Тіньова економіка в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність та структура тіньової економіки

1.1 Сутнісна характеристика та структура тіньової економіки

1.2 Типологізація тіньової економічної діяльності

1.3 Методи оцінки обсягів та рівня тіньової економіки

Розділ 2. Основні чинники тінізації економічної діяльності в Україні

2.1 Проблеми ефективності державного регулювання економічних процесів

2.2 Позабанківський грошовий обіг - основа тіньової економіки

2.3 Неефективність податкової системи

2.4 Недосконалість бюджетної системи, недоліки бюджетного планування та механізмів контролю за використанням бюджетних коштів

Розділ 3. Особливості тінізації економіки України

3.1 Тіньові процеси в окремих сферах економічної діяльності

3.2 Чинники та тенденції іллегалізації малого і середнього підприємництва

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Тіньова економіка - явище не нове. Вона з'явилась на зорі цивілізації разом з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, щойно людство почало карбувати монети, одразу ж з'явились фальшивомонетники. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного розвитку.

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Тіньова економічна діяльність набула широкого поширення в усьому світі. Орієнтовані обсяги міжнародного товарообігу, пов'язаного з порушенням правових норм (контрабанда, торгівля "піратськими" товарами), перевищують 20% легального світового товарообігу; "відмивання" тіньових доходів сягає понад 2-5% світового валового продукту; нелегальна міграція становить понад половину загальної кількості мігрантів сучасного світового господарства, частка тіньової економіки сягає 5-10% від світового ВВП. Але в Україні вона досягла таких масштабів, що в світі Україна вважається однією з найбільш корумпованих країн. Негативний вплив цього явища посилюється тим, що зароблені в тіньовій економіці кошти (а часто і їх власники) здебільшого перетікають за кордон і більше не працюють на розвиток своєї економіки. Саме тому в надзвичайно відкритій економіці України, де обсяг зовнішньої торгівлі становив в різні роки від 50 до 60% ВВП, відсутній звичний в нормальних економіках зворотний зв'язок між зростанням експорту і подальшим розвитком виробництва. Тому ігнорування такого явища, як тіньова економіка, а особливо в Україні, може привести до значних помилок і прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Предметом дослідження є вплив тіньової економіки на економічну безпеку держави.

Метою курсової роботи є визначення найбільш характерних особливостей тіньової діяльності, шляхів її реалізації в економіці, в Україні зокрема, а також шляхи її детінізації.

Передбачено виконання таких завдань:

* Дослідити сутність та структуру тіньової економіки;

* Здійснити аналіз тіньових процесів в окремих сферах економічної діяльності, зокрема в Україні

* Охарактеризувати основні шляхи детінізації економіки

Курсова робота складається з трьох частин. У першій частині розкривається сутність та структура тіньової економіки. Зокрема, визначаються сутнісні характеристики та типологізація тіньової економічної діяльності, теоретико-методичні підходи та оцінки "ефектів" іллегалізації економічної діяльності, розкриваються методи оцінки обсягів та рівня тіньової економіки. У другій частині розглядаються основні чинники тінізації економічної діяльності.

У третій частині курсової роботи йдеться про особливі риси тінізації економіки України.



Розділ 1. Сутність та структура тіньової економіки

1.1 Сутнісна характеристика та структура тіньової економіки

Розглянемо основні підходи до визначення поняття тіньова економіка. За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економічна категорія, що відображає складну систему економічних відносин. Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики. За методологічною ознакою розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід. Соціологічні концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціях. У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макро- і мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку. На інституційному рівні аналіз сконцентровується на соціально-економічних інститутах, тобто досліджується система формальних і неформальних правил поведінки, механізм функціонування та закономірності їхнього розвитку. Складність і важливість проблем тіньової економіки стимулюють розвиток міждисциплінарного підходу до її дослідження. Напрям міждисциплінарного дослідження багато у чому визначається обранням основного критерію зарахування економічних відносин до цієї сфери. З огляду на це розрізняють обліково-статистичний, формально-правовий, кримінологічний і комплексний підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду "тіньових".

Отже, під тіньовою економікою розуміють економічні процеси, які приховуються їх учасниками, не контролюються державою і суспільством, не фіксуються в повному обсязі офіційною державною статистикою.

Тіньова економіка не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини. Тому дуже важливо максимально чітко визначити її структуру, тобто з'ясувати, які найбільш характерні види економічної діяльності можуть включатися до складу тіньової економіки, а які ні.

Основна класифікація тіньової економіки - це неформальний сектор ("світло-сіра" економіка), "темно-сірий" сектор та "чорний" сектор.

"Темно-сірий" сектор тіньової економіки пов'язаний з більш серйозними порушеннями діючих законів (наприклад, про реєстрацію підприємницької діяльності та найманої робочої сили; ухилення від сплати податків із значних доходів; про мінімальну заробітну плату; про охорону праці та соціальне забезпечення). Тобто це сектор свідомо прихованих видів діяльності. Розміри такої діяльності останнім часом значно зросли в багатьох розвинених країнах. Продукція цього сектора легальна, проте виробництво і розподіл товарів та послуг завжди мають протиправні і навіть кримінальні ознаки.

"Чорний" (в т.ч. кримінальний) сектор тіньової економіки має своє, притаманне тільки йому амплуа. Тобто він має справу з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням соціальне небезпечних та руйнівних для розвитку особистості продукції та послуг, до яких перш за все відносяться: крадіжки і перепродаж краденого, рекет, наркотики, корупція, "відмивання" та фальшування грошей, "кіллерські послуги", торгівля живим товаром тощо. Тому природним є те, що надвисокі протиправні доходи цього сектора уникають участі у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення виробництва товарів та послуг цього сектора, ніж сплата податків від них. Продукція і доходи від кримінального сектора не повинні включатися до національного доходу (хоч, виявляється, це стосується не всіх видів кримінальної діяльності). Особливо необхідно відзначити, що "чорна" економіка має тенденцію до постійної диверсифікації у "світлу" (традиційну) економіку, бруднить легальні виробничі відносини. Якісною особливістю диверсифікованих "метастаз чорної економіки" є те, що вони функціонують і живляться виключно за рахунок легальної сфери економіки. З філософської точки зору тіньова економіка - це економіка в чистому вигляді, не "спотворена" втручанням держави і яка це втручання заперечує [1, с. 20-21].

Тіньова економіка - досить складне явище, яке може включати:

* діяльність, що здійснюється здебільшого в рамках закону, але не реєструється органами державного регулювання економіки, не відображається в її статистиці, а отже, залишається за межами прямого впливу регулюючих заходів. Це переважно дрібний та приватний бізнес. Наприклад, у сфері зовнішньоекономічної діяльності він пов'язаний з торговельними операціями, здійснюваними неорганізованими "човниками", або з наданням певних видів послуг (науково-технічних, юридичних, освітніх, консультаційних тощо) фізичними особами, які не здійснюють самостійної підприємницької діяльності;

* діяльність, яка за своєю суттю є кримінальною й охоплює незаконні, не санкціоновані державою види діяльності (незаконна торгівля зброєю, наркотичними і психотропними речовинами, шахрайські операції з цінними паперами і коштами, нелегальний вивіз капіталу, контрабандний імпорт тощо);

* діяльність, яка в принципі є легальною, але здійснюється методами, що перебувають поза законом (без обов'язкової реєстрації підприємств, без подання обов'язкової звітності і без сплати податків).

1.2 Типологізація тіньової економічної діяльності

У структурі транснаціональної бізнес-злочинності найнебезпечнішим видом є організована злочинність. Сьогодні ще не окреслено загальноприйнятого її визначення, але робота у цьому напрямі продовжується. Характерні ознаки транснаціональної організованої злочинності визначені у низці документів ООН. Документи Секретаріату ООН до VIII Конгресу ООН з попередження злочинності й ставлення до правопорушень (Гавана, вересень 1990 р.) виділяють наступні: складні види діяльності, реалізовані у широких масштабах, мета яких - одержання фінансового прибутку та набуття влади; дії, здійснені шляхом створення та експлуатації ринків незаконних товарів та послуг. Підсумковий документ Міжнародного семінару ООН з питань боротьби з організованою злочинністю (Суздаль, жовтень 1991 р.) передбачає, що така злочинність набуває характеру промислу, передбачає систему захисту від соціального контролю з використанням насильства, залякування, корупції, розкрадань у великих розмірах, отримання прибутку нелегальним шляхом.

У доповіді Генерального Секретаря ООН (Женева, квітень 1993 р.) визначено критерії злочинності: отримання незаконних економічних вигод шляхом використання нелегальних товарів та послуг у незаконній формі; конспіративну злочинну діяльність та координацію; повну або часткову монополізацію, проникнення у надприбуткові законні види діяльності; застосування у легальній діяльності методів насильства та залякування; "розмивання" меж між організованою злочинністю та неформальною діяльність.

Підсумовуючи, виділимо найосновніші види транснаціональної злочинної діяльності: "відмивання" грошей, тероризм, крадіжки національно-культурних цінностей, інтелектуальної власності, торгівля забороненими товарами, шахрайство зі страхуванням, комп'ютерна злочинність, екологічна злочинність, торгівля людьми, псевдобанкрутство, проникнення у легальний бізнес, корупція [4, с. 78]. Класифікація транснаціональної злочинності демонструє наскільки сильно злочинність впливає на життя як окремих осіб, так і на галузі економіки та світове господарство загалом. Потрібно зауважити, що існує тісний взаємозв'язок між різноманітними виявами транснаціональної іллегалізації економіки. Наприклад, наркокартелі часто не лише продають наркотичні засоби, але й беруть участь у торгівлі зброєю, є власниками нелегальних підприємств з переробки шкідливих речовин та активними учасниками "відмивання" грошей, здійснення терористичних актів.

Таким чином, у процесі глобальної іллегалізації зароджується потужне світове іллегальне господарство як система взаємопов'язаних транснаціональних іллегальних трансакцій. Тіньові двійники мають практично всі без винятку види світових господарських зв'язків. У випадку, якщо головними суб'єктами легального світового господарства виступають транснаціональні корпорації й національні уряди, то їх аналоги спостерігаємо і в іллегальній економіці - тіньова діяльність легальних корпорацій та міжнародні кримінальні угруповання, що виступають як національні за походженням, але транснаціональні за масштабами діяльності. Іллегальне світове господарство, як і легальне, базується на міжнародному поділі праці. Наприклад, на ринку інформаційних технологій капіталонадлишкові країни здійснюють розробку, виведення продукту на ринок (компанія "Майкрософт"), інші, - завдяки дешевій робочій силі (Туреччина, Китай) здійснюють розробку комплектуючих, країни з низькооплачуваним та висококваліфікованим науковим персоналом (Росія, Україна) здійснюють нелегальне тиражування та розповсюдження нелегальних копій. Моногалузева спеціалізація окремих країн зустрічається досить рідко. З одного боку, іллегальні промисли є комплементарними (наприклад, наркобізнес і торгівля зброєю), а з іншого - порушники свідомо диверсифікують свій бізнес для зменшення ризику від діяльності. Взаємозв'язки між різноманітними іллегальними корпораціями, як і між легальними транснаціональними корпораціями, побудовані на співвідношенні конкуренції й партнерства. Тут також відбувається поділ сфери діяльності й періодично відбувається боротьба за сфери впливу. Наприклад, домовленості між російсько-українськими нафтоторговцями, що спостерігаються останнім часом, призвели до монополізації ринку нафтопродуктів України та Росії [38].

Якщо у легальній економіці інтернаціоналізація призводить до формування регіональних блоків (ЄС, "НАФТА" тощо), то у нелегальній - формуються угруповання типу "Золотого трикутника" в Південно-Східній Азії, "Андського трикутника" у Латинській Америці чи "Східноєвропейської діри" у сфері інтелектуальної власності, де також відбувається інтеграція іллегальних міжнаціональних інтересів. Іллегальне світове господарство характеризується достатньо глобальним поширенням і значними масштабами. Орієнтовні обсяги міжнародного товарообороту, пов'язаного з порушенням правових норм (контрабанда, торгівля "піратськими" товарами), перевищує 20% легального світового товарообороту; "відмивання" тіньових доходів сягає понад 2-5% світового валового продукту; нелегальна міграція становить понад половину загальної кількості мігрантів сучасного світового господарства [2]. Кожен з зазначених вище видів нелегальної діяльності здійснює певний вплив на економіку будь-якої країни і деформує її розвиток та інституційну побудову. Проте, ми не дотримуємося думки, що тіньова економіка здійснює лише негативний вплив на розвиток суспільно-економічного ладу, оскільки у межах короткострокової перспективи її вплив, особливо у перехідних економіках, може бути оцінений як позитивний. Іллегальна ділова активність може бути своєрідним захистом суб'єктів господарювання від недосконалої державної політики, дисгармонійних економічних, політичних та соціальних процесів [3]. Необхідно наголосити, що позитивні наслідки, як уже зазначалося, мають короткостроковий характер (тимчасовий соціальний захист, тимчасова зайнятість, можливість реалізації професійного потенціалу тощо).

Поряд з деякими позитивними моментами наявності тіньової економіки існує ціла низка проблем, які, безперечно, потрібно розглядати як стратегічну небезпеку для розвитку суспільства та економіки, зокрема: (1) економічна - доходи, одержані у межах цього сектору, як правило, не використовуються на виробничо-продуктивні потреби, а спрямовуються на індивідуальне споживання чи відпливають за кордон; (2) соціальна - людський капітал відтворюється у все гірших умовах; (3) політична - втрата державою авторитету на міжнародному рівні й неможливість виконання покладених на неї функцій, зокрема і правоохоронних чи оборонних; (4) загроза економічній безпеці держави; (5) моральна - шкода свідомості громадян, їх світогляду, культурним та етичним цінностям, деградація суспільства.

1.3 Методи оцінки обсягів та рівня тіньової економіки

Вимірювання масштабів тіньової економіки є досить складною задачею. В першу чергу це пов'язано з тим, що тіньова економіка має прихований характер і намагається уникнути вимірювання. Оцінка масштабів цього явища важлива для економічного розвитку та формування державної економічної політики.

Зростання частки тіньової економіки в усьому світі покликало багатьох дослідників та статистів до розробки засобів та методів оцінки цього феномену. Починаючи з 70-х років XX століття у різних країнах розробляються різноманітні підходи і методики виміру тіньової економічної діяльності, але жодна з них ще не одержала загального визнання та широкого розповсюдження. Велика кількість методів підтверджує відсутність єдиної методики кількісної оцінки обсягів тіньової економічної діяльності та критеріїв достовірності результатів, як окремо по кожній галузі, так і економіки країни в цілому.

Найчастіше використовують методи оцінки, які умовно поділяють на дві групи: мікрометоди (прямі) та мікрометоди (непрямі) [5, с. 20-32].

Мікрометоди базуються на чітко спланованих опитуваннях та анкетах, які носять добровільний характер, або на податкових перевірках. Проте найчастіше вони дають занижену оцінку, оскільки мають тенденцію недооцінки обсягів тіньової економіки через неповноту та перекручування інформації населенням під час опитувань. Макрометоди базуються на макроекономічних показниках офіційної статистики, даних податкових та фінансових органів, найчастіше дають завищену оцінку. Міністерством економіки України використовуються такі методи визначення рівня тіньової економіки: прямий - "витрати населення - роздрібний товарооборот"; непрямі - фінансовий, монетарний, електричний [6]. Для уникнення розбіжностей обчислюється інтегральний показник рівня тіньової економіки в цілому шляхом зведення оцінок за наведеними методами в узагальнений показник з використанням певних коефіцієнтів для кожного метода [7, с. 37-44]. Цей показник дає об'єктивну характеристику стану і тенденцій розвитку економіки в цілому. Сучасними науковцями-економістами розроблені різні методи вимірювання тіньової економіки, проте не існує єдиної точки зору, які з методів дають найбільш точні результати. Специфіка кожної країни, нестача статистичних даних вимагають в кожному окремому випадку вибирати сприятливий метод або використовувати комплекс різних методів, щоб мати найбільш повне уявлення про обсяги тіньової економіки.



Розділ 2. Основні чинники тінізації економічної діяльності в Україні

2.1 Проблеми ефективності державного регулювання економічних процесів

Одне із найважливіших завдань економічної науки полягає в теоретичному обґрунтуванні взаємодії ринкового саморегулювання та державного регулювання. У процесі переходу до ринку економічна діяльність держави повинна ґрунтуватися на принципі: скорочення її масштабу повинно бути адекватним становленню механізму ринку і його серцевини - конкуренції [8, с. 40]. Основна причина поширення тіньової економіки в Україні полягає в непослідовності процесів системної трансформації. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства. Труднощі, які виникають у результаті внутрішньої неузгодженості регуляторно-правового механізму та беззмістовної зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар'єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов'язків держави та суб'єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторної політики.

За умов, коли регуляторна політика держави йде усупереч з інтересами вагомих груп економічних суб'єктів, тіньова економіка поширюється на галузі та сфери діяльності й набуває масштабного вияву. Керуючись інтересами власного відтворення, економічні суб'єкти ведуть пошук сприятливіших шляхів використання доступних їм ресурсів, у тому числі - виходячи за межі чинного законодавства. Це спонукає їх до стихійного встановлення нових правил здійснення господарських операцій, в яких регулююча та контролююча роль держави поступово заміщується неформальними угодами між ними. В тіньовій економічній діяльності досить поширені зловживання, що ґрунтуються на суперечностях законодавчої бази, яка допускає різне тлумачення положень закону навіть професіоналами. Замість того, щоб бути головним чинником прогресивних перетворень у суспільстві, законодавство стало помітним гальмом його реформування.

Господарське законодавство "першого покоління", створене за відносно короткий час, було вкрай недосконалим. Хронічними недоліками господарського законодавства були надмірна кількість нормативних актів, неузгодженість багатьох актів між собою, нестабільність їх дії, наявність значних прогалин у регулюванні тих чи інших господарських відносин.

Законодавчий процес залишається недосконалим і останніми роками. Класичним прикладом невідповідності законодавства потребам цивілізованої господарської діяльності стала взаємна суперечливість чинних з 1 січня 2004 р. Цивільного і Господарського кодексів України, внаслідок якої суди, керуючись нормами чинного законодавства, приймають протилежні рішення з одного й того ж питання.

Не викликає подиву, що на цьому тлі поступово, але неухильно зростало зневажливе ставлення підприємців та інших суб'єктів господарювання до державної влади, у суспільстві поглиблювалося явище правового нігілізму. Значна кількість справ в економіці вирішується поза правовим полем. Аргументами як у малому, так і у великому бізнесі часто-густо стають адміністративний тиск, погрози і так звані "наїзди".

Значна кількість, складність, заплутаність, а іноді й суперечливість та невідповідність Конституції України законодавчих і нормативних актів підштовхує суб'єктів господарювання мінімізувати спілкування з державою шляхом подання мінімального обсягу інформації про свою діяльність. Протиправні дії такого роду "виправдовуються" дискримінаційним характером державної регуляторної політики. Це надає виявам тіньової діяльності стійкого характеру, а масовість цих явищ робить правоохоронну систему нездатною чинити належний опір. Більше того, без усунення на цій основі матеріальних передумов виникнення розбіжностей між інтересами суб'єктів господарювання та держави, посилення каральних заходів лише надає виявам тіньової економіки більш витончених, завуальованих форм. Тривале існування тіньових форм відтворення неминуче веде до криміналізації економіки, поширення корупції, зниження ефективності економічної політики держави. Безумовно, тіньова економіка є хворобливою реакцією на усю сукупність обставин, які складаються в державі, суспільстві й економіці. Однак не можна не помітити значного впливу на поширення тіньових явищ саме необміркованих державних рішень в економічній сфері, необґрунтованості у багатьох аспектах політики переходу до нових економічних відносин, загального зниження авторитету органів державної влади, недосконалості чинного законодавства.

Одним з найвагоміших чинників тінізації економіки є її надмірна зарегульованість, численні випадки невиправданого втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність.

За існуючими оцінками, що спираються на порівнянні рівнів тінізації в різних країнах світу, цей показник тісно пов'язаний з кількістю процедур, необхідних для державної реєстрації підприємницької діяльності, тривалістю їх проходження та іншими контактами підприємців з владними органами. Регуляторний тягар є однією з суттєвих причин відносно високого рівня тінізації економічних процесів у нашій державі. Непоодинокими є випадки, коли передбачені законодавством повноваження використовуються для прискіпливого контролю за діяльністю окремих суб'єктів підприємницької діяльності. Зокрема інтенсивність перевірок податківцями банків перевищує середню за значно більшої дисциплінованості банківських установ, ніж інших платників податків.

Окрім зазначених вище недоліків у нормативно-правовому регулюванні, суттєвими перешкодами на шляху здійснення економічної діяльності залишаються:

- великі податки та значна їх кількість;

- ускладнена система обліку та звітності, часті її зміни;

- надмірна кількість ліцензованих видів діяльності та складна процедура отримання дозвільних документів;

- складна процедура реєстрації підприємств;

- часті перевірки підприємств, які здійснюються державними органами;

- тиск з боку місцевих органів влади;

- недостатня професійна кваліфікація багатьох керівників підприємств, спеціалістів з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

- дефіцит якісної ділової інформації тощо.

Слід зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні характерні не лише суто сфері регуляторної політики.

Такими обмеженнями є також:

- вузькість ринків збуту;

- нерозвиненість ринкової інфраструктури;

- нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

- криза платежів;

- дефіцит інвестиційних ресурсів;

- висока ціна кредитних ресурсів тощо.

Наведені вище обмеження ускладнюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у тіньовій сфері. тіньовий економіка грошовий бюджетний

Комплексним результатом тривалого періоду неефективного державного управління економічними процесами стало руйнування інституційного механізму, який обумовлює основні норми поведінки суб'єктів господарювання та населення щодо інших суб'єктів, партнерів, постачальників та споживачів, а також державних регуляторних органів.

2.2 Позабанківський грошовий обіг - основа тіньової економіки

Якщо, за визначенням Дж.М. Кейнса, гроші - кров економіки, то кров тіньової економіки - позабанківський грошовий обіг.

У розвинутій ринковій економіці сфера застосування готівки як засобу обігу, платежу і нагромадження вартості дуже обмежена. Переважна частина розрахунків і платежів здійснюється без участі готівки, шляхом переказування грошових коштів у формі депозитних грошей з рахунка платника (покупця) в установі банку на рахунок одержувача (продавця). Грошові нагромадження і заощадження також зберігаються головним чином у формі депозитних грошей на рахунках у банках. Про використання переважно депозитних грошей свідчить і структура грошової маси, в якій частка готівки становить 5-10%.

Співвідношення готівки і депозитних грошей формується під впливом багатьох чинників, а саме:

рівень довіри до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаного з розміщенням коштів на рахунках у банках. Банкрутство банку може призвести до повної або часткової втрати вкладниками своїх коштів (депозитних грошей);

рівень очікуваних доходів від розміщення грошей на рахунках у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки. Підвищення ставки стимулює приплив готівки в банки, а отже, впливає і на структуру грошової маси;

масштаби незаконного (злочинного) і тіньового (незареєстрованого) секторів економіки, підґрунтям яких є спроба уникнути контролю з боку держави за законністю бізнесу і платіжних операцій, а також спроба ухилитися від сплати податків. Незаконний і тіньовий бізнес віддають перевагу готівковим розрахункам, адже рух готівки простежити набагато складніше, ніж оборот депозитних грошей, який здійснюється на банківських рахунках, не виходячи за межі банківської системи;

рівень доходів суб'єктів економіки. Готівка широко використовується суб'єктами економіки з низькими доходами. Зростання доходів (багатства) веде до активнішого використання безготівкових розрахунків, зокрема з допомогою платіжних карток;

рівень розвитку банківських технологій. Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології дають можливість здійснювати розрахунки переважно у безготівковій формі, що, звичайно, обмежує обслуговування грошового обороту готівкою.

В Україні готівковий обіг продовжує відігравати в грошовій і платіжній системах значну роль, пов'язану здебільшого з обслуговуванням населення в процесі формування і реалізації його грошових доходів. Тенденції розвитку готівкового обігу відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні. Ситуація на готівковому ринку грошей розвивається нерівномірно і характеризується нестабільністю Проблема виведення з тіньового сектору значних обсягів грошової маси в основному (у вигляді позабанківського обігу готівки) і включення їх до офіційного економічного обороту країни - одне з найгостріших питань виходу вітчизняної економіки з кризи, що насамперед зумовлює необхідність у системному комплексному підході до вирішення проблеми.

У позабанківському обігу обертається і готівка, яка належить фізичним особам, тобто населенню, і та, що знаходиться в касах підприємств (15-20% від загального обсягу готівки). Друга частина коштів фізичних осіб - їх заощадження, розміщені в комерційних банках у вигляді депозитів. Тобто майже половина грошової маси в національній валюті обертається поза банками і не контролюється з боку банківської системи. Водночас у розвинених країнах світу частка готівки у структурі грошової маси не перебільшує 3-5%.

Ведучи мову про позабанківський обіг готівки в іноземній валюті, дослідники вирізняють два види її обертання.

? Легальний (формується при офіційному перетинанні кордону: відрядження, туристичні поїздки, поїздки у приватних справах і під час оплати праці й послуг фізичних осіб за кордоном). Обсяг готівки в легальному вигляді відображається через платіжний баланс країни і таким чином може бути точно визначеним.

? Нелегальний (обертається в тіньовій економіці і не обраховується офіційною статистикою). Зрозуміло, що відносно нелегального обороту є лише експертні оцінки фахівців і науковців. Так, за підрахунками експертів, щорічно у населення "осідає" 2-5 млрд. доларів, які в основному обслуговують тіньову економіку, в тому числі її кримінальну складову. В цілому у населення знаходиться 10-15 млрд. доларів.

Зростання обсягів позабанківського обігу готівки як у національній, так і в іноземній валюті має такі негативні наслідки:

1) зменшується пропозиція іноземної валюти на внутрішньому міжбанківському валютному ринку, що не дає можливості встановлювати реальний курс гривні стосовно іноземних валют, та призводить до значних коливань курсу гривні;

2) скорочуються можливості збільшення валютних резервів держави, що знижує усталеність національної грошової одиниці;

3) істотно скорочуються інвестиційні й кредитні ресурси країни, що створює штучний попит на іноземні кредити і призводить до збільшення зовнішнього державного боргу та заборгованості юридичних осіб;

4) зменшується база оподаткування за рахунок наявності тіньового обігу готівки;

5) збільшення обсягів позабанківського обігу готівки сприяє дальшому поширенню тіньової економіки, яку вона переважно й обслуговує;

6) значні обсяги позабанківської готівки - суттєве джерело відтоку валюти за кордон.

Аналізуючи джерела зростання обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валютах, було б варто виділити наступні:

1. Постійне перевищення доходів населення над їх витратами. Значне джерело збільшення коштів у населення, не включених до банківського обігу.

2. Наявність позитивного сальдо купівлі-продажу іноземної валюти населенням.

3. Участь населення в тіньовій економіці (основне джерело зростання обсягів позабанківського обігу готівки).

4. Ухилення від оподаткування і переведення безготівкових грошей в готівкові та виплата потім заробітної плати готівкою в "конвертах", тобто поза розрахунковими відомостями по зарплаті.

5. Утримування юридичними особами оборотних коштів у готівковому вигляді та їх наступні розрахунки між собою, між юридичними і фізичними особами готівкою через високий податковий тиск та неврегульованість економічного законодавства.

6. Високий рівень доларизації економіки (на 01.12.99 цей показник - 42,4%).

Вищенаведені джерела є одночасно й чинниками зростання обсягів позабанківського обігу готівки, тим не менше, серед основних варто виділити такі.

1. Нездатність уряду та Національного банку України включити наявні чільні грошові ресурси (величезні суми готівки поза банками, перевищення купівлі іноземної валюти над її продажем, постійне позитивне сальдо доходів і витрат населення, збільшення заборгованості із зарплат і пенсій, тіньові капітали) у фінансовий оборот у вигляді кредитних ресурсів та інвестицій.

2. Діяльність пунктів обміну валюти. Збільшенню позабанківського обігу готівки сприяє діяльність пунктів обміну валюти (небанківських), які функціонують на підставі агентських угод з уповноваженими банками, оскільки їх діяльність неможливо контролювати.

3. Невирішеність питання з відкриттям і використанням фізичними особами України рахунків в іноземних банках.

4. Низький рівень безготівкових розрахунків населення за товари і послуги. Відсутня практика перерахування заробітної плати на банківські рахунки. Зараз в Україні використовуються пластикові картки тільки іноземного походження (17 банків): в основному VISA, Euroрау, Маstег.

Даний перелік не буде повним, якщо не згадати про недостатню розвиненість страхового сегменту ринку фінансів України, створення й використання фіктивних фірм, нерозвиненість вторинного фондового ринку, наявність каналів прихованого вивозу іноземної валюти за кордон, хронічне позитивного сальдо купівлі-продажу іноземної валюти, яка використовується населенням у вигляді заощаджень, а також у тіньовому обігу за участю юридичних і фізичних осіб (продаж-купівля квартир, дач, автомобілів тощо).

Можна зробити висновок, що нині в нашій країні відсутня альтернатива іноземній валюті в готівковому вигляді як засобу нагромадження і зберігання заощаджень населення. В свою чергу, так звана "готівка" формує пасиви банків в іноземній валюті, не схильних до інфляції; обслуговує тіньовий товарообіг всередині країни (операції з нерухомістю, тощо); фінансує "човникову" торгівлю. Варто зазначити, що за своєю економічною природою купівля іноземної валюти населенням є формою кредитування економік інших держав.

Саме тому, завдання подолання тіньової економіки і суттєвого зменшення основного джерела її живлення - позабанківського обігу готівки - є одним із наріжних каменів трансформаційних процесів в економіці України сьогодні.

У позабанківському обігу обертається готівка, яка належить фізичним особам, тобто населенню, і та, що перебуває в касах підприємств (15-20% від загального обсягу готівки). Друга частина коштів фізичних осіб - їх заощадження, розміщені в комерційних банках у вигляді депозитів.

Готівка в іноземній валюті обертається у двох видах:

- легальному (формується при офіційному перетинанні кордону: відрядження, туристичні поїздки, поїздки у приватних справах і під час оплати праці й послуг фізичних осіб за кордоном). Обсяг готівки в легальному вигляді відображається через платіжний баланс країни і таким чином може бути більш-менш точно визначеним;

- нелегальному (обертається в тіньовій економіці і не враховується офіційною статистикою). Так, за підрахунками експертів, щорічно у населення "осідає" 2-5 млрд. дол. США, які, в основному, обслуговують тіньову економіку, в тому числі її кримінальну складову. У цілому, у населення перебуває 10-15 млрд. дол. США [9].

Зростання обсягів позабанківського обігу готівки як у національній, так і в іноземній валюті має такі негативні наслідки:

- зменшується пропозиція іноземної валюти на внутрішньому міжбанківському валютному ринку. Це ускладнює можливості встановлювати реальний курс гривні стосовно іноземних валют, а за рахунок зниження запропонованої валютної маси курс гривні є нестабільний;

- значно скорочуються можливості збільшення валютних резервів держави, що знижує стабільність національної грошової одиниці;

- значно скорочуються інвестиційні й кредитні ресурси країни, що створює штучний попит на іноземні кредити і призводить до збільшення зовнішнього державного боргу та заборгованості юридичних осіб;

- зменшується база оподаткування за рахунок наявності тіньового обігу готівки;

- збільшення обсягів позабанківського обігу готівки сприяє дальшому поширенню тіньової економіки;

- значні обсяги позабанківської готівки - суттєве джерело відпливу валюти за кордон [10].

Аналіз показує, що існують такі основні джерела зростання обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валюті:

1. Перевищення доходів населення над їх витратами. Значне джерело збільшення коштів у населення, не включених до банківського обігу.

2. Наявність позитивного сальдо купівлі-продажу іноземної валюти населенням.

3. Найбільше джерело зростання обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валюти належить участі населення в тіньовій економіці.

4. Ухилення від оподаткування та переведення безготівкових грошей у готівкові та виплата потім заробітної плати готівкою в "конвертах".

5. Утримування юридичними особами оборотних коштів у готівковому вигляді та їх наступні розрахунки між собою, між юридичними і фізичними особами готівкою. В умовах України основні чинники цього - високий податковий тиск на підприємства, неврегульованість і незавершеність економічного законодавства, фінансова нестабільність і платіжна криза. Російськими дослідниками наводяться схожі до українських чинників причини зростання позабанківського обігу: ухилення від податків - 44% респондентів, потреба в готівці для неформальних витрат - 36%, економічна та політична нестабільність - 32% [11].

6. Високий рівень доларизації економіки.

Наведені джерела є одночасно й чинниками зростання обсягів позабанківського обігу готівки.

Варто виділити три основних шляхи використання населенням готівкової іноземної валюти:

- формування заощаджень в іноземній валюті, не схильних до інфляції;

- обслуговування тіньового товарообігу всередині країни (продаж-купівля нерухомості, автомобілів тощо);

- фінансування "човникової" торгівлі.



2.3 Неефективність податкової системи

До основних показників, що характеризують економічний розвиток країни відносяться ВВП, обсяги промислового виробництва, ціни на споживчому ринку, ціни виробників промислової продукції, фіскальний блок, валютний та грошово-кредитний ринок, капітальні інвестиції, зовнішньоекономічна діяльність, доходи населення тощо. Значний вплив на розвиток економіки країни, який характеризується рядом наведених вище показників, здійснює податкова політика держави. Податкова політика проявляється у формах та методах мобілізації фінансових ресурсів та їх використанні відповідно до завдань та потреб держави [12]. Безпосередньо податкова політика справляє особливий вплив на підвищення реальних доходів населення, якості життя, соціально-економічного розвитку країни, створює низку умов, необхідних для забезпечення сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату в державі, а також стимулювання підприємницької активності. Податкова політика вказує на низку зусиль, які прикладає держава в процесі регулювання соціально-економічних відносин [13]. Тому сутність податкової політики виявляється в сукупності організаційно-правових та фінансово-економічних заходів держави у сфері регулювання податкових відносин, які спрямовані на мобілізацію та використання фінансових ресурсів в системі регулювання соціально-економічного розвитку країни.

Становлення податкової системи та формування податкової політики в Україні базувалося на копіюванні моделей інших країн. Хоча економіка України істотно відрізнялася від економіки розвинутих країн за рівнем розвитку продуктивних сил, галузевою та організаційною структурою виробництва, ступенем розвитку ринкових механізмів господарювання і відкритості економіки, ціновими пропорціями, станом законодавства, правилами звітності, рівнем забезпеченості кадрами, підготовленими до роботи в ринкових умовах. Така ситуація виключала можливість застосування в Україні податкового механізму в такому ж вигляді, як він застосовується у розвинутих країнах. Проте ці обставини не були повною мірою враховані при формуванні податкової системи і податкової політики в Україні на початку 1990-х, що зумовило її суперечливість і неефективність. Як свідчить світовий досвід, податкова система та податкова політика можуть бути ефективними лише тоді, коли при їх формуванні не відкидаються специфічні умови національної економіки, трудові традиції населення, а також багато інших факторів. Мабуть саме тому в західних країнах немає ідентичних податкових систем, або загальноприйнятої найбільш вдалої системи.

У фінансовій системі України, частиною якої є податкова система, центральне місце займає державний бюджет. Проблема наповнення Державного бюджету України на сьогодні є однією з найгостріших, а наповнення за рахунок податків - одне із найголовніших завдань чинної податкової системи. Система державного оподаткування повинна не просто залучати частину вартості внутрішнього національного продукту на формування доходів Державного бюджету, але й активно впливати на підвищення ефективності суспільного виробництва, відновити галузі, що конче необхідні для підняття престижу країни, заохочувати окремого виробника, господарюючі суб'єкти до інвестування коштів у різні напрямки діяльності, поліпшувати рівень життя громадян, та сприяти розвитку середнього та малого бізнесу. Аналізуючи податкові надходження до державного бюджету, можна сказати, що за підсумками 2011 року вони складають 261,61 млрд. грн., що на 94,7 млрд. грн. більше відповідного показника попереднього року і становить 101,8% від річного плану податкових надходжень [14].

Виходячи з результатів проведеного аналізу надходжень до державного бюджету можна зробити висновок про те, що структура податкової системи неадекватна ринковій економіці. Переважна частка податкових надходжень у бюджет формується за рахунок непрямих податків. Переважна частина податків сплачується юридичними особами, на відміну від країн із ринковою економікою, де основними платниками податків виступають фізичні особи. Це пов'язано з тим, що принципова модель податкової системи України формувалась на базі структури доходів господарюючих суб'єктів, що склалися в рамках економіки командно-адміністративного типу.

Ця модель передбачала, що:

1) основна маса оподатковуваного доходу формується в державному секторі економіки;

2) основними платниками податків виступають юридичні особи;

3) основним джерелом податкових надходжень є промисловість (сільськогосподарське виробництво має податкові пільги, сектор послуг незначний, роль будівництва та інших сфер матеріального виробництва невелика)

4) значну частку в податкових надходженнях займають непрямі податки.

Таким чином Україні підпадає під всі критерії перераховані вище, окрім першого адже вітчизняна економіка орієнтована на розвиток ринкових відносин. Таким чином, не відповідність одному з критеріїв призводить до того, що використовувана в Україні модель побудови податкової системи не відповідає сучасним вимогам економічного розвитку країни, проте вона все одно використовується, адже перехід до більш сприятливої моделі потребує значних витрат часу і коштів, передбачає докорінну перебудову економічної системи і ґрунтовний перегляду податкової політики.

Крім зазначених вище проблем, податковими факторами, що стримують економічний розвиток країни виступають:

- значні витрату часу й коштів суб'єктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку й сплату податків;

- неефективна й надмірно витратна для держави й бізнесу систему адміністрування податків і зборів, що неспроможна забезпечити повноцінне наповнення державного бюджету й зниження частки тіньової економіки за одночасного дотримання балансу прав податкових органів і платників податків;

- значний податковий тиск на платників податків;

- нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до високих податкових ризиків для бізнесу й обмежує можливість середньо- і довгострокового планування;

- високий рівень ухиляння від податків і нерівномірне податкове навантаження на підприємства різного розміру й окремі галузі економіки;

- невиконання податковою системою функції згладжування соціальної нерівності.

Причинами наведених вище проблем є:

- значна кількість малоефективних податків;

- нестабільна нормативно-правова база оподаткування й суперечливість окремих законодавчих норм;

- нераціональна система податкових пільг, що залишає можливості для ухиляння від сплати податків і не стимулює інноваційну діяльність та енергоефективність;

- значні розбіжності між податковим і бухгалтерським обліком.

На наш погляд, існує декілька ефективних напрямків покращення податкової системи та податкової політики України. Досить продуктивним, може бути диференціація ставки податку на прибуток в залежності від виду діяльності, що сприятиме нагромадженню інвестиційних ресурсів підприємницькими структурами. Така диференціація дасть змогу усунути диспропорцій між реальною і фінансово-посередницькою сферами, якщо для останніх ставку податку на прибуток зробити дещо вищою за базову ставку. Разом з тим доцільно створити пріоритетне середовище для тих структур, які сприяють проведенню активної інноваційно-інвестиційної політики.

На сьогодні актуальною для України є розробка механізму, заснованого на принципі регресивного оподаткування галузей, які нарощують виробництво продукції, що має перспективу збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. За таких умов підприємства будуть зацікавлені показувати оподатковувану базу в повному обсязі, оскільки чим більша сума одержуваного прибутку, тим менша ставка податку.

2.4 Недосконалість бюджетної системи, недоліки бюджетного планування та механізмів контролю за використанням бюджетних коштів

Особливе місце у тінізації вітчизняної економіки належить бюджетній сфері. Матеріали проведених Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби перевірок постійно фіксують численні випадки порушень та ігнорування чинного законодавства у здійсненні фінансових операцій, що виявляється у незаконному отриманні бюджетних коштів та кредитів під державні гарантії, марнотратстві й безгосподарності у витрачанні державних коштів і майна. Це є однією з передумов поживного середовища для отримання окремими комерційними структурами надприбутків, безпідставного збагачення та переміщення коштів у сферу тіньової економіки.

Головними недоліками бюджетного процесу, які створюють умови для відпливу бюджетних коштів у тіньову сферу, є:

- незадовільний рівень обґрунтування дохідних і видаткових статей бюджету;

- порушення законодавства у процесі формування і виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

- недосконалий механізм руху коштів у процесі виділення запланованих бюджетних асигнувань;

- недостатній рівень контролю та відповідальності у всіх ланках державної влади за цільове і ефективне використання бюджетних коштів.

Недосконалість сучасної бюджетної системи України зумовлена негативним впливом на її стан цілої низки різнопланових чинників. Так, попри прийняття Бюджетного кодексу України у законодавчому плані все ще недостатньо визначено принципи складання кошторисів бюджетних установ; попередньої перевірки фінансового стану юридичної особи, що потребує бюджетних асигнувань; блокування бюджетних видатків; порядку надання одержувачами бюджетних коштів інформації контролюючим органам тощо. На сьогодні відсутнє також правове врегулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, які перевищують обсяг виділених їм асигнувань. Структура бюджетних видатків є непрозорою; формування спеціального фонду держбюджету на основі спеціалізованих фондів містить загрозу тінізації бюджетного процесу, непрозорості фінансових потоків.

Водночас і чинне законодавство часто порушується. Зокрема спостерігаються численні порушення при використанні бюджетних коштів органами державної влади, бюджетними установами, органами місцевого самоврядування, суб'єктами підприємництва. Як свідчать матеріали Рахункової палати, найпоширенішими видами нецільового використання коштів державного бюджету є здійснення витрат бюджетних коштів на цілі, не передбачені кошторисом, понад затверджені ліміти на відповідний період, на утримання небюджетних установ і організацій; оплата бюджетними організаціями невиконаних послуг, робіт, не отриманих товарно-матеріальних цінностей тощо.

Системними є й порушення, які полягають у непроведенні торгів (тендерів) при закупівлі товарів (робіт, послуг), що здійснюється за рахунок бюджетних коштів; побудові фінансових розрахунків і русі коштів між суб'єктами зовнішньоторговельних операцій в Україні як замаскованого способу ухилення від сплати до бюджету платежів і податків з подальшим використанням незаконно отриманих доходів на свою користь; відсутності прозорої системи розрахунків з бюджетом; недоотриманні податку на прибуток у результаті незаконного зменшення прибутку національних акціонерних компаній.

Суттєві вади має й бюджетне планування. Заплановані показники надходжень переважно надто оптимістичні, тоді як численні видатки часто недооцінюються. Це спричиняє ризик невиконання затвердженого бюджету, накопичення нової бюджетної заборгованості, провокує проведення негрошових розрахунків з бюджетом, здійснення секвестрування, посилення тиску на легальне працюючі підприємства.

Списання та реструктуризація податкової недоїмки не сприяють досягненню бюджетних результатів щодо ліквідації платіжної кризи та покращання фінансово-економічного стану підприємств, а лише створюють нездорову атмосферу серед платників податків. Основною причиною неефективності заходів щодо списання та реструктуризації податкової заборгованості є те, що в практиці їх застосування відсутні упереджуючі правові норми та економічний механізм недопущення зростання заборгованості в майбутньому. Тому продовжувати реструктуризацію недоїмки з платежів до бюджету недоцільно і неефективно.