Основні теорії грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Економічна природа і функції грошей за металістичною та товарною теоріями

2. Номіналістична і кількісна теорії грошей

3. Кейнсіанська і монетаристська грошові теорії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб'єктів ринку, життєдіяльність кожної з цих структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну функцію. їх називають «мовою ринку». I це справді так. Вся статистична, комерційна, а власне й виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Зазначимо й те, що гроші -- досить нестійкий і чи не найвразливіший елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може стати головною причиною розбалансованості виробничого процесу, різких коливань рівня цін і зайнятості, недовикористання основних фондів, інших негативних явищ.

Теоретичні проблеми розвитку грошових відносин завжди посідали чільне місце в системі наукових досліджень практично всіх шкіл і течій економічної думки. Можна без перебільшень засвідчити, що економічна наука і виникла як результат аналізу грошових відносин. Слід враховувати й те, що в економічній науці не склалося певної, цілісно визначеної теорії грошових відносин. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним.

Протягом тривалого часу в спеціальній навчальній літературі виділяли три визначальні напрямки західних теорій грошей -- металічний, номіналістичний і кількісний. Воднораз їм протиставлялась марксистська теорія. В принциповому плані така класифікація може бути. Але вона має істотні хиби, що їх слід враховувати. Йдеться про те, що аналіз грошових відносин у даному разі не лише відривається від структури та загальних напрямків розвитку світової економічної думки, а й протиставляється ним, що, з будь-якого погляду, є методологічно неприпустимим [5, c.14].

У пропонованованій курсовій роботі запроваджено іншу схему. Розвиток численних теорій грошей розмежовується на два напрямки, які відповідають головним лініям розвою світової економічної думки. Йдеться про виділення, з одного боку, класичних, неокласичних і сучасних монетаристських теорій грошей, а з іншого,-- кейнсіанських, неокейнсіанських й посткейнсіанських теорій. Таке розмежування враховує вихідну методологічну базу, на яку спирався процес розвитку вказаних напрямків теорій грошей, -- трактування ними питання, що визначає найзагальнішу специфіку відтворювального процесу в умовах ринкової економіки: чи володіє вона внутрішніми саморегуляторами, які здатні автоматично забезпечити її збалансованість і рівновагу, чи така рівновага може бути забезпечена лише використанням державних важелів управління.

Всі ті, хто займається вивченням економічної теорії, добре знають і про те, що грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на кількох рівнях.

Перехід України до ринкової економіки зумовлює розвиток грошової системи згідно з ринковими законами.

Це зумовило актуальність написання даної курсової роботи.

Метою нашої курсової роботи є вивчення основних теорій грошей.

Основними завданнями курсової роботи є:

· Розглянути економічну природу і функції грошей за металістичною та товарною теоріями;

· Опрацюватит номіналістична і кількісна теорії грошей;

· Вивчити кейнсіанську і монетаристську грошові теорії.

Об'єктом курсової роботи є гроші та їх розвиток.

Навчальна література з даної теми представлена сьо-годні численними роботами зарубіжних та вітчизняних авторів, серед яких Александрова М.М., Вознюк Г.Л., Гальчинський А.С., Дапілов О.Д., Загородній А.Г., Івасів Б.С., Іванець І.В., Кейнс Дж., Коваленко М.А., Лагутін В.Д., Любунь О.С., Любунь В.С., Маслова С.О., Маконнел К.Л., Міллер Р.Л., Мороз А.М., Савлук М.І., Смовжепко Т.С., Сухомлін Л.Є., Гиркало Р.І., Ходаківська В., Ющенко В. А. та інші.

Науково-методичною і практичною базою написання роботи є підручники.

1. Економічна природа і функції грошей за металістичною та товарною теоріями

Походження грошей. Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, необхідно передусім дослідити їх походження. Ha жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього явища.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарами. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії A. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їхніх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку cyспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їхню форму, як гроші [9, c.7].

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці й хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо влас-ник останньої мав потребу в овечих шкірах, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед про-дуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, на який існує найбільший попит, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім придбає необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку -- сокиру, a за неї -- зерно.

У даному разі сіль для власника шкір є не просто споживною вартістю, a засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. 3 розвитком i ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. їх починають брати всі в обмін на звичайні продукти, a відтак вони поступово набувають нової споживної вартості -- властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділилися певні товари на роль загального еквівалента. У різних народів цю роль виконували худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквіва-лента означало, no суті, появу грошей у їхньому найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції -- засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно підвищував вимоги до грошового товару. Зокрема, зросли вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалості зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності довгий час утримувати її на незмінному рівні тощо. Формування вказаних вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних това-рів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), a потім цих останніх -- кусочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), a згодом -- благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимо-ги до грошей поступово стали настільки важливими, що спричинили розмежування природної споживної вартості грошового товару -- здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості -- здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, збереження вартості тощо. У цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався його зв'язок з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі була передана нематеріальному носію, що сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей -- це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є науково достовірнішим і створює сприятливу базу для з'ясування суті грошей. 3 цього трактування випливає низка важливих висновків:

* по-перше, гроші за походженням -- це товар, але не просто товар, a носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виокремлення із низки звичайних товарів одного -- грошового;

* по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем. Вони постійно розвиваються як no суті, так і за формами існування;

* по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні їм cy-спільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де такі відносини не існують[9, c.9].

Визнання еволюційної концепції походження грошей не заперечує ролі раціонального фактора в їх творенні, передусім ролі держа-ви. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливим економічним та соціальним функціям гроші й держава існують y тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому взагалі немає підстав заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, a трансформуюча, тобто держава не створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на їхню форму із метою кращого пристосування грошей до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо 7 грошей не зачіпають їхньої суті, не визначають і не відміняють її, тобто мають чітко визначені межі. Коли ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до них з боку суспільства, a отже, перестають бути грішми пo суті, тo сама економічна дійсність примусить і суб'єктів господарювання «шукати» чи створювати надійніші гроші, зокрема вдатися до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов'язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними заходами, замінити «неякісні» гроші якісними, провівши грошову peформу, і надалі рахуватися з об'єктивною природою грошей у своїх трансформуючих діях.

Суть грошей. За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші -- це специфічні товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом[9, c.9].

Природа грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виокремлення з безлічі товарів одного, найпридатнішого за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували, так би мовити, за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їхнім походженням чи закріпленням їхньої суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, no своїй суті, що визначається їхнім місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло noдвійного існування -- як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд із конкретною споживною вартістю -- здатністю задовольняти певні потреби людини -- золото набуло властивостей загальної споживної вартості -- здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність -- якщо воно застосовується у першій своїй якості, to не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва ця суперечність загострюється: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче[9, c.10].

Розв'язання цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від кон-кретного товару-золота до простого його знака. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару потрібні найменшою мірою, -- у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засо-бу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грішми-знаками.

Дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного това-ру формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. Ha вартість же золота як грошей впливають, крім того, зміни суспільних потреб у грошах в ycix їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, тощо. Як наслідок вар-тість золота-грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота-товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота у ролі звичайного товару і грошей виявляються в обігу монет.

Як відомо, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, яка залишилася лише номінальною. У такій номінальній вартості вони успішно функціонували як міра вартості і засіб обігу, тобто виконували основні функції, котрі й конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної моне-ти знижувалася за збереження протягом деякого часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість золота може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Суть номіналістичної теорії грошей полягає у запереченні товарної природи грошей, визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроті виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей незалежно, від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням.

Висновок про умовну природу грошей ґрунтується на абсолютизації їх як засобу обігу. Представники цієї теорії заперечують функцію грошей як міри вартості, ототожнюючи її з масштабом Цін. Вони вважають гроші абстрактними рахунковими одиницями або ідеальним масштабом цін.

Номіналістична теорія грошей остаточно сформувалася у XVII XVIII ст., коли грошовий обіг був переповнений неповноцінними монетами. Об'єктивною основою виникнення номіналізму став перехід від зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші почали прийматися не за вагою, а ул найменуванням.

Першими буржуазними представниками номіналізму були Дж. Стюарт і Дж. Берклі. Англійський економіст і філософ Дж. Стюарт виступив з концепцією ідеальної і ротової одиниці.

Аналогічної точки зору до і римувався англійський представник суб'єктивного ідеалізму Дж. Берклі, розглядаючи гроші як підношення абстрактної вартості, позбавлене матеріального змісту.

Інші номіналісти Дж. Беллерс, II. Барбон (Великобританія) стверджували, що гроші - це тільки умовні знаки, які не мають нічого спільного з товарами. У визначеннях такої о роду вартісна теорія грошей повністю ігнорується, а і грошова одиниця трактується як суто технічний інструмент обміну.

З кінця XIX початку XX ст. номіналістична теорія зайняла провідні позиції в буржуазній політекономії. Ідеї номіналізму відповідаючи інтересам правлячих кіл капіталістичних країн, які вдаються до широкої емісії платіжних засобів для покриття бюджетного дефіциту і здійснення різноманітних антикризових заходів в економіці.

У найяскравішій формі суть номіналізму виявилася у державній теорії грошей, викладеній німецьким економістом Т. Кнаппом у книзі "Дер-жавна теорія грошей". Т. Кнапп стверджував, що гроші являють собою "продукт правопорядку", "платіжний засіб" , який за велінням держави має платіжну силу її опосередковує обмін товарів. Держава не тільки «створює» гроші, за словами Кнаппа, а її визначає їх вартість. При цьому субстанція грошей виявляється не суттєвою: вона покликана слугувати лише носієм деякої встановленої законом «одиниці вартості».

О і же. даючи грошам чисто юридичне тлумачення, І. Кнапп стверджував, що їх купівельна спроможність визначається законодавчими актами держави. Він не враховував того, що гроші виникали стихійно у процесі розвитку товарного виробництва її обміну, що лише після того, як золото (срібло) стало загальним еквівалентом, отже, мірою вартості, виникає можливість для формування масштабу цін. Гроші ж тільки тому можуть вимірювані і виражати величину вартості товару, що володіють внутрішньою вартістю.

У міру переростання монополістичного капіталізму у державно-монополістичний номіналісти посилили критику золота як основи всіх грошових функцій. Дж. Кейнс оголосив золотий стандарт "варварським пережитком" і бачив у ньому перепону па шляху перетворення грошей в об'єкт державно-монополістичного регулювання.

2. Номіналістична і кількісна теорії грошей

Перші спроби (з тих, що відомі історії економічної думки) теоретично осмислити суть грошей та їхнє місце в господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а надто Аристотелем. У наукових дослідженнях останнього знаходимо не лише кілька винятково важливих гіпотез щодо походження грошей, зміст їхніх основних функцій, але й досить успішні спроби аналізу грошових відносин у їх взаємодії з іншими явищами та процесами економічного життя. Ідеться про характеристику лінії взаємозв'язку економічних теорій товар -- гроші -- капітал, що дозволяє збагнути об'єктивну основу, на яку сперта вся система наукових знань із проблем товарно-грошових відносин.

Ідеї Аристотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще в XVI--XVII ст.,-- кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків[5, c.15].

Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Д.Юмом у його трактаті «Про гроші», опублікованому 1752 р. Одна з причин довголіття теоретичних обґрунтувань Д.Юма -- їхні гранична простота і приступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв'язок між двома економічними величинами -- рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак -- до зміни номінального вираження валового національного продукту.

Аргументуючи свої теоретичні погляди, Д.Юм спирався на широко відомий в економічній історії факт підвищення в XVI--XVII ст. загального рівня цін, або так званої революції цін, викликаної відкриттям багатих родовищ золота і срібла у Північній Америці. Приплив до Європи коштовних металів значно збільшив пропозицію грошового товару, що, за Д,Юмом, стало визначальною причиною різкого зростання цін. Від 1500 р., після періоду відносної стабільності, середній рівень цін виріс до кінця сторіччя приблизно у 3--5 разів. Далі ціни знову стабілізувалися, залишившись приблизно на тому ж рівні аж до середини XVIII ст. Виходячи з цих фактів, Д.Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної: подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах.

Та значення кількісної теорії грошей полягає не лише у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою і номінальною величиною ринку товарів і послуг, що формують структуру валового національного продукту. Кількісна теорія Д.Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д.Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Вона визначається за формулою:

сума цін товарів / число обертів грошової одиниці[5, c.16].

У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були сформульовані ще у XVIII ст. Мова йде про номіналістські концепції Дж.Берклі та Дж.Стюарта, які в методологічному плані можуть розглядатися як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема сучасних теорій вартості паперових грошей.

Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д.Юма багато в чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин. Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних структур цієї теорії -- її класичного та неокласичного напрямків. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Д.Юм розглядав її застосування відносно металевих грошей -- золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її основні постулати і на визначення способу функціонування паперових грошей.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку в зв'язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов'язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І.Фішера та кембриджський варіант. Авторами останнього стали відомі економісти А.Маршалл і А.Пігу. Новітній варіант кількісної теорії грошей -- це сучасний монетаризм.

Американський економіст І.Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей», опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну, виражене формулою

MV = PY, [5, c.17].

де: М -- статистична кількість грошей (або грошова маса);

V -- швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

Р -- рівень цін (середньостатистичне значення (індекс) цін готових товарів і послуг, виражене стосовно базового річного показника, що дорівнює 1.0);

Y -- реальний національний продукт (рівень фактичного обсягу виробництва).

Добуток рівня цін на реальний національний продукт -- Р Y -- визначає обсяг номінального національного продукту. Йдеться про грошове вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економічною системою за визначений відтинок часу.

Формула Фішера MV = PY отримала широке застосування в західній економічній літературі. її було включено в усі підручники з теорії грошей як наукове аргументування одного з фундаментальних законів ринкової економіки. Широке застосування має вказана формула в сучасній економічній теорії, де вона вважається «видатною формулою Фішера».

Акцентуючи увагу на науковій вагомості останньої, не слід допускати її абсолютизації. Треба враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що при розгляді низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини, не охоплювані її змістом. 3 урахуванням цього формулу І.Фішера називають «простим», «послабленим», «інфантильним», навіть «грубим» вираженням кількісної теорії грошей.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей -- гнучкіший. Він відрізняється від трансакційного кількома новими методологічними підходами, що можуть розглядатися як доповнення останнього. Зміст цих доповнень зводиться ось до чого. По-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то економісти кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами (юридичними та фізичними) ринкової економіки. Як наслідок -- макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним.

По-друге, рівняння Фішера сперте на методологічну передумову про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому в кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження.

По-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об'єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб'єктивних підвалин, на характеристиці психологічної реакції господарських суб'єктів щодо використання грошової готівки.

По-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (М₅), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Мсі), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків :

Md = KPY, [5, c.19].

Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою А.Пігу, або кембриджським рівнянням

де: Мd -- попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах; К -- кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей; Р -- ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується; Y -- обсяг виробництва у фізичному вираженні. У наступних темах при визначенні структури попиту на гроші питання практичного застосування кембриджського рівняння будуть розглянуті ширше.

Представники класичної школи А.Сміт і Д.Рікардо відіграли видатну роль у науковому пізнанні фундаментальних закономірностей становлення і розвитку ринкової економіки, зокрема і принципів функціонування грошових відносин. Найбільш значущою у їхній науковій спадщині, безперечно, є теорія трудової вартості, яка зосереджувала економічну науку на аналізі глибинної суті суспільного відтворення, що відбувається насамперед у сфері виробництва. Через призму закону трудової вартості було опрацьовано і декілька важливих положень теорії грошових відносин.

Особливе значення для економічної теорії мало наукове обґрунтування у працях А.Сміта положення про стихійне походження грошей. Аналізові цього питання присвячено спеціальний розділ його основної праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.), де на широкому фактичному матеріалі аргументовано положення про те, що розвиток грошей пов'язаний з історичним процесом суспільного поділу праці й усуспільнення виробництва. А.Сміт і Д.Рікардо аргументували низку важливих положень щодо визначення товарної природи грошей. На їхню думку, гроші -- це товар, що нічим не відрізняється від інших товарів. Водночас важливе наукове значення мали їхні теоретичні положення з приводу природи паперових грошей. Зокрема, Д.Рікардо, вказуючи на те, що істотною умовою зростання національного багатства є стабільність грошового обігу, досягнення якої можливе лише на основі золотого стандарту, воднораз підкреслював, що функціонування останнього не обов'язково передбачає обіг золотих грошей. 3 метою скорочення непродуктивних витрат вони можуть і мають бути замінені паперовими грішми, котрі розглядалися як представники грошового товару, знаки його вартості.

Зазначені позиції визначають лінію, за якою теоретичні погляди А.Сміта і Д.Рікардо стосовно природи грошей та їхніх функцій пов'язувалися з умотивованою ними теорією трудової вартості. Як відомо, ця лінія знайшла всебічну підтримку і набула подальшого розвитку у працях КМаркса. Але в названих економістів є й інша лінія у визначенні природи грошових відносин, сперта на дещо інший методологічний підмурок. Ідеться про визначення суті грошей як лишень технічного інструментарію обігу товарів[5, c.20].

Характеризуючи обмін як механічне переміщення товарів, представники класичної політекономії звертали увагу тільки на посередницьку роль грошей, виконання ними функції засобу обігу. Тому вони вважали, що гроші є товаром, який практично нічим не відрізняється від усіх інших товарів

Думка, згідно з якою золото і срібло виконують грошові функції лише як технічний інструментарій обміну, поділялась пізнішими представниками класичної школи.

Як бачимо, у визначенні суті грошей як технічного інструментарію обміну відсутній зв'язок між теорією трудової вартості й теорією грошових відносин. Навіть більше -- спостерігаємо розрив між цими теоретичними системами, їхню повну автономність. Наголошуючи на цьому, Дж.С.Мілль писав: «запровадження грошей не змінює дії жодного з положень закону вартості». Саме цим пояснюється те, що представники класичної політекономії не змогли відкрити в грошах-товарі властивостей, які виходять за межі технічного інструментарію обміну, збагнути, що, окрім зазначеного застосування, гроші виконують функцію загального еквівалента, засобу збереження вартості та її нагромадження.

Водночас у твердженні класичної школи про те, що гроші за своєю природою є лише технічним інструментарієм обміну, відображаються причини й іншого характеру. Йдеться про прихильність представників цієї школи, зокрема Д.Рікардо, до відомої теорії реалізації Ж.-Б.Сея. Щоправда, Д.Рікардо далеко не в усьому погоджувався з цією теорією, вів з її авторами принципову і тривалу полеміку, але все ж таки вплив останньої на визначення суті грошей тільки як пасивного технічного інструментарію обміну є незаперечним.

Французький економіст Ж.-Б.Сей увійшов до історії наукової думки як один із авторів теорії реалізації, що започаткувала теорію економічної рівноваги, яка набула широкого розвитку в неокласичній літературі. Він визначив формулу, що дістала назву тотожності (в деяких виданнях -- закон) Сея, згідно з якою «попит на всі товари у їхній сукупності завжди дорівнює їх пропозиції; обидва ці полюси завжди точно дорівнюють один одному». Відповідно до цього ринкове господарство розглядалося як економічна система, в якій ніколи не може бути надвиробництва, де автоматично забезпечується збалансування попиту і пропозиції[5, c.22].

Слід із розумінням поставитися до даної концепції, яка полишила глибокий слід у розвитку теорії грошових відносин. Тотожність Ж.-Б.Сея, за якою у сфері реалізації завжди автоматично встановлюється економічна рівновага, була аргументована ще на зорі розвитку ринкового господарства, коли його внутрішні протиріччя ще не набули достатньої виразності. Ясна річ, що в цей період питання про кризи надвиробництва, періодичне порушення економічної рівноваги і структурні диспропорції виробничого процесу постати не могло. Це у свою чергу породжувало уяву не лише у Ж.-Б.Сея, а й у представників англійської класичної школи про відповідну досконалість ринкових само регуляторів. Та більше -- у своїх працях Д.Рікардо навіть спробував теоретично довести, що кризи надвиробництва в умовах повнокровного розвитку і дії ринкових механізмів взагалі неможливі.

Відходом від методології трудової вартості стала прихильність Д.Рікардо до кількісної теорії грошей, а також до грошового номіналізму. Як зазначалося вище, Д.Рікардо не заперечував внутрішньої вартості грошового товару. Вартість золота і срібла, писав він, як і вартість усіх інших товарів, пропорційна кількості праці, необхідної для їх одержання й доставки на ринок. Однак, на думку Д.Рікардо, ця пропорція витримується лише за умови, коли кількість грошей в обігу повністю відповідає загальній сумі цін товарної маси. Коли ж зазначене співвідношення золота і товарів порушується, дія закону трудової вартості стосовно грошового товару припиняється. За цих обставин вступають у дію закони кількісної теорії, які регулюють вартість грошового товару таким же робом, як і вартість паперових грошей. У даній ситуації, підкреслював він, «вартість ...грошей має залежати виключно від їхньої кіль-костi[5, c.23].

Теоретична модель економічної рівноваги Ж.-Б.Сея, якій симпатизували представники класичної політичної економії, заклала підвалини концепції нейтральної (пасивної) ролі грошей у ринковій економіці. Суть цієї концепції, що, як буде далі показано, дістала досить широке застосування у подальших економічних дослідженнях, зводиться до наступної констатації: оскільки відтворювальний процес перебуває у стані економічної рівноваги, то присутність у ньому грошей не вносить жодних суттєво нових структурних моментів.

Мова йде, власне, про модель бартерного господарства, у якому місія грошей зводиться лише до функції посередника обміну. Як буде показано в подальшому аналізі, концепція нейтральності грошей стала однією з визначальних доктрин неокласичного напрямку теорії грошових відносин.

Металістична теорія грошей ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото й срібло вже за своєю природою с грошима. Вона не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення. грошовий кейнсіанський номіналістичний сміт

Металістична теорія з'явилися ще в античні часи. Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромад-ження капі галу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монети. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її із вченням про гроші як про багатство нації.

Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і підміняли її міновою вартістю. На їхню думку, товар мас вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісті! розуміли, що гроші це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей.

Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди клинів. що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом пізнього меркантилізму була система активного «торгового балансу». І Іри ньому вважалося, що держава тим баї а ті па. чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягає у:

витанні золота і срібла грошима за їх природою;

ототожненні грошей з товарами;

ігноруванні того, що гроші - це історична категорія.

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала слугувати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичної о землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи

промислової буржуазії почали протиставляти капітал у дії «мертвим» скарбам у вигляді золота і срібла. Оскільки ж розвиток промисловості у капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали також проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливості обігу знаків грошей, однак вимагали обов'язкового розміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення. Принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції.

У кінці XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпо-середній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Не відповідала уявленням металістів також система закритого карбування, яка була введена в Австро-Угорщині у 1879 р. і в Індії з 1893 р. Вартість австрійського гульдена та індійської рупії, а також курси цих валют виявилися вищими, ніж вартість срібла, яка в них містилася. Поступове витіснення повноцінних металевих грошей, що спостерігалося протягом усього XIX ст., підготувало основу для переходу до сучасної системи паперових грошей і кредитного обігу без участі благородних металів.

Підрив металістичної системи обігу був різко прискорений у другій половині XIX ст. з розвитком капіталістичного кредиту і кредитних грошей. Усуваючи монополію благородних металів, цей фактор сприяв створенню паперово-грошового і кредитного обігу. Після Першої світової війни 1914-1918 рр. прихильники металізму були змушені визнати неможливість відновлення золотомонетного стандарту і намагалися з позицій металістичної теорії обґрунтувати золотозливковий і золотодевізний стандарти.

Після Другої світової війни 1939-1945 рр. деякі економісти відсто-ювали ідею відновлення золотого стандарту у внутрішньому грошовому обігу. У 60-х роках металізм у модернізованій формі (неометалізм) відродився у Франції щодо сфери міжнародних валютних відносин. Його підтримував сам президент республіки Шарль де Голль і його радник Ж. Рюєфф.

Після краху Бреттон-Вудської валютної системи на початку 70-х років прихильники неометалізму намагалися знову обґрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту, підвищення ролі золота в міжнародних економічних відносинах.

У сучасних умовах металістична теорія грошей виявляється неприйнятною. Повернення до металістичної валюти, по-перше, поставило б грошові системи у залежність від виробництва золота, а отже, послабило б можливість державного втручання у грошово-кредитну і валютну сфери; по-друге, впровадження золотого грошового обігу збільшило б витрати обігу і призвело б до зменшення середньої норми прибуткуй

Представники класичної школи А. Сміт і Д. Рікардо відіграли визначну роль у науковому пізнанні фундаментальних закономірностей становлення й розвитку ринкової економіки, зокрема і принципів функціонування грошових відносин. Найбільш значущою у їхній науковій спадщині, безперечно, є теорія трудової вартості, яка зосереджувала економічну науку на аналізі глибинної суті суспільного відтворення, що відбувається насамперед у сфері виробництва. Через призму закону трудової вартості було опрацьовано і декілька важливих положень теорії грошових відносин.

3. Кейнсіанська і монетаристська грошові теорії

Слід враховувати, що вся система теоретичних поглядів маржиналізму і -- відповідно до її змісту -- визначення суті грошей як «соціальної умовності», яка має лише технічне застосування, виступає як «вуаль» економічних процесів і спирається на класичну теорію загальної рівноваги Л.Вальраса. Згідно з цими теоріями ринкова економіка є внутрішньо збалансованою системою. Звідси й уявлення про те, що гроші лише «накладаються» на структуру економічних відносин, яка функціонує пропорційно, виступаючи в ній суто екзогенним чинником.

Докорінна перебудова вказаної системи теоретичних поглядів з приводу суті грошей, їх місця і ролі у структурі економічних відносин відбулася у першій третині нинішнього століття. Ця перебудова пов'язана з працями одного з найвидатніших економістів XX ст. Дж.М.Кейнса (1883 -- 1946). Йдеться про знамениту тріаду Кейнсових праць, що посіла чільне місце в теорії грошових відносин. Це книжка «Трактат про грошову реформу» (1923 р.), двотомне видання «Трактат про гроші» (1930 р.) і визначальна праця англійського вченого, що стала класикою світової економічної думки,-- «Загальна .теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) [5, c.31].

Всупереч уявленню про внутрішню збалансованість ринкової економіки Дж.М.Кейнс у своїх працях теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самотужки, без втручання держави, забезпечити ефективне використання головних чинників виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Слід враховувати, що цей принципової ваги висновок спирався на реальні факти економічного розвитку 1930-х рр., а надто періоду великої депресії, яка поставила наявну систему господарських зв'язків на грань повної катастрофи.

Водночас слід наголосити й на тому, що Дж.М.Кейнс ніколи не перебільшував значення державного регулювання економічних процесів. їх застосування розглядалося не як скасування, а як доповнення до ринкових механізмів. Як показала історична практика, ринкові само регулятори здатні зробити багато, але їм не до снаги цілком забезпечити ефективний економічний розвиток. Тому йдеться про застосування державних механізмів лише на рівні тих структур, які не сприймають методів ринкової саморегуляції. 3 урахуванням цього в теорії Дж.М.Кейнса перевага надавалася активному використанню щонайперше фіскальної та грошово-кредитної політики, яким відводилась провідна роль у системі державного регулювання процесів економічного відтворення, зокрема в забезпеченні оптимальної зайнятості.

Висунуте кейнсіанською теорією положення про необхідність активного втручання держави у процес економічного відтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій економічної науки з приводу ролі грошового чинника в господарському розвитку. Вже зазначалося, що, починаючи від А.Сміта і Д.Рікардо, вся класична і неокласична література виходила з уявлення про нейтральність грошей у системі економічного розвитку, обмежуючи сферу їх застосування у процесі відтворення лише реалізацією продукції, що виробляється.

Мова йде про те, що за суттю неокласична концепція ринкової економіки являла модель бартерного господарства, у якому гроші виконували здебільшого допоміжні функції. На противагу цьому Дж.М.Кейнс висунув положення про те, що гроші виконують у процесі відтворення свою особливу, самостійну роль, що вони не така собі «вуаль», а джерело підприємницької енергії, що вони виступають у структурі економічних зв'язків у ролі посередницької ланки між поточною і майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва та його кінцевими результатами. «Значущість грошей,-- писав із приводу цього Дж.М.Кейнс,-- якраз і випливає з того, що вони є передусім хитромудрим засобом поєднання сучасного і майбутнього«. Виходячи з цього, Дж.М.Кейнс обґрунтував висновок про те, що гроші відіграють особливу, самостійну роль у структурі ринкової економіки, що вони активно впливають на мотиви поведінки її суб'єктів та їхні господарські рішення, а тому неможливо передбачити перебіг економічних подій ні на короткий, ні на тривалий термін, якщо не враховувати того, що відбуватиметься з грішми впродовж відповідного періоду.

Оцінюючи суть такого визначення місця грошей у системі виробничого відтворення, американський економіст, дослідник розвитку економічної думки Б.Селігмен писав, що кейнсіанське положення, буцімто гроші мають істотне значення і є вагомим чинником в економічній системі, виступають не лише засобом виміру економічної діяльності, але й рушійною силою тих явищ, котрі ними вимірюються, справило суттєвий вплив на весь подальший розвиток економічної теорії.

Розглядаючи це питання, необхідно підкреслити, що мова йшла не лише про визначення активної функції грошового чинника в ринковій економіці. Подібні ідеї висловлювались і до Кейнса. Щоб переконатися в цьому, досить звернутися до праці західного економіста Й.Шумпетера «Теорія економічного розвитку», у якій гроші розглядаються дещо в іншому, ніж у неокласичних теоріях, аспекті.

У своєму аналізі виробничого відтворення Й.Шумпетер поділяв економіку на дві підсистеми -- систему простого товарного виробництва (незмінного обігу) і так звану систему динамічного процесу. У відповідності з цим ним була аргументована двозначна визначеність місця грошей у ринковій економіці. Коли економіка не виходить за межі незмінного обігу, писав він, можна абстрагуватися від грошей, бо в такій економіці вони виконують суто технічну функцію. А от у динамічній економіці роль грошей помітно змінюється. Вони стають одним із визначальних ресурсів виробничого відтворення. Виходячи з цього, Шумпетер сформулював висновок про те, що грошовий ринок у динамічній системі виступає в ролі штабу економіки, звідки надходять накази її окремим галузям. Саме цей ринок є своєрідною кровоносною системою виробництва, яка забезпечує його необхідним капіталом. Під цим кутом зору грошова форма розглядалась не як порожня оболонка економічних процесів, а як їхня суттєва структурна ланка. Порівняно з цим визначенням новизна підходу Дж.М.Кейнса полягала ось у чому. Аргументуючи активну функцію грошей у процесі виробничого відтворення, Й.Шумпетер рішуче відкидав необхідність активного державного втручання у сферу грошових відносин, вважаючи, що таке втручання може спричинити лише негативні наслідки. Натомість Дж.М.Кейнс на базі тези «гроші мають значення» розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», сперту на систему їх широкого державного регулювання й використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак -- інвестиційного процесу. Гроші, за Дж.М.Кейнсом,-- це не просто життєво важливий елемент економічної структури суспільства, її важливий чинник. Вони, з одного боку,-- об'єкт державного регулювання економіки, а з іншого -- безпосередній інструмент здійснення такого регулювання. Як писав Б.Селігмен, вони в системі теоретичного аналізу Кейнса є джерелом енергії і в такий спосіб примушують економіку працювати. Отож зрозуміло, що Дж.М.Кейнс став фактично засновником одного з істотних напрямків теорії грошей -- теорії державної грошової політики. Фактично суть, принципи та механізм такої політики в їх комплексному підході були вперше в економічній теорії розроблені Дж.М.Кейнсом. Важливо підкреслити, що протягом тривалого періоду головні постулати цієї політики знайшли безпосереднє втілення в системі державного регулювання економічних процесів провідних країн Заходу, найперше -- США та Англії. Слід наголосити й на тому, що йдеться про механізми антикризового регулювання економічних процесів, здійснення політики їхніх стабілізації та збалансування. А відтак теоретичне усвідомлення наукових ідей Дж.М.Кейнса має винятково важливе значення і стосовно практики перехідної -- від адміністративної до ринкової -- економіки, вирішення завдань її структурної перебудови та стабілізації.

Як у теоретичному, так і в суто практичному плані особливо вагомими є положення Дж.М.Кейнса про принципи здійснення політики «дешевих грошей» та пільгового кредиту. Аналізуючи процес виробничого відтворення, Дж.М.Кейнс поставив під сумнів насамперед ефективність дії основних чинників стабілізації ринкового механізму -- системи гнучкого ціноутворення на найважливіші товари включно з товаром робочої сили та процентними ставками на ринку капіталів. У докейнсіанських теоретичних концепціях саморегулюванню саме цих ринкових структур відводилась чолова роль у забезпеченні економічної рівноваги.

Прихильність Дж.М.Кейнса до політики «дешевих грошей» стала причиною того, що в деяких дослідженнях розвитку економічної теорії його почали називати «природженим інфляціоністом». Одначе річ, природно, не в цьому визнанні. Важливо збагнути інше: теорія регульованої інфляції і теорія «керованих грошей» не лише зумовлюють одна одну, а й у своїй сукупності розкривають зміст одного з вельми ефективних механізмів стимулювання економічних процесів і ділової активності.

Йдеться про одну з центральних позицій теорії Дж.М.Кейнса з приводу того, що недостатність грошового попиту є однією з визначальних причин розвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростання безробіття. Тому стимулювання грошового попиту через застосування політики «дешевих грошей» і відповідного використання норми процента мало під собою досить аргументоване не лише теоретичне, а й суто практичне підґрунтя.