Внесок Полтавського Товариства сільського господарства (1865-1920) у науково-інформаційне забезпечення аграрної галузі

National Scientific Agricultural Library of the National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Abstract

Анотація

Вступ

Аграрний сектор України впродовж останніх років входить до п'ятірки світових лідерів, а його частка у структурі ВВП країни становить близько 10%. Проте для галузі характерна низка особливостей, зокрема сировинний напрям, у структурі товаровиробників переважають агрохолдинги, які вирощують переважно високорентабельні культури (соняшник, соя, рапс, зернові та зернобобові). Дрібні та середні товаровиробники спеціалізуються на трудомісткому виробництві¹. Для підвищення ефективності функціонування аграрного сектору країни важливим залишається створення системи науково-інформаційного забезпечення галузі, яка в Україні наприкінці ХІХ ст. - початку ХХ ст. не набула належного розвитку внаслідок незначної кількості науково-дослідних установ, закладів освіти, показових полів та агрономічних фахівців.

Зазначимо, що відповідно до Закону України «Про науково-технічну інформацію» (№ 3323-ХП від 25.06.93 р. із змінами та доповненнями внесеними від 27.03.2014 р. № 1170-VII) термін «науково-інформаційна діяльність» визначається як сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично- синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку та поширенні Русан В.М. Особливості функціонування аграрного сектора економіки України в умовах війни. Національний інститут стратегічних досліджень. 2022. 28 липня. URL: https://bit.ly/48IZbm9 Про науково-технічну інформацію: Закон України від 27.03.2014 р. № 1170-VII.. З огляду на те, що аграрний сектор є однією з провідних галузей економіки, особливого значення для сучасності набуває вивчення й запозичення кращого досвіду діяльності наукових установ, зокрема і такої авторитетної, як Полтавське товариство сільського господарства, яке зробило вагомий внесок у продукування та поширення галузевих знань за рахунок впровадження прогресивних методів роботи, проведення досліджень, відкриття дослідного поля, організації виставок, курсів, читань, заснування друкованих органів тощо.

Огляд літератури

Питання діяльності товариств сільського господарства розглядали у своїх працях такі вчені, як: В.А. Вергунов, В.М. Самородов, С.В. Поспєлов, С.М. Кигим, М.С. Лисенко, В.П. Шульга, Л.А. Іванченко, І.О. Демуз та ін. Так, до наукового доробку останньої увійшов огляд наукових праць, що висвітлювали питання діяльності товариств сільського господарства, зокрема й Полтавського Демуз І.О. Сільськогосподарські товариства України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: досвід історіографічних напрацювань сучасної вітчизняної науки. Сіверянський літопис. 2013. № 1. С. 76-82.. Академік НААН В.А. Вергунов у наукових розвідках проаналізував історію створення та діяльності Полтавського товариства сільського господарства, впровадження ним в аграрну галузь прогресивних методів її ведення Вергунов В.А. Галузеві ініціативи Полтавського товариства сільського господарства (1865-1920 рр.) в аграрному секторі країни. Універсум історії та археології. 2020. Т. 3(28). Вип. 1. С. 26-40. DOI: 10.15421/26200103; Вергунов В.А. Українському Ротамстеду - 125 років. Зеркало недели. 2009. № 42 (30 жовтня); Вергунов В. Традиція гідного господарювання на землі. Віче: журнал ВРУ. 2015. № 7; Вергунов В.А. Полтавське дослідне поле: Становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні (до 125-річчя державного дослідництва в агрономії та тваринництві). Київ, 2009. 220 с; Вергунов В.А. Полтавському товариству сільського господарства - 150 років: віхи видатних діянь на благо України. Вінниця, 2015. 96 с.. Становлення та поступ галузевого об'єднання, а також біографії головних його діячів досліджували В.М. Самородов, С.М. Кигим і С.В. Поспєлов Самородов В.М., Поспелов С.В. Професор Анастасій Зайкевич (1842-1931): полтавський портрет на тлі часу. Вісник Полтавської державної аграрної академії. 2022. № 2. С. 142-148. DOI: 10.31210/visnyk2022.02.17, Самородов В.М., Кигим С.Л. Полтавське сільськогосподарське товариство (1965-1920 рр.): історія, звитяги, першопостаті. Полтава, 2015. 160 с.. М.С. Лисенко висвітлювала вплив Полтавського товариства сільського господарства на розвиток аграрної галузі у губернії та основні його наукові здобутки Лисенко М.С. Полтавське товариство сільського господарства: історія і досвід (до 150 річниці). Сумська старовина. 2015. № XLVII. С. 41-52.. Діяльність Товариства через призму заснованого ним Полтавського дослідного поля у своїх роботах досліджував В.П. Шульга Шульга В.П. Штрихи до портретних нарисів очільників полтавського дослідного поля (до 150- річчя Полтавського товариства сільського господарства. Історія науки і біографістика. 2015. № 3. URL: http://inb.dnsgb.com.ua/2015-3/16.pdf. У своїх наукових пошуках Л.А. Іванченко розглядала діяльність Полтавського товариства сільського господарства з огляду на науково- організаційну роботу її членів, а саме П.М. Дубровського ІванченкоЛ.А. Будівничі сільського господарства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: вплив громадсько-просвітницької діяльності та соціально-інтелектуального оточення П.М. Дубровського (1857-1916) на розвиток української нації. Сіверщина в історії України: зб. наук. пр. 2018. Вип. 11. С. 227-233..

Аналіз літератури свідчить, що наукові праці вчених розкривають, перш за все, науково-дослідницьку діяльність Полтавського товариства сільського господарства і менше уваги зосереджено на поширенні наукових знань. Проте, в умовах активного розвитку аграрного сектору та вирішенні проблеми продовольчого забезпечення України і світу, першочергового значення набуває питання всебічного науково-інформаційного забезпечення сільського господарства.

Тому метою статті є доповнення й узагальнення відомостей щодо внеску Полтавського товариства сільського господарства у науково-інформаційне забезпечення аграрної галузі.

Дискусія

Зазначимо, що наприкінці 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. питання покращання рівня ведення сільського господарства не знаходило належної підтримки серед науковців і громадських діячів. Вони вважали, що перш ніж розробляти заходи з поліпшення аграрної галузі, необхідно вирішити проблеми, які спричиняли спад народного добробуту, й перш за все - покращити соціально-правові умови селян, підняти їхню культуру та розширити площі землекористування. Усе, що виходило за рамки окреслених завдань, вважалося непотрібним. Малоосвічені, виховані на пережитках кріпосного права реакціонери підтримували свій статок на народному невігластві, його безправності та бідності. Вони розуміли, що із зростанням народного добробуту, буде знижуватися їхній власний.

Проте занепад сільського господарства проявлявся все сильніше. Загальне зубожіння села, неврожай 1891-1892 рр. у більшості губерній Російської імперії були тими рушійними силами, які сприяли поступовим позитивним змінам ведення сільського господарства. Низька врожайність культур на той час була зумовлена поганим обробітком ґрунту, недостатнім його удобренням, низькою якістю посівного матеріалу тощо. Тому назріло питання заміни сохи на плуг, покращання системи землеробства, збільшення продуктивності тварин та урожайності рослин, збагачення ґрунту азотом та ін. Як результат, почали відкривати нові заклади освіти, економічні ради, дослідні поля, установи, а також активніше проводити науково-дослідну роботу функціонуючі на той час галузеві організації та товариства Из недавнего прошлого. Хуторянин. 1906. № 15. С. 268-271.. Одним з них було Полтавське товариство сільського господарства, відкрите у 1865 р.

Зауважимо, що відповідно до статистичних даних на початку ХХ ст. у Полтавській губернії проживало близько півмільйона сільського населення Заключение аграрной комиссии Полтавского общества сельских хозяев. Хуторянин. 1906. № 24. С. 438-441. Дерлеменко В.В. Історичний аспект формування сільськогосподарського бібліотечно- інформаційного ресурсу України. Вісник Східноукраїнського національно університету ім. В. Даля. 2002. № 9. С. 71-78; Дерлеменко В.В. Історичні передумови виникнення процесу поширення сільськогосподарських технічних знань та інформації в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Історія української науки на межі тисячоліть: зб. наук. праць. 2002. Вип. 8. С. 104-111., тому Установа стала важливою складовою системи продукування галузевих знань для подальшого їх поширення серед селян і практичного впровадження результатів дослідів у господарствах. Розвитку аграрного сектору окрім історичних, економічних, суспільно-політичних та інших чинників сприяло також поширення галузевої інформації. Цьому процесу передували кілька факторів, зокрема й проведена реформа 1861 р., внаслідок якої було скасовано кріпосне право та почали розвиватися товарно-грошові відносини в усіх галузях народного господарства.

Серед позитивних наслідків проведеної реформи була спеціалізація окремих регіонів, активніше застосування машин та знарядь праці, використання вільнонайманої праці й ін. Усе це потребувало ґрунтовніших знань серед землевласників, агрономів, ветеринарних лікарів, членів сільськогосподарських товариств, учених і налагодження співпраці між ними, що сприяло б підвищенню рівня їх фахових знань, підняттю галузі на якісніший рівень, отриманню більших врожаїв культур, підвищенню продуктивності тварин і, як результат, прибутків.

Іншим чинником, який вплинув на поширення сільськогосподарських знань, була поява друкованих видань. Так, першу галузеву книгу було видано у 1718 р., а вже на кінець ХІХ ст. їхня кількість становила близько 330. Станом на 1900 р. виходило друком 68 назв галузевих журналів¹¹. Видавнича діяльність галузевих науково-дослідних установ і товариств на кінець ХІХ ст. не мала системного характеру. Література виходила незначними накладами та не мала широкого розповсюдження. Усе це не сприяло науково-інформаційному забезпеченню галузі на достатньому рівні Вергунов В.А., Дерлеменко В.В., Тарабрін О.Є., Капралюк О.В. Національна бібліографічна система виявлення та розповсюдження сільськогосподарської науково-технічної інформації з метою її інтеграції у світовий ринок інформаційних ресурсів і послуг. Вінниця: ФОП Корзун Ю.Д., 2015. 487 с..

Загальна преса ігнорувала запити та потреби сільських господарів у аграрній інформації. Тому, намагаючись заповнити дану прогалину, Полтавське товариство сільського господарства, починаючи з 1867 р., розпочало формувати та видавати раз на два місяці «Журнал засідань» у кількості 500 примірників з метою ознайомлення населення, фахівців галузевих установ і закладів освіти зі своєю діяльністю та поширення кращого аграрного досвіду. Значна частина видання містила доповіді засідань Товариства. Так, 21 серпня 1883 р. секретарем Полтавського товариства сільського господарства було зачитано лист, надісланий землевласником Тверської губернії Губченком, в якому він повідомляв, що з газети дізнався про зацікавленість членів Установи щодо вирощування хмелю. Займаючись безпосередньою цією культурою, Губченко запропонував свою консультаційну допомогу з даного питання та надіслав до бібліотеки Товариства два примірники своєї брошури про хміль. Зібрання постановило просити автора листа надрукувати свою статтю у журналі Товариства з метою поширення викладених у його брошурі прийомів вирощування цієї культури.

На вересневому засіданні 1883 р. присутні заслухали доповідь секретаря Полтавського товариства сільського господарства В.П. Фурдуєва «Каракульські вівці у Полтавській губернії». Зібрання також постановило надрукувати її в журналі Установи, на сторінках якого вже можна було знайти доповіді князя М.В. Репніна «Про раннє янтарне сорго та його переробку на сироп і цукор», М.В. Кибальчича «Досвід сівби деяких нових сортів ярових хлібних злаків», Н.І. Макосей-Баковецького «Замітка про тютюнництво» й ін. Полтавське товариство сільського господарства (журнали засідань з 15 липня 1883 р. по 20 грудня 1887 р.) / Уклад.: В.А. Вергунов, Н.Ф. Гриценко, К.О. Черноколова, Н.М. Опара; ННСГБ НААН; під заг. ред. В.А. Вергунова. Вінниця, 2015. Вип. 2. Частина перша. 481 с. (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії»; Кн. 79).

У 1888 р. на засіданні Товариства було ухвалено рішення щодо друку в журналі Установи брошури Д.Н. Сакера про експорт свинини та розсилку видання до різних управ Полтавської губернії. Селянам рекомендували звернути особливу увагу на дану публікацію, враховуючи, що жодне господарство або навіть декілька не могли самостійно здійснити відправку свинини за кордон у зв'язку з недостатньою кількістю поголів'я худоби, яка б відповідала високим вимогам, що їх висували іноземні країни. Тому Товариство радило місцевим господарям у разі потреби звертатися до Д.Н. Сакера для вирішення питань з експорту свинини. У Полтавській губернії також було розповсюджено статтю «Молочна справа» Миколи Васильовича Верещагіна, завідувача Єдімонівської школи молочного господарства (с. Едімоново Тверської губернії), яку також було надруковано у додатку до Харківського календаря за 1888 р. Полтавське товариство сільського господарства (журнали засідань з 24 січня 1888 р. по 18 серпня 1893 р.) / Уклад.: В.А. Вергунов, Н.Ф. Гриценко, К.О. Черноколова, Н.М. Опара; ННСГБ НААН; під заг. ред. В.А. Вергунова. Полтава, 2015. Вип. 2. Частина друга. 453 с. (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії»; кн. 79). У журналі Товариства також розміщували оголошення щодо запланованих сільськогосподарських, у тому числі насіннєвих, виставок і курсів.

Починаючи з 1884 р., членами Товариства розглядалося питання щодо формування та видання при Установі газети, на сторінках якої мали б висвітлюватися питання, пов'язані із сільським господарством Полтавщини, а селяни знаходили б для себе корисну інформацію. Тогочасні журнали Товариства виходили через тривалий проміжок часу і задовольняли переважно науково- інформаційні потреби членів Установи, а не господарів. Проте, не всі підтримали таку ініціативу, наголошуючи на тому, що цей друкований орган довго не проіснує, посилаючись на приклад «Землеробської газети», яка отримувала субсидію від уряду, містила цікаві відомості про ведення сільського господарства, проте кількість передплатників і читачів була незначною. Інше видання «Жнива» (м. Одеса) перестало існувати, а «Посіви», яке планувалося публікувати у Харкові, навіть не розпочало своєї роботи внаслідок відсутності передплатників.

Президент Полтавського товариства сільського господарства у тому ж році ініціював заснування іншого видання, а саме «Листок для сільських господарів», яке згодом було підтримано. Вартість Листка була дешевшою, а друкували його частіше. Це видання мало сприяти кращій комунікації між членами Товариства та сільськими господарями. Власник друкарні та за сумісництвом член Полтавського товариства сільського господарства Л.І. Штам пропонував усі витрати, пов'язані з виданням щотижневого Листка, взяти на себе та надавати безкоштовно у розпорядження установи 2 тис. примірників кожного номера. Плата, яка б надходила від розміщення приватних оголошень у виданні, мала йти Л.І. Штаму.

Членам Товариства залишилося з'ясувати питання щодо наповнення видання. Деякі з них акцентували увагу на тому, що у випадку розміщення у Листку лише оголошень зацікавленість серед сільських господарів відразу зникне, тому було бажано на його сторінках висвітлювати протоколи засідань Товариства у скороченому вигляді та запровадити рубрику «Питання і відповіді», а також розміщувати постанови уряду стосовно сільського господарства та галузевих товариств, дані метеорологічних спостережень тощо. Згадані ініціативи могли б викликати зацікавленість серед читачів. Віце-президент Товариства Д.К. Квітка відмітив, що для того аби зробити Листок окремим виданням, необхідний дозвіл Головного управління у справах друку. Якщо ж на його сторінках будуть друкуватися лише скорочені доповіді засідань, то Листок міг би стати додатком до журналів Полтавського товариства сільського господарства.

Після довгих дискусій щодо обсягів, технічних питань, вартості та змісту видання було вирішено просити віце-президента отримати дозвіл від очільника губернії на видання «Додатку до журналів Полтавського сільськогосподарського товариства». Цей друкований орган планували формувати не рідше двох разів на місяць. Перший номер необхідно було розіслати у кількості 2 тис. примірників. Для іногородніх установити ціну передплати за півріччя на рівні 50 коп., використовуючи ці кошти на пересилання видання. Стосовно змісту журналу, то до нього мали увійти повідомлення від Полтавського товариства сільського господарства, ціни на хліб і продукти харчування, питання сільських господарів, адресовані членам Установи та відповіді на них, а також приватні повідомлення Полтавське товариство сільського господарства... Частина перша..

Відмітимо, що тогочасні сільськогосподарські видання головним чином були сконцентровані у великих містах і на їхніх сторінках розміщували вказівки та поради універсального характеру, які не враховували природно-історичних умов розвитку окремих регіонів. Виходячи з таких положень, Полтавське товариство сільського господарства вирішило розпочати видання дешевих і популярних галузевих видань, оскільки мало певний практичний досвід. Так, у різні часи Установою було підготовлено та видано низку брошур, зокрема: «Довідник з організації сільськогосподарських товариств, споживчих товариств та установ дрібного кредиту», «Як отримати необхідні документи, які встановлювали право володіння і власності на надільні ділянки землі при подвірному володінні», «Які документи необхідно мати для придбання або застави землі за сприяння Селянського банку та які папери для цього підготувати» й ін.

Місцеві громадські діячі та інтелігенція намагалися започаткувати у губернії видання, присвячене висвітленню місцевих питань, дослідженню краю та доведенню до населення корисних і прикладних знань. У попередні роки вже було здійснено спроби заснування такого друкованого органу. Його ініціатором виступило Полтавське губернське земство, яке у 1873 р. підняло питання щодо видання «Полтавської земської газети». Проте через низку причин, зокрема й цензури, такі спроби не мали успіху.

Через декілька років Полтавське земство намагалося заснувати видання «Земський огляд», на сторінках якого планувалося висвітлювати переважно місцеві події. Проте висока ціна передплати та цензура призвели до швидкого закриття цього видання. Тому наприкінці ХІХ ст. читачі мали доступ лише до «Губернських відомостей», які виходили двічі на тиждень і не висвітлювали повноцінно питання краю.

Однак серед читачів, зокрема полтавської інтелігенції, зростала потреба в окремому незалежному друкованому органі. За таких умов 12 лютого 1896 р. на засіданні Полтавського товариства сільського господарства було розглянуто вищезгадане питання. З доповіддю виступив віце-президент Товариства П.М. Дубровський Полтава, 1 июня 1906 р. Хуторянин.1906. № 22. С. 394-396; По поводу 10-тилетия издания «Хуторянина». Хуторянин. 1906. № 22. С. 411-412., якого було обрано на цю посаду після проведення ретельної перевірки його фахових знань і моральних якостей Державний архів Курської області. Ф. 155 Курсько-Орловське управління державних маетностей. Оп. 1. Спр. 447 «Переписки по отношению Департамента земледелия», 87 арк.. Після заслуховування його виступу «Щодо необхідності видання Товариством особливого періодичного органу у вигляді невеликої щонедільної сільськогосподарської газети», Установою було прийнято рішення щодо започаткування видання «Хуторянин». Після клопотань президента Товариства Д.К. Квітки щодо отримання дозволу на цей друкований орган з покладенням цензури на відповідального редактора, було розпочато видання журналу.

До складу його співробітників увійшли: статистик-економіст Н.Г. Кулябко- Корецький, у подальшому секретар Імператорського вільного економічного товариства, доктор медицини Е.В. Святоловський, колишній видавець «Земської медицини»; Ю.А. Бунін, завідувач статистичного бюро губернського земства; інженер-технолог Н.І. Шевлягін, секретар губернської земської управи, а також місцеві громадські діячі, землевласники та галузеві фахівці, які намагалися максимально повно висвітлювати питання краю, що у подальшому сприяло зростанню його популярності.

Серед засновників журналу були певні побоювання, що вони не отримають достатньо коштів для підготовки видання. Проте, у 1896 р. Міністерством землеробства було задоволено клопотання щодо асигнування 1 000 руб. на друкований орган Полтавському товариству сільського господарства. Дозвіл на видання «Хуторянина» було отримано швидко й від Головного управління у справах друку.

На початку свого існування значну частину передплатників «Хуторянина» становили кореспонденти статистичного бюро, яким губернська управа надсилала видання як винагороду за їхню працю з надання інформації щодо стану сільського господарства, урожайності культур, продуктивності тварин тощо. Головним завданням друкованого органу було ознайомлення читачів з результатами агрономічних досліджень, зокрема й на дослідному полі Полтавського товариства сільського господарства, а також з діяльністю місцевого земства щодо питань народної освіти та економіки. Успіх видання перевершив очікування. У перше півріччя свого існування «Хуторянин» мав 2 157 передплатників, у наступні роки їх кількість поступово зростала (табл. 1) Полтава, 1 июня 1906 р... С. 394-396; По поводу 10-тилетия издания... С. 411-412.. Збільшення чисельності передплатників зафіксовано до 1905 р. Проте у 1903 р. відбулося незначне їх зменшення, що пояснювалося тим, що у 1902 р. було видано постанову Полтавського товариства сільського господарства відповідно до якої членам Установи «Хуторянин» надсилали безкоштовно, внаслідок чого ця категорія передплатників зросла. Раніше вони отримували видання на платній основі.

Станом на 1900-1901 рр. обсяг річного примірника видання у середньому становив 932 сторінки, кожен номер - 2% видавничі аркуші.

Табл. 1. Випуск видання «Хуторянин» за роками

У виданні було представлено розпорядження та постанови керівництва країни, новини; висвітлення діяльності місцевих галузевих товариств, їхніх відділів і підвідділів; статті з сільськогосподарської тематики, а також питань промисловості, торгівлі, економіки й техніки; хроніку, огляди з питань аграрної галузі та кореспонденцію; галузеву та економічну діяльність земських установ; бібліографію й огляд аграрної та економічної літератури; питання та відповіді; новини торгівлі; огляди - новини про погоду й оголошення. До журналу включали також додатки. Так, у 1901 р. разом з виданням було розіслано брошури Я. Імшанецького «Хуторянин та його читачі», Є. Чикаленка «Виноград», три брошури «Відомості про стан посівів і видах на врожай» і 11 брошур «Ціни на продукти у Полтавській губернії» статистичного бюро Полтавського повіту, 7 книг «Економічна та сільськогосподарська діяльність» Полтавського економічного бюро й ін. Отчет по изданию газеты «Хуторянин» за 1901 г. Хуторянин. 1902. № 17. С 325. Отчет по изданию газеты «Хуторянин» за 1901 г. Хуторянин. 1901. № 16. С 259., 1903 р. - «Розмова про сільське господарство», «Сад» Є. Чикаленка, який з метою поширення знань серед населення подарував виданню 2 500 його примірників. Інший автор - А. Агафоненко - репрезентував «Хуторянину» брошуру «Удобрення ґрунту туками і солями» для розсилання її передплатникам Краткое сообщение о ходе издания «Хуторянина» в 1903 г. Хуторянин. 1903. № 52. С. 1040-1041..

На сторінках журналу періодично висвітлювали питання, які розглядали на зібранні Полтавського товариства сільського господарства. Так, у № 48 за 1902 р. знаходимо інформацію про засідання Установи, на якому було заслухано результати досліджень, проведених Товариством за поточний рік, зокрема 1) загальні умови розвитку хлібів, трав й інших рослин у поточному році залежно від погоди, 2) шкідливі комахи та паразити; 3) досліди з глибиною оранки;

4) досліди з травами й ін. Хроника. Хуторянин. 1902. № 48. С. 888. У рубриці «Про старі й нові книги» висвітлювали інформацію щодо цікавих видань, які вийшли у світ. Так у № 2 за 1902 р. у друкованому органі розміщено повідомлення про видання брошури Ю.Ю. Соколовського і С.О. Третьякова «Короткий звіт по дослідному полю Полтавського сільськогосподарського товариства за 1901 р. у зв'язку з попередніми роками (1885-1900)», яка містила 10 діаграм і мала обсяг 75 с. Її вартість становила 50 коп. О старых и новых книгах. Хуторянин. 1902. № 2. С. 36-37. У журналі також репрезентували закордонні видання. Так, у № 3 того ж року можна знайти інформацію про видання підготовлене німецьким професором П Вагнером «Застосування штучних добрив», обсягом 102 с. О старых и новых книгах. Хуторянин. 1902. № 3. С. 56-57. Журнал користувався попитом серед народних бібліотек-читалень і книгозбірень сільськогосподарських навчальних закладів Міністерства землеробства, які систематично його виписували Хуторянин на 1902 г Хуторянин. 1902. № 20. С. 366..

Користь, яку приносило видання, відмічали його передплатники. Так, 29 вересня 1903 р. відбулося засідання ХХХІХ Полтавського повітового земського зібрання, на якому один з його членів, а саме К.Б. Лук'янович, відмічав, що завдяки «Хуторянину» - «провіднику» галузевих знань серед населення - він зміг досягти підвищення урожайності культур на своїх полях. Наприкінці свого виступу він пропонував членам засідання внести до кошторису 200 руб. на передплату видання. Князь М.А. Ерістов вважав, що дане клопотання повинно бути відхилено, оскільки за чутками між редакцією друкованого органу та губернським земством існували певні розбіжності. К.Б. Лук'янович відповів, що на земському зібранні будь-яке питання повинно вирішуватися не на основі чуток, а наявних фактів. Після тривалих дискусій більшість підтримали постанову щодо підписки «Хуторянина» усім бажаючим, зокрема гласним і вчителям земських училищ. З цією метою до кошторису було внесено 100 руб. Земская хроника. Хуторянин. 1903. № 40. С. 770.

Задля залучення більшої кількості передплатників редакція видання використовувала різні методи заохочення, зокрема річним передплатникам на 1904 р. окрім видання було надіслано також насіння кормових рослин, багаторічних трав тощо Хуторянин на 1904 г. Хуторянин. 1903. № 47. С. 881.. Головним же передплатником журналу залишалося Полтавське губернське земство, яке асигнувало Товариству щороку 3 тис. руб. на розсилку 1 200 примірників «Хуторянина» губернським гласним і кореспондентам статистичного бюро. Упродовж року редакційний комітет друкованого органу, що складався з 14 осіб, щонеділі збирався на засідання для обговорення поточних питань Краткое сообщение о ходе издания «Хуторянина» в 1903 г.... С. 1040-1041..

Починаючи з 1908 р., Полтавське товариство сільського господарства з метою широкої популяризації аграрних знань розпочало видання довідкової книги з питань сільського господарства - «Календар хуторянина», наклад якої у 1909 р. становив 10 тис. примірників. Товариство садівництва на IV виставці садівництва (Ростов-на-Дону) присудило календарю та журналу «Хуторянин» малу золоту медаль. Сільськогосподарські товариства та земства виписували Календар для поширення галузевих знань серед населення. Маючи на меті його розповсюдження, Товариство встановило за нього ціну 20 коп. Видання друкували на щільному папері, обсягом 12 друкованих аркушів. Сільськогосподарським товариствам і земствам робили знижку до 25%. У 1909 р. було розпочато роботу над виданням Календаря на 1910 р. Товариство випустило його у значно більшому накладі й додало карту та картинки. Він вийшов у світ 28 грудня і вже до 1 березня з 15 тис. примірників залишилося не більше 300, які пізніше розійшлися повністю. Календар на 1910 р. був відмічений загальною та спеціальною пресою як корисне видання для населення. Відповідно до клопотання Товариства, Департаментом землеробства на 1910 р. було виділено 500 руб. на підготовку видання, що дало змогу покрити частину дефіциту на його формування. Відмітимо, що у Календарі на 1909 р. усі статті та редакторська робота були безкоштовними, а 1910 р. окремі праці було оплачено з розрахунку 30 руб. за аркуш.

Починаючи з 1910 р. було вирішено розширити видавничу діяльність Установи. Так, було видано брошуру підготовлену С.Ф. Третьяковим і К.Л. Вербецьким «Головні висновки Полтавського дослідного поля за 25 років» накладом 15 тис. примірників і розповсюджено впродовж двох місяців повністю. Крім того, планувалося перевидати доповнену брошуру «Які документи необхідно мати для придбання або застави землі за сприяння Селянського банку та які папери для цього підготувати» у кількості 6 тис. примірників, видання агронома Ломоносова- Гейєра «Про обробіток чорнозему», інструктора з садівництва Полтавського повітового земства І.Л. Лапи «З огородництва» і В.М. Борткевича «Щодо укріплення пісків та ярів» Труды Полтавского Общества сельского хозяйства за 1910 г. Полтава, 1911. Вып. 1. 144 с.. У 1911 р. у світ вийшли «Праці Полтавського товариства сільського господарства за 1910 р.» ВергуновВ.А. Галузеві ініціативи... С. 26-40..

Велике значення для науково-інформаційного забезпечення аграрної галузі мали виставки. Так, член Полтавського товариства сільського господарства

А.В. Заленський відмічав, що останні повинні приносити користь населенню, якому байдуже щодо країни-виробника продукції, зокрема знарядь праці, обладнання, машин, сортів рослин, порід тварин тощо. Єдина вимога, яку висували товаровиробникам - це якість товару та його ціна. На думку А.В. Заленського головним завданням виставок було не рекламування фірм, а сприяння прогресу сільського господарства. Інший член Правління, Я.В. Арондарь наголошував на тому, що виставка повинна носити навчальний характер, зокрема у тих випадках, коли відвідувач не мав можливості їхати до міста, розташованого на великій відстані, та знайомитися з продукцією, яка його цікавила на складі чи у передовому господарстві. У такому випадку, він міг задовольнити свої інформаційні потреби щодо певного виду продукції на даному заході. Саме тому постала нагальна потреба у виставках, щоб в одному місці зібрати кращі на той час експонати.

Результатом проведеного 18 липня 1883 р. засідання, стало рішення його членів видавати медалі й інші нагороди лише вітчизняним учасникам, а іноземним компаніям - похвальні грамоти. Станом на 1884 р. Полтавським товариством сільського господарства було заплановано провести наступні виставки: губернську у Ромнах (з 5 по 15 вересня) та ярмаркові - у Миргороді (8 вересня), Решетилівці (27-29 травня), Драбові, Нових-Санжарах (8 вересня), 1885 р. - у Хоролі (23-24 червня), Зенькові (12-15 серпня), Чутовому (6-8 вересня) та Прилуках (25-27 жовтня). Департамент землеробства та сільської промисловості надав дозвіл № 5650 від 19 травня 1884 р. на їх проведення, назначив асигнування у розмірі 1000 руб. на організацію та підготував нагороди для кращих її учасників у вигляді 1 золотої, 2 великих срібних, 18 бронзових медалей і 60 похвальних листів Полтавське товариство сільського господарства... Частина перша..

З метою якісного науково-інформаційного забезпечення сільського господарства загалом і зокрема членів Товариства, останнє намагалося підійти системно до комплектування фондів своєї бібліотеки. Так, у 1887 р. до книгозбірні надійшло декілька нових видань, зокрема Відгальм надіслав брошуру «Про шведську муху», Головна фізична обсерваторія - «Відомості про метеорологічні спостереження за 1884 рік», А.С. Єрмолов - «Журнали нарад тютюнників», А.А. Колесов - «Про удобрення ґрунту». У 1888 р. для книгозбірні було виписано «Російський бджолярський листок», а редактор журналу «Успіхи винокуріння» надіслав установі 70 примірників першого номера видання для безкоштовного поширення серед її членів.

Наступного року Товариством було виписано додатково низку газет і журналів, а саме: «Новий час», «Південний край», «Сільський господар», «Сільське господарство і лісівництво», «Землеробська газета», «Землеробство», «Вісник Міністерства Фінансів», «Економічний журнал» та «Успіхи винокурного виробництва». Наприкінці вересня 1890 р. до Правління Товариства надійшов лист з пропозицією щодо придбання книг (150 од.) у приватній бібліотеці. Серед видань переважала економічна література. Враховуючи, що вартість книг становила 100 руб. і вони перебували у задовільному стані, члени Правління вирішили їх придбати.

На засіданні 26 вересня 1890 р. було визначено Правила - документ, який регламентував взаємовідносини між читачами та бібліотекою, зокрема щодо порядку видачі додому видань з книгозбірні Товариства, оскільки раніше не існувало жодних норм. Відповідно до правил член Установи мав можливість взяти одну книгу та річний комплект журналу або газети. Усі номери періодичного видання за останній рік видавалися у бібліотеці читачеві лише у тому випадку, якщо вони були прошиті, в іншому - не більше одного номера. Довідкову літературу, а також ту, яка становила цінність (альбоми, атласи, карти, плани) додому не видавали. Нові книги можна було брати не раніше ніж через два тижні після надходження, газети - три дні, а тривалість їх користування на дому не повинна була перевищувати відповідно три тижні і трьох днів. Якщо видання не було повернуто впродовж 14 днів з дня закінчення терміну, то воно вважалося втраченим. У такому випадку впродовж одного місяця користувач мав його повернути або відшкодувати вартість.

Товариство також активно поширювало серед інших установ власні видання. Зокрема, воно надсилало примірники своїх видань до Імператорської публічної бібліотеки, Вченого комітету Міністерства Державних маетностей, Катеринославського відділу Імператорського Російського товариства садоводів, Воронезького відділу Імператорського товариства сільського господарства тощо. Крім того, низка установ зверталася до Товариства щодо можливості отримання окремих видань. Так, редактор «Полтавських губернських відомостей» Д.А. Іваненко на засіданні, яке відбулося 11 жовтня 1889 р. звернувся до членів Товариства стосовно дозволу на використання «Праць» для друкування їх частково або повністю у газеті. Вбачаючи цю пропозицію корисною для поширення сільськогосподарських знань, зібрання постановило задовольнити клопотання. «Праці» Товариства також зацікавили й студентів Новоолександрійського сільськогосподарського інституту, які у письмовій формі звернулися до Установи з проханням надсилати їх до бібліотеки закладу. Їх клопотання також було задоволено Полтавське товариство сільського господарства... Частина друга..

Важливість дослідних і показових полів для поширення галузевих знань серед населення була незаперечною, проте їх головним недоліком була висока вартість досліджень (метеорологічна станція з інструментами, значна земельна площа, кілька одночасно закладених дослідів, фахівці). Усе це обмежувало можливість повторення експерименту. Проте підняття землеробства було головним завданням того часу, яке прямо чи опосередковано стосувалося кожного громадянина. З галузевих знань, найбільш доступних для розуміння селянами та тих, які безпосередньо відповідали на запитання практики, було лише обґрунтовано поставлене дослідження. Таким чином, ці знання могли дати лише дослідні поля Наука и земледелец. Хуторянин. 1906. № 5. С 72-74.. Усвідомлюючи це, Товариство намагалося систематично висвітлювати їх діяльність. Так, звіт про проведену роботу Полтавського дослідного поля у 1888 р. було надруковано окремим виданням накладом 500 примірників і поширено серед науково-дослідних установ і товариств Полтавське товариство сільського господарства. Частина друга..

З метою продукування знань і поширення кращого досвіду ведення галузі було створено Золотоніське дослідне поле одночасно з відкриттям сільськогосподарської школи, які доповнювали одне одного. Так, вихованці галузевої школи повинні були поширювати серед населення сільськогосподарські знання, а фахівці дослідного поля допомагати останнім розібратися у суперечливих і складних питаннях практичного характеру, якими був наповнений аграрний сектор, від правильного вирішення яких залежав розмір прибутку кожного господарства.

Проте не у всіх повітах питанню науково-інформаційного забезпечення приділялося достатньо уваги. Так, помічник завідувача Лохвицького дослідного поля Р.Ф. Ренін зауважував, що програма дослідів є досить складною, тому питанню поширення сільськогосподарських знань неможливо приділяти належну увагу. Він наголошував на тому, що на полі працювало лише два фахівці, й оскільки наукова постановка дослідів потребувала кропіткої роботи та багато часу, то його не вистачало на поширення їхніх результатів Труды.третьего агрономического совещания (17, 18, 21 февраля 1903 г.). Полтава, 1904. 178 с..

У лютому 1902 р. повітовий агроном Бердянського земства на засіданні Полтавського товариства сільського господарства доповідав про власний досвід поширення аграрних знань з використанням дослідних полів і рекомендував напрями його поліпшення, а також наголошував на важливості їхньої організації. За допомогою полів селяни мали можливість безпосередньо переконатися у перевагах і недоліках певних технологій вирощування сільськогосподарських культур, використання окремих сортів рослин, добрив, знарядь праці тощо. Крім того, після завершення постановки дослідів результати повинні бути підкріплені цифрами та висвітлені у журналах, брошурах, які поширювалися серед селян для ознайомлення. Повітовий агроном акцентував увагу також на важливості організації сільськогосподарських відділів при народних школах. Навчальна програма мала бути зрозумілою для широкого загалу селян і лише згодом переходити до ґрунтовного та детального вивчення окремих предметів. З цією метою серед слухачів курсів і читань бажано було поширювати сільськогосподарські журнали та газети, зокрема «Хуторянин» і «В'ятську газету» Труды второго агрономического совещания (28 февраля, 1, 2 и 3 марта 1903 г.). Полтава, 1903.

53 с..

Питання щодо підняття народного добробуту та народної освіти тісно пов'язані між собою. Після того як здавна відома теза, що «ми бідні, оскільки неосвічені й неосвічені тому, що бідні» закріпилася у свідомості населення, земства та громадські діячі намагалися підняти рівень освіти серед населення, відкриваючи школи, бібліотеки, книжкові склади, курси тощо. Проте, враховуючи, що у країні, де була недостатня кількість шкіл і майже половина населення була позбавлена можливості навчатися через відсутність коштів, питання щодо важливості організації читань набуло особливе значення. Зазначимо, що вперше їх було проведено у Петербурзі за ініціативи приватних осіб. Цей досвід був настільки вдалим, що згодом почали надходити клопотання стосовно дозволу на проведення таких заходів від інших міст, зокрема Києва, Одеси тощо. Як результат, у 1876 р. було видано правила щодо організації читань у губернських містах, 1888 р. - документ щодо створення повітових Єпархіальних училищних рад, в яких наголошувалося, що їхнє проведення мало відбуватися під керівництвом парафіяльних священиків. Проте, вже 11 жовтня 1894 р. було затверджено Положення Комітету міністрів, яке давало змогу проводити читання особам недуховним, моральна та політична благонадійність яких була встановлена Міністерством народної просвіти та за згодою з Міністром внутрішніх справ й обер-прокурором Св. Синоду. Заходи могли проводитися під безпосереднім наглядом і відповідальністю духовенства та фахівців навчального закладу.

Особливий підйом діяльності земств з організації читань розпочався починаючи з 1901 р., коли було видано нові правила, прийняті у результаті клопотання Московського товариства грамотності та Полтавського губернського земства. Відповідно до них питання читань передавали у підпорядкування Міністерства народної просвіти. Дозвіл на їх проведення міг надати директор народних училищ, нагляд за ними та затвердження лекторів було обов'язком губернатора. Таким чином, отримання згоди на організацію читань значно полегшилося. Правила 1901 р. давали змогу також проводити читання з питань сільського господарства, за умови, що лектори мали відповідну освіту та підготовку. Організовували читання з дозволу уповноваженого із сільського господарства, на розгляд якого покладалося затвердження програми заходу, а також вибір фахівців. Незабаром Комісаріат народних читань домовився з Полтавським товариством сільського господарства щодо проведення читань з агрономії. Установа взяла на себе відповідальність за проведення читань із залученням своїх агрономів і використанням літератури, яку виписував Комісаріат народних читань.

У 1902 р. на березневому засіданні Установи було заслухано доповідь щодо організації народних читань. Після її завершення агрономічна нарада визнала за необхідне створення при Полтавському товаристві сільського господарства постійної комісії, серед завдань якої був розгляд брошур, призначених для сільськогосподарських читань, підбір ілюстрованого матеріалу, колекцій тощо. Установа постановила призначити комісію, яка впродовж року мала виконувати цю роботу, про результати якої доповів її голова П.М. Дубровський Труды третьего агрономического совещания....

Невипадково саме його було залучено до даної справи. Зазначимо, що Павло Михайлович уже мав значний організаторський досвід, оскільки ще у 1884 р. його було призначено Керуючим Кучерівської нижчої сільськогосподарської школи. До обов'язків П.М. Дубровського входило розроблення навчальних програм, забезпечення необхідними приладами, інструментами та устаткуванням для проведення практичних занять та ін. Знання й уміння значно допомогли П.М. Дубровському і в організації народних читань Російський державний історичний архів. Ф. 382 «Сільськогосподарський Вчений Комітет Міністерства землеробства і державних маєтностей». Оп. 2-9.. На зібранні він наголошував, що початком діяльності комісії став пошук коштів для придбання необхідних посібників для організації народних читань з питань сільського господарства. З цією метою розпочали співпрацю дві комісії: агрономічна та Полтавська народних читань. Було організовано спільне засідання, у результаті чого остання асигнувала близько 200 руб. на придбання ілюстрованих матеріалів та інших посібників із сільського господарства.

Маючи необхідні кошти, агрономічна комісія на засіданнях розглянула та затвердила теми читань, а також підібрала ілюстрований матеріал до них, зокрема для лекції присвяченій кормовому буряку було придбано 16 кольорових ілюстрацій та одну чорно-білу у двох примірниках; кормовим травам - 11 кольорових ілюстрацій у трьох примірниках; 16-річним результатам Полтавського дослідного поля - 13 кольорових діаграм, у двох примірниках; насінню, посівам - 7 кольорових ілюстрацій у трьох примірниках. Крім того, було замовлено 35 ілюстрацій до 6 читань Труды третьего агрономического совещания..

30 квітня 1905 р. на зібранні Полтавського товариства сільського господарства, яке проходило у приміщенні дворянського Земельного банку під керівництвом президента Товариства Д.К. Квітки, було заслухано пропозицію представника Лубенського відділу щодо підтримання клопотання відносно встановлення порядку відвідування слухачами читань, яка викликала активний обмін думками серед членів Установи. Губернський агроном Ю.Ю. Соколовський відстоював необхідність такого клопотання, обґрунтовуючи свою думку тим, що проведення таких заходів, особливо у селах, іноді супроводжувалося такими труднощами, які могли «відбити» бажання робити що-небудь у даному напрямі. Він наводив приклад Кобеляцького повіту, коли після проведення читань розпочиналося опитування слухачів стосовно того, хто читав, про що саме, чи не було чогось дивного і т.д. Деятельность сельскохозяйственных обществ. Хуторянин. 1905. № 19. С. 420-421.