Особливості економічних криз другої половини двадцятого та двадцять першого століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський енергетичний коледж»

Курсова робота

З дисципліни: Політична економія

На тему: «Особливості економічних криз другої половини двадцятого та двадцять першого століття»

Київ

2009



Розділ 1. Визначення економічної кризи

Можна дати саме загальне визначення кризису.

Економічна криза -- це значне порушення рівноваги в господарській системі,яке досить часто супроводжується втратами та розривом нормальних зв'язків у промисловості та ринкових відносинах, що веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.

Всю різноманітність кризисів можна класифікувати за трьома різними основами.

По-перше - за масштабом порушення рівноваги в господарській системі.

* Загальні кризи охоплюють все національне господарство.

* Часткові розповсюджуються на якусь одну сферу або галузь економіки.

* Фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно виявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансового кризису являється неплатоспроможність держави по іноземним займам (в часи світового економічного кризису 1929-1933 рр. припинили виплати по зовнішнім займам Великобританія, Франція,Німеччина, Італія. У 1931р. США на рік відстрочили усі платежі по зовнішнім боргам).

* Кредитно-грошова криза - потрясіння кредитно-грошової системи. Відбувається різке скорочення комерційного та банківського кредиту, масове вилучення вкладів та крах банків, гонка населення та підприємців за готівкою, падіння курсу акцій та облігацій, а також норми банківських відсотків.

* Валютна криза виявляється у ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку та знеціненню валюти окремих країн(недостача іноземних „твердих” валют,виснаження валютних резервів в банках, падіння валютних курсів).

* Біржова криза -- різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

По-друге - за регулярністю порушення рівноваги в економіці.

* Періодичні кризи повторюються регулярно через деякі проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).

* Проміжні кризи не дають початку повного ділового циклу та припиняються на якійсь фазі; являються менш глибокими та тривалими.

* Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення .

* Галузева криза охоплює одну із галузей народного господарства та викликана зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків тощо. Прикладом може бути криза текстильної промисловості 1977р.

* Аграрна криза - це різке зупинення продажу сільськогосподарської продукції ( падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

* Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідносин поміж галузями промисловості (однобоким та спотвореним розвитком одних галузей, які призводять до втрати інших; погіршення положення в окремих видах промисловості). Наприклад, в середині 70-х виникла сировинна та енергетична криза.

По-третє - за характером порушення пропорцій відтворення.

* Криза надвиробництва товарів-виготовлення надлишку корисних речей, які неможливо реалізувати.

* Криза недовиробництва товарів - гостра нестача товарів для вдоволення платоспроможного попиту населення.

Економічний цикл та його фази.

Загальна економічна рівновага -- це певною мірою абстракція. В реальній дійсності відбувається її порушення, тому розвиток економіки має циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно,аж до початку ХІХ вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні, навіть у країні з розвиненою ринковою економікою.

Економічний цикл -- це сукупність постійних фаз національно-економічного розширення та скорочення обсягів виробництва. Його називають циклом ділової активності абокон'юктурним циклом.

Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років, економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази. Серед економічних криз циклічним спадам надають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи. Тільки у країнах з розвинутою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.

Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від багатьох причин і можуть значно відрізнятися один від одного за тривалістю та інтенсивністю. Наприклад, „Велика депресія” 30-х рр. ХХ ст. на Заході підірвала економічну активність на ціле десятиріччя. Тоді як до і після же спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в економічній науці говорять більше про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.

Механізми економічних коливань

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по різному. Близька до ідеальної картина циклу виглядає так:

Піднесення,криза,депресія,пожвавлення,піднесення,криза,депресія

Криза - основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланцюгами ринкової економіки( виробництво і споживання, виробництво і обіг). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованної продукції. Скорочуються портфелі замовлень та устаткування і будівництва. Спостерігається банкрутство торгівельних і промислових фірм тощо. Поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.

Депресії, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують по зниженим цінам. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірваних кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до перспективних сфер застосування, а головне - оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому технічному рівні.

Пожвавлення - наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата тощо. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.

Піднесення - це збільшення обсягів виробництва , зростання добробуту,підвищення продуктивності праці, при цьому економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні.

Антикризова політика спрямована на регулювання коливань економічної активності у суспільстві в період передкризового становища та попередження розвитку економічних криз.

Головними періодами циклу, які знаходяться під особливим державним контролем, є депресія та бум. Характерні риси буму:значний зріст виробничих інвестицій, ліквідація запасів, різке підвищення попиту на робочу силу, значний зріст загального рівня цін.

В кожній цивілізованій країні проводиться своя антикризова політика з урахуванням стану економіки в даний момент, наявність ресурсів, національних особливостей, географічного положення країни тощо.

Однак, враховуючи історичний світовий досвід, можна спробувати систематизувати напрямки антикризової політики до єдиного загального варіанту.

Табл. 1 - Причини циклів, названі в світовій літературі

Автори	Точка зору авторів про причини спаду виробництва (кризах)
Мур, Беверидж, Ханнінгтон, Зомбсерд	Вплив атмосферних факторів на врожай та діяльність людини. Різниця в ритміці виробництва органічної та неорганічної матерії.
Пирето, Пигу, Мальту, Симонді	Співвідношення оптимізму та песимізму в економічній діяльності людини. Недостатність споживчого доходу в порівнянні з виробничим доходом.
Афтальон, Бунатян	Скорочення попиту на засоби виробництва через занадто швидкого росту промисловості та падіння цін на продукт.
Туган - Барановський, Шпідгоф	Перевищення виробництва над виробництвом споживчих товарів.
Жуглор, Хонсен, Хоутрі	Експансія та організація банківського кредиту та рух обрахування ставок.
Киіне	Надлишок зберігань та недолік інвестицій

Табл. 2 - Найважливіші напрямки антикризової політики

Період буму	Період депресії
Кредитно грошовий комплекс
Підвищення облікових ставок, продаж державних цінних паперів на відкритому ринку.	Зниження облікових ставок,купівля державних цінних паперів на відкритому ринку.
Фіксажна політика
1)скорочення витрат державного бюджету. 2)підвищення податкових ставок.	1)додаткові витрати державного бюджету. 2)зниження податкових ставок
Політика оплати праці та тарифів
Зниження заробітної плати	Підвищення заробітної плати
Політика державних інвестицій
Гальмування державного виробництва	Прискорення здійснення інвестиційної програми

Приведемо кілька прикладів: криза продажу в промисловості 1923-1924рр. як наслідок свавільної зміни рівня цін; хлібна криза 1927-1928рр. як наслідок насильницького трощіння традиційного ладу аграрно-індустрійних відносин, голод 1932-1933рр., глибока військова криза 1941-1942рр., спад 1952-1953рр.,ускладнений зміною політичного керівництва країни; загальна криза народного господарства 1963 року як наслідок адміністративно політичних недоліків в управлінні економікою; спад та депресія 1972--наслідок наростання кризи адміністративно-політичної системи; спад кінця 80-х початку 90-х рр. як наслідок повного розпаду державного ладу господарювання.

1.1 Історія та хронологія виникнення світових економічних криз

Кризи ХІХ та першої половини ХХ ст. проходили за єдиним драматичним сценарієм. Ринок, який вбирає безперешкодно всі виготовлені товари, в якійсь час виявляється переповненим, але постачання товарів продовжується. Попит поступово починав зменшуватись, він значно відставав від пропозиції,та, нарешті, майже припинився. Попит падав, а поміж цим багато підприємств все ще продовжували працювати в силу інерції і постачали на ринок все нові і нові партії товарів. Стрімко падали ціни. Почалась ліквідація та крах, при цьому, перш за все,гинули фінансові та кредитні установи,банки. В умовах недостачі ліквідності для виплати по боргам банки підвищували позикові відсотки, кредит ставав недоступним для основної маси підприємців. Починали вже розорюватися великі підприємства, зупинялись фабрики, заводи. Так, або, в будь якому випадку, майже так відбувалися кризи у 1825 році в Англії, у 1836 році в Англії та США, у 1841році в США. Криза 1847 року охопила вже США,Англію, Францію та Німеччину. Наступна криза 1858 року виявилася, по суті, першою світовою циклічною кризою. Після цього економічні кризи завдали удару по світовій економіці у 1873, 1882, 1890 роках.

Треба зауважити, що кризи несуть в собі й своє лікування. За мірою розвитку кризису, ціни на товари падали все нижче й нижче, створюючи тим самим можливість продажу та перспективу виходу з кризисної ситуації. Після першої світової війни циклічні кризиси продовжували регулярно руйнувати світову економіку, хоча, характер їх став іншим. Грандіозний біржовий крах, названий „чорним вівторком”, 29 жовтня 1929 року поклав початок кризі, або Великій депресії 1929-1933 рр., яка за своєю глибиною перевершила усі попередні. Падіння цін, яких ще не знала економіка США, Німеччини, Франції та Англії, супроводжувалось різким скороченням виробництва, виникла глибока криза всієї банківської системи, знецінювались валюти - і це ще не повний перелік лих, спіткавших економіку держав, які ще досить недавно вважалися багатими та успішними. Однак криза 1929 року змусила уряд цих країн зробити серйозні спроби впливу на економічний розвиток та попередження їх руйнівних наслідків.



Розділ 2. Світові кризи

Найбільшим катаклізмом другого десятиліття ХХ ст. Стала Перша світова війна 1914-1918р. В її орбіту було втягнуто 30 країн з півторамільярдним населенням, що становило 2/3 всього людства.

Війна вимагала концентрації всіх сил у середині кожної країни. На потреби війни було задіяно 86% промислового потенціалу. Пріоритет надавався галузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі держави у господарському житті. В цілому війна прискорила процес становлення системи регульованого капіталізму. Необхідною умовою продовження війни стало введення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах постійного скорочення економічного потенціалу. Тому до завершення війни в 1918р. Практично в усіх країнах склалася яскраво виражена етатистська система господарських відносин.

Залежно від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей національного укладу і соціально-економічних відносин ступінь, форми і методи етатизації у різних країнах були різними. Економіки більшості країн світу переживали потрясіння нестабільність. Вони залежали від завданих втрат, перемоги чи поразки певної країни у війні, міри мілітаризації й етатизації економіки в роки війни, загального рівня соціально-економічного і політичного розвитку.

2.1 Світова економічна криза 1929--1933рр.

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. знову, але вже в мирний час, сприяла посиленню державного втручання у капіталістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанській теорії, ідеї якої в дещо іншому ключі були підтримані популярними в той час доктринами - італійського корпоративізму, німецького націонал-соціалізму, численними соціалістичними концепціями.

Післякризовий період 1934-1939рр. Не позначений відмовою від етатизму в більшості розвинених країн, продовжувалася практика 20-х років. Причини цього явища такі. По-перше, в цілому в край нестійке післякризове становище національних економік Заходу. По-друге, посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни. По-третє, вплив загалом успішного на той час досвіду централізованого планування та управління економікою СРСР.

Слід також зазначити,що у післявоєнний період посилились взаємозв'язок і взаємозалежність центрів світового капіталістичного господарства. Англія і Франція виявились прив'язаними до США значними боргами, викликаними ввезенням із-за океану промислових та сільськогосподарських товарів. Японія, Англія, США мали суперечливі інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-який появ нестабільності в одному з центрів світового господарства в цих умовах призводив до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням може слугувати економічна криза 1929-1933рр., що розпочалася в США і швидко охопила все світове господарство. Криза показала, що капіталізм вільної ринкової конкуренції втратив здатність до саморегулювання, тому необхідна радикальна перебудова економічної системи, впровадження якогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму.

Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.

Іншим різновидом економічної кризи являються структурні кризи. Фаза спаду та кризи в великих циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна довготривала стагнація у традиційно важливих галузях та секторах виробництва,довготривалі порушення у кредитно-грошовій та валютній сферах,фінансах, міжнародній торгівлі,існуючих формах організації та регулюванню економіки.

Перелічені явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Подібна криза доводить до відома, що подальше розширення ділової активності темпами,які перевищують історично сформовані середні темпи росту,неможливо без корінної ломки домінуючих форм організації економіки та методів ринкового та державного регулювання.

Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури у цілому не відповідають запиту нової техніки та технології, вона не готова до зміни. Інертність старої структури гальмує перебудову,робить вихід з кризи більш довготривалим та болючішим. В цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою загального виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.

Структурна криза долається тоді, коли попередня структура економіки поступається місцем новим галузям,формам організації та регулювання.

За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз,при цьому кожен із них викликав корінну перебудову відповідно з досягнутим рівнем виробничих сил. Прикладом сучасних структурних криз можуть бути кризи 70-х рр. ХХ ст. Вони охопили, перш за все, групу галузей паливно-енергетичного комплексу(енергетична криза) та енергоємних галузей(машинна, сталеплавильна тощо). В глибокому кризовому стані виявились вугільна, металургійна(чорна металургія), суднобудівна, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Структурні кризи поширювались від базових, добувних галузей до галузей військової промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975рр., яка супроводжувалася різким підвищенням цін на енергоносії, вплинув перш за все на енергомістку автомобільну промисловість,змусило її перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилось виробництво в інших енергоємних галузях,відбулося значне знецінення основного капіталу. В США під час кризи 1980-1982рр.в цілому в промисловості використовувалось близько 65 продовольчих можливостей,а у сталеплавильній промисловості - менш 30%. В таких межах у 1974-1975рр. в Західних країнах використовувались виробничі можливості чорної металургії, що було обумовлено значним спадом попиту на метал зі сторони ряду споживаючих його галузях,заміною його пластмасами та іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.

Структурні кризи супроводжувались перенакопиченням основного капіталу, різким довготривалим скороченням виробництва та відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знеціненням її попередній кваліфікації, порушенням відповідності між головними елементами виробничих сил(засобами та предметами праці, засобами виробництва та працівниками тощо), а також поміж складовими частинами технологічного засобу виробництва. Ці довгострокові порушення, в свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в рамках окремих форм власності та поміж них, зміна співвідношення поміж ринковими важелями саморегулювання економіки та державним регулюванням, всередині кожного з типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють кілька або багато країн одночасно, то необхідно використовувати або посилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

Енергетична криза початку 70-х років змусила нафтопереробні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії у 4 рази тільки на протязі 1973р. Це викликало довготривалу енергетичну кризу в багатьох розвинутих країнах та змусило їх посилити координацію своїх дій. При цьому кожна з країн розробляла комплекс заходів з подолання структурної кризи. Так, в Японії у 1978р. було прийнято надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, яких зачепила структурна криза. В цих галузях було демонтировано близько 20% обладнання. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, льотних кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму тощо. У1983р. в Японії було прийнято новий варіант закону на слідуючі 5 років, які передбачали комплекс засобів з структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРГ державна політика з подолання структурної кризи у вугільній промисловості застосовувала засоби по стимулюванню процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, сплаченню вимушених відпусток робітників, виділенню пільгових кредитів,створенню нових робочих місць тощо. Енергетична криза в розвинутих країнах світу була переборена тільки в середині 80-х рр.

Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю збільшення витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, в чорній металургії,нафтопереробній та деяких інших галузей промисловості від 10 до 20% капіталовкладень йде на охорону навколишнього середовища.

Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу сприяла до переходу к енерго-, матеріало- та працезберігаючим технологіям.

В цілому структурна перебудова визначала перехід до автоматизованого виробництва. В основі його лежить широке використання ЕВМ, станків з числовим програмним управлінням, промислових роботів, гнучких виробничих систем, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства тощо. В США, наприклад, в першій половині 80-х рр. У 2-3 рази зріс об'єм продажу комп'ютерів, у 2 рази-численність станків з ЧПУ.

Форми прояву структурних криз-регіональні кризи,тобто довготривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери тощо.



2.2 Фінансова світова криза

Розпочалася у 1997р., яка спочатку зачепила країни Південно-Східної Азії,зокрема Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Гонконг, Індонезія,а згодом і Японія. З наміром пом'якшення та локалізації цієї кризи СВФ та Світовий банк надали Південній Кореї кредит в сумі 47млрд $, Індонезії-40, Тайланду-більш 16. Одночасно, з цілью послаблення ажіотажного попиту на ВКВ, Південна Корея витратила більш 60 млрд дол. свого золотовалютних резервів, Тайланд - більш 20, Японія - близько 80.Разом з тим девальвація не зачепила тільки ті національні валюти, резерви яких перевищували 100 млрд дол. (Японія, Гонконг). Індонезійська валюта знецінилась у 5 разів, Південної Кореї-30, Японії-3%.

Продовження цієї кризи мало місце в країнах СНД, де портфельні інвестиції складали більш 19 млрд дол. з загальної суми інвестування більш 24 млрд дол. Поглибленню фінансової кризи сприяло значне падіння цін на світовому ринку на енергоносії. Наступний етап фінансової кризи охопив країни Латинської Америки.

Головними причинами всесвітньої фінансової кризи було, по-перше, особливості вивозу капіталу та, перш за все, портфельних інвестувань (вклад у цінні папери корпорацій та держави) та його суперечливий характер. Особливості цього процесу обумовлені нерівномірністю економічного розвитку країн в рамках світового господарства, засиллям ТНК. Так, у кінці 90-х рр. Загальний об'єм вивозу капіталу складав близько 5, а прямі інвестування ТНК перевищували 3 трильйона доларів. Оскільки ТНК зрослись з транснаціональними банками (ТНБ) та сформували транснаціональний капітал (ТФК), який при підтримці наймогутніших країн світу здійснюють експлуатацію слаборозвинутих країн та в наслідок цього отримують транснаціональний (найвищій) прибуток, останній являється відносно надлишковим вільним капіталом. На його основі виникає національна стрибкообразна форма міждержавного переливу капіталу, персоніфікатор якої-транснаціональна державна та наддержавна олігархія. Її мета-економічне та політичне керування світом.

Внаслідок нерівномірності виклику такої форми капіталу та діяльності закону нерівномірного економічного розвитку, в окремих регіонах світового господарства виникають більш сприятливі умови для його експансії. При цьому народжуються та розвиваються суперечності поміж ТФК та національними народно-господарчими комплексами. Якщо в окремому регіоні світового господарства маса та норма транснаціонального прибутку зменшується, то ТФК вивозиться у формі портфельних інвестицій в більш прибуткові регіони, що обумовлюють виникнення в попередніх регіонах фінансової кризи, початком якої слугує масовий розпродаж нерезидентами цінних паперів місцевих корпорацій. Такий розпродаж здійснюється місцевою національною валютою, яка обмінюється на ВКВ та вивозиться за кордон. Цей процес супроводжується масовим вилученням з комерційних банків іноземними вкладниками своїх валютних депозитів та породжує великий кумулятивний попит на ВКВ.

На світових валютних ринках здійснюється велика кількості операцій. В другій половині 90-х рр. об'єм контрактів з валютою кожного дня досягали 1,3 трильйона доларів. Оскільки чимала доля цих операцій носить суто спекулятивний характер, це посилює нестабільність фінансових курсів, що в свою чергу, сприяє збільшенню об'єму спекулятивних фінансових операцій. Проведення таких операцій стимулює існуюча валютна система, яка ліквідувала фіксацію ринкових курсів валют у рамках не більш 1% від золотих або доларових паритетів та допустила вибір режиму вільних курсів. Неідеальність світової валютної системи, її суперечливий характер-наступна причина фінансової кризи.



Розділ 3. Економічні кризи України

3.1 Розвиток економіки СРСР у 50-80-ті роки

В історії СРСР і України післявоєнні роки за характером соціально-економічного розвитку можна поділити на три періоди:

* Підйом (1950-1970);

* Застій (1971-1985);

* Криза і зміна соціально-економічної системи (1985-1990)

50-60-ті роки

Разом із зростанням індустріальної могутності СРСР поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічних. По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якісними показниками--затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів тощо. По-друге, безсистемне моделювання економіки, перенасичення її промисловими підприємствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економіки. По-третє, поступове зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо. За таких умов саме життя висувало першочергове завдання прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Крім того, необхідно було вирішувати ще два насущні, але суперечливі завдання:нагодувати й одягти людей, дати їм житло, підняти їх культурний рівень;зміцнити оборону країни шляхом виробництва нових видів озброєння.

В умовах відсутності зарубіжних інвестицій та обмеженості фінансових і матеріальних внутрішніх ресурсів командно-адміністративна система вирішувала проблеми у традиційному для себе стилі: визначила головні серед вказаних завдань та виробила відповідну систему пріоритетів. У серпні 1953р. було визначено новий курс,який передбачав соціальну переорієнтацію економіки і пріоритетний розвиток легкої промисловості. Останнє, правда, мало вимушений характер. Масштабні дотації у легку і харчову промисловість разом із значним зниженням цін призвели до зростання дефіциту і перегляду поточного плану на користь випереджаючого зростання виробництва товарів широкого вжитку. Іншим ключовим напрямком економічної політики стало відродження розореного села, вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва.

Послаблення колосального державного тиску на село сприяло тому, що у 1953-1958рр. середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були у 5 разів вищими проти 1950-1953рр.Вагомий внесок у зростання сільського господарства зробило спочатку й освоєння цілинних земель. Частка капіталовкладень у сільське господарство підвищилось майже до 1/3 порівняно з 1/5 на початку десятиріччя (правда, приблизно 32% цих інвестицій припадало на цілину). Грошові доходи колгоспів з 1953 р. по 1958 р. зросли більш ніж у 3 рази. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно - радгоспного виробництва в СРСР.

Проте пожвавлення радянського села виявилось нетривалим. На продовження розпочатої у 1953 - 1954 рр. аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування. Внаслідок політичних і соціальних причин радянський уряд не наважився підвищити роздрібні ціні, перенісши на них приблизно трикратне збільшення заготівельної дотації, отриманої колгоспами у 1953 - 1958 рр. Однак цій тягар виявився непосильним для бюджету. У 1958 р. проведено реорганізацію МТС із примусовим викупом колгоспами сільськогосподарської техніки. Хоча цій захід дав змогу викачати із села деякі кошти, але разом з тим різко погіршив фінансове становище більшості господарств, а головне, не міг вирішити проблеми інвестицій для сільського господарства. З 1954 р. розпочалися економічно не обґрунтовані масово-політичні кампанії. Серед них: з 1955 р. - максимальне розширення посівів кукурудзи, у Союзі засіяно 32 млн. га, з яких лише 7 млн. га дали якісь урожай. З 1957 р. непоправного удару по сільському господарству України завдали заходи щодо впровадження у життя гасла Хрущова:”Найблищіми роками наздогнати США по виробництву м'яса, молока й масла на душу населення”. Ця „гонка за лідером” закінчилась у 1964р. загальним падінням продукції тваринництва. Інші адміністративні реорганізації - укрупнення колгоспів, перетворення частини з них у радгоспи тощо - також не дали відчутних результатів. Політика реалізації надпрограм доповнювалася намаганням ліквідувати присадибне селянське господарство.

Як наслідок, середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва у 1959 - 1964 рр. знову знизились до рівня початку 50 - х років (1,5%). Освоєння цілини, в яке вкладено величезні інвестиції, хоч і дало спочатку позитивні результати, створило на сході країни нові районі сільськогосподарського виробництва, але не змогло вирішити зернової проблеми СРСР. Через ерозію ґрунту і посуху врожаї на цілинних землях стали швидко падати. На початку 60-х років у містах виник гострий дефіцит продуктів харчування, включаючи хлібобулочні, м'ясні вироби та інші продовольчі товари масового вжитку. Для пояснення тотального дефіциту влада почала боротьбу проти „спекулянтів”, „економічних злочинців”, але поліпшити ситуації не змогла. У 1962 р. радянський уряд змушений був підвищити роздрібні ціни на м'ясо (на 30%) и масло (на 25%), що викликало масові протести населення. Однак проблема дефіциту продуктів харчування це не вирішувало. З 1963 р. уряд, щоб запобігти голоду, вперше закупів за кордоном більше 12 млн. т. Зерна (на 1 млрд.дол.).

У промисловості цій період характеризувався поступовим пом'якшенням сталінського надцентралізму, радянською децентралізацією і демократизацією управління.

У 50-х у розвинених країнах світу розгорнулася науково-технічна революція, наслідком якої стало активне запровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. Аналогічному процесу в СРСР та Україні перешкоджала централізована система управління, і тому прогресивні технології та розробки не впроваджувалися, техніка фізично і морально застарівала.

З приходом до влади СРСР М. Хрущова було проведено реформи в управлінні народним господарством-Міністерства у 1957р. реорганізовано у раднаргоспи (здійснено перехід від принципу галузевого управління господарством до територіального). Внаслідок цього розвиток економіки дещо пожвавився.

Головним наслідком цих перетворень було те, що Україна стала керувати 70% своєї економіки.

Однак, коли у 1964р. вчені-економісти проаналізували становище в народному господарстві, висновки були невтішними, що їх не оприлюднили. Виявилося, що:

* Семирічний план (1959-1965) зірвано, постійно зменшується приріст промислової продукції;

* Структура економіки-найгірша і найвідсталіша серед промислово розвинутих країн;

* Виробничі фонди використовуються неефективно. Так верстальний парк у СРСР дорівнював кількісним показникам американському, але безнадійно відставав за якісними показниками та й використовувався лише на половину. На виробництві тракторів було зайнято робітників менше, ніж на їх ремонті;

* Тривале нічим не виправдане кількісне нарощування промисловості, що було наслідком гігантоманії. Так, у СРСР вироблялося коксу більше ніж у США, а витрати його на виплавку однієї тони сталі було втричі більшими, ніж в Америці. Значному розвитку економіки СРСР сприяла економічна реформа 1965р. Вона виявилася, з одного боку, в централізації управління народним господарством шляхом ліквідації раднаргоспів і відновлення галузевих міністерств. З іншого боку, відроджувався госпрозрахунковий принцип ведення господарства на підприємствах, створювались фонди матеріального стимулювання, вводилась плата за використання підприємствами основних виробничих фондів, підприємствам надавались більш широкі права у галузі планування та ін. Всі ці заходи були спрямовані на підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів у кінцевому результаті виробництва, у підвищенні рівня інтенсифікації праці й економіки в цілому. У 1966-1970 рр. завдяки реформам вдалося утримати високі темпи зростання основних економічних показників

Основна суперечність реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур зберегти директивну модель відомчого господарського механізму і водночас інтенсифікувати два взаємознищувальні процеси: посилити централізацію в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо), поєднати централізоване планове управління з розширенням господарської самостійності підприємств та об'єднань. Якщо посилення централійських начал органічно сприймалося системою,то ринкові ідеї не вписувалися у господарський механізм, сутність якого було збереження всієї влади у руках держави. Через це, як зазначають дослідники, „реформа перетворилась насамперед на численні розмови про реформу”, а у процесі реалізації вона була вихолощена і на початку 70-х років згорнута.

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством - жорстко-командний і безумовно директивний - змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним. Проте зростаючі масштаби народногосподарського комплексу (насамперед важкої індустрії) ускладнювало управління з центру, знижувало його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи все частіше почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли у 60-ті роки у світи розгорнулась НТР. Тоді в науково-технічної галузі почалося те саме відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління. Створена для швидкого подолання технічної відсталості централізована директивна система планування та управління економікою сама стала причиною зростаючого відставання країни від високорозвинутих держав.

1971--1985рр.Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до вимог змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічного розвитку. Він здійснювався переважно екстенсивно. З 1960 по 1985р. Основні фонди зросли у 7 разів, а вироблений національний дохід лише у 4 рази. Відбувалося поступове вичерпування вільних ресурсів, перш за все трудових, або їх суттєве подорожчання (добування і транспортування корисних копалин). Темпи економічного зростання СРСР швидко знижувалися. Так, середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили: 1966-1970рр.-8,5%, 1971-1975рр.-7,4, 1976-1980рр.-3,6%, а національного доходу відповідно 7,2,5,1,3,8 і 2,8%. На початку 80-х років радянська економіка увійшла в смугу стагнації. У натуральному виразі обсяг виробництва у ряді галузей не лише не збільшувався, а навпаки, знижувався. Фактично призупинилося зростання продуктивності праці. Згортання економічної реформи і поворот до попередньої господарської практики, проголошення „контрреформою”1979р., не змогли цього відвернути.

Значний деформуючий вплив на народне господарство СРСР справляло масштабне нарощування військових витрат. Внаслідок перенапруження радянської економіки, зокрема у тому, що США у другій половині 60-х- першій половині 70-х років загрузли у кровопролитній і дорогій війні у В'єтнамі, було досягнуто воєнно-стратегічного паритету зі США. Однак гонка озброєнь продовжувалася, і у 70-80-ті роки ВПК практично „підм'яв” під себе всю радянську економіку. На військові потреби прямо або непрямо працювало до 80% машинобудування країни. Мілітаризацію радянської економіки і фінансової системи ще більше посилила війна СРСР в Афганістані у 1979-1989рр. Як наслідок, радянське народне господарство просто не витримало колосальних військових витрат.

Радянський уряд намагався підтримувати видимість благополуччя за рахунок збільшення розпродажу природних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових та газових родовищ Західного Сибіру, а також багаторазовий стрибок світових цін на енергоносії у середині 70-х років.

Причини відставання були такі:

* Не була кардинально вирішена проблема стимулів до праці. Незважаючі на деяке посилення матеріальної зацікавленості робітників та службовців і підвищення ролі економічних важелів в управлінні підприємствами, радикальної перебудови господарського механізму на практиці не здійснено.

* Несприятливість соціалістичної економіки, яка базується на централізованому директивному плануванні та управлінні, до НТР.

* СРСР, як і раніше, розвивався у рамках індустріального суспільства з опорою на традиційні галузі,тоді як провідні країни Заходу в 70-ті роки почали перехід до нового постіндустріального, або інформаційного, суспільства. Воно характеризувалося різким посиленням ролі невиробничої, і особливо освітньої галузі, згортанням традиційних галузей промисловості, переходом до ресурсозберігаючих і наукомістких технологій, індустріалізацією споживання.

* Моральне зношення і технологічне „старіння” вітчизняного устаткування у провідних галузях промисловості.

* Екстенсивний характер розвитку радянської економіки і наростання господарських труднощів різко обмежували можливість вирішення соціальних завдань.

* Випереджаюче зростання грошових доходів населення відносно пропозиції товарів і послуг загострило продовольчі труднощі, дефіцит товарів народного споживання.

* Посилене відставання інфраструктурних галузей від основного виробництва. У легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів. Тому в загальному обсязі промислової продукції систематично знижувалася частка предметів споживання. Це означало ,що економіка не орієнтувалася на першочергове задоволення потреб людини, велика частина промислової продукції була виключена зі сфери товарно-грошового обігу, тому що засоби виробництва не продавались, а розподілялись.

* Гіпертрофований розвиток ВПК - мілітаризація економіки.

* На початку 80-х років виникли труднощі в отриманні головної експортної сировини-нафти, які доповнилися змінами кон'юнктури ринку. Вичерпались старі нафтопромисли. Погіршились геологічні умови видобутку. Видобуток легкої нафти суттєво зменшився, а для добування важкої нафти необхідне спеціальне устаткування, але для його виробництва не була підготовлена машинобудівна промисловість. Конкуренція і перехід до енергозберігаючих технологій у світі істотно вплинули на ціни на енергоносії.

Таким чином, період 70-хсередини 80-х років позначений наростанням кризи планово-розподільчої системи управління господарством. Держава не змогла призупинити падіння темпів виробництва, добитися виконання встановлених планів випуску продукції, незважаючи на зниження їх завдань за п'ятирічками:перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку, хоч це неодноразово декларувалося,звільнитись від збиткових підприємств, забезпечити зниження витрат матеріальних, енергетичних, трудових та інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції. Економіка залишалась несприятливою до НТП, у результаті чого СРСР „прогледів” другий етап сучасної НТР і технологічно значно відстав від провідних країн світу.

1985-1991 спроби перебудови господарського механізму.

Системна криза, яка на середину 1980-х років охопила СРСР, в тому числі й Україну, змусила нового радянського лідера М.Горбачова проголосити про необхідність рішучих змін, передусім у вирішальній сфері суспільного життя - економіці. Висунута програма економічних перетворень передбачала „прискорення соціально-економічного прогресу” країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Проте невдовзі стало зрозуміло, реформування економіки вимагає якісних структурних змін у радянській економічній моделі. Реформатори ж прагнули поєднати ринок із централізованим плануванням. Тому їхні спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств на основі формули „самостійність”, „самофінансування”, „самоокупність”(було прийнято закон „Про державне підприємство та обладнання”), активізацію приватної ініціативи (за законами „Про кооперацію”, „Про індивідуальну трудову діяльність” тощо) не увінчалися успіхом. Наслідком цього були подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі - „економіки казино”, коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимального прибутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізоване планування додалися проекти керівництва щодо забезпечення до 2000р. кожної радянської сім'ї окремою квартирою чи будинком та „здорового способу життя”. Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалізації, а тому так і залишився „чудовою мрією радянських людей”. Другий був зведений до подорожчання й обмеження продажу алкогольних напоїв, проте алкоголізм подолати не вдалося, а бюджет самої лише України втратив 10 млрд крб.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки України був її структурний дисбаланс. Зокрема, частка важкої промисловості становила понад 60%. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у цьому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету більшості доходів республіки та наступний їх перерозподіл поза зв'язком із вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва і, як наслідок, призвели до формування масового незалежного робітничого руху. Уряд змушений був піти на поступки, задовольнити майже всі домагання страйкарів.

Величезною проблемою для української економіки стала аварія 26 квітня 1986р. на Чорнобильській АЕС. Вона стала поштовхом для пробудження українського суспільства, оскільки яскраво висвітлила колоніальне становище України. Важливим правовим чинником, що мав змінити існуючу ситуацію, була прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990р. „Декларація про державний суверенітет України”,яка створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства. Її логічним продовженням став закон „Про економічну самостійність Української РСР”, ухвалений 2серпня того ж року.

Тим часом тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Знижувалась продуктивність праці та падіння обсягів виробництва промислової продукції. Національний дохід у 1990р. скоротився на 4%, а в 1991-му-ще на 13%. Дефіцитом, окрім промислових товарів, стали м'ясо, молочні продукти. Зростав „чорний ринок”, значна частина продукції вивозилася за межі України. Підвищення роздрібних цін 2квітня 1991р. вдвічі призвело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Оскільки не було проведено належної індексації вкладів, це підвищення фактично знецінило всі нагромадження й залишило більшість людей, особливо похилого віку, без заощаджень, зароблених роками важкої праці. Знижувалась якість і тривалість життя.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. Було впроваджено 1 листопада 1990р. продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами. У червні 1991р. Верховна Рада України ліквідувала контроль за економікою України з боку централізованих відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена на республіканську. Створювалася власна грошово-фінансова система, податкова та митна служби. Однак, все це не змогло врятувати економіку України від подальшого розвалу.

У березні 1991р. Україною прокотилися багатотисячні страйки, а вже у червні на всеукраїнському з'їзді страйкових комітетів було висловлено вимогу про вихід України зі складу СРСР, розпуск компартії, перевибори Верховної Ради України тощо.

Аналогічні процеси відбувалися по всій території СРСР. Ставало очевидним, що імперія вичерпала свої можливості. Стагнація економіки переросла в тяжку кризу. Тривалий голод, тотальний дефіцит посилювали соціальну напругу в суспільстві.

3.2 Основні причини кризи в Україні 1991-1995 рр.

Найбільш важливими ознаками соціально-економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та харчових продуктів. Так, національний дохід в Україні 1991-1993 рр. у незмінних цінах знизився на 42%, виробництва продовольчих продуктів 47%, промислової продукції 42%. По-друге, бурхливі темпи інфляції:1992р. вона складала близько 3000%, 1993-більш 10000%. Оптові ціни на промислову продукцію за 10 місяців підвищились у 2,1 рази. По-третє, різке зниження життєвого рівня населення. По-четверте, швидкий ріст армії безробітних. По-п'яте, стрибкообразний ріст дефіциту державного бюджету. Так, якщо у 1991р.такий дефіцит складав близько 12%, то 1992-17%, 1993-6,9% ВВП.



Рис. 1

По-шосте, у різкий поляризації суспільства:з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого-катастрофічне падіння життєвого рівня більшої частини населення. Рівень щомісячних та річних доходів перших у 1000 разів перевищує доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму. Внаслідок чого під загрозою генетичний фонд української нації та її майбутнє.

Всю сукупність причин економічної катастрофи в Україні можна розділити на три головних групи. До першої відносяться ті, які були успадковані від СРСР, до другої-ті, які були створені „реформаторами” з часів проголошення незалежності України,до третьої групи треба віднести проблеми, обумовлені необхідністю трансформації існуючої в нашій державі економічної системи.

Всі ці групи причин органічно пов'язані між собою. Разом з тим, кожна з них, внаслідок своєї масштабності, відносною самостійністю може стати предметом окремого дослідження.

* Майже повне та тотальне одержавлення економіки, власності, коли 92% усіх засобів виробництва знаходилося в руках держави, яким розпоряджалися загальносоюзні міністерства та відомства. В наслідок цього в економіці господарював монополізм, майже повністю був відсутній плюралізм форм власності (колгоспно-кооперативна форма власності була в значній мірі теж одержавлена)та відповідних форм господарювання, що виключало діяльність такої сильної рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зріст якості вироблених товарів та послуг, за споживача. Це вело до надзвичайно низької конкурентоспроможності промисловості СРСР на світовому ринку, до експорту на ці ринки переважно енергоносіїв, до існуванню витратної економіки. Так, в кінці 1993р. Доля недержавних підприємств у їх загальній чисельності складала 32%, вироблені ними товари та послуги-29%. Згідно з даними Міністерства, ці підприємства після зміни форм власності працювали стабільно, використовуючи внутрішні резерви для розв'язку виробничих та фінансових проблем. Але економічна криза не збиралася обходити їх стороною. Що стосується підприємств державного сектору економіки, то вони знаходились в стані глибокої економічної кризи(загалом платіжної). Так, на кінець 1993р. їх кредитна заборгованість іншим підприємствам України та іншим державам, банкам перевищувала 127 трлн.крб., що майже в двічі більше заборгованості дебіторів. Суми їх кредитної заборгованості такі, що на кожного працівника підприємства мають у середньому 5млн.крб. чистого боргу. Кредиторська заборгованість між підприємствами та організаціями України та суб'єктами господарської діяльності країн СРСР збільшилась за 9 місяців 1994р.у 3,4 рази. Здавалось, що в умовах сильної енергетичної кризи та зменшення ролі державного сектору енерговитрати за одиницю продукції та національний дохід у цілому повинен зменшитися. Але цього не трапилося. Енергоємність національного доходу у 1991-1993рр. збільшилося 25%, а електроємність-на 41,1% при зменшенні обсягу виробництва у 1992-1993рр. на 20,6%. Погіршилися показники конкурентоспроможності промислової продукції. У 1993р. тільки 0,5% від загальної кількості виготовлених нових машин та обладнання за своїм технічним рівнем були конкурентоспроможними.

* Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, доля групи „А” складала 70%, а групи „Б”-30%. Все це значило про існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва. За 1992-1993рр. співвідношення між групами „А” та „Б” не покращились, а ще більше погіршились:перша складала у кінці 1933р. 73%, а друга лише 27%.Це можна пояснити, перш за все, глибиною кризи в галузях легкої, харчової промисловості та інших галузях групи „Б”. Ця тенденція продовжувалася і у 1994 році.

* Антидемократичний характер управління державною власністю та державними підприємствами, тобто господарювання адміністративно-командних важелів у народному господарстві при майже повній відсутності економічних(за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств та відомств. Після значного розпаду державного управління у державному секторі усіма попередніми урядами (з часів проголошення незалежності), Кабінет Міністрів, очолюваний в.о. прем'єр-міністра Є. Звягільським,відновляв, в основному, адміністративно-командні важелі управління економікою.

* Зосередження 95% усієї розташованої в Україні власності у руках загальносоюзних відомств та міністерств. Саме цьому на території нашої країни утворювалися „гнилі” моря, будувалися атомні електростанції поблизу великих міст, концентрувалося велика кількість брудних виробництв тощо. Власнісь загальносоюзних міністерств, відомств колишнього Союзу,як відомо перейшло до Української держави. Тобто, на перший погляд, вказаний фактор в Україні закінчив свою руйнівну дію. Але на справді це не так, оскільки одна лише Чорнобильська катастрофа лежить тяжким тягарем на наших плечах та буде причиною зростаючого негативного ефекту протягом багатьох поколінь.