Структура державного бюджету України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

бюджетний дефіцит державний борг

Вступ

1. Бюджетний дефіцит - формування, класифікація, фінансування

2. Державний борг - форми, поділ, склад

3. Аналіз та показники бюджетного дефіциту і державного боргу в Україні

4. Проблеми сучасного стану державного бюджету і боргу в Україні

5. Шляхи вирішення дефіцитності державного бюджету в Україні

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Важливим моментом у процесі розгляду проблеми бюджетного дефіциту є те, що її неможливо розв'язати за рахунок боргового фінансування, оскільки категорії "бюджетний дефіцит" і "державний борг" тісно пов'язані між собою. Одне поняття випливає з іншого, а саме за рахунок боргового фінансування можна скоротити бюджетний дефіцит, проте одразу починає зростати обсяг державного боргу. І навпаки, при збільшенні виплат по державному боргу останній, звичайно, зменшується, однак це, в свою чергу, незмінне призводить до збільшення бюджетного дефіциту. Цей процес може бути нескінченним, внаслідок чого коло замкнеться, якщо уряд не докладе зусиль для того, щоб підвищити ділову та економічну активність у країні. Найвірогідніше, йдеться про те, щоб посилити увагу до концепції функціональних фінансів.

Безумовно, уряд має контролювати розмір бюджетного дефіциту і державного боргу. Інакше воно само по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Щоб досягти контрольованості таких подій, використовують три основних загальноприйнятих способи фінансування дефіциту державного бюджету, а саме: грошово-кредитна емісія; випуск державних позик; збільшення податкових надходжень до державного бюджету.

Мета роботи: розкрити суть, значення, ознаки та класифікацію бюджетного дефіциту і державного боргу в Україні, їхній аналіз та сучасний стан, проаналізувати роль бюджетного дефіциту і державного боргу у формуванні та становленні фінансових відносин України та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства, висвітлити основні завдання та проблематику бюджетного дефіциту і державного боргу в Україні.

Сьогодні в умовах спаду виробництва, відсутності його підтримки, посилення фінансової нестабільності, кризи неплатежів, невиконання доходів бюджетів всіх рівнів процес зростання дефіциту бюджету дослідження цього явища є актуальним і вимагає подальшого вивчення. Аналіз підходів до теоретичного обґрунтування та практичного впровадження наукових досягнень у галузі бюджету дає змогу визначити, що проблема дефіциту державного бюджету є актуальною, а тому вимагає подальших досліджень, розробки і впровадження дійових заходів щодо його стабілізації і розвитку економіки держави в умовах дефіцитного бюджету. Очевидно, що бюджетна система України, а головним чином бюджетний дефіцит, потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків. Вищезазначене свідчить про актуальність теми дослідження.

Відповідно до поставленої мети у роботі були поставлені такі завдання:

? визначення сутності бюджетного дефіциту і державного боргу та його ролі в соціально-економічних процесах;

? оцінка причин і наслідків бюджетного дефіциту та державного боргу для економіки України;

? розгляд можливих напрямків вирішення існуючих проблем в управлінні бюджетом України;

? вивчення зарубіжного досвіду по управлінню бюджетом та можливостей його застосування в Україні.

Предмет дослідження: Бюджетний дефіцит і державний борг

Об'єкт дослідження: державний бюджет та фінансова система України, фінансово-господарська діяльність та аналіз показників дефіцитності бюджету і державного боргу в Україні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють сучасний період становлення економіки розвитку бюджету України.

Літературна база. Питання економічних потреб суспільства широко розкрито авторами: Рожко О.Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання України. - 2010.; Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розвязання // 2010.; Краснюк Б. Державний борг в Україні та його економічні наслідки. 2009; 19. Організаційно-правові проблеми управління державним боргом України // О.Кузменко 2011.



1. Бюджетний дефіцит - формування, класифікація, фінансування

Бюджетний дефіцит -- це перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей( в Україні згідно ст. 15 п.2 Бюджетного кодексу України "Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України"). Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень.

Причини виникнення дефіциту:

1. спад виробництва;

2.зниження ефективності функціонування окремих галузей;

3. несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;

4. великі воєнні витрати;

5. інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.

Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків. Бюджети в Україні можуть затверджуватись з дефіцитом лише при наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Граничний розмір державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. У разі перевищення зазначеної межі уряд має вжити негайних заходів до приведення цієї величини у відповідність з необхідною нормативною.

Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існування реальних, об'єктивно обумовлених розподільних відносин, які виконують специфічне призначення -- задоволення потреб як суспільства в цілому, так і його адміністративно-територіальних структур у фінансових ресурсах.

Бюджет також має такі особливості:

1. Бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, що пов'язані з відокремленням у розпорядження держави частини національного доходу та її використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань.

2. За допомогою бюджету відбувається перерозподіл НД між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності.

3. Пропорції бюджетного перерозподілу вартості визначаються розширеного відтворення в цілому і завданнями, що стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.[13, с.258-279]

4. Галузь бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що обумовлено провідною роллю бюджету порівняно з іншими ланками.

Сутність бюджету, його економічну природу відображають певні економічні відносини. Учасниками цих відносин є держава, суб'єкти господарювання всіх форм власності та населення. Суть бюджету проявляється також у тому, що він є основною ланкою державних фінансів.

Також сутність бюджету реалізується через його функції. Основних, чітко структурованих функцій є дві -- розподілу на і контрольна. В економічній літературі називаються також і до даткові функції -- економічної безпеки держави, забезпечення існування держави тощо.Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з най більшою ефективністю.Сфера дії розподільної функції досить значна. Це пояснюється тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм -- доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення.

За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

Основні джерела формування Державного бюджету

1.Сутність доходів Державного бюджету.

Доходи Державного бюджету -- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємства ми, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік. Розглянемо класифікацію доходів, подану в табл. 1, друга таблиця першого розділу (див. дод.А)

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори. Вони можуть мати економічне, соціальне, політичне, національне спрямування. Розглянемо лише економічний напрям як найбільш вагомий. Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.

Сутність видатків Державного бюджету

Видатки з державного бюджету України -- це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.[18,с.49]

Економічний зміст видатків Державного бюджету як засобу впливу на досягнення найвищої справедливості і корисності для кожного члена суспільства полягає у забезпеченні вирівнювання доходів усіх верств населення. Згідно зі статтею 87 Бюджетного кодексу України видатки Державного бюджету України спрямовані на фінансування заходів:

1) державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу;Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні звґязки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту;

8) охорону здоровґя;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації памґяток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікації та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської ката строфи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення. Різноманітність конкретних видів бюджетних витрат зумовлюється багатьма факторами. Це, зокрема, природа і функції держави, рівень соціально-економічного розвитку суспільства, розгалуженість звґязків бюджету з народним господарством, рівень розвитку економічних відносин, форми надання бюджетних коштів тощо. Поєднання усіх факторів безпосередньо впливає на формування такої системи видатків бюджету, яка у найбільшій мірі відповідає завданням соціально-економічного розвитку суспільства. [17, с.128]

Основним завданням політики бюджетних видатків має стати по дальше поєднання соціальної спрямованості з одночасним посиленням структурного оновлення економіки на базі науково-технологічних інновацій. Саме науково-технологічні інновації виступають одним з найважливіших засобів суттєвого збільшення обсягів виробництва продукції та їх споживання.[20, с.56]

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх на явну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету:

1. Наочно-реальний. При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним

доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними дохо дами: витратами при діючій фіскальній політиці та базовому рівні безробіття.

3. Циклічний.

Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту:

1.За формою прояву:

а) відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.

б) прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

2. За причинами виникнення

а) вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

б) свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

3. За напрямом дефіцитного фінансування

а) активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

б) пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків.

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

1. позики держави (не інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);

2. грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту). Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегульовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення державного боргу.

Уряд може одержувати кредити як за рахунок внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Внутрішнє фінансування надходить від центрального банку, або від резидентів та нерезидентів, які купують державні боргові цінні папери на внутрішньому або зовнішньому ринку. Зовнішнє фінансування надається міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами і зарубіжними комерційними банками. Заборгованість з наданих кредитів та залучених коштів від розміщення державних боргових цінних каперів оформляється як державний кредит, який включається до спаду державного боргу України.

Утворення і наявність дефіциту державного бюджету може мати як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку дефіцит бюджету потребує залучення додаткових коштів з метою його фінансування. Результатом є збільшення навантаження на державний бюджет, зростання розмірів державного кредиту і державного боргу. З іншого боку, наявність дефіциту засвідчує про те, що державні органи управління прагнуть не до зменшення видатків бюджету, а до залучення додаткових коштів для їх фінансування. В умовах економічного спаду така практика не завжди може розглядатися як негативна.

Дефіцит бюджету може використовуватися як один із важелів проведення активної бюджетної політики. Кошти, мобілізовані з метою його фінансування за умови їх раціонального використання надають можливості для збільшення витрати, направлених на державні закупки товарів, створення нових робочих місць, активізації підприємницької діяльності, проведення державних інвестицій та ін.

Бюджетний дефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів).[9]

2. Державний борг - форми, поділ, склад

Державний борг - це сукупність дефіцитів державного бюджету за певний період часу. Це економічне визначення державного боргу. У Бюджетному кодексі дане юридичне визначення цього поняття як боргових зобов'язань перед юридичними й фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.

Основними причинами утвору державного боргу є дефіцит державного бюджету й наявність вільних коштів у фізичних і юридичних осіб.

Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:

1. Кредитні угоди й договори із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями на користь зазначених кредитів;

2. Державні цінні папери, випущені від імені;

3. Договори про надання державних гарантій, договорів поручництва по забезпеченню зобов'язань третіми особами;

4. Переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;

5. Угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років.

Державний борг можна класифікувати за різними критеріями. За валютним критерієм він ділиться на внутрішній і зовнішній: карбованцеві борги ставляться до внутрішнього боргу, а валютні - до зовнішнього. У міжнародній практиці є й інше визначення зовнішнього боргу: сукупний борг нерезидентам, а внутрішнього боргу - як сукупного боргу резидентам.

Державний борг ділиться:

1. Капітальний борг - це сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки.

2. Поточний борг - це видатки по виплаті доходів і погашенню зобов'язань.

По строках державні боргові зобов'язання можуть бути короткостроковими ( до 1 року), середньостроковими ( від 1 року до 5 років), довгостроковими ( від 5 до 30 років). Боргові зобов'язання не можуть перевищувати строк в 30 років.

За рівнем керування державний борг ділиться на державний борг, державний борг суб'єкта й муніципальний державний борг. Україна не несе відповідальності щодо боргових зобов'язань суб'єктів.

Розміри й структура державного внутрішнього боргу наведені в Програмі державних внутрішніх запозичень, суб'єктів і муніципальних утворів. Програма входить до числа документів, надаваних одночасно із проектом бюджету на черговий фінансовий рік.

Граничні обсяги внутрішнього боргу затверджуються законом про бюджет на відповідний фінансовий рік (федеральним законом, законом суб'єкта або місцевого органа влади). Граничний обсяг може бути перевищений Урядом, якщо це знижує видатки по обслуговуванню державного боргу. У законі про бюджет затверджується також граничний обсяг позикових коштів, що направляються, суб'єктами або муніципальними утворами на фінансування дефіциту бюджету відповідного рівня. Для суб'єкта ця межа не повинен перевищувати 30% доходів бюджету на поточний фінансовий рік без обліку фінансової допомоги з федерального бюджету й позикових коштів, притягнутих цього року. Для муніципальних утворів він не повинен перевищувати 15% доходів місцевого бюджету без обліку фінансової допомоги з федерального бюджету й бюджету суб'єкта, притягнутих цього року позикових коштів. Граничний розмір видатків на обслуговування державного боргу суб'єкта або муніципального боргу не повинен перевищувати 15% обсягу видатків бюджету відповідного рівня. Якщо ці видатки більше 15%, то можуть бути застосовані наступні санкції:

1. ревізія бюджету суб'єкта;

2.передача виконання бюджету суб'єкта під контроль Міністерства фінансів або місцевого бюджету під контроль органа, що виконує бюджет суб'єкта;

3.інші заходи.

Швидкий ріст державного внутрішнього боргу привів до того, що видатки по обслуговуванню боргу стали перевищувати доходи від розміщення державних цінних паперів.[6]

Класифікація державних внутрішніх боргів і суб'єктів - це угруповання боргових зобов'язань Уряду й органів виконавчої влади суб'єктів.

Класифікація видів державного зовнішнього боргу - це угруповання державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюваних Урядом відповідно до законодавства.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до Закону України "Про Державний внутрішній борг" до складу державного внутрішнього боргу України входять:

- позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм;

- заборгованість минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Стан державного боргу в нашій країні регулюється наступними законодавчими та нормативними актами: Конституція України, Закон України «Про Державний внутрішній борг», Закон України «Про структуру Державного внутрішнього боргу України», Закон України «Про бюджетну систему України», Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», Закон України «Про Національний банк України», Постанова Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації» та деякі інші.

3. Аналіз та показники бюджетного дефіциту і державного боргу в Україні

Дефіцит державного бюджету є важливим економічним показником, адже завдяки ньому можна визначити в якому стані перебуває держава, прослідкувати за її економічною активністю; він відіграє істотну роль у механізмі ефективної бюджетної політики у період світової фінансової кризи.

Штучне обмеження дефіциту бюджету в умовах кризи вимагатиме або скорочення важливих видатків для забезпечення соціальних стандартів та здійсненню державних інвестицій, або посилення податкового тиску. Разом з тим, неконтрольоване збільшення дефіциту бюджету може призвести до порушення макроекономічної стабільності, яка є необхідною умовою економічного розвитку [1].

Державний бюджет України складається із загального та спеціального фондів, кожний з яких має свої джерела доходів та видатків. Окремо встановлений дефіцит загального та спеціального фондів.

Державний бюджет на 2011 рік досить таки соціально спрямований, забезпечує в певній мірі виконання одного із основних завдань бюджетної політики країни -- соціальну направленість бюджету. Забезпечено в деякій мірі збільшення державних витрат, спрямованих на виконання соціальних гарантій, забезпечення соціального захисту населення, збільшення мінімальної заробітної плати, а також підтримки пріоритетних сфер економіки.[3]

Державний борг України у 2012 р. збільшився на 30 млрд. грн, дефіцит державного бюджету склав більше 3%. За його словами, на даний час борг складає 38,9 млрд дол. С.Тігіпко запевнив, що сума боргу в 43 млрд дол. «не страшна для України». Критичною відміткою він назвав 60% боргу від ВВП країни. Державний борг України становив 38 млрд 920 млн 887 тис. дол. Державний зовнішній борг становив 21 млрд 935 млн 501,95 тис. дол. Державний внутрішній борг становив 16 млрд 985 млн 385,05 тис. дол. Державний зовнішній борг збільшився на 37 млрд 618 млн 687,56 тис. грн (27,68%), державний внутрішній борг збільшився на 43 млрд 311 млн 495,42 тис. грн (47,56%). Гарантований державою борг України збільшився на 6 млрд 477 млн 725,28 тис. грн (7,13%) [6].

За оцінками Національного банку України (НБУ), реальний ВВП в 2011 і в 2012 роках буде зростати на 4-5% щорічно. Темпи споживчої інфляції в 2011 році складуть 9-11%, а в 2012-му знизяться до 6-8%. Про це сказано в повідомленні НБУ. За інформацією відомства, сукупний попит буде нейтрально впливати на динаміку цін, оскільки розрив ВВП буде незначним і поступово зменшиться до нуля в 2012 році. За оцінками НБУ, інфляційна динаміка протягом 2011-2012 років у значній мірі буде залежати від факторів пропозиції. При цьому в 2011 році очікується зростання споживчих цін вище рівня 2010-го внаслідок підвищення тарифів на послуги, які регулюються адміністративно, і очікуваного зростання світових цін на продовольство. Відносно високий рівень базової інфляції значною мірою буде обумовлений вторинними ефектами від зростання цін на продовольство. Крім того, стримуючий вплив на динаміку компонентів базової корзини буде надавати політика повільного зростання соціальних витрат бюджету, враховуючи необхідність проведення великих виплат та капітальних витрат. Раніше Міністерство економічного розвитку і торгівлі України прогнозував зростання реального ВВП України в 2011 році на рівні 4,5%[21, с.125-136]

Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало свій відбиток на його структуру та обсяги.

Відносини бюджету з реальним сектором економіки будуються за трьома каналами:

- через податкову систему;

- через грошово-кредитну систему;

- шляхом прямого фінансування з бюджету окремих виробничих галузей.

Бюджет може і повинен стати інструментом підтримки економічного зростання тільки за умови зняття проблеми державного боргу. Міністерство фінансів сумлінно розраховується з Національним банком і тим самим сприяє підтримці стабілізації курсу гривні, розширює можливості банківської системи щодо кредитування реального виробництва. Звичайно, ці кошти можна було б через бюджет використати на підтримку окремих галузей чи виробництв. Але добре відомо, що такий спосіб використання коштів суттєво менш ефективний, ніж через кредитування.[17, с.52-59]

Доходна частина Державного бюджету складається відповідно до Бюджетного кодексу України з доходів, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, та інших визначених законодавством джерел та міжбюджетних трансфертів з місцевих бюджетів.

За даними Законів України "Про державний бюджет" основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету протягом 2007- 2012 рр. залишаються кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.

Особливо стрімко зростає потреба у залученні коштів для фінансування дефіциту бюджету у 2009 році до 89 001,67 млн. грн., з 18 199,97 млн. грн. у 2008 році та до 107 658, 38 млн. грн. у 2010 році, що є доволі загрозливим моментом у вирішенні питань забезпечення боргової безпеки держави в умовах боротьби з наслідками світової фінансової кризи та загострення проблем з реальним сектором економіки. Однак, вже за даними Інформації про стан виконання Зведеного та Державного бюджетів України за 2011 рік (відповідно до звіту Державної казначейської служби України від 24.01.2012) [5] загальний фонд державного бюджету за 2011 рік виконано із дефіцитом у сумі 20940,2 млн. грн. проти передбаченого розписом показника фінансування у 35 343,0 млн. гривень. Запланована необхідність у фінансуванні державного бюджету за рахунок запозичень на рівні 88 096,39 млн.грн була виконана на 91,55% , оскільки було залучено 80 654,5 млн. грн., у т.ч. до загального фонду - 71 048,0 млн. грн. (в тому числі випуск ОВДП на капіталізацію ПАТ «Родовід банк» у сумі 4,0 млрд. грн., ПАТ «Державний ощадний банк України» у сумі 0,6 млрд. грн., ПАТ «Укргазбанк» у сумі 4,3 млрд. грн. та поповнення статутного фонду НАК «Нафтогаз України» у сумі 12,5 млрд. гривень). На внутрішньому ринку було залучено 53403,7 млн. грн., у т.ч. до загального фонду - 48388,7 млн. грн., на зовнішньому ринку - 27250,9 млн. грн., у т.ч. до загального фонду - 22659,3 млн. гривень.

У 2012 році заплановано фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень у розмірі 98 484,56 млн. грн., у тому числі внутрішніх - 60 952,64 млн. грн., або 61,9% від загальної суми запозичень. На зовнішніх ринках 37531,9 млн. грн., або 38,1 %.

Відповідно до Програми Управління державним боргом на 2012 рік [19,с.25] фінансування Державного бюджету України здійснюватиметься за допомогою широкого спектру боргових інструментів, що повинно підвищити ефективність управління державним боргом України та її кредитний рейтинг на міжнародному ринку капіталів.[1]

Однак, зростання потреби фінансування бюджету за рахунок запозичень "може спровокувати кризу державної заборгованості й порушити хитку макрофінансову стабільність у країні… Боргова криза може виникнути або у 2012 році на фоні зниження попиту інвесторів на боргові зобов'язання держави й неспроможності уряду рефінансувати накопичені борги, або у 2013-му в умовах стрімкого зростання витрат бюджету на погашення й обслуговування державного боргу, що підштовхуватиме державу до дефолту чи реструктуризації боргів, які підлягають погашенню".

Боргові інструменти фінансування бюджету у 2012 році. Відповідно до прогнозу Державного бюджету України на 2013 та 2014роки [10] планування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень повинно здійснюватись так, щоб на кінець бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував у межах граничного обсягу, визначеного в Законі про Державний бюджет України, відповідно до ч. 1 ст. 18 Бюджетного кодексу (60% ВВП) [1].

За період 2008-2009 років та за перші 2 місяці 2010 року було нарощено державний борг з 71,3 млрд. грн. до майже 230 млрд. грн., тобто зростання становило 3,2 раза. При цьому цей приріст в основному складався з вкрай невигідних запозичень на короткі терміни та під високі відсотки. Це спричинило інерційне зростання боргу і збільшення виплат з його обслуговування за результатами 2010 року і в 2011 році. У 2011 році вперше за 4 роки зламано негативну тенденцію зростання рівня державного боргу. На кінець року рівень державного боргу становив, за оцінкою Міністерства фінансів України, 27,2% до ВВП. У 2010 році він був на рівні 29,6%.

Відношення державного та гарантованого державного боргу України до ВВП (на кінець відповідних років), %.

За прогнозними даними Державного бюджету України на 2013 та 2014 роки планується утримання обсягу державного боргу на рівні, що не перевищує 28 % ВВП, що повинно сприяти покращенню іміджу України як інвестиційно-привабливої держави, зміцнити довіру іноземних інвесторів, зменшити уразливість фінансової системи країни в умовах несприятливої кон'юнктури зовнішніх фінансових ринків.

Загалом, на думку Богдан Т.П. [2], залучення масштабних позик на внутрішному ринку призводить до звуження джерел позичкових коштів для вітчизняних підприємств, а великі обсяги зовнішніх державних запозичень породжують ризики дестабілізації платіжного балансу і знецінення національної валюти в період здійснення боргових виплат. Обслуговування зростаючого обсягу державного боргу країни виливається у відволікання все більшої частки бюджетних ресурсів на боргові виплати.

У своєму дослідженні Н.Я. Кравчук [20, с.53] доходить до висновків, що державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання та нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави. Тому держава не повинна категорично відмовлятися від залучення державного боргу як макроекономічного інструменту у процесі реформ. Залучення зовнішніх позик означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню, а зовнішня заборгованість дає можливість країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями.

Проте, поруч із надмірними державними витратами, незбалансованістю бюджету, неефективною податковою політикою, помилками у валютній політиці, зовнішній борг може спровокувати надзвичайно важкі фінансові кризи. Другим за вагомістю джерелом фінансування бюджету є надходження від приватизації державного майна. Загалом, за роки приватизації (з 1992 по 2010 рр.), за даними Фонду державного майна України [4], роздержавлено більше 125 тис. об'єктів (28 608 об'єктів державної форми власності та 97 278 об'єктів комунальної власності). Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" [14,с.95] було встановлено планове надходження від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації до державного бюджету у розмірі 6 350 млн. грн, однак фактично надійшло 1 093 млн. грн. Невиконання плану пояснюється ФДМУ тим, що при встановленні завдання на 2010 рік передбачалося включення до переліку об'єктів цілого ряду інвестиційно-привабливих підприємств за рахунок зняття мораторію на їх приватизацію. Однак, протягом 10 місяців 2010 року продовжувала діяти заборона на приватизацію стратегічно-важливих інвестиційно-привабливих підприємств, встановлена Указами Президента України від 06.03.2008. №200/2008 та від 16.05.2008 №449, крім того, не була прийнята нова Державна програма приватизації, що повинна була вирішити проблемні питання, накопичені за період дії чинної Державної програми приватизації на 2000-2002 рр.

Від приватизації державного майна за 2011 рік надійшло до державного бюджету 11480,3 млн. грн., що становить 114,8 відсотка річного розпису. За рахунок коштів від приватизації державного майна у 2012 році планується профінансувати дефіцит державного бюджету на суму 10 000 млн.грн. шляхом продажу ще 265 об'єктів державної власності.

Розглянуті джерела фінансування бюджету (запозичення та надходження від приватизації) при неефективному управлінні та використанні несуть загрозу фінансовій безпеці держави, мають вичерпний характер та не вирішують глибинних проблем розбалансування бюджету.

У методиці розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 № 60 [7], фінансова безпека має певні складові, зокрема виділяється бюджетна безпека, яка характеризується як стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. Цією ж Методикою визначені індикатори та порогові значення індикаторів стану фінансової безпеки України, які запровадженні з метою моніторингу та контролю фінансового розвитку держави. Найбільш розповсюдженим індикативним показником, що використовується для оцінки стану бюджетної безпеки на сьогодні, є відношення дефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП, яке не повинно перевищувати 3%, що є одним з критеріїв оцінки бюджетної безпеки країн членів Європейського союзу відповідно до Маастрихтського договору 1992 р.(міжнародний правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об'єднання європейських держав -- Європейського Союзу, підписаний державами -- членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихті (Нідерланди)). Для бюджетної практики в Україні накладання самообмежень є новим.

В Україні протягом 2007-2011 рр. показник бюджетного дефіциту по відношенню до ВВП перевищував встановлене порогове значення лише у 2009-2010 рр., та становив відповідно 3,88% та 6,5%.

Показники стану бюджетної безпеки протягом 2007-2014 рр.

Загострення проблем збалансування бюджетів у 2008-2010 рр. пов'язане з наслідками світової фінансової кризи, "через повільне відновлення економічного зростання та необхідність збільшення соціальних виплат і забезпечення пенсійних видатків" [21]. Це пов'язано:

- з падінням рівня виробництва та ВВП;

- нестабільністю на ринку зайнятості, зростанням безробіття;

- високою часткою бюджетних витрат на реалізацію антикризових

заходів;

- використанням інструментів фіскального стимулювання;

- фінансовими проблемами пенсійних фондів.

За даними Прогнозу Державного бюджету України на 2013 та 2014 роки [10] передбачається скорочення дефіциту державного бюджету з 1,6 відсотка ВВП у 2012 році до 1 відсотка у 2013 та 1,5 відсотка у 2014 році, що забезпечить помірковане зростання темпів державного боргу, яке не перевищуватиме темпи зростання ВВП. Утримання зазначеного рівня дефіциту планується досягти завдяки зростанню доходів бюджету та оптимізації бюджетних видатків.

В Україні боротьба із незбалансованістю бюджету розпочалася з прийняття Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" [17,с.15-25], нової редакції Бюджетного кодексу [1], прийняття Податкового кодексу [9], Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

Аналіз змісту зазначених документів та перші результати апробації їх на практиці вказують на необхідність поступового доопрацювання та внесення змін у їх положення. Однак, прийняття цих, подекуди не зовсім "популярних" законодавчих актів, є реальним початком економічних реформ, що вкрай необхідні нашій державі для подальшого збалансування бюджетів, оскільки прагнення до цього прописане в головному документі держави - ч. 3 ст. 95 Конституції України [6]. Крім того, це дасть можливість переглянути склад та структуру видатків державного бюджету та переорієнтувати соціально спрямований бюджет споживання на бюджет розвитку. Беззаперечною є пріоритетність функції соціального захисту держави своїх громадян, однак, і беззаперечним є те, що без налагодженої роботи реального сектору економіки, без відпрацювання реальних стимулів та зацікавленості громадян у створенні суспільного продукту (а не очікуванні соціального захисту) не може йти мова навіть про наявність простого відтворення в економіці держави.

Отже, стратегічним завданням при вирішенні проблем збалансування бюджету має стати підвищення ефективності суспільного виробництва, яке сприятиме зростанню обсягів фінансових ресурсів суспільства, що є основним джерелом доходів бюджетів. Досягти практичної реалізації поставленого завдання можливо лише шляхом проведення економічних реформ (податкової, бюджетної, пенсійної, адміністративно-територіальної) та проведення антиінфляційної, відкритої та зрозумілої суспільству політики, що сприятиме розвитку економіки та соціальної сфери, внаслідок чого можна досягти оптимізації сфери державної економіки.

Аналіз законодавчої та нормативної бази щодо формування державного боргу України дає підставу стверджувати, що правове регулювання цих відносин є недостатнім і торкається винятково проблем внутрішньої заборгованості. Відносини стосовно сфери зовнішнього державного боргу взагалі законодавчо не врегульовані.

Як видно, розмір бюджетного дефіциту все ж перевищує допустиму норму (3% від ВВП), що під час економічної кризи не бажане явище, бо Україна входить у боргову яму, за яку розплачуватись будуть майбутні покоління. Тому потрібно обережно здійснювати витрати на соціальні програми, щоб не збільшувати бюджетний дефіцит. Водночас слід враховувати можливостім бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо- та довгострокову перспективу. Приорітетними напрямками бюджетного фінансування мають стати загальнодержавні функції, інвестиції в інфраструктуру та фундаментальну науку, забезпечення мінімальних соціальних стандартів з одночасною розбудовою змішаної пенсійної системи та системи медичного страхування. Успішність реалізації такої моделі прослідковується у США, Ірландії, Новій Зеландії [1].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки, що Уряду України необхідно:

1. удосконалити механізми правового регулювання, прийняти Закон України “Про державний внутрішній і зовнішній борг України”;

2. визначити критерії оцінки державного боргу України, тобто розробити критичні показники економічної безпеки держави;

3. обов'язково додержуватись оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігацій;

4. розробити показники ефективності використання позичкових коштів з метою “самоокупності” державних позик;

5. закріпити принципи гласності та публічності у відносинах у сфері державного боргу.

4. Проблеми сучасного стану державного бюджету і боргу в Україні

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Над бюджетною проблематикою працювали і плідно працюють багато економістів, науковців. Вагомий внесок у розроблення питань бюджетної політики й методів збалансування державного бюджету зробили О.Д. Василик, А.О. Єпіфанов, Ю.В. Пасічник, І.В. Сало, СІ. Юрій. Щодо аналізу явища бюджетного дефіциту, актуальними є статті Т. Бурлай, І. Дьяконової, Н. Радіної, І. Радіоно-вої, радника з економічних питань Центру політичних досліджень "Нова хвиля" Л. Виткович, аналітичні публікації Н. Яценко. Заслуговують на увагу матеріали І.Я. Чугунова, Р.В. Луценко, О.А. Самошкіної стосовно підсумків виконання бюджетів України.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з другого -- законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції -- то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за допомогою фінансового механізму обома формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Застосування такої політики дасть змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошових ресурсів планувати прийнятний розмір дефіциту бюджету.

Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов'язковості й рівномірної завантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Проблема полягає в тім, що, по-перше, галузеві пільги є одним з основних інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге, -- вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ -- розширенням податкової бази за рахунок скасування ряду пільг.[13,с.31 ]

Існує і проблема ПДВ, що накопичувалася з 1997 року. Якщо не поліпшити адміністрування цього податку, то надалі співвідношення між отриманими від нього і повернутими коштами збалансується, тобто нетто-надходження будуть нульовими, а в перспективі держбюджет виплачуватиме компенсації з ПДВ більше, ніж одержуватиме від цього податку.

Через механізм невідшкодування податку на додану вартість відбувається вимивання обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності. Так, надходження від ПДВ у 2011 році становили 109,6 млрд. грн. За січень-серпень 2012р. надійшло 66,4 млрд.грн.(Див. дод. 5) Порівняно з відповідним періодом минулого року надходження збільшилися на 31,1%.

Перспективи податкової реформи неодноразово обговорювалися на нарадах у Президента й окреслювалися наступними питаннями: куди ми рухаємося, які намічено пріоритети і що реально можна зробити найближчим часом?

Дефіцит бюджету може змінюватись як унаслідок змін у фіскальній політиці уряду, так і в результаті економічної кон'юктури. Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет обчислюють так званий циклічний дефіцит. Циклічний дефіцит визначається як різниця між фактичним (різниця між державними надходженнями та видатками, під впливом фіскальної політики і циклічних коливань) та структурним (різниця між надходженнями за повної зайнятості за наявних подакових ставок і фактичними видатками).[2]

Щодо України, то доходи Державного бюджету України станом на 2011 рік становлять - 265 759 392,3 тис. грн., а фінансування Державного бюджету України становить 23 822 212,1 тис. грн. Стосовно видатків, то це сума у розмірі 282 372 003,8 тис. грн. То ж можна сказати, що бюджет країни є дефіцитним, а джерелами фінансування бюджетного дефіциту є державні запозичення. Станом на 2010 рік доходи державного бюджету становили 216 687 046,0 тис.грн., а державні видатки - 238 631 522,2 тис.грн. Дефіцит бюджету покривався джерелами фінансування бюджету на суму 22 066 000,1 тис.грн. можна підсумувати те, що на 2011 рік у порівнянні з 2010 збільшилась як сума видатків так і сума доходів бюджету.

Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення.



5. Шляхи вирішення дефіцитності державного бюджету в Україні

Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджету необхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.

Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної та оптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов'язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати).[10]

Слідуючи напрям зменшення дефіциту бюджету - скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.

Скорочення бюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не його розмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.[2]

При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економічного становища країни.

Утім результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті.

Фінансування бюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та інвестиційної діяльності приватного сектору. Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованих товарів і послуг.[15, с.102]

Як окремий напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобто пропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбання медикаментів).

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що проблема дефіцитності бюджету є досить актуальною для України. Класичними напрямами скорочення дефіциту бюджету є збільшення доходів бюджету, зменшення його видаткової частини, зовнішні і внутрішні запозичення емісійний дохід. Проте необхідно враховувати позитивні і негативні заходи застосування кожного з них та виробляти всередині кожного з цих інструментів ефективні заходи по стимулюванню зменшення дефіциту бюджету в Україні, серед яких проведення оптимальної податкової політики, оптимізація державних видатків, розумне поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту, забезпечити фінансову підтримку малого і середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва,

удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення тощо.

На останок хочемо запропонувати нетрадиційне розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів через вирішення таких питань:

1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації.

2. Другий важливий момент -- високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно (як це робилося досі) протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2011 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.У 2012 році має підвищитися стабільність податкового законодавства, і треба (щоб потім знову не перерозподіляти доходів) не разом із бюджетом приймати ці податкові закони -- вони мають бути прийняті до бюджету.