Активізація інтелектуального потенціалу підприємства та інтенсифікація процесів інтелектуальної власності в умовах економіки, заснованої на знаннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Активізація інтелектуального потенціалу підприємства та інтенсифікація процесів інтелектуальної власності в умовах економіки, заснованої на знаннях

Островська Галина Йосипівна кандидат економічних наук, доцент

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

Стаття присвячена питанню активізації інтелектуального потенціалу підприємства та ін - тенсифікації процесів інтелектуальної власності в умовах економіки, заснованої на знаннях. Досліджено закордонний досвід у сфері масштабування ринку інтелектуальної власності, ви - світлено стан і тенденції його розвитку. Обгрунтовано виклики для України в контексті комерціалізації інтелектуальних прав. Виокремлено важливі напрями трансформації сфери інте - лектуальної власності як основного інструменту науково -технологічного та творчого розвитку загалом. Висвітлено інституціональне регулювання процесів ефективного використання інте - лектуального потенціалу та комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності в умовах еко - номіки, заснованої на знаннях. На основі дослідження правових, фінансових та організаційних інститутів, які стимулюють розвиток інтелектуально -інноваційних технологій, узагальнено ключові тенденції економіки, заснованої на знаннях, в контексті парадигми капіталізації інте - лектуальної власності на підгрунті інституціонального підходу: прискорення трансформації інтелектуальних ресурсів в інтелектуальний капітал; відповідність винагороди, одержуваної фа - хівцем, оплаті знань; зрощування інтелектуального капіталу з фінансовим. Доведено, що вплив інститутів в українській економіці призводить до інших тенденцій: диспропорції між сферами формування інтелектуальних ресурсів та інтелектуального капіталу; уповільнення процесів ви - користання інтелектуального капіталу інституційними умовами. Запропоновано основні напрями розвитку сфери інтелектуальної власності у взаємозв'язку з процесом інноваційного розвитку економіки, заснованої на знаннях. Розроблено комплекс заходів щодо подальшого розвитку інтелектуального потенціалу та масштабування ринку інтелектуальної власності на теренах України, що забезпечить зіставні за якістю або такі, що перевершують кращі світові практики, умови для інтелектуальної творчості.

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, інноваційна діяльність, інтелектуальний потенціал, захист прав інтелектуальної власності, капіталізація інтелектуальної діяльності.

АКТИВИЗАЦИЯ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЯ И ИНТЕНСИФИКАЦИЯ ПРОЦЕССА ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ В УСЛОВИЯХ ЭКОНОМИКИ, ОСНОВАННОЙ НА ЗНАНИЯХ

Островская Галина Иосифовна кандидат экономических наук, доцент Тернопольский национальный технический университет имени Ивана Пулюя інтелектуальна власність капіталізація інституціональний

Статья посвящена вопросу активизации интеллектуального потенциала предприятия и ин - тенсификации процессов интеллектуальной собственности в условиях экономики, основанной на знаниях. Исследован зарубежный опыт в сфере масштабирования рынка интеллектуальной собственности, освещены состояние и тенденции его развития. Обоснованы вызовы для Украины в контексте коммерциализации интеллектуальных прав. Выделены важные направления трансформации сферы интеллектуальной собственности как основного инструмента научно - технологического и творческого развития в целом. Освещено институциональное регулирова - ние процессов эффективного использования интеллектуального потенциала и коммерциализа - ции результатов интеллектуальной деятельности в условиях экономики, основанной на зна - ниях. На основе исследования правовых, финансовых и организационных институтов, стиму - лирующих развитие интеллектуально-инновационных технологий, обобщенны ключевые тенденции в экономике, основанной на знаниях, в контексте парадигмы капитализации интел - лектуальной собственности на почве институционального подхода: ускорение трансформации интеллектуальных ресурсов в интеллектуальный капитал; соответствие вознаграждения, полу - чаемого специалистом, оплате знаний; сращивание интеллектуального капитала с финансо - вым. Доказано, что влияние институтов в украинской экономике приводит к другим тенден- циям: диспропорции между сферами формирования интеллектуальных ресурсов и интеллек - туального капитала; замедлению процессов интеллектуального капитала институциональными условиями. Предложены основные направления развития сферы интеллектуальной собственности во взаимосвязи с процессом инновационного развития экономики, основанной на зна - ниях. Разработан комплекс мер по дальнейшему развитию интеллектуального потенциала и увеличению рынка интеллектуальной собственности в Украине, что обеспечит сопоставимые по качеству или такие, которые превосходят лучшие мировые практики, условия для интел - лектуального творчества.

Ключевые слова: социально-экономическое развитие, инновационная деятельность, интеллектуальный потенциал, защита прав интеллектуальной собственности, капитализация интеллектуальной деятельности.

INTELLECTUAL POTENTIAL OF THE ENTERPRISE ACTIVATING AND INTELLECTUAL PROPERTY PROCESSES IN THE INTENSIFICATION OF KNOWLEDGEBASED ECONOMY

Halyna Ostrovska Ph.D (Economics), Associate Professor

Ternopil Ivan Pul'uj National Technical University

This article addresses the issue of activating the intellectual potential of the enterprise and intensification of intellectual property processes in a knowledge-based economy. The article focuses on foreign experience in the field of scaling the intellectual property market and the state and tendencies of its development. Challenges for Ukraine in the context of commercialization of intellectual property rights are substantiated. The sphere of intellectual property as the main tool of scientific-technological important transformation directions and creative development in general are singled out. The institutional regulation of intellectual potential and commercialization of the intellectual activity in a knowledge-based economy results processes effective use is highlighted. Based on the study of legal, financial and organizational institutions that stimulate the development of intellectual and innovative technologies, the knowledge-based economy key trends are summarized in the context of intellectual property based on institutional approach capitalization paradigm: accelerating the intellectual resources transformation into intellectual capital; correspondence of the remuneration received by the specialist to payment of knowledge; merging intellectual capital with financial. It is proved that the influence of institutions in the Ukrainian economy leads to a disproportion between the intellectual resources formation spheres and intellectual capital; the intellectual capital use by institutional conditions processes slowing down. The main directions of intellectual property sphere development in connection with the process of knowledge-based economy innovative development are offered. A set of measures has been developed for further development of intellectual potential and intellectual property market scaling in Ukraine, which will provide comparable in quality or superior to world best practices conditions for intellectual creativity.

Keywords: Socio-economic Development, Innovative Activity, Intellectual Potential, Protection of Intellectual Property Rights, Capitalization of Intellectual Activity.

Вступ

Кінець ХХ-го - початок ХХІ-го ст. ознаменувався соціально-економічними трансформаціями в житті суспільства. За цих умов процеси експонентно зростаючої інформатизації, бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, стирання меж між різними бізнес-середовищами стають визначальними у сфері стратегічних пріоритетів сучасних підприємств. Необхід - ність реагування суб'єктів господарювання на зазначені зміни обумовлює актуалізацію наукових досліджень у напрямі визначення джерел стійких конкурентних переваг та механізмів ефективного використання інтелектуального потенціалу. При цьому важливим стратегічним завданням сучасного промислового підприємства стає вибір інноваційного шляху розвитку, що тісно пов'язаний із мо - дернізацією виробництва, реалізацією принципу клієнтоорієнтованості та дотриманням знаннєво-орієнтованого підходу при виборі бізнес-моделі, що не порушує природного базису виробництва. Це означає трансформацію «індустріального підприємства» в «інтелі - гентне підприємство», функціонування якого базується на знаннях і креативності персоналу (Собко, 2016).

Національною метою для України XXI ст. має стати розбудова економіки, заснованої на знаннях, в основу парадигми якої закладена нова якість знання, технології його інтеграції та капіталізації, а також підвищена відповідальність особистості перед соціумом, май - бутніми поколіннями та навколишнім при - родним середовищем за наслідки власної біз - нес-діяльності. Ядром економіки, заснованої на знаннях, є інститут інтелектуальної влас - ності - нові результати інтелектуальної, твор - чої діяльності, забезпечення їх правової охо - рони на зовнішніх ринках передують мате - ріальному руху товарів і послуг. Від того, які результати інтелектуальної діяльності, залу - чені в економічний та цивільний обіг, яка швидкість обігу та їхня цінність, безпосередньо залежить динаміка зростання внутрішнього валового продукту та глобальних індексів конкурентоспроможності національної економіки. За цих умов подолання «розриву» між отриманням деякого позитивного результату інтелектуальної діяльності та його ко - мерційним використанням є надскладним завданням, що вимагає адекватного оціню - вання перспектив комерційного використання об'єкта інтелектуальної діяльності і прав на нього з урахуванням зарубіжного досвіду, накопиченого в цій сфері. Разом з цим варто враховувати суттєві відмінності, зумовлені як особливостями національної культури кожної країни, так і усталеною сто - літтями їх правовою культурою. Таким чи - ном, процес комерціалізації результатів інте - лектуальної діяльності характеризується, по- перше: специфікою інноваційних технологій, по-друге, своїм складним змістом, по -третє, участю різного роду суб'єктів; по -четверте, унікальністю кожного об'єкта та угоди інте - лектуальної власності, ринку аналогів не існує; і, по-п'яте, залученням венчурного інвестора для високо ризикового проєкту.

Метою дослідження є поглиблення теоре - тичного і прикладного підґрунтя та розроб - лення рекомендацій в контексті активізації інтелектуального потенціалу підприємства та інтексифікації процесів у сфері інтелектуальної власності.

Огляд літератури

Наукові ідеї таких вітчизняних науковців, як В. Геєць та А. Гриценко, Г. Пилипенко та Н. Федорова, Б. Патон, Н. Брюховецька та І. Булєєв, О. Бутнік- Сіверський, Б. Андрушків, О. Кузьмін та Л. Ліпич, О. Собко, А. Наливайко та О. Гребешкова, С. Ілляшенко, Й. Ситник, Г. Андрощук, Ю. Капіца та інших спрямовані на ґрунтовні дослідження проблематики, пов'язаної з теоретико-методологічними та прикладними засадами управління інтелектуальним потенціалом та капіталізацією майнових прав інтелектуальної власності суб'єктів господарювання. Активного вивчення набули соціально-класові трансформації і формування нової якості освіти, науки та інновацій як складові реконструктивного розвитку економіки України (Геєць, Гриценко та ін., 2019; Патон, 2019; Пилипенко та ін., 2020). Н. Брю- ховецькою та І. Булєєвим висвітлюються ресурси і механізми інноваційного розвитку промислових підприємств України. О. Бут- нік-Сіверським (2017) досліджуються аспекти формування неоекономіки в сфері інтелектуальної власності з позиції процесів інтенсифікації. Б. Андрушківим (2017) узагальнюються напрями ефективного використання інтелектуального потенціалу підприємства, як засобу входження його у європейський економічний простір. О. Кузьміном та Л. Ліпич (2014) розглядаються методологічні аспекти концепції управління інтелектуальним потенціалом, як інструментарію підвищення конкурентоспроможності підприємства, О. Собко концентрує свою увагу на використанні інтелектуального капіталу і креації вартості під - приємства. А. Наливайком та О. Гребешковою (2014), С. Ілляшенком (2018) досліджується сучасна парадигма менеджменту знань. Й. Ситником (2017) конкретизується напрям актуалізації персоналу. Г. Андрощуком досліджується інтелектуальна власність у наукоєм- них виробництвах і оборонній сфері в системі національної безпеки. Однак звернемо увагу на обмеженість наукових публікацій щодо процесу імплементації норм європейського законодавства до національного у сфері інтелектуальної власності. Суттєвий внесок у цьому напрямі належить творчим колективам під керівництвом Ю. Капіци, а також науковим дослідженням, що виконуються в рамках діяльності НДІ інтелектуальної власності НАПрН України. В умовах поглиблення міжнародної економічної інтеграції України, ак - туальними є подальші розробки за спряму - ванням ефективного використання інтелектуального потенціалу підприємства, інтенсифікації процесів інтелектуальної власності та вдосконалення процедур і способів її захисту.

Методологія дослідження

Методологія дослідження побудована на основі синтезу загальної теорії систем, теорій економічного розвитку, економічного аналізу та іннова- тики. Такий підхід дає змогу більш повно розкрити економічні процеси, які відбуваються у вітчизняній економіці, її промисловості та суб'єктах господарської діяльності в умовах зміни парадигми та векторів розвитку.

Для досягнення поставленої мети вико - ристовуються такі методи дослідження, як: метод наукової абстракції, діалектичний ме - тод, а також методи аналізу та синтезу.

Основні результати

Викликом для України в контексті комерціалізації інтелектуальних прав є низька частка нематеріальних активів у складі сукупних активів підприємств. Світовий досвід та тенденції розвитку фінансового ринку свідчать про те, що вар - тість нематеріальних активів у загальній вар - тості бізнесу становить від 40 % до 90 %. Варто зазначити, що вартість нематеріальних активів вітчизняних підприємств складає від 2 % до 5 %, тоді як, за досконалою оцінкою, може становити від 15 % до 20 % (Ostrovska et al., 2020). Цю ситуацію практики пояснюють тим, що українська економіка все ще пе - ребуває на індустріальному етапі розвитку й у структурі доданої вартості переважають продукти з низьким рівнем переробки (сировина і напівфабрикати). Зростання нематеріальних активів підприємств можливе за рахунок активного залучення в цивільний і економічний обіг підприємствами технологічних рішень, забезпечених правовою охороною, і їх справедливої оцінки. На жаль, цьому перешкоджає чинний режим оподаткування . На противагу цьому у світі діють понад 4 млн патентів, щороку подається понад 700 тис. заявок на патентування, міжнародний ринок ліцензій оцінюється експертами у

73 млрд дол. США щорічно. Обсяг світової торгівлі ліцензіями на об'єкти інтелектуальної власності збільшується щорічно на 12 % (The World Economic Forum, n.d.). За оцінками експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності підтверджено таке: незважаючи на те, що нові економіки активно застосовують систему патентування, використання вказаної системи сконцентроване на 5 % відомств (відомства США, Японії, Китаю, Республіки Корея і Європейське патентне ві - домство), на які припадає 75 % патентних заявок і 74 % патентів, виданих у всьому світі (The World Intellectual Property Organization, 2018).

В рекомендаціях парламентських слу - хань «Збалансований розвиток людського ка - піталу в Україні: завдання освіти та науки» констатується, що в економіці України скла - лися вкрай несприятливі умови для винахідницької діяльності та використання винахо - дів. Винахідництво та раціоналізаторство втратили характер масового руху, що ускладнює розбудову економіки на інноваційній основі (табл. 1).

Таблиця 1 Надходження заявок на об'єкти промислової власності, од.

Примітка. Дані за попередні роки уточнені.

Джерело: розраховано автором на основі річного звіту державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Український інститут інтелектуальної власності, 2019)

Проаналізувавши дані, можна констатувати суттєві викривлення у винахідницькій діяльності. Кількість заявок на корисні моделі у 2-3 рази перевищує кількість заявок на ви - находи (табл. 1), а кількість виданих патентів на корисні моделі у 2-3 рази перевищує кількість виданих патентів на винаходи (табл. 2).

Таблиця 2

Реєстрація об'єктів промислової власності, од. Registration of industrial property objects, units

Джерело: розраховано автором на основі на основі річного звіту державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Український інститут інтелектуальної власності, 2019)

Таким чином, станом на 01.01.2019 р. до Державного реєстру патентів України на ви - находи внесено 123121 патент, з них чинними є 22 977 патентів. Результативність патентної діяльності України, крім темпів приросту числа патентів, незначна порівняно з розвиненими країнами. Поряд з падінням інтелектуального потенціалу суспільства, при - чина низької результативності патентної діяльності полягає також і в тому, що для українських фізичних і юридичних осіб внаслідок суттєвої обмеженості фінансових коштів і, частково, в силу особливостей їх правового становища патентування за кордоном часто є досить обтяжливою процедурою. У той же час визнаймо, що країни ОЕСР контролюють 87 % від загального числа зареєстрованих патентів у світі. Ці показники, на нашу думку, свідчать про абсолютне домінування еконо - міки, заснованої на знаннях.

У цьому контексті відзначимо несанкціонований витік винаходів в обхід Закону України «Про охорону прав на винаходи та ко - рисні моделі» (ст. 37), що передбачає реєстрацію пріоритетної заявки на корисну модель (винахід) на теренах України. Безперечним є той факт, що рівень так званої «патентної міграції» досягає 10-12 % обсягу патентування щорічно, за географією міграції: Російська Федерація (51 %), США (11 %), Південна Корея (9 %), Тайвань (3 %), Німеччина (2 %) (Андрощук, 2019). Групу «патентів-втікачів» очолюють конкурентоздатні винаходи з ІТ-технологій (систем та обладнання). Врахо - вуючи вищезазначене, Міністерству освіти та науки України разом з Міністерством еконо - мічного розвитку і торгівлі України необхідно невідкладно винести на порядок денний питання розробки та впровадження організаційно-економічного механізму державної підтримки закордонного патентування винаходів з передбаченням законодавчих санкцій щодо порушення порядку закордонного па - тентування.

Наступний виклик для України полягає в тому, що частка приватного сектору в дослідженнях незрівнянно мала, він формує лише третю частину патентів на винаходи, тоді як в країни-лідери домінують з точки зору патентної активності - 70 % всіх досліджень проводиться через приватні підприємства. Цей факт підкреслює величезний по - тенціал трансформації роботи з технологіями корпоративного сектора. В умовах, коли державні програми не в змозі охопити навіть не - значну частину множинності ідей і винаходів, що генеруються в науково-технічній сфері, багато з яких могли б кардинально вплинути на соціально-економічний розвиток, тільки венчурний капітал є одним з основних і найбільш ефективних джерел ризи - кового фінансування інноваційної діяльності. Активізація залучення вільних капіталів в національну сферу венчурного інвестування інноваційних проектів сприятиме соціально- економічному розвитку країни, ось чому є не - обхідною ефективна державна політика щодо створення сприятливих умов для розвитку венчурного фінансування в цілях підвищення інноваційної мотивації.

Визначальним викликом, який значною мірою впливає на інститут інтелектуальної власності як в Україні, так і в усьому світі, є цифровізація економіки. Технології, розвиток яких багато в чому забезпечено завдяки інте - лекіуальному праву, сьогодні надають най - більш істотний тиск саме на цей інститут. Зо - крема, можна виділити низку «великих викликів», найбільш значущих для вказаної сфери:

- передача об'єктів у цифровому сере - довищі і їх виробництво і/або відтворення спростилися і прискорилися настільки, що пе - рестали супроводжуватися висновком традиційних договорів про передачу прав на такі об'єкти (укладення договору стало більш тру - домістким процесом, що вимагає спеціальних знань і витрат, в той час як відтворення і виробництво здійснюються практично «одним кліком»);

- автори і співавтори, а також спожи - вачі знаходяться в украй складних ланцюжках взаємовідносин, пов'язаних з використанням, переробкою і формуванням нових об'єктів інтелектуального права, тому но - визну і творчий внесок визначити вкрай складно. Внаслідок цього зростає число супе - речок і навантаження на судову систему, де - формуються відносини і наростає соціальна напруженість між авторами відкритих публікацій і власниками патентів;

- з'являються нові, цифрові стандарти опису об'єктів інтелектуального права, при - датні безпосередньо для виробництва, при цьому отримання правової охорони як і раніше вимагає формальних «текстових» описів.

Таким чином, необхідно вказати на те, що Україна вступає в епоху цифрових ринків інтелектуальних прав в умовах несформова- ної культури створення, обігу та споживання нематеріальних благ.

Сьогодні країна є «наздоганяючою» в цій сфері і змушена приймати стандарти, сформовані країнами-лідерами. Це створює суттєві ризики - імпорт і впровадження зарубіжних стандартів призводить до відтоку «мізків»: отримавши навички поводження і розуміння цінності інтелектуального про - дукту, українські вчені, інженери, представники творчих індустрій прагнуть переміститися в більш розвинене середовище управління інтелектуальним продуктом, що пропонує налагоджені та ефективні інструменти отримання справедливої винагороди за їх інтелектуальну працю. Тим самим найбільш продуктивні вітчизняні вчені, інженери і загалом творці реалізують свій талант і створюють додатковий продукт в інших економіках і юрисдикціях.

Істотну загрозу створює і недостатня присутність України на ринку наукових тво - рів. З урахуванням того, що найбільш значущі в світі платформи відкритого обміну 102 знаннями та стандарти обігу наукових творів сформовані без участі України, існують ризики стримування і обмеження можливостей залучення інвестицій і просування країни, як глобального гравця в перспективних галузях науки.

Важливою характеристикою ефективного використання інтелектуального потенціалу в економіці, заснованій на знаннях, є те, що стратегічне управління інтелектуальною власністю науково-дослідних структур, наряду з науковими дослідженнями, є однією з основних цілей державної політики, і акцентується на таких аспектах: запровадження протоколу обмежень на поширення результатів досліджень, досягнення незалежності в дослідженнях, розв'язання фінансових конфліктів інтересів сторін, управління зростаючими диспропорціями в фінансуванні галу - зей, вирішення питань власності і розподілу доходів від досліджень, що фінансуються державою. У зв'язку з цим процеси розвитку та використання інтелектуального потенціалу в такій економіці характеризуються достат- ністю та більшою ефективністю, що базується на чіткому виконанні державної політики в цій сфері.

У більшості країн спостерігається тенденція закріплення прав інтелектуальної влас - ності на інтелектуальні продукти, що створюються за рахунок держави, безпосередньо за університетами й іншими неприбутковими науковими організаціями. Наприклад, у США до початку 1980-х рр. патенти на результати університетських досліджень, профінансова- них державою, передавались уряду, що не мав спеціального механізму їхньої комерціалізації. Як наслідок, урядом ліцензувались лише 4 % з 28 тис. патентів, якими він володів. Після прийняття у 1980 р. закону Бея-До- ула, що скасував державну монополію та сти - мулював передачу винаходів, більшість уні - верситетів-учасників великих науково-дослідних програм, прийняли положення про патентну політику та відкрили спеціальні відділи комерціалізації інтелектуальної влас - ності. Відмовившись від власності, держава вивела університети на ринок реальних влас - ників науково-технологічних результатів, стимулювала формування необхідних інфраструктур щодо правової охорони, передачі та комерціалізації технологій і тим самим забезпечила базові умови для взаємодії всіх учасників процесу розробки, охорони, передачі та використання технологій в економіці країни. Університетська система США стала одним з основних джерел нових технологій і великим ліцензіатом.

У світлі наслідків впливу закону Бея-До- ула, аналогічні заходи було вжито в низці європейських країн. При цьому в багатьох з них відбулася відмова від так званих «професор - ських привілеїв», що діяли протягом десятиліть. Нині багато європейських країн - Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Німеччина, Португалія, Франція та Швеція, - закріпили правову модель, відповідно до якої виняткові права належать організації-роботодавцю. На противагу цьому, Грецією, Італією, Фінляндією та Швецією введено в дію змішану модель (права можуть належати як організації-роботодавцю, так і автору). Загалом, існуючі в Європі законодавчі норми в різних країнах помітно різняться, при цьому основна правова тенденція в досліджуваній сфері спрямована на вирішення проблеми оптимізації розподілу прав на результати ін - телектуальної діяльності, повністю або частково отриманих з використанням публічних коштів. Таким чином, в більшості країн ЄС права на результати таких наукових досліджень поділяються між державними дослідницькими організаціями, куди входять університети, інститути, факультети-лабораторії тощо і авторами-дослідниками, котрим нале - жить в різних країнах від 15 до 60 % ліцензійних платежів.

Вивчення існуючих правових моделей розподілу прав на результати інтелектуальної діяльності, створених за рахунок або з залу - ченням коштів бюджету, підкреслює, що з точки зору європейської законодавчої прак - тики позитивна відповідальність і правові стимули в цій сфері завжди розглядаються як взаємопов'язані. У досить неоднорідному європейському правовому контексті відповідальність за введення результатів інтелектуальної діяльності в економічний обіг майже без винятків накладається на власника відпо - відних прав на результати (в даному випадку на університети). При цьому головним двигу - ном діяльності є різні види стимулів для учасників інноваційного процесу, а не правові та економічні аспекти заборони.

Оскільки в рамках чинного законодавства економічна діяльність з використання результатів наукових досліджень не супере - чить основним завданням науки, додатковий дохід як для самих дослідників, так і для ін - ститутів не перешкоджає успішному досягненню поставлених перед ними цілей. Навпаки, цей дохід розглядається як необхідний економічний імпульс для стимулювання ус - пішної інноваційної діяльності та витрачається на розвиток і оновлення виробничої бази. Так, чинним законодавством Ірландії запроваджено систему додаткових стимулів отримання доходу від передавання прав на технології на основі суттєвих податкових пільг.

Ще раз підкреслимо, що сучасні підходи європейських країн щодо вказаної проблеми полягають у створенні сприятливих умов че - рез систему стимулювання для різних гравців процесу створення і комерціалізації технологій. Системи стимулювання комерціалізації результатів наукових досліджень на законо - давчому рівні, що застосовуються в країнах ЄС, включають непряме майнове, фінансове та соціальне стимулювання. До них можна віднести права на володіння акціями в ство - рених компаніях за умови збереження статусу вченого ДержНДІ протягом 6 років (Італія, Іспанія, Німеччина, Португалія, Франція), право одночасного виконання функцій вче - ного і підприємця (Франція), право вченого на пошукування бюджетних коштів з метою створення інноваційної компанії (Бельгія, Німеччина, Франція, США), можливість залу - чення академічної науки в НДДКР - наділення університетів правом ведення бізнесу через свої холдингові компанії і легальна їх участь в start-up компаніях (Швеція), рівнозначне пріоритетне і непріоритетне використання наукових результатів (ЄС).

У підсумку можна зробити висновок про те, що головними тенденціями американської та європейської практики розробки і застосування правового механізму запровадження в економічний обіг результатів інтелектуальної діяльності, створених за рахунок або з залу - ченням публічних коштів, є:

а) введення законодавчої норми, яка визначає завдання комерціалізації як одного з основних профілів дослідних організацій;

б) закріплення прав на результати інте - лектуальної діяльності за виконавцями (орга - нізаціями-розробниками) та рентних доходів і додаткових можливостей за авторами;

в) стимулювання університетами та науковими організаціями процесів передачі прав на результати інтелектуальної діяльності у виробничу сферу задля прискорення комерціалізації вказаних результатів шляхом закріплення частини доходу та системи до - даткових стимулів між окремими дослідниками, інститутом і посередником.

Особливістю розвитку інтелектуальних ресурсів в економіці розвинених країн також є державне стимулювання процесів інтеграції інтелектуального та фінансового капіталів. Вченим-дослідникам, що займаються розробками, надається право брати участь у капі - талі виробничих підприємств (у вигляді пайової, партнерської участі автора в створенні нових технологічних компаній на основі власних розробок), закріплюючи за собою право на дохід і на формування політики підприємства, тим самим маючи можливість управляти рухом і економічною реалізацією розробок. Законодавчі інститути забезпечення та стимулювання процесів, пов'язаних з використанням інтелектуального капіталу в економіці, заснованій на знаннях, взаємоді - ють з фінансовими інститутами, які спираються на механізми державного і приватного фінансування.

Розглянемо існуючі механізми, що знаходять застосування в США, Канаді, Японії, Ве - ликобританії та країнах ЄС:

- методи державної фінансової під - тримки НДДКР представлені як проведення контрактних наукових досліджень, грантове фінансування, державне кредитування та державні гарантії для отримання банківського кредиту, розміщення держзамовлень на НДДКР стратегічно орієнтованої продукції, пайова участь у наукових інноваційних дослідженнях (близько 50 %), експортно-імпортні квоти для підтримки виробників та наукомісткого національного продукту, державне фінансування витрат за патентний захист (до 10 % від вартості НДДКР), координація відбору високорентабельних результатів комерціалізації внаслідок фінансового стимулювання розвитку інституту трансферу інноваційних технологій тощо;

- приватні механізми фінансування представляють приватні інвестиції, ство - рення патентних і венчурних компаній, фондів і бізнес-ангелів;

- приватно-державне партнерство

отримує широкий розвиток в зв'язку з тим, що комерціалізація технологій визначається в основному попитом на дослідження і розробки з боку недержавного (приватного) сектора.

Низка європейських країн підкріплює роль приватно-державних партнерств у сфері комерціалізації інноваційних технологій. Цей аспект відображається у статті ви - трат федерального бюджету, законодавчих ініціативах та розробці нових програм. Наприклад, у Нідерландах діючими є чотири основні програми державно-приватного партнерства, бюджет яких становить близько 11 % бюджету уряду з науки і технологій за - галом. Ісландська дослідницька рада здійснює чотири програми партнерства, частка яких становить близько 18 % фінансування досліджень і розробок. В Італії у 1990 рр. були введені різні законодавчі акти, в рамках яких засновані Національні наукові ради (CSN), що формують науково-технічну асамблею (AST), яка об'єднує представників університетів, дослідницьких інститутів, державної адміністрації та приватного сектора;

- механізм спільного фінансування (співфінансування) разом з міжнародними партнерами використовується, наприклад, при апробації практики угод про проведення спільних досліджень за умови передачі прав на створені об'єкти інтелектуальної власності організаціям-розробникам і промисловим фірмам, в тому числі організаціям малого бізнесу.

До фінансових стимулів інтелектуальної діяльності дослідників-авторів і застосування своїх результатів у виробництві відносяться згадувані вище ліцензійні платежі (роялті), що встановлюються між дослідниками і дослідницькими організаціями, а також податкове звільнення отримання цих платежів в деяких країнах.

До фінансових стимулів для дослідників - компаній можна віднести:

1) податкові преференції, пільги/кані - кули підприємствам, які здійснюють наукові дослідження, уникнення подвійного оподат - кування, надання практичної допомоги малому підприємництву в складанні звітів про стан інтелектуальної власності з метою по - шуку інвесторів;

2) фінансове стимулювання. В ЄС існу - ють різні приклади програм, які спрямовують значні фінансові ресурси для стимулювання комерціалізації технологій. Ці програми діють в національному масштабі, а також в загаль - ноєвропейському (структурні фонди). Це програми співфінансування контрактного нау - кового дослідження, субсидування послуги з комерціалізації технологій, надання старто - вого капіталу в межах нових (start-up) компаній тощо;

3) нефінансові стимули. До таких пос - луг, як правило, відносяться: навчання персоналу, сприяння у патентуванні, в сертифікації продукції, надання площ в інкубаторах і технопарках тощо;

4) стимулювання контрактних науко - вих досліджень (або промислова кооперація), як одне з основних джерел доходу для більшості наукових організацій/університетів у Європі та сучасний канал трансферу технологій. Основні аспекти стимулювання контрактних наукових досліджень відображені в сьомій рамковій програма (The Framework Programme, FP) - головному інструменті Європейського союзу в контексті фінансового сти - мулювання спільних досліджень та комерціалізації;

5) підтримка національних виробників інновацій: впровадження сучасних механізмів зниження витрат на НДДКР, підтримка малого підприємництва та середнього бізнесу шляхом обмежувальних заходів щодо впливу великих фірм (антимонопольне законодавство), участь у створенні spin-off-компаній, підтримка програми розвитку національних брендів.

Таким чином, ефективне використання інтелектуального потенціалу та розвиток інте - лектуального капіталу забезпечено фінансо - вими інститутами державного і приватного фінансування та фінансового стимулювання дослідників (компенсаційні виплати і зни - ження податків) і фірм (податкові і натуральні преференції і програми).

Найбільш ефективні та популярні механізми податкового стимулювання, що вико - ристовуються у світовій практиці оподатку - вання на сьогодні подано в табл. 3.

Таблиця 3

Механізми податкового стимулювання розвитку інтелектуальної власності Mechanisms of tax incentives for intellectual property development

Враховуючи вищенаведене, зазначимо, що фінансові та правові інститути економіки, заснованої на знаннях, забезпечують і стимулюють розвиток наукових та прикладних досліджень й промислових виробництв на підгрунті створених інтелектуальних продуктів, що мотивується інтелектуальною рентою власника інтелектуального капіталу.

У зв'язку з тим, що система економіки, заснованої на знаннях, грунтується на злаго - дженому функціонуванні ланцюга інноваційного процесу, особливого значення набувають організаційні інститути.

Організаційне забезпечення інноваційних процесів в Європі здійснюється за допо - могою бізнес-сектора, який володіє 2/3 всього науково-дослідного потенціалу, представленого технопарками (ЄС), технозонами (США), технокомплексами, холдингами (Шве - ція) і багатогалузевими корпораціями. Як правило, вони формуються у вигляді кластер- них наукових об'єднань інститутів, університетів, посередників - центрів трансферу технологій і промислових підприємств. Тут відбувається концентрація інтелектуального по - тенціалу вчених і дослідників та інтелектуальної власності, що дає змогу в найкоротші терміни випускати нову продукцію, яка за - требувана ринком і не має аналогів. Метою створення кластерів є залучення зовнішніх інвестицій на дослідження і розробки в певні регіони з інноваційно-інвестиційним оснащенням матеріально-виробничої бази, а також в регіони без будь-якого наукового або виробничого минулого, але з високою якістю життя і сприятливим середовищем як для дослідників, так і для інноваційної діяльності. Таким чином була створена модель наукових парків, яка базуються на досягненнях науки і техніки університетів і науково-дослідних інститутів в умовах сприятливого середо - вища, іміджу та комунікацій. За розвитку будь-якого наукового парку враховуються такі чинники: якість технологічних ресурсів, якість навколишнього середовища, державна підтримка та стимули, наявність однієї або декількох спеціальних служб (бізнес-нерухо- мість, інноваційний центр, телекомунікаційна інфраструктура, можливості тестування або стандартизування).

Наукові парки, пов'язані з науковими ус - тановами, роблять акцент на залученні нових високотехнологічних компаній (start-up), або на залученні зовнішніх інвестицій. У цьому контексті необхідно роз'яснити застосування терміна start-up компаній. Дослідження Європейської комісії виявило чотири основні типи наукомістких компаній, покликаних просувати результати наукових досліджень - забезпечити комерціалізацію і виробництво продукту / послуг:

- технологічні start-up-компанії - нові високотехнологічні компанії, що займаються виробництвом і послугами у сфері високих технологій за спеціальним замовленням;

- науково-дослідні spin-off-компанії (академічні та корпоративні) - нові компанії, що займаються комерціалізацією створених і створюваних технологій, як правило, на базі університетів, що діють за технологічними пропозиціям з їх боку. Такі компанії складають 25-30 % від усіх наукомістких компаній в Європі;

- технологічні spin-in-компанії - займаються комерціалізацією наявних результатів, діючи з боку ринку і попиту;

- компанії - адаптери технологій, які покликані залежно від ринкового попиту вишукувати і виробляти можливості для досліджень і створення технологій, тобто за - безпечують відповідність потреб ринку з нау - кою. Одже, на компанії - адаптери технологій безпосередньо покладено функцію практич - ної реалізації зворотного зв'язку між існую - чими суспільними потребами, ринком і наукою.

Всі типи нових компаній тісно взаємоді - ють між собою. Власне виробництвом про - дукції займаються start-up-компанії, які поділяються на згадані три типи. Виконуючи по - середницькі функції - забезпечуючи зв'язок університетів з ринком, ці компанії представляють роботу центру трансферу техноло - гій та є незамінною ланкою в процесі комер - ціалізації.

При цьому організаційна інфраструктура забезпечення та розвитку комерціалізації включає різноманітні варіанти технологічних організацій-посередників, а також організацій, які виконують ті або інші функції комерціалізації та розташовані в цих же кластерах. Це спеціальні організації - державні агенти, які підтримують комерціалізацію технологій: ANVAR (Agence Nationale de Valorisation de la Recherche) у Франції, Національне техноло - гічне агентство (TEKES) в Фінляндії, Британ - ська технологічна група

(BritishTechnologyGroup) у Великобританії та ін., що координують реалізацію спеціальних програм і проектів за цим напрямом. Крім них існують також інші організації:

- центри комерціалізації - своєрідні об'єднання розглянутих вище європейських нових технологічних компаній. Наприклад, у США створення і розвиток центрів стимулює Закон про технологічні інновації Стівенсона - Уайдлера 1980 р., який вимагає від кожної федеральної лабораторії створення офісу з виявлення комерційно цінних технологій;

- мережеві організації в галузі транс - феру технологій і зв'язків науково-дослідних інститутів з промисловістю - виконують ті ж функції і є своєрідним варіантом розвитку європейських нових технологічних компаній. Зокрема, у Франції існує більше десятка ме - режевих організацій - це дослідні мережі та мережі технологічних інновацій, які покликані організовувати співпрацю між бюджетними дослідними структурами і промисловими центрами з пріоритетних напрямів досліджень. Мережі об'єднують основних учасників у сфері технологій і промисловості: дослідницькі структури, великі промислові групи та МСП, університети та інженерні установи вищої школи, асоціації та професійні спілки, технічні центри, економічні об'єднання. Партнери з інших країн Європей - ського співтовариства також можуть брати участь в проектах;

- організації підготовки кадрів - одним з елементів інфраструктури підтримки інноваційної діяльності є система підготовки та перепідготовки кадрів для цієї сфери, представлена тренінг-центрами. Вказані центри можуть створюватися при університетах, а також формуватися як самостійна мережа центрів, які здійснюють інформаційні, консультаційні та тренінгові функції. Такі спеціалізовані центри широко поширені в європейських країнах. Як приклад, можна привести Європейський інститут - European Private Equity and Venture Capital Association Institute, який був створений в 1987 р.

Процес стимулювання розвитку розгля - нутих європейських компаній забезпечує низка схем і підходів, що супроводжуються визначенням законодавчих рамок і фінансо - вих можливостей для участі і роботи дослід- ників-авторів і власників інтелектуального капіталу в них, серед яких доцільно виокре - мити:

- пайову участь - акціонерну форму вкладу в капітал (share-holding) (Нідерланди, Ірландія, Німеччина), яка містить певні зако - нодавчі обмеження, (наприклад, в Німеччині науково дослідні інститути мають право на володіння акціями в розмірі 25 % і лише протягом восьми років, у Франції дослідник - державний службовець - може бути власником лише 15 % акціонерного капіталу компанії);

- участь в компаніях на основі дослідних відпусток зі збереженням окладу і статусу вченого (Греція) або на певний термін (чотири роки - Іспанія).

Таким чином, організаційне забезпе - чення сфери концентрації інтелектуального капіталу в країнах ЄС відбувається за допо - могою кластерів, в яких шляхом додаткових стимулів об'єднуються наукові організації, центри трансферу, підприємства промисловості і сфери послуг.

З країн, що активно розвиваються, вдалим слід визнати досвід Китаю в частині створення мотиваційної системи комерціалізації інтелектуальної власності. Дослідження в цій сфері виявили основні постулати, які прояс - няють механізм мотивації. Перша теза: державна політика Китаю визначає і офіційно закріплює курс на інноваційну економіку че - рез ринок інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність є центральною сполучною ланкою щодо формування та реалізації цієї політики аж до рівня підприємства, технопарку. Друга теза: комерціалізація інтелекту - альної власності з закріпленням прав. Якщо розглядати в порівнянні концепції технопар- ків, що розробляються в Україні та в Китаї, то вони принципово різняться. В українській концепції немає сполучної ланки. Візуально це трикутник, у кожному з кутів якого знаходяться, відповідно, центр ідей (університет), науково-виробничий центр (науково виробничий майданчик, де ці ідеї апробуються) і центр менеджменту (де отримані результати реалізуються на зовнішній ринок). У концепції Китаю в центрі цього трикутника є четвертий елемент: центр інтелектуальної власності, через який проходять зв'язки між усіма кутами, центрами трикутника. Отже, інфра- структурний підхід дає змогу вирішувати проблеми комерціалізації інтелектуальної власності. Для того, щоб напівфабрикат, який отримують за підсумками НДДКР, став товаром, потрібно провести мінімум вісім-десять ітерацій. Ці ітерації виконують на даний час розрізнені структури. Таким чином, ство- рення адекватної комерційної структури, що забезпечує реалізацію інноваційного процесу - це третя теза.

У підсумку ми можемо прийти до висновку про те, що організаційні інститути економіки, заснованої на знаннях, забезпечують своєчасність комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності і призводять до ви - сокої якості і достатності процесів ефективного використання інтелектуального потенціалу та накопичення інтелектуального капі - талу.

На основі сказаного вище, пропонуємо такі основні напрями розвитку сфери інте - лектуальної власності.

Важливим напрямом трансформації сфери інтелектуальної власності, як основного інструменту науково-технологічного та загалом творчого розвитку, є створення циф - рової інфраструктури, що забезпечує формування «мереж знань» (Ostrovska, Maliuta, Sherstiuk, Lutsykiv, & Yasinetska, 2020) для

взаємодії дослідників, технологічних підприємців та інвесторів з метою створення нових продуктів і послуг, що надають можливості:

- обміну ідеями та інформацією про результати досліджень і розробок на допа- тентній стадії з гарантованим захистом таких відомостей;

- укладення договорів про розподіл майбутніх прав на результати інтелектуальної діяльності (РІД);

- планування наукових, науково-технічних та інноваційних проєктів і забезпечення ефективного управління як проєктами, так і отриманими результатами;

- захисту інтересів учасників, включаючи забезпечення доходів від розпорядження інтелектуальними правами за рахунок нових сервісів (патентні пули, патентні аукціони тощо, в тому числі при входженні в міжна - родні коллаборації).

Проведення своєчасного «оцифрування процесів» надання послуг у сфері інтелектуальної власності з дедалі більшим їх зміщенням в бік використання машинного нав - чання, створення і використання відкритих даних дасть змогу забезпечити розвиток за - хищених конкуруючих децентралізованих приватних і приватно-державних сервісів у сфері створення об'єктів інтелектуальної власності та цивільно-правового обігу прав на них.

Механізмами реалізації зазначеного напряму можуть стати такі:

- програма інформатизації державних органів, що передбачає формування відкритих даних і інтерфейсів доступу до державних інформаційних систем, з одночасною підтримкою і стимулюванням розвитку приват - них систем і зручних IT-сервісів - як аналітичних, так і експертних;

- автоматизація процесу оформлення і управління правами на РІД в організаціях, виведення таких сервісів в конкурентне середовище;

- створення доступних інструментів з аналізу інформації з прав на РІД і засобів індивідуалізації для підтримки прийняття рі - шень;

- формування цифрових платформ сприяння розпорядженню і захисту прав на результати інтелектуальної діяльності.

Другим і не менш значущим напрямом є формування динамічного ринку інтелектуальних прав, що розвивається, створення класу «ефективних власників», що володіють значущими для економічного розвитку ре - зультатами інтелектуальної діяльності.

Вибудовування системи розробки техно - логій на основі кращих практик потребує ви - рішення низки завдань, включаючи:

- реалізацію політики заохочення творчості через розбудову захисту прав авто - рів, в тому числі на одержання справедливої винагороди на основі даних про використання результатів, включаючи їх переробку, отриманих з цифрових систем і платформ;

- забезпечення державної підтримки створення та використання якісного і затре - бувалого вітчизняного інтелектуального про - дукту, що сприяє імпортозаміщенню і зростанню експортного потенціалу;

- стимулювання економічної активності через надання державою безоплатних ліцензій або відчуження виключних прав на РІД українським особам для створення робо - чих місць на території України;

- підтримку створення та впровадження нових продуктів і послуг, а також технологій на основі результатів, що належать переважно українським правовласникам;

- формування ефективних інструмен - тів захисту, моніторингу та реагування на по - рушення інтелектуальних прав, попе - редження та припинення порушень у сфері інтелектуальної власності;

- вдосконалення законодавства в сфері інтелектуальної власності, в тому числі випереджаючий розвиток національного ре - гулювання з урахуванням сучасних світових технологічних тенденцій.