Методологічні засади управління сталим розвитком авіапідприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

Методологічні засади управління сталим розвитком авіапідприємств

Спеціальність 08.00.04 - економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

Васюткіна Наталія

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному авіаційному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор

Ареф'єва Олена Володимирівна,

Національний авіаційний університет

МОН України,

декан факультету економіки і підприємництва (м. Київ)

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Лігоненко Лариса Олександрівна,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» МОН України,

професор кафедри менеджменту (м. Київ)

доктор економічних наук, професор

Мних Ольга Богданівна,

Національний університет «Львівська політехніка»

МОН України,

професор кафедри маркетингу і логістики (м. Львів)

доктор економічних наук, професор

Прохорова Вікторія Володимирівна,

Українська інженерно-педагогічна академія

МОН України,

завідувач кафедри економіки та організації діяльності суб'єктів господарювання (м. Харків)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасних умовах господарювання авіапідприємства стикаються з процесами глобалізаційних, інтенсивних змін, що призводять до нерівномірного розвитку ринку, невизначеності середовища, неузгодженості в реалізації потреб та інтересів різних учасників ринку. Перебування підприємств у складних умовах функціонування потребує перегляду підходів щодо управління їхнім розвитком, оскільки досягнення його шляхом економічного зростання недостатнє, так як високі темпи виробничої діяльності можуть співіснувати з низьким рівнем ефективності економічних і соціальних процесів, ставати загрозою для навколишнього середовища. В процесі дослідження структури взаємодії підприємств, ринків, процесів логістики і відтворення необхідно глибше вивчати закономірності групування економічних систем за об'єктами, видами середовищ, процесами і проектами. Це дасть можливість будувати раціональну структуру інтеграційних зв'язків підприємств з іншими видами соціально-економічних систем, які в умовах постійних змін забезпечуватимуть сталий розвиток підприємств.

Важливу роль у досягненні сталого розвитку підприємств відіграє інтенсивне і збалансоване використання його потенціалу як основа, на якій будуються і реалізуються його зовнішні і внутрішні відтворювальні процеси. У зв'язку з цим актуалізується необхідність формування багаторівневої системи управління розвитком підприємства, яка має ґрунтуватися на раціональному використанні і побудові взаємозв'язків між різними видами і рівнями напрямів діяльності, ієрархії управління, сферами функціональної відповідальності, ресурсами. Враховуючи, що керівники авіапідприємств потребують серйозної методичної допомоги в прийнятті управлінських рішень, насамперед у виборі стратегічних напрямів діяльності, постає необхідність розробки методологічних засад побудови процесу управління сталим розвитком авіапідприємств. Це уможливить швидше прийняття ефективних рішень через вибір відповідних критеріїв, методів, технологій, моделей, механізмів реагування, взаємодії.

Важлива роль у науковому доробку питань управління розвитком підприємств належить таким відомим вченим, як Р. Акофф, І. Ансофф, І. Адізес, Р. Акофф, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Г. Дейлі, П. Друкер, В. Занг, Г. Клейнер, Д. Клиланд, Р. Коуз, М. Кастельс, Ф. Котлер, Г. Мінцберг, А. Маршалл, А. Маслоу, М. Мескон, І. Міллер, Р. Нельсон, М. Портер, К. Прахалад, А. Сміт, Г. Саймон, Т. Сакайя, Ф. Тейлор, А. Томпсон, О. Тоффлер, Г. Хамел, А. Файоль, М. Фоллет, Й. Шумпетер, В. Іноземцев, П. Дракер, котрі розглядали розвиток підприємств з позиції становлення суспільства, розвитку теорій управління, фірми.

Грунтовний науковий внесок у розвиток методології управління сталим розвитком різних соціально-економічних систем зробили вітчизняні вчені: О. Ареф'єва, Н. Алексеєнко, Т. Антошко, Г. Астапова, О. Амоша, І. Бланк, О. Василенко, А. Воронкова, Л. Головкова, В. Герасимчук, Д. Задихайло, І. Ігнатьєва, Н. Краснокутська, Б. Карпінський, Л. Лігоненко, О. Мних, І. Отенко, О. Тридід, Ю. Погорелов, В. Пономаренко, О. Раєвнєва, Н. Касьянова, В. Кондратьев, Р. Марушков, Т. Мостенська, О. Михайленко, О. Сущенко, О. Сохацька, А. Степанов, В. Євтушевський, З. Шершньова та багато інших, які зосереджували увагу на економічних, соціальних, екологічних, корпоративних системах та їх становленні і взаємодії у стратегічному, корпоративному розвитку. Питаннями сталого розвитку підприємств із різних цільових аспектів займаються вітчизняні вчені О. Бичков, В. Гросул, М. Зименко, В. Мамаєва, Л. Макуха, Л. Мельник, К. Нужний, Т. Сухорукова, А. Кучерявий, О. Колодізєв, В. Іванов, В. Прохорова, І. Тарасенко, В. Родіонова, Р. Єремейчук.

Проблемам теорії і практики розвитку та підвищення ефективності діяльності авіапідприємств присвячено праці таких вчених-економістів, як О. Апарова, Е. Данілова, Г. Жаворонкова, В. Загорулько, О. Косарев, В. Коба, Л. Матросова, В. Матвєєв, Р. Мнацаканов, М. Новикова, О. Пономарьов, Є. Сич, І. Садловська, В. Щелкунов, Г. Юн, Л. Ященко та ін.

Незважаючи на широке теоретико-прикладне опрацювання питань управління сталим розвитком у різних соціально-економічних системах та на рівні економіки країни, доводиться констатувати про відсутність методології комплексного управління сталим розвитком підприємств із позиції цілісного підходу щодо внутрішніх процесів розвитку, тобто ця проблематика є актуальною і водночас мало дослідженою. Для того щоб авіапідприємства могли відповідати на виклики сучасності, необхідне теоретико-методологічне забезпечення управління сталим розвитком підприємства, що давало б змогу в нестабільних умовах розвитку економіки знаходити ті інструменти та можливості впливу для отримання стійкості та стабільності в реалізації поставлених завдань, які сприяли б їхньому переходу на новий якісний рівень розвитку.

Актуальність дослідження проблем сталого розвитку підприємства, фундаментальні основи теорій управління та розвитку, оцінювання та моделювання потенціалу підприємства визначили об'єкт та предмет дослідження, а також його логіку, послідовність і структуру. Недостатня розробка теоретичного базису управління сталим розвитком і його невідповідність вимогам практики вітчизняних авіапідприємств визначили мету, завдання й напрями дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з планами науково-дослідних робіт Національного авіаційного університету, зокрема, з темами «Фінансове планування та інституціональне забезпечення управління якістю власності авіапідприємств в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 0113U000584, 2012-2015 рр.; особистий внесок автора: досліджено трансформаційні процеси формування моделей корпоративного управління); «Формування стратегії розвитку авіатранспортної галузі України» (номер кафедральної науково-дослідної роботи № 39/ 11.01.03, 2012-2014 рр.; особистий внесок автора: проведено оцінювання потенціал розвитку та виявлено ключові чинники гальмуючі розвиток авіатранспортних підприємств);

Європейського університету (м. Київ) у рамках теми «Забезпечення стійкості економіки підприємств» (номер державної реєстрації 0111U007977, 2012-2016 рр.); особистий внесок автора проведено систематизацію теоретичних підходів щодо еволюційного розвитку та управління підприємств із позиції періодів розвитку суспільства, теорій управління, фірми та розроблено методологічне та методичне забезпечення оцінювання потенціалу розвитку підприємства; «Формування функціональних та забезпечуючих підсистем маркетингового менеджменту підприємств» (номер державної реєстрації 0111U007979, 2012-2016рр.); особистий внесок автора: побудовано систему взаємозв'язків тривекторного інформаційно-компетенційного простору підприємства та розроблено механізм функціонування інформаційно-аналітичної підсистеми підприємства.

Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі (м. Київ) у рамках теми «Упровадження статистики продуктивності та аналізу зростання ВВП у розрізі факторних ресурсів і їх продуктивності (капітал, праця, енергія, матеріали і послуги)» (номер держреєстрації 0113U003515, 2012-2013 рр.; особистий внесок автора: здійснено огляд економічної ситуації в транспорті, проведено розрахунки щодо оцінки величини і зміни рівня показників продуктивності праці авіатранспортних підприємств).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних засад управління сталим розвитком авіапідприємств на основі побудови цілісного підходу до формування внутрішніх процесів управління розвитком з урахуванням впливу зовнішнього середовища й обґрунтування науково-методичного інструментарію та прикладних рекомендацій щодо їх реалізації.

Мета роботи зумовила необхідність вирішення таких завдань:

систематизувати теоретичні підходи щодо еволюційних змін у розвитку підприємств з позицій періодів розвитку суспільства, теорій управління, фірми.

опрацювати теоретичне підґрунтя щодо сутності розвитку підприємств та обґрунтувати концептуальний підхід управління сталим розвитком підприємства;

уточнити зміст категоріального апарату дослідження з виділенням його значення для сталого розвитку підприємства;

обґрунтувати концептуальні засади функціонування системи управління сталим розвитком підприємства;

розробити теоретико-методологічний підхід оцінювання потенціалу розвитку підприємства;

дослідити систему чинників, які впливають на розвиток авіапідприємств;

проаналізувати структуру та особливості формування потенціалу розвитку авіапідприємств;

запропонувати методологічний підхід до побудови системи управління сталим розвитком авіапідприємств, який базується на концепції холізму;

удосконалити систему побудови управлінської діяльності сталим розвитком авіапідприємства;

конкретизувати заходи щодо адаптації системи управління сталим розвитком авіапідприємств до змін;

здійснити моделювання процесу взаємозв'язків потенціалу розвитку в межах тріади «ресурси - компетенції - результати»;

розробити науково-методичний підхід до прогнозування потенціалу розвитку авіапідприємств;

обґрунтувати систему взаємозв'язків інформаційно-компетенційного простору підприємства;

розробити інфологічну модель формування безперервного циклу управління сталим розвитком авіапідприємства.

Об'єкт дослідження - процес управління сталим розвитком авіапідприємств.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та прикладні засади управління сталим розвитком авіапідприємств на основі побудови внутрішніх управлінських процесів з урахуванням впливу зовнішнього середовища.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано систему загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: історичний, діалектичний, логічного сходження від абстрактного до конкретного - при відображенні еволюції теоретичних поглядів на сутнісний зміст поняття «підприємство», вивченні концептуальних підходів у теорії управління та фірми; особливостей застосування управлінських підходів до дослідження питань управління сталим розвитком підприємства; системний підхід, методи аналізу і синтезу, дедукції - для обґрунтування концепту управління сталим розвитком підприємства, уточнення сутнісного змісту понять «сталий розвиток підприємства», «потенціал розвитку»; композиційний аналіз - для формування методологічних засад системи управління розвитком підприємства у взаємодії з елементами середовища; при обґрунтуванні ієрархічно-функціональної структури потенціалу розвитку підприємства та розробленні теоретико-методологічного базису його оцінювання; при розробленні системи управлінської діяльності в умовах конвергенції стратегічної і корпоративної підсистем управління; при обґрунтуванні і розробленні інфологічної моделі формування безперервного циклу управління сталим розвитком авіапідприємства; метод ієрархізації - при дослідженні структури потенціалу підприємства; модель

І. Лакатоса «ядро-захисний пояс» - при обґрунтуванні структури потенціалу розвитку підприємства; фінансово-економічний аналіз - при оцінюванні складових потенціалу розвитку авіаційних підприємств; функція бажаності Харінгтона - для оцінювання внутрішньої збалансованості та узгодженості потенціалу розвитку підприємств; каузальний метод - при дослідженні системи чинників, які впливають на розвиток авіапідприємств, при проведенні сценарного прогнозування потенціалу розвитку авіапідприємств; економіко-математичне моделювання - при побудові економіко-математичної моделі взаємозв'язків потенціалу розвитку підприємства; кореляційно-регресійний аналіз та імітаційне моделювання - при прогнозуванні потенціалу розвитку авіапідприємств.

Інформаційною базою дослідження є результати наукового пошуку вирішення проблеми, наукові статті та монографічні дослідження науковців, матеріали державних статистичних органів і публікації в періодичних виданнях, офіційна інформація про діяльність авіатранспортних підприємств, результати експертних опитувань та власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі проведених досліджень обґрунтовані теоретичні положення, розроблені концептуальні та теоретико-методологічні підходи і практичні рекомендації щодо управління сталим розвитком авіапідприємств, що в сукупності дозволяє вирішити важливу науково-прикладну проблему побудови цілісного підходу до формування внутрішніх процесів управління сталим розвитком авіапідприємств з урахуванням впливу зовнішнього середовища.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в такому:

вперше:

запропоновано методологічний підхід до управління сталим розвитком авіапідприємств, в основу якого закладено концепцію холізму, що ґрунтується на взаємодії та інтегративних внутрішньорівневих і міжрівневих зв'язках системи управлінської діяльності та механізму управління розвитком з урахуванням стадії розвитку підприємства та відповідної адаптивності до внутрішнього регулювання процесів і чинників зовнішнього середовища, в результаті чого керівництво та менеджмент авіапідприємств зможе реалізувати ідею підтримки динамічної рівноваги й безперервного циклу управління сталим розвитком підприємства;

розроблено комплексний теоретико-методологічний підхід щодо оцінювання потенціалу розвитку підприємств, який базується на принципах мейнстриму і враховує складну ієрархічну структуру потенціалу, в якій виокремлено матеріальний, енергетичний та інформаційний рівні, та здійснено розподіл його елементів на три групи: ресурси, результати та компетенції. Взаємодія всіх складових формує інтегральний рівень потенціалу в тривекторному просторі за функціональною ознакою, внутрішньорівневою, міжрівневою збалансованістю, завдяки чому досягається оптимальний баланс, який являється базисом підтримування сталості розвитку підприємства;

побудовано модель взаємозв'язків потенціалу розвитку підприємства, за якою в різні періоди його функціонування можна визначати ступінь взаємовпливу і взаємоузгодженості в тріаді «ресурси - результати - компетенції», знаходити можливі варіанти його збалансування та за рахунок побудови внутрішньорівневих і міжрівневих взаємодій з настанням найбільш критичних періодів, коли ступінь опору впливу середовища надмірний, спрощувати процес пошуку причинно-наслідкових зв'язків дисбалансу і виходу з нього;

розроблено інфологічну модель формування безперервного циклу управління сталим розвитком авіапідприємства, яка ґрунтується на багаторівневому процесі циркуляційного накопичення, оброблення і русі потоків інформації та компетенцій через інформаційно-аналітичну і контрольно-адаптаційну підсистеми, де відбувається узгодженість через «прямий» та «зворотний» цикли направленості управлінських процесів відповідно до зовнішньої та внутрішньої орієнтованості підтримки сталого розвитку підприємства;

удосконалено:

концепт управління сталим розвитком підприємств, який актуалізує використання еволюційно набутих управлінських інструментів і технологій поле реалізації яких має комплексне, багатовимірне втілення, що формує взаємозв'язки підприємства на різних рівнях середовищ під дією прямого і зворотнього впливів. На відміну від існуючих, даний концепт передбачає підтримування безперервності в процесах управління розвитком, на основі збалансування потенціалу в його ієрархічній структурі, шляхом побудови інформаційних потоків в цільово-управлінській узгодженості, що дасть змогу створити стійкий матеріально-енерго-інформаційний обмін, який сприятиме формуванню рівня компетенцій для підтримки гомеостазу системи;

теоретико-методологічне підґрунтя формування системи управління сталим розвитком підприємства, яке обґрунтовує її оптимізацію шляхом інтегральної взаємодії функцій на різних рівнях системи та випрацювання цільової функції, що, на відміну від існуючих, дає змогу субоптимально формувати процеси діючих підсистем, розробляти взаємодію підприємства зі складовими зовнішнього середовища через побудову інституційного і господарського механізмів, реалізація яких дозволить збалансувати елементи зовнішнього мікро- та макро- середовищ у взаємодії зі складовими внутрішнього середовища;

систему побудови управлінської діяльності авіапідприємства в контексті конвергенції стратегічної (зовнішньо орієнтованої) і корпоративної (внутрішньо орієнтованої) підсистем управління шляхом балансування цільово-стратегічної та ресурсно-компетенційної узгодженості, що сприяє нарощуванню потенціалу розвитку, яка на відміну від існуючої, дозволяє здійснювати систематичне коригування і адаптацію елементів системи через результати моніторингу, аналізу, діагностики і розроблення висновків в інформаційно-аналітичній і контрольно-адаптаційній підсистемах, враховуючи зростаючий вплив зовнішнього і внутрішнього середовища;

науково-методичний підхід до прогнозування потенціалу розвитку, який, на відміну від існуючих, базується на оцінюванні показників-індикаторів потенціалу, моделюванні ієрархічних і часових взаємозв'язків між його складовими, визначенні рівня впливу факторів зовнішнього середовища, побудові прогнозу зваженого впливу зовнішнього середовища на потенціал розвитку, що дає змогу відслідковувати причинно-наслідкові закономірності розвитку підприємства і будувати прогностичні сценарії з різною варіативністю розвитку подій;

дістало подальшого розвитку:

тлумачення понять «сталий розвиток підприємства» та «потенціал розвитку підприємства» як системних категорій, відповідно до яких сталий розвиток розглядається як збалансування процесу розвитку підприємства, що, на відміну від існуючих, на основі використання напрацьованих підходів та технологій розвитку з урахуванням постійно мінливих зовнішніх і внутрішніх умов та внаслідок нарощування і регулювання його потенціалу дозволяє підтримувати стійкість роботи всіх підсистем; потенціал розвитку підприємства являє собою систему взаємопов'язаних елементів, які характеризуються наявними видами ресурсів, результатів діяльності, компетенціями, що використовуються залежно від цільової узгодженості на матеріальному, енергетичному та інформаційному рівнях ієрархічної структури, що, на відміну від існуючих, визначає їх спроможність створювати нові синергетичні ефекти внаслідок внутрішньорівневої та міжрівневої взаємодії, активізувати якісні та кількісні зміни, що в кінцевому підсумку сприяє сталому розвитку підприємства;

генезис сутності поняття «підприємство» з позиції еволюційних періодів розвитку, відповідно до яких розкривається послідовність його розуміння та формування на різних етапах становлення в просторі і часі, під впливом дії науково-технічного прогресу, спеціалізації і глобалізації, що дозволяє, на відміну від існуючих підходів, розуміти підприємство, яке функціонує у мультипросторовій, багаторівневій системі як цілісну соціально-економічну систему, в якій швидкість і адекватність прийняття управлінських рішень відповідають вимогам сучасних реалій;

концептуальні положення щодо ідентифікування проблемних зон функціонально-ієрархічного простору потенціалу розвитку авіапідприємств, які за рахунок знаходження рівня збалансованості та узгодженості розвитку його елементів, на відміну від існуючих, дають змогу встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між розвитком складових потенціалу та запобігати неефективному використанню його елементів і, відповідно, низькій внутрішній і зовнішній адаптованості підприємств галузі;

обґрунтування заходів щодо адаптації системи управління сталим розвитком авіапідприємств до змін, що, на відміну від існуючих, ґрунтуються на органічному поєднанні критеріально-структурного підходу в управлінні організаційними змінами на авіапідприємствах та концепції взаємодії механізму управління розвитком із зовнішнім середовищем. При цьому критеріально-структурний підхід заснований на адаптивному і онтогенетичному критеріях, а концепція взаємодії - на мережевоцентричному принципі побудови роботи з інформацією під час прийняття управлінських рішень, що дає можливість вчасно вносити зміни в коригувальні дії відповідних підсистем.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні й методологічні положення дисертаційної роботи доведено до рівня конкретних пропозицій та методичних розробок щодо управління сталим розвитком підприємства та впроваджено в практику діяльності таких підприємств і державних установ: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі - для розробки наукового розділу з поглибленим аналізом результатів проведених розрахунків щодо оцінки величини і зміни рівня показників продуктивності праці в розрізі видів економічної діяльності, де автором здійснено аналітичний огляд економічної ситуації в транспорті (довідка № 1/647 від 21.01.2014 р.); Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - при проведенні моніторингу узгодженості методів роботи з інформацією, що використовуються в інформаційно-аналітичній системі, використали взаємозв'язки інформаційно-компетенційного простору підприємства в запропонованій інфологічній моделі формування безперервного циклу управління сталим розвитком підприємства (довідка № 02.3-22-1.1 від 22.04.2014); авіакомпанія «Шовковий шлях» - при проведенні фінансово-економічного аналізу діяльності авіакомпанії використано теоретико-методологічний підхід оцінювання потенціалу розвитку (довідка № 411-14 від 10.09.2014); авіакомпанія «Меридіан» - при розробленні стратегічного плану діяльності використано розробки щодо моделювання процесів взаємодії потенціалу розвитку та його прогнозування (довідка № 269 від 16.10.2014); Український науково-дослідний інститут авіаційних технологій - у процесі розроблення і виконання цільових науково-технічних програм і міжнародних договорів в сфері авіабудування використано теоретико-методичні положення щодо оцінювання потенціалу розвитку підприємств, економіко-математичну модель взаємозв'язків потенціалу розвитку підприємства та прогностичну модель сценарного прогнозування потенціалу розвитку (довідка № 494 від 22.10.2014); авіакомпанія «Україна-АероАльянс» - при розробленні стратегічних завдань використано прогностичну модель, що дозволяє здійснити сценарне прогнозування потенціалу розвитку підприємства (довідка № 509-1.2 від 28.10.2014).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації та пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій дисертантом особисто розроблено теоретичні положення, методологічні підходи та практичні рекомендації щодо управління сталим розвитком авіапідприємств. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ідеї та положення, які є результатом особистої роботи автора. Особистий внесок у спільно опублікованих працях визначено окремо в переліку наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені на 20 науково-практичних конференціях, зокрема 16 міжнародних: «Інформаційні технології в економіці, менеджменті та бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти» (м. Київ, 2010 р., 2010 р.); «Тенденції української економіки: виклики кризи і глобалізації» (м. Київ, 2010 р.); «Соціально-економічні проблеми регіонального розвитку» (м. Дніпропетровськ, 2011 р.); «Сучасний стан економічної науки: проблеми та перспективи розвитку» (м. Львів, 2012 р.); «Проблеми трансформаційних економік в умовах глобалізації» (м. Тернопіль, 2012 р.); «Економіка та управління в умовах побудови інформаційного суспільства» (м. Одеса, 2012 р.); «Економічні проблеми сталого розвитку» (м. Суми, 2012р.); «Корпоративна культура організацій ХХІ століття - 2012: стан і перспективи розвитку» (м. Краматорськ, 2012 р.); «Теорія і практика сучасної економіки» (м. Одеса, 2012 р.); «Сучасні аспекти розвитку економіки: проблеми і перспективи» (м. Київ, 2012 р.); «Актуальні питання економіки:проблеми, гіпотези, дослідження» (м. Сімферополь, 2012 р.); «Сучасні тенденції в економіці та управлінні: новий погляд» (м. Донецьк, 2013 р.; 2013 р.); «Тенденції розвитку організаційного та проектного менеджменту» (м. Львів, 2013 р.); «Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні» (м. Київ, 2013 р.), а також на чотирьох всеукраїнських, науково-практичних та економічних наукових інтернет - конференціях: «Стратегії стійкого розвитку економіки» (м. Київ, 2011 р.); «Сучасний стан економічної науки: проблеми, досягнення та перспективи розвитку» (м. Тернопіль, 2011 р.); «Інноваційно-інвестиційні проблеми розвитку економіки України» (м. Київ, 2011 р.); «Економічний розвиток країни за умов законодавчих змін» (м. Тернопіль, 2011 р.)

Публікації. Основні положення та найвагоміші результати дисертаційної роботи висвітлені в 55 опублікованих роботах. Загальний обсяг, що належить особисто автору, становить 49,7 друк. арк., з них: одна одноосібна монографія обсягом 19,53 друк. арк.; одна монографія у співавторстві (особисто автору належить 6,25 друк. арк.); 33 статті в наукових фахових виданнях обсягом 19,97 друк. арк., із них: три - у співавторстві, з яких автору належить (1,06 друк. арк.), три - в наукових зарубіжних виданнях обсягом (1,44 друк. арк.), три - в наукових фахових виданнях України, що входять до міжнародних наукометричних баз даних обсягом (2,55 друк. арк.); 20 - у виданнях апробаційного характеру обсягом 3,95 друк. арк., із них дві - у співавторстві, авторський внесок (0,25 друк. арк.)

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 433 сторінки, у т. ч. 46 таблиць, 75 рисунків, 13 додатків. Список використаних джерел включає 571 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - «Теоретичні основи управління сталим розвитком підприємств» - систематизовано теоретичні підходи щодо еволюційного розвитку підприємств із позиції періодів розвитку суспільства, визначено сутнісний зміст поняття «підприємство»; досліджено трансформацію процесу управління за різних теорій управління підприємством; визначено діалектичну сутність формування сталого розвитку підприємства; опрацьовано теоретико-методологічне підґрунтя щодо управління сталим розвитком підприємства та обґрунтовано авторський концептуальний підхід.

Вивчення еволюційного розвитку підприємств показало, що, залежно від різних періодів розвитку суспільства, теорій управління, фірми, відбувалося різне трактування сутністного змісту підприємств, зумовлене інтеграційними, трансформаційними, глобалізаційними процесами у виробничих, ринкових, економічних, соціальних, юридичних напрямах їхньої діяльності. Доведено, що в сучасних умовах розвитку економіки будь-яку організацію, фірму, підприємство, корпорацію слід розглядати як живий організм, цілісну, багатовимірну, мультипросторову соціально-економічну систему, від результатів діяльності якої залежить розвиток ринку, галузі, економіки в цілому.

Розгляд процесів управління підприємством у доіндустріальний та індустріальний періоди дав авторові можливість визначити особливість концентрації уваги на матеріальній і технічній складових, на підставі чого сформувався взаємозв'язок людини та результату науково-технічного прогресу при досягненні цілей підприємства. Так, в індустріальний період відбулося зміщення акцентів на соціальну складову, яка зосередила увагу на ролі особистості та ґрунтувалася на аспектах соціальної взаємодії. Інтенсивний розвиток суспільства, інформатизація процесів постіндустріального/інформаційного періоду сприяли формуванню інформаційної складової, де за рахунок використання інформації і знань відбувається досягнення цілей підприємства через безперервний процес взаємопов'язаних дій, елементів, ситуацій. Разом з тим аналіз існуючих концептуальних підходів у теоріях управління за періодами розвитку людства та управління підприємством у теоріях фірми дав змогу виявити закономірність, що розвиток суспільства і, відповідно, всі технології та процеси управління здійснювалися за матеріально-енерго-інформаційною ознакою.

Зазначені трансформаційні процеси перетворень стали поштовхом для інтеграції теорій різних шкіл управління та теорій фірми в управлінські підходи. Такі підходи в сучасних економічних умовах переростають у нове сприйняття форм управління підприємством, які з використанням усіх еволюційно напрацьованих здобутків у синергетичному поєднанні сприяють ефективному розвитку підприємства. Доведено, що стратегічне і корпоративне управління є базовими теоріями управління, які взаємно доповнюють специфічними інструментами одна одну, забезпечуючи задоволення потреб учасників та адекватну реакцію на виклики зовнішнього середовища.

На основі систематизації визначень сутності поняття «розвиток» виведено ланцюг його ключової ідеї, яка полягає в такому: зміна матерії і свідомості - можливість - цілеспрямованість змін - програма можливостей - приріст результату - процес кількісно-якісних змін - процес трансформацій відкритої системи -нарощування потенціалу. Синтезувавши наукові погляди з проблематики розвитку, автор запропонував систематизацію підходів до визначення сутності розвитку підприємства, яка виокремлює чотири етапи: прогресивний, адаптивний, трансформаційний, сталий. Визначення кожного етапу проведено на підставі аналізу таких критеріїв, як: кількісно-якісні зміни, що ведуть до появи нової якості або конкретного результату; кількісно-якісні зміни, які ґрунтуються на об'єктивно зовнішньому зростанні; зміни якісного стану за структурно-функціональними характеристиками; баланс економічного зростання і стійкості підприємства.

У роботі доведено, що сталий розвиток підприємства будується на відповідних напрацьованих технологіях розвитку згідно з визначеними етапами, тобто здійснення економічного зростання можливе в інтенсивності кількісних змін, тобто прогресивного розвитку; стійкого функціонування в пріоритетності якісно-кількісних змін, тобто адаптивного розвитку; економічної, стратегічної стійкості шляхом трансформаційного розвитку з накопиченням потенціалу, комбінаціями факторів зовнішнього та внутрішнього походження з ресурсами, компетенціями, можливостями. На підставі систематизації автором сформульовано власне визначення сталого розвитку, яке включає збалансування процесу розвитку підприємства на набутих підходах та технологіях з урахуванням постійно мінливих зовнішніх і внутрішніх впливів, шляхом нарощування та регулювання його потенціалу, що надає можливість підтримувати стійкість роботи всіх підсистем.

У роботі представлено концепт управління сталим розвитком підприємства. Особливість його полягає в цілісному розумінні безперервності управлінням процесу розвитку, основа якого формується у внутрішньому середовищі підприємства при необхідному збалансуванні матеріально-енерго-інформаційного обміну для набуття стійкості системи (рис.1).

З позиції пошуку узгодженості в поняттях «сталий-стійкий» розвиток, враховуючи, що підприємство прирівнюється до живого організму та є системою, нами проведено дослідження по мейнстриму суміжних наук: загальної теорії систем, теорії синергетики, економічної теорії.

У загальній теорії систем стійкість розглядається як рівновага, динамічна рівновага - як гомеостаз, а розвиток - як гомеокінез, тобто стійкий стан динамічної рівноваги. Сфера стійкості перебуває в межах «гомеокінетичного плато» - введення енергії в систему і оброблення інформації призупиняють перехід до зростання ентропії. В теорії синергетики стійкість системи розглядається з позиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Концепт управління сталим розвитком підприємства

* Розроблено автором.

синергетичного підходу таких понять, як хаос, порядок, біфуркація, адаптивність, атрактори, ентропія, інформація. Зберегти структурну стабільність і стійкість можна через подолання ентропії за рахунок інформаційної активності, яка визначається як процес організації та контролю матеріальних та енергетичних потоків. З позиції економічної теорії, стійкість розглядається через призму економічного зростання, стійкого функціонування, економічної та стратегічної стійкості. Економічна стійкість підприємства розглядається в основному з позиції теорії максимізації прибутку, а стратегічна - через збереження цілісності підприємства за рахунок реалізації фінансової, виробничої, маркетингової, соціальної та інших видів стійкості.

Таким чином, розвиток підприємства відбувається всередині системи на основі збалансування матеріально-енерго-інформаційного обміну, а стійкість є базовою складовою, на якій вибудовуються процеси управління розвитком. У сучасних умовах наявний процес трансформації між економічною та стратегічною стійкістю за рахунок інтеграційних зв'язків між ресурсами, які задіяні в реалізації розвитку підприємства. Це доводить необхідність управління даними зв'язками, саме з позиції взаємодії у внутрішньому середовищі.

Особливістю розробленого концепту управління сталим розвитком є побудова внутрішніх управлінських процесів на основі потенціалу підприємства таким чином, щоб сформувати цільово-управлінську узгодженість за рахунок налагодження потоків інформації, через органічне поєднання управлінських взаємодій на різних ієрархічних рівнях таким чином, щоб успішно проходити критичні точки і переходити на нові стадії розвитку, створюючи тим самим «циклічно-безперервний розвиток». Досягти безперервності в процесі управління розвитком можна напрацюванням такого матеріально-енерго-інформаційного обміну в ієрархічній структурі потенціалу, щоб сформований рівень компетенцій підтримував гомеостаз системи. Важлива умова в його досягненні - обов'язково врахувати впливи зовнішнього і внутрішього середовища та будувати процеси адаптації до змін.

У другому розділі - «Теоретико-методологічні підходи до формування процесу управління сталим розвитком підприємств» - визначено особливості управлінських підходів у теоріях стратегічного і корпоративного управління; обґрунтовано підходи до функціонування системи управління сталим розвитком підприємств; узагальнено основні види потенціалів, що формують потенціал розвитку підприємства та запропоновано сутнісний зміст поняття «потенціал розвитку підприємства»; розроблено теоретико-методологічний підхід до оцінювання потенціалу розвитку підприємства.

Аналіз теорій стратегічного і корпоративного управління показав, що особливістю управлінських підходів на підприємствах є постійна взаємна переорієнтація з площин зовнішніх у площину внутрішніх можливостей. Кожна з теорій управління має свій спектр інструментів і технологій, які працюють у межах визначеного діапазону дії, тому вирішення сучасних питань управління відбувається фрагментарно, що ускладнює формування цілісного бачення процесу управління розвитком підприємства.

На підставі вивчення підходів до функціонування системи управління розвитком підприємства визначено етапи формування процесу оптимізації системи управління, принципове розуміння поняття «будова/структура», модель взаємодії підприємства зі складовими зовнішнього середовища.

У сформованих етапах процесу оптимізації системи управління визначено основні цільову та інтеграційні функції, які є домінантами в заданні параметрів подальшої будови/структури підприємств. Побудована модель зв'язків підприємства зі складовими зовнішнього середовища ґрунтується на поєднанні інституційного і господарського механізмів, реалізація яких дасть змогу збалансувати елементи зовнішнього мікро- та макросередовищ у взаємодії зі складовими внутрішнього середовища, що внаслідок активізації відповідних зв'язків створюватиме передумови для вчасного задіяння елементів визначених підсистем. Доведено, що оптимізацію системи управління розвитком необхідно проводити шляхом знаходження міжфункціональної і міжрівневої інтеграції інтересів у внутрішньому середовищі з використанням різних видів потенціалів за рівнями ієрархії системи управління підприємством. Таким чином, оптимальною можна визнати таку систему, яка забезпечує гармонізацію базових інтересів основних задіяних соціально-економічних груп та внутрішньокорпоративних відносин.

У ході дисертаційного дослідження визначено сутнісний зміст формування потенціалу розвитку підприємства. Визначено, що потенціал розвитку підприємства являє собою систему взаємопов'язаних елементів, які характеризуються наявними видами ресурсів, результатів діяльності, компетенціями, що використовуються залежно від цільової узгодженості на матеріальному, енергетичному та інформаційному рівнях ієрархічної структури та визначають спроможність створювати нові синергетичні ефекти внаслідок внутрішньорівневої та міжрівневої взаємодії, які приводять до якісних та кількісних змін, що в кінцевому підсумку сприяє сталому розвитку підприємства. Трирівневий концептуальний підхід до його формування дає змогу під кутом внутрішнього спектра поглянути на процеси, за якими у взаємозалежності та взаємозв'язку можна оцінити рівень розвитку підприємства (рис. 2).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Трирівневий концептуальний підхід формування потенціалу розвитку підприємства

* Удосконалено автором.

Обґрунтовано, що основа потенціалу розвитку підприємства ґрунтується на складових стратегічного потенціалу шляхом використання можливостей щодо нарощування ресурсів, компетенцій, результатів. Взаємозалежність виробничого, підприємницького, економічного потенціалів прослідковується в ієрархічному порядку на відповідних матеріальному, енергетичному, інформаційному рівнях через прямий і зворотний зв'язки. Базовим рівнем, так званим «ядром теорії», є виробничий потенціал, в основі успішної побудови якого визначається та формується результат діяльності підприємства. На рівні ринкового потенціалу задіюються групи ресурсів, які поєднують матеріальні та нематеріальні складові, шляхом формування енергетичних взаємозв'язків і результуються в прояві певних ринкових результатів та відповідного рівня компетенцій. Реалізація економічного (сукупного) потенціалу підприємства здійснюється в широкому інформаційному просторі, основна орієнтація якого націлена на довгострокове майбутнє, через вміння напрацьовувати нові і використовувати ключові можливості й компетенції, що виникли в процесі становлення та розвитку підприємства на попередніх рівнях, трансформувати їх до вимог мінливого зовнішнього середовища.

Запропонований теоретико-методологічний підхід оцінювання потенціалу розвитку розкриває його формування у тривимірному просторі, складовими якого є вектори функціональних складових, внутрішньорівневої та міжрівневої збалансованості показників/індикаторів потенціалу (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

*PEx (Potential Existence of Enterprises) - потенціал простого існування підприємства як цілісної виробничо-господарської системи;

PPC (Potential Profitability and Competitiveness of Enterprises) - потенціал прибутковості і конкурентоспроможності

PMS (Potential of Market Stability of Enterprises)- потенціал забезпечення стійкості ринкових позицій підприємства

PDn (Potential of Dynamic) - потенціал для забезпечення динаміки

PD (Potential Development of Enterprises) - потенціал розвитку підприємства

Рис. 3. Ієрархічна структура потенціалу розвитку підприємства

* Розроблено автором.

Внутрішньорівнева збалансованість потенціалу характеризує рівномірність розвитку його функціональних складових одного рівня, виступає індикатором ефективності горизонтальних взаємозв'язків у системі управління підприємством - зв'язків кооперації, узгодження і підпорядкування ресурсів та компетенцій для одержання результатів на даному ієрархічному рівні потенціалу. Міжрівнева збалансованість свідчить про ефективність внутрішніх комунікацій між функціональними підрозділами і рівнями менеджменту підприємства та обґрунтуванні розподілу пріоритетів розвитку підприємства за цілями, бюджетами.

На підставі досліджень розроблено систему залежностей різних видів потенціалів та проведено групування показників їх оцінки за трьома рівнями і групами, що характеризують ієрархічну структуру та дають змогу визначити взаємозв'язки між складовими потенціалу розвитку підприємства. Матеріальний рівень формує потенціал для існування підприємства та є базисом створення передумов для ведення господарської діяльності та забезпечення існування підприємства в поточній і середньостроковій перспективі за рахунок виробничої, кадрової та фінансової складових. На енергетичному рівні створюються можливості та умови для прибуткового та конкурентоспроможного існування за рахунок маркетингової, інвестиційної, управлінської складових. На інформаційному рівні потенціалу у взаємодії між собою перебувають функціональні складові, пов'язані зі створенням необхідного динамізму в діяльності підприємства, серед яких інноваційна, організаційна та інтелектуальна складові.

Групування показників оцінки проведено на підставі визначення набору індикаторів, які характеризують кожну із функціональних складових потенціалу та формують інформаційний базис оцінюваної процедури на кожному з ієрархічних рівнів, які в роботі розподілено на три групи: індикатори ресурсів - показують стан ресурсної складової потенціалу підприємства; індикатори результатів - ефективність та інтенсивність використання ресурсів підприємства у фінансово-господарській діяльності; індикатори переваг та компетенцій - показують ключові сильні сторони та компетенції підприємства в окремих функціональних сферах діяльності. Процедуру оцінювання зведеної різної розмірності величин, а також необхідної трансформації їх значень у єдину шкалу вимірювань для коректного визначення внутрішньорівневої та міжрівневої збалансованості потенціалу запропоновано проводити з використанням функції бажаності Харінгтона.

У третьому розділі - «Дослідження середовища та оцінювання рівня розвитку авіапідприємств» - досліджено систему чинників інституційного та ринкового середовища, які впливають на розвиток авіапідприємств; оцінено структуру та специфіку формування потенціалу розвитку авіапідприємств.

Дослідження зовнішнього середовища побудовано за принципом «зверху-вниз», що дало змогу в кінцевому підсумку при аналізі потенціалу розвитку на рівні підприємств цілісно встановити наявний спектр причинно-наслідкових зв'язків, які створюють певний рівень загроз і впливають на побудову цілей та адаптивну поведінку підприємств у створених умовах. Систематизація ряду чинників впливу інституційного середовища, серед яких економічні, соціальні, правові, показала, що для авіапідприємств має закладатись ідея підтримання різноманітних контрактних та договірних відносин у взаємодії на різних рівнях середовищ.

Вивчення становлення відносин власності в Україні, дало змогу з'ясувати умовні його етапи: підготовчий, реорганізуючий, формуючий, розвиваючий, які характеризуються недосконалістю законодавчого поля, недоліками в структуризації державної і приватної форм власності, низьким ступенем захищеності інвесторів. Зміцнення й розвиток ринку авіаперевезень та авіабудування, що відбувається шляхом консолідації, корпоратизації підприємств, має слабкий рівень урегульованості відносин власності. З'ясовано, що конфлікти серед корпорацій авіаційної галузі України виникають на грунті конкурентної боротьби за місце на ринку, конфліктів інтересів, порушень договірних умов тощо. На підставі аналізу діяльності вітчизняних корпорацій авіаційної галузі протягом останніх десяти років виявлено значну кількість корпоративних конфліктів, що призвело до збитків на суму близько 1 млрд.грн. Аналіз соціально-економічних чинників дозволив установити також ряд неузгоджених питань, які стримують сталий розвиток: невідповідність у діяльності ринку праці і ринку освітніх послуг; незначна частка фінансового капіталу в загальній структурі національного потенціалу сталого розвитку; тенденція до спаду прямих іноземних інвестицій в економіку країни; структурна непропорційність розподілу інвестицій у фінансовий та виробничий сектори; низький рівень активності підприємств у роботі з акціями та облігаціями на фондовому ринку; падіння рівня капіталізації фондового ринку.

Виділено основні чинники, що гальмують розвиток авіапідприємств на господарському рівні: недосконалість матеріально-технічного забезпечення, обсягу надання послуг, рівня рентабельності інвестованого капіталу; структурної роздробленості вітчизняних авіаційних підприємств (авіакомпаній, організацій забезпечення і т.д.); низька якість формування ринкових механізмів ціноутворення на послуги, рівня інформаційно-аналітичного забезпечення системи управління.

Низка інституційних проблем країни проекційно вплинули на формування інституційного і ринкового поля авіагалузі, тому найбільш гострим питанням залишається дисбаланс між реальними вимогами до галузі з огляду на нові вимоги до роботи підприємств у питаннях євроінтеграції, участі в міжнародних організаціях і агенціях цивільної авіації та існуючою авіаційною системою, що потребує адаптації нормативно-правової бази, управлінської та фінансової політики до міжнародних стандартів.

Ідентифікація проблемних зон у розвитку авіапідприємств проведена на основі розроблених положень, які включають визначення за період 2008 - 2012 рр.: динаміки середнього рівня, у розрізі функціональних складових, груп індикаторів та рівня збалансованості потенціалу розвитку на матеріальному, енергетичному, інформаційному рівнях. За кожним з них виділено та проведено оцінку за 12 показниками, які розкривають індикатори: ресурсів, компетенцій та переваг, результатів.

Аналіз дав можливість з'ясувати (табл. 1), що основний фундамент для здійснення підприємствами виробничо-господарської діяльності утворюється на матеріальному рівні, середня оцінка для якого протягом досліджуваного періоду становила 0,448, що є найвищим показником серед усіх трьох рівнів формування потенціалу. Це пояснюється тим, що в деяких авіакомпаній було сформовано ще за радянських часів певну матеріально-технічну, виробничу та фінансову бази, на яких донині підтримується їхня життєздатність та діяльність з надання послуг. Однак динаміка в розрізі функціональних складових та груп індикаторів потенціалу розвитку на матеріальному рівні є найгіршою серед інших рівнів. Тобто на даний час відбувається випереджальне, з точки зору стрімкості процесу, руйнування фундаменту та потенціалу для функціонування й сталого розвитку авіаційних підприємств передусім на матеріальному рівні.

Таблиця 1

Оцінки організаційно-економічного зв'язку між складовими потенціалу, внутрішньорівневою та міжрівневою збалансованістю

Авіакомпанії	Потенціал матеріального рівня, PL1	Потенціал енергетичного рівня, PL2	Потенціал інформаційного рівня, PL3	Збалансованість на матеріальному рівні, S1	Збалансованість на енергетичному рівні, S2	Збалансованість на інформаційному рівні, S3	Міжрівнева збалансованість потенціалу, S1-3
Горлиця	0,582	0,373	0,495	0,077	0,273	0,449	0,568
Авіалінії Харкова	0,219	0,193	0,114	-0,008	0,003	0,249	0,466
Авіалінії України	0,230	0,141	0,190	-0,091	-0,210	0,796	0,659
Константа	0,673	0,684	0,761	0,025	0,702	0,509	0,007
Миколаїв-Аеро	0,450	0,371	0,334	0,430	0,095	0,287	0,604
Спец-Авіа	0,293	0,196	0,322	0,182	-0,028	0,621	0,487
Меридіан	0,316	0,239	0,204	0,267	0,296	0,210	0,073
УРГА	0,820	0,907	0,866	0,589	0,796	0,829	0,786
Середній рівень для групи підприємств	0,448	0,388	0,411	0,239	0,182	0,486	0,467

* Розраховано автором.

Оцінка за групами індикаторів показала, що основною негативною тенденцією, яка і є головною причиною існуючої ситуації, є неспроможність підприємств формувати необхідні компетенції. Під впливом цих обставин знижується загальний рівень потенціалу розвитку галузі, погіршується його динаміка. Також негативні тенденції посилюються за рахунок недостатньої внутрішньорівневої та міжрівневої збалансованості, яка в середньому становить 0,467. Усе це призводить до того, що динаміка вартості чистих активів авіаційних підприємств як ключового індикатора потенціалу розвитку протягом досліджуваного періоду є стійко негативна.

За результатами здійснених кореляційних оцінок зроблено висновок, що на величину чистих активів авіапідприємств, як основний об'ємний індикатор потенціалу розвитку, передусім впливає рівень розвитку його матеріальної складової, а також ступінь внутрішньорівневої збалансованості для матеріального та енергетичного рівня потенціалу.

У той же час на показник темпів приросту чистих активів, як основний динамічний індикатор потенціалу розвитку, найбільший вплив чинить збалансованість потенціалу на інформаційному рівні та міжрівнева збалансованість потенціалу, тобто забезпечення узгодженого розвитку авіаційних підприємств на всіх трьох рівнях: матеріальному, енергетичному та інформаційному.