Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості

з дисципліни «Економіка і організація інноваційної діяльності»

Зміст

Вступ

Розділ 1.Теоретичні аспекти інноваційної діяльності та її ефективності

1.1 Сутність інноваційної діяльності, її характеристика і класифікація

1.2 Види ефективності (ефектів) інноваційної діяльності і принципи оцінювання

1.3 Основні показники ефективності інноваційної діяльності

Розділ 2. Аналіз інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України

2.1 Загальна характеристика харчової промисловості України

2.2 Аналіз інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України

2.3 Аналіз ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України

Розділ 3. Шляхи та засоби підвищення ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України

3.1 Світовий досвід забезпечення інноваційної діяльності

3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів -- персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для - харчової промисловості, оскільки ця галузь дуже залежить від інших галузей - машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення.

Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки важко переоцінити. Конкуренція на міжнародному та внутрішньому ринках загострюється, що потребує підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, бо тільки її результати дають змогу створити продукцію, яка б задовольняла зростаючі й мінливі вимоги ринку та забезпечувала високий рівень прибутків корпораціям.

Особливо актуальним на сучасному етапі розвитку продуктивних сил є створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Проте оцінка ефективності інвестицій в інновації залишається одній з найважливіших економічних проблем сучасності. Останнім часом з'явилися значна кількість наукових праць щодо інноваційної моделі розвитку економіки України і суб'єктів господарювання. У них розкрита суть, види і особливості моделі інноваційного розвитку економіки, інструменти і важелі державної підтримки інновацій, складові механізму інноваційного розвитку підприємств, етапи інноваційного процесу, методи оцінки інноваційних проектів і тому подібне. Проте проблему оцінки ефективності інновацій все ще не вирішено остаточно, тому тема даної курсової роботи є особливо актуальною.

Метою курсової роботи ставиться розглянути й проаналізувати систему оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності діючих підприємств харчової промисловості України.

Для досягнення даної мети в курсовій роботі поставлено і вирішено наступні задачі:

- проаналізувати зміст інновацій, інноваційного процесу та інноваційної діяльності;

- визначити принципи оцінки економічної ефективності інновацій, види ефектів;

- розглянути основні показники ефективності інноваційної діяльності та інноваційних проектів;

- проаналізувати ефективність інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України;

- розробити пропозиції щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України, опираючись на світовий досвід забезпечення інноваційної діяльності.

Об'єктом дослідження курсової роботи є підприємства харчової промисловості України та їх інноваційна діяльність. Предметом курсової роботи є оцінка ефективності інноваційної діяльності цих підприємств.

Розділ 1. Теоретичні аспекти інноваційної діяльності та її ефективності

1.1 Сутність інноваційної діяльності, її характеристика і класифікація

інноваційний економічний харчовий промисловість

Під іноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом іновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл іновації розглядається як інноваційний процес.

Терміни "іновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням іновацій. Творці іновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні іновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні іновації (НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями іновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

Отже, науково-технічні іновації повинні:

- мати новизну;

- задовольняти ринковий попит;

- приносити прибуток виробнику.

Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій дуже різноманітний. Їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу;

2. Визначити перспективність майбутніх нововведень;

3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій;

4. Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси;

5. Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій;

6. Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій;

7. Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері;

8. Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.

Типологія інновацій також дає змогу розмежувати нововведення та псевдоінновації. Крім того, класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень. Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів.

Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим тепер уважається розподіл їх за змістом та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій.

Технологічні -- нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення -- це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва.

Продуктові -- створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).

Організаційно-управлінські -- нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури.

Економічні -- нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні -- нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні -- нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.

З точки зору способу впровадження інновації поділяються на системні (інкрементальні) та одиничні (стихійні).

Системні (інкрементальні) інновації постають на основі ухваленої на підприємстві системи їх створення. Вони базуються передусім на пошуку рішень щодо скорочення витрат, вдосконалення технологічних процесів, на новій системі організації фірми у рамках визначеного процесу діяльності. Системні (інкрементальні) інновації постають внаслідок проведення заходів з метою створення нової продукції або, наприклад, колективної систематичної роботи над вирішенням організаційних проблем. Наслідком інновації можуть бути, наприклад, зміни процесу організації виробництва. Вони можуть впливати на підвищення якості, зменшення витрат, а в організаційному вимірі -- на якість управління фірмою. Інкрементальні інновації базуються на певному взірці створення ідей, на модифікації ідей, що вже існують на ринку, або ж є унікальними розробками, які можуть використовуватися на іншому підприємстві. Системні (інкрементальні) інновації передбачають навчання персоналу підприємства та участь у здійсненні відповідних заходів досить численної групи працівників вищого та нижчого рівня. Показником системної праці над інноваціями є існування на підприємстві спеціально створеного колективу, співпраця відділів дослідження та розвитку з іншими підрозділами фірми, системність у створенні нових виробів чи вдосконалені якості існуючих.

Одиничні (стихійні) інновації, на противагу до системних (інкрементальних), є випадком у діяльності підприємства. Вони не є наслідком існуючої системи, а скоріше відповіддю на нові можливості або загрози. Такими прикладами можуть бути пошук нового виду продукції, придбання ліцензії, зміна технології виробництва чи системи управління, які постають на підставі викликів середовища або ж аналізу стану підприємства, що його здійснюють фахівці. Впровадження організаційних інновацій (несистемних) характеризується більшим ризиком, ніж системних, які постають на підставі постійного накопичення знань та інформації.

Інновації з точки зору сфери змін, які вони викликають.

Інноваційну поведінку можна розглядати, враховуючи:

1) обсяг змін, які вони викликають у попередньому асортименті продукції, процесах виробництва та організації діяльності фірми;

2) якої кількості напрямків діяльності вони стосуються;

3) як багато функцій, завдань та методів роботи вони змінюють;

4) наскільки нові вироби та процеси відрізняються від попередніх.

Застосовуючи даний критерій, інновації можна поділити на:

- радикальні;

- рекомбінаційні;

- модифікаційні.

Під час створення концепції або впровадження інновації дуже істотне значення відіграють стосунки із постачальниками та споживачами, внаслідок чого може відбуватися постійний обмін інформацією та створення партнерських відносин. Фірма також може тісно співпрацювати із зовнішніми дослідницькими центрами. Свої ідеї підприємство може генерувати самостійно, підтримуючи із зовнішніми суб'єктами періодичні контакти.

1.2 Види ефективності (ефектів) інноваційної діяльності і принципи оцінювання

Ринкові умови змушують підприємницькі структури вдаватися до інноваційних змін, щоб здобути певні переваги у конкурентній боротьбі. Підвищення конкурентоспроможності підприємств дає змогу їм зайняти належне місце у світовому розподілі праці, що забезпечує ширший ринок збуту, збільшення грошових надходжень. Від цього виграє і держава: зростає рівень ВВП, вирішуються соціальні програми, підвищується добробут населення. Отже, результати інноваційної діяльності позитивно впливають на стан і функціонування як окремого суб'єкта ринку, так і держави загалом, що свідчить про ефективність інновацій.

Ефективність інновацій -- величина, що визначається конкретною здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріальних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур.

Про ефективність реалізації інновацій свідчать не лише економічні результати. Інновації можуть змінювати і умови праці, зменшувати потребу у непоновлюваних ресурсах, створювати можливість виконання тих робіт, які дотепер були поза межами людських чи технічних можливостей, формувати нові напрями науково-технічного розвитку тощо.

Реалізація інновацій має наступні принципові особливості:

1. Вищий ступінь невизначеності параметрів проекту (прогнозованих результатів, термінів розробки і реалізації, витрат доходів), що суттєво зменшує достовірність попередньої фінансової оцінки проекту. Це вимагає додаткових критеріїв відбору, що ґрунтуються на зборі великої кількості необхідної інформації, щоб не виконувати додаткової роботи, яка призвела би до зростання витрат на розробку проекту;

2. Орієнтація на довгострокові результати, що вимагає суворого підходу до прогнозування результатів та до врахування фактору часу;

3. Необхідність залучення висококваліфікованих досвідчених наукових фахівців;

4. Можливість припинення реалізації проекту без суттєвих втрат матеріальних і грошових ресурсів. Причини припинення реалізації проекту можуть бути різні, наприклад, неможливість подальшого фінансування проекту, виявлення прорахунків ефективності чи доцільності інновації тощо;

5. Висока ймовірність отримання вищих результатів проекту, які не очікувались, проте мають комерційну привабливість Це дає можливість розраховувати на швидку дифузію проекту і на потенційно високі прибутки.

В залежності від результатів, що враховуються, і витрат розрізняють наступні види ефекту (табл. 1.1):

Таблиця 1.1 Види ефекту від реалізації інновацій

Вид ефекту	Фактори - показники
Науково-технічний	Відображають зміну техніко-експлуатаційних і споживчих характеристик інновації (новизна, простота, корисність, естетичність, компактність)
Економічний	Враховують у вартісному вираженні усі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій
Ресурсний	Відображають вплив інновації на обсяг, виробництва і споживання певного виду ресурсу
Соціальний	Враховують соціальні результати реалізації інновацій
Екологічний	Враховують вплив інновацій на людей і навколишнє середовище (шум, електромагнітне поле, освітлення, вібрація)
Фінансовий	Розрахунок показників базується на фінансових показниках

Основним принципом оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво та споживання.

Загальні принципи оцінки ефективності інвестицій:

- розрахунок ефективності виконується щодо визначеного часового інтервалу;

- розрахунок потоку грошових коштів для кожного місяця, кварталу року даного часового інтервалу;

- використання методів дисконтування;

- виключення амортизаційних відрахувань зі складу поточних витрат, оскільки вони разом із прибутком розглядаються як джерело фінансування інвестицій;

- прибуток розглядається у вигляді валового (брутто) і у вигляді чистого (нетто) прибутку, тобто враховується необхідність виплати податків, процентів за кредит, дивідендів та інших обов'язкових платежів;

- врахування таких факторів як ризик і невизначеність.

Загалом, ефективність інноваційного енергозберігаючого проекту в ринкових умовах характеризується системою показників, які відображають відношення результатів проекту і витрат для досягнення цих результатів.

Ефект від застосування нововведень може характеризуватися збільшенням прибутку, отриманого шляхом економії від зниження собівартості, і збільшенням виручки від зростання обсягу реалізації інноваційної продукції завдяки її новій якості.

В залежності від тимчасового періоду обліку результатів і витрат розрізняють показники ефекту за розрахунковий період і показники річного ефекту.

Тривалість прийнятого тимчасового періоду залежить від наступних факторів:

- тривалості інноваційного періоду;

- терміну служби об'єкта інновацій;

- ступеня вірогідності інформації;

- вимог інвесторів.

В економічних розрахунках використовують різні показники економічної ефективності інноваційної діяльності, їх поділяють за:

Ш місцем одержання: локальні, регіональні, галузеві і загальнодержавні;

Ш метою визначення: абсолютні та порівняльні;

Ш ступенем збільшення: одноразові й мультиплікаційні;

Ш часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період і за рік.

Локальна ефективність характеризує результати інноваційної діяльності на рівні окремого суб'єкта господарювання, регіональна - суб'єктів господарювання регіону, галузева - галузі.

Загальнодержавна ефективність характеризує сукупну ефективність у всіх сферах виробництва і використання інновації в межах держави.

Абсолютна ефективність показує загальний результат, отриманий підприємством від здійснення інноваційних заходів за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність свідчить про результати альтернативних варіантів інноваційних заходів, на основі чого здійснюється вибір кращого.

Одноразова ефективність вказує на загальний початковий результат, отриманий підприємством від здійснення інноваційної діяльності.

Мультиплікаційна ефективність характеризує результат інноваційної діяльності, що поширюється на інші галузі, внаслідок чого має місце мультиплікація ефекту, тобто процес його помноження. Так, вважається, що найбільший мультиплікаційний ефект мають новації у машинобудівних галузях та будівництві, оскільки вони працюють у тісному зв'язку з багатьма іншими галузями.

Ефективність протягом розрахункового періоду - це результат, отриманий протягом терміну використання інновації. Як правило, він може бути визначений лише приблизно, оскільки на його величину впливають зміни ринкової ситуації, що можуть бути прогнозовані лише з певною імовірністю. Тому частіше використовують величину ефекту, отриманого протягом року.

Річна ефективність - ефективність, отримана протягом умовного року (як правило, усереднена).

Ресурсне оцінювання. Здійснюють його з метою визначення впливу інновації на обсяги споживання певного виду ресурсу і подолання проблеми його обмеженості (важлива у разі використання дефіцитних чи непоновлюваних ресурсів, особливо тих, які імпортують); визначають її показниками підвищення ефективності їх використання (наприклад, підвищення ефективності використання трудових ресурсів -- зростанням продуктивності праці; технічних ресурсів -- зростанням фондовіддачі тощо).

Соціальне оцінювання. Полягає воно у визначенні внеску інновації у поліпшення якості життя працівників (чи населення, якщо йдеться про масштабні інновації).

Екологічне оцінювання. Цей вид оцінювання враховує вплив інновації на розв'язання проблем охорони довкілля, що особливо важливо при реалізації інноваційних проектів, які можуть змінювати рівень екологічної безпеки території. Здійснюється за такими показниками:

ѕ зниження викидів у навколишнє середовище;

ѕ забезпечення безвідходності виробництва шляхом замкнутого технологічного циклу перероблення ресурсів;

ѕ наближення до біосферосумісного типу технології (наприклад, сонячні батареї, біотехнології перероблення відходів тощо).

Отже, оцінювання інновації дає змогу точніше врахувати усі результати і наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності її реалізації.

1.3 Основні показники ефективності інноваційної діяльності

Переважна більшість інноваційних промислових проектів передбачає випуск нової продукції. Прийняття рішення щодо втілення певного проекту в життя приймається після ретельного вивчення усіх чинників, що впливатимуть на його реалізацію. Від цього залежать обсяги коштів, які потрібно вкласти у проект і які можна буде отримати від реалізації нової продукції протягом її життєвого циклу. Здебільшого реалізація інноваційних проектів вимагає значних фінансових вкладень, які інвестори очікують повернути. Обґрунтування можливості повернення витрат є основою розрахунку економічної ефективності інноваційного проекту.

Економічна ефективність інноваційного проекту визначається розміром доходів чи прибутку, отриманих за рахунок реалізації інновації протягом життєвого циклу проекту.

Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів

Термін окупності інноваційного проекту - найбільш простий метод оцінки проекту. Це період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Його розрахунок також базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої)

вартості. Необхідність такого розрахунку викликана бажанням інвестора впевнитися, що термін повернення інвестицій буде не надто великим, оскільки ризики інвестування в ринкових умовах є тим більшими, чим триваліший час їхньої окупності. За цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Крім того, у галузях із високими темпами НТП поява нових технологій на час, коли інвестиції ще не окупилися, може швидко їх знецінити.

Період окупності інноваційного проекту розраховують за формулою:



де ПІ - початкові інвестиції у проект; Д - прогнозні щорічні грошові доходи.

Оскільки щорічні грошові доходи змінюються протягом життєвого циклу інноваційного продукту, то розрахунок слід робити на усереднену їх величину.

Є й інший спосіб розрахунку терміну окупності, який ґрунтується на постадійному відніманні від величини початкових інвестицій прогнозного річного грошового доходу у відповідному році. При цьому кожна наступна стадія розрахунку передбачає зменшення початкових інвестицій на величину доходу, враховану на попередній стадії розрахунку. Кількість стадій розрахунку, в яких отримано позитивну величину, дасть кількість цілих років окупності. Розрахунок закінчується, коли залишок початкових інвестицій буде меншим прогнозного річного доходу наступного періоду. Для останнього періоду можна визначити і кількість місяців, протягом яких інвестиції повністю окупляться. Отже, другий спосіб є точнішим від першого.

Інвестування в умовах ринку поєднане із значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим триваліший термін окупності вкладень. Занадто істотно за цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку і ціни. Цей підхід незмінно актуальний і для галузей, у яких найбільш високі темп науково-технічного прогресу і де поява нових технологій чи виробів може швидко знецінити колишні інвестиції.

Нарешті, орієнтація на показник «період окупності» часто вибирається в тих випадках, коли немає впевненості, що інноваційний захід буде реалізовано, і тому власник засобів не ризикує довірити інвестиції на тривалий термін.

Таким чином, чим коротший період повернення коштів тим більш привабливий проект.

Переваги методу простої окупності полягає в простоті та ілюстративності. Вони використовуються для швидкої оцінки інвестицій в енергозберігаючі проекти на попередніх стадіях розробки проекту. До простих методів відносять також розрахунок простої норми прибутку і визначення терміну окупності інвестицій.

Метод простої окупності має свої недоліки:

- в ньому не приймається в розрахунок “часова вартість грошей”;

- в ньому ігнорується прибуток, який може бути отриманий після закінчення періоду повернення коштів;

- в ньому не враховується номінальна вартість залишкового капіталу.

При розрахунку економічної ефективності слід обов'язково враховувати зміну вартості грошей у часі, оскільки від вкладення інвестицій до отримання прибутку минає чимало часу. Це можна зробити за допомогою дисконтування.

Основою дисконтування є поняття часової переваги, або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одержані гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлено зростанням ризиків і невизначеності у часі. Тобто, дисконтування -- це перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду за допомогою норми (ставки) дисконту. Воно ґрунтується на використанні техніки складних відсотків. Так, інвестований під 10% річних один долар США через рік є еквівалентним $1,1 ($1 + 10% від $1), через 2 роки -- $1, 21 ($1 + 10% від $1, 1), через три роки -- $1,33 ($1 + 10% від $1,21) і т.д,

Приведення до базисного періоду витрат і вигод t-го розрахункового періоду проекту здійснюється їх множенням на коефіцієнт дисконтування _t, що визначається для постійної норми дисконту Е як:

_t = ,

де t -- номер року розрахунку.

З погляду інвесторів, сума, яку вони одержать у майбутньому, має тим меншу цінність, чим довше її доводиться чекати, оскільки більшою буде сума втрачених за період очікування доходів. Так, при однаковій відсотковій ставці зобов'язання виплатити $1 через рік коштує сьогодні $0, 91 (1 поділити на 1,1 в ступені 2); через два роки -- $0,83 (1 поділити на 1,1 в ступені 2), через три роки -- $0,75 (1 поділити на 1.1 в ступені 3), через десять років -- лише $0,39.

Використовувані на практиці методи оцінювання економічної ефективності включають розрахунок кількох показників:

ѕ інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі чистої теперішньої (дисконтованої) вартості;

ѕ індексу рентабельності інвестицій;

ѕ внутрішньої норми рентабельності (доходності);

ѕ терміну окупності;

ѕ точки беззбитковості проекту.

Чиста теперішня вартість ЧТВ/NPV (або інтегральний ефект). Це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового року, тобто а урахуванням їх дисконтування:

,

де Т_р -- розрахунковий рік; Дt -- доходи в t-й рік; Вt -- інноваційні витрати в t-й рік; _t -- коефіцієнт дисконтування.

Рішення доцільно впроваджувати, якщо ЧТВ є позитивною.

Як правило, рішення про інвестування коштів в інноваційний проект приймають за наявності альтернативних варіантів проектів і їх зіставлення за вигідністю. Якщо величина ЧТВ виявилася позитивною для всіх альтернативних проектів, необхідно вибрати той, де ЧТВ буде більшою.

Індекс рентабельності інвестицій J_R. Це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію інноваційного проекту. Розрахунок індексу рентабельності здійснюють за формулою:

,

де Д_t - доход в період t; В_t - розмір інвестицій в інновації у період t;

Індекс рентабельності чітко пов'язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності J_R > 1, і навпаки. При J_R > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, а якщо J_R < 1 -- неефективним.

Цей показник доцільно використовувати для порівняння кількох альтернативних проектів. За жорсткого дефіциту коштів перевагу слід надавати тим проектам, для яких індекс рентабельності є найвищим.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР/IRR). Показує ту норму дисконту E_R, за якої величина дисконтованих доходів за певне число років стає рівною інвестиційним вкладенням у реалізацію проекту. У такому разі доходи і витраті ти проекту визначаються приведенням до розрахункового моменту:

Отже, норма рентабельності це таке порогове значення рентабельності, яке забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на економічний термін життя інноваційного проекту. Вона дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

Розрахунок внутрішньої норми рентабельності здійснюють методом послідовних наближень величини ЧТВ до нуля за різних ставок дисконту. На практиці можна застосовувати таку формулу:

де А - величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; В - величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна: а - величина позитивної ЧТВ за величини ставки дисконту А; в - величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В. Якщо значення ВНР проекту для приватних інвесторів більше за існуючу ставку рефінансування банків, а для держави - за нормативну ставку дисконту, і більше за ВНР альтернативних варіантів проекту з врахуванням ступеня ризику, то рішення про його інвестування може бути позитивним.

Точка беззбитковості. Використовують її для визначення того обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту. Точку беззбитковості (критичний обсяг продукції) можна розраховувати у натуральних одиницях за формулою:

де Суп - умовно-постійні витрати підприємства грн.,

Ц од - ціна одиниці продукції, грн..; Взм - змінні витрати на одиницю продукції, грн.

У вартісному вираженні критичний обсяг визначають за формулою:

де m_зм - частка змінних витрат у ціні продукції.

За наявності альтернативних варіантів реалізації проекту приймають той варіант, який забезпечить більший запас фінансової міцності. Ним є різниця між прогнозним рівнем попиту на продукцію і критичним її обсягом.

Отже, якщо вказані показники свідчать про економічну вигідність проекту у межах його життєвого циклу при прогнозних рівнях попиту і цінах на продукцію, то рішення про інвестування може бути позитивним.

Показник відносної економічної ефективності капіталовкладень. Використовується за існування кількох альтернативних варіантів інновації, причому реалізація інновації передбачає різнобічний вплив на виробничий процес, який полягає у зміні рівня витрат і в поліпшенні збуту продукції, що зменшує величину питомих витрат на її виготовлення. Критерієм вибору кращого варіанту є мінімум приведених витрат: , де S_i - поточні витрати з розрахунку на одиницю продукції (собівартість) за і-тим варіантом; К_i - питомі капіталовкладення за і-тим варіантом; Е_н - нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень, який визначається як прийнятний для конкретного підприємства рівень віддачі від вкладеного капіталу і не може бути нижчим від ставки банківського відсотка. Як правило, цей показник застосовується для порівняння інновацій, що не передбачають великих капіталовкладень; в іншому разі використовується методика розрахунку показників інноваційного проекту.

Якщо порівняння здійснюється для нового процесу і старого (базового), то можна розрахувати і економічний ефект від упровадження інновації, який буде дорівнювати різниці приведених витрат за старим виробничим процесом і новим.

Показники ефективності інноваційної діяльності

Рентабельність інноваційної діяльності показує, який прибуток підприємство отримує з 1 вкладеної гривні в інновації та розраховується за наступною формулою:

де П_ІД - прибуток від інноваційної діяльності;

В_ІД - витрати на інноваційну діяльність.

Частка прибутку від інноваційної діяльності показує, яку частину від чистого прибутку підприємства становить прибуток отриманий від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг.

де П_ІП - прибуток від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг

П - чистий прибуток підприємства.

Частка витрат на інноваційну діяльність показує, як багато коштів від загальної суми витрачається на розвиток нових продуктів. Для цілей зростання всього підприємства цей показник повинен плануватися на достатньому рівні й відповідати структурі інноваційного портфелю, встановлюючи необхідне співвідношення між різними напрямками інвестицій. Він розраховується як:



де В^Н - витрати, вкладені в нові продукти до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін; В^З - загальні витрати на інноваційну діяльність до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін.

Інноваційний прибуток на одного працівника є своєрідним критерієм продуктивності праці людей, які займаються інноваціями. Цей показник також дає уяву про ефективність розміщення додаткових ресурсів:

де П_ІД - прибуток від інноваційної діяльності,

^- загальне число працівників, повністю зайнятих інноваційною діяльністю.

Частка витрат на персонал, що займається інноваційною діяльністю показує скільки припадає витрат на персонал, що займається інноваційною діяльністю та розраховується за наступною формулою:

де ФЗпІД - розмір фонду заробітної плати працівників, що займаються інноваційною діяльністю; ФЗп - розмір фонду заробітної плати.

Питома вага в структурі основних засобів дослідно-конструкторського, експериментального та лабораторного обладнання розраховується за формулою:



де ДКЕЛО - дослідно-конструкторське, експериментальне та лабораторне обладнання; ОЗ - вартість основних засобів підприємства;

Коефіцієнт персоналу зайнятого в НДДКР характеризує професійно-кадровий склад підприємства. Він показує частку персоналу, зайнятого безпосередньо розробкою нових продуктів і технологій, виробничим та інженерним проектуванням, іншими видами технологічної підготовки виробництва для випуску нових продуктів або впровадження нових послуг, відносно середньоспискового складу всіх постійних і тимчасових працівників підприємства. Даний коефіцієнт визначається за формулою:

де Ч₁ - кількість зайнятих у сфері НДР і ДКР, осіб;

Ч_П - загальна чисельність працівників підприємства, осіб.

Коефіцієнт оновлення продукції відображає частку нової продукції у загальному обсязі продажу продукції підприємства. На основі даного показника можна зробити висновок про доцільність фінансування інноваційної діяльності, оскільки нова продукція, як правило, є конкурентоспроможною і проблем з її збутом, як правило немає, при умові, що ефективно працює маркетингова служба. Його можна розраховувати за наступною формулою:

де К_ОП - коефіцієнт оновлення продукції;

О_ВНП - кількість видів нової продукції, од.;

О_ЗОП - загальна кількість товарної продукції, од.

Коефіцієнт освоєння нової продукції дає можливість оцінити здатність підприємства до впровадження інноваційної або підвладної технологічним змінам продукції та розраховується за формулою:

де ВР_НТ - виручка від реалізації нової або удосконаленої продукції та продукції, виготовленої за допомогою нових або удосконалених технологій, грн.; ВР _З - виручка від реалізації всієї продукції підприємства, грн.

Частка конкурентоспроможної продукції (П_КП) у загальному її випуску характеризує ефективність інноваційної діяльності підприємства та розраховується за такою формулою:

де В_КП - вартість конкурентноспроможної продукції, грн.;

В_ТП - вартість випуску всієї продукції на підприємстві, грн.

Коефіцієнт освоєння нової техніки показує спроможність підприємства до освоєння устаткування новітніх виробничо-технологічних ліній. Визначається співвідношення знову введених за останні три роки в експлуатацію новітніх основних виробничо-технологічних засобів у порівнянні з іншими засобами, включаючи будівлі, споруди, транспорт. Розраховується за формулою:

де ОЗ_Н - вартість нововведених новітніх основних засобів, грн.;

- середньорічна вартість виробничих засобів підприємства, грн.

Коефіцієнт оновлення технології відображає частку вартості нових технологій у загальному обсязі вартості технологій, розраховують за формулою:

де К_ОТ - коефіцієнт оновлення технології;

N_НТ - кількість впроваджених нових технологічних процесів;

_ТП - сумарна кількість технологічних процесів.

Коефіцієнт ритмічності інновацій характеризує календарну відповідність фактично виконаної роботи щодо розробки і впровадження інновацій встановленому плановому завданню. Він обчислюється за формулою:

де Кр - коефіцієнт ритмічності інновацій за певний розрахунковий період (здебільшого за місяць, рік);

Т - кількість календарних відрізків часу, на яку поділену розрахунковий період (днів, декад); Вк.ф - кількість фактично розроблених і впроваджених інновацій за t-й відрізок часу (день, декаду, квартал) у встановленому вимірі, у межах запланованого; Вк.пл - кількість розроблених і впроваджених інновацій, передбачених планом розвитку підприємства на розрахунковий період t.

При обчисленні ритмічності за елементарний календарний відрізок часу приймають здебільшого робочий день (доба), якщо розрахунковий період t = місяць, або місяць, якщо розрахунковий період t = рік. Досить часто, особливо в одиничному й дрібносерійному виробництві, розрахунковий період (місяць, рік) поділяється на декади або квартали (Т =3, 4).

Коефіцієнт економічності апарату управління інноваціями розраховується співвідношенням чистого прибутку, отриманого від реалізованих інновацій за аналізований період t до витрат на утримання апарату управління інноваціями за цей же період t:

.

В широкому змісті інновації - прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом іновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл іновації розглядається як інноваційний процес.

В залежності від результатів, що враховуються, і витрат розрізняють наступні види ефекту: науково-технічний, економічний, ресурсний, соціальний, екологічний, фінансовий.

Використовувані на практиці методи оцінювання економічної ефективності включають розрахунок кількох показників:

ѕ інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі чистої теперішньої (дисконтованої) вартості;

ѕ індексу рентабельності інвестицій;

ѕ внутрішньої норми рентабельності (доходності);

ѕ терміну окупності;

точки беззбитковості проекту.

Виникає питання, методику варто використовувати. Метод повернення коштів легкий для виконання розрахунків і простий для розуміння більшістю людей. Основним недоліком є ігнорування прибутку (та затрат), які з'являються після періоду повернення коштів. Розрахунок NPV більш складний і результат не завжди простий для розуміння. Часто присутня висока ступінь невпевненості, що стосується прибутку та затрат, які можуть мати через декілька років. Однак метод NPV враховує всі затрати та прибутки на протязі всього терміну життя проекту.

Найбільш прийнятний метод може бути вибраний тільки після ґрунтовного обговорення всіх варіантів з менеджерами підприємств.

Розділ 2. Аналіз інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України

2.1. Загальна характеристика харчової промисловості України

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна тощо. Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини поділяють на такі групи:

- орієнтуються на джерела сировини (цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна);

- тяжіють до місць споживання готової продукції (молочна, кондитерська);

- одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача (м'ясна, борошномельно-круп'яна).

Основна технічна культура України -- цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна -- світовий виробник бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів. Цукрова промисловість України розміщена переважно у лісостеповій зоні. Цукрові заводи розміщені в 13 областях. Найбільша концентрація цукрової промисловості - у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях.

У 1997 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів технічних культур. Спостерігається тенденція зменшення посівів і валового збору цукрових буряків.

Цукровий буряк -- теплолюбна культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості ґрунтів. Вирощування цукрових буряків -- трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північному степу та на півдні Полісся.

В Україні працюють понад 190 цукрових заводів, розміщення яких збігається з основними районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво цукру частка сировини становить 80%.

М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. На розміщення м'ясокомбінатів вирішальний вплив має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м'ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу однаково наблизити переробку м'яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим і мороженим м'ясом, ковбасними виробами та м'ясними напівфабрикатами. У структурі цих продуктів провідне місце займає свинина та яловичина; використовується також м'ясо птиці, баранина. Найбільші м'ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м'яса, розміщені поблизу найбільших міст України, а також у курортних зонах.

Молочна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Розміщення підприємств по переробці молока переважно тяжіє до районів споживання. В Україні є понад 500 підприємств молочної промисловості, у тому числі 10 виробляють високоякісні молочні консерви. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Запоріжжі, Кременчуці, Первомайську, Лубнах.

Масложирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. Розміщені підприємства цієї галузі поблизу сировинних районів. Діють масложиркомбінати у Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Маріуполі, Запоріжжі, Кіровограді, Пологах.

Олійножирова промисловість - це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білку, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від З--4 до 5--8 т насіння олійних культур. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця. Найбільші підприємства галузі розміщені у Запоріжжі, Одесі, Вінниці, Чернівцях, Слов'янську, Ніжині, Дніпропетровську, Кіровограді, Харкові, Києві, Львові, Донецьку, Ужгороді.

Консервна промисловість. Винятково важлива роль цієї галузі харчової промисловості полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Плодовоовочеконсервна промисловість зосереджена у степовій та, частково, лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням районної спеціалізації сільського господарства ця галузь може набути базу для перетворення її на галузь експортного призначення. Найважливішим фактором розміщення консервної промисловості є наявність сировини, яку постачає овочівництво і садівництво. Сировина для овочеконсервної промисловості малотранспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільшими центрами плодоовоовочеконсервного виробництва в Україні є Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Кам'янець-Подільський. Найбільші підприємства цієї галузі діють у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській областях.

Борошномельно-круп'яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і крупами, а відходи виробництва використовуються для виготовлення комбікормів. Найважливішими факторами, що впливають на розміщення борошномельно-круп'яних підприємств, є споживач і сировинні ресурси. Найбільшими центрами галузі стали Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Елеватори великої потужності зосереджені у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кременчуці, Феодосії, Керчі тощо.

Хлібопекарна промисловість є в усіх містах. Вона випускає понад 300 видів хлібобулочних виробів. Існує проблема забезпечення свіжим хлібом глибинних районів країни.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості. Сировинний фактор є вирішальним в картопляно-крохмальному виробництві, оскільки для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська і Житомирська області.

Пиво-безалкогольна промисловість - це майже 300 заводів, що виробляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води. Найбільші пивзаводи розміщені у Києві, Харкові, Донецьку, Чернігові, Миколаєві, Запоріжжі, Луганську. Потужності з виробництва безалкогольних напоїв розміщені у Києві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Полтаві, Харкові, Запоріжжі. Мінеральна вода розливається на заводах у Миргороді, Києві, Сваляві, Ужгороді, Одесі, Харкові, Саках, Чернігові, Запоріжжі, Чернівцях та ін.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров'ї, деяких обласних центрах лісостепової зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив'язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Очакова, Вилкова, Севастополя, Іллічівська.

З інших галузей харчової промисловості поширене спиртове й лікеро-горілчане виробництво. Воно використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно та картоплю.

Спиртові заводи зосереджені у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Житомирській, Київській та інших областях. В Україні діє більше 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості, зосереджених головним чином у великих містах.

Харчова промисловість України за 5 місяців 2005 року збільшила обсяг виробництва порівняно з відповідним періодом 2004 року на 14,8 відсотка.

Підприємства Державного департаменту продовольства збільшили випуск олії соняшникової рафінованої, маргарину, спирту етилового, горілки та інших міцних спиртових напоїв, шоколаду та інших продуктів харчових з вмістом какао, тортів, пряників і печива, кави, дріжджів пекарських, пива, напоїв безалкогольних, мінеральних вод, солоду, майонезу, сигарет і цигарок, мила господарського, гліцерину, консервів молочних та інших виробів.

В той же час скоротилося виробництво цукру-піску з сирцю тростинного, олії соєвої, хлібобулочних виробів, мила туалетного, вина виноградного, солі, макаронних виробів, соків фруктових та овочевих, тютюну, косметичних засобів, парфумів та туалетної води. Зовсім не вироблялися у звітному періоді високооктанова киснева добавка до бензинів та цукор-рафінад. Обсяг виробництва вищезазначених виробів визначався попитом споживачів та сировинними ресурсами.