Економічна та гуманітарна співпраця України і Швейцарії наприкінці XVIII — у першій чверті XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Економічна та гуманітарна співпраця України і Швейцарії наприкінці xviii -- у першій чверті XX ст

О.В. Малюта

Анотація

Economic and Humanitarian Cooperation between Ukraine and Switzerland (Late 18th -- 20th Cent.)

У статті вивчено еміграцію швейцарців наприкінці XVIII ст. -- в першій чверті XX ст. в українські землі й те, як вони налагоджували там соціальне підприємництво, співпрацю у розвитку економіки, господарства, промисловості, у військовій, медико-санітарній галузях. Зроблено висновок, що швейцарська еміграція в українські землі в досліджуваний період була системною, сприяла розвитку економіки, інфраструктури, формуванню нових населених пунктів, фермерських господарств, прискорювала модернізацію та індустріалізацію.

Ключові слова: Україна, Швейцарія, економічна співпраця, гуманітарна співпраця, українська державність, соборність.

Abstract

O. Maliuta

O. Bogomolets National Medical University

In Ukrainian historiography there is a lack of studies that would explore the development of Ukrainian social entrepreneurship in the international arena and its connections with Swiss entrepreneurship in particular. The main purpose of this research is to study and analyze the process of establishing Swiss social entrepreneurship in the Ukrainian lands and to determine the consequences of the strategic Ukrainian-Swiss Confederation economic partnership in the late 18th -- in the first quarter of the 20th cent. The sources for writing this article are constituted by the documents regarding the general context economic situation of that time, foreign policy of the Ukrainian People's Republic, the financial condition of the Extraordinary Diplomatic Mission of the Ukrainian People's Republic in Switzerland, copies ofprotocols of the Ordinary trade andfinancial mission of the Ukrainian People's Republic in Switzerland. These documents are available at the Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine in the collections 3696 (Ministry of Foreign Affairs of the Ukrainian People's Republic), 4211 (Extraordinary Diplomatic Mission of the Ukrainian People's Republic in Switzerland). The methodological foundations of the study are derived from the general principles of scientific know-ledge, which are the principles of historicism, objectivity, and systemic approach to the study of available data. The general methods, such as analysis, synthesis, classification, verification, as well as methods peculiar to history as a science, for instance, biographical and diachronic methods, were used. In this article the author comprehensively studies and covers the creation of the economic strategic partnership between Switzerland and Ukraine, the establishment of agricultural entrepreneurship in the farms of Zurichtal, Shabo, Osnova, New Lansi. The article also explores the diplomatic cooperation between Switzerland and Ukraine from the first quarter of the 19th century to first quarter of the 20th century. The author concludes that Swiss emigration to Ukrainian lands in the late 18th -- 19th centuries was systemic and contributed to the development of the economy and infrastructure, launched the formation of new settlements and farms, as well as accelerated the processes of modernization and industrialization. Zurichtal, Neu-Zurichtal, New Lansi, Osnova, Shabo and their products were internationally competitive and were known on the world market. Swiss business in Ukraine contributed to the development of the Ukrainian economy and implemented the approach of economic modernization of the highly developed world countries into Ukrainian economy.

Keywords: Ukraine, Switzerland (Swiss Confederation), economic partnership, humanitarian cooperation, Ukrainian statehood, unity.

Міжнародні гарантії «вічного нейтралітету», надані Швейцарії в першій чверті XIX ст., сприяли поширенню європейської політичної еміграції до Цюриха та Женеви. Світова довіра дала підстави започаткувати тут 1863 р. найбільший у світі міжнародний доброчинний гуманітарний рух Червоного Хреста, а за понад півстоліття відкрити у Женеві штаб-квартиру безпекової і миротворчої Ліги Націй, а згодом Організації Об'єднаних Націй. Поступово Швейцарія стала одним із провідних фінансових центрів світу, найбільших у світі експортерів капіталу з найстабільнішою валютою і доброю репутацією банків, розвинутими високими технологіями, високою обороноздатністю й безпекою.

Дослідження економічної та гуманітарної співпраці України й Швейцарії наприкінці XVIII -- у першій чверті XX ст. набуває актуальності з погляду аналізу впливу на українську економіку швейцарського підприємництва та побудови взаємовигідних міжнародних відносин. Промислова революція наприкінці XVIII -- у XIX ст. спричинила еміграцію швейцарців до Російської імперії й сприяла зародженню швейцарських промислових і аграрних підприємств в українських землях. Швейцарські дослідники Д. Драйєр, П. Колмер, Й. Фогелі, К.-Г. Штрауб вивчали історію європейської інтеграції Швейцарії та Росії (побіжно згадували українські землі) в моменти позбавлення України можливості представляти себе як самостійного партнера в зовнішній співпраці, У Раубер (Rauber, U. 1985, S. 460) дослідив швейцарську промисловість у Росії, зокрема підприємництво родини Енні з Ененди, побіжно розглядав українські землі як південь Росії. Виникнення в XIX ст. в українських землях міських колоній і аграрних поселень Швейцарії (Цюрихталь, Шабо, Основа) стало об'єктом наукових студій істориків Г Гетте та Г Молоткова (Гетте, Г & Молотков, Г 2014a, с. 81-86; Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 52-59). Причини еміграції зі Швейцарії, створення перших аграрних поселень у південноукраїнських землях дослідив доктор історії П. Коллмер у Цюриху (Коллмер, П. 2019, с. 8-28), утворення поселення Шабо -- доктор юридичних та філологічних наук О. Мевлі у Лозанні (Мевли, О. 2019, с. 29-45), виникнення швейцарських поселень Цюрихталя і Ней-Цюрихталя детально описав український історик Ю. Лаптєв (Лаптев, Ю. 2019, с. 65-88), Шабо -- доктор теології Ж.-П. Бастіан у Страсбурзі (Бастиан, Ж.-П. 2019, с. 124-149) тощо. Ці дослідження доповнюють одне одного. Аташе місії УНР у США, кінорежисер Є. Слабченко у книзі подав короткі відомості про те, як швейцарський дипломат Шарль Пікте де Рошмон створив господарство Нове Лансі, а женевський радник Л. Ревійо -- господарство «Женевка» (Слабченко, Є. 2016, 495 с.). Вийшов науковий збірник «Україна -- Швейцарія: маловідомі сторінки історії та сучасність» (Матяш, І., упор. 2020), який назвав багатьох швейцарських підприємців початку XX ст. у розрізі історії громад Києва, Краматорська, Одеси, Харкова, не розглядаючи при цьому західноукраїнські землі й Крим.

Проблема економічної та гуманітарної співпраці між Україною та Швейцарією наприкінці XVIII -- у першій чверті XX ст. не була предметом спеціальних наукових досліджень. Методологічними основами її розкриття є принципи наукового пізнання: історизм, системність, об'єктивність, конкретність істини. Застосовано філософські, загальнонаукові (аналіз, синтез, класифікація, верифікація), спеціальні -- історичні (проблемно-хронологічний, біографічний, діахронний) групи методів.

Джерелами написання статті стали архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, інформація з тогочасних періодичних видань, опубліковані документи. В українській історіографії лише в окремих дослідженнях згадано одне -- два швейцарські поселення на півдні України, що вповні не розкрило вплив швейцарців на розвиток економіки. Водночас швейцарське підприємництво полишило по собі чимало господарств і підприємств у різних галузях української економіки.

Мета статті: визначити основні особливості налагодження швейцарського підприємництва на українських землях, дослідити наслідки впливу економічного партнерства українських і швейцарських підприємців на українську економіку, їхньої гуманітарної співпраці -- на державотворення 1917-- 1921 рр. Для досягнення мети розв'яжемо такі завдання:

вивчити виникнення наприкінці XVIII -- у першій чверті XX ст. в українських землях господарств і підприємств зі швейцарським капіталом і вплив двостороннього партнерства на українську економіку;

простежити гуманітарну співпрацю й дипломатичні відносини України та Швейцарії у першій чверті XX ст. та показати їх місце у державотворенні на українських землях.

Наприкінці XVIII ст. українці та швейцарці співпрацювали у сільському господарстві, промисловості, військовій галузі. Інтереси швейцарських громадян з 1820 р. в Одесі, з 1902 р. -- у Києві представляли консульства Швейцарії (Kollmer, P. 2016). Промисловий переворот спонукав швейцарців відкривати власні справи, зокрема й на незаселених південноукраїнських землях. Маніфест Катерини II дозволив іноземцям оселитись у різних губерніях Російської імперії. Через потребу захистити відвойовані в турків південноукраїнські землі та Крим їх прискорено заселяли селянами, відставними солдатами, греками, вірменами, німцями (Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 52). Уповільнену індустріалізацію в Російській імперії прискорили висококваліфіковані швейцарські промисловці, ремісники, безземельні селяни (Гетте, Г & Молотков, Г 2014а, с. 8). Указ імператора Олександра I від 20 лютого 1804 р. визначив майновий ценз для переселенців у сумі понад 300 гульденів, вимагав досвіду роботи в рільництві, тваринництві, садівництві, виноградарстві. Переселенців звільнили від військової повинності, закріпачення, забезпечили 60-ма десятинами землі на сім'ю, встановили 30-річне пільгове оподаткування (Лаптев, Ю. 2019, с. 66) (10 років не оподатковували землю), гарантували свободу віросповідання (Кащенко, С. & Кащенко, Е. & Иванова, И. 2019, с. 61).

Бойові дії французької армії на території Швейцарії наприкінці XVIII ст., примусова служба в армії загарбників, ліквідація самоврядування й порушення політичних свобод, введення нових податків (Райнхардт, В. 2013, с. 48), голод 1800 р. викликали супротив і боротьбу швейцарців за політичні права й нейтралітет власної країни. Віденський конгрес 1815 р. визнав і забезпечив гарантії національної безпеки й нейтралітету Швейцарії. В Конституції Швейцарської конфедерації від 1848 р. 25 кантонів з різною історією, чотирма офіційними мовами, головними католицьким і протестантським віросповіданнями поступилися частиною суверенітету на користь політичної нації Зустріч з Вольфом Ліндером, 2019.. Українські землі стали для швейцарського капіталу ринком, куди інвестували під час запізнілої індустріалізації. В Російській імперії з кінця XVII ст. по 1917 р. жило близько 25 тис. швейцарських громадян. Дехто з них у 1701-1945 рр. реемігрував до Швейцарії (Коллмер, П. 2019, с. 13).

Постійний з 1855 р. потік франкомовних швейцарців посилився в I860-- 1870-х рр. через економічну кризу (Мевли, О. 2019, с. 39).

Порушені на початку XIX ст. торгівельні зв'язки з постачальником сукна Великою Британією змусили Російську імперію розвивати власну текстильну промисловість: російська армія для обмундирування потребувала сукна й інших тканин. Швейцарський капітал допоміг відкрити текстильні підприємства в імперії: 1786 р. - фабрику тканини у Крюкові на Полтавщині Коваленко О. Історія Кременчука в контексті німецької колонізації., 1797 р. - панчішну майстерню в м. Махнівка Подільської губ. (Маш- кін, О. 2009, с. 149).

Частина швейцарських переселенців в Україні у XIX -- на початку XX ст. розвивали сільське господарство на незаселених землях, тому дослідники назвали іноземне освоєння нових земель «аграрною колонізацією». Найбільші й найрозвинутіші швейцарські поселення в українських землях -- Цюрихталь з дочірньою колонією Ней-Цюрихталь, Шабо та його дочірня колонія Основа. Швейцарські емігранти селились у містах чи селах окремо або групами сімей. Переселенський рух з Швейцарії до Криму 1803 р. очолив збанкрутілий цюрихський торгівець Г Ешер. 228 швейцарських переселенців дісталися до Криму (Лаптев, Ю. 2019, с. 67, 68). Переселенці, з-поміж яких 136 уродженців швейцарського німецькомовного кантону Цюрих (Гетте, Г & Молотков, Г 2014a, с. 53), отримали землі, заснували на місці покинутого татарського села Джейлав-Сарай поселення Цюрихталь (Коллмер, П. 2019, с. 21). Очікування швейцарців не справдилися: сімейний наділ був 23 дес., оплата за кожну по 20 коп. Вісім поселень швейцарського колоністського округу (Судак, Гейльбрун, Гельцерберг Феодосійського пов., Цюрихталь) і німецьких переселенців у Нейзацькому колоністському окрузі (Нейзац, Фриденталь, Розенталь, Кроненталь Симферопольського пов.) отримали назву Mutterkolonien.

Швейцарці в 31 господарстві Цюрихталя вели зернове господарство, вівчарство, садівництво, виноградарство, на прибутки з яких збудували млин, церкву, школу (Див.: Лаптев, Ю. 2019, с. 66-69). Сільське господарство стало основною справою колишніх текстильників (Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 54). Цюрихталь отримав прибутки від Кримської війни: продавав провіант для російської армії й вигідно набував нові землі. 1860 р. розбагатілі поселенці Цюрихталя заснували дочірню колонію -- с. Ней-Цюрихталь (Вербрюс, Родники, зараз Новий Цюрихталь) і колонію Карамін (Грюненталь, зараз с. Михайлівка) (Див. детальніше: Лаптев, Ю. 2019, с. 68-70, 74). Поселенці вирощували породу молочних корів «червона німкеня», німецьких коней. Вівчарством швейцарці займалися до 1860-х рр. Після збільшення попиту й ціни на хліб, пасовища виорали, поголів'я худоби зменшили (Лаптев, Ю. 2019, с. 77). 1882 р. Цюрихталь став центром волості, його домогосподарства мали покращену інфраструктуру. В Цюрихталі відкрили училище (1905), аптеку (1910), пошту, кузню (Лаптев, Ю. 2019, с. 71, 72). У 70 дворах Цюрихталя 1914 р. жило 382 місцевих і 259 найманих працівників. У спільній власності 57 дворів було 4813 дес. землі (5256 га). Швейцарські поселенці ідентифікували себе з німцями, при цьому були російськими підданими швейцарського походження. Поселенці населених пунктів Цюрих- таль (у 1915-1917 рр. -- Святогір'я), Ней-Цюрихталь (у 1915-1917 рр. -- Родники), Конграт, Менгермен Німецький, Джепарт-Юрт, Бесют, Чорний Кіш, Ішунь, Челебі-Елі, Каракул, одна родина в поселенні Судак походили з Швейцарії (Лаптев, Ю. 2019, с. 73, 74).

Відповідно до царського указу від 1827 р. іноземці могли торгувати в Росії швейцарською великою рогатою худобою, тонкорунними вівцями. У Російську імперію з Європи довозили домашню худобу елітних порід за спрощеною процедурою. Спочатку іноземні, потім вітчизняні підприємці розводили тонкорунних овець, постачали їх до сусідніх губерній (Машкін, О. 2009, с. 144, 145). Батько декларації про постійний нейтралітет, забезпечений міжнародними гарантіями, ініціатор розширення кордонів Швейцарії, військовий і дипломат Шарль Пікте (з 1794 р. Пікте де Рош- мон) 1787 р. відвідав Велику Британію, що спонукало його розвивати сільське господарство. Він намагався допомогти власній країні подолати затяжну європейську економічну кризу, наростити виробництво, вів найпрогресивнішими методами господарство, зрештою, став самостійно писати праці з аграрного господарства, розводив овець-мериносів і збудував відому за межами Женеви прядильну фабрику. Прибуткове вівчарство спонукало Пікте де Рошмона розширити володіння, заснувати овечу ферму за межами батьківщини. 1807 р. 20-річний син Шарля-Пікте де Рошмона -- Шарль-Рене демонстрував женевську помпу імператору Олександру I. Імператор доручив губернаторові Одеси, герцогу Арману-Еманюелю-Софі-Сеп- темані-де Рішельє допомогти родині Рошмонів знайти землю. Шарль-Рене придбав у вересні 1808 р. за 35 верст від Одеси 9-12 тис. га землі. Уряд надав Пікте де Рошмону позику в 100 тис. руб. на 15 років для створення великого агрокомплексу. Господарство дозволили назвати Нове Лансі Беглова Н. Притяжение Женевы. Женевцы в России Арман де Ришельё и Пикте де Рошмон, или Рассказ о том, как один женевец делал бизнес в России, 2014.. Клопотання імператора Олександра про закупівлю в Женеві й відправлення для розведення на півдні Російської імперії 1500 мериносів іспанської породи 1809 р. задовольнили частково. Наполеон дозволив вивезти з Женеви лише 1 тис. мериносів (Слабченко, Є. 2016, с 338). Підготовка мериносів до подорожі в Україну змусила Рошмона в умовах війни в Європі отримати концесію й дозвіл експортувати тварин, найняти досвідчених вівчарів, закупити провіант, дистанційно керувати будівництвом ферми в Новому Лансі. Сімей-не підприємство на Одещині очолив син -- Шарль-Рене1. 2 липня 1809 р. із Гран-Лансі в Україну Шарль Пікте де Рошмон відправив у супроводі сина 900 мериносів, копита яких захищали шкіряні черевики. 3 листопада 1809 р. прибуло лише 870 овець. Фермерське господарство Нове Лансі 1816 р. мало близько 13 тис. га й налічувало 1818 р. 10765 овець (Слабчен- ко, Є. 2016, с 338). Так в Україні було створено племінне овече господарство, вирощені в якому вівці надавали особливо цінний тип вовни, потрібний для надтонких тканин, виробів місцевих бомондів, армійського сукна Беглова Н. Притяжение Женевы. Женевцы в России Арман де Ришельё и Пикте де Рошмон, или Рассказ о том, как один женевец делал бизнес в России, 2014. Беглова Н. Притяжение Женевы. Женевцы в России Арман де Ришельё и Пикте де Рошмон, или Рассказ о том, как один женевец делал бизнес в России, 2014..

1805 р. женевець, згодом консул і державний радник Л. Ревійо отримав від царського уряду за 28 км від Одеси та Нового Лансі 12 тис. дес. землі з кошарами на 10 тис. овець, 18 коней і волів та заснував господарство «Женевка». Родина відправила йому з Женеви 250 мериносів (вижив 231). Під час голоду в Швейцарії Л. Ревійо відрядив 1816 р. до Женеви вирощене у господарстві зерно. 12 тис. мериносів «Женевки» 1819 р. випасали українські чабани козацького походження. За три роки Л. Ревійо подарував 3 тис. мериносів женевському приятелю Одеуду, щоб організувати довкола Судака овечо-виноградарське господарство (Слабченко, Є. 2016, c. 339). Після повернення до Женеви Л. Ревійо 1825 р. став консулом, а господарство «Женевка» викупив Шарль-Рене. Через рік ферми Нове Лансі та «Женевка» мали 28 тис. га землі, понад 24 тис. голів великої рогатої худоби. Конкуренція з англійською вовною, яка з 1830-х рр. заполонила ринок, призвела до падіння цін. Шарль-Рене 1831 р. продав «Женевку», Нове Лансі реалізували 1856 р. Вовна швейцарських господарств, зокрема Нового Лансі, була найкращою в Європі Беглова Н. Притяжение Женевы. Женевцы в России Арман де Ришельё и Пикте де Рошмон, или Рассказ о том, как один женевец делал бизнес в России, 2014..

Російський імператор Олександр I під впливом свого наставника Ф. Лагар- па неподалік від Одеси, навколо Аккермана (нині Білгород-Дністровський), біля с. Шабаг (нині -- село в Білгород-Дністровському р-ні Одеської обл.) виділив 4500 м2 земель, на 170 з яких росли виноградники (Бастиан, Ж.-П. 2019, с. 134) для колонії швейцарських спеціалістів-виноградарів і виноробів (Гетте, Г & Молотков, Г 2014a, с. 54). Розводити виноградники мали на пісках на місці турецьких садків, яке турки назвали Ашабаг, тобто Нижній сад (Шишмарев, В. 2019, с. 195). Швейцарський ботанік Луї-Венсан (Венсен) Тардан із Веве 1820 р. отримав офіційний дозвіл переселяти франкомовних швейцарців із кантону Во до м. Аша-Абаг (Крим). Офіційна дата заснування колонії Шаба (Шабаг, Шабо) - 10 листопада 1822 р., час прибуття перших поселенців із кантону Во (Марусенко, М. & Миретина, М. 2019, с. 94). В березні 1823 р. 24 швейцарські фахові виноградарі й землероби у Бесса- рабії на правому березі Дністровського лиману за 50 верст від Одеси на місці колишнього турецького поселення (Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 55) отримали сімейні наділи по 65 га, 36 виноградників, заснували колонію Шабаг (Грива, О. 2019, с. 151). У Шабо висадили в березні 1823 р. на 54 га землі 80 тис. виноградних живців (Бастиан, Ж.-П. 2019, с. 144, 145). Переселенці вирощували до 50 сортів винограду Назаренко Е. Шабо -- колонія швейцарських виноробів // День. 3 липня 1919.. 1852 р. у Шабо було 53 господарства, 269 колоністів (Марусенко, М. & Миретина, М. 2019, с. 94). 1924 р. у Шабо проживало близько 1 тис. осіб (Грива, О. 2019, с. 153). За століття кількість переселенців зросла у 12 разів, вони вдосконалили маловідому в Російській імперії технологію обробітку винограду. Швейцарці за 15 років культивували 30 привезених із Греції, Португалії, Угорщини, Франції сортів винограду, близько 2 тис. слив, вишень, груш, шовковиць. Швейцарські переселенці з 1830 р. у чотирикласній церковнопарафіяльній школі вивчали німецьку та французьку (мова діловодства до 1871 р.). У Шабо були найкращий у повіті духовий оркестр, конка, вокзал, кооперативний банк, споживчий кооператив, магазин (вміщував пошту, телеграф, овочесховище, млин, сироварню). Шабо з часом стало найбагатшою колонією Російської імперії (Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 55). Швейцарські виноградарі й винороби півдня Російської імперії за сприяння влади кантону Во налагодили збут продукції до німецької частини Швейцарії (Мевли, О. 2019, с. 37). Ринком збуту для швейцарської продукції стала й Одеса (Грива, О. 2019, с. 152). Шабські виноградники стали найкращими в губернії, білі столові вина -- відомими в Бессарабії й центральних російських містах. У Шабо успішно вирощували зернові, розвивали садівництво, скотарство, вівчарство, свинарство, птахівництво, рибальство. Через загальнообов'язкову військову повинність від 1877 р й нестачу землі частина виноробів 12 жовтня 1887 р. покинула Шабо (Грива, О. 2019, с. 154).

Франкомовні колоністи з Шабо Л. Гехлер, Ю. Майєр, Ж. Жатон 1889 р. викупили для виноградарства в поміщика Несторова ділянку переміщуваних пісків на Дніпровському лимані площею 1,1 тис. га (Шишмарев, В. 2019, с. 201). Цими пісками з часів Катерини II особисто опікувався уряд, а названі підприємці 1890 р. заснували на цих землях дочірню колонію Шабо -- с. Основа (згодом - Французька Основа, нині в складі Нової Каховки) (Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 56). Серед її зачинателів були 5 швейцарців. Деякі колоністи на час робіт приїздили до Основи, дехто продав землі й повернувся до Шабо. Щорічно збільшувана на 1-3% площа летючих пісків у 1820-х рр. становила 5,5 млн. га й у 1880-х рр. мала бути засаджена сосновим лісом (Шишмарев, В. 2019, с. 200, 201). 7 колоністів Основи 1896 р. збудували власну бондарню, млин, дизельну електростанцію, магазин з поштовим бюро (Гетте, Г & Молотков, Г 2014b, с. 56, 57). У 1890-х рр. на 120-тис. км. сипучих пісків по течії Дніпра виникли поселення: Ключове, Лугове, Новий Судак (Нові Судаки), Нове Шабо (Шаба), Веселе (Шишмарев, В. 2019, с. 201, 202). Площа виноградників 1914 р. займала 4,2 тис. га, у 1918-1923 рр. -- зменшилася на 53% (Шишмарев, В. 2019, с. 203).

Швейцарські поселення виникали і в інших місцевостях. 1836 р. 10 швейцарських сімей викупили у власника с. Мокрого Новоград-Волин- ського пов. Волинської губ. князя Любомирського 243 га землі й утворили селище Шрагдорф (називали також Швейцарією) (Дідух, В. & Нікітюк, В. & Якубовська Т. 2016). Швейцарець Енні викупив кам'яногірський маєток (1748 га землі) на околиці Дашева Липовецького пов. Київської губ. та збудував Собську цукроварню1. Г Енні був співвласником Грушківського, Кальницького, Хреновецького, Вендичанського цукрових заводів на Поділлі Олійник В. Колоніальна експансія Південно-Західного краю, 2012. Білецький П. Іноземне представництво в Подільській губернії (1861-1917). Дис. ... к. і. н. Кам'янець-Подільський, 2016. С. 101.. Засновником Вищеолчедаївського цукрового заводу став швейцарець Ю. Кронгельман Білецький П. Іноземне представництво в Подільській губернії (1861-1917). Дис. ... к. і. н. Кам'янець-Подільський, 2016. С. 25..

На початку XX ст. директором-розпорядником пайового товариства «Машинобудівельний завод “Прогрес”» у Бердичеві став Ф. Енні, директором правління -- Г Енні. Невдовзі весь основний капітал товариства (350 тис. руб.) був у руках братів Енні. Завод мав механічну майстерню, кузню, чавунно-ливарний цех із сушарками й вагранками, модельне, мідно- котельне відділення. Оскільки цукрова промисловість була провідною в країні, підприємство від 1903 р. повністю спеціалізувалося на випуску обладнання для цукрових та рафінадних заводів Бердичів у статусі міста (1845-1917 рр.), 2012..

У XIX -- на початку XX ст. підросійська Україна була одним із найбільших центрів швейцарського виробництва на теренах імперії. Загалом, у Російську імперію інвестували на понад 300 млн. швейцарських франків, заснували близько 300 швейцарських промислових компаній. Швейцарські підприємці досягали різних новаторських економічних звершень (Kollmer, P 2016). При цьому швейцарський капітал незначно був представлений в українській промисловості. У другій половині XIX ст. в центрі Галицького нафтового регіону -- Бориславі, нафту й газ видобував з-поміж інших іноземних компаній незначний відсоток швейцарських Микулич О. Історія та перспективи видобутку нафти в Бориславі, 2020.. Швейцарський капітал у розробці нафтових родовищ становив лише 10% від усіх іноземних інвестицій (Білецький, В. & Гайко, Г & Орловський В. 2000, с. 14)1. Швейцарія в 1897-1908 рр. експортувала незначну кількість гасу, бензину, масел2. Власне Швейцарія була одним із імпортерів галицької нафти (Пасі- цька, О. 2019, с. 119).

На початку XX ст. швейцарські інвестиції в сумі 750 тис. руб. отримала в Одесі джутова фабрика (Левицький, В. 2019, с. 25).

Швейцарські технології забезпечували надання високоякісних послуг, розширювали їх обсяг. Швейцарська компанія «Дюфур і Ко» створила у Вінниці телефонну мережу (Шведун, В. 2009, с. 168).

В Купині Кам'янецького пов. Подільської губ. на межі XIX та XX ст. оновили водяний млин новітньою швейцарською (з фабрики Густава Даверіо в Цюриху) турбіною, що урухомлювала токарний, фрезерний, розточувальний, свердлильний верстати, динамо-машину. Населення містечка збільшило греблю, збудувало корпус для швейцарських машин. Швейцарське млинарське устаткування доставляли декілька залізничних вагонів. Купинська делегація пройшла річне навчання на фабриці Г Даверіо3.

Швейцарці контролювали кондитерський ринок Києва (Гетте, Г & Молотков, Г 2014a, с. 83): інвестували в кондитерське виробництво, крамниці роздрібної торгівлі. Відомими київськими кондитерами швейцарського походження були Й. Трамер, М. Штифлер, Б. Семадені (Мошенський, С. 2014, с. 63). Швейцарська кондитерська з 1860 р. працювала в Києві. 1877 р. у місті відкрили «Швейцарську кондитерську Б. Семадені й Франконі» (після заміни партнера -- «Семадені й Люрс»), 1878 р. -- «Кондитерську Семадені» («Нова швейцарська кондитерська»). М. Штифлер і Б. Семадені з 1888 р. налагодили власне виробництво й торгівлю солодощами, відкрили підприємство «Мартін Штифлер» (фабрика кондитерських виробів, два магазини). Б. Семадені володів третиною майна новоствореної фірми «Мартін Штифлер», брав участь в управлінні підприємством. Б. Семадені заснував 1890 р. власні шоколадну й цукеркову фабрики. Син А.-В. Семадені мав бізнес із виготовлення тістечок. 1913 р. відкрили нове відділення кондитерської, розширили, а 1914 р. продали фабрику4.

Брати Вюрглери були акціонерами пайового товариства цукеркової фабрики «Валентин Єфімов». А. Вюрглер, директор в утвореній із неї, найбільшій у Києві Деміївській паровій фабриці шоколаду і цукерок «Валентин Єфи- мов» (зараз фабрика «Рошен») (Мошенський, С. 2014, с. 61, 63). Швейцарські кав'ярня-кондитерська «Франконі з Самадена», булочна братів Боссі -- Bossi & Bonifari працювали в Одесі. У Харкові в 1860-ті рр. відкрили молочний магазин (власник Г Вітвер) (Гетте, Г & Молотков, Г. 2014а, с. 83). Швейцарці разом із місцевими промисловцями організовували спільні підприємства. Зокрема, акціонерне товариство київського пивоварного заводу (1872 р., засновники М. Хряков, швейцарські компаньйони Г і Ф. Енні, К. Вейссе (Мошенський, С. 2014, с. 61). Згадані А. і К. Вюрглери мали офіс на Хрещатику, 3 й постачали сільгоспмашини, механічне обладнання для цукроварень, пивоварень, винокурень1. 15 грудня 1900 р. започаткували акціонерне товариство торгівлі технічними виробами «Брати К. і А. Вюр- глер» (основний капітал 300 тис. руб., засновники й директори: К. Вюрглер, А. Вюрглер, Ю. Штюрц) (Мошенський, С. 2014, с. 63).

Швейцарський інженер Р Майлларт заклав корпус залізобетонного заводу в Харкові, будував другий сталеплавильний завод у Кам'янській області Донських козаків. Його працівниками були швейцарці (Мошенський, С. 2014, с. 84, 85). Швейцарець Я. Гретер, згодом бельгійський консул, збудував найбільший у галузі машинобудівний Київський чавуноливарний і механічний завод (розпочав роботу 26 липня 1882 р.), з 1899 р. «Акціонерне товариство Київського машинобудівного і казанового заводу «Гретер і Крива- нек» (засновники і директори Я. Гретер, О. Криванек, Ф. Вітачек, власник -- пайове товариство «Гретер, Криванек і Ко») (Мошенський, С. 2014. с. 61, 62). Статутний капітал акціонерного товариства становив 1 млн. руб. Контрольний пакет акцій був у Я. Гретера (324 акції)2. Основний капітал товариства 1,25 млн. руб. поділили на 1250 акцій. 4 із 21 акціонера мали швейцарське підданство (Мошенський, С. 2014, с. 62). Підприємство виробляло устаткування для лісопильних, цегляних, цукрових, цукрорафінадних заводів, трамвайні й залізничні рейки, підвісні мости, власну модель парової машини (випущено 1896 р.). Компаньйони й акціонери заводу силами своєї фірми «Кукш і Лідке» збудували 1898 р. головний корпус Київського політехнічного інституту3. Я. Гретер був акціонером ЗАТ «Товариство київської міської залізниці»4. Завод власним коштом 1908 р. побудував близько 5 верст ширококолійної залізничної гілки до станції Святошин (вартість колії 103 тис. руб.5), 1909 р. почав виготовляти перший у Російській імперії дизельний двигун. Перша Світова війна спричинила масовий відплив іноземних капіталів. Невдовзі власники продали підприємство.

Швейцарські переселенці створили колонії навколо швейцарських консульств у Києві й Одесі. Київському консульському округу (очільник на кінець 1915 р. -- Г Енні, довірені особи: в Миколаєві -- Ф. Штаєль, в Харкові -- Е. Гретер, в Ялті -- Е. Дюріг) підпорядковували шість українських губерній. Нечисленна швейцарська колонія Києва складалася з великих підприємців, власників заводів, службовців. Швейцарське консульство в Одесі (консул Одеського округу -- Я. Еттерлін; почесний консул -- Л. Жаке, віце-консул -- А. Рішара) з 1889 р. стало генеральним (генеральний консул -- Г Фрейденрейх, канцлер -- Е. Вей). Одеський консульський округ охопив сім губерній. Одеська колонія існувала з 1918 р. до лютого 1920 р. і включала до 400 осіб (Гетте, Г & Молотков, Г 2014а, с. 82, 84). Швейцарці заснували в Одесі комуну (пов'язана з підприємцями зі Сходу й Європи), що складалася 1817 р. з 42 швейцарських будинків (Бастиан, Ж.-П. 2019, с. 126, 127). Швейцарське консульство в Одесі опікувалось поселеннями Цюрихталь і Шабо1. Більшість швейцарських дипломатів були українськими підприємцями

Проголошення УНР сприяло встановленню офіційних дипломатичних стосунків зі Швейцарією. Україна потребувала зовнішньої підтримки в розбудові власної держави. Дипломатичні контакти УНР і Швейцарія встановили і грудні 1917 р. з ініціативи українського уряду. Генеральний секретаріат УНР надав особистому ад'ютанту генерального секретаря військових справ С. Петлюри Г Гасенку мандат від 14 грудня 1917 р. на здійснення спеціальної організаційно-інформаційної й розвідувальної дипломатичної місії Білоусова Л. Матеріали державного архіву Одеської області про діяльність іноземних консульств у Одесі в XIX -- на початку ХХ століть. Дзюба Д. Ґеорг де Гасенко. Порохівниця: електронна версія, 15 грудня 2017. в Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, США Гандзій О. «Якби йому жінку, як у Винниченка», 7 листопада 2019 р.. Г Гасенко зустрівся з президентом і міністром закордонних справ Швейцарії. Дипломат створив і очолив Українське інформаційне бюро, в Женеві організував закордонний заклад УНР та українсько-швейцарський комерційний заклад Дзюба Д. Ґеорг де Гасенко. Порохівниця: електронна версія, 15 грудня 2017.. Г Гасенко мав у Швейцарії добрі стосунки з представниками країн Антанти. Та своїм інтерв'ю у виданні «L'Ukraine», на думку М. Василька, якому заважали антирумунські погляди Г Гасенка, він нібито втрутився у внутрішні справи Румунії, котра перед країнами Антанти виступала за самостійну Україну, й зіпсував її ставлення до України Справоздання М. Василька В. Темницькому (Берн 31 липня 1919) // Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919-1921). К., 2016. С. 489.. 1918 р. Г Гасенко став співзасновником у Женеві товариства пропаганди проти анексії Бесса- рабії до складу Румунії, очолив дипломатичну місію України в Румунії (через румунську окупацію Покуття дипломат самовільно розірвав дипломатичні відносини УНР з Румунією). Г Гасенко збирав серед українських емігрантів медикаменти та орендованим французьким літаком постачав їх українцям на фронт. Згодом здобутки Г Гасенка, відомого інженера-конструк- тора, творця викупленого до Франції океаноплана «Морська блоха» (1923 р., швидкість -- 200 км/год, двигун -- 180 к. с., безперервний політ -- 7 год.), винищувача підводних човнів, високо оцінювали швейцарці1.

Інтереси українських громадян у Швейцарії представляли посольство Української держави в Берні, генеральне консульство в Цюриху (почесний консул С. Куоні, з 7 жовтня 1918 р. генеральний консул О. Вілінський Гандзій О. «Якби йому жінку, як у Винниченка», 7 листопада 2019 р. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 64 -64 зв.), консульство в Женеві (консул Є. Сокович ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 4.). Напівофіційний український консулат у Лозанні, згодом у Берні, очолювали Є. Бачинський, Є. Сокович. У складі Надзвичайної дипломатичної місії Української держави в Швейцарії у Берні працювали: радник Г. Білянкин ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 6 зв., Д. Андрієвський, О. Гладишовський ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 51., О. Вандер Брігген ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 6., службовці І. Добродієва ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. Арк. 11., В. Якубовський ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. Арк. 12., Біліц, Є. Лукасєвич ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 9.

Швейцарія 1918 р. визнала Україну й зміцнила з нею стосунки. У Швейцарії утворили Українську Національну Раду, що інформувала про Україну (Токаревський. 1918, 16 с.). Місія політичного департаменту швейцарського уряду (очолював її майор дю Буа) влітку 1918 р. відвідала Україну, була прийнята в гетьмана, провела зустрічі з українськими діячами. Дю Буа обстоював незалежність України у швейцарських газетах «Der Bund», «Neue Zuricher Zeitung». Співпраця з нейтральною Швейцарією породжувала для П. Скоропадського можливість контактувати з Антантою. 27 липня 1918 р. дю Буа прийшов до висновку, що практично весь обсяг річних потреб у збіжжі (40 тис. 20-тонних вагонів) Швейцарія могла без труднощів імпортувати з України. Спроможність експорту України у звичайний рік становила 40 тис. вагонів (Сліпченко О. 2017, с. 722) Місія майора дю Буа // Україна дипломатична. К., 2017. Вип. 18. С. 715-723. Самостійна Україна. К. С. 16.. У 9 українських губерніях у середньому збирали 18,5 млрд. т зернових і лише % хліба споживало населення України, решту експортували до різних країн (Токаревський. 1918, с. 11)11.

Швейцарським консулом у Києві в 1917-1918 рр. був промисловець Г Енні. На 24 грудня 1918 р. швейцарський консул у Києві В. Рені- гер мав дипломатичну перепустку від МЗС УНР ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 6. на безперешкодний виїзд з міста, переміщення залізницею через Голоби до Швейцарії й назад разом із дружиною Емілією й сином Адамом1. 28 грудня 1918 р. консульське посвідчення для відвідин Донщини отримав дипломатичний кур'єр швейцарського уряду Е. Кобі. Вся офіційна кореспонденція в його запломбованих сумках на підставі міжнародного права не підлягала оглядові влади і військових ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 4. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 2..

Надзвичайна дипломатична місія другої УНР працювала у Швейцарії. Вона врегульовувала українські інтереси в країнах Європи й Америки. Головами місії були Є. Лукасєвич, М. Василько, З. Курбас (секретар, виконував обов'язки голови). Основним осідком залишався Берн. Офіційно 24 січня 1919 р. місію очолив випускник Цюрихського університету, лікар, організатор Червоного Хреста в Україні Є. Лукасєвич, міністр-резидент на посаді надзвичайного посла і уповноваженого міністра до Швейцарії. Його радником призначили Є. Соковича Журнали засідань Ради Народних Міністрів від 4 квітня 1919 р. № 95. 2006. Т. 1. С. 291.. Дипломатичними представниками ЗУНР, а потім ЗОУНР під керівництвом Є. Лукасєвича були секретар Г Біленький, військово-морський аташе генерал Л. Дроздовський (з 25 жовтня 1918 -- військовий агент Української держави у Швейцарії, з 9 травня 1919 його повноваження поширили на Італію (осідок у Берні) (Галайчук, Б. 1938, с. 38)) Організація української дипломатичної служби // Альманах Червоної калини. Річник XVIII. Україна на дипломатичному фронті. Львів. С. 35-39..

Швейцарський дипломатичний департамент на 17 січня 1919 р. офіційно прийняв Надзвичайну дипломатичну місію УНР у Швейцарії. Міністр-резидент, голова місії в Швейцарії Є. Лукасєвич звернув увагу МЗС на фактичне провадження всіх консульських справ місією. Крім того, інтереси УНР представляли два консули, які не мали права й дозволу від Швейцарської конфедерації звершувати діяльність й не виконували своїх обов'язків ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 5. Арк.6.. Наказом МЗС УНР від 12 лютого 1919 р. № 62 ліквідували з 1 лютого 1919 р. генеральне консульство в Цюриху та консульство в Женеві ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 4..

Посол Є. Лукасєвич продав у Києві свій дім, за добрим курсом конвертував українські гроші у швейцарські франки й перетворився на власника колосального капіталу, який пропонував у формі позик українській інтелігенції (зокрема Є. Чикаленку) (Чикаленко, Є. 2005, с. 368-369). Дипломат замовив транспортування швейцарських товарів до Одеси, але через несплату за фрахт пароплава в Марселі французи вивантажили товари на берег. Швейцарські фабриканти планували заколот, після чого італійське посольство відмовилося надати візи Є. Лукасєвичу та його родині Справоздання М. Василька В. Темницькому (Берн, 22 липня 1920) // Архів Української Народної Республіки. С. 479-483..

Через черговий більшовицький наступ на Україну в лютому 1919 р. швейцарське консульство евакуювалося до Вінниці разом із урядом УНР. Швейцарський консул П. Бернгардт 1919 р. вивіз швейцарських колоністів з Харкова. 3 березня 1919 р. під керівництвом посла Я. Еттерліна до Швейцарії повернулися 53 поселенці швейцарської колонії в Одесі на наданому від французького уряду пароплаві «Lloyd Triestino», в травні -- ще близько 150 швейцарців. Так закінчилась історія міських колоній Швейцарії (Гет- те, Г & Молотков, Г 2014а, с. 85). Архівні документи свідчать, що консульство Швейцарії у Києві існувало, ймовірно, до жовтня 1919 р.1

Багато зробила для популяризації України як потенційного торговельного партнера Швейцарії Надзвичайна торговельно-промислова місія до Франції, Італії, Бельгії. Ця місія за клопотанням українського посла в Швейцарії прагнула розширити повноваження й можливість експортувати українську продукцію до Швейцарії. Радники з Берна 19 березня 1919 р. надіслали міністрові народного господарства УНР доповідну записку про економічний розвиток і можливість експортувати українську продукцію. Її обґрунтували даними за 1915 р., щоб показати пропускну спроможність швейцарського ринку. Надзвичайна торговельно-промислова місія до Франції, Італії й Бельгії чекала в Берні дозволу французького посольства у Швейцарії в'їхати до Франції. Місія налагодила відносини з представниками швейцарської промисловості й фінансових кіл, сприяла розвитку торгівлі. УНР претендувала вийти до наповненого грошима швейцарського ринку. Площа Швейцарії за даними 1915 р. становила близько 4 млн. дес., населення -- 3,8 млн. осіб. Високо розвинутими були виноградарство, скотарство, лісництво, фабрична промисловість. Поголів'я великої рогатої худоби сягало понад 1,6 млн. голів, коней 142 тис., свиней, овець, кіз -- понад 1 млн. Ліси охопили 1,1 млн. га площі. У країні працювали 8216 фабрик і заводів. У Швейцарії була високою експортно-імпортна спроможність споживчого ринку: імпорт 1915 р. обраховували у 1680 млн. франків, експорт з країни -- в 1670 млн. франків. Головну роль у швейцарському товарообміні відігравала Німеччина, що імпортувала на 433 млн. франків зі Швейцарії й майже на стільки само експортувала. Головними статтями імпорту були зернові на 248 млн. франків, хімічні продукти на 103 млн. франків, живі тварини на 57 млн. франків, цукор на 43 млн. франків, кам'яне вугілля на 125 млн. франків, залізо, чавун, сталь на 117 млн. франків ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 1. Спр. 59. Арк. 37. ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 19.. Головні статті експорту: вироби з шовку на 358 млн. франків, бавовни на суму 322 млн. франків, вовни -- на 32 млн. франків, заліза на 192 млн. франків, хімічні -- 91 млн. франків. Пуд пшениці на швейцарському ринку коштував близько 7,5 франків, яйця -- від 10 до 20 сантимів штука, мед -- близько 3 франків за кілограм, цукор -- близь-ко 1 франка за кілограм. Перша Світова війна спричинила економічну кризу й для нейтральної Швейцарії. У 1914-1916 рр. на швейцарському ринку зросла вартість зернових: пшениці -- орієнтовно з 25 до 45 франків, жита -- з 19 до 35 франків, вівса і ячменю -- з 22 до 41 франка. За два роки на швейцарському ринку зернові як імпортований товар у середньому на 54% піднялись у ціні. Довжина швейцарської залізничної колії становила 5260 км, країна мала 1617 паровозів, 5311 пасажирських, 14653 товарних вагонів. Незбалансований державний бюджет Швейцарії за 1915 р. мав 21 млн. франків дефіциту: прибуткова частина становила 78 млн., видаткова -- 99 млн. Грошовий ринок Швейцарії на 1 січня 1917 р. забезпечував баланс швейцарського національного банку в сумі 1 млрд. франків балансових коштів, 474 млн. франків готівки. Загальний баланс готівки приватних банків перевищував 13 млрд. франків. Швейцарський ринок був насичений вільними грошима. Промисловість і грошовий ринок Швейцарії за 1915-1916 рр. зросли. Зазначені факти стали передумовою для налагодження відносин Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії з індустріальними й фінансовими колами країни. Конкретні пропозиції до місії надали промисловці (чимало оферт з цінами, рахунками, каталогами) й банкіри (про забезпечення майбутнього товарообміну Швейцарії з Україною відповідними розрахунками в коштах). Швейцарські промисловці для налагодження тісних торгових і грошових відносин з Україною для освоєння (виходу на український ринок) утворили спеціальні товариства «Україна» та «Дніпро» ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 20.. Українська валюта не визнавалась і не котирувалась на західних європейських біржах, через відсутність валюти держав Антанти у розпорядженні України планували обмінювати швейцарський крам у швейцарських франках (паритетній із золотом грошовій одиниці) на партію свого краму за чинними у Швейцарії конкурентними цінами. Розрахункові палати в Україні та Швейцарії робили компенсаційні обрахунки. Пуд пшениці у Швейцарії коштував близько 10 франків, пара черевиків -- 60 франків. Швейцарія пару черевиків могла обміняти на 6 пудів пшениці. У мирний час вартість пуда пшениці в Україні була 30 крб., за умови її транспортування до Швейцарії зростала до 40 крб. Український уряд або кооперація на 6 пудах української пшениці могли втратити 120 руб. за умови її продажу до Швейцарії. Заробіток із продажу пари черевиків за 240 руб. покривав збитки з продажу пшениці. Така компенсаційна торгівля могла знизити вартість українського краму й піднести вартість української валюти. Продавати українські та купувати швейцарські товари за відсутності українського торгового апарату в Швейцарії можна було через Одесу або інший український порт. Такі умови обміну не вдовольнили швейцарських підприємців. соціальний підприємництво промисловість господарство

Налагодження безперервного товарообміну вимагало необхідних для цього коштів у Швейцарії. Місія потребувала 5-10 млн. франків для відкриття і роботи українського банку в Швейцарії1. Українцям на 5 років пропонували за курсом 85% (5,5% росту, 2,55% комісії банкам) позику в 100 млн. швейцарських франків. Можливий курс для місії: 90%, ріст -- 4%, 2% комісії банкам. Синдикат кількох десятків швейцарських фірм пропонував УНР електричні машини, динамо-машини, мотори, акумулятори, найкращу сталь з електричних печей, двигуни внутрішнього згорання, нафто-петроль-газо-мотори, локомобілі, трактори, продукти текстильної промисловості (сорочки, білизна), типографічне приладдя, алюмінієвий посуд, газові, водопровідні, металеві труби. Економічними й торговими інтересами Швейцарії, контролем її ринку в роки Першої Світової війни опікувалась Антанта. Швейцарці не мали власного виходу до моря. Антанта забезпечила швейцарський товарообіг через два порти: Сетт у Франції та Геную в Італії (постачала все потрібне для швейцарської промисловості, хліб, цукор, сирі матеріали) ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 21. ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 22.. Місія УНР просила міністра доручити їй закупити у Швейцарії та інших державах крам. Налагодження товарообміну з державами Антанти вимагало до 10 млн. грн., які місія просила виплатити голові місії П. Чижевському, доручити йому або представнику С. Перепелиці заснувати банк ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 23.. Надзвичайна фінансово-торговельна українська місія для Франції, Італії, Бельгії, Швейцарії (голова -- П. Чижевський) приїхала навесні 1919 р. до Женеви. Рада Народних Міністрів УНР 8 травня 1919 р. поширила на Швейцарію права й обов'язки торговельно-фінансової місії до Франції, Бельгії, Італії Журнали засідань Ради Народних Міністрів № 124 від 08.05.1919 р. 2006. Т. 1. С. 341-342.. Місія працювала до 30 червня 1919 р. За участі П. Чижевського 1919 р. утворили Український комітет, що пропагував самостійність України, та Український клуб у Женеві.

«Вістник Української Народної Республіки» інформував про спричинені політикою Антанти труднощі для Швейцарії у торгових справах. Перевозити швейцарські вироби через французький та італійський кордони було важко. Німеччина не чинила ніяких перепон у торгівлі із Швейцарією Торговельні труднощі Швейцарії // Вістник Української Народної Республіки, 18 липня 1919. Ч. 1.. Тому налагодження товарно-економічних відносин потребували обидві сторони. Тодішня вінницька газета «Селянська громада» писала про заінтересованість Швейцарії в тому, щоб визнати Україну і встановити тісний економічний обмін. Швейцарська промисловість була заінтересована в цукрі, зерні, галицькій нафті. За роки війни у Швейцарії назбиралося взуття, одяг, металевих виробів, які вона за низькими цінами була готова експортувати до України. Торгі- вельні товариства «Дніпро», «Україна» збиралися відправляти зі Швейцарії пароплави з товарами до України. Швейцарії потрібен був дозвіл на експорт своїх товарів. Пароплави, іноземні торговельні порти, українські порти перебували в непевному становищі. Швейцарія могла передати Україні сільськогосподарські машини, паровози, бо електрифікувала свою залізницю. Зрештою, швейцарських промисловців цікавили економічні перспективи України, тому українська торговельна місія (голова П. Чижевський) мала успіх у Швейцарії. Заходами цієї місії в Женеві заснували українсько-швейцарську торговельну палату1 (президент -- швейцарський дипломат Ш. Ніколь, 1918-1928 рр.): випускала бюлетені, інформувала країни Європи про торгівлю і політико-самостійницькі прагнення України. До палати входили визначні швейцарські торгові представники і промисловці. У складі палати був економіст В. Пфлюґер, що в Україні вів перемовини з українським урядом.

Нелегким було реальне налагодження торговельних взаємин. Повірений швейцарського громадянина О. Гільперто, одесит Д. Дащенко, 21 січня 1919 р. просив міністра закордонних справ УНР розслідувати загарбання військом Директорії належних О. Гільперто (посвідчив документ, затверджений швейцарським консулом) двох вагонів (542243, 982131) тютюну зі станції Одеса Вантажна. Міністра просили повернути тютюн чи заплатити його вартість грошима. 22 травня доручили розслідувати військовому міністерству, повернути вагони мав начальник зміни2. Відсутність постійного контролю української влади над українськими теренами, постійні зміни влади 1919 р. викликали занепокоєння у швейцарських громадян, які мали родинні зв'язки в Україні. Швейцарський громадянин Г Графа турбувався про місце перебування й долю його тещі В. Бережної й тестя Т. Бережного (мешканці с. Ольховичі Звенигородського пов. Київської губ.). Їх розшукував 31 жовтня 1919 р. виконувач обов'язків голови надзвичайної місії УНР у Швейцарії М. Левицький3. При цьому, швейцарці й надалі прагнули зробити щось добре для України. Так, будівельник і представник фабрики автомобілістів «Графт і Сліфт», архітектор Куенц просив (орієнтовно 21 січня 1919 р.) міністра закордонних справ про посаду головного архітектора або урядовця, на користь якої він міг відмовитися від попередньої у Швейцарії. Куенц був фахівцем з будівництва житлових споруд і доріг, умів складати калькуляцію всіх галузей будівництва4. Невідомо, чи задовольнили це прохання.

Надзвичайним послом і повноважним міністром УНР в Швейцарії 15 травня 1919 р. затвердили барона М. Василька5. Урочисту обітницю вірно служити УНР 18-26 листопада 1919 р. дали голова Надзвичайної української дипломатичної місії в Швейцарії М. Василько6, його заступник М. Левит- ський- радники місії Є. Сокович, Й. Райс, радник місії, начальник пресового відділу Д. Дгиза, старший секретар С. Старосольський та інші службовці місії1.

Міністр закордонних справ І. Темницький 15 серпня 1919 р. дозволив із сум посольства виплатити громадянам УНР, які зверталися безпосередньо або за участю громадських організацій, щомісячну допомогу в сумі до 5 тис. франків. Місія мала привілейоване становище: при виплатах 1 крб. прирівнювався до 1 франка Див.: ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 20. Арк. 6, 8-11, 13-23; ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 1. ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 53..