Студенти-подоляни у Київському комерційному інституті - свідчення важливої ролі Поділля в економічному житті України початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.4(477-25)

СТУДЕНТИ-ПОДОЛЯНИ У КИЇВСЬКОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ ІНСТИТУТІ - СВІДЧЕННЯ ВАЖЛИВОЇ РОЛІ ПОДІЛЛЯ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ XX СТ.

Андрій Чуткий

Студенти-подоляни у Київському комерційному інституті - свідчення важливої ролі Поділля в економічному житті України початку XX ст. Місце і роль Поділля у загальній історії України ще й досі є неналежно оціненими, що засвідчується недостатньою кількістю публікацій створених з цієї теми науковцями з інших регіонів України. Натомість саме Поділля відігравало (й відіграє) роль важливого посередника, що пов'язував як окремі українські землі між собою, так і був у ролі одного з регіонів, що лежить на шляхах з України до інших європейських держав, а отже - сприяє зміцненню вітчизняної євро-інтеграційної традиції. Так само важливим є значення Поділля в економічному розвитку України, як в далекому минулому, так і з моменту капіталістичних трансформацій. Відповідно, це змушує поглиблювати вивчення всіх складових історії Поділля, зокрема - ролі Поділля в економіці, оскільки ця сфера в новітній період історії є пріоритетною в житті всіх суспільств.

У цій статті роль Поділля в економічному житті України початку XX ст. досліджено в рамках реконструкції переліку вихідців з цього регіону, що навчалися в першому українському виші економічного профілю - Київському комерційному інституті. Такий підхід дозволив показати, що на навчання до цього вишу вступали вихідці з різних станів населення Поділля, зокрема чимало було і вихідців з духовенства. А це дозволяє вести мову про високий ступінь емансипації та розуміння важливості економічної сфери в середовищі подолян уже на початку XX ст. Окрім цього, такий мікро-історичний підхід дозволяє реконструювати і період навчання досліджуваних осіб у стінах Київського комерційного інституту в усіх аспектах, тобто побачити реальне наповнення тогочасного суспільного життя (оскільки за основу взято дослідження біографій переважно «не знакових» особистостей). Таке дослідження також допомагає поглибити дискурс з теми історії повсякденності.

Сам факт доволі помітної кількості вихідців з Поділля, котрі навчалися у Київському комерційному інституті, свідчить про активну включеність населення цього регіону в економічне життя країни, оскільки Київський комерційний інститут був першим в Україні вишем економічного профілю, а отже навчання у ньому відкривало шлях до успішної кар'єри в економічній сфері. В рамках цього дослідження було реконструйовано й студентський період в біографії В. Ю. Свідзінського та його молодшого брата.

Ключові слова: історія Поділля початку XX ст., економічна історія України, Київський комерційний інститут, регіональна історія, студентство.

Отримано: 14.04.2017р.

поділля економічний студентський свідзінський

Андрей Чуткий. Студенты-подоляне в Киевском коммерческом институте - свидетельство важной роли Подолья в экономической жизни Украины начала XX ст. Место и роль Подолья в общей истории Украины до сих пор незаслуженно оценено, что подтверждается недостаточным количеством публикаций созданных по этой теме учеными из других регионов Украины. В то же время именно Подолье играло (и играет) роль важного посредника, который связывает как отдельные украинские земли между собой, так и было в роли одного их регионов, который расположен на путях из Украины в другие европейские государства, а, следовательно - способствует укреплению отечественной евроинтеграционной традиции. Точно таким же важным есть значение Подолья в экономическом развитии Украины, как в далеком прошлом, так и с момента капиталистических трансформаций. Соответственно, это вынуждает углублять изучение всех составляющих истории Подолья, в частности - роли Подолья в экономике, поскольку эта сфера в новейший период истории является приоритетной в жизни всех обществ.

В этой статье роль Подолья в экономической жизни Украины начала XX в. изучается в рамках реконструкции перечня выходцев из этого региона, которые обучались в первом украинском вузе экономического профиля - Киевском коммерческом институте. Такой подход позволил показать, что на учебу в этот вуз поступали выходцы из разных сословий населения Подолья, в частности - среди них было немало выходцев из духовенства. А это позволяет говорить о высокой степени эмансипации и осознания важности экономической сферы среди подолян уже в начале XX века. Кроме того, такой микро-исторический подход позволяет реконструировать и период обучения исследованных лиц в стенах Киевского коммерческого института, то есть - увидеть реальное наполнение тогдашней общественной жизни (поскольку за основу взято изучение биографий «не знаковых» личностей). Позволяет такое исследование также углубить дискурс по теме истории повседневности.

Сам факт достаточно существенного количества выходцев из Подолья среди студентов Киевского коммерческого института свидетельствует об активной включенности населения этого региона в экономическую жизнь страны, поскольку этот вуз был первым в Украине вузом экономического профиля. Следовательно и само обучение в нем открывало путь к карьере в экономической сфере. В рамках этого исследования был реконструирован и студенческий период в биографии В. Е. Свидзинского и его младшего брата.

Ключевые слова: история Подолья начала XX ст., экономическая история Украины, Киевский коммерческий институт, региональная история, студенчество.

Andrii Chutkyi. Students from Podolia in the Kyiv Commercial Institute - as an evidence of the important role of Podolia in the economic development of Ukraine in the XX century. The place and role of Podolia in general history of Ukraine have not yet been properly assessed which is confirmed by a small amount of publication on this topic by scientists from other regions of Ukraine. However, it is Podolia which played (and still does) a role of an important intermediary connecting both some Ukrainian lands between each other and being a region situated on roads from Ukraine to other European states, and thus facilitates the strengthening of the national European-integration tradition. The significance of Podolia in the economic development of Ukraine has been important both in the distant past and in since the moment of capitalistic opportunities. Accordingly, it makes one study in-depth all components of Podolias history, in particular, its role in economy, since this sphere is of priority in the life of all societies in contemporary history.

In this article, the role of Podolia in economic life of Ukraine in the early XX century has been studied in the context of the reconstructions of the list of natives from this region who studied at the first Ukrainian higher education establishment of the economic profile - Kyiv Commercial Institute. This approach allowed to demonstrate that people from different social groups of Podolia entered this establishment, in particular, there were a lot of clergies. This allows one to speak of the high emancipation level and understanding of the importance of the economic sphere in the environment of the Podolians at the beginning of the XX century. Besides, this micro-historical approach allows to reconstruct the period when the people, we study, were students of the Kyiv Commercial Institute, that is to see the everydayness of social life of that time (since biographies of mostly «not significant» people were used). This as well allows to stir up discussion of the everydayness topic in history.

Also, the very fact that a significant number of natives of Podolia, who were students of the Kyiv Commercial Institute, shows that the populace of this region actively participated in economic life of the country, since the Kyiv Commercial Institute was the first higher education establishment of the economic profile, consequently education gave access to economic career. In the context of this research, we were able to reconstruct student years in the biography of Svidzinskyi V. Y. and his younger brother.

Key words: history of Podolia early XX century, economic history of Ukraine, Kyiv Commercial Institute, regional history, studentship.

Створення вичерпної реконструкції історичного поступу будь-якої держави передбачає вивчення історії її історичних регіонів (земель) та окремих персоналій, при цьому не лише «знакових». Адже ж саме такі дослідження дозволяють «проявити» всі зрізи життя країни на кожному етапі її історії. І тому саме такі, мікро-історичні дослідження належать до пріоритетних у зарубіжній історичній науці1. Зокрема, все більшого поширення набувають дослідження біографії мікро-соціальних груп та навіть окремих, «не знакових» осіб2; а також вивчення історії повсякденності3, історії окремих сфер та інститутів суспільного життя4. Актуальність та поширення такої тематики історичних студій обумовлена тим, що як підтверджує практика, саме такі дослідження, попри надзвичайну «вузькість» їх тематики, дозволяють показати ситуацію в усіх складових суспільного життя та зрештою «побачити» історію через долі реальних, хоч і «не знакових» особистостей. До того ж, саме у такому ракурсі можна реконструювати справжню історію - без міфів та канонізації.

Це дослідження належить до мікро-історичного дискурсу і присвячено вивченню історії Поділля на початку XX ст. При цьому історія цього регіону України досліджується у переломний момент вітчизняної та світової історії, що обумовлює «стискання» часу, тобто концентрацію подій. Відповідно, попри незначні хронологічні рамки, період початку XX ст. за своїм значенням може змагатися з окремими століттями історії, а отже - є особливо актуальним та перспективним для наукового вивчення всіх його складових.

Навряд чи можна перебільшити значення Поділля в історії України, зокрема - і в економічній сфері. Поділля віддавна було зв'язуючою ланкою між Галичиною, Північною Буковиною та Закарпаттям з однієї сторони та Наддніпрянщиною з іншої; а також пов'язувало Волинь і Полісся з Північним Причорномор'ям. А в період посилення турецько-татарської агресії через Поділля йшов торговий шлях, що пов'язував решту українських земель з Балканами5. Так само всі ключові торгові магістралі, що пов'язували Наддніпрянщину та східноукраїнські землі з країнами Центральної та Західної Європи, віддавна проходили територією Поділля6.

Значення Поділля в економічному житті України посилилось у період промислового перевороту, коли частина цього українського регіону потрапила до т.зв. південно-західного промислового району7, який навіть закордонна історіографія називає «центром вітчизняної (маючи на увазі всю Російську імперію - А. Ч.) цукрової промисловості»8 і який виступав провідним постачальником цукру в усій Російській імперії.

Також Поділля було провідним й у виробництві іншої аграрної продукції, зокрема зернових9. Свідченням цьому стало й те, що перша в Україні залізниця була прокладена саме до подільського м. Балта, де розміщувався найбільший ринок зернових у тогочасній Україні10.

На початку XX ст., внаслідок столипінської аграрної реформи на Поділлі було практично ліквідовано паростки общинного господарювання та посилився перехід аграрного сектору на капіталістичні засади. Зрештою, саме Поділля найбільш тривалий час було ключовою базою із матеріального забезпечення українських державних утворень періоду визвольних змагань 1917-1921 рр. Все це змушує особливо уважно досліджувати економічний аспект розвитку Поділля на цьому етапі історії, оскільки це може пояснити і причини поразки Української революції початку XX ст. та ще цілу низку тем.

Задля більшої наближеності до реалій тогочасного життя і «проявлення» участі подолян в економічній сфері України початку XX ст. дослідимо це питання через біографії вихідців з Поділля, котрі навчалися у Київському комерційному інституті. Цей виш обрано в зв'язку із тим, що він був першим ВНЗ економічного профілю і тому за інтенсивністю вступу до нього вихідців з різних регіонів, етнічних та соціальних груп можна більш точно вести мову про розуміння останніми важливості економічної сфери, а також і задіяність у ній.

Як уже було встановлено в одній із попередніх розвідок11 в 1910-1914 рр.

у стінах Київського комерційного інституту діяло Подільське земляцтво - добровільна організація студентів, яка об'єднувала вихідців з Подільської губернії або тих, хто навчався у цьому краї. Однак, дослідивши діяльність цієї організації в цілому, поза увагою лишились власне долі вихідців з Поділля, котрі навчалися у Київському комерційному інституті. Нажаль, внаслідок величезної кількості особових справ студентів цього вишу, що загалом нараховують до 20 тис. архівних справ і зберігаються розпорошено поміж дванадцятьма описами (по яким немає докладних вихідних даних у довідниках), виявити всіх студентів, що походили з Поділля вкрай складно. Тим більше, що не всі вони могли належати до складу Подільського земляцтва або ж в архіві Київського комерційного інституту збереглись справи не всіх цих осіб. Тому мусимо обмежитись справами тих студентів-подолян, що на сьогодні виявлені в архіві цього вишу.

Безумовно, що першим серед них маємо назвати Володимира Юхимовича (Євфімовича) Свідзінського, котрий навчався у Київському комерційному інституті. До того ж він був і першим з-поміж вихідців з Поділля (що на сьогодні виявлені), котрі вступили на навчання до цього вишу.

24 листопада 1907 р. В. Ю. Свідзінський подав заяву про вступ вільно- слухачем (в сучасній термінології - на заочну форму навчання) на економічне відділення Київського комерційного інституту і воно було задоволено12. Обрання заочної форми навчання, вочевидь, обумовлювалось економічним чинником - меншою вартістю навчання (порівняно зі стаціонаром), а також і більшою можливістю для виділення часу на підробітки. Це припущення засвідчується подальшими документами з особової справи В. Ю. Свідзінського.

В якості тодішньої своєї домашньої адреси Володимир Свідзінський назвав м. Кам'янець-Подільський (Георгіївська вулиця, квартира священика Пулковського). З копії метричної виписки слідує, що він народився 26 вересня 1885 р. у с. Маянові Вінницького повіту Подільської губернії, а хрещеними батьками були землевласник цього ж села О. Ф. Шнабель та донька священика м. Лянцкоруня Кам'янецького повіту Н. П. Стопакевич13. Копія атестату про навчання засвідчує, що В. Ю. Свідзінський з 1899 по 1904 р. навчався в Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському, але повний курс навчання у ній не закінчив і був звільнений з четвертого класу на прохання батька14.

15 вересня 1911 р. Володимир Свідзінський подав прохання керівництву Київського комерційного інституту щодо дозволу сплатити йому за навчання у два етапи. Це прохання він мотивував тим, що йому «доводиться самостійно (уроками) заробляти собі засоби для існування»15. А його батько («небагатий священик»16 - як його називає сам Свідзінський) не міг йому допомогти, оскільки виховував ще трьох синів (з яких один навчався у Київському комерційному інституті, а два - у Житомирській чоловічій гімназії) та доньку (навчалась у Могилівській жіночій гімназії)17. Це уточнення засвідчує, що духовенство Поділля (як в принципі й Волині та Правобережжя18) було більш прагматичним та доволі позитивно ставилось до світської освіти. Почасти це можна пояснити меншим періодом перебування цих українських земель у складі Російської імперії та більшим впливом зі сторони інших європейських етносів (зокрема, польського), що швидко розвивалися. Прохання про відстрочку плати за навчання було задоволено керівництвом інституту19. При цьому Володимир Свідзінський був єдиним вільно-слухачем, що отримав таку пільгу, а це могло бути пояснено його особливими успіхами у навчанні.

На початку осені 1912 р. В. Ю. Свідзінський повідомляв, що склав всі «практичні заняття та всі курсові іспити за винятком німецької мови»20. Останнє він пояснював тим, що вчасно не підготувався з цього предмету. Оскільки нестача засобів для існування не дозволяла Володимиру Свідзінському залишитись в інституті ще на один семестр, то він прохав керівництво вишу надати йому можливість скласти іспит з німецької мови або ж видати залікове свідоцтво «без відмітки з німецької мови»21. Проте на цій заяві сам Володимир Свідзінській написав, що «відмовляється від посвідчення, бажаючи залишитись в інституті ще на один семестр»22.

28 вересня 1912 р. Володимир Свідзінський подав прохання до керівництва інституту про надання позики на сплату за навчання у зв'язку із матеріальною скрутою23. При цьому він повідомив про себе таку інформацію: 1) ви- наймає кімнату і платить за неї 7 руб. щомісяця, 2) харчується в студентській їдальні Товариства швидкої допомоги студентам м. Києва, 3) не має заробітків, 4) місячні витрати становлять 15 руб. і саме таку суму отримує від рідних, 5) склав всі іспити та практичні заняття «за винятком нових мов»24. Зазначу, що в Київському комерційному інституті студенти мали обов'язково вивчати дві іноземні мови25. Останній «хвіст» доволі дивний для особи, котра потім стала одним із найкращих українських перекладачів. Він може бути пояснений лише складнощами економічного порядку, що й не дозволяло здійснювати регулярні заняття і до того ж заняття з іноземних мов потребували окремої оплати. Варто зазначити і те, що з-поміж зданих іспитів практично всі були складені Володимиром Свідзінським на «4» та «5» і лише цивільне право та цивільний процес - на «3»26. Ця обставина може розглядатись як свідчення гуманітарних нахилів майбутнього письменника та перекладача.

Окрім вище зазначеного, бланк про надання позики на сплату за навчання містив інформацію про те, що до того В. Ю. Свідзінський уже отримував позику у 25 руб. (тобто половину вартості навчання за семестр) у весняному семестрі 1912 р. та тричі отримував дотацію від Товариства швидкої допомоги нужденним студентам м. Києва. Також Володимир Свідзінський повідомляв, що його батько був ще живим і був священиком у с. Бабчинці Подільської губернії, де й мешкав і що один його брат теж навчався у Київському комерційному інституті, а два інші - й надалі у чоловічій гімназії Житомира, так само як і сестра вчилась у Могилівській жіночій гімназії. У графі про сімейний стан зазначено «неодружений»; а в графі про те, хто може підтвердити надану інформацію, значаться студенти Київського комерційного інституту, котрі були членами Української студентської громади цього вишу27 - української національної організації, чимало членів якої згодом були активними учасниками українських визвольних змагань 1917-1921 рр.28 Отже, попри закидувану часом Володимиру Свідзінському аполітичність, можна вважати, що йому принаймні більше імпонували люди з проукраїнською позицією, аніж шовіністично налаштовані студенти-академісти чи хтось ще. Зазначу, що серед студентів Київського комерційного інституту було чимало українських патріотів. Адже ж в ті ж роки, що й Володимир Свідзінський, в цьому виші навчались М. М. Ковалевський, С. С. Остапенко, С. І. Березняк та чимало інших згодом визначних діячів української революції 1917-1921 рр.29 Також його проукраїнські симпатії могли посилити і контакти з окремими викладачами інституту, в яких він навчався і які мали проукраїнську позицію або принаймні не цуралися свого українського походження. До таких, зокрема, належали О. О. Русов (котрий мав особливо тісні відносини зі студентами і всіляко прищеплював їм українські погляди)30, А. І. Ярошевич та ін.

Окрім отримання знань з різних дисциплін, вивчення іноземних мов та ознайомлення з політичним життям (а можливо й включенням у нього), В. Ю. Свідзінський під час навчання у комерційному інституті зміг зав'язати знайомства з однодумцями. Зокрема, одночасно з ним у Київському комерційному інституті навчався ще ряд згодом відомих представників красного письменства - П. Г. Тичина, В. М. Еллан-Блакитний, І. Е. Бабель та ін.

Також впродовж навчання у Київському комерційному інституті діяч зміг глибше ознайомитись з різними сферами життями рідного краю. Це відбувалось, зокрема, під час збору етнографічного матеріалу на рідному Поділлі у 1913 р., коли він досліджував ткацький промисел. Зазначу, що виконання цієї роботи відбувалось у межах тематики, що розроблялась у Київському комерційному інституті викладачем економічної географії А. І. Ярошевичем. Останній мав яскраво виражену проукраїнську позицію, присвячуючи визначне місце у своїй науково-педагогічній діяльності українській тематиці. Тож під час виконання цієї роботи В. Ю. Свідзінський мав зазнати впливу поглядів А. І. Ярошевича.

В період навчання у Київському комерційному інституті В. Ю. Свідзінський зміг здійснити екскурсію на Кавказ (літом 1911 р.)31. Маршрут екскурсії пролягав з Києва через Полтаву, Лозову і Ростов до Кутаїсі, а також до Баку, Тквібулі, Чіатурі та Тбілісі32. У Баку передбачалось оглянути нафтовидобуток, у Тквібулі - видобуток кам'яного вугілля, в Чіатурі - видобуток марганцю, в Тбілісі - ботанічний сад, сірчані джерела, фунікулер та музей шовкоткацтва; а в Кутаїсі - монастирі33. За листуванням між директором інституту і викладачем Берзіним, котрий супроводжував цю екскурсію, простежуємо, що ініціатива її проведення вийшла від самих студентів34.

Безперечно, що всі ці поїздки, спілкування зі студентами та викладачами, вплинули на формування світогляду молодого Володимира Свідзінського та сповнили його величезною кількістю вражень, що проявилось у його подальшій творчості.

У січні 1913 р. Володимир Свідзінський закінчив курс навчання в Київському комерційному інституті. При цьому абсолютна більшість екзаменів була складена ним на «5» і «4». Також в інституті він вивчив дві іноземні мови - французьку (іспит склав на «5») і німецьку (іспит склав на «3»)35. З протоколів курсових іспитів слідує, що ряд предметів він здавав із затримкою36. Щодо часового інтервалу, то, наприклад, екзамен з політичної економії він здав не у травні, а у вересні 1910 р.37 Але це могло пояснюватись тим, що він як заочник перебував у Києві не весь період навчання в інституті, задля зменшення своїх витрат. Загалом, така ситуація, як засвідчують протоколи курсових іспитів, була нормою серед вільно-слухачів інституту38.

Також варто деталізувати самі хронологічні межі його навчання в Київському комерційному інституті. Так, в особовій картці Володимира Свідзінського написано, що він навчався у Київському комерційному інституті з 1906 р. (а у виданому йому матрикулі роком його зарахування зазначено 1908 р.39), хоча його заява про вступ датована 1907 р. Водночас він згаданий (у низці звітів про зарахування та наявний склад студентів) серед осіб, які вступили до інституту навесні 1908 р.40 Це дає підстави вважати, що справа із вступом розтяглась і завершилась лише на початку 1908 р. Тому часом вступу В. Ю. Свідзінського на навчання до Київського комерційного інституту потрібно вважати початок 1908 р., а саме навчання у цьому виші тривало до 1913 р.

21 січня 1913 р. В. Ю. Свідзінський подав на ім'я директора Київського комерційного інституту заяву з проханням виготовити для нього відповідне свідоцтво про закінчення навчання, оскільки він здав «всі курсові іспити та всі практичні заняття» і ця заява містить візу директора «видати»41. Однак це свідоцтво лише засвідчувало завершення навчального циклу. А для отримання повноцінного диплому необхідно було скласти випускні іспити, виконати дипломну роботу та сплатити відповідні кошти. Натомість 18 квітня 1913 р. В. Ю. Свідзінський написав листа до діловода інституту з проханням про прискорення надання йому зазначеного свідоцтва (на адресу с. Боровка Подільської губернії), оскільки досі його не отримав42. На цьому його особова справа в архіві Київського комерційного інституту уривається. І це дає підстави констатувати, що освітній цикл у Київському комерційному інституті Володимир Свідзінський пройшов у повному обсязі, але дипломної роботи не захистив і випускні іспити не склав.

Також в архіві Київського комерційного інституту вдалось виявити особову справу молодшого брата Володимира Юхимовича Свідзінського Вадима Свідзінського. З неї слідує, що він так само як і Володимир, закінчив Подільську духовну семінарію і після цього в липні 1910 р. подав заяву про зарахування на економічне відділення Київського комерційного інституту, на стаціонар і що на той момент він мешкав разом з батьками у с. Бабчинці Ямпільського по-віту Подільської губернії43. З свідоцтва семінарії слідує, що він народився 26 квітня 1888 р., тобто був майже на три роки молодший за свого брата Володимира і закінчив навчання у семінарії в 1910 р. маючи по всім предметам «3» та «4»44.

У справі Вадима Свідзінського зберігається копія формулярного списку його батька священика Євфімія Авксентійовича Свідзінського. Останній походив з родини священиків з Поділля, народився в 1858 р., у 1883 р. закінчив Подільську духовну семінарію та цього ж року розпочав церковну службу у с. Студениця Ушицького повіту, але майже ж одразу був переведений до Кам'янецького повіту (в м. Карвасари). З 1889 р. був рукопокладений у сан священика в с. Маянів Вінницького повіту. Після цього декілька разів змінював місце священицької діяльності (але в межах Подільської губернії) та чотири рази нагороджувався за «зразкове виконання пасторських та інших обов'язків»45. Його дружині Наталі Прохорівні на той час виповнилось 43 роки, тобто вона була на 8 років молодшою за чоловіка. У них було п'ятеро дітей: окрім старшого (Володимира) та Вадима також зазначені Олег (мав на той час 17 років), Павло (16 років) та Ольга (10 років). Троє останніх навчались у гімназіях. Отже, абсолютно всі діти були спрямовані батьком (священиком не в одному поколінні) на шлях світської освіти, а отже й кар'єри, що наочно засвідчувало міру його прагматизму та реалізму.

Як слідує з посвідчення виданого духовною владою 6 вересня 1911 р. батько Володимира та Вадима Є. А. Свідзінський належав до незаможних і перебував у боргах, оскільки його сукупний річний дохід становив 1,5 тис. руб., але при цьому він виховував п'ятьох дітей з яких двоє навчались у Київському комерційному інституті, а троє - в гімназіях46. Оскільки гроші, що надсилались батьком були єдиним джерелом доходу Вадима Свідзінського і їх зрозуміло було небагато, то на початку вересня 1911 р. він звернувся до керівництва Київського комерційного інституту з проханням про звільнення від плати за навчання у поточному семестрі47. З поданої ним про себе інформації відомо, що від батька він отримував 10 руб. щомісяця, але 6 руб. витрачав на наймання кімнати у Києві і мусив харчуватись за 20 коп. за обід у студентській їдальні. При цьому чотири іспити за попередній семестр були складені ним на «відмінно» і один - на «чотири»48. Невдовзі прохання про звільнення від плати за навчання було повторено у зв'язку «із вкрай важким матеріальним становищем»49. З інших документів слідує, що його звільняли від плати за навчання: на 25 руб. у другому семестрі та на 18 руб. - у третьому50. Також вказана перша адреса мешкання Вадима Свідзінського у Києві - вул. Жилянська 105, кв. 11 та поточна - вул. Тургенівська 3, кв. 751.

У січні 1912 р. прохання про звільнення від плати за навчання в інституті було повторено. При цьому Вадим Свідзінський посилався на «відсутність підтримки від батьків» та «крайню скруту», а також і те, що він навчався в інституті разом із братом52. У спеціальній анкеті для отримання матеріальної допомоги Вадим Свідзінський зазначав, що наймає квартиру за яку платить 7 руб. щомісяця, «обіду постійного не маю, часто харчуюсь в їдальні Товариства швидкої допомоги»53. В графі про місячний підробіток та якого він характеру зазначено, що зараз підробітків «немає і не передбачається», але він жив з раніше зароблених грошей, з яких лишилось 14 руб.54 Оскільки його не звільнили від плати за навчання цілком, а лише зменшили її на 15 руб., то вже 4 квітня 1912 р. Вадим Свідзінський мусив знов звернутись до директора Київського комерційного інституту з проханням хоча б внести йому зараз 20 руб., а решту 15 руб. заплатити до 20 травня, але остання дата була виправлена на 10 травня директором55.

28 квітня 1912 р. Вадим Свідзінський знов прохав керівництво інституту дозволити йому заплатити відстрочені 15 руб. до 30 травня, оскільки він позбувся всіх заробітків56. Цей дозвіл був потрібен і для того аби його допустили до складання іспитів.

У вересні 1912 р. Вадим Свідзінський, який на той час навчався на 5-му семестрі, подав прохання керівництву інституту про отримання позики у 50 руб. на оплату за навчання57. В анкеті щодо матеріального стану він зазначав, що платить за кімнату 7,5 руб. на місяць (мешкав по вул. Столипінська, буд. 8, кв. 4, тобто це була вже його третя адреса у Києві), обідав в їдальні Товариства швидкої допомоги (13-20 коп. за обід), місячні витрати складали 12-18 руб. тоді як випадкові підробітки давали 5-6 руб. і ще 12 руб. отримував від батьків58. Отже, всі його надходження заледве покривали найнагальніші витрати і на внесення плати за навчання коштів просто не лишалось. Також у цій анкеті зазначено, що він належав до Подільського земляцтва.

Також в зв'язку із навчанням на стаціонарі у ВНЗ Вадим Свідзінський 1 лютого 1911 р. подав заявку про надання відстрочки від військової служби на час навчання, що було задоволено59. 3 листопада 1912 р. він повторно прохав директора інституту про порушення клопотання на додаткову відстрочку від виконання військового обов'язку. Причина - неможливість закінчити інститут за чотири роки, оскільки внаслідок матеріальної скрути змушений приділяти багато часу «сторонній роботі»60. Останнє уточнення означало, що він займався якимись підробітками і водночас це пояснювало факт пролонгації перебування у Київському комерційному інституті значного відсотку студентів. Зазначу, що чимало з них числились у складі студентів замість обов'язкових чотирьох років п'ять, шість, сім і більше років. До того ж продовження перебування на навчанні у виші давало їм право на продовження відстрочки від виконання військового обов'язку.

У вересні 1913 р. Вадим Свідзінський знов звертався до правління Київського комерційного інституту з проханням про отримання позики у 50 руб. для внесення їх у касу інституту як плати за навчання61. А 23 січня 1914 р. він вже прохав про звільнення від плати за навчання в поточному семестрі62. При цьому згідно інформації бухгалтерії боргів у платі за навчання на ньому не числилось, а екзамени ним здавались переважно на «4» і «5» і лише з двох дисциплін - «Економічної історії Росії» та «Історії господарського ладу Західної Європи» - у нього були «3»63. Зазначу, що ці предмети в інституті викладав особисто його директор М. В. Довнар-Запольський64.

Оскільки у цьому проханні Вадиму Свідзінському було відмовлено, то 8 березня 1914 р. він мусив знову звернутись з проханням надати йому позику на половину плати за семестр (тобто на 25 руб.). При цьому студент пояснював, що його батько виховує п'ятьох дітей при мізерній зарплатні, а тому не може йому нічим допомогти. Аналогічно і сам Вадим Свідзінський каже, що має «майже злиденний бюджет»65 і це засвідчує той факт, що він таки мав якісь підробітки у Києві. З опитувального бланку бачимо, що він отримував «від уроків» (тобто репетиторства) 12 руб. на місяць і ще 10 руб. від батьків, а його місячні витрати складали 22 руб. (з них 8 руб. за наймання житла і 7 руб. - за харчування у студентській їдальні)66. Отже, грошові надходження заледве покривали витрати на житло та харчування, що показує злиденне життя, властиве для значної частини київського студентства і що, безперечно, було одним з потужних чинників радикалізації їх поглядів та включення у політичне життя.

У наступному бланку Вадим Свідзінський повідомляв, що винаймав житло вже за 9 руб. на місяць, але «разом з товаришем», змінивши місце проживання (у попередній анкеті значилась вул. Маріїнсько-Благовіщинська 9, кв. 25; а тепер - вул. Банківська 27, кв. 25) і уроками тепер заробляв лише 8 руб., що свідчить про нестабільність цього роду підробітків67. Також Вадим Свідзінський зазначав, що практично закінчив навчання і йому лишилось скласти лише два предмети. На цьому проханні поставлена віза директора інституту про надання йому позики у 15 руб. для сплати за навчання.

15 квітня 1914 р. Вадим Свідзінський подав прохання правлінню інституту про дозвіл сплатити за поточний семестр і на ньому стоїть помітка «сплачено»68 .

У травні 1914 р. Вадим Свідзінський знов прохав керівництво інституту клопотатись про надання йому додаткової відстрочки від військової служби, оскільки він «прагне продовжити навчання» в інституті69. Як слідує з відповіді Ямпільського військового присутствія, це прохання було задоволено і Вадим Свідзінський отримав відстрочку від військової служби до 1915 р.70 За умов початку Першої світової війни це було дуже актуально.

Як свідчить оригінал матрикула Вадима Свідзінського, навесні 1914 р. він завершив повний цикл навчання в інституті71. Тому 16 грудня 1914 р. Вадим Свідзінський подав керівництву Київського комерційного інституту прохання дозволити йому сплатити за поточний семестр і отримати, таким чином, можливість складати випускні іспити в січні 1915 р.72

19 січня 1915 р. Вадим Свідзінський уже прохав про виготовлення залікового свідоцтва73, що означало завершення ним навчального циклу. В його особовій справі зберігається копія свідоцтва про закінчення ним навчання в інституті, датоване 22 січня 1915 р. У ньому зазначено, що він склав іспит з італійської мови та написав дипломну роботу на тему «Заробітна плата»74.

Отримання свідоцтва про закінчення навчання давало йому право складати випускні іспити і лише тоді він міг отримати диплом про закінчення навчання. Кожен випускний екзамен оцінювався за п'ятибальною шкалою. При цьому, при виставленні оцінки до уваги брались не лише результати іспитів, але й рівень дипломної роботи та «успішність занять під час проходження курсу в інституті»75. Таким чином, рівень отримуваного диплому залежав від поєднання трьох факторів (загальної успішності під час всього періоду навчання, рівня знань, виявленого на випускних іспитах та рівня виконання дипломної роботи), що дозволяло оцінити кожного випускника найбільш об'єктивно. Також у Київському комерційному інституті діяла цікава система: студент, який здавав випускні іспити на «відмінно» отримував диплом кандидата економічних наук 1-го ступеня (тобто - з відзнакою), а інші - другого. Але останні за бажанням через рік могли пройти переекзаменування і у разі виявлення відмінних результатів отримати диплом 1-го ступеня.

5 лютого 1915 р. Вадим Свідзінський подав прохання про допуск до випускних іспитів76, які він склав впродовж лютого - березня 1915 р. і 14 березня 1915 р. отримав диплом кандидата економічних наук 2-го розряду77. З випускних іспитів він отримав такі оцінки: з міського та земського господарства - 5, з економічної географії - 4; а з економічної політики, торговельного права та рахівництва - 378. Згідно правил для випускників Київського комерційного інституту, це давало йому право на отримання чину 12-го класу при вступі на державну службу.

Отже, молодший брат Володимира Свідзінського Вадим зміг закінчити навчання у Київському комерційному інституті й отримати відповідний диплом, хоча й 2-го розряду, тобто, використовуючи сучасну термінологію - без відзнаки. При цьому варто зазначити, що обидва вони навчались на одному - економічному - відділенні. І період їх навчання в інституті також перетинався: Володимир Свідзінський навчався у Київському комерційному інституті з 1908 по 1913 р., а Вадим - з 1910 по 1915 р. Все це в підсумку мало сприяти їх більш тісним взаєминам.

Варто зазначити, що приклад Володимира та Вадима Свідзінських, котрі були дітьми православного священика з Поділля, був не унікальним в плані переорієнтування місцевим духовенством своїх нащадків на світську (і до того ж далеку від духовної) економічну сферу. Наприклад, у 1912 р. до Київського комерційного інституту вступив Григорій Данилович Шандровський, який також був сином православного священика з Поділля, а саме з с. Байбузовки Балтського повіту Подільської губернії79. Г. Шандровський, як слідує з його особової справи з архіву Київського комерційного інституту, народився 1885 р. у Летичівському повіті Подільської губернії, у 1908 р. закінчив духовну семінарію у Кам'янці-Подільському80 і подав заявку про вступ до Варшавського університету та Київського комерційного інституту81. Як слідує з подальших документів з його особової справи, влітку 1911 р. він уже звертався щодо повергнення своїх документів з канцелярії інституту внаслідок вибуття82 і вступу до Київського політехнічного інституту83. У вересні 1912 р. Г. Шандровський знов подав заяву про вступ до Київського комерційного інституту і був зарахований на економічне відділення84.

Як і у випадку зі Свідзінськими, Г. Шандровський належав до незаможних осіб. Зокрема, він декілька разів прохав керівництво вишу про відстрочку у сплаті за навчання85. Попри це, у травні 1914 р. він клопотався перед керівництвом інституту про отримання закордонного паспорту86 для закордонного відрядження до вересня 1914 р. «з метою вивчення мови та ознайомлення з якоюсь із галузей промисловості»87.

Однак початок Першої світової війни перекреслив ці плани і для бодай якогось забезпечення свого життя Г. Шандровський змушений залишити навчання і натомість вже у вересні 1914 р. прохав про зарахування на службу до інтендантського управління88. Щоправда, у квітні 1915 р. він прохав керівництво Київського комерційного інституту поновити його в складі студентів і дозволити внести плату за навчання, що було задоволено89.

З лютого 1916 р. Г. Шандровський був запрошений на посаду представника Уповноваженого міністерства землеробства із закупівлі худоби для діючої армії у Волинській губернії90. На цей момент, як слідує з його особової справи, Г. Шандровський був виключений з числа студентів через відсутність внесення плати за навчання91. Окрім цього, наприкінці 1915 р. Шандровський подав прохання про дозвіл на шлюб «з донькою відставного таємного радника»92, а сама церемонія вінчання мала відбутись в Одесі93.

Останній (в хронологічному відношенні) документ з особової справи Г. Шандровського з архіву Київського комерційного інституту - це його звернення до комісара вищих навчальних закладів м. Києва від 9 липня 1919 р. з проханням про поновлення в числі студентів комерційного інституту94. З цього звернення слідує, що навчання було перервано ним «через відсутність засобів». При цьому на момент написання цього звернення він працював в комун-відділі Київського губвиконкому95, тобто працював на радянську владу. І як зазначав у цьому зв'язку Шандровський, «мав особливу потребу в поповненні знань з земсько-міської справи»96. Цілком закономірно, що це звернення було задоволено і Г. Шандровського поновили на навчанні в Київському комерційному інституті на сьомому семестрі97.

З Поділля походив і секретар Української громади студентів Київського комерційного інституту Микола Феофанович Сувчинський. Як слідує з особової справи М. Сувчинського, він був сином православного священика з с. Біликівці Літинського повіту Подільської губернії та до вступу в інститут закінчив Подільську духовну семінарію98, тобто навчався там де і брати Свідзінські та Г. Шандровський. Копія виписки з метрики засвідчує, що священиками були і його дід та брат батька99. У 1913 р. він вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту100. Отже, як і у випадку В. Свідзінського, можна вести мову про стару династію священиків, нащадок якої вирішив переорієнтувати свою професійну діяльність на економічну сферу.

29 листопада 1914 р. М. Сувчинський звернувся на ім'я директора Київського комерційного інституту з проханням про відрахування з числа студентів101. Цей крок був зумовлений переходом до 2-го Київського військового училища102, що можна пояснити як прагненням здобути освіту безкоштовно і навіть отримати певне забезпечення за умов наростання економічної кризи, а також і додатковою відстрочкою від військової служби. Підставою для цього слугує факт його відрахування з Київського комерційного інституту у зв'язку із невнесенням плати за навчання103.

Ще більше ступінь матеріалізації світоглядних установок та десакралізація засвідчується прикладами вступу на навчання до Київського комерційного інституту представниць жіночої статі, серед яких були й вихідці з Поділля. Найбільш знаковим у цьому зв'язку варто назвати приклад Зінаїди Олександрівни Бачинської. Вона була однією із засновниць найбільш проукраїнської організації не лише Київського комерційного інститут, але й тогочасного Києва загалом - Української студентської громади104 і згодом була близька до активних діячів українських визвольних змагань, але інформація про неї практично невідома. Тож що ми можемо дізнатись про неї на підставі її особової справи, що збереглась в архіві Київського комерційного інституту. По-перше, вона була випускницею Кам'янець-Подільського жіночого єпархіального училища (оскільки була донькою священика), яке вона закінчила у 1904 р. У вересні 1907 р. З. Бачинська вступила до Київського комерційного інституту (коли цей виш ще іменувався вищими комерційними курсами)105. Також в її особовій справі є довідка від київського міського лікаря, з якої слідує, що вона страждала «різко вираженою формою недокрів'я, яка розвинулась на ґрунті функціонального розладу серцевої діяльності» і тому влітку 1911 р. проходила спеціальне лікування, що потягло значні матеріальні витрати106. Саме тому в жовтні 1911 р. З. Бачинська прохала керівництво інституту про звільнення від плати за навчання, а також про переведення з комерційного на економічне відділення, оскілки перебування на першому пов'язане з роботою у лабораторіях, а це «втомлює мене і погано впливає на мої легені»107. Згодом, у січні 1912 р., З. О. Бачинська звернулась до директора Київського комерційного інституту з проханням про розстрочку в сплаті за навчання і це прохання було задоволено108. В січні 1913 р. прохання про відтермінування внесення плати за навчання було повторено109. Останній документ з її особової справи в архіві інституту датовано вереснем 1913 р. і він є так само проханням про відстрочку у сплаті за навчання (в цей час вона перебувала на одинадцятому семестрі економічного відділення)110.

Ступінь десакралізації та емансипації священицького стану Поділля засвідчується не лише прикладами вступу на навчання до світського (і до того ж економічного, тобто цілком далекого від духовної сфери) вишу дітей місцевого духовенства. Зокрема й жіночої статті, що особливо показово оскільки становище останніх в тогочасних родинах та й державі в цілому було особливо безправним. Засвідчується вона й вступом на навчання до світського вишу також і самих священиків. Так, у липні 1917 р. прохання про вступ до Київського комерційного інституту (на комерційно-технічне відділення) подав священик с. Лісовод Каменецького повіту Подільської губернії Володимир Іванович Лисицький111. Він, так само як і брати Свідзінські та М. Сувчинський, закінчив духовну семінарію у Кам'янці-Подільському. В ній він навчався з 1906 по 1913 р., тобто міг перетинатись з Володимиром та Вадимом Свідзінськими, а отже міг підтримувати з ними контакт й надалі та отримати інформацію про Київський комерційний інститут. Батько В. Лисицького також був священиком на Поділлі112.

Також вдалося виявити архівні справи окремих керівників Подільського земляцтва студентів Київського комерційного інституту. Зокрема, в архіві Київського комерційного інституту збереглись особова справа та матрикул представника правління Подільського земляцтва Григорія Романовича Пономаря. З цих документів слідує, що він народився 1890 р. у селянській сім'ї на Харківщині113. Отже, попри те, що він належав до керівництва Подільського земляцтва, але був пов'язаний з Поділлям лише навчанням у семінарії Кам'янця-Подільського. У 1909 р. Г. Пономарь закінчив Подільську духовну семінарію (так само як і більшість з вище згадуваних осіб) і восени 1912 р. поступив до Київського комерційного інституту на комерційне відділення114. До цього (у 1909-1912 рр.) навчався на хімічному відділенні Київського політехнічного інституту, звідки вибув внаслідок невнесення плати за навчання115. Перша сесія у Київському комерційному інституті була здана ним на «4» та «5», а також складені заліки з німецької та французької мов116. Екзамени другого семестру (весна 1913 р.) та заліки були здані також успішно, за винятком неорганічної хімії (3 бали)117. У третьому семестрі (осінь - зима 1913 р.) два іспити були здані на «4» та два заліки118. У наступному семестрі (весна 1914 р.) він здав три іспити, а протягом 1915 р. та першої половини 1916 р. в матрикулі значиться лише оплата семестрів, але не проставлено жодної оцінки119. При цьому, як слідує з документів, Г. Пономарь перейшов з комерційного на економічне відділення, але закінчив інститут «не скінчивши повного курсу»120.

З низки звернень Г. Пономаря на ім'я директора інституту можна почерпнути інформацію як про його біографію, так і про становище Поділля у переддень Першої світової війни. По-перше, з його листа від 8 жовтня 1914 р. довідуємось, що на той час його родина вже мешкала у м. Тульчин, а з інших - що це було принаймні з 1912 р.121 і таке переміщення могло бути зумовленим передислокацією військової частини, у якій служив його батько. При цьому, опинившись у середині липня 1914 р. у населеному пункті Подільської губернії прикордонному з Австро-Угорщиною, Г. Пономарь пише про «паніку серед населення», яку викликали оголошення загальної мобілізації та «чутки про розпочату війну з Австрією»122. Потому, у вересні 1914 р. йому довелось двічі їздити до Львова, де лікувався його батько, котрий був прапорщиком і з початком Першої світової війни пішов у діючу армію123. Потім батька евакуювали і зв'язок з ним урвався, а тому Г. Р. Пономарь не зміг сплатити за навчання і був відрахований з Київського комерційного інституту124.

Зазначу, що з формулярного списку про службу батька Г. Пономаря слідує, що він походив з селян Куп'янського повіту Харківської губернії, але після проходження обов'язкової військової служби (у 1889-1893 рр.) залишився в армії125. Звертаючись у квітні 1915 р. з проханням про поновлення на навчанні Г. Пономарь мотивував це, зокрема й пільгами для дітей осіб, які брали участь у бойових діях і що дійсно відповідало тогочасному законодавству126. Проте одразу ж зазначав, що довести цей факт «при теперішніх обставинах не видається можливим», а також що в єдиній наявній довідці про участь батька у бойових діях останній фігурує під прізвищем «Пономарьов», оскільки «у воєнному листуванні» прізвище батька «давно вже перероблено на Пономарьов»127. Таким чином, можна опосередковано бачити підтвердження постулату про армію як один з важливих каналів русифікаторської політики у Російській імперії.

З особової справи Г. Р. Пономаря також слідує, що в березні 1930 р. він працював інспектором Лубенської філії Укрсільбанку і прохав адміністрацію інституту про надання довідки про своє навчання у цьому виші128.

Також вдалось виявити особову справу бібліотекаря Подільського земляцтва Неоніли Дем'янівни Лисецької. Вона була обрана бібліотекарем Подільського земляцтва 15 березня 1914 р.129, а до того обиралась до правління земляцтва130. Заяву про вступ до Київського комерційного інституту Н. Лисецька подала 29 грудня 1911 р., і з 1912 р. приступила до навчання на комерційному відділенні цього вишу131. Відзначу, що середню освіту Н. Лисецька здобула у жіночій гімназії м. Сороки Бессарабської губернії і до вступу в інститут мешкала у цьому місті у власному будинку132, була донькою «поліційного урядника»133. В інституті вона вивчала німецьку і французьку мови (про що спеціально зверталась до директора). В зв'язку із складним матеріальним становищем Н. Лисецька у січні 1913 р. зверталась з проханням про відстрочку з внесення плати за навчання134.

5 червня 1928 р. Н.Лисецька звернулась до директора інституту (який на той час вже був одержавлений і змінив свою назву) з проханням про надання довідки «про те, що я прослухала 8 семестрів Київського комерційного інституту», який перестала відвідувати наприкінці 1916 р. і також прохала про видачу своїх документів з канцелярії інституту135. Зазначені документи, як слідує з її особової справи, були їй надані136.

З Бессарабії походив і Олександр Захарович Анжуловський, який в грудні 1913 р. був обраний до складу правління Подільського земляцтва137. Оскільки він вступив до Київського комерційного інституту (на економічне відділення) восени 1913 р.138, то це означає швидке знаходження контактів з Подільським земляцтвом і ідентифікацію себе саме з цим регіоном України. Зв'язок Анжуловського з Поділлям був обумовлений тим, що він навчався у приватному комерційному училищі І. Мазінга в Кам'янці-Подільському, яке закінчив 1913 р. Натомість сам він походив з родини кишинівських міщан і народився у Кишинівському повіті в 1891 р.139, тобто на момент вступу до інституту мав 22 роки.

Період навчання О. Анжуловського в Київському комерційному інституті виявився нетривалим, оскільки вже 3 вересня 1914 р. він виявив бажання вступити до Київського військового училища140. Це бажання було пояснено «відсутністю засобів до існування та продовження навчання» в інституті141, тоді як слухачі військових училищ брались на державне забезпечення.

Безпосередньо з Кам'янця-Подільського походила ціла група студентів Київського комерційного інституту. Так, у грудні 1909 р. заяву про вступ на комерційне відділення Київського комерційного інституту подав син надвірного радника О. Коцюбинський, котрий мешкав у Кам'янці-Подільському (у Новому Плані, в будинку Марцинкевича), але йому було відмовлено у вступі до цього вишу142.

У Кам'янці-Подільському (при відділенні Державного банку) мешкав студент Київського комерційного інституту П. Шнурков, котрий походив з м. Слов'янськ Харківської губернії143. У вересні 1912 р. він вибув з числа студентів економічного відділення, оскільки вислухав повний курс наук в інституті144, в якому навчався з 1908 р. За час навчання в інституті П. Шнурков звертався до адміністрації вишу з проханнями про надання пільгового проїзду по Варшавсько- Віденській залізниці (навесні 1912 р.) та по Чорному морю - від Феодосії до Батумі (влітку 1912 р.), а влітку 1911 р. - по Чорному морю від Новоросійська до Батумі145. Це дозволяє уявити як проводили канікулярний час тогочасні студенти. Зазначу, що керівництво інституту виклопотало пільгові квітки П. Шнуркову для цих поїздок146.