Монополія: ринкова влада, соціально-економічні наслідки

можливості реалізувати свою монопольну владу внаслідок короткостроковості цієї ситуації або тиску потенціальної конкуренції.

Природно-монопольні галузі в економіці України через високий рівень вертикальної інтеграції слабо структуровані, включають у межах одного суб'єкта господарювання широкий спектр видів діяльності, які іноді навіть не відповідають критеріям природних монополій. Ця особливість вітчизняних природних монополій пояснюється тим, що така виробнича інфраструктура дісталась у спадок від командно-адміністративної системи господарювання та на даний момент залишилася майже незмінною. Поєднання в межах одного суб'єкта господарювання природно-монопольних і потенційно конкурентних видів діяльності формує умови, за яких дуже важко забезпечити ефективний вплив важелів державного регулювання. Суб'єкти природних монополій у цій ситуації зацікавлені в міцності різноманітних бар'єрів, які існують на шляху конкуренції.

Такі "закриті" природні монополії не зацікавлені у конкуренції та блокують доступ до інфраструктурних мереж інших суб'єктів господарювання. Природні монополії отримують можливість переносити витрати з нерегульованих видів діяльності на регульовані (аналог перехресного субсидування). Це штучно збільшує ступінь монополізації й одночасно ускладнює реформування природно монопольних галузей.

Останнім часом в країні були здійснені значні кроки у формуванні правової й інституціональної бази державного регулювання природних монополій. У 2000 р. вступив у дію Закон України "Про природні монополії", розроблена Концепція регулювання природних монополій, розпочата робота із створення органів державного регулювання на загальнодержавному рівні. Зараз в Україні простежується тенденція посилення регулюючої функції держави в сфері природних монополій.

Хоча у створенні законодавчої бази регулювання природних монополій були вжиті деякі важливі і необхідні заходи, але низка заходів ще має бути запроваджена для формування якісного механізму і системи державного регулювання діяльності природно-монопольних утворень.

Для надійного функціонування суб'єктів природних монополій необхідна стабільна правова база, що підтримує їхній розвиток і створює стимули для підвищення ефективності. Оскільки законодавча база регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є неповною і суперечливою, немає чіткої правової концепції, відсутня дійова система контролю за цією діяльністю, необхідне удосконалювання нормативно-правової бази врегулювання діяльності суб'єктів природних монополій.

Таким чином, у сучасних умовах реформування природних монополій у контексті їхньої ринкової адаптації з позиції необхідності створення фундаментальної бази державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій питання істотного вдосконалення вітчизняного законодавства, що регулює відносини у сфері природних монополій, набувають зростаючого значення.

Законом України "Про природні монополії" встановлено, що суб'єктами державного регулювання природних монополій є національні комісії, а у випадках, установлених законом, - органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

У зв'язку з відсутністю таких комісій для деяких сфер діяльності на сьогодні певні регулюючі функції здійснюються органами виконавчої влади, в тому числі місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Зазначене свідчить про відсутність системності в існуючій моделі регулювання та не відповідає ідеології та принципам регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках, що закріплені Законом України "Про природні монополії".

Вдосконалення регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках передбачає створення та функціонування окремих самостійних комісій у сферах, зв'язку; транспорту (повітряний, морський і залізничний); енергетики (електроенергія, нафта, природний газ, централізоване теплопостачання); комунальних послуг (централізоване опалення, водопостачання та водовідведення).

Комісії відповідно до законів країни мають здійснювати регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках (наприклад, тарифоутворення, ліцензування, забезпечення доступу до товарів та послуг). Вирішувати в межах компетенції спірні питання, що виникають між споживачами відповідних товарів та самими суб'єктами господарювання, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та суб'єктами господарювання, що діють на суміжних ринках. У перехідний період (до створення комісій): певні регулюючі функції (ліцензування, тарифоутворення, забезпечення доступу до відповідних ринків) здійснюватимуть уповноважені у відповідних сферах органи, Антимонопольний комітет України виконуватиме контролюючі функції із забезпечення доступу споживачів до товарів, які виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що діють на суміжних ринках, здійснюватиме заходи із запобігання монополізації суміжних ринків, органи місцевого самоврядування здійснюватимуть делеговані законом функції: встановлюватимуть тарифи на водопостачання, водовідведення, постачання тепла і, частково, на виробництво тепла відповідно до порядку формування тарифів, що затверджуватимуться уповноваженими у відповідних сферах органами.

Провідником антимонопольної політики в нашій країні є Антимонопольний комітет України, який дає дозвіл на злиття, приєднання, придбання акцій, а також на проведення інших видів економічної концентрації. Для боротьби з проявами монополізму у сфері енергетики створено НКРЕ, у сфері зв'язку - НКРЗ.

Важливого значення в нинішніх умовах набуває проблема ефективності узгодження (координації) дій Антимонопольного комітету України і Національних комісій з регулювання природних монополій.

Головними проблемами, які вимагають координації, є: не прогнозовані зміни тарифів; перехресне субсидування; цінові диспропорції; неефективне конкурентне середовище на ринках; відсутність економічних стимулів для ефективного розвитку суб'єктів природних монополій; низькій рівень використання сучасних технологій; низька інвестиційна привабливість; погана якість послуг, що надаються суб'єктами природних монополій і суб'єктами суміжних ринків.

3.2 Переваги та недоліки монополії у порівнянні з ринком досконалої конкуренції

Монополія може існувати тоді, коли вхід на ринок представляється іншим підприємствам невигідним чи неможливим. Якщо іншим фірмам вдасться увійти в галузь, монополія, за визначенням, зникне. Тому наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою і виникнення, та існування монополії. Вхідні бар'єри численні і різноманітні. Серед них:

- наявність у підприємства-монополіста патентів на продукцію чи застосовувану при її виготовленні технологію;

- існування урядових ліцензій, квот чи високих зборів на імпорт товарів;

- контроль монополістом джерел надходження необхідної сировини чи інших спеціалізованих ресурсів;

- наявність істотної економії від масштабу, що допускає присутність на ринку лише одного постачальника, що отримує позитивний прибуток;

- високі транспортні витрати, що сприяють формуванню ізольованих місцевих ринків, так що єдина в технологічному відношенні галузь може представляти безліч локальних монополістів.

Крім того, і саме підприємство-монополіст може проводити таку політику цін, яка робить входження на ринок малопривабливим для потенційних конкурентів.

Другою умовою існування монополії є відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну або диференційовану продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не має досконалих (з точки зору покупців) замінників, або субститутів. Звичайно, всі споживчі товари є взаємозамінними в тому сенсі, що всі вони конкурують або змагаються за гроші покупців. Однак якщо товари, що випускаються абсолютно конкурентним підприємством, мають довершені субститути, вироблені іншими підприємствами тієї ж галузі, то субститути товарів, вироблених монополістом, менш ніж досконалі. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту між продуктами монополіста і будь-яким іншим товаром або дорівнює нулю, або дуже мала.

Протилежна ситуація спостерігається на ринку досконалої конкуренції: всі одиниці її товару абсолютно однакові в уяві покупців і в них немає можливості розпізнати, ким саме зроблена та чи інша одиниця. У термінах це означає, що продукти різних підприємств абсолютно взаємозамінні і їх крива байдужості має для кожного покупця форму прямої. Сукупність усіх підприємств, які виробляють якийсь однорідний продукт, утворює галузь. Прикладом однорідного продукту можуть бути звичайні акції певної корпорації, що обертаються на вторинному фондовому ринку. Кожна з них абсолютно ідентична будь-який інший, і покупцеві немає діла до того, ким саме продається та чи інша акція, якщо її ціна не відрізняється від ринкової. Фондовий ринок, на якому обертаються акції безлічі корпорацій, можна розглядати як сукупність багатьох ринків таких однорідних товарів. Однорідними є також стандартизовані товари, що продаються зазвичай на спеціалізованих товарних біржах. Це, як правило, різні види сировинних товарів (бавовна, кава, пшениця, нафту певних сортів) або напівфабрикати (сталь, золото, алюміній у зливках і т. п.). Не є однорідною продукція, хоча і однакова, виробники (або постачальники) якої можуть бути легко розпізнані покупцями за виробничою ними торговельної марки (аспірин, ацетилсаліцилова кислота), фірмовому знаку чи іншим характеристичні особливостям, якщо покупці надають їм, звичайно, істотне значення. Таким чином, анонімність продавців разом з анонімністю покупців роблять ринок досконалої конкуренції повністю знеособленим. Досконала взаємозамінність однорідної продукції різних підприємств означає, що перехресна еластичність попиту на неї за ціною для будь-якої пари підприємств-виробників близька до нескінченності.

Третім параметром, на підставі якого можна провести порівняльний аналіз є ступінь інформованості суб'єктів ринку. І покупці, і єдиний постачальник володіють досконалим знанням про ціни, фізичних характеристиках благ, інших параметрів ринку. Допущення досконалої інформованості має для монополіста чи не більше значення, ніж для зовсім конкурентного підприємства. Останній, як ми знаємо, є ціноотримувачем, а значить, йому зовсім не обов'язково знати галузеву або ринкову криву попиту. Для нього ринкова ціна є екзогенним параметром, а його індивідуальна крива попиту представляється прямою, паралельною осі випуску. Щоб максимізувати при даній ринковій ціні свій прибуток, йому достатньо лише знати свою функцію витрат. Інша справа підприємство-монополіст, крива попиту на продукцію якого є і кривої попиту галузі. Отже, маніпулюючи з метою максимізації прибутку обсягом випуску або рівнем ціни, монополіст повинен знати криву попиту на свою продукцію, тобто всі можливі співвідношення між цінами попиту та його обсягами. Більш того, в деяких ситуаціях, наприклад при здійсненні монополістом цінової дискримінації, йому потрібно знати і функції попиту окремих споживачів або сегментів ринку. Очевидно, що припущення про досконалої інформованості суб'єктів ринку у випадку монополії не більш реалістично, ніж за досконалої конкуренції, і ми побачимо, що підприємства, які мають в тій чи іншій мірі є монопольною владою, при недостатній інформованості про криві попиту зазвичай користуються при встановленні цін деякими емпіричними правилами.

Все перераховане дає підстави стверджувати, що ринок досконалої конкуренції та монополії є діаметрально протилежними структурами.

Висновок

Монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (напр., Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку. [16,446-447].

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополій і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Протягом короткострокового періоду монополія буде максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, виробляючи продукцію, для якої граничні доходи дорівнюють граничним витратам.

Становище монополії докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.

Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Монополія має абсолютну ринкову владу, її здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Монополія є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.

Ціноутворення за формулами граничного випуску визначає точні умови максимізації прибутку монополії. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка.

Проте на практиці монополії досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії.

Ринок досконалої конкуренції не стимулює виробників до поліпшення виробленої продукції, так як продукція на цьому ринку недиференційована. Крім цього, ринок досконалої конкуренції не сприяє вирішенню низки важливих проблем, породжуючи проблеми зовнішніх ефектів і погіршуючи екологію навколишнього середовища.

Монополії також притаманні недоліки - вона ще в меншій мірі зацікавлена ??у поліпшенні якості виробленої продукції, більше того, за відсутності державного регулювання та контролю вона невиправдано підвищує ціни, тим самим закликаючи порушення рівноваги на ринку.

Протилежні риси монополії і конкуренції виявляються навіть при аналізі її властивостей: навіть у назві зазначених структур закладені принципи їх полярності: монополія - ??"один продаю" і конкуренція - "змагальність".

Виявити полярні риси зазначених ринків можна, зіставивши їх основні сутнісні характеристики: кількість продавців і покупців, характер товару на ринку і його специфічні властивості, умови перебігу в галузь і кількість учасників ринку.

Список використаних джерел

1. "Економікс", автори: К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю, М видавництво Инфра-М, 2003.-470-472с.

2. "Основи економіки", автор: В.Д. Камаєв, М видавництво Владос, 2002 .-332-335с.

3. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор 2009. -86с.

4. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. - СПб.: СПбГУЭФ, 2008.-200-205с.

5. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 2009.-234-235 с.

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. 7. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. - Д., 2008.-78-80с.

7. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. - Д., 2011.-206с.

8. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Четверта хвиля, 2009.-456-458с.

9. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.-115-118 с.

10. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. - К.: Ін-т економіки НАН України, 2010.-179 с.

11. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. - К.: Хагор-Демос, 2009.-150-153с.

12. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 2010.-193-194с.

13. Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. - М., 2009. - 221-224с.

14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 2008.-175-176с.

15. Савицкая Е.В. Курс лекций по микроэкономике. - М., 2009.- 356-358с.

16. Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция - революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 2010.-446-447с.

17. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 2010.-59-62с.

18. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 2009.-321-324 с.

19. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. - М.: Экономика, 2010.-351-356с.

20. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 2009. - 345-347 с.

21. www.kmu.gov.ua

Размещено на Allbest.ru