Універсальна людина в ібероамериканській естетиці

Залишимо суспільні сили і розглянемо теорію, сформовану в конкретності методу власне естетичного дослідження. Відоме зведення проблеми у вітчизняному естетичному гносеологізмі до діалектики суб'єкта й об'єкта змушує знаходити інші аспекти даної діалектики.

Конкретизація методу ставить філософсько-естетичне дослідження перед необхідністю враховувати дані методів інших дисциплін. Не можна говорити про міждисциплінарний синтез як про тривіальну суму фактів і закономірностей, а тому спадщина історизму повинна бути адекватно сприйнята у світлі тенденцій універсалізації об'єкта.

Підрозділ другий другого розділу - "Занепад естетичного універсалізму та його наслідки" - розгортає наслідки основних аспектів розуміння естезісу регіону поза художніми практиками, але в галузі самої теорії естетичного.

Характерні риси даного регіону - це постійно новий ступінь свободи: відкритість чужим світам сприймається нині не тільки як можливість екзотики, але і як виклик уже усвідомленого універсалізму. Завдяки працям Ю. Зубрицького, В. Полевого, Я. Шемякіна, В.Земського та інших латиноамериканістів у вітчизняній науці усвідомлена унікальна ситуація єдності культурної розмаїтості й наявності низки цивілізаційних універсалізмів, що намагаються побудувати такі моделі самобутності й ідентичності, у яких соціокультурні світи Латинської Америки виступали б відокремленими монадами, або таки поглиналися позаконтинентальними центрами впливу в перспективі. Естетичні світи Латиноамериканського регіону до Конкісти рідко цікавили культурну спільноту як щось самостійне, але з часів незалежності зростала розмаїтість підходів, що прагнули зробити актуальним сам прихований скарб - унікальний яскравий приклад міжкультурного спільного розвитку народів. Якими б жорстокими не були антагонізми автохтонного і стороннього населення, за п'ятсот років сплав культур все ж таки відбувся, і маргіналізація суспільної свідомості була неспроможна нейтралізувати факт народження нового соціокультурного світу з власною естетикою в мистецтві, філософії і повсякденному житті.

У радянській традиції закріпилася точка зору на ієрархію культур як помилкову екстраполяцію моменту оцінювання. Іншими словами, неможливо вибудувати коректне рішення проблеми взаємодії культур, якщо ставити одну вище за іншу: моральне вище наукового або художнього, європейське вище латиноамериканського. У такому випадку, певна спільнота, де більше розвинута наука, опиниться вище тієї спільноти, де переважає релігія, тощо. Особливо проблематична єдина мірка порівняння культур, що дозволяє стверджувати, що немає визначеного критерію, за якиим можна порівняти національні сили або регіональні структури в одній єдиній площині або досягнення різних галузей. Багато разів змінювалися кути розгляду цієї проблеми, але порівняння культур залишилось однією з болючих проблем, у тому числі й у сфері естетичної свідомості й діяльності. Тим часом, антагонізація міжнаціональних взаємодій не могла не позначитися на цій сфері.

Саме латиноамериканський естетичний матеріал дозволяє розглядати низку антагоністичних питань, не чіпаючи "священних корів" національного самолюбства і духовного самовизначення. Крім того, він є самоцінним і в плані моделей міжкультурної взаємодії, тому що дає зразки бачення не тільки минулого досвіду, але і деякі ескізи майбутньої "поведінки" феноменів естетики в неоднорідному середовищі, коли апеляція до однорідного і звичного соціокультурного простору стане вже просто неможливою.

Соціокультурна реальність ібероамериканського регіону програмувала розходження в сприйнятті філософської культури Європи. Невипадково найбільш передові концепції виникали в країнах посиленої європейської міграції (Аргентина, Уругвай) або там, де визвольний рух контактував з європейським і північноамериканським мисленням безпосередньо (Мексика, Куба). Створення самостійних філософських учень (С. Рамос, А. Касо, Х. Васконселос, К. Ваз Феррейра, А. Корн, Х. Марті) виявилося справою не тільки складною, але й амбівалентною. Кожний з них засвоював європейську традицію філософствування, тому що іншої перед ним не було, і кожен відповідав на запити свого часу й соціокультурної реальності тим або іншим способом. універсальний людина естетичний культура

Звичайно, помітно, що в Латинській Америці не кожна філософська і естетична культура є регіональною або національною. Однак проблема ширше: яким чином ідеї, вироблені на чужих теренах, проясняють наші інтенції, і як наші інтенції знаходять собі шляхи серед чужих та далеких, роблячи саме той добір, без якого неможлива будь-яка значима регіональна або національна культура. Безсумнівно, що ряд європейських ідей адекватно представляв майбутнє регіону й органічно вписувався в нерефлектовані потреби латиноамериканського розвитку, у той час як ідеї соціал-дарвінізму ефектно оформлювали претензії місцевих каудільо на владу. Перераховані ідеї виявилися марними саме для автохтонного розвитку регіону. Контрпродуктивність характерна для деяких культурних запозичень, вона стосується також і естетики. Хоча винятком є, наприклад, французький натуралізм, що розвивав ті ж позитивістські доктрини, однак щодо естетики й мистецтва, він уплинув на місцеві побут, письменництво, що ввійшло в історію під назвою костумбрізму й залишилося в цілому необхідним моментом художньої самоідентифікації регіональної культури.

Закономірно виникає питання, чи не виявляє естетичний універсалізм автентичне як звільнююче? Це питання вирішувалося останніми десятиліттями в пошуках мистецтва й філософії Ібероамерики. Чи достатньо "бути собою", щоб адекватно відповідати сучасним викликам глобалізації? Автентичній латиноамериканській філософії часто дорікали тим, що вона витікає лише із соціальних проблем. У такому доріканні є певний резон, тому що вивчення й аналіз етносу, культури, естезісу та досвіду історії самі собою не передбачають експлікації оцінки національного й континентального буття з позицій певного класу. Однак філософія латиноамериканського (особливо в її мексиканському варіанті) не була відділена від соціальної проблематики; вона заходила в її "тили", глибоко охоплюючи соціальну проблематику в кільце понять для майбутнього штурму. Ґрунт для рішення соціальних проблем в умовах реформістської дійсності й вогнищ напруженості в регіоні сприяв політизації проблем. Але ж і естетизація культурологічних штудій тут завжди перебуває поруч як можливість і дійсність перетворення проблем у нерозв'язні, але багаторазово обговорені.

Не повертаючись до протистояння платоників і аристотеликів, усе-таки варто зазначити, що, крім натхнення та інших вимірів почуттєвого в сприйнятті образів, вимальовується інтелектуалістський плин розуміння естетики. Він спирається на традицію виносити раціональні судження про характер творчості, знаходячи в ній інтелектуальний чинник як критерій оцінки витвору. Але ж відомо - ремісництво й епігонство також спочивають на раціональних аргументах (усі можна проаналізувати і, отже, відтворити, що в принципі виступає запереченням історичності продуктів творчості). Так, пороком системи художньої творчості традиційно вважався академізм, у якому була наявна установка на відтворення вторинної реальності. Саме це, ще на думку Платона, робило мистецтво третьорядною справою, наслідуванням наслідувань або тінню тіней буття. Відмова від класичної спадщини естетики в латиноамериканському регіоні відбувалася не лапідарно, як у маніфестах дадаїстів та футуристів, а шляхом ретельного копіювання форм класики безвідносно до первинного змісту. Здавалося б, відтворення змістів класичного мистецтва виходило б з факту важливості первинних емоцій і прочитання первинного послання класичних творів, що не редукуються до мови, стилю або форми. Однак сучасні латиноамериканські автори, які працюють із класичними формами, виявляють певну "хитрість" розуму і заперечують важливість першореальності і взагалі первинних емоцій. Конструювання нового простору сприйняття відбувається шляхом очищення свідомості від твердої прив'язки класичних форм до такого ж змісту. Естезіс здається позбавленим мімесісу, але насправді тільки його й містить. Йому елементарно нічого більше містити, окрім самоцінних і довільно змінюваних форм. Естетики часто наполягають на доцільності спостерігання за формами змін або мінливістю форми. Невідома в минулі століття промислова естетика перетворюється в загальний дизайн. Фундаментальне починає обслуговувати прикладне. У такому випадку естетика стає в принципі непотрібною. Вона більше не торкається питання сутності форми і її конкретно-історичного або філософського змісту. Від неї вимагають заочного схвалення форми на підставі її здатності подобатися не розуміючи природи відбиваного феномену. Така позиція призводить до того, що прекрасним можна тоді іменувати й огидне, тому що саме суб'єкт вирішує, що прекрасно. Також врешті-решт тільки він вирішує, що є добрим, що є цінним тощо.

"Збройний історицизм" (нагадаємо умовність і обумовленість цього самовизначення позиції в естетиці) насамперед є озброєним конструктивними можливостями. У сфері можливого недостатньо відбивати й перетворювати, але варто конструювати те, що буде перенесено з реальності в реальність: естетичне в універсальному й універсальне в естетичному збігаються в історичній творчості самої людини досить рідко. Бачення універсальної людини в життєвих образах викликає непідробний страх суб'єктивістів, і тому їм залишається заплющити очі й повторювати, що це неможливо. Треба зазначити, що взагалі естетична діяльність являє собою експеримент універсалізації наших почуттів. Оцінка явища - не єдиний підсумок; справжня стихія естетики - художнє життя життєвих образів, тобто єдність переживання і цінності, теорії і практики, перетворення й ідеалу, побудова внутрішнього значеннєвого простору культури як гідного житла людей. У внутрішньому значеннєвому просторі знаходиться вся культура, засвоєна індивідом. Просвітительська ілюзія Руссо "прекрасне є те, чого немає" переборюється в практиці творчого прагнення до цього "ніщо". Згадаємо Сартра: людина - єдина істота, яка щодня прагне до "ніщо". Також установка на пасивне споживання культури погрожує у певний момент замінити творчий імпульс психологічною впевненістю у своєму праві так мислити, так почувати, так володіти, так бачити тощо. Деякі творці майстерно відтворюють зразки, інші - уводять новації, не розуміючи, що це вже було. Однак в обох випадках творчість лише додається до того, що лежить поза її сферою як дещо самоцінне. Можна, в ідеалізованому варіанті, доводити, що всі естетичні надбання й пошуки повинні слугувати людині. Але у будь-якому разі тоді виникне інше питання: а для чого людина? (І.Д. Левін) Чи не стала вона симулякром серед симулякрів? Симуляція творчості - один з основних процесів сучасної культури. Відповіддю тут може бути лише наявність Іншого (якщо без теологічних спекуляцій: людина для людини). Після критики теорії відбиття, гносеологізму в естетиці, потім - науковості її критеріїв тощо, естетика почала нагадувати царину маловідомого і взагалі невизначеного, де існує багато шкіл, але жодна не наближає нас до джерел художньо цінного - першореальності Іншого та до первинних емоцій. Першореальність Іншого і є вихідним моментом теми Іншого в ібероамериканській естетиці. Універсальна людина являє собою проективну мету її універсалізації.

Переозброєна естетика як філософська наука здатна поставити і вирішити масштабну задачу універсальної людини. Вона не зможе ухилитися від єдиного з етикою рішення проблеми антиідеалу й антилюдини: хто власне повинен бути переборений - маргінал з його потенціалом іншого або середній індивід нормального соціуму в його дефіцитах соціальності, або той, хто поглинає їх життя, енергію, змісти заради маніпуляції, чи то карної чи фінансової, педагогічної чи військової. Сучасний гуманізм має й естетичну складову - привабливість правди, наявність шляхів реалізації сутнісних сил. Якщо людські сили в системі сил не найдужчі, то це проблематизує вплив естетики на розкриття місця й значення проекту універсальної людини в естетичній теорії регіону й художніх практиках.

Своєрідно підійшли до проблеми латиноамериканські митці. Карпент'єр виділяє низку контекстів слідом за Сартром, але досить вільно: расові, економічні, хтонічні, політичні, буржуазні, контексти дистанцій і пропорцій, контекст хронологічної невідповідності, контексти культури, кулінарні, контексти висвітлення, ідеологічні контексти. Сьогодні існує всього одинадцять аспектів розуміння категорії "контекст" щодо магічної реальності Четвертого континенту. Це є шлях або, в широкому значенні, - метод дослідження естетичних практик, тому що розгляд творів і авторів поза контекстами не досягає стадії перетворення знання теоретично естетичного в знання інструментальне. Тим часом, необхідність розробки практичних рекомендацій може базуватися не на знанні позитивних якостей твору, а на знанні недоліків публіки. Вступивши в інформаційну еру, ми опинилися в просторах, де скорочені і згорнуті змісти роблять шедеври прийнятними для більшості. Необхідно акцентувати увагу на апріорній вірності перевагам автентичного прочитання класики ібероамериканського регіону (Х. Марінельо, Е. Агості, Л. Отеро й інші). Достатньо відома вразливість високої культури, однак незасвоєння викликів ідентичності має змогу вразити її ще більше. Розділ логічно вимагає подальшого розкриття естетичних процесів, не сприйнятих як просте продовження Європи (що є даним у формулі Х.Л. Борхеса "наші традиції - це Європа") або лише їх віддзеркалення.

Розділ третій "Пророки маргінальної естетичної свідомості в пошуках нового універсалізму" звертає увагу саме на таку естетику, яку після її виникнення вважали за маргінальну, але зараз без неї немає сенсу ставити питання універсалізму та універсальної людини.

Підрозділ перший третього розділу - "Естезис нового Одісею в підсумковій моделі універсальної людини" ставить у центр розгляду концепти регіональних естетиків, зокрема модель естетичного монізму Васконселоса. Вона є найяскравішим втіленням міркувань про долю континенту та його самобутності.

Доводиться спостерігати певну відокремленість європейського естетичного в картині світу латиноамериканця, що відбито в його здібності відтворювати акти запозичення; синтез елементів картини світу не досягає кінцевої мети, він завжди в проекті.

Помилково сприймати теорію естетичного монізму як завершене діяння однієї людини. Адекватніше його розуміти як проект розвитку естетичних поглядів за межами окремої парадигми. Особливе місце в такому розумінні займає універсалістське спрямування творчості Васконселоса - особливий випадок світової естетики. Він одночасно визначний і смішний, трагічний і зворушливий; він учений і шарлатан, геній і дилетант, він альфа й омега ібероамериканської естетики. Він стовп індоамериканізму й натхненник муралей Рівери й Ороско. Його космічна раса - це фантазія, утопія, але й одночасно проект і синтез прагнень людських спільнот до майбутнього по той бік прогнозування реальних етнічних або космічних процесів.

Простежуючи ідейний шлях Васконселоса в розгортання естетичної ідеї універсальної людини, виникає бажання означити його як нового латиноамериканського Одіссея.

Закономірний розвиток природи забезпечує для Васконселоса не тільки появу людини у світ природи, але й прихід ідеального суспільства у світ людини. Сприйняття світу людиною визначається закономірною уніфікацією всіх даних про реальності, зведенням різноманіття до єдності. Універсум у Васконселоса як закон уніфікації всіх видів реальності, а людина всі неоднорідні враження може перетворювати, тому що має здатність до синтезу. Свідомість - це координуючий механізм, що володіє трьома апріорі - раціональним, етичним і естетичним (їхні цілі - істина, добро і краса). Пізнавальна діяльність людини не повинна бути звужена до раціонального апріорі, навпаки, її треба розширити. Виявляється необхідним застосування позаестетичних категорій для розуміння того, що саме універсалізує естетику. Розширення пізнавальної діяльності й значить перехід до синтетичного способу пізнання дійсності. Неможливо уявити, стверджує Васконселос, що рух від часткового до загального заради побудови картини світу шляхом абстрагування, класифікації, узагальнення - це лише один шлях. Мета його філософської системи - показати (навіть не стільки довести, тому що нібито це очевидно) гармонійну єдність людини й світу як космосу, що завдає масштаб автентичного пізнання. Етична форма пізнання йому, очевидно, набагато ближча за інші форми.

Особливе значення надається естетичній формі пізнання. Види естетичного апріорі по Васконселосу - ритм, мелодія, гармонія, контрапункт і симфонія. Музика для нього - вид мистецтва, що найкраще виражає "універсальну конкретність": кожен звук конкретно-індивідуальний, у сукупності вони й дають гармонію. Значення ритму інше - пульсація органічного світу, виражена ритмом складова, завдає зв'язок із природою. Мелодія ж несе в собі "порядок неоднорідного", і тому її призначення - піднімати людину над природою. Призначення ж гармонії - вести до "дивного і специфічного пізнання одночасності". Контрапункт - це протиріччя в його органічній єдності. Симфонія - це вершина пізнання, спроба піднятися до тотальності. Разом усі "способи пізнання" ведуть до збагнення цілого, але не тільки в інтелектуальному сенсі. Більш сучасним типом пізнання Васконсел називає координацію людини у світі за допомогою емоційної інтуїції. Він уважає своїм відкриттям наявність у людини "естетичного органа", що дає уявлення про красу. Цікаво, що цей орган дає одночасне уявлення і про світ у цілому, і насамперед, про красу світу.

Пізнання на основі емоційної інтуїції знімає низку протиріч, у тому числі протиріч емпіричного й теоретичного, внутрішнього й зовнішнього, суб'єктивного й об'єктивного. Саме подоланню цих протиріч служить його "синтетична філософія", що, як визнає філософ, не може не містити "знання явно суперечливі".

Естетична емоція у пізнанні повинна відігравати координуючу роль. Естетична емоція супроводжує будь-який пізнавальний процес. Емоція - це своєрідний стартер, що запускає раціональний механізм; емоція лежить в основі будь-якого логічного міркування.

Васконселос протиставляє раціональне й естетичне відношення до світу. Він порівнює раціоналіста із садівником, що замість турботи про красу троянд, починає їх перераховувати, зводячи красу до числа. Феноменологія, на його думку, "вбиває" приватне, конкретне, специфічне. Більш того, сама естетика не є для нього дослідженням прекрасного як такого.

Естетика для нього - мистецтво композиції і координації, вищий синтез пізнання, можливість розкрити космічну єдність усього існуючого.

Формула "розуміння із серцем" описує пізнання як емоційну інтуїцію естетичного характеру, дозволяючи схоплювати конкретне згідно з духовною симпатією. Естетичне пізнання на відміну від раціонального повертає нас до якісного характеру конкретного універсуму, до його цінностей. Якщо раніше Васконселос виводив спосіб мислення зі способу існування, то пізніше, обґрунтовуючи естетичну емоцію як абсолютну, він відводить емотивному пізнанню визначальну роль у формуванні латиноамериканського "способу буття". Варто зазначити, що тут позначився вплив Бергсона і Шелера. Васконселос, однак, пішов далі протиставлення естетичного й раціонального, протиставивши естетичне почуттєвому; він зробив крок до ототожнення емотивного з одкровенням. Його Одіссей - образ людини латиноамериканського світу - залишається собою (тобто самобутнім) через причетність до множини інших світів (культур, стилів, смаків, занурень, запозичень тощо).

Вищим вираженням емотивного Васконселос обрав містику, вона ж виражає й вершини його синтетичної філософії.

Практичну спрямованість своєї філософії Васконселос, навпаки, убачав у тому, що вона стала визначною педагогічною системою. Він прагнув до того, щоб латиноамериканець усвідомив свою місію в історії.

Підрозділ другий третього розділу "Вплив ібероамериканського ортегіанства і "чорних пророків" на формування світобачення Ібероамерики".

Ібероамериканська естетика зобов'язана Х. Ортегі-і-Гасету та його послідовникам (Х. Гаос, Т. Оларте, Д. Гарсіа Бака і інші) проективними орієнтирами власних пошуків. Суб'єкт створює свою перспективу, спираючись не тільки на підстави свого розуму, але й на обставини. Ідея порятунку обставин (а в теорії Ортегі-і-Гасета порятунок включає порятунок своїх обставин) практично не передбачає питання про соціальну основу культурних процесів, а отже, не виявляє в обставинах тих соціальних, історичних та економічних інтересів, що рухають людиною та спільнотами. Так, естетична привабливість зразків західного способу життя в латиноамериканському регіоні виступала як пряма соціальна дія або такий естетичний ефект, що за масштабом й інтенсивністюі може порівнюватися з політичними акціями.

Менш відомо про вплив пророків негрітюду (Ф. Фанон, Е. Сезер та інших), однак естетична складова ввійшла у свідомість карибських і континентальних спільнот як реципієнтів іншого перспективізму. Перехідні прошарки більш сприйнятливі за власною природою. Але вони як провідники та носії культурних впливів формують естетичне середовище соціальних процесів не самостійно, а разом з іншими силами.

Звернення до раціоналізму Європи не означало повторення її культурної та естетичної спадщини; а дослідження передумов та витоків розуму в ібероамериканській естетиці приводить нас до принципово інших форм і типів мислення, тісно зв'язаних зі сприйняттям, впливом і взаємодією інтелектуальних і емоційних практик. Пафос протистояння впливу Ортегі-і-Гасета у більшості випадків звернений до ретроспективного пошуку: назад, до Августина і Аквінського (це помітно в естетичних поглядах сучасної латиноамериканської католицької схоластики). Зусиллями Л. Боффа, Е. Дусселя й інших католицьких адептів філософії світоглядний універсалізм відходить від власної позаісторичності і з'єднується з колом проблем ібероамериканської "філософії звільнення."

Ортегіанська думка, безсумнівно, підвищила рівень філософської думки регіону, зокрема естетизувала нові простори естетичної думки і сам проект універсальної людини.

Попередження Рауля Роа про те, що ми знову опинилися в тих же водах, витікає, вірогідно, з естетично-філософського передбачення майбутнього універсальної людини. Така людина розуміє, що змінені люди є результатом змінених обставин. Ортега розвивав думку далі від сюжетів епохи - від маси і її можливостей. Але парадоксальним виявився феномен того, що філософська тематика все частіше повертала латиноамериканських мислителів до шекспірівських "океану і гробарів", до теми подолання відсталості й залежності, у тому числі і на шляхах переозброєння естетичних концепцій.

Універсалізм у творчості Ортегі не залишав ібероамериканцям іншого шансу, крім розробки своєї естетичної перспективи - універсальної і локальної одночасно.

Естетика "кольорових" народів давно вже не є "терра інкогніто". Окремі досягнення стали світовою культурою і сегмент цих народів у мистецтві стрімко збільшується; меншою мірою така тенденція виражена в науці або розподілі соціальних і культурних благ. Африканське населення Латинської Америки завжди відчувало на собі один з найголовніших принципів теорії цивілізації і практики цивілізаторства: "керувати - значить заселяти". Заселяючи нові землі рабами, колонізатори переформулювали завдання створення нової культури незалежно від своєї волі. Африканська культура не зводиться до тієї, що додає нові риси до інших культур, більш давніх. Африканська культура не тільки вступила в плідний контакт з іншими суб'єктами культурної взаємодії, але й пластично адаптувалася й одночасно зберегла свої специфічні риси. Це значило розширення антиентропійного потенціалу культур, розмаїтості естетичного, множення художніх практик, нових форм, жанрів, стилів і нових героїв. А отже, універсальна людина потенційно ставала ще "універсальнішою".

На думку автора, мова про африканську естетику Ібероамерики не може не бути мовою про соціальний аспект естетичної взаємодії рас і етносів. Як аксіому, зрозумілу для африканця, але незрозумілу для білого, варто прийняти єдність і взаємозв'язок того, що відбувається з негром у будь-якій частині світу з тим, що відбувається в Африці. Справа не тільки в коренях явищ, але й у типологічно заданій антропології свідомості й поведінки, ігнорування яких веде до забуття особливого, поза яким не розвивається універсальне. Двадцяте століття продемонструвало злет і падіння африканської моделі переходу до справедливого суспільства. Хоча боротьба ще не закінчилася і результат неочевидний, естетична привабливість моделі зіграла свою роль у становленні самосвідомості третього світу. Естетичний вплив реального соціального руху в розвинутих країнах і в самій соціальній боротьбі являє собою великий міжконтинентальний простір співробітництва і протиборства, на якому розгортається драма ідей, образів і вчинків. Саме така драма торкнулася і негритянської культури в країнах Латинської Америки. На Гаїті, Барбадосі, Гренаді, Тринідаді, Гайані, Белізі, Ямайці, серед чорних карибів узбережжя Нікарагуа, на дрібних островах і в мегаполісах Бразилії негритянська думка повертала до стереотипу "ми - інші".

Прийняття програми "духовної деколонізації" було актом народження нової філософської й естетичної думки. Наступним кроком став вибір на користь іншої цивілізації - самобутньої або соціалістичної з гібридними варіантами.

Розділ четвертий "Універсалізація естетичної свідомості в художніх практиках Ібероамерики" одночасно розділяє та поєднує естетичні практики, головним чином, на матеріалі бразильської складової естетичної культури Ібероамерики і феномена метисації культур. Назва "Лузо" (від "лузитанський", тобто у контексті філософії П. Фрейре - португаломовний) використовується як уточнення цивілізаційної специфіки європейського походження, а назва "тропікалізм" акцентує просторові характеристики, які з'єднані естетичними й художніми практиками більшості галузей літератури та мистецтва колишніх колоній Лісабону.

Підрозділ перший четвертого розділу "Лузо-тропікалізм естетичних практик. Передумови метисації естетичної культури" розкриває зміст універсалізації в практиках змін житлово-архітектурного середовища, освіти, мистецтв і літературного процесу як чинників зростання можливостей подолання залежності й відсталості, зокрема і в духовній сфері бразильського субконтиненту.

Просторово-часові особливості думки П. Фрейре та антидискримінаційна спрямованість передової освіти й естетизації виховання, архітектура Л. Кости й О. Німейєра, тестімоніос (документальні свідоцтва) Габейри або Престеса, кіно послідовників Г. Роши та інші феномени підтверджують інтенцію естетичної свідомості засвоїти соціальні простори і подолати інерційність середовища розвитку. Зміну спрямованості часу простежуємо на моделях "лівої" музики авангарду (від Е. Віла Лобаса до молодіжного "флешу"). Також спостерігаємо використання "звільнених" просторів в архітектурі не тільки внаслідок застосування нових конструкційних матеріалів і досягнень інженерної думки, але й розвиток уявлень про універсальне середовище для нової людини майбутнього. Так, архітектурні утопії в турботі про майбутніх жителів з'єднують художнє і соціальне в просторі демаргіналізації "людини з бараку" (Г. Марсель). Але бараки, нетрі, фавели, пролетарські колони, бідонвілі, щурячі селища, шанхайчики і стандартні містечка мають тенденцію не тільки зберігатися, повертатися, але й розростатися і з'являтися навколо й усередині нових столиць, навіть таких, як чудо архітектури - Бразіліа, спроектована Л. Костой та О. Німейєром і побудована бразильським народом. Смаки маргіналів, естетизація з позначкою "мінус" доводить зростання деуніверсалізації естетичного.

Іспаноамериканська частина континенту відчуває інший бік деуніверсалізації. Культурна еволюція автохтонних народів і змішаних фрагментів населення Анд має велике значення у світлі деуніверсалізованої естетичної свідомості й засвоєння зразків сучасного життя в цілому. Але це не стільки перешкода прогресові, скільки форми, у яких він може бути виражений надалі. Перетворення індіанського світу не може бути тільки руйнуваннями традиційної основи культури. Новий індіанець, новий мулат або новий метис - це прояв рис універсального в маргінальному. Однак перш ніж говорити про нову людину в дійсності, звернемося до художніх практиків.

Естетичне відношення до світу, людини і культури неможливе без літературного універсалізму, головний же його урок у тім, що герої завжди такі, яких очікує зустріти суспільство. Отже, універсальний маргінал і його проблеми з периферії бачення переміщаються у фокус усвідомлення. Ще до того, як він пізнає себе, це пізнання вже втілене в мистецтві, тобто доступне почуттям суб'єкта.

Серед мотивів і сюжетів знаходиться істина універсальності ібероамериканської людини: маргінальність перетвореного світу, необхідність демаргіналізації сущого не тільки як апріорі даного. Сама темпоральність естетичного в мистецтві, особливо в музиці, знаходиться в модусі відтворення людських зв'язків як двобічних зобов'язань, зрозумілих, прийнятних і здійснених в образах будь-якої музики, у тому числі високої, народної, популярної, етнічної, космополітичної. Стилі й жанри являють собою роди буття музичного. Вони відбивають настрої прошарків, чия музична свідомість деуніверсалізована. Це ілюструється карибською музикою сонів і каліпсо, ритуальною музикою кандомбле, композиціями Лекуони, танго і мілонгою тощо. Маргіналізація музичної свідомості, у свою чергу, - це розпад зв'язків і деградація відносин усередині музичного співтовариства, дефіцит соціальності й проблеми, що виходять за межі музики в простір розвитку суспільства.

Універсальне безпосередньо дане як неуніверсальне, що піднімається до соціального ("нормального" для даного соціуму). Назвемо дану якість транскультурною. Ця якість реалізується через транзитивність властивостей, що передаються від покоління до покоління, від соціуму до соціуму, від народу до народу і від людини до людини. Надамо перевагу слову "традиційність", якщо вона передає властивості незмінними. Естетичний аспект транзитивності властивостей припускає, що свідомість регіональних спільнот і індивідів сполучає універсальне й транскультурне інноваційним шляхом через естетику як науку або тотожні їй теорії, а також через естетичні взаємодії суб'єктів, рецепції аудиторії або художні практики. Зміст категоріального висловлення про деуніверсалізацію естетичних процесів складається з визнання культурно-історичного і міждисциплінарного синтезу специфічного типу пізнання реальності. Звільнення реальності від ознак маргінального виявляє недостатність "нормального" соціального буття за законами, правилами і нормами залежного й відсталого суспільства, що в свою чергу вказує на транскультурне як на сферу універсалізації досвіду.

Підрозділ другий четвертого розділу "Універсальна людина в художніх практиках Ібероамерики" розкриває зміну уявлень про людину в культурно-історичному процесі, що дозволяє виявити естетичне в універсальному й універсальне в естетичному. Тільки реальний процес історії може відповісти на питання: якою має бути людина Ібероамерики у новому тисячолітті, але не неможна ігнорувати те, якою вона вже є або якою була. Саме реальний процес історії містить інтенції нових антропологічних типів, а також естетичний ідеал цих типів, якщо визнавати феномен продовження тенденцій надійним джерелом випереджального відображення.

Універсальне в естетичному дається не тотально і одночасно, а за допомогою універсалізмів і маргінальностей, що є неповторними і унікальними для даного простору-часу, точніше для структури почуттєвих образів, що рухаються, або історії емоційно-символічних переживань. Універсалізм і маргінальність існували й існують у множині. Прагнення до універсальної людини відбувається з різних вихідних позицій. Однак між нашими досвідами немає китайських стін і атлантичних просторів саме тому, що насправді Америка поруч, у нашому досвіді найрізноманітніших переживань. Естетичне в будь-якому випадку передбачає певний антропологічний тип. Можна вживати терміни "соціальна регуляція засобами естетики", "естетична зброя" і "естетична антропологія", які використані в працях О.П. Воєводіна. Ці історико-генетичні реконструкції тільки підтверджують думку про єдність декількох рівнів сприйняття реальності й думку про одночасне співіснування емоцій, смаків і оцінок різного рівня в просторі актуальної естетичної культури. Досліджено, що естетична антропологія розкриває не тільки певний антропологічний тип, який містить естетичні характеристики, локальні та унікальні для певного простору-часу. Естетична антропологія має здатність розкрити також універсально заданий антропологічний тип, який являє нам не тільки унікальність, а й універсальність. "Мистецтво не спонтанна стихія почуттів, не просто сфера чуттєвості, а раціонально контрольована діяльність у доцільній організації емоційно-почуттєвих процесів у суспільстві" (О.П. Воєводін). Терміни "доцільність" і "організація" щодо естетичних процесів особливо часто ігнорують, якщо у мистецтві ми вбачаємо лише потік життєвої енергії, "стихію почуттів", яка захоплює в нікуди. Апологія краси у такому випадку нерідко виступає ключем до користування сваволею щодо емоцій людей.

"Доцільність" і "організація" є термінами, які необхідно розглядати в динаміці, тому що мистецтво, серед іншого, виступає ще й соціокультурним рухом, а не тільки світом повальних захоплень, різноманітних настроїв і стихійних почуттів. Х. Ортега-і-Гасет, який не прагнув "планово регулювати" процеси естетичного, все ж таки запропонував у 20-і роки термін "проект" відносно універсальної людини в просторі-часі майбутнього руху життя й історії. Проблему експериментальної або прикладної естетики побачив ще на початку становлення вітчизняної школи естетичної думки психолог Л.С. Виготський. Він помітив, що ця сфера знань розвивається з кінця, тобто з естетичного задоволення й оцінки. Задоволення й оцінка, виявляється, можуть бути і побічними моментами естетичної поведінки. Треба зауважити, що цілісність естетичного суб'єкта необхідно розглядати в плані оприлюднення змін і перетворень, тому що вона в принципі закладена в можливостях проекту. Цілісність естетичного суб'єкта не є лише ситуативною, лише актуальною, вона також є проективною і містить у собі універсальний потенціал. Конкретизація ще нездійснених історично соціальних проектів естетиками, художньою практикою, поведінкою реципієнтів під впливом естетичних практик стає шляхом до прочитання послання, яке міститься у проективності естетичного процесу.

Досліджено, що з середини 70-х років відбувається усвідомлення естетики латиноамериканського регіону як такої, що зовсім не повторює істини, відкриті в Європі. Тут використовуються приклади конкретних художніх практик.

Мексиканський монументальний живопис виступає удвічі багатшим. З одного боку, він являє собою естетичний універсалізм, а з іншого - відбиває маргінальне світобачення. Цей погляд є обґрунтованим тільки для кульмінацій мистецтва; у значній частині живопис континенту не досягає цього рівня. Прямота, ясність і визначеність ідейних завдань характерні для муралей. Позбавлені навмисної ускладненості, вони самі по собі поступово стають загадковими для нових поколінь, тому що зникає контекст їхнього створення. Ороско, Рівера і Сікейрос у своїй творчості представили світові яскраву можливість естетично універсального мистецтва. Разом з ними і Васконселос зображував космічну расу прибульців, можна сказати, прибульців з соціальної історії, тому що нема більше звідки черпати монументальне, окрім як із соціально-естетичного розмаїття маргінальної реальності.

Почуттєве в співвідношенні з маргінальним, національним, універсальним (у даному категоріальному трикутнику одна категорія поглинає дві інші: під виглядом універсального переважає чуже, вторинне, маргіналізоване) розкриває феномени тиску стереотипізації під впливом західної екранної культури - поразку національного кінематографу, маргіналізацію публіки.

Аналіз скульптурних композицій також виявляє низку естетичних універсалізмів, які інтенсивно взаємодіють на відміну від універсалізмів ідейних. Проблема відновлення пам'ятників ще не усвідомлена в регіоні, але вже намічена історією. У скульптурі помічена універсалізація тематики, зростання розмаїтості стилів. У різних частинах Латинської Америки панує неодночасність просторових переваг. Індивідуальні манери творців закріплюють взаємозалежність еволюції створення пам'ятників конкістадорам від збереження їх образів у свідомості маргінальних груп населення.

Розділ п'ятий "Естетика латиноамериканської сутності" підбиває підсумки шляху до розуміння самостійної галузі світової естетики і дає можливість скористатися її досягненнями заради розв'язання завдань дослідження.

Підрозділ перший п'ятого розділу "Естетичний універсалізм модерну і процес самобутнього відтворення художньої культури Ібероамерики" містить матеріал, який характеризує вплив моди на ібероамериканську естетику та естетичну культуру з боку новітніх форм універсалізму. Для розвитку модерну завжди потрібна основа, підготовлена плинністю традицій, на яку можна спиратися. Така основа модерном завжди нібито відкидається, таким чином модерн самостверджується. Функцію такої основи могли б здійснити романтичні попередники. Однак парадокс є в тому, що в хитких тропіках відсталого й залежного суспільства людина романтики і людина модерну зближуються до ототожнення. Модернізм у будь-якій його формі і навіть модернізм в його змісті завжди є опозицією універсальному. Однак у темі універсальної людини він являє собою одночасно і форму універсалізації, і джерело маргінальності, у тому числі й соціомаргіналізму. Модернізм в латиноамериканському регіоні - і пошук автентичного, і культурна перешкода таким пошукам.

Звернуто увагу на аспекти, які характеризують соціальні тенденції латиноамериканських естетичних процесів - широке використання засобів естетики в соціальному регулюванні й демонстраційний ефект культурних трансформацій у регіоні.

Мистецтво країн залежного розвитку поза Латинською Америкою продемонструвало певні параметри образного ладу, серед яких є низка стереотипованих міфів. Кетсалькоатль як "свій чужий" або пуерто-ріканка Дженіфер Лопес як "чужа своя" перемежаються з просто своїм або чужим, не обов'язково антагоністичним в наявному бутті чужої культури. Жоден контекст не може бути передано адекватно без пристосування до образного ладу епохи. Так обирають нове життя колишні образи, так живуть і вмирають нові "боги" вторинних естетичних "реальностей". Мотив же повернення додому, перебування у мандрах, зміни шкіри й нутра інтерпретуються в межах соціокультурних трансформацій як прагнення бути собою і бути іншим. Бути собою, але не відсталим та залежним. Бути іншим, але не настільки, щоб перестати бути собою. Це координати пошуків образного вираження епохи. Чи море, чи суша під ногами - рухатися від себе і до себе - маршрут мистецтва, що дає в образній формі бажане для почуттів. Що ж стосується художніх практик, то вони суть форми буття естетичних відносин у способах здійснення конкретних образів об'єктивного світу. Їх суб'єктивність завжди відносна, а знахідки загальнозначущі.

Підрозділ другий п'ятого розділу "Естетична теорія: синтез маргінального й універсального, цілісність людини в естетиці "латиноамериканської сутності" розкриває теоретичні досягнення латиноамериканської естетичної теорії в контексті світових соціокультурних рухів визволення.

Естетизація не може бути досягнута на шляхах деуніверсалізації і деетизації освіти. У випадку, коли хибні і справжні цінності закладені нарівні, є сподівання, що учень вибере прийнятне. Але якщо програмувати вибір неприйнятного, то він, зазвичай, одержує перемогу. Естетизація - позитивний крок в освітньому процесі у вітчизняній практиці або в Латинській Америці, або Європі. Однак треба наголосити на необхідності демаргіналізації системи освіти, яка передбачає перехід до універсальних цінностей не як виняткових, а як основних, що дає масштаб для переоцінки інших.

Відомо, що абстрактної істини немає, як немає й абстрактної естетичної істини. Процес наближення до неї конкретно-історичний. Ібероамерика знаходиться на етапі залежного капіталістичного розвитку з його обмеженнями та можливостями, продемонстрованими по-різному окремими країнами регіону - Кубою, Бразилією, Парагваєм, Гаїті. Подолання залежності, відсталості, неграмотності, безпритульності, насильства, бідності, злочинності, маргінальності - цей основний зміст соціального розвитку неможна не відбивати в культурі, зокрема в мистецтві, у його особливостях. Конкретна форма, у якій подані ці проблеми й тематизовані, залежить від історізації явищ художньої творчості й здатності розуміти їх як образно значуще виявлення. Не останню роль у такому відіграють естетичні ідеали художника й публіки, а також міра універсалізації в мистецтві цінностей гуманізму. Універсальна людина втілюється й у житті, і в культурі. Знайти її - це завдання і для художника, і для естетика.

"Висновки" містять розв'язання низки взаємозалежних завдань, що дозволили сформулювати основні елементи концепції дослідження, як-от:

- розроблено концептуальний апарат, який вносить проблему універсальної людини в нашу естетику, що зумовило розширення діапазону пояснювального потенціалу категорій "естетичне", "маргінальна естетична свідомість", "естетичні практики демаргіналізації";

- проведено конкретно-історичний аналіз різновидів універсалізму в Латинській Америці, який виявив не тільки наявність їхньої взаємодії в минулому, але й спільність їх співіснування в сучасних естетичних практиках і теоріях, створених у регіоні;

- уточнено локалізації хронотопу становлення нового типу об'єкта естетичних досліджень - проект універсальної людини в естетиці, однак поширений і навіть присутній скрізь феномен маргінального змусив увести в обіг діалектичну тотожність універсального маргінальному і підійти до проблеми у світлі розширення можливостей естетики як філософської науки шляхом конкретизації феноменів маргінального;

- обґрунтовано методологічний добір принципів формулювання й розв'язання ібероамериканською естетикою даної проблеми, що змусило використати концепції латиноамериканських авторів поряд з реаліями власної філософської традиції;

- конкретизовано методології, що, у свою чергу, зумовило поширення принципу історизму на нові галузі;

- було введено термін "ремінісцентний розум", що виражає сукупність можливостей бачити у фактах мистецтва не тільки історичні підстави, але й в історичному процесі - фрагменти здійсненої естетики;

- доведено естетичну активність на тлі традиційно позаестетичних феноменів і у взаємодії з ними; розкрито можливості естетики як чинника становлення універсальної людини на тлі культурного росту й ускладнення завдань мистецтва, визначено спільне й відмінне в естетичних і художніх практиках;

- позначено підходи, які пояснюють феномен прагнення до маргінального, примітивного й архаїчного, а таке прагнення є поворотною хвилею культурного підйому на "автохтонному" базисі традицій в ключовій фазі демаргіналізації естетичної свідомості, саме це прагнення обумовлене розпадом цілісності процесів сприйняття і впливу, фрагментацією публіки і запізнюванням соціально випереджальних феноменів у свідомості й практиці частини художників; були структуровані потоки естетичної взаємодії на базі емоційно-вольових механізмів діяльності;

- виявлено, що реципієнт є неоднорідним в плані переваги способів сприйняття артефактів і в плані взаємодії з ними, бо немає естетичного впливу, якщо немає естетичної взаємодії, а саме в цьому витоки краху спроб акультурації на основі чужих зразків, не завжди негативних за наслідками;

- доведено, що збереження самобутності без помилкових самоідентифікацій надає перевагу латиноамериканцям перед деякими іншими вестернізованими спільнотами;

- розкрито проблему дефіциту соціальності не тільки у сфері творчості, але й у зонах праці й побуту, спілкування й споживання духовних благ, розваг і рекреації;

- доведено, що сфери дефіциту соціальності (а це головна ознака маргінальності взагалі) виступають резервами значеннєвих просторів для відновлення культурно-художнього життя на основі трансляції нових цінностей і трансформації соціальних структур;

- проілюстровано на прикладах, тобто уточнено, що саме таку тенденцію демаргіналізації свідомості мас засобами естетичного демонструє досвід Куби, Нікарагуа, Гренади, Венесуели і деяких країн у відомі періоди їх історії, коли активність соціальна викликала підвищення ролі естетичних практик;

- проведено характеристику естетичних концепцій універсалізму від іспанської епохи бароко до сучасної "філософії звільнення" й естетики латиноамериканської сутності;

- визначено проблемне коло естетичної антропології, яка дозволяє розуміти соціальні й етнічні особливості практики мистецтва як соціокультурної взаємодії, розуміти нюанси естетичної зброї;

- виявлено можливості демаргіналізації як одного із засобів розв'язання проблеми універсальної людини в ібероамериканській дійсності і її відображеннях;

- визначено напрям вирішення низки специфічних питань щодо категоріального аналізу естетичних процесів у країнах регіону, міждисциплінарного і культурно-історичного синтезу галузевого знання;

- вироблено методологічно виправданий спосіб аналізу феноменів культури й мистецтва на основі методу конкретизації естетичних ремінісценцій, тобто сформульовано концепцію розвитку естетичної свідомості універсальної людини на основі демаргіналізуючих естетичних практик, а такі практики передбачають здобутки естетики, мистецтва, контреліт, інтелігенції і народних мас;

- представлено розуміння мотивів присутності цих історичних суб'єктів у взаємодії публіки й художника, оскільки існує реальна потреба подолання сформованих маргінальних для мистецтва способів взаємодії, відчутна необхідність оздоровлення атмосфери залежності, розуміння необхідності свідомого освоєння власної спадщини, підтримка визвольних соціокультурних рухів.

Поставлені в дослідженні завдання збігаються з отриманими результатами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Атоян А.И. Проект универсального человека в ибероамериканской эстетике: Монография. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. - 480 с.

Окремих аспектів теми автор торкається в попередніх монографіях, курсах лекцій та підручниках:

2. Атоян А.И. Социомаргиналистика: Монография. - Луганск : РИО ЛИВД, 1999. - 456с.

3. Атоян А.И. Истоки и начала философской культуры. Ч.1. / Атоян А.И. - Луганск : РИО ЛАВД, 2002. - 358 с.

4. Атоян А.И. Истоки и начала философской культуры. Ч.2. / Атоян А.И. - Луганск : РИО ЛАВД, 2002. - 374 с.

5. Атоян А.И., Атоян О.Н. Ультралевые. Опыт социального конфликта: Монография / МВД Украины. - Луганск : РИО ЛИВД. 2001. ? 508 с.

6. История и теория мировых цивилизаций: Учебник / И.В. Довжук, В.Б. Попов, А.И. Атоян и др. ? Под общ. ред. И.В. Довжука. - Луганськ : Вид-во ім. В. Даля, 2010. - 1116 с.

Статті у фахових виданнях:

1. Атоян А.І. Процеси формування естетичної культури індіанців, метисів і мулатів / А.І. Атоян // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. ? 2006. ? № 2. ? С. 15-21. - 0,5 др. арк.

2. Атоян А.І. Колоніальна естетика: іспанський універсалізм на периферії / А.І Атоян // Культура і сучасність. Альманах. ? 2006. ? № 1. ? С.33-41. - 0,5 др. арк.

3. Атоян А.І. Естетика "латиноамериканської сутності": становлення універсальної свідомості з духу і літери маргінального буття / А.І. Атоян // Теоретичні та практичні питання культурології. - Мелітополь. ? Вип. ХХII. ? Спецвипуск: "Художня культура і освіта: традиції, сучасність, перспективи": Вид-во "Сана", 2006. - С. 207-215. - 0,5 др. арк.

4. Атоян А.І. Формування латиноамериканської естетичної свідомості з духу і літери маргінального буття / А.І. Атоян // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. ? Вип. 16. : Видавничий центр КНЛУ, 2005. - С. 264 - 271. - 0,5 др. арк.

5. Атоян А.И. Социальная маргиналистика. К новому междисциплинар-ному синтезу / А.И. Атоян // Полис. - 1993. ? № 6. ? С. 28-39. - 0,6 др. арк.

6. Атоян А.И. Общинное и маргинальное в индоамериканизме / А.И. Атоян // Латинская Америка: Изд-во ИЛА РАН. - 1994. ? № 10. ? С. 76-85. - 0,5 др. арк.

7. Атоян А.И. Маргинальность и восточная архаика / А.И. Атоян // Філософські дослідження. ? Випуск 1. ? Луганськ: Видавничий центр СНУ, ? 2000. ? С. 76-94. - 0,6 др. арк.

8. Атоян А.И. Художественная практика Ибероамерики: универсальный человек в литературе / А.И. Атоян // Практина філософія. ? 2006. ? № 3. ? С. 227-235. - 0,5 др. арк.

9. Атоян А.И. Эстетический универсализм модерна и художественная культура Ибероамерики / А.И. Атоян // Практична філософія. - 2006. ? № 4. ? С.115-123. - 0,5 др. арк.

10. Атоян А.І. Прагнення до збереження іспанського універсалізму: Хосе Ортега і його прихільники в естетеці Ібероамерики / А.І. Атоян // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури.- Збірник наукових праць. ? К. : Вид-во ДАКККМ, 2006. ? С. 37-45. - 0,5 др. арк.

11. Атоян А.И. Социокультурные тенденции нового времени. Индейские цивилизации доколумбовой Америки / А.И. Атоян // Очерки истории мировых цивилизаций: Учебник / И.В. Довжук, В.Б. Попов, А.И. Атоян и др. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. ? С. 262-303. - 2,4 др. арк.

12. Атоян А.И. Универсальный человек в ибероамериканской эстетике: на подступах к теме / А.И. Атоян // Філософські дослідження: Зб. наук. пр. - Луганськ : Східноукр. нац. ун-т, 2005. ? С. 148-155. - 0,5 др. арк.