Інфляція як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

інфляція стримування економічний

Вступ

Розділ 1. Інфляція як економічна категорія

1.1 Поняття інфляції, її основні причин

1.2 Основні форми, види та типи інфляції

Розділ 2. Соціально-економічні наслідки інфляції

Розділ 3. Інфляційні процеси в Україні: етапи, особливості, наслідки, засоби стримування в сучасних умовах

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

ВСТУП

З переходом до ринкових форм господарювання в Україні особливого значення набуває державна політика, реалізація якої спрямована на досягнення стабілізації макроекономічних параметрів економічного зростання.

Одним із найважливіших макроекономічних чинників, які, з одного боку, мають надзвичайний вплив на стан економіки будь-якої країни, а з іншого - виступають своєрідним індикатором рівноважного стану економіки, є інфляція. Оскільки інфляція є складним багатофакторним явищем, доцільно досліджувати не тільки рівень та динаміку споживчих цін безпосередньо, а й інфляційні процеси загалом, ураховуючи також час, вплив інших економічних факторів, інфляційні очікування тощо. У перехідних економіках інфляційним процесам притаманні певні особливості їхнього протікання, тому вони потребують принципово нових підходів щодо управління ними у взаємозв'язку з факторами економічного зростанням та рівнем зайнятості.

Україна, набувши незалежності, проходить свій шлях у будуванні ринкової економіки, що, безперечно, викликає необхідність розгляду сукупності економічних параметрів, які обумовлюють специфічний характер протікання інфляційних процесів та можливість управління ними, пристосування до них та їхнього стримування [19, с. 69].

Окремі аспекти цієї багатогранної проблеми були і є предметом наукових досліджень багатьох українських учених-економістів, зокрема А. Гальчинського, В. Гейця, О. Дзюблюка, М. Звєрякова, С. Корабліна, Н. Костіної, О. Мельника, В. Найдьонова, О. Петрика, О. Редькіна, М. Савлука, О. Черняківського та інших.

Серед учених близького зарубіжжя заслуговують уваги праці Л. Абалкіна, Л. Красавіної, О. Лаврушина, С. Лушина, С. Меншикова, В. Новожилова та інших відомих економістів [21, с. 11].

Незважаючи на велику кількість фахових досліджень, спрямованих на вирішення проблеми регулювання інфляції в Україні, питання стосовно стримування інфляційних процесів і розробки конкретних заходів антиінфляційної політики залишається актуальним і остаточно не вирішеним.

Метою курсової роботи є систематизація закономірностей виникнення інфляційних процесів та розробка теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій щодо стримування інфляції в Україні.

Реалізація поставленої мети обумовила наступні завдання дослідження:

- визначити основні теоретичні засади щодо сутності інфляційних процесів та їх впливу на економіку країни;

- класифікувати фактори, які безпосередньо або опосередковано впливають на рівень інфляції та характер протікання інфляційних процесів;

- проаналізувати особливості інфляційних процесів в Україні у період економічних трансформацій;

- визначити етапи, наслідки інфляції та заходи проведення антиінфляційної політики в Україні.

Об'єктом дослідження обрано інфляційні процеси та закономірності їх протікання в Україні.

Предметом дослідження є інфляція в Україні, її особливості, наслідки та шляхи стримування.

Джерельною базою курсової роботи є наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі та нормативні документи, статистичні матеріали, інтернет-ресурси, в яких окреслена проблема інфляції.

Тенденції й особливості розвитку інфляційних процесів в Україні виявлені з використанням методів аналізу та синтезу, наукової абстракції, а також логічного та історичного дослідження.

Мета та завдання курсової роботи обумовили її структуру. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ІНФЛЯЦІЯ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1 Поняття інфляції, її основні причини

Однією з економічних хвороб ХХ ст. є інфляція. Цей термін походить від латинського слова «inflatio», що в перекладі означає «здуття, набухання». Ознаки інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів. Як правило, інфляційні процеси були безпосередньо пов'язані з війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зумовлювало шокові зміни в чисельності населення [1, с. 232].

Але поява самого терміна «інфляція», як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.

Сьогодні під інфляцією розуміється знецінення грошей, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілу низку запитань:

1. Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції?

2. Чи за будь-яких темпів зростання цін виникає інфляція?

3. Чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція тощо?

Уже сам перелік поставлених запитань свідчить про те, що інфляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, це складніше соціально-економічне явище. Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через так звані «примусові» заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий «інфляційний завіс», під тиском якого держава планово підвищує ціни, як це неодноразово було в СРСР. Слід також зазначити, що далеко не всяке зростання цін є інфляційним. Якщо, наприклад, ціни на одні групи товарів чи послуг зростають і досить суттєво, але на інші групи -- зменшуються, так що загальний рівень цін не змінюється, то таке зростання цін не є інфляційним. Зростання цін, зумовлене поліпшенням якості продукції, намаганнями позитивного впливу на стан довкілля (що вимагає зростання витрат), зміною соціальних пріоритетів тощо також не є інфляційним.

Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених вище запитань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має.

Не зовсім коректно називати інфляцією і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Ще більш складним і дискусійним є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні грошового ринку паперовими грошима, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

Проте деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а збільшення пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції [3, с. 250].

Для глибшого розуміння сутності інфляції доцільно розглянути закономірності або стадії інфляційного процесу.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи зберігання. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони певний час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками :

- у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти

їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

- одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

- виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

- знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили з сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси [12, с. 214] .

Узагальнивши все вище сказане, можна зробити висновок про те, що інфляція - це знецінення грошової одиниці, зменшення її купівельної спроможності; підвищення загального рівня цін в країні, що виникає у зв'язку з тривалим дисбалансом на більшості ринків на користь попиту; перевищення кількості грошових одиниць в обігу над сумою товарних цін.

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у проблемі інфляції. Це можна пояснити не тільки значною множинністю чинників, що спричинюють тиск на ціни, а й досить складними і різнонапрямленими соціально-економічними і політичними наслідками інфляції.

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. Фішера»:

(1.1.1)

де - маса грошей в обігу;

- середня швидкість обігу грошей;

- кількість товарів та послуг, представлених на ринку;

- середній рівень цін на товари і послуги.

Середній рівень цін за цією формулою матиме вигляд:

(1.1.2)

З формули видно, що зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (), прискоренням обігу грошей () і скороченням фізичного обсягу виробництва (). З огляду на те, що швидкість грошей є відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення маси грошей, зменшення обсягу виробництва чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання визначається більш об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання . Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.

Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії, якої дотримуються представники монетаристської школи. Найвідоміший представник сучасного монетаризму М. Фрідман стверджує, що основним чинником формування інфляції є збільшення грошової маси, тому причини її виникнення треба шукати у сфері обігу [5, с. 501].

Однак не всі підтримують таку думку. У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляції є перевищення попиту над пропозицією грошей (тобто надмірний попит на гроші відносно пропозиції товарної маси). Пізніше в умовах відсутності надмірного попиту кейнсіанська ідея була доповнена і розвинута теорією інфляції витрат. Сутність цієї теорії полягає в тому, що підприємці для покриття своїх зростаючих витрат намагаються весь час продати свою продукцію за вищою ціною [12, с. 221].

Отже, з рівняння І. Фішера видно, що інфляція є результатом порушення економічної рівноваги (), яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

- значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

- надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

- мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

- збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

- випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.) [2, с. 441].

Отже, незважаючи на те, що інфляцію в різних країнах вчені розуміють по-різному, її слід розглядати як наслідок внутрішніх і зовнішніх причин

1.2 Основні форми, види та типи інфляції

У сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість класифікацій видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду, не завжди виділяють загальну ознаку, за якою об'єднуються в єдину групу види інфляції, або роблять це без наукового обґрунтування, В таких випадках інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками :

- за ступенем прогнозування;

- залежно від типу економічної системи;

- за темпами знецінення грошей;

- за чинниками, що спричиняють інфляційний процес [14, с. 463].

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів, тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Для неочікуваної інфляції характерний раптовий стрибок цін, зумовлений збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, а товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

Залежно від типу економічної системи розрізняють приховану та відкриту інфляцію.

Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи «прихованої інфляції». Такий стан відомий населенню постсоціалістичних країн.

Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує «тіньову» економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що спрямовані на офіційно-регульованому рівні ціни стрімко зростають на так званому «чорному» ринку. Власне, динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції [8, с. 161] .

У процесі розгляду інфляції як системного утворення важливим є вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на повзучу, галопуючу та гіперінфляцію.

Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних наслідків, маловідчутна для економічних агентів. Вона не тільки не має в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється державою, тому суспільство не лише легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися нею для досягнення своїх поточних цілей.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з-під контролю та стає важко передбачуваною. Суб'єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати товари за національну валюту, яка поступово втрачає свою купівельну спроможність, а стараються переходити на бартерні операції або на продаж товарів за іноземну валюту. Тобто в умовах галопуючої інфляції гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково перестають виконувати одну з основних функцій - засіб обігу.

Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, оскільки економічна та фінансова криза ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, і як результат цього економічного процесу настають «емісійні шоки». Це призводить до того, що галопуюча інфляція перетворюється у гіперінфляцію.

Гіперінфляція характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці, викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає різновид «гарячих» грошей - грошей, що втрачають свої основні функції (функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів грошового обігу. Через це держава випускає в обіг купюри все вищих номіналів.

Через високі темпи росту інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно знижується у зв'язку зі швидким знеціненням податків та інших надходжень до державної скарбниці, а також одночасним зростанням видаткової частини. Тому держава змушена весь час проводити все нову і нову емісію, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зводити до мінімуму свої витрати, передусім на соціальні потреби, що у свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії гіперінфляції зростання емісії стає вже не тільки фінансово невигідним, а й соціально небезпечним.

У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять 1000 і більше процентів за рік [9, с. 183].

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко виокремити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм виділяють лише два види інфляції: інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників. Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни - з боку пропозиції чи з боку попиту.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією; якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки «інфляція попиту» відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та соціальних революцій, природних катаклізмів. Як стверджує видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії «інфляції попиту», цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей, а така ситуація в «зрілій» ринковій економіці може виникнути лише за надзвичайних обставин.

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшити грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже, і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що за попереднього попиту теж підштовхуватиме ціни вгору.

На перший погляд складається враження, що інфляція витрат розвивається цілком самостійно відносно інфляції попиту. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки [12, с. 236].

Узагальнюючи все вище сказане, можна зробити висновок про те, що інфляція - це надзвичайно складне соціально економічне явище, що виявляється в тривалому і швидкому знеціненні грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Основною формою інфляції є тривале і швидке зростання цін, її додатковими формами є тривалий дефіцит товарів і послуг та девальвація національних грошей. сучасні економісти розглядають інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. До найважливіших причин інфляції можна віднести наступні: порушення пропорцій суспільного виробництва, надмірна емісія паперових грошей, дефіцит державного бюджету, мілітаризація економіки, недосконалість податкової системи, значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу, монополізація виробництва, зовнішньоекономічні фактори.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

Інфляція - це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками. Саме через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція має такі наслідки:

по-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги;

по-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю, адже із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність заощаджень зменшується.

по-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві [35, с. 272].

Проте за певних умов інфляція вигідна окремим суб'єктам ринку. Так, держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки. Економічна наука вважає, що інфляція є своєрідним податком, яким держава шляхом емісії нічим не забезпечених грошей додатково обкладає доходи населення, тобто держава оподатковує все населення емісійним податком. Він дозволяє державі одержати необхідні кошти швидше, ніж, наприклад, при введенні нових податків або збільшенні державного боргу. Порівняно з традиційними методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних громадян та ще й зменшувати при цьому свої витрати. Ще Дж. М. Кейнс писав, що «тривалим процесом інфляції уряди можуть таємно і непомітно конфіскувати значну частину багатства своїх громадян» [12, с. 242].Справа в тому, що введення нових податків або їх підвищення викликає опір основної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситуація і з державними позиками, де, як правило, діє добровільний принцип підписки. А додаткова емісія не пов'язана з цими чинниками, тому саме вона стає способом практично безкоштовного вилучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція приносить і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін.

Серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції. Це обумовлено тим, що витрати на виробництво продукції в умовах інфляції зменшуються. Головним чином, це має місце внаслідок того, що реальна заробітна плата найманих робітників знижується. Це дає можливість експортерам знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку.

До числа тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, належать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам, оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично постійна. Виграш цієї частини підприємців та власників досягається, головним чином, за рахунок перерозподілу прибутку, викликаного інфляцією.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян. У числі тих, хто найбільш потерпає від інфляції, насамперед, найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюючих в умовах інфляції втрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції [34, с. 17].

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Спочатку, зокрема на стадії повзучої інфляції, остання забезпечує тимчасове

стимулювання розвитку виробництва завдяки тому, що держава шляхом дефіцитного фінансування розширює свої замовлення підприємствам, допомагає їм у поновленні основного капіталу, у створенні соціально-економічної інфраструктури тощо. Водночас виникає особлива економічна ситуація, в якій, з одного боку, зростає попит на інфляційне фінансування, а з іншого - притупляється відчуття небезпеки надмірного насичення обороту грошовими коштами, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку, якщо її своєчасно не зупинити.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорційності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі із швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу. Технічному регресу сприяє також те, що в період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках при абсолютному скороченні особистого споживання.

Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків. У сферу спекулятивної торгівлі відволікається також значна частина робочої сили, що також стримує розвиток виробництва. Гонитва за спекулятивною наживою призводить до значних нераціональних перевезень товарів, внаслідок чого дезорганізується виробництво, зростають витрати обігу [2, с. 456].

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв'язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. Ті економічні суб'єкти, які спромоглися ціни на свої товари підвищити якнайбільше, у тому числі й спекулятивним шляхом, одержані надприбутки вміщують переважно в реальні цінності - земельні ділянки, золото, картини, ювелірні прикраси, будівлі тощо. Одночасно зменшують свої традиційні витрати, насамперед виробничого призначення, які пов'язані з підвищеним ризиком при знеціненні грошей [5, с. 538].

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Власники грошових коштів не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних втрат. Якщо ж банки збільшуватимуть депозитний процент, то це неминуче призведе до подорожчання банківських позичок, наслідком чого буде скорочення попиту на них та подальше підвищення цін підприємцями з метою компенсацій своїх додаткових витрат на оплату процентів. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати свою продукцію з відстрочкою платежу.

Інфляція, особливо на галопуючій та гіпервисокій стадіях, сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Прагнення економічних суб'єктів швидше позбавитися «гарячих» грошей прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. У власників товарів поступово знижується бажання реалізовувати їх за знеціненні гроші, і вони переходять на бартерні операції чи продають їх за іноземну валюту. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв'язків, уповільнює товарооборот та викликає додаткові витрати обігу.

У міру поглиблення інфляції, особливо на гіпервисокій стадії, виникає «голод» на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром. Створюється ситуація, коли за наявності в обігу великої маси зайвих грошей усі економічні суб'єкти відчувають недостачу платіжних засобів (грошовий «голод»). Поступово цей «голод» поширюється і на оборот грошового капіталу, внаслідок чого у дедалі більшої частини підприємств посилюється недостача основного й оборотного капіталу. Розвивається глибока криза неплатежів. Це пояснюється тим, що випереджаюче знецінення грошей порівняно зі збільшенням їх емісії призводить до зменшення реальної цінності грошової маси в обігу [12, с. 249].

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Реальна вартість усієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому держава змушена весь час використовувати друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у країні. На певній стадії інфляції подальше зростання емісії стає фінансово невигідним і соціально небезпечним [24, с.14].

Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами.

Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку [12, с. 269].

Отже, інфляція може мати тяжкі економічні і соціальні наслідки. Інфляція призводить до гальмування розвитку національної економіки, посилює диспропорції в наіональній економіці, передовсім між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання; порушує нормальні господарські зв'язки; підриває стимули до підвищення ефективності вітчизняного виробництва, його зростання на базі науково-технічного прогресу; посилює ризик, пов'язаний з новими інвестиціями; послаблює мотивацію до високопродуктивної праці; призводить до кризи фінансово-кредитної системи; зумовлює зростання кількості безробітних; активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, злочинність. Але найбільш від інфляції страждає населення країни, адже вона призводить до зростання вартості життя і падіння життєвого рівня. У переважної частини трудящих зменшуються реальні доходи, знецінюються трудові заощадження. Найбільше інфляція зачіпає інтереси тих, хто одержує грошові доходи в постійних розмірах: пенсії, стипендії тощо. У суспільстві відбувається економічно невиправданий перерозподіл національного доходу, що призводить до збагачення невеликої групки людей, але переважна більшість громадян країни стає бідними. І як наслідок всіх цих явищ і процесів виникає загострення соціальних протиріч у суспільстві, які проявляються у страйках, зміні урядів тощо. Тому активна боротьба з інфляцією є необхідною умовою соціально-економічного розвитку.

РОЗДІЛ 3. ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ: ЕТАПИ, ОСОБЛИВОСТІ, НАСЛІДКИ, ЗАСОБИ СТРИМУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Проблема інфляції має для України не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Українська дійсність дала багатий інфляційний матеріал, на базі якого можна перевірити та уточнити розглянуті в попередніх розділах теоретичні положення щодо сутності, форм прояву, причин та наслідків інфляції, а також виявити особливості перебігу інфляційного процесу в наших специфічних умовах.

Перші роки становлення незалежної України супроводжувалися значними економічними труднощами, головною причиною яких був перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. Саме соціально-економічне оновлення нашої Батьківщини і викликала низку об'єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція [13, с. 245].

Динаміка інфляційного процесу в Україні в 1991 - 2001 рр. представлена в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Розвиток інфляційного процесу в Україні в 1991 - 2001 рр. [16, с. 66]

Рік	Темпи зростання роздрібних цін,%	Темпи зростання маси грошей (М3),%	Відношення (2 : 3),%
1	2	3	4
1991	390,0	240,0	162,5
1992	2100,0	1100,0	191,0
1993	10256,0	1930,0	531,0
1994	501,0	700,0	71,6
1995	282,0	213,0	132,4
1996	140,0	135,0	103,5
1997	110,0	134,0	82,2
1998	120,0	125,0	96,0
1999	119,0	141,0	84,5
2000	126,0	145,0	86,7
2001	106,0	142,0	74,7

З наведених даних у таблиці видно,що в 1991 - 1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного періоду найвищою інфляція була в 1992 р. - 2609,0%, що майже в 4 рази нижче, ніж в Україні в 1993 р. У Білорусі найвища інфляція в цей період була в 1994 р. - 2321%, що в 4,4 разу нижче, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорд» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. - 3389,6%, Перу в 1990 р. - 7481,6%, Заїр у 1992 р. - 3860%.

Таку високу гіперінфляцію в Україні в 1991 - 1993 рр. викликали наступні причини:

- Україна дістала в спадок від СРСР високозатратну, неефективну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмірно високою питомою вагою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що спровокувало зростання бюджетного дефіциту, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей;

- обвал «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю споживчих товарів. Обвал став наслідком лібералізації цін в 1991 - 1992 pp., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період

більше ніж у 2 рази;

- суттєвим чинником інфляції в країні стало й те, що Росія без будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них - активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та камінням й іншими активами. Якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє законне право на частину цього спільного майна, інфляція в цих республіках була б значно меншою;

- суттєвою причиною, що обумовила розвиток інфляційної спіралі, стало підвищення цін на російські енергоносії. Досить сказати, що тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У зв'язку з цим Україна, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів і насамперед нафти й газу, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан;

- гіперінфляційні процеси спричинила і надто ліберальна монетарна політика, яку проводили уряд та центральний банк України. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс у двічі і становив 29% від ВВП. Органи монетарної політики, насамперед НБУ, без особливого супротиву монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджетних потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для нього ще недоступними. Піти ж на скорочення бюджетних витрат заради оздоровлення грошей у владних структур не вистачило ні політичної волі, ні глибокого розуміння серйозної загрози майбутньому України від гіпервисокої інфляції [23, с. 34].

Таким чином, можна констатувати, що в Україні гіперінфляційні процеси була викликані низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму призвело до дуже тяжких наслідків.

Влітку 1994 року Президент Л.Кучма проголосив стратегію економічних перетворень: звільнення цін, обмеження дефіциту бюджету, введення суворої монетарної політики. Така політика сповільнила зростання зарплати, запроваджувалися фіксовані ціни на значну кількість товарів, вводилося адміністративне регулювання на валютному ринку. Це пригасило зростання цін, але спричинило падіння обсягів виробництва уже в лібералізованій економіці. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли Національному банку України сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс карбованця. Це дало змогу здійснити грошову реформу [16, с. 69].

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка мала на меті:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Розпочалася реформа в січні 1992р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

- перший етап (січень - листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

- другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

- третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці - гривні [12, с. 275].

Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей. Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.

Введення нової грошової одиниці і фіксація обмінного курсу на рівні приблизно 1,8 грн. за 1 долар дозволили тимчасового знизити інфляційні очікування. Як наслідок, в 1997 році рівень інфляції склав 10%.

В 1998 році в Росії мала місце фінансова криза, яка негативно позначилась на економічній ситуації в Україні. Від північного сусіда нашій економіці передалося знецінення валюти, що підвищило ціни на енергоносії і прискорило темп інфляції, який у 1998 році становив 20%.

Паливна криза в Україні в середині 1999 року, а також неврожай у сільському господарстві спричинили стрибок цін на енергоносії та продукти харчування. Як наслідок, темп інфляції зріс до 25%.

З 1998 по 2000 рік рівень інфляції в економіці України починає зростати, а в 2001 році спостерігається її уповільнення. Це є неодмінною заслугою уряду, який в 1999 році очолив В.Ющенко. За цей період в Україні зберігалась стабільність на валютному ринку, знижувалось коливання курсу гривні, збільшився рівень золотовалютних резервів НБУ. Рівень інфляції за цей час склав 4,3% замість прогнозованих 7,8%. Індекс споживчих цін становив усього 2,6%, що в 3 рази менше за відповідний показник 2000 року. Реальні доходи громадян за січень - квітень 2001 року виросли на 7,5%. Починаючи з травня 2001 року до листопада 2002 року, інфляція склала 6,1% [22, с. 18].

Новий етап прискорення світового економічного зростання і, як наслідок, зростання світових цін на товари (головним чином цін на чорні метали, що складали 30 - 35% сумарних доходів від експорту України) створили сприятливі умови для вливання іноземної валюти на український ринок в 2003 - 2004 роках. Позитивне сальдо торгівельного балансу в поєднанні з фіксованим обмінним курсом призвело до зростання золотовалютних резервів і паралельно збільшило кількість готівкових обігових коштів.

З 2005 року сальдо поточного рахунку почало погіршуватись, рівень інфляції зріс до 10,3%, але після Помаранчевої революції відбувся суттєвий приплив капіталу, який компенсував дисбаланс поточного рахунку [15, с. 53].

З 1 січня 2006 року уряд Росії зупинив постачання газу в Україну. Через 2 дні обидві сторонни підписали договір, згідно з яким ціна газу, що постачався в Україну, збільшилась майже вдвічі. Це стало причиною підвищення цін на енергоресурси і житлово-комунальні послуги в 2,5 - 3,5 рази. І як наслідок, інфляція перевищила прогнозовані державним бюджетом 2006 року показники.

2007 рік Україна закінчила на високій інфляційній ноті. Темпи зростання споживчих цін були найвищими з 2000 року. «Інфляційний сплеск» 2006 - 2007 рр. вивів траєкторію руху споживчих цін на рівень 16,6%.

Світова криза 2008 - 2009 років сильно вдарила по економіці України: ВВП скоротився на 14,8%, середньозважений річний обмінний курс виріс з 5,27 грн. за 1 долар США до 7,79 грн. і перетинав позначку в 10 грн. за 1 долар США на піку кризи.

У 2008 році Україна була європейським лідером за рівнем інфляції, який склав 22,3%. У першому півріччі це пояснювалося зовнішніми чинниками, адже зміцнювалася загальносвітова тенденція до зростання цін на енергоносії та продовольство. Водночас восени інфляційна ситуація на споживчому ринку в Україні розвивалась всупереч світовим тенденціям. За осінь інфляція в Україні зросла на 4,3%, тоді як у світі стрімко знизилася: у США сталось рекордне з 1947 р. зниження інфляції; в Єврозоні інфляція знизилась найбільше за час євро (з 1999 р.); у Великобританії інфляція знизилась найбільше за останні 15 років; у Китаї інфляція знизилась вдвічі; у Росії осіння інфляція була у 1,5 рази нижчою, ніж в Україні. Очевидно, що чинники гальмування інфляції, які у другому півріччі 2008 року спрацювали у світовій економіці, в Україні не діяли [29, с. 60].

Рівень інфляції у 2009 р. становив 12,3%. 2009 рік запам'ятався багатьом громадянам як рік рекордного зростання цін на товари та послуги, зокрема ціни на продукти харчування виросли на 10,9%. Найбільше (в 1,8 рази) подорожчав цукор. Алкогольні напої та тютюнові вироби стали дорожчими на 38,4%. Ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли на 8,2%.

Уперше після 2004 року інфляція зменшилася до рівня однозначного числа - 9,1% за 2010 рік. На зниження інфляції працювали стабільність грошового і валютного ринків, відновлення ефективної роботи банків, а також виважена процентна та кредитна політика Національного банку України [18, с. 89].

Вже на початку 2011 року тодішній голова уряду України заявив, що Україна особливо схильна до ризику зростання інфляції, який з'явився через істотне подорожчання продовольчих товарів в усьому світі, оскільки в країні немає спеціального комплексу складів і систем забезпечення для того, щоб зберігати старі запаси продуктів, а також немає потужної системи оптових розпродажів. У 2011 році інфляція склала 4,6%.

Після закінчення Євро 2012 в Україні спостерігалося зростання ВВП. Але також існувало багато прогнозів щодо зростання рівня інфляції. Підбивши підсумки 2012 року можна сказати одне, що багато з прогнозів не справдилися, адже Україна завершила 2012 рік з дефляцією 0,2 %. Зниження споживчих цін за підсумками року було зафіксоване вперше з 2002 року.

Динаміку індексу споживчих цін у 2012 році можна простежити на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Динаміка індексу споживчих цін у 2012 році [32, с. 137]

Розглянувши динаміку індексу споживчих цін за 2012 рік на графіку, можна побачити, що найбільший показник був у березні. Причиною підвищення цін було підвищення вартості нафти на світових товарних ринках, сезонний фактор, а також високою продовольчою інфляцією на світових ринках.

У вересні спостерігалася невелика інфляція, яка була забезпечена подорожчанням пального та освітніх послуг. Усупереч очікуванням експертів, різкого цінового стрибка не відбулося, оскільки вартість харчових продуктів, згідно з урядовими підрахунками, надалі знижується - у вересні ще на 0,1 %. За грудень 2012 року інфляція становила 0,2 %, але в цілому за рік індекс споживчих цін уперше за останні десять років знизився на 0,2 %. Це зумовлено впливом високої пропозиції продовольчих товарів та зниженням цін на їх значну групу, зокрема плодово-овочеву продукцію (22,5 %), цукор (16,8 %), яйця (19,7 %) й іншу. Таке здешевлення викликане як досить високим врожаєм 2012 року, так і значним покращенням інфраструктури із зберігання та реалізації продуктів харчування.

З одного боку зниження інфляції можна зараховувати як прогрес, але з іншого, як зазначають деякі економісти,- дефляція шкодить динаміці української економіки більшою мірою, ніж інфляція, насамперед через зниження ділової активності [33, с. 217].