Шляхи забезпечення сталого розвитку національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет

Кафедра економіки та підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Національна економіка”

на тему:

“ Шляхи забезпечення сталого розвитку національної економіки”

Луцьк 2015

Вступ

Людська цивілізація переживає складні часи на переломі віків і на початку третього тисячоліття. З одного боку, спостерігаються бурхливі темпи наукового і технічного прогресу, а з іншого виявляються тенденції до економічної стагнації і навіть спаду в регіонах світу. Поряд з вичерпанням деяких невідтворювальних природних ресурсів, труднощами їх відновлення і компенсуючої взаємозаміни погіршується якість навколишнього середовища та економічний стан народів, що негативно впливає на розвиток світової економіки. Про це яскраво засвідчує зниження за останні роки темпів економічного зростання на земній кулі. І вплив цих негативних процесів, звичайно, не обмежується лише світовою економікою. Погіршується стан здоров'я людей в багатьох регіонах світу, знижується середня тривалість їх життя. Крім того, ресурси планети використовуються такими темпами, що через декілька поколінь люди вже не матимуть можливості користуватися ними.

У зв'язку з цим стала зрозумілою необхідність розробки нової політики та стратегії, яка б дозволила вирішити ці глобальні проблеми сучасності, запобігти погіршенню якості навколишнього середовища, забезпечити не тільки теперішнє, але і майбутнє суспільство ресурсами, необхідними для задоволення його потреб. Потрібно було розробити ґрунтовну наукову основу подальшого технологічного розвитку суспільства. Мається на увазі його переорієнтація на менш забруднююче виробництво, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу та випуск більш екологічно безпечної продукції. Саме тому світове співтовариство усвідомило необхідність переходу на принципи сталого розвитку на планетарному, національному та регіональному рівнях як головне завдання сьогодення.

Саме це і зумовлює актуальність роботи по висвітленню основних положень концепції сталого розвитку. Дуже важливо показати, що соціальні, економічні та екологічні процеси, включаючи демоекономічні -- відтворювання і функціонування людини всіх людських ресурсів у їх багатомірній структурі та якості -- відбуваються в органічному взаємозв'язку і взаємодії з навколишнім середовищем, живою та неживою природою. Неможна поступатись одним з аспектів людського розвитку з метою досягнення максимальної вигоди в іншому. Нажаль, історія людства знає безліч прикладів, коли екологічними інтересами нехтували заради економічної вигоди. Потрібно, щоб люди усвідомили той факт, що екологічний аспект розвитку суспільства ні в якій мірі не тільки не поступається по значимості іншим, але, в деякому відношенні, навіть переважає їх. Від усвідомлення людством цієї істини багато в чому буде залежати успіх роботи по збереженню екології та ресурсів планети для майбутніх поколінь. Адже людське суспільство є невід'ємною складовою навколишнього середовища, наділеною специфічною властивістю активного каталізатора його інтелекту[1, ст.24].Від цілеспрямованості людських дій з використанням відповідних чинників прискорення прогресу так само, як і подолання регресу навколишнього середовища і самої людини зрештою залежать майбутнє планети і долі людства.

ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧКІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Економічна суть розвитку національної економіки

На відміну від попередньої розглянутої теорії, концепція сталого розвитку головну увагу концентрує на екологічному аспекті розвитку людства, вбачаючи в сталості екологічної ситуації головну складову успішного людського розвитку.

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він включає два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.

Отже, задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості у всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов'язане прогресивне перетворення економіки і суспільства. Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни в доступі до ресурсів і в розподілі витрат і прибутків між різними верствами населення. Навіть при вузькому розумінні фізичної сталості розвитку передбачається турбота про соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь, турбота, що логічно повинна бути поширена на відносини справедливості до різних верств населення в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одягу, даху, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени суспільства.

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми.

У суспільства, нажаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання.

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення.

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов.

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.

Розробка цієї ідеї почалася восени 1983 р., коли згідно з резолюцією 38/361 Генеральної Асамблеї ООН було створено Міжнародну Комісію у справах навколишнього середовища та розвитку. Очолила її колишній прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брунтланд. Перед Комісією були поставлені такі завдання:

запропонувати нові довгострокові стратегії в галузі сталого навколишнього середовища, які б дозволили забезпечити сталий розвиток у довгостроковому періоді;

рекомендувати шляхи співпраці розвинутих країн та країн, що розвиваються, в галузі охорони навколишнього середовища;

розглянути засоби, за допомогою яких світове співтовариство змогло б ефективно розв'язувати проблеми навколишнього середовища;

допомогти виявити спільні підходи до розуміння проблем навколишнього середовища та того, що необхідно зробити для успішного вирішення проблем захисту та підвищення якості стану навколишнього середовища, сформулювати довгострокову програму дій для наступних десятиліть та цілі, які повинно поставити перед собою світове співтовариство.

Комісія функціонувала в якості незалежного органа. Всі її члени виступали як незалежні спеціалісти, а не як представники відповідних урядів. Таким чином, Комісія мала можливість розглядати будь-які питання, звертатися за порадою до будь-яких осіб чи організацій, формулювати та вносити будь-які пропозиції та рекомендації, які вона вважала доцільними.

У 1987 р. Комісія завершила свою роботу. Її доклад було розглянуто на сорок другій сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1987 р.

Подальшого розвитку ідеї докладу Комісії набули в рішеннях Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що була проведена в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 р. На цьому форумі планетарного масштабу було прийнято ряд важливих документів, зокрема, -- Програму дій “Порядок денний на 21 століття” -- основоположний документ в галузі переходу до сталого розвитку країн світу. Цей документ спрямовує уряду країн світу, неурядові організації та фахівців до діалогу та здійснення заходів, спрямованих на формування більш ефективної і справедливої світової економіки як засобу створення сприятливих умов для досягнення цілей в галузі довкілля та розвитку. укладення цього документа поклало початок новому глобальному партнерству в інтересах сталого розвитку -- партнерству, побудованому на усвідомленні неподільності питань збереження навколишнього середовища і процесу розвитку людства. В його основі лежить глобальний консенсус і політична відданість на рівні вищого керівництва країн світу. В “Порядку денному на 21 століття” розглянуті нагальні проблеми сучасності у галузі довкілля та розвитку і ставиться мета підготувати світ до завдань наступного століття з досягнення довгострокових цілей сталого розвитку.

Підсумки виконання дій, рекомендованих Конференцією, були підведені в червні 1997 р. в Нью-Йорку на черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Результати роботи сесії були викладені у Програмі дій з подальшого впровадження “Порядку денного на 21 століття”, більш відомій під назвою “Rio + 5”. В цьому документі були розглянуті позитивні та негативні моменти п'ятирічного періоду переходу людства до сталого розвитку. Було зроблено висновки, виходячи з досвіду, набутого країнами світу за 5 років, зроблено відповідні рекомендації урядам країн.

Зараз світове співтовариство готується до 10-ї річниці Конференції в Ріо-де-Жанейро. Було прийнято пропозицію ПАР про проведення Конференції “Rio + 10” в цій країні. На цьому Самміті очікується оцінка результатів, досягнутих країнами світу на шляху до сталого розвитку за 10 років, підписання нових договорів про співпрацю в напрямі встановлення принципів сталого розвитку в усьому світі.

Підсумовуючи все вищесказане, треба зробити такі висновки. В процесі свого розвитку людство створило багато теорій, спрямованих на його оптимізацію. Найгрунтовнішою серед них стала теорія еволюційного розвитку, кожен з двох напрямків якої обґрунтовує важливість певного фактору для людського розвитку. Але у зв'язку із загостренням екологічних проблем була розроблена нова теорія, яка виходила з теорії еволюційного розвитку, але на перше місце в якій було поставлено екологічний аспект людської еволюції, - концепцію сталого розвитку. саме від її успішного впровадження в світі, а особливо - в країнах, що розвиваються, залежить надання людському розвитку сталого характеру. Це забезпечить як економічне зростання в країнах світу, так і збереження чистої, незабрудненої екології для майбутніх поколінь.

1.2 Аналіз сталого розвитку національної економіки

На думку науковців, співпраця країн в рамках світової економіки матиме визначальний вплив на успішне впровадження принципів сталого розвитку в усьому світі. Особливо важливою вона буде для країн, що розвиваються, які не зможуть здійснити процес переходу самостійно. Для досягнення сталого розвитку в рамках міжнародної економіки необхідним є діяльність в наступних напрямках:

А)сприяння сталому розвитку шляхом впровадження лібералізації торгівлі;

Б)створення взаємодоповнюючих та взаємопідсилюючих умов у галузі торгівлі та навколишнього середовища;

В)надання адекватних фінансових ресурсів країнам, що розвиваються, і розв'язання міжнародної проблеми заборгованості;

Г)заохочення макроекономічної політики, що сприяла б охороні навколишнього середовища та розвитку.

А. Відкрита, справедлива, надійна, недискримінаційна і передбачувана багатостороння система торгівлі, що узгоджується з цілями сталого розвитку і веде до оптимального розподілу глобального виробництва, у відповідності з конкурентоздатністю, є вигідною для всіх країн. Крім того, поліпшення доступу експортної продукції країн, що розвиваються, на ринки в рамках раціональної макроекономічної та екологічної політики справило б позитивний вплив на навколишнє середовище і тому стало б важливим внеском у справу сприяння сталому розвитку.

В цьому напрямку необхідно досягти наступні цілі:

сприяти створенню відкритої, недискримінаційної і справедливої багатосторонньої торгової системи, що дозволить всім країнам, зокрема країнам, що розвиваються, удосконалювати свої економічні структури і покращувати рівень життя свого населення за рахунок сталого економічного розвитку;

поширювати доступ експортних товарів країн, що розвиваються, на ринки;

покращувати функціонування ринків сировинних товарів і домагатися раціональної, сумісної та погодженої політики в галузі сировинних товарів на національному а міжнародному рівнях з метою забезпечення оптимального вкладу сектора сировинних товарів в процес сталого розвитку;

сприяти національній та міжнародній політиці, що забезпечує взаємодоповнюваність економічного зростання та охорони навколишнього середовища, а також підтримувати таку політику.

Для досягнення вищезазначених цілей міжнародне співтовариство повинне забезпечити ослаблення політики протекціонізму з метою подальшої лібералізації світової торгівлі, що значно допоможе країнам, що розвиваються. Необхідно надавати всіляку підтримку інтеграції країн у міжнародну економіку та світову торгівельну систему. Важливим аспектом діяльності має стати забезпечення взаємопосилюючого характеру екологічної та торгової політики, що буде в значній мірі сприяти сталому розвитку.

Міжнародне співтовариство повинно прагнути знайти шляхи і засоби забезпечення кращого функціонування і більшої прозорості ринків сировинних товарів, більшої диверсифікації сектора сировинних товарів в країнах, що розвиваються, (а він є домінуючим в економіці більшості цих країн) в таких макроекономічних рамках, в яких враховується макроекономічна структура тієї або іншої країни, обсяг природних багатств і ринкові можливості, а також забезпечення кращого управління природними ресурсами, при якому враховуються потреби в галузі сталого розвитку.

Особливу увагу слід звернути на торгівлю сировинним товарами, яка, як вже було згадано, має найвизначнішу роль в торгівлі країн, що розвиваються. В цьому аспекті потрібно досягти наступні цілі:

прагнути до забезпечення оптимального функціонування ринку сировинних товарів, наприклад, шляхом підвищення прозорості ринків, шляхом обміну думками з найголовніших питань;

продовжувати застосовувати компенсаційні механізми у випадку недостатності надходжень від експорту сировинних товарів країн, що розвиваються, з метою заохочення зусиль по диверсифікації;

підтримувати зусилля країн, що розвиваються, у створенні політичної основи та інфраструктури;

підтримувати ініціативи країн, що розвиваються, в галузі диверсифікації на національному, регіональному та міжнародному рівнях.

Б. Природоохоронна діяльність і торгова політика повинні доповнювати одна одну. Відкрита багатостороння система торгівлі дозволяє більш ефективно розподіляти та використовувати ресурси і сприяє, завдяки цьому, збільшенню обсягів виробництва і прибутків та скороченню попиту на природні ресурси. Вона дозволяє одержувати, таким чином, додаткові ресурси, що необхідні для забезпечення економічного зростання і розвитку та розширення природоохоронної діяльності. Здорове навколишнє середовище , з іншого боку, дозволяє мати природні та інші ресурси, що необхідні для підтримки темпів зростання і сприяння безперервному розширенню торгівлі. Створення відкритої багатосторонньої системи торгівлі, яка супроводжується проведенням екологічно безпечної політики, матиме позитивний вплив на навколишнє середовище і буде сприяти сталому розвитку.

Міжнародне співробітництво в галузі навколишнього середовища набуває поширення, і, в ряді випадків, наявність торгових положень в багатосторонніх угодах по навколишньому середовищу відігравала свою роль в розв'язання глобальних екологічних проблем. Коли виникала така необхідність, торгові заходи використовувалися в ряді конкретних випадків для підвищення ефективності екологічних положень, що регулюють природоохоронну діяльність. Такі положення повинні сприяти викоріненню первісних причин погіршення стану навколишнього середовища, що, в свою чергу, дозволить уникати впровадження невиправданих торгових обмежень. Завдання полягає в забезпеченні того, щоб торгова політика і природоохоронна діяльність мали послідовний характер і сприяли процесу сталого розвитку. Однак, слід зважати на той факт, що впровадження природоохоронних норм, які діють в розвинених країнах, може потягти за собою соціально-економічні витрати, що не відповідають вартості в країнах, що розвиваються.

В. Інвестиції мають вирішальне значення для здатності країн, що розвиваються, забезпечувати необхідне економічне зростання з метою підвищення добробуту населення і безперервного задоволення його основних потреб, без виснаження або шкоди для ресурсної бази, що служить фундаментом для процесу розвитку. Сталий розвиток вимагає збільшення інвестицій, для чого необхідні внутрішні і зовнішні фінансові ресурси. Однім з важливих джерел фінансових ресурсів є інвестиції іноземних приватних компаній і повернення вивезеного капіталу, що залежить від наявності сприятливих інвестиційних умов. Протягом цілого десятиріччя багато країн, що розвиваються, стикалися з чистим відтоком фінансових ресурсів, коли їхні фінансові надходження виявлялися недостатніми для покриття належних платежів, особливо, у зв'язку з обслуговуванням боргу. В результаті, мобілізовані внутрішні ресурси спрямовувалися за кордон і не використовувалися для інвестування на місцях в інтересах заохочення сталого економічного розвитку.

В багатьох країнах, що розвиваються, необхідною умовою активізації процесу розвитку є якнайшвидше і довгострокове розв'язання проблем зовнішньої заборгованості, враховуючи той факт, що для багатьох цих країн тягар зовнішньої заборгованості є серйозною проблемою. Тягар платежів за рахунок обслуговування боргу цих країн серйозно обмежив їх можливості в плані нарощування темпів зростання і боротьби зі злиднями і спричинив скорочення імпорту, капіталовкладень і споживання. Зовнішня заборгованість стала одним з основних чинників застою в економіці країн, що розвиваються. Постійне і енергійне впровадження гнучкої стратегії в галузі зовнішньої заборгованості має на меті відновлення фінансової стабільності країн-боржників у стосунках з зовнішніми партнерами, а відновлення їх економічного зростання і розвитку буде сприяти досягненню цілі сталого розвитку. В цьому контексті істотно важливим є надання країнам, що розвиваються, додаткових фінансових ресурсів і ефективне їх використання.

Що стосується зовнішньої заборгованості комерційним банкам, то експерти визнають, що був досягнутий прогрес у реалізації стратегії по консолідації боргу, і слід заохочувати її прискорене впровадження. Деякі країни вже досягли позитивних результатів, що стало можливим завдяки проведенню раціональної політики перебудови в поєднанні зі скороченням заборгованості комерційним банкам або вжиттям аналогічних заходів. У зв'язку з цією проблемою, зараз міжнародне співтовариство закликає:

інші країни, що мають значну заборгованість банкам, укласти угоди зі своїми кредиторами про аналогічне скорочення заборгованості комерційним банкам;

сторони, що досягли такої угоди, приділяти належну увагу як проблемі скорочення середньотермінової заборгованості, так і потребам країни-боржника в нових фінансових засобах;

багатосторонні установи, що беруть активну участь у впровадженні стратегії консолідації зовнішньої заборгованості, як і раніше, підтримувати пакети заходів по скороченню заборгованості комерційним банкам з метою забезпечення того, щоб обсяг такого фінансування відповідав стратегії щодо заборгованості, яка змінюється;

банки-кредитори брати участь в процесі скорочення обсягу заборгованості і виплат в рахунок обслуговування заборгованості;

активізувати політику по залученню прямих капіталовкладень, запобіганню зростання заборгованості до неприпустимого рівня і сприянню поверненню вивезеного капіталу.

Що стосується заборгованості двостороннім кредиторам по державній лінії, то дуже обнадійливими для країн, що розвиваються, є заходи щодо більш сприятливих умов зменшення тягаря їх заборгованості, які приймаються, наприклад, Паризьким клубом кредиторів. Зараз докладаються зусилля по впровадженню цих заходів на основі умов Тринідадської Конференції у формі, що узгоджується з платіжною спроможністю цих країн і забезпечує додаткову підтримку їх заходів з проведення економічних реформ. На Ріо-де-Жанейрській Конференції було позитивно відзначене значне скорочення двосторонньої заборгованості, що було вжите деякими країнами-кредиторами, і закликано інші країни, які мають можливість зробити це, вжити аналогічні заходи.

Також Конференція в Ріо-де-Жанейро високо оцінила зусилля, що вживаються країнами з низьким рівнем прибутків і значним тягарем заборгованості, які ціною більших витрат продовжують обслуговувати свою заборгованість і зберігають свою платоспроможність. Учасники Конференції закликали приділити особливу увагу їх потребам в ресурсах. Належної уваги заслуговують й інші країни, що розвиваються, які знаходяться у важкому становищі та докладають великих зусиль для того, щоб продовжувати обслуговувати свою заборгованість і виконувати свої зовнішні фінансові зобов'язання.

У зв'язку з багатосторонньою заборгованістю, країнам, що розвиваються, необхідно приділити серйозну увагу продовженню роботи з пошуку шляхів, орієнтованих на забезпечення удосконалення методів розв'язання проблем цих країн, які стикаються з серйозними труднощами в галузі погашення заборгованості, включаючи країни, які мають заборгованість перед кредиторами в основному по державній лінії або перед багатосторонніми фінансовими установами. Особливо у випадку країн з низьким рівнем прибутків, які знаходяться в процесі впровадження економічних реформ, абсолютно необхідна підтримка з боку багатосторонніх фінансових установ у формі надання нових засобів і використання їх ресурсів на пільгових умовах. Слід продовжити практику використання груп підтримки при наданні ресурсів для врегулювання простроченої заборгованості країн, розпочати впровадження програм масштабних економічних реформ з допомогою Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Досить високо оцінюються міжнародним співтовариством заходи, що приймаються багатосторонніми фінансовими установами і, зокрема, рефінансування виплати відсотків по пільгових кредитах з допомогою зворотних потоків коштів Міжнародної асоціації розвитку-- «заходи п'ятого виміру».

Г. У зв'язку з несприятливими зовнішньокон'юнктурними умовами, з якими стикаються раїни, що розвиваються, мобілізація внутрішніх ресурсів і ефективний розподіл та використання мобілізованих внутрішніх засобів набуває все більш важливого значення для сприяння сталому розвитку. В ряді країн необхідно розробити політику по усуненню перекосів в державних видатках, скороченню величезних дефіцитів бюджету та ліквідації інших макроекономічних диспропорцій, перегляду обмежувальної політики і врегулюванню дисбалансів в галузі валютних курсів, інвестицій і фінансів, а також подоланню перешкод на шляху розвитку підприємництва. В розвинених країнах продовження реформ і перебудови в галузі політики, включаючи встановлення відповідних норм накопичень, будуть сприяти вивільненню ресурсів для надання підтримки в період переходу до сталого розвитку в самих цих країнах і в країнах, що розвиваються.

Раціональне управління, що сприяє зв'язку ефективної, дієвої, чесної, справедливої та підзвітної системи державного управління з індивідуальними правами і можливостями, є засадничим елементом сталого розвитку, а також ефективної господарської діяльності на всіх рівнях розвитку. Всі країни повинні примножити свої зусилля по викоріненню безгосподарності в суспільних і приватних справах, включаючи корупцію, з врахуванням чинників, що зумовлюють виникнення цього явища, і діючих осіб.

Значна кількість країн, що розвиваються та мають заборгованість, здійснює програми структурної перебудови в зв'язку з переглядом термінів погашення заборгованості або наданням нових кредитів. Хоча такі програми необхідні для поліпшення бюджетного і платіжного балансів, у деяких випадках вони породили несприятливі соціальні і екологічні наслідки, такі, як скорочення асигнувань на охорону здоров'я, освіту і охорону навколишнього середовища. Важливо забезпечити, щоб програми структурної перебудови не спричиняли негативний вплив на навколишнє середовище і соціальний розвиток та більшою мірою відповідали цілям сталого розвитку.

Необхідно здійснити, з врахуванням особливостей країн, реформи економічної політики, сприятливі для більш ефективного планування і використання ресурсів з метою сталого розвитку, шляхом проведення обґрунтованої економічної і соціальної політики, сприяння розвитку підприємництва і врахуванню соціальних і екологічних витрат при встановленні цін на ресурси, а також усунення джерел диспропорцій в галузі торгівлі та інвестицій.

Для вирішення цієї проблеми, промислово розвинені та інші країни, що в стані це зробити, повинні активізувати свої зусилля, з метою:

сприяння створенню стабільної і передбачуваної міжнародної економічної обстановки, особливо в тому, що стосується грошової стабільності, реальних процентних ставок і коливань курсів основних валют:

стимулювання заощаджень і зменшення бюджетних дефіцитів;

забезпечення врахування в процесі координації політики інтересів і проблем країн, що розвиваються, включаючи необхідність сприяння позитивним діям по підтримці зусиль найменш розвинених країн з метою зупинення їх маргіналізації в світовій економіці;

проведення відповідної національної макроекономічної і структурної політики, що спрямована на сприяння безінфляційному зростанню, скорочення незбалансованості основних зовнішніх розрахунків і розширення здатності їх економіки до адаптації.

В той же час країни, що розвиваються, повинні активізувати свої зусилля по впровадженню обґрунтованої економічної політики з метою :

підтримки валютної і бюджетної дисципліни, яка є необхідною умовою для сприяння стабілізації цін і збалансованості зовнішніх розрахунків;

встановлення реалістичних валютних курсів;

збільшення внутрішніх накопичень та інвестицій, а також підвищення прибутковості інвестицій.

Якщо говорити більш конкретно, то всі країни повинні розробити політику, що веде до підвищення ефективності в розподілі ресурсів і була б спрямована на використання всіх можливостей, що відкриваються в результаті зміни глобальної економічної обстановки. Зокрема, у відповідних випадках і з врахуванням національних стратегій і цілей, країни повинні:

усунути бар'єри на шляху прогресу, що пов'язані з неефективністю бюрократичного апарату, адміністративними перешкодами, невиправданим контролем і недостатньо повним врахуванням ринкових умов;

забезпечити гласність в управлінні і прийнятті рішень;

заохочувати приватний сектор і сприяти розвитку підприємництва шляхом розширення інституційних можливостей для створення підприємств і виходу на ринок. Істотно важлива мета полягала б у спрощенні або усуненні обмежень, положень і формальностей, що ведуть до збільшення складності, вартості та витрат часу у зв'язку зі створенням і експлуатацією підприємств в багатьох країнах, що розвиваються;

розвивати і підтримувати інвестиційну діяльність та інфраструктуру, що є необхідними для сталого економічного зростання і диверсифікації на екологічно безпечній і сталій основі;

створити можливості для функціонування відповідних економічних інструментів, включаючи ринкові механізми, з врахуванням цілей сталого розвитку і задоволення основних потреб;

сприяти функціонуванню ефективних систем оподаткування і фінансових секторів;

створити можливості для дрібних підприємств, як сільськогосподарських, так і несільськогосподарських, а також для корінного населення і місцевих громад, що дозволять вносити всебічний вклад у досягнення мети сталого розвитку;

скасувати несправедливі обмеження щодо експорту на користь неефективного заміщення імпорту і розробити політику, що дозволяє їм повністю використовувати вигоди, пов'язані з припливом іноземних інвестицій, для виконання національних, соціальних і економічних завдань і досягнення цілей розвитку;

сприяти створенню внутрішніх економічних умов, що є сприятливими для оптимального балансу між виробництвом на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Уряди розвинених та інших країн, що в стані зробити це, повинні активізувати свої зусилля по збільшенню технічної допомоги країнам, що розвиваються, шляхом:

створення внутрішнього потенціалу по розробці та впровадженню економічної політики країни;

створення і забезпечення функціонування ефективних систем оподаткування, систем звітності та фінансових секторів;

сприяння розвитку підприємництва.

Міжнародне співтовариство повинне надавати активну підтримку зусиллям країн, що розвиваються, у сприянні економічному співробітництву. Адже більш тісне економічне співробітництво між країнами, що розвиваються, є важливим компонентом зусиль зі сприяння економічному зростанню, створенню технічного потенціалу і прискоренню розвитку цих країн.

Зараз середня загальна сума щорічних видатків на впровадження заходів зі сприяння переходу країн, що розвиваються, на принципи сталого розвитку становить 50 млн. дол. США. Ці кошти надаються міжнародним співтовариством у вигляді субсидій або на пільгових умовах. У майбутньому обсяг фінансування буде залежати від конкретних стратегій та програм, рішення про впровадження яких буде прийняте.

За роки, що минули з часу проведення Ріо-де-Жанейрської Конференції, відбулось значне прискорення процесів глобалізації між країнами у галузі прямих іноземних інвестицій, світової торгівлі та на ринках капіталу. З метою забезпечення позитивного впливу тенденцій глобалізації на сталий розвиток, особливо в країнах, що розвиваються, важливо створити і . покращити відповідні умови на національному і міжнародному рівнях і розробити і зміцнити необхідні суспільні стратегії. Вплив останніх тенденцій в сфері глобалізації на країни, що розвиваються, був нерівномірним. Обмеженій кількості країн, що розвиваються, вдалося, завдяки цій тенденції, стимулювати значний за обсягом приплив зовнішнього приватного капіталу, досягти істотних темпів економічного зростання на основі розширення експорту і забезпечити прискорене зростання обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення. Однак в багатьох інших країнах, особливо в країнах Африки і найменш розвинених країнах, відзначалися повільні або негативні темпи зростання і, ці країни продовжують залишатися на узбіччі цього процесу. Внаслідок цього, в період до кінця 1995 року , обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення в цих країнах, як правило, не збільшувався або знижувався. В цих і низці інших країн, що - розвиваються, проблеми злиднів, низького рівня соціального розвитку, відсутності належної інфраструктури і капіталу не дозволили скористатися благами глобалізації. Хоча такі країни продовжують докладати зусилля для забезпечення сталого розвитку і залученню нових інвестицій, їм як і раніше потрібна міжнародна допомога в цій галузі. Зокрема, найменш розвинені країни продовжують значною мірою залежати від офіційної допомоги з метою розвитку, яка призначається для створення потенціалу і розвитку інфраструктури, необхідних для задоволення основних потреб і більш ефективної участі в світовій економіці, що набуває все більш глобального характеру і обсяг якої скорочується. Однак потрібно відмітити, що перехідні країни в умовах прискорення глобалізації досягли помітного прогресу в сфері переходу до сталого розвитку, на відміну від країн, що розвиваються. Однак для повного переходу на принципи сталого розвитку цих країн, як і країн, що розвиваються, абсолютно необхідною залишається їх повна інтеграція в світову економіку. Успіх цього процесу багато в чому буде залежати від підтримки міжнародного співтовариства.

Хоча завдяки економічному зростанню, що посилюється глобалізацією, деякі країни змогли скоротити частку населення, що проживає в умовах злиднів, в інших країнах було відзначене посилення процесу маргіналізації; в занадто великій кількості країн відбулося погіршення економічних умов і систем комунального обслуговування, а загальна чисельність світового населення, що проживає в умовах злиднів, зросла. Між країнами і в самих країнах посилилася нерівність в прибутках, в багатьох країнах загострилася проблема безробіття, і в останні роки швидко збільшується розрив між найменш розвиненими й іншими країнами. Що стосується позитивних моментів, то відбувається зниження темпів зростання чисельності населення в глобальному масштабі, що пояснюється головним чином розширенням базової освіти і охоплення послугами у галузі охорони здоров'я. Очікується, що збереження цієї тенденції призведе до стабілізації чисельності світового населення в середині XXI століття. Був також досягнутий прогрес в наданні соціальних послуг, що проявилося в розширенні доступу до освіти, зниженні дитячої смертності і збільшенні в більшості країн середньої тривалості життя. Разом з тим велика кількість людей, особливо в країнах, що розвиваються, досі не має доступу до основних соціальних послуг або до чистої води і послуг у галузі санітарії. Скорочення нинішніх диспропорцій в розподілі багатства і доступі до ресурсів як всередині країн, так і між ними, входить до числа найбільш складних завдань, що стоять перед людством.

Незважаючи на зроблені перші кроки в напрямку до сталого розвитку, стан глобального економічного середовища продовжує погіршуватися, і серйозні екологічні проблеми як і раніше безпосередньо пов'язані з соціально-економічними умовами в країнах всіх регіонів. Був досягнутий певний прогрес в таких галузях, як інституційний розвиток, досягнення міжнародного консенсусу, участь громадськості і діяльність приватного сектора, внаслідок чого багато країн досягли успіху в скороченні масштабів забруднення навколишнього середовища і уповільненні темпів деградації ресурсів. Однак в цілому негативні тенденції посилюються. Продовжують збільшуватися викиди багатьох забруднювачів, особливо токсичних речовин і парникових газів, а також обсяг відходів, що утворюються, хоча в низці промислове розвинених країн обсяг викидів скорочується. Обмежений прогрес був досягнутий в зв'язку з заміною несталих моделей виробництва і споживання. Мінімальні досягнення також відзначаються у галузі екологічно раціональної обробки небезпечних і радіоактивних відходів і належного контролю за їх транскордонними переміщеннями. В багатьох країнах, для яких характерні високі темпи економічного зростання і урбанізації, також спостерігається підвищення рівня забруднення повітря і води, що спричиняє все більш серйозні наслідки для здоров'я людей. Кислотні дощі і транскордонне забруднення повітря, що раніше вважалися проблемою тільки в промислових країнах, стають все більш актуальною проблемою в багатьох регіонах, що розвиваються. В багатьох найбідніших регіонах світу злидні, що зберігаються, сприяють прискоренню деградації природних ресурсів і збільшуються масштаби процесу опустелювання. Виробництво сільськогосподарської продукції в країнах, що серйозно постраждали від посухи та опустелювання, особливо в Африці, характеризується нестійкістю, і його обсяг продовжує знижуватися, що стримує їх зусилля із забезпечення сталого розвитку. Неадекватність водопостачання і нестача безпечної в санітарному відношенні води відбиваються на становищі все більшої кількості людей в усьому світі, загострюючи для найбідніших верств населення проблеми поганого стану здоров'я і відсутності продовольчої безпеки. Стан природних ареалів проживання і крихких екосистем продовжує погіршуватися в усіх регіонах світу, що спричиняє зменшення біологічної різноманітності. На глобальному рівні інтенсивність споживання відновлюваних ресурсів, зокрема прісної води, лісів, верхнього шару грунту і морських рибних запасів, як і раніше перевищує їх природні темпи відновлення, що, поза всякими сумнівами, неприпустимо і тому вимагає покращення практики їх освоєння.

Одним з позитивних моментів є підвищення ефективності використання матеріалів та енергії, особливо що стосується невідновлювальних ресурсів. Але, незважаючи на це, загальна тенденція залишається нестійкою. В результаті існує небезпека того, що зростаючі рівні забруднення перевищать абсорбційну здатність глобального навколишнього середовища, що може ще більше ускладнити економічний та соціальний розвиток в країнах, що розвиваються.

Одним з найбільших досягнень світового співтовариства на шляху до сталого розвитку є підвищення активності урядів країн світу та міжнародних організацій в цій сфері. Сто п'ятдесят країн, відповідно до зобов'язань, прийнятих на Ріо-де-Жанейрській Конференції, створили національні комісії або координаційні механізми для подальшої розробки політики і стратегій сталого розвитку в рамках побудови комплексного підходу.

Основні групи країн продемонстрували, яких результатів можна досягти за рахунок реалізації цілеспрямованих заходів, спільного використання ресурсів і досягнення консенсусу. Ці результати свідчать про зацікавленість і участь на низовому рівні. Завдяки зусиллям місцевих органів влади, що здійснюють відповідні локальні програми і інші програми сталого розвитку, забезпечується впровадження в життя "Порядку денного на XXI століття" і концепції сталого розвитку на місцевому рівні, що є досить суттєвим моментом. Неурядові організації, навчальні заклади, наукові кола і засоби масової інформації підвищили рівень поінформованості громадськості і активізували обговорення питання про зв'язок між навколишнім середовищем і розвитком в усіх країнах. Важливе значення мають участь, роль і обов'язки ділових кіл і промисловості, включаючи транснаціональні корпорації. Сотні дрібних і великих підприємств зробили концепцію "екологічної безпеки" новим принципом, що визначає їх діяльність. Працівники і профспілки встановили партнерські зв'язки з роботодавцями і місцевими громадами з метою заохочення сталого розвитку в , контексті виробничих відношень. Результатом запроваджених фермерами ініціатив стало вдосконалення методів ведення сільського господарства, що сприяло раціональному використанню ресурсів. Корінні народи відіграють все більш важливу роль у вирішенні проблем, що стосуються їх інтересів, і особливо тих із них, що стосуються їх традиційних видів знань і практики. Молодь і жінки в усьому світі грають помітну роль в зусиллях, спрямованих на сприяння усвідомленню громадами своєї відповідальності перед майбутніми поколіннями. Тим не менше, слід поширювати можливості жінок, пов'язані з ефективною участю в процесі економічного, соціального і політичного розвитку в якості рівноправних партнерів в усіх секторах економіки.

Важливим успіхом, досягнутим за період з часу проведення Конференції, є створення Глобального екологічного фонду. Тепер регулярно здійснюється його фінансування та поповнення коштів. Хоча поки-що його обсяг недостатній для вирішення всіх завдань, що стоять перед фондом.

Був досягнутий прогрес в роботі по включенню принципів, що містяться в Ріо-де-Жанейрській декларації з навколишнього середовища і розвитку, в тому числі принципу спільної, але диференційованої відповідальності, що включає важливу концепцію та створює основу для міжнародного партнерства, принципу обережності, принципу "платить той, хто забруднює" і принципу оцінки впливу на навколишнє середовище, в велику кількість міжнародних і національних правових документів. Хоча певний прогрес був досягнутий у галузі впровадження прийнятих на Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку зобов'язань за допомогою цілої низки міжнародних правових документів, все ще, як і раніше, має бути виконаний значний обсяг роботи по забезпеченню більш міцного закріплення Ріо-де-Жанейрських принципів в праві і на практиці.

В результаті низки великих конференцій Організації Об'єднаних Націй були зміцнені міжнародні зобов'язання щодо досягнення довгострокових цілей і виконання завдань у галузі забезпечення сталого розвитку.

Організації і програми системи Організації Об'єднаних Націй виконують важливу роль зв'язку з успішним впровадженням "Порядку денного на XXI століття". Комісія сталого розвитку була заснована для огляду прогресу, досягнутого у впровадженні "Порядку денного на XXI століття", поглиблення глобального діалогу і сприяння встановленню партнерських відносин в інтересах сталого розвитку. Комісія забезпечила прискорення реалізації заходів і прийняття нових зобов'язань, сприяла обговоренню питань сталого розвитку широким колом партнерів, що входять і не входять в систему Організації Об'єднаних Націй. Хоча, як і раніше, необхідно виконати великий обсяг роботи, на національному, регіональному і міжнародному рівнях був також досягнутий прогрес у сфері впровадження Принципів лісокористування, прийнятих на Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку, в тому числі завдяки діяльності Спеціальної міжурядової групи Комісії по проблемам лісів.

Як вже було зазначено, надзвичайно важливе значення для переходу країн, що розвиваються, на принципи сталого розвитку має надання на передбачуваній основі адекватних фінансових ресурсів і передача екологічно безпечних технологій цим країнам. У той же час, хоча в цьому відношенні був досягнутий певний прогрес, для залучення механізмів впровадження, передбачених в "Порядку денному на XXI століття", зокрема в області фінансів і передачі технології, технічної допомоги і створення потенціалу, ще багато мас бути зроблено.

Якщо говорити про розвинені країни, то потрібно відмітити, що більшість з них країн ще не досягли встановленого Організацією Об'єднаних Націй і підтвердженого на Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку цільового показника, що передбачає виділення 0,7 відсотка їх валового національного продукту на надання офіційної допомоги з метою розвитку, рівно як і погодженого в рамках Організації Об'єднаних Націй показника, що передбачає виділення 0,15 відсотка валового національного продукту на надання офіційної допомоги з метою розвитку найменш розвиненим країнам. Нажаль, в середньому офіційна допомога з метою розвитку як частка валового національного продукту в період після Конференції різко скоротилася з 0,34 відсотка в 1992 році до 0,27 відсотка в 1995 році, однак в рамках офіційної допомоги з метою розвитку більшої уваги стало приділятися необхідності використовувати комплексний підхід до питань сталого розвитку.

В інших галузях після проведення Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку відбулися значні позитивні зрушення для країн, що розвиваються. Були значно поширені потоки приватних фінансових ресурсів з розвинених країн в обмежене число країн, що розвиваються; крім того, в низці країн докладалися зусилля на підтримку мобілізації внутрішніх ресурсів, в тому числі зусилля з розширення використання економічних інструментів для заохочення сталого розвитку.

Говорячи про негативні моменти, треба відмітити, що в багатьох країнах, що розвиваються, однією з основних перешкод на шляху до сталого розвитку залишається заборгованість. Хоча ситуація з заборгованістю в низці країн з середнім рівнем прибутку покращилася, як і раніше, необхідно вирішити проблеми заборгованості бідних країн з великою заборгованістю, на яких ж залишається непосильний тягар зовнішнього боргу. Для скорочення заборгованості необхідні також подальші зусилля міжнародного співтовариства.

Крім того, незважаючи на відповідні положення "Порядку денного на XXI століття", не вдалося забезпечити передачу технологій і впровадження пов'язаних з технологіями інвестицій з державних або приватних джерел, які мають надзвичайно велике значення для країн, що розвиваються. Хоча приплив приватного капіталу і сприяв зростанню інвестицій в промисловість і технології в деяких країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою, багато інших країн, що розвиваються, залишилися осторонь; умови в деяких з цих країн були менш привабливими для інвестицій приватного сектору і темпи технологічних перетворень не настільки високими, що обмежувало їх можливості щодо виконання зобов'язань, які випливають з "Порядку денного на XXI століття" і інших міжнародних угод. Збільшився технологічний розрив між розвиненими і, зокрема, найменш розвиненими країнами.

Підбиваючи підсумки перших кроків країн світу на шляху до практичної імплементації ідеї сталого розвитку, треба що багато в чому успіх цього процесу буде залежати від зусиль міжнародного співтовариства у сфері міжнародної економіки, зокрема -- фінансової підтримки країн, що розвиваються, лібералізації торгівлі, проведення макроекономічної політики, що сприяла б охороні навколишнього середовища.

Взагалі, головною проблемою, що стоїть на шляху впровадження принципів сталого розвитку в світі, є високий ступінь залежності країн, що розвиваються, від розвинутих країн майже у всіх відношеннях. Без їх допомоги у більшості країн світу майже немає шансів успішно та вчасно здійснити перехід. І цей факт є суттєвим недоліком.

Підсумовуючи досягнення країн, що розвиваються, на шляху до сталого розвитку за період з часу проведення Конференції, потрібно констатувати, що позитивні моменти переважають негативні, процес переходу цих країн на принципи сталого розвитку розпочався. Але його успіх багато в чому буде залежати як від зусиль, що докладаються всередині країн, що розвиваються, так і від міжнародного співтовариства, причому останній фактор буде вирішальним.

1.3 Недоліки та шляхи забезпечення сталого розвитку національної економіки

Перехід до сталого розвитку, необхідність якого вже усвідомили країни світу, є дуже важливим і для нашої країни. Справа в тому, що для реалізації його принципів в Україні є всі підстави. І це не тільки суттєво деградоване природне середовище та високий рівень забруднення, але і кризовий стан економіки. Життя вимагає здійснення докорінних економічних, державно-правових та технологічних змін в промисловості та сільському господарстві, а також у світогляді суспільства. На думку провідних фахівців нашої держави, криза економіки має бути використана для будівництва нової структури господарства на абсолютно нових принципах господарювання.