Бюджетний дефіцит

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровська державна фінансова академія

Фінансовий факультет

Кафедра фінансів та державного управління

Бюджетний дефіцит

м. Дніпропетровскьк 2013 р.



Зміст

бюджетний дефіцит економічний запозичення

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи бюджетного дефіциту як економічно-фінансової категорії

1.1 Суть, значення, трактування ролі дефіциту бюджету

1.2 Дохідна і вихідна складові бюджету

Розділ 2. Аналіз бюджетного дефіциту України за 2007-2009 роки

2.1 Основні причини виникнення та показники бюджетного дефіциту

2.2 Аналіз заходів щодо боротьби із бюджетним дефіцитом та його наслідками в Україні

Розділ 3. Проблеми та перспективи зниження бюджетного дефіциту за сучасних умов в Україні

3.1 Проблематика зниження бюджетного дефіциту в Україні

3.2 Перспективи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету в Україні

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел



Вступ

У теоретичному плані не все з'ясовано щодо причин виникнення бюджетного дефіциту. На думку деяких вчених, дефіцит бюджету виникає внаслідок „...багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Найбільш розповсюдженим явищем стає обмеженість фінансових можливостей держави мобілізувати необхідні доходи..." [10]. Проблема бюджетного дефіциту зводиться ними лише до одного боку доходів і зовсім ігнорується інший - витрати держави.

Згідно з іншою позицією дефіцит бюджету - „...наслідок неминучості дотацій, обмеженої бази оподаткування, державних доходів і неправильних орієнтирів фінансово-економічної політики..." [9, 9]. Ця думка певною мірою конкретизує деякі причини бюджетного дефіциту, але не вказує на їх глибинні коріння і носить універсальний характер, не конкретизуючи передумови його виникнення в конкретній країні.

Дана тема є актуальною перш за все тому, що значно зріс дефіцит бюджету України за останні роки, а це веде до негативних економічних явищ, зокрема популярності нашої держави на міжнародних ринках.

Помітний внесок у розбудову бюджетних питань зробили також і українські вчені. Серед тих, чиї праці виходили наприкінці XIX - на початку XX ст., слід назвати М.І. Туган-Барановського, І.І. Янжула, М. Яснопольського, М.X. Бунге, М.М. Олексієнко, І. Мирнікова, О. Василик.

Серед сучасних учених, які плідно досліджують бюджетну проблематику, - В. Андрущенко, Й. Бескид, С. Буковинський, С. Булгакова, З. Васильченко, В. Вітлінський, Г. Волощук, М. Гапонюк, В. Геєць, М. Деркач, Л. Єрмошенко, М. Єрмошенко, А. Єпіфанов, О. Кириленко, В. Кравченко, В. Краснова, І. Лукінов, І. Луніна, Ц. Огонь, В. Опарін, М. Пабат, К. Павлюк, В. Письмак, Д. Полозенко, І. Сало, С. Слухай, Т. Токарева, В. Федосов, О. Чернявський, М. Чумаченко, С. Юрій та ін.

Проте, слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у сфері дефіциту Держбюджету, а коло публікацій обмежується переважно журнальними статтями. Бракує ґрунтовних, практично орієнтованих наукових розробок, які б висвітлювали широкий комплекс питань, пов'язаних із державними зовнішніми запозиченнями, і могли бути використані для оптимізації стратегії і тактики управління дефіцитом в Україні.

Суттєвим недоліком багатьох вітчизняних досліджень дефіциту бюджету є те, що вони не в достатній мірі враховують надбання світової економічної думки у цій сфері, зорієнтовані на аналіз минулих подій і відверто слабкі з прагматичного боку в конкретних питаннях вирішення проблеми дефіциту.

Мета, яку ми поставили перед собою, полягає в тому, щоб дослідити всі складові дефіциту і знайти сучасні шляхи його подолання.

Таким чином об'єктом дослідження даної теми є дефіцит державного бюджету України, який в сьогоднішніх умовах господарювання інтенсивно розвивається не тільки на території України, а й в провідних країнах світу.

Для розуміння всіх завдань пропонується розглянути спочатку теоретично дефіцит бюджету. Зокрема, в першому розділі розглядається суть, значення, сучасні трактування ролі дефіциту бюджету, а також, доходи і видатки бюджету, через невідповідність яких і формується дефіцит чи профіцит бюджету.

В другому розділі пропонується зробити аналіз причин виникання бюджету і заходів, які використовуються для боротьби із ним.

Третій розділ базується саме на поданні сучасних методів, шляхів для боротьби із бюджетом, за сучасних умов, зокрема фінансової кризи.

Всі розрахунки, які проведені в курсовій зроблені на основі звітності про виконання Державних бюджетів протягом 2007-2009 років. Постанови за дані роки, які були додатковим джерелом для обізнаності в даній темі.



Розділ 1. Теоретичні основи бюджетного дефіциту як економічно-фінансової категорії

1.1 Суть, значення, трактування ролі дефіциту бюджету

Оскільки бюджет є системою всеохоплюваних перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної та фізичної особи й суспільства загалом.

Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання. Такий підхід дозволяє вирішувати одне з цих завдань, а не всі разом.

1) визначення реальних обсягів доходів;

2) оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП під час задоволення мінімуму соціальних потреб;

3) збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб'єкта, в тому числі й держави, перевищують його можливості [13, 250].

В офіційних документах, зокрема в Бюджетному кодексі України дається таке визначення: "Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду".

Поль Леруа-Больє в "Трактаті про фінансову науку" відзначає: "Бюджет є відомість, яка включає передбачення доходів та витрат протягом визначеного часу; це таблиця, яка обчислює та порівнює надходження, що мають надійти, з витратами, які необхідно здійснити"[14, 277-279].

Таким чином, можна сказати , дефіцит бюджету - це широке поняття, яке трактується по-різному окремими вченими, які досліджували і досліджують дану тему. Проте, найбільш поширеним є трактування, що дефіцит бюджету - це об'єктивні економічні відносини між учасниками суспільного виробництва щодо використання бюджетних коштів згідно з наявними джерелами доходів. Дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету: нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування державних витрат. Прийняття бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється при наявності обґрунтованих джерел його фінансування.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над доходами. Його розмір є важливим показником економіки країни. Дефіцит залежить як від економічних, так і від соціальних, політичних, екологічних чинників.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з іншого - законами інфляції. Коли бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо до законів інфляції - пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб з урахуванням грошового потенціалу за допомогою маневрування фінансовими ресурсами активною і пасивною формами бюджетного дефіциту адаптуватися до росту граничних суспільних витрат виробництва. Оволодіння такою політикою дає змогу залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошової системи знаходити оптимальний розмір дефіциту бюджету.

Визначення розміру дефіциту бюджету базується на таких положеннях:

дефіцит бюджету є різницею між видатками та надходженнями;

величина надходжень та видатків залежить від низки факторів;

видатки згруповані за ознакою напрямку використання в три елементи.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету:

- наочно-реальний характеризується рівністю обсягу дефіциту і загальних доходів від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади;

- структурний являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення;

- циклічний вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів [10,434].

Розрізняють також поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит , що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.

За критерієм впливу на економіку бюджетний дефіцит поділяється на активний і пасивний. Активний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що спричинює неможливість збалансувати бюджет. Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Таким чином, пасивний дефіцит можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом [9,161].

Значення дефіциту бюджету проявляється в тому, що: дефіцит бюджету виконує рушійну роль у боротьбі із негативними факторами розвитку економіки. Дефіцит бюджету є одним з макроекономічних показників, що характеризують стійкість економічної системи. Ефективна економічна система дозволяє регулювати співвідношення доходів і видатків таким чином, що сальдо бюджету є позитивним або має незначний дефіцит [16, 57]. Бюджетний дефіцит значно посилює напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняє зростання позичкового відсотка, перешкоджає зниженню високих процентних ставок. Наслідки цих економічних явищ часто виходять за межі національної економіки.

Сьогодні існують дві групи вчених, які по-різному трактують роль бюджетного дефіциту, зокрема, одні зупиняються на тлумаченні, що бюджетний дефіцит - це рушійна сила розвитку економіки держави в цілому, адже поширюється боротьба із економічними кризами, а інші зупиняються на визначенні, що бюджетний дефіцит - це результат недосконалості функціонування економіки і притуплює її функціонування.

Отже, бюджетний дефіцит - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також за допомогою доходів. Державний борг складається з коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту, за винятком тих, що використовуються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша за суму видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, використовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб.

1.2 Дохідна і вихідна складові бюджету

Для збалансування бюджету, а саме усунення його дефіциту необхідно збалансовувати його дохідну і вихідну частини, тому пропонуємо дізнатися краще про доходи і видатки бюджету.

Доходи державного бюджету становлять сукупність грошових надходжень до централізованого фонду фінансових ресурсів держави, що використовуються нею для виконання її основних завдань і функцій. У дохідній частині бюджету показано обсяги та джерела надходжень до бюджету. Доходи утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів, обов'язкових платежів, установлених законодавством [10, 42].

Доходи Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання ЇЇ функцій. Основним джерелом доходів бюджету є ВВП. Методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу ВВП і утворення доходів бюджету, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Джерела доходів державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом.

Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів [15, 273].

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету - від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні - державний і місцеві.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До даної групи доходів належить:

податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств;

податок на власність;

інші податки.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

1) надходження від продажу основного капіталу;

2) надходження від реалізації державних запасів товарів;

3) надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Важливим доходом Державного бюджету України є доходи від приватизації, які особливо зросли в 2005 р. (за рахунок продажу Криворіжсталі). Водночас у багатьох країнах ці доходи не враховуються у доходах бюджету, оскільки вони є разовими, а не постійними [10, 40-41].

Розмежування видатків за економічними ознаками здійснюється, з позицій впливу державних видатків на рух сукупного продукту та процес розширеного відтворення, і базується на визначенні поточних і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, їх склад визначається Кабінетом Міністрів України [10, 42-43].

До видатків на соціальний захист населення відносять:

1) на оплату праці працівників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату;

2) придбання товарів і матеріалів;

3) відрядження;

4) оплату послуг бюджетних установ;

5) оплату комунальних послуг та енергопостачання;

6) дослідження і дослідно-промислові та інші розробки;

7) трансферти (бюджетам місцевого самоврядування, населенню або певним групам населення, підприємствам та іншим країнам).

Поточні видатки - охоплюють видатки, які не належать до видатків розвитку. Сюди відносяться: фінансування національної оборони, державного управління, судової влади, правоохоронної діяльності, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва та ін. Вони складають біля 90 % суми видатків бюджету [10, 45-47].

Капітальні видатки (видатки розвитку) - це видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови національної економіки, субсидії, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. До капітальних належать видатки: на придбання обладнання і предметів довгострокового користування; придбання основного капіталу; капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт; створення державних запасів і резервів; придбання землі і нематеріальних активів; капітальні трансферти; нерозподілені витрати.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і обгрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого - передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне - систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами проблеми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень. Його реалізація повністю залежить від фахівців з бюджетного менеджменту, їх професіоналізму й ерудиції, чесності і порядності, мужності і стійкості, вміння знаходити вихід із здавалось би безвихідного становища.

Досягти рівноваги між доходами і видатку Держбюджету сьогодні дуже важко. Перш за все це характеризується поширенням фінансової кризи на території України. Адже основним її наслідком є розвиток бюджетного дефіциту. В Україні для того, щоб врівноважити дохідну і вихідну частину бюджету перш за все необхідно впорядкувати податкову і банківську системи, бо саме ці дві галузі є першими, які можуть допомогти у боротьбі із цим станом.

Отже, рівень державних витрат і податків, безсумнівно, грає головну роль у визначенні обсягу випуску продукції й зайнятості в економіці. Різниця ж між витратами й прибутками уряду, а зокрема засіб покриття цієї різниці має не менш серйозні наслідки для макроекономіки країни.

Як ми побачили основу бюджету становлять дві частини, зокрема, доходи і видатки. Які мають свої певні особливості: класифікацію, склад, характер поділу і залежність одних від інших.



Розділ 2. Аналіз бюджетного дефіциту України за 2007-2009 роки

2.1 Основні причини виникнення та показники бюджетного дефіциту

Головною ланкою і одночасно важелем забезпечення стійкості фінансової системи кожної країни є її державний бюджет як структурний план доходів та видатків держави [11]. В залежності від стану державного бюджету, який визначається рівністю доходів та видатків, центральний бюджет держави може бути збалансованим (надходження і видатки є урівноваженими), профіцитним (надходження перевищують видатки) і дефіцитним (надходження є меншими за видатки). Раніше вважалося, що щорічно збалансований державний бюджет є головною метою державної фінансової політики. Але реалії сучасних фінансових систем різних держав свідчать, що баланс між доходами і видатками має досягатися не в межах того року, коли приймається державний бюджет, а протягом досить тривалого періоду часу, який в спрощеному зображенні є проміжком між економічним піднесенням та рецесією. Таке оперування статтями бюджету є одним з методів антициклічної стабілізаційної політики [9, 156].

Причинами виникнення дефіциту бюджету в Україні є:

1) виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха, техногенні аварії).

2) зміна економічного устрою.

3) криза політичної системи.

4) некомпетентність керівництва держави.

5) незадовільна робота державних служб.

6)необхідність здійснення крупних державних вкладень.

7) надання безкоштовної допомоги іншим державам.

8) структурна незбалансованість народного господарства.

9) крупномасштабний оборот "тіньового" капіталу.

10) недосконалість податкової системи.

11) низька ефективність суспільного виробництва.

12) нераціональна структура бюджетних витрат.

13) великі витрати на отримання силових структур.

14) неможливість одержання міжнародних кредитів.

15) низький рівень життя населення.

16) низький рівень соціального забезпечення [16, 61].

Якщо говорити ще про сьогоднішню ситуацію в Україні, то можна сказати, що одним із найважливіших причин виникнення державного дефіциту є політизованість економіки, тобто економікою в нашій державі керують не економісти, а політики.

На даний момент Державний бюджет України на 2010 рік, що був затверджений 26 грудня 2009 року, є дефіцитним: надходження складають 238,96 млрд. гривень (у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - 183,69 млрд. грн., доходи спеціального фонду Державного бюджету України - 55,23 млрд. грн.). Видатки - 267,36 млрд. гривень (у тому числі загального фонду Державного бюджету - 193,33 млрд. грн., видатки спеціального фонду Державного бюджету - 74,035 млрд. грн.). Отже, дефіцит становить приблизно 31,15 млрд. гривень [2].

Розрахунки проведено, виходячи з приросту ВВП на рівні 0,4%. Прогнозований ВВП дорівнює 1062 млрд. грн., прогнозований рівень інфляції - 9,5% [2].

Сам факт існування дефіциту в Державному бюджеті є типовим для сьогочасних умов. Адже в умовах фінансової кризи потреба у видатках значно зростає у зв'язку з необхідністю стимулювання попиту населення, підтримки вітчизняних підприємств, малого та середнього бізнесу, тобто підтримки життєдіяльності економічної системи всієї країни загалом. Перевищення видатків над доходами у період кризи є загальноприйнятою світовою практикою, але така регуляторна політика є ефективною та економічно обґрунтованою лише за умови нагромадження коштів в попередні роки економічного піднесення. Однак, Україна знаходиться в парадоксальній ситуації [3]. Звернемось до статистичних даних, які зображені на діаграмі.

Ці дані свідчать про те, що навіть у відносно спокійний докризовий період головний фінансовий план держави був дефіцитним. Звідси випливає, що в ці роки кошти не нагромаджувалися, а навпаки - дуже стрімко витрачалися. Це означає, що вся фінансова система загалом працювала на споживання, а не на нагромадження. І це також зважаючи на те, що для України є характерним явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявляється у неповному або невчасному фінансуванні бюджетної сфери економіки . Тож реальний дефіцит бюджету може бути вищим за офіційно затверджений через систематичне скорочення видатків. Наслідком цього процесу є те, що зараз, у період розгортання світової кризи, державна фінансова система не має того необхідного фінансового резерву, який вона мала б мати, якщо зважати на здоровий глузд та теоретичні відомості про проведення антициклічної державної політики.

Якщо порівнювати показники дефіциту Державного бюджету та офіційний прогноз ВВП на 2010 рік, то їх відношення складає приблизно 3%. Цю цифру сьогодні називає також Міжнародний валютний фонд. Хоча ще в грудні 2008 року урядом в особі прем'єр-міністра озвучувався більш оптимістичніший показник у розмірі 2,5 % у зв'язку з тим, що тогочасний прогнозований приріст ВВП складав 6%. Тобто можна говорити про те, що показник дефіциту бюджету з урахуванням ВВП вже досяг свого гранично допустимого рівня, за якого він ще вважається більш-менш безпечним для фінансової системи, оскільки дефіцит, що перевищує 2-3 %, створює реальну загрозу значних інфляційних явищ в державі [2, 3].

Якщо охарактеризовувати дані таблиці і рисунка, то можна сказати, що на таке різке збільшення дефіциту бюджету вплинули наслідки економічної кризи, зокрема:

падіння обсягів виробництва;

падіння фондових індексів;

ріст безробіття і массові звільнення;

падіння обсягу споживання індивідуальними господарствами та ін.

А ці показники в свою чергу зумовило зменшення потрапляння доходів до бюджету пропорційно в різних роках. Адже через закриття підприємств, скорочується безробіття, а цим самим і знищується певний вид податків, які функціонують за їх існування.

Треба враховувати, що наведені вище цифри стосуються лише офіційно затверджених показників. Але в умовах фінансової кризи взагалі та в сучасних умовах України, зокрема, офіційно затверджені показники можуть відрізнятися від реально досягнутих, причому інколи ця різниця є досить значною. Так, міжнародна рейтингова агенція «Fitch» прогнозує від'ємний приріст ВВП України на рівні -3,5%, а темп інфляції 17,5 % [17]. Світовий банк говорить про цьогорічне зниження вітчизняного ВВП на 4% [22], Міжнародний валютний фонд передбачає спад ВВП України на 6-8 %, Міжнародний центр перспективних досліджень стверджує про від'ємний приріст валового внутрішнього продукту на -5,2 %, а темп інфляції 16 % [17]. При цьому, за словами Президента України, від'ємний показник росту ВВП -5% слід оцінювати як найбільш оптимістичний варіант з усіх можливих [20].

Не зважаючи на те, що прогнози міжнародних організацій та незалежних експертів дещо відрізняються між собою, очевидним є той факт, що всі наведені вищі цифри є набагато песимістичнішими, ніж варіант, офіційно запропонований Урядом і закладений в Державному бюджеті України. Це означає, що фінансова ситуація на кінець 2010 року може мати катастрофічний характер, коли дефіцит бюджету країни буде вищим, ніж очікуваний внаслідок можливих нестач у надходженнях та зростання видатків бюджету, а показники росту економіки виявляться значно нижчими декларованих у бюджеті. Це значним чином знайде своє відображення у зниженні фінансової безпеки України та значному прискоренні темпу інфляції. В таких умовах першочерговим завданням є недопущення сценарію розвитку середини 90-х років з усіма витікаючими звідси негативними наслідками.

Наявність дефіцитного бюджету протягом багатьох років, що є характерним для України, має далекосяжні негативні наслідки. Так, для покриття дефіциту та забезпечення виконання бюджету, враховуючи явну нестачу коштів для цих цілей, можливим є перегляд податкової політики держави у бік збільшення податкового навантаження, незважаючи на той факт, що за умови фінансової кризи податкове навантаження повинно зменшуватися, що загалом є характерним для більшості розвинених країн світу, адже зміни податкової політики є одним із засобів антициклічного регулювання.

Отже, досить високі темпи зростання боргових зобов'язань є характерною особливістю фінансової політики України, яка негативно впливає на стійкість фінансової системи. Інтенсивність впливу даного чинника на стійкість фінансової системи країни визначається також тим, наскільки реальною є можливість погашення цих зобов'язань, адже бездумне нарощування боргів може призвести до дефолту, імовірність якого в умовах світової фінансової кризи та молодої фінансової системи України значно зростає. Настання дефолту для вітчизняної фінансової системи означатиме її крах. Так, міжнародні аналітики, зокрема експерти з ООН, прогнозують Україні найвищу ймовірність настання дефолту з усіх країн світу (за версією ООН, дані World Economic Situation and Perspectives 2009) [19]:

2.2 Аналіз заходів щодо боротьби із бюджетним дефіцитом та його наслідками в Україні

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету, адже - це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Таким чином, сюди можна віднести:

зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;

зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

зниження воєнних витрат;

заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами [18, 49-50].

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

В Україну протягом досліджуваних років, згідно із даними Держкомстату України, надійшла така сума іноземних інвестицій як, 56909,8 млрд.дол. США. Проте, хочеться відзначити, що сума залучених інвестицій значно зросла порівняно із 2007 і 2009 років, зокрема на 14537,4 млрд. дол. США.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

1) фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), проте, на сьогоднішній день стан фондового ринку України вкрай негативний, адже акції деяких банків нашої держави впали в ціні близько 2%. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною. Хочеться зазначити, що найбільший кредит у МВФ Україна взяла цього річ, у розмірі 16,5 мільярдів доларів, зокрема для подолання фінансової кризи [20].

2) трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення - Погашення боргу + Зміна залишків.

Відповідно до сучасної економічної теорії бюджетний дефіцит є одним із важливих інструментів державного регулювання економічної активності. За умов фінансово-економічної кризи відсутність заходів із стимулювання сукупного попиту, у тому числі через дефіцит бюджету, у значній мірі може підвищити циклічні коливання економіки[15, 271-275].

Разом з цим, неконтрольоване збільшення дефіциту бюджету може призвести до порушення макроекономічної стабільності, яка є необхідною умовою економічного розвитку.

Тому, бюджетний дефіцит, визначений на економічно безпечному рівні, є однією із рушійних сил розвитку економіки, що дозволяє здійснювати державні інвестиції та забезпечувати необхідний рівень споживання в соціальній сфері[12, 115].

Урядом в умовах кризи проводиться виважена боргова політика, здійснюються заходи по стабілізації економіки України. Зокрема, в Україні, для боротьби із бюджетним дефіцитом введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», зокрема даний документ стосується Законів України щодо розрахунків чи плати юридичних чи фізичних осіб фінансових активів. Даний документ стосується збалансування розвитку і підтримання банківської сфери, адже саме банки є основним джерелом надання коштів підприємствам (у вигляді кредитів) для їхнього функціонування. Оскільки, в даний час, банківська система занепала, підприємства закриваються, розвивається безробіття і цей кругообіг закінчується зменшенням доходів до бюджету України, збільшення його витрат, нестача коштів на фінансування і на кінець розвиток дефіциту бюджету.

Також даний Закон передбачає нові умови іноземного інвестування, зокрема, іноземні інвестори здійснюють інвестиційну діяльність у грошовій формі виключно через інвестиційні рахунки, відкриті в уповноважених банках України. Для іноземного інвестування на інвестиційні рахунки в іноземній валюті зараховується іноземна валюта, що визнається Національним банком України вільно конвертованою валютою. Звичайно, даний пункт теж спрямований на стимулювання банківської сфери, яка є одним із основних джерел погашення дефіциту бюджету.

Тобто в Україні вводяться заходи, щодо стимулювання податкової сфери, підтримання банківської діяльності і залучення іноземних інвесторів, адже ці сторони є основними факторами боротьби із бюджетним дефіцитом. Тому що сплачені податки, отримані відсотки і грошова вигода від іноземного співтовариства допоможе Україні підсилити свою економічну ситуацію на світових масштабах.

Отже, для боротьби із дефіцитом державного бюджету можна застосовувати різноманітні методи, лише потрібно правильно їх використовувати.



Розділ 3. Проблеми та перспективи зниження бюджетного дефіциту за сучасних умов в Україні

3.1 Проблематика зниження бюджетного дефіциту в Україні

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Дефіцит бюджету на рівні 3% від ВВП не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Безперечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може використовуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. У певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищено.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається вимогами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей, що веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі й практично перестають виконувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може дати зворотні наслідки [16, 158].

В Україні основною проблемою зниження бюджетного дефіциту є економічна криза. Оскільки держава дуже повільно реформувала свою економіку й до початку кризи була зовсім не готова адекватно адаптуватися до кризових змін, то й падіння виявилося дуже глибоким, адже практично все перше десятиліття незалежності пішло на оживлення безнадійно застарілих підприємств і галузей. Доганяли там, де відстали на півстоліття й більше.

Проводили приватизацію, створювали акціонерні товариства, формували малий бізнес. Вийшло погано - замість ефективних власників створили кілька олігархічних кланів. Друге десятиліття незалежності проходить під девізом удосконалення моделі макроекономічного управління. Хоча влада старається реформувати грошову систему, поліпшує податкову модель, намагається правильно формувати бюджет, керувати валютними потоками, боротися з інфляцією. Але й це вдається погано - з такою інфляцією і провалом курсу національної валюти зростання економіки не буде. Біда в тім, що в Україні немає ефективних сучасних інституцій. Наприклад, діяльність Нацбанку під час високої інфляції та надлишку валюти наприкінці 2007 року виявилася навіть шкідливою. НБУ був настільки не готовий до роботи у відкритій економіці, що своїми діями просто зруйнував грошову систему. Курс гривні спочатку стрімко зріс, а потім так само різко впав, підірвавши довіру до грошової одиниці.

Використавши інструменти регулювання попиту та пропозиції на валютних ринках. наприкінці 2007 року в країні був сплеск грошової , тоді було ухвалено рішення боротися з інфляцією, і НБУ почав вилучати з обігу гривню, зменшуючи грошову масу. На ринку виник дефіцит гривні й надлишок валюти, яку Нацбанк почав витісняти, замість того щоб ефективно використати. Надлишок доларів слід було мобілізувати у накопичення або інвестиції, випустити боргові державні папери, номіновані у валюті, здійснювати інші регуляції. Адже валюта країні потрібна - Україна розраховується доларами за газ, долари потрібні на обслуговування зовнішнього боргу. Нацбанк же вирішив ревальвувати гривню. Дешевий долар почали активно скуповувати банки, і ми дійшли до недостачі валюти. Так була закладена основа осінньої девальвації курсу. Імпортери, інвестори, банкіри, будівельники запасалися доларами й виводили валюту за кордон, розуміючи, що річна інфляція становитиме не менше 20%, а кредитуватися на зовнішніх ринках буде складно. Природно, попит на долар різко зріс і почалося лавиноподібне знецінювання українських грошей [20].

Також ще однією проблемою у боротьбі є те, що в Україні більшість товарів імпортованих, експорт держави - це сировина. Тобто ми ввозимо сировину за низькою ціною, а ввозимо і споживаємо товари, можливо, із своєї сировини, проте, вже значно дорожче. Хоча існує ланка економістів, які пропонують Україні зменшити імпорт, підняти митну ставку, та цього ніхто робити не прагне. В Україні, на даний час, ще одним фактором, який гальмує боротьбу із дефіцитом бюджету є поширення безробіття і міграція. Адже більшість людей, зокрема, в молодому віці не можуть працевлаштуватися і цим самим не беруть участі у збагаченні дефіциту, а тільки у збільшенні його видатків, отриманням соціальних допоміг тощо.

В Україні недосконала податкова , соціальна, економічна та інші політики керування, що саме й не створює умов для боротьби. Уряд держави не зацікавлений у тому, щоб забезпечити роботою молодих працівників, які тільки що покинули лави навчання. Таким чином більшість молодих людей їдуть за кордон на пошуки роботи, а могли б скласти економічно активне населення України.

Позитивний вплив інфляції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, а відтак, і виробництва. Тому політика бюджетного дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, насамперед від наявності продуманої політики, керованості бюджету і бюджетного процесу.

Згідно із Законом про бюджет в 2010 році для фінансування дефіциту бюджету та рефінансування боргових виплат Уряд має залучити 18, 8 млрд. грн. зовнішніх позик і 70 млрд. грн. внутрішніх позик [2].

Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 2010 рік» державні облігації України підлягають обов'язковому викупу Національним банком України за їх номінальною вартістю протягом трьох банківських днів з дня надходження пропозиції щодо їх випуску від банків. Таким чином у 2010 році буде продовжуватися практика емісійного фінансування дефіциту бюджету через викуп центральним банком державних облігацій у афілійованих банків.

Розкриваючи інфляційні спіралі в умовах спаду виробництва, девальвації національної валюти та нестабільності банківської системи стане пусковим механізмом руйнування фінансової системи держави і втягнення економіки у затяжну рецесію.

Таким чином вкрай ризиковою є політика безконтрольного нарощування зовнішнього боргу державного за каналами двохсторонніх кредитів, яка була започаткована у поточному році.

Для того, щоб поборотися із дефіцитом Державного бюджету потрібно провести засоби мінімізації витрат бюджетних коштів у кризових умовах і зменшення гостроти проблем морального ринку в діяльності банків: визначення чітких рамок державного втручання у ринок банківських послуг; надання суб'єктам ринку чітких сигналів щодо того, що Уряд бере на себе відповідальність лише за надання мінімального обсягу суспільних благ, а основна частина збитків припадатиме на фінансово неспроможних приватних об'єктів [21].

Отже, одним із основних факторів які негативно впливають на боротьбу із бюджетним дефіцитом саме є роль і участь державних органів влади у функціонуванні економіки.

3.2 Перспективи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету в Україні

Характер фінансування державного сектору має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

Бюджет і його дефіцит відображають всю складність економічних відносин при формуванні ринкової моделі економіки, що потребує зростання контролюючої, стимулюючої та організаційної функцій бюджетної та податкової політики держави.

Для боротьби із бюджетним дефіцитом в Україні необхідно дотриматися наступних напрямків:

збільшення дохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податкової політики, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини населення, що прямо пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, збільшенням обсягів виробництва.

скорочення видатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Виняток мають становити окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрями в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Видатки ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики, із подальшим розвитком виробництва, мають бути покладені переважно на самі підприємства, які можуть використовувати на ці цілі частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій із цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі скорочення видаткової частини бюджету зв'язується зі скороченням військових видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням видатків на соціально-культурні заходи і, що особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуто за рахунок зменшення всіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передання дотацій споживачам.

скорочення дефіциту бюджету: здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту. Саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір самий по собі має принципове значення для нормального функціонування економіки.

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії. У випадку фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінним, і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури і стану ринку праці і ринку капіталу. При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал із боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економічного положення країни.

Утім результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх . позик означає появу можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання й реальної інвестиційної діяльності приватного сектору. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому відповідного збільшення імпортованих товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що при кредитному фінансуванні державних видатків відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких доведеться відшкодовувати майбутнім поколінням. Це навантаження можна перекладати лише в тому випадку, коли мова йде про видатки, ефект від яких настане через визначений інтервал часу. До таких видатків варто віднести насамперед безпосередньо рентабельні інвестиції, а також інвестиції в області інфраструктури, що в силу своєї народногосподарської продуктивності дозволяють одержувати в майбутньому більш високі прибутки.

Також як один з механізмів скорочення бюджетного дефіциту ми можемо запропонувати секвестр бюджетних видатків.

Секвестр - заборона, обмеження видатків, яке встановлюється державною владою; пропорційне скорочення державного бюджету в процентах, яке здійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень дохідних джерел бюджету, вводиться механізм секвестру видатків. Секвестр полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків [на 5, 10, 1 5 й т. д. відсотків] щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких визначає ВРУ (зарплата, стипендії, медикаменти). І, що важливо, механізм секвестру має здійснюватися у такий спосіб, щоб не порушувався запланований показник дефіциту.

На особливу увагу в цьому контексті заслуговує раціоналізація процесу прийняття політичних рішень у ході бюджетного процесу та розроблення податково-бюджетної політики. З цією метою в політичні процедури запроваджуються спеціальні правила поведінки, які обмежують діяльність уряду. Вони розробляються і затверджуються як норми суспільного права та разом з іншими правилами регламентують поведінку органів державної влади і управління.

Важливо зазначити, що також для подолання хронічних дефіцитів, зниження масштабних обсягів державного боргу, інфляції й досягнення сталого розвитку Україна може скористатися досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил. Вони представляють собою правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення в сфері податково-бюджетної [фіскальної) політики стосовно розміру і розподілу державних видатків, а також джерел їх фінансування - податкового чи боргового.

Поширення фіскальних правил на державні видатки є виправданим, оскільки бюджетна розбалансованість значною мірою спричинена нераціональною поведінкою політичних діячів під нас прийняття програм державних видатків.

Бюджетний баланс набуває особливого значення у зв'язку з нагальною потребою знизити питому вагу дефіциту державного бюджету у ВВП, що нині ставиться за мету практично у всіх країнах (як розвинених, так і тих, що розвиваються, і тих, що мають перехідні економіки).

При розробці стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно керуватися наступним:

Бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість “лікування” економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче. Проте це абсолютно не виходить, що бездефіцитність касова перетворюється в бездефіцитність реальну, коли усі видатки відповідають реальному споживанню бюджетних секторів”;