Екологічно-орієнтовані стратегії управління соціально-економічним розвитком території

0,046

0,046

0,046

7. Збитки від знищення або погіршення якості рекреаційних зон

0,000

0,000

0,000

0,000

0,000

0,000

0,000

0,000

0,000

8. Витрати на ліквідацію аварії

0,090

0,042

0,171

0,108

0,021

0,167

0,018

0,199

0,218

Разом

10,920

22,820

36,059

8,182

15,315

18,367

3,022

4,634

17,383

Експрес - метод визначення еколого- економічного збитку від катастроф техногенного характеру застосовується для проведення оперативних розрахунків величини збитку при мінімальному обсязі вихідної інформації.

Розрахунковий принцип визначення еколого-економічного збитків експрес- методом зводиться до виразу:

, (1.7)

де yi - питомий збиток; S - площа зони активного ураження; сi - щільність реципієнтів; - регіональний поправочний коефіцієнт для i-го реципієнта, що характеризує відхилення обласних збиткоутворюючих показників від середніх по Україні; - маса j- го викиду.

З метою апробації експрес методу були прораховані еколого-економічні збитки запропонованим методом та пореципієнтним методом для умовної аварії за 9 економічними районами. Результати оцінки викладені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 - Порівняльна оцінка розрахунків еколого-економічного збитку методами експрес оцінки та комплексним методом, млн. грн.

Економічний район	Експрес метод	Комплексний метод	Відхилення
Північно-Східний	16,428	16,492	0,39%
Центральний	22,858	22,820	0,17%
Придніпровський	35,996	36,059	0,18%
Північно-Західний	8,100	8,182	1,01%
Донецький	33,046	30,630	8%
Карпатський	18,419	18,367	0,29%
Причорноморський	3,015	3,022	0,23%
Подільський	4,638	4,634	0,07%
Столичний	17,378	17,383	0,03%

Входячи з таблиці можна зробити висновок, що відхилення при розрахунку різними методами складає до 8%, що говорить про те що визначення еколого-економічного збитку від катастроф техногенного характеру експрес методом є співставним та достовірним [89].

Управління екологічними ризиками транскордонного впливу є не тільки необхідним, але й корисним. Оскільки своєчасне оповіщення про можливі негативні події й наслідки може знизити можливі економічні втрати або прийняти необхідні дії по запобіганню можливих загроз.

Основними перевагами управління екологічними ризиками транскордонного впливу є: розширення бази знань країн партнерів й інформації про наявність можливих джерел ризику; збільшення набору доступних стратегій і забезпечення економічно вигідних рішень; облік помилок і уроків минулого ,для запобігання можливих негативних наслідків для навколишнього природного середовища; створення транскордонної комунікаційної системи оповіщення; управління екологічними ризиками транскордонного впливу в умовах дефіциту фінансових ресурсів дозволить розподілити ризики й ресурси (за рахунок спільного фінансування винуватцем можливого ризику й сусіда наслідку, що отримує можливий екологічний ризик, можна запобігти або знизити екологічний ризик до прийнятного рівня); розподіл користі й витрат ( у випадку, коли винуватець сплачує компенсацію. На прикладі Фінляндії й Росії компенсація фінською стороною за скидання додаткового об'єму води у ріки Росії, що перебуває нижче за течією , за втрату гідроенергії) [14]; створення єдиної моніторингової бази стану навколишнього середовища дозволить підвищити об'єктивність процедур оцінки впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і, як наслідок, створення адекватного механізму матеріального відшкодування.

Одним із шляхів попередження виникнення ризиків транскордонного впливу є можливість впровадження системи внутрішньої торгівлі викидами в Україні. Основними засадами системи внутрішньої торгівлі викидами (національної системи торгівлі викидами) є те, що кожне європейське промислове підприємство, яке відповідає вимогам Схеми Торгівлі Викидами EU ETS (механізм регіональної торгівлі одиницями викидів вуглецевого газу (та еквівалентних газів), який встановлює зобов'язання операторів джерел викидів, які підпадають під дію EU ETS, проводити систематичний моніторинг та звітувати про такі викиди, а також мати та здавати в кінці кожного звітного року відповідну кількість дозволів на викиди CO2, що відповідає реальним підтвердженим викидам в цей період, при розрахунку 1 дозвіл = 1 тонна CO2), отримує певну кількість сертифікатів на викиди парникових газів. Якщо деякі підприємства здатні зменшувати шкідливі викиди, наприклад, шляхом технологічних новацій, то вони можуть продавати залишкові сертифікати іншим фірмам, які перевищують норми наданого їм ліміту. Аналогічно, невикористані внаслідок зниження виробництва сертифікати можуть бути продані. Таким чином ініціюється національний, а згодом, і європейський ринок сертифікатів, який з точки зору економічної теорії є одним із найкращих методів регулювання ринку[78].

Важливими аспектами при запровадженні схеми торгівлі викидами (СТВ) в Україні мають стати:питання прозорості функціонування СТВ; застосування стандартів ЄС і прикладів функціонування СТВ Євросоюзу в Україні; запозичення керівних принципів моніторингу та звітності СТВ ЄС; адекватні амбіції України щодо встановлення межі (лімітів) на викиди парникових газів, що призводять до реального скорочення викидів в Україні; зрозумілий та чіткий моніторинг та перевірка під час функціонування СТВ в Україні;незалежні перевірки розрахунку викидів парникових газів в Україні; фінансування заходів із «жорсткого озеленення», оскільки саме ці проекти призводять до скорочення викидів парникових газів;створення правової бази для функціонування СТВ, прийняття нового закону Верховною Радою України, який би встановлював основи функціонування схеми торгівлі викидами в Україні; врегульовання порядку видачі дозволів на викиди парникових газів в Україні; створення умов для уникнення конфлікту інтересів у процесі регулювання, реалізації і контролю за реалізацією СТВ в Україні (нормативне регулювання, імплементація, та контролюючі повноваження повинні бути розподіленими між різними органами та гілками влади); залучення різних гілок влади, міністерств, органів на місцях, контролюючих органів до реалізації СТВ в Україні; встановлення відповідальності за порушення законодавства при реалізації СТВ в Україні; визначення конкретного урядового органу, відповідального за реалізацію СТВ в Україні та передбачення персональної відповідальності державних службовців за порушення правових норм у сфері функціонування СТВ; забезпечення участі громадськості в процесі прийняття рішень в сфері імплементації СТВ; доступ громадськості до інформації про функціонування СТВ в Україні, включаючи інформацію про продаж квот на викиди парникових газів, суми залучених коштів від продажу квот, розподіл надходжень між різними галузями економіки та підприємствами, порядок видачі дозволів на викиди парникових газів і т.д. [7].

1.6 Управління експортно-імпортним потенціалом регіону в системі еколого-економічної безпеки

В умовах інтернаціоналізації комерційно-господарської діяльності виникає необхідність розроблення дієвого механізму регулювання експортно-імпортних операцій з урахуванням екологічного фактора. Проблемам урахування екологічного фактора при оцінці економічного потенціалу регіону в системі еколого-економічної безпеки присвячені численні праці вітчизняних та закордонних авторів, таких Архіпов А. [6], Балацький О. [25], Бараннік В. [51], Варналій З. [19], Геєць В. [24], Герасимчук З. [133], Городецький А. [6], Данилишин Б. [33], Дергачова В. [38], Жаліло Я. [51], Жарова Л. [24], Кваснюк Б. [24], Ковалевська Ю. [67], Кравців В. [69], Лицур І. [17], Михайлов Б. [6], Мунтіян В. [24], Скрипчук П. [108], Хвесик М. [122], Хлобистов Є. [123, 124]. Разом із тим подальших досліджень потребують питання, що стосуються проблем управління експортно-імпортним потенціалом території з урахуванням вимог національної еколого-економічної безпеки.

Урахування вимог національної еколого-економічної безпеки в управлінні експортно-імпортним потенціалом регіону являє собою доволі складне та комплексне завдання. З одного боку вирішення цього завдання потребує детального вивчення усіх питань, що пов'язані з управлінням економічним потенціалом регіону, а з іншого - перегляду і корегування стратегії економічного розвитку регіону з урахуванням вимог національної еколого-економічної безпеки.

Уконтексті пошуку напрямів трансформації системи управління експортно-імпортним потенціалом території з урахуванням вимог національної еколого-економічної безпеки необхідно концентрувати увагу на досліджені еколого-економічних взаємозв'язків між елементами інституціональної, соціально-економічної та екологічної підсистем регіону.

При визначенні економічного ефекту від експортно-імпортних операцій, як правило, не враховується їх негативний вплив на навколишнє природне середовище. Разом з тим, економічний ефект від експортно-імпортних операцій повинен зіставлятися з витратами, що виникають внаслідок погіршення стану довкілля.

Вплив експортно-імпортних операцій, які здійснюються в Сумській області, на стан навколишнього середовища регіону необхідно розглядати в системі «виробництво - споживання - навколишнє середовище».

Економічну оцінку впливу експортно-імпортних операцій на навколишнє природне середовище з урахуванням обсягу кожного окремого імпортного й експортного товарного потоку можна здійснювати за формулою [31, с. 139]:

, (1.8)

де - екологічна ємність експортно-імпортних операцій, тис грн; - екологічна ємність i-го експортного потоку, тис грн; - екологічна ємність j-го імпортного потоку, тис грн; , , , , , , , , , , , , , , , , , , , - екологічна ємність експорту та імпорту продукції сільського господарства, добувної, харчової, хімічної промисловості, неметалевої мінеральної продукції, металургійної продукції, машин і устаткування, будівельних, транспортних послуг і продукції інших видів відповідно, тис грн.

Урахування в системі економічних розрахунків впливу експортно-імпортних операцій на навколишнє середовище дозволяє оптимізувати їх товарну структуру. З одного боку, це сприяє оптимізації виробництва певних видів продукції, а з іншого - відкриває можливості оптимізації споживання природних ресурсів, що можуть включати ресурсозбереження і вибір альтернативних їх видів. Вирішення такого кола питань здатне впливати на ефективність здійснення експортно-імпортних операцій і надає можливість повністю виключити з товарної структури експорту-імпорту екологічно небезпечні види товарів та послуг. Це дозволяє у кілька разів зменшити антропогенне навантаження на навколишнє середовище (зменшити споживання ресурсів, перейти на використання технологій, що, у свою чергу, дозволяють зменшити рівень забруднення навколишнього середовища під час виробництва і споживання товарів та послуг). Економічні інструменти екологізації експортно-імпортних операцій націлені на стимулювання саме таких напрямів розвитку національної економічної системи.

Результати проведеного дослідження дозволили зробити такі висновки [30, с.14-16; 31, с.141-144; 25, с.13-15]:

1. У результаті аналізу специфіки та співвідношення між такими поняттями як «міжнародні економічні відносини», «зовнішньоекономічна діяльність», «експортно-імпортні операції» встановлено, що між цими поняттями існує взаємозв'язок як між цілим та частковим. Для забезпечення екологічної безпеки країни необхідно провести екологізацію експортно-імпортних операцій. Під екологізацією експортно-імпортних операцій розуміється процес цілеспрямованих перетворень у системі зовнішньоекономічних відносин, що забезпечують зменшення антропогенного навантаження та підтримку екологічної рівноваги в регіоні. Це надає можливість обґрунтувати необхідність формування організаційно-економічного механізму екологізації експортно-імпортних операцій та проаналізувати підходи щодо її здійснення.

2. Регіональна еколого-економічна безпека є важливою складовою національної безпеки держави і багато у чому залежить від стану міжнародних економічних відносин України. Саме тому надійне забезпечення національної безпеки України, на нашу думку, потребує екологізації управління експортно-імпортним потенціалом регіону, яка має враховувати національні еколого-економічні інтереси.

3. У цілому урахування вимог еколого-економічної безпеки регіону призведе до структурної перебудови соціально-економічної підсистеми регіону у напрямі її екологізації. А саме: до формування раціональної та екологічно збалансованої просторової структури економіки регіону; розвитку ефективних конкурентоздатних напрямів економічної діяльності; раціонального використання трудових ресурсів; вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів; досягнення регіональної збалансованості інтересів охорони природного середовища та соціально-економічного розвитку; покращення демографічної ситуації; збільшення тривалості життя населення регіону; покращення стану навколишнього природного середовища; підвищення показників валового регіонального продукту.

4. Коригування показника зовнішньоторговельного сальдо, при визначенні валового регіонального продукту, враховує економічну оцінку екологічної ємності експортно-імпортних операцій, які здійснюються на даній території. Так, негативний вплив експортно-імпортних операцій на стан навколишнього середовища в Сумській області оцінюється приблизно в 1255,59 млн. грн. Частково він компенсується за рахунок екологічних платежів, пред'явлених суб'єктам господарювання за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища, штрафів, позовів про відшкодування економічного збитку, заподіяного внаслідок порушення чинного природоохоронного законодавства України. Проте значна частина антропогенного навантаження експортно-імпортних операцій, приблизно 1177,08 млн. грн, залишається некомпенсованою.

5. Спеціальний екологічний митний тариф може розглядатись як ефективний економічний інструмент екологізації експортно-імпортних операцій. За нашими розрахунками, він становить від 0,025 до 0,358 грн на 1 грн вартості експортного або імпортного товарного потоку, що сприятиме збільшенню зовнішньоторговельного сальдо Сумської області до рівня 2025,81 млн. грн.

6. Виділяються такі основні переваги впровадження спеціального екологічного митного тарифу: по-перше, спеціальний митний тариф, який враховує екологічний фактор, може бути використаний для розвитку екологічно орієнтованих стратегій здійснення експортно-імпортних операцій; по-друге, такий тариф може бути використаний для розвитку загальної адаптивної стратегії регулювання обсягів експортно-імпортних операцій з метою попередження невизначеності їх дії на стан елементів навколишнього природного середовища.

7. Проведені розрахунки, що характеризують управління використанням експортно-імпортного потенціалу у системі еколого-економічної безпеки регіону на прикладі Сумської області за період з 1996 р. до 2012 р. Як показують проведені розрахунки, оптимальний з точки зору забезпечення еколого-економічної безпеки регіону обсяг зовнішньоторговельних операцій, наприклад, у 2012 р., повинен був сягати приблизно 14 814, 184 млн. грн при обсягах експорту - 8 888,510 млн. грн та імпорту - 5 925,674 млн. грн, забезпечуючи при цьому максимально можливе за даних умов господарювання сальдо зовнішньої торгівлі у розмірі 2 962,836 млн. грн. Нами було скориговано загальну структуру експортно-імпортних потоків Сумської області з урахуванням вимог еколого-економічної безпеки регіону. Так, для забезпечення еколого-економічної безпеки регіону частка у структурі експортних товарних потоків, наприклад, продукції машинобудування, порівняно з існуючою повинна збільшитися з 32,02% до 54,02% від загального обсягу експорту, а продукції добувної промисловості навпаки зменшитися з 5,13% приблизно до 0,22% від загального обсягу експорту. Було визначено динаміку таких показників, як обсяги експорту та імпорту, антропогенні навантаження від використання експортно-імпортного потенціалу, ВРП без та з врахуванням екологічної складової за період з 1996 р. до 2012 р., та спрогнозовано тенденції зміни цих показників на період до 2020 року. Причому економічний ефект від екологоорієнтованого управління використанням експортно-імпортного потенціалу Сумської області становить від 697,0 млн. грн до 2435,1 млн. грн. Запропонований нами науково-методичний підхід до управління використанням експортно-імпортного потенціалу регіону, який враховує економічну оцінку рівня еколого-економічної напруженості, доцільно використовувати при обґрунтуванні стратегії збалансованого розвитку як окремих регіонів, так і країни у цілому.

1.7 Кластерний підхід до управління соціально-економічним розвитком території

Необхідною умовою виходу України з фінансової та економічної кризи є вирішення завдань, щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Досвід розвитку провідних країн світу свідчить, що підвищення конкурентоспроможності економіки можна досягти лише шляхом переходу на інноваційну модель розвитку, кінцева мета якої полягає в покращенні добробуту громадян за рахунок прискорення темпів економічного зростання.Традиційний розподіл економіки на сектори став неактуальним, набули значного поширення принципи взаємодії та співробітництва в мережі будь-якої галузі людської діяльності - науці, промисловості, транспорті, сільському господарстві тощо, а мережева економіка об'єднала у кластери технології, інфраструктуру, людські ресурси тощо.

Кластер є прикладом системи виробництва, що функціонує в умовах глобальної конкуренції. Концепція «кластеру» використовується у різноманітних цілях: підвищення конкурентоспроможності малих та середніх підприємств, проведення допоміжних колективних досліджень, раціоналізація промисловості, впровадження системи управління навколишнім середовищем тощо.

Особливість еколого-орієнтованого транспортно-логістичного кластеру полягає у вирішенні двох основних завдань: економічної (підвищення ефективності логістичної діяльності) та екологічної (забезпечення раціонального використання природних ресурсів, зменшення негативного впливу логістичної діяльності на навколишнє природне середовище). Для вироблення ефективної стратегії екологічно-орієнтованого управління логістичними процесами всі екологічні аспекти мають бути включені в загальне планування і в процес прийняття рішень.

Під еколого-орієнтованим транспортно-логістичним кластером (ЕОТЛК) слід розуміти - сконцентроване на певній території об'єднання суб'єктів господарювання, які спеціалізуються на наданні логістичних послуг, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій, що використовують логістичний сервіс, та забезпечують ефективне управляння логістичними процесами на основі реалізації принципів сталого розвитку.

Для реалізації екологічно-орієнтованої стратегії управління соціально-економічним розвитком території на основі використання кластерного підходу необхідно здійснити вибір стратегічних одиниць і ланцюгів суміжних галузей, які забезпечують розвиток регіональних стратегічних пріоритетів, визначених рішенням органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Процес інтеграції ізольованих підприємств у кластер, що базуються на соціально-економічних ресурсах та співпраці суб'єктів господарювання області доцільно провести в два етапи.

На першому етапі утворюється асоціація - проміжна форми об'єднання суб'єктів господарювання, яка добровільно погоджуються проводити свою діяльність, спираючись на ідеологію співпраці. На другому етапі асоціація перетворюється в повноцінний кластер.

Створення ЕОЛК передбачає наступні кроки: 1) виникнення ідеї та обґрунтування необхідності створення кластеру; 2) визначення регіону (території) для створення кластеру на основі оцінки його конкурентного потенціалу в логістичній сфері; 3) розробку організаційної структури кластеру; 4) формування системи управління ЕОЛК; 5) оцінку ефективності функціонування кластеру.

Мета створення ЕОТЛК полягає в управлінні логістичними процесами ефективним сучасним способом з метою просування на ринок якісного транспортно-логістичного обслуговування з найменшою шкодою навколишньому природному середовищу. Масштаби діяльності ЕОТЛК можуть охоплювати місто, район, область чи країну [66].

Створенню ЕОТЛК сприяє можливість залучення екологічних (зелених) інвестицій. Державне агентство екологічних інвестицій займається розглядом та схваленням проектів екологічних інвестицій, обсяг коштів може становити від 1,5 до 50 млн. Євро на проект і складати від 15 до 100% необхідних інвестицій в залежності від типу проекту.

Схематично регіональний еколого-орієнтований транспортно-логістичний кластер можна розглянути у вигляді системи взаємодії ядра кластера та зовнішнього і внутрішнього середовищ (рис. 1.4).

Ефективне управління логістичними процесами на основі кластерного підходу з урахуванням екологічного фактору сприятиме досягненню конкурентоспроможності на національному і регіональному рівнях за рахунок мінімізації логістичних витрат та зниженню антропогенного навантаження на довкілля за рахунок координації напрямків руху, в тому числі холостих пробігів, обсягів перевезень, впровадження інтегрованих постачань тощо.

Серед найбільш значних статей витрат на діяльність кластеру слід відмітити: витрати на створення кластеру, витрати на розвиток інфраструктури та її підтримку та витрати на окремі проекти і програми кластеру. Джерелами фінансування логістичного кластеру можуть бути власні (головних підприємств кластеру, фінансових установ - учасників кластеру) або залучені кошти, кошти державних чи місцевих бюджетів, кошти венчурних фондів, інвестиції підприємств та організацій, гранти міжнародних організацій (ЄС, ЮНІДО, ОЕСР) та інші.

Рисунок1.4 -Регіональний еколого-орієнтований транспортно-логістичний кластер

Формування еколого-орієнтованих транспортно-логістичних кластерів, стане ефективним інструментом підвищення конкурентоспроможності національної економіки та забезпечить раціональне природокористування. Інтеграція та організація логістичних процесів сприятиме мінімізації витрат і підвищенню управлінського контролю, а також зменшить їх вплив на навколишнє природне середовище.



2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІальною одиницею

2.1 Проблеми забезпечення еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею

На сьогодні однією з найважливіших проблем соціо-економічного розвитку території є необхідність екологізації системи управління на макро- і мікрорівні. При цьому екологічний фактор повинен бути в кожній функції управління, в кожному управлінському рішенні виконавчої влади та органів самоврядування. Це обумовлюється існуючою концепцією сталого екологічно збалансованого економічного розвитку.

Еколого-орієнтоване управління адміністративно-територіальними одиницями відбувається через процеси екологізації системи управління різного рівня, що досліджені у працях [46, 47, 101, 121, 82, 11, 44, 65].У праці [23] Гаврилов П. Є. під екологізацією управління в регіональному розрізі визначаєпроцес перетворення системи управління регіоном у напрямку її орієнтації на вирішення екологічних проблем та забезпечення практичної реалізації екозбалансованої та екобезпечної виробничої діяльності регіону у взаємозв'язку з інтересами зовнішніх та внутрішніх суб'єктів господарювання.

Аналіз проблем екологізації системи управління дозволяє виявити їх системний характер та взаємозв'язок (рис. 2.1).

Існує низка досліджень щодо проблем розвитку адміністративних одиниць, у яких вітчизняні й зарубіжні науковці дають свої визначення категорії «адміністративно-територіальна одиниця» [70, 110, 72, 90, 116, 107, 56, 100, 41], зокрема звертаючи увагу на те, що в сучасній науковій економічній літературі адміністративно-територіальна одиниця ототожнюється з регіоном, дослідженню котегорійно-понятійного апарат

у «регіон» присвячена також велика кількість праць [20, 15, 16, 26, 36, 71, 79, 81, 96, 98, 128, 139].

Рисунок 2.1 -Проблеми екологізації території

Деякі вчені розуміють під екологічно-орієнтованою системою управління передусім екологічний аспект діяльності території та безпосередньо екологічно безпечне управління сучасною економікою (табл. 2.1).



Таблиця 2.1 - Наукові підходи до визначення сутності еколого-орієнтованої системи управління та її структурних елементів

Автор, визначення	Сутність	Принципові складові	Структурні елементи
Уварова Г. Г. [118] Екологічно орієнтоване управління	Екологічно безпечне управління сучасною економікою, передусім виробництвом, управління процесами зміни екологічного стану в рамках суспільства, країни, регіону, міста, району, підприємства. Базується на оцінці граничного навантаження на дов-кілля, визначенні необхідних і допустимих темпів економічного зростання й здатності середовища відновлювати свої якості	Оцінка граничного навантаження на довкілля, визначення необхідних і допустимих темпів економічного зростання і здатності середовища відновлювати свої якості	Екологічно безпечне управління економікою, виробництвом, управління екологічними процесами, екологічним станом країни, регіону, міста, району, підприємства.
Садеков А. А. [105] Еколого-орієнтоване управління	Формує і стимулює до руху ресурси підприємства для досягнення економічних цілей, що взаємозв'язані із цілями раціонального природокористування й екологічно сталого розвитку. Ґрунтується на принципах раціонального природокористування й охорони навколишнього природного середовища	Раціональне природокористування й охорона навколишнього природного середовища	Взаємозв'язки між економічними цілями та цілями раціонального природокористування й екологічно сталого розвитку
Решетнікова І. Л. [99] Еколого-орієнтоване управління торговельним підприємством	Частина загальної системи управління метою якої є забезпечення досягнення поставлених економічних цілей щодо здійснення торговельних процесів із дотриманням принципів економіки природокористування й ОНПС	Дотримання принципів економіки природокористування й охорони навколишнього середовища.	Торговельні процеси із дотриманням принципів економіки природокористування й охорони навколишнього середовища.
Ященко Б. В. [135] Екологізація системи управління	Процес прийняття управлінських рішень, які через здійснення функцій прогнозування, планування, організації, оперативного регулювання, контролю та економічного аналізу забезпечують вимоги екологічної безпеки. Екологізація системи управління передбачає створення еколого-орієнтованої структури управління, екологізацію функцій управління та економічних відносин між підрозділами підприємства	Забезпечення вимог екологічної безпеки створення еколого-орієнтованої структури управління, екологізація функцій управління та економічних відносин між підрозділами	Функції прогнозування, планування, організації, оперативного регулювання, контролю та економічного аналізу, що забезпечують вимоги екологічної безпеки
Лук'янихін В. О., [80], Петрушенко М. М. Еколого-орієнтоване управління	Цілеспрямований вплив керівної системи підприємства на його зовнішні та внутрішні організаційні процеси за допомогою системи соціо-технічних методів з метою підвищення якості навколишнього середовища	Підвищення якості навколишнього середовища	Системи соціо-технічних методів, що функціонують у контексті підвищення якості навколишнього середовища
Тур О. М. [117] Еколого-орієнтований розвиток	Розвиток, що сприяє встановленню оптимальних параметрів соціо-еколого-економічної системи, які не загрожують її цілісності та створюють можливості для динамічного розвитку і встановлення рівноваги між потребами суспільства та обмеженнями природного середовища. Такий розвиток повинен забезпечувати збереження асиміляційного потенціалу навколишнього природного середовища для теперішнього і прийдешніх поколінь людства	Встановлення рівноваги між потребами суспільства і обмеженнями природного середовища; збереження асиміляційного потенціалу навколишнього природного середовища для теперішнього і прийдешніх поколінь людства	Параметри соціо-еколого-економічної системи
Чернова Т. Л. [203, с. 3] Еколого-орієнтоване управління розвитком території	Процес прийняття управлінських рішень, які через реалізацію функцій аналізу, прогнозування, планування, організації, регулювання та контролю забезпечують екологічну безпеку виробничої діяльності на основі паритету екологічних, соціальних і економічних цінностей	Забезпечення екологічної безпеки виробничої діяльності на основі паритету екологічних, соціальних і економічних цінностей	Функції аналізу, прогнозування, планування, організації, регулювання та контролю
Шевчук В. Я. [48] Еколого-орієнтоване управління	Системна складова загальної системи управління, що має на меті здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей і яка містить організаційну структуру, діяльність із планування, функціональні обов'язки, відповідальність, методології та методи, процедури та ресурси, а також професійно підготовлені кадри	Здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей	Організаційна структура, діяльність із планування, функціональні обов'язки, відповідальність, методології і методи, процедури та ресурси, професійно підготовлені кадри

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою - адміністративно-територіальний устрій (поділ), відповідно до якого, згідно зі ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України становлять такі адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища та села.Ці територіальні одиниці розрізняються затрьома ознаками:1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села); 2) за своїм статусом - на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України _на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь) [95].

У відповідності до даного поділу доцільно визначити структурні елементи еколого-орієнтованої системи управління адміністративно-територіальною одиницею. Зокрема, для еколого-орієнтованому управління характерні функції управління, процеси управління, взаємозв'язки різних рівней управління (рис. 2.2).



Рисунок2.2 - Рівні формування системи еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

Розвиток теорії та практики формування еколого-орієнтованої системи управління на рівні конкретної адміністративно-територіальної одиниці потребує дослідження проблем, що перешкоджають створенню такої системи.

До загальних проблем у сфері екологічного управління потрібно віднести такі, як відсутність в Україні нормативно-законодавчого підґрунтя, яке б повністю відповідало вторинному законодавству ЄС в галузі охорони довкілля, а саме: 1) в напрямі свободи доступу до екологічної інформації; 2) у напрямі оцінки впливу на довкілля.

Крім виокремлених основних проблем у сфері екологічного управління на державному рівні, необхідно зазначити неспроможність нинішніх економічних стимулів примусити забруднювачів змінити модель виробництва. Функції економічного стимулювання дотримання екологічних вимог ще недостатньо розвинені й не в змозі примусити підприємства-забруднювачів змінювати технології виробництва на природозахисні. Інституційна і функціональна модернізація потребує значної професійної підготовки й переорієнтації управлінського персоналу та керівників, які відповідають за ухвалення рішень.

Екологічні програми є засобом реалізації національної екологічної політики. На жаль, ухвалена у 2003 р. «Комплексна програма реалізаціїна національному рівні рішень, затверджених наВсесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) на 2003-2015 роки» не виконується. Обмежено мінімальним є виконання цільовихекологічних програм: Національної програмиекологічного оздоровлення басейну р. Дніпратаполіпшення якості питної води, Загальнодержавної програми охорони й відтворення довкілля Азовського та Чорного морів, Програмирозвитку водопровідно-каналізаційного господарства, Державної програми «Ліси України»,Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. та інших. Загалом із проаналізованих у дослідженнях [60] міжнародних правових документів у галузі довкілля, кількість яких налічує 102 документи, близько 30 не підписано та не набрало чинності, 48 не підписано та з тих, що підписано, більше 10 не набрало чинності.

Найгострішою проблемою реалізації потенціалу в усіх зазначених програмах є нестача фінансування.Вони передбачають більше заходів, ніж можутьбути профінансовані з бюджетного природоохоронного фонду, а інші механізми фінансуванняне задіяні.Практично відсутня інформація щодопроцесу реалізації й результативності всіх затверджених національних і загальнодержавних програм. Це унеможливлює мобілізацію потенціалуміжнародних, національних і державних екологічних програм. Отже, потрібно переглянутипріоритети виконання екологічних програм і задіяти нові механізми їх фінансування.

Утім, крім окреслених вище проблем забезпечення еколого-орієнтованої системи управління, на особливу увагу також заслуговують проблеми в галузі екологічного управління, що виникають у зв'язку з функціонуванням та будовою організаційної структури управління.Існуюча структура державного управління в галузі охорони природного середовища в Україні має три основні рівні: державний (органи загального державного управління та органи спеціального державного управління), самоврядний (органи місцевого самоврядування, органи регіонального та місцевого рівнів) і громадський (органи загальнодержавні, регіональні та місцеві).

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України), що утворене 9 грудня 2010 року шляхом реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

До основних недоліків у системі державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища можна віднести такі: 1) однією із найголовніших причин зростання масштабів екодеструктивного впливу господарської діяльності на довкілля є недостатня узгодженість дій державних і місцевих органів влади в галузі природоохоронної діяльності; 2) в Україні домінує державна система управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, у свою чергу, в більшості країн ЄС це прерогатива місцевих органів влади, а панівною концепцією екологічного управління центральних органів влади є запобігання забрудненню екосистем, гармонізація взаємодії суспільства і природи, відтворення екологічної рівноваги, екологічне оздоровлення та екологічна безпека; 3) особливістю України є наявність значної кількості депресивних регіональних територій зі значною екологічною деградацією. Така особливість не враховується як пріоритетна в регіональній екологічній політиці. Екологічне оздоровлення й відтворення депресивних територій мають стати головним пріоритетом регіональної екологічної політики та управління; 4) нинішня адміністративно-інституційна структура державного екологічного управління є переважно централізованою з дублюванням функцій на регіональному та місцевому рівнях. Це часто призводить до конфліктів і безвідповідальності. Функції і відповідальність державного управління мають бути перерозподілені на національному рівні.

Передусім необхідно звернути особливу увагу на систему управління в галузі охорони навколишнього природного середовища саме на адміністративно-територіальному рівні. Тут потрібно відзначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року № 159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» були ліквідовані територіальні управління ОНПС. З метою забезпечення передачі повноважень від територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям у місцевих держадміністраціях створили структурні підрозділи екології та природних ресурсів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.2013 року № 338 «Про збільшення граничної чисельності працівників обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій» та Постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 № 606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в м. Києві та Севастополі державних адміністрацій».

Таким чином, підсумовуючи наведене вище, можемо констатувати, що зазначені проблем перешкоджають утворенню еколого-орієнтованої системи управління на будь-якому рівні.

2.2 Особливості еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею

Сучасна система екологічного управління представлена спеціальними органами екологічного управління на регіональному рівні, що є підрозділами Міністерства екології та природних ресурсів. Окремі функції з охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів закріплені за управліннями та відділами органів державного місцевого управління і самоврядуванння.

Розподілприродоохороннихфункцій в Україні здебільшого покладений на органи державного управління та місцевого самоврядування. При цьому необхідно зазначити, що у різних країнах розподіл природоохоронних функцій між органами управління істотно різняться. Для більшості європейських країн характерним є зосередження природоохоронних функцій у галузевих міністерствах, а також у складі адміністрацій підприємств і фірм.Система державного управління охороною довкілля в США має ступінчасту внутрішню структуру, кожна гілка якої певною мірою незалежна. Основні рівні управління - федеральний, штатний і місцевий, а додаткові, перехідні ланки - міжштатний і регіональний. Кожен із цих рівнів займається проблемами охорони довкілля у межах своєї компетенції.

На основі узагальнення підходів до формування еколого-орієнтованого управління на регіональному рівні, нами визначені основні елементи системи еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею (рис. 2.3).

Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій, зокрема таких, як планування та прогнозування, організація, мотивація, облік та контроль, координація. Тому в процесі формування системи еколого- орієнтованого управління вищенаведені функції мають ураховувати екологічний фактор.Стимулювання до еколого-орієнтованої діяльностіпередбачає адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. У свою чергу, методи управління реалізуються за допомогою інструментів управління (Додаток А).

Рисунок 2.3 - Основніелементи системи еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею

Одним із важливих елементів у системі еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею є її організаційна структура. Загалом організаційна структура управління адміністративної одиниці - це особливе державно-правове явище, обумовлене суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом державного управління в суспільстві регіону [1]. У свою чергу під еколого-орієнтованою структурою управління нами розумієтьсясукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб тощо.), які взаємозв'язані між собою екологічними, економічними та соціальними показниками. Така структура має сприяти збереженню стійкого соціо-еколого-економічного розвитку. Елементи будови еколого-орієнтованої організаційної структури управління адміністративно-територіальною одиницею наведені на рис. 2.4.

Рисунок2.4 -Елементи еколого-орієнтованої організаційної структури управління адміністративно-територіальною одиницею

Таким чином, для формування еколого-орієнтованих структур управління на рівні адміністративно-територіальної одиниці, які б відповідали сучасним вимогам, необхідно дотримуватися деяких принципових положень, а саме: підходів, методів та принципів побудови структур, факторів, що визначають конструкцію еколого-орієнтованої структури управління, вимоги до еколого-орієнтованої структури управління.

2.3 Системний підхід до формування еколого-орієнтованого управління адміністративною територією

Системний підхід доформування еколого-орієнтованого управління адміністративно-територіальною одиницею повинен забезпечувати збалансованість соціо-еколого-економічного розвитку території. В основі системного підходу лежить взаємодія таких рівнів управління, як область, район, місто.

Безпосередньо у даному дослідженні розглядається системний підхід, як основа комплексного забезпечення збалансованого розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Тобто першоосновою збалансованого розвитку території є адекватна система управління, завданням якої є проектування системного розвитку території у довгостроковому періоді [55].Концептуальні засадиформування еколого-орієнтованої системи управління соціально-економічним розвитком території подані на рис. 2.5.[55].

Рисунок 2.5 - Концептуальні засади формування еколого-орієнтованої системи управління соціально-економічним розвитком адміністративно-територіальної одиниці

У дослідженні органи державного управління та місцевого самоврядування розглядаються як суб'єкти управління, що впливають на соціо-еколого-економічну систему адміністративно-територіальної одиниці, яка є динамічною і розвивається за умови ефективного регулювання з боку суб'єктів управління. У свою чергу, соціо-еколого-економічна система території є об'єктом управління (рис. 2.6).

Рисунок 2.6 - Взаємозв'язок керуючої та керованої підсистем у загальній системі адміністративно-територіального управління

Ефективність функціонування системи еколого-орієнтованого управління залежить від рівня соціо-еколого-економічної збалансованості території.Для визначення цього показника нами пропонується методика комплексної діагностики соціо-еколого-економічного розвитку території, в основі якої застосовуються індексний метод та метод кореляційно-регресійного аналізу (рис. 2.7).

Рисунок 2.7 - Елементи комплексної діагностики соціо-еколого-економічного розвитку території

Індексний метод передбачає визначення інтегрального статичного індексу соціо-еколого-економічного розвитку та інтегрального динамічного індексу соціо-еколого-економічного розвитку території (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Схема формування статичного та динамічного інтегральних індексів соціо-еколого-економічного розвитку територій

Період Територія	t	t+1
Територія, що досліджується			Інтегральний динамічний індекс соціо-еколого-економічного розвитку
Еталонна територія
	Інтегральний статичний індекс соціо-еколого-економічного розвитку	де xt,xt+1, xЕТ - показники соціального розвитку адміністративної території в t - му, t+1 періодах та еталонної території; yt, yt+1, yЕТ - показники екологічного розвитку адміністративної території в t - му, t+1 періодах та еталонної території; zt, zt+1, zЕТ - показники економічного розвитку адміністративної території в t - му, t+1 періодах та еталонної території

Розрахунок статичного інтегрального індексу соціо-еколого-економічного розвитку території базується на порівнянні показників даної адміністративної території з показниками території, що взята за еталон. У якості еталонної приймається територія з найкращими індивідуальними показниками соціо-еколого-економічного розвитку (Додаток Б).Інтегральний індекс соціо-еколого-економічного розвитку адміністративної території пропонується визначати як середньогеометричну величину часткових статичних індексів соціального, економічного та екологічного розвитку (Додаток В).

З метою системного та комплексного аналізу розвитку адміністративно-територіальної одиниці вважається за доцільне здійснити розрахунки інтегрального показника соціо-еколого-економічного розвитку за групами однотипних адміністративно-територіальних одиниць, диференційованих за щільністю населення. Пропонується визначати інтегральні статичні індекси соціо-еколого-економічного розвитку диференційовано за трьома групами територій.У свою чергу статичні інтегральні індекси мають певні критерії та обмеження (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості адміністративно-територіальної одиниці за інтегральним статичним індексом (Іінт(стат))

Значення (Іінт(стат))	Ступінь збалансованості (Іінт(стат))	Характеристика соціо-еколого-економічного розвитку території
Іінт(стат)=1	Дуже високий	Має місце оптимальний стан збалансованості території
	Високий	Високі показники соціального, економічного та екологічного розвитку, наявність резерву екологічних, економічних ресурсів, високий потенціал людського розвитку
	Нормальний	Здатність зберігати впродовж певного часу досягнуті позитивні тенденції в використанні соціального, економічного та екологічного потенціалів
	Задовільний	Можливість за рахунок наявних ресурсів мінімізувати втрати території від порушення території
	Нестійкий розвиток	Суттєве порушення соціо-еколого-економічного балансу території
	Депресивний розвиток	Нестабільне становище території, що вимагає істотного звернення уваги до соціо-еколого-економічних проблем території. У протилежному разі таке становище може призвести до хаотичного розвитку системи, тобто з'явиться загроза неможливості прогнозування складних систем.

Інтегральний динамічний індекс соціо-еколого-економічного розвитку адміністративної території визначається за формулою

(2.1)

де Іінт(дин) - інтегральний динамічний індекс соціо-еколого-економічного розвитку адміністративної території; Ісоц(дин) -динамічний індекс соціального розвитку; Іекол(дин) -динамічний індекс екологічного стану; Іекон(дин) - динамічний індекс економічного розвитку.

У свою чергу, часткові індекси соціального, економічного та екологічного розвитку визначаються співвідношенням відповідних індивідуальних показників розвитку даної території у наступному та попередньому періодах.Розглянемо більш детально формування інтегрального динамічного індексу соціо-еколого-економічного розвитку території Для цього введемо систему індексів, що оцінюють соціальну, екологічну та економічну складові розвитку території (табл. 2.4).

Динамічний індекс соціального, екологічного та економічного розвитку пропонується визначати на основі методики, що базується на модифікації ресурсного підходу до адміністративно-територіального рівня [21].

Таблиця 2.4 - Розрахунок динамічних індексів соціального, екологічного та економічного розвитку адміністративної території

Формування динамічного індексу соціо-еколого-економічного розвитку	Складові дина-мічного індексу соціо-еколого-економічного розвитку	Формула розрахунку	Складові
Індекс соціо-еколого-економічного розвитку (Іінт(дин))	Динамічний індекс соціального розвитку (Ісоц(дин))		Ік1 - індекс навантаження на 1 вивільнене робоче місце; Ік2 - індекс середньомісячної номінальної заробітної плати найманих працівників
	Динамічний індекс екологічного стану (Іекол(дин))		Іан - індекс антропогенного навантаження на територію; Ізах - індекс захисту
	Динамічний індекс економічного розвитку (Іекон(дин))	Іекон(дин) =1+Кє або Іекон(дин) =Іµ•?ПС1+Іf•?А1+Іпп•?ЧРП1	КЕ - коефіцієнт економічної ефективності виробництва території;I?-індексвіддачі обігових коштів території;If - індекс віддачі основних засобів території; Ip - індекс продуктивності живої праці території; лПС1 -питома вага обсягу оборотних коштів території у вартості продукції; лСК -питома вага обсягу основних фондів у вартості продукції території; лЧВП - частка чистої продукції у вартості продукції території

Динамічний індекс соціального розвитку пропонується визначати на основі двох показників: навантаження на одне вивільнене робоче місце і середньомісячної заробітної плати. Тоді динамічний індекс соціального розвитку визначатиметься за формулою:

, (2.2)

де Ік1 - індекс навантаження на 1 вивільнене робоче місце на даній адміністративній території; ІК2 - індекс середньомісячної заробітної плати найманих працівників даної адміністративної території.

Для розрахунку динамічного індексу екологічного розвитку використовуємо показник екологічного податку на розміщення у природному навколишньому середовищі забруднювальних речовин (Іан) та приведених витрат на захист навколишнього середовища. Тож динамічний індекс екологічного розвитку (Іекол(дин)) нами визначається за формулою:

, (2.3)

Іан - індексантропогенного навантаження на територію; Ізах- індекс захисту.

Динамічний індекс економічного розвитку адміністративної території (Іекон(дин))пропонується визначати на основі таких показників, як: випуск товарів та послуг (В); проміжне споживання (ПС); споживання основного капіталу (А); чистий регіональний продукт (ЧРП); обігові кошти (ОК); основні засоби (ОЗ); кількість зайнятих працівників (N);

Тоді динамічний індекс економічного розвитку адміністративної території (Іекон(дин)) можна визначити за формулою

Іекон(дин) =1+Ке або Іекон(дин) =Іµ•?ПС1+Іf• ?А1+Іp• ?ЧРП, (2.4)

де Ке-коефіцієнт економічної ефективності виробництва на території; Іµ-індекс віддачі оборотних коштів на кінець року порівняно з початком року; Іf- індекс віддачі основних засобів на кінець року порівняно з початком року; Іp - індекс віддачі продуктивності живої праці на кінець року порівняно з початком року; ?ПС- частка проміжного споживання в обсязі випуску; ?А - частка споживання основного капіталу в обсязі випуску;?ЧРП - частка чистого регіонального продукту в обсязі випуску.

Для визначення рівня соціо-еколого-економічної збалансованості може бути використаний графічний метод, згідно з яким рівень збалансованості розраховується співвідношенням площин трикутників, що характеризують існуючий та оптимальний стан соціо-еколого-економічної системи адміністративної території.

В основу сучасної неокласичної теорії економічного зростання покладені праці П. М. Ромера, Р. Лукас, С. Ребело, що спираються на результати досліджень К. Ерроу, Х. Удзаві, Е. Шешінскі. Відмітною рисою цих моделей є виділення окремого сектору наукових досліджень або сектору освіти. Урахування екологічного фактора в економічних моделях бере свій початок із праць Р. Форрестера (J. R. Forrester), Леонтьєва і Медоуза (D. L. Meadows). Форрестер застосовував метод системної динаміки. При цьому широко використовуються експертні оцінки, що зменшує вимоги до обсягу інформації. Інший підхід запропонували Леонтьєв і Форд, створивши модель, що грунтується на міжгалузевому балансі [120].