Монополія: ринкова влада, соціально-економічні наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Курсова робота

З дисципліни "Мікроекономіка"

На тему:

"Монополія: ринкова влада, соціально-економічні наслідки"

Київ

2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи монополії та її роль в ринковій економіці

1.1 Економічна сутність, причини та мікроекономічна модель монополії

1.2 Соціально-економічні наслідки монополії та ринкова влада

1.3 Олігополія як ринкова структура

Розділ 2. Аналіз стану економічних показників монополії

2.1 Аналіз ціноутворення в умовах монополії , індекси Лернера та Герфіндаля-Хіршмана

2.2 Аналіз пропозиції монополії

Розділ 3. Порівняння економічних наслідків монополії

3.1 Наслідки впливу монополії на соціально-економічне середовище

3.2 Переваги та недоліки монополії у порівнянні з ринком досконалої конкуренції

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Економічний розвиток будь-якої країни пов'язаний з виникненням, існуванням і перетворенням монополій. Оскільки будь-яка монополія є загрозливою з погляду виникнення застійних явищ у суспільно-економічному житті, то у більшості країн світу діє законодавство, яке запобігає утворенню монополій або регулює їх діяльність. Дієвість і ефективність такого законодавства значною мірою залежить від того, наскільки при його розробленні осмислювалось саме поняття монополії та відслідковувалися причини виникнення стану монополії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми,спирається на виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на, здавалося б, усталене розуміння змісту поняття "монополія", існуючі на сьогодні трактування суті цього терміну суттєво відрізняються. Словник іншомовних слів визначає монополію (наголошуючи на грецькому походженні складових: monos - один і роlео - продаю) як виключне право на володіння будь-чим або здійснення якихось заходів [16, 446-447]. З правом пов'язується трактування монополії й групою авторів фінансового словника, де монополізм визначається як тип економічних відносин, який забезпечує будь-кому з учасників цих відносин (особі чи групі осіб, підприємству, галузі, державі) виключне право виробництва або реалізації певних видів продукції, товарів, послуг.

Очевидно, що ототожнення монополії лише з певним виключним правом суттєво обмежує зміст цього поняття, оскільки надання якогось виключного права - це причина монополії (чи одна з причин), а не її сутність. На нашу думку, більш обґрунтованими є ті трактування монополії, в яких наголошується на тому, що монополія - це коли на певному ринку функціонує лише один виробник чи постачальник певної продукції. З огляду на сказане, заслуговує на увагу визначення поняття монополії в "Універсальному словнику-енциклопедії" (УСЕ), де зазначено, що монополія - це структура ринку, на якому виступає лише один постачальник певних товарів і послуг [7, 206].

Метою дослідження є визначення теоретичних положень та розробка методико-практичних рекомендацій щодо діяльності монополій. Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

· дослідити причини виникнення та існування монополії у виробництві;

· оцінити монопольну владу та її наслідки;

· оцінити соціально-економічні наслідки монополії.

Об'єктом дослідження є процес діяльності монополій :ринкової влади,соціально-економічні наслідки.

Предмет дослідження - теоретичні засади та прикладні аспекти удосконалення діяльності монополій.

Курсова робота виконана на 50 сторінок, має 10 рисунків, опрацьовано 20 джерел.



Розділ 1. Теоретичні основи монополії та її роль в ринковій економіці

Монополія - це окремі крупні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку - конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до мистецтва наживати майно. Він зазначав, що вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію.

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном.

Проте в обох цих випадках поява монополій пов'язувалась із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося панівне становище на ринку. [2,332-335].

1.1 Економічна сутність, причини та мікроекономічна модель монополії

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав'язувати іншим суб'єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

Існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.[5,234-235].

Природна монополія виникла внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. [10, 179]

З одного боку, причина існування природної монополії нібито є законодавчою, оскільки держава унеможливлює конкуренцію у певних сферах господарської діяльності. Однак, з іншого боку, законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається економічна ефективність концентрації виробництва. Оскільки економічна ефективність концентрації виробництва спостерігається у доволі значної частини виробництв, а необхідність надання виняткових прав, які носять назву природної монополії, декларується лише для випадків небажаності конкуренції з точки зору суспільства, то причина природної монополії носить все-таки законодавчий характер. Інша справа, що доцільність законодавчого надання прав природної монополії обґрунтовується саме тим, що в іншому випадку належної концентрації виробництва не відбудеться і, відповідно, не буде умов для виникнення економічного ефекту.

Очевидно, що незважаючи на існування цілої множини можливих варіантів подолання конкретної монопольної ситуації, які характеризуються поєднанням витрат часу та коштів, завжди існуватиме оптимальний варіант. Узагальнення фактичних матеріалів дає можливість зробити висновок про те, що власне витрати часу та коштів на подолання монопольної ситуації за цим оптимальним варіантом і будуть ідентифікувати відповідну конкретну монопольну ситуацію.[12, 193-194].

Модель монополії заснована на ряді припущень:

1. Відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну (як при досконалої конкуренції) або диференційовану продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не має досконалих (з точки зору покупців) замінників (субститутів). Однак монополіст, хоч він і є єдиним продавцем певного одиничного товару, все ж повинен враховувати існування більш-менш близьких, хоча і недосконалих, замінників свого товару, вироблених іншими підприємствами.

2. Бар'єри входу на ринок в галузь дуже високі. Монополія може існувати тільки тому, що вхід на ринок для інших фірм є невигідним або неможливим. Якщо іншим фірмам вдасться увійти в галузь, монополія зникне. (Адже монополія на увазі присутність на ринку лише одного продавця). Тому наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою і виникнення, і існування монополії. Вхідні бар'єри при монополії численні і різноманітні:

3. Наявність у підприємства-монополіста патентів на продукцію чи застосовувану при її виготовленні технологію;

4. Існування урядових ліцензій, квот чи високих зборів на імпорт товарів;

5. Контроль монополістом джерел надходження необхідної сировини чи інших спеціалізованих ресурсів;

6. Наявність істотної економії від масштабу, що допускає присутність на ринку лише одного постачальника, що одержує позитивну прибуток;

7. Високі транспортні витрати, що сприяють формуванню ізольованих місцевих ринків і т.п.

Крім того, і саме підприємство-монополіст може проводити таку цінову політику, яка робить вхід на ринок малопривабливим для потенційних конкурентів. Наприклад, монополіст може занижувати ринкові ціни, а потенційні конкуренти не зможуть дотримуватися такого ж рівня цін і не розоритися при цьому.

Одному продавцю протистоїть велика кількість покупців. Якщо на даному ринку єдиному продавцю протистоїть і єдиний покупець, то такий ринок називають двосторонньою монополією.

Досконала інформованість. І покупці, і єдиний постачальник володіють досконалим знанням про ціни, фізичних характеристиках благ та інших параметрах ринку. Справа в тому, що конкуренти, через їх кількості, надають мале або незначний вплив на ціну, а досконалий конкурент - і зовсім ніякого, для нього ринкова ціна - це даність. Щоб максимізувати при даній ринковій ціні прибуток, скоєного конкуренту достатньо лише знати свою функцію витрат. Інша справа підприємство-монополіст, крива попиту на продукцію якого є в той же час і кривої попиту галузі. Отже, маніпулюючи з метою максимізації прибутку обсягом випуску або рівнем ціни, монополіст повинен знати криву попиту на свою продукцію, тобто всі можливі співвідношення між цінами і обсягами. Більш того, в деяких ситуаціях, наприклад, при здійсненні монополістом цінової дискримінації (яку ми розглянемо пізніше), йому також потрібно знати і функції попиту окремих споживачів або сегментів ринку. [6,78-80].

Отже, в ситуації монополії на ринку існує тільки один продавець певних благ. У цих благ немає близьких замінників, в галузі монополіста існують якісь бар'єри, сильно ускладнюють або зовсім не дозволяють вхід в галузь нових фірм. Така ринкова структура називається чистою (абсолютної) монополією.

Чиста монополія - ситуація, при якій на ринку (у галузі) присутній єдиний виробник благ, які не мають близьких замінників, при цьому фірма огороджена від можливих конкурентів високими вхідними бар'єрами у галузь.

Слід зазначити, що чиста монополія на практиці зустрічається вкрай рідко - адже більшість реальних ринків займає місце десь між двома полярними типами економічних структур: монополією і досконалою конкуренцією. Однак для того, щоб аналізувати реальні ринки, нам необхідно перш розібратися - як веде себе фірма в двох крайніх випадках: при дуже великому числі конкурентів (досконалої конкуренції) і при повній їх відсутності (монополії).

У деяких випадках народження монополії виявляється практично неминучим виключно з об'єктивних причин. Такі монополії називаються природними, так як бар'єри, які виникають при вході в таку галузь, природні, тобто закономірно і неминуче притаманні даному ринку.

Природна монополія - галузь, в якій виробництво товарів або надання послуг зосереджується в одній фірмі в силу об'єктивних (природних або технічних) причин, причому це вигідно суспільству.

Природні монополії можуть бути двох видів:

1) Природні монополії. Поява таких монополій відбувається через бар'єрів для конкуренції, встановлених самою природою. Наприклад, монополістом може стати фірма, геологи якої виявили родовище унікальних корисних копалин. У разі якщо вона при цьому набуває земельну ділянку, де розташоване родовище, ніхто інший вже не зможе ним скористатися. Закон захищає права власності, навіть якщо вони ведуть до створення монополії. Однак регулює втручання держави навіть за цих умов не виключено.

2) Техніко-економічні монополії. Це умовна назва для монополій, виникнення яких обумовлено або технічними, або економічними причинами, пов'язаними з проявами ефекту масштабу. Наприклад, практично неможливо створення в місті двох мереж водопостачання, підведення газу та електроенергії в будинку. Тобто технічно це реально здійснити, але нераціонально з технічної та економічної точок зору. [4, 200-205].

Розглянемо поведінку фірми-монополіста в короткому періоді. Для цього поговоримо спочатку про попит на продукцію монополіста і про його граничному доході (MR). В умовах досконалої конкуренції ціна на продукцію фірми ніяк не залежала від обсягу випуску цієї фірми, а, отже, з точки зору фірми крива попиту являла собою горизонтальну лінію, паралельну осі абсцис. Більш того, ця лінія попиту була також лінією і середнього, і граничного доходу фірми. Ціна для фірми виступала як задана ринком величина, а випуск кожної наступної одиниці продукції збільшував загальну виручку рівно на ту ж величину, що і випуск попередньої одиниці, тобто на величину, рівну ціні продукції (MR = P). Саме ця обставина призводило до того, що максимальний прибуток фірма отримувала при такому обсязі виробництва, коли величина граничних витрат дорівнювала ціні продукції (MR = Р). У довгостроковому періоді за досконалої конкуренції ефективним вважалося виробництво при мінімумі середніх загальних витрат.

Для монополіста в якості лінії попиту постає лінія ринкового попиту на даний товар, що має, як зазвичай, негативний нахил. Монополіст, таким чином, повинен враховувати той факт, що будь-яке збільшення випуску неминуче приводить до зниження ціни, а зменшення випуску, навпаки, дозволяє підвищити ціну. Іншими словами, встановлюючи той чи інший обсяг продажів, монополіст встановлює одночасно і ціну товару.

Монополіст отримує найкращі умови для роботи з найвищої можливої прибутком.

Домагаючись цього, монополіст, як правило:

Встановлює ціну вище, ніж в умовах конкурентного ринку.

Виробляє менший випуск, ніж конкурентна фірма.

Яким чином монополіст визначає для себе оптимальний рівень цін?

Для фірми-монополіста характерно:

Зниження величини граничного доходу (MR) при зниженні цін і зростанні обсягів продажів.

Положення лінії граничного доходу нижче лінії попиту, тобто при одному і тому ж обсязі продажів предельний дохід виявляється в розрахунку на одну одиницю товару нижча, ніж ціна, яку при цьому обсязі продажів отримує фірма (P> MR).

Крива середнього доходу (AR) збігається з лінією попиту, тому що доходом монополіста на одиницю випуску буде ціна, яку за цю одиницю заплатять споживачі.

Нарощування обсягів випуску актуально для фірми монополіста до тих пір, поки величина граничного доходу не стане рівною нулю.

Максимум сукупної виручки (TR) фірми досягається при такому обсязі випуску, яка відповідає нульовому граничному доходу. [15,356-358].

Взаємозв'язок граничного доходу, середнього доходу, лінії попиту на продукцію і сукупної виручки фірми-монополіста можна відобразити на рис.1.1:

Рисунок 1.1 - Взаємозв'язок граничного доходу

Таким чином, при збільшенні обсягу продажів монополіст отримує від кожної нової проданої одиниці все меншу додаткову виручку. У якийсь момент чергове збільшення обсягу продажу ще на одну одиницю товару вже не дає додаткової виручки, а потім граничний дохід стає негативним.

Співвідношення виручки монополіста і кривою його загальних витрат можна проілюструвати на рис.1.2:

Рисунок 1.2 - Співвідношення виручки та витрат

Оскільки граничні витрати (МС) завжди більше нуля, монополіст, максимізує прибуток (МС = MR), завжди буде виробляти такий обсяг випуску, який буде відповідати позитивному розмірі граничного доходу (MR> 0). Однак рівність граничного Доходу граничним витратам не дає уявлення про прибуток монополіста. Якщо подивитися на наступні графіки, зображені на рис.1.3:

Рисунок 1.3 - Порівняння результатів при умові рівності граничних витрат граничному доходу

В усіх трьох випадках монополіст випускає продукцію за умови рівності граничних витрат граничному доходу, але в одному випадку (графік 1) він отримує прибуток, в іншому (графік 2) - лише покриває свої витрати, а в третьому (графік 3) терпить збитки.

Монополіст буде переносити збитки тільки в короткостроковому періоді. Як тільки (в довгостроковому періоді) його втрати стануть постійними, він піде з галузі.

При збитках у короткостроковому періоді (Р <АТС):

Монополіст буде зазнавати збитків і не піде з ринку, поки покриваються його середні змінні витрати (Р> AVC);

Монополіст піде з ринку і припинить виробництво продукції, якщо середні змінні витрати не покриваються (Р <AVC).

При збитках у довгостроковому періоді (Р <LATC) фірма піде з ринку.

Прибуток монополіста дорівнює добутку різниці ціни і середніх витрат на обсяг випуску продукції (формула 1.1):

EP = (P-ATC) * Q (1.1)

Фірма-монополіст може в короткому періоді як насолоджуватися економічної прибутком, так і зазнавати збитків (в залежності від умов попиту і витрат). Розглянемо тепер, як йде справа в тривалому періоді.

В умовах досконалої конкуренції в тривалому періоді може змінюватися не тільки масштаб виробництва на діючих фірмах, але і сама кількість фірм, що функціонують в галузі. Спільна дія цих процесів неминуче призведе до того, що кожна фірма вибирає для себе такий обсяг виробництва, який забезпечує мінімально можливий за даних умов рівень довгострокових середніх витрат. Таким чином, устремління всіх фірм галузі до максимального прибутку зводиться, в кінцевому рахунку, всього лише до боротьби за виживання, де саме більше, ніж може задовольнятися фірма в тривалому періоді - нульова економічного прибуток. Це наслідок свободи входу в галузь і виходу з неї. Прибуток у цьому випадку відіграє лише роль короткострокового сигналу до входу в галузь нових фірм (а збиток - до виходу з галузі).

Абсолютно інша ситуація в умовах монополізованого ринку. Адже фірма тут сама і є галузь, вхід в яку для інших фірм закритий за допомогою тих чи інших вхідних бар'єрів. Це не означає, звичайно, що монополія не може вводити в дію нові заводи. Але заводи ці будуть просто підрозділами фірми-монополіста, а не самостійними суб'єктами ринку, службовцями своїм власним інтересам (витяг максимального прибутку), як у випадку конкурентного ринку. Фірма-монополіст, звичайно, може (і обов'язково буде) змінювати масштаб свого виробництва в тривалому періоді з тим, щоб добитися максимально можливої величини прибутку. При цьому ніщо не заважає монополісту встановлювати такий обсяг випуску, щоб і в тривалому періоді отримувати позитивну економічну прибуток, якщо тільки характер попиту і витрат такий, що отримання цього прибутку в принципі можливо.

Монополіст досягає максимального прибутку при такому обсязі випуску, при якому гранична виручка дорівнює довгостроковим граничним витратам. Який же розмір виробництва і обсяг випуску обере монополіст для досягнення цієї мети? Обсяг випуску буде характеризуватися проекцією точки перетину кривих граничних витрат і граничного доходу. А розміри виробництва - рівнем середніх витрат. Відповідно, якщо середні витрати фірми надто великі в довгостроковому періоді і забезпечують їй збиток, вона постає перед вибором: зменшувати розміри виробництва або йти з галузі.

Покупцеві ж на монополізованому ринку в будь-якому випадку доводиться платити за товар ціну, що перевищує як величину мінімально можливих середніх витрат, з якими міг би бути зроблений товар, так і величину фактичних середніх витрат виробництва товару, дозволяючи тим самим виробнику отримувати позитивну економічну прибуток.[7,225-229]



1.2 Соціально-економічні наслідки монополії та ринкова влада

Соціально-економічні наслідки монополії

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

1) за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

2) монополія не досягає виробничої ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;

3) монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію є однаковою як для конкурентної галузі, так і для монополії; витрати виробництва для монополії ті ж самі, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис. 1.4).

Рисунок 1.4 - Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги

Рисунок ілюструє ситуацію монополізації галузі. Рівновага фірми- монополіста в точці Е_м, відповідно монопольна ціна -- Р_м, а обсяг -- Q_M. Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того самою попиту споживачів, переконуємося, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції. Отже, монополія призводить до суспільних втрат.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню. Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги. В той же час, крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача, а крива пропонування - галузевою кривою граничних витрат виробника.

Рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність, отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів, тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені ефективно. [1,470-472].

Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни, кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником (рис. 1.4). Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ.

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни, кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник - монополіст, він захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику, продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику, який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією. [8, 456-458].

Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія - це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої монопольні прибутки така фірма вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх погрішностей є значно довшим. І перший серед них - практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною даниною на свою користь. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: це економічне та соціальне зло.[18, 321-324].

1.3 Олігополія як ринкова структура

В умовах диференціації продукту, економічне суперництво зосереджується не лише на цінових, але й на нецінових факторах: якості, реклами, умовах продажу. Фірми доводять переваги своєї продукції за допомогою торгових знаків та фабричних клейм. У цілому нецінова конкуренція зумовлює поліпшення товару і повніше задоволення потреб споживачів. Хоча нерідко зміни в продукті є уявними, що не збільшують його корисності, ефективності, довговічності. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій.

Олігополія (від грец. - "небагато, мало") - це панування декількох міцних фірм у виробництві продукції в більшості галузей промисловості та їх диктат на ринку. За своїм характером олігополії є колективною монополією, в якій своєрідно поєднується монополія і конкуренція. Ціни, що встановлюється олігополією, є монопольними, а типовим механізмом їх встановлення є практика лідерства в цінах.

Олігополія ускладнює цінову конкуренцію через небезпеку війни цін. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін, вона більше контрольована, забезпечує триваліші переваги перед конкурентами за рахунок зміни продукту, вдосконалення виробничої технології, вдалої реклами. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. А олігополія, в свою чергу, характеризується значними фінансовими прибутками, що дозволяють повніше займатись неціновою конкуренцією.

Різновидом недосконалої конкуренції виступає нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами.

Нечесна конкуренція - це нецивілізована форма боротьби з конкурентами, яка перешкоджає їхньому вступові в галузь. Особливо характерна для етапу становлення ринкових відносин. В сучасних умовах значною мірою ( але не повністю ) долається державним регулюванням, вдосконаленням господарського законодавства. Прояви нечесної конкуренції:

1) жорстокі, агресивні дії проти конкурентів;

2) тиск на постачальників ресурсів і банки з метою перешкодити в отриманні матеріалів та кредиту;

3) переманювання працівників;

4) різке зниження цін з метою розорення суперників;

5) шантаж;

6) шпигунство та інше.

Олігополія - це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє декілька продавців;

2) продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;

3) існують значні бар'єри для входу на ринок;

4) фірми враховують поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно.

Найважливіша риса, притаманна олігополії, - це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст повинна розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Єдиної моделі олігополії не існує. Та чи інша форма взаємодії фірм на олігополістичному ринку може встановлюватись в залежності від багатьох факторів, таких як:

- технологія та структура витрат виробництва, зокрема частка фіксованих витрат у загальному обсягу витрат, капіталоємність випуску продукції, наявність безповоротних(втрачених) витрат при вході на ринок;

- тривалість короткострокового періоду (тобто періоду, на протязі якого не може бути змінений масштаб виробництва);

- наявність бар'єрів при виході з ринку;

- однорідність чи диференційованість продукції;

- структура попиту, зокрема наявність різних груп споживачів;

- поінформованість фірм-учасників ринку стосовно цін, обсягів, технології, попиту тощо.



Розділ 2. Аналіз стану економічних показників монополії

2.1 Аналіз ціноутворення в умовах монополії , індекси Лернера та Герфіндаля-Хіршмана

2.1 Аналіз ціноутворення в умовах монополії

У розглянутих моделях максимізації прибутку монополією свідомо виключений такий важливий елемент економічний реальності, як підприємництво. На практиці будь-яка фірма, що одержує чистий економічний прибуток, приверне увагу конкурентів.

На практиці найчастіше використовуються такі стратегії ціноутворення на довгостроковому тимчасовому інтервалі:

- максимально можливі ціни;

- лімітуюче ціноутворення;

- цінова дискримінація.

В умовах відкритої монополії застосовується дві стратегії ціноутворення:

1) збільшення ціни до рівня, що забезпечує одержання короткострокового максимального прибутку й одержання чистого економічного прибутку доти, поки ціни знову не впадуть. У випадку удачі, до моменту повного зникнення чистого економічного прибутку дослідницький відділ запропонує який-небудь новий вид продукції, що знову дозволить фірмі мати тимчасовий монопольний прибуток. Нерідко надія навіть на короткостроковий монопольний прибуток стає могутнім двигуном інноваційного прогресу.

2) встановлення меншої ціни. У цьому випадку прибуток буде помірний, проте ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів. Така стратегія називається лімітуючим ціноутворенням - обмеження короткострокового прибутку з метою утруднення входу в галузь можливих конкурентів. І найбільш приваблива для монополістів, що мають переваги перед можливими конкурентами в сфері витрат. Володіючи такою перевагою у витратах, фірма-лідер може одержати чистий економічний прибуток при невисокій ціні, що практично виключає небезпеку появи нових фірм у галузі.

Найбільш сприятливі умови для проведення цінової дискримінації маються в сфері послуг, оскільки вони, як правило, не можуть перепродуватися (наприклад, медичні послуги: якщо вам зробили операцію по видаленню апендициту, ви не зможете перепродати неї своєму другові по більш високій ціні).

Для того, щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

1.Можливість встановлення цін для окремих груп покупців відповідно до еластичності попиту: покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде запропонована висока ціна, а тим, чий попит еластичний - більш низька.

2.Відсутність можливості перепродажу купленої продукції.

Блага не можуть бути перепродані покупцями або продавцями одного ринку покупцям або продавцям іншого ринку, тому що при вільному пересуванні благ з одного ринку на іншій утвориться єдина ціна і виключається можливість цінової дискримінації. [9, 115-118].

Цінова дискримінація І ступеня (навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають "досконалою".

Рисунок 2.1 - Досконала цінова дискримінація

Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E1. При перетині кривих MC и MR він складає Q2 при ціні P2.

Площа P2 AL - надлишок споживача.

Площа СP2 LE2 - надлишок продавця. Монополіст присвоює весь надлишок споживача, котрий при об'ємі Q2 при досконалої конкуренції був би присвоєний покупцем.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, так як монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує в том разі, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів.

Цінова дискримінація другого ступеня має місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня зображено на рис. 2.2.

Рисунок 2.2 - Цінова дискримінація другого ступеня

Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни продукції однакові для всіх покупців, але розрізняються залежно від обсягу покупки, так, що зв'язок між загальною виручкою монополіста (витратами покупців) стає нелінійним. Такі ціни часто називають нелінійним (англ. nonlinear), або многоставочним (англ. multipart) тарифом. Лінія D тут відображає індивідуальний попит якогось споживача. Монополіст, практикуючий цінову дискримінацію другого ступеня, може встановити три різні ціни. Перші Q1 одиниць продукції будуть, скажімо, продаватися за ціною Р1, наступні Q2 - Q1 одиниць - за нижчою ціною Р2, наступні Q3 - Q2 одиниць - за ще нижчою ціною Р3, тоді як недискримінуючий монополіст встановив би за інших рівних умов єдину ціну Р3. Відповідно загальна виручка монополіста від продажу (витрати споживача на покупку) Q1 одиниць продукції буде дорівнює площі прямокутника OPLAQ1, від продажу Q2 одиниць - площі фігури OP1AKBQZ, від продажу Q3 одиниць - площі всієї фігури. Оскільки виручка від продажу Q3 одиниць за єдиною ціною Р3 була б рівна площі прямокутника OP3CQ3, ми можемо стверджувати, що присвоєний завдяки ціновій дискримінації другого ступеня монополістом споживчий надлишок дорівнює площі фігури P3PLAKBL, тоді як площа трикутників під кривою попиту характеризує частину надлишку споживача, що не присвоєна монополістом. Чим більше буде диференційована ціна продукції, тим більшою мірою цінова дискримінація другого ступеня буде наближатися до досконалої.

Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців залежно від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюється шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціноутворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неоднозначні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменшити, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок: ця дискримінація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

Рисунок 2.3 - Цінова дискримінація третього ступеня

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції економічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них е коефіцієнт Лернера (L), індекс Герфіндаля-Хіршмана (ННІ), коефіцієнт ринкової концентрації (CR).

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб'єкта господарювання за формулою 2.1:

(2.1)

де L - коефіцієнт монопольної влади за Лернером; Р - монопольна ціна; МС - граничні витрати.

Індекс Герфіндаля-Хіршмана -- індикатор, що визначає концентрацію бізнесу на певному ринку. Цей індекс розраховується за такою формулою 2.2:

(2.2)

де -- ринкова доля компанії , а -- кількість усіх компаній. Таким чином на ринку, де працюють 2 компанії, кожна з яких має однакову ринкову долю у 50%, індекс Герфіндаля-Хіршмана дорівнюватиме:

2.2 Аналіз пропозиції монополії

Яку кількість товару повинен виробляти монополіст? Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна досягти такого обсягу продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам. У цьому - вирішення проблеми і для монополіста.

Рисунок 2.4 - Графік максимізації прибутку при рівності граничного доходу граничним витратам

На рис. 2.4 крива ринкового попиту D є кривої середнього доходу монополіста.

Ціна одиниці продукції, яку отримає монополіст, є функцією обсягу виробництва. Тут також показані крива граничного доходу МR і криві середніх та граничних витрат - АС і МС. Граничний дохід і граничні витрати збігаються при випуску обсягу Q *. За допомогою кривої попиту ми можемо визначити ціну Р *, яка відповідає даному кількості продукції Q*.

Як ми можемо перевірити, що Q * - обсяг виробництва, що максимізує прибуток? Припустимо, монополіст виробляє меншу кількість продукції - Q1 і відповідно отримує більш високу ціну Р1. Як показує рис.2.4, в такому випадку граничний дохід монополіста перевищує граничні витрати, і якщо б він виробляв більшу кількість продукції, ніж Q1, він отримав би додатковий прибуток (МR - МС), тобто збільшив би свою сукупний прибуток. Фактично монополіст може збільшувати обсяг виробництва, підвищуючи свою сукупний прибуток аж до обсягу виробництва Q*, При якому додаткова прибуток, одержуваний від випуску ще однієї одиниці продукції, дорівнює нулю. Тому меншу кількість продукції Q1 не максимізує прибуток, хоча і дозволяє монополісту встановити більш високу ціну. При обсязі виробництва Q1 замість Q * сукупна прибуток монополіста буде менше на величину, рівну заштрихованої площі між кривою МR і кривий МС, між Q1 і Q *.

На рис.2.4 більший обсяг виробництва Q2 також не є максимізуючим прибуток.

При даному обсязі граничні витрати перевищують граничний дохід, і якщо б монополіст виробляв меншу кількість, ніж Q2, він збільшив би сукупний прибуток (на МС - МR).

Монополіст міг би збільшити прибуток ще більше, скорочуючи обсяг виробництва до Q *.

Збільшення прибутку за рахунок зниження обсягу виробництва Q * замість Q2 дано площею нижче кривої МС і вище кривої МR, між Q * і Q

Ми також можемо показати алгебраїчно, що обсяг виробництва Q * максимізує прибуток. Прибуток дорівнює різниці між доходом і витратами, які являють собою: (Q) = TR(Q) - TC(Q).

У міру того як Q зростає, починаючи з нуля, прибуток буде зростати до тих пір, поки не досягне максимуму, а потім стане знижуватися. Таким чином,обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку, коли прирощення прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює нулю (тобто Dp / DQ = 0).

Але DTR / DQ є граничним доходом, а DC / DQ - граничними витратами, і тому умовою максимізації прибутку є MR - MC = 0 або MR=MC.

Податок на обсяг виробництва також впливає на монополіста інакше, ніж на галузь з конкуруючими виробниками.

Введення податку на одиницю продукції в галузі з конкуруючими виробниками призводить до збільшення ринкової ціни на величину, яка дещо менше податку, і що тягар податку несуть як виробники, так і споживачі. При монополії, однак, ціна може зростати на величину, що перевищує розмір податку.

Рисунок 2.5 - Графік зміни витрат виробництва при введенні податку на обсяг виробництва монополіста

Проаналізувати вплив податку на монополіста нескладно. Припустимо, що кожна одиниця продукції обкладається певним податком t, так що монополіст повинен платити уряду t за кожну продану одиницю продукції. Отже, граничні (і середні) витрати фірми зросли на величину податку t. Якщо початкові витрати фірми становили МС, її рішення по оптимальному обсягом виробництва тепер виглядає так: МС+t.

На графіку ми зміщуємо криву граничних витрат вгору на величину t і виявляємо нову точку перетину з кривою граничного доходу (рис.2.5). Тут Q0 і Р0 - відповідно обсяг виробництва і ціна до оподаткування податком, а Q1 і Р1 - обсяг випуску і ціна після введення податку. Зсув кривої граничних витрат вгору призводить до зменшення обсягу виробництва та підвищенню ціни. Іноді ціна зростає на величину менше податку, але далеко не завжди (на рис.2.5 ціна піднялася вище розмірів податку). Це було б неможливо на конкурентному ринку, але може статися на монопольному ринку, так як в останньому випадку відношення ціни до граничних витрат залежить від еластичності попиту. Припустимо, наприклад, що монополіст стикається зі попитом з постійною еластичністю -2. Тоді ціна буде дорівнювати подвійним граничним витратам. При податку t граничні витрати збільшуються до МС+t і ціна зростає до 2(МС+t)=2МС+2t,тобто зростає на подвоєну величину податку. [13, 221-224].



Розділ 3. Порівняння економічних наслідків монополії

3.1 Наслідки впливу монополії на соціально-економічне середовище

У Законі України "Про природні монополії" при визначенні природної монополії увага також акцентується на ефекті масштабу господарської діяльності, хоча одночасно наголошується на незамінності

для споживачів відповідних видів продукції (послуг). У цьому законі природна монополія визначається як стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва). Товари (послуги), що виробляються суб'єктами природної монополії, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). мікроекономічний монополія олігополія лернер

Маємо до цього визначення декілька зауважень. По-перше, віднесення певної монополії до категорії природної монополії залежить від причини відсутності конкуренції. Адже, якщо відсутність конкуренції стала наслідком перемоги певної фірми у конкурентній боротьбі (хай навіть використовуючи "технологічні особливості виробництва" - ефект масштабу), але у відповідній сфері господарської діяльності відсутні законодавчі обмеження щодо виходу на ринок інших фірм, то таку ситуацію не можна вважати природною монополією. По-друге, віднесення певної монополії до категорії природної монополії залежить від специфіки прояву "технологічних особливостей виробництва". Адже до природної монополії відноситься лише прояв "технологічних особливостей виробництва", що неможливий в умовах руйнівної конкуренції, а потребує законодавчого захисту. По-третє, неможливість заміни у споживанні певних товарів (послуг) іншими не є однозначною, оскільки залежить від специфіки споживачів.

До переваг природної монополії можна віднести можливості: максимально використовувати ефект від масштабу виробництва, що призводить до зниження витрат на виробництво одиниці продукції, мобілізації значних фінансових ресурсів для підтримки засобів виробництва на належному рівні, використання досягнень НТП, дотримання єдиних стандартів на вироблену продукцію та послуги, заміни ринкового механізму, тобто ринкової економічної організації, внутрішньофірмовою ієрархією й системою контрактних відносин, що дозволить скоротити втрати, пов'язані з ризиком і невизначеністю.

Для всіх товарних ринків, які підпадають під категорію природних монополій, спільним є те, що їх суб'єкти мають можливість зловживати своїм монопольним становищем. Антимонопольний комітет України визначає два види зловживань монопольним (домінуючим) становищем: по-перше, антиконкурентного характеру, по-друге, спрямовані на отримання безпосереднього зиску.

Форми прояву зловживання монопольним становищем можуть бути різними. Все залежить від ситуації у конкретний момент часу на товарному ринку, зацікавленості суб'єктів природних монополій у підвищенні прибутків, здатності споживачів протистояти тиску з боку суб'єктів природних монополій , позиції національних регулюючих органів і наявності механізму моніторингу порушень антимонопольного законодавства та прийняття адекватних заходів.

Йдеться, насамперед, про такі порушення з боку монополістів, як зловживання, пов'язані з використанням різних цін і тарифів; "прохання" (письмові або в усній формі) щодо виконання тих чи інших додаткових умов, які не передбачені договором; створення штучним шляхом ускладненого доступу до мереж природних монополій ; невідповідність ціни та якості продукції чи послуг монополіста тощо.

Серйозним порушенням із боку суб'єктів природних монополій є обмеження доступу до мереж суб'єктів господарювання, які працюють на суміжних до природних монополій ринках. Як відомо, специфіка суміжних ринків полягає в тому, що це потенційно конкурентні ринки, задоволення попиту на яких неможливе без використання послуги, яка

надається суб'єктом природної монополії. Мається на увазі те, що суміжні та природно монопольні ринки знаходяться в єдиному технологічному ланцюгу , а тому безпосередньо пов'язані між собою. Так, суміжні ринки поділяються на дві категорії "upstream" (початковий, вихідний, вживається стосовно будь-якої операції, пов'язаної з початковою стадією господарського процесу) та "downstream" (низхідний, наступний, відносно до будь-яких наступних господарських операцій). Наприклад, ринок видобування та постачання природного газу є ринком

"upstream" щодо ринку надання послуг із транспортування газу; ринок очищення стічних вод є ринком "downstream" щодо ринку централізованого водопостачання та водовідведення. Таким чином, постачальники електроенергії, нафти та газу, які працюють із суб'єктами природних монополій в умовах жорсткої економічної та технологічної прив'язки, фактично є проміжними ланками вертикально-інтегрованого утворення, хоча юридично можуть і не належати до нього. Це дає суб'єктам природних монополій можливість використовувати своє привілейоване становище для встановлення необґрунтовано високих цін і тарифів на свої послуги за мінімального ризику втрати ринків збуту.

Природні монополії продовжують залишатися найбільш монополізованим сектором економіки, в якому спостерігається значна кількість антиконкурентних зловживань. Переважна більшість порушень законодавства про захист економічної конкуренції має ціновий характер, стосується встановлення монопольно високих цін для всіх або окремих категорій споживачів, або дискримінаційних цін, що обмежує права окремих споживачів. Кількість виявлених і припинених порушень у вигляді зловживань монопольним становищем із боку суб'єктів природних монополій постійно зростає.

Найпоширенішими в українській практиці, за інформацією голови Антимонопольного комітету України, є зловживання цінового характеру. Однак на вітчизняних ринках нерідко мають місце також інші типи зловживань, які завдають суспільству не меншої шкоди: дискримінаційні дії, спрямовані на здобуття конкурентних переваг; неправомірні обмеження попиту або пропозиції; створення бар'єрів для доступу на ринок потенціальних конкурентів або обмеження конкурентоспроможності існуючих.

Ситуація в Україні складна тим, що тут існує значна частина ринків, на яких суб'єкти господарювання можуть зловживати своєю владою. Так, 7,3% - це ринки "чистої" монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90%), 23,6% - ринки з ознаками домінування (частка найбільшого підприємства коливається у межах 35-90%), 9,6% - ринки "жорстокої" олігополії (на яких частка 3 найбільших підприємств перевищує 50%). Тим часом треба мати на увазі: навіть при частці фірми на ринку, що наближається до 100%, фірма може бути позбавлена