Доказовість міркувань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доказовість міркувань

ПЛАН

Вступ

1. Визначеність та послідовність думки. Закон тотожності та його значення для законотворчості та законозастосування

2. Доказовість міркувань. Закон достатньої підстави та його роль у попередженні та розслідуванні злочинів

Висновки

Задачі

Список використаної літератури

Вступ

Ще філософи Давнього світу здогадувалися про те, що зв'язки між думками в структурі міркування не залежать від волі того, хто міркує, а в міркуваннях є щось таке, що виступає як примусова сила стосовно суб'єкта мислення -- людини. Скажімо, стверджуючи, що всі люди -- егоїсти, автор цього судження (бажає він цього чи ні) називає егоїстом і себе.

Здогад про наявність названих примусових сил (йдеться про об'єктивні, тобто незалежні від свідомості й волі людини закони, які діють у сфері мислення) був конкретизований у працях Аристотеля, котрий сформулював три із чотирьох так званих-основних законів логіки, -- закони тотожності, суперечності й виключеного третього. Четвертий закон -- закон достатньої підстави, -- як вважається, сформулював Г.В. Лейбніц, хоча подібні думки висловлювалися й іншими мислителями, зокрема Б. Паскалем.

Перелічені закони логіки назвали основними на тій підставі, що вони виражають такі корінні риси логічно правильного мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість думок.

Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, є відображенням закономірності об'єктивного світу.

Виражаючи основні властивості мислення, закони логіки мають свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі. Так, закон тотожності є відображенням якісної визначеності речей і явищ, а закон достатнього обґрунтування відображає причинно-наслідковий зв'язок між предметами і явищами світу.

Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей, Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.

Виникнення законів логіки матеріалістична логіка пов'язує з людською практикою. Логічні закони не є апріорними нормами, не нав'язані мисленню ззовні якоюсь надприродною силою, а виникли у процесі мисленної, пізнавальної практики людини. Практика переконувала людей, що речі мають певні властивості і певним чином пов'язані між собою і що мислення правильно відображає ці предмети лише тоді, коли думки пов'язуються відповідно до того, як пов'язані самі предмети в дійсності. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із одними й тими ж властивостями речей, що повторюються, відображаючи їх, саме набувало подібних властивостей.

Закони логіки є загальними законами. Вони діють у будь-якому мисленному акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення, як у сфері повсякденного мислення, так і в сфері мислення, яка пізнає найскладніші наукові проблеми.

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів - закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

1. Визначеність та послідовність думки. Закон тотожності та його значення для законотворчості та законозастосування

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка. Закон тотожності у вигляді формули записується так: А є А, або А=А.

У математичній логіці закон тотожності записується такими формулами, що є аналогом змістовного закону тотожності, котрий вивчається загальною формальною логікою:

1. АА. Читається: «Із А випливає А», або «А імлліцує А».

2. АА. Читається: «А еквівалентне А», або «А рівнозначне А»,

3. х(А(х)А(х)). Читається: «Для будь-якого предмета х розглядуваної області предметів правильне, що якщо х має властивість А, то ж має властивість А».

4. х(А(х)А(х)). Читається: «Для будь-якого предмета розглядуваної області, те, що ж має властивість А, рівнозначне тому, що х має властивість А».

Об'єктивною основою закону тотожності, його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Як відомо, речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху та змін. Але кожна річ, зазнаючи змін до певного часу, лишається саме тією річчю, а не іншою, має якісну визначеність, яка робить річ тим, чим вона є, і відрізняє її від усіх інших речей. Ця загальна властивість усіх предметів і явищ об'єктивної дійсності, зафіксована багатовіковою практикою, закріпилась у мисленні у вигляді закону тотожності. У відповідності до того, як кожна річ володіє якісною визначенністю і кожна думка, яка відображає ту чи іншу річ, теж має бути визначеною.

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

Так, якщо ми обговорюємо Петренка, якийсь його вчинок, то ми маємо обговорювати Петренка, а не когось іншого, і саме цей його вчинок, а не якийсь інший. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області.

Предметна область -- це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

Закон тотожності не забороняє переходити від одного предмета думки до другого, від одного обговорення питання -- до другого питання, він тільки забороняє підміняти один предмет думки другим предметом, одне питання другим питанням. Якщо ми розпочали розмірковувати про що-небудь, ми повинні протягом усього розмірковування мати на увазі саме цей. предмет думки, а не якийсь інший. Звичайно, для того щоб скласти правильне уявлення про обговорюваний предмет, необхідно розглянути й інші його сторони або інші предмети, з ним пов'язані, але обговорення однієї сторони предмета не може бути незліченим, оскільки несумісне підмінене міркування про іншу його сторону або про інший предмет.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенні. Поняття, якими ми користуймося, мають уживатися протягом усього розміркування, скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються ,у процесі розміркування неоднозначне, то мислення стає невизначеним, процес мислення у таких випадках не досягає мети. «...Справді, -- писав Аристотєль, -- мати не одне значення -- означає не мати жодного значення, якщо ж у слова немає (визначених) значень, тоді втрачена усіляка можливість розмірковувати один з одним, а-насправді І з самим собою».

Тому під час дискусії необхідно визначити, у якому значенні вживається те чи інше поняття або термін.

Закон тотожності не можна розуміти у тому розумінні, нібито будь-яке поняття має незмінно зберігати свій раз і назавжди даний зміст і обсяг. Закон тoтожності не стверджує, що поняття не залишаються незмінними, вони уточнюються, розвиваються, замість одних понять виробляються інші. Але кожне поняття на певному етапі розвитку знання має певний зміст. Визначе-ність змісту поняття зумовлена якісною визначеністю відображуваного цим поняттям предмета. Тому всяке поняття в одному й тому ж розмірковуванні повинне мати одне визначене значення, має бути тотожним самому собі.

Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність.

Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або змішання понять.

Змішання понять у логічному відношенні є ототожнювання відмінного. Ця помилка має місце тоді, коли різні за змістам поняття приймаються за тотожні.

Суб'єктивно змішання понять відбувається часто через неточне знання змісту вживаних понять, коли розмірковуючому здається, що між поняттями, уживаними ним, немає ніякої різниці, що вони належать до одного й того ж предмета, мають один і той же зміст і відрізняються один від одного тільки мовним висловом; але насправді вони різні. Змішання понять може мати місце і в тому випадку, коли в науці відсутні точно вироблені визначення тих чи інших понять. Змішанню понять сприяє також наявність у природній мові омонімів, слів, що виражають не одне, а кілька понять. Штучні мови у цьому відношенні мають перевагу, оскільки для кожного знака в них установлюється чітка однозначність.

Виходячи з цього, можна виразити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного.

Щоб дотримуватися закону тотожності, треба знати відповідну сферу об'єктивної дійсності, про яку йдеться в міркуванні; вміло користуватися синонімами й омонімами; використовувати найновішу наукову термінологію; не вдаватися до полеміки, попередньо не визначивши тезу доведення і основних понять, якими доводиться оперувати в процесі полеміки. При цьому не слід забувати, що закони логіки іноді порушують навмисне (йдеться про софізми).

2. Доказовість міркувань. Закон достатньої підстави та його роль у попередженні та розслідуванні злочинів

Необхідною рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов'язаний з цією рисою мислення.

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко є співучасником всього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник цього злочину») не може вважатися істинним.

У науці й щоденному мисленні нічому не можна йняти віри, як цього вимагає релігія; будь-яке положення, всяка думка має бути обґрунтованою, доведеною. Довести ту чи іншу думку -- означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є такі інші думки, раніше визнані істинними, з яких неодмінно випливає істинність даної думки.

Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком.

У виді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В -- підставою цього наслідку.

Думка, яка наводиться як достатня підстава, у свою чергу має достатньою підставою третю думку, котра теж має достатню підставу і т. д. Де ж межа обґрунтування? Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення і принципи науки. Те чи інше положення вважається обґрунтованим, якщо ми пошлемося на очевидні факти або на закони, аксіоми чи положення науки, з яких неодмінно випливає істинність нашого положення.

У судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, котрі виробляються судовою практикою.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичний зв'язків і т. д.

Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Будь-яке положення, у відповідності до закону достатньої підстави, набуває логічної сили лише тоді, коли наведені достатні підстави його достовірності. Якою б правдоподібною не здавалася та чи інша думка, вона може бути визнана істинною лише після того, як її істинність буде доведена. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до того, що мислення стає необґрунтованим, бездоказовим, голослівним.

Доказу мислення надається велике значення в усякій науці, в будь-якій галузі знання. Жодна наука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її істинності. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона має їх обґрунтовувати.

Висновки

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась.

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність.

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обгрунтована.

Закон достатньої підстави забезпечує обгрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Будь-яке положення, у відповідності до закону достатньої підстави, набуває логічної сили лише тоді, коли наведені достатні підстави його достовірності.

Задачі

1. Визначити тип відношення між поняттями та зобразіть його за допомогою колових схем: стаття КК України, стаття 187 КК України, стаття, що передбачає відповідальність за розбій.

В даному випадку між поняттями стаття КК України і стаття 187 КК України та стаття, що передбачає відповідальність за розбій буде відношення співпорядкування.

А між поняттями стаття 187 КК України та стаття, що передбачає відповідальність за розбій буде відношення перетину.

Рис. 1. Схема відношення між поняттями:

А -- «стаття КК України» , В -- «стаття 187 КК України»; С -- «стаття, що передбачає відповідальність за розбій»

Велике коло А позначає обсяг родового поняття («стаття КК України»).

2. Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні - то яке правило порушено): "Контрабанда - переміщення товарів через державний кордон без сплати мита".

Відомо, щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил:

1. Визначення мав бути співмірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого. Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через саме себе. При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.

Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді іншими словами.

3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності. Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення.

Отже, дефініція "Контрабанда - переміщення товарів через державний кордон без сплати мита " є правильною.

3. Дати аналіз поділу (визначити, чи є він правильним, коли ні - то яке правило порушено): "Складні судження поділяються на судження кон'юкції, диз'юнкції, імплікації, еквіваленції та заперечення".

Відомо, що у процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

1. Поділ має бути співмірним. Це означає, що обсяг членів поділу, разом узяті, має дорівнювати обсягу поділюваного поняття.

2. Поділ має відбуватися на одній основі. Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі -- за другою.

3. Члени поділу мають виключати один одного. Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного члена поділу.

4. Поділ має бути безперервним. Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається стрибком у поділі.

5. Основа поділу має бути виразною. Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясною), щоб її не можна було розуміти по-різному.

Відомо, що до складних суджень належать умовні (імплікативні), єднальні (кон'юктивні) і розподільні (диз'юнктивні).

Отже, поділ складних суджень, наведений в задачі, є неправильним, оскільки поділ є неспівмірним; поділ є небезперервним, тобто існує стрибок у поділі. Оскільки умовні судження поділяються ще на виділяючи (еквівалентні) і невиділяючі.

4. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): "Усі злочини вчиняються через необачність". Записати судження, несумісні з даним.

Дане судження є простим, оскільки складається із суб'єктів (злочини) і одного предиката (вчиняються). Воно є атрибутивним.

Судження не сумісні з даним:

«Не всі злочини вчиняються через необачність»;

«Усі злочини не вчиняються через необачність»;

5. Формалізувати таке судження: "Або М. і П. обидва брали участь у вчиненні цього злочину, або обидва непричетні до нього".

Відомо, що сильна диз'юкція використовує логічний сполучник «або ..., або …» і записується символом . Заперечення позначається знаком ~. Тоді наше судження запишеться так:

(АВ) ~(AB)

послідовність тотожність доказовість розслідування

6. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення у міркуванні:

Якщо суддя зацікавлений у справі, то він не може її вести.

Суддя К. зацікавлений у справі.

Суддя К. не може вести справу.

Дане мислення складається із трьох суджень, із яких перші два є вихідними (засновками), а останнє - вивідним судженням (завершенням), оскільки воно утворене із понять, наявних у вихідних судженнях.

У вихідних судженнях (засновках) мислення міститься одне спільне поняття (зацікавлений), як відсутнє у вивідному судженні.

Отже, бачимо, що дане міркування є правильним, бо дотримано основних принципів правильного мислення у міркуванні.

7. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула: (~A~B)~(AB)

До складу цієї формули входить дві пропозиційні змінні А і В. кожна з них може мати значення «істина» або «хиба». Отже, кількість рядків в таблиці істинності такого висловлювання буде 2= 4

А	В	~A	~B	~A~B	AB	~(AB)	(~A~B)~(AB)
і	і	х	х	х	і	х	і
і	х	х	і	х	і	х	і
х	і	і	х	х	і	х	і
х	х	і	і	і	х	і	і

Як видно з таблиці істинності, вихідна формула є логічним законом

8. Навести приклад розділово-умовного умовиводу.

Розділово-умовний умовивід - розділовий умовивід, в якому один із засновків (перший) є розділовим судженням, а інші засновки (їх кількість дорівнює кількості членів розділового судження-засновку, тобто кількості диз'юнктів) - умовні судження.

Цей умовивід має два модуси: простий і складний. Формула простого модусу:

А є або С, або D

Якщо А є С, то А є К

Якщо А є Р, то А є К

Отже, А є К

Приклад:

Будь-який ромб є або прямокутним, або непрямокутним.

Якщо дана фігура -- прямокутний ромб, то її діагоналі взаємно перпендикулярні.

Якщо дана фігура - непрямокутний ромб, то її діагоналі теж взаємно перпендикулярні

Отже, якщо дана фігура -- ромб, то її діагоналі взаємно перпендикулярні.

Формула складного модусу:

А є або С, або D

Якщо А є С, то А є К.

Якщо А є D, то А є М.

Отже, А є або К, або М.

Приклад:

Для того щоб підготуватися до вступних іспитів, я повинен або самостійно працювати по 15--18 годин на добу, або найняти репетитора.

Якщо я буду самостійно працювати по 15--18 годин на добу, то ризикую захворіти.

Якщо ж я найму репетитора, то витрачу всі свої грошові заощадження.

Отже, для того щоб підготуватися до вступних іспитів, я змушений або ризикувати своїм здоров'ям, або витратити всі свої грошові заощадження.

9. Під час розслідування справи про вбивство А. слідчий міркував так: «Можна припустити, що вбивство А, було вчинене з метою пограбування. Але це здається малоймовірним, бо А, був одягнений погано і дорогоцінностей при собі не мав. Убивство могло бути вчинене з помсти, але люди, які знали А., характеризували його як людину скромну, тиху. Останні три роки він працював сторожем при школі і не мав ніяких сварок».

З якою метою було вчинене вбивство. Розв'язок формалізуйте.

З'ясуємо засновки та висновок міркування слідчого.

Вбивство А. могло бути вчинене з метою пограбування або із помсти, або з хуліганських мотивів.

Вбивство не було вчинене з метою пограбування.

Вбивство не було вчинене з помсти.

Отже, вбивство було вчинене з хуліганських мотивів.

Визначимо логічну форму (схему) міркування.

Використана література

1. Жеребкін В.Є. Логіка. - Х.-К, 1998.

2. Івін О.А. Логіка. - К., 1996.

3. Конверський А.Є. Логіка. - К., 1998.

4. Хоменко І.В. Логіка -- юристам. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru