Аналіз господарських ризиків та шляхи зменшення їх впливу на роботу підприємства

Для 2009 року:

± = 248,2 - 175,3 = 72,9 тис. грн.

Для 2010 року:

± = 305,8 - 540,9 = - 235,1тис. грн.

Для 2011 року:

± = 1736,2 - 94,7= 1641,5 тис. грн.

Надлишок (+) або недолік (-) власних і середньострокових, довгострокових джерел формування запасів і витрат:

, (2.12)

Для 2009 року:

= 248,2 +126,5 - 175,3 = 199,4 тис. грн.

Для 2010 року:

= 305,8 + 446,9 - 540,9 = 211,8 тис. грн.

Для 2011 року:

= 1736,2 + 3107,6 - 94,7 = 4748,5 тис. грн.

Надлишок (+) або недолік (-) загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат:

, (2.13)

Для 2009 року:

= 248,2 +126,+ 0 - 175,3 = 199,4 тис. грн.

Для 2010 року:

= 305,8 + 446,9 + 0 - 540,9 = 211,8тис. грн.

Для 2011 року:

= 1736,2 + 3107,6 + 0 - 94,7 = 4748,5 тис. грн.

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелом їх формування.

Для аналізу засобів, що піддаються ризику, загальний фінансовий стан підприємства слід розділити на п'ять фінансових областей:

1). область абсолютної стійкості, коли мінімальна величина запасів і витрат, відповідає безризикової області;

2). область нормальної стійкості відповідає області мінімального ризику, коли є нормальна величина запасів і витрат;

3). область нестійкого стану відповідає області підвищеного ризику, коли є надлишкова величина запасів і витрат;

4). область критичного стану відповідає області критичного ризику, коли присутня затовареність готової продукції, низький попит на продукцію і т.д.;

5). область кризового стану відповідає області неприпустимого ризику [26, C. 313].

Занесемо всі розраховані показники в табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Показники аналізу фінансової стійкості

З табл. 2.9 виходить, що:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану задається умовами:

±?0

?0 (2.16)

?0

Протягом 2009 та 2011 років абсолютна стійкістьсть фінансового стану, так як у 2009 році та у 2011 році ±= 72,9 тис. грн., = 199,4 тис. грн., = 199,4 тис. грн., ±= 1641,5 тис. грн., =4748,5 тис. грн., = 4748,5 тис. грн. відповідно.

2. Нормальна стійкість фінансового стану задається умовами:

±? 0

? 0 (2.17)

? 0

В представлені роки нормальна стійкість фінансового стану відсутня.

3. Нестійкий фінансовий стан, що дозволяє відновити рівновагу платоспроможності фірми, задається умовами:

±? 0

? 0 (2.18)

? 0

А в 2010 році нестійкий фінансовий стан, так як ±= - 235,1 тис. грн., = 211,8 тис. грн. та = 211,8 тис. грн..

Отже, з проведеного аналізу стійкості фінансового стану можна зробити висновок, що КП «Комунтранс» у 2010 році знаходилося у нестійкому фінансовому стані, що відповідає області підвищеного ризику. В цій області спостерігається високий рівень витрат, недостатність власних коштів. Зберігається можливість відновлення рівноваги за допомогою поповнення джерел власних та інших позикових коштів.

У 2009 та 2011 роках підприємство знаходиться в області абсолютної стійкості фінансового стану. Це ідеальна зона, в якій здійснюється діяльність, покриваючи витрати та отримуючи прибуток.

2.4 Основні методи та шляхи зменшення господарських ризиків

Очевидно, що не всіх підприємницьких ризиків можливо уникнути. Більшу частину з них підприємницькій фірмі доводиться приймати на себе, при цьому деякі ризики приймають тому, що вони неминучі, а інші тому, що несуть в собі потенціал можливого прибутку. Але підприємницькі ризики можливо також знизити. Існує кілька способів зниження підприємницьких ризиків.

Пошук інформації - сприяє зниженню ризику, так як більшість помилкових рішень пов'язано з браком інформації. Отримання її може значно знизити величину ризику. Тому, щоб визначити кількість необхідної інформації, слід порівнювати очікувані вигоди з очікуваними граничними витратами з отримання інформації.

Об'єднання ризику - це метод, спрямований на зниження ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати. Він лежить в основі страхування. Головна умова ефективності об'єднання ризику при страхуванні полягає в тому, щоб ризики застрахованих осіб були незалежними один від одного.

Всі без винятку прийоми, що дозволяють знизити підприємницький ризик від тієї чи іншої операції, засновані на застосуванні одного з двох загальних методів. Найбільш вагомі методи зниження підприємницьких ризиків - перший метод - диверсифікація, другий хеджування.

Диверсифікація - це метод, спрямований на зниження ризику шляхом розподілу його між декількома ризиковими товарами таким чином, що підвищення ризику від покупки (чи продажу) одного означає зниження ризику від покупки (чи продажу) іншого.

Слід розрізняти концентричну і горизонтальну диверсифікацію. Концентрична диверсифікація - це поповнення асортименту виробами. Горизонтальна диверсифікація являє собою поповнення асортименту виробами, не схожими на товари підприємства, але цікавими для існуючих споживачів.

Як і аналіз ризику, розподіл ризику між учасниками проекту може бути якісним і кількісним.

Для якісного розподілу ризику в проектах пропонується використовувати так звану концептуальну модель на рис. 2.2. Модель базується на стандартних методах рішень, основою яких є дерево "ймовірностей і рішень", що використовується для встановлення послідовності рішень щодо вибору того чи іншого замовлення визначається на стадії формування замовлень.

Рис.2.2 Загальна концептуальна модель процесу розподілу ризику між замовником і підрядником

З одного боку замовник прагнути по можливості зменшити вартість контракту, при цьому всі вимоги за строками та якістю повинні бути виконаними. З іншого боку виконавець при формуванні замовлень прагне до отримання максимального прибутку. [26, С.84-89]

Зростання розмірів і тривалість інвестування проектів, різноманітність і складність, впровадження нових методів і технологій в їх реалізацію, висока динамічність зовнішнього середовища, що оточує будь-яку фірму, конкуренція, інфляція та інші негативні фактори призводять до зростання ступеня ризику в процесі здійснення проекту.

Якісний розподіл ризику має на увазі, що учасники проекту беруть ряд рішень, які або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більший ступінь ризику збираються покласти на інвесторів, тим важче учасникам проекту залучити досвідчених інвесторів до фінансування проекту. Тому учасникам проекту рекомендуються при веденні переговорів проявити максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вони згодні на себе прийняти. Бажання обговорити питання про прийняття учасниками проекту на себе більшої частки ризику може переконати досвідчених інвесторів знизити свої вимоги.

Диверсифікація не може повністю знищити ризик, але вона допомагає його значно знизити. Диверсифікація - розподіл ризику по безлічі не залежать один від одного напрямів. Прислів'я «не клади всі яйця в один кошик» дуже точно передає суть диверсифікації - найважливішого методу зниження підприємницького ризику. Здійснюючи велику кількість прибуткових операцій, можна не хвилюватися, якщо одна з них зірветься. [3, С.15-17]

Розподіл ризику - це метод, при якому ризик ймовірного збитку поділяється між учасниками таким чином, що можливі втрати кожного відносно не великі.

Ефективний спосіб мінімізації підприємницьких ризиків є диверсифікація. В якості основних форм диверсифікації підприємницьких ризиків підприємством можуть бути використані такі основні форми диверсифікації:

1. Диверсифікація підприємницької діяльності комерційної організації, яка передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних видів діяльності, безпосередньо не пов'язаних один з одним. В такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій,, один вид діяльності виявиться збитковим, інші будуть приносити прибуток.

2. Диверсифікація портфеля цінних паперів, даний вид диверсифікації дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень прибутковості інвестиційного портфеля.

3. Диверсифікація програми реального інвестування. В області формування реального інвестиційного портфеля комерційної організації рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації кількох проектів, відносно невеликий капіталомісткості перед програмами, що складаються з єдиного великого інвестиційного проекту.

4. Диверсифікація кредитного портфеля, яка спрямована на зниження кредитного ризику підприємства і передбачає різноманітність покупців продукції або послуг підприємницької організації.

5. Диверсифікація постачальників сировини, матеріалів та комплектуючих. У разі збою в поставках підприємницької фірмі не доведеться шукати альтернативних постачальників, а можна буде збільшити обсяги закупівель у інших постачальників.

6. Диверсифікація покупців продукції.

7. Диверсифікація валютного кошика комерційної організації, даний вид диверсифікації передбачає вибір кількох різних видів валют у процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій. В результаті використання даного виду диверсифікації підприємницька організація має можливість мінімізувати валютні ризики. [33, С. 289]

Передача ризику.

Передача ризику - наступний метод мінімізації підприємницького ризику. Комерційній практиці використовується термін «хеджування» (від англ. захищати). У вузькому сенсі хеджування означає, що хеджери здійснюють страхування підприємницького ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань.

Хеджування - це передача ризику з метою захисту від можливих збитків, в даному випадку пов'язаних зі зміною ціни валютних контрактів в майбутньому. [20, с.6]

Хеджування - страхування від ризику втрат, на випадок руху ціни активу в несприятливому напрямі. Для хеджування, як правило, використовуються похідні цінні папери: ф'ючерси, опціони. [5, С. 138]

Хеджування приводить до того, що для підприємства зникає ризик зміни курсів, що дає можливість планувати діяльність і бачити фінансовий результат, не перекручений курсовими коливаннями, дозволяє заздалегідь призначити ціни на продукцію, розрахувати прибуток, зарплату і т.д. [17, с.43-52]

Виділяють три причини, по яких передача ризику вигідна як для сторони передавальної (трансферу), так і для приймаючої (трансфер):

1. Втрати, які великі для сторони, що передає підприємницький ризик, можуть бути незначні для сторони, ризик на себе приймаючої;

2. Трансфери може знати найкращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих втрат, ніж трансфер;

3. Трансфери може знаходиться в кращій позиції для скорочення втрат або контролю за господарським ризиком. [15, с. 140]

Можна виділити два основних типи хеджування - хеджування покупця і хеджування продавця. Хеджування покупця використовується для зменшення ризику, пов'язаного з можливим зростанням ціни товару. Хеджування продавця застосовується в протилежній ситуації - для обмеження ризику, пов'язаного з можливим зниженням ціни товару.

Основний спосіб передачі підприємницького ризику - це передача ризику через укладання контракту. Передача підприємницького ризику таким способом проводиться шляхом укладення таких типів контрактів:

- будівельні контракти. При укладанні подібного контракту всі ризики, пов'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма.

- оренда - широко використовуваний метод передачі ризиків;

- контракти на зберігання і перевезення вантажів;

- контракти продажу, обслуговування, постачання;

- договору пов'язані з поширенням товарів і послуг;

- контракт - поручительство;

- договір факторингу (фінансування під відступлення грошової вимоги);

- біржові угоди, що знижують ризик постачання в умовах інфляційних очікувань і відсутність надійних оперативних каналів закупівель.

В цілому використання механізмів хеджування має сенс в будь-якій компанії, чия діяльність пов'язана з купівлею, продажем, видобутком, переробкою товарів, що вважаються класичними біржовими.

Розглянемо основні етапи правильно побудованого процесу хеджування.

1. Ретельно проаналізувати схему діяльності підприємства, порядок поставок і розрахунків, ціноутворення. Це допоможе виявити, на яких етапах виникають некомпенсовані ризики, пов'язані з можливим несприятливим зміною ринкових цін, а також ступінь їх можливого негативного впливу на підсумкові результати діяльності.

2. Визначити цілі та завдання хеджування:

- страхування від можливих втрат при зміні ринкових цін;

- згладжування потоку платежів (тобто збільшення прибутковості в несприятливі ринкові періоди за рахунок зменшення в сприятливі);

- поліпшення умов взаємодії з контрагентами (наприклад, зниження вартості залучених кредитних ресурсів за рахунок надання банку документів про те, що ринкова позиція захеджувати);

- захист додаткового прибутку, що виникає при особливо сприятливих умовах на ринку.

3. Визначити ті товарні позиції і інструменти, які можуть бути використані для конкретних цілей хеджування. Вони можуть відрізнятися ступенем кореляції, складністю використання, вартістю, ступенем компенсації ризику.

4. Визначити своє бачення ринку і скласти чіткий план і бюджет хеджування. Найбільш часто невдачі в подібних операціях пов'язані з неповним розумінням механізмів хеджування і використовуваних інструментів або з неповною опрацюванням вищевикладених проблем. Часто вартість хеджирующих схем, що застосовуються компаніями, виявляється більше того позитивного ефекту, який вони приносять, а іноді неправильно використовуються інструменти здатні не тільки не зменшити існуючий ризик, але і додати новий.

Слід пам'ятати, що для переважної більшості компаній правильно побудована схема хеджування здатна приносити додаткові переваги при адекватних витратах, а в деяких випадках і давати безпосередній прибуток від хеджерскіх операцій на тривалому проміжку часу. [2, с.152]

Страхування підприємницьких ризиків.

Наступним зі способів захисту від підприємницьких ризиків є укладення договорів страхування. При цьому потенційний страховий інтерес підприємців пов'язаний з отриманням покриття по максимально можливій кількості ризиків. Проте страховик при вирішенні питання про прийняття відповідальності повинен, перш за все, виходити з імовірнісного характеру настання страхового випадку, не залежного від волі страхувальника. Внутрішні ризики далеко не завжди відповідають цій вимозі. Отже, при здійсненні підприємницької діяльності страхуванню можуть підлягати в першу чергу зовнішні ризики. [15, с.146]

Під страхуванням підприємницьких ризиків розуміється страхування підприємцем ризиків своїх збитків і неотримання очікуваних доходів від застрахованої підприємницької діяльності через порушення зобов'язань контрагентами підприємця або зміни умов цієї діяльності по незалежних від підприємця обставин. Об'єктом даного страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані із здійсненням комерційної діяльності.

Страхування підприємницьких ризиків передбачає обов'язки страховика по страхових виплатах у розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів або додаткових витрат страхувальника, викликаних такими подіями, як зупинка або скорочення обсягу виробничої діяльності в результаті обумовлених причин; банкрутство; невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань контрагентом страхувальника, що є кредитором по угоді; понесені страхувальником судові чи будь непередбачені витрати.

Страхова сума за договором найчастіше встановлюється в межах вкладень страхувальника в застраховану діяльність зі збільшенням її в ряді випадків на погоджену між сторонами договору очікуваний прибуток від даної діяльності. При цьому нерідко умови договору страхування передбачають встановлення франшизи.

Специфіка страхування обумовлює ряд вимог до порядку укладання договорів. Зокрема, страхувальник повинен пред'явити свідоцтва про свою реєстрацію, ліцензії або патенти на підлягає страхуванню діяльність, інші необхідні документи. У своїй заяві про бажання укласти договір він повинен дати детальну інформацію про підприємницьку діяльність, умови її здійснення, очікуваних доходах і витратах, укладених контрактах, своїх контрагентів та інших обставин, що мають відношення до ступеня ризику.

Виникнення видів страхування підприємницьких ризиків стало, з одного боку, наслідком розширення страхування звичайних майнових ризиків, а з іншого - результатом розвитку нової сфери діяльності страховиків - поручництва і гарантій. Обсяг відповідальності страховика в залежності від різних умов може відрізнятися в великих межах: від стихійних лих до набору суспільно-політичних чинників.

Відомо досить велике число видів страхування, що забезпечують страховим захистом майнові інтереси підприємців. Вони поділяються між собою, як правило, по об'єктах страхування і страхових ризиків. [29, с.169-170] Економічна наука звичайно виділяє 3 стадії кругообігу коштів в процесі товарного виробництва:

- грошову, пов'язану з вкладеннями капіталу і придбанням на наявні грошові кошти необхідних засобів виробництва;

- виробничу, суть якої полягає у створенні нової вартості шляхом переносу на готовий продукт вартості основних фондів, робочої сили, споживаних сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів;

- товарну, що виражається в реалізації готової продукції та її оплати.

Всі види страхування, пов'язані зі страховим захистом підприємців, можна розділити відповідно до вищезазначених стадіями кругообігу.

Перша стадія пов'язана з інвестуванням капіталу, яке може бути здійснено в основні фонди та оборотні кошти, науково-технічну продукцію, а також в цінні папери. Страхове забезпечення вкладених капіталів здійснюється за допомогою страхування інвестицій та фінансових гарантій.

Страховий захист підприємця на другій стадії кругообігу може бути забезпечена різними видами страхування майна, що гарантують компенсацію збитку від різних стихійних лих, катастроф, неправомірних дій третіх осіб і т.д., і страхування цивільної відповідальності, що відшкодовує втрати підприємця у зв'язку з необхідністю покривати шкоду, заподіяну діяльністю підприємства третім особам, які зазвичай виводять за рамки страхування підприємницької діяльності і відносять до самостійних підгалузей страхування. Крім того, тут проводиться страхування на випадок перерв в господарської діяльності у зв'язку з пожежами, аваріями та іншими несприятливими подіями, що забезпечує захист від непрямих втрат, пов'язаних з припиненням випуску продукції, додатковими витратами по відновленню виробництва та ін..

На третій стадії кругообігу здійснюється страхування ризику неплатежу, експортних кредитів і т.п. [29, с. 156]

Особливістю цієї підгалузі є те, що вона займає проміжне положення між страхуванням майна та страхуванням відповідальності. Це випливає з самого характеру ризиків у підприємницькій діяльності, які обумовлені двома типами протиріч: між людиною і руйнівними силами природи і між партнерами в процесі суспільно-економічних відносин.

Підприємницька діяльність являє собою безперервний процес з нарощування вкладеної в справу власності. Порушення безперервності може бути викликано втратою засобів праці або якими-небудь подіями в сфері економічних відносин. Так, знищення або пошкодження майна внаслідок стихійного лиха, аварії, пожежі, крадіжки і т.д. веде не тільки до прямих фінансових збитків, що відшкодовуються за договорами страхування майна, а й до непрямих втрат, пов'язаних із зупинкою виробництва, які покриваються за договорами страхування підприємницьких ризиків. Разом з тим зменшення підприємницького доходу може бути результатом невиконання з різних причин третіми особами своїх комерційних або фінансових зобов'язань. Проводячи страхування від цієї групи ризиків, страховик бере на себе функції гаранта виконання таких зобов'язань, що багато в чому схоже зі страхуванням відповідальності, тільки в даному випадку страхувальником є не причиною шкоди, а особа, яка може зазнати збитків через невиконання зобов'язань свого контрагента.

Таким чином, страхування підприємницьких ризиків об'єднує в собі деякі риси страхування майна та страхування відповідальності. Отже, при проведенні таких видів страхування використовуються окремі підходи до визначення обсягу відповідальності та оцінки ризику, характерні для вище перелічених підгалузей страхування. [30, с.206-207]

Шляхи зниження внутрішніх підприємницьких ризиків.

У другому розділі були розраховані показники: критерій оцінки ризику R, ступінь ризику R, ефективність реалізації нововведення Е та представлені в табл. 2.6. Ці показники спробуємо поліпшити за допомогою методів зниження підприємницьких ризиків: диверсифікація або розподіл ризику, зниження пов'язані з реалізацією продукції, передача ризику або хеджування, страхування ризику.

Перший метод зниження підприємницького ризику - це диверсифікація. Для того щоб знизити критерій оцінки ризику необхідно, щоб отриманий результат прибутку був більше запланованого.

Протягом 2009 року очікуваний збиток - 350 грн. і ймовірність - 0,3, ризик великий, він склав 105%, але для того щоб цей показник понизити необхідно, розподілити очікуваний збиток. Для цього необхідно розділити збитки на рівні частини і використовувати кожну з цих частин окремо.

Таблиця 2.6

Показники господарського ризику

Перший крок зниження ризику. Збиток за рік розділений на три операції, то критерій ризику становить:

R = (350/3) * 0,3 = 35%.

Результат 35%, набагато менше, ніж до поділу - 105%.

Другий крок зниження ризику. Збиток за рік розділений на шість операцій, в цьому випадку критерій ризику становить:

R = (350/6) * 0,3 = 17,5%.

Третій крок зниження ризику. Якщо - на дев'ять операцій, то критерій ризику складає:

R = (350/9) * 0,3 = 11,7%.

Ризик зменшується, хоча й повільно: розподіл збитків на 18 операцій зменшує ризик до 5,8%; на 30 операцій - до 3,5%, на 60 операцій - до 1,75%; на 90 операцій - до 1,16%, а на 150 операцій - до 0,7%.

Протягом 2010 року очікуваний збиток склав 300 грн. і ймовірність - 0,25, ризик великий - 75%.

Перший крок зниження ризику. Збиток за рік розділений на три операції, то критерій ризику становить:

R = (300/3) * 0,25 = 25%.

Результат 25%, набагато менше, ніж до поділу - 75%.

Другий крок зниження ризику. Збиток за рік розділений на шість операцій, в цьому випадку критерій ризику становить:

R = (300/6) * 0,25 = 12,5%.

Третій крок зниження ризику. Якщо - на дев'ять операцій, то критерій ризику становить:

R = (300/9) * 0,25 = 8,3%.

Ризик зменшується, також повільно, як і в 2001 році: розподіл збитків на 18 операцій зменшує ризик до 4,2%; на 30 операцій - до 2,5%, на 60 операцій - до 1,25%; а на 90 операцій - до 0,83%.

Протягом 2011 року очікуваний збиток дорівнює 250 грн. і ймовірність - 0,2, ризик великий - 41%.

Перший крок зниження ризику. Збиток за рік розділений на три операції, то критерій ризику становить:

R = (250/3) * 0,2 = 16,7%.

Результат 16,7%, набагато менше, ніж до поділу - 41%.

Другий крок зниження ризику. Збиток за рік розділений на шість операцій, в цьому випадку критерій ризику становить:

R = (250/6) * 0,2 = 8,3%.

Третій крок зниження ризику. Якщо - на дев'ять операцій, то критерій ризику становить:

R= (250/9) * 0,2 = 5,5%.

Ризик зменшується, хоча й повільно: розподіл збитків на 18 операцій зменшує ризик до 2,8%; на 30 операцій - до 1,6%, на 60 операцій - до 0,83%. Ризик пов'язані зі значними втратами (половину задіяної суми), знижується у міру наростання кількості часток (операцій) набагато швидше. При розподілі суми на будь-яку кількість частин (операцій) середня очікувана величина прибутку залишається незмінною (третина вкладеної суми, трохи більше 33%).

Таким чином, ефект диверсифікації представляє собою роздроблення ризику і полягає в тому, що при незмінній прибутку ризик істотно знижується або зводиться до статистично незначною величиною. Це - принцип роботи всіх організацій, що надають своїм клієнтам послуги. Якщо укладається безліч контрактів, і вони приносять відчутний прибуток, ця дія виправдано. Необхідно стежити за статистичними показниками потоку цих контрактів, щоб ризик невиконання окремого контракту не перевищував певної величини. Ця величина визначається виходячи з норми прибутковості діяльності підприємства.

Можна виділити кілька варіантів стратегії підприємця, пов'язаних з прийняттям рішення в умовах підвищеної невизначеності.

Перший варіант - уникнення ризику. Фактично це передбачає стагнацію бізнесу, бо в такому випадку проблематичним представляється отримання прибутку, що і складає зміст підприємництва. Дійсно, здавалося б, логічне підприємницьке рішення - відмова від дій, пов'язаних з ризиком, через побоювання у разі несприятливих наслідків потерпіти невдачу, в принципі неможливий в умовах розширеного відтворення. Але навіть і в умовах відмови від розширення бізнесу (спроба утримання досягнутого рівня прибутків без додаткових зусиль) така стратегія не представляється оптимальної в довгостроковому і середньостроковому плані. Невизначеність зовнішніх ринкових (а часто і внутрішніх) чинників може привести до досить плачевних наслідків. Відомі численні приклади різкої зміни кон'юнктури ринку, рішень органів влади, які суттєво впливають на умови ведення того чи іншого бізнесу, технологічних "ривків" конкурентів, досить швидко забирає вже завойовану частку ринку і т.п. Все це призводить до негативних для конкретного підприємця, який уникає нових для нього дій, результатам, [20, с. 18]

Другий варіант - прийняття ризику. Ця стратегія передбачає те, що підприємець свідомо йде на ризик і займається бізнесом до тих пір, поки збитки від наслідків наступили ризиків не призведуть до непоправних втрат. Даний варіант також не представляється оптимальним в силу того, що ймовірний кінцевий результат - негативна прибуток - не співвідноситься з метою бізнесу. Очевидно, що основні прорахунки в даному випадку - відсутність відповідного аналізу стану ринку та його динаміки, факторів ризику і гнучкого реагування на зміну умов. Стратегія прийняття ризику використовується бізнесменами найбільш часто, при цьому відомі приклади того, як навіть у разі наближення несприятливих наслідків, підприємцям вдавалося з нульовими втратами виходити зі складних ситуацій. Аналіз постфактум показує, що в такому випадку важливо було, користуючись авіаційної термінологією, не пропустити "швидкість прийняття рішення" і "точку повернення". Іншими словами, мова йде про те, що коригування раніше прийнятих рішень і дій в ключових з точки зору управління бізнес-процесом моментом дозволяє мінімізувати негативні наслідки. Тобто, фактично дії підприємця здійснюються відповідно з третім варіантом стратегії.