Історія економіки та економічної думки

Размещено на http://www.allbest.ru

ЛЕКЦІЯ 1. ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

1. Основні методи дослідження економічних явищ, економічні закони закономірності та принципи

У підґрунті даного питання лежить цивілізаційний аналіз історичного розвитку господарської системи суспільства. Звернення до поняття господарської системи обумовлено необхідністю виокремлення в суспільстві як цілісному утворенні економічної сфери. Тому розпочати слід з обґрунтування об'єктивності відносно самостійного (відокремленого) функціонування господарства суспільства, функцій та цілей, що стоять перед ним. Треба відповісти на запитання -- коли, на якому історичному етапі розвитку суспільства відбулося відносне відокремлення господарської системи, чому і як, функціонуючи самостійно, вона залишається пов'язаною з іншими (політичною, соціальною, духовно-культурною) сферами суспільства? Для з'ясування суті та виявів відносної автономності господарської сфери слід розкрити мету господарської діяльності людей, функції, що їх виконує в суспільстві господарська система, тощо.

Важливо усвідомити, що відносно відокремлене функціонування господарської системи суспільства передбачає її аналіз на основі системності як цілісного утворення. Призначення (місія) господарської системи в суспільстві -- створення матеріальних благ і послуг для забезпечення суспільних потреб -- вимагає розгляду процесу виробництва та його складників, установлення факторів, що впливають на результати суспільного виробництва, визначення показників, в яких воно виявляється. Тому треба показати роль техніки і технології в процесі виробництва благ, зміну місця та функцій людей у ньому, дію природних факторів тощо. Окремого аналізу потребує вплив суспільного поділу праці на розвиток виробництва. Також слід усвідомити відмінність між двома його формами: поділом праці в суспільстві та в окремій господарській одиниці (економічній організації). Необхідно встановити зв'язок між революційними змінами в техніці та технологіях виробництва, з одного боку, та стрибкоподібним зростанням обсягів та якості створених благ -- з другого.

Економічна ерудованість передбачає знання студентами основних революційних змін у техніці і технології виробництва. Коли ручні знаряддя праці перетворилися на спеціалізований інструмент? коли відбулося об'єднання останніх у робочу машину та доручення до неї зовнішнього джерела енергії? Коли з'явився пристрій для її передавання та коли виникла відповідна техніка? Що таке технологія виробництва? У чому її єдність та відмінність від техніки? Які основні технологічні принципи використовувались суспільному виробництві? Відповіді на ці питання дозволять глибше усвідомити важливі аспекти процесу господарського виробництва. економічний думка середньовіччя еволюція

На розвиток господарської системи впливає не тільки суспільний поділ праці та пов'язаний з ним розвиток техніки та технології, а й наявні в суспільстві форми власності та засоби виробництва. Тому іншим напрямком виявлення сутності господарської системи є розкриття ролі власності. Якщо глибоко дослідиш історичні форми суспільної залежності людей у господарській! сфері, то можна дізнатися, чому і як власність на засоби виробництва впливає на місце та роль людей у процесі виробництва, які історичні форми власності існували.

Техніка і технологія виробництва, з одного боку, та історичні форми власності на засоби виробництва -- з другого, утворюють дві найсуттєвіші (сутнісні) складові господарської системи. Вони так само нерозривно пов'язані між собою, як взаємозв'язані суспільний поділ праці та власність, що лежать в їх основі. Єдність та взаємообумовленість цих складових господарської системи дають підстави розглядати її як цілісну сферу суспільства що, історично розвивається. Студенти мають розкрити основні історичні етапи розвитку господарської системи кожного суспільства та показати якісні ознаки (і відмінності) натурального, товарного і грошового господарств.

Для конкретизації цих типів господарських систем необхідно показати, що кожному з них притаманні історично визначені розвиток техніки та технології, суспільна зрілість людей та форми їхньої суспільної залежності, форми власності на засоби виробництва. Відповідно зміни в перелічених складниках господарських систем спричинюють перехід суспільства від одного до іншого типу господарства. Важливо розкрити, коли і в яких формах відбувався перехід у кожному суспільстві від натуральної до товарної, від товарної до грошової господарських систем.

На практиці цілісність господарської системи в кожному суспільстві забезпечувалася завдяки свідомій організації господарської діяльності людей. Місію організатора економічного життя виконує центр господарської системи в особі держави та її економічних органів, які спираються на верховну владу. Неодмінно слід розкрити природу та роль верховної економічної влади, основні форми її реалізації. Треба пояснити, чому на одних історичних етапах вона виявляється як примус до економічної діяльності людей, як відносини владарювання-підпорядкування, а на інших здійснюються за допомогою координації дій людей, що чинять їх заради досягнення власних інтересів. У зв'язку з цим потрібно показати, як розвивались економічні інститути, що відбивали різні умови економічної взаємодії людей. Історія економічних реформ відображає пошуки людьми адекватних форм застосування економічної влади в процесі організації господарського життя суспільства. Слід навести приклади успішного чи невдалого проведення реформ господарських систем та проаналізувати причини, що привели до відповідних результатів.

Роль держави як центру господарської системи суспільства змінювалась на різних етапах його історичного розвитку. Це виявилось у різних способах організації господарського життя, неоднакових формах впливу влади на економічну діяльність людей. Треба встановити ці способи організації господарських систем і на їх прикладі показати особливості централізованого та децентралізованого методу встановлення економічних зв'язків та координації взаємодії між суб'єктами господарювання. Узявши за зразок окремі країни, слід показати відмінність між двома способами організації господарських систем та можливість поєднання деяких їхніх ознак і появи змішаної економічної системи.

Дане питання продовжує та розвиває основні положення попереднього підрозділу, зокрема, як новий після висвітлення суті методології крок у пізнанні історичних змін у розвитку господарської сфери. Методи історико-економічної науки є сукупністю засобів, необхідних для здобуття нових знань. З огляду на це слід розпочати вивчення цього питання з пошуку відмінностей між методологією та методами історико-економічних досліджень, показати різний рівень (глибину та масштабність) притаманного їм інструментарію пізнання.

Традиційно під методами наукового аналізу розуміють сукупність взаємозв'язаних правил, послідовне виконання яких відкриває доступ та забезпечує збільшення точних (істинних) знань. Вибір методів залежить від методології, на якій ґрунтується дослідження, та предмета наукового аналізу. Студенти повинні показати, чому і як названі фактори впливають на вибір методів історико-економічного пізнання суспільних процесів.

При цьому слід урахувати відмінність між засобами пізнання, які входять до методології наукового дослідження, та тими, що належать до методів наукового пошуку. Якщо методологія передбачає використання базових підходів (способів) та принципів наукового аналізу, фундаментальних теоретичних положень (аксіом даної науки) і орієнтована на встановлення глибинних закономірностей, то до арсеналу методів пізнання відносять правила і процедури відбору подій та фактів, прийоми аналізу емпіричних даних, виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Методи спрямовані на вивчення фактів та подій, в яких виявляються внутрішні закономірності, та визначення, скоріше, прикладних, ніж фундаментальних, залежностей. Тому в методах аналізу ми вбачаємо сукупність правил та процедур відбору фактів і подій, прийоми аналізу емпіричних даних, установлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків тощо. У методах історико-економічних досліджень відбиваються всі методологічні підходи, серед яких особливе значення має єдність історичного та логічного принципів аналізу.

З-поміж методів, що використовуються історико-економічною наукою, слід виділити методи емпіричних досліджень історичного розвитку господарської сфери суспільств. Треба розуміти, чому дослідження господарських процесів та явищ слід розпочинати з їх реального вияву, чому такий підхід дозволяє дати їм характеристику в цілому. Важливо розкрити зміст емпіричних методів (спостереження, порівняння, вимірювання, систематизація подій і фактів) та особливості їх застосування у вивченні історичного розвитку господарських систем.

Для того щоб розкрити особливості емпіричних методів, варто зазначити основні джерела, які містять відомості про факти та перебіг подій у господарській системі суспільств, назвати основні заходи та правила роботи з носіями економічної інформації. До особливостей застосування емпіричних методів в історико-економічних дослідженнях слід віднести також економічну компаративістику, сутність та значення якої мають всебічно розкрити студенти. В оцінці історичних фактів і подій неабияку роль відіграють кліометричні дослідження, що проводяться в рамках так званої нової економічної історії. Треба навести приклади таких досліджень, розкрити зміст економічної кліометрії та її значення для розвитку історико-економічної науки.

Іншою (крім емпіричної) характеристикою цілісності господарської системи є її стан на певних етапах історичного розвитку, тому використовується історико-генетичний метод, який можна вважати основним в історико-економічних дослідженнях. Для розкриття його сутності важливо показати, у чому полягає історичність відповідних етапів розвитку господарської сфери суспільств та яку роль при цьому відіграє генезис процесів та явищ. Слід усвідомити, що генезис поєднує в собі історичний та логічний аналіз, дозволяє відобразити історичні зміни через сукупність взаємозв'язаних понять і категорій. Треба з'ясувати, чому і як історико-генетичний метод пов'язаний з системним аналізом господарської сфери суспільства, показати, як за його допомогою здійснюється пізнання взаємообумовленості причин та наслідків перебігу господарських процесів.

Специфічним поєднанням емпіричних і теоретичних методів дослідження є метод ідеальних типів. Потрібно розкрити його суть і значення в системному аналізі історичного розвитку господарства суспільств. Як теоретична модель, що найповніше відбиває певний стан господарської системи (її ідеальний тип), використовується для розкриття особливостей господарської сфери конкретного суспільства на відповідному етапі його історичного розвитку? Слід назвати автора цього методу та час, коли він був обґрунтований.

Серед методів історико-економічної науки особливе значення мають організаційний підхід та процесний аналіз господарської системи. їх значимість пов'язана з тим, що господарська система перебуває у безупинному русі, у динамічному стані. Іншою обставиною, що обумовлює важливість застосування зазначених методів, є необхідність відображення свідомої діяльності людей у практичній організації господарювання.

Організаційний підхід передбачає встановлення цілісних (емерджентних) характеристик господарської системи, перш за все цілей, що стоять перед нею, господарських форм, що є її структурними складовими, мотивів діяльності та характеру взаємодії між ними. Для прикладу варто показати особливості структурної організації господарської системи на певних історичних етапах, розкрити причини формування відповідної мети та мотивів господарської діяльності суб'єктів, характер взаємодії між ними.

Процесний аналіз передбачає вивчення необхідних суспільних умов для виникнення та перебігу процесів господарської взаємодії. Такі умови, поряд із суб'єктами господарювання, заведено називати економічними інститутами даної господарської системи. Студенти повинні розкрити роль таких інститутів, як власність на засоби виробництва, виробничих, фінансово-грошових, обміну та ін., у функціонуванні господарської системи. Треба пояснити, чому і як відбуваються зміни в економічних інститутах, навести приклади успішних економічних реформ. Важливо зрозуміти, яке місце історико-економічна наука відводить діяльності людей у реформуванні або революційній зміні інститутів господарської системи, чому реформи стають невід'ємною складовою історії економіки та економічної думки.

Опрацювавши дане питання, студенти мають скласти чітке уявлення про сутність і необхідність використання описаних раніше методів історико-економічних досліджень, навчитися вибирати та застосовувати ці методи, розглядаючи різні аспекти господарської системи суспільства. Треба усвідомите, що цілісність господарської системи обумовлює і взаємозв'язок між методами її дослідження, які дозволяють всебічно її пізнати.

2. Мета та завдання курсу

Для розуміння природи та особливостей функціонування сучасних економічних систем треба розкрити їхній історичний розвиток, виявити закономірності взаємозв'язків між ними. Адже цілісність та взаємообумовленість усіх аспектів економічних систем не дозволяють розірвати коло їхньої обопільної детермінації. Тому передумова пізнання економічних систем -- це опанування історичних фактів і подій, що становлять віхи в розвитку господарських сфер суспільств і є етапами досягнення сучасного становища. Цим і визначається місце історії економіки та економічної думки в системі економічних наук.

Протягом тисячоліть відбулися безліч фактів та подій, що вплинули на нинішній стан господарських систем. Визнання тих чи інших фактів і подій як історичних, характеристика та розкриття їхнього значення в розвитку суспільства неможливі без використання відповідних наукових принципів і підходів. Тож головною метою теми є встановлення методологічних засад історико-економічного аналізу розвитку суспільств, розкриття наукових методів, за допомогою яких цей аналіз здійснюється, установлення логіки та окреслення загальних меж історії економіки та економічної думки.

Ця мета може бути досягнута через обґрунтування наукового об'єкта історико-економічних досліджень та визначення в його рамках головного (системоутворювального) зв'язку (як найглибший характеристики об'єкта); цей зв'язок заведено називати предметом дисципліни. Рівень науковості історико-економічного аналізу залежить від методів, що застосовуються у відборі та дослідженні фактів та подій господарського житія суспільства. Загальну логіку історичного розвитку господарських сфер суспільств покликана відобразити його наукова періодизація.

Зазначені підходи до наукового аналізу історичного розвитку економічних систем відображені в п'яти питаннях теми. Методичні поради щодо їх розкриття та освоєння ви знайдете в поданому далі матеріалі.

3. Зв'язок предмету з іншими економічними дисциплінами

Це питання передбачає розкриття сутності та значення предмета історії економіки та економічної думки. Розпочати слід зі з'ясування поняття предмета науки та встановити зв'язок між категоріями науковий об'єкт та науковий предмет дисципліни. При цьому треба звернути увагу на відмінності в змісті об'єкта та предмета наукового аналізу, що характерні для формаційної та цивілізаційної парадигм дослідження суспільних процесів.

Як відомо, поняття об'єкт було обґрунтовано і стало широко використовуватись у наукових розвідках учених середньовіччя для виокремлення з реальної дійсності певних процесів чи явищ, на які спрямовувалася пізнавальна діяльність людей. Межі наукового об'єкта, як правило, установлювалися залежно від цілей, яких прагнув досягти дослідник, та щоразу потребували відповідного обґрунтування. Утім системний підхід вимагає іншого способу встановлення меж наукового об'єкта, визначення його природи. Як об'єкт розглядаються тільки ті явища та факти, яким притаманні ознаки системності, така частина реальності, що є цілісною підсистемою.

Для обґрунтування об'єкта пізнання треба неодмінно вказати на цілісність певних явищ чи процесів реальності, а також розкрити зв'язок з більш широкою системою, до якої вони входять як підсистеми. Так, розглядаючи суспільство як цілісну систему, варто виділити в ній економічну, політичну, соціальну та духовно-культурну сфери, які різняться між собою. Сукупність взаємозв'язаних явищ і процесів господарського жиїтя суспільства має певну цілісність, проте вони відносно відокремлено відбуваються в господарській сфері. Тому їх варто виокремити як науковий об'єкт пізнання економічними науками.

Разом з тим економічні процеси та явища мають багатоаспектний характер, можуть розглядатися під різними кутами зору. Тому, аналізуючи їх як відносно самостійну цілісність у суспільстві, кожна економічна наука вибирає свій підхід (ракурс) до них, обґрунтовує доцільність його існування (мету такого аспекту дослідження) та відносну цілісність (взаємозв'язок) процесів і явищ, що їх охоплює даний підхід (з позиції заявленої мети). У зв'язку з цим студенти повинні розкрити мету історико-економічного аналізу господарських процесів і явищ та обґрунтувати об'єкт даної науки. Для цього слід усебічно розглянути суть історичного генезису господарської системи суспільства та його значення в пізнанні сучасних економічних систем.

Не менш важливим для історико-економічного пізнання господарських процесів та явищ є визначення предмета даної науки. Відправним моментом у з'ясуванні сутності та значення наукового предмета є його зв'язок з об'єктом історії економіки та економічної думки. Вони співвідносяться між собою як загальне (об'єкт) і окреме (предмет) єдиного процесу наукового пізнання. Під предметом заведено розуміти ключові властивості (риси) процесів чи явищ, що відбуваються в межах визначеного об'єкта. Предмет -- це наукова абстракція, за допомогою якої відбивається найглибша характеристика, притаманна всім складникам об'єкта дослідження, і тому він є об'єднувальним моментом відповідної цілісної сукупності господарських процесів і явищ.

Класична і неокласична економічні теорії визначали предмет дослідження пошуком елементу (клітинки), що є в кожному господарському процесі чи явищі, а особливості вияву такої основоположної ознаки давали можливість їх пізнати. Системний підхід до пізнання господарської сфери суспільства передбачає принципово інший спосіб визначення предмета. На головне місце виходить цілісність господарської системи та досягнення її головної мети. Предмет тут відбиває реалізацію цієї мети і безпосередньо пов'язаний із системоутворювальним зв'язком.

Для розкриття предмета історії економіки та економічної думки потрібно звернутися до основного (сисгемоутворювального) зв'язку господарської системи. Його аналіз дозволить зрозуміти, чому предмет дисципліни охоплює всі складники господарської системи, будучи складним багатоаспектним поняттям. Системний аналіз, і перш за все вирішальна роль цілісності господарської системи, передбачає відображення в понятті предмета структурної будови і ключових характеристик процесу її функціонування.

Як відомо, системоутворювальним зв'язком господарських систем є суспільна залежність людей у господарській сфері суспільства. Він виникає та змінюється залежно від розвитку суспільного поділу праці та власності на засоби виробництва і визначально впливає на стан господарства суспільства в цілому та на його складники. Тому до предмета економічних наук входять як господарська система в цілому, так і господарські одиниці, які відносно самостійно функціонують, тобто основні структурні складники господарської системи.

Історія економіки та економічної думки вивчає становлення та історичний розвиток господарської системи суспільства загалом та історичних форм господарств, що її утворюють. У зв'язку із цим студенти повинні показати, як виявляється предмет історико-економічної науки на різних етапах історичного розвитку господарської системи. Важливо зазначити конкретні вияви цих складових предмета історії економіки та економічної думки, навести приклади історичних форм господарств і особливостей господарських систем на різних етапах історичного розвитку (натурального, товарного або грошового господарства). Особливу увагу слід приділити всебічній характеристиці господарських одиниці, та назвати їхні основні історичні форми.

Разом з тим системоутворювальний зв'язок простежується також у характері та формах взаємозв'язків між структурними складниками господарської системи. Тут слід розкрити суть і особливості економічних зв'язків між елементами господарських систем на різних історичних етапах їхнього розвитку. Завдяки цьому конкретизується інша вагома частина предмета історії економіки та економічної думки -- економічна взаємодія, що відбувається в результаті реалізації зв'язків між складниками господарської системи.

Отже, у предметі історії економіки та економічної думки втілюються стан господарської системи в цілому, форми господарських одиниць (форми господарств), що її утворюють, та особливості (характер) взаємодії між ними. Саме в них виявляється системоутворювальний зв'язок господарської системи, відображаються ключові характеристики процесу реалізації її головної мети.

Проте цим не вичерпується предмет історії економіки та економічної думки. Пізнання людьми господарських процесів і явищ завжди було неодмінною передумовою ефективного ведення господарства. Тому актуальними є адекватне віддзеркалення в економічних ученнях, думках закономірностей перебігу господарських процесів, повнота й достовірність знань про них. Генезис економічної думки протягом століть, етапні внески видатних особистостей або наукових шкіл, історичний поступ творчого духу людства, що підбивав еволюцію господарських систем суспільства, -- усе це входить до предмета історико-економічних досліджень.

Спираючись на принципи системного підходу, на єдність пізнавальної та практичної діяльності людей, роль свідомості в процесі пізнання, студенти мають обґрунтувати необхідність включення історії розвитку економічної думки до предмета історико-економічної науки. Також треба пояснити, чому раніше, незважаючи на неодноразові спроби інтегрування економічної історії та історії економічних учень, що мають власні предмети дослідження, цього не було зроблено? Які зміни в науковій парадигмі вперше відкрили можливості для об'єднання цих різних дисциплін?

Економічна думка формувалась та історично розвивалась у ході аналізу фактів та подій, в яких найбільш повно відображалися процеси і явища, характерні для певного історичного етапу розвитку господарської системи. Історія економічної думки передбачає наукове обґрунтування вибору тих подій та фактів, що мали історичне значення для еволюції господарських систем. Тож студенти мають знати критерії оцінки фактів та подій як історичних, ознак, що притаманні історичним подіям, уміти навести найяскравіші приклади.

Наступним кроком в аналізі економічної думки є оцінка її наукової довершеності та встановлення міри її адекватності реальним процесам та явищам господарського життя. Студенти повинні показати, за допомогою якого інструментарію здійснюється така оцінка. Для відповіді на це питання слід звернутися до понять методології наукового дослідження та методів, що використовуються дослідниками. Треба усвідомити, у чому полягає суть, єдність і відмінність між цими поняттями, які особливості методологічних підходів характерні для різних економічних теорій (класичної, неокласичної, інституціональної тощо).

Розкриваючи методологічні підходи, що використовуються в сучасних історико-економічних дослідженнях, потрібно висвітлити значення цивілізаційної парадигми в пізнанні суспільних процесів. Відразу слід навести основні теоретичні положення, що входять до методології сучасної історико-економічної науки, довести необхідність їх приєднання до методології досліджень. Це дасть можливість відповісти на питання, чому існують різні оцінки економічної думки з позицій різних економічних теорій, чому кожна генерація дослідників пише власну історію економічної думки?

Підсумовуючи відповідь, варто наголосити на об'єктивності долучення до предмета історії економіки та економічної науки зазначених раніше складових, виявити розуміння їхньої органічної єдності. І найважливіший висновок із цього питання: і визначення наукового предмета, і поява нової інтегрованої дисципліни -- історії економіки та економічної думки -- стали можливими лише завдяки застосуванню системного аналізу у вивченні суспільних (у т. ч. економічних) процесів.

4. Цивілізаційний підхід

Центральне місце в розгляді даного питання належить розкриттю причин та суті змін, що відбулись у науковому дослідженні господарської системи суспільств. Відправним моментом тут є з'ясування революційних змін у методології сучасної науки, переходу від класичних принципів наукового аналізу природи та суспільства, обґрунтованих Р. Декартом, І. Ньютоном, К. Марксом та ін., до принципів системно-синергетичних досліджень. Зміни у пізнанні суспільних процесів виявились у переході від формаційної до цивілізаційної парадигми, тому головну увагу слід приділити всебічній характеристиці сутності останньої.

Цивілізаційна парадигма з'явилась у результаті послідовного застосування принципів системного аналізу до процесів історичного розвитку та функціонування суспільства. Тому першим напрямком у характеристиці її природи є опанування основних принципів системного аналізу та особливостей їх застосування у суспільствознавстві. При цьому слід розпочати з установлення виняткової ролі цілісності суспільства, розкриття природи його емерджентних властивостей, а саме: чому і як виникають окремі властивості, що існують лише на рівні цілісності суспільства? чому їх немає в його складових елементах?

Відповівши на ці запитання, ви усвідомите взаємодію структурних частин суспільства, зрозумієте визначальний вплив цілого на всі його елементи. Такий вплив з боку цілісності суспільства заведено конкретизувати як дію цивілізаційних факторів на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній чи духовно-культурній сферах. Це означає, що в дослідженні економічних процесів треба врахувати чинники, характерні для інших сфер суспільного життя.

Іншим напрямком з'ясування сутності цивілізаційної парадигми є порівняння її основних положень з формаційною парадигмою. При цьому слід наголосити, що формаційна парадигма, хоч і є важливим етапом у розвитку наукового пізнання суспільства, утім у нинішніх умовах вже не дозволяє відповісти на цілу низку актуальних питань. Знання, набуті в рамках формаційного аналізу суспільства, дістають дальшого розвитку та уточнення в цивілізаційному аналізі суспільних процесів.

Для цивілізаційної парадигми притаманні інші уявлення про причини та механізм розвитку суспільних процесів. На зміну абстрактним характеристикам внутрішніх суперечностей, що ради цінно розглядались у формаційній парадигмі як причини розвитку, приходять більш конкретні та точні поняття диференціації та інтеграції. Важливо усвідомити об'єктивну необхідність подіну кожного системного об'єкта на частини з наступною інтеграцією їх у цілісність, що має нові якості. Слід всебічно розкрити такі форми диференціації суспільства та його систем, як розвиток су спільного поділу праці і форм власності на засоби виробництва та показати фундаментальне значення цих процесів для всіх сфер суспільного життя.

Процес інтеграції відокремлених у результаті диференціації частин здійснюється шляхом їх об'єднання в певні цілісності, що стають новими системними об'єктами. Зовні це виявляється у формуванні різноманітних суспільних організацій -- від сім'ї й домогосподарства до суспільства з його господарською системою та сукупності суспільних інститутів. Характер об'єднання, умови та засоби інтеграції виявляються в особливостях суспільних організацій -- політичних, економічних, соціальних тощо. Для економічного дослідження особливе значення мають господарські організації, їхні історичні форми, причини еволюції. Тому розвиток господарських одиниць (історичних форм господарств) є важливою характеристикою еволюції господарських систем і потрапляє в коло проблем історико-економічних досліджень).

Поняття цивілізації орієнтує нас на розгляд суспільних процесів виключно через призму вирішальної ролі людей у них. Воно відкриває шлях для формування у студентів світоглядних уявлень про суспільство та його сфери, основу яких утворює діяльність людей. З нею пов'язані причини та механізм розпитку суспільства, розгортання рушійних сил суспільних процесів, застосування до них цивілізаційних вимірів. Розкриття цих питань вкрай потрібно для розуміння природи господарської системи, основних напрямків вивчення її історичного розвитку.

ЛЕКЦІЯ 2. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ НА ЕТАПІ РАННІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

1. Загальні риси первісної економіки та етапи її розвитку

Питання періодизації є одним з найскладніших в історико-економічній науці, постійно перебуває в центрі дискусій. Це пояснюється існуванням багатьох варіантів та підходів до визначення етапів розвитку господарської сфери суспільств. Розглядаючи цю проблему, студенти мають ознайомитися з найвідомішими в літературі варіантами періодизацій, сформувати власну позицію щодо вибору найбільш точного і науково обґрунтованого відображення історичного розвитку господарського життя суспільств. Вибраний варіант дає можливість зрозуміти структуру дисципліни «Історія економіки та економічної думки», логіку її розділів і тем.

Відправним моментом у розв'язанні даного завдання є встановлення сутності періодизації, що використовується історико-економічною наукою, та її відмінностей від підходів, що застосовуються загальною історією. Студенти мають усвідомити, що періодизація -- це узагальнена характеристика еволюції господарських систем суспільств, що відбиває якісні зміни в них, перш за все етапи зростання цілісності системи. Ключові етапи розвитку господарської системи мають першорядне значення для встановлення періодизації. Студенти повинні розкрити особливості співіснування, симбіозу та синтезу як характеристик різних рівнів цілісності будь-яких системних об'єктів та показати можливість використання даного методологічного підходу в історико-економічних дослідженнях.

Необхідно звернути увагу на особливості періодизації, яка застосовується загальною історією. Вона полягає в тому, що події розглядаються послідовно в часі, її основу утворює хронологія подій, а періоди визначаються роками, століттями чи тисячоліттями. Для історико-економічної науки важливим стає не стільки час (коли відбулася подія), скільки якісні зміни в господарській системі, що тривали протягом певного періоду. Тобто періодизація встановлюється не плином часу, а змінами в господарських системах.

Отже, слід з'ясувати причини суспільного розвитку, які і приводять до змін у господарській сфері. Як відомо, такі причини по-різному визначаються в межах формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання суспільних процесів. Студенти повинні навести ці причини та показати, як здійснюється суспільний розвиток, а також пояснити, чому формаційна парадигма передбачає періодизацію на основі послідовної зміни первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-економічних формацій, у межах яких розглядається й історичний розвиток господарської сфери.

Проте цивілізаційна парадигма причини суспільного розвитку пов'язує із суперечністю між відносним відокремленням та належністю (долученістю) індивіда до суспільства, із суспільною залежністю людей. Джерелом розвитку суспільних процесів є активна діяльність людей, що відбувається під впливом суспільної залежності. Тому історичний розвиток суспільства та його господарської сфери визначається відповідно до форм суспільної залежності, зміна яких і обумовлює виникнення нових етапів розвитку. З огляду на це студенти мають назвати основні форми суспільної залежності людей, що існували історично, та пояснити, чому розвиток (поглиблення) свободи стає змістом історії.

Необхідно проаналізувати феномен суспільної залежності та зрозуміти, що у своїй сутності вона відображає взаємозв'язок між цілим (суспільством) та частиною (індивідом). Це дасть можливість усвідомити визначальну роль цілого та розглядати як одиницю історичного розвитку людства конкретне суспільство. Його стан, структура та характер взаємозв'язків стають важливими факторами в установленні періодизації історичного поступу господарської системи. Студенти мають чітко уявляти, чому різні стани суспільства стають підґрунтям періодизації господарського розвитку.

Кожне суспільство є частиною більш широкої спільноти людей -- людства, розвиток якого впливає на поступ кожного суспільства. Тому першим напрямком періодизації історико-економічного розвитку суспільств на основі цивілізаційної парадигми є встановлення головних етапів розвитку людства, у межах яких слід досліджувати еволюцію окремих суспільств. Людиноцентричність цивілізаційної парадигми це ключ для розуміння того, що існують три стадії розвитку людства: формування основ сучасних цивілізацій, становлення і розвиток світових цивілізацій та початок формування глобальної цивілізації, а також для встановлення зв'язку між ними та визначення часових меж їх існування. Треба запам'ятати, що господарський розвиток кожного суспільства має розглядатись у контексті особливостей відповідних стадій історичного поступу людства. Зазначені три стадії обумовлюють зміст трьох розділів дисципліни «Історії економіки та економічної думки».

Якщо на стадії формування світових цивілізацій суспільства мали общинний устрій, об'єднання людей здійснювалось переважно на основі кровної спорідненості (у формі племен, родів тощо), де зв'язки між людьми були, скоріше, природного характеру, то на другій стадії розвитку людства відбулися радикальні зміни. Формування світових цивілізацій виявилось у тому, що організація суспільства набула форми держави, в якій домінантну роль стали відігравати суспільні зв'язки. Студенти повинні проаналізувати основні форми держав -- від держав общинного типу до утвердження національної держави. Установлення відмінностей у суспільній залежності людей у різних формах держав, її ролі в господарському житті дозволить визначити головні етапи в розвитку господарської сфери. Теми другого розділу дисципліни «Історія економіки та економічної думки» всебічно розкривають цей процес.

З утвердженням національних держав та заміною особистої залежності людей економічною виникає ринкова система господарства. Вивченню її сутності та розвитку присвячені третій та четвертий розділи дисципліни. В них аналізуються етапи еволюції ринкового господарства та передумови переростання господарською сферою меж національних держав і формування глобальної економіки. Підґрунтям для визначення окремих періодів у розвитку ринкової системи господарства є зміна форм конкуренції, що є найбільш характерною ознакою даної господарської системи.

Отже, необхідно з'ясувати, чому конкуренція та її розвиток обумовлюють якісні зміни в господарській системі. Для цього слід розкрити зв'язок між конкуренцією та економічною свободою, показати, що різний рівень свобод у господарській діяльності людей є формою вияву їхньої суспільної залежності. Тобто потрібно усвідомити, що в конкуренції виявляється кардинальна суперечність суспільного розвитку господарської сфери.

Вивчений матеріал студенти повинні узагальнити у такому висновку: одиницею процесу історичного розвитку є конкретне суспільство, що має власні, притаманні тільки йому, характеристики (особливості) історичного поступу. їх можна розкрити лише тоді, коли суспільство розглядається як складова частина людства, стадії розвитку якого безпосередньо впливають і на визначення стадій у розвитку суспільства. Тобто перший аспект періодизації розвитку суспільства здійснюється в рамках трьох відомих стадій еволюції людства.

На другій стадії кожне суспільство розвивається в межах відповідної світової цивілізації. Тому періодизація розвитку господарської сфери суспільств залежить від таких цивілізаційних ознак, як форма державної організації та особливості суспільної залежності людей. Тобто тип світової цивілізації (цивілізаційна лінія людства), до якої належить суспільство, є наступним критерієм періодизації його розвитку.

Нарешті, кожне суспільство, що перебуває на відповідній стадії розвитку людства та належить до одного з типів світових цивілізацій, має власні способи розв'язання головної суперечності свого розвитку. Особливості суспільних умов взаємодії людей у господарській сфері обумовлюють специфіку господарської системи в різні періоди її функціонування, різні форми господарств, засоби взаємодії тощо.

Отже, періодизація історико-економічного розвитку суспільств передбачає єдність стадійного підходу, віднесення до однієї з ліній світових цивілізацій (лінійності) та встановлення притаманних кожному суспільству особливостей розв'язання головної суперечності суспільного розвитку в господарській сфері (дискретності).

Розглянуті підходи до періодизації, що ґрунтуються на засадах формаційної та цивілізаційної парадигм, утворюють базу для критичного аналізу широко поданих у літературі різних її варіантів. При цьому особливе значення мають вибрані авторами критерії, аналіз яких дозволяє виявити як недоліки, так і переваги запропонованих періодизацій. Іншим важливим аспектом оцінки наявних у літературі варіантів періодизацій є відображення в них основних стадій, напрямків або періодів, історичного розвитку господарської сфери.

Історично та логічно першу групу періодизацій становлять визначення стадій господарського розвитку А. Сміта, С. Десницького, Ф. Ліста. Студенти мають знати спільні підходи та відмінності позицій названих авторів, використання ними розвитку суспільного поділу праці як критерію періодизації. Це дасть можливість показати особливості тлумачення таких стадій, як мисливство та збиральництво, скотарство, рільництво, комерція (С. Десницький); до них Ф. Ліст додає рільницько-мануфактурну та обґрунтовує ще й рільницько-мануфактурно-комерційну стадію.

Свої варіанти періодизації історичного розвитку господарської сфери суспільств запропонували Б. Гільдебранд, К. Бюхер та В. Ф. Левицький. В їх основі лежить рівень відносної відокремленості господарських одиниць, обумовлений не тільки розвитком суспільного поділу праці, а й особливостями форм власності на засоби виробництва. Спираючись на різне тлумачення авторами впливу цих факторів на визначення періодів господарського розвитку, студенти мають показати відмінності між стадіями натурального, грошового і кредитного господарства, виділених Б. Гільдебрандом; стадіями домашнього, міського, народного господарства в періодизації К. Бюхера; стадіями замкненого натурального, міського та народного, або грошового, господарства, запропонованими В. Левицьким, та розкрити обмеженість трактувань кожної з них.

Наступну групу класифікацій етапів історичного розвитку суспільств утворюють варіанти сучасних дослідників В. Ростоу, Д. Белла, Е. Тоффлера, К. Поланьї та ін. Ці автори як критерій періодизації розглядають особливості технології, яка визначально впливає на результати виробництва і, відповідно, на досягнення дедалі вищого рівня добробуту населення. Студенти повинні розкрити стадії економічного зростання, запропоновані В. Ростоу (традиційне суспільство; суспільство вільної конкуренції, в якому створені передумови для піднесення; стадія піднесення, на якій машинне виробництво забезпечує зростання; наближення до зрілості, коли всі галузі охоплені машинним високотехнологічним виробництвом; суспільство масового споживання, в якому забезпечуються необхідні умови для всіх верств населення), та показати обмеженість і сильні сторони такої періодизації.

Окремо варто розглянути обґрунтовані Д. Беллом стадії доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільств і класифікацію Е. Тоффлера, в якій пропонується розмежувати стадії аграрного, індустріального та суперіндустріального суспільств. Порівнюючи названі стадії, необхідно показати єдність і;і відмінність їхніх ключових ознак і розкрити значення цих варіантів періодизації в історико-економічних дослідженнях.

Заслуговує на увагу також дослідження К. Поланьї, котрий як критерій періодизації запропонував розглядати особливості характеру взаємодії суб'єктів господарювання на різних етапах розвитку економічної сфери суспільства. На цій підставі він виділив такі способи взаємообмінів, як реципрокність, редистрибуція та еквівалентність. Студенти мають назвати історичні періоди, яким були притаманні зазначені способи обміну, що виникають у процесі господарської взаємодії.

2. Особливості господарського розвитку та економічної думки Давнього Єгипту, Месопотамії, Давньої Індії, Давнього Китаю, Стародавніх Греції та Риму

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення землеробів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природно-кліматичні умови місцевості були особливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих ґрунтів дозволяв отримувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуванням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське використання яких було можливим лише за умови створення зрошувальної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Споруджувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та постійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єднувала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошувальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспільні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільських землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпорядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колективного землекористування і встановлюється панівна роль державного господарства з ознаками адміністративно-командної системи . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функціонування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію господарського життя та необхідності відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іригаційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до н.е.,) і «Пророцтво Неферті» (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгипту (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, юридичні акти) відображають особливості організації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та перерозподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади. У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком. Мірою вартості виступає зерно (функції грошей -- загального еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділянки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, переходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачення землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів державної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет перетворюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.

Месопотамія - територія, що розташовувалась між двома річками - Тигр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межиріччя. Зародженню господарської діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість ґрунтів, особливо придатна для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що

забезпечувало провідну роль у розвитку міжнародної торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів(олово, залізо)],що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисячоліття до н.е. відбувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисячоліття до н.е. утворюються перші невеликі держави в історичній місцевості Шумер (держава Давній Шумер). Економічною основою цієї першої цивілізації було високопродуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією іригаційного землеробства. Ця технологія вимагала організаційних зусиль зі зрошування землі (спорудження гребель, системи сполучених каналів, колодязів та ін.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координаторів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни, Але технології, пов'язані з поданням води, від яких залежало існування людей, вимагали організованих зусиль міського населення. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, як напевно робили жителі сіл епохи неоліту, шумери переділили зрошувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кількасот, а може, і в кілька тисяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброблялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жителями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне користування .Наприкінці ПІ тисячоліття до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Шумеру утворюється стійке централізоване державне утворення -- Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вави-лоні. В історичному розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість економічних відносин та відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенденцій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, зокрема землею. Але був заборонений продаж службових наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Закони Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додаткових відсотків. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (один-два роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачували ЗО--50 % врожаю за землю, за сад -- 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10-- 20 років). Тож можемо зробити узагальнення про те, що закони Хаммурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та інституту приватної власності, проте були спрямовані на гальмування їх розвитку і зростання ролі держави, формування традиційних підвалин східного суспільства та його соціальної стабільності.

Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв'язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. В основі староіндійських уявлень про суспільство лежала концепція станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини I тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна.