максимум можливостей універсалізації. Виклик ідентичності Ібероамерика прийняла в період боротьби за першу незалежність. Духовний наставник Болівара Симон Родрігес чітко сформулював те, що стало через сто п'ятдесят років усвідомленим усіма народами третього світу: альтернатива не усередині ідентичності і не у відповідності вимогам чужих стандартів, а в тім, щоб бути собою. Потенціал самобутності спільнот створювався протягом усієї історії і містить можливості універсалізації на інших підставах, ніж на підставі повторення чужого. Чи буде його реалізовано? Тому потрібно проаналізувати причини перешкод універсалізації, що й було здійснено в даному підрозділі.

Америка повторила майже всі фази європейської культури в скороченому вигляді й на жодній зі стадій, на жаль, не досягла зразків Європи, як зауважив П. Енрікес Уренья. З ним можна погодитися, якщо говорити про барочну Америку, яка легко сприйняла вичерпну низку європейських стилів від архаїчного й класичного до романського і романтичного.

Колоніальна естетика визначна не тільки способом життя креолів. Колоніальна естетика являє собою живий приклад саморозвитку універсалізму в культурному комплексі змішаних суспільств ранньої метисації в маргінальних, периферійних і перехідних формах. Крім того, у зрізах естетичної свідомості піренейців, креолів, метисів, негрів, мулатів, самбо й індіанців відбивається емоційна єдність ібероамериканської спільноти на основі потреби в подоланні залежності. Побудова моделі універсальної людини в ібероамериканській естетиці не має характеру розробки правил відображення такої моделі, тобто канону творчості. Навпаки, побудова такої моделі націлює на пошук у реаліях естетичного освоєння світу соціумом, художником, публікою таких феноменів, що репрезентують її наявність або відсутність, причому негативний результат також є важливим, тому що неповнота - це ознака незавершеності процесу й можливості його прогнозування. Виявити усередині естетичних процесів готовність прийняти програму побудови образу і наявність кроків у цьому напрямку і складають основу естетичного мислення Четвертого континенту. Це позначається на перевазі терміна "проект" поряд з іншими термінами-ретроспекціями, термінами-фактуалізмами або просто алегоріями. Але одне слово - не концепція. Потрібно повернутися до проектів після ознайомлення з художньою практикою й естетичними концепціями регіональних авторів.

Необхідне одночасне предметне відокремлення царини ібероамериканської естетики від сфери рефлексії з приводу можливостей латиноамериканської філософії. Незалежно від вирішення питання про самобутність такої філософії проблема універсальної людини ставилася окремими напрямками естетики в дусі універсалізму. Особливе місце повинні посісти мотиви мистецтва як художньої практики відтворення універсальних естетичних зразків засобами освіти й традиційних механізмів виховання латиноамериканських суспільств, а також за допомогою форм громадськості, залученої до постановки й розв'язання проблеми універсального в людині.

Універсальна людина - це продукт історичного руху сил, що розглядаються із використанням категорій, даних ще І.Г. Гердером, як діючих, протидіючих, супутніх і спільнодіючих. Такі сили демонструють те, що людина являє собою силу в системі інших сил. Ще Лесінг постулював загально цікаве як тотожне естетичному. Європейці виявили інтерес до Латинської Америки саме у такому контексті, але Латинська Америка відповіла захистом самобутності. Естетичне для даних взаємодіючих культур іноді редукувалося й виступало тільки як ціннісне відношення до навколишнього світу в цілому. Однак ціннісне ширше естетичного. Треба зазначити, що в даній взаємодії було наявне й утилітарне відношення, яке знаходиться завжди поруч, його не елімінували ніякі факти. Хоча первинний синкретизм світовідношення і потрапив у історію розвинутих суб'єктів, але множинність ціннісних відносин збереглася. Цінне у кожному власному прояві - утилітарному, правовому або моральному відношенні - зовсім інше цінне, ніж у художньому відношенні. Теоретично це фіксує безмірно розширене використання категорії естетичного. Але ціннісне відношення, аксіологія не тотожні естетиці.