Оперативно-календарне планування виробництва і збуту продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Оперативно-календарне планування виробництва і збуту продукції

1.1 Оперативно-календарне планування

1.2 Ритмічність виробництва

1.3 Особливості ОКП на підприємствах різних типів виробництва

1.4 Серійне виробництво

1.5 Масове виробництво

1.6 Потокове виробництво

2. Розрахункова частина

2.1 Вибір, обгрунтування і характеристика типа виробництва. Форма організації виробництва на дільниці

2.2 Визначення розміру партії виробів (деталей)

2.3 Розрахунок тривалості циклу партії деталей

2.4 Метоли організації виробництва на дільниці

2.5 Планування і організація трудових процесів

2.6 Планування і організація технічного контролю на дільниці

2.7 Планування та організація транспортування виробів на дільниці

2.8 Планування і організація персоналу і оплати праці на дільниці

2.9 Планування і організація витрат на дільниці

2.10 Соціально-трудове планування

Висновки



Вступ

Особливу роль в історії раціоналізації відіграв Г. Форд, який описав і запропонував методи організації безперервного потокового виробництва в машинобудівництві.

У 1904 р. був виданий курс під назвою «Організація та обладнання механічних заводів», а згодом у 1909 р. вдосконалений і перетворений в курс «Організація промислових підприємств». Таким чином збільшувався досвід з планування, організації виробництва і діяльності підприємства. Так в 20-х і роках публікувалися матеріали з окремих проблем організації праці, то вже в 30- х роках теоретичні розробки з питань організації виробництва мали комплексний характер, висвітлювали потреби подальшого розвитку і формування науки і її викладення у вищій школі.

Російський вчений К. Адамецький сформулював три закони як основу науки організації і закон розподілу праці, закон концентрації або інтеграції, закон гармонії. Чарновський розглядав максимальну цілісність виробництва, збагачення сировиною одночасність операцій, спрощення виробничої структури заводу. На певному етапі розвитку машинного виробництва з'явилися публікації з питань його організації. Головну роль тоді відіграла праця Ч. Беберка «Економіка машинного і мануфактурного виробництва», яка розглядає питання переваги великих підприємств, розподіл праці на фабриках, економічні межі застосування машин.

Великий внесок в теоритичні узагальнення зробив К. Маркс у праці «Капітал». Згідно з ним принцип машинного виробництва- це розподіл процесу виробництва за допомогою природничих наук.

Наприкінці 19 ст. спробу розробити наукові методи організації виробництва у промисловості зробили американські інженери-раціоналізатори. Так, Ф. Тейлор сформулював принципи організації виробництва і розробив на їх основі систему, яка отримала назву «Наукове управління». Гант розробив системи-графіки для планування і обліку виробництва.

В подальшому інтенсивно розвивались потокові методи, організації процесу виробництва в часі, групове та автоматизоване виробництво. Щодо нашої країни, то вперше було розроблено цільову комплексну науково-технічну програму „Організація машинобудівного виробництва”.

3 кожним роком відбуваються певні зміни у системі планування і виробництва, які покращують їх розвиток.

Загалом основним завданням дисципліни є вивчення прояву економічних закономірностей в організації і плануванні виробництва, при створенні та освоєнні нової продукції, в організації виробничого процесу, в нормуванні праці та оплаті праці. Планування охоплює всі сфери діяльності підприємства: виробничу, комерційну, науково-технічну, соціальну, охорону довкілля. А це є досить важливим фактором. Організація діяльності підприємств-це раціональне поєднання праці, предметів праці і засобів виробництва, яке створює умови для виГОТОВЛеННЯ якісної продукції у визначений термін і необхідної для збуту кількості. Виробництво повинно відповідати принципам ритмічності,безперервності. Прямо точності і високому ступеню механізації та автоматизації виробництва. Якщо дотримуватись перелічених принципів, то відбудеться підвищення ефективності діяльності підприємства. Основна мета курсової роботи - закріпити і конкретизувати навчальний матеріал дисципліни, навчити самостійно вирішувати питання з методів і форм організації виробничого процесу, персоналу, оплати праці, планування виробництва і витрат, робити необхідні розрахунки, малювати графіки, діаграми, складати необхідні таблиці, робити висновки, відіграє велику роль у формуванні економічного мислення, можливість самостійно вирішувати і виробничі завдання, чітко висловлювати виробничі завдання, чітко висловлювати свою думку, точно розраховувати необхідні результати, заповнювати таблиці, засвоювати порядок і зміст, методику розрахунків.



Розділ 1. Оперативно-календарне планування виробництва і збуту продукції

1.1 Оперативно-календарне планування

Якщо техніко - економічне планування охоплює розроблення планів виробництва,розвитку та оновлення продукції, ресурсного забезпечення та визначення фінансового результату діяльності підприємства, в процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки і встановлюються:завдання цехам, виробничим ділянкам і робочим місцям із випуску конкретних виробів і заготовок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи заділів. розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність терміни виготовлення продукції на кожній стадії виробництва, час роботи обладнання, графік руху рухомого складу і. т. ін. Отже, оперативно-календарне планування (ОКП) є розвитком і продовженням техніко-економічного планування. Метою цього етапу планування є конкретизація плану виробництва у вигляді завдань у натуральних одиницях виміру на відносно короткі проміжки часу за конкретними виконавцями (цехи, дільниці, робочі місця) для забезпечення узгодженої роботи всіх підрозділів підприємства з виконання показників тактичних планів при максимально ефективному використанні виробничих ресурсів.

Оперативно-календарне планування -- це поточна діяльність планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого періоду часу, пов'язана з розподілом робіт між структурними підрозділами,забезпеченням їх необхідними ресурсами, оперативним регулюванням виробничого процесу для реалізації поставлених завдань. Основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві та вплив їх реалізації на результати діяльності підприємства, представлені в таблиці 5.1.

1. Забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також терміну виготовлення і поставки продукції споживачам.

Скорочення обсягів незавершеного виробництва; зниження рівня запасів продукції; скорочення простоїв устаткування і робочої сили, підвищення рівня використання виробничих потужностей; ліквідація понадурочної роботи;скорочення браку.

2.Забезпечення максимальної безперервності виробництва. Скорочення тривалості виробничого циклу, обсягів незавершеного виробництва.

3. Забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування.

Підвищення ефективності використання основних фондів і робочої сили; зниження простоїв. Виконання цих завдань забезпечить чітку та ефективну роботу всіх структурних підрозділів підприємства, своєчасний випуск продукції відповідно до встановлених термінів, стабільність діяльності підприємства.

Виходячи зі змісту планової діяльності, оперативно-календарне планування поділяєтся: на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування передбачає: розподіл річної виробничої програми підприємства за виробничими підрозділами, визначення термінів початку і кінця робіт в основних цехах, термінів передачі виробів з цеху в цех, передачі виробів на склад готової продукції, замовнику або в реалізацію.

Вихідними даними для складання календарних планів служать обсяги випуску продукції на певний період, трудомісткість виконуваних робіт, термін поставок продукції замовникам. Під час календарного планування завдання доводяться до конкретних виконавців, розробляються добові та змінні завдання.

Диспетчерське регулювання полягає в оперативному контролі за ходом виробничої діяльності, його координації та регулюванні при виникненні збоїв у виробництві або зміні завдань, а також в оперативному обліку продукції та використаних ресурсів.

Оперативно-календарне планування в залежності від сфери застосування та об'єктів планування поділяють на міжцехове (заводське) та внутрішньо-цехове (цехове та дільничне).

Міжцехове планування передбачає: встановлення взаємопов'язаних виробничих завдань цехам, забезпечення узгодженості і ритмічності у їх роботі над виконанням виробничого завдання, координацію роботи основних і допоміжних цехів та служб підприємства.

Цехове планування забезпечує: розподіл цехового планового завдання між дільницями та робочими місцями, розробку планів-графіків для виробничих дільниць, робочих місць, складання планових завдань на короткий термін (робочий день, тиждень, декаду, місяць), оперативний контроль та координацію роботи дільниць, робочих місць, ліній.

Виробниче завдання цехам у натуральних одиницях виміру встановлюють у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу.

Виробничі програми доводять до цехів залежно від діючої системи оперативно-календарного планування в подетальному вигляді, у комплектах або замовленнях. Системи залежать від типу виробництва на підприємстві та в окремих підрозділах. Головний елемент системи оперативно-календарного планування --планово-облікова одиниця, за її найменуванням називається конкретна система оперативно-календарного планування.

Існують три основні планово-облікові одиниці (замовлення, деталь, комплект) і відповідно системи ОКП -- подетальна, покомплектна,позамовна.

При використанні планово-облікової одиниці «деталь» і подетальної системи, планування й облік ведуть щодо деталі кожного найменування. Цю одиницю застосовують на підприємствах і в підрозділах масового й великосерійного типу виробництва, де невелика номенклатура виробів, а також в усіх типах виробництва для планування роботи робочих місць.

При використанні планово-облікової одиниці «замовлення» й відповідної системи (позамовної) усі деталі та складальні одиниці одного або кількох виробів, оформлених у замовленні, плануються підрозділам до виробництва й випуску в плановому періоді. Позамовну систему застосовують на підприемствах дрібносерійного й одиничного типу виробництва.

Комплектні системи використовують у серійному, а іноді і в одиничному виробництві. Комплект --- це група деталей, об'єднаних за певними ознаками. Застосування планово-облікової одиниці «комплекту» значно скорочує номенклатурні позиції в плануванні. Існує ряд різновидів комплектів:

* складальний - охоплює деталі однієї складальної одиниці;

* груповий -- група деталей, які входять у різні складальні одиниці або вироби та об'єднані однаковим технологічним маршрутом або однаковою періодичністю запуску, або однаковою тривалістю виробничого циклу тощо;

* машино-комплект містить деталі, які йдуть на конкретний виріб і виготовляються в даному підрозділі;

* умовний машино-комплект охоплюе деталі різних виробів, які умовно йдуть на головний виріб (більш трудомісткий);* добо-комплект -- деталі всіх найменувань, які йдуть на різні вироби і виготовлятимуться в плановому періоді в даному підрозділі з розрахунку середньодобової потреби в них;

* бригадо-комплект містить деталі всіх найменувань, які виробляє бригада в плановому періоді.

1.2 Ритмічність виробництва

Одним з основних завдань оперативно-календарного планування є забезпечення ритмічності виробництва. Необхідно розрізняти рівномірність і ритмічність виробництва.

Рівномірне виробництво - це виготовлення й випуск продукції віповідно до плану-графіка. Воно характерне для одиничного та дрібносерійного виробництва та досягається рівномірністю завантаження робочих місць. Рівномірність виробництва може забезпечуватися як ритмічним. так і неритмічним процесом виробництва.

Ритмічне виробництво - це виробництво за однакові проміжки часу однакового або рівномірно збільшеного обсягу продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Воно характерне для підприємств великосерійного й масового типу виробництва та досягається строгим дотриманням такту потоку на основі повного погодження в роботі суміжних підрозділів.

На підприємствах серійного типу ритмічності виробництва досягають строгим дотриманням періодичності повторення запуску-випуску предметів праці через зазначені проміжки часу.

Неритмічна робота приводить до негативних явищ: недовикористання виробничих потужностей у наслідок простоїв устаткування і робітників на початку планового періоду, прискореного зношування обладнання у зв'язку з нераціональним завантаженням, зниження якості продукції, яку виготовляють. Бажання за будь-яких умов надолужити відставання, що може виникнути у зв'язку з неритмічною роботою, у кінці планового періоду призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок доплат за понадурочні роботи та додаткових збитків унаслідок зростання браку. Крім цього, можливі збитки від різних штрафів. які сплачуються за невчасну поставку готової продукції тощо. Рівномірне ж, а тим більш - ритмічне виробництво, навпаки, позитивно впливає на ефективність роботи підприємства та є результатом, а також умовою технічного й організаційного вдосконалення виробництва. Ритмічність роботи безумовно не гарантує якісне надання послуг і максимально ефективне використання устаткування, матеріальних і інших ресурсів, але створює передумови для цього.

Ритмічна робота підприємства та його підрозділів насамперед залежить від:

* чіткого матеріально-технічного забезпечення;

* своєчасної підготовки виробництва;

* своєчасного та якісного ремонту й обслуговування обладнання;

* раціональної організації виробництва та праці;

* якості техніко-економічного и оперативно-календарного планування;

* наявності постійних, кваліфікованих кадрів;

* своєчасного первинного обліку виробництва и контролю за виконанням планів-графіків.

Необхідно підкреслити, що для підприємств житлово-комунального господарства більш характерним є рівномірне виробництво у зв'язку з тим, що вони надають послуги та на їх діяльність значно впливають коливання попиту на їх послуги.

Використовують декілька методів розрахунку рівня ритмічності.

1. Подекадний метод оцінювання ритмічності полягає в тому, що розраховують, а потім співставляють питому вагу робочого часу, що припадає на декаду (плановий відсоток ритмічності - Кр пл), із питомою вагою фактичного випуску продукції у відповідних вимірниках за декаду до загального обсягу продукції, виготовленої за місяць (фактичний відсоток ритмічності- Кр. ф.). Відхилення від запланованих відсотків свідчать про рівень ритмічності або неритмичності роботи. Плановий і фактичний відсоток ритмічності за декаду розраховують так:

Кр.пл. = (Дд / Дм) * 100,

де Дд - кількість робочих днів у декаді;

Дм- кількість робочих днів у місяці.

Кр.ф. = (Vд / Vм) * 100,



де Vд (Vм) - фактичний випуск продукції за декаду (місць).

2. Метод оцінювання рівня ритмічності за допомогою коефіцієнта рівномірності (Кр) виконання виробничої програми.

Переваги цього методу оцінки рівня ритмічності:

* може бути використана коли планове завдання й фактичний випуск відрізняються за асортиментом;

* простота розрахунку показника, який обчислюють за фактичними даними оперативного обліку;

* можливе зіставлення рівня ритмічності різних цехів і підприємств;

* можливо оцінювати ритмічність виробництва за різні періоди часу (добу, декаду, місяць).

Вада цього методу полягає в тому, що таким коефіцієнтом оцінюється тільки відповідність фактичного випуску плановому і не визначається, настільки ритмічно виконувався план. Для того, щоб відповісти на це питання, використовують коефіцієнт ритмічності, розрахований за допомогою коефіцієнта варіації.

1.3 Особливості ОКП на підприємствах різних типів виробництва

Усі елементи оперативно-календарного планування (системи, нормативи, планово-облікові одиниці, розрахунки руху предметів праці в часі і просторі та ін.) залежать від типу виробництва підприємства. Тому слід знати особливості оперативно-календарного планування на підприємствах різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, що виробляється одиницями або невеликими серіями за окремими замовленнями. Головне завдання оперативно-календарного планування на підприємствах цього типу полягає у забезпеченні: своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких виробничих циклах і менших витратах на виготовлення продукції. При даному типі виробництва об'єктом планування є замовлення. До обсягу робіт із виконанням замовлення входить не тільки виробництво продукції, але і вся технічна підготовка (конструкторська, технологічна) і випробування, які займають значну частину в загальній тривалості циклу виконання замовлення. Процес виконання замовлення складається із таких етапів: оформлення замовлення, підготовка виробництва, виготовлення виробів, що входять у замовлення.

Використовуються наступні системи оперативно-календарного планування:

* позамовна - при короткому циклі складання виробу (до одного місяця);

* комплектно-вузлова та комплектно-групова системи - при тривалості складального циклу більше одного місяця. Календарно-планові розрахунки містять в собі:

1) розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу. Тривалість виробничого циклу виготовлення виробу є провідним нормативом, на основі якого виконуються календарно-планові та об'ємно-календарні розрахунки. Визначення тривалості циклу починається з побудови циклового графіка (циклограми) складання виробу (рис 5.1). При цьому, використовується складальна схема виробу, яка розкриває його розчленування на вузли, підвузли та інші складальні сполучення.Відправним пунктом побудови циклограми є дата здачі виробу замовнику; від неї будуються послідовно пов'язані між собою складальні процеси, а також процеси, що виконуються паралельно з іншими операціями.

Види робіт 01 02 03 04 05 08 09 10 11 12 15 16 17

При визначенні строків виконання робіт (особливо при виготовленні складних технічних виробів) замість циклових графіків зручно використовувати сітьові графіки, за допомогою яких визначається критичний шлях складання виробу і роботи, що виконуються паралельно. За критичним шляхом визначається тривалість виробничого циклу;

2) визначення календарних випереджень у роботі окремих виробничих підрозділів.Під випередженням розуміють відрізок часу, за який кожний попередній частковий процес повинен випереджати наступний процес. Випередження планується з метою забезпечення завершення виробничого процесу в запланований термін. При побудові циклового графіка необхідно враховувати міжцехові перерви, які мають страховий характер і становлять 3-5 днів;

3) складання плану-графіка виконання конкретного замовлення;

4) складання зведеного графіка виконання замовлень згідно виробничій програмі на плановий період; календарні графіки розробляються спочатку відповідно до окремих замовлень, а потім будується зведений графік запуску-випуску всіх виробів, що встановлені у виробничій програмі на плановий період;5) розрахунки завантаження обладнання і виробничих площ за календарними періодами (об'ємно-календарні розрахунки), корегування зведеного графіка з метою вирівнювання завантаження за окремими плановими періодами. При складанні зведеного графіка виконуються розрахунки завантаження устаткування і площ роботами з виготовлення різних замовлень в усіх підрозділах підприємства. При цьому необхідно забезпечити таке завантаження усіх ланок виробництва, щоб воно було на рівні їхньої пропускної спроможності і рівномірним протягом планового періоду. Оперативні виробничі завдання цехам встановлюються на основі зведеного річного графіка запуску-випуску виробів. Склад замовлень, що включаються в оперативну виробничу програму, визначається:

· термінами виконання замовлень, встановлених у договорах

· встановленим порядком проходження замовлень цехами і запланованими випередженнями, що намічені у зведеному графіку запуску-випуску виробів;

· ступенем технічної і організаційної готовності замовлення до виробництва і випуску в плановому місяці в кожному підрозділі з урахуванням стану заділів за замовленнями, що переходять із попереднього місяця.

Виробнича програма цеху, що встановлена на місяць, є основою для розробки завдань кожній дільниці та робочому місцю. Розробка місячних завдань виробничим дільницям починається із складання подетальних планів:

· конструкторсько-технологічних специфікацій;

· карт технологічних процесів;

· карт розшифровки комплектів;

· термінів початку і закінчення робіт. Після складання подетальних планів дільницями проводяться об'ємно-календарні розрахунки за групами устаткування і складальних площ. У результаті таких розрахунків встановлюється змінність роботи дільниць, окремих груп устаткування і уточнюється потреба в робітниках визначених професій.

1.4 Серійне виробництво

Основним завданням календарного планування в даному випадку є забезпечення періодичності виробництва відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні обладнання, площ, робітників. Головною особливістю серійного виробництва є виготовлення більш обмеженої, порівняно з одиничним виробництвом, номенклатури виробів періодично повторювальними серіями. У той же час число деталей-операцій, що виконуються в цехах, значно перевищує число робочих місць, тому одночасне виготовлення усієї номенклатури деталей і вузлів неможливе. Виникає необхідність виготовляти їх партіями, що чергуються. При оперативному плануванні серійного виробництва продукції важливе значения має вибір величини партії деталей. Якщо деталі виготовляються для малих серій виробів, то величина партії дорівнює їх потребі. Якщо деталі потрібні періодично або постійно, але їх обробкою обладнання повністю не завантажене, то розмір партії визначається з урахуванням конкретних виробничих умов.

Мінімальний розмір партії деталей (П min) визначається на підставі встановленого завчасно допустимого відсотка втрат часу на підготовчо-заключні роботи за такою формулою:

б -- коефіцієнт допустимих збитків часу на переналагодження устаткування (приймається у розмірах 0,06 - 0.1).Якщо партія деталей у процесі обробки проходить низку операцій, то величини tп-з і tшт. беруться з тієї операції, що має їхнє співвідношення найбільшим, тобто, tп-з

tшт. - mах. Розмір партії, що розрахований за цією операцією, приймається і для всіх інших операцій обробки деталей у даному підрозділі.

Розрахований розмір партії деталей корегується з урахуванням умов організації виробництва і зручності планування: партія повинна бути рівною або кратною місячній програмі випуску деталей, не менше змінного або півзмінного випуску .Визначення розміру партії має важливе економічне значення. Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження затрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій у результаті їхнього багаторазового повторення. Але обробка деталей великими партіями має і свої вади. Вона призводить до збільшення тривалості виробничого циклу, запасів деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому сповільнюється оборотність обігових коштів. Необхідно визначити такий розмір партії, який забезпечив би мінімальні витрати на зберегання продукції і збитки, тобто оптимальну партію.

У процесі ОКП у серійному виробництві виконуються розрахунки, що визначають:

· розміри партій (серій) виготовлення виробів;

· нормативний розмір партій деталей і періодичність їхнього запуску-випуску;

· тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

· випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

· заділи.

На підставі проведених розрахунків будуються календарні плани-графіки роботи виробничих дільниць і окремих груп устаткування.В умовах серійного виробництва можуть застосовуватися покомплектна та подетальна системи планування.

1.5 Масове виробництво

Об'єктами планування при масовому виробництві виступають окремі деталі. складальні одиниці, окремі вироби. Масове виробництво характеризується стійким випуском обмеженої номенклатури виробів, великими обсягами випуску, високим рівнем безперервності та ритмічності виробничого процесу, широким застосуванням методів потоку. Це дозволяє застосовувати подетальну систему планування. Головним завданням оперативного планування в таких умовах є організація і забезпечення безперервного руху деталей і виробів за операціями виробничого потоку та виконанням цих операцій у встановленому ритмі роботи.

1.6 Потокове виробництво

Для планування потокового виробництва та розробки календарно-планових нормативів розраховується кількість робочих місць на лінії, що забезпечує виконання змінного й погодинного завдань щодо кожної операції. При даному типі виробництва використовуються такі подетальні системи оперативно-календарного планування:

1) за тактом потоку,

2) за термінами міжцехових подач,

3) за стандартними термінами міжцехових подач;

4) “на склад”.

При використанні системи за тактом потоку всім виробничим підрозділам планується єдиний такт випуску. При другій і третій системах цехам, що випускають продукцію,планується такт випуску, а всім іншим - розробляються плани-графіки, в яких вказуються терміни або розробляються стандартні плани-графіки подачі деталей і вузлів у складальний цех; система “на склад” може застосовуватись для планування роботи цехів, що виконують обробку деталей і заготівельні роботи. Основними календарно-плановими нормативами у масовому виробництві є такт і ритм роботи потокових ліній, кількість робочих місць та їхнє завантаження, розмір заділів. Для різних видів потокових ліній

розрахунки календарно-планових нормативів мають деяку специфіку, що випливає з особливостей ліній.

Вихідні дані

1. Назва деталі - вал;

2. Заготовка - сталь легована;

3. Вага виробу - 10,5 кг;

4. Ціна - 3700 грн./т;

5. Режим роботи - 2 зміни по 8 год.;

6. Регламентовані витрати часу - 9% від річного фонду часу;

7. Річна програма - 105000 шт.;

8. Вартість обладнання - 360 тис.грн.

Технологічний процес

№	Операції	Тпз	Час на операцію	Розряд робіт
			T шт.	T маш.
1	Токарна	14	12,5	3,8	3
2	Фрезерування шліців	36	18,4	13,6	4
3	Свердління отворів	10	3,4	2,45	3
4	Зенкерування отворів під кутом	10	3,7	0,75	3
5	Нарізання різьби	12	3,6	0,79	3



2. Розрахункова частина

2.1 Вибір, обгрунтування і характеристика типа виробництва. Форма організації виробництва на дільниці

Найпростішим методом визначення типу виробництва в залежності від ваги виробу і річної виробничої програми виробу по таблиці.

Таблиця 1. Вибір типу виробництва

Тип Виробництва	Кількість виробів за рік, шт.
	Вагою > 500 кг	Вагою 30-500 кг	Вагою до 30 кг
Масовий тип	> 1000	> 5000	> 50000
Багатосерійний	500-1000	500-50000	5000-50000
Серійний	100-300	200-500	500-5000
Дрібносерійний	5-100	10-200	100-500
Одиничний	До 5	до 10	до 100

За вихідними даними, вага виробу становить 10,5 кг, річна виробнича програма 105000 шт, отже тип виробництва є масовим.

Масове виробництво має такі особливості: вироби виготовляються у великих кількостях (6-10 тис. штук за місяць); застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструмент; робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип); робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції; технологічний процес розробляється детально; об'єктом планування, нормування, обліку є деталі, операції; робочі можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію; підготовка виробництва нових виробів вимагає найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку (автомобілі, радіоприймачі, телевізори, електробритви і т. п.)

Для масового виробництва характерна предметна форма організації виробництва. При предметній формі за кожною дільницею закріпляється виготовлення обмеженою номенклатури деталей, збірочних одиниць і іншої визначеною частини товару, при цьому виконуються різні операції технологічного процесу. Дільниці оснащуються устаткуванням різного виду. Дільниця несе повністю відповідальність за випуск, закріпленої за нею продукції, яку вона випускає. Прикладом такої побудови цехів можуть бути цехи шасі, кузовів на автомобільному заводі, свердлів на інструментальних заводах. При предметній формі кожна дільниця відповідає за якість виконання невід'ємних операцій, а цілих об'єктів. Предметна форма організації виробництва створює умови для поточних методів роботи, дозволяє розміщувати устаткування в послідовності, визначеної технологічним процесом. Предметна форма є більш ефективна, ніж технологічна.

2.2 Визначення розміру партії виробів (деталей)

Деталі виготовляються партіями. Партією деталей називають кількість однакових деталей, оброблюваних безперервно на робочому місці (в період від налагодження до переналагодження устаткування для виготовлення інших деталей).

І Величину партії розраховуємо за формулою:

п = И*а/Фд, шт. (1).

дe. N - річна виробнича програма, шт.;

а - нормативний запас деталей (виробів) на складі в днях, для масового виробництва - 2-3 дня;

І Фд - число робочих днів за рік.

п= 105000*2/250 = 840 шт.



Змінна виробітка:

Взм = N/ Фд*Кзм, шт.

де, Кзм - кількість робочих змін за добу (за день)

Вам = 105000/250*2 = 210 шт.

Розмір партії являється більшим від змінної виробітку.

2.3 Розрахунок тривалості циклу партії деталей

Паралельно-послідовний вид руху поєднує в собі певною мірою переваги послідовного і паралельного видів руху виробів у виробництві. Він характеризується такими умовами: вироби передаються від одного робочого місця до іншого частинами партії, частини партії вибираються таким чином,щоб устаткування в межах обробки партії деталей не простоювало і щоб цикл обробки партії виробів був якомога коротшим. Тривалість циклу при цьому дещо більша, ніж при послідовному зате устаткування в межах обробки партії деталей не простоює і відпала необхідність в організації паралельних робочих місць. Послідовно-паралельний рух найчастіше застосовують у серійному виробництві Ще одна особливість послідовно-паралельного виду руху полягає в тому, що якщо цикл обробки партії виробів скоротливо при переході від і послідовного до послідовно-паралельного за рахунок часу пролужування, то всередині цього виду руху можна скоротити цикл за рахунок перерозподілу часу між більшими tб та меншими tM операціями.

При паралельно-послідовному (змішаному)



Тпар-посл=?з+n*tкінц; XB. (3)

де 3 - зміщення операції по часу,хв., год.

Ткінц - остання операція техпроцесу Зміщення рахується по формулі (4)

3=n*t6-(n-l)*tм при умові tб>tM, tб=tпoпep

tM=tпослід

Якщо tnonep.?tnoсл, TO З=tnonep

3м1=12,5

3м2=55,2-6,8=48,4

3м3=3,4

3м4=11,1-7,2=3,9

Тпосл.-парал. 12,5+48,4+3,4+3,9+3,6*3=79 хв.

Тоді графік обчисленого методу руху виробів на дільниці буде мати вигляд:

2.4 Метоли організації виробництва на дільниці

Є такі методи організації виробництва на дільниці:

o одиничний;

o партіонний;

o потоковий;

o автоматичний;

За моїми вихідними даними і проведеними попередніми розрахунками, методом організації виробництва на даній дільниці є партіонний, який характеризується запуском у виробництво виробів і деталей партіями, які чергуються через визначені інтервали часу.

При партіонному методі основними показниками є:

Ш партія виробів (деталей) (див. розд. 2);

Ш кількість запусків партії в місяць або рік - це відношення місячної або річної програми виробів (деталей) до кількості їх в партії, позначається відношення літерою 3 і визначається:

3 = NMic.(Np)/n;

З = 105000/ 800* 12 = 10 запусків.

Ш період запуску - відношення тривалості місяцю (року) в календарних днях до кількості запусків, позначається літерою Пз і розраховується за формулою:

Пз = Фміс. (Фр)/ 3;

Пз = 31/10 = З дні

Ш тривалість виготовлення партії по любому із видів руху (див. розд. 3)

Тц. пар. = 5227/ 60*16 = 5 днів

Ш графік запуску-випуску деталей, який має вигляд:

2.5 Планування і організація трудових процесів

Трудові процеси - це сукупність дій виконавців по здійсненню виробничого процесу. Він включає технологічний процес, спостереження за роботою устаткування, обслуговування устаткування, підготовку до роботи.

Всі трудові процеси можуть бути:

v ручні;

v автоматизовані:

v механізовані;

v апаратурні.

Трудовий процес по виготовленню шестерні згідно з даними курсової роботи складається з таких операцій:

1. Зенкерування;

2. Притягнення шліцевого отвору;

3. Обточення зовнішнього діаметру;

4. Обточення внутрішнього діаметру;

5. Фрезерування зубів шестерні.

Основним елементом трудового процесу є робоче місце - це частина виробничої площі, де робочі або група робочих виконує трудові процеси за допомогою обладнання, технічної оснастки і інструменту.

Згідно даних курсової роботи, робоче місце є спеціальне, у закритому приміщенні, індивідуальне, механізоване, багатомашинне, постійне, двозмінне. Організація робочого місця - це розміщення на робочому місці обладнання, пристроїв, засобів, інструментів, матеріалів.

Основні вимоги до організації робочого місця такі: на робочому місці постійно повинно міститися усе необхідне для безперервної і високоякісної праці; на має бути нічого зайвого; робітник не повинен почуватися сковано при виконанні будь - якого необхідного трудовою руху і в той же час не робити зайвих рухів. В шафах, столах не повинно бути глибоких ящиків. Документи, інструменти повинні лежати в зоні досягнутої руки. Все, що береться правою кою треба класти справа, лівою - зліва. Засоби праці повинні мати постійне місце. У службовців на робочому місці повинна бути необхідна інформація у вигляді різних довідок, зведених нормативів, довідників, а також бути калькулятори, по можливості - комп'ютери. Стіл не повинен бути покритий чхлом. календарний планування партія витрати

1 Отже, організація робочого місця включає:

Загальні вимоги до планування робочого місця такі: розмір робочої зони повинен давати змогу без перешкод і зручно виконувати роботи; можливості травмування; устаткування має розміщуватися по змозі в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за ходом технологічного процесу; основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб був вільний доступ при його обслуговуванні; предмети постійного користування повинні перебувати у близькому до робочого стані; оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розташовуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини; предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.

* оснащення робочого місця - це забезпечення його всіма необхідними для виконання процесу праці засобами і предметами праці.

Залежно від роботи, яка виконується, типу і характеру виробництва, діючого технологічного процесу робоче місце оснащується та обладнується: основним технологічним устаткуванням; предметами праці; допоміжним (організаційним) устаткуванням та оснащенням (транспортне устаткування, виробничі меблі, пристрої та інструмент для догляду за знаряддями праці і робочим місцем, засоби сигналізації, зв'язку, освітлення, вентиляції).

Постійні елементи устаткування та оснащення робочого місця перебувають на робочому місці завжди, незалежно від роботи, яка виконується в кожний окремий період часу.

Тимчасові елементи устаткування робочого місця - це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи. їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування.

Важлива умова, яка забезпечує раціональний трудовий процес - розробка проектів організації робочих місць. Останнє здійснюється на основі типових проектів, нормативів і стандартів, які діють у галузі. Конкретизованим викладом проекту організації трудового процесу слугує карта організації праці на робочому місці. Це документ, виконання вимог якого обов'язкове. Карта визначає: вихідні дані, трудовий процес, робоче місце, обслуговування робочого місця, умови праці, норми витрат праці, вимоги витрат праці, вимоги до виконавця роботи, режим праці і відпочинку, загальні техніко-економічні показники.

Продуктивність праці на робочому місці залежить від порядку його обслуговування матеріалами, документами, завданням, інструментами, ремонтом, транспортом і іншим.

В масовому виробництві застосовується стандартна форма обслуговування, при якій робоче місце забезпечується попередчасно зробленому стандарт-плану.

На дільниці існує функціональний, технологічний, і кваліфікаційний розподіл праці.

Особливості розподілу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягають у значно більшій диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації працюючих. Праця обслуговуючого персоналу більш спеціалізована. Значення праці помічників основних робітників в масовому виробництві зростає.

Згідно з даними курсової роботи на одній операції запропонуємо багатоверстатне обслуговування, основною вимогою якого є:

Тмаш.> Труч.

Тмаш.- машинний час виконання операції, хв.;

Труч. - ручний час, хв..

Для цього спочатку розрахуємо Труч. для даних операцій:



Тр.1= 12,5-3,8 = 8,7 хв;

Тоді, розраховуємо кількість можливих оослусговуємих видів обладнання по формулі:

М = Тмаш/Труч + 1, шт.

Планування обладнання матиме вигляд:

2.6 Планування і організація технічного контролю на дільниці

Технічний контроль - це перевірка відповідності продукції і процесів, від яких залежить якість продукції відповідно Технічним вимогам (ТВ) або стандартним (СТ), які регламентуються кресленням, технологічними картами і іншими нормативними документами.

Продукція, яка відповідає технічній документації, рахується якісною, а яка не І відповідає, визначається дефектною або браком. Брак може бути виявлений на дільниці і поза її межами, а також у споживача під час експлуатації.

Основними завданнями технічного контролю є :

§ забезпечення випуску продукції, яка відповідає ТВ або СТ.;

§ виявлення і попередження браку;

§ розробка і застосування заходів, направлених на підвищення якості продукції.

До роботи з контролю якості продукції входять контроль технічної документації; контроль виготовлення продукції; прийомна продукції; контроль Забезпечення надійності продукції і рекламаційної роботи; контроль робіт із стандартизації; контроль стану і застосування засобів вимірювань і дотримання метрологічних правил; контроль роботи підприємства з усунення причин зникнення дефектів.

Основні вимоги раціональної організації технічного контролю такі:

1) Відповідність контролю рівню техніки, технології та організації основних виробничих процесів. В умовах швидкого впровадження у виробництво досягнень НТП відбувається постійне оновлення технічної основи виробництва і відповідних йому форм організації. Форми, методи і засоби технічного контролю продукції повинні відображати зміни в техніці та організації виробництва. Організація контролю в умовах механізованої праці та автоматичного виробництва буде різною. Якщо в першому випадку основна увага приділяється контролю виготовлення деталей, оснащенню контролерів відповідними технічними засобами, застосовується відсівний метод попереджувального контролю, то в умовах автоматичного виробництва контроль здійснюється вмонтованими регулюючими засобами в процесі виготовлення продукції, тобто має місце регулювання якості в ході технологічного процесу, і засоби контролю або підтримують оптимальні режими процесів, або автоматично відключають устаткування при появі дефекту.

Комплексність контролю. Ця вимога передбачає необхідність охоплення контролем всіх елементів виробничого процесу і всіх факторів, від яких залежить якість продукції в ході її виготовлення. В зв'язку з цим при організації контролю необхідно враховувати не лише техніко- організаційні. але й економічні фактори виробництва, а також групу соціальних факторів, які визначають необхідність проведення виховної роботи в трудових колективах.

3) Самостійність контролю. Ця вимога означає незалежність органів контролю від виробничого персоналу. Поглиблення і розвиток цієї вимоги відбувається шляхом створення контрольних органів в цехах і виробництвах, які підпорядковані заводському органові якості і надання прав заступника директора по якосді.

4) Економічність контролю. Вимога полягає у проведенні контролю з мінімальними витратами і передбачає необхідність економічної оптимізації при виборі засобів і методів контролю.

За охопленням стадій технологічному процесу технічний контроль поділяється на такі види:

§ вхідний або попередній контроль - профілактичний контроль матеріалів, заготовок і деталей до початку обробки і складання;

§ операційний або проміжний - це перевірка якості виконання операцій всередині заготівельної, обробної і складальної стадій, а також між суміжними стадіями;

§ приймальний або кінцевий контроль -- це найбільш відповідальні контрольні операції.

За методом виконання технічний контроль поділяється:

§ лабораторний аналіз - перевіряються елементи, від яких залежить якість виробу (хімічний склад, структура, твердість та інші);

§ вимірювальний або геометричний -- перевіряються розміри і геометричні елементи виробів;

§ візуальний контроль і технічний огляд -- виявляються дефекти шляхом зовнішнього огляду виробу, іноді за допомогою постих технічних засобів;

технологічні проби - беруться в додаток до лабораторного аналізу, ї коли необхідно встановити придатність матеріалу для даного виду обробки (проби на зварюваність, оброблюваність тощо);

§ контрольно-здавальні випробування -- перевіряються вихідні параметри готової продукції (продуктивність, точність, довговічність та ін.).

За місцем контролю:

§ стаціонарний контроль -- здійснюється на постійному спеціальному робочому місці контролера;

§ ковзний контроль - виконується періодично безпосередньо на робочих місцях при обробці або складанні крупно габаритних виробів.

За організаційною формою виявлення відхилень від технологічного процесу:

§ статистичний контроль - форма періодичного вибіркового контролю - активний спосіб профілактики браку;

§ інспекційний - повторний вибірковий контроль виробів з числа раніше прийнятих, а також спостерігання за роботою виробів в умовах експлуатації;

§ поточний контроль - різновидність попереджувального контролю шляхом систематичного обходу7* контролером закріплених за ним робочих місць.

На дільниці можуть діяти види контролю:

- суцільний контроль - перевіряються всі екземпляри партії виробів;

- статистичний контроль;

- вибірковий.

Згідно з даними курсової роботи більш підходящим є вибірковий контроль, і Цей вид контролю здійснюється над виробами у випадках: велика кількість однакових виробів і високої степені стабільної технології; після операцій, які не мають особливого значення для подальшого процесу; при методах контролю, які порушують вироби (розрив, ліквідація (дегустація) і ін...)

Отже, технічний контроль якості продукції - невід'ємна частина І Технологічного процесу на підприємстві.

2.7 Планування та організація транспортування виробів на дільниці

Внутрішньозаводський транспорт здійснює зв'язок між складами, цехами, шьницями, робочим місцем. Узгодження транспортних і виробничих процесів - це необхідна умова ритмічної роботи окремих цехів, дільниць. Його робота впливає на тривалість виробничого циклу, на витрати виробництва, тому дуже важливо правильно вибрати транспортні засоби, систему перевезення вантажів (маятникову, променеву або кільцеву), найбільш ефективно використати транспортну техніку. Вибір транспортних засобів повинен відповідати обсягу і характеру вантажопотоків, враховувати відстань перевезень, габарити і яшстивості вантажу. На вибір транспортних засобів впливають габаритні розміри виробу, його маса, річна програма, кількість обладнання, форми організації виробництва, види руху виробів, тип виробництва і багато інших факторів.

Найбільш розповсюдженим транспортом є конвеєри, ручні і електричні возики, рухомі стелажі, поворотні столи, рольганги, склізи, скати, жолоба та ін.

Конвеєри - це транспортні засоби неперервної дії. Вони можуть рельсові, пластинчасті, цепні, лен точні, підвісні з крюками, люльками, кошиками.

Без приводні транспортні засоби, ручні електричні возики, рухомі стелажі, поворотні столи, рольганги, склізи, скати, жолоба та інші - це спеціальний вид транспорту і виготовляється на підприємстві.

Транспортні засоби періодичної дії - це мостові крани, кран-балки, монорельси з тельферами. Вони застосовуються для великих і тяжких виробів.

Для покращення роботи транспорту пропонується використовувати наскрізний метод транспортування, при якому вантаж перемішується засобами міжцехового і внутрішньо-цехового транспорту без перевантаження, підбирати перевози мий вантаж таким чином, щоб було найбільше завантаження транспорту, а також механізовані і автоматизовані транспортні засоби, застосування раціональних маршрутів (маятникові, променеві, кільцеві), ліквідація зустрічних перевезень, створення ремонтної бази, перевід транспортних робочих на непряму відрядну систему оплати праці, закріплення їх за конкретними транспортними засобами.

Згідно з даними курсової роботи виробничою одиницею є деталь - ВАЛ, вага якої становить - 10,5 кг. Отже, як транспортний засіб слугуватиме - ручний возик, ціна якого становить 600 грн.

Для завозу і відвантаження деталей з дільниці використовуємо такий транспортний засіб, як 1 електрокара, ціна якої становить 2500 гривень.

2.8 Планування і організація персоналу і оплати праці на дільниці

Оплата праці - грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності праці.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової заробітної плати, які перебувають, приблизно, у співвідношенні: 70% - основна заробітна плата, 30% - додаткова.

Основна заробітна плата працівника визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Її розмір залежить від результатів роботи самого працівника.

Величина додаткової заробітної плати визначається кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премій, винагороди, заохочувальних виплат, а також у розмірах, що перевищують встановленні іншим законодавством.

За умов існування різних форм власності заробіток працівника все більше залежить від кінцевих результатів, доходів від діяльності самого підприємства, Тому його винагорода визначається не лише за кількістю затраченої праці, але й за розміром вкладеного у підприємство капіталу. Існують такі категорії працівників: керівники, спеціалісти, службовці, основні і допоміжні робітники, а також обслуговуючі робітники.

Розраховуємо основних робочих по формулі:

Чосн. = ? tшт.*Np./Фкop.*Kв., осіб



де,

1 - кількість операцій по виготовленню виробів (деталей);

Np - річна програма, шт..;

Фкор. - корисний фонд часу роботи'одного робочого (в середньому - 1952 год);

Кв. - коефіцієнт виконання норм часу, в проекті Кв.=1 Отже,

Чосн. = 41,6*105000/1952*60 = 37 осіб

Допоміжного робочого приймаємо одного контролера (5-го розряду).

З керівників дільницею приймаємо виробничого майстра з місячною ставкою 1050 грн.

Розраховуємо продуктивність праці на одного основного робочого:

ПП = ? tшт.*Np./ Чосн.р., нормо години/особа (10)

Тоді,

ПП = 41,6* 105000/37*60 = 1968 нормогодини/особа

Фактори зростання продуктивність праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивність праці.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивність праці можна поділити на дві групи:

* ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності;

* ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання.

За змістом фактори продуктивність праці можна поділити на три групи:

Ш соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

Ш матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

Ш організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

За сферою виникнення і дії факторів зростання продуктивність праці поділяються на:

v внутрішньовиробничі, що виникають під дією безпосередньо діють на рівні підприємства і організації;

v галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення корпоративних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництва на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

v регіональні, характерні даного регіону;

v загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивність праці в усій країні.

Розраховуємо річну оплату праці для основних робочих контролера і виробничого майстра. Для основних робочих знайдемо по кожній операції відрядну розцінку і загальну на виріб (деталь):

Рзаг. = Рвід., грн.

Рвід = tшт.*Стар.*Тфк./60, грн.

де,

Стар.І - тарифно-кваліфікаційна ставка І розряду;

Тфк - тарифно-кваліфікаційний коефіцієнт відповідного розряду.

Перша операція:

Рвід.1 = 12,5*6,66*1,2/60 =1,66 грн;

Друга операція:



Рвід.2 = 18,4*6,66*1,35/60 = 2,75 грн;

Третя операція:

Рвід.3 = 3,4*6,66* 1,2/60 = 0,45 грн;