Тіньова економіка в Україні

На стан бюджетної системи негативно впливають і такі вади "технології" бюджетного процесу, як:

- накопичення сум переплат податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів внаслідок їх несвоєчасного повернення платникам;

- прорахунки у плануванні видатків спеціального фонду державного бюджету; відсутність помісячної розбивки у бюджетному розписі доходів спеціального фонду державного бюджету;

- фактичне фінансування видатків Міністерством фінансів і Державним казначейством України за відсутності відповідних бюджетних призначень;

- відсутність належного контролю з боку Міністерства фінансів і Державного казначейства України за виконанням видаткової частини держбюджету;

- надання за рахунок бюджетних коштів позичок суб'єктам підприємницької діяльності;

- відсутність достовірного обліку залишків коштів держбюджету на початок відповідного періоду, прозорості їх подальшого використання.

Організації контролю за використанням бюджетних коштів в Україні також притаманні численні недоліки. Серед них, зокрема, відсутність належної правової регламентації, що перешкоджає оптимізації організації сфери фінансового контролю, невідворотному притягненню винних у незаконному і неефективному використанні коштів бюджетів до відповідальності. На сьогодні відсутнє чітке розмежування завдань і повноважень різних контролюючих органів на державному рівні, що спричиняє певне дублювання в їхній діяльності, знижує результативність контрольної діяльності.

Не сприяє реалізації єдиної державної політики діюча система органів виконавчої влади, відповідальних за виконання державного бюджету. Невирішеність питання щодо підпорядкування Державної податкової адміністрації і Державної митної служби Міністерству фінансів, що не відповідає світовому досвіду, не сприяє дієвій координації діяльності цих державних органів.

Загальновизнана та широко висвітлювана в пресі неефективність бюджетної політики та бюджетної системи в Україні значно знижує готовність суб'єктів господарювання та населення сплачувати податки через невпевненість у продуктивному та цільовому їх використанні.

Щоб створити ефективну бюджетну систему, яка б стала інструментом досягнення економічного зростання та забезпечення належного виконання державою своїх функцій.

Слід визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б закріпленому в Конституції державному та територіальному устрою країни. Це найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного вибору.

Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови бюджетної системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова практика свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної системи держави.

Перша з них базується на принципах автономії кожного рівня влади, повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за рахунок власних податкових надходжень.

Друга модель бюджетної системи базується на фіксованому пайовому розподілі основних податків між різними територіальними рівнями. Це означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему, центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів кожного рівня влади.

Третя модель, базується на тому, що у державі різні рівні влади застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень влади центральний, регіональний та місцевий встановлює свої ставки оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної, регіональної й місцевої влади.

Звичайно, в чистому вигляді такі моделі не існують. Кожна країна сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід й життєві реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим розподілом окремих з нинішніх, так званих "регульованих доходів", на сталій основі. Що могло б бути зроблено за рахунок закріплення на законодавчому рівні, на довгостроковій основі, частки центрального, регіональних і місцевих бюджетів у таких доходах.

Слід відмовитися від поділу бюджетних доходів в Україні, на так звані "закріплені" й "регульовані". Основна частка доходів центрального, регіональних і місцевих бюджетів має формуватись на основі їх власних податків 1 паїв у податках.

Фінансове вирівнювання так званих "бідних" і "багатих" територій слід забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на цих засадах здійснюється фінансове вирівнювання у всіх розвинених країнах.

Механізм фінансового вирівнювання має забезпечити створення відносно однакових умов для проживання громадян України на всій території держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо разючі відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті, відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів, які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних соціальних стандартів, кожен орган місцевого самоврядування повинен мати знову ж таки законодавче гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.

Заходи фінансового вирівнювання мають охопити лише території, які не можуть за рахунок власної доходної бази сформувати гарантовані мінімальні бюджети, а також території, що мають значні надлишки фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в державі.

Потреби органів місцевого самоврядування у трансфертах із державного та регіональних бюджетів мають визначатись на основі нормативно-розрахункових методів. Нам слід розробити відповідну формулу вирівнювання - математичну модель, на основі якої території, що потребують фінансової підтримки, отримуватимуть гарантовані трансферти.

Світовий досвід свідчить: у систему заходів фінансового вирівнювання включаються території, які мають власну доходну базу на душу населення обсягом менше 95% від середньої по країні і території, що мають відповідну базу на душу населення обсягом більше 120% від середньої по країні.



Розділ 3. Особливості тінізації економіки України

3.1 Тіньові процеси в окремих сферах економічної діяльності

Паливно-енергетичний комплекс

У реальному секторі економічна злочинність найбільше вразила енергетику. На неї припадає кожен десятий злочин у сфері економіки. Лише у 2013 р. підконтрольні державі обленерго безкоштовно відпустили електроенергії на 570 млн. грн. Понаднормативні комерційні втрати в мережах становили майже 8 млрд. кіловат-годин.

Ще одна проблема - підвищена криміногенність та наявність значного тіньового сегмента у вугільній галузі. Це зумовлене значним бюджетним фінансуванням та комерціалізацією збуту продукції. Бюджетне фінансування галузі останніми роками збільшилося на третину, а видобуток скоротився на 5% (4,5 млн. тонн). Кредиторська заборгованість у 2,8 разу перевищала дебіторську. Виходить, що більше держава дає, то більше втрачає.

Правоохоронними органами виявлені численні зловживання у галузі, пов'язані з нецільовим використанням бюджетних коштів та безпідставним кредитуванням комерційних структур. Монополізація окремими посередниками сфери постачання та збуту призвела до викривлення ціноутворення на продукцію машинобудівних та вугільних підприємств. Внаслідок цього вугільна галузь постійно відчуває дефіцит обігових коштів.

Збитки підприємств галузі відшкодовуються фактично за рахунок Державного бюджету. А прибутки, одержані комерційними структурами на різниці цін, у подальшому використовуються для надання тим самим вугледобувним підприємствам так званих інвестиційних кредитів, тобто обладнання та матеріалів за завищеними цінами. На коштах державної підтримки вугільної промисловості паразитує понад 200 посередницьких структур.

Окрім вугільної промисловості, складна криміногенна ситуація має місце й в інших галузях ПЕК, зокрема, в електроенергетиці. Переважна більшість суб'єктів енергоринку є збитковими, втрати електроенергії у мережах досягли загрозливих масштабів, галузь має значні зобов'язання перед бюджетом, поширюється тіньова приватизація підприємств енергетичної сфери. Вирішення проблемних питань функціонування та розвитку ПЕК стримується також боротьбою фінансово-промислових структур і кримінальних угруповань за контроль над цією стратегічно важливою сферою та грошовими потоками в ПЕК.

Фінансова сфера

Поряд з позабанківським грошовим обігом у тіньовій діяльності широко використовується фінансова система України. Виявами цього стали штучні банкрутства деяких банків, використання фондового ринку для спекуляцій з акціями, поширення тіньових схем у страховому секторі.

Хоча статистика кількості злочинів, скоєних у фінансовій системі, демонструє її скорочення останніми роками, вона досі є значною.

Торгівля

Значним є поширення тінізації у торгівлі. У 2013 р. третина торговельних підприємств працювали збитково. У галузі посилилися монополістичні тенденції. Сфера оптової торгівлі є одним з найбільших заявників на відшкодування ПДВ, але механізм виявлення тіньових схем у торгівлі через зустрічні звірки рахунків оптових та роздрібних торговців був практично не задіяний.

Активізувалися транзитні структури торгівлі, які контролюють понад половину оптово-торговельного обороту, маючи при цьому від'ємну базу оподаткування.

Значним чином поширенню тінізації у торгівлі сприяло руйнування державної системи регулювання торгівлі. У більшості областей та районів було ліквідовано управління та відділи з питань торгівлі. Пасивну позицію часто посідав й Держспоживзахист.

Сфера землекористування

Тінізація економіки зачепила й земельні відносини, отже реалією сьогодення є тіньовий ринок землі як один з сегментів тіньового сектору економіки з усіма притаманними йому негативними рисами і явищами - непрозорістю, корупцією, хабарництвом, ухиленням від оподаткування тощо.

На місцях досить широко практикувалася безкоштовна передача земельних ділянок у власність або їх продаж за символічними цінами. Особливого розквіту такі тіньові оборудки набули в рекреаційних зонах та у великих містах.

Результати перевірок органів місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, на які покладено функції здійснення та забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержанням вимог земельного законодавства, органи прокуратури виявили масові порушення на всіх рівнях та негативні наслідки цих порушень для суспільства.

Порушення у сфері землекористування обумовлені передусім незавершеністю інвентаризації земель та її грошової оцінки. За даними Держкомзему України, на початок 2013 р. інвентаризацію проведено лише на 51,8% території населених пунктів та 55,6% поза їхніми межами. Грошову оцінку земель населених пунктів проведено на 61,5% їхньої площі.

За таких умов створюється значний простір для зловживань.

Якщо у 2009 р. виявлено 27328 порушень земельного законодавства, то у 2013 р. - 60315 (у 2,2 разу більше).

За цей період, зокрема, зросла кількість порушень законодавства:

- нецільове використання земель та невиконання природоохоронного режиму - з 3744 до 4411 (на 18%);

- захват земельних ділянок - з 10560 до 36973 (у 3,5 разу);

- невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб - з 5149 до 13278 (у 2,6 разу);

- несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'язків з приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням - з 308 до 654 (у 2,1 разу);

- перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду - з 67 до 280 (у 4,2 разу) тощо.

Практично недієвою виявилася вся система контролю у сфері землекористування, включаючи діяльність як профільних інспекцій, так інших державних органів в межах їхніх повноважень. Перевірки, що здійснюються регіональними відділами Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, фактично не досягають мети. Не налагоджено системну роботу щодо ліквідації встановлених порушень та притягнення винних до відповідальності, створюється ілюзія діяльності, подаються недостовірні звіти, а керівництво інспекції неспроможне належним чином організувати роботу підлеглих.

Сфера користування надрами

Існуюча система державного управління у цій сфері не забезпечує належного контролю за використанням надр, є причиною масових порушень чинного законодавства.

Неналежний державний контроль з боку виконавчої влади, неврегульованість ліцензійної діяльності створюють умови для тінізації та криміналізації винятково важливої для вітчизняної економіки сфери. Протягом останніх років колишнім Міністерством екології та природних ресурсів України видано ліцензії на користування надрами комерційним структурам (навіть хлібозаводам), які не мають фахівців, відповідного обладнання, необхідних коштів на геологорозвідувальні роботи з дослідно-промисловим видобутком корисних копалин. Такі надрокористувачі не провадять пошукових робіт, як це передбачено особливими умовами ліцензій, а фактично по-хижацькому здійснюють експлуатаційний видобуток корисних копалин.

Перевіркою, проведеною Генеральною прокуратурою України, викрито грубі порушення, що мали місце як під час видачі ліцензій на видобування корисних копалин, так і безпосередньо у процесі користування надрами. Масового характеру набуло видобування комерційними підприємствами корисних копалин без дозволу та проведення екологічної експертизи, ухилення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, платежів за користування надрами, захват земельних ділянок, забруднення земель та їх несвоєчасна рекультивація.

Мають місце факти перевищення повноважень керівниками обласних рад та державних адміністрацій за наданні дозволів на користування родовищами корисних копалин загальнодержавного значення. Наприклад, Верховною Радою АР Крим делеговано повноваження з надання гірничих відводів Кримському територіальному управлінню Держнаглядохоронпраці, а останнє здійснило незаконні відводи 18 підприємствам. За втручання прокурора АР Крим порушення закону ліквідовано.

Органами місцевого самоврядування допускаються численні порушення закону під час прийняття рішень про надання у користування земельних ділянок гірничодобувним підприємствам та водночас не застосовуються повноваження щодо обмеження діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону надр, а також невиконання особливих умов ліцензії.

Не забезпечується належний державний контроль у сфері охорони та раціонального використання надр і обласними управліннями екології та природних ресурсів.

Разом за результатами прокурорських перевірок порушено понад 200 кримінальних справ (з них понад половина направлено до суду), подано 108 протестів (усі задоволено) та понад 400 приписів та подань, відшкодовано майже 30 млн. грн., притягнуто до відповідальності понад 600 посадових осіб (зокрема з органів контролю майже 200). Крім того, заявлено 144 позови про відшкодування збитків, завданих державі, на суму близько 5 млн. грн., з яких задоволено 93 на суму 1,3 млн. грн. [2].

Галузь виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів

Недосконалість технології захисту акцизних марок від підробки дозволила налагодити їх масове нелегальне виробництво. Зросли масштаби нелегального виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Фактична втрата контролю за діяльністю у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів призвела до зниження якості виробленої продукції, що створювало загрозу здоров'ю населення, завдавало величезних збитків державному та місцевим бюджетам.

Масово фіксувалися факти реалізації у роздрібній мережі неякісних, небезпечних, з простроченим терміном придатності та фальсифікованих тютюнових виробів, товарів без прибуткових документів та ліцензій.

За оцінками експертів, частка тіньового виробництва зазначених товарів складала у 2013 р. до 50% місткості ринку. Виходячи з цієї оцінки, щорічні втрати бюджету тільки від недонадходження акцизних платежів сягають 10 млрд. грн.

Однією з головних причин такого стану справ була низька дисципліна в органах виконавчої влади.

Своєчасно не внесено зміни до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору і маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. №1284. Не затверджено заходи щодо запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними елементами захисту, хоча Проект відповідної постанови Кабінету Міністрів України було узгоджено із заінтересованими органами державної влади та внесено Службою безпеки України на розгляд уряду ще у грудні 2001 р. Питання було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, рішення якої дію набуло чинності Указом Президента України від 26 квітня 2003 р. №372. Це дозволило суттєво активізувати заходи органів виконавчої влади у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту. Якщо у 2001 р. було зафіксовано 9843 смертельних випадки внаслідок отруєнь алкоголем, а у 2002 р. - 10320, то у 2003 р. - 9132 випадки.

Незважаючи на те, що на початку 2004 р. було прийнято ще два укази Президента України з питань врегулювання діяльності у зазначеній галузі (від 3 березня 2004 р. №266 "Про посилення державного контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, забезпечення захисту життя і здоров`я громадян"; пункти Заходів, затверджених Указом Президента України від 9 лютого 2004 р. №175 "Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції"), рівень смертності від випадкових отруєнь алкоголем знову підвищився (за 11 місяців 2004 р. - на 7,7% порівняно з відповідним періодом попереднього року). До того ж дієві заходи щодо протидії злочинній діяльності у сфері виробництва та обігу алкогольної та тютюнової продукції вживалися тільки у полі безпосереднього впливу центральних органів виконавчої влади. Там, де такий вплив послаблюється, злочинці нарощували масштаби своєї діяльності. Деякі місцеві державні адміністрації фактично втратили контроль за ситуацією у сфері обігу підакцизних товарів.

Зовнішньоекономічна діяльність

Однією з найбільш тінізованих сфер діяльності є зовнішньоекономічна сфера. Навіть фрагментарні та непослідовні спроби наведення ладу у цій сфері негайно мають відчутний позитивний ефект - збільшення надходжень до державного бюджету. Досвід свідчить, що наведення елементарного ладу в державних фінансах одразу позначається на значному збільшенні доходів держави.

28 квітня 2004 р. на міжвідомчій нараді під головуванням Генерального прокурора України було розглянуто стан справ із дотриманням законодавства про зовнішньоекономічну діяльність щодо своєчасного повернення валютної виручки, оподаткування експортно-імпортних операцій, виявлення та розслідування злочинів, пов'язаних з легалізацією грошових коштів, іншого майна, здобутих злочинним шляхом [3].

Оприлюднена на нараді інформація засвідчила наявність значної кількості злочинних виявів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, заборгованості щодо повернення в Україну валютних цінностей, неналежне виконання функцій та недостатність вжиття заходів органами контролю, суттєві порушення під час проведення оперативно-розшукових заходів, дізнання і досудового слідства у справах відповідних категорій.

Суттєві порушення чинного законодавства, у тому числі кримінального характеру, виявлені у діяльності органів державної податкової служби. Перевірки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, стягнення з них пені за порушення строків розрахунків за контрактами, інші функції не завжди здійснюються на належному рівні. Недостатні заходи вжито з виявлення та припинення діяльності фіктивних фірм, створення яких є одним зі способів виведення та неповернення з грошового обігу України значних фінансових ресурсів.

Досить актуальною проблемою є відсутність координації правоохоронних, митних та контролюючих органів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Досить ефективною є співпраця всієї сукупності контролюючих органів, в тому числі тих, що не належать до системи органів валютного контролю (управління у справах захисту прав споживачів, центри стандартизації, метрології та сертифікації, санепіднадзор, ветінспекції тощо). Така спільна діяльність має бути спрямована на виявлення фактів тіньової реалізації товарів на підставі аналізу їх походження (відсутність сертифікатів відповідності, належного маркування тощо).

Представники тіньової економіки широко користуються відсутністю контролю за якістю експортованої продукції, експортуючи високоякісну вітчизняну продукцію під виглядом низькосортних товарів. Таким чином, нагальною є необхідність створення єдиної системи оцінки кількості та якості товарів, що експортуються, або покласти цей обов'язок на контролерів вже існуючих структур.

Можна реально констатувати, що зараз повноваження контролюючих органів, передбачені чинним законодавством, або використовуються неповною мірою, або не застосовуються взагалі. Наприклад, пріоритетним завданням органів податкової служби є мобілізація державного бюджету. Тому вся робота щодо зовнішньоекономічної діяльності починається, коли валютна маса не надходить в Україну. Але організація роботи після виявлення факту приховування валютної виручки (постфактум) не дозволяє припинити діяльність, спрямовану на вивезення валютних коштів та товарів без повернення. Перевірки, що здійснюються через значний проміжок часу, найчастіше є неефективними.

Недоліки державної політики з питань зовнішньоекономічної діяльності, низька ефективність діяльності органів виконавчої влади у цій сфері позначилися на загостренні такої проблеми, як контрабанда.

Контрабанда стала загальнонаціональною проблемою і сьогодні безпосередньо загрожує національній безпеці України. Недоотримання державним бюджетом митних платежів становить десятки мільярдів доларів. Ці самі десятки мільярдів автоматично відходять у тіньовий сектор. З 45 мільярдів офіційно нарахованих. Крім того, на митниці процвітає хабарництво та приховування реальної вартості ввезеної продукції.

Що стосується товарів легкої та хімічної промисловості, то стан внутрішнього ринку цих товарів за умови нелегального імпорту взуття, одягу, парфумерних товарів та товарів побутової хімії за заниженою митною вартістю та в кількості, що значно перевищує внутрішнє виробництво, є головною проблемою вітчизняних виробників [4].

Найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-, відео-, комп'ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед цукру та м'ясної продукції), тютюну, алкогольних напоїв, нафтопродуктів, ювелірних виробів.

Визначальними чинниками поширення контрабанди є:

- наявність економічних передумов;

- недостатня ефективність митного і прикордонного контролю;

- недосконалість нормативно-правової бази у сфері регулювання імпорту та боротьби з контрабандою;

- необлаштування державного кордону з державами СНД;

- високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість під час імпорту;

- неоднакове податкове навантаження на суб'єктів господарювання;

- наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів;

- корупція в митних органах, органах охорони державного кордону, інших правоохоронних та контролюючих органах;

- відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку;

- недосконалість обміну інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю.

Особливу роль у поширенні контрабанди відіграє людський чинник. За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов'язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон, скоєно з використанням корумпованих зв'язків з посадовими особами митних органів, органів охорони державного кордону та інших контролюючих органів.

Найпоширенішими протиправними діями є:

- незаконне звільнення вантажів від митного огляду;

- оформлення документів про вивезення за межі території держави товарів, що мали переміщуватися територією України транзитом, але були реалізовані в Україні;

- опломбування транспортних засобів без огляду вантажу;

- оформлення подвійних митних документів;

- заниження митної вартості товару;

- здійснення митного оформлення неіснуючих або з навмисно завищеною вартістю вантажів на експорт, що дає змогу незаконно відшкодовувати з державного бюджету податок на додану вартість.

Також мають місце факти переміщення через митний кордон поза пунктами пропуску, недекларування товарів тощо. При цьому активно використовуються фіктивні фірми або такі, що перебувають на обліку як учасники зовнішньоекономічної діяльності, але без укладення відповідних контрактів.

3.2 Чинники та тенденції іллегалізації малого і середнього підприємництва

Проблема іллегалізації економіки, як вже зазначалося, є актуальною як для розвинених країн, так і для країн, що розвиваються. У різних країнах на різних етапах їхнього економічного розвитку іллегальна діяльність була різною: від такої, що завдавала незначну шкоду для економіки, до масштабів, загрозливих для економічної безпеки держави.

За оцінками експертів Центру ім. О. Разумкова, що збігаються з результатами анкетного опитування громадськості та бізнесових кіл, головними причинами тінізації української економіки у сучасних умовах є: загальна економічна криза; недосконалість правового регулювання зміни форм власності (приватизації) та господарської діяльності; нерозвиненість ринкової інфраструктури; відсутність належного рівня довіри підприємців до держави, банківських та інших фінансових інститутів; надмірний податковий тиск, поєднаний з нестабільністю податкового законодавства; значний рівень криміналізації процесу становлення нових відносин власності та корупції органів державної влади. [15]

Як бачимо, тут поєднані передумови та причини поширення тіньових оборудок різного походження - інституційного, морального і соціального, недосконалості системи держаного регулювання господарської діяльності. Окремі з наведених передумов (криміналізація, корупція, відсутність довіри тощо) мають, швидше, характер наслідків, а не причин у причинно-наслідковому ланцюгу. Але визначення саме базових передумов тінізації господарської діяльності є важливим з огляду на те, що їх усунення має більше значення, ніж послаблення впливу чинників поширення тіньових операцій.

Певною мірою можна стверджувати також і про інерційність глибинної сутності моделі взаємодії "уряду та бізнесу" у перехідній економіці, варіант якої Т. Фрей і А. Шляйфер визначають так:

- "невидима рука" з функціями захисту закону і порядку, захисту контрактів, деякої регламентації здійснення права приватного сектору на прийняття рішень, пов'язаних з розподілом ресурсів (країни Східної і Центральної Європи);

- "підтримуюча рука" із залученням бюрократів до підтримки приватної економічної діяльності, захистом контрактів переважно чиновниками, обмеженістю і організованістю корупції (Китай, Південна Корея, Сингапур);

- "грабуюча рука" з нижчим рівнем організованості уряду, неефективністю державного захисту контрактів, "неорганізованістю" корупції (більшість ННД). [16]

На мою думку, трансформація жорсткої, ієрархічно побудованої системи адміністративно-планового управління у модель "грабуючої руки" обумовлює такі причини тінізації: недосконалість (складність, безсистемність та суперечливість) системи державного регулювання підприємницької діяльності; низька ефективність системи державного управління, помилковість (некомплексність) державних програм; економічна користь від порушень регламентації та обмежень; силовий державний та недержавний примус; антисоціальні форми задоволення власних потреб і попит на аморальні та соціально негативні товари. Аналіз теоретичних узагальнень і результатів емпіричних досліджень дозволяє стверджувати про певну специфіку передумов тінізації економіки, властиву саме країнам з перехідною економікою. Сутність цієї специфіки обумовлена незавершеністю процесу глибинної трасформації інституцій минулої соціально-економічної системи у ефективні інститути ринкової економіки у широкому значенні цього поняття, яке включає (за Гж. Колодком) ринкову культуру і поведінкові аспекти [17].

Зрозуміло, що дослідження передумов виникнення і поширення такого явища в економічній діяльності, як іллегалізація, ускладнюється її прихованою сутністю - господарська діяльність поза межами закону - і отже, відсутністю повної і достовірної інформації про нелегальні операції. Відповідно брак інформації ускладнює встановлення причинно-наслідкових зв'язків обсягів і темпів зростання іллегального сектору з передумовами та чинниками, що їх обумовлюють. Тому доцільно узагальнити змістовні оцінки дослідників тіньової економіки щодо передумов і причин іллегалізації. Використання вітчизняних публікацій та статистичних джерел для виявлення таких взаємозв'язків є майже неможливим - у більшості з них міститься констатація негативної ролі іллегальної економіки як наслідку недосконалих реформ [8] з наведенням оцінок розмірів іллегалізації (50-60% обсягу офіційної економіки [9]), не підтверджених методичним обґрунтуванням. Точніші оцінки обсягів тіньової економіки містяться у відповідних працях, проте також здійснених з кримінологічних позицій. Тому для виявлення взаємозв'язків у подальшому використано переважно дослідження зарубіжних авторів, тим більше, що передумови, чинники і відносні розміри іллегальної економіки у Росії та Україні ідентичні.

Ефекти від активізації діяльності сектору МСП на різних етапах розвитку економіки країни можуть бути як позитивними, так і негативними. В економічно розвинених країнах МСП на ранніх стадіях було основою становлення великого бізнесу, а пізніше великі підприємства самі ініціювали його розширення. У результаті "вибудувалася економічна піраміда" [10], основою якої є "мале" підприємництво у ролі своєрідної "інституціональної форми" зв'язків з великим підприємництвом [11]. Аналогічний сценарій властивий країнам, що розвиваються, з відмінностями у національній приналежності великого бізнесу. Як правило, у цих країнах великі підприємства репрезентовані транснаціональними корпораціями. початково малі підприємства та кооперативи спочатку створювалися за рахунок тіньових капіталів або як посередницькі структури великих підприємств їхніми керівниками. Пізніше, у процесі малої приватизації, створення МСП на базі підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг теж відбувалося під впливом особистих, а часто і корупційних зв'язків керівників цих галузей і органів державного управління. На наступному етапі, під час приватизації великих підприємств, формування цього сектору ґрунтувалося не тільки на виконанні посередницьких функцій, а й на деконцентрації і децентралізації великого бізнесу. Причому керівники підприємств чи органів державного управління надавали для новостворених підприємств ресурси виробництва на преференційних, часто корупційних і неконкурентних засадах. Тобто, користуючись термінологією інституціонально-еволюційної теорії можна стверджувати, що "первинна популяція" малих і середніх підприємств у пострадянських країнах сформувалася під впливом іллегальних за своєю сутністю чинників. Відповідно їх первинно іллегальне функціонування мотивує діяльність у високорентабельних, мобільних з огляду на можливість швидкого вилучення капіталу галузях, що підтверджується поданим нижче аналізом. Поміж варіантів "легальної", "комбінованої" та "іллегальної" поведінки підприємства тяжіють до двох останніх видів.

Важливим з погляду теорії інституційних змін є те, що "правила поведінки" підприємств цього сектору формувалися революційно, паралельно із становленням самого сектору МСП. Недосконалість та неефективність інституцій (законодавчої, нормативно-розпорядчої бази, системи контролю за їх дотриманням) зумовлювали формування неформальних правил і обмежень, змінити які протягом короткого проміжку часу на відміну від формальних було і є досить складно. Реально можлива лише еволюційна зміна неформальних правил поведінки. Для здійснення цього необхідна "критична маса" суспільних і підприємницьких мотивацій.

На підставі огляду і аналізу літератури можна стверджувати, що сукупність передумов іллегалізації діяльності МСП пов'язана з такими чинниками:

1) недосконалістю і незавершеністю формування інституцій економіки (законодавства, форм і масштабів державного регулювання, рівня конкурентності ринкового середовища, інфраструктури);

2) трансформаційною кризою і пов'язаними з нею дефіцитом фінансових ресурсів, звуженням попиту;

3) неконкурентоспроможністю, особливо зовнішньою, підприємств цього сектору, пов'язаною як з проблемами 1) і 2), так і з низьким рівнем продуктивності, капітало- і технологоозброєності праці, низькою кваліфікацією працівників.

Слід погодитися з висновком, що ці проблеми ускладнюють "довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового отримання високих прибутків у "тіньовій" сфері" [12], але це не заперечує бодай гіпотетичного припущення, що саме сектор МСП є передумовою легалізації через його генезу та специфіку функціонування (галузеву, регіональну) масштабів діяльності.

Зазначимо, що у перші три роки після набуття Україною незалежності, незважаючи на об'єктивні труднощі трансформаційного періоду, відбувалося швидке зростання кількості суб'єктів малого бізнесу, після чого знизилися значення основних показників розвитку МСП. Це можна пояснити неадекватністю запропонованих державою умов для ефективного функціонування МСП, а також посиленням державного втручання у цей сектор.

Припустимо й певне "насичення" ділової активності через вичерпання потенціалу залучення найбільш підприємливих людей, інших чинників виробництва (основних засобів виробничих та торговельних галузей, сировини і матеріалів з державних підприємств за фіксованими цінами).



Висновок

Варто зазначити, що тіньова діяльність, будучи наслідком паралічу державного регулювання економіки і перекосів у грошово-кредитній і бюджетній сферах, виступає потужним фактором інфляції. Основний вид тіньової діяльності - посередництво - роздуває витрати і підштовхує інфляцію витрат, з одного боку, і приводить до зростання реальних (які враховуються статистикою) оптових і споживчих цін - з іншого. Останнє сприяє вилученню доходів населення. Витрати тіньової діяльності лягають на легальний бізнес, а доходи не надходять до бюджету. Таким чином, частина доходів усього суспільства перерозподіляється на користь тіньової сфери.

Не можна залишити без уваги той факт, що не враховані статистикою (тіньові) доходи істотно поліпшують стан деякої частини бідних і середніх прошарків населення (стихійна торгівля, одержання винагород готівкою тощо). Почасти справедливо поширена думка про позитивний вплив тіньової економіки на економічну активність. Але лише частина економічних агентів ховає свою діяльність "у тінь" вимушено, під тиском надмірного податкового пресу і безгрошів'я. Більшість паразитує на офіційній економіці, процвітає на посередництві, спекуляціях, штучному завищенні (при покупці - заниженні) цін.

З викладеного випливає, що існування тіньової сфери у величезних обсягах об'єктивно викликано станом економіки, що сформувався під впливом неадекватної економічної політики.

1. Тіньова економіка являє собою складне суспільно-економічне явище, пов'язане з незаконним привласненням особою або групою людей частини створеної вартості або частки майна через різні спотворення об'єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходу, а також через організацію та реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого перетікання капіталів, здійснення яких не підлягає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур, або окремих громадян.

2. Тіньова економіка функціонує поряд з легальною економікою. Структурними складовими тіньової економіки є: кримінальна діяльність, неформальна та фіктивна діяльність. Причини виникнення тіньової економіки можуть бути класифіковані за часом, тобто мати короткострокове, середньострокове та довгострокове джерела утворення. Збільшення рівня тіньової економіки до 40?50% ВВП є критичним, а за оцінками багатьох експертів рівень тіньової економіки в Україні становить близько 50%.

3. Негативними наслідками існування тіньової економіки є: скорочення податкових надходжень до бюджету та фінансування інноваційно важливих та стратегічних напрямів розвитку держави, погіршення умов існування соціального сектора країни; "втеча" капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, вивільнення працівників, поглиблення некерованості економічними процесами, збавлення міжнародного престижу країни, довіри інвесторів як зовнішніх, так і внутрішніх тощо. Найголовніший негативний чинник тіньової економіки - викривлення умов функціонування підприємств.

4. Вилучення фінансових ресурсів з реальної економіки і спрямування значної частини за межі країни в умовах напруженості бюджетного фінансування і наявності значного державного боргу (як внутрішнього, так і зовнішнього) становить серйозну проблему для економічного розвитку. Реальним виявом такого стану є скорочення прибутковості реального сектора навіть в умовах розширення його масштабів останнім часом. Такий стан зумовлено тим, що сьогодні існують цілком легальні засоби зменшення фінансового результату і, навіть, утворення збитку, внаслідок чого постійно збільшуються розміри неплатежів, значна частина яких за терміном давності списується без проведення відповідних компесаційних санкцій. За такої практики формуються фінансові потоки, які розділяють одержані реальні доходи на легальні (мінімально потрібні для продовження виробничого процесу) і тіньові (що формуються без обмежень на приватних рахунках).

5. Найчастіше для перерозподілу на користь тіньового сектора використовують фінансові установи в офшорних зонах. Привабливість цих зон для тіньових структур пояснюється особливим їх статусом та умовами функціонування. Особливостями їх є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської і комерційної таємниці, а також лояльність державного регулювання. В Україні значна частина тіньових опреацій здійснюється через офшорні компанії.

6. Детінізація української економіки пов'язана з комплексним реформуванням системи відносин, яка здійснюється в економічній сфері між державою, підприємцями та найманими працівниками, і має спрямовуватися на усунення тих чинників, які негативно впливають на економіку і зумовлюють її тінізацію, а саме: порушення економічних інтересів між суб'єктами економічних відносин, що скорочує базу розширеного відтворення одних суб'єктів на користь іншим; скорочення офіційних джерел ресурсно-фінансового забезпечення підприємств; зростання витратності, в тому числі й тієї, що виникла внаслідок штучного завищення витрат на ресурси, вузли та напівфабрикати (у деяких товарних групах українські ціни перевищили світові); прояви монопольної поведінки.



Список використаної літератури

1. Бабанина Н., Вовченко А. Тень, закрывающая солнце. // Бизнес. - 2003. - №22. - С. 36-46.

2. Енторф Н. Незаконні мігранти та раціональне поведінка: Моделювання ринку нелегальної міграції, MIMEO, 1998. - 568 с.

3. Олсон М. і Зіннес С. Тіньова економіка: друг чи ворог?. - О світовому розвитку 2002 року - 56 р. - с. 32.; с. 51.

4. Шульга М.І., Мокій А.І. Економічна безпека України та процес інтеграції національної економіки до світового господарства // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Випуски 55-57. - К.: "Київський університет", 2002. - С. 77-79. - С. 77.

5. Латов Ю.В., Ковалев С.Н. Теневая экономика: Учебное пособие для вузов / Под ред. д.п.н., д.ю.н., проф. В.Я. Кикотя, д.э.н., проф. Г.М. Казиахмедова. - М.: Норма, 2006. - с.20-32

6. Наказ Міністерства економіки України від 18.02.2009 №123 Про затвердження Методичних рекомендації розрахунку рівня тіньової економіки // http://www.me.gov.ua/

7. Ю. Прилипко, Л. Мусіна, Т. Кваша Методичні рекомендації щодо інтегральної оцінки обсягів тіньової економіки // Економіка України. - 2005. - №6. - с. 37-44

8. Макаренко А.П. Аграрна політика в умовах розвитку ринкових відносин / А.П. Макаренко // Економіка і держава. -2006. - №4. - С. 39 -41.

9. Княжанський В. "Чорний нал" - на світло! // День. - 2001. - №16 (26 січня) - с. 12-13

10. Панченко Ю. Экономика сбрасывает тень // Коммерсант. - 2009. - №5. с. 14-17

11. Попович В. Поняття, структура та методи оцінки обсягів тіньової економіки в наукових розробках вітчизняних та західних вчених // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №3.

12. Петрович Й. Проблеми розвитку та шляхи вдосконалення податкової політики України / Й. Петрович // Банківська справа: зб. наук. праць. - 2008. - №6. - С. 43-49.

13. Рябушка Л.Б. Бюджетно-податкова політика і в системі регулювання економічного розвитку держави / Л.Б. Рябушка, Д.В. Веремчук // Вісник Сумського державного університету : зб. наук. праць. - Суми : Вид-во СумДУ. - 2008. - №3. - С. 182-187.

14. Інститут бюджету та соціально-економічних досліджень / Щомісячний моніторинг основних індикаторів бюджетної та банківської систем України [Електронний ресурс] // http://www.ibser.org.ua/UserFiles/File/

15. Барановський О., Сіденко В. Проблеми власності та легалізації капіталів і доходів в Україні // Національна безпека і оборона. - 2004. - №2 (50). - С. 9.

Размещено на Allbest.ru