Економічна безпека України в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

Інститут управління, економіки та природокористування

Кафедра економіки, підприємництва та природничих наук

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: МАКРОЕКОНОМІКА

На тему:

Економічна безпека України в сучасних умовах

Студентки I курсу групи ГРС-11

Гузьова Катерина Олександрівна

Науковий керівник :

Савенко А.Є. , канд.економ.наук., доцент

Київ 2018



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи економічної безпеки

1.1 Економічна безпека

1.2 Характеристика елементів економічної безпеки України

Розділ 2. Ризики і загрози економічній безпеці України у 2015 - 2016 рр. Та механізми їх мінімізації

2.1 Внутрішні детонатори можливого загострення ситуації

2.2 Перспективи економічного розвитку України у 2015-2016 рр

2.3 Механізми реагування

Розділ 3. Напрями державного регулювання підвищення стану економічної безпеки України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Україна одночасно проходить складний історичний шлях державотворення і переходу від централізовано-планової системи управління економікою до соціально спрямованої ринкової економіки. Зрозуміло, що ці дві історичні події супроводжуються зламом суспільних і економічних відносин, який призводить до соціально-економічної кризи тривалого характеру. Кризовий стан економіки значно впливає, більш того, безпосередньо загрожує національним інтересам незалежної держави, надзвичайно актуалізує проблему її національної безпеки, в першу чергу такої її складової, як економічна. В сучасних умовах економічна безпека є такою, що визначає національну безпеку в цілому. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування раніше створених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури.

В економічній науці і практиці поки що немає одностайного визначення категорії “економічна безпека держави”. У відповідній літературі до цієї категорії включають такі складові: сировино-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-економічна, технологічна, продовольча, соціальна, демографічна, екологічна, промислово-технологічна, соціальна, продовольча, приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери, зовнішньоекономічна. Але це надто широке трактування економічної безпеки. На наш погляд, до економічної безпеки слід відносити тільки ті складові, які містять лише економічні відносини. З такої точки зору до категорії “економічна безпека держави ”доцільно відносити лише власне економічну, фінансову , зовнішньоекономічну і соціальну складові.

Розробка та вжиття заходів з детінізації економіки мають виходити з розуміння суті тіньової економіки та ланок економічної системи, на які вона поширюється. У суспільстві існує погляд, що тіньова економіка за своєю структурою подібна або майже подібна до легальної, що вона охоплює у схожих пропорціях сфери і відносини виробництва, розподілу та товарообміну. Звідси випливають як оцінки масштабів цього явища (наприклад, коли аналізують споживання певних виробничих ресурсів), так і рекомендації щодо подолання його наслідків. На жаль, ефективність цих рекомендацій не може бути високою, оскільки тіньова економіка перехідного суспільства здебільшого концентрується у сфері грошового обігу та перерозподілу вже створеної вартості.

Масштаби тіньової економіки в Україні вражають і тому тема економічної безпеки є дуже актуальною.

Метою курсової роботи є ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України.

Завдання роботи: сутність економічного суверенітету та його структура, характеристика елементів економічної безпеки України; аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основні макроекономічні показники, досвід України в боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом.

економічний безпека тіньовий відмивання



Розділ 1. Теоретичні основи економічної безпеки

1.1 Економічна безпека

В загальному розумінні безпека - це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, -- вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

Отже, поняття економічної безпеки країни ми трактуємо як складну багатофакторну категорію, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

Використання саме категорії економічного відтворення дозволяє надати економічній безпеці третього часового виміру, тобто оцінити, наскільки поточний стан справ містить передумови для забезпечення стійкості економічної безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категорії відтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання, тому що процес суспільного відтворення, як відомо, є результатом індивідуальних відтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у певному економічному середовищі та під впливом певної економічної політики держави.

Отже, економічна безпека країни в цьому разі може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. Причому тут важливо зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, припустимо -- підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це -- не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпеками двох рівнів - безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня -- якраз і є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.

Використовуючи викладені підходи, можна сьогодні говорити про низку загроз економічній безпеці України, які значною мірою виникли саме внаслідок заходів, ужитих у процесі економічного реформування. Згадаємо лише про найважливіші з них.

Це -- деформація промислової структури, яка на сьогодні, на жаль, не містить матеріальних передумов для переходу до економічного зростання, а конкуренція з товарами зарубіжного виробництва є фактично нерівноправною для вітчизняних товаровиробників та виступає загрозою економічній безпеці мікрорівня. Це -- наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня була досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси.

Можна говорити також про бюджетну політику, в якій, на жаль, сьогодні переважає фіскальна функція, і дуже мало уваги приділяється регулятивній та перерозподільчій ролі бюджетної політики.

На тлі цих і багатьох інших процесів сьогодні відбувається рух приватних економічних суб'єктів до посилення їх власної економічної безпеки. А оскільки такого середовища, яке сприяло б координації інтересів цих приватних суб'єктів, не сформовано, то цей рух до індивідуальної безпеки спричинив погіршення стану економічної безпеки держави на макрорівні і відбулося зниження реального рівня регульованості економіки.

З одного боку, те що під час приватизації переважали кількісні орієнтири, призвело до того, що при цьому досить часто не утворювалося ефективних власників, не відбулося групування підприємств і переплетення капіталів, не було інших форм корпоративної організації, які сприяли б координації інтересів мікро- та мезорівнів і збільшенню стійкості відтворювальних процесів мікрорівня.

З другого боку, нерозвиненість інституційної системи реалізації державної влади, непрозорість економічної політики досить часто ставали вагомими чинниками нестабільності та непевності економічних стратегій підприємств. Отже, досить часто, як визнають самі підприємці, взаємодія з “тіньовим” сектором та корумпованими чиновниками сприймається ними як більш стабільна форма відносин, ніж абсолютно легальна діяльність, яку сьогодні можуть собі дозволити лише дуже стійкі підприємства.

Не можна не згадати також про ще один тип суперечностей - між інтересами економічної безпеки індивідуума, підприємств і держави. Погіршення якості життя населення, зростання невизначеності соціального статусу багатьох верств населення також є загрозою економічній безпеці. Адже насамперед вони знижують легітимність і ефективність економічної політики держави, а також призводять до поширення кримінальної та “тіньової” діяльності.

Тобто, необхідно мінімізувати загрози діяльності підприємств з боку як кримінальних та “тіньових” структур, так і офіційної політики. Підприємства повинні мати змогу розробляти власну стабільну перспективну стратегію своєї діяльності. Відповідно моніторинг і система індикаторів стану економічної безпеки також мають включати як ключові індикатори економічної безпеки саме економічних суб'єктів - підприємств і їхніх об'єднань.

Економічний суверенітет України - це “власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення”. Двома підсистемами національного багатства є матеріальне та нематеріальне багатство. В умовах НТР найважливішою підсистемою національного багатства є нематеріальне. Основними формами такого багатства є нагромаджена виробнича майстерність і досвід людей, їх здібності, творчі обдарування, знання та інформація, а також духовні та культурні цінності тощо. Сукупність усіх форм та видів національного багатства концентровано втілюється в інтелекті нації, тобто сукупності здібностей і творчих обдарувань людей, їх освітньо-кваліфікаційного рівнів, на основі яких формується здатність народу засвоювати нові знання та інформацію і використовувати їх для розвитку науки, культури, мистецтва, створення і впровадження нової техніки, застосування прогресивних форм організації виробництва і праці.

У концентрованому виразі це знаходить свій вираз у марксистському положенні про те, що основною продуктивною силою є людина. Правильність цієї формули підтверджують провідні західні та вітчизняні учені, коли зазначають, що основним фактором економічного зростання, соціально-економічного прогресу є не фізичний капітал (верстати, устаткування тощо), а “людський капітал” (рівень освіти, знань тощо).

Щоб з'ясувати, що відбувається з економічним суверенітетом України в умовах глобалізації економіки, слід визначити сутність такої глобалізації та її основні наслідки. Глобалізація - це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації національних та регіональних систем у суперечливій та конфліктній формі транснаціоналізації, тобто взаємопроникнення, взаємопереплетіння та діалектичного заперечення розвинутими країнами слаборозвинутих внаслідок різноспрямованості впливу глобалізації. Глобалізація в умовах відкритості національних економічних систем сприяє посиленню могутності найрозвиненіших країн світу, передусім транснаціональних корпорацій, з одного боку, та відносному послабленні економічного потенціалу слаборозвинутих країн, поступовій втраті економічного суверенітету цих країн, з іншого боку. Діалектичне заперечення означає підпорядкування економіки слаборозвинутих країн інтересам наймогутніших держав та міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Згідно з класифікацією Світового банку, в нижній ешелон країн, що розвиваються, входять близько 55 країн, в яких ВВП на душу населення у 2015 році становив менше 5000 дол. За цим критерієм до даної групи слаборозвинутих країн впритул наближається і Україна. Про деструктивний вплив глобалізації на розвиток слаборозвинутих країн засвідчує висновок, що міститься у програмі розвитку ООН: “…втрати країн, що розвиваються, внаслідок відсутності рівноправного доступу до торгових і фінансових ринків і ринку праці складають 500 млрд. дол., що в 10 разів перевищує обсяг засобів, отриманих цими країнами щорічно у вигляді іноземної допомоги”. Приблизно у такому співвідношенні треба оцінювати обсяги допомоги від МВФ та втрат, які несе країна внаслідок виконання умов надання кредитів цією організацією. МВФ та Світовий банк, за твердженням окремих авторитетних американських учених, підпорядковують спроби національного регулювання слаборозвинутих країн “глобальній логіці капіталу”, використовуючи при цьому політику батога і пряника щодо доступу до міжнародних кредитів.

1.2 Характеристика елементів економічної безпеки України

За роки незалежності значно послабився економічний суверенітет України, зросла економічна небезпека за багатьма параметрами розвитку національної економіки, що вимагає ґрунтовного комплексного вивчення механізму забезпечення економічної безпеки країни. Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері.

Стратегія економічної безпеки країни - це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ.

Тактика забезпечення економічної безпеки країни - це конкретні способи досягнення такої безпеки, короткотермінової дії інституційних та організаційних структур держави залежно від зміни внутрішніх і зовнішніх умов. У зв'язку з цим попередньо з'ясуємо основні показники економічної безпеки.

Найважливіші індикатори економічної внутрішньої безпеки слід групувати в межах основних підсистем національної економічної системи.

Такими індикаторами в межах продуктивних сил є загальноосвітній, професійний, культурний рівні людини - працівника, умови її праці, рівень енергоозброєності праці, економічного мислення, задоволення фізичних потреб, професійна мобільність тощо стосовно основної продуктивної сили; ступінь фізичного та морального зношування техніки, рівень впровадження нових ресурсо - та енергозберігаючих та біотехнологій, забезпеченість населення новітньою медичною технікою, лікарськими препаратами, впровадження предметів праці з наперед заданими властивостями, питома вага верстатів з числовим програмним управлінням, "інтелектуальних роботів", комп'ютерів п'ятого і шостого поколінь та ін. щодо засобів виробництва; питома вага витрат на розвиток науки у ВВП, кількість раціоналізаторських пропозицій, отриманих патентів в межах країни і окремих підприємств та ступінь їх впровадження, обсяг витрат на розвиток науки у розрахунку на одного працівника, наявність наукових лабораторій на великих підприємствах, кількість венчурних підприємств, структура витрат на фундаментальні і прикладні науки, пріоритетність країни в декількох напрямах розвитку світової науки, ступінь захисту інтелектуальної власності тощо стосовно такого відособленого елемента продуктивних сил, як наука; рівень впровадження нових форм організації виробництва і праці, систем заробітної плати, розвитку організаторських навичок у працівників тощо в межах такого відокремленого елемента продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва; рівень розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових засобів передачі інформації, забезпеченості достовірною інформацією (різними її видами) суб'єктів економічної діяльності на мікро- та макрорівні, рівень захисту державних інформаційних ресурсів, створення національних та регіональних інформаційних мереж, входження в міжнародну інформаційну систему інтернет, в т. ч. передусім великих підприємств, розробка системного програмного забезпечення тощо в межах такого найновішого елемента продуктивних сил, як інформація;

ступінь використання нетрадиційних джерел енергії, рівень наукових досліджень на шляху до освоєння термоядерної енергії та ін. в межах використовуваних людьми сил природи.

Основними індикаторами економічної безпеки в межах техніко - економічних відносин є ступінь участі у міжнародному поділі праці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування в Україні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувати вітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями тощо.

В межах технологічного способу виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) найважливішими показниками економічної безпеки є ступінь технологічного відчуження працівників від засобів виробництва, рівень відкритості або закритості національної економіки (що залежить від частки національного виробництва у світовому у співставленні з часткою країни у світовій торгівлі, в т.ч. торгівлі наукомісткою продукцією, послугами тощо), співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці), показники енергомісткості, фондомісткості, матеріаломісткості виробництва, рівень екологічного забруднення, продовольчої, сировинної, енергетичної безпеки держави тощо.

В межах організаційно - економічних відносин індикаторами економічної безпеки є рівень розробки та впровадження сучасних маркетингових досліджень, особливо міжнародного маркетингу, наявність відповідних кадрів, використання у менеджменті передових організаційних форм управління підприємствами, рівень підготовки менеджерів та запровадження ними сучасних принципів та вимог управління найманими працівниками, раціональне використання передового зарубіжного досвіду у цій сфері та ін.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва (який є єдністю технологічного способу виробництва і організаційно - економічних відносин) показниками економічної безпеки є рівень планомірно продуманої структури продуктивних сил, в т. ч. наукових установ, які ведуть наукові дослідження і розробки в різних секторах економіки, організація центральних та регіональних міністерств і відомств у цій сфері, галузевих науково - дослідних інститутів, організація наукових закладів, медичних установ, інформаційних центрів тощо; рівень раціональної структури техніко-економічних відносин в т.ч. установ і відомств, міжнародних організацій, які забезпечують пошук іноземних партнерів та ефективне функціонування міжнародного поділу праці в одиничній та особливій формах; організацію різних видів маркетингу (наприклад, маркетингу за географічним принципом, матрична організація тощо).

В межах відносин економічної власності індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між типами і формами власності, ступінь їх економічної реалізації, що виражається передусім у привласненні маси прибутку по відношенню до чисельності зайнятих, ступінь реалізації власності людини-працівника і людини - власника на робочу силу загалом та оптимальне співвідношення в такій реалізації між різними категоріями працівників, наявність потужних та стабільних стимулів до праці, раціональний поділ на необхідний та додатковий продукт (ступінь експлуатації найманої праці, помірна інтенсивність праці), справедлива податкова система, оптимальний рівень монетизації економіки, рівень безробіття, раціональне управління власністю на мікро - та макрорівні та інше.

В межах суспільного способу виробництва (який є результатом діалектичної взаємодії продуктивних сил та відносин економічної власності, з одного боку, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, з іншого боку) показниками економічної безпеки є рівень розвитку економічної та соціальної інфраструктури, доходи населення, ступінь відповідності між продуктивними силами і відносинами економічної власності.

В межах господарського механізму основними індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між ринковими та державними важелями регулювання економіки, між адміністративними, правовими і економічними важелями державного регулювання, ступінь досконалості механізму використання економічних законів, механізму вирішення економічних суперечностей, всебічного розвитку людини, забезпечення ефективної взаємодії всіх підсистем та елементів економічної системи.

В межах економічного способу виробництва, який є органічною єдністю продуктивних сил, економічних відносин і господарського механізму (а отже синонімом економічної системи), індикаторами безпеки є рівень та якість життя, темпи економічного зростання, темпи інфляції, ступінь розвитку тіньової економіки, державний борг, дефіцит бюджету, рівень конкурентоспроможності країни, сальдо платіжного балансу, зовнішній борг, оптимальне співвідношення між різними економічними укладами. Основними показниками зовнішньої економічної безпеки країни є активна участь у міжнародному поділі праці, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі наукомісткими товарами, патентами, ноу-хау, виважена зовнішньо економічна політика (поєднання протекціонізму і лібералізму), відсутність залежності від єдиного джерела постачання сировини, енергетичних ресурсів, використання власної моделі соціально-економічного розвитку (не нав'язаної міжнародними організаціями), входження у справедливі економічні союзи та інше.



Розділ 2. Ризики і загрози економічній безпеці України у 2015 - 2016 рр. Та механізми їх мінімізації

2.1 Внутрішні детонатори можливого загострення ситуації

Прискорення падіння реального ВВП починаючи з другої половини 2012 року, яке за підсумками І кв 2015 р. досягло вже -17,2% у річному вимірі, відображає системний та структурний характер кризи, в якій перебуває національна економіка (рис. 1). Найвищі темпи падіння реального ВВП у І кв 2015р. фіксуються у будівництві (-35,3 %), добувній промисловості (-29,4 %), переробній промисловості (-25,6 %), оптовій та роздрібній торгівлі (-24,8%).

Небезпечну тенденцію становить проблема триваючого з ІІ кв 2014 р. зниження споживання. Так, реальні обсяги кінцевих споживчих витрат у І кв. 2015 р. знизились на 15,4 % відносно аналогічного періоду 2014 р. У 2012 - 2013 рр. навіть при падінні ВВП утримувалось незначне зростання кінцевих споживчих витрат. Традиційним чинником негативної динаміки зниження ВВП залишається експорт. Скорочення реальних обсягів експорту товарів і послуг триває ще з ІІІ кв 2011 р., водночас у І кв 2015 р. воно прискорилось і склало 4 26,2 % (рис.1; додаток А).

Поглиблення спаду промислового виробництва. Темпи падіння промислового виробництва, яке триває вже 30 місяців (з листопада 2012 р.) у 2015 р. зберігаються на критично високому рівні (понад 20,0 % протягом 6 місяців) (рис.2; додаток Б). Різке підвищення індексу цін виробників - в середньому до 42,5 % за підсумками І півр. 2015 р., на фоні зниження внутрішнього платоспроможного попиту, утворює ризики збуту на внутрішньому ринку, і відтак - подальше скорочення випуску промислової продукції. Відповідні тенденції ускладнюються фізичною втратою виробничих потужностей у зоні конфлікту на Донбасі, що негативно позначається на внутрішній виробничій кооперації та експортному потенціалі.

Ризиком для забезпечення економічної безпеки країни є не лише нарощення тенденції деіндустріалізації національної економіки, а й несформованість нових конкурентних, інноваційних драйверів розвитку національної економіки. Акцентування на потенціалі розвитку агросектору та ІТ-сектору не вирішує проблеми зайнятості, ефективного використання наявних ресурсів, забезпечення конкурентоспроможності економіки в умовах переходу на нові технологічні засади розвитку світової економіки.

Набуття тотального характеру збитковості економічної діяльності. За підсумками 2014 р. великими та середніми підприємствами в цілому по економіці отримано 517,4 млрд грн збитків, а за підсумками І кв 2015р. - 385,9 млрд грн (74,6% від річного обсягу за 2014р.). (рис. 3; додаток В). Якщо у 2014 р. баланс збитків підприємств досяг за обсягами третини ВВП країни (33,0 %), то у І кв 2015 р. їх обсяг перевищив ВВП (105,0 %).

Найбільші обсяги збитків отримано у промисловості (161,4 млрд грн у 2014р. та 150,4 млрд грн - у І кв 2015р.), оптовій та роздрібній торгівлі (129,2 млрд грн та 75,4 млрд грн відповідно), операціях з нерухомим майном (99,6 млрд грн та 42,6 млрд грн відповідно), професійній, науковій та технічній діяльності (98,0 млрд грн та 29,2 млрд грн відповідно. Підприємства сфери фінансовій діяльності у 2014р. отримали в цілому прибуток до оподаткування у обсязі 36 млрд грн, а за підсумками І кв 2015 р. збиток обсягом 45,5 млрд грн.

Втрата інвестиційної привабливості в умовах зовнішньої агресії. Воєнна загроза, макроекономічна нестабільність, різка втрата купівельної спроможності як населенням, так і корпоративним сектором, виступають базовими факторами згортання інвестиційної активності інвесторів.

Так, зниження капітальних інвестицій в основний капітал у 2014 р. досягло 24,1 % 6 відносно 2013 р. У І кв 2015 р. падіння цього показника продовжилось і склало -14,8 % відносно і так невисокої бази І кв 2014 р. Додатковим фактором є погіршення умов конкуренції та доступу на зовнішні фінансові ринки. Традиційне домінування іноземного інвестування у фінансовий сектор та ринки нерухомості на сьогодні обмежується об'єктивними проблемам розвитку таких секторів економіки та не відповідає інтересам держави стосовно модернізації національної економіки.

Загрозливе зниження платоспроможного попиту населення. З середини 2014 р. реальна середньомісячна заробітна плата в Україні знижується, що в умовах надвисокого рівня інфляції (48,1 % у І півр. 2015 р.) підриває купівельну спроможність та суттєво погіршує добробут і рівень життя переважної більшості громадян країни. Причому втрата доходів громадян різко погіршилась з початку 2015 р. внаслідок різкої девальвації. Якщо у січені-червні 2014 р. індекс зниження реальної зарплати склав -0,4% відносно відповідного періоду 2013 р., то падіння у І півр 2015 р. прискорилось до 3,9 % (рис. 4; додаток Г).Показовим при цьому є те, що І півр 2015 р. падіння реальної зарплати було найвищим у Луганській області (-37,5%) а найменшим - в Донецькій області -17,4%.Загострює проблему зниження доходів невідповідність сучасним умовах базових соціальних стандартів - прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати, за якими реалізується державна соціальна політика. Відповідна неспівставність генеруватиме високий рівень соціального напруження та невдоволення. Приведення у відповідність сказаних показників є необхідною умовою для підвищення рівня довіри до державної економічної політики і реформ. З урахуванням проблеми втрати робочих місць на Донбасі та проблем внутрішньо переміщених осіб, ризики втрати людського капіталу на середньо та довгострокову перспективу загострюватимуться. Так, за прогнозами Economist Intelligence Україна входить до 5 країн світу (після Японії, Німеччини, Таїланду та Південної Кореї), які найбільш втратять у робочій силі на довгострокову перспективу до 2050 р.

Нарощення тінізації економіки. За даними Мінекономрозвитку середній рівень тіньової економіки у 2014 р. зріс до 42,0 % від офіційного ВВП2 0. Такий рівень є критично високим та не відповідає середньому рівню тіньової економіки для країн, що розвиваються (32,0 - 35,0 % від ВВП). На таку динаміку впливали такі фактори як: макроекономічна нестабільність, панічні настрої, різке зростання збитковості, виникнення псевдо-суверенних утворень в Криму та Донбасі, які посилили контрабандні потоки.

Вимушена мілітаризація економіки. Загалом у 2015 р. на сектор безпеки буде спрямовано понад 80 млрд грн (проти 55,8 млрд грн у 2014 р.). Ці видатки становитимуть майже 16,0 % загальних видатків бюджету України та близько 5,0% ВВП України. Попри те що ці ресурси спрямовуватимуться не лише для стримування поточних загроз, а й для розвитку оборонного виробництва, зберігається небезпека поглиблення дисбалансу співвідношення військового та цивільного секторів економіки. Подальше нарощування видатків на сектор безпеки означатиме для України встановлення режиму економіки воєнного часу. Переорієнтація ресурсів на оборонні потреби зумовлює ризики обмеження джерел розвитку інших сегментів економіки. А отже, спрямування значних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів у сектор безпеки має узгоджуватись із стратегією розвитку цивільної економіки.

2.2 Перспективи економічного розвитку України у 2015-2016 рр

Зовнішні ризики для України у 2015-2016 рр.:

скорочення попиту на український експорт внаслідок уповільнення економічної активності у країнах з ринком що формується та країнах, що розвиваються, насамперед Китаю;

ускладнення конкуренції за зовнішнє фінансування (погіршення умов запозичень) внаслідок високої ймовірності розгортання боргової кризи у периферійних країнах ЄС та її переростання в ланцюгову реакцію на локальних та міжнародних фінансових ринках;

небезпека затягування економіки України у «воронку» згортання економіки РФ внаслідок рецесії економіки РФ в умовах санкцій та наростання її «токсичності»;

ескалація російської агресії, що суттєво погіршить стан економіки України;

посилення відтоку капіталу з України;

посилення дестабілізуючого впливу платіжного балансу на стан державних фінансів та золотовалютних резервів;

згортання іноземними компаніями інвестиційних планів або перенесення термінів їх реалізації на майбутній період у зв'язку з макроекономічною невизначеністю;

зменшення рівня політичної і фінансової допомоги з боку Європейського союзу та США у випадку гальмування структурних реформ (для динаміки фінансового рахунку).

Прогнози динаміки ВВП України у 2015 - 2016 рр. підвищують ризики економічної безпеки України. У 2015 р. рівень падіння ВВП прогнозується міжнародними експертами від 7,5% (СБ) до 9,0% (МВФ). Водночас внутрішні офіційні прогнози більш песимістичні: від -8,3 % (Мінекономрозвитку) до -9,5 % (НБУ). Окремі вітчизняні експерти з урахуванням статистичних даних І півр. 2015 р. очікують падіння у понад 12,0 %. У 2015 р. очікується критично високий рівень ключових макропоказників України, що посилить диспропорції економічного розвитку. В Україні може бути один з найвищих у світі рівень зростання споживчих цін. Крім цього очікується збільшення безробіття серед осіб працездатного віку, а також високі ризики нагромадження зовнішнього боргу та дефіциту платіжного балансу (рис. 5; додаток Д)

Підвищення економічної безпеки України залежить від можливості невідкладної реалізації принципово нової економічної моделі розвитку, каталізатором якої можна розглядати сучасну кризу. Має бути застосована всеохопна ревізія та сформовані плани консервації технологічних процесів та виробничих фондів, модернізувати які не має економічного сенсу. Принциповим є розширення міжнародного співробітництва України для підвищення рівня інноваційності на основі випереджального залучення іноземного технологічного та інноваційного капіталу. Прогрес у відчутному збільшенні ВВП можливий лише на новій технологічній основі, розвантаженні ключових дисбалансів та досягненні інклюзивного розвитку (тобто підвищення рівня доходів для всіх категорій населення). При цьому важливо посилити економічні чинники протидії агресії РФ проти України шляхом:

регламентації контролю над управлінням економікою, окремими стратегічними секторами та транзитними шляхами України з боку суб'єктів впливу РФ;

диверсифікації економічного співробітництва в цілому та за окремими напрямами до масштабів, нездатних спричинити дестабілізацію економічної системи. Контроль економічного домінування РФ за рахунок створення альянсів з іншими країнами, використання міжнародних важелів тощо;

попередження внутрішньої дезінтеграції економіки України;

нарощення технологічної переваги в економічному розвитку над РФ;

моніторинг та попередження створення каналів ретрансляції ризиків в економіку України з боку РФ;

виявлення та нейтралізація економічних диверсій на території України за рахунок створення гібридної платформ (міжвідомчих команд та сервісів) швидкого реагування;

попередження асиметричних дій в економічній сфері;

недопущення переростання існуючого гібридного конфлікту у перманентну війну (та, відповідно, перманентного ворога) як природного стану в національній економіці;

посилення боротьби з фінансуванням тероризму, перекриття контрабандних потоків та інших сфер економічної діяльності, які виступають економічною базою функціонування терористів.

2.3 Механізми реагування

запровадження критеріїв економічної безпеки у прийнятті рішень у сфері економіки на основі істотної диверсифікації ролі РФ у внутрішніх процесах, мінімізація каналів дестабілізації національної економіки з боку РФ;

невідкладне застосування нової політики реіндустріалізації на основі випереджального технологічного розвитку, до якої має бути задіяний високий внутрішній відкладений споживчий та інвестиційний попит (модернізація зношеного металофонду, ЖКГ, створення нової економічної інфраструктури тощо). Підготовка національних проектів для співробітництва з іноземними компаніями для локалізації нових виробництв в Україні;

реструктуризація експорту на основі збільшення частки й обсягів середньо- та високотехнологічного сегменту. Слід врахувати динамічний розвиток оборонно-промислового комплексу України, який, незважаючи на важкі втрати, продовжує поєднувати інтелектуальний потенціал та унікальні виробничі потужності;

реформування системи державних закупівель як єдиного механізму державного замовлення має забезпечити стимулювання випуску середньо- та високотехнологічної продукції. Принциповим є недопущення до внутрішніх державних закупівель країн, які вчиняють агресію проти України;

поглиблення програм міжнародного співробітництва у сфері залучення до економічних реформ кращого управлінського,

збільшення частки бюджетних видатків інвестиційного спрямування, зокрема, для фінансування інфраструктурних проектів;

активізація приватизаційних процесів з метою подолання неефективного функціонування державних підприємств та їх технологічної відсталості;

гармонізація національного законодавства з міжнародними санкціями проти РФ з метою підвищення механізмів економічного стримування агресії РФ проти України. Підготовка пакетів українських санкцій проти РФ;

створення і впровадження системи раннього попередження кризових процесів в економіці на основі моніторингу, прогнозування та розпізнавання негативних тенденцій у нарощуванні макроекономічних дисбалансів;

запровадження європейських стандартів гарантування прав власності інвесторів, що дозволить повернути міжнародну довіру як до надійного партнера, поліпшити фінансову репутацію та полегшити доступ України до міжнародних ринків капіталу;

запровадження широкої платформи на основі співробітництва України з міжнародною спільнотою для відшкодування експропрійованої власності України, її фізичних та юридичних осіб; підготовка симетричних заходів при завданні майнових втрат і/або створенню перешкод економічному розвитку України;



Розділ 3. Напрями державного регулювання підвищення стану економічної безпеки України

У сучасних умовах Україна терміново потребує вирішення проблеми державного регулювання економічної безпеки, яка поступово стає центром усієї економічної політики, а також найголовнішим показником якості життя та стану економіки. Сьогодні негативні економічні явища набувають в економіці країни ще більшого масштабу, у зв'язку з відсутністю науково обґрунтованої стратегії національного розвитку, заснованої на економічно безпечних орієнтирах в умовах загострення політичної та економічної ситуації в Україні. Рішення проблеми виходу з кризи та прискорення розвитку економіки України в сучасних умовах неможливе без різкого підвищення якості державного управління в усіх сферах економічного життя, без здійснення кардинальних змін у взаємовідносинах між державою та суб'єктами України, гармонізації та збалансованості їх інтересів, оптимізації форм та методів державного впливу на розвиток регіональних економічних систем.

Для забезпечення економічної безпеки як регіонів, так і в цілому України, особливого значення набуває ефективна державна економічна регіональна політика, яка повинна враховувати інтереси кожного суб'єкту регіону з оцінкою власних виробничих потужностей регіону, його інвестиційної привабливості та сконцентрованого фінансового капіталу, а також вона повинна покращувати соціальний та екологічний стан регіонів. Разом з цим розробка регіональної економічної політики потребує врахування інших особливостей регіонів, наприклад, тих, що утворилися за рахунок природних факторів (родючі землі, корисні копалини) та сформували його спеціалізацію. Вважаємо, що особливу увагу потрібно звернути на старопромислові регіони України, на частку яких припадає більша половина, важкого, з підвищеною загрозою для життя, виробництва промислової продукції країни. Сьогодні потрібно замислитись над можливою поступовою зміною спеціалізації старопромислових регіонів, які, на жаль, поки що не можуть йти разом з науково-технічним прогресом поруч, через недостатність інвестицій в інноваційні продукти, поява яких додатково гальмується наявністю постійного нестабільного політичного та економічного становища країни.

Підвищення економічної безпеки старопромислових регіонів виступає сьогодні важливим елементом регіональної економічної політики. На наш погляд, таке підвищення буде ефективним, якщо воно спиратиметься на чіткі й обґрунтовані науково-методичні підходи і рекомендації. Тому сьогодні особливої актуальності набуває питання про характер та особливості участі держави у формуванні ефективного механізму регулювання економіки регіону як особливої соціально-економічної системи, виявленню можливостей, способів взаємодії держави та суб'єктів України в державному управлінні.

За своїм змістом економічна безпека належить до числа тих проблем, від вирішення яких залежить стан тієї або іншої держави, тому що її забезпечення дозволяє реалізувати ефективний розвиток, результатом якого є економічна незалежність, відновлення виробництва, раціональна зайнятість, зростання рівня життя та соціальної захищеності населення, зовнішньоекономічна рівновага. При цьому знищуються або нейтралізуються загрози докорінним інтересам як держави в цілому, так і кожного її мешканця.

На наш погляд, економічна безпека - це стан відносин щодо забезпечення такого рівня розвитку економіки, при якому здійснюється ефективне задоволення потреб і гарантований захист інтересів усіх суб'єктів економіки. Прийняття такого визначення свідчить про те, що економічна безпека є системною категорією, якій властиві наступні елементи: незалежність, стійкість, спроможність до саморозвитку, ймовірнісний характер, цілеспрямованість, суперечливість, керованість. Крім того, сприйняття економічної безпеки як цілісної системи дозволяє виділити її суб'єкти і об'єкти і проводити дослідження з позиції суперечливості в процесі реалізації інтересів.

Основні інструменти державного регулювання, що можуть застосовуватися безпосередньо (адресно) до регіонів - це трансферти з різних Фондів фінансової підтримки регіонів, встановлення пільгових умов розподілу доходів від експлуатації природних ресурсів, пропорційний розподіл коштів від найважливіших податків між державним та регіональним бюджетом, адресні субвенції та дотації, фінансування з державного бюджету регіональних цільових програм. Головна проблема заключається в тому, що державних коштів виділених для вирішення регіональних проблем вкрай недостатньо. Саме в цьому криється дійсність слабкої дієвості методів управління, що використовувалися. Крім того, при вирішенні питання стимулювання, на наш погляд, недостатньо враховується специфіка регіонів.

Наприклад, проведений факторний аналіз для одного з основних показників соціально-економічного розвитку регіону - валового регіонального продукту (ВРП) за допомогою моделі Кобба-Дугласа показав, що ВРП такого старопромислового регіону як Дніпропетровська область залежить від зміни основних фондів на 88,2%, від зміни чисельності зайнятого населення - на 2,5% та від інших факторів на 29%. А продуктивність праці в регіоні залежить від фондоозброєності на 80,1%. Так, чинником, що обмежує ріст випуску конкурентоздатної продукції, є значний знос основних виробничих фондів.

Більшість дослідників виходять з того, що одним з напрямів державної економічної політики є підвищення рівня економічної безпеки регіонів. На наш погляд, підвищення рівня економічної безпеки регіонів - це комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення розвитку регіонів на основі здійснення економічно обґрунтованого, ефективного інвестування відповідно до проголошених пріоритетів розвитку шляхом поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання економічного потенціалу регіонів в інтересах населення та держави в цілому.

Вважаємо, що підвищення рівня економічної безпеки старопромислових регіонів є одним з головних завдань державної регіональної політики України. Воно покликано зменшити регіональну диференціацію у рівнях соціально-економічного розвитку та рівнях життя населення в регіонах (що особливо актуально в умовах загострення економічної кризи), активізувати інвестиційну діяльність, збільшити її ефективність, сприяти ефективному використанню бюджетних коштів і місцевих ресурсів, зміцнювати конкурентоспроможність регіональної економіки, а також узгодити пріоритети економічного розвитку регіонів з відповідними загальнодержавними пріоритетами, сприяти міжрегіональній інтеграції та співробітництву, вирішенню міжрегіональних проблем.

До аналізу широкого кола проблем підвищення рівня економічної безпеки регіонів прикута увага провідних вчених-регіоналістів. М.Плахтій вбачає можливість активізації економічних процесів в регіонах шляхом запровадження спеціальних режимів економічної діяльності, а також надання постійної підтримки сфери економічної безпеки не лише центральними, а й місцевими органами влади. О.Шаповалов серед методів підвищення рівня економічної безпеки виділяє створення економічних стимулів для реінвестування прибутків в економіку регіонів, формування прозорого економічного середовища та іміджу регіону, а також розвиток інвестиційної інфраструктури на територія. На думку В.Мартиненка, до ключових елементів управління економічною безпекою регіонів належать удосконалення податкової та грошово-кредитної політики, а на місцевому рівні - оптимізація регулювання умов економічної діяльності.

Виходячи із вищезазначеного пропонуємо економічну безпеку старопромислових регіонів розглядати як такий стан суб'єкта господарювання економіки, який забезпечує захист інтересів підприємств регіону, фінансову стабільність та можливість подальшого розвитку в контексті забезпечення продовольчої безпеки країни.

Отже, узагальнимо основні особливості управління забезпеченням економічної безпеки регіону в сучасних умовах:

- порівняно низька привабливість інвестиційного клімату у більшості регіонів, що викликано як деформаціями та структурними диспропорціями регіонального розвитку у попередні роки, так і неможливістю фінансувати навіть мінімально необхідні капітальні видатки;

- відсутність системного підходу при формуванні державної регіональної політики, недосконалість нормативно-правового регулювання регіонального економічного розвитку, недостатнє застосування інструментів державного стимулювання підвищення рівня економічної безпеки регіонів;

- недостатній вплив системи формування місцевих бюджетів та трансфертів на економічний розвиток регіонів;

- відтік трудових ресурсів та капіталу з одних місцевостей на користь інших (в основному великих міст);

- низька ефективність та результативність підтримки регіональної економічної діяльності за рахунок централізованих ресурсів, гальмування та протидія процесам децентралізації бюджетного процесу, низький рівень бюджетної дисципліни;

- загострення інвестиційної конкуренції між регіонами.

Серед чинників, що спричиняють необхідність впливу держави на забезпечення економічної безпеки на рівні регіонів, суттєвим є нерівномірність показників економічної безпеки у різних регіонах. Вочевидь, подальше розшарування регіонів за рівнем економічної активності стає перепоною на шляху до формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної діяльності. Слабкі позиції економічної безпеки окремих регіонів не дають змоги розширювати виробництво, розбудовувати господарський комплекс території, відповідно не розвивається й соціальна сфера.

Завдання регіональної синхронізації економічного розвитку є одним з основоположних для країн, що мають значну територію та суттєві регіональні відмінності . В деяких країнах діє конституційний принцип економічного вирівнювання потреб регіонів з метою забезпечення єдиного рівня життя на всій території країни. Діє інструмент „вирівнювання фінансових можливостей”, тобто багаті регіони повинні перераховувати частину свого доходу на користь бідніших. І це вважається розумною ціною за збереження цілісності держави.

Регіональні лідери розуміють, що основним шляхом, що забезпечує сталі позиції регіону у конкурентній боротьбі за інвестиційні ресурси, є високий рівень інвестиційної привабливості самого регіону. Згідно з статистичними даними, основний обсяг інвестиційних ресурсів фінансується за рахунок внутрішніх коштів підприємств та організацій . Саме привабливий інвестиційний клімат регіону виступає головним чинником забезпечення високої інвестиційної конкурентоспроможності регіону .

В умовах, коли інвестиційна привабливість регіонів постійно знижується, а бюджетні ресурси фінансування інвестиційних регіональних програм і проектів є вкрай обмеженими, не можна сподіватися на зменшення гостроти інвестиційної конкуренції між регіонами.

У цьому контексті одним з напрямів підвищення відповідальності регіональних еліт за результати управління є подальше проведення політики бюджетно-фінансової децентралізації. Україна перебуває на етапі одночасного становлення ринкової економіки та загострення системної економічної кризи, і специфіка цього етапу відбивається також на процесах бюджетної децентралізації.

Бюджетно-фінансова децентралізація як одна із складових процесу управління здатна не тільки зберегти свій статус каналу перерозподілу коштів від бюджетів одного рівня до іншого, а і набути ознак регулюючого механізму, що здатен реально ефективно впливати на економічну безпеку регіону - формувати фінансову самодостатність територіальних громад як основу місцевого інвестування, оптимізувати процеси перерозподілу бюджетних ресурсів між територіями відповідно до потреб пріоритетного інвестування економічного розвитку, активізувати місцевий економічний розвиток та реалізувати заходи політики поліпшення інвестиційного клімату, забезпечувати населення та підприємницькі структури територіальних громад суспільно важливими послугами на законодавчо визначеному рівні . Параметри бюджетно-фінансової децентралізації є індикаторами, за якими можна оцінити задекларований ступінь децентралізації управління загалом.

Децентралізація бюджетного процесу і створення чітких та прозорих взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами є не лише наслідком розвитку країни на демократичних засадах і розбудови та подальшого становлення інституту місцевого самоврядування, а й стратегічним орієнтиром забезпечення економічної безпеки регіонів. Децентралізація бюджетної системи сприяє розвитку інститутів ринкової економіки і забезпечує стійкі темпи економічного зростання завдяки підвищенню відповідальності та зацікавленості регіональних еліт в ефективному інвестуванні .

Стан процесу бюджетно-фінансової децентралізації в Україні свідчить про неузгодженість та перетин повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, зокрема у сфері розробки та ухвалення місцевих бюджетів. Залишається важливою сильна цілеспрямована політика центрального уряду, а органам виконавчої влади на місцях відводиться роль втілювачів стратегії центру .

Основним джерелом реалізації програм соціально-економічного розвитку регіону є доходи місцевих бюджетів. Проте власні повноваження місцевих органів влади не забезпечені необхідною мірою доходами місцевих бюджетів. Формування місцевих бюджетів здійснюється на формульній основі за нормативами бюджетної забезпеченості, виходячи з наявних можливостей зведеного бюджету, що не забезпечує об'єктивні потреби територій. Значно погіршилися показники місцевих бюджетів у період загострення кризи. Отже, можливості регіональних еліт проводити регіональну інвестиційну політику за рахунок закріплених джерел фінансування нині зведено до нуля.

Проте навіть у роки економічного піднесення міжбюджетні відносини на рівні села, селища, міст районного значення та району також не вирішували проблему забезпеченості коштами органів місцевого самоврядування. Й донині відсутній механізм формування місцевих бюджетів на основі соціальних стандартів, що гарантуються державою. Значні відхилення в бюджетній забезпеченості територій призводять до певних відмінностей в їхньому економічному розвитку та рівні життя населення.

Також слабкими та недосконалими є механізми взаємодії і координації між центральними органами виконавчої влади відносно формування та реалізації державної політики регіонального розвитку. З іншого боку, не існує чітких механізмів узгодження між центральними та місцевими органами державної влади пріоритетних напрямів економічного розвитку та реалізації відповідних завдань.

Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо економічного розвитку відповідної території чітко не розмежовані і значною мірою дублюються, що ускладнює процес державного управління окремою територіальною одиницею.