На основі наведеної в розділі 3.1 методології проведемо оцінку фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки в розрізі окремих областей України. Розрахований загальний фінансовий потенціал домогосподарств в розрізі територій за 2005-2010 рр. наведено в таблиці А 1 додатку А. Отримані результати свідчать, що більша частина фінансових ресурсів в цілому акумулюється в м. Київ, а також в східних і південних регіонах, які мають високий промисловий потенціал (Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Одеська області, АР Крим). Але якщо розглянути показник фінансового потенціалу домогосподарств на 1 особу або на 1 зайняту особу, то виявляється, що окремі регіони мають доволі стійкі позиції і мають суттєвий потенціал для зростання. Наприклад, АР Крим займає 7 місце по абсолютному значенню фінансового потенціалу домогосподарств, але в розрахунку на 1 особу це тільки 11 місце, а на 1 зайняту особу - взагалі 19. За останнім показним в десятку кращих регіонів потрапляють такі області як Івано-Франківська, Полтавська, Миколаївська, що мають невисоке значення абсолютного розміру фінансового потенціалу.

Лідерами по обсягу фінансового потенціалу суб'єктів господарювання є Київська, Дніпропетровська і Донецька області, які переважають інші окремо взяті регіони в кілька разів. Потенціал регіонів, які займають місця з 4 по 8 (Запорізька, Луганська, Харківська, Одеська, Полтавська області), складають групу територій з достатньо високим потенціалом. Можна побачити, що всі регіони-лідери фактично концентрують в собі основний промисловий потенціал України і належать до південних і східних регіонів країни, які є лідерами в цій сфері. Тому іншим регіонам значно складніше конкурувати з ними як з точки зору наявності необхідних природних ресурсів (які і виступили базою промислового розвитку регіонів-лідерів), так і вже сформованої промислової бази і трудових ресурсів. Отримані результати фінансового потенціалу суб'єктів господарювання представлено в таблиці А 2 додатку А

Результати проведених розрахунків абсолютних значень фінансового потенціалу банків в розрізі регіонів (табл. А 3 додаток А) свідчать, що Київська область із значним відривом випереджає інші регіони, перевищуючи за абсолютним значенням фінансового потенціалу банків наступні за рейтингом 4 регіони, що підтверджує той факт, що Київ (на який і припадає насправді майже весь потенціал області) є фінансовим центром країни. Такі диспропорції, очевидно, є несприятливими з точки зору розвитку фінансової системи країни і не призводить до формування передумов для вирівнювання територіального розвитку країни. Це лише сильніше поглиблює існуючі диспропорції, адже концентрація фінансового капіталу одночасно призводить до того, що левову частку кредитів як домогосподарства, так і суб'єкти господарювання отримують саме в цьому регіоні. Ще одним фактором, який призводить до формування дисбалансу, можна назвати і вищий рівень доходів населення саме столиці України. Відповідно можливості її населення щодо заощадження будуть вищими, а розміри отримуваних кредитів будуть більшими ніж в інших регіонах.

В той же час при проведенні розрахунку відносних показників фінансового потенціалу (на 1 особу і на 1 зайняту особу) позиції інших регіонів-лідерів (Донецької, Дніпропетровської, Одеської, Львівської областей, АР Крим) дещо змінюються. АР Крим втрачає свої позиції на користь таких областей як Полтавська, Миколаївська, Черкаська, Сумська, які є типовими регіонами із середнім рівнем розвитку і обсягу фінансового потенціалу. Тим не менш, їх спроможність генерувати фінансовий потенціал на 1 особу / 1 зайняту особу є значно вище ніж у лідируючої групи регіонів, а сама різниця між ними у цих відносних показниках є невеликою.

Результати проведених розрахунків абсолютних значень інвестиційної складової фінансового потенціалу в розрізі регіонів представлених в таблиці А 4 додатку А, свідчать про концентрацію інвестиційного капіталу в Київській області, а також достатньо високе його значення (у порівнянні з іншими регіонами) у Дніпропетровській області. Лише ще 3 області мали результат за підсумками 2010 року, який перевищував у гривневому еквіваленті 10 млрд грн (Харківська, Донецька, Львівська області).

Значна група областей (Чернівецька, Тернопільська, Кіровоградська, Чернігівська) взагалі не мають абсолютного значення притоку іноземних інвестицій вище 1 млрд грн, а більшість областей не перевищує і 5 млрд грн. Враховуючи той факт, що ці регіони і з точки зору промислового потенціалу, і з позиції фінансового потенціалу їх населення не займають провідних позицій (тобто не можуть розраховувати на отримання фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел), їм слід, принаймні, створювати умови, які привернуть увагу зовнішніх інвесторів і сприятимуть притоку капіталу для підвищення загального фінансового потенціалу областей.

Отримані результати розрахунків абсолютних значень експортної складової фінансового потенціалу в розрізі регіонів (таблиця А 5, додаток Д) свідчать про те, що половина регіонів мають від'ємне сальдо при здійсненні експортно-імпортних операцій, а найбільший внесок у це від'ємне сальдо здійснює Київська область. Навіть сумарне значення перших п'яти областей-лідерів (Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької, Полтавської областей) за показником чистого експорту не перекривають значення Київської області. Очевидним є те, що Україна в цілому залежить від промислово розвинених регіонів, в яких сконцентровані металургійні підприємства. Подібна обмеженість ставить країну в залежність від кон'юнктури на зовнішніх ринках, що може негативно позначитись на стані платіжного балансу держави. Необхідність проведення політики диверсифікації експортного потенціалу, сприяння розвитку інших підприємств, які будуть заміщувати імпортні товари вітчизняними аналогами, підтримка політики щодо залучення зовнішніх підприємств для відкриття виробництв в Україні, є тими завданнями, які повинні бути розв'язані у найближчій перспективі.

Зрозуміло, що чим більшою є кількість населення того чи іншого регіону, тим більша частка загальнодержавного фінансового потенціалу буде в ньому акумульована. Також є очевидним, що розподіл цієї складової фінансового потенціалу на 1 особу буде однаковим для всіх регіонів.

Що ж стосується розподілу загальнодержавного потенціалу в розрахунку на 1 зайняту особу, то серед лідерів відзначимо присутність областей західної України: Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Вінницька, Чернівецька. В той же час традиційні лідери - Київська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області, а також АР Крим, - зайняли останні місця в рейтингу загальнодержавного фінансового потенціалу у 2010 році. Поясненням цього з одного боку є те, що питома вага працюючого населення на західній Україні значно менша ніж в інших областях, тому і ця частка фінансового потенціалу в цих регіонах є більшою ніж в тих, де є великою і чисельність зайнятих, і загальна кількість населення. З іншого боку, відзначимо, що можна говорити про більшу ефективність західних регіонів з точки зору генерування фінансового потенціалу саме на 1 зайняту особу (таблиці А 6, додаток А).

Нажаль дані щодо доходів місцевих бюджетів за весь період, що аналізується, відсутні. Державне казначейство України пропонує відповідні показники лише за 2007-2010 рр. Тому обмежимось аналізом фінансового потенціалу місцевих органів влади України за цей період, розрахунки по якому наведено в таблиці А 7 додатку А. Як і за іншими показниками фінансового потенціалу найкращі значення має Київська, Донецька, Дніпропетровська області. Але що найбільш важливе - це не високі значення у областей-лідерів, а низькі значення у більшості регіонів. Так 15 областей мають абсолютні значення фінансового потенціалу, які менше 2000 млн грн, половина з яких не перевищує і 1500 млн грн. Така ситуація свідчить про обмежені можливості саме в розрізі цієї складової нарощувати фінансовий потенціал. Очевидно, що регіони не мають повноважень і самостійності у використанні тих фінансових ресурсів, які ними генеруються. Це ще більш очевидним стає при порівнянні фінансового потенціалу місцевих органів влади із іншими складовими фінансового потенціалу. Таблиця із підсумковими даними дає можливість оцінити незначний вплив фінансових ресурсів, які знаходяться у місцевих органів влади.

У більшості областей навіть обсяги зовнішніх інвестицій є більшими, не говорячи про те, що фінансовий потенціал домогосподарств або суб'єктів господарювання є більшим у 10-20 разів.

Таке несприятливе положення потребує необхідності радикального перегляду державної фінансової політики і надання місцевим органам влади більшої автономії і можливостей щодо розпорядженням фінансовими ресурсами регіонів. Існуюча ж система міжбюджетного вирівнювання, а також існуючий розподіл міжбюджетних трансфертів не лише не створюють передумов для фінансової самостійності регіонів, а, навпаки, призводять до їх повної залежності від центру. Зважаючи на те, що майже всі регіони України є дотаційними, говорити про фінансову незалежність регіонів України, на жаль, не доводиться.

Таким чином, можна запропонувати розділити регіони України за досягнутим фінансовим потенціалом на кілька груп, серед яких виділити регіони-лідери з високим фінансовим потенціалом (абсолютне значення перевищує 500000 млн грн), регіони з середнім фінансовим потенціалом (100000-500000 млн грн), регіони із низьким фінансовим потенціалом (до 100000 млн грн). Розрахунко Сумарного значення фінансового потенціалу території наведено у таблиці А 8 додатку А.

Рисунок 3.1 - Сумарний фінансовий потенціал регіонів України у 2010 р., млн грн.

В таблиці 3.2 здійснено такий розподіл. Областей з високим фінансовим потенціалом лише 3, а з середнім і низьким - по 11 представників. При цьому 4 області із низьким фінансовим потенціалом (Сумська, Хмельницька, Житомирська, Херсонська) знаходяться достатньо близько до встановлених граничних значень, що дає підстави сподіватись на їх перехід до групи регіонів із середнім фінансовим потенціалом у майбутньому.

Таблиця 3.2 - Розподіл регіонів України за абсолютним значенням їх фінансового потенціалу у 2010 р.

Рисунок 3.2 - Розподіл регіонів України за рівнем їх фінансового потенціалу у 2010 р.

Графічно даний розподіл представлено на рис. 3.2, що дозволяє визначити географічні особливості розподілу фінансового потенціалу. Очевидним є відставання північних і західних областей (за окремими виключеннями) від південних і східних територій. Київ, як столиця України, стягує на себе більшу частину фінансового потенціалу країни, але це суттєво не позначається на територіях, які мають спільні кордони з Київською областю. В той же час, Донецька і Дніпропетровська області, які мають високий рівень фінансового потенціалу, оточені областями, які мають середній фінансовий потенціал.

Якщо ж проаналізувати відносні показники фінансового потенціалу регіонів в розрахунку на 1 особу і на 1 зайняту особу, виявляється, що відрив лідерів хоча і зберігається, але він не такий значний. Більше того, розриви між регіонами суттєво скорочуються (рис. 3.3), хоча Київська, Донецька і Дніпропетровська області все рівно домінують над іншими.

Значна частка регіонів має значення фінансового потенціалу на 1 особу більше 100. Це Запорізька, Полтавська, Луганська, Одеська області. Близькі значення мають Харківська, Миколаївська, Черкаська області. Всі інші регіони знаходяться в межах значення фінансового потенціалу від 50 до 100.

В цілому очевидні диспропорції розвитку територій вимагають формулювання пропозицій, які б сприяли створенню умов для міжрегіонального вирівнювання. Хоча майже неможливо навіть у середньостроковій перспективі досягти значних результатів в цьому, але необхідність прийняття програм довгострокового розвитку є очевидною. Також важливим елементом має стати і більша самостійність у прийнятті рішень на регіональному рівні, особливо це стосується розпорядження наявними фінансовими ресурсами, проведенні самостійної політики щодо підвищення привабливості регіонів для зовнішніх інвесторів.

Рисунок 3.3 - Фінансовий потенціал регіонів на 1 особу, 2010 р.

Ще однією причиною, яка унеможливлює досягнення суттєвих результатів міжрегіонального вирівнювання у найближчій перспективі, є нерівний сформований фінансовий потенціал територій. Апріорі, промислово розвинені східні регіони будуть мати переваги перед західними. До того такі фактори, як наявні природні ресурси, корисні копалини, потенціал трудових ресурсів і їх кваліфікація тощо ставить одні регіони вище інших.

Але світовий досвід показує, що можливості для досягнення високих результатів економічного розвитку існують навіть при відсутності природних ресурсів, промисловості, достатньої кваліфікації трудових ресурсів. Такі країни як Швейцарія, Люксембург, Сінгапур, Південна Корея змогли стати провідними країнами світу, хоча і не мали задовільний стартових умов розвитку.

Розвиток методологічних засад оцінки фінансового потенціалу територій потребує застосування підходу щодо визначення орієнтирів, яких можуть досягати регіони в процесі його реалізації. Зрозуміло, що розрахунки, проведені в попередньому підрозділі, дозволяють лише мати уявлення про розмір фактичного фінансового потенціалу. При цьому не була врахована складова тіньового сектору економіки. До того ж, динаміка показника фактичного розміру фінансового потенціалу свідчить про його суттєве зростання протягом останніх років, а отже важливим є те, яких саме величин він може досягти і які цілі мають стояти перед державою в процесі розробки фінансової політики. Фактично мова йде про визначення конкретних величин фінансового потенціалу, які необхідно досягти в процесі подальшого розвитку економіки, які будуть враховувати цілі тактичного і стратегічного розвитку держави.

Застосування розрахованих значень коефіцієнтів дають наступні результати щодо орієнтирів майбутнього розвитку (2010 рік взятий за базу розрахунків) (таблиця А 9, додаток А).

Отримані значення свідчать про те, що Україна для їх досягнення повинна докласти чималих зусиль, а реалізація потенціалу буде залежати від всебічного розвитку всіх його складових елементів. Майже половина від загальної кількості регіонів за абсолютним показником фінансового потенціалу не перевищують і 50% його середнього значення по Україні. Очевидно, що такі передумови ускладнюють досягнення прийнятних результатів у короткостроковій перспективі, принаймні беручи до уваги, що цільові показники тактичного (kt1, kt2) і стратегічного розвитку (ks) мають бути збільшені у 3,5 рази, 6,6 рази і 15,8 рази відповідно.

Важливими мають стати і орієнтири фінансового потенціалу на 1 особу і на 1 зайняту особу (таблиця А 10, додаток А).

Отримані результати свідчать про те, що більшість регіонів України за показником фінансового потенціалу розвитку на 1 особу суттєво відстають від середнього значення по країні. Лише кілька областей (Київська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Полтавська) перевищують даний показник. Але в той же час відзначимо, що настільки великих розривів між регіонами як по абсолютному показнику не спостерігається. По-перше, всі регіони перевищують 50% середнього значення показника. По-друге, лише Київська область перевищує середній показник більше ніж у 2 рази, а всі інші регіони-лідери знаходяться в межах 100-150% його значення. По-третє, окремі області є більш ефективними з точки зору генерування фінансового потенціалу саме на 1 особу (Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Волинська, Херсонська), хоча і не мають лідируючих позицій по абсолютному значенню.

Що ж стосується показника фінансового потенціалу розвитку на 1 зайняту особу, то за ним 20% регіонів заходу України (Чернівецька, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська, Житомирська області) не перевищують і 60% середнього значення. Значно покращили свої позиції у рейтингу у порівнянні із абсолютним значенням показника фінансового потенціалу Волинська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Сумська області. В той же час суттєво погіршились позиції АР Крим, Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Львівської, Харківської, Хмельницької, областей.

Виходячи із сформульованих вище обмежень і припущень були проведені розрахунки чистого фінансового потенціалу, представлені в таблиці А 11 додатку А.

Відзначимо, що внесок кожної зі складових є умовним (на відміну від розрахунків загального фінансового потенціалу), адже значення окремих з них коригувались в більшій мірі, залишаючи інші незмінними.

Позиції регіонів суттєво не змінились у порівнянні із загальним показником фінансового потенціалу, лише окремі області втратили або набули 1-2 позиції в загальному рейтингу. Це є цілком нормальним явищем, адже коригування загального фінансового потенціалу здійснювалось майже за однаковими пропорціями.

Порівняння отриманих результатів розрахунків чистого і загального фінансового потенціалу, як абсолютних, так і відносних значень (на 1 особу і на 1 зайняту особу) здійснено в таблиці А 12 додатку А.

Чистий фінансовий потенціал складає лише 55% від значення загального фінансового потенціалу в цілому по Україні. В той же час більшість регіонів втратила лише до 25-35%, але факт того, що регіони, які займали вищі місця в рейтингу за показником фінансового потенціалу, втратили більше 50-60%, призвів до ситуації, коли відношення чистого фінансового потенціалу до загального виявилось настільки значним.

Показники втрат фінансового потенціалу на 1 особу і на 1 зайняту особу не відрізняються суттєво від втрат за абсолютним показником. Різниця за окремими регіонами складає лише кілька відсоткових пунктів. Відзначимо таку особливість, що за відносними показниками чистого фінансового потенціалу регіони України не відрізняються настільки суттєво як за абсолютними значеннями, що в цілому може свідчити про можливості вирівнювання регіонального розвитку, а також про близьку ефективність використання трудових ресурсів територій.

Висновки