Основні питання теорії економічної науки

Ринкова економічна система - це система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів; це система, що функціонує згідно принципу "невидимої руки ринку". Цей принцип означає бажання усіх учасників економічних відносин максимізувати економічну вигоду. В результаті через реалізацію приватних цілей, досягається спільна суспільна мета, а саме економічне зростання, покращення добробуту.

Ринкова економічна система характеризується: пануванням приватної форми власності на інвестиційні ресурси і продукти виробництва; наявністю великої кількості виробників і споживачів товарів і послуг; економічною свободою, свободою підприємництва; мотивацією до господарської діяльності (основним мотивом є прибутковість); вільною конкуренцією і вільним ціноутворенням; автоматичним регулюванням господарських відносин і розподілу вироблених благ через ринок (втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене); мобільність ресурсів; поінформованістю господарюючих суб'єктів (однаковий доступ їх як до інформації так і до досягнень науково-технічного прогресу); глобалізацією економічних зв'язків.

Наявність на ринку значної кількості незалежних покупців та продавців, свобода вибору при прийнятті ними економічних рішень створюють передумови виникнення конкуренції як характерної ознаки ринкової економіки. Економічна свобода та конкуренція властиві ринковій економіці служать основою вільного ціноутворення. Свобода економічного вибору та вільне ціноутворення лежить в основі механізму функціонування ринкової економіки та забезпечують її рівновагу. Кожен виробник, переслідуючи особисті інтереси - збільшення прибутку, виготовляє тільки необхідні суспільству товари та послуги, раціонально використовує виробничі ресурси, що в кінцевому забезпечує зростання економічної ефективності. Тут спрацьовує "невидима рука ринку". Втручання держави в господарську діяльність є обмеженим: вона здійснює макроекономічне регулювання, нейтралізує негативні сторони функціонування ринкової економіки, виконує ті функції, що їх не можуть чи не хочуть виконувати інші суб'єкти господарської діяльності.

Таким чином важливими принципами функціонування ринкової економіки є принцип раціональності поведінки господарюючих суб'єктів, що полягає в прагненні максимізувати корисність; свобода підприємництва і вибору; принцип егоїстичного індивідуалізму ( те, що вигідно індивіду, - вигідно суспільству), тобто особиста зацікавленість як головний мотив господарської поведінки; конкуренція і обмеженість державного втручання в економіку.

Ринкова система господарювання порівняно з командно-адміністративною є гнучкішою і мобільнішою. Вона здатна пристосовуватись до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються, завдяки державному регулюванню. Еволюція ринкової економіки довела, що ринок з його принципами і регулювання здатні до взаємодії і взаємо доповнення. Ринкову економіку другої половини ХХ ст.. можна визначити як змішану економічну систему.

Змішана економіка - це економічна система, яка базується на ринкових відносинах і передбачає використання елементів адміністративно - командної економічної системи.

Вона характеризується:

- плюралізмом форм власності, тобто пануючою є приватна власність, але разом з тим має місце державна та інші форми власності;

- розвиток приватного підприємництва і формування державного сектору економіки;

- наявність макроекономічного прогнозування і програмування;

- модифікація ринкового ціноутворення на основі впровадження державного регулювання цін;

- розподіл і перерозподіл національного доходу на основі формування державного бюджету та державних фінансів;

- соціальний захист населення, регулювання умов, оплати і ринку праці;

- підтримка конкурентного середовища і запобігання монополізації економіки;

- грошово-кредитне регулювання;

- державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку.

Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке спрямоване на подальше зростання ефективності суспільного виробництва, забезпечення безкризового розвитку, економічне зростання і покращення добробуту населення.

5.4 Суть, функції та види ринку

Ринок - це механізм, який забезпечує купівлю і продаж товарів і послуг та процес ціноутворення.

Серед основних функцій ринку слід виділити:

- визначає ціну товару;

- інформаційну функцію, тобто ринок несе інформацію про ціни, обсяг попиту і пропозиції певних товарів, про те, що вигідно виготовляти на ринок а що - ні;

- регулюючу функцію, тобто через процес ціноутворення ринок визначає пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- і макроекономічному рівні та кінцевих товарів серед усіх груп споживачів за рахунок зменшення або збільшення попиту і пропозиції;

- контролюючу функцію, тобто ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів;

- стимулююча функція, яка реалізується через механізм конкуренції. Ринок створює дієвий механізм стимулювання до зниження витрат виробництва, підвищення якості і споживчих властивостей товарів, мотивації до праці, впровадження у виробництво новітніх досягнень НТП і на цій основі підвищення ефективності економіки;

- сануюча функція, тобто ринковий механізм конкуренції дозволяє очищати економічне середовище від неконкурентспроможних господарств і забезпечує підтримку найефективніших;

- розподільчу функцію, тобто через ціни відбувається диференціація доходів виробників і споживачів, що зумовлює соціальне розшарування суспільства за доходами;

- інтегруюча функція, тобто ринок об'єднує економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків, у тому числі і зовнішньоекономічних.

Для сучасного ринку характерні економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Ринок є складним і різноманітним явищем економіч6ного життя. Тому для його структурування виділяють різні критерії. Види ринку можна виділяти за:

§ адміністративно-просторовою ознакою: місцевий; регіональний; національний; міжнародний; світовий;

§ ступенем конкуренції: вільний ринок; ринок недосконалої конкуренції (олігополістичний, монопольний, монополістично конкурентний);

§ суб'єктами ринкових відносин: ринок продавця; ринок покупця; ринок посередників; ринок державних установ;

§ ступенем легальності, відповідності ринку до чинного законодавства: легальний (офіційний ринок); тіньовий.

§ ознакою економічного призначення об'єктів купівлі-продажу: ринок товарів і послуг (ринок споживчих товарів, засобів виробництва, послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації); ринок ресурсів (ринок праці, капіталу, землі і нерухомості); фінансовий ринок (ринок цінних паперів, грошовий, валютний ринки).

Ринок товарів і послуг об'єднує ринок споживчих товарів і ринок засобів виробництва.

Споживчий ринок - це той, на якому домашні господарства купують товари і послуги для задоволення власних потреб.

Ринок засобів виробництва - це той, де купуються і продаються засоби виробництва, тобто елементи фізичного капіталу, інвестиційні товари з метою задоволення виробничих потреб.

Ринок ресурсів об'єднує:

- ринок землі, де купуються і продаються земельні ділянки і формується ціна землі. Ціна землі залежить від попиту на землю, оскільки пропозиція землі є абсолютно нееластичною.

- ринок праці, який забезпечує працевлаштування робочої сили. Ціною праці є заробітна плата, яка формується залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Попит на працю - це вакантні робочі місця. Попит на працю створюють підприємці. Його величина в першу чергу залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці - це працівники певної кваліфікації, фаху, спеціальності, які хочуть і спроможні працювати за певного рівня заробітної плати.

Фінансовий ринок об'єднує ринок грошей і капіталів, ринок цінних паперів і валютний ринок. Фінансовий ринок - це місце, де продають фінансові активи (гроші , векселі, облігації, іноземну валюту), у результаті чого формується процентна ставка, курс цінних паперів і валюти.

Ринок грошей - це ринок, де надаються короткострокові кредити з метою купівлі будь-яких товарів, перш за все споживчих.

Ринок капіталів - це ринок, де надаються довгострокові кредити терміном понад 1 рік з метою купівлі капітальних благ.

Спільним для цих ринків є те, що тут продається право використовувати певну суму грошей протягом певного періоду часу за відповідну плату.

Ціною на ринку грошей і капіталу є банківський відсоток.

Кредит - це надання грошей у позику на засадах терміновості, повернення і платності.

До фінансового ринку відносять ще ринок цінних паперів (фондовий) - це ринок, де купуються і продаються акції та облігації. Цінні папери - це кредитно-боргові зобов'язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф'ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основними видами цінних паперів є акції та облігації, всі інші - похідні від них.

Акція - це безтерміновий цінний папір, який засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації.

Акції бувають:

· прості - вони дають право на один голос і на відповідну частку активів компанії та її доходу, дивіденди залежать від суми прибутку товариства за підсумками року;

· привілейовані - дають гарантований дохід у вигляді фіксованих відсотків незалежно від розміру прибутку, але не дають права голосу на зборах акціонерів. Вони дають власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього виду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (невиплачені дивіденди за кілька років). Такі акції називають кумулятивними;

· іменні - це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім'я власника, продати їх можна лише з дозволу компанії, рух таких акцій реєструється у спеціальних книгах;

· на пред'явника - ім'я їх власника не вказується.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка.

Ринок цінних паперів складається з:

- первинного ринку - тут здійснюється емісія та продаж державних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються акціонерними компаніями, за номінальною ціною;

- вторинного ринку - тут відбувається перепродаж цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції.

До фінансового ринку також відносять валютний ринок - це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і визначення їх ринкової ціни (курсу) і платіжних документів у різних національних валютах за вільними ринковими.

5.5 Ринкова інфраструктура, її елементи і загальна характеристика

Ринкова інфраструктура - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які опосередковують, прискорюють і полегшують укладання і виконання ринкових угод.

Біржа (в перекладі "шкіряний гаманець") - це постійно діючий регульований ринок. Це торгівельний посередник між покупцем і продавцем, який виступає у формі об'єднання фізичних і юридичних осіб, які розробляють правила, що сприяють проведенню торгівельних операцій. З організаційно-правової точки зору, біржі є акціонерними товариствами закритого типу.

Торгівля на біржі здійснюється за допомогою посередників. Такими посередниками є брокери, дилери, маклери.

Розрізняють такі види біржі:

§ товарна - це оптовий товарний ринок, для якого характерні: котирування (формування цін на основі співвідношень попиту і пропозиції), торгівля товарами за стандартами і зразками, регулярність торгів на основі певних правил, свобода вибору контрагента за угодою;

§ фондова - це організований певним чином, постійно або регулярно діючий ринок цінних паперів. Він забезпечує мобілізацію грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку і фінансування державних програм;

§ валютна - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами;

§ біржа праці - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманими працівниками;

§ фрахтова - постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та від фрахтування суден;

§ універсальна - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами і фрахтовими контрактами.

До елементів ринкової інфраструктури на лежить також банківська система. Це сукупність банківських і небанківських фінансово-кредитних установ у їх взаємозв'язку.

Банки - фінансово-кредитні установи, що обслуговують рух грошей і капіталів.

В Україні банківська система є дворівневою і об'єднує сукупність комерційних банків і центральний банк.

Комерційні банки - це комерційні фінансово-кредитні установи, метою діяльності яких є отримання прибутку. Вони виконують пасивні та активні операції. Пасивні операції - це операції по залученню тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб. Активні операції - це операції щодо розміщення коштів комерційних банків, тобто надання кредитів.

Комерційні банки обслуговують фізичні особи та підприємства, вони зберігають цінні папери, та інші цінності клієнтів, відкривають заощаджувальні рахунки тощо.

Центральний банк (ЦБ) є "банком банків" і його діяльність не пов'язана з отриманням прибутку. Він не має жодних стосунків із фізичними особами чи підприємствами, але працює із державними установами та комерційними банками.

Особливі функції ЦБ:

- емісія грошей;

- контроль за пропозицією грошей.

ЦБ регулює і контролює діяльність комерційних банків через видачу інструкцій. Він здійснює операції на ринку цінних паперів, а також зберігає обов'язкові резерви комерційних банків, валютні резерви держави і проводить відповідні розрахунки держави, регулює норму облікової ставки тощо.

Тема 6. Попит і пропозиція. Ціна ринкової рівноваги

6.1 Попит, пропозиція та ціноутворення у ринковій економіці

Щоб зрозуміти як формуються ціни на товарному і ресурсному ринках слід з'ясувати суть механізму взаємодії попиту і пропозиції та їх законів.

Попит - це бажання і можливість споживачів купити певну кількість товару за того чи іншого рівня цін протягом певного періоду часу. Бажання людей забезпечені необхідною кількістю грошей перетворюються у попит. Отже попит можна визначити як платоспроможні потреби споживачів. Величина попиту - це та кількість товару чи послуги, яку готовий купити споживач за певного рівня його ціни.

Попит залежить перш за все від ціни товару, тому може бути представлений як функція від ціни:

D=f (P).

Обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни. В цьому і полягає суть закону попиту. Він означає, що із збільшенням ціни товару попит на нього зменшується і навпаки. Тому крива попиту в графічній моделі є спадною кривою.

Попит залежить не лише від ціни.

Є ще інші нецінові чинники, що впливають на нього:

1. зміна доходів споживачів;

2. ціни на інші (взаємозамінні або взаємодоповнюючі) товари;

3. мода, смаки, вподобання;

4. очікування споживачів щодо зміни ціни товару;

5. кількість покупців товару.

Під впливом даних факторів відбуваються зміни в попиті, міняється його структура, а крива попиту на даний товар зміщується або праворуч і вверх, або ліворуч і вниз

Пропозиція - це бажання, можливість та готовність виробників запропонувати на ринок певну кількість товарів при кожному із рівнів цін протягом певного періоду часу.

Залежність пропозиції та ціни є прямою, отже із збільшенням ціни на товар величина пропозиції цього товару зростає, і навпаки. В цьому полягає суть закону пропозиції

S=f (P).

Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:

1. ціни на сировину, матеріали, ресурси;

2. рівень техніки і технологій;

3. податки і субсидії;

4. ціни альтернативних товарів;

5. очікування продавців щодо зміни цін.

Під впливом цих факторів відбуваються зміни в пропозиції, а крива пропозиції зміщується або праворуч і вниз, або ліворуч і вверх .

Співвідношення між попитом і пропозицією забезпечує встановлення ринкової ціни товару. Ринкова ситуація, коли обсяг попиту на товар дорівнює обсягові пропозиції на даний товар називається ринковою рівновагою. Ціна товару, при якій обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції називається ціною ринкової рівноваги. А кількість товару, яка при цьому продається і купується становить рівноважний обсяг продажу. На графіку ціна ринкової рівноваги визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції .

Якщо ціна нижча від рівноважної, то на ринку виникає дефіцит товарів; якщо ж ціна на товар вища від рівноважної, то на ринку виникає надлишок товарів.

В сучасних умовах в межах державного регулювання встановлюються верхні і нижні межі цін. Верхня межа ціни - це максимальна ціна, вище якої вона підніматися не може. Нижня межа ціни - це мінімальна ціна, встановлена державою, нижче якої вона опуститися не може, незалежно від кон'юнктури ринку.

6.2 Еластичність попиту і пропозиції та методи їх визначення

Кон'юнктура ринку - це співвідношення між попитом і пропозицією на ринку певного товару чи товарів загалом. Міру чутливості попиту чи пропозиції щодо зміни ціни товару характеризує еластичність відповідно попиту чи пропозиції. Вимірюється еластичність за допомогою коефіцієнта еластичності (Е). Коефіцієнт еластичності показує на скільки відсотків зміниться величина попиту/пропозиції, якщо ціна (або дохід, ціна інших товарів) зміниться на 1%. Розрізняють еластичність попиту за ціною, за доходом і перехресну еластичність та еластичність пропозиції. Коефіцієнт цінової еластичності попиту і пропозиції визначається як відношення зміни обсягу попиту/пропозиції у % до зміни ціни у %.

Еpd = ?Qd, % / ?P,%;

Eps = ?Qs, % / ?P,%,

де

?Qd, % - відсоток зміни обсягу попиту;

?Qs, % - відсоток зміни обсягу пропозиції;

?P,% - відсоток зміни ціни товару.

Попит і пропозиція можуть бути еластичними і нееластичними.

Якщо коефіцієнт еластичності > 1, то попит/пропозиція еластичні; якщо коефіцієнт еластичності < 1, то попит/пропозиція нееластичні; якщо Еp = 1, то наявна одинична еластичність; якщо Еp рівне нескінченності, попит/пропозиція є абсолютно еластичними; якщо Еp = 0, то має місце абсолютно нееластичний попит/ пропозиція.

Цінова еластичність попиту залежать від ряду чинників, зокрема: значимості товару для споживача; наявності товарів-субститутів; питомої ваги даного товару у витратах споживача; фактора часу.

Перехресна еластичність попиту характеризує чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися у ціні супутнього товару В.

Еластичність попиту за доходом характеризує міру чутливості величини попиту щодо зміни доходу споживача.

Цінова еластичність впливає на обсяг доходу продавця, який визначається як добуток ціни за одиницю товару на кількість проданого товару.

Для еластичного попиту зменшення ціни на 1% викликає значніше зростання обсягу попиту, тому доходи від продажу зростають.

Для нееластичного попиту зменшення ціни на 1% спричиняє зростання попиту менше, ніж на 1%, тому загальний дохід від продажу зменшується.

Для одиничноеластичного попиту зміна ціни зумовлює абсолютно однакову зміну попиту, тому загальний дохід від реалізації залишається незмінним.

Тема 7. Підприємницька діяльність та її види

7.1 Підприємництво та його види. Основні форми підприємств

Ринкова економіка базується на свободі підприємництва, конкуренції та вільному ціноутворенні. Підприємницька діяльність базується на економічному інтересі, тобто здійснюється з метою отримання прибутку. Вона охоплює такі сфери: виробничу, торгівлю, фінансову, посередницьку та страхову.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт. Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу. Суб'єкти підприємницької діяльності: приватні особи, група юридичних або фізичних осіб, держава.

Типи підприємницької діяльності:

- виробнича (виробництво товарів і послуг);

- фінансова;

- торговельна;

- інноваційна;

- посередницька;

- страхова.

Підприємство - це відокремлена господарська одиниця, яка забезпечує поєднання факторів виробництва і виробництво на цій основі товарів і послуг з метою отримання прибутку.

Фірма - об'єднує кілька підприємств. Це юридична особа, від імені якої підприємство здійснює свою господарську діяльність.

Види підприємств:

1. за формою утворення статутного капіталу:

- унітарні (1 особа власник);

- корпоративні (2 і більше осіб об'єднують свою власність);

2. за організаційно-правовою формою:

- одноосібне володіння (індивідуальне) - це підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, яка здійснює господарську діяльність від свого імені і на умовах повної відповідальності;

- товариство (партнерство) - 2 і більше осіб об'єднують своє майно і зусилля з метою здійснення підприємницької діяльності на засадах розподілу доходу і ризику.

Види товариств:

Ш повне товариство - співвласники несуть повну, необмежену відповідальність по своїх зобов'язаннях, яка поширюється і на їх особисте майно, на однакових умовах.

Ш товариство з обмеженою відповідальністю - співвласники несуть обмежену відповідальність по своїх зобов'язаннях, тобто лише майном підприємства.

Ш товариство з додатковою відповідальністю - співвласники ризикують майном підприємства і при потребі своїм власним майном.

Ш змішане (командитне) товариство - складається з дійсних членів, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників, які відповідають за зобов'язаннями товариства лише своїми внесками.

- корпорація (акціонерне товариство) - це підприємство, яке виникає шляхом об'єднання капіталів великої кількості співвласників на основі випуску і розповсюдження акцій.

Види акціонерних товариств:

Ш відкрите (ВАТ) - це акціонерне товариство, акції якого вільно купують і продають на фондовому ринку;

Ш закрите (ЗАТ) - це акціонерне товариство, акції якого не випускаються або випускаються без права вільної купівлі/продажу.

3. за розміром ( насамперед за кількістю працівників ):

- малі;

- середні;

- великі;

4. за формою власності:

- державні - повністю знаходяться у державній власності;

- колективні - знаходяться у власності колективу;

- комунальні;

- приватні.

5. за національною належністю капіталу:

- спільні - власниками є фізичні або юридичні особи;

- іноземні - належать іноземним власникам;

- національні.

6. за метою та характером діяльності:

- комерційні;

- некомерційні.

Підприємства можуть об'єднуватись у різні структури: асоціація, концерн, картель, синдикат, трест, консорціум, конгломерат, франчайзинг, фінансово-промислові групи.

7.2 Капітал підприємства, його кругообіг і обіг

Фактори виробництва, що перебувають у власності або розпорядженні підприємства становлять його кошти або капітал. Вони постійно перебувають у русі і проходять при цьому три стадії: дві з них - у сфері обігу і одна - у сфері виробництва:

І стадія - закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС) ), відбувається у сфері обігу. У цій фазі кошти підприємства набувають грошової форми;

ІІ стадія - виробництво визначених товарів, відбувається у сфері виробництва, а кошти підприємства набувають продуктивної форми;

ІІІ стадія - продаж створеної продукції, відбувається у сфері обігу, а кошти перебувають у товарній формі.

Таким чином, кругообіг коштів (капіталу) підприємства - це проходження ними трьох стадій та послідовне набуття трьох форм - грошової, продуктивної і товарної .

Кругообіг коштів (капіталу) як процес, що постійно повторюється називається оборотом коштів. Він характеризується часом та швидкістю.

Час обороту капіталу об'єднує час виробництва і час обігу.

Залежно від особливостей участі різних складових капіталу підприємства у процесі виробництва розрізняють: основний і оборотний капітал.

Основний капітал підприємства - це частина продуктивного капіталу підприємства, яка бере участь у багатьох кругообігах і свою вартість переносить на новостворений продукт порціями, частинами. До основного капіталу відносять: машини, устаткування, інструменти тощо.

Процес перенесення вартості основного капіталу підприємства на новостворений продукт називається амортизацією. Вартість основного капіталу, що переноситься протягом року становить річні амортизаційні відрахування. Сума усіх амортизаційних відрахувань зосереджується в амортизаційному фонді, кошти якого використовується на капітальний ремонт чи зміну зношеного обладнання.

Річна норма амортизації визначається за формулою:

А' = (Ар / ОКзаг)*100%,

де

А' - річна норма амортизації;

Ар - амортизаційні відрахування;

ОКзаг - загальна вартість основного капіталу підприємства.

Розрізняють різні методи амортизації, зокрема: лінійний метод, метод прискореної амортизації.

Оборотний капітал підприємства - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу і свою вартість повністю переносить на новостворений продукт. До оборотного капіталу відносять: сировину, матеріали, комплектуючі тощо.

Час обороту основного капіталу визначають як відношення певної початкової його вартості до суми річних амортизаційних відрахувань.

Час обороту оборотного капіталу визначається як відношення разової вартості оборотних коштів до суми вартості перенесеної протягом року.

Основний капітал підприємства зношується фізично і морально. Втрата частини вартості основного капіталу, разом із втратою його техніко-експлуатаційних властивостей в процесі експлуатації чи бездіяльності називається фізичним старінням (зношенням).

Втрата вартості основного капіталу в результаті впровадження досягнень НТП у виробництво називається моральним старінням.

7.3 Витрати виробництва

Формою руху авансованого підприємством капіталу є витрати виробництва.

Витрати виробництва - вартість усіх економічних ресурсів, залучених підприємцями для виробництва певного обсягу продукції.

Усі витрати виробництва передбачають відмову від їх альтернативного використання. Отже витрати є альтернативними. Платежі, які повинна робити фірма для залучення до виробництва необхідних ресурсів становлять економічні витрати.

Вони об'єднують:

зовнішні або явні витрати - витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми, які фірма купує на ринках ресурсів. Явні витрати належать до бухгалтерських витрат;

внутрішні або неявні витрати - витрати фірми на використання власних ресурсів.

Залежно від терміну, впродовж якого фірма може змінювати економічні ресурси, залучені нею до виробництва, розрізняють:

витрати в короткостроковому періоді, тобто в періоді, коли хоча б один вид ресурсу неможливо змінити;

витрати в довгостроковому періоді, періоді часу достатньому для зміни всіх задіяних ресурсів.

Витрати в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні, граничні.

Постійні витрати - це витрати, які не залежать від обсягу виробництва і мають місце навіть при нульовому обсязі виробництва. Це витрати на орендні платежі, проценти по кредитах, утримання будівель, заробітну плату керівників, службовців тощо.

Змінні витрати - це витрати, які безпосередньо змінюються із зміною обсягу виробництва. До них належать витрати на сировину, матеріали, електроенергію комплектуючі, транспортні послуги, оплату праці робітників тощо.

Сукупні (загальні) витрати - це витрати на придбання усіх необхідних факторів виробництва ( сума постійних і змінних витрат).

Середні витрати - це витрати в розрахунку на одиницю продукції. Виділяють середні постійні, середні змінні і середні загальні витрати виробництва.

Граничні витрати - це приріст витрат на виробництво кожної наступної (додаткової) одиниці товару.

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані. До них належать втрати, які здійснюються раз і назавжди і не компенсуються в разі припинення діяльності фірми, а також втрачені можливості у зв'язку з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, що відшкодовуються з прибутку).

Тема 8. Національний продукт. Розподіл національного доходу

8.1 Національний продукт та його форми

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), згідно з якою основним показником національного продукту є: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний дохід (ВНД), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), використовуваний дохід (ВД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - сума вартості кінцевих товарів і послуг вироблених на території певної країни протягом певного періоду часу, здебільшого року.

Кінцеві продукти - це ті продукти, що остаточно покинули сферу виробництва і призначені для кінцевого споживання.

При визначенні ВВП не враховують вартість проміжного продукту. Проміжний продукт - це той продукт, який підлягає подальшій обробці, переробці чи перепродажу.

При визначенні ВВП не враховують вартість реалізації потриманих речей та операції з цінними паперами. ВВП є дуже важливим показником функціонування національної економіки.

Проте він не враховує результатів економічної діяльності у тіньовому секторі економіки. За різними джерелами в тіньовій економіці України виробляється біля 50% усієї продукції.

У ВВП не враховується обсяг продукції, виробленої домогосподарствами для власного споживання.

Це дає підстави для висновку про те, що величина ВВП є заниженою.

З метою уникнення подвійного рахунку ВВП можна визначати як суму доданої вартості одержаної на всіх стадіях виробництва. Додана вартість - це різниця між виторгом фірми і сумою загальних витрат виробництва.

Крім вказаного методу визначення ВВП є ще два підходи:

1. Видатковий підхід, згідно з яким ВВП визначається як сума видатків на купівлю кінцевих товарів і послуг.

ВВП=С+І+G+Xn,

де

С - видатки домогосподарств на споживчі товари,

І - інвестиційні витрати фірм,

G - витрати держави на купівлю товарів і послуг,

Xn - витрати іноземців на купівлю товарів і послуг, тобто чистий експорт. Це величина, на яку видатки іноземців на вітчизняні товари і послуги перевищують витрати вітчизняних споживачів на закупівлю імпортних товарів, тобто різниця між експортом і імпортом.

2. Дохідний або розподільчий підхід, згідно з яким ВВП є сумою доходів одержаних вітчизняними постачальниками ресурсів та інших платежів (амортизації та інших непрямих податків на бізнес).

ВВП=ЗП+ПЦ+ПБ+РП+А+НПБ,

де

ЗП - заробітна плата найманих працівників;

ПЦ - проценти за кредит, одержані власниками грошового капіталу;

ПБ - прибуток підприємців;

РП - рентні платежі, одержані власниками землі;

А - амортизаційні відрахування;

НПБ - непрямі податки на бізнес.

Розрізняють номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП - це ВВП виражений у цінах поточного року.

Реальний ВВП - це номінальний ВВП, скорегований на індекс цін, тобто виражений у цінах базового року.

На основі ВВП визначають ряд інших взаємопов'язаних макроекономічних показників.

Валовий національний дохід (ВНД) - це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених як правило за рік усіма факторами виробництва, що належать резидентам певної країни. ВНД відрізняється від ВВП на величину чистих факторних доходів з-за кордону. Щоб визначити ВНД треба додати до ВВП доходи від вітчизняних факторів виробництва, що використовуються за кордоном і відняти доходи, одержані іноземцями в даній країні.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) визначають як різницю ВВП і суми амортизації. Він вимірює загальний обсяг продукції, який економіка країни загалом може спожити, не погіршуючи своїх виробничих можливостей.

Національний дохід (НД) - визначається як різниця ВНД та амортизації і непрямих податків на бізнес. Це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, чи ці ресурси використовуються у власній країні чи за кордоном. Це означає, що НД можна вирахувати додаванням усіх факторних доходів - заробітної плати, прибутку, процента і ренти.

Особистий дохід (ОД) - дохід, одержаний домогосподарствами із урахуванням трансфертних платежів до сплати податків.

Трансфертні платежі - ті виплати, які одержує населення із бюджету, незалежно від безпосередньої участі у створенні ВВП (пенсії, стипендії, субсидії тощо).

Використовуваний дохід (ВД) - це особистий дохід за мінусом податків, тобто це та частина особистого доходу, яку використовують домогосподарства на свій власний розсуд. Він поділяється на споживання і на заощадження.

При створенні національного доходу беруть участь чотири фактори виробництва і відповідно до їх вкладу здійснюється його розподіл.

Розподіл національного доходу - це процес визначення частини виробленого продукту для окремих суб'єктів економічної системи чи виробничих факторів. При цьому, робітники одержують зарплату, власники землі - земельну ренту, власники грошового капіталу - процент, а підприємці - прибуток. Розподіл здійснюється через ринки виробничих ресурсів і готових товарів. Ринок ресурсів розподіляє доходи на фактори виробництва, а ринок товарів - товари особистого споживання, визначаючи тим самим частку виробників у доході. Розподіл здійснюється насамперед на ґрунті власності.

8.2 Заробітна плата, її форми, системи та види

Заробітна плата - це винагорода, яку одержує найманий робітник за виконану ним роботу. Заробітна плата є ринковою ціною праці. Розмір заробітної плати залежить від складності і умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці. Рівень заробітної плати зумовлений попитом на працю і її пропозицією, а попит - продуктивністю праці, рівнем кваліфікації працівника, а також ціною тих товарів і послуг, які виробляються працівником.

Матеріальним змістом заробітної плати є кількість благ, які забезпечують відтворення робочої сили. Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премії, винагороди, заохочувальних виплат, а також доплат, що перевищують встановлені законодавством.

Розрізняють такі основні форми заробітної плати:

- відрядна - виплачується за обсяг виробленої продукції чи виконаних робіт. Вона включає: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну, акордну оплату. Основою її нарахування є норма праці - відрядна розцінка;

- погодинна - виплачується за відпрацьований робітником час. Вона може бути простою погодинною і погодинно преміальною. Основою її нарахування є погодинна ставка;

- комісійна - використовується, щоб оплатити працю, коли не можна визначити ні обсягу виробництва, ні відпрацьований час. Виплачується вона як відсоток від суми укладених угод, обсягу реалізованої продукції тощо;

- комбінована - поєднує в собі усі перелічені форми.

Зв'язок між рівнем складності праці, кваліфікацією працівників і рівнем заробітної плати забезпечують через певні системи оплати праці (тарифна система, яка передбачає залежність оплати праці від тарифу і тарифної ставки, преміальна, акордна, система участі у прибутках, згідно з якою заздалегідь встановлюється частка прибутку, яка розглядається як преміальні виплати працівникам, пропорційно до тарифної ставки, особистих трудових характеристик).

Залежно від рівня заробітної плати розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований час чи виконаний робітником обсяг робіт.

Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номінальну заробітну плату, тобто це купівельна спроможність заробітної плати. Вона залежить від розміру номінальної заробітної плати і від динаміки рівня цін.

Індекс реальної заробітної плати визначається із врахуванням індексу цін:

Ірзп = Інзп /Іц,

де Ірзп - індекс реальної заробітної плати;

Інзп - індекс номінальної заробітної плати;

Іц - індекс цін.

Рівень заробітної плати диференціюється залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності тощо. Вона здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцям.

З метою забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили використовують показник мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата - це грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здійснення трудового процесу в межах нормативної інтенсивності праці. Згідно із законом України "Про оплату праці" держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. Розмір її встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

8.3 Земельна рента. Ціна землі

Земля та інші природні ресурси належать до факторів, кількість яких є обмеженою, тому за користування ними треба платити.

Плата за користування орендованими природними ресурсами називається економічною рентою. Плата за користування чужою землею виступає у формі земельної ренти. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Земельна рента виступає у формі диференційної ренти. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції. Земля обмежена у просторі, особливо обмежена площа кращих щодо родючості земельних ділянок. Потреби ж у продукції сільського господарства постійно зростають. Тому людство, щоб забезпечити свої потреби, змушене одночасно обробляти всі землі (в тому числі і середні та гірші), придатні для використання. Умови виробництва і реалізації продукції у сільському господарстві повинні забезпечувати можливість покриття витрат на виробництво і отримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх, а й на гірших землях. За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих земельних ділянок (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту - диференційну.

Розрізняють дві форми диференційної ренти - першого і другого роду.

Диференційна рента першого роду - це рента (додатковий дохід) отримана в результаті використання кращих і середніх за природною родючістю земельних ділянок та ділянок вигідно розташованих відносно ринків збуту і споживача.

Диференційна рента другого роду - це рента, одержана в результаті послідовних додаткових капіталовкладень в одну і ту ж земельну ділянку.

Крім диференційної ренти визначають монопольну ренту. Вона утворюється на землях особливої якості або в особливих кліматичних умовах.

Монопольна рента - це різниця монопольно високою ціною і вартістю товарів високого попиту (наприклад кава, какао, окремі сорти винограду, цитрусових, тютюну). Виробництво яких нарощувати неможливо через обмеженість земель. Тобто це надлишковий прибуток, що перетворюється у ренту.

Формами вилучення ренти можуть бути орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни.

Орендна плата - це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. Сума орендної плати включає крім самої ренти амортизаційні відрахування на основні кошти і проценти на вкладений у землю капітал. На ставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умов платежу.

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об'єктом купівлі-продажу, отже, має ціну. Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання природних ресурсів. Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продукту і від вартості її граничного продукту в майбутньому. Вона залежить від доходу (ренти), який принесе її власнику земля в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти.

Отже, ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна величині процентної ставки. Вона визначається за формулою:

ЦЗ=(R/S)*100%,

де

R - рента;

S - банківський відсоток.

8.4 Теорія капіталу і проценту

Ринок капіталу має складну структуру, оскільки капітал існує у різних формах, отже. Поняття капіталу - це багатогранне явище.

Капітал (із латинської мови capitalis - головний) - це само зростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід. Його матеріально-речовим змістом є речові, особисті, інтелектуальні, фінансові фактори виробництва, його продукти.

Капітал у грошовій формі виступає опосередковуючим фактором виробництва. Він не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, проте є необхідним для започаткування виробництва, його розширення і безперервності. Грошовий капітал у своєму русі перетворюється у позичковий капітал.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, що надається його власником у позику іншим економічним суб'єктам з метою одержання доходу у формі позичкового відсотка. Позичковим капіталом характеризується чистою продуктивністю. Чиста продуктивність - це річна норма відсотка, за якої витрати на позичений капітал повинні окупитися.

Плата за користування грошовим капіталом виступає у формі відсоткової ставки або у формі позичкового відсотка. Процент - це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента виступає у вигляді процентної ставки. Процентна ставка - це відносна величина процентних виплат, які виплачуються покупцем продавцю-власнику грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.

Сучасна економічна теорія здебільшого трактує процент як ціну, яка виплачується за право користуватися певною сумою грошей зараз, щоб не чекати доки ми її накопичимо в майбутньому. Це пояснюється дією закону спадної віддачі, оскільки гроші мають сьогодні більшу цінність (корисність) ніж будуть мати в майбутньому.

Отже, позичковий відсоток є ціною грошового капіталу. Його можна розглядати як дисконт - компенсацію за втрату частини вартості, як винагороду за ризик при наданні грошового капіталу у позику.

Норма відсоткової ставки - це та сума грошей, яку треба заплатити із кожної позиченої грошової одиниці.

Розмір або норма відсоткової ставки зумовлена:

1. факторами попиту (насамперед, чистою продуктивністю позичених грошей);

2. факторами пропозиції, до яких належать: рівень інфляції, рівень облікової ставки, ступінь ризику, термін, на який береться позика, величина позики, величина податків, конкуренція на грошовому ринку.

З огляду на інфляцію розрізняють номінальну і реальну відсоткову ставку.

Номінальна відсоткова ставка - це ринкова ціна кредиту, виражена в грошових одиницях за поточним курсом ( у поточних цінах).

Реальна відсоткова ставка - це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошових одиницях або скоригована з урахуванням інфляції.

Вона визначається за формулою:

Rр = Rн - Т і,

де

Rр - реальна відсоткова ставка,

Rн - номінальна відсоткова ставка,

Т і - темпи інфляції.

8.5 Прибуток, його форми та функції

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом такого ресурсу як підприємницький хист. Винагорода, яку отримує підприємець, набуває форми підприємницького доходу, або прибутку. Прибуток - це винагорода підприємця за його організаційні здібності, управління виробництвом, інновації і ризиковий характер діяльності.

Розрізняють бухгалтерський, економічний та нормальний прибуток.

Щоб їх визначити необхідний валовий дохід. Валовий дохід (TR) - це виручка від виробництва і реалізації певного обсягу продукції.

Він визначається за формулою:

TR = P*Q,

де

Р - ціна товару;

Q - кількість виробленої та реалізованої продукції.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між валовим доходом, отриманим від реалізації товарів і послуг, і сумою бухгалтерських (явних) витрат на виробництво і реалізацію цих товарів і послуг.

Пб = TR - ТС,

де

Пб - прибуток бухгалтерський;

ТС - сукупні явні витрати.

Економічний прибуток - це різниця між валовим доходом і сумою усіх економічних (явних і неявних) витрат виробництва.

Нормальний прибуток - це мінімальний дохід, який дає можливість підприємцю здійснювати виробництво без збитків і залишитися в галузі. Він визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від альтернативних варіантів використання можливостей підприємця, тобто, це альтернативні, або неявні витрати. Нормальний прибуток дорівнює сумі економічних витрат.

Прибуток, одержаний за всіма видами господарської діяльності фірми, становить балансовий прибуток. Він характеризує кінцевий фінансовий результат виробничої і невиробничої діяльності підприємства. Із балансового прибутку сплачують податки, проценти за кредит та інші неподаткові обов'язкові платежі.

Чистий прибуток - це та частина прибутку, що залишається після сплати обов'язкових платежів. Чистий прибуток є джерелом розширення і розвитку виробництва, поповнення страхових і резервних фондів, виплати дивідендів по акціях та процентів по облігаціях, задоволення соціальних потреб і стимулювання праці працівників. Отже, частина чистого прибутку розподіляється між співвласниками підприємства, із нього сплачують дивіденди, відсотки по облігаціях, а все, що залишається, становить нерозподілений прибуток.

Нерозподілений прибуток залишається в розпорядженні підприємства і використовується для інвестування виробництва, тобто є джерелом розширення, вдосконалення, оновлення виробництва.

Ефективність господарської діяльності підприємства виражають за допомогою рівня прибутковості або рентабельності.

Джерела прибутку:

· раціональне поєднання та ефективне використання виробничих ресурсів;

· зниження витрат праці та капіталу в розрахунку на одиницю продукції;

· запровадження у виробництво впроваджень НТП, інноваційність та ризик господарської діяльності;

· прискорення оборотності коштів підприємства;

· наявність певного ступеня монопольної влади.

Функції прибутку:

v первинна, рушійна сила виробництва;

v засіб (інструмент) до ефективного використання ресурсів і їх розподілу серед альтернативних видів виробництва;

v прибуток є одним із засобів розподілу національного доходу;

v прибуток стимулює нововведення та інвестування підприємствами.

Тема 9. Сукупний попит і сукупна пропозиція

9.1 Сукупний попит і його складові

Сукупний попит (АD) є сумою, або сукупною величиною обсягу продукції, яку готові і можуть купити всі споживачі за певного рівня цін та інших однакових умов. Це заплановані видатки в усіх секторах економіки: у споживанні (С), приватних внутрішніх інвестиціях (І), урядових закупівлях товарів і послуг (G) та чистому експорті (Nx).

Споживання визначається переважно використовуваним доходом. Аналіз сукупного попиту зосереджується насамперед на детермінантах реального споживання (тобто номінального споживання, поділеного на відповідний індекс споживчих цін).

Інвестиції залежать від обсягів виробництва, витрат на капітал, що визначається податковою політикою, процентними ставками та іншими фінансовими умовами. Основним каналом, через який економічна політика може впливати на обсяг інвестицій, є монетарна політика.

Урядові видатки прямо визначають урядовими рішеннями.

Чистий експорт - різниця між експортом та імпортом. Імпорт (М) визначається внутрішнім доходом країни та обсягом виробництва, відношенням внутрішніх цін до зовнішніх і обмінним курсом валюти. Експорт (X), що є імпортом інших країн, визначається доходами та обсягами виробництва в інших країнах.

Отже, сукупний попит може бути виражений такою тотожністю:

АD=С+І+G+Nx.

Сукупний попит має грошову форму. Якщо пропозиція грошей не змінюється, то між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує така залежність: чим нижчим буде рівень цін, тим, за інших однакових умов, більшу частину реального обсягу виробництва запрагнуть придбати споживачі всередині країни і чужоземці. i, навпаки, у разі зростання рівня цін закупівлі обсягу національного продукту зменшуватимуться.

Різні комбінації рівня цін (Р) і реального обсягу виробництва (Q) за умови незмінної пропозиції грошей ілюструє крива сукупного попиту, показана на рис. 1.

Рис. 1. Крива сукупного попиту

Крива АD є спадною, оскільки зростання цін (Р) скорочує реальні запаси грошових засобів (M/P), де М - пропозиція грошей.

Отже, попит на товари і послуги скорочується. Цим пояснюється обернена залежність між АD і рівнем цін (якщо пропозиція грошей не змінюється).

Від'ємний нахил кривої АD пояснюють ще трьома ефектами:

Ефектом процентної ставки. Коли рівень цін підвищується, зростають і процентні ставки, а вищі процентні ставки призводять до скорочення споживчих видатків та інвестицій.

Ефектом багатства або реальних касових залишків (ефект Пігу). За вищого рівня цін реальна вартість усіх фінансових активів, зокрема активів із фіксованою вартістю грошей, зменшується. Населення стає біднішим, його видатки зменшуються.

Ефектом імпортних закупівель. Коли рівень цін у країні підвищується, населення та підприємці більше купують товарів за кордоном, де вони дешевші. Як наслідок, зменшується попит на вітчизняні товари. Усі ці чинники зумовлюють рух кривою АD.

Якщо центральний банк змінює пропозицію грошей, можливі комбінації між Р та Q змінюються, що означає переміщення кривої сукупного попиту на графіку праворуч, коли пропозиція грошей збільшується, або ліворуч, - коли вона зменшується.

Існує багато чинників, які, крім зміни пропозиції грошей, впливають на розмір сукупного попиту.

Нецінові чинники сукупного попиту

1. Зміни у споживчих видатках

- зміни у розмірі використаного доходу

- очікування споживачів

- заборгованість споживачів

- податки та доходи населення

2. Зміни в інвестиційних видатках