Як показує світовий досвід, найбільш динамічний розвиток отримують ті регіони, де формується регіональна інноваційна інфраструктура, яка охоплює освітні та наукові установи, підприємства, дослідницькі центри, органи державного управління, фінансові установи. Тому для забезпечення інноваційного розвитку регіонів необхідно сформувати і законодавчо закріпити державну політику розвитку регіонів, узгодити розвиток конкретних регіонів з урахуванням пріоритетних напрямів інноваційного підприємництва, а також вжити заходів щодо формування регіональної інноваційної інфраструктури.

Четверта проблема - державно-управлінська. Більшість функцій управління науковою та науково-технічною сферами зосереджено у Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, частину функцій зосереджено у "галузевих" міністерствах і відомствах. Бюджетне фінансування наукової, науково-технічної та інноваційного підприємництва здійснюється на основі пропозицій головних розпорядників бюджетних коштів, які уточнюються щодо обсягів фінансування Мінекономіки. Контроль за використанням бюджетних коштів здійснюють Рахункова палата та органи Міністерства фінансів України. Необхідно зазначити, що управління інноваційним підприємництвом здійснюють 3-4 державних органи - Державне агентство України з інвестицій та розвитку (інновацій), Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство промислової політики і Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. І хоча в 2015 р. центральним органом виконавчої влади, який здійснює заходи щодо проведення єдиної інноваційної політики визнано Державне агентство України з інвестицій та розвитку, зазначений механізм створює доволі широкі можливості для неефективного витрачання бюджетних коштів.

Для ефективного переходу виробництва на інноваційну модель необхідно створити в державі справді сприятливий інноваційний клімат, задіяти всі необхідні механізми та стимули для підвищення зацікавленості виробничої сфери у впровадженні наукомістких технологій.

Варто зауважити, що інноваційне підприємництво в Україні хоча і характеризується деякими позитивними абсолютними показниками, проте розвивається досить повільними темпами. Досі в країні практично не створено сприятливих умов для його здійснення. Практичне впровадження інноваційної моделі економічного зростання вимагає здійснення наступних заходів державної політики:

- застосування різних моделей інноваційного розвитку залежно від специфіки сфери економічної діяльності;

- визначення критеріїв віднесення підприємств до інноваційних з метою запобігання зловживань пільгами;

- запровадження монетарних важелів стимулювання інновацій (застосування методики часткової компенсації відсотків, сплачуваних підприємствами за кредити на потреби інноваційного розвитку);

- контроль за обсягами еміграції наукових кадрів, які отримали освіту за кошти державного бюджету;

- введення жорсткого контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів;

- впорядкування існуючого законодавства, що регулює інноваційну діяльність, з метою його поліпшення для стимулювання цієї діяльності.

Отже, необхідним є посилення державного регулювання інноваційного підприємництва в Україні. Лише за умови технологічного переоснащення і розвитку наукоємних галузей виробництва Україна зможе забезпечити бездефіцитний бюджет, досягти стабільних темпів економічного зростання та стати повноправним членом Європейського співтовариства.

Тільки системний підхід до значного покращання механізму державного регулювання інноваційної діяльності підприємств дозволить ввійти нашій країні до числа розвинутих країн світу. І це під силу новому керівництву України. Слід розробити і реалізувати державну комплексну програму розвитку інноваційного підприємництва, в якій передбачити заходи щодо вирішення всіх проблем державного регулювання інноваційного підприємництва.

Зрозуміло, що наведені пропозиції щодо покращення інноваційного підприємництва в Україні не вичерпують вирішення усього комплексу питань, які є актуальними для господарюючих суб'єктів. Цей процес є нескінченим і тому слід продовжити роботу щодо пошуку нових шляхів посилення державного впливу на інноваційне підприємництво.

3.Вдосконалення державного регулювання інноваційного підприємництва в у країні

3.1 Напрями вдосконалення державного регулювання інноваційного підприємництва

Більшість наукових та технологічних інновацій повинні стосуватися виробництва нових товарів та послуг, що вимагає капітальних інвестицій, управлінського потенціалу, ефективних інфраструктур, наявності компетентного персоналу та міжнародної спрямованості.

Державна інноваційна політика в Україні не орієнтована на підприємства і не створює умов, які б сприяли виконанню підприємствами ролі головних новаторів у національній інноваційній системі. Малі, середні і великі підприємства не мають стимулів для перетворення результатів досліджень і розробок у нові продукти та послуги і проведення власних НДДКР. Крім того, рівень інноваційного співробітництва між підприємствами та установами, що займаються НДДКР, є низьким. Отже, в Україні необхідно об`єднати інноваційну політику та політику щодо малих і середніх підприємств.

Враховуючи світовий досвід, зростання впливу держави на інноваційний розвиток підприємств має відбуватися у таких основних формах:

1) визначення пріоритетів інноваційної діяльності на рівні господарюючих суб'єктів;

2) фінансування інноваційної діяльності підприємств;

3) податкове регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

4) антимонопольне регулювання і забезпечення конкурентоспроможності у сфері інноваційної діяльності;

5) інформаційно-аналітичне забезпечення інноваційної діяльності;

6) заохочення інноваційної діяльності, створення умов для стимулювання впровадження інновацій у реальний сектор національної економіки і соціальну сферу;

7) сприяння підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації кадрів у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності[51].

При визначенні пріоритетів інноваційного розвитку доцільно виходити насамперед із технологічних потреб національної економіки, які включають:

- насичення споживчого ринку конкурентоспроможними товарами і послугами; розвиток соціокультурної сфери, охорони здоров'я, медицини та навколишнього середовища країни;

- засвоєння нанотехнологій і високотехнологічної продукції, які випереджають розвиток машинобудування;

- ресурсозабезпечення і ресурсозберігання, засвоєння нових поколінь матеріалів, енергозберігаючих та екологічно чистих технологій;

- розвиток сучасної інфраструктури, нових поколінь засобів транспорту і зв'язку;

- зміцнення обороноспроможності країни [1].

На рівні підприємств державі слід сприяти зростанню чисельності та питомої ваги у національній економіці інноваційно активних підприємств; зростанню капіталізації підприємств за рахунок інтелектуальної власності; підвищенню зацікавленості підприємств до інновацій і росту частки недержавного фінансування НДДКР; покращенню фінансового стану і підвищенню ефективності організацій науково-технічної сфери, збереженню і розвитку їхнього інноваційного потенціалу; зростанню частки нематеріальних активів у господарському обороті; зміцненню зв'язків і розширенню взаємовигідного співробітництва між наукою, освітою і виробництвом.

Виходячи із таких пріоритетів на рівні господарюючих суб'єктів та із системних позицій, їхня інноваційна діяльність повинна включати такі напрями:

- створення і застосування нових або модернізацію існуючих способів (технологій) виробництва, розповсюдження і використання продукції (товарів, робіт, послуг), створення дослідних і серійних зразків нової продукції, виведення їх на ринок;

- проведення маркетингових досліджень з метою створення дослідних і серійних зразків нової/удосконаленої техніки або нової/удосконаленої технології та організації ринку збуту інновацій; здійснення технічної і технологічної модернізації виробництва;

- застосування структурних, управлінських, фінансово-економічних, кадрових, інформаційних та інших інновацій у процесі випуску і збуту продукції (товарів, робіт, послуг);

- підготовку і перепідготовку кадрів для інноваційної діяльності на підприємствах;

- створення і розвиток інноваційної структури;

- придбання, трансфер і охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності і конфіденційну науково-технічну та економічну інформацію;

- здійснення випробувань, сертифікації і стандартизації нової/удосконаленої продукції та нової/удосконаленої технології;

- виробництво нової/удосконаленої продукції, застосування нової/удосконаленої технології і проведення їх промислових випробувань;

- фінансування інноваційної діяльності, включаючи здійснення інвестицій в інноваційні програми і проекти;

- ефективну діяльність органів державної влади і самоврядування як замовників, гарантів та інвесторів інноваційних програм і проектів, а також координацію і регулювання інноваційної діяльності з їх боку на рівні підприємств.

Давно вже слід відмовитися від практики, коли при формуванні і затвердженні Державного бюджету України на відповідний рік зупиняють дію норм чинних законів України щодо рівня фінансового забезпечення наукової, науково-технічної, інноваційної та освітянської сфер, у тому числі у самому Державному бюджеті. Вже давно слід ліквідувати розпорошеність бюджетних видатків на наукову сферу між їх численними розпорядниками.

Фінансування інноваційної діяльності підприємств за рахунок коштів державного бюджету і бюджетів органів місцевого самоврядування доцільно здійснювати не лише у формі прямих бюджетних асигнувань, але й субсидій та інших цільових адресних надходжень. З метою фінансової підтримки інноваційної діяльності підприємств має сенс створювати позабюджетні інноваційні фонди, у формуванні яких можуть брати участь як органи державної влади і місцевого самоврядування, так і інші інвестори. Такі фонди можуть створюватися на правах некомерційних організацій за рахунок фінансових коштів: відрахувань від прибутку підприємств, доходів від власної діяльності або фінансових операцій. Позабюджетні фонди можуть надавати кошти підприємствам для фінансування інноваційних проектів на умовах повернення або безповоротній основі, а також виконувати функції поручителів щодо зобов'язань суб'єктів інноваційної діяльності [16,с. 36].

З метою фінансової підтримки малого інноваційного підприємництва, здійснення реального стартового фінансування інноваційних проектів і створення малих інноваційних підприємств доцільно утворювати спеціальні державні або муніципальні позабюджетні фонди, а також венчурні (високо ризикові) фонди. Останні можна утворювати для здійснення ризикових інвестиційних проектів у формі комерційних організацій (акціонерних товариств або господарських товариств) за рахунок часткової участі організацій і підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, банків та інших фінансових інститутів, що спеціалізуються на інвестиціях, в акціонерному капіталі підприємств. У створенні і діяльності венчурних фондів можуть брати участь зацікавлені державні органи, а також приватні інвестори, у тому числі іноземні. Для цього потрібно підготувати і прийняти Закон України «Про венчурний капітал і венчурні фонди».

Фінансування інноваційної діяльності із власних джерел суб'єктів підприємництва може здійснюватися за рахунок:

- нерозподіленого прибутку від підприємницької інноваційної діяльності (за відрахуванням встановлених для інноваційних підприємств податків і зборів), а також банківських відсотків;

- амортизаційних відрахувань, у тому числі за рахунок прискореної амортизації;

- накопичень у вигляді доходів від інвестицій у цінні папери та акції;

- доходів від продажу патентів, ліцензій та інших прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У національному податковому законодавстві слід передбачити звільнення розробників і виробників інноваційної продукції (товарів, послуг), які беруть участь у виконанні державних замовлень у рамках цільових інноваційних про грам і проектів, від податку на додану вартість у межах строків, пов'язаних із розробкою, освоєнням, виробництвом і поставкою інноваційної продукції.

Враховуючи ризиковий характер розробки і впровадження інноваційних технологій і продуктів, необхідно вирішити питання щодо надання комерційним банкам, іншим фінансовим структурам і самим підприємствам державних гарантій у разі залучення іноземних інвестицій і кредитів для інноваційного розвитку вітчизняних підприємств.

Кабінету Міністрів України слід суттєво прискорити формування національної інноваційної системи. Особливого значення набули питання, які входять до компетенції національної інноваційної системи, а саме: прискорення розвитку науково-технічного потенціалу та формування інноваційної інфраструктури; суттєве покращення стимулювання інноваційної діяльності підприємств;підсилення фінансової підтримки з боку держави інноваційного розвитку суб'єктів господарської діяльності;формування і розвиток ринку інноваційної продукції і послуг;подальший розвиток інноваційної культури, формування системи генерації і поширення знань, підготовка кадрів високої кваліфікації, особливо на інноваційно спрямованих підприємствах, удосконалення системи форм і методів освіти і професійної підготовки; удосконалення системи правової охорони і використання об'єктів інтелектуальної власності; суттєвого покращення системи інформаційно-аналітичного забезпечення національної інноваційної системи.

Що стосується останнього напряму, то при цьому важливим є удосконалення державної статистики у сфері інноваційної діяльності із застосуванням сучасних європейських індикаторів інноваційної активності підприємств, подальшого розвитку системи науково-технічної і патентно-ліцензійної інформації з максимальним використанням мережі Інтернет.

У межах формування і розвитку національної інноваційної системи доцільно створювати спеціалізовані форми організації і забезпечення ефективної

інноваційної діяльності, ефективне функціонування яких підтверджено досвідом провідних країн світу, у вигляді інноваційних корпорацій, інноваційних технологічних центрів, центрів трансферу технологій, інноваційних консорціумів, інноваційних промислових комплексів, технологічних кластерів, інноваційних територіальних структур, бізнес-інкубаторів, інжинірингових центрів.

Ефективною інноваційною структурою зарекомендував себе інновацій технологічний кластер. Він може створюватися на договірних засадах шляхом кооперації наукових центрів, навчальних комплексів, малих інноваційних компаній і промислових підприємств, розміщених на певній території. Метою такого кластера є забезпечення технологічного коридору для просування результатів наукових досліджень і розробок, розповсюдження інновацій.

У цілому діяльність спеціалізованих інноваційних структур має бути спрямована на забезпечення реалізації загальнодержавної, галузевої і регіональної інноваційної політики, сприяння розвитку інноваційного підприємництва, трансферу технологій та об'єктів інтелектуальної власності у національне господарство з метою їх комерціалізації. Органи державної влади і місцевого самоврядування можуть наділяти такі спеціалізовані інноваційні організації певними повноваженнями, майном, надавати фінансову, інформаційну і консультативну підтримку, визначати певні пільги і преференції, пов'язані з їхньою інноваційною діяльністю.

З метою забезпечення більш високої кваліфікації майбутніх фахівців, які прийдуть працювати на підприємства, слід упровадити нові освітні програми, підвищити їхню якість і конкурентоспроможність на основі нових інформаційних технологій, оновити структуру і зміст вищої освіти в напрямку вивчення питань інноваційної діяльності, а саме: державного регулювання інноваційної діяльності, стратегічного менеджменту, інноваційного маркетингу, технологічного аудиту, фінансування інновацій, комерційної діяльності стосовно товарів-інновацій. Ширше слід використовувати механізм державного замовлення на підготовку для національного господарства фахівців з інноваційного менеджменту як з урахуванням загальнодержавних, так і галузевих та регіональних потреб. Також слід забезпечити підготовку молодих учених вищої кваліфікації з метою розвитку науково-дослідної діяльності академічних інститутів і вищих навчальних закладів.

Для більш тісного поєднання науки, освіти і виробництва слід забезпечи ти розвиток інноваційної інфраструктури в системі науки і освіти шляхом створення нових інноваційних структур для формування єдиного наукового і навчально-методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери.

На базі провідних наукових установ і ВНЗ доцільно створювати науково-освітньо-інноваційні комплекси з мережею високотехнологічних інноваційних структур, що дозволить більш тісно поєднати навчальний процес і наукові дослідження. Доцільно розробити і реалізувати державну цільову программу інтеграції науки і освіти під умовною назвою «Наука у вищій школі».

3.2 Організаційно-інфраструктурне забезпечення інноваційного-підприємництва: важелі та інструменти

Активізація інноваційного підприємництва значною мірою залежить від внутрішніх стимулів підприємства: прагнення зайняти монопольне положення на ринку, підвищити конкурентоспроможність та отримати прибуток [11, с. 58].

Вплив на інноваційний розвиток економіки з боку підприємництва відбувається за декількома напрямами:

- економічний (реалізується через створення коопераційних зв'язків між підприємствами у горизонтальній та вертикальній інтеграції, з банківськими та фінансовими установами, страховими, науково-технічними, інноваційними та іншими організаціями);

- фінансово-кредитний (має кінцевим результатом формування відповідних фондів грошових коштів);

- соціальний (полягає у створенні додаткових робочих місць, у збільшенні обсягів виробництва товарів та послуг).

Важливу роль у регулюванні інноваційного підприємництва має зберігати за собою держава, а саме [36, с. 24]:

- формування інноваційної політики та стратегії інноваційного підприємництва на середньострокову і віддалену перспективу;

- органічне включення інноваційних чинників до процесу соціально-економічного розвитку держави;

- утворення адекватної ринковим умовам ефективної організаційної структури для керування інноваційним підприємництвом;запровадження ринкових методів та інструментарію регулювання;

- розробка та впровадження правового, економічного, фінансового й організаційного механізмів управління цим процесом;

- використання інноваційного підприємництва як основного фактора у структурній перебудові народногосподарського комплексу;

- організація нарощування випуску товарів, виконання робіт і надання послуг, конкурентоспроможних на світовому ринку;

- створення передумов для реалізації інноваційного потенціалу всіх суб'єктів суспільних та економічних відносин.

Розвиток інноваційного підприємництва потребує організаційно-інфраструктурного забезпечення, тобто комплексу заходів зі створення сприятливих умов через систему взаємопов'язаних інститутів, які спрямовують свою діяльність на його підтримку.

Аналізуючи стан організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного підприємництва в Україні (табл.3.1) можна визначити потребу в розробленні заходів щодо подолання проблем: недостатньої мотивації науковців застосовувати свої розробки, що спонукає до пошуку можливостей їх впровадження за кордоном; обмеженої кількості спеціалізованих інститутів маркетингових досліджень потреб промисловості в інноваціях; низької фінансової підтримки; обмеженості кількості установ, які готують спеціалістів з питань інтелектуальної власності; низького рівня аналітичної обробки інформації; орієнтації банківського сектора лише на короткострокове та середньострокове кредитування, низького рівня залучення іноземних інвестицій, недосконалості пільгової системи оподаткування, незацікавленості торговельних компаній в реалізації продукції інноваційного спрямування.

Таблиця 3.1 Стан організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного підприємництва[49]

Провідну роль у вирішенні зазначених проблем та прискоренні активізації інноваційного підприємництва в сучасних умовах господарювання має відігравати державне сприяння розвиткові організаційно-інфраструктурного забезпечення.

Оскільки саме держава визначає тип і структуру економічної системи, дію фінансово-кредитних важелів, систему оподаткування, забезпечує концентрацію необхідних ресурсів, несе відповідальність за їх використання, державне втручання у розвиток інноваційного підприємства визначає стан ринку науково-технічної продукції, співвідношення між пропозицією та попитом на результат інновацій [43, с. 65].

До того ж належне організаційно-інфраструктурне забезпечення інноваційного підприємництва потребує важелів та заходів організаційного регулювання, стимулювання та скеровування.

Це може бути досягнуто завдяки механізму організаційно-інфраструктурного забезпечення. Його реалізація залежить від державного регулювання, що полягає у створенні належних умов функціонування суб'єктів організаційно - інфраструктурного забезпечення, координації та регулюванні їх діяльності, розробленні принципів та напрямів організаційно-інфраструктурного забезпечення, сприянні поєднанню діяльності суб'єктів інноваційного підприємництва та організаційно-інфраструктурного забезпечення, підтримці створених сприятливих умов організаційно-інфраструктурного забезпечення:

- здійснення моніторингу промислової сфери щодо потреб та напрямів підготовки фахівців з інноваційної діяльності;

- створення за сприяння державних органів центрів підвищення кваліфікації зі здійснення інноваційного підприємництва для персоналу промислових підприємств та освітніх установ; забезпечення належного рівня оплати праці фахівцям наукової сфери;

- створення кредитного фонду розвитку малих інноваційних підприємств; розроблення чіткого механізму створення інноваційних структур і централізованої установи регулювання їх діяльності; забезпечення поінформованості промислової сфери щодо напрямів діяльності, галузевої належності та регіонального розміщення інноваційних структур;

- створення на базі міських, обласних державних адміністрацій інформаційних центрів, які б надавали інформаційну допомогу щодо потреб здійснення інноваційного підприємництва; створення реєстру консультаційних організацій, які спеціалізуються на інноваційному розвиткові; здійснення державного замовлення послуг з інноваційного консультування для державних підприємств;

- відновлення діяльності наукових організацій галузевого спрямування з попереднім моніторингом та оцінюванням на предмет відповідності їх матеріально-технічних баз та управління сучасним умовам господарювання, якості виконання робіт;

- залучення до інвестиційної діяльності банківського сектору економіки (як партнерів реалізації інноваційних проектів), міжнародних фондів фінансування, іноземних інвесторів через надання державних гарантій щодо виконання інноваційних проектів;

- забезпечення належного контролю за укладанням угод з приводу комерціалізації інноваційних розробок;створення юридично-коректних пакетів документів про угоди між винахідником та покупцем інноваційних розробок;розроблення обґрунтованої методики оцінювання вартості та встановлення цін на інноваційні продукти/продукцію; удосконалення механізму державних закупівель інновацій; встановлення контролю за виконанням Законів України,постанов Кабінету Міністрів України та Указів Президента України в інноваційній сфері;

- надання пільгового державного кредитування промисловим підприємствам, які впроваджують новітні розробки з відстроченням їх платежів; розроблення системи пільг та механізму взаємодії інвесторів з промисловими підприємствами; організація державного викупу застарілих технологій та матеріально-технічних баз у промислових підприємств; закріплення організацій галузевої науки за певними підприємствами відповідно до напрямів діяльності та галузевого спрямування.

Напрями державного сприяння організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного підприємництва наведено у табл. 3.2.

Таблиця 3.2. Напрями державного сприяння впровадження механізму організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного підприємництва[49]

Таким чином, державному регулюванню належить провідна роль у створенні сприятливих умов організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного підприємництва, середовища його функціонування, контролю та економічно-правового стимулювання. Впровадження запропонованих рекомендацій сприятиме розбудові національної інноваційної системи, метою якої визначено створення конкурентоспроможного сектора досліджень і розробок та забезпечення умов для його розширеного відтворення; розвиток інфраструктури інноваційної діяльності; запровадження системи економічних стимулів модернізації економіки на основі технологічних інновацій; підвищення інноваційної культури суспільства[25].

Удосконалення механізму державного регулювання інноваційного підприємництва є вирішальним чинником у побудові ринкової економіки із урахуванням нагальних економічних проблем України і визначенням шляхів їх вирішення. Інноваційне підприємництвр в Україні грає важливу роль в економіці країни і має відбуватися в інноваційному науковому напрямку під чітким законодавчим контролем державних і господарських органів, в надійній системі організації державного управління. Ефективний розвиток економіки України залежить від державних органів законодавчої і виконавчої влади, які мають використовувати всі важелі впливу на реформування економіки, де ключовим чинником успіху є ефективне державне регулювання діяльності інноваційного підприємництва в Україні. Вдосконалення державного механізму регулювання діяльності інноваційного підприємництва в Україні є вирішальним чинником росту економіки і рівня загального добробуту в країні.

3.3 Державна підтримка інноваційного підприємництва

У дипломній роботі здійснено узагальнення теоретичних засад державного регулювання та застосування інструментів державного стимулювання інноваційного підприємництва в Україні, що дозволило обґрунтувати низку висновків, зокрема:

1. Інноваційне підприємництво можна визначити як суспільний технічний економічний процес, який призводить до створення кращих за своїми властивостями товарів (продукції, послуг) і технологій шляхом практичного використання нововведень.

2. В нормативному полі України, що регулює процеси фінансування інноваційного підприємництва існують протиріччя між достатньо проробленими положеннями законодавства та слабкістю і порівняною вузкістю спектру інструментарію, який має бути застосованим для їх практичної реалізації.

3. Державне управління інноваційним підприємництвом здійснюється без чітко сформульованої стратегії, відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери. Пріоритети розвитку інноваційного підприємництва проголошені суто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані.

4. Подолання Україною індустріальної зацикленості можливе лише за умови розроблення дієвих механізмів управління інноваційним розвитком, в основу якого мають бути покладені існуючі у світовій практиці інструменти. Україна, незважаючи на не зовсім сприятливий загальний економічний клімат, може використати досвід ряду нових індустріальних країн, яким вдалося досягти значних успіхів у розвитку інноваційного підприємництва і підвищенні конкурентоспроможності своїх національних економік. Зокрема, доцільно було б перейняти досвід Франції щодо створення технологічних парків;; Японії - щодо особливостей фінансування інноваційних проектів; ЄС - щодо формування спільного інноваційного простору.

5. Слід зазначити, що в Україні технопарків, поки що, дуже мало, їх кількість, а головне, матеріальна і фінансова база не забезпечують реалізацію навіть наявного інтелектуального потенціалу і попиту на інноваційну продукцію. Фактом є і те, що для розвитку технопарків необхідна істотна увага державних і місцевих органів влади. Технопарк не є організацією, що приносить негайний прибуток (окрім соціальної). Віддача від вкладень виходить від фірм, вирощених в технопарку, а термін становлення фірм зазвичай дорівнює 3 - 4 рокам. Без істотних фінансових інвестицій і іншої матеріальної допомоги реалізувати технопаркову технологію вельми складно.

6. Закордонні технопарки орієнтовані на отримання прибутків, що не можна сказати про українські технопарки, які не готові вести ринкові відносини з замовниками. Тому говорити про недостатнє державне фінансування є недоречним. Держава фінансує лише проекти, що виконуються за державним замовленням. Господарську діяльність керівництво наукових парків проводить самостійно, проте на певні пільги, зокрема стосовно оподаткування, технопарки мають розраховувати, тому зміни у податковій, а також державній політиці не сприяють успішній діяльності технопарків. Крім того, варто відзначити, що наукові парки західної моделі мають мету у тому числі промоції культури інновацій та підвищення конкурентоспроможності інституцій знань. Українські парки подібної мети не мають. У епоху постіндустріального розвитку необхідно ставити соціально орієнтовані завдання, а роль технопарків та наукових парків має змінюватись у відповідності до потреб інформаційного суспільства, яке в Україні належить побудувати.

7. Розвиток інноваційного підприємництва в Україні стримується відсутністю спеціальних норм законодавства, значними адміністративними та ринковими бар'єрами, відсутністю відповідних державних механізмів забезпечення його розвитку, відсутністю доступу до інвестиційних ресурсів, незавершеним податковим адмініструванням, недостатнім суспільним захистом інтересів і прав інноваційних підприємців, відсутністю державної політики підтримки інноваційного підприємництва.

8. На рівні підприємств державі слід сприяти зростанню чисельності та питомої ваги у національній економіці інноваційно активних підприємств; зростанню капіталізації підприємств за рахунок інтелектуальної власності; підвищенню зацікавленості підприємств до інновацій і росту частки недержавного фінансування НДДКР; покращенню фінансового стану і підвищенню ефективності організацій науково-технічної сфери, збереженню і розвитку їхнього інноваційного потенціалу; зростанню частки нематеріальних активів у господарському обороті;

9. Фінансування інноваційної діяльності підприємств за рахунок коштів державного бюджету і бюджетів органів місцевого самоврядування доцільно здійснювати не лише у формі прямих бюджетних асигнувань, але й субсидій та інших цільових адресних надходжень. З метою фінансової підтримки інноваційної діяльності підприємств має сенс створювати позабюджетні інноваційні фонди, у формуванні яких можуть брати участь як органи державної влади і місцевого самоврядування, так і інші інвестори.

10. Держава має взяти на себе провідну роль з регулювання і створення сприятливих умов організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного підприємництва, середовища його функціонування, контролю та економічно-правового стимулювання. Впровадження запропонованих рекомендацій сприятиме розбудові національної інноваційної системи, метою якої визначено створення конкурентоспроможного сектора досліджень і розробок та забезпечення умов для його розширеного відтворення; розвиток інфраструктури інноваційного підприємництва; запровадження системи економічних стимулів модернізації економіки на основі технологічних інновацій; підвищення інноваційної культури суспільства.

Список літератури

1.Про ліквідацію Національної ради з питань науки, інновацій та сталого розвитку України та її секретаріату: Указ Президента України від 02.04.2015 №492/2015 // www.zakon1.rada.gov.ua.

2.Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави: Указ Президента України від 20.04.2004 №454/2004 // www.zakon1.rada.gov.ua.

3.Aнтонюк Л. Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації [Текст] : моногр. / Л. Л. Aнтонюк, А. М.

4.Абрамова В. О. Проблеми державного управління інноваційними процесами в Україні // Социально-экономические аспекты промышленной политики: Соц. политика и человеч. развитие: (Сб. науч. тр.). - Донецк, 2003. - Т.2. - С.470-473.

5.Андрейченко А. В. Інноваційна діяльність - суть, види, фактори. Інноваційна політика держави // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.447-450.

6.Андрощук Г. Інноваційна діяльність в Україні: економічний механізм стимулювання /Головний консультант Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України. // Інтелект. власність. - 2000. - № 12. - С.23 - 30: портр.(авт.)

7.Власова А.М., Краснокутська М.В. Інноваційний менеджмент: навч.посібник. - К.:КНЕУ, 2011. - 92с.

8.Власова І. Особливості фінансування інноваційної сфери в розвинутих країнах / І. Власова// Вісник КНТЕУ. - 2014. - № 1, с. 36 - 46.

9.Возняк Г.В. Державне стимулювання інвестиційно-інноваційної сфери економіки України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.379-382.

10.Воротін В.Є. Державна інвестиційна політика та інноваційний механізм її реалізації в Україні // Наукові праці / Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К., 2002. - Вип.3: Інноваційний менеджмент: проблеми формування в умовах перехідної економіки. - С.29-32.