Проблема мови в естетичному світі українства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Спеціальність 09.00. 08 - естетика

УДК: 111.852 (477)+ 81.161.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

ПРОБЛЕМА МОВИ В ЕСТЕТИЧНОМУ СВІТІ УКРАЇНСТВА

Москалюк Валентина

Михайлівна

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової філософії та естетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Суханцева Вікторія Костянтинівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, декан філософського факультету, завідувачка кафедри світової філософії та естетики.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бровко Микола Миколайович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри філософії; доктор філософських наук, професор

Поліщук Олена Петрівна, Житомирський державний університет Імені Івана Франка, професор кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор Федь Анатолій Михайлович, Слов'янський державний педагогічний університет, завідувач кафедри історії та культури

Захист відбудеться 24 червня 2010 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.05 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

Автореферат розісланий 20 травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Д. Ісаєв

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення ключових питань, пов'язаних з процесами взаємодії мови та людського світу, становить одну з фундаментальних проблем сучасної естетики. Національну естетику, яка є пріоритетним напрямком даного дослідження, передусім пов'язують саме з мовою, її національною традицією, котрою зберігаються усталені емоційно-психологічні підвалини, духовні стереотипи, культурні зразки буття нації у світі.

У сьогоденні нагально постає проблема теоретичного дослідження мови в естетичному світі українства у їх взаємозв'язку, взаємозалежності та взаємообумовленості. Аналіз цієї актуальної проблеми тягне за собою низку невивчених або недостатньо вивчених питань: мовного соціокоду як умови національного буття, феномену лінґвоциду, кризи національної естетичної свідомості, деестетизації національного естетичного світу, квазітеодицеї національного буття, естетики мовно-культурних імплементацій та мовної пам'яті - усього того, що має безпосереднє відношення до естетичного поля етносу. Така ситуація приводить до того, що не зважаючи на накопичений наукою величезний і цінний матеріал окремих спостережень і характеристик, не з'ясованими залишаються фундаментальні аспекти зазначеної проблеми, дослідження яких становить актуальне завдання естетичної науки.

Мова і естетичний світ як феномени буття нації нерозривно пов'язані: між естетичним світом і мовою відбувається постійна взаємодія, котра виявляється у безперервному, глибинному породженні нескінченних інтерпретацій. Такий зв'язок є можливим лише тому, що кожен з цих феноменів - самостійний у своїй основі і має власний зміст. Це забезпечує системний підхід у дослідженні зазначеної проблеми і обумовлює напрям та логіку дисертаційного дослідження, центральну проблему якого становить мова, яка в авторській концепції є основоположним початком естетичного світу українства.

Естетичний світ неможливо розглядати як «чистий об'єкт», оскільки ми самі первісно і цілком знаходимось у ньому. Виникає питання: як у такому випадку можна описати цей світ, адже складається непроста ситуація відсутності адекватних теоретичних заходів для такої роботи. Не існує прямих денотатів термінам естетичного світу: терміну «дух нації» не відповідає ніякий об'єкт нашого світу, разом з тим інші терміни, наприклад, термін «нація» є існуючими у реальному фізичному світі. Отже, «метафізичні» сутності естетичного світу не можуть бути знайденими у світі речей і, тим не менше, вони щось позначають і не є абсурдними, «пустими», подібно до термінів типу «прямокутний трикутник» або «хвиляста пряма». З нашої точки зору, дане питання може бути вирішеним за умови запровадження якісних характеристик естетичного світу через його мовну інтерпретацію.

Таким чином, питання з якого можна почати описування сутності естетичного світу як феномену, може бути заданим лише в термінах можливості. Що таке естетичний світ як об'єкт описування? Єдина можливість, котра може бути повністю реалізованою в дійсності, - це можливість описування естетичного світу у термінах самого естетичного світу. Таким чином, позиція суб'єкта, котрий усвідомлює оточуючий його світ, знаходячись у ньому, дозволяє лише описувати, інтерпретувати цей світ як феномен, який не підпадає під суто логічні визначення. Це пояснюється тим, що поняття «естетичний світ» містить у собі більше, ніж просто значення: естетичний світ як феномен постає значно масштабнішим, ніж простий факт людського буття. Він являє собою площину здійснення свідомості у мові, є умовою здійснення цієї свідомості та її експлікації в національну культуру. Естетичний світ виникає в процесі історичного становлення культурних норм, традицій, ритуалів нації, які завжди існують як наявне буття. Отже, під естетичним світом нації ми розуміємо духовно-ціннісні засади та екзистенційно-чуттєві виміри національного буттєвого простору.

Виявити естетичний світ нації у максимально можливій його повноті можна лише мовою, яка створює особливий метафізичний простір цього світу. Складновловлювана сутність світу, яка «опирається» жорстким визначенням, набуває більш-менш чіткого окреслення завдяки мовним формам, словесному описуванню. Зрозуміло, що естетичний світ не обмежується сферою мови, проте мова відображує його; естетичний світ, у свою чергу, обумовлює будову мови, динаміку її розвитку і змін.

Обов'язковою умовою здійснення мови є людина, котра не може бути вирваною з контексту національної культури, існувати поза ним. Людина і мова разом утворюють естетичний світ, нація і мова - національний естетичний світ. В естетичному світі нації існує «фізичний» дім - рідна мова. У мові живе метафізична ідея цього національного дому, яка виступає його буттєвою умовою, робить можливим саме його існування як національного цілісного об'єкту. Мова і естетичний світ нації, як окремі та самодостатні феномени, складають разом ту єдність, котра постійно здійснюється буттям кожної окремої людини, нації, людства.

Своє завдання ми вбачаємо не в тому, щоб на суто логічному рівні дослідити усі можливі аспекти буття національної мови і естетичного світу. Нашим завданням є дослідження у багатовимірному явищі буття людини сторін, основою яких є мова народу, нації, а також того впливу, котрий здійснює мова на естетичний світ окремої нації й усього людства загалом.

Зазначені проблеми стають підґрунтям для виникнення наступних питань: чим у житті людства і нації є мова, коли вона здатна так потужно впливати на естетичну свідомість, естетичний світ, які, у свою чергу набувають у мовних знаках матеріального втілення? Чим є естетичний світ, котрий становить суб'єктивну реальність людини і нації і є первісним початком формування національної культури як уособленого світу нації? З нашої точки зору, саме почуттєвий зміст (відчуття, смаки, образи, сприйняття, уявлення) утворюють основу й умову усвідомлення світу загалом. Вони становлять первинну тканину людської свідомості, забезпечують полівимірність свідомого відображення світу. Саме через почуття, смаки, відчуття, (котрі становлять основоположні елементи структури естетичної свідомості), енергія зовнішнього подразнення, яке отримує людина, оформлюється у факт свідомості. Естетичною свідомістю «фіксується» сутність цього подразнення, складається його почуттєва характеристика. Таким чином просторово-часовий континуум людини наповнюється певним смислом, символами, знаками, котрі надалі набувають власного естетичного буття у національному естетичному світі.

Дослідження мови в контексті естетичного світу українства дозволило нам розглядати мову не лише як соціокультурний феномен людського та національного буття, котрим відображується бажана та очікувана естетична реальність, а як ціннісний генотип нації, який охоплює реальність існуючих феноменів естетичної цілісності національних культурних об'єктів.

Під мовою як ціннісним генотипом нації ми розуміємо зосередження у мові ціннісно-смислового ядра національної культури, котрим забезпечується самобутня естетика світосприйняття, естетичне буття етносу в своїй окремішності і самості. Осмислення національної мови як ціннісного генотипу українства, вивчення її теоретико-методологічного базису сприятиме більш успішному аналізу культурних та соціальних процесів, котрі відбуваються у житті національної спільноти українців. Дослідження мови та естетичного світу у їхньому синтезі відкриває перспективні можливості подальших робіт у цьому напрямку.

Теоретичним підґрунтям дослідження мови як загальнолюдського феномену стали роботи С. Аверинцева, Аристотеля, М. Бахтіна, В. Бєлінського, А. Білого, С. Булгакова, Л. Вітґенштейна, Ґ. Ґадамера, М. Ґайдеґґера, Ґ. Ґачева, Й.Ґердера, В.Ґумбольдта, Ж. Дерриди, В. Ерна, Дж. Лакоффа, Д. Лихачова, О. Лосєва, Ю. Лотмана, М. Петрова, Платона, О. Потебні, Є. Сепіра, Б. Уорфа, Б. Успенського, П. Флоренського, Г. Шпета, у яких були досліджені загальні проблеми мови, мова розглядалась як продукт історії, аналізувався взаємозв'язок мови і середовища, мови та мислення, мови як світу й світогляду, мови та розуміння.

На символічній природі слова наголошували А. Білий, Й. Бродський, Ґ. Ґачев, В. Іванов, О. Лосєв, Ю. Лотман, Й. Мандельштам, Ф. Ніцше, М. Поляков, О. Потебня, О. П'ятигорський, Г. Шпет .

Роль мови у збереженні культурної пам'яті нації досліджували М. Бердяєв, Й. Ґердер, О. Гончар, М. Грушевський, В. фон Ґумбольдт, Д. Донцов, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, І. Огієнко, О. Потебня, В. Стус, О. Тимошевський, І. Франко.

Розробка проблеми «мова і культура» міститься у роботах О. Афанасьєва, І. Бондаревської, М. Бровка, Ф. Буслаєва, О. Воєводіна, В. Жайворонка, О. Забужко, І. Іваньо, В. Ісаєва, В. Колесова, С. Кримського, В. Куєвди, Ю. Легенького, Ю. Лотмана, В. Малахова, Л. Мізіної, М. Петрова, А. Погрібного, О. Поліщук, М. Поповича, О. Потебні, В. Суханцевої, С. Уланової, А. Федя, А. Фоміна.

На сакральному початку мови, її глибинних зв'язках з національною ментальністю, душевною організацією, національними почуваннями, постійно наголошували М. Грушевський, Д. Донцов, М. Драгоманов, І.Ільїн, П. Куліш, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, І. Огієнко, О. Потебня, П. Флоренський. У поетичних формах взаємозв'язок мови і національного духу, народної душі виявився у творах Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, Л. Костенко, Ю. Лити, І. Світличного, В. Стуса, П. Тичини.

Сьогодні ця проблема активно досліджується сучасними вченими та суспільно-політичними діячами М. Бровком, Т. Возняком, О. Вусатюком, О. Гринів, А. Дербак, І. Дзюбою, В. Єленським, В. Іванишиним, В. Ільченком, В. Ісаєвим, Р. Кісь, П. Кононенком, В. Лизанчуком, В. Лобасом, Л. Масенко, П. Мовчаном, Д. Павличком, А. Погрібним, О. Поліщук, Я. Радевичем-Винницьким, П. Ситником, В. Суханцевою, Л. Танюком, О. Ткаченком, О. Федик, І. Федь, В. Червонецьким, В. Шелюто.

Питання свідомості та естетичної свідомості висвітлені у наукових роботах М. Бахтіна, Л. Виготського, В. Видгофа, О. Воєводіна, М. Гальперіна, С. Гольдентріхта, А. Зісь, М. Киященка, М. Когана, Ф. Кондратенка, Л. Леві-Брюля, К. Леві-Строса, О. Левицького, Л. Левчук, М. Лейзерова, М. Мамардашвілі, В. Панченко, Л. Печко, О. П'ятигорського, О. Рябініної, М.Савельєвої, М. Сарафа, І. Тихонова, Г. Шингарова, П. Якобсона, та інших.

Усі згадувані роботи стали теоретичним підґрунтям дослідження мови як ціннісного генотипу українства, формування нею національного естетичного світу, визначення її чільного місця в естетичній свідомості української нації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконувалась у контексті інтегрованої програми наукових досліджень філософського факультету Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у дослідженні взаємозв'язку, взаємообумовленості мови та естетичного світу нації, визначенні мови як ціннісного генотипу українства і первинного ядра національного естетичного простору.

Досягнення означеної мети зумовило постановку і виконання наступних дослідницьких завдань:

- визначити теоретичне підґрунтя мови як лінґвоестетичного явища;

- обґрунтувати доцільність та пріоритетність інтерпретації мови як ціннісного генотипу українства, її місця в естетичному світі української нації;

- проаналізувати роль мови у формуванні естетичного світу нації;

- дослідити зміни сутності, структури естетичного світу у періоди кризового стану українського суспільства та національної культури;

- довести, що лінґвоцид, котрий проводився в Україні, викликав кризу естетичної свідомості українства як національної спільноти;

- дослідити та обґрунтувати шляхи розширення мовного тезаурусу національної логосфери шляхом мовно-культурних імплементацій;

- обґрунтувати естетику мовної пам'яті як вирішальний фактор збереження національної культурної традиції етносу;

- довести, що естетика мовної пам'яті являє собою активне аксіологічне відношення діаспори до батьківської мови як самодостатнього естетичного феномену.

Об'єкт дослідження: естетичний світ українства.

Предмет дослідження: мовні засади естетичного світотворення українського етносу.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний підхід, котрий дозволяє розглядати мову в якості історично складеної почуттєво-логічної системи, здатної до самоусвідомлення. Механізмом передачі інформації у цій системі є слово з точки зору його фонетичного та писемного втілення, яке безпосередньо впливає на формування естетичного світу нації, зберігає його цілісність та самобутність у різноманітності естетичного світу людства. Системний аналіз дозволив виявити те особливе місце, котре займає мова у формуванні та збереженні єдності й цілісності естетичного світу українства.

Діалектичний метод, який використовувався на усіх рівнях дослідження мови як базового чинника естетичного світу українства, дозволив розкрити суперечливості у розумінні почуттєвого та раціонального у мові, де зв'язок одного з іншим має динамічно-діалектичний характер. У їх єдності присутні моменти як абсолютного, так і відносного, коли кожна «клітинка» раціонального є разом з тим, і «клітинкою» почуттєвого. Саме ця взаємодія почуттєвого та раціонального у мові, їх взаємозв'язок і взаємовиключення одного іншим і утворюють сутнісні риси мови, набувають у ній гармонійного поєднання. Діалектичний метод дозволив дослідити суперечливості у визначенні ролі мови в утворенні естетичного національного світу, впливу її стану на розвиток або кризу естетичної свідомості нації. Діалектичний метод став основою для розкриття потенційних можливостей мови як основоположного чинника естетичної свідомості. Використання діалектичного методу як принципово відкритого методу, непідвладного догмі та абсолютизації, як універсального методу дослідження, дозволило охопити та проаналізувати явище мови з різних точок зору, в усій багатовимірності його аспектів.

Порівняльно-історичний метод був застосований нами у ході аналізу особливостей розвитку функціонування української мови, її впливу на стан естетичної свідомості та естетичного світу на різних етапах розвитку українського суспільства. Порівняльно-історичний метод дозволив дослідити мову як цілісне історико-естетичне явище, у органічній єдності загальнолюдського та національного.

Українські літературні тексти, котрі наводяться в дисертації в якості підтвердження та поглиблення теоретичних засад, - проаналізовані нами з використанням структурного методу.

Принципи ґерменевтичного аналізу застосовані з метою інтерпретації публіцистичних та художніх текстів, котрі становлять естетичну спадщину українського народу. У дисертації використано семіотичний підхід для поглибленого розкриття естетичного потенціалу літературних текстів українських авторів.

Складність узгодження концептів з різних галузей науки зумовила застосування міждисциплінарного підходу для інтеґрування сучасних естетичних, феноменологічних, семіотичних, етичних, психологічних, соціально-політичних, культурологічних концепцій, досліджень з етнопсихології та філософської антропології.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що уперше в українській естетичній думці феномен національної мови досліджується у його нерозривному взаємозв'язку з естетичною свідомістю та естетичним світом нації. Тим самим запроваджується новий напрямок української естетики. Мова досліджується як об'єкт і формотворча категорія процесу естетичного пізнання навколишнього світу, як ядро національної культури. Кондомінація різноманітних теорій мови, присутніх у духовній культурі людства, врівноважується у дисертації шляхом запровадження нового поняття - « мови як ціннісного національного генотипу», яким позначується буття-національної-мови-в-собі, тобто її самодостатнє існування у межах окремого етносу. По-новому осмислюється естетичний простір національної мови, тим самим дане поняття переводиться з рівня об'єкту на рівень естетичної рефлексії.

Вирішення конкретних завдань сприяло досягненню мети, зумовило і підтвердило наукову новизну отриманих результатів, яка сформульована у наступних положеннях, що виносяться на захист:

Уперше:

- обґрунтована доцільність дослідження мови як ціннісного генотипу українства, під яким ми розуміємо зосередження у мові ціннісно-смислового ядра національної культури, котрим забезпечується самобутня естетика світосприйняття. Дане поняття розкриває онтологічну сутність національної мови. Це у свою чергу окреслює проблему побудування етнокультурного простору на інтенціональному рівні мови, де поєднана естетична сутність мови як загальнолюдського явища та її національна маніфестація;

- досліджена естетична сутність мови, котра інтерпретується як ціннісний генотип українства і містить у собі поняттєвий, образний та ціннісний компоненти, що є здатними до матеріалізації у самобутніх національних мовних формах;

- обґрунтований взаємозв'язок мови та естетичної свідомості, який позначається як інтенціональний центр кола, котрим окреслюється національний естетичний світ. Кожна крапка цього кола (національного естетичного світу) поєднана з інтенціональним сакральним центром (мовою та естетичною свідомістю);

- обґрунтовано розуміння творчих аспектів національної мови, котре полягає в осмисленні різноманітних лінґвокультурних ритуалів, за допомогою яких відбудовується, набуває рис самобутності національний естетичний світ. Таким чином, мова як ціннісний генотип нації постає не лише в якості регулятора етнокультурної реальності, її відображення, а й у якості витоку цієї реальності;

- доведено, що мовою як ціннісним генотипом нації охоплюється увесь національний естетичний світ з притаманною йому соціокультурною специфікою;

- доведено, що національна мова становить непохитну духовну засаду просторового та часового континууму нації: у ній, як ціннісному генотипі буття етносу, актуалізуються смисли цього буття, переживання нацією часу і простору;

- розкрита проблема мовного соціокоду, котрий ми розуміємо як заданість мовної форми естетичного буття національної спільноти, у якій вона еволюціонує. Такий підхід дав нам підстави розглядати мовний соціокод у якості однієї з важливих засад естетичного буття національної спільноти;

- історичні аспекти явища лінґвоциду по відношенню до української мови проаналізовані у просторі естетичної негації;

- доведено, що деформація мовного простору (лінґвоцид, тотальна пропаганда і мовний терор) приводить до кризи естетичної свідомості нації, що впливає на стан національного естетичного світу загалом;

- доведено, що лінґвоцид, тотальна пропаганда та мовний терор, які проводились проти української мови, стали ґрунтом для виникнення такого антиестетичного явища як квазітеодицея національного буття - симуляція буття українства, утворювана через послідовне нищення естетичного світу нації шляхом заборон української мови, заміна сутнісних смислів національного буття на ідеологічні практики-дискурси як нагальний предмет дійсності. Квазітеодицея стала чинником викорінення глибинних онтологічних основ українського етносу;

- запроваджено і обґрунтовано поняття «мовно-культурні імплементації», котрими забезпечується значне розширення тезаурусу національної логосфери, полівимірність її естетичного фону;

- доведено, що мовно-культурні імплементації становлять потужний потенціал розбудови української мови;

- обґрунтовано, що сучасні процеси глобалізації і стрімке руйнування навколишнього середовища актуалізують проблему естетики мовної пам'яті, котрою забезпечується цілісність національного естетичного світу і яка є важливою складовою світового культурного спадку;

- доведена роль української діаспори як важливого чинника естетики мовної пам'яті нашого народу;

- обґрунтовано, що збереження діаспорою української мови являє собою явище і процес: розглянуті характерні риси цього явища, охарактеризований його емпіричний, фактичний зміст, виявлена внутрішня логіка цього процесу в усіх його закономірностях;

- доведено, що теоретичне обґрунтування значення мови як ціннісного національного генотипу, як ядра національного естетичного світу є необхідним для збереження культурного спадку України.

Уточнено:

- місце естетичного почуття та ідеалу у формуванні естетичного світу українства, їх значення у періоди кризових станів естетичної свідомості українського суспільства;

- роль мови як історичної та естетичної пам'яті народу, яка виступає в якості її смислового «фільтру», визначає її ціннісні орієнтири.

Отримали подальший розвиток:

- філософсько-естетичні аспекти мови як явища загальнолюдського буття, взаємозв'язок людини і мови в контексті логоцентричної реальності;

- ідея софійності української мови, яка полягає у тяжінні до краси як вищої істини буття, в усталенні національного і світового сенсу, коли існуюча реальність набуває нового буття у більш досконалій якості співвідношень національних і світових смислів;

- дослідження сучасного стану мовних процесів в Україні. Доведено, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства процес руйнації мови, а значить і руйнації національного естетичного світу українства, триває. Наслідком цього процесу є мозаїчність національного естетичного простору, що загрожує українському етносу втратою культурної ідентичності. Результатом руйнування цілісності естетичного світу українства стала полярність оцінок, суджень відносно подій минулого і теперішнього України.

Теоретичне та практичне значення роботи. Науково-практичне значення дисертаційного дослідження визначається наступними факторами:

У роботі досліджений неподільний зв'язок національної мови та естетичного світу: мовою на рівні свідомості створюються логічні та почуттєві образи, що є найбільш адекватними національній дійсності.

На теоретичному рівні уперше запроваджене поняття мови як ціннісного національного генотипу українства. Становлячи пріоритетну цінність, естетичний феномен української мови реалізує національні вартості, без яких наш народ не може бути мислимим у світовому просторі. Домінанта національної мови визначає естетику національного буття, обумовлює можливість вирізнення її інваріантної суті серед загальної мовної картини світу.

Досліджені і поглиблені теоретичні та методологічні підходи до аналізу причин та джерел кризи естетичної свідомості нації, деформації її мовного простору. Виявлені механізми такої кризи, котрі полягають у зміненні, викривленні естетичних почуттів, смаків, ідеалів національної спільноти.

Запроваджені у роботі поняття («мова як ціннісний національний генотип», «мовний соціокод як умова національного буття», «криза естетичної свідомості», «деформація національного естетичного простору», «квазітеодицея національного буття», «мовно-культурні імплементації», «естетика мовної пам'яті»), а також основні положення та висновки, які стосуються широкого кола теоретичних питань національної мови та естетичного світу у їхньому взаємозв'язку, являють собою підґрунтя подальших досліджень в українській естетичній думці.

Положення та висновки дисертаційного дослідження можуть слугувати орієнтирами у розумінні й поясненні конкретних кризових ситуацій національної культури та шляхів виходу з них, основою для прогнозів формування та розвитку естетичного середовища національної спільноти.

Матеріали дослідження мають практичне значення у виробленні необхідної державної політики по збереженню культурного спадку України.

Теоретичні розробки дисертації можна використовувати у загальноосвітній практиці: спеціальних, міждисциплінарних та філософських дослідженнях, у викладанні курсів естетики, української філософії, історії України та теорії української культури, українського літературознавства, народознавства; при підготовці підручників, навчально-методичних матеріалів, навчальних посібників, довідкової літератури з проблем естетики, мовознавства, культурології, народознавства, а також у різних формах навчально-виховної роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути корисними при створенні нових спецкурсів з естетичних, естетико-лінґвістичних, культурологічних та історико-художніх проблем.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час обговорення на науково-методологічних семінарах кафедри світової філософії та естетики СНУ імені Володимира Даля, а також під час виступів і доповідей дисертантки на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-практичних конференціях, це зокрема: «Региональная журналистика: история, современное состояние и перспективы развития»: Всеукраинская научно- практическая конференция ( Луганск, 2003); « Место и роль Владимира Даля в славянской культуре»: VII Международные Далевские чтения ( Луганск, 2003); «Виборювання ідеї соборності України: історичні уроки та сьогодення»: тематична наукова конференція, присвячена 85-річчю злуки УНР і ЗУНР (Луганськ, 2004); «Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика»: ІІ Міжнародна наукова конференція (Луганськ, 2005); «Наследие В.И .Даля в контексте общечеловеческих и национальных ценностей»: IX Международные Далевские чтения ( Луганск, 2005); «Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови»: Міжнародна наукова конференція (Київ, 2006); « Коммуникативные аспекты журналистики и книгоиздания региона: теория и практика»(Луганськ, 2006); «Идеи В. И. Даля: история и современность»:X Международные Далевские чтения (Луганск,2006); «Наука- 2006»: Наукова конференція професорсько-викладацького складу і наукових співробітників ( Луганськ, 2006); «Мова і культура»: XV Міжнародна наукова конференція ім. проф. Сергія Бураго ( Київ, 2006 ); «Мова в контексті міжкультурної комунікації»: Науково-практична конференція (Луганськ, 2006 ); «Українська освіта у світовому просторі»: Міжнародний конгрес ( Київ, 2006 ); «Русский мир Донбасса: словесность, культура, религия»: І Международная научно-практическая конференция (Луганск, 2006); «Далевское литературоведение-2007»: Международная научно-практическая конференция ( Луганск, 2007 );Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (Київ, 2008); «В. И. Даль в филологических исследованиях»: Далевское литературоведение . Выпуск 1 (Луганськ, 2008); «Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества»: Международная научно-практическая конференция ( Одесса, 2008); «Владимир Даль как исследователь и творческая личность»: XII Международные Далевские чтения ( Луганск, 2008); «Релігія, релігійність, філософія та наука у сучасному світі»: Міжнародна науково-практична конференція (Луганськ, 2008 ); «Молодь у сучасному світі: філософсько- культурологічні виміри»: Міжнародна наукова конференція (Київ, 2009); «Ірраціональне підґрунтя раціональності»: Всеукраїнська науково-теоретична конференція ( Полтава, 2009 ); « Владимир Иванович Даль и наука XXI - го столетия»: Тринадцатые Международные Далевские чтения ( Луганск, 2009 ); «Наука- 2010»: Наукова конференція професорсько-викладацького складу і наукових співробітників ( Луганськ, 2010).

Основні положення та висновки дослідження використовуються автором у педагогічній та викладацькій роботі, а саме: в лекційному курсі « Основи естетики» для студентів філософського факультету Східноукраїнського національного університету, курсів «Етика та естетика» і «Світова філософія» для студентів усіх спеціальностей університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в одноосібній монографії дисертантки «Мова як естетичний простір української культури» (15, 8 др. арк.), 20 статтях у спеціалізованих наукових фахових виданнях, 8 статтях в матеріалах конференцій та 13 тезах доповідей - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, 4-х розділів оригінальних досліджень, усередині яких виділено 10 підрозділів (у 1-му розділі - два, у 2-му розділі - чотири, у 3-му розділі - два, у 4-му розділі - два підрозділи), а також висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел з 392 найменувань.

Дисертація містить 390 сторінок. Із них 356 сторінок основного тексту, список використаних джерел з 392 найменувань на 34 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науково-дослідницькими темами, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет, зазначені основні методи дослідження, розкрита та деталізована наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення, наведені дані про апробацію результатів дослідження, окреслена структура роботи.

У першому розділі «Мовний простір як філософсько-естетична проблема» проаналізовані філософсько-естетичні аспекти мови як явища людського буття, розглянуті найбільш концептуально значущі для досліджуваної теми теоретико-методологічні питання, пов'язані з мовою як об'єктом філософського аналізу; встановлені пріоритетні співвідношення між ключовими поняттями дослідження (мовою, естетичною свідомістю, естетичним світом нації, українською мовною естетикою), окреслена специфіка проблемної ситуації мови у національному вимірі, узагальнені наукові досягнення у вивченні означених феноменів.

У підрозділі 1.1. «Соціокультурні аспекти мови у західноєвропейській філософській традиції» проаналізований процес усталення мови як явища людського буття. Складність зазначеного предмету дослідження спонукала до поглибленого аналізу історичного розвитку мови у її філософсько-естетичних вимірах. Соціокультурні аспекти мови досліджені в історичній ретроспективі розвитку людства - античності (Демокрит, Парменід, Платон, Протагор, стоїки); середніх віків, котрі характеризувались розумінням людського слова як різнобічним відображенням предмету (виразником цієї думки був Ансельм Кентерберійський, який встановив різницю між позначенням та іменуванням: референцією); Відродження ( Ф. Петрарка, Л. Бруні, К. Раймонді, М. Віда, Д. Фракасторо, Т. Себіллє, Ж. дю Беллє ), котрими стверджувався безперечний авторитет мови; класицизму, коли мовні теорії розвивались під знаком раціоналізації філософської мовної думки і мали типовою рисою гармонійне співвіднесення людини і світу у їх взаємній відповідності та безмежності пізнання буття (Р. Декарт, М. Буало); Нового часу ( Ф. Бекон, Т. Гоббс, А. Шефтсбері, Ф. Хатчесон, Б. Кондільяк, Дж. Локк ). В епоху Просвітництва панували дві головні концепції мови: «природна», згідно з якою мова виникла з емоційних вигуків та імітацій, котрими обмінювались первісні люди, і «надприродна», що вбачала в мові ідеальне ціле, яке одразу і остаточно заповнило голови людей.

Ці мовні теорії зазнали критики з боку І. Ґердера, для якого мова - це безперервне становлення, розвиток, що ніколи не досягає остаточної форми. Подальше обґрунтування семантико-семіотичні мовні концепції отримали в естетичних ідеях І. Канта. У «Дослідженні про рівень ясності принципів природної теології і моралі» (1764) німецький мислитель проводить різницю між знаками in concreto і знаками in abstracto. Проблема знаків спеціально порушується Кантом в «Антропології з прагматичною погляду» (1798).

Ідеї І.ґердера та І. Канта значно вплинули на подальший розвиток мовної філософії, яка підкреслювала у феномені мови творчий, динамічний аспект. Найбільш яскравим проявом такого підходу на початку XIX століття стало вчення В.ґумбольдта про мову як духовну енергію, що знаходить унікальний творчий вияв у кожному мовному акті. Мова за ґумбольдтом - не стільки продукт діяльності, скільки сама діяльність духу, « «орган», що творить думку», «продукт мовної свідомості нації». Дане поняття, запроваджене В. ґумбольдтом, - «мовна свідомість народу» - становить для нашого дослідження вагомий аргумент для обґрунтування тези про органічну цілісність мови кожного народу, його самобутність. Зазначається, що за допомогою мови здійснюється не просто референція чи кореляція, а духовне обживання світу. Така думка, зокрема, простежується у роботі Ґ. Ґадамера «Про вклад поезії у пошук Істини».

Семантика, семіотика одержали могутній імпульс для подальшого розвитку у ХХ столітті. Це знайшло втілення у філософських роботах багатьох науковців, зокрема В. Анца, К. Апеля, Р. Барта, М. Бахтіна, О. Веселовського, Л. Вітґенштейна, Л. Виготського, В. Волошинова, М. ґайдеґґера, В. Горського, Е. ґуссерля, Ж. Дерриди, В. Дільтея, Т. Дридзе, В. Іванова, В. Калениченко, Е. Кассірера, С. Кримського, К. Леві-Строса, А. Леонтьєва, О. Лосєва, Ю. Лотмана, М. Максимовича, Ч. Морріса, Р. Павільоніса, М. Поповича, О. Потебні, Д. Руденка, М. Савельєвої, Дж. Сьорля, Ф. Соссюра, В. Топорова, Б. Успенського, М. Фуко, О. Шпенглера, Г. Шпета, У. Еко, Р. Якобсона, та багатьох інших.

У семантико-семіотичних концепціях Ш. Баллі, Л. Вітґенштейна, У. Дж. Ентуістла, Дж. А. Міллера, Ч. Морріса, Ч. Пірса, Ф. де Соссюра та інших саме мовлення як ви-явлення світові людської свідомості є тим видом діяльності людини, котра посідає серединне місце між повною визначеністю і настільки ж повною випадковістю людського мовлення. Зазначається, що знання людини про світ є вербалізованим знанням.

На мові як системі наголошує Ф. де Соссюр. Ним доведено, що в основі мовної діяльності лежить система, котру він і назвав мовою. Разом з Ч. Пірсом, Ґ. Фреґе, Е. Ґуссерлем він заклав основи науки про знаки та знакові системи - семіології, (або за термінологією Ч. С. Пірса - семіотики).

Е.Сепір підкреслює зв'язок мови і свідомості як двох граней одного процесу. Для нашого дослідження принципово важливим є те, що Е.Сепір окреслює мову як значущий символ солідарності усіх, хто говорить даною мовою, вбачаючи у мові як фактор уніфікації, так і фактор зростання окремо взятої індивідуальності.

Роботи М. Бахтіна і Л. Виготського торкаються таких фундаментальних проблем мови як діалогічна відкритість комунікативної діяльності (М.М.Бахтін) і динамічний характер внутрішньої мови у її співвідношенні з мисленням (Л.С.Виготський). М.М.Бахтін висунув концепцію металінґвістики, таким чином відірвавшись від суто лінгвістичних теорій Ф. де Соссюра.

Мовна естетика отримала подальший розвиток у роботах С.Булгакова, М.Гумільова, О.Лосєва, Й.Мандельштама, Б.Пастернака, В.Соловйова, П.Флоренського, .

Мова як « дім людського буття», як особливий його феномен ґрунтовно досліджена у творчості М. Ґайдеґґера. Філософом протиставляється мова як «дім і істина Буття» і «просто мова», «традиційна мова з її граматикою». Думка М. Ґайдеґґера намагається охопити, осмислити і виразити у слові докорінне, найголовніше, те, що становить сутність буття світу.

Ідеї М.Ґайдеґґера значно вплинули на мовну філософію Ж.Дерриди, який, як і більшість філософів постмодернізму і суміжних з ним постструктуралізму та структуралізму, виступає за повернення до «поетичного мислення» («Голос і явище», «Письмо та відмінність», «Поля філософії», «Розсіювання», «Позиції», «Психея: винаходи іншого», «Хора», «Сила закону» та інше). Для Ж.Дерриди є характерним відокремлення знакової форми і змісту: позамежності позначуваного.

У семантико-семіотичних мовних концепціях західноєвропейської філософії були висвітлені суттєві питання мови «як дому людського (у аспекті проблематики даного дослідження - національного) буття». Встановлено, що мова є основним естетичним засобом творення безперервності культурної традиції людства, головним чинником розвитку його культури.

Підрозділ 1.2. «Естетика мови в українській науковій та літературній спадщині» присвячений аналізові наукових та літературних праць українських вчених і письменників, окресленню ролі мови у створенні національного естетичного світу.

Зазначається особливе місце, яке займає українська філософія в історії мовної естетичної думки. Підкреслюється її своєрідність, що визначена, по-перше, історичними умовами формування етнічної ментальності українства, з властивим їй переплетінням основ світобачень слов'янських народів; і, по-друге, впливом на українську естетичну думку найкращих зразків класичної філософської культури Європи.

Зазначається, що до специфічних рис української мовної естетики можна віднести те, що вона не представлена у систематизованих мовних теоріях (за винятком окремих робіт академічної філософії кінця XIX - XX століття: М. Бердяєва, С. Булгакова, В. Вітковського, Т. Возняка, Р. Кіся, П. Кононенка, І. Костецького, М. Костомарова, В Лобаса, О. Потебні, О. Тимошевського, О. Ткаченка, О. Федик, В. Циби, К. Чеховича, Д. Чижевського, В. Кюринця та інших).

Українська мовна естетика минулих століть розчинилась у літературно-публіцистичній творчості відомих письменників і поетів (М.Гоголя, Т.Шевченка, І.Франка, Л. Українки, І. Нечуя- Левицького, П. Мирного, М. Коцюбинського), у полемічній думці українського Ренесансу XV-XVI століть (І.Вишенського, З.Копистенського, Г.Смотрицького), у реформаторських ідеях братських шкіл. Її онтологічна конкретність проявляється у сяганні світових загальнолюдських висот (творчість Г.Сковороди, М.Гоголя, І.Франка, Т.Шевченка, Л. Українки).

Підкреслюється, що в усталенні національного естетичного світу велику роль відіграє постать Г.Сковороди як джерела думок і натхнення, звідки більш пізня українська філософія черпала свої ідеї та пафос.

Наголошується на значній ролі у розвитку мовної філософії в Україні братських шкіл, які почали з'являтися у XVI столітті. Граматика розглядається ними в якості фундаменту таких наук, як філософія, риторика, логіка, тощо. Роботи філософів-гуманістів Л. Зизанія, І.Вишенського, З.Копистенського, Г.Смотрицького, К.Саковича та інших стали істотним елементом формування національної свідомості і культури українського народу.

У семіотичній концепції К.Твардовського чільне місце посідає питання співвідношення мови і мислення. Разом з К.Твардовським філософи Львівсько-варшавської школи Я. Лукасевич, К.Айдукевич, С.Лесьневський, Т.Котарбинський та інші керувались думкою про інтенціональну значущість мовних знаків та їх семантичну прозорість.

Мова визначається як суть єства людини, її свідомості та практичної діяльності І. Огієнком. Філософ переконливо доводить, що світогляд народу отримує своє відображення, насамперед, у його мові.

Виключність мовної теорії О.О.Потебні полягає у тому, що мова для нього не є ізольованим феноменом, вона нерозривно пов'язана з культурою народу, що є особливо важливим для нашого дослідження. Категорії мови тісно пов'язані у О.О.Потебні з народом, народностями, які є творцями мови.

Зазначено, що центральне місце в українській літературній спадщині займає глибоко самобутня творчість Т.Г.Шевченка. Вона є яскравим виявом естетичної свідомості, менталітету та світогляду українства.

Проаналізований невичерпний філософський здобуток, який являє для українства творчість І.Я.Франка. У численних літературно-критичних статтях І.Я.Франко розвивав основи естетичного знання, завершенням чого була його робота «Із секретів поетичної творчості», у якій глибоко проаналізовані естетичні та психологічні основи художньої творчості.

Літературно-публіцистична спадщина Т. Шевченка, І.Франка, Л.Українки, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, М. Коцюбинського, О.Пчілки-Косач, М.Старицького, Б.Грінченка та інших дозволила нам розглядати світобачення, світорозуміння народу. в аспекті безпосередньої залежності від мови.

Простежено відображення естетичних проблем мови у дослідженнях сучасних українських вчених: В. Лобаса («Конфлікти культури в українському суспільстві», «Українська та зарубіжна культура», «Українська культура в умовах глобалізації»), В. Лизанчука ( «Завжди пам'ятай: Ти - українець», «Не лукавити словом», «Кайдани ще кують: Факти, документи, коментарі про російщення в Україні»), О. Федик («Слово. Дух. Нація», «Мова як духовний адекват світу (дійсності)»), Р. Кіся (« Фінал третього Риму», « Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму)» та інших.

Проведений у першому розділі аналіз філософсько-естетичної проблеми мовного простору, соціокультурних аспектів мови у західноєвропейській та українській науковій і літературній спадщині дозволяє нам дійти висновку про полівимірність мовного простору як феномену загальнолюдського і національного буття. Його дослідження передбачає урахування багатьох аспектів мови у рамках наступних типів взаємодії людини, мови і світу: мовотворення, усвідомлення людиною світу і себе у ньому через слово, побудова смислового цілого світу, цілісності усіх явищ буття у їхньому синтезі.

Зазначені аспекти забезпечуються та реалізуються:

- мовою як складною духовно-семіотичною системою;

- історичним розвитком мови як явища людського буття;

- невичерпним естетичним потенціалом мови, яка за своїм значенням виходить поза межі реально-предметного світу, породжуючи його багатозначність, полісемантичність;

- здатністю мови до транслювання глибинних характеристик загальнолюдської культури і національного естетичного світу;

- мовленнєвим досвідом народу як його культурним досвідом;

- утворенням лінґвоестетичного середовища, яким визначаються сенсожиттєві орієнтири усього людства загалом і кожної окремо взятої нації зокрема.

У другому розділі «Естетичні засади логосфери» досліджені основоположні сегменти логосфери як цілісного простору розумової, інтелектуальної, почуттєвої діяльності людей, котра координується єдиним центром - мовою, що становить первинний духовний початок усієї людської діяльності по перетворенню оточуючого світу.

У підрозділі 2. 1. «Мова як найменовуючий початок світу» розглянута проблема мови в якості головної засади творення естетичного світу як усього людства, так і окремої нації. Зазначено, що до найменування світ не має онтологічної основи, ґрунту для виникнення. Через слово здійснюється приростання сущого, «світовості». Мова надає людському світу предметності, «місця», полишає його «бездомності».За допомогою мовної діяльності створюється та усвідомлена реальність, котру ми називаємо людським світом. Згідно з думкою М. Ґайдеґґера, самий світ існує завдяки своїй омовленості. Для О.Ф. Лосєва світ є дійсно сущим, а враження людини - це не зміст світу, а лише провідники, завдяки яким ми цей світ пізнаємо.

Підкреслено, що людська розумова та почуттєва діяльність ґрунтується на слові, однак єдиним процесом, що адекватний світові, є сам світ. Будь-який мовний опис, теорія, фразеологія, котрими створюються тунелі реальності, приречені до того, щоб бути завжди значно меншими, ніж світ, а, значить, і містити у собі менше, ніж він. Таке «протистояння» є і назавжди залишиться гарантом прогресу людської цивілізації.

Звернено увагу на те, що слово є істинним способом існування мови. Мовлене людиною слово втілює її активність, її творчий акт по змінюванню конкретної ситуації, а через синтез ситуацій - змінювання буття світу. Отже, мова як доступне розумінню світове буття здійснює себе у людському слові. Доведено, що, будучи символічно-змістовною, багатою культурно-ціннісними асоціаціями, і водночас нетривкою як в аксіологічному, так і в семантичному відношенні, мовна реальність світу відіграє велику самостійну роль у життєдіяльності людини і нації, має безсумнівне онтологічне та аксіологічне значення. Таким чином, мову ми можемо розглядати як найсуттєвіший засіб існування людини у світі, засіб пізнання і творення цього світу. Арґументовано, що через мову і мовлення осягається картина світу, характерна для даної культурної традиції.

У підрозділі 2.2. «Мова як діалектика космічного та екзистенціального» обґрунтовано, що замкненість мовної системи, її автономність, здатність до самоорганізації дозволяє нам досліджувати мову як цілісність, як діалектичну єдність космічного і екзистенціального. Мова певною мірою дозволяє нам простежити як із первинного, неподільного цілого землі й космосу поступово окреслюється семантичне роздвоєння логічного космічного і одушевленого, непослідовного, ірраціонального - людського.

Простежено, що українству притаманна власна космогонія, котра віддзеркалюється в українському слові: «земля говорить, промовляє», «ніч співає», «небо кличе» і т. ін. Український естетичний простір глибинно наповнений словом, котре не залишає місця духовному вакууму. Екзистенційна насиченість нашої мови і, водночас, упорядкована, гармонійна плинність її звучання є наочним втіленням, виявленням нерозривної діалектики космічного та екзистенціального в ній.

Показано, що естетичний світ українства, з його тяжінням до вищих форм почуттєвості, найбільш повно виявився у творах Тараса Шевченка, де відбувається конструювання українського космосу, будується світ України. Космічний світ шевченкових творів постає як живий, одухотворений світ українства. У поєднанні космічного та екзистенціального нашої мови втілені два світи: абсолютного знання та логічної виваженості космосу і жаги досягнення цього знання, усвідомлення власної недосконалості, яка породжує рефлексію духу. Ці два світи - землі й космосу, поєднані у мові, є однаково привабливими для української людини.

Проаналізовано дослідження космічної та екзистенціальної природи мови, здійснене С. Булгаковим у роботі «Філософія імені». Слово, за думкою філософа, - одна з найважливіших складових буття. Якщо буття - макрокосм, а думка, втілена у слові, - мікрокосм, то при народженні слова, за твердженням С.Булгакова, відбувається подвійний процес, що протікає у двох протилежних напрямках: з космічного буття виділяється думка, ідея цього буття, але, звільнена, вона одразу ж утілюється в словах і подальше її існування протікає уже «у світі думки і слова».

Проаналізовані роботи В. Вернадського, В.Ґумбольдта, М. Холодного у аспекті зазначеної проблеми - єдності космічного та екзистенціального початків мови. Подібні ідеї висловлювали М.О.Бердяєв, О.К.Горський, В.С.Соловйов, М.О.Умов, П.О.Флоренський, О.Л.Чижевський, та інші вчені. Домінуючою думкою праць цих вчених є твердження про те, що для людства ніщо не може бути таким звичним, як свідомо обумовлений світ - світ, обжитий за допомогою слова.

Проаналізовані дослідження діалектики космічного і екзистенціального у мові представниками російського символізму: В. Івановим, А. Білим. Співзвучні з цими роботами міркування були висловлені Л.Вітґенштейном.

Здійснений аналіз поглядів М. Ґайдеґґера відносно досліджуваної проблеми. У вченні філософа втіленням мовної сутності є людина, у якій поєднані вічний космос і тимчасова екзистенція. Питання про сенс і чинники буття енергії слова (або, за термінологією М.Ґайдеґґера, «екзистенції») становлять потужне сингулярне ядро самовизначення людини як єдиної істоти, що наділена даром мовлення. У екзистенціальності й космічності мови ми маємо змогу спостерігати знамените ґайдеґґерівське коло: слово приходить до земного існування з космосу і, у постійному шуканні глибинних смислів буття, посилається людиною у космос. Тобто самою екзистенціальністю свого буття, його мовною реальністю людина стає причетною до вічності космосу.

Розглянуто питання про тяжіння мови до виходу за власні межі, досліджене Ґ.Ґадамером: мова, що перебуває у постійному борінні космічного і екзистенціального, сягає за межі чистої екзистенції і проривається до Абсолютних смислів космосу.

На підставі ідей, покладених в основу зазначених теорій, робиться висновок про те, що сполучення непоєднуваного - космічної вічності з її відсутністю ознак вимірності, із земним, екзистенціальним, що підкоряється жорстким часовим і просторовим кордонам, активізує несподівані мовні аспекти, у яких сама вічність постає як невимірна низка вимірюваних відрізків часу (вічність, наповнена мовою, омовлена вічність).

У підрозділі 2. 3. «Мовний соціокод як умова національного буття» простежено орієнтації мови як явища національного буття на соціальний контекст. Мова досліджена у якості визначального соціального коду, котрим забезпечується єдність та самодостатність буття національної спільноти. Проаналізовані поняття «мовний код» та « мовний соціокод». Код розуміється нами як знакова структура, правила сполучення, упорядкування символів, або як засіб упорядкування логічної та почуттєвої інформації оточуючої людину дійсності. Найбільш близьким до коду терміном є термін мови, котрий можна інтерпретувати як історично складений соціокод. Мовний соціокод, у його цілісності і водночас різноманітності дискурсів, ми розуміємо як сукупність знань, ціннісно-смислових орієнтирів і механізмів їх взаємодії, втілених у мові. Мовний соціокод - це заданість форми буття національного соціуму, у котрій цей соціум еволюціонує.