Методи управління дебіторською і кредиторською заборгованістю

? аналіз фінансового стану підприємства;

? аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Метою такого аналізу є оцінка фінансового стану підприємства і його динаміки розвитку.[36,с.250].

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати за своїми поточними зобов'язаннями. Проведемо аналіз підприємства за трьома показниками ліквідності:

1.1. Коефіцієнт поточної загальної ліквідності (Кл)

1.2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш.л.)

1.3.Коефіцієнт абсолютної ліквідності(Ка.л.).

Перший показник розраховується за формулою:

Кл = Ао / Зп, (2.2)

де Ао? оборотні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з коротко- термінових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Другий показник розраховується за формулою:

Кш.л.= Ао-Зт / Зп, (2.3)

де Ао? оборотні активи,

Зт ? запаси товарів,

Зп - поточні зобов'язання

Третій показник розраховується за формулою:

Ка.л.= Гк+Фп / Зп, (2.4)

де Гк ? грошові кошти,

Фп ? поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні зобов'язання.

З проведених розрахунків бачимо коефіцієнти ліквідності (поточної, швидкої, абсолютної) перебувають у межах норми свідчать про те, що підприємство є платоспроможним за поточними зобов`язаннями, тобто здатним відповідати за короткостроковими зобов'язаннями різними частинами ліквідних активів. З даних розрахунків видно, що найкращі показники ліквідності є у 2007 році, найгірші у 2008році і позитивний ріст у 2009році, хоча показник швидкої ліквідності ледве у межах норми ? це свідчить про те, що основу оборотних активів становлять залишки товарів на складі і готової продукції які стримують швидку ліквідність підприємства.

2. Аналіз рентабельності. Показники цієї групи служать для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підприємство. Тут абстрагуються від конкретних видів активів, і аналізують рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу. Види прибутків, які відображаються у розділі 1 звіту про фінансові витрати, є найбільш загальними показниками прибутковості підприємства і характеризують їх абсолютну величину. Проте при проведенні фінансового аналізу важливо знати, наскільки ефективно (прибутково) використовувалися всі засоби, що забезпечили отримання конкретного доходу. Для ефективного комплексного вимірювання прибутковості використовується система відносних показників (коефіцієнтів), визначення яких базується на співвідношенні окремих статей фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку .[45,с.38].

Проведемо аналіз підприємства за чотирма показниками рентабельності:

1.1. Коефіцієнт рівня рентабельності продажу (реалізації) (Рр)

1.2. Коефіцієнт рівня рентабельності активів (Ра)

1.3. Коефіцієнт рівня рентабельності власного капіталу (Рк)

1.4. Коефіцієнт рівня рентабельності продукції (Рп)

Перший показник розраховується за формулою:

Рр = Пч / Вч, (2.5)

де Пч ? чистий прибуток,

Вч - чиста виручка від реалізації продукції

Другий показник розраховується за формулою:

Ра = Пч / Ас, (2.6)



де Пч ? чистий прибуток,

Ас - середня вартість активів.

Третій показник розраховується за формулою:

Рк = Пч / Вч, (2.7)

де Пч ? чистий прибуток,

Вч - середня вартість власного капіталу.

Четвертий показник розраховується за формулою:

Рп = По/ Ср, (2.8)

де По ? прибуток від операційної діяльності,

Ср - собівартість реалізованої продукції.

Використовуючи дані додатків 1-6 розрахуємо показники ліквідності ТзОВ ??.

Показники рентабельності ТзОВ ? за 2007-2009рр.

Показники рентабельності за всіма видами зменшилися, що свідчить про неефективне використання ресурсів підприємства i зменшення його загальної рентабельності. Найкращі показники були у 2007 році, у 2008 році відбулося значне погіршення ? це відбулося внаслідок значного збільшення операційних витрат в порівнянні з попереднім роком на 46% та фінансових витрат на 77%. Хоча чистий дохід від реалізації товарів(послуг) у 2008 році зріс на 27 % у порівнянні з 2007 роком, але це не позначилося рентабельності продажу (реалізації). У 2009 році показники рентабельності порівняно з 2008 роком зросли, але не досягнули рівня 2007року. Ріст рентабельності у 2009 році відбувся внаслідок росту чистого доходу від реалізації товарів(послуг) на 35,1% порівняно з 2008 роком, хоча і збільшилися загальні витрати на 32,3%, але збільшилася і рентабельність по всіх показниках

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз базується на тому, що джерела коштів відрізняються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, ступенем ризику тощо.

Проведемо аналіз підприємства за п'ятьма показниками стійкості:

1.1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (Квк)(або коефіцієнт автономії);

1.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (Кф.н);

1.3. Коефіцієнт фінансової залежності (Кф.з);

1.4.Показник маневреності власного капіталу (Км);

1.5. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу (Кзк);

Перший показник розраховується за формулою:

К вк= Кв / Вб,(2.9)

де Кв ? власний капітал,

Вб ? валюта балансу.

Другий показник розраховується за формулою:

Кф.н.= Кв+Зд / Вб,(2.10)

де Кв ? власний капітал,

Зд ? довгострокові зобов'язання,

Вб ? валюта балансу.

Третій показник розраховується за формулою:

Кф.з.= Вб/ Кв, (2.11)



де Вб ? валюта балансу,

Кв ? власний капітал.

Четвертий показник розраховується за формулою:

Км. = Ао /Кв, (2.12)

де Кв ? власний капітал,

Ао ? оборотні активи,

П'ятий показник розраховується за формулою:

К зк= Кз / Вб , (2.13)

де Кз ? залучений капітал,

Вб ? валюта балансу.

Використовуючи дані додатків 1-6 розрахуємо показники ліквідності ТзОВ ?Євро Сервіс?.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (Квк)(або коефіцієнт автономії). Визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу, чим більше значення коефіцієнта, тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування і як видно з розрахунків у ТзОВ ? ? позитивна динаміка щодо збільшення цього коефіцієнта, тобто підприємство було залежним від зовнішніх джерел фінансування у 2007 році і поступове збільшення коефіцієнта власного капіталу свідчить про ефективність використання активів підприємства у 2008 і 2009рр.. Мається на увазі, що власні фінансові джерела в загальному об'ємі фінансових джерел складають по 51 % і 55% відповідно. Зростання даного коефіцієнту на підприємстві свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику виникнення фінансових труднощів в майбутні роки.

2. Коефіцієнт незалежності. Визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. На підприємстві цей показник у 2008 і 2009 роках характеризує малу можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, що свідчить про залежність його функціонування від позикових коштів, особливо, хоча у 2007 році підприємство могло за рахунок власних коштів погасити свої зовнішні зобов'язання.

3. Коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта незалежності. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. У ТзОВ ?Євро Сервіс? цей показник є зависоким, що свідчить про те що у 2007році на кожну 1 грн., вкладену в активи підприємства, 1,70грн. десь позичено, у 2008 році на 1 грн., вкладену в активи підприємства, 0,95грн. десь позичено, у 2009 році на 1 грн., вкладену в активи підприємства, 0,80грн. десь позичено і хоча є позитивна тенденція у 2008 і 2009рр. порівняно з 2007 щодо зменшення частки позикових коштів ? цей показник є занадто високим.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку - капіталізовані. На ТзОВ «» цей показник є достатньо високим і означає що власні кошти вкладені в оборотні засоби, це свідчить, що підприємство ефективно використовує власні кошти.

5. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу. Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Зниження цього коефіцієнту говорить про те, що зменшилася залежність підприємства від позикових коштів на 21 % у 2008 році порівняно з 2007 роком і на 6% у 2009 році порівняно з 2008 роком, що є позитивним моментом у діяльності підприємства. Як видно з проведеного аналізу коефіцієнт концентрації позикового капіталу в 2009році найменший порівняно з попередніми роками,тобто управління кредиторською заборгованістю здійснюється успішно.

Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна дійти висновку, що власники підприємства (акціонери, інвестори та інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню частки позичених коштів; кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички) навпаки - віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу. Відтак, аналіз фінансової стабільності дає можливість оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, зростає чи зменшується рівень цієї незалежності, а також чи відповідає стан активів і пасивів підприємства завданням його фінансово-господарської діяльності.

Отже, за здійсненими розрахунками ми можемо визначити що підприємство фінансово ліквідним та рентабельним, однак воно дещо залежить від залучених коштів. Тому з метою покращення фінансової незалежності зменшити частку позикових коштів, а також приділити особливу увагу збільшенню рентабельності і орієнтуватися більше на зменшення кредиторської заборгованості і бажано поступово зменшувати складські запаси готової продукції.

2.3 Аналіз ефективності управління дебіторською заборгованістю

Джерелом аналізу дебіторської заборгованості є баланс підприємства, дані аналітичного та синтетичного обліку. Як правило, вивчати дебіторську заборгованість можна за наступними основними етапами:

1. визначення питомої ваги дебіторської заборгованості в загальній сумі оборотних активів;

2. оцінка складу і динаміки дебіторської заборгованості;

3. розрахунок періоду реального стану заборгованості(визначається частка сумнівної та безнадійної заборгованості у загальному обсязі дебіторської заборгованості);

4. порівнюється обсяг дебіторської заборгованості з розмірами кредиторської.

На першому етапі аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміка в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою:

Коб = [Д з / Па ] 100, (2.14)

де Коб? коефіцієнт залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість;

Дз ? загальна сума дебіторської заборгованості підприємства, тис. грн.;

Па - поточні активи (2+3 розділ активу балансу), тис. грн.;

Коб 2009р.=[587,3/2829,4]100=20,8%

Коб 2008р.=[452,7/1883,6]100=24,0%

Коб 2007р.=[403,9/1267,3]100=31,9%

Як видно з розрахунків частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів найменша у 2008 році.

На другому етапі аналізу вивчається склад та динаміка дебіторської заборгованості підприємства. На її основі визначається частка кожного виду дебіторської заборгованості у загальному її обсязі та досліджується динаміка зміни розміру кожного її виду. Так, як основна дебіторська заборгованість на підприємстві за товари, роботи і послуги ? то аналіз проводимо по їй.

На третьому етапі здійснюється реальний стан дебіторської заборгованості підприємства. Аналіз дебіторської заборгованості й оцінка її реальної вартості полягає в аналізі заборгованості по термінах її виникнення, у виявленні безнадійної заборгованості і формуванні на цю суму резерву сумнівних боргів.

Оцінки показують, що підприємство не одержить 173,6 тис. грн. дебіторської заборгованості (29,8%). На цю суму доцільно сформувати резерв по сумнівних боргах на наступні періоди.

На четвертому етапі аналізу визначаємо суму витрат по сплачених відсотках банку, оскільки за відстрочки платежів підприємство змушене користуватися для поповнення обігових коштів кредитом під ставку ?22% Вартість фінансового кредиту оцінюється в розрізі двох основних джерел його надання на сучасному етапі - банківського кредиту і фінансового лізингу. Вартість банківського кредиту, незважаючи на різні його види, форми і умови, визначається на основі ставки відсотка за кредит, що формує основні витрати щодо його обслуговування.

Вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту оцінюється за такою формулою:

ВБК= ПКб(1- Спп)/ 1-РВб, (2.15)

де ВБК - вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського кредиту,%;

ПКб - ставка відсотка за банківський кредит,%;

Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

РВб - рівень витрат щодо залучення банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю банківського кредиту зводиться до мінімізації ставки відсотка за кредит, при незмінності суми кредиту, що залучається, і терміну його використання.

Завданням аналізу кредитів та позик є виявлення своєчасності погашення кредитів і сплати відсотків за користування ними, виявлення ефективності використання та розробка шляхів підвищення ефективності використання кредитів та позик, а також виявлення причин утворення простроченої заборгованості.

З проведеного аналізу видно, що підприємство крім зменшення реальної дебіторської вартості втрачає ще й на сплаті відсотків банку, при вчасній оплаті (попередній чи по факту) цих витрат не було б, або вони були б набагато менші.

Для проведення аналізу дебіторської заборгованості підприємства потрібно розрахувати такі коефіцієнти як

1. Оборотність дебіторської заборгованості,

2. Період погашення дебіторської заборгованості,

3. Частка дебіторської заборгованості в поточних активах.

Формули за якими будуть розраховуватись коефіцієнти:

1. (2.16)

де ВР - виручка від реалізації; ДЗ - дебіторська заборгованість.

2. (2.17)

3. (2.18)

2.4 Аналіз ефективності управління кредиторською заборгованістю

Аналіз стану кредиторської заборгованості здійснюється поетапно:

1.вивчається динаміка загальної суми кредиторської заборгованості підприємства, її частка у загальному обсязі капіталу та співвідношення до довгострокових зобов'язань;

2.вивчається склад кредиторської заборгованості в розрізі банківського, комерційного кредиту та внутрішньої кредиторської заборгованості;

3. аналіз використання банківського кредиту;

4. аналіз залучення комерційного кредиту;

5. аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості, її складу, оборотності;

6. аналіз заборгованості з податків та обов'язкових платежів.

Кожний етап даного аналізу має свої особливості, зумовлені специфікою виникнення та управління різними видами заборгованості.

Щодо розрахунків з кредиторами, то особливу увагу до себе привертає стаття балансу, де відображені розрахунки з кредиторами за товари, роботи та послуги строк сплати яких не настав. Ми бачимо, що за цією статтею кредиторська заборгованість за звітний період збільшилась на 235,9 тис. грн. Це, є негативним зрушенням, тому що підприємство збільшує свої борги, і цей процес є досить швидким.

Значну питому вагу в складі джерел коштів підприємства займають позикові кошти, в тому числі і кредиторська заборгованість. Тому необхідно провести порівняльний аналіз кредиторської заборгованості з дебіторською заборгованістю.

Для аналізу стану кредиторської заборгованості використовуються коефіцієнти оборотності кредиторської заборгованості, що відносяться до групи показників ділової активності підприємства. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, що виражається в числі оборотів за період, можна розрахувати:

Кокз = Рп / Кз, (2.19)

де Рп - вартість реалізованої продукції (собівартість); Кз - середньорічна кредиторська заборгованість. Період оборотності кредиторської заборгованості, розраховується в днях:



Покз = 365/ Кокз (2.20)

Станом на 01.01.2010 року заборгованість ТОВ ? за середньостроковою кредитною лінією становить 986,1 тис. грн. Підприємство 19 грудня 2008року уклало кредитний договір з ВАТ "Державний ощадний банк України" терміном дії до 25 червня 2010р. на відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі 1000,0 тис. грн. під 15% річних на поповнення обігових коштів під заставу рухомого майна (торгового обладнання, транспортного засобу, товарів на складі) і нерухомого майна (магазини); в грудні 2009 року змінено відсоткову ставку на 22( двадцять два). Протягом 2009 року підприємство сплатило відсотків ВАТ "Державний ощадний банк України" в сумі 157,7 тис. грн. за користування кредитною лінією.

Щодо показників ефективності використання кредитів, то це наступні:

1.оборотність кредиту,яка характеризує час, за який сума кредиту зробить новий оборот і розраховується за формулою:

Ок. = Кс /Ро, (2.21)

де Кс - середньорічна величина кредитів і позик,

Ро - одноденний оборот з реалізації;

2. фондовіддача кредиту, яка відображає суму обороту,що припадає на 1 грн. середньорічної суми кредиту і розраховується за формулою:

Фк. = Рт / Кс, (2.22)

де Рт - оборот з реалізації;

Кс - середньорічна величина кредитів і позик;

3. фондомісткість кредиту, яка відображає середньорічну суму кредиту на 1 грн. обороту і розраховується за формулою:



Фм = Кс /Рт, (2.23)

де Кс - середньорічна величина кредитів і позик,

Рт - оборот з реалізації;

Найефективніше використовувалися кредитні кошти у 2007 році,менш ефективно у 2009році і найгірша ефективність кредиту у 2008році.Оборотність кредиту у 2007 році становила 59 днів, а у 2008 році цей показник збільшився на 27 днів, тобто на третину, у 2009 є позитивні зрушення він зменшився на 23 дні.

Щодо фондовіддачі то найкращий показник також був у 2007році і становив 6 до 1,тобто на 6,22 грн. реалізації товарів припадала одна гривня кредиту,майже однаковий цей показник і в 2009 році, а у 2007 році це 4 до 1.

Фондомісткість є пропорційно обернена до фондовіддачі, і відповідно цей показник найкращий у 2007році,а найгірший у 2008 році.

Як видно, покриття показника EBITDA відсотків на обслуговування боргу протягом аналізованого періоду становило 2,2-3,5 разів. Відношенняпоказника EBITDA до загальних витрат на обслуговування кредитних ресурсів збільшувалось з 2,0 разів (у 2007році) до 3,0 разів (у 2009 році). Відношення показника EBITDA до фінансових витрат у аналізованому періоді перебували не на високому рівні а відношення EBITDA до всіх витрат на обслуговування боргу починаючи з 2007 по 2009 роки збільшилось до 3,0 разів.

Кредиторська заборгованість відбиває вартісну оцінку фінансових зобов'язань підприємства перед різними суб'єктами економічних відносин і визначається,як:

Кз = РАС x Оп / Р, (2.24)



де РАС - матеріальні витрати + відкладені виплати стороннім організаціям; Оп - відстрочка платежів у днях,(середнє значення 21 днів) P - тривалість періоду в днях(приблизно 25 днів).

Як бачимо з проведених розрахунків номінальна кредиторська заборгованість і оціночна відрізняються в сторону зменшення фінансових зобов'язань підприємства.

Важливість аналізу і керування кредиторською заборгованістю обумовлюється її значною часткою в поточних пасивах підприємства, її зміни помітно позначаються на динаміку показників його платоспроможності і ліквідності.

Як видно з проведених розрахунків реальні фінансові зобов'язання підприємства по товарах, роботах, послугах збільшилися на 12,5%, хоча якщо підприємству не буде нарахована пеня, то це збільшення можна віднести в дохід. Поточне фінансове благополуччя підприємства значною мірою залежить від того, наскільки вчасно воно відповідає по своїх фінансових зобов'язаннях і як видно з даної таблиці основна частина заборгованості припадає на 30-90 днів ? тобто воно не здатне розраховуватися за товар, роботи, послуги в короткі терміни.

На четвертому етапі аналізу вивчається залежність зміни окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості від зміни обсягу реалізації продукції; за кожним видом даної заборгованості розраховується коефіцієнт її еластичності від обсягу реалізації продукції. Розрахунок коефіцієнтів еластичності здійснюється за такою формулою:

КЕз = Із / Іорх100%,(2.25)

де КЕз - коефіцієнт еластичності конкретного виду внутрішньої кредиторської заборгованості від обсягу реалізації продукції, у %; Із - індекс зміни суми внутрішньої кредиторської заборгованості; Іор - індекс зміни обсягу реалізації продукції в аналізованому періоді; Аналіз залежності кредиторської заборгованості від зміни обсягу реалізації за 2007 - 2009 рр.

Результати аналізу використовуються в процесі прогнозування суми внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді. Але як видно з даних розрахунків найменший, тобто найкращий коефіцієнт був у 2007 році, майже в три рази він збільшився у 2008році,і зменшився на7,51% у 2009році порівняно з 2008 роком пр. А щодо прогнозування на наступний рік - то цей має становити не більше 15,53%.



РОЗДІЛ 3. РОЗВЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ НЕПЛАТЕЖІВ ТА РОЗРОБКА МЕТОДІВ ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ТА КРЕДИТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ НА ТЗОВ „”

3.1 Обґрунтування методів оптимізації дебіторської заборгованості, розв'язання проблеми неплатежів

Керування дебіторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість підприємства і визначає дисконтну та кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повернення боргів і зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження коштів.

Так, для підприємства ТзОВ „ на даний момент це є однією з нагальних проблем. На підприємстві необхідно виробити спеціальну політику щодо більш ефективного управління дебіторською. Необхідно провести цілу низку заходів, щоб виявити які з них більш підходять для даного підприємства. Є багато способів максимізувати прибутковість дебіторської заборгованості і звести до мінімуму можливі втрати. Для зменшення ризику неплатежів при використанні комерційного (товарного кредиту) підприємство повинно прискіпливо проводити аналіз учасників каналів товарообороту з точки зору кредитоспроможності, використовувати інструменти фондового ринку для погашення дебіторської заборгованості, орієнтуючись на використання факторингу(перепродаж права на стягнення боргів), процес оцінки покупця, оцінка фінансового положення клієнтів, здійснення страхування окремих угод купівлі-продажу, а також форфейтинг і облік векселів. До цього переліку необхідно внести уступку вимоги переведення боргу. Але ця операція не здійснюється в Україні насамперед через відсутність необхідної правової бази та методики обліку. Крім того, за сучасних вітчизняних умов ні форфейтинг, ні облік векселів практично не використовується у зв'язку зі складністю їх реалізації.[45,с.36].

Факторинг. Можливо перепродати права на стягнення дебіторської заборгованості, якщо це приведе до чистої економії. Однак при угоді факторингу може бути розкрита конфіденційна інформація.

Керування дебіторською заборгованістю припускає насамперед контроль за оборотністю коштів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають добір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Добір здійснюється за допомогою неформальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в минулому, прогнозні фінансові можливості покупця по оплаті запитуваного їм обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні і фінансові умови підприємства-продавця (затовареність, ступінь потреби в грошовій готівці і т.п. ). Необхідна для аналізу інформація може бути отримана з наданої фінансової звітності, з неформальних джерел.

Оплата товарів постійними клієнтами зазвичай проводиться в кредит, причому умови кредиту залежать від безлічі факторів. В економічно розвитих країнах широко розповсюдженої є схема "2/10 повна 30", яка означає, що:

1.покупець одержує двопроцентну знижку у випадку оплати отриманого товару протягом десяти днів з початку періоду кредитування (наприклад, з моменту отримання товару);

2.покупець оплачує повну вартість товару, якщо оплата відбувається в період з одинадцятого по тридцятий день кредитного періоду;

3.у випадку несплати протягом місяця покупець буде змушений додатково оплатити штраф, величина якого може варіювати в залежності від моменту оплати.

Доцільність використання факторингового обслуговування необхідно розглядати в кожному окремому випадку. Серед основних функцій факторингового обслуговування виділимо такі,як

1.фінансування поставок продукції;

2.надання послуг,адміністрування, управління дебіторською заборгованістю;

3.покриття фінансових ризиків.[48,с.7].

Основні послуги з факторингу включають:

? фінансування;

? контроль за своєчасністю оплати товарів(послуг) покупцями;

? управління дебіторською заборгованістю;

? нагадування покупцеві про настання строку сплати;

? робота з покупцями при затримках платежів;

? мінімізація ліквідних ризиків (покриття касових розривів);

? облік поточного стану дебіторської заборгованості;

? надання постачальнику звітів з управління дебіторською заборгованістю;

Переваги факторингу:

? перетворення дебіторської заборгованості в ліквідні кошти;

? гнучкі умови оплати;

? збільшення кількості покупців;

? зменшення ризику неплатежу;

? підвищення ліквідності, рентабельності, прибутку;

? можливість отримання кредиту без застави;

? можливість збільшення обсягів оборотів;

? економія власного капіталу;

? економія на затратах, пов'язаних з оформленням застави в разі отримання кредиту;

? покращення фінансового планування;

? захист від втрат при несвоєчасній оплаті дебіторів.

Види факторингу:

1. Внутрішній факторинг. Сторони договору купівлі-продажу,а також фактор знаходяться в одній країні.

2. Зовнішній(міжнародний) факторинг. Постачальник та його покупець є резидентами різних країн.

3. Факторинг з регресом. Фактор бере на себе ліквідний ризик(ризик несвоєчасної сплати ), але ризик кредитний (ризик несплати) залишається на постачальнику.

4. Факторинг без регресу. Ризик несплати з боку покупця повністю переходить до фактора.

5. Факторинг із частковим регресом дозволяє розділити ризики між фактором і постачальником.

6. Відкритий факторинг покупець проінформований про участь фактора в поставці.

7. Закритий факторинг покупця не інформують про наявність договору факторингу.

8. Реверсивний факторинг фактор спрямований на покупця.[48,с.7]

Процес оцінки покупця. Перед наданням кредиту необхідно ретельно аналізувати фінансові звіти покупця й одержувати рейтингову інформацію від фінансових консультативних фірм. Необхідно уникати високо ризикованої дебіторської заборгованості, такої як у випадку з покупцями, що працюють у фінансово нестабільній галузі промисловості чи регіоні. Також підприємству необхідно бути обережним із клієнтами, що працюють у бізнесі менш одного року (близько 50 відсотків комерційних підприємств терплять крах на протязі перших двох років). Як правило, споживча дебіторська заборгованість зв'язана з більш великим ризиком неплатежу, чим дебіторська заборгованість компаній. Необхідно модифікувати ліміти кредитування і прискорювати вимоги платежів на підставі змін фінансового положення покупця. Для цього можна придержати продукцію чи призупинити надання послуг, поки не будуть проведені платежі.

Необхідно класифікувати дебіторську заборгованість по термінах оплати (розташувати її за часом, минулому з дати виставляння рахунка) для виявлення покупців, що порушують терміни платежу, і обкладати процентом прострочені платежі. Після того як будуть порівняні поточні, класифіковані по термінах дебіторські заборгованості з дебіторськими заборгованостями колишнього року, промисловими нормативами і показниками конкурентів, можна підготувати звіт про збитки по безнадійним боргам, що показує накопичені збитки по покупцям, умовам продажу і розмірам сум і систематизувати їх.

Захист страхуванням. Можна удатися до страхування кредитів, ця міра застосовується проти непередбачених утрат безнадійного боргу. При рішенні, чи здобувати такий захист, необхідно оцінити очікувані середні втрати безнадійного боргу, фінансову здатність компанії протистояти цим втратам і вартість страхування.

Найбільш уживаними способами впливу на дебіторів з метою погашення заборгованості є направлення листів, телефонні дзвоники, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним організаціям.

При наданні комерційного кредиту варто оцінити конкурентоздатність підприємства та поточні економічні умови. У період спаду кредитну політику варто послабити, щоб стимулювати бізнес. Наприклад, підприємство може не виставляти повторно рахунок покупцям, які одержують знижку при оплаті готівкою, навіть після того, як термін дії знижки минув. Але можна посилити кредитну політику в умовах дефіциту товарів, оскільки в такі періоди підприємство, як продавець, має можливість диктувати умови.

У цілому керування дебіторською заборгованістю включає:

? аналіз дебіторів;

? аналіз реальної вартості існуючої дебіторської заборгованості;

? контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості;

? розробку політики авансових розрахунків і надання комерційних кредитів;

? оцінку і реалізацію факторингу.

Аналіз дебіторів припускає насамперед аналіз їхньої платоспроможності з метою вироблення індивідуальних умов надання комерційних кредитів і умов факторингових договорів. Рівень і динаміка коефіцієнтів ліквідності можуть привести менеджера до висновку про доцільність продажу продукції тільки при передоплаті чи навпаки - про можливість зниження відсотка по комерційних кредитах і т.п. На рівень дебіторської заборгованості впливають наступні основні фактори:

1.оцінка і класифікація покупців у залежності від виду продукції,

2.обсягу закупівель,

3.платоспроможності клієнтів,

4.історії кредитних відносин і передбачуваних умов оплати;

5.контроль розрахунків з дебіторами,

6.оцінка реального стану дебіторської заборгованості;

7.аналіз і планування грошових потоків з урахуванням коефіцієнтів інкасації.

Для визначення інвестиції в дебіторську заборгованість застосовується розрахунок, що враховує річні обсяги продажів у кредит і термін несплати дебіторської заборгованості. Аналіз дебіторської заборгованості й оцінка її реальної вартості полягає в аналізі заборгованості по термінах її виникнення, у виявленні безнадійної заборгованості і формуванні на цю суму резерву сумнівних боргів.

Визначений інтерес представляє аналіз динаміки дебіторської заборгованості по термінах її виникнення і/чи по періоду оборотності. Докладний аналіз дозволяє зробити прогноз надходжень коштів, виявити дебіторів, у відношенні яких необхідні додаткові зусилля по поверненню боргів, оцінити ефективність керування дебіторською заборгованістю.

Співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості - характеристика фінансової стійкості фірми й ефективності фінансового менеджменту. У практиці фінансової діяльності українських фірм найчастіше складається така ситуація, що робить невигідним зниження дебіторської заборгованості без зміни кредиторської (зобов'язань). Зменшення дебіторської заборгованості знижує коефіцієнт покриття (ліквідності), фірма здобуває ознаки неспроможності і стає уразливої з боку державних органів і кредиторів.

Дебіторська заборгованість - елемент оборотних коштів, її зменшення знижує коефіцієнт покриття. Тому фінансові менеджери вирішують не тільки задачу зниження дебіторської заборгованості, але і її балансування з кредиторською.

При аналізі співвідношення між дебіторською і кредиторською заборгованостями необхідний аналіз умов комерційного кредиту, наданого фірмі постачальниками сировини і матеріалів.

Управління продажу в кредит можна розбити на п'ять основних кроків:

1. Визначення умов продажу готової продукції.

2. Визначення інструментів комерційного кредиту.

3. Здійснення кредитного аналізу покупців.

4. Прийняття рішення про надання кредиту.

5. Процедура повернення грошей.

Кожний із етапів дозволяє впорядкувати відносини з дебіторами та досягнути необхідних показників управління дебіторською заборгованістю. Але при управління дебіторською заборгованістю найбільше значення набуває здійснення контролю, який дозволяє з'ясувати наскільки ефективно та своєчасно відбувається погашення дебіторської заборгованості, наскільки запропонована відстрочка платежу відповідає вимогам ринку та стану на ньому підприємства. Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами та маркетингової політики підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції і яка полягає у оптимізації загального розміру цієї заборгованості та своєчасною її індексацією. Основними етапами формування політики управління дебіторською заборгованістю мають бути: аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді, формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції, визначення можливої суми оборотного капіталу, спрямованого в дебіторську заборгованість за товарним(комерційним) та споживчим кредитом, формування системи кредитних умов, формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту, формування процедури інкасації дебіторської заборгованості, забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості, політика управління дебіторами визначається для підприємства в цілому та для кожного покупця. Залежить тип політики управління дебіторами, який застосовується, від репутації покупця, товару, що пропонується ринку, можливостей поповнення оборотного капіталу підприємством, політики управління кредиторською заборгованістю. Може виникати ситуація, коли для одного й того ж товару різні покупці будуть мати різні умови оплати. Або один і той же покупець матиме різні умови оплати різних товарів.

Основною умовою ефективної реалізації політики управління дебіторами виступає дотримання граничних обсягів дебіторської заборгованості та термінів її погашення. Але якщо перший чинник знаходиться в межах компетенції підприємства-виробника продукції, то другий часто напряму від нього не залежить. Єдиним способом забезпечення дотримання умов договорів виступає попередній аналіз кожного дебітора. Важливу роль в управлінні дебіторською заборгованістю відіграють планування, організація та контроль роботи з дебіторами. Управління дебіторською заборгованістю зводиться до: формування кредитного рейтингу клієнтів; класифікації дебіторської заборгованості по видах; ведення реєстру старіння заборгованості; оцінки реальної вартості і обертання дебіторської заборгованості; включення дебіторської заборгованості в систему операційних бюджетів; реструктуризація дебіторської заборгованості.

Важливу роль в системі управління дебіторською заборгованістю відіграють відділи збуту продукції. Саме пов'язаність системи мотивації персоналу відділу збуту із розміром дебіторської заборгованості може стати чинником своєчасного погашення дебіторської заборгованості, але винагороди персоналу відділу збуту не повинні перевищувати витрати підприємства на дебіторів. На жаль, в сучасних умовах в Україні не дуже багато методів впливу на несумлінних дебіторів. В нашій країні поки що не набув широкого використання факторинг, як один із інструментів управління дебіторською заборгованістю та страхування угод. Тому основними методами впливу на дебіторів виступають переговори з боржниками, припинення відвантаження продукції, зміна раніше обумовлених в договорі умов оплати за продукцію, застосування штрафних санкцій у вигляді нарахування пені або вирішення проблем через судові органи. Для зменшення ризику неплатежів при використанні комерційного (товарного кредиту) підприємство повинно прискіпливо проводити аналіз учасників каналів товароруху з точки зору кредитоспроможності, використовувати інструменти фондового ринку для погашення дебіторської заборгованості, орієнтуючись на використання факторингу, здійснення страхування окремих угод купівлі-продажу.

Форфетинг - це фінансова операція, що полягає у придбанні банком або іншою фінансовою установою(форфейтером) векселів,як правило авальованих банком платника,без обороту на продавця.[45,с.37].

Облік векселя(у разі якщо дебіторська заборгованість оформлена забезпеченим векселем) продаж векселів банку з дисконтом,тобто зі знижкою з ціни. Приклад. Підприємство А (покупець) уклало угоду з підприємством Б на поставку товару. Розрахунок за угодою здійснюється векселем, який підприємство А виписує на користь підприємства Б (продавця). Підприємство Б чомусь не виконало своїх зобов'язань за угодою. У цьому разі підприємство А не звільняється від обов'язків сплатити за векселем і не може скористатися фактом невиконання продавцем своїх зобов'язань за угодою для несплати за векселем. Підприємство Б також не втрачає права вимоги за векселем. У цьому полягає основна властивість векселя - вексельна сила - право безумовної вимоги платежу від усіх зобов'язаних за векселем осіб. Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші. Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель.

Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу.

3.2 Методи покращення стану управління кредиторською заборгованістю підприємства та їх обґрунтування

У бухгалтерському балансі прийнята класифікація пасивів (зобов'язань підприємства). Так, позичальники надані двома групами кредиторів. У першу виділені довгострокові пасиви (довгострокові кредити з терміном погашення більше 12 місяців), в другу -- короткострокові (грошові позики з терміном виплати менше 12 місяців). Річ у тому, що довгострокові грошові позики за своєю економічною природою близькі до власних засобів підприємства. Саме у такій якості вони часто розглядаються при аналізі фінансового стану підприємства. Вони ніби не несуть оперативну загрозу фінансовому положенню підприємства, оскільки їх не треба погашати в поточному періоді. Подібно до власного капіталу довгострокові позики можна назвати стійкими пасивами. Проте з погляду економічної доцільності довгострокових позик їх треба б розглядати все-таки в групі кредиторів. Значна питома вага в складі джерел коштів підприємства, як відомо, належить позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості. Тому необхідно вивчати та аналізувати поряд з дебіторською заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю. Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов'язання підприємства. У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування. Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс".Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства. Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості. Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості. Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо. Для планування кредиторської заборгованості на короткостроковий період можна умовно приймати, що погашення заборгованості виробляється рівними частками протягом запланованої кількості днів додатково до поточного платежам, з урахуванням суми виданих авансів. При розрахунку витрати коштів сума платежу поділяється на кількість днів місяця і зміщається щодо місяця в обсязі, що приходиться на період відстрочки.

Планування погашень по зобов'язаннях здійснюється фінансовими чи менеджерами безпосередньо центрами фінансової відповідальності по статтях бюджету, установлених регламентом. У рамках своєї компетенції і доцільності фахівці можуть визначати можливі варіанти планування заборгованості, використовуючи як прогнози "Розрахунки з постачальниками", визначаючи відстрочки платежів по конкретних контрактах і "Кредиторська заборгованість минулих періодів", установлюючи графіка погашення заборгованості по клієнтах, так і на основі бізнес-прогноз "Графік фінансування", що є спрощеною формою формування кредиторської заборгованості. Прогноз призначений для планування величини кредиторської заборгованості і кількості днів її рівномірного погашення, суми авансів і відстрочки поточних платежів по статтях і елементам бюджету.

Основою для складання видаткової частини бюджету руху коштів повинні бути операційні бюджети всіх напрямків діяльності компанії і графік погашення заборгованості, що визначають наступні групи платежів, встановлені в прогнозі "Графік фінансування":

? планові платежі по усіх видах податків і зборів перед бюджетом і позабюджетними фондами;

? обслуговування кредитів, що містять план виплат по основному боргу і відсоткам

? витрати по оплаті праці;

? зобов'язання перед постачальниками за матеріали, що поставляються, забезпечення енергоресурсами;

? зобов'язання перед замовниками за виконані роботи;

? фінансування управлінських і комерційних витрат;

? графік інвестиційних виплат за придбання і модернізацію основних засобів;

? інші витрати.

Перше основне питання, що у зв'язку з цим постає перед керівництвом фірми це: вести бізнес за рахунок власних чи притягнутих засобів? Другою "дилемою" є кількісне співвідношення власного і позикового капіталу. Відповіді на дані питання залежать від безлічі факторів як зовнішнього(галузеві особливості, макроекономічні показники, стан конкурентного середовища і т.д.), так і внутрішнього (корпоративного) порядку (можливості засновників, кредитоспроможність, оборотність активів, рівень рентабельності, дефіцит коштів, короткострокові цілі й задачі,довгострокові плани компанії і багато чого іншого).

Прийнято вважати, що підприємство, що користується в процесі своєї господарської діяльності тільки власним капіталом, має максимальну стійкість. Однак таке допущення в корені не вірно. З погляду конкурентної боротьби на ринку не має значення, якими капіталами оперує бізнес: своїми чи позиковими. Єдина різниця може полягати в розходженнях вартості цих двох категорій капіталу. Кредитори (будь-які чи то банки,чи то постачальники товарів і послуг) готові кредитувати чийсь бізнес тільки в обмін на визначений (іноді досить високий) доход (відсоток). При цьому навіть власний капітал не є "безкоштовним", тому що вкладення виробляються в надії дістати прибуток, вище тієї, котру платять банки по депозитних рахунках. З погляду стратегічного розвитку компанії відправною крапкою повинні бути: розмір і динаміка прибутковості бізнесу, що прямо залежать від розміру займаної на ринку частки, цінової політики і розміру витрат виробництва (звертання). Питання ж джерел фінансування бізнесу є, стосовно цілям досягнення конкурентоздатності підприємства, вторинним.

Фінансові менеджери в ході розробки стратегії кредитування власного бізнесу повинні виходити з рішення наступних першочергових задач:

1.максимізації прибутку компанії;

2. мінімізації витрат;

3. досягнення динамічного розвитку компанії (розширене відтворення);

4.ствердження конкурентоздатності.

Ці вищенаведені задачі в остаточному підсумку і визначають фінансову стійкість компанії. Фінансування даних задач повинне бути досягнуте в повному обсязі. Для цього, після використання усіх власних джерел фінансування (власний капітал і прибуток - найбільш дешеві ресурси), повинні бути в заданому обсязі притягнуті позикові засоби кредиторів. При цьому найбільш вагомим обмежуючим фактором у процесі планування використання позикового капіталу необхідно вважати його вартість, що повинна дозволяти зберегти рентабельність бізнесу на достатньому рівні.

Наступним етапом у ході розробки політики використання кредитних ресурсів є визначення найбільш прийнятних тактичних підходів. Існує кілька потенційних можливостей залучення позикових засобів:

1) засобу інвесторів (розширення статутного фонду, спільний бізнес);

2) банківський чи фінансовий кредит (у тому числі випуск облігацій);

3) товарний кредит (відстрочка оплати постачальником);

4) використання власної "економічної переваги"

Засоби інвесторів. Тому що, процес залучення додаткових фінансових ресурсів для цілей власного бізнесу розглядається нами з погляду максимізації безпеки даного процесу, то варто зупинитися на двох найбільш важливих, у даному аспекті, характеристиках цього способу позики. Перша - відносна дешевина: як правило, інвестори, що обмінюють свої засоби на корпоративні права (частки, акції) розраховують на дивіденди, що фіксуються в установчих документах (чи встановлюються на зборах учасників) у виді відсотків. При цьому, у випадку відсутності прибули на підприємстві, вкладений у справу капітал може бути "безкоштовним". Друга особливість - можливість інвесторів впливати на процеси керування в створеному господарському суспільстві (право голосу на зборах чи акціонерів учасників). Тому варто подбати про збереження контрольного пакета. Інакше ваш, споконвічно власний капітал, може перетворитися в капітал, переданий у позики новому інвестору. Звідси випливає висновок про явну обмеженість розмірів приваблюваних засобів корпоративних інвесторів: у загальному випадку їхній не повинен бути більше ваших первісних інвестицій: навіть якщо акції (паї) "розпилені" між декількома власниками, та все рівно залишається ризик (особливо якщо мова йде про успішне підприємство) зосередження корпоративних прав під єдиним контролем.

Фінансовий (грошовий) кредит, як правило, дається банками. Це один з найбільш дорогих видів кредитних ресурсів. Обмежуючі фактори: високий відсоток, необхідність надійного забезпечення, "створення" солідних балансових показників. Не дивлячись на "дорожнечу" і "проблематичність" залучення, можливості банківського кредиту (на відміну від інвестиційного) повинні бути використані компанією на всі 100%. Якщо проект, реалізований компанією дійсно "розрахований" на конкурентоздатний рівень рентабельності, то прибуток, отриманий від використання фінансового кредиту завжди буде перевищувати необхідний до сплати відсоток. Банки хоча і дають перевагу такому виду забезпечення наданих кредитів, як застава, але можуть задовольнятися і гарантією третього обличчя (якщо маються платоспроможні засновники чи інші зацікавлені особи). Балансові показники також мають деяку "гнучкість", як у процесі їхнього формування, так і в ході їхнього сприйняття приймаючою стороною. Наявність презентабельних звітних показників, хоча і виступає обов'язковою умовою для банківського службовця, але може, у якомусь ступені, ігноруватися у виді наявності реальних гарантій і забезпечення наданого кредиту. Одним істотним недоліком фінансових позикових засобів, особливо в порівнянні з інвестиційними, є наявність строго визначених термінів їхнього повернення.

Товарний кредит. Основною позитивною відмітною рисою даного різновиду одержання позикових засобів є найбільш простий (не заформалізований) спосіб залучення. Товарний кредит, як правило, не вимагає (на відміну від фінансового) залучення застави і не зв'язаний зі значними витратами і тривалістю оформлення (на відміну від інвестицій). У вітчизняних умовах товарний кредит між юридичними особами найчастіше являє собою постачання товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу. При цьому, на перший погляд, може показатися, що даний "кредит" дається безкоштовно, тому що договір не передбачає необхідності нарахування і сплати процентного (чи якого-небудь іншого) доходу на користь постачальника. Однак варто помітити, що постачальники (і українські в тому числі) прекрасно розуміють (іноді тільки на емпіричному рівні) принципи зміни вартості грошей у часі, а також здатні досить точно оцінювати розміри "упущеної вигоди" від гальмування оборотності активів, заморожених у дебіторській заборгованості підприємства. Тому компенсація таких утрат закладається в ціну товарів, що може коливатися в залежності від термінів наданої відстрочки. Там, де контроль за недоотриманим прибутком значно ослаблений (держпідприємства, великі акціонерні і промислові компанії) витрати, зв'язані з товарним кредитуванням найчастіше компенсуються за рахунок "неформальних" платежів керівництву чи працівникам компанії. Українське законодавство, крім безпроцентних товарно-кредитних відносин між підприємствами, містить можливість надання/одержання товарного кредиту і під відсоток. Слід зазначити, що в Україні товарний кредит найбільше поширення одержав у зв'язку з реалізацією промислових товарів населенню. Корпоративний же менталітет українських підприємців, в основному, поки не готовий "упокоритися" з необхідністю платити відсотки за "висячу" кредиторську заборгованість, тому набагато простіше продати товар по "завищеній" ціні, чим вести мову про якісь відсотки, що є більш "справедливою" формою компенсації, тому що залежать від термінів оплати.