Еволюція грошово-кредитної системи Росії

3. Модель заснування емісійного банку на паритетних засадах діловими колами і державою дає можливість здійснювати гнучке управління їх діяльністю, поєднувати економічні інтереси національного підприємництва і державні. Різновидом цієї моделі може бути система незалежних банків, поєднана з регулюючою функцією Центрального банку.

У Російській Федерації зберігається жорсткий державний статус Центрального банку, що дає підстави федеральним органам влади безперешкодно використовувати емісійну функцію (друга модель).

Статус державності характерний для всієї історії Центрального банку Росії. Щоправда, з моменту створення в 1860 р. Державного банку

Російської імперії тільки контрольний пакет належав уряду, а інша частина -- комерційним банкам. Ця схема близька до третьої моделі створення центрального банку, що дає змогу враховувати інтереси банківського співтовариства і народного господарства в цілому. Після реформ 1988--1991 pp., коли банківська система пострадянської Росії тільки почала формуватися, не можна було говорити про участь комерційних банків у капіталі емісійного банку, але згодом практика участі банків у роботі емісійного банку країни сприяла динамічнішому розвитку кредитної системи Росії. Досвід діяльності найбільшого емісійного банку -- Федеральної резервної системи регіональних банків США свідчить, що участь великих комерційних банків у капіталі емісійного банку (усі великі комерційні банки США в законодавчому порядку є членами ФРС і повинні мати пакет акцій емісійного банку в розмірі 6 % власного статутного капіталу) виправдана.

Нині у сформованій фінансовій системі Росії Центральний банк є головним банком для держави, а для всіх інших комерційних банків -- банком банків. Він не належить до законодавчих і виконавчих органів влади, є економічно самостійною установою і здійснює витрати за рахунок власних прибутків.

Основні напрямки діяльності Центрального банку Росії:

* керування і планування напрямків і масштабів використання кредитних ресурсів і грошового обігу (тривалий час мало форму кредитного і касового планування);

* концентрація кредитних ресурсів і передання їх за плату іншим банкам, виконання, таким чином, ролі кредитора останньої інстанції, здійснення рефінансування;

* організація і здійснення (разом із відповідними організаціями) інкасації готівкових грошей;

* розробка методичних рекомендацій і правил здійснення кредитних, розрахункових і касових операцій, ведення звітності банків;

* ліцензування банківської діяльності, вибір форм і методів грошово-кредитного регулювання, фіксація і перегляд чинних нормативних вимог, коефіцієнтів і прямих кількісних обмежень діяльності банків;

* організація, здійснення касового виконання держбюджету;

* розробка правил і порядку здійснення операцій з валютою, іншими валютними цінностями, здійснення єдиної валютної політики, визначення офіційного курсу іноземних валют до національної грошової одиниці;

* представництво інтересів країни у відносинах з центральними банками інших держав і міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками;

* здійснення заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази банківської діяльності та автоматизації банківських операцій;

* контроль і нагляд за банківською діяльністю;

* упорядкування зведеного балансу банківської системи;

* підготовка і перепідготовка кадрів для банківської системи, консультаційне і методичне обслуговування банків;

* проведення наукових досліджень та аналітичних робіт.

На другому етапі банківської реформи була реорганізована структура банків, відбулися глибокі зміни в характері кредитних відносин, утвердилися нові методи кредитної роботи. У результаті в Росії законодавчо сформувалася дворівнева банківська система:

І рівень -- Центральний банк Росії;

II рівень -- комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що здійснюють окремі банківські операції (ст. 2 федерального Закону "Про банки і банківську діяльність" від 02.12.90 у редакції від 03.02.96 № 17-ФЗ). Банківська система є ключовою частиною фінансової системи країни, що концентрує основну масу кредитних і фінансових операцій. Натомість небанківські спеціалізовані ФКІ (парабан-ківська система) здійснюють операції у певних сегментах фінансового ринку або орієнтуються на обслуговування певних типів клієнтури.

Розглядаючи банківську систему Росії з практичного аспекту як багаторівневу структуру, варто виокремити у ній Ощадний банк, що має державні гарантії цілісності вкладів. Свідченням унікального становища Ощадбанку у дворівневій банківській системі Росії може бути наявність великої кількості клієнтів (насамперед юридичних осіб) у системі Ощадбанку після банківської кризи у серпні 1998 р. (наприклад, частка карбованцевих ресурсів на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб в установах Ощадбанку за 1998 р. збільшилася з 5,5 до 10,4 % загальних залишків коштів корпоративних клієнтів у банківській системі країни).

Ощадбанк залишається монополістом на ринку приватних вкладів. Понад 75 % усіх коштів населення, розміщених до початку 1997 р. у комерційних банках Росії, зберігаються в установах Ощадного банку. Станом на 1 квітня 1997 р. вклади населення в Ощадбанку перевищили 100,2 трлн руб. і 1,5 млрд. дол.

Левова частка ресурсів банку використовується для кредитування бюджету через вкладення у державні цінні папери (ДЦП).

Інвестиції Ощадбанку в ДЦП становили на початок 1997 р. 79,3 трлн руб., вкладення в облігації внутрішньої валютної позики -- 1,6 трлн руб., облігацій державної ощадної позики закуплено на 3,6 трлн руб. Ощадбанк здійснює операції з єврооблігаціями Міністерства фінансів. На частку Ощадбанку припадає 36 % загальних вкладень у російські держпапери . Роль Ощадбанку в обслуговуванні бюджетних потоків набагато скромніша, ніж його роль як кредитора бюджетного дефіциту. Проте останнім часом становище починає змінюватися. Отримавши статус генерального агента з обслуговування федерального бюджету, Ощадбанк домігся переказу до себе рахунків Державної податкової служби і Державного митного комітету, рахунків Міністерства оборони, МВС, Федеральної прикордонної служби і Служби залізничних військ

Процес переказування рахунків організацій цих відомств триває. Відповідно до підписаної на початку 1997 р. угоди між Ощадбанком і відповідними відомствами на обслуговування в банк будуть передані рахунки організацій, розташованих там, де немає регіональних установ Центрального банку.

Завдяки консолідації банківського капіталу у фінансовій системі Росії наприкінці 1996 р. на перший план вийшли банки, які можна назвати загальнонаціональними. Ці банки мають розгалужену мережу філій по всій території країни (не менше десяти), обслуговують платежі й надають банківські послуги на великій території країни. Це традиційні Ощадбанк, Агропромбанк і нові банки, що створили регіональну мережу. Для організації ефективного нагляду Центральний банк створив ОПЕРУ-2, на обслуговуванні в якому перебуває 14 банків. Розуміючи роль таких банків у кредитній системі Росії, Центральний банк РФ ставить до них особливі вимоги. Якщо говорити про функціональний розподіл ролей кредитних інститутів у банківській системі Росії, то для комерційних банків характерне безпосереднє виконання функцій кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів на комерційних принципах -- усі види кредитних, розрахункових і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням їхньої господарської діяльності. До найважливіших функцій комерційних банків належать такі:

* акумуляція тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень;

* забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення та організація платіжного обороту в народному господарстві;

* кредитування окремих господарських одиниць (юридичних і фізичних осіб), кредитно-фінансове обслуговування внутрішнього і зовнішнього господарського обороту;

* облік векселів і операцій з ними;

* зберігання фінансових і матеріальних цінностей;

* довірче керування майном клієнтів (трастові операції).

Банки дедалі активніше здійснюють нехарактерні для них операції: беруть участь у нетрадиційних сферах фінансового підприємництва (операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредитно-фінансового обслуговування), розширюють коло і підвищують якість послуг, конкурують у сфері залучення перспективних клієнтів.

Однак на банківській сфері позначилася фінансова криза 1997-- 1998 pp. Залучені банками грошові ресурси замість розміщення їх у реальній економіці використовуються переважно для інших операцій (зокрема, для придбання валюти, операцій з цінними паперами).

У Російській Федерації починаючи з листопада 1997 р. різко збільшився спекулятивний тиск комерційних банків і фірм-нерезидентів на національну валюту, почався відплив іноземних портфельних інвестицій за кордон. Зауважимо, що з 24 млрд. дол. іноземних приватних інвестицій в економіку Росії понад 80 % становлять портфельні інвестиції, в тому числі на частку нерезидентів припадала третина державних короткострокових облігацій (чистий відплив цих інвестицій за листопад 1997 -- січень 1998 р. становив 2,5 млрд. дол.).

Для послаблення валютно-фінансової кризи Центральний банк, щоб збити ажіотажний попит на вільно конвертовану валюту, витратив на валютні інтервенції близько 10 млрд. дол. (це призвело до скорочення золотовалютних резервів з 24 до 16 млрд. дол.). Центральний банк став послідовно здійснювати політику "дорогих" грошей (резервну норму за строковими рубльовими вкладами було підвищено з 8 до 11 %, а за валютними -- з 6 до 11 %, ставку рефінансування було підвищено удвічі (з 21 до 42 %).

Висновок

У результаті перелічених заходів до серпня 1998 р. валютний ринок вдалося стабілізувати.

Серпневий рецидив фінансової кризи в Російській Федерації став закономірним наслідком занепаду реального сектору економіки, значного дефіциту бюджету і незадовільного виконання його дохідної частини, неконтрольованого нарощування державних боргів. Покладання надмірних сподівань на зовнішні та внутрішні позики, нераціональне їх використання призвели до втрати керованості фінансами держави.

Російська фінансова криза характеризується такими основними чинниками:

1. За період 1990--1997 pp. обсяги ВВП Росії зменшились на 40,7 %. Низький рівень монетизації (близько 18 %) призвів до значного поширення внутрішнього бартеру, збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств (за перше півріччя 2000 р. вони становили відповідно 1927,4 і 1265,8 млрд. руб.).

2. Дефіцит державного бюджету Росії у 1997 р. становив 6,8 % ВВП, у 1999 р. -- 5,8 %. Покриття дефіциту за допомогою непродуманої стратегії короткострокових запозичень призвело до створення фінансової "піраміди" державних короткострокових облігацій і унеможливило виконання державою боргових зобов'язань, які більш як удвічі перевищували надходження до бюджету.

3. Загрозу фінансовій стабільності становили певні дії Центрального банку, який у своїй діяльності є самостійним і практично безконтрольним. Саме Центральний банк 20 липня 1998 р. напередодні виділення першого траншу позики МВФ списав з рахунків Міністерства фінансів близько 8,7 млрд. руб., залишивши на тиждень уряд без коштів.

4. На економічні чинники наклалися і політичні. За короткий час у Росії змінилися чотири уряди (Чорномирдіна, Кирієнка, знову Чорномирдіна, Примакова).

5. Обсяги міжнародної фінансової допомоги Росії відразу виявилися недостатніми. У результаті жодної проблеми не було вирішено.

6. Намагання Центрального банку підтримати курс рубля за рахунок валютних інтервенцій знову призвело до скорочення резервів та відмови від їх використання для підтримки рубля. Курс рубля почав швидко падати з 16 руб. за 1 дол. (жовтень 1998 р.) до 28,5 руб. за 1 дол. (січень 2000 p.).

7. Експортерам у Росії не потрібний стабільний рубль (принаймні Російському акціонерному товариству "Газпром" та нафтовим компаніям).

Події на фінансовому ринку Росії не могли не вплинути на ситуацію в Україні, економіка якої переживає далеко не кращі часи.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. -- М.: Финстатинформ, 1995.

2. Банковское дело в России. -- М.: Экономика, 1991.

3. Банковское дело: Справ, пособие / Под ред. Ю. А. Бабичева. -- М.: Экономика, 1992.

4. Барков Н. Финансы и кредит СССР. -- К.: Наук, думка, 1987.

5. Боровой С. История кредита в России во второй половине XVII ст. -- М.: Госфиниздат, 1958.

6. Геращенко В. Денежное обращение и кредиты в СССР. -- М.: Финансы и статистика, 1986.

7. Деньги, кредит, банки / Под ред. Г. Кравцовой. -- Минск: Меркаванье, 1994.

8. Іванов В. М., Молчанов В. Б. Грошовий обіг у Київській Русі // Вісн. ЖІТІ. -- 1995. -- № 4. -- С. 131-134.

9. Коммерческие и кооперативные банки в СССР. -- М.: Финансы, 1990.

10. Кредитно-денежная система СССР. -- М.: Финансы и статистика, 1967.

11. Лагутін В. А. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. -- К.: Знання, 1997.

12. Лебедев Е. Денежно-кредитная система в период перехода к рыночной экономике. -- Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.

13. Массарыгин Н. Ф. Кредитная система СССР. -- М.: Финансы, 1974.

14. Мишкін Ф. С, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Пер. з англ. -- К.: Основи, 1998.

15. Финансы. Денежное обращение. Кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. -- М.: Финансы, "ЮНИТИ", 1997.

16. Шмелев В. Коллективные валюты от счетных единиц до международных денег. -- М.: Финансы и статистика, 1990.