Шляхи підвищення ефективності малого підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розділ 1 загальна характеристика і роль малого підприємництва

1.1 Суть та критерії визначення суб'єктів малого підприємництва

1.2 Роль малого підприємництва в економіці України

Розділ 2. Система підтримки і розвитку малого підприємництва

2.1 Державна підтримка розвитку і діяльності малого підприємництва

2.2 Державні та міжнародні організації підтримки малого бізнесу в Україні

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності малого підприємництва

3.1 Обґрунтування ефективних методів і форм підприємництва

3.2 Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності і підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг) підприємства

3.3 Оптимізація поточних витрат і розмірів виробничих підприємств малого бізнесу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Тема курсової роботи «Тенденції і проблеми розвитку малого підприємництва в Україні» сьогодні є досить актуальною тому, що мале підприємництво є невід'ємною складовою частиною будь-якої економічної системи. Малі підприємства заповнюють ті сфери, де великий бізнес неефективний, а мале виробництво - найдоцільніше з економічного погляду.

Сьогодні становище вітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагає негайного вирішення. Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризової економіки: вони потерпають від надмірного оподаткування, нестачі кредитних джерел, адміністративних утисків, та інших негативних явищ, які супроводжують процеси реформування в країні. Мале підприємництво, як найуразливіший сектор економіки, не отримує належного захисту та підтримки держави. Результатом цих труднощів є масовий відхід МП у тіньовий сектор, посилення кримінальних тенденцій у бізнесі, тощо.

В останнє десятиліття, починаючи з моменту одержання Україною державної самостійності, на її території інтенсивно відбуваються процеси відродження підприємницької діяльності її населення. Успішність цих процесів за роками не рівномірна, немає динамічності.

Мале підприємництво є першою сходинкою в розвитку підприємницької діяльності людини, у всьому суспільному виробництві. Часто в його надрах зароджуються інновації, що визначають цілі шари прогресивного розвитку суспільства. Разом з тим, рівень малого підприємництва - це найбільш незахищений рівень діяльності людини. Тут, насамперед, виявляється будь-який збій у діяльності інституціональної інфраструктури держави.

Розуміючи безперечну ефективність і значення для вітчизняної економіки розвитку в країні малого підприємництва, економісти-практики, вчені і педагоги намагаються знайти пояснення появи причин, що стримують процеси цього відродження.

У ряді багатьох з таких причин одне з перших місць займає необізнаність населення з основами підприємництва. Виходячи з цього, завдання курсової роботи слідуючі:

· Розглянути загальну характеристику і роль підприємництва в Україні.

· Дослідити питання підтримки і розвитку малого підприємництва державою та недержавними організаціями.

· Визначити шляхи підвищення ефективності малого підприємництва.

· Проаналізувати науковий матеріал, а також зробити власні висновки щодо даної теми.

Розділ 1. Загальна характеристика і роль малого підприємництва

1.1 Суть та критерії визначення суб'єктів малого підприємництва

Перехід від централізовано керованої системи господарства до ринкової зробив проблему підприємництва, у тому числі малого, предметом інтенсивних наукових досліджень і дискусій. З розвитком цього сектора економіки пов'язують перспективи виходу вітчизняної економіки з кризи, забезпечення стійких темпів економічного росту, формування цивілізованих ринкових відносин.

Загальноприйнята теорія підприємництва поки що не створена, хоча потреба в такій теорії вже давно стала насущною. Процес розвитку теоретичних основ підприємництва формувався в результаті трьох «хвиль» наукового аналізу підприємницької діяльності.

Перша «хвиля» була пов'язана з концентрацією уваги на явищі підприємницького ризику і виникла ще в XVII ст. Французький економіст Кантільйон (1680-1734) уперше висунув положення про ризики в якості основної функціональної характеристики підприємництва. Економіст-теоретик вважав, що підприємець - це будь-який індивід, що володіє передбаченням і бажанням прийняти на себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються надією одержати дохід і готовністю до втрат. [12].

Друга «хвиля» пов'язана з виділенням факту інноваційності як найважливішої відмінної риси підприємництва. Основоположником цього напрямку є один з найбільших представників світової економічної думки американець Й. Шумпетер (1883-1950).

Поява третьої «хвилі» розвитку теорії підприємництва пов'язана з теоретичними вишукуваннями неоавстрійської школи економічного аналізу, найбільш видатними представниками якої були Л. фон Мезес і Ф. Хайєк. Ця «хвиля» відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті управлінських рішень) і на ролі підприємця як регулюючого початку в ринковій економічній системі, тобто підприємництво забезпечує рух ринків до стану рівноваги.

Суб'єкт господарювання, за Мезесом, діє в стані невизначеності, його уявлення про ситуацію на ринку недосконалі, а в основі прибутку лежить чисто спекулятивний процес. Однак у масштабах всієї економіки прибутки і збитки взаємно погашаються, і встановлюється рівновага.

У середині нинішнього століття стає очевидним, що держава повинна активно підтримувати розвиток підприємництва, конкурентних початків в економіці, стимулювати генерування нових ідей. Ідеї державного регулювання ринкової економіки розвивають, насамперед, представники кейнсіанської школи. Підприємець, за Дж. М. Кейнсом, - суб'єкт, що господарює, який відрізняється певними психологічними характеристиками (здатність вірно співвіднести споживання і заощадження, активність, готовність ризикувати і переборювати тимчасові труднощі, не втрачаючи з поля зору перспектив і т.п.).

У формуванні сучасних поглядів на підприємництво важливу роль зіграли праці Є. Тоффлера, П. Друкера, С. Соломона, П. Самуельсона, Б. Харрісона, Дж. Стіглера. Всесвітньо відомі підприємці-менеджери Татеісі К., Р. Уочі, Б. Карлоф, Т. Коно, К. Картер зробили глибокі теоретичні узагальнення із перспектив розвитку підприємництва.

Науковий аналіз практики підприємницької діяльності дозволяє виділити її специфічні риси, що трактуються як принципи підприємництва.

Підприємець виступає як самостійно господарюючий суб'єкт, що веде власну справу. Незалежність як вихідну ознаку підприємництва не можна розуміти спрощено. В економіці абсолютної волі нема, а самостійність підприємця полягає в тім, що над ним немає інстанції, що примушує щось робити. Але він не вільний від ринку, його жорстоких вимог, при цьому незалежність відносна, тому що вона визначена законами ринку.

Підприємницька діяльність пов'язана з ризиком, тобто імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування. Ризик звичайно вважають зворотним боком волі і незалежності підприємництва. Причини ризику - це непередбачуваність ринкової ситуації і новаторський характер підприємництва.

Підприємницька діяльність допускає матеріальну відповідальність за реалізацію ідей. Ця відповідальність може знаходитися в межах усього майна, у межах паю чи в обсязі пакета акцій.

Підприємцю властивий динамічний стиль життя, що обумовлено твердою конкуренцією як серед самих підприємців, так і між підприємцями і найманими робітниками.

Підприємницька діяльність завжди цілеспрямована. Більш кращим є твердження, що підприємницька діяльність немислима без одержання прибутку. Однак ціль підприємництва не можна зводити тільки до прибутку: вона містить у собі як комерційний успіх у всіх його проявах, так і соціальні аспекти.

Соціально-економічні аспекти підприємництва виявляються в тих функціях, що воно виконує в житті суспільства: задоволення потреб ринку, зростання виробництва на мікро-, а в кінцевому рахунку і на макрорівні; перерозподіл ресурсів і створення такої структури національної економіки, що відповідає ринковим потребам; поява і розвиток нових напрямків у всіляких сферах економічного і соціального життя; створення нових робочих місць, залучення найманих робітників до управління й ін.

Таким чином, підприємництво - це особливий вид економічної активності, під якою мається на увазі доцільна діяльність, спрямована на одержання прибутку, заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Досвід ведучих індустріальних держав показує, що високоефективна економіка не можлива без розвинутої системи малого підприємництва. Малі господарські структури стали факторами економічного прогресу, соціальної стабільності і політичної консолідації. Малий бізнес став феноменом XX сторіччя, він показав в умовах ринкової економіки свою стійку життєздатність і ефективність.

Розглядаючи соціально-економічну суть малого підприємництва можна виділити її два аспекти.

По-перше, мале підприємництво - це особливий сектор економіки, утворений сукупністю малих підприємств і виступає у якості специфічної соціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку. Мале підприємництво існує об'єктивно і розвивається як деяка цілісність, як сектор економіки національного, регіонального, місцевого масштабів.

По-друге, мале підприємництво являє собою особливий тип діяльності, заснований на ініціативній, інноваційній, ризиковій основі з метою одержання підприємницького доходу.

Розмірна структура галузі (економіки) з визначення допускає існування підприємств різних розмірів, у тому числі дрібних, що утворюють відповідну розмірну групу. Дану сукупність виробничих осередків невеликого масштабу характеризує поняття «дрібне виробництво». Суспільною формою дрібної виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство, основними рисами якого є: відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик); спеціалізація на якому-небудь виді діяльності; реалізація виготовлених товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва. Звідси випливає, що останнє є особливий сектор економіки, утворений сукупністю малих підприємств і тому є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Таким чином, дрібне виробництво як особливий розмірний уклад характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площина продуктивних сил), а мале підприємництво відноситься до його соціально-економічного виміру.

Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш повно розкривається через характеристику його суб'єкта, тобто підприємця. Підприємець, як відзначається в Оксфордському тлумачному словнику [4] - це суб'єктивний (особистісний) фактор відтворення, здатний на ініціативній та інноваційній основі, не боячись повної економічної відповідальності, йти на ризик і особливим, раціональним чином з'єднувати інші фактори виробництва так, щоб у перспективі з'являвся додатковий дохід.

Зовнішнє середовище малого підприємства - це сукупність елементів (ринків, ринкових інститутів, процесів, відносин і т.д.), що безпосередньо впливають на становлення і функціонування малого бізнесу. Такі елементи характеризуються рядом ознак (параметрів), конкретні стани яких являють собою фактори зовнішнього середовища (наприклад, законодавство як його елемент може бути охарактеризоване з погляду його стійкості, повноти, дієвості і т.д.; конкретний стан законодавства -- скажемо, його нестабільність, незавершеність, недієвість -- негативний фактор зовнішнього середовища малого підприємства).

У відповідності зі структурою внутрішнього і зовнішнього середовища малого підприємства можуть бути сформовані кілька груп його критеріїв (стійких рис), зумовлених, по-перше, характером виробничого процесу; по-друге, специфікою системи управління і виробництва; по-третє, станом окремих компонентів (кадри, фінанси і т.д.); по-четверте, особливостями зовнішніх впливів.

Перша група характерних рис малого підприємства така: обмеженість масштабів застосовуваних засобів виробництва і технологічних процесів; невелика номенклатура виробів, що випускаються, тобто вузька спеціалізація; недостатня розвиненість системи маркетингу.

Друга група критеріїв малого підприємства містить у собі: єдність права власності і безпосереднього управління підприємством; особливе значення ролі керівника в житті підприємства, його безпосередня участь практично в усіх функціональних галузях; компактність управлінської команди і багатофункціональність менеджерів; відсутність громіздких управлінських структур, простота інформаційних зв'язків, неформальний характер планування і контролю; швидкість ухвалення рішення.

У складі третьої групи ознак виділяються: особливий, персоніфікований характер відносин між хазяїном і працівником. Малий бізнес набагато більш схильний до патерналізму, ніж великий; гнучкість, сприйнятливість до нововведень; невеликий масштаб використовуваних фінансових ресурсів; низька капіталізація, яка означає, що власники пускають на розширення основного капіталу лише малу частину доходів; висока оборотність капіталу; істотний вплив на кадрову політику, прийняття стратегічних рішень, вибір правових форм і на інші параметри господарської діяльності сімейних і родинних зв'язків, що зумовлено правом спадкування.

Четверту групу утворять наступні стійкі характеристики малого підприємства: локальність ресурсних і збутових ринків; неформальність взаємин з вузьким колом постачальників і споживачів; становище «відомого» у системі коопераційних зв'язків з великими і середніми підприємствами; надчутливість до коливань економічної кон'юнктури, політичної обстановки, змін законодавства; обмеженість джерел фінансування і хронічна недостача капіталів: якщо «гіганти» черпають необхідні ресурси головним чином через фондові біржі, то малі підприємства покладаються на обмежені кредити банків, власні заощадження, кошти друзів, знайомих, родичів; великий ступінь залежності від системи підтримки малого підприємництва.

1.2 Роль і місце малого підприємництва в економіці України

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки, її ведучим фактором, одним з найважливіших діючих факторів економічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові методи господарювання.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їхнє оптимальне співвідношення.

Процес становлення малого підприємництва в молодій українській державі особливо актуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарських зв'язків та кризової економіки в цілому малий бізнес виступає одним із засобів вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Він сприяє послабленню монополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції у національній економіці.

Особлива роль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві.

Однак, не зважаючи на всі позитивні зрушення, мале підприємництво стикається з великою кількістю перешкод. Його розвиток відбувається нерівномірно, хаотично та суперечливо, йому не приділяють належної уваги державні органи.

Процес становлення малого приватного бізнесу в економіці України потребує подальшого ґрунтовного дослідження. Ця тема особливо актуальна сьогодні, коли процеси, які супроводжують становлення підприємництва, ще недостатньо вивчені. Західна економічна наука поглиблено вивчає мале підприємництво уже не одне десятиліття.

Роль, яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі.

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств по областях. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки. Динаміка розвитку малих підприємств в 1997-2000 роках показана на рисунку 1.

Рис. 1.1. Діючі малі підприємства в регіонах України в 1997-2000 роках

Абсолютні дані про динаміку росту кількості малих підприємств в Україні свідчать, що загальна їх маса сконцентрована в промислово розвинених регіонах, в яких переважає міське населення. Цю групу регіонів можна охарактеризувати як своєрідні “регіони-лідери” в розвитку малого бізнесу в Україні. Це -- Донецька область, м. Київ, Дніпропетровська, Харківська області, Республіка Крим. Аналізуючи регіональні особливості становлення малого бізнесу, не можна не відмітити і наступну тенденцію. У переважній більшості областей, основна маса малих підприємств (тобто більше 50% діючої кількості) зосереджено в обласному центрі. Наприклад, в Київській, Херсонській та Харківській областях частка обласних центрів складає майже 80%, і лише в деяких регіонах питома вага обласного центру складає менше половини функціонуючих малих підприємств, наприклад, Донецька область та Республіка Крим. Відповідно до цього пропонується визначити статус регіонів першої групи по відношенню до концентрації малого бізнесу як “моноцентричні” (тобто з одним переважаючим центром розвитку малого бізнесу), а другої групи -- як “поліцентричні” (тобто з декількома центрами концентрації розвитку малого бізнесу).

У своїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди макро- та мікроекономічні. До першої групи належать такі:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення.

Адміністративні бар'єри.

Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва.

Низька інвестиційна активність

Нерозвинутість інфраструктури.

Нерозвинутість ринку фінансових джерел.

Тіньова економіка.

Неефективна приватизація.

Загальна криза економіки.

Нерозвиненість ринку нерухомості.

Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.

Однією з причин успішного розвитку малих підприємств у країнах ринкової економіки є те, що велике виробництво не протиставляється дрібному, а в противагу суперництву розвивається співробітництво.

Малі підприємства найчастіше створюються при великих фірмах чи співробітничають з ними. Таким чином, формується принципово нова структура економіки. Для великого бізнесу необхідні і вигідні: ємний ринок зі стабільним і тривалим попитом, продукція масового виробництва, акумулювання значних фінансових засобів, дешева робоча сила. Малі підприємства мають ряд переваг в управлінні: відсутність твердої ієрархії, простота комунікації, можливість швидкого коректування цілей. Тому, собівартість виробництва продукції в малому бізнесі найчастіше нижча, ніж у великому при високій якості виробленої продукції і послуг.

В умовах ринку основними формами інтеграції великого і малого бізнесу є: у виробництві - субпідряд, у виробництві і збуті - франчайзинг, в інновації - венчурне фінансування, у фінансуванні -лізинг.

Перераховані форми інтеграції здатні підстрахувати мале підприємництво від ринкових катаклізмів, крім того, забезпечити взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, кадрових і фінансових ресурсів в інтересах національного господарства.

Терміном «франчайзинг» (від франц. «franchise» - пільга, привілей) прийнято позначати систему договірних відносин великих і дрібних фірм в галузі збуту продукції.

В Україні й у Криму франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З'явилася мережа спеціалізованих магазинів із продажу (і з суміжного сервісного обслуговування) комп'ютерів, телевізорів, відео- і множинної техніки відомих фірм; підприємств з обробки і реалізації фотоматеріалів «Кодак», сервісного обслуговування автомобілів іноземних марок; ряд стоматологічних кабінетів «Cabot». До типових підприємств, що працюють на основі франчайзинга, відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Кока-кола» і «Пепсі-кола», косметичний центр «Пані Анеле», що використовує технології, устаткування і препарати знаменитої іспанської школи «Lady Annl», київська фірма «Денді-Ескім» пропонує на умовах франчайзинга рентабельні проекти «Бар-морозиво» і «Бар-піцерія» [5].

Ефективною формою інтеграції великих і малих фірм є венчурне фінансування. Англійське слово «венчур» (venture) означає ризик і, отже, венчурний капітал - це «ризиковий капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікаву ідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьому випадку засновники повинні знайти юридичну чи фізичну особу, що володіє необхідними засобами, які можна вкласти в проект. У такій ситуації дуже важливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу з надійним партнером, і що віддача від його інвестицій буде досить високою.

Перспективи венчурного фінансування пов'язують з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп, взаємодія яких з малими інноваційними підприємствами сприяла б розв'язанню конфлікту між незатребуваністю науки і необхідністю кардинального відновлення технічної бази всіх галузей народного господарства [8].

Інвесторами венчурних підприємств є комерційні фірми, фінансово-банківські структури, приватні вкладники, державні організації. Комерційні, фінансово-банківські структури і приватні вкладники фінансують венчурний бізнес, оскільки це є вигідним вкладенням капіталу. Висока ефективність венчурних фірм базується на досягненнях науково-технічного прогресу, що не підвласний ринковій стихії. Що ж стосується можливих втрат від ризику, то при грамотному виборі венчурної фірми вони не перевищують допустимих розмірів.

Особливою формою взаємодії великого і дрібного виробництва є лізинг. Лізинг полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволяє оперативно замінити застаріле обладнання да прогресивне. Лізингом можуть займатися будь-які юридичні чи фізичні особи, що мають засоби для інвестування. Звичайно такі операції здійснюють спеціалізовані компанії (фінансові інститути) - лізингові фірми чи великі банки. Для комерційних банків лізинг привабливий тим, що дає їм можливість одержувати додатковий дохід. Це вигідна можливість вкладення вільних засобів під орендний відсоток.

Про роль і значення малого підприємництва свідчать наступні показники. Частка зайнятих на малих підприємствах промислово розвинутих країн становить 50-70%, а частка виробленої ними продукції у ВВП країн-50-60% [8].

Мале підприємство оперативно реагує на зміни кон'юнктури. Ця гнучкість має особливе значення внаслідок швидкої індивідуалізації і диференціації споживчого попиту, розширення номенклатури промислових товарів і послуг. Сприяючи прискореній реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, мале підприємництво виступає провідником НТП.

Завдяки своїм потенційним можливостям малі підприємства швидко міняють асортимент продукції, що випускається, і перелік послуг, що надаються, прагнуть дістати швидкий прибуток, розширити експортні постачання, орієнтуються на нововведення. Це підтверджується історією створення багатьох високотехнологічних виробництв, великих фірм, наприклад, Microsoft, що починали як малі підприємства.

У вирішенні проблем зайнятості населення малий бізнес відіграє особливо важливу роль. Рівень зайнятості населення -синтетичний показник стану економіки будь-якої країни. З одного боку, він характеризує ефективність використання трудового потенціалу, а з іншого боку -- ступінь соціальної напруженості. Насамперед це втрата кваліфікаційного потенціалу, ослаблення в незайнятого населення мотивації до праці і навчання.

На малих підприємствах наявні великі можливості для організації роботи за індивідуальним графіком, для неповного робочого дня. Отже, створюються робочі місця для жінок, учнів, пенсіонерів, інвалідів.

Таким чином, з погляду впливу малого підприємництва на ресурсні і збутові ринки можна говорити про його роль як: 1) великого роботодавця, до того ж використовує робочу силу вразливих шарів (жінок, депортованих народів, іммігрантів, інвалідів й ін.) і виконує в силу цього важливу соціальну функцію; 2) важливого споживача, що здійснює значні закупівлі для власних виробничих потреб; 3) гнучкого виробника, що оперативно реагує на зміни кон'юнктури ринку і надає ринковій економіці необхідну еластичність.

Вплив малого бізнесу на політичні і соціокультурні процеси виражається в ролі амортизатора соціальної напруженості, оскільки саме мале підприємництво є фундаментальною основою формування «середнього класу» і, отже, ослаблення властивих ринковій динаміці тенденцій до соціальної диференціації.

Таким чином, дослідження впливу малого підприємництва на різноманітні суспільні процеси дозволяють зробити висновок про об'єктивно високу соціально-економічну значимість його функцій.

Розділ 2. Система підтримки і розвитку малого підприємництва

2.1 Державна підтримка розвитку і діяльності малого підприємництва

В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд, є досить мізерною.

Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної підтримки повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих фінансових інституцій, тощо. Проте ці напрямки підтримки можливі лише в майбутньому, коли вітчизняна економіка досягне певної стабільності. Сьогодні до таких заходів вона ще не готова.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування, тощо.

Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" необхідно поширити на всі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, держава не створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, що відповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживання на ринку.

Інші напрямки допомоги повинні передбачати: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки; підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малих підприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу.

Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державної підтримки, особливо фінансової.

Інвестиції міжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Така ситуація зумовлена високою ступінню інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.

Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують МП з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів.

Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не усі малі підприємства можуть її отримати.

2.2 Державні та міжнародні організації підтримки малого бізнесу в Україні

Підтримку малого бізнесу в Україні здійснюють такі організації: державні та громадські; міжнародні; донорські; кредитно-фінансові; сервісні.

До державних та громадських організацій належать:

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Міністерство економіки України;

Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції;

Український союз промисловців та підприємців;

Спілка малих та середніх приватизованих підприємств;

Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання» (про конкретну діяльність цих організацій йдеться в наступних розділах).

Міжнародні організації, які займаються проблемами підтримки малого бізнесу в Україні:

1. Група Світового банку -- це сукупність багатосторонніх організацій розвитку, які належать і підзвітні урядам країн-членів організації.

Метою діяльності Групи є надання допомоги країнам-членам Групи на шляху до економічного та соціального прогресу.

Група Світового банку:

фінансує кредитні операції, здійснювані в Україні, свої та інших членів Групи, позичаючи кошти на світових ринках капіталу;

є власністю 180 держав-учасниць; керівництво діяльністю Групи здійснює Рада виконавчих директорів; Україна, як учасник-акціонер Банку, має 0,77% акцій;

від часу свого заснування після Другої світової війни надала фінансування на суму 340 млрд дол. для здійснення понад 6000 операцій у 164 країнах.

2. Європейський банк реконструкції та розвитку.

Основні напрямки діяльності Банку:

підтримка розвитку приватного сектора;

підтримка приватизації;

залучення приватних інвестицій для розвитку сільського господарства;

підтримка та зміцнення фінансового сектора;

--реформування ключових секторів інфраструктури.

Агентство США з міжнародного розвитку -- незалежне урядове відомство, що надає гуманітарну допомогу та сприяє економічному розвитку країн, які цього потребують.

Програма Тасіс. Ця програма розроблена Європейським Союзом для країн СНД та Монголії з метою сприяння в реформуванні економік цих країн та розвитку ринкових відносин.

Основні пріоритетні напрями фінансової підтримки Тасіс: реорганізація державних підприємств та розвиток приватного сектора; створення ефективної системи виробництва; розвиток інфраструктур енергетики, зв'язку, транспорту; охорона навколишнього середовища; забезпечення реформування системи державного управління.

Інформаційна підтримка малого бізнесу:

нормативно-правового напрямку -- тиражування та розповсюдження відповідних матеріалів, проведення круглих столів та семінарів;

сприяння широкому інформуванню підприємств та встановленню контактів з потенційними партнерами та інвесторами, кредитно-фінансовими організаціями.

сприяння бібліотекам у придбанні інформаційно-довідкової літератури з бізнесу та економіки та підтримка інформаційних центрів.

2. Міжнародний фонд «Відродження».

Заснований у 1990 p.; є частиною мережі фундацій Сороса.

Основні напрями діяльності:

· видавнича програма;

· громадянське суспільство;

· культура, освіта.

Кредитно-фінансові організації.

1Фонд Євразія. Це приватна неприбуткова організація, створена в 1993р., яку фінансує Агентство Міжнародного Розвитку США. Фонд фінансує проекти на основі конкретних пропозицій.

Основні напрямки фінансування:

економічна реформа-- підготовка керівників виробництва ділова та економічна освіта, розвиток малого підприємництва, реформа сільськогосподарського сектора, надання допомоги у перебудові промисловості, консультації з питань розробки стратеги господарської діяльності;

реформа державного сектора -- навчання в галузі державного управління консультації з питань державних стратегій, розвиток недержавних організацій;

засоби масової інформації та комунікації -- проекти у галузі друкованих, теле-, радіо- та електронних засобів масової інформації, що сприяють досягненню мети фонду щодо реформуванню економіки та розвитку демократичного суспільства.

2Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах Це інвестиційний фонд з початковим капіталом 150 млн. дол., наданих урядом США. Фонд було створено з метою підтримки розвитку малих та середніх приватних підприємств України, Молдови та Бєларусі. Таким підприємствам надається не тільки капітал, а також такі послуги, як передача ноу-хау, інформаційні системи управління, корпоративне управління, комплектування штатів.

Основні принципи діяльності:

інвестиції з частковою участю у статутному фонді повинні бути структуровані таким чином, щоб забезпечити довгостроковий приріст капіталу, враховуючи існуючі інвестиційні ризики;

інвестиції з частковою участю в статутному фонді можуть також містити в собі елемент боргових зобов'язань. У такому випадку Фонд вимагає від позичальника застави;

відсоткові ставки на позики встановлюються на основі домінуючих комерційних ставок, беручи до уваги залікову ставку НБУ та рівень закладеного в проекті ризику;

3. Відділ Кредитування Малого Підприємства (ВКМП).

Мета діяльності ВКМП -- фінансування малих підприємств в Україні.

До основних принципів діяльності відділу належать:

1)фінансування надається у розмірі від 10000 до 100000 дол.;

строки сплати зобов'язань -- від кількох місяців до двох років;

фінансові послуги надаються за ринковим курсом;

не вимагає гарантій від страхових компаній або банків, але забезпечення заставою є обов'язковим, при цьому вартість і форма застави встановлюються на індивідуальній основі.

До фінансово-кредитних установ, які надають допомогу Малим підприємствам за міжнародними кредитними лініями, належать:

· ВППБ «Аваль» -- кредитні програми;

· АБ «Ажіо»;

· Всеукраїнський акціонерний банк «AT ВАБанк»;

· АКБ «Київ-приват» спільно з Німецько-Українським фондом

· Програма мікрокредитування приватних підприємців та малих підприємств;

· Акціонерний комерційний банк «Надра»;

· Комерційний банк «Приватбанк»;

· Український кредитний банк;

· Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк) -- Програма комплексного кредитного обслуговування малих та середніх підприємств.

Сервісні організації

1. Ньюбізнет.

Завдання проекту Ньюбізнет:

--надавати аналітичну допомогу та консультаційні послуги Урядові України щодо питань розвитку малого та середнього бізнесу;

підтримувати існуючі асоціації малого бізнесу;

2. Міжнародна Фінансова корпорація (МФК) - проект підтримки приватного підприємництва в Україні.

Головне завдання Проекту - сприяння подолання перешкод на шляху розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

3. Програма ро розвитку бізнес-інкубаторів в Україні.

Мета програми - створення можливостей для розвитку малого бізнесу через організацію бізнес-інкубаторів в кількох містах України.

підприємництво інноваційний конкурентоспроможність

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності малого підприємництва

3.1 Обґрунтування ефективних методів і форм підприємництва

В економіці України та її окремих галузях спостерігається тенденція збільшення мережі добровільних та інституціональних об'єднань підприємств та організацій (асоціацій, корпорацій). Саме в таких організаційних утвореннях підприємницька діяльність стає провідною і переважаючою формою господарювання. Тому обґрунтування і вибір найбільш ефективних (доцільних) напрямків підприємництва в корпораціях, асоціаціях та інших подібних організаційних структурах є невідкладним завданням. Залежно від особливостей та складності виробничо-економічних систем існує чимало конкретних заходів для підвищення ефективності підприємницької діяльності. Але для кожної однорідної групи корпорацій (асоціацій) треба вибрати свої методи і форми збільшення ефективності підприємництва (рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Варіант можливих ефективних методів і форм подальшого розвитку підприємництва

Ці методи і форми відображають низку конкретних організаційно-економічних заходів, здійснення яких у певній сукупності та черговості можуть помітно підвищити ефективність підприємницької діяльності.

Серед них визначальний і найбільш істотний вплив на всю систему господарювання справлятиме прискорення приватизації підприємств.

Це пояснюється тим, що саме приватизація є найдійовішим способом реформування власності, джерелом народження великого соціального прошарку реальних власників підприємств, що особисто заінтересовані у формуванні ринкових відносин, постійному підвищенні ефективності виробництва і збільшенні одержуваного прибутку [10, c.287]. Всі інші заходи стосуються організаційних структур управління суб'єктами господарювання і формування необхідної ринкової інфраструктури, без рішучого вдосконалення та розвитку яких неможливе радикальне підвищення ефективності підприємництва в сучасних умовах.

Прискорення процесів приватизації

Одним з визначальних господарських процесів, зв'язаних з реформуванням суспільно-економічного ладу країни і переходом до соціально-орієнтованої ринкової економіки, є приватизація.

В Україні приватизаційний процес реально розпочався з так званої малої приватизації, здійснюваної як через продаж приватним власникам (за готівку на конкурсах чи аукціонах) державних підприємств торгівлі, громадського харчування, сфери обслуговування, невеликих промислових, транспортних, будівельних підприємств, незавершених будов, так і через оренду з наступним викупом цих об'єктів безпосередньо їхніми працівниками.

Проте визначальний вплив на результати господарювання справляє так звана велика приватизація державних підприємств: корпоратизація, акціонування, створення холдингових компаній тощо.

Корпоратизація означає процес перетворення у відкриті акціонерні товариства державних підприємств, створення закритих акціонерних товариств, певна частка статутного фонду яких належить державі, виробничих і науково-виробничих об'єднань, підприємств зі змішаною формою власності, в яких є державне майно [10, c.288]. Мета п полягає у реформуванні управління державним сектором економіки та підготовці до приватизації. Корпоратизація здійснюється за трьома основними напрямками: перший -- перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства (ВАТ) в процесі їхньої приватизації; другий--процес реформування закритих акціонерних товариств, виробничих і науково-виробничих об'єднань у ВАТ органами, вповноваженими управляти майном державних підприємств; третій -- створення ВАТ на базі державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, переданих в оренду, а також підприємств зі змішаною формою власності.

Акціонування підприємств охоплює комплекс заходів, зв'язаних із процесом трансформування цілісних майнових комплексів з державної в акціонерну форму власності, передачею господарських функцій від держави акціонерним товариствам як безпосереднім товаровиробникам. В Україні процес акціонування мас здійснюватися в два етапи: 1) перетворення державних підприємств у ВАТ, частка держави в яких становить 100 % акцій; 2) продаж та формування недержавного корпоративного сектора економіки.

Враховуючи вже помітний вплив реформування власності на підвищення ефективності підприємницької діяльності, варто додатково обґрунтувати і здійснити низку заходів, що сприятимуть прискоренню процесів приватизації підприємств і організацій в усіх галузях народного господарства України.

Перше -- термінова відмова від збанкрутілого деструктивного курсу "повзучого" роздержавлення, що призвів економіку України до некерованості, збільшення тіньового сектора і рішучий перехід до здійснення керованої державою швидкої і широкомасштабної приватизації.

Друге -- більш активне і ефективне використання методу корпоратизації, який утверджує приватну власність і одночасно зберігає колективні форми господарювання; здійснення переходу від колективного об'єднання, де власність належить усім і водночас нікому, до об'єднання, де власність належить кожному.

Третє -- формування сучасного фондового ринку, який відповідатиме світовим стандартам і має бути основним інструментом успішного вирішення всього комплексу завдань щодо роздержавлення, корпоратизації, приватизації власності та її демократизації. Саме такий фондовий ринок забезпечуватиме найповнішу та найефективнішу реалізацію прав власності всього загалу акціонерів і водночас стане головним засобом мобілізації нагромаджень інвестиційних ресурсів.

Четверте--завершення сертифікатної приватизації, повсюдне введення в обіг і реалізацію приватизаційних майнових сертифікатів.

П'яте--активізація захисту великих і середніх підприємств від їхнього руйнування в процесі приватизації.

Шосте -- розв'язання широкого комплексу проблем соціального захисту працюючих на об'єктах, що приватизуються.

Сьоме--забезпечення правових гарантій власникам приватизаційного об'єкта стосовно володіння, розпорядження і користування земельною ділянкою.

Восьме--ширше залучення до приватизаційних процесів інституціональних інвесторів -- інвестиційних фондів та компаній, трастових і холдингових компаній тощо.

Дев'яте -- створення правової бази, яка регулювала б постприватизаційну підтримку підприємств з боку держави.

Лише комплексне і взаємоузгоджене у часі здійснення описаних вище організаційно-економічних заходів зможе забезпечити суттєве прискорення і достатню ефективність приватизації державних підприємств України.

Система управління може істотно впливати на ефективність підприємницької діяльності лише тоді, коли її належним чином адаптовано до ринкових умов господарювання. Проте організаційні структури управління, що формувалися протягом десятиліть, були здатні обслуговувати економіку на рівні первинної ланки народного господарства. Загальною їхньою вадою була відірваність від вимог ринку, відсутність аналітичних і маркетингових служб.

У зв'язку з цим діючі системи управління підприємствами і корпораціями (асоціаціями) мали бути реструктуризовані у напрямку максимально можливого наближення до сучасних вимог ринкової економіки. Вдосконалення структури управління корпораціями (іншими подібними організаціями, його господарськими утвореннями) має передбачати створення в них управлінь (відділів) аналізу і аудиту, маркетингових досліджень та зовнішньоекономічних зв'язків.

Новоствореним управліннями (відділам) аналізу і аудиту варто зосереджувати свої ділові зусилля на:

постійному моніторингу руху матеріальних ресурсів, фінансових коштів та результатів діяльності виробничо-господарських одиниць і організацій корпорації;

аналітичній оцінці використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів по корпорації або іншому організаційному об'єднанню виробничих та господарських одиниць в цілому;

виявленні й аналізі певних фінансово-економічних та виробничих результатів підприємницької діяльності.;

У межах існуючої організаційної структури управління корпораціями, асоціаціями та іншими інтегрованими суб'єктами господарювання доцільно створювати тимчасові організаційні утворення -- консорціуми (лаг. consortium--співучасть). Така виробничо-фінансова інтеграція дозволяє у стислі строки розробити необхідну технічну документацію, виготовити та змонтувати відповідне обладнання, освоїти виробництво нової продукції.

Активізації та підвищенню ефективності підприємницької діяльності можуть сприяти створення торговельних представництв в інших країнах (розширення існуючих та виявлення нових ринкових ніш; підготовка, укладання і сприяння реалізації торговельно-економічних угод; інтенсифікація процесів просування товарів на ринок) та спеціальних магазинів (торгових домів) для продажу власних товарів через дрібнооптову та роздрібну торгівлю у певних регіонах України і в країнах, на ринок яких вийшли і закріпилися підприємства корпорації. На розширення масштабів підприємництва позитивно впливатиме також розвиток спеціальних центрів з надання послуг виробничого характеру, зв'язаних з профілем і спеціалізацією корпорації.

Подальший розвиток підприємництва в різних корпораціях та інших організаційних утвореннях подібного типу майже завжди потребує формування централізованого фонду фінансової взаємодопомоги. Грошові кошти цього фонду можна (варто) нагромаджувати на спеціальних банківських рахунках. У статуті фонду доцільно зазначати розміри грошових внесків підприємств, їхні права щодо участі в фонді, порядок отримання фінансової допомоги тощо. У ряді випадків (наприклад, при функціонуванні надвеликих корпорацій) може виявитись ефективним створення відомчого комерційного банку[10, c.294].

Визначальною та рушійною силою підприємницької діяльності завжди були і залишаються кадри. Тому підготовка і постійне підвищення кваліфікації управлінських кадрів для підприємництва має винятково велике значення в існуючій системі господарювання. Багато вад підприємництва в Україні зумовлено саме відсутністю достатньої кількості досвідчених і висококваліфікованих фахівців.

Цю кадрову прогалину мають ліквідувати протягом кількох років вищі навчальні заклади економічного та юридичного профілю, інститути менеджменту і маркетингу, вищі школи підприємництва , школи бізнесу тощо.

3.2 Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності і підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг) підприємства

Протягом тривалого часу, коли вітчизняна економіка розвивалася переважно за рахунок екстенсивних чинників, у виробництві та інших сферах господарювання домінували еволюційні процеси та явища. Оскільки екстенсивні чинники практично вичерпали себе або їх використання стало економічно невигідним, розвиток та інтенсифікація сучасних виробництв й інших сфер господарювання мають базуватися майже повністю на новаціях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання.

У сучасній системі господарювання визначальною стає інноваційно-інвестиційна діяльність будь-якої первинної її ланки -- фірми (підприємства, організації, установи), компанії, корпорації тощо. Інноваційною звичайно вважають діяльність, яка зумовлена результатами маркетингових досліджень (вивчення ринку) та охоплює , науково-технічні розробки, інженерну підготовку виробництва, технічні, організаційні та інші нововведення, формування інвестиційної політики та стратегії, визначення інвестиційних ресурсів та реальне інвестування новинок і нововведень. Ця діяльність ініціює та продукує різноманітні новинки, у процесі її здійснення використовуються багатоцільові нововведення.

За своїм характером і функціональним призначенням виділяють такі новинки і нововведення:

технічні--нові продукти, технології, конструкційні і допоміжні матеріали, устаткування;

організаційні -- нові методи і форми організації всіх видів Діяльності підприємств та їхніх інституціонально-добровільних об'єднань;

економічні -- методи господарського управління наукою, виробництвом та іншими сферами діяльності через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

* юридичні -- нові та трансформовані закони й різноманітні нормативно-правові документи (акти), що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій, певних груп чи окремих фізичних осіб.

Якщо технічні й організаційні (майже повністю), а економічні і соціальні новинки (частково) підприємства й інші інституціональні утворення безпосередньо ініціюють, продукують і використовують, то економічні, соціальні та юридичні нововведення вони лише застосовують. Саме продукування новинок, використання нововведень становлять суть інноваційної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. При цьому інноваційна діяльність можлива лише за умови достатніх інвестиційних ресурсів. Тому на сучасному етапі господарювання пріоритетного значення набуває активне здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності за конкретними напрямками (рис. 3.2).

За своїми змістовими характеристиками і формою конкретних дій інноваційно-інвестиційна діяльність фірми або іншого інституціонального утворення є цілеспрямованим інтегрованим менеджментам, тобто сукупністю певних організаційно-економічних методів управління всіма стадіями і видами адекватних процесів і явищ на рівні різних суб'єктів господарювання. Виходячи з цього, всю сукупність основних напрямків інноваційно-інвестиційної діяльності умовно можна розподілити на три блоки: менеджмент науково-технічного прогресу; менеджмент організаційного прогресу; інвестиційний менеджмент.

Блок менеджменту науково-технічного прогресу с провідним у системі інноваційно-інвестиційної діяльності фірми [10, c. 296]. У широкому сутнісно-змістовому значенні науково-технічний прогрес відображає постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки. Виходячи з цього, блок менеджменту науково-технічного прогресу охоплює такі конкретні напрямки інноваційної діяльності фірми:



Рис. 3.2. Основні типові блоки і напрямки інноваційно-інвестиційної діяльності фірми

· проектування, продукування і використання нової технології й техніки;

· розробка і впровадження у виробництво нових та якісно поліпшених видів енергії і матеріалів--нетрадиційних джерел енергії;

· створення і виготовлення нових і модернізованих видів кінцевої продукції, зниження її матеріаломісткості.