Економічна та гуманітарна співпраця України і Швейцарії наприкінці XVIII — у першій чверті XX століття

Надзвичайна дипломатична місія УНР у Берні у період від 16 жовтня р. по 1 липня 1919 р. отримала близько 318 тис. швейцарських франків. Виплати для місії здійснювалися в англійській, французькій, німецькій, швейцарській валюті ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 6.. У розпорядженні місія УНР мала практично 61 тис. російських рублів царських часів й 251 тис. російських рублів Тимчасового уряду (керенок). Змогли конвертувати лише 37,5 тис. крб. на 43,1 тис. німецьких марок та практично 197 тис. крб. на 50 тис. швейцарських франків. Частково конвертовані російські рублі через заборону обігу в Швейцарії стали неконвертованими. У січні -- лютому 1919 р. місія покривала понад 107 тис. швейцарських франків дефіциту свого бюджету за рахунок коштів з таємних та інформаційних фондів ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 34.. Місія УНР просила розраховуватися з нею у франках або англійських фунтах ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 42.. Голова місії УНР в Швейцарії М. Василько 25 липня 1919 р. просив забезпечити рівне становище зі службовцями інших місій і виплатити місії 72106 франків ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 46..

Українські дипломати й політики використовували Швейцарію як майданчик для вирішення «українського питання». Уряд ЗУНР долав міжнародну ізоляцію нотами до Вашингтона і Лондона через американське й британське посольства у Швейцарії та Швеції (Макар, Ю. 2017, с. 85). Радник делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції С. Томашівський 10 березня р. приїхав до Берна, звернувся до В. Вільсона, Ж. Клемансо, Д. Ллойд Джорджа, А. Саландра, переслав копію ноти до Парижа про приїзд французького генерала Ж. Бартелемі ЦДАВО України. Ф. 3505. Оп. 1. Спр. 14. Арк. 161.. Меморіал про перемовини з поляками надіслало до Парижа американське посольство. С. Томашівський особисто поінформував американців про українські справи. Окремій військовій місії надав матеріали зі студіювання етнографічних кордонів на території колишньої Австро-Угорщини ЦДАВО України. Ф. 3505. Оп. 1. Спр. 14. Арк. 162.. Надіслав до Парижа 18 депеш ЦДАВО України. Ф. 3505. Оп. 1. Спр. 14. Арк. 162 зв.; ЦДАВО України. Ф. 3752. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 24..

Світові лідери дізнавалися про Україну від дипломатів своїх держав у Швейцарії. Дипломат О. Севрюк (голова дипломатичної місії в Італії) та Левинський після повернення зі Швейцарії в Україну поінформували громадськість про настрої інших держав щодо України. Англія поважала непорушність права українського народу на самостійність. Японський посол у Швейцарії майже щотижня пересилав до Японії звіти про найважливіші події в Україні. Японія постійно цікавилась Україною і симпатизувала їй. Уряд Італії вжив усіх заходів для привернення до себе симпатій України1. Проте голова надзвичайної дипломатичної місії УНР в Данії Д. Левицький наголошував на спекуляціях різних політичних сил швейцарською пресою, вважаючи за найшанованішу данську За кордоном // Новини Інформаційного бюро Армії Української Народної Республіки (м. Жмеринка). 16 лютого 1919. Ч. 9. С. 1. ЦДАВО України. Ф. 3513. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 40..

Голова надзвичайної дипломатичної місії УНР у Берні М. Василько 21 липня 1919 р. отримав повноваження від федерального радника Швейцарії Ф. Калондера, якому передав вірчу грамоту. Голова швейцарського політичного департаменту зовнішніх відносин Ч. Паравіціні взяв до уваги лист-представлення українського міністра закордонних справ на посаді голови офіційної місії України у Швейцарії, сподівався налагодити взаємні теплі відносини ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 2.. Ф. Калондер прийняв М. Василька і запевнив, що той факт, що Швейцарія на момент їх зустрічі не визнала Україну, був не необізнаністю Швейцарії в українських справах, а лише вмінням адаптуватися до вимог країн Антанти. Вчений і фахівець з безпеки Ф. Калондер мав відіграти величезну роль у роботі Ліги Націй, засідання якої мали відбутись у Женеві. Ф. Калондер запевнив М. Василька, що зробить ситуацію такою, щоб Швейцарія визнала Україну Справоздання М. Василька В. Темницькому (Берн, 22 липня 1920) // Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919-1921). Київ, 2016. С. 480, 479-483.. Швейцарські формальності завадили Президенту Швейцарії прийняти М. Василька як голову ще невизнаної держави ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 368. Арк. 1..

М. Василько 8 вересня 1919 р. вважав обов'язком представити себе Пле- асанту Стовалу, послу США до Швейцарії у 1913-1919 рр., щоб продовжити й зміцнити дуже перспективні реальні відносини зі США, котрі напередодні налагодила українська надзвичайна дипломатична місія у Вашингтоні. М. Василько просив визначити час дипломатичного візиту ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 3., розуміючи, що місія УНР в Швейцарії могла шляхом співпраці зі США сприяти вирішенню «українського питання» й зміцнити позиції України в світі.

Голова місії УНР у Швейцарії М. Василько побоювався прийняття постанов щодо Галицької України, тому намагався випередити візит до Відня Є. Петрушевича, та польська військова влада у грудні 1919 р. відмовила йому у візі на відвідини Варшави1. М. Василько намагався досягнути консенсусу, представити за кордоном напрям політики С. Петлюри. Дипломат розраховував навідати С. Петлюру й особисто це йому запропонувати. Чекав розпоряджень міністра закордонних справ2.

Доктора права та філософії, віце-президента Української Національної Ради Буковини В. Залозецького іменували 1919 р радником посольства ЗУНР у Відні. Щирий прихильник орієнтації на Англію й Америку налагодив з альянтами зв'язки, домігся відправлення продуктової місії альянсу до Західної України (очолили американські полковники Джонсон, Р Батлер), розгорнув дипломатичну акцію у Берні в обороні правдивого інформування про Україну (Смаль-Стоцький, Р 2008, с. 926). 7 травня 1920 р. В. Залозець- кий з Берна інформував про свої візити до Женеви: дискусії в Лізі Націй про поділ України, відвідини відомого йому зі Станіславова першого редактора «Журналь де Женеве». Планував у червні разом із міжнародним комітетом Червоного Хреста й комітетом надання допомоги дітям улаштувати чайний вечір, прибуток з якого мали віддати українським дітям, 50 з котрих мала прихистити Швейцарія3. 22 серпня 1920 р. у Женеві відбулося свято української культури для американців і французів. Витрачено 3000 франків, чистий прибуток у сумі 500 франків поділили між українськими й швейцарськими дітьми4. 1920 р. В. Залозецького С. Петлюра призначив радником посольства, пізніше -- повіреним (з повноваженнями посла) УНР у Берні5. 23 березня 1920 р. В. Залозецький посвідчив документ МЗС до всіх учасників зовнішнього товарообміну України (урядових інституцій, громадських фінансових, кооперативних промислових і торговельних організацій) про закупівлю за кордоном рухомого складу (паротягів, вагонів, пароплавів, самоходів, грузовиків, автомобілів), станків, предметів, матеріалів, які використовували в залізничному, водному, автомобільному сполученні для задоволення всіх «стратегічних і економічних вимог». Оскільки Україна для власного товарообігу та виконання обов'язків з експорту за кордон збіжжя, цукру, сировини, потребувала залучення транспортної спроможності інших держав, закупівлі нового транспорту6.

М. Василько 16 травня 1920 р. клопотав про офіційне звільнення з-під санкцій у Німеччині українських грошей, дбав про офіційне звернення з приводу цього до найвищої ради союзників. Допомагав міністрові фінансів повернути з залишків і українських акредитивів у державному банку гроші українських місій, потрібні для армії, налагодження внутрішнього адміністрування, економічного життя краю1. Міністр закордонних справ А. Ніков- ський 2 червня 1920 р. рекомендував М. Васильку як голові місії впливати на європейську політичну думку, забезпечувати суверенність самостійної УНР, дружні дипломатичні відносини зі світовими урядами, остаточно закріпити міжнародне становище УНР, політично й економічно співіснувати з іншими державами2. Заступник голови надзвичайної місії УНР у Швейцарії М. Левицький 7 червня 1920 р. повідомив МЗС про налагодження дружніх відносин між українською місією та польським урядом у Берні після офіційного визнання УНР з боку Польщі. Голови обох представництв обмежилися візитами, підтримували постійні відносини3.

УНР і Швейцарія постійно взаємодіяли у вирішенні гуманітарних та без- пекових питань. Дипломатична місія в Берні відстежувала трансфер і перебування на території Швейцарії українських військовополонених, емігрантів, утікачів. Проте в країні не перебували військовополонені українці, часом її терени перетинали інтерновані й полонені емігранти або втікачі з Франції та Італії. Місія за можливості допомагала їм дістатися до України, інформувала про це МЗС УНР. Колишніх австрійських підданих-емігрантів, між якими було чимало українців, швейцарський уряд відряджав окремими потягами до Відня. Федеральний військовий департамент Швейцарії про кожне відправлення окремо інформував місію і посольство у Відні. Заступник голови місії УНР М. Левитський 16 серпня 1920 р. повідомив МЗС про відсутність у Швейцарії спеціальних місій, комісій, делегацій, агентур4.

За результатами домовленостей Міністерства народного господарства УНР і Червоного хреста 16 вересня 1919 р. до Гусятина прибув перший санітарний потяг у складі 5 закордонних лікарів, 14 сестер-жалібниць. Виконали тільки частину домовленостей: в Україну мали надійти ліки, дезінфекційні засоби, медико-санітарне майно5. Безперервні епідемії іспанського грипу, плямистого й черевного тифу, холери в Україні викликали занепокоєння, створювали загрозу населенню Європи. Постійні евакуації населення, брак медикаментів і санітарно-лікарської допомоги в Україні спричинили такі наслідки: за 2,5 року (з 1920) на тиф перехворіли понад 2 млн. осіб, на холеру -- понад 58 тис. осіб, через голод 1920-х рр., за наявними у Червоного Хреста даними, померло понад 122 тис. осіб6. До вирішення таких гуманітарних проблем активно долучались українські емігранти й мережа Червоного хреста в усіх країнах Європи.

Надзвичайна дипломатична місія УНР у Швейцарії заплатила 1738 франків за зимове півріччя 1919-1920 рр. шкільних студій у швейцарських школах для 7 осіб, у Цюриху -- на річне приготування їжі бідним громадянам, чим користувалися передусім студенти, допомагала їм матеріально1.

Через скрутну ситуацію в УНР, вимушений виїзд державної влади зі столиці, боротьбу за територію, неможливість збирати податки й поповнювати скарбницю, розшматування українських земель за низкою міжнародних договорів на Паризькій мирній конференції, довелося залишити тільки най- потрібніші дипломатичні представництва, зменшити їхнє утримання. Тому дипломатичну роботу в Швейцарії міг собі дозволити далеко не кожен. Важливість діяльності дипломатичної місії УНР у Швейцарії визнавали в уряді, оцінювали її значення у забезпеченні соборності УНР, визнанні з боку інших країн. 24 серпня 1920 р. голові місії М. Васильку підпорядкували Надзвичайну дипломатичну місію УНР в Італії Закордонне представництво Українського Червоного Хреста. Берлін, 1919. С. 85. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 10.. 2 вересня 1920 р. М. Василько призначив радником з військових справ дипломатичної місії військового представника УНР в Італії українського патріота, знавця італійської, отамана І. Косака (підлягав особисто голові) ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 14.. Секретар департаменту «апостола миру» Папи Римського Бенедикта XV Майоні Валентіні повідомляв дипломата про можливість на 13 вересня 1920 р. приїхати до Італії приватно, проте це не передбачало будь-якого визнання УНР ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 13, 13 зв.. М. Василько прагнув формального представлення послом в Угорщині ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 12., та невдовзі його вплив поширили на Угорщину. Про свою діяльність звітував товаришу міністра закордонних справ УНР професору О. Ейхельману ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 6..

Штатний розклад Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Берні від 1 вересня 1920 р. передбачав (наказ голови від 23 серпня 1920 р.) таких працівників: голова місії М. Василько, заступник голови місії М. Левит- ський -- зарплату зменшено з 2500 до 1500 франків, секретар С. Старо- сольський -- з 1000 до 600 франків, директор канцелярії О. ван-дер-Бріг- ген -- з 1000 до 600 франків, канцелярський урядовець Л. Ганкевич -- з 800 до 480 франків, друкарка-перекладачка О. Косач-Шимановська -- з 1000 до 600 франків, референт пресового бюро Д. Донцов -- 1500 франків, драгоман Г Чикаленко-Келлер -- 600 франків ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 59., службовець Р. Леруа. Щомісячні видатки місії становили 9600 франків ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 6.. Посади радника В. Залозецького (1500 франків), старшого урядника канцелярії В. Соколовського (1000 франків), допоміжний фонд ліквідували1. Виплати урядовцям не забезпечували скромне проживання в Берні, змушували докладати з власних заощаджень до зарплати. М. Левитський 4 жовтня 1920 р. наполіг на підвищенні зарплати ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 59 зв. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 61.. Ще 29 серпня М. Василько попереджав міністра закордонних справ про вже скорочений з 20 червня 1920 р. бюджет місії до 20000 франків. Такі самі штати затвердили на липень і серпень. Останній бюджет місії становив 10000 франків, місячний бюджет попереднього голови місії без видатків на пресу й інформацію становив 42050 франків ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 63а.. Від 1 січня 1921 р. до Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Італії та Швейцарії входили голова місії М. Василько, заступник голови М. Левитський, керівник справ, директор канцелярії О. ван дер Бріїїен, керівник пресової служби Д. Донцов, урядовці О. Косач, В. Соколовський. Щомісячні видатки місії становили 4800 франків ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 9, 9 зв.. Утримання місії в січні -- березні 1921 р. становило понад 880 тис. франків ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 9, 17 зв.. Заступник голови місії УНР в Швейцарії 5 жовтня 1920 р. просив пресове бюро МЗС надсилати відомості з фронту, оскільки місія мала змогу передавати їх у європейську пресу, інформувати іноземну громадськість. Кілька разів на тиждень місія отримувала точні й детальні відомості про події на фронті ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 592. Арк. 20.. Погане фінансування заважало виконанню інформаційної функції місії. Українське пресове бюро в Берні на 14 січня 1921 р. не могло передплатити всіх часописів Швейцарії. Тому пересилало до МЗС вирізки з незначною частиною нотаток про Україну з найважливіших газет. Повний огляд українських справ у швейцарській пресі міністерство мало отримувати з квартальних звітів пресового бюро ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 369. Арк. 11..

Секретар надзвичайної дипломатичної місії УНР в Швейцарії С. Старо- сольський (на червень 1920 р. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 368. Арк. 18. -- квітень 1921 р. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 4 зв.), випускник двох університетських факультетів, суддя найвищого трибуналу Відня, вважав обов'язком повсякчас служити національній справі, розумів тяжке фінансове становище України, та вже 3 вересня 1920 р. поінформував про неможливість при нужденній платі за кордоном налагоджувати відносини, приймати дипломатичні запрошення, бо «власне з самого патріотизму годі вижити» ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 57..

Торговельні відносини між Україною та Швейцарією на 31 липня 1920 р. не велися (тому економічні або торгові документи УНР не оприлюднювали), швейцарські та українські громадяни були рівними у створенні в Україні промислових чи торговельних підприємств1. Опікуна економічних справ місії, радника Є. Соковича з березня 1920 р. перевели до Берліна, референт з економічних справ був відсутній (на 10 вересня 1920) ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 21. Арк. 52. ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 21. Арк. 85.. Радник інформував про природні багатства й економічне становище України впливові швейцарські кола, МЗС УНР -- про економічний стан справ (торгівлі, промисловості, курсу валют). Підготовку економічних звітів доручили секретареві та керівнику консульського відділу місії С. Старосольському. Економічно-фінансова діяльність не входила до компетенції дипломатичної місії, її передали окремій фінансово-торговій місії з осередком у Женеві. Такі самі справи вели україно-швейцарська торгова палата в Женеві, представники українських кооперативів. На 10 травня 1921 р. УНР не була офіційно визнана з боку Швейцарії, але швейцарський уряд вважав українську місію в Берні акредитованою ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 21. Арк. 19 зв..

Після участі у конференції у Спа М. Василько радив С. Петлюрі замінити склад дипломатичного представництва в Парижі Справоздання М. Василька Симону Петлюрі (Берн 26 серпня 1920) // Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальсько- го до Ризького мирних договорів (1919-1921). Київ, 2016. С. 525. й поїхав на прохання міністрів Х. Барановського та Б. Мартоса до Амстердама залагодити «чайну справу» у фірмі «Розеліус». Намагався допомогти обом міністрам повернути українські гроші, бо потрібно було знайти кошти для місій у Парижі та Лондоні Справоздання М. Василька А. Ніковському (Спа, 17 липня 1920) // Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919-1921). Київ, 2016. С. 515.. 17 вересня 1920 р. дипломат поінформував міністра фінансів УНР Х. Барановського про спробу повернути через амстердамський торговельний суд ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 11. декілька тисяч голландських гульденів (більшу від боргу України суму) за організованою посередництвом українських урядовців «чайною справою»: борги України за кожен фунт «старого чаю» по 32 центи, у той час як фунт свіжого чаю в Баварії коштував по 30 центів. Голова місії сподівався отримати гроші під час спільної подорожі з міністром до Відня ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 213. Арк. 11 зв..

Після задоволення геополітичних інтересів і розподілу світу на Паризькій мирній конференції погляди провідних українських діячів у сподіванні справедливості були прикуті до Женеви та Ліги націй, яка могла вирішити долю українського народу. Є. Петрушевич звертався з нотами до Ліги націй. Делегація ЗУНР (керівник Є. Петрушевич) у складі: К. Левицький, С. Витвицький, Е. Брайтер у Женеві інформувала учасників загальних зборів Ліги Націй (15 листопада -- 11 грудня 1920 р.) про польський окупаційний режим у Галичині, просила вирішити політичну долю Східної Галичини1. Створення самостійної держави зі Східної Галичини могли підтримати США, але вони не були в Найвищій Раді та Лізі Націй ЦДАВО України. Ф. 4440. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 300. ЦДАВО України. Ф. 4440. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 301.. Президент ЗУНР Є. Петрушевич подав 12 лютого 1921 р. про це ноту до Великої ради Ліги Націй у Женеві ЦДАВО України. Ф. 4440. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 256., 29 березня 1921 р. -- до голови Паризької конференції послів копії 29 оскаржень польського окупаційного режиму в Східній Галичині ЦДАВО України. Ф. 2192. Оп. 2. Спр. 21. Арк. 35.. Ліга Націй прийняла одноголосну постанову (від 22 вересня 1922 р.): вирішити державне становище Східної Галичини. Президент ЗУНР Є. Петрушевич та Президія Української Національної Ради Східної Галичини 28 вересня 1922 р. просили Паризьку мирну конференцію послів не допустити на підставі міжнародних договорів, аби Польща провела у Східній Галичині вибори до польського сейму й сенату у Варшаві ЦДАВО України. Ф. 2192. Оп. 2. Спр. 17. Арк. 6..

Українська армія потребувала забезпечення й обмундирування, тому МЗС УНР надало Надзвичайній дипломатичній місії УНР у Швейцарії 1 березня 1921 р. пропозицію торговельного підприємства в Лозанні безпосередньо продемонструвати міністерствам народного господарства й військових справ зразок черевика та сукна. Їх своєчасно передали Головному отаманові та міністерству військових справ ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 1..

Швейцарський інженер К. Вольф пропонував продати українському уряду близько 1 млн. уживаних, у доброму стані німецьких крісів піхотного зразка (модель 98 П). К. Вольф пропонував постачати потрібну амуніцію. Зразки й відомості міг надати з Мюнхена інженер Франц Ґемберґ, головний уповноважений К. Вольфа ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 7.. Секретар місії 17 червня 1921 р. про кріси поінформував МЗС УНР. Канцелярія міністра закордонних справ 22 червня 1921 р. передала матеріали на розгляд міністерству військових справ ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 8.. Начальник управи військового міністра полковник Безручко таємно інформував МЗС про неможливу закупівлю й довезення зброї до України. Радили виявити придатність до використання зразків К. Вольфа, інструктувати про можливість їх купити ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 7 зв., 9.. Таємна резолюція до надзвичайної місії уповноважила передати цю інформацію до Швейцарії ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 70. Арк. 9..

Федеральний політичний департамент Швейцарії через секретаря місії УНР В. Соколовського 13 липня 1921 р. просив МЗС негайно надати йому повний текст Ризького мирного договору (лютий 1921 р.) за можливості французькою або німецькою мовою. МЗС наказало українській місії в Польщі негайно вислати для місії УНР у Швейцарії текст договору1. Керівник справ місії УНР у Швейцарії (Берн) В. Соколовський повідомив до МЗС УНР про початок 29 серпня 1921 р. надзвичайних зборів Ліги націй в Женеві у справі Горішнього Шлезьку та 15 вересня 1921 р. чергових пленарних зборів2.

Міністр закордонних справ УНР А. Ніковський таємно доручив керівникові справ дипломатичної місії в Швейцарії 28 вересня 1921 р., аби окремий відділ закордонних закупівель Військового міністерства зібрав інформацію, налагодив торгові стосунки з закордонним ринком у пошуку необхідних для української армії речей і матеріалів. Якнайшвидшу інформацію очікували зібрати в Німеччині, Австрії, Румунії, Чехії. Необхідно було поінформувати про заінтересовані в торгівлі з Україною торгово-промислові підприємства чи банки, їхні матеріальні засоби, речі, необхідні для української армії, підприємств-виробників військової амуніції, обставини продажу стратегічних запасів для України, забезпечення української армії великими кампаніями гуртових закупівель, наявність документів на вивезення речей, заборони на експорт, перелік найнадійніших для таких операцій фірм, пункти дешевого провезення закуплених речей (від 100 кг) до кордону з Польщею, гарантії, ціни. Українська армія потребувала одягу (10 позицій), взуття, шоломів, збруї, біноклів призматичних, труб Цейса, різної зброї, піших кухонь, медико-санітарних матеріалів3.

Голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії, міністр М. Василько 14 листопада 1921 р. призначив секретарем місії З. Кур- баса й доручив йому бути повіреним у справах, заступати його в момент відсутності4. Вже 5 грудня голова доручив йому вислати до політичного департаменту ноту та декрет консулу С. Куоні5. 5 січня 1922 р. М. Василько просив секретаря місії З. Курбаса вжити заходів, аби швейцарське посольство у Відні дало візу на в'їзд до Швейцарії секретареві посольства М. Левиць- кому. Про отриману візу мали поінформувати голову місії6. Невдовзі секретар місії З. Курбас через брак коштів навіть на одяг просив голову місії подбати про підвищення у штатному розкладі з 1 січня 1922 р. його щомісячної зарплати до 250 франків (секретар до 1 вересня 1920 р. отримував 1 тис. франків) або одноразової допомоги з коштів місії7. Через припинення діяльності посольства УНР у Німеччині після укладення Рапалльського договору, М. Василько доручив З. Курбасу видавати паспорти особам, які виїздили з Німеччини за кордон. Йому надали 200 примірників паспортних книжок1. Невдовзі Організація для захисту інтересів українських біженців з Німеччини дбала про український паспорт для інженера Г Гребеня ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 158. Арк. 107. ЦДАВО України. Ф. 4211. Оп. 1. Спр. 158. Арк. 103.. Після того, як М. Василька призначили послом до Німеччини, керівником надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії був у 1923-1926 рр. консул З. Курбас.

Швейцарські поселення на українських землях Цюрихталь, Ней- Цюрихталь, Шабо у XX ст. процвітали. З 12 жовтня 1940 р. до відбуття останніх мешканців до Швейцарії Шабо поступово перестала існувати як колонія (Грива, О. 2019, с. 156, 158). У серпні 1941 р нащадків швейцарських переселенців депортували з Криму до Середньої Азії. 1945 р. радянська влада перейменувала Цюрихталь на Золоте Поле, 1948 р. Ней-Цюрихталь -- на Червоногвардійське (Лаптев, Ю. 2019, с. 76).

Отже, швейцарська еміграція в українські землі в кінці XVIII -- у XIX ст. сприяла розвитку української економіки, інфраструктури, утворенню нових населених пунктів, господарств, прискорила модернізацію й індустріалізацію промисловості, вихід українських товарів на світовий ринок. Про Цюрихталь, Ней-Цюрихталь, Нове Лансі, Основу, Шабо і їх конкурентну продукцію було відомо на світовому ринку. Швейцарський капітал влився у розвиток українського фінансово-економічного сектора, аграрного і промислового виробництва, було налагоджено співпрацю у військовій галузі. Швейцарське підприємництво допомагало українській економіці залучати досвід розвинутих західних країн: технічно забезпечило відстале господарство, допомагало відновити стратегічно важливі галузі, впровадити нові технології й техніку, прищепило підходи та методи господарювання, прискорило розвиток економіки. Значну підтримку україно-швейцарських ініціатив як українські, так і швейцарські громадяни знаходили в роботі дипломатичних відомств. Дипломатичний корпус Швейцарії у першій чверті XIX -- першій чверті XX ст., заглиблений у фінансово-економічні процеси українських земель, мав підприємницькі інтереси, його представники були власниками або акціонерами великих виробництв. Швейцарський капітал запровадив в українських землях соціальне підприємництво, забезпечивши робочими місцями й продукцією місцеве населення, втілюючи у повсякденне життя українців культуру виробництва та соціального захисту робітників. Дипломатична співпраця українських державних утворень та Швейцарії в фінансово-економічній та військовій галузях у першій чверті XX ст. була доволі продуктивною.

Література

1. Бастиан, Ж.-П. 2019. Эмиграция из кантона Во в Новороссию: колонизация Шабаг в 1822 г. Судьбы Швейцарских колоний в Северном Причерноморье и Крыму XIX -- начало XXвека. Лозанна -- Санкт-Петербург: СВЕТ. С. 124-149.

2. Білецький, В. & Гайко, Г. & Орловський, В. 2000. Історія та перспективи нафто- видобування. Львів.

3. Гетте, Г. & Молотков, Г. 2014a. Міські швейцарські колонії на півдні Російської імперії. Чорноморський літопис. Вип. 10. С. 81-86.

4. Гетте, Г & Молотков, Г 2014b. Швейцарские аграрные колонии на юге Российской империи. Історичний архів. Вип. 12. С. 52-59.

5. Грива, О. 2019. Швейцарская колония Шабо: история и современность. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XX века). Санкт-Петербург: Свет. С. 150-163.

6. Дідух, В. & Нікітюк, В. & Якубовська Т. 2016. Історія містечка Ярунь та його околиць до середини XX ст. Тернопіль.

7. Кащенко, С. & Кащенко, Е. & Иванова, И. 2019. Неудавшиеся попытки эмиграции из Швейцарии в южные регионы Российской империи в первой трети XIX в. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XX века). Санкт-Петербург: Свет. 46-64.

8. Коллмер, П. 2019. История швейцарской эммиграции в Россию: состояние вопроса и перспективы исследования. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XXвека). Санкт-Петербург: Свет. С. 8-28.

9. Лаптев, Ю. 2019. Швейцарцы в Крыму: колония Цюрихталь: Исторический очерк. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XX века). Санкт-Петербург: Свет. С. 65-88.

10. Макар, Ю. 2017. Українській дипломатії 100 років. Історико-політичні проблеми сучасного світу. Т. 35-36. C. 77-94.

11. Марусенко, М. & Миретина, М. 2019. Швейцарские диалекты в Крыму и в Северном Причерноморье: лингво-идентичностный аспект. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XX века). Санкт-Петербург: Свет. С. 89-104.

12. Матяш, І., упор. 2020. Україна-Швейцарія: маловідомі сторінки історії та сучасність. Берн, Київ.

13. Машкін, О. 2009. Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII -- в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми. Історія народного господарства та економічної думки України. Вип. 42. С. 141-151.

14. Мевли, О. 2019. Эмиграция в Россию в контексте истории кантона Во. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XX века). Санкт- Петербург: Свет. С. 29-45.

15. Мошенський, С. 2014. Фінансові центри України та ринок цінних паперів індустріальної епохи. Лондон: XLibris, 2014.

16. Пасіцька, О. 2019. Розвиток нафтового бізнесу в Галичині від «нафтової столиці Європи» до кризи «галицької Каліфорнії». Гілея. Історичні науки. Вип. 142 (№ 3). Ч. 1. С.118-122.

17. Райнхардт, В. 2013. История Швейцарии. Москва: Весь мир.

18. Слабченко, Є. 2016. Дипломатична історія України. Київ: Кліо.

19. Сліпченко, О. 2017, Місія майора дю Буа. Україна дипломатична. Вип. 18. С. 715-723.

20. Смаль-Стоцький, Р 2008. Володимир Залозецький (У сімдесятиріччя лідера Буковини). В: Добржанський, О. & Старик, В. Бажаємо до України: Змагання за українську державність на Україні у спогадах очевидців (1917-1921 рр.). Одеса: Маяк. С. 923-927

21. Токаревський. 1918. Самостійна Україна (Визнання Української Народної Республіки європейськими державами і головні підстави державної і економічної незалежності України). Київ.

22. Чикаленко, Є. 2005. Щоденник 1919-1920. Київ; Нью-Йорк: Вид. О. Теліги.

23. Шведун, В. 2009. Миттєвості з історії Вінниці. Вінниця.

24. Шишмарев, В. 2019. Швейцарское поселение в Шабо. Судьбы швейцарских колоний в Северном Причерноморье и в Крыму (XIX -- начало XX века). Санкт-Петербург: Свет. С. 194-207.

25. Kollmer, P 2016. Wirtschafticher undKultureller Austausch. Historisches Lexikon der Schweiz.

26. Rauber, U. 1985. Schweizer Industrie in Russland: ein Beitrag zur Geschichte der industriellen Emigration, des Kapitalexportes und des Handels der Schweiz mit dem Zarenreich, 1760-1917. Zurich: H. Rohr.

27. Bastian, Zh.-P. 2019. Jemigracija iz kantona Vo v Novorossiju: kolonizacija Shabag v 1822 g. [Emigration from the Canton of Vaud to Novorossiya: Colonization of Shabag in 1822] Sud'by Shvejcarskih kolonij v Severnom Prichernomor 'e i Krymu XIX -- nachalo XX veka. Lozanna -- Sankt-Peterburg: SVET. S. 124-149. [in Russian].

28. Biletskyi, V. & Haiko, H. & Orlovskyi V. 2000. Istoriia ta perspektyvy naftovydobuvanniaiu [History and Prospects of oil Production]. Lviv. [in Ukrainian].

29. Hette, H. & Molotkov, H. & 2014a. Miski shveitsarski kolonii na pivdni Rosiiskoi imperii [Urban Swiss Colony in the South Russian Empire]. Chornomorskyi litopys. Vyp. 10. S. 81-86. [in Ukrainian].

30. Hette, H. & Molotkov, H. 2014b. Shvejcarskie agrarnye kolonii na juge Rossijskoj imperii [Swiss Agricultural Colonies in the South of the Russian Empire]. Istorychnyi arkhiv. Vyp. 12. S. 52-59. [in Russian].

31. Griva, O. 2019. Shvejcarskaja kolonija Shabo: istorija i sovremennost' [Swiss Colony Shabo: History and Modernity]. Sud'by shvejcarskih kolonij v Severnom Prichernomor 'e i v Krymu (XIX -- nachaloXXveka). Sankt-Peterburg: Svet. S. 150-163. [in Russian].

32. Didukh, V. & Nikitiuk, V & Yakubovska T. 2016. Istoriia mistechka Yarun ta yoho okolyts do seredyny XX st. [History of Town Yarun and Its Outskirts]. Ternopil. [in Ukrainian].

33. Kashhenko, S. & Kashhenko, E. & Ivanova, I. 2019. Neudavshiesja popytki jemigracii iz Shvejcarii v juzhnye regiony Rossijskoj imperii v pervoj treti XIX v. [Failed Attempts to Emigrate from Switzerland to the Southern Regions of the Russian Empire in the First Third of the 19th Century]. Sud'by shvejcarskih kolonij vSevernomPrichernomor'e i vKrymu (XIX-- nachaloXXveka). Sankt-Peterburg: Svet. S. 46-64. [in Russian].

34. Kollmer, P. 2019. Istorija shvejcarskoj jemmigracii v Rossiju: sostojanie voprosa i perspektivy issledovanija [The History of Swiss Emigration to Russia: State of the Art and Research Prospects]. Sud'by shvejcarskih kolonij vSevernomPrichernomor'e i vKrymu (XIX-- nachaloXXveka). Sankt-Peterburg: Svet. S. 8-28. [in Russian].

35. Laptev, Ju. 2019. Shvejcarcy v Krymu: kolonija Cjurihtal': Istoricheskij ocherk [The Swiss in Crimea: the Zurichtal Colony: A Historical Outline]. Sud'by shvejcarskih kolonij v Severnom Prichernomor 'e i v Krymu (XIX -- nachaloXXveka). Sankt-Peterburg: Svet. S. 65-88. [in Russian].

36. Makar, Yu. 2017. Ukrainskii dyplomatii 100 rokiv [100 Years of Ukrainian Diplomacy]. Istoryko-politychniproblemy suchasnoho svitu. T. 35-36. S. 77-94. [in Ukrainian].

37. Marusenko, M. & Miretina, M. 2019. Shvejcarskie dialekty v Krymu i v Severnom Prichernomor'e: lingvo-identichnostnyj aspekt [Swiss Dialects in the Crimea and the Northern Black Sea Region: Linguistic-Identity Aspect]. Sud'by shvejcarskih kolonij v Severnom Prichernomor'e ivKrymu (XIX -- nachaloXXveka). Sankt-Peterburg: Svet. S. 89-104. [in Russian].

38. Matyash, I., upor. 2020. Ukraina-Shveitsariia: malovidomi storinky istorii ta suchasnist [Ukraine-Switzerland: Little-Known Pages of History and Modernity]. Bern, Kyiv. [in Ukrainian].

39. Mashkin, O. 2009. Inozemni pidpryiemtsi v ekonomichnomu zhytti Skhidnoi Ukrainy naprykintsi XVIII -- v pershii polovyni XIX st.: do zahalnoi postanovky temy [Foreign Entrepreneurs in the Economic Life of Eastern Ukraine in the Late XVIII -- in the First Half of the XIX Century: to the General Statement of the Topic]. Istoriia narodnoho hospodarstva ta ekonomichnoii dumky Ukrainy. Vyp. 42. S. 141-151. [in Ukrainian].

40. Mevli, O. 2019. Jemigracija v Rossiju v kontekste istorii kantona Vo [Emigration to Russia in the Context of the History of the Canton of Vaud]. Sud'by shvejcarskih kolonij v Severnom Prichernomor 'e i v Krymu (XIX -- nachalo XX veka). Sankt-Peterburg: Svet. S. 29-45. [in Russian].

41. Moshenskyi, S. 2014. Finansovi tsentry Ukrainy ta rynok tsinnykhpaperiv industrialnoi epokhy [Financial Centres of Ukraine and the Securities Market of the Industrial Era]. London: XLibris, 2014. [in Ukrainian].

42. Rajnhardt, V. 2013. Istorija Shvejcarii [History of Switzerland]. Moskva: Ves' mir. [in Russian].

43. Slabchenko, Ye. 2016. Dyplomatychna istoriia Ukrainy [Diplomatic History of Ukraine]. Kyiv: Klio. [in Ukrainian].

44. Shvedun, V. 2009. Myttievosti z istorii Vinnytsi [Moments of History of Vinnytsia]. Vinnytsia. [in Ukrainian].

45. Slipchenko, O. 2017. Misiia maiora diu Bua [Mission of Major du Bua]. Ukraina dyplomatychna. Vyp. 18. S. 715-723. [in Ukrainian].

46. Smal-Stotskyi, R. 2008. Volodymyr Zalozetskyi (U simdesiatyrichchia lidera Bukovyny) [Volodymyr Zalozetsky (In the 70th Anniversary of the Leader of Bukovyna)]. V: Dobrzhanskyi, O. & Staryk, V. Bazhaiemo do Ukrainy: Zmahannia za ukrainsku derzhavnist na Ukraini u spohadakh ochevydtsiv (1917-1921 rr). Odesa: Maiak. S. 923-927. [in Ukrainian].

47. Tokarevskyi. 1918. Samostiina Ukraina (Vyznannia UkrainskoiNarodnoiRespubliky yevropeiskymy derzhavamy i holovni pidstavy derzhavnoi i ekonomichnoi nezalezhnosti Ukrainy) [Independent Ukraine (Recognition of the Ukrainian People's Republic by European States and the Main Grounds for State and Economic Independence of Ukraine)]. Kyiv. [in Ukrainian].

48. Chykalenko, Ye. 2005. Shchodennyk 1919-1920 [Diary 1919-1920]. Kyiv; New York: Vyd. O. Telihy. [in Ukrainian].

49. Shishmarev, V. 2019. Shvejcarskoe poselenie v Shabo [Swiss Settlement in Shabo]. Sud'by shvejcarskih kolonij v SevernomPrichernomor'e i vKrymu (XIX -- nachaloXXveka). Sankt- Peterburg: Svet. S. 194-207. [in Russian].

50. Kollmer, P. 2016. Wirtschafticher undKultureller Austausch. Historisches Lexikon der Schweiz.

51. Rauber, U. 1985. Schweizer Industrie in Russland: ein Beitrag zur Geschichte der industriellen Emigration, des Kapitalexportes und des Handels der Schweiz mit dem Zarenreich, 1760-1917. Zurich : H. Rohr. [in German].

Размещено на Allbest.ru