Але одночасно почала здійснюватися одна із самих амбіційних програм вивчення людини "Геном людини" (її затрати дорівнюють затратам космічних програм, біля 200 млн.дол. в рік), а основним завданням є розшифровка ДНК людини. Моральне кредо даної програми спрямоване на лікування, профілактику та реабілітацію спадкових хвороб (визначення генів, які пов'язані з генетичними хворобами, як хвороба Альцгеймера, цукровий діабет, шизофренія, рак і атеросклероз і б.і. При цьому потрібно брати до уваги, що гени визначають лише схильність до спадкових хвороб і не є вирішальним фактором.

Сьогодення яскраво показує, що результати розшифровки геному ще більш гостро підкреслюють етичну проблематику. Так, на думку Ю.Хабермаса " маніпуляція з будовою людського генома, таємниця кодування якого розгадується в оді наукового прогресу, та надії деяких генетиків на те, що еволюція може виявитися в їх руках, хвилюють категоріальну різницю між суб'єктивним та об'єктивним, природним та штучно створеним в тих областях, що раніше були недоступні втручанню людини..."2. Адже при всій важливості отримання важливої інформації, що обіцяє розуміння багатьох хвороб серйозною проблемою є шляхи досягнення даних цілей. Відразу завбачається конфлікт між принципом приватності і науковим співробітництвом (квартирування генома має бути анонімним, а з іншої сторони - інформація отримана має відношення до кожної людини і має бути надбанням суспільства).

Як не прикро, але потрібно підкреслити, що сучасні технології клонування радикально трансформують не лише умови існування людини, а й її сутність. Достатньо згадати використання інформації не в медичних цілях, а як певний засіб "покращення раси", дискримінації (наприклад: 1930-1960 р. виникнення расових теорій, програми примусової стерилізації людей з епілепсією, психічно хворих, з спадковими хворобами, злочинців; а в 20-30-х р. XX ст. були розроблені спеціальні євгеністичні програми, заборона міжрасових шлюбів; а в нацистській Німеччині євгеніка взагалі була державною доктриною, згадаймо, - "арійський стандарт").

Так, про необхідність обмеження експериментів на людині зазначав відомий німецько-американський філософ Г.Ионас багато років назад, коли ще загальноприйнятною була точки зору "що експерименти на людях - є нормальним служінням суспільному благу", попереджаючи про необхідність боротьби з сильною спокусою - перейти до регулярного експериментування з найбільш доступним людським матеріалом.

Застосування біотехнологій, особливо в комерційних цілях заходить набагато далі, впливаючи як на навколишнє середовище, так і на трансформацію ідентичності людини.

Особливо небезпечними є експерименти по створенню певного виду "химер" - (трансгенезу) трансгенних рослин та тварин з пересадженими від інших живих організмів генів, що тягне за собою низку небезпечних впливів на здоров'я людини ( прикладом цього є застосування генномодифікованої продукції для отримання трансгенних рослин; так для збільшення прибутків в раціон великої рогатої худоби додавали білки-пріони (м'ясо і кістки хворих на енцефаліт овець (хоча науковці стверджували, що хвороба не передається)), проте інфекція вразила худобу і негативним наслідком стала поява нового виду пріону, захворювання мозку людини. Адже не виключено, що нові елементи ДНК, які введено в кишкові палички не поширяться на тварин, рослин, людей та різноманітні бактерії, наслідки чого є непередбачувані...Так, хвороботворні бактерії уже виробили гени стійкості до антибіотиків та стали передаватися між видами. Таким чином, ген шкідливий або корисний (з точки зору людини) для одного виду може перейти в біоценозі до іншого і непередбачено змінити характер своєї дії в спадковій системі.

Як бачимо, новий рівень можливостей людини ("контроль" над життям, продовження його невиліковним хворим або продовження їх мук та страждань) поставив перед науковцями, професіоналами та простими людьми нові проблеми, які потрібно буде вирішувати на практиці.

Реальним прикладом виступає евтаназія , яка з однієї сторони є полегшенням болі або "вибором меншого зла" для безнадійно хворої людини, це прояв милосердя по відношенню до іншого, а з іншої сторони чи допустимо з моральної точки зору сприяти смерті людини. Адже, евтаназія вступає у суперечність з моральним кодексом лікаря (загальновідома клятва Гіпократа), що наголошує в першу чергу на обов'язку лікаря боротися за життя пацієнта за будь-яких обставин. І ще один суттєвий момент, це відповідальність, адже правові закони завбачають "смерть" пацієнта, як професійний злочин. І в кінцевому рахунку з моральної точки зору - це порушенні головної традиційної моральної норми, що віддзеркалюється у Святому Письмі "не вбий".

Евтаназію1 у сучасній культурі частіше за все розглядають з точки зору лікаря (активна і пасивна форма) та з точки зору хворого (добровільна і недобровільна) і відповідно, що ставлення до даних форм є різноманітним: евтаназія, як самогубство, як вбивство, як альтруїзм, як акт справедливості, як засіб покращення генофонду і т.д. (в цілому всі погляди акцентують свою увагу перш за все, на неприйнятті особливої цінності людської особистості, що породжує за собою свавілля однієї людини по відношенню до іншої (Е.Сгречча, А.Тамбоне)

Сьогодення характеризується гострими дискусіями стосовно легітимації (узаконення) евтаназії, що безпосередньо стосується як кожної окремої людини, так і працівника медичної установи.

До речі добровільна активна евтаназія з 1992 р. дозволена в Голландії, де лише протягом п'яти років шляхом "легкої смерті " пішли з життя більш ніж 16 тисяч пацієнтів. А в США, більша частина хворих добровільно йдуть з життя з допомогою медперсоналу, це при тому що активна евтаназія активно засуджується. Більш лояльним є відношення до добровільної евтаназії (відключення апаратів штучної підтримки життя), наприклад в Швеції та Фінляндії пасивна евтаназія не вважається протизаконною. Хоча межа між цими видами евтаназії є умовною.

Евтаназія зачіпає головну цінність людської особистості - гідність людини та її право на життя. Окрім того, узаконення евтаназії може стати серйозною проблемою щодо подальшого розвитку медичного знання у попгуці нових заходів у боротьбі з хворобами людства або взагалі дискримінації професійної сфери (намагання медиків уникати безнадійних хворих і б.і.) Та й взагалі, будь-яка смерть не може бути виправдана морально, а "легка смерть" безпосередньо стосується найвищих людських цінностей таких як сенс життя людини, виправдання призведе до своєрідного нівелювання моральних норм, перегляду відношення до людини не як до цінності, а як до об'єкту. Різноманітні спеціалісти в галузі біоетики вважають, що евтаназія в будь-якому своєму прояві є моральним злом, виправдати яке дуже важко. Тому єдиною альтернативою є розвиток хоспісів, що беруть на себе турботу про зменшення страждань невиліковних хворих. А єдиного вирішення проблеми немає (особливо що стосується різних життєвих ситуацій), так як моральні цінності збереження життя можуть суперечити цінності людської гідності.

В даному аспекті можна згадати яскравий і одночасно трагічний приклад втілення проекту в життя, що представлений в актах Нюрберського процесу, згідно яких внаслідок "відсутності життєвої цінності" у 1939-1941 роках фашистська Німеччина знищила понад 70 тисяч людей. Подібні ідеї втілювались протягом всієї історії розвитку людської цивілізації та продовжують, нажаль, втілюватися в ідеях та закликах і сьогодні у пропаганді до евтаназії новонароджених дітей з важкими патологіями і ін..

В наведених прикладах як і інших проблемних ситуаціях виникає необхідність відповіді на загрози що виникли в сучасному світі. А традиційні цінності милосердя, благодійності, відповідальності у сьогоденні отримали абсолютно нове значення. Тому відповіддю на зростаючі моральні проблеми стало формування особливих інститути - етичних комітетів, які займаються питанням моральних перспектив в сфері охорони здоров'я, а також в інших професійних, державних та міжнародних організаціях (ЮНЕСКО, ВОЗ, Рада Європи).

Які в першу чергу намагаються знайти "золоту середину", гармонію між людиною та сучасними технологіями; нагальну необхідність включення моральної турботи життя людини, як частину природного життя як природного цілого; та необхідність обов'язкового осмислення віддалених наслідків діяльності людини і б.і.

5. Масові комунікації та їх вплив на моральну свідомість особистості

Сьогодення відрізняється від минулих не лише глибиною і масштабом (як відомо, надзвичайні успіхи НТР пов'язують з розвитком квантової фізики, ядерної енергетики, космічних технологій і б.п.,), а й загальною неспроможністю вирішити або хоча б відповісти на результати "тріумфу" людського буття, що характеризуються виникненням абсолютно нового світу, нових середовищ - мікро та мегасвітів, віртуальної реальності, де цілісна людина існувати не може" .

Тому ще однією проблемною сферою, що породжена сучасною цивілізацією та надає людині не бачені досі можливості реалізації власної свободи, кидаючи виклик моральній природі людини є інформаційні технології. Що принесли з собою масу моральних проблем, насамперед це проблема індивідуальної ідентичності, криза самосвідомості, само-розуміння, втрата сенсожиттєвих орієнтирів, прав людини і б.і. До речі особливу гостроту проблема втрати ідентичності набула саме в другій половині XX ст., набувши глобального масштабу в руслі НТР та вперше була поставлена в західній культурі кінця XIX - поч. XX ст. такими дослідниками як Ф.Ніцще (у програмі переоцінки цінностей), у концепції аномії Е.Дюркгеймом, З.Фрейдом і ін.

Що в котрий раз наголосило на нездатності людини "йти в ногу" з технологічним прогресом та невідповідність багатьох сторін даного прогресу потребам людини як родової істоти. Так, російський дослідник В.Кутирьов наголошує, що швидкість природної еволюції не встигає за швидкістю штучних технічних змін і природне суще уявляється все більше і більше штучним, феноменологічним. Звичайно, що елементи кризи ідентичності завжди притаманні людській свідомості і основаній на ній поведінці. Тому розвиток інформаційних технологій певним чином сприяв своєрідному зникненню меж між культурами, негативним наслідком чого стало руйнування традиційних норм і цінностей, конструювання іншого світу цінностей, що обмежує свободу людини.

Доля людини в інформаційній культурі є подвійною, адже людина є жива істота, а інформаційна реальність виступає своєрідною "симулякризацією" обіднюючи людину, відбираючи у неї одну з основних відмінностей людського існування - переживання, спілкування, відчуття і ін.. І людина, в своїй сутності "обділена" стає безпомічною та пригніченою, не здатною до боротьби. Без чого взагалі не можливі моральні почуття, ні свобода волі людини.

Адже активне втручання науково-технічних знань в матеріальну, соціальну та культурну сферу життя сучасної людини породили глобалізацію, уніфікацію на всіх рівнях (електронна влада, транснаціональні корпорації, електронні фірми, а також технополіси, техногради, технопарки і ті п., що знову ж таким призводить до набуття не моральних якостей, а навиків "електронний робітник". Соціальний простір набуває абсолютно нових рис, а інформація набуває таких властивостей як приватність, секретність, моделювання, надійність та безпечність техно-комп'ютерних систем та збільшення практичної інформації для кожної особистості.

Що звичайно, породжує деталі більш гострі проблеми: це проблема інформаційної нерівності, суть якої полягає в нерівних можливостях використання можливостей, які є у людства;

маніпуляція свідомістю людини , яскравий приклад ми спостерігаємо в результатах виборних компаній та щоденно в різноманітних рекламних програмах телебачення (тим більше, що згідно соціологічних досліджень, найбільшу дію на свідомість людини має відеоінформація, що впливає не лише на свідомість людини, а й на її підсвідомість);

проблема віртуалізації суспільства суть якої відображається в своєрідній "заміні" реальних явищ, подій, об'єктів - віртуальними образами ( що не є відображенням реальних подій але сприймаються як фізична реальність). Прикладом виступає психологічна залежність від телебачення, комп'ютерні ігри і б.і., негативною характеристикою яких є перш за все підміна ціннісний орієнтацій особистості та пропаганда жорстокості, насилля і т.д.

інформаційний тероризм, що являє собою злочини викликані використанням конфіденційних інформаційних баз органів державної влади, корпорацій, компаній та простих громадян, як наслідок втрата моральної автономії суб'єктів.

По суті, ми сьогодні є спостерігачами відсутності єдності між родовою сутністю людини і її існуванням, відсутності взаємозв'язку між розвитком та відповідальністю, що означується насамперед проблемою відчуження людини. Яскравим прикладом є "псевдовихід" з даної ситуації - сприйняття людини, як об'єкту, як наслідок перед нами постає нова реальність (щоправда описана лише в творах письменників-фантастів) заселена "людьми-кіборгами", світ яких підкорюється лише контролю розуму, що нажаль може стати трагічною реальністю сьогодення.

Звичайно, не можна стверджувати, що проблеми які виникають в інформаційних комунікаціях не можна вирішувати за допомогою традиційних етичних категорій, які застосовуються наприклад в консеквенціальній етиці, в утилітаризмі, етиці "суспільного договору і б.і. Та, нажаль, традиційні етичні категорії як уже зазначалося вище) не завжди можуть вирішити складні проблеми, що виникають у світі інформації. Глибокі корені практично всіх існуючих у сьогоденні проблем і інформаційних теж, лежать в духовній сфері суспільства. Де превалює орієнтації перш за все на матеріальні потреби людини, нехтуючи інтелектуальним та духовним розвитком.

Тому абсолютно не дивним, на даний момент, є заміна ціннісного аспекту "роботи" людини на технічний - "інструктаж комп'ютера". Інформаційні технології поступово замінили традиційні цінності та традиційні методи, наприклад непотрібність професії вчителя при існуванні дистанційної освіти і багато іншого.

Що дає підстави говорити про майбутню зміну способу буття людини в реальному світі, шлях підкорення людини самої себе, котрий раніше використовувався лише до відношенню до природи, предметів та систем.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 232 с.

Размещено на Allbest.ur