Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості

В січні-квітні 2005 року харчова промисловість України поставила на експорт продукції у сумі 760,3 млн. дол. США, що становить 101,7 відсотка до відповідного періоду минулого року. Імпорт продукції за зазначений період склав 580,6 млн. дол. США, забезпечено позитивне зовнішньоторговельне сальдо.

На підприємствах харчової промисловості активно ведеться підготовка до переробки сільськогосподарської продукції нового урожаю. Зусилля трудових колективів зосереджені на забезпечення стабільної ситуації на продовольчому ринку та підвищення ефективності виробництва.

В 2006 році спостерігаються наступні тенденції: зростання обсягів продукції харчової промисловості відбулося, в першу чергу, за рахунок такої продукції як пиво, тютюнові вироби, безалкогольні напої. Зросло також виробництво кондитерських виробів (тортів, тістечок, солодкого печива, шоколадних цукерок), маргарину, макаронних виробів.

Харчова промисловість в загальному обсязі реалізованої продукції в Україні становить 15,7 відсотка, займаючи при цьому друге місце після металургії та оброблення металу, та є потужним бюджетоформуючим джерелом. Щорічно до бюджетів всіх рівнів надходить більше 5 млрд. грн податків і обов'язкових платежів.

2.2 Аналіз інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України

Впровадження на підприємствах харчової промисловості новітньої техніки та технології виробництва сприяє покращенню якості промислової продукції та підвищенню рівня її конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Протягом січня-червня 2006 року харчові підприємства проводили активну інвестиційно-інноваційну політику, результатом якої є технічне переоснащення, модернізація, оптимізація існуючих виробничих потужностей з випуску сучасної конкурентоспроможної продукції.

Вихід харчових підприємств на шлях інноваційного розвитку має велике значення для ефективного розвитку економіки України, оскільки харчова промисловість займає значну питому вагу в її структурі. Тому проаналізуємо інноваційну діяльність підприємств харчової промисловості. Інформаційною базою даного моніторингу будуть дані Державного комітету статистики та Державного департаменту продовольства, представлені в періодочному виданні «Економіст».

Проведемо аналіз інноваційно активних підприємств в загальній кількості підприємств харчової промисловості. В 2000 році всього нараховувалося 8644 харчових підприємств, з них інноваційно активних - 369; в 2001 році всього - 8713, інноваційно активних - 3820; в 2002 році всього - 8817, інноваційно активних - 3599; в 2003 році всього - 9055, з них інноваційно активних - 367; в 2004 році всього - 8542, інноваційно активних - 307; в 2005 році всього - 8230, з них інноваційно активних - 228.

Таким чином, з наведених даних випливає, що пік інноваційної діяльності в харчовій промисловості припадає на 2001-2002 роки, далі спостерігається різкий спад. Що стосується моніторингу загальної кількості підприємств, то з 2004 року вона почала поступово зменшуватись. Це може бути пов'язано з реорганізацією та ліквідацією нерентабельних підприємств в цукровій та м'ясній промисловостях.

Рис. 2.1 Динаміка інновайно активних підприємтсв харчової промисловості України в 2002-2005 роки

Проаналізуємо витрати на технологічні інновації в харчовій промисловості України в період з 2000 по 2005 роки. Загальна сума витрат в даній промисловості в 2000 році - 346513,0 тис. грн, з них: поточні витрати 133475,4 тис. грн, капітальні витрати - 213037,6 тис. грн, витрати на оплату робіт сторонніх організацій - 375026,5 тис. грн; в 2001 році - 364527,7 тис. грн, з них: поточні витрати 130035,9 тис. грн, капітальні витрати - 234491,8 тис. грн, витрати на оплату робіт сторонніх організацій - 69041,7 тис. грн; в 2002 році - 652666,1 тис. грн, з них: поточні витрати 196662,7 тис. грн, капітальні витрати - 456003,4 тис. грн, витрати на оплату робіт сторонніх організацій - 104718,1 тис. грн; в 2003 році - 550769,1 тис. грн, з них: поточні витрати 167928,7 тис. грн, капітальні витрати - 382840,4 тис. грн, витрати на оплату робіт сторонніх організацій - 149248,4 тис. грн; в 2004 році - 666105,9 тис. грн, з них: поточні витрати 267897,2 тис. грн, капітальні витрати - 398208,7 тис. грн, витрати на оплату робіт сторонніх організацій - 198545,7 тис. грн; в 2005 році - 850064,2 тис. грн, з них: поточні витрати 246239,6 тис. грн, капітальні витрати - 603824,6 тис. грн, витрати на оплату робіт сторонніх організацій - 181398,4 тис. грн.

Рис. 2.2 Витрати на технологічні інновації в харчовій промисловості України в 2000-2005 роки

Отже, прослідковуємо позитивні тенденції розвитку підприємств в інноваційному напрямку. Збільшення фінансування інноваційного сектору в харчовій промисловості свідчить про те, що значна кількість коштів спрямовується на підвищення ефективності діяльності підприємств. Але слід врахувати також рівень інфляції, що може дещо змінити дані показники.

Проаналізуємо витрати на технологічні інновації в харчовій промисловості України за видами 2000-2005 роки, які зазначені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Витрати на технологічні інновації в харчовій промисловості України за видами 2000-2005 роки

Складено і розраховано за джерелами: Держкомстат України, Держхарчпром, авторські розрахунки

Дослідивши склад витрат на технологічні інновації, можна зробити висновок, що найбільше коштів вкладається на придбання машин, обладнання, установок, інших основних фондів та капітальні витрати, пов'язані з упровадженням інновацій. Стосовно інших видів витрат: маркетинг та реклама набувають все більшого значення починаючи з 2002 року. Це свідчить про те, що виробники якомога найбільше намагаються задовольнити потреби споживачів та розширити ринки збуту. Беручи до уваги, придбання нових технологій, а точніше безпатентних ліцензій та ноу-хау, то з 2003 року такі витрати відсутні. Це можна пояснити тим, що законодавство, яке регулює право на інтелектуальну власність, в Україні є недосконалим і потребує доопрацювання.

Проведемо моніторинг витрат на технологічні інновації за галузями харчової промисловості: виробництво цукру; хліба та хлібобулочних виробів; сухарі, печива, пирогів і тістечок з тривалим терміном зберігання; какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів; молочних продуктів та морозива; м'яса та м'ясних продуктів; оброблення зерна, виробництво крохмалю; промислове перероблення овочів та фруктів; промислове виробництва рибної продукції; готових кормів для тварин; олії та тваринних жирів. В період з 2000 по 2005 роках лідером витрат на технологічні інновації було виробництво напоїв (2000 рік - 117609,6 тис. грн; 2001 рік - 157440,4 тис. грн; 2002 рік - 294321,2 тис. грн; 2003 рік - 272152,2 тис. грн; 2004 рік - 227502,1 тис. грн; 2005 рік - 274764,6 тис. грн), в той час як на виробництво цукру витратили менше всього (2000 рік - 4336,3 тис. грн; 2001 рік - 1193,8 тис. грн; 2002 рік - 4272,1 тис. грн; 2003 рік - 2759,0 тис. грн; 2004 рік - 6845,0 тис. грн; 2005 рік - 3453,2 тис. грн). Друге місце по величині витрат на технологічні інновації посідає виробництво молочних продуктів та морозива (2000 рік - 29115,8 тис. грн; 2001 рік - 23099,1 тис. грн; 2002 рік - 88705,1 тис. грн; 2003 рік - 83377,2 тис. грн; 2004 рік - 23294,7 тис. грн; 2005 рік - 56571,1 тис. грн). Третє місце посідає виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів (2000 рік - 41751,3 тис. грн; 2001 рік - 41783,2 тис. грн; 2002 рік - 62079,9 тис. грн; 2003 рік - 48713,0 тис. грн; 2004 рік - 59075,6 тис. грн; 2005 рік 81160,6 тис. грн).

Технологічні інновації найбільше фінансуються в виробництві напоїв, що пов'язано з кон'юктурою ринку. Лідером в дній галузі є ЗАТ «Оболонь», Підприємство використовує найновіше високотехнологічне устаткування та обладнання і є набільшим в Европі. Друге місце традиційно займає молочна галузь, яка стрімко почала розвиватися після реорганізації. Найбільші вітчизняні виробники розширюють асортимент виробництва за рахунок технологічних інновацій. Тому зараз можна говорити, що виробництво молочних продуктів вийшло на якісно новий рівень і може сміло конкурувати з зарубіжними виробниками на українському ринку. Що стосується виробництва какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів, то за рахунок впровадження інновацій на таких підприємствах, як корпорація «Рошен» та ЗАТ «АВК», ця галузь відносно витрат на технологічні нововведення посідає третє місце, їх продукція все більше експортується в різні країни світі. На жаль, історично традиційна для України цукрова галузь все більше занепадає й з кожним роком значно скорочується фінансування інноваційної діяльності. Це пов'язано з тим, що виробництво цукру з буряків потребує великих затрат і існуючи виробничі потужності потрібно переводити на інші види сировини, як сирець тростинний.

Проаналізуємо обсяг реалізованої інноваційної продукції підприємствами харчової промисловості за період з 2000 по 2005 роки за таблицею 2.2.

Таблиця 2.2 Обсяг реалізованої інноваційної продукції харчової промисловості України за період 2000-2005 роки

Складено і розраховано за джерелами: Держкомстат України, Держхарчпром, авторські розрахунки

Аналізуючи обсяг реалізованої інноваційної продукції харчової промисловості України за період з 2000 по 2005 роки, використовуємо коефіцієнт освоєння нової продукції, який дає можливість оцінити здатність окремих галузей харчової промисловості до впровадження інноваційної або підвладної технологічним змінам продукції:

КНП=ВРНТ/ВРЗ,

де ВРНТ - виручка від реалізації нової або удосконаленої продукції та продукції, виготовленої за допомогою нових або удосконалених технологій, тис. грн; ВРЗ - виручка від реалізації всієї продукції, в даному випадку окремих галузей харчової промисловості, тис. грн.

Що стосується виробництва олії та тваринних жирів, то починаючи з 2000 року коефіцієнт освоєння нової продукції скорочується, а в 2003 році він досягає найнижчого рівня серед досліджуваних років, в 2004 та 2005 роках даний показник зростає в порівнянні зі значенням минулого року, але не виходить на рівень 2000 року. Це говорить про те, що в даній галузі харчової промисловості значних інноваційних змін в продукції не відбувалось.

Досліджуючи виробництво цукру, спостерігаємо тенденцію до суттєвого скорочення інноваційності в даній галузі, особливо в останні роки. У виробництві хліба та хлібобулочних виробів відзначуємо подібну тенденцію, в 2004 році коефіцієнт освоєння нової продукції був дуже низький у порівнянні з попередніми і 2005 роками. Кондитерська галузь (виробництво сухарів, печива та тістечок) відзначається певними позитивними змінами: в останні роки освоєння нової продукції збільшилось вдвічі, порівняно з попередніми роками.

Стосовно виробництва молочних продуктів і морозива, то масштабне введення нової продукції припадає на 2000 рік, а саме на період реорганізації молочної галузі, відносно наступних років, спостерігається значний спад інноваційності в даній галузі. З приводу виробництва напоїв маємо схожі результати з попередньою галуззю. Пік інноваційності припадає на 2000 рік і в цей час відбувається збільшення обсягів виробництва вітчизняних виробників.

В м'ясній галузі помічаємо кризу, починаючи з 2003 року, яка виражається в суттєвому (в 4 рази) зменшенні коефіцієнту освоєння нової продукції. Промислове перероблення овочів і фруктів відзначається різким падінням, починаючи з 2003 року. Отже, галузі харчової промисловості, які найбільше, порівняно з іншими, розвиваються в інноваційному напрямку - це кондитерська галузь і виробництво напоїв.

Проаналізуємо динаміку середньооблікової чисельності працівників науково-дослідних та проектно-конструкторських підрозділів підприємств харчової промисловості в період з 2000 по 2005 роки.

Рис. 2.3 Середньооблікова чисельність працівників НДПК підрозділів підприємства в період з 2000 по 2005 роки

З рис. 2.3 видно, що поступово з 2000 до 2005 роки кількість працівників, які займаються науково-дослідною та проектно-конструкторською роботами на підприємствах харчової промисловості України, зменшувалася з 1870 осіб до 240. При цьому слід зазначити, що частка подібних працівників серед середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу основної діяльності становить 0,29% у 2000 році, у 2001 - 0,28%, у 2002 - 0,23%, 2003 - 0,14%, 2004 - 0,10%, а у 2005 році - 0,04%. Таким чином, значний спад чисельності працюючих в НДПК підрозділих відбувся в період з 2002 по 2003 роки. Це говорить про те, що в економіці України не має тенденції до розвитку в напрямку інноваційності, в основному використовується застарілі обладнання та технології, не приділяється увага для фундаментального впровадження наукового-дослідних та проектно-конструкторських робіт. Тому й скорочується частка працюючих в НДПР.

Проаналізуємо кількість нових технологій (технічних досягнень),

придбаних підприємства харчової промисловості України в період з 2000 по 2005 роки. Дані по галузям харчової промисловості наведені нижче у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Кількість нових технологій (технічних досягнень), придбаних підприємствами харчової промисловості Українив період 2000-2005 рр.

Складено і розраховано за джерелами: Держкомстат України, Держхарчпром, авторські розрахунки

Таким чином, з табл. 2.3 випливає, що пік закупівлі технологій (технічних досягень) підприємствами харчової промисловості прийшовся на 2002 рік, після чого в багатьох галузях відбувся значний спад. Говорячи окремо про галузі харчової промисловості треба зазначити, що найбільше технологій придбали для виробництва напоїв, молочних продуктів та морозива та для виробництва хліба й хлібобулочних виробів, що не викликає здивування, оскільки саме ці галузі потребують найсучасніших технічних досягнень для якісного виготовлення та, як наслідок, максимізації прибутку. При цьому найменше технологій закупили для виробництва цурку, оброблення зерна, виробництва крохмалю, що пояснюється високою сировиномісткістю (для виробництва цукру), а отже - невигідністю інвестиційних вкладень.

2.3 Аналіз ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України

Наявна інформаційна база дає можливість визначити такі показники ефективності інноваційної діяльності, як коефіцієнт персоналу зайнятого в НДДКР, коефіцієнт освоєння нової продукції, рентабельність інноваційної діяльності.

Розрахуємо коефіцієнт персоналу зайнятого в НДДКР за 2000-2005 роки

Коефіцієнт персоналу зайнятого в НДДКР характеризує професійно-кадровий склад підприємства. Він показує частку персоналу, зайнятого безпосередньо розробкою нових продуктів і технологій, виробничим та інженерним проектуванням, іншими видами технологічної підготовки виробництва для випуску нових продуктів або впровадження нових послуг, відносно середньоспискового складу всіх постійних і тимчасових працівників підприємства.

Таблиця 2.4 Динаміка середньооблікової чисельності працівників зайнятих в харчовій промисловості Украіни в 2000-2005 роках

Складено і розраховано за джерелами: Держкомстат України, Держхарчпром, авторські розрахунки

Бачимо, що при зростанні середньооблікової чисельності штатних працівників кількість працівників, зайнятих НДДКР, навпаки, зменшується,що критично позначається на динаміці показника. Причиною такої тенденції слугує відплив висококваліфікованих кадрів та вчених за кордон і необхідність великих капіталовкладеньв інновації і, відповідно, великий ризик інноваційної діяльності. Це говорить про те, що в економіці України не має тенденції до розвитку в напрямку інноваційності, в основному використовується застарілі обладнання та технології, не приділяється увага для фундаментального впровадження наукового-дослідних та проектно-конструкторських робіт. Тому й скорочується частка працюючих в НДПР.

Розрахуємо коефіцієнт освоєння нової продукції по харчовій промисловості за період 2000-2005 роки. Коефіцієнт освоєння нової продукції дає можливість оцінити здатність підприємства до впровадження інноваційної або підвладної технологічним змінам продукції.

Таблиця 2.5 Обсяг реалізованої інноваційної продукції харчовою промисловістюУкраїни за 2000-2005 рр (в діючих цінах підприємств без ПДВ і акцизного збору)

Складено і розраховано за джерелами: Держкомстат України, Держхарчпром, авторські розрахунки

На основі розрахунків таблиці побудуємо діаграму - рис.2.4.

Коефіцієнт освоєння нової продукції за галузями був розрахований вище в таблиці 2.2. Зведемо ці дані за 6 років у одну таблицю для наглядності (таб.2.6.)

Таблиця 2.6 Динаміка коефіцієнта освоєння нової продукції за галузями харчової промисловості в 2000-2005 роках

Рис 2.4. Коефіцієнт освоєння нової продукції харчовоі промисловості України за 2000-2005 роки

З рис. 2.4 видно, що освоєння нової продукції до 2002 року повільно знижувалось, в 2003 році різко обірвався і до 2005 року поступово зростає, що є позитивною тенденцією розвитку інноваційної діяльності харчової промисловості України

Говорячи окремо про галузі харчової промисловості треба зазначити, що в середньому за 6 років найбільший коефіцієнт освоєння нової продукції - у галузях виробництва напоїв, молочних продуктів та морозива та для виробництва хліба й хлібобулочних виробів; найменший - в галузях виробництва готових кормів для тварин, цурку, кондитерських виробів, оброблення зерна, виробництва крохмалю.

Харчова промисловість у будь-якій країні, а тим більше в Україні, яка має надзвичайно сприятливі умови для її ефективного розвитку, є однією з провідних структуроформуючих ланок всієї економіки, промислового та агропромислового комплексів, ефективне функціонування якої є основоположним чинником економічного і соціального зростання, головною умовою забезпечення підвищення життєвого рівня населення.

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна тощо.

Впровадження на підприємствах харчової промисловості новітньої техніки та технології виробництва сприяє покращенню якості промислової продукції та підвищенню рівня її конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Протягом січня-червня 2006 року харчові підприємства проводили активну інвестиційно-інноваційну політику, результатом якої є технічне переоснащення, модернізація, оптимізація існуючих виробничих потужностей з випуску сучасної конкурентоспроможної продукції.

Галузі харчової промисловості, які найбільше, порівняно з іншими, розвиваються в інноваційному напрямку - це кондитерська галузь і виробництво напоїв.

Пік інноваційної діяльності в харчовій промисловості припадає на 2001-2002 роки, далі спостерігається різкий спад, а з 2004 року починається повісна стабілізація становища.

Розділ 3. Шляхи та засоби підвищення ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України

3.1 Світовий досвід забезпечення інноваційної діяльності

Порівняльний аналіз зарубіжного й національного законодавства з питань інноваційної діяльності, а також цілого ряду літературних джерел свідчить про те, що в сучасному світі наука перетворилась на один із найважливіших факторів забезпечення ефективного економічного розвитку. Здатність генерувати й впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу стає однією з найголовніших умов забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки в глобальному конкурентному середовищі, так і окремих товаровиробників на конкретних ринках. Наука перетворилась на специфічну сферу товарного виробництва, що виробляє об'єкти інтелектуальної власності специфічний і дуже дорогий товар.

В другій половині 80-х років експорт із США інтелектуальної власності перевищив 25% усього обсягу американського експорту. Сьогодні в країнах із ринковою економікою комерціалізація стає одним із найважливіших чинників розвитку самої науки.

Особливість інноваційної діяльності як одного з різновидів підприємницької діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику порівняно зі звичайним підприємництвом. Такий ризик обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату. Саме завдяки цьому інноваційна діяльність у розвинутих венчурний (ризиковий) бізнескраїнах має більш точну назву

Починаючи ще з 70-80 років, у розвинутих країнах виникли нові тенденції розвитку інноваційної діяльності. Насамперед, основним творцем промислової власності, розробником науково-технічної продукції стали малі науково-технічні венчурні фірми. Потім з'явився новий різновид фінансового капіталу, капітал, який почав працювати в сфері венчурного бізнесу. Згодом виникла широка мережа технопаркових структур, які стали організаційною формою інноваційної діяльності. І, насамкінець, у всіх розвинутих країнах, поряд зі здійсненням державної науково-технічної політики, була законодавчо створена державна система економічного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.

Вихід на перший план венчурних фірм порівняно з науковими центрами великих фірм був зумовлений їх більшою гнучкістю, меншими витратами, меншим фінансовим ризиком при отриманні негативного результату, а також можливістю підключення великих фірм до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок. У сучасних умовах венчурний бізнес становить 4/5 усіх винаходів і нововведень.

Основним джерелом інвестицій для інноваційної діяльності став венчурний капітал. Головними його складовими є не державні, а вільні фінансові кошти великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній та інших комерційних структур, для яких держава законодавчо встановила податкові, фінансові та економічні пільги, що стимулюють виділення коштів венчурним фірмам.

Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) провело ряд досліджень, предметом яких стало узагальнення прогресивних форм і методів державного стимулювання винахідницької діяльності в промислово розвинутих капіталістичних країнах. Патентні відомства Австрії, Великобританії, Нідерландів, Франції, Німеччини, Швеції, Швейцарії, США та Японії надали матеріали, за якими було підготовлено доповідь “Урядова допомога і стимулювання винахідницької та інноваційної діяльності”. В ній викладено основні форми фінансової допомоги й стимулювання урядами цих країн малих і середніх підприємств, а також окремих винахідників.

Перш за все, це пряме фінансування, яке досягає у Франції, США та інших країнах 50% від витрат на створення нової продукції і технологій.

Іншими формами є надання позичок, у т. ч. безвідсоткових (Швеція); дотації (практично в усіх перелічених країнах); створення фондів впровадження інновацій з урахуванням можливого ризику (Німеччина, Франція, Швейцарія, Нідерланди); безоплатні позички, що досягають 50% коштів на впровадження інновацій (Німеччина); зниження державного мита для індивідуальних винахідників (Австрія, Німеччина, США та ін.); відстрочення виплати мита або звільнення від нього, якщо винахід стосується економії енергії (Австрія) тощо.

Останніми роками більшість розвинутих країн світу значну увагу приділяють питанням державного стимулювання науково-дослідних робіт, в якому можна виділити пряме й непряме заохочення.

Пряме заохочення спрямоване на активізацію довгострокових (ризикових) досліджень у провідних галузях господарства і здійснюється у формі надання контрактів на виконання окремих науково-дослідних робіт, дотацій, кредитних пільг, різноманітних гарантій виконавцям. Найважливіша роль належить стимулюванню державних цільових програм.

Непряме стимулювання спрямоване на прискорення процесу широкого освоєння інновацій і, як правило, не пов'язане з державними цільовими програмами. Це - надання різних пільг, що покривають у середньому від 10% до 20% загальної суми витрат на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи їх безпосередніх виконавців. Це, насамперед, амортизаційні пільги й податкові знижки на капіталовкладення в сферу НДДКР, а також організаційні заходи з координації наукових досліджень. Крім того, ця форма стимулювання передбачає концентрацію кадрів і матеріального забезпечення для експериментальних і дослідних цілей, створення служб збору й обробки інформації тощо.

До непрямих форм матеріального стимулювання інноваційної діяльності також належать: пенсійні й страхові пільги; надання можливості придбати акції компанії; відстрочені премії, що виплачуються після того, як співробітник вийшов на пенсію; оплата членства в наукових товариствах; оплата проїзду на наукові конференції, тощо.

Останнім часом у США посилилось державне втручання в систему матеріального стимулювання. В зв'язку зі зменшенням кількості зареєстрованих патентів деякі комісії Конгресу внесли пропозиції про встановлення мінімального рівня премій за винаходи (до 200 дол. США, якщо винахід дає фірмі економічний ефект до 20 тис. дол. США). Якщо цей рівень перевищено, то спірні питання має ви-рішувати суд.

При стимулюванні винахідницької діяльності в Німеччині керуються державними приблизними вказівками про винагороди за винаходи осіб, які працюють за наймом і перебувають на приватній службі.

У Великобританії діє найбільша в Європі галузь із фінансування інновацій. Капіталовкладення з цією метою надають спеціалізовані комерційні компанії. Міністерство торгівлі й промисловості проводить конкурс, метою якого є допомога малим фірмам у розробці новаторських ідей, що сприяють випуску нових товарів чи розробці прогресивних технологій. Крім того, в цій країні існують ще дві великі організації, які підтримують чи фінансують нові ідеї для того, щоб їх можна було використати в комерційному виробництві в найкоротші строки. Перша з них філіал Промислової і торгово-фінансової корпорації “Technical development capital Ltd”, завдяки якій останніми роками впроваджено багато значних винаходів.

Іншою не менш важливою організацією, що надає підтримку винахідникам, є Національна науково-дослідна корпорація розвитку, яка отримує кошти від держави для прискорення процесу проходження винаходів від початку розробки до впровадження їх у виробництво.

Крім того, сприяння винахідникам надає Інститут патентів і винаходів, до складу адміністративної ради якого входять представники Конфедерації британських промисловців, Національної науково-дослідної корпорації розвитку, Федерації торговельних знаків, патентів і конструкцій та інших організацій.

У Франції діє широка мережа спеціалізованих державних служб із стимулювання НДДКР у приватному секторі. Одні з них є самостійними організаціями (як, наприклад, Національне агентство сприяння впровадженню результатів наукових досліджень), інші входять до складу центральних органів управління наукою і великих науково-дослідних центрів. Держава через агентство здійснює основні види фінансової допомоги зі стимулювання нововведень.

Уряд США підрахував, що незаконне використання запатентованих відкриттів і винаходів, яке порушує авторські права, а також нелегальне копіювання товарних знаків щорічно завдає промисловості держави збитки у сумі 60 млрд. дол. США. У зв'язку з цим з 1983 р. американський Конгрес прийняв п'ятнадцять законопроектів, які роблять більш жорсткими правила охорони інтелектуальної власності.

На сьогодні більшість держав визнають три основні форми захисту інтелектуальної власності:

- патенти, що закріплюють за автором право на винахід;

- авторське право, що поширюється на витвори в галузі науки, літератури й мистецтва;

- товарний знак на виробах компаній.

Заходи щодо захисту авторського права приймаються також на рівні міжнародних організацій. США виступають ініціатором розробки в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ряду жорстких економічних заходів з охорони інтелектуальної власності.

3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України

Науково-технічний прогрес в харчовій промисловості повинен забезпечити процес безперервного розвитку і удосконалення знарядь та предметів праці, раціонального використання сировини, розробку і впровадження найбільш ефективних технологій, методів і форм організації виробництва, спрямованих на підвищення перш за все продуктивності праці, зниження шкідливого впливу господарювання на навколишнє середовище, підвищення технічного рівня виробництва і конкурентоспроможності продукції.

Основними джерелами фінансування інновацій є власні кошти підприємств, держбюджет, держіннофонд, кредити банків, кошти вітчизняних інвесторів, кошти іноземних інвесторів та інші джерела. За відсутності сталих форм кредитування, нестабільної роботи підприємств галузі, відсутності платоспроможного попиту на продукцію унеможливлюється використання таких джерел інвестування інноваційних проектів, як довгострокові кредити банків та власні прибутки, іноземні інвестори не завжди зацікавлені в фінансуванні інноваційних проектів. Тому найбільш реальним джерелом підтримки інновацій в харчовій промисловості на сьогоднішній день є державне фінансування.

Для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості, який передбачає безперервну розробку, освоєння виробництва і виведення на ринок нових видів продукції, необхідно створити дієвий механізм інвестування технологічних змін. В умовах перехідної економіки необхідно посилити регіональні інструменти впливу на впровадження новітніх досягнень науково-технологічного прогресу та державне регулювання інноваційних процесів за допомогою регіональних інноваційних фондів та цільового конкурсного фінансування.

Дуже важливим на сьогоднішній день в Україні є створення механізму стимулювання інноваційної діяльності, заснованого на державній (пільгові умови оподаткування), фінансовій (фінансування за рахунок бюджетних коштів, цільових фондів, пільгові кредити тощо), страховій (страхування ризиків інноваційної діяльності). Необхідно зацікавити виробників займатися інноваційною діяльністю, особливо великі підприємства, оскільки вони мають більше інноваційного потенціалу, об'єднувати зусилля з іншими виробниками певної галузі.

Важливим важелем стимулювання інноваційної діяльності є оптова ціна підприємства, яка виконує роль критерію ефективності інноваційної продукції. Однак сьогодні низький техніко-технологічний рівень переважної більшості харчових виробництв, що спричиняє високу собівартість виробленої продукції та низький рівень платоспроможного попиту населення, перешкоджає процесу реалізації продукції за ціною, яка б відповідала можливості окупності інноваційних витрат. Тому на сучасному етапі бюджетну політику держави слід спрямовувати як на підтримку інноваційного розвитку підприємств, так і на розширення споживчих можливостей населення.

Ще одним важливим напрямком стимулювання інноваційної діяльності є створення інноваційних підприємств, наприклад венчурних (ризикових) фірм - це невеликі компанії (чисельністю до 1000 працівників), які роблять внески коштів у науково-дослідницькі роботи, а потім мають ексклюзивне право на втілення результатів досліджень у виробництво, і всебічного забезпечення їх функціонування.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України на період 2003-2004 рр. передбачена постановка та виконання основних завдань щодо інноваційного розвитку промисловості України:

- визначення пріоритетів розвитку інноваційної діяльності відносно перспективних технологій та інноваційних проектів, спроможних забезпечити підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

- сприяння створенню економічних і фінансових умов відносно активізації інновацій у виробництво;

- завершення формування цілісної нормативно-правової бази з регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності;

- створення дієвої системи захисту інтелектуальної власності держави, юридичних і фізичних осіб під час реалізації нових проектів інноваційного напрямку;

- розвиток інфраструктури інноваційної діяльності за рахунок створення мережі технопарків, технополісів, інноваційних бірж, центів консалтингу тощо;

- перехід від фіскальної до інноваційно-інвестиційної спрямованості приватизації, частин, коштів, що надійдуть від приватизації на інноваційне інвестування підприємств, їх технічне та технологічне оновлення;

- нормативно-правове забезпечення інвестиційно-інноваційної схеми приватизації;

- удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань інтелектуальної власності згідно з вимогами всесвітньої організації інтелектуальної власності, розроблення освітньо-професійних програм підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів.

Також необхідно прискорити обмін технологіями через міжнародну торгівлю, наприклад митні пільги на трансфер технологій.

Ще одним пріоритетним шляхом підвищення ефективності інноваційної діяльності є створення на території України науково-технічної зони. Ці зони спрямовані на розвиток наукового і виробничого потенціалу через стимулювання фундаментальних та прикладних досліджень з подальшим впровадженням їх результатів у виробництво. Зони орієнтовані на наукове виробництво, комерціалізацію, комерційну діяльність через організацію відповідних виробництв і міжнародну торгівлю об'єктами інтелектуальної власності наукового характеру. Найчастіше такі зони формуються на базі розвинутої науково-виробничої та дослідницько-соціальної інфраструктури і доповняються системами фінансового та страхового обслуговування. Зони орієнтуються на висококваліфіковані кадри з країни, де розташована зона, а у випадках створення інноваційних центрів - на дослідників з інших країн світу.

Економічні пільги, що визначають механізм діяльності зони, складається з особливого режиму кредитування, фінансування, страхування, науково-дослідних та конструктивних робіт; пільги з оподаткування, прискореної амортизації і наукового обладнання, вивільнення оподаткування сировини та на напівфабрикатів, що імпортуються для дослідження та виробництво у науково-технічних зонах. На території зон діють режими вільного пересування капіталів та оподаткування за пільговими ставками доходів від продажу інтелектуальної власності. Найчастіше науково-технічні зони створюються з використанням державних та недержавних національних та іноземних інвестицій. Науково технічні зони бувають за функціональною призначенням:

- регіональними інноваційними центрами (технопарки, технополіси, академ. містечка, зони інтенсивного наукового розвитку);

- великомасштабні науково-технічні зони, які розташовані на великих, спеціально обладнаних, територіях. На цих територіях діють науково-дослідницькі інститути та лабораторії, які займаються дослідженнями у різних галузях, а також діють виробництва експериментальні і дрібносерійні;

- науково-технічні парки являють собою компактні комплекси науково-дослідних інститутів та експериментальних виробництв, а також виробничих полігонів. Дослідження ведуться у одній галузі або споріднених галузях;

- локальні інноваційні центри об'єднують малі дослідницькі структури.

Отже основні шляхи підвищення ефективності інноваційної діяльності в Україні на сьогоднішній день такі:

основних завдань щодо інноваційного розвитку промисловості України:

- визначення пріоритетів розвитку інноваційної діяльності відносно перспективних технологій та інноваційних проектів, спроможних забезпечити підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

- сприяння створенню економічних і фінансових умов відносно активізації інновацій у виробництво;

- завершення формування цілісної нормативно-правової бази з регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності;

- створення дієвої системи захисту інтелектуальної власності держави, юридичних і фізичних осіб під час реалізації нових проектів інноваційного напрямку;

- розвиток інфраструктури інноваційної діяльності за рахунок створення мережі технопарків, технополісів, інноваційних бірж, центів консалтингу тощо;

- перехід від фіскальної до інноваційно-інвестиційної спрямованості приватизації, частин, коштів, що надійдуть від приватизації на інноваційне інвестування підприємств, їх технічне та технологічне оновлення;

- нормативно-правове забезпечення інвестиційно-інноваційної схеми приватизації;

- удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань інтелектуальної власності згідно з вимогами всесвітньої організації інтелектуальної власності, розроблення освітньо-професійних програм підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів.

Висновки

Харчова промисловість у будь-якій країні, а тим більше в Україні, яка має надзвичайно сприятливі умови для її ефективного розвитку, є однією з провідних структуроформуючих ланок всієї економіки, промислового та агропромислового комплексів, ефективне функціонування якої є основоположним чинником економічного і соціального зростання, головною умовою забезпечення підвищення життєвого рівня населення.

Формування ринкової економіки визначило та зумовило становлення дії ринкових факторів розвитку і розміщення харчової промисловості в Україні як країні з перехідною економікою, які потребують теоретичного, методологічного і методичного узагальнення як наукові засади забезпечення ефективного функціонування цієї провідної галузі народного господарства, промислового та агропромислового комплексу, тобто виникла потреба у розробці науково обґрунтованої моделі розвитку харчової промисловості України в умовах здійснення докорінних ринкових перетворень.

Виходячи з важливого значення розвитку харчової промисловості в економічному і соціальному зростанні суспільства, методичними векторами розробки концепцій, програм та стратегій підвищення ефективності виробництва продовольчих товарів мають стати наступні цілі: досягнення максимально можливого продовольчого самозабезпечення за основними видами продуктів харчування; забезпечення виробництва продовольства в обсязі та асортименті, достатньому для харчування за науково обґрунтованими нормами; забезпечення відповідності якості продуктів харчування вимогам безпеки для здоров'я людини; створення та підтримка запасів основних харчових продуктів, необхідних на випадок надзвичайних ситуацій; створення розвиненого експортного потенціалу промислових продовольчих товарів країни та її регіонів.

Сучасний регіональний розвиток харчової промисловості в Україні не в повній мірі відповідає законам територіальної організації суспільного виробництва, однією з головних вимог яких є досягнення раціонального використання природного, людського, виробничого, науково-технічного і технологічного потенціалів території, що забезпечує отримання значних обсягів виробництва екологічно чистих харчових продуктів високої якості з мінімальними питомими витратами живої та уречевленої праці. Завдання докорінного підвищення економічної, соціальної та екологічної ефективності розвитку галузі потребує подальшого покращення розміщення її продуктивних сил, комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України.

Всебічне дослідження та узагальнення економічних проблем розвитку харчової промисловості України та її регіонів в ринкових умовах господарювання показало, що ефективне функціонування цієї структуроформуючої галузі економіки може бути досягнуте на основі вивчення потреб внутрішнього і зовнішнього ринку в її продукції, платоспроможності її споживачів, забезпечення її виробництва за кількісними та якісними параметрами, що відповідають сучасним вимогам науково-технологічного прогресу з мінімальними питомими витратами живої та уречевленої праці.

Зовнішньоекономічні зв'язки харчової промисловості мають бути кориговані з метою забезпечення внутрішніх потреб держави і орієнтовані на задоволення попиту населення з різним рівнем доходу на різноманітну продукцію харчової промисловості та розвиток експорту готової продовольчої продукції з високими споживчими якостями. Водночас держава повинна проводити політику розумного протекціонізму по відношенню до вітчизняних виробників, впроваджуючи захисні тарифні обмеження, ліцензування, контингентування тощо, спрямовані на захист внутрішнього ринку від надмірної іноземної конкуренції.

Відтворення і прискорений розвиток харчової промисловості є важливою передумовою подолання кризових явищ в економіці країни і потребує застосування спрямованої на це науково обґрунтованої цінової, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та інноваційної політики, через сучасну недосконалість яких харчова промисловість України як за наявними виробничими потужностями, їх фізичним, технічним і технологічним станом, так і за рівнем розвитку інфраструктури суттєво відстає від обсягів виробництва власних сировинних ресурсів для випуску продукції харчування, а також від рівня розвитку аналогічної галузі в економічно розвинених країнах.

Впровадження інноваційного механізму розвитку харчової промисловості в умовах функціонування ринкової економіки, у поєднанні з механізмами вільного ринку і державним регулюванням, дозволить підвищити ефективність функціонування харчової промисловості в регіоні і сприятиме збільшенню виробництва високоякісної кінцевої продовольчої продукції.