Моральні колізії сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОРАЛЬНІ КОЛІЗІЇ СУЧАСНОСТІ

Зміст

1. Етичні проблеми сучасної цивілізації

2. Ціннісний аспект наукового знання

3. Моральне осмислення екологічних проблем

4. Етичні проблеми в контексті розвитку біотехнологій

5. Масові комунікації та їх вплив на моральну свідомість особистості

Список використаної літератури

1. Етичні проблеми сучасної цивілізації

У XXI столітті людство живе в новій реальності, зіштовхнувшись з глобальними проблемами та загрозами (ядерна катастрофа, смертельні хвороби пов'язані з порушенням імунної системи організму, тероризм, техногенні катастрофи і т.ін.

Все частіше ми стаємо свідками появи таких технологій, які дозволяють людині вирішити будь-які проблеми, поліпшити якість життя і навіть врятувати життя. Та проблема прогресу наукових знань та технологій не лише дарує людству надію, а й ставить перед людством нові надзвичайно гострі проблеми, які занадто далеко виходять за рамки морального досвіду людства. Що в цілому свідчить про ріст актуальних проблем сучасності, особливо ціннісного аспекту адже в умовах планетарної ринкової економіки знання та наукові технології стають "товаром" перетворюючись в головне джерело не лише потенційних благ, а й глобальних екзистенційних загроз існуванню людини.

Як не парадоксально це звучить, але єдиним автором і одночасно жертвою цих процесів є сама людина і створена нею соціальна система.

Тому у суспільстві та культурі сучасності ми є свідками своєрідної "поверхневості", "непотрібності", яка в свою чергу породжує "чужу мораль" (В.Распутін), що ще раз наголошує на моральній кризі сьогодення та на гострому дефіциті моральних цінностей у суспільстві. Нажаль, сьогодення демонструє таку відносність моральних норм та сягає такої безмежності релятивізму, що всі загальнолюдські цінності не просто втрачають, а взагалі позбавляються суті. Знецінення зайшло так далеко, що справжні моральні цінності розглядають як прості "раціоналізації", як "висновки" або як "речові реакції", що маскують егоїстичні матеріальні та користолюбні мотиви особистості. Складається враження, що в самій цивілізації сучасності закладено абсолютно неправильні ідеї, стимули та мотивації, адже все "те що протягом тисячоліть становило світ людини, сьогодні немовби зазнало краху" .

Про таке моральне пророцтво (правда щодо західної культури) зауважував ще П. Сорокін, де межа між істинним і хибним, справедливим і несправедливим, прекрасним і потворним, між позитивними і негативними цінностями почне невпинно стиратися, "поки не наступить царство розумової, моральної, естетичної і соціальної анархії", а "моральний категоричний імператив виявиться витісненим гедоністичними міркуваннями егоїстичної цілевідповідності"

Та одночасно, як зазначає український дослідник В. А. Малахов, ми з вами є свідками і надмірної актуалізації моралі, своєрідного "моралізаторства", у масовій культурі суспільства, маніпуляціями моральними нормами насамперед у сфері економіки та політики. Адже пануючі в сучасному суспільстві моральні установки, норми в більшості залежать від економічного та політичного фактору і в цілому визначають загальну спрямованість та темпи розвитку сучасної цивілізації, тому спостерігається різка зміна, а інколи і повний "демонтаж" політичних, економічних і правових механізмів регулювання поведінки людини у суспільстві. Все це в цілому наголошує на нагальній актуалізації етичного аспекту не лише в сучасному гуманітарному та природничому знанні, а й в інших сферах знання. Розвиток біотехнологій, новації в економіці, політиці, засобах масової інформації, поява віртуального простору культури - все це вимагає серйозного етичного осмислення та контролю, прояснення гострих питань, перегляду традиційних етичних теорій, нового масштабу відповідальності.

Тому особлива актуальність моральних проблем сучасності визначається насамперед наступними факторами:

по-перше: бурхливий розвиток науки і техніки та превалювання людини над природою;

по-друге: сучасні досягнення у сфері біотехнологій, що не лише "дарують" життя, "керують життям", "контролюють" смерть, а й маніпулюють процесами зародження та "завершенням" людського життя;

по-третє:, зміни в духовному житті людства призвели до конфлікту з традиційними цінностями, до разючої зміни міри відповідальності людини за будь-яке Інше життя та за своє власне.

Внаслідок чого людина впритул підійшла до усвідомлення необхідності вибору між добром і злом, буттям і небуттям, смертю та безсмертям, що в свою чергу вимагає сутнісного взаємозв'язку науки і моральності, свободи та відповідальності для подальшого розвитку людського роду.

Адже сьогодні нагальним питанням залишається питання як залишитися людиною за наявних умов нашого спільного існування? Як вберегти в собі міру людського? Як вберегти здатність до самообмеження, вміння відкривати себе Іншим, сприймати Іншого?

Особливо гостро ці та інші питання і суперечності стоять перед людством, так як особливо потребують оцінки з точки зору моралі, що вимагають вірну відповідь, що є можливим, а що є морально припустимим. Що в свою чергу акцентує увагу на напрацюванні стратегії відродження духовної моральної культури та необхідності формування нової етичної парадигми.

Основною причиною різноманітних колізій сучасної епохи багато вчених, як вітчизняних так і зарубіжних ( наприклад: Л. Мемфорд, X. Ортега-і-Гассет, М. Гайдеггер, Ж. Еллюль і б.і.) вбачають насамперед в надзвичайному розриві між технологічною та моральною складовою. Негативні наслідки такого розриву( як уже зазначалося вище) ми спостерігаємо у сьогоденні, коли моральні орієнтири стали "застарілими", викривленими, а прогресивний розвиток техніки призводить взагалі до відсутності будь-якого прогресу у сфері моральності. Так, на думку сучасного німецького дослідника В. Гьосле, інтенсивний розвиток техніки, призводить до дезорганізації внутрішнього світу людини, руйнуванню балансу людської раціональності "... деякі форми раціональності, особливо технічна раціональність, розвиваються занадто швидко; більш того, вони зростають по експоненті, тоді як інші, традиційно названі мудрістю, іншими словами, пов'язані з розглядом цінностей нині не розвиваються абсолютно і навіть потерпають регрес" .

Перетворення сфери технологій і комп'ютерної інформації в надзвичайно стрімко розвиваючу гілку науково-технічного комплексу, що охоплює транспорт, промисловість, медицину, комунікації, освіту, послуги, побут і багато іншого призводить до ситуації, коли людство стає заручником обставин, адже від техніки неможливо відмовитися, її можливо лише подолати, на що неодноразово наголошували такі дослідники як німецький філософ К. Ясперс, російський філософ М. Бердяєв, російський філософ С. Булгаков і ін., так як вона не лише дає нам шанс, а й викликає непередбачувані небезпеки. Що в свою чергу тягне за собою заміщення багатьох видів людської діяльності, вплив на моральність, політику, психологію і ін. Тому питання наслідків науки та технологій вже давно є основним у необхідності цілеспрямованого розвитку науково-технічного прогресу. Але виникає питання, чи підкорюється технічний розвиток суспільному контролю, чи лише власній внутрішній динаміці розвитку? Нажаль сьогоднішня ситуація не дає змоги суспільству належним чином ні адаптуватися до дії науково-технічного процесу "традиційним засобом" проб та помилок, ні дати відповідь на ті чи інші питання (російський дослідник А. В. Миронов) .

В даному ракурсі, багато хто вважає, що за раціональними намірами безпосередніх учасників формування техніки, інженерів, вчених, винахідників і інших криється "рука" економічного утиску (ринковий механізм) на техніку, а сама "техніка" виникає через некерований розвиток природознавства. Наголошується і на некерованому "потязі до гри" інженерів, еволюція техніки в даному випадку багатьма дослідниками описується як п'єса без автора. В зв'язку з цим політичні, екологічні, економічні, соціальні, культурні та інші наслідки технічного розвитку є занадто очевидними.

Парадоксальною рисою сучасності є насамперед те, що з однієї сторони науково-технічний прогрес створює небачені можливості для задоволення людських потреб, а з іншої - руйнує саме підґрунтя людського існування. За своєю суттю технічна цивілізація "не бажає знати особистості", але вимагає її активного втручання у різноманітні сфери діяльності, формуючи певним чином нову людину, яка їй відповідає (М. Бердяєв).

Тобто, моральна дезорієнтація, моральне "падіння" сучасної людини полягає в тім, що техніка відчужує людину саму від себе, забирає в неї "істинне" буття. Доречним, буде згадати працю німецького філософа та економіста И.Бекмана "Вступ до технології" (1777р), який розглядав технологію насамперед, як науку про використання (обробіток) природного або пізнання ремесла, де технологія має сприяти покращенню виробництва. А сьогодення, на превеликий жаль, доводить, що економічний успіх залежить не від виробництва речей, а від виробництва ідей, де добавлена вартість створюється інноваціями, які сприяють розповсюдженню товарів та послуг.

Нині подібна ситуація призвела до створення своєрідної техносфери, світу речей та механізмів, де людина виступає механізованим індивідом, який доповнює функціонування техніки, а конфлікт виникає тоді коли можливості людини не співпадають з вимогами технічного забезпечення. Акцентуючи тим самим, свою увагу на людині в техносфері - де "людина - перетворюється у машину". Так, в наукових колах все частіше в даному аспекті обговорюється перспектива "техногенного" майбуття людства, тобто те що ми в цілому і спостерігаємо, поступове знищення "біологічної людини" та перетворення її в подвійну за своєю природою біотехнічну істоту, шляхом втілення різних технічних "присадок" для удосконалення інтелекту

Так, на думку американського вченого Б. Фула "людина-метаболічно регенеративна, на 99 % автоматизована, індивідуально-унікальна система абстрактних форм, де обмін енергії та здатність до управління мають безперервно розширювати, перебудовувати і підтримувати в робочому стані двосторонній внутрішньо-зовнішній інструментальний комплекс, в якому як внутрішні, так і зовнішні системи складаються з прогресивно змінних і взаємно трансформованих хімічних, гідравлічних, пневматичних, електромагнітних, термодинамічних, молекулярних і анатомічних структурно-моделювальних процесів".

Тому виникає нагальна необхідність гуманізації закономірного процесу розвитку науки і техніки, "повернення" його в сторону людини. Адже добро і зло не йдуть від техніки, а від суспільства і від людини (жодній машині, навіть сучасним роботам неможливо запрограмувати будь-які моральні установки, наприклад, почуття совісті). Так, один із творців кібернетики Н.Віннер у своїй праці "Людина і робот" зазначає, перефразовуючи відомий вислів з Біблії "Людині -людське, а машині -машинне". Ґрунтуючись на своїх знаннях та досвіді, науковець впевнений, що вкласти моральні якості в машину неможливо, так як природа моральності виходить далеко за межі закономірностей предметного світу в якому створюються машини й техніка. Тому використання техніки для добра або зла людини залежить від самої людини, яка використовує її в своїх цілях, від її моральних установок. Для того щоб позбутися негативного впливу техніки на моральну свідомість особистості, зарубіжний дослідник Ж.Енлюль єдиний вихід вбачає у відмові від техніки, пропонуючи своєрідну "етику відмови від влади техніки" через ідею самообмеження людини.

Потрібно зауважити, що у розв'язанні таких загроз нажаль немає якогось однозначного вирішення, зрозумілим є лише те, що воно має бути комплексним, багатоетапним і складним. Йдеться про систему життєдайних принципів, що полягають у поширенні морально-аксеологічного виміру соціобуття, а це насамперед перегляд панівної ролі цілераціональності, що в першу чергу пов'язані з онтологічним виміром людини, людяності та пошуком моральних метаоснов суспільства.

етичний цивілізація біотехнологія моральний

2. Ціннісний аспект наукового знання

Однією з реалій сучасності є моральні проблеми в науці XXI ст. Адже колишнє сократівське "знання є добро" замінено беконівським "знання - це влада", де раціонально-наукове осягнення світу виступає чи не основною причиною зміщення пропорцій у ціннісних орієнтаціях. Адже пропорції, функції, конструкції та обрахування, площини стали набагато зручнішими для повсякденного життя людини. Проте, історичні та культурні явище кількісним вимірам не піддаються, а такі поняття як честь, гідність, обов'язок і людське життя взагалі не підвладні їм.

Здавалося б надзвичайні відкриття середини XX ст., що призвели до створення атомної зброї, небачених успіхів у розвитку біотехнологій і багато іншого, але, як не парадоксально - призвели і до певного "підриву" авторитету науки. Наука, метою якої є пошук істини й здобуття нових знань, поступово втрачає пріоритетне право на визначення істини та похибки. Похитнулася віра в перевагу людського розуму та безмежні властивості науки у вирішенні будь-яких проблем людства, внаслідок чого спостерігається і вже надто гостро відчувається, за висловом сучасного російського дослідника П.Д.Тищенко, "децентралізація ціннісного світу". В зв'язку з чим сутнісно змінюється сам етос науки (моральні переконання і моральні обмеження, що пов'язані з науковою діяльністю).

Сучасні зміни свідчать, що якщо раніше моральні переконання та певні обмеження відносилися перш за все до об'єктивних результатів дослідження, то на сьогоднішній день мова йде, перш за все, про моральну відповідальність вчених за дослідження перед суспільством, які можуть принести непоправну шкоду не лише довкіллю, а й самій людині. Так, ще давньогрецький філософ Арістотель завбачав, що хто рухається вперед в науках, але відстає в моралі, той більше йде назад, ніж уперед. Тому відповідь на це питання надзвичайно важко знайти, але є досить важливою.

Наука є досить вагомою складовою частиною людської культури і є зрозумілим, що без інтелектуальних надбань ані матеріальний, ані духовний розвиток людства є не можливим. Але науку - одну з людських цінностей можна примусити сьогодні промовчати, фінансово підкорити, в ім'я чийогось самоствердження, кар'єризму, монополії наукових шкіл, плагіату і б.і.

Натомість, особлива відмінність даної проблеми полягає якраз в тому, що сама по собі раціоналізація та інтелектуальні надбання не є ворогом людства, а навпаки є джерелом різноманітних горизонтів, засобом же руйнації культури вона стає лише включившись в певну систему соціальних відносин. Сучасні ж, соціальні відносини, на превеликий жаль, підтверджують тезу К. Маркса, про те, що великі гроші дозволяють кульгавому придбати двадцять чотири ноги, а інтелектуально недосконалому купити сотні талантів та геніїв. Зачаровані небувалими успіхами наукової думки, ми не помічаємо прірви біля якої опинилися: дефіцит природних ресурсів Землі, енергоносіїв, води, продуктів харчування все це є наслідком "особливих" раціоналізаторських принципів.

Наука окрім певних переваг принесла людству нові моральні проблеми, що породжують насамперед питання можливості включення у наукове пізнання ціннісних орієнтацій та акцентують увагу на відповідальності вчених перед суспільством та перед самою людиною.

Сьогодення наукового знання зіштовхнулось з непередбачуваними парадоксами: з однієї сторони наукове знання сприяє інтеграції знань, а з іншої - росту людської цивілізації; і прогрес наукового знання, крім потенційних небезпек (наприклад: проведення експерименту завбачає спостереження за об'єктом дослідження іноді в екстремальних і досить небезпечних умовах, коли сам об'єкт може загинути; дослідження ядерних реакцій тягне за собою створення своєрідних умов (вироблення, накопичення, зберігання, утилізацію), що певним чином залежно від масштабів може абсолютно суперечити таким традиційним моральним нормам, та настановам, як "не зашкодь" та "не вбий")); має ще й позитивні наміри: - розв'язання проблем питної води та харчування; створення енергозберігаючих технологій, розв'язання екологічних проблем і б.і.

Саме в цьому аспекті можна виправдати також і різноманітні ризики, як технологічного, так і біологічного характеру, але лише при умові гармонійного розвитку етики науки й суспільства в цілому (стримування агресивного руйнівного впливу на людину і природу, що притаманна бездумному використанню досягнень науки і техніки, а з іншого - на збереження та виховання нового мислення у людини, усвідомлення необхідності здобуття нових знань для подальшого розвитку цивілізації).

Звичайно, що деякі дослідження можуть нанести непоправну шкоду суспільству і привести до катастрофи. Але хто і як може визначити негативні наслідки майбутніх досліджень?

Дискусії з даного приводу, серед вчених та в засобах масової інформації, свідчать про відсутність чітких критеріїв щодо можливості заборони на такі дослідження. Тим більше що самі науковці дотримуються думки, що коли негативні наслідки досліджень є безсумнівними, то заборона на них є необхідною. Та, на превеликий жаль, не завжди можливо завбачити майбутній результат, особливо абстрактний та не пов'язаний з технологіями. Наприклад, загальновідомими є факти, що навіть математичні теорії інколи знаходять втілення в практичних речах. Таким чином, науковці приймаючи різноманітні рішення повинні відчувати відповідальність за наслідки наукових здобутків, висновків. В кінцевому рахунку результати дослідження залежать насамперед від свободи волі науковця і уявлень про добро і зло, на яких ґрунтується практична мораль науковця. Та одночасно його свобода вибору обмежується моральною відповідальністю перед людством. Як зауважив французький вчений Ф.Кюрі в XX ст., що вчені не повинні бути співучасниками тих, кому недосконала соціальна будова дає можливість використовувати результати наукових робіт в егоїстичних та зловмисних діях.

Доречно також згадати відомого дослідника німецького філософа К.Ясперса в концепції якого наука та техніка самі по собі є ні добрими ні злими, такими вони можуть бути лише в залежності від цілі застосування науки і техніки. Одночасно неможливо позбутися зворотного ефекту: і наука і техніка створені людиною впливають і на саму людину, що само по собі не може не викликати тривоги. Наука та пов'язані з нею технології, за німецьким філософом М.Хайдегером мають мету показати все у вигляді готової наявності - бери користуйся. Так, наприклад зауважує М.Хайдегер, уже не електростанція стоїть на Рейні1, а Рейн існує для того, щоб поставляти гідравлічний напор для електростанції. Подібне відношення, нажаль, ми спостерігаємо нині і по відношенню до людини, як "другосортного матеріалу". Так Нобелівський лауреат М.Борн зазначав: "На моєму віку наука стала справою державної важливості, вона привертає зосереджену увагу суспільства, і тепер точка зору на науку як на "мистецтво заради мистецтва" застаріла ... Я сам усвідомив цей аспект науки лише після Хіросіми... Не дивлячись на всю мою любов до наукової роботи, результати моїх роздумів виявилися безрадісними (гнітючими). Тепер мені уявляється, що спроба природи створити на цій Землі мислячу тварину може закінчитися нічим" .

Досліджуючи етичні проблеми сучасної науки, відомий західний методолог науки Е.Агацці звертав увагу на те, що ці проблеми вже давно знайомі традиційній етиці. Коли дія вважалась морально забороненою, коли вона має передбачуваний негативний наслідок - у співвідношенні з принципом, що слід не тільки не прагнути забороненого, але й обов'язково його уникати. Таким чином, від дій, які несуть за собою передбачувані негативні наслідки, необхідно відмовитись, що є очевидним фактом. Серйозна проблема виникає у тих випадках, коли дія як така не є морально індиферентною, а має позитивну мету (можливо, у вищому ступені позитивну, що збігається з обов'язком), і разом з тим - передбачуваними є негативні наслідки.

У розв'язанні даних проблеми важливим є розуміння певного типу раціональності, що відповідає саме сучасному науково-технічному етапу розвитку, звернення до "іншої, гуманної, культурної науки" (за російським дослідником І.Пригожиним)

Пошук варіантів призвів до шляхів спасіння, що полягав у подоланні безмежної прірви між природничими та гуманітарними науками, їх співпраці. Йдеться, насамперед про прикладну етику, що засвідчила синтез теорії та практики та "етизацію" різноманітних сфер людської життєдіяльності. Яка володіє здатністю розв'язувати моральні конфлікти та дилеми, що виникають у сучасності як на індивідуальному так і на соціальному рівні.

3. Моральне осмислення екологічних проблем

Однією з ключових проблем, що стоїть на порядку денному є питання про зміну вектору наукових технологій та технічної цивілізації в цілому стосовно навколишнього середовища, взаємодії з екосистемами, з іншим живим, з людиною - вони відрізняються найбільшою складністю і відповідальністю в силу своєрідного "мовчання" природи. При звертанні до проблем екології, виникає ситуація, де абсолютно реальною є межа іншого - межа між ідеологією споживання і духовністю в цілому. Між тією духовністю, яка є реальною альтернативою споживацькій парадигмі сучасного суспільства. Межею, що відкрила сучасній людині її конечність та не відтворюваність.

Критична екологічна ситуація, що склалася в сучасному світі є закономірним результатом змін навколишнього середовища, викликаних бездумною діяльністю людини, а саме порушенням відповідності прийнятих суспільством способів задоволення своїх потреб і меж допустимих для біосфери. Порушення співвідношення між цілями і засобами життя та надмірно технізована раціоналізація підвела людину до формування особливої системи цінностей, що проявляє себе у владі людини над людиною та природою - руйнування природних екосистем, знищенням озонового прошарку, забруднення води, деградація землі, знищення флори та фауни і б.і. А самі межі, що встановлювалися на основі саморегуляції складних систем та їх природоосвітніх проектів, які нажаль, не виправдали себе і стали джерелом глобальних проблем (яскравий приклад екологічних катастроф є практика грандіозних перетворень природи: каскад ГЕС на Дніпрі, осушення боліт Полісся, іригація на півдні, хімізація землеробства, аварія на Чорнобильській АЕС і багато іншого).

Ці проблеми вже давно зачіпають всі сторони життя людей і людства в цілому, так як традиційні моделі історичного розвитку підкорення природи підвели людину до вибору: загинути або змінити своє взаємовідношення з природним світом.

Потрібно зазначити, що дані проблеми не є новими, вже в 70-х роках ХХ ст. в роботах Римського клубу досить чітко були визначені сценарії майбутніх екологічних катастроф та шляхи виходу з подібних ситуацій шляхом переходу до екологічно чистих технологій та зміни світоглядних установок щодо природи. Але, нажаль подібні сценарії у досягненні "ідеалу" стали джерелом проблем нового ґатунку: чи можливе взагалі обмеження споживання природних ресурсів при сучасному демографічному натиску?; чи можливим є співвіднесення свободи людини з принципами ринкової економіки?; як змінити ціннісний аспект технократичного суспільства, що до тепер орієнтується на перетворення природи?; які етичні імперативи потрібні щоб зберегти майбуття людства в цілому? Породжуючи головне питання про існування самої людини (тим більше, що сучасну екологічну кризу, в переважаючій більшості, тлумачать як антропологічну кризу (внутрішню), духовну, а не зовнішню стосовно природного середовища).

Вирішення даних проблем можна досягти лише кардинальною зміною свідомості самої людини, відмовою від традиційної ідеології споживання (позбавлення від рабства власних потреб та благ), і особливо напрацюванні нових етичних принципів. Адже незважаючи на раціональне розуміння ситуації важливим перш за все є зміна екологічної свідомості , що пронизана насамперед економічними інтересами "...не тільки тому що умови життя руйнуються хибною діяльністю, а й тому, що причини кризи довкілля такою самою мірою пов'язані з нашою хибною свідомістю"1, зазначає німецький філософ К.М.Маєр-Абіх.

Пошук нових моральних цінностей приводить людину до певної дилеми: розглядати людину як частину природи або залишити за нею особливе місце (позаприродне!?), що наділяє людину особливої цінністю та надає особливий сенс її існуванню. Та в даному випадку виникають наступні запитання: чи володіє природа моральною цінністю, правами морального відношення до живої і неживої природи і б.і., Чи можливо вона є лише середовищем необхідним для людського існування?

Адже сучасне суспільство й далі ґрунтується на антропоцентризмі(від грец. - людина, - центр) протиставляє людину (як вищу цінність та природу (як її власність)); і продовжує поділяти людину та природу, хоча насправді людина не протистоїть природі, а є її невід'ємною частиною природи. Але якщо ми частина природи, то яка? Як навчитися відноситися до Іншого живого і "неживого" як до самого себе? При умові, що при мілліардах різновидів живих істот - звірів, птахів, комах, рослин і т.п., людина є єдиною істотою, що володіє мовою і розумом...

Вирішенням даних проблем, як проблема морального відношення до живої і "мертвої" природи, проблема цінностей природного світу, проблема прав розглядаються таким напрямком прикладної етики, як екологічна етика , яка наголошує "істинній" цінності будь-чого живого Іншого, це цінність, що є незалежною від інтересу або оцінки людини.

Потрібно, зазначити що для екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямків: як прикладну етику, професійну етику і ін..

Так, екологічна етика - як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи еколог/ органу /організації, котрі здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. І які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика відношення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму і ін., як зазначає, американський дослідник Р.Атфілд, це особливі сфери екологічної етики. Але, одночасно, екологічна етика, як особлива система цінностей і принципів, що регулює відношення людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій. Адже бережливе відношення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з навколишнім середовищем, або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.

Етичні вчення, як правило цінність пов'язують з людиною, а екологічна етика розширює розуміння цінності до масштабу екосистемного блага дозволяє одночасно зберегти й традиційні гуманістичні цінності стверджуючи екологічний холізм (цілісність). Всі види живої природи, екосистеми, природні об'єкти так як і сама людина володіють притаманною їм внутрішньою цінністю. Хоча обговорення проблеми цінностей є не новою, але в руслі розвитку екологічної етики "цінність природи" почали визнавати лише в кінці XX ст., опорою якого є Всесвітня Хартія Природи (2000р.), в якій наголошується "...будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує на повагу, яка б не була її корисність для людини"1. На думку багатьох дослідників лише наявність внутрішньої цінності - є достатньою для поваги та збереження природи. Саме екологічна етика вводить світ природи у світ людських цінностей стверджуючи "самоцінність природних об'єктів". Адже з точки зору екологічної етики основною умовою моральної поведінки людини є відмова від насилля по відношенню до природи, не принесення шкоди всьому живому, відмова від розкоші та споживання, "благоговіння перед життям" (А.Швейцер). у взаємовідношеннях людини та природи завбачає насамперед певний "момент переживання" - усвідомлення себе відповідальною особистістю і одночасне розуміння в чому саме для людини і суспільства в цілому, полягає різнобічна цінність природи. Усвідомлення людиною себе і природи, як суперечливої єдності є необхідною передумовою для вироблення певних узагальнених принципів, моделей поведінки і діяльності в навколишньому середовищі, які реалізують духовні та фізичні потреби людини та не принесуть шкоду довкіллю.

В ієрархії цінностей екологічна етика наголошує на превалюванні гармонійного і рівноправного співтовариства людей та Інших живих та неживих компонентів природи. Людина не має права вирішувати з позицій користі та цілевідповідності питання про цінність і право на життя того або іншого біологічного виду. Вона має не допускати втрат у біорізноманітті, турбуватися про збереження всіх видів і об'єктів природи. Проблему моральних цінностей у відношеннях з природою людині потрібно вирішувати виходячи з того, що екосистеми і співтовариства людей є самостійними моральними суб'єктами , які володіють невід'ємною цінністю "ніщо більше не повинно існувати тільки задля іншого: ані частина людства тільки задля якоїсь іншої частини, ані інші живі істоти тільки задля людей, ані стихії життя тільки задля живих істот. Усі вони мають власну самоцінність у природному універсумі, задля себе варті того, щоб у своїй діяльності на них зважали ті, кому розум дарований природою, дає вгледіти цю самоцінність... Не людина є мірою всіх речей, а все, що існує з нами, є мірою нашої людяності" .

Значного інтересу у спробі вирішити проблему взаємовідношення людини та природи, та власне кажучи, самого "права природи" стала публікація есе відомої письменниці Б.Брофі "Права тварин"(1960), яке і стало своєрідним поштовхом до різноманітних обґрунтувань наявності прав не лише у природи, а й у інших істот: дерев, рослин, мікроорганізмів, екосистем і ін..

До речі, "Права природи" є одним з найбільш дискусійних напрямків сучасної екологічної етики, що спрямований на благополуччя окремих особин тварин та закликає до позбавлення від страждань та експлуатації. Прихильники "прав тварин" визначають свій напрям, як сукупність ідей морального, законодавчого і охоронного порядку по відношенню до тварин та мають два напрямки: утилітарний та деонтологічний.

Представники цієї течії (австралійський екофілософ П Сінгер, англійський екофілософ Р. Райдер, англійський екотеолог Е. Лінзі) не вводять у моральний статус рослин та неживі природні об'єкти, як наголошує П Сінгер - мова йде про те, що тварина - істота, що володіє почуттям, розумом ( у вищих тварин), - має право на життя, захист від страждань. Адже загроза життю людини і тварини має однаковий характер, а духовне і інтелектуальне домінування людини над твариною не має значення. Рух "Права тварин" пропагує ідеї вегетаріанства, відмову від тваринної їжі, використання тварин для розваг, полювання та експериментів на тваринах, так як у людини є борг перед тваринами. А Е. Лінзі захищає концепцію "прав тварин" з позиції християнської теології , адже, Всесвіт створений любов'ю, а те, що створене любов'ю, не може не мати цінності.

Окрім того, в історії людської культури, права тварин визнавались у слов'ян, у Давньому Єгипті, згадувалися в юридичних документах Давнього Риму; активну діяльність у відстоюванні прав тварин вів християнський святий Франциск Асизький (чернець францисканець); а у Російській імперії вперше було обґрунтовано права тварин вченим П.В.Безобразовим у книзі "Про права тварин",; Проф. Московського університету Г.Кожевніков перший підняв питання про право первісної природи на існування; а також на захист природи ставали такі визначні уми як: природохоронник Дж.Мюїр, засновник екологічної етики О .Леопольд, російський професор А.П. Семенов-тян-Шанський, Лев Толстой і ін.. Та справжній прорив у європейській традиції стосовно прав тварин зробив англ.філософ 18-19 ст. І.Бентам, що акцентував увагу чи "можуть вони мислити або говорити, а в тому - чи можуть вони страждати"; а також на права тварин "Може наступити день, коли тварини будуть вимагати відновлення їх прав"

Тому дослідник, що проводить експерименти на тваринах завжди стоїть перед моральним вибором: в ім'я якої цілі я мушу забрати життя у живої істоти або принести їй шкоду та страждання? І чи взагалі людина має право керувати життям беззахисної істоти? Чи допустимі подібні експерименти, якщо існують більш гуманні способи? Адже надто довгий час, природні об'єкти і тварини не розглядалися об'єктами моральних вчинків людини, а лише як засіб для досягнення людських цілей.

Так, у ХУП ст. юрист Н. Уард та ботанік Дж Рей, філософ Дж.Локк, виступили з твердженням, що тварини мають внутрішнє право на власне життя, незалежно від утилітарної цінності для людини. Що було своєрідним переворотом, адже визнаючи моральну цінність тварин вони наголошували, що людина не являється центром біологічного світу. Стає необхідністю обґрунтування і введення в дію морально-екологічного імперативу - об'єктивних вимог до людей, відповідальних за науково-технічний прогрес і використання його досягнень у практичних цілях; особливо на формуванні нового "гуманістичного" відношення до природи та адекватних моральних "людських якостей" за А.Печчеї.

Якщо повернутися в історію, то початково класична етика у своїх витоках була антропоцентричною, а з часом поняття моральності стало поширюватися на інші форми буття, зокрема на сферу живого ("етика благоговіння перед життям" А.Швейцер ), а потім і на природу взагалі (відношення "людина - природа).

Ставлення людини до природи нині набуває такого самого морального значення, як і ставлення людини до людини, що завбачає про поєднання морального імперативу та імперативу екологічного. Так у 1991 році вперше у світі в законі Нової Зеландії "Про управління природними ресурсами" було законодавчо закріплено захист внутрішньої цінності екосистем, а в 2001 році Рада Європи заборонила тестування косметики на тваринах. Яскравим прикладом, втілення гармонійної взаємодії людини та природи є схвалення "Декларації прав живих істот" на міжнародному семінарі "Три-буна-9","Природні права природи" у 2003 році у м. Києві, де були визнано наступне: Право на життя; - право на природну волю в природному середовищі існування;- право на відсутність відповідальності перед людиною; - право на захист законом; - право на необхідну для існування частку земних благ; - Права дикої природи Землі: право на життя; право на волю від людського контролю і керування; право на відшкодування збитку; право на захист законом; - Права неживої природи Землі: право на життя; право на захист від радикального втручання з боку людини; право на захист законом; право на відшкодування збитків.

Особливо складними моральними проблеми, які вважаються надзвичайно перспективними у сфері захисту навколишнього середовища, є проникнення новітніх технологій практично у всі альтернативні галузі сільськогосподарської промисловості. Що у своїй цілісності, як не парадоксально містять загрози, що вимагають особливої рефлексії та врахування всіх можливих ризиків негативного впливу як на довкілля, так і на саму людину.

Наприклад, на сьогоднішній день, внаслідок застосування різноманітних пестицидів та генномодифікованих культур відбувається деградація верхнього шару землі, що у 16-30 раз перевищує здатність ґрунту до природного відновлення, окрім того понад 100 млн. акрів землі насаджено генномодифікованими культурами, що викликає стурбованість. Тому існує небезпека легковажного застосування здобутків молекулярної біології -це порушення рівноваги та саморегуляції біосфери - цілісної системи, де не можна змінити жоден із елементів ( це своєрідні терези - де з однієї сторони - благо, а з іншої - жахлива перспектива від небаченої досі біологічної зброї, так як надання нових якостей рослинам та тваринам несе в собі серйозну стурбованість, чи не буде даний ген передаватися бур'янам та чи не перетворить культурну рослину в дику? ( до речі саме з такими наслідками вже зіткнулися у Луганському природоохоронному заповіднику НАЛ України "Придонецька заплава", де було виявлено колонію незвичного для наших земель злаку(агресивна рослина, яку не їдять тварини) - результат був приголомшливим, адже батьківщиною даного злаку є Північна Америка; або наприклад наслідки токсинів, ксенобіотиків, хімікатів та пестицидів для навколишнього середовища (синтетичні сполуки впливають та змінюють структуру біоценозів, екосистем) та самої людини - поява в природі нових інфекційних хвороб, онкологічних захворювань, що небезпечні, як для людини так і тварин).

Що в цілому свідчить знову ж таки про серйозні проблеми, а саме про насилля над законами природи. Тому, потрібно підкреслити, що новітні технології вимагають їх етичної оцінки на стадії наукової розробки ще до втілення в практику. Саме тому, потрібно досить відповідально відноситися до використання технологій, щоб всебічно оцінити їх можливі негативні наслідки.

4. Етичні проблеми в контексті розвитку біотехнологій

В останній третині XX ст. на зміну взаємовідносин у системі люди-на-природа вплинув розвиток біотехнологій, стрімкий розвиток яких створив вихід поза межі як природного, так і людського світу створюючи нові моральні дилеми "вихід за межі буденного досвіду людей, з однієї сторони, дозволяє людям оволодівати такими силами природи, яким без науки оволодіти було б неможливо і які є більш потужнішими, ніж ті, якими раніше володіла людина. З іншої сторони, тут ховаються серйозні небезпеки для людства в цілому" , що нагально поставили питання захисту прав людини та її гідності.

В даному контексті мова йде, перш за все про біомедичні технології, які певним чином актуалізували етичну складову та разом з тим трансформували традиційне уявлення про природу та характер самої медицини, можливості, та сутність самого людського життя.

В кінці 60-х питання "що таке людина і в чому її суть" стали предметом зацікавленості не лише філософії, а й інших сфер наукового знання та практики. Адже розвиток біотехнологій став загрозою трансформації людини як біологічного виду. Біотехнології не лише "рятують" людину, а в процесі соціалізації виконують деякі "репресивні" функції (відкрито нові напрямки генетики - геноміка та протеіноміка, клітинна біологія (механізми рецепції, фузії, трансмембранний перенос і ін..); молекулярна імунологія, розшифровані механізми клітинної кооперації, імунної системи; прогресивними напрямками стали фармакологія, комп'ютерні методи синтезу лікувальних препаратів і ін.. (що характеризує активне втілення наукового знання в клінічну медицину); розвиток реаніматології та анестезіології, що стало поштовхом до появи нових ланок сучасної хірургії - сердечної, судинної, пластичної і ін..; розроблено методи імуномодуляції, гемодіалізу та інші методи очищення організму і т.п.)

Подібні технології дають можливість роками підтримувати життєві процеси в тілі людини, до якої вже ніколи не повернеться свідомість. Вони так діють на людину, що дозволяють боротися з спадковими хворобами, а також змінювати, модифікувати саму природу людини

Ще одним витком проблем є надзвичайний стрибок в розвитку репродуктивних технологій в акушерстві та гінекології (в 1978 р в (Кембриджі, Англія) вперше вдалося втілити спосіб in vitro (в пробірці), внаслідок чого з'явилась перша дитина "з пробірки" - Луїза Браун, тим же способом у 1997 р. було клоновано вівцю Доллі (Шотландія). Технології, які допомагають стати батьками парам, що не можуть мати дітей, але створюють проблему "зайвих" ембріонів, які потрібно знищувати.

Ці та інші проблеми все частіше стають початком та об'єктом гострих дискусій, так як зачіпають просту людину, її потреби, прагнення, надії - виникає ситуація своєрідного "заглиблення" людини в світ, що спроектований для неї науковими технологіями (де до речі, загрозу несе не просто обслуговування людини, а проникнення "в середину") - це проектування не лише для людини , а й її самої. Як наслідок, людина опиняється перед необхідністю самостійно приймати рішення, і головне брати відповідальність за власний вибір який, можливо, не дає чіткого уявлення про тонку грань між допустимим та недопустимим з етичної точки зору.

Звичайно, що новий рівень подібних проблем поставив як перед науковцями так і перед простими людьми нові етичні проблеми, які потрібно вирішувати на практиці щоденно. Окрім того, особливу тривогу викликало те, що всі існуючі етичні системи були не в змозі осмислити дані проблеми з етичної точки зору. Потрібно було пройти складний шлях намагаючись не порушити невидиму межу між добром і злом і знайти етичні системи, які б були дієвими в сучасних реаліях.

Відповіддю на цей своєрідний виклик, яка хоча б частково могла обґрунтувати відповіді на різноманітні проблеми, стала поява біоетики (науки виживання, яка включає у сферу наукової зацікавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а й весь світ живого (за В.Р.Поттером) . Потрібно зазначити, що біоетика вважається одним із шляхів, що допоможе вирішити сучасні проблеми людства. Так, як: по-перше орієнтує на проблеми охорони здоров'я (а саме взаємодію лікар-пацієнт,), по-друге: досліджує вплив наукового знання та біотехнологій на людину та всю сферу живого; по-третє: намагається дати відповідь на глобальні проблеми людства шляхом задіяння у практику моральних імперативів.

Але й тут нас очікують принципові проблеми морального характеру.

В усіх біоетичних проблемах, що стоять перед людиною є необхідність приймати рішення та брати на себе відповідальність за зроблений вибір, вибір не лише за самого себе, а й за долі своїх близьких. Тому з особливою гостротою сприймаються існуючі проблеми в суспільстві, наприклад правові та етичні норми, що необхідні при проведенні біомедичних експериментів з участю людини; клонування (наслідком є створення за допомогою генетики абсолютно "нового" типу людей, які будуть на декілька рівнів вище сучасної людини у плані фізичних та інтелектуальних здібностей);чи потрібна правда про невиліковну хворобу, і чи є потреба у дозволі родичів при трансплантації органів? Адже забезпечуючи продовження життя людини, породжуються надзвичайно гострі моральні проблеми що стосуються насамперед критеріїв етичності. І нарешті, чи є це злочином або можливо спасінням людини, які, до речі, у переважній більшості отримують різноманітні відгуки викликані відповідно різними цінностями та інтересами людей.

Наприклад, розглядаючи технологію штучної репродукції людини ми спостерігаємо моральний конфлікт, що стосується насамперед начал людського життя . Інакше кажучи, що або кого вважати "людиною": запліднену яйце клітку, зародиш чи ненароджений плід (ембріон); чи можливо це лише частинка матері? Ми опиняємося перед складною проблемою етичного характеру, що стосується насамперед поваги до ненародженої людської істоти, чи визнаємо ми цінність ембріона (ще до імплантації в материнське лоно). Під поняттям статус ембріона- розуміється сукупність характеристик, які визначають його стан з онтологічної позиції (буття), етичний статус стосовно нього (обов'язок та відповідальність), юридичний статус (закон). Ці позиції є взаємопов'язаними, адже відповідь на одне запитання тягне за собою відповідь на інше, окрім того вони є взаємозалежними: наше ставлення до ембріона залежить від того, в першу чергу, що ми маємо на увазі під природою ембріона - це особова форма існування або така форма людського життя, що має або не має прав.

Ці та інші питання, щодо біологічного та особливо етичного статусу перебувають у центрі багатьох дискусій.

Власне кажучи, визнання або невизнання ненародженої людської істоти вирішує саме суспільство (а не будь-який окремий "авторитет" медичний, богословський, політичний) встановлюючи певну "межу" людського існування. Саме ця межа і є відправною точкою, з якої істота що знаходиться ще в материнській утробі розглядається не як частина жіночого тіла, а як соціально визнаний суб'єкт моральних відношень.

Надзвичайно складною та суперечливою з морально-етичної точки зору є реальна можливість продовження життя людей на 100-150 років ( про що до речі свідчать надзвичайні можливості молекулярної біології . А також стрімкий розвиток фармакології (що спрямована на геннотерапію), що може призвести до трагічних наслідків для людства. Саме по собі застосування даних апаратів вже є експериментом над людиною, хоча загальна Декларація ЮНЕСКО про біоетику та права людини (2005р.) завбачає отримання максимальних благ пацієнтами або учасниками досліджень від розвитку і застосування наукових знань і зведення до мінімуму будь-якої шкоди. Тим не менш, за останні 10 років лише в Україні проведено більше 2200 клінічних досліджень (вдвічі більше ніж у будь-якій іншій європейській країні). Наявні факти свідчать про, те що в одних випадках це приносить позитивний результат, а в інших випадках є показником недостатньої контрольованості втілення препаратів у практику, що призводить до трагічних результатів, які не можливо виправити.

Чимало питань наукового, юридичного та особливо морального характеру має проблема клонування. Що, на думку більшості, знецінює людське життя як таке, навіщо, наприклад рятувати людину, якщо є реальним з однієї її клітини створити копію?

Якщо з однієї сторони клонування це наукове дослідження, яке потрібно здійснювати щоб отримати об'єктивну інформацію про можливі наслідки і про те, чим буде клонований об'єкт. Адже приписування клону якості "людський" є лише припущенням, що тягне за собою низку як наукового, так і релігійного доведення. Хоча в реальності це буде зовсім інша особа, просто схожа на оригінал. Наскільки вона буде собою? І що в цілому будуть означати такі поняття як " особистість", "індивідуальність"?

Окрім цього клонування відноситься до репродуктивних технологій, але на сьогоднішній день таке розуміння вийшло далеко поза межі даного явища (наприклад бездітні пари, які не можуть народити дітей відтісняються на задній план іншими моментами - клонуванням померлих людей, клонування різних тварин, де межа між людиною та твариною взагалі не розглядається і не проводиться. ). Недосконалість технологій у клонуванні організмів дають змогу говорити про клонування людини швидше як про бажане.

(Варто зазначити, що процес клонування відомої вівці Доллі у 1997 р. під керівництвом Яна Вільмута (Шотландія) був надзвичайно складним і успіх прийшов лише з 277 -ї спроби. Окрім того, складність клонування полягає ще й в тому, що клони характеризуються відносно високим ступенем смертності як на пізніх етапах ембріонального розвитку так і незадовго після народження).

Але наукові дискусії разом з громадськістю вимагають уже на даний момент відповідного ставлення та певної оцінки стосовно майбутніх успіхів в даному напрямку.

Необхідно зазначити, що існують певні форми клонування - як розмноження клітини, що відбувається з лікувальною метою ( окрім того, потрібно розрізняти клонування як самостійної особи і "терапевтичне клонування" клітин і органів людського організму, необхідних для заміни хворих аналогів); клонування що не порушує природні права людини, її цілісність; та клонування, що замінює людину іншими істотами. Звичайно, що найбільшу небезпеку несе заміна людей іншими істотами, що складає загрозу для людства. Тому виникає нагальна проблема постійно діючого механізму етичного контролю над застосуванням даних досліджень. Реальним прикладом є напрям технології клонування, - пересадка людських генів деяким тваринам для одержання певних продуктів їх життєдіяльності (інсуліну), вирощування генетично модифікованих свиней для пересадки деяких їхніх органів людині. Ці напрями вже створюють нові ризики та загрози для людства, наприклад появу нових захворювань у людини.

Особливу стурбованість в моральну аспекті викликають так звані сценарії "генетичного комунітаризму", у відповідності з яким різноманітні субкультури будуть форсувати євгеністичну самооптимізацію людського виду за різними напрямами таким чином, що сама єдність людської природи як основа, на якій люди до сих пір могли розуміти і взаємно визнавати один одного членами однієї моральної спільноти, буде поставлено під питання"

Окрім того, реальністю вже стає ідея генетичного паспорту (що до речі породжені молекулярною генетикою), де буде вказано чи існує у даного індивідуума та чи інша мутація, що несе загрозу для здоров'я. Звичайно, ці дані мають бути конфіденціальні (хоча виключення існують завжди). Тому викає загроза нового виду дискримінації, що нажаль уже був втіленим у наше життя (наприклад: існувала програма паспортизації чорношкірих американців на предмет носія мутації гена аномального (серповидно-клітинного) гемоглобіну, ця мутація в одній єдиній дозі забезпечує своїм носіям стійкість до малярії, але ті хто володіє двома копіями гена помирають у дитинстві). Що висвітлила щонайменше дві важливих проблеми: у даних людей-носіїв гену виникає почуття ненормальності; з'являються нові форми сегрегації - відмови в прийомі на роботу на основі геномної діагностики. Окрім того, сьогодні деякі зарубіжні страхові корпорації виділяють кошти для проведення генетичних тестів у відношенні деяких захворювань, так якщо майбутні батьки є носіями небажаного гену та відмовляються позбутися дитини (внаслідок чого народжується нездорова дитина), то таким батькам можуть відмовити у наданні соціальної допомоги.

Так, ще на початку XX ст. видатний генетик М.Кольцов писав, що реалізація подібних програм можлива лише в умовах репресивної держави, і при повній моральній деградації суспільства. Аналогічної точки зору притримується і американський філософ Ф.Фукуяма, вважаючи що подальша біологічна диференціація людей призведе до перегляду таких соціально-етичних категорій як "права людини", "рівність", "справедливість" і ряд інших. Адже генні технології зачіпають перш за все само розуміння самих себе, як видових істот "мова йде...- людину ,яка в своїй антропологічній сутності являється тією ж" , тому сучасний розвиток подій ставить питання про захист прав людини, збереження генофонду людства, фізичної, психічної та генетичної цілісності та на визнання фундаментальних цінностей, які спрямовані на збереження людського виміру соціального буття.

Сьогодні вже недостатньо визнання, а потрібне усвідомлення того, що дослідження або маніпуляції над людиною є експериментом над своєю власною природою. Певні кроки уже зроблені, так у Конвенції про права людини і біомедицину (1997) у статті 18 є заборона на створення ембріонів людини з дослідницькою метою та одночасно інші статті Конвенції тлумачать можливість прийняття легітимності клонування. (Наприклад: у статті 11 Конвенції про заборону дискримінації особи за ознакою генетичної спадковості поєднується з " поширюючи дію цієї статті на потенційних клонів, можна говорити про їхні рівні права з "іншими людьми" .