Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

УДК 334.73(477)

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КООПЕРАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

(друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.)

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ПАНТЕЛЕЙМОНЕНКО Андрій Олексійович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчої кооперації України, Укоопспілка, м. Полтава

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Жученко Володимир Семенович,

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Чухно Анатолій Андрійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії;

доктор економічних наук, професор

Леоненко Петро Михайлович,

Український державний університет економіки

та міжнародної торгівлі Міністерства

фінансів України,

завідувач кафедри економічної теорії;

доктор економічних наук, професор

Башнянин Григорій Іванович,

Львівська комерційна академія,

завідувач кафедри економічної теорії

Захист відбудеться 2 квітня 2009 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розісланий 26 лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНОТАЦІЯ

Пантелеймоненко А.О. Становлення і розвиток кооперативних організацій аграрного сектору України (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». - Київ, 2009.

У дисертації з'ясовано особливості процесу становлення і розвитку кооперативних організацій аграрного сектору України другої половини ХІХ - початку ХХІ ст.

Здійснено аналіз кооперативу як економічної організації з позицій інституціональної економічної теорії. Доведено повну відповідність його ознак основним критеріям, які характеризують економічну організацію. Зроблено акцент на особливостях кооперативних організацій, головні з яких узагальнено в авторському визначенні.

Отримала подальший розвиток теорія кооперативної неприбутковості, зокрема, розмежовано й сформульовано визначення понять «неприбуткова природа» і «неприбутковий статус».

Обґрунтовано доцільність введення до наукового обігу терміна «аграрна кооперація» як узагальнюючого щодо сільськогосподарських, споживчих та кредитних кооперативів, які функціонують у сільській місцевості.

Визначено основні проблеми сучасного українського кооперативного руху. Запропоновано ряд заходів щодо підвищення ефективності організації і діяльності кооперативних організацій. Акцентовано на важливості співпраці між споживчими товариствами, сільськогосподарськими кооперативами та кредитними спілками в процесі реформування аграрного сектору України.

Ключові слова: кооперація, сільськогосподарська кооперація, споживча кооперація, кредитна кооперація, кооперативи, кооперативні принципи, кооперативні організації, кооперативна система, неприбутковість.

АННОТАЦИЯ

Пантелеймоненко А.А. Становление и развитие кооперативных организаций аграрного сектора Украины (вторая половина ХІХ - начало ХХІ в.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. - ГВУЗ «Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетмана». - Киев, 2009.

В диссертации отражены особенности процесса становления и развития кооперативных организаций аграрного сектора Украины второй половины ХІХ - начала ХХІ века.

Осуществлен анализ кооператива как экономической организации с позиции институциональной экономической теории, что позволило обосновать вывод о том, что его признаки полностью отвечают основным критериям экономической организации. При этом сделан акцент на том, что кооперативные организации имеют целый ряд особенностей, которые обобщены в следующем авторском определении. Кооператив - неприбыльная открытая демократическая экономическая организация, созданная для лиц, целью которых является совместное решение определенной проблемы путем самоорганизации необходимых услуг.

Исследованы теоретические основы кооперативных организаций, деятельность которых базируется на демократических принципах экономической взаимопомощи, сформулированных всемирно известными экономистами и общественными деятелями - представителями кооперативного движения Ш.Фурье, Р.Оуэном, Ф.Бюше, Ф.В. Райффайзеном, Г. Шульце-Деличем, В. Губером и другими.

Дальнейшее развитие получила теория кооперативной неприбыльности, в частности, разделены понятия «неприбыльная природа» и «неприбыльный статус». Определено, что неприбыльная природа кооператива - это особенность экономической деятельности кооператива, целью которой не является стремление к получению прибыли. Она существует объективно, независимо от восприятия ее внешней средой, в том числе и государством. А неприбыльный статус кооператива - это закрепленный законодательством особый статус, который является официальным признанием неприбыльной природы кооператива. Он гарантирует налоговые льготы и способствует, таким образом, экономическому укреплению кооперативных организаций.

В исследовании обоснована целесообразность введення в научное обращение понятия «аграрная кооперация» как обобщающего термина для трех основных видов кооперативов, функционирующих в аграрном секторе, - сельскохозяйственных, потребительских и кредитних.

Выявлены закономерности развития кооперативных организаций аграрного сектора Украины на протяжении всего периода их существования. Основной акцент сделан на влияние политики государства на процесс развития кооперативного движения.

В ходе исследования определены факторы, влияющие на активность кооперативного движения. Прежде всего, это степень развития рыночных отношений, уровень демократизации общества, законодательная и техническая поддержка со стороны государства.

Обобщен опыт и отражена специфика кредитования современными кредитными союзами Украины сельского населения, в частности фермеров. Подчеркнуто особое значение для украинской кооперативной практики «кредитного круга» (создается на основе солидарной ответственности группы сельхозпроизводителей), являющегося эффективной формой обеспечения возвратности сельскохозяйственного кредита. Установлено, что такая форма обеспечения кредита имела место не только в деятельности немецких кредитных кооперативов типа Ф.В. Райффайзена: «кредитный круг» успешно применялся в кооперативной практике досоветского периода.

Идентифицированы основные принципы деятельности современных украинских кредитных союзов на соответствие базовым идеям Ф.В. Райффайзена и Г. Шульце-Делича, что дает основания считать действующую в Украине модель кредитного кооператива синтезом лучших традиций международной кооперативной практики.

Разработана авторская модель кредитного кооператива (товарищества) типа Ф.В. Райффайзена, которая предусматривает создание кооперативов непосредственно в селах, путем предоставления им государственной помощи для «стартового капитала» в форме льготного кредита на 5-7 лет. Таким образом, государство сможет решить проблему кредитования мелких крестьянских хозяйств и при этом осуществлять контроль над рациональным использованием размещенных бюджетных средств.

Предложен ряд мероприятий для повышения эффективности организации и деятельности кооперативных организаций. Обоснована важность сотрудничества между потребительскими обществами, сельскохозяйственными кооперативами и кредитными союзами как на местном, региональном, так и на общенациональном уровне. Консолидирующая роль в этом процессе усматривается в деятельности Национального кооперативного альянса Украины, созданного в 2001 году.

Введено в научное обращение большое количество малоизвестных и неизвестных архивных материалов, которые могут стать основой для дальнейших научных исследований.

Ключевые слова: кооперация, сельскохозяйственная кооперация, потребительская кооперация, кредитная кооперация, кооперативы, кооперативные принципы, кооперативные организации, кооперативная система, неприбыльность.

SUMMARY

A.O. Panteleymonenko. Formation and development of Ukrainian agricultural sector cooperative organizations (second half of the XIX century - beginning of the XXI century) - Manuscript.

Dissertation for the Doctor of Economics degree in the specialty 08.00.01 - Economics and history of economic thought. - SHEE Vadim Hetman Kyiv National Economic University. - Kyiv, 2009.

The genesis of Ukrainian agricultural sector cooperative organizations formation and development in the period of the second half of the XIX century - beginning of the XXI century is investigated in the dissertation.

Analysis of the cooperative is executed on the base of institutional economics. Complete correspondence of its characteristics to the main criteria of economic organization is proved. The peculiarities of cooperative organizations are accented. The main ones are generalized in the author's definition.

The theory of cooperative non-profitability has been further developed. Namely, the terms “non-profit nature” and “non-profit status” are marked off and defined.

The advisability of the term “agrarian cooperation” introduction into scientific use is grounded as it generalizes agricultural, consumer and credit cooperatives functioning in the countryside.

The main problems of modern Ukrainian cooperative movement are defined. The complete range of measures increasing the cooperatives organization and functioning effectiveness is proposed. The importance of cooperation between consumer cooperatives, agricultural cooperatives and credit cooperatives during the process of Ukrainian agrarian sector restructuring is grounded.

Key words: cooperation, agricultural cooperation, consumer cooperation, credit cooperation, cooperatives, cooperative principles, cooperative organizations, cooperative system, non-profitability.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси ринкової трансформації, що відбуваються у аграрному секторі економіки України, потребують розробки принципово нових підходів до реформування, з урахуванням досягнень світової практики організацій сфери агробізнесу. У цьому зв'язку важливе значення мають дослідження багатого досвіду кооперативних економічних організацій - обслуговуючих сільськогосподарських, споживчих та кредитних кооперативів. Як показує історичний досвід, саме вони в умовах економічної нестабільності, й особливо у період економічних криз, виконують важливу соціально-економічну місію: надають своїм членам необхідні послуги, орієнтовані на підвищення ефективності малого і середнього бізнесу, на покращення життєвого рівня населення.

Проте стримуючим фактором щодо заснування нових і зміцнення існуючих кооперативних організацій є недостатня наукова та методологічна база для розвитку вітчизняного кооперативного руху. Недооцінка з боку держави та нерозуміння широкими верствами українського суспільства значення кооперативів для підвищення ефективності господарювання в ринкових умовах спричинені деформаціями соціально-економічної природи кооперативів радянською командно-адміністративною системою та псевдокооперативним рухом кінця 80-х рр. ХХ ст.

Це зумовлює необхідність глибокого аналізу та всебічного вивчення як зарубіжного, так і українського кооперативного досвіду, набутого у різний час і за різних економічних обставин. Узагальнення його досягнень та розробка на цій основі нових моделей господарювання має не тільки науково-теоретичне, а й важливе практичне значення, зокрема, в період адаптації сільського господарства України до вимог СОТ, який ускладнюється світовою економічною кризою.

Теоретичною та методологічною базою дослідження проблем становлення і розвитку вітчизняного кооперативного руху є праці класиків кооперативної думки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. М.І..Тугана-Барановського, О.В..Чаянова, О.М..Анциферова, М.С..Бойкова, М.П..Балліна, В.С..Бородаєвського, М.І..Зібера, О.Е..Кулижного, М.В..Левитського, Б.М..Мартоса, К.О..Мацієвича, О.В..Меркулова, К.К..Пажитнова, С.М..Прокоповича, М.Л..Хейсина, В.Ф..Тотоміанца.

Не менш важливе значення мають дослідження сучасних вітчизняних учених-істориків та економістів, серед яких М.В..Аліман, С.Г..Бабенко, Г.І..Башнянин, С.Д..Гелей, В.В..Гончаренко, Ф.В..Горбонос, Л.П..Горкіна, В.С..Жученко, В.В..Зіновчук, С.І..Іванюта, П.М..Леоненко, В.І..Марочко, А.Г..Морозов, М.Й..Малік, О.М..Могильний, Л.В. Молдаван, Р.Я..Пастушенко, В.М..Половець, Л.А..Рева-Родіонова, П.Т..Саблук, І.А..Фареній, А.А..Чухно та ін.

Проте, віддаючи належне важливості досліджень названих науковців, слід зауважити, що опубліковані праці з проблем вітчизняного кооперативного руху, як правило, присвячені або аналізу діяльності окремих видів кооперативів, або огляду певного періоду їхнього розвитку. При цьому особливості становлення і розвитку українських кооперативних організацій аграрного сектору на різних етапах їх історичного розвитку ще не отримали всебічного висвітлення в сучасній вітчизняній історико-економічній науці. Відтак саме комплексний підхід до з'ясування проблем становлення і розвитку вітчизняних кооперативних організацій є важливим для розробки комплексу заходів щодо ефективного реформування аграрного сектору України шляхом розвитку кооперативного руху.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Полтавського університету споживчої кооперації України й кафедр кооперації та грошового обігу і кредиту за темою: «Розвиток кооперативного сектору економіки в Україні і світі» (номер державної реєстрації 0106U000243). За результатами досліджень у межах названої теми автором підготовлено наступні підрозділи дисертації: 2.1. «Процес становлення та організаційні особливості перших сільських споживчих товариств», 2.2. «Формування національної системи споживчих товариств в українських землях на початку ХХ ст.», 2.4 «Реформаційні процеси в системі сучасної споживчої кооперації та можливі моделі її співпраці з кооперативами інших видів», 3.4. «Проблеми становлення та перспективи розвитку обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів у сучасних умовах» та 4.4. «Відродження і перспективи розвитку кредитної кооперації в аграрному секторі економіки України».

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад ефективного реформування аграрного сектору економіки України шляхом кооперування на основі системного історико-економічного аналізу особливостей та узагальнення досвіду вітчизняних кооперативних організацій на різних етапах розвитку ринкової економіки.

Для досягнення поставленої мети дослідження передбачає реалізацію таких завдань:

- дослідити сутність кооперативу як економічної організації на основі методологічних підходів інституціональної економічної теорії;

- з'ясувати сутність неприбуткової природи кооперативних організацій в контексті дискусій навколо її економічного змісту;

- дослідити процеси становлення, основні організаційні форми, принципи і методи функціонування кооперативних організацій аграрного сектору України у період формування ринкової системи господарства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.);

- розкрити сутність модифікованих форм вітчизняних кооперативних організацій, що функціонували у сільському господарстві України в період НЕПу;

- дослідити основні напрями та форми функціонування сервісних кооперативних організацій аграрного сектору України кінця ХХ - початку ХХІ ст.;

- ідентифікувати основні засади діяльності кредитних кооперативів України на відповідність фундаментальним принципам Ф.В. Райффайзена і Г. Шульце-Деліча;

- розробити авторську модель сільського кредитного кооперативу (товариства) з урахуванням особливостей кредитно-кооперативної моделі Ф.В. Райффайзена.

З огляду на те, що обсяг дисертації не дозволяє охопити всі проблеми функціонування кооперативних економічних організацій, на різних етапах їх розвитку, до завдань даного наукового дослідження не було включено аналіз специфіки радянської споживчої кооперації періоду 30-80-х рр. ХХ ст., коли її діяльність набула псевдокооперативного змісту. Оскільки в дорадянський період у всіх українських землях організаційні форми та принципи діяльності кооперативів були дуже близькими за змістом, основну увагу було зосереджено на узагальненні організаційних та функціональних особливостей кооперативних економічних організацій, які існували на території Наддніпрянської України. Зважаючи на глибину та різноплановість досліджень, виконаних провідними українськими науковцями, у дисертації не ставилось завдання з'ясувати проблеми функціонування і розвитку вітчизняних сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Об'єктом дослідження є сільськогосподарські, споживчі та кредитні кооперативні економічні організації аграрного сектору України в ринковій економічній системі.

Предметом дослідження є особливості функціонування вітчизняних кооперативних організацій аграрного сектору на різних етапах їх розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи системного аналізу господарських процесів та фундаментальні положення інституціональної економічної теорії, перш за все теорії економічних організацій.

Також у ході дослідженні було застосовано такі методи: структурно-логічного аналізу (для побудови логіки та структури роботи); абстрактно-логічний, зокрема прийоми аналогії та співставлення, індукції і дедукції (для формулювання визначення понять «кооператив» та «аграрна кооперація», а також висновків до розділів та загальних висновків); історико-ретроспективного, причинно-наслідкового та економіко-статистичного аналізу (для дослідження процесу становлення, динаміки розвитку та основних тенденцій українського кооперативного руху в аграрному секторі); комплексного та системного підходу (для виявлення взаємозв'язків між соціально-економічними та політичними процесами, що мали місце у суспільстві, та процесами, що відбувалися в кооперативному русі, для розробки рекомендацій щодо активізації кооперативних організацій в аграрному секторі сучасної України); метод SWOT-аналізу (для з'ясування сучасного стану кооперативного руху та підготовки пропозицій, спрямованих на його активізацію).

Інформаційна база дослідження - це законодавчі та нормативні акти державних органів влади, матеріали архівних фондів, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань кооперації, матеріали конференцій та кооперативних з'їздів, річні звіти, установчі та внутрішні документи кооперативних організацій, публікації періодичних кооперативних та інтернет-видань, матеріали статистичної звітності, енциклопедична й довідкова література.

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретичне узагальнення фундаментальних праць представників світової кооперативної думки та всебічний аналіз багатогранного кооперативного досвіду, закономірностей і тенденцій розвитку українського кооперативного руху дозволили вирішити важливу наукову та прикладну проблему, а саме: розробити теоретико-методологічні засади щодо активізації процесу реформування аграрного сектору економіки України шляхом кооперування. При цьому наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає у наступному:

уперше:

- запропоновано застосування терміна «аграрна кооперація» не як синонімічного до поняття «сільськогосподарська кооперація» (який за законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» стосується сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів), а в більш широкому розумінні - як сукупності кооперативів різних видів, насамперед сільськогосподарських, споживчих, кредитних та інших, які функціонують у сільській місцевості, що сприятиме вдосконаленню кооперативного понятійного апарату;

- встановлено ступінь відповідності основних принципів організації і діяльності сучасних вітчизняних кредитних спілок базовим ідеям Ф.В. Райффайзена й Г. Шульце-Деліча, на основі чого зроблено висновок, що діюча українська модель кредитного кооперативу, за переважання принципів товариств типу Г..Шульце-Деліча, є вдалим поєднанням найбільш ефективних ознак обох німецьких моделей;

- розроблено модель вітчизняного сільського кредитного кооперативу (товариства), яка базується на ідеї Ф.В. Райффайзена і передбачає заснування кредитних кооперативів безпосередньо в селах, шляхом надання їм державної допомоги для формування «стартового капіталу» у формі пільгового кредиту на 5-7 років під солідарну відповідальність членів кооперативу, що сприятиме вирішенню проблеми кредитування дрібних сільськогосподарських товаровиробників, а також відпрацюванню ефективного механізму державного контролю за використанням розміщених бюджетних коштів;

удосконалено:

- визначення поняття «кооператив», згідно з яким кооператив - це неприбуткова відкрита демократична економічна організація, створена для осіб, які мають на меті спільне вирішення певної проблеми шляхом самоорганізації необхідних послуг, що сприятиме подальшому розвитку теорії кооперативних організацій;

- періодизацію О.В. Меркулова щодо етапів розвитку споживчої кооперації на території Наддніпрянської України другої половин ХІХ - початку ХХ ст. шляхом виокремлення в ній періодів становлення сільських споживчих товариств та їх об'єднань (спілок), що може стати рамковою основою для поглибленого дослідження специфіки названих кооперативних організацій, пов'язаної із зміною інституційних умов господарської системи;

- концепцію розвитку вітчизняної кооперативної системи, розроблену В.В..Гончаренком, а саме: обґрунтовано доцільність включення до складу регіональних об'єднань кооперативів («обласних кооперативних ліг»), поряд з асоціаціями кредитних спілок та сільськогосподарських кооперативів, споживчих спілок обласного рівня з метою співпраці, координації дій і захисту інтересів кооперативних організацій-членів.

набули подальшого розвитку:

- теоретичне обґрунтування неприбутковості кооперативів, зокрема, розмежовано терміни «неприбуткова природа» і «неприбутковий статус» та сформульовано авторське визначення названих понять, за якими: неприбуткова природа кооперативу - це особливість його економічної діяльності, основною метою якої є не прагнення до отримання прибутку, а надання членам необхідних послуг; неприбутковий статус кооперативу - це закріпленій законодавством особливий статус, який є офіційним визнанням неприбуткової природи кооперативу; це сприяє вдосконаленню кооперативного понятійного апарату й уникненню термінологічної плутанини;

- аналітична оцінка стримуючих факторів розвитку вітчизняного кооперативного руху другої половині ХІХ ст., які полягають у обмеженості обігових коштів і «власних» (пайових) капіталів кооперативних організації; відсутності кваліфікованих працівників, спроможних ефективно здійснювати розвиток кооперативу; «взаємній конкуренції» між кількома кооперативними організаціями, які хаотично виникали в одному невеликому населеному пункті; практично повній відсутності відповідної законодавчої бази, що може бути враховано у сучасній кооперативній практиці;

- механізми внутрішнього управління кооперативів, зокрема щодо формування «кадрового резерву» шляхом обрання до складу виборних органів осіб із статусом кандидата (кандидат у члени правління, спостережної ради, ревізійної комісії), які протягом певного часу відвідують засідання з правом дорадчого голосу, а в разі вибуття когось із членів з основного складу виборного органу управління кандидат посідає його місце, маючи на той час певний досвід і необхідні знання для успішної діяльності; це може бути враховано практиками для підвищення ефективності функціонування органів управління кооперативу.

Практичне значення одержаних результатів. Здобуті результати та розроблені рекомендації являють собою сукупність методичних матеріалів щодо комплексного розвитку обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів та кооперативних фінансових установ.

До результатів, що мають важливе практичне значення, належать пропозиції щодо:

- розробки концепції розвитку системи кредитної кооперації України, переданої Міністерству аграрної політики і Кабінету Міністрів України;

- удосконалення діяльності кредитних спілок та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів на регіональному рівні шляхом створення обласних асоціацій і об'єднаних кредитних спілок (ОКСів);

- організації обов'язкового навчання голів правлінь і головних бухгалтерів кредитних спілок із використанням кадрового та технічного потенціалу вищих навчальних закладів;

- підготовки стратегії впровадження депозитних операцій в системі мікрофінансових організацій Республіки Таджикистан.

Отримані результати дисертаційної роботи підготовлені до практичного використання, впроваджені у кооперативну практику, підтвердженням чого є відповідні документи, що містяться в додатку до дисертації: Корпорація ACDI/VOCA, контрактер Агентства США з Міжнародного Розвитку (довідка від 31 березня 1999 р.), Проект ТАСІС Europian Aid/114426/C/SV/UA «Надання підтримки малим і середнім підприємствам на селі» (довідка від 1 липня 2006 р.), Проект gtz «Підтримка мікрофінансового обслуговування в регіонах» (довідка від 31 травня 2006 р.); Департамент нагляду за кредитними установами Державної комісії фінансових послуг України (довідка № 9733/10-10 від 18 серпня 2008 р.), Асоціація кредитних спілок Полтавської області «Полтавська кооперативна ліга» (довідка № 24 від 23 травня 2008 р.), Обслуговуючий сільськогосподарський кооператив «Глобинський ПУЛ» (довідка № 43/2 від 4 серпня 2003 р.) Кредитна спілка «Каса взаємодопомоги» (м. Полтава) (довідка № 01/01-278 від 7 листопада 2007 р.), Полтавська обласна дорадча служба (довідка № 02-07/08 від 11 червня 2008 р.).

Також результати досліджень та методичні розробки використовуються при проведенні обов'язкового навчання голів правлінь і головних бухгалтерів кредитних спілок, органів управління та членів обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів; у навчальному процесі Полтавського університету споживчої кооперації України, при вивчені дисциплін «Теорія та історія кооперації», «Сільськогосподарська кооперація», «Споживча кооперація», «Кредитна кооперація» (довідка №45-97/14 від 19 червня 2008 р.).

Дисертаційне дослідження може стати основою для подальших наукових розробок, спрямованих на зміцнення і розвиток кооперативних організації аграрного сектору економіки України.

Особистий внесок здобувача. Положення, результати, висновки та рекомендації дослідження є особистим здобутком автора. Конкретний особистий внесок автора в наукові праці, написані в співавторстві, показано в переліку основних робіт, опублікованих за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднювались у доповідях на: науково-практичній конференції, присвяченій 130-й річниці заснування Сокиринського ощадно-позичкового товариства (Чернігів, 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та прикладні аспекти розвитку кооперативного руху в сільському господарстві (Полтава, 2001 р.), Науково-практичній конференції «Hohenheimer Genossenschaftsforschung» (Німеччина, Штуттгарт, 2002 р.), науково-практичній конференції «Формування конкурентноздатності підприємств АПК в умовах ринкової трансформації економіки» (Полтава, 2004 р.), ХХХ міжвузівській науково-методичній конференції «Модернізація змісту і технологій підготовки фахівців: проблеми і завдання вищих навчальних закладів щодо входження в європейський освітній простір» (Полтава, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Господарський механізм: сутність, структура, подальше вдосконалення на сучасному етапі» (Полтава, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Механізм розвитку сучасних соціально-економічних систем в умовах глобалізації» (Хмельницький, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Споживча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» (Полтава, 2008 р.).

Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 34 наукові праці, серед яких: 2 монографії, 22 статті у виданнях, що включені ВАК до переліку фахових видань. Загальний обсяг публікацій 57,5 д.а., з яких особисто автору належить 57 д.а. Серед публікацій, які додатково відображають результати роботи з теми дисертації, 4 брошури та 4 статтi в інших наукових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків, що викладені на 374 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 120 таблиць і 87 рисунків. Список використаних джерел із 445 найменувань уміщено на 38 сторінках; 5 додатків - на 54 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, встановлено ступінь вивчення проблеми, сформульовано задачі, об'єкт і предмет дослідження, відображено методи, наукову новизну та практичне значення, апробацію одержаних результатів і їх публікації, окреслено особистий внесок здобувача.

У розділі 1 «Теоретичні основи кооперації» схарактеризовано джерельну базу та з'ясовано сутність базових понять теорії кооперації, які становлять основу дослідження.

У результаті проведеного аналізу праці з проблем вітчизняного кооперативного руху згруповано та умовно розділено на такі періоди:

І-й - аналітично-дискусійний (1865-1919 рр.)

ІІ-й - політизації кооперативної ідеї (1920 - 80-і рр. ХХ ст.)

ІІІ-й - науково-пропагандистський (з початку 90-х рр. ХХ ст.)

У процесі дослідження було з'ясовано, що аналітично-дискусійний період є особливо яскравим в історіографії вітчизняного кооперативного руху. Він відображає складні процеси становлення й перші здобутки вітчизняних кооперативів. Названий період характерний значною кількістю праць, які без перебільшення можна назвати класикою кооперативної думки. До їх числа належать роботи М.І..Тугана-Барановського, .В..Чаянова, О.М..Анциферова, М.П..Балліна, М.С..Бойкова, В.С..Бородаєвського, М.І..Зібера, О.Е..Кулижного, М.В..Левитського, Б.М..Мартоса, К.О..Мацієвича, О.В..Меркулова, К.К..Пажитнова, І.М..Подольского, С.М..Прокоповича, М.Л..Хейсина, В.Ф..Тотомианца та ін. У них ідеться про суспільно-економічну природу та практичне значення кооперації, про специфіку її розвитку в Західній Європі та Російській імперії. Більшість публікацій кінця ХІХ - початку ХХ ст. містять типові статути та інші документи, необхідні для реєстрації та організації діяльності кооперативів. Серед видань 1917-1919 рр. можна виділити окрему групу праць, присвячених формуванню кооперативної системи й особливостям союзного будівництва на території України.

При цьому вказано на те, що деякі з праць названого періоду мають відбиток ідеології певних партій. Так, окремі з «ідеологів кооперації» дещо перебільшували роль кооперації як суспільного явища і не завжди об'єктивно оцінювали переваги і недоліки кооперативів. Навпаки, негативна оцінка кооперативних організацій характерна для представників більшовицької партії, особливо, коли йдеться про роль кооперації в еволюційних перетвореннях, зокрема, у сільському господарстві. Таке різне ставлення до кооперативів та кооперативного руху викликало жваві дискусії серед тогочасних економістів і громадських діячів, а відтак і безліч публікацій на сторінках періодичних, й передусім - кооперативних видань.

Акцентовано на значенні праць видатних економістів-кооператорів - М.І..Тугана-Барановського та О.В..Чаянова. Видані протягом 1909-1919 рр., вони відображають актуальні проблеми тогочасного кооперативного руху і виступають теоретичною та методологічною базою для сучасних досліджень.

При аналізі джерел раннього радянського періоду наголошено на їхній характерній особливості - політизації кооперативної ідеї. Певним винятком можна вважати першу половину 1920-х рр. У згаданий період економісти-кооператори П.Ф..Височанський, Я.К..Ішменський, К.З..Мацієвич, С.К..Маслов, М.Д..Токаревський відстоювали кооперативні ідеали, намагались зберегти класичні кооперативні організації й адаптувати їх до специфіки радянської економіки. В історіографії 20-х років є праці, де розглядаються організаційні принципи та загальні основи кооперативного руху в класичному їх розумінні. До таких належать роботи О.В. Чаянова та М.Д. Кондратьєва. Наприклад, “Короткий курс кооперації” О.В. Чаянова ретельно вивчав В.І. Ленін, готуючись до написання статті “Про кооперацію”. На жаль, запозичені фундаментальні ідеї були використані лише для формування теоретичного й практичного доробку більшовицької партії у вигляді “кооперативного соціалізму”, альтернативного комуністичній доктрині “воєнного комунізму”.

Водночас, підкреслено, що у працях радянських учених початку 1930-х рр., зокрема М.С. Дулькіна, М.І. Попова, С.П. Трапезникова та інших простежується поступове утвердження марксистської інтерпретації ролі дореволюційної кооперації як системи другорядних відносин у житті капіталістичної Російської імперії. При цьому вказано, що лише західноукраїнські дослідники у названий період ще мали можливість об'єктивно висвітлювати теоретичні і практичні аспекти кооперативного руху. Серед них насамперед слід згадати О..Бриляка, К..Коберського, М. Корчинського, О. Луцького, А. Мудрика.

Зроблено акцент на тому, що певним посиленням інтересу радянських учених до проблем кооперації вирізняється період кінця 50 - 80-ті рр. ХХ ст., коли критика культу особи Сталіна позитивно вплинула на якість наукових розвідок. Однак більшість досліджень продовжували рясніти ідеологічними штампами. До таких належали праці Ф.А. Алютіна, О.О. Бабія, І.І. Бакуменка, М.О. Гетьман-Кравченка, І.Г. Госберга, В.В. Кабанова, Л.М..Калинина, О.О. Клімова, С.Р. Ляха, З.П. Шульги та ін. Неупереджений характер мали праці відомих дослідників з української діаспори, зокрема І. Витановича, А. Качора А. Жука та Р. Олесницького. До сьогодні фундаментальна монографія І. Витановича «Історія українського кооперативного руху» (1964 р.) є цінною енциклопедією для широкого кола дослідників кооперативного руху.

Підкреслено, що активізація наукового інтересу до кооперативної тематики простежується з другої половини 1980-х рр. у період підготовки і впровадження в економічне життя радянського суспільства Закону СРСР «Про кооперацію» (1988 р.). Ідея відродження кооперації в умовах «регульованої ринкової економіки» стимулювала вивчення кооперативної спадщини, переважно періоду непу. У цей час з'являються неупереджені і більш об'єктивні праці українських дослідників, присвячені історії становлення і розвитку вітчизняного кооперативного руху, серед них публікації Л.С. Бутенка, Б.А. Кругляка, В.І. Марочка, А.Г. Морозова та ін.

Указано на особливе значення монографічних досліджень істориків та економістів, написаних у незалежній Україні протягом 1993 - 2003 рр., у час, коли нові економічні умови надали кооперативній ідеї практичного значення. З-поміж таких названо праці С.Г..Бабенка, В.М. та О.В..Ботушанських, В.В..Гончаренка, В.В..Зіновчука, Л.А..Реви-Родіонової, В.І..Марочка, А.Г. Морозова, В.М. Половця та І.А..Фаренія.

Підкреслено важливе значення для висвітлення обраної теми матеріалів законодавчого та нормативного характеру. Вказано, що чільне місце серед джерел кінця ХІХ - початку ХХ ст., які всебічно розкривають особливості організації та діяльності кооперативів належить архівним матеріалам. Відзначено велику науково-практичну цінність для досліджень щодо питань кооперації фондів Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА), Державного архіву Миколаївської області (ДАМО), Державного архіву Сумської області (ДАСО), Державного архіву Полтавської області (ДАПО).

Указано на важливість звітів, матеріалів обстежень та опитувань земств (звіти земських агрономів та інших службовців, комітетів щодо потреб сільського господарства тощо). Зазначено, що різноманітні матеріали щодо організації і діяльності сільськогосподарських, споживчих та кредитних кооперативів та їхніх спілок містять земські та кооперативні періодичні видання. Наголошено на важливості публікацій, розміщених на веб-сайтах України та Росії в системі Інтернет.

З метою всебічного з'ясування сутності та природи кооперативів, їх було розглянуто як економічні організації з позицій інституціональної економічної теорії. Зокрема, обґрунтовано, що кооперативи як і інші економічні організації, мають свою мету, завдання, юридичний статус, чітко окреслені функції і спеціалізацію, формують необхідну для їхнього функціонування власність, організаційну структуру органів управління, а на вищому етапі свого розвитку - систему. Усе це сприяє успішній діяльності кооперативних організацій в умовах економічної системи.

У ході аналізу зроблено висновок про те, що поява кооперативів у середині ХІХ ст. була зумовлена розвитком ринкових відносин, які стимулювали окремих індивідів (суб'єктів господарювання) об'єднувати свої зусилля і ресурси для спільного протистояння несприятливому, а часом і агресивному зовнішньому середовищу. Цьому сприяли і певні організаційні дії держави щодо формування інституційного середовища. Указано, що на активність кооперативного руху у всі часи й у всіх країнах впливали зміни інституційного середовища. Воно традиційно відіграє або стимулюючу, або стримуючу роль на інтеграційний процес суб'єктів у кооперативні економічні організації.

Значну увагу приділено дослідженню особливостей кооперативних організацій, зокрема кооперативній неприбутковості, встановлено основні причини дискусій навколо її сутності. Вони викликані передусім відсутністю у широкого загалу чіткого розуміння різниці між поняттями «дохід» і «прибуток»; помилковим сприйняттям неприбуткової діяльності кооперативних організацій як неефективної, що не приносить прибутку; нерозумінням сутності і значення кооперативу як сервісної організації, що діє на кошти і в інтересах своїх членів; ототожненням з прибутком накопичених членських внесків для фінансування діяльності кооперативу; неправильним розумінням ролі послуг, що можуть надаватися нечленам кооперативу.

З метою припинення дискусій навколо цієї важливої науково-практичної проблеми було розглянуто відповідні праці відомих вітчизняних та зарубіжних економістів кінця ХІХ - початку ХХІ ст. як М..Тугана-Барановського, О..Чаянова, М..Хейсина, Ф..Тотоміанца, І..Зассена, Г. Кауфмана, В. Гончаренка, В. Зіновчука та ін. У результаті визначено загальні підходи названих економістів щодо обґрунтування неприбуткової природи кооперативних економічних організацій. В узагальненому вигляді вони зводяться до такого. Для здійснення своєї діяльності всі економічні організації мають отримувати дохід. За рахунок доходу покриваються їхні витрати. Однак економічна організація, що отримує дохід, може не мати прибутку. Так, відсутність прибутку у комерційній організації свідчить про її недостатню ефективність. При цьому кооперативні економічні організації (обслуговуючі кооперативи) не ставлять за мету отримання прибутку. Їхня ефективність визначається якістю організованих послуг, які сприяють вирішенню певних економічних проблем членів кооперативу.

Акцентовано на тому, що для отримання послуг члени кооперативу мають здійснювати його фінансування у формі внесків. Указано на недоцільність ототожнення внесків від членів з прибутком кооперативу, оскільки члени кооперативу є одночасно його власниками і клієнтами. Останнє робить абсолютно логічним надання послуг на рівні собівартості. Проте у разі, коли вирахувати собівартість складно, кооперативні організації надають послуги чи забезпечують своїх членів товарами за ринковими цінами. При цьому застосовується «рочдельський» принцип фінансування (рис. 1).

У ході дослідження було з'ясовано, що названий принцип фінансування членами діяльності кооперативу передбачає таку послідовність руху коштів:

- внесення членами плати за товар (послугу) за ринковою ціною;

- спрямування визначеної різниці між собівартістю та ринковою ціною (тобто переплати) на формування резервного капіталу і до фонду, призначеного для часткового повернення членам коштів, сплачених за придбаний ними товар чи послугу;

- часткове повернення членам сплачених коштів у формі кооперативних виплат.

Для уникнення термінологічної плутанини розмежовано поняття «неприбуткова природа» і «неприбутковий статус». Визначено, що неприбуткова природа кооперативу - це особливість його економічної діяльності, основною метою якої є не прагнення до отримання прибутку, а надання членам необхідних послуг. Вона існує об'єктивно, незалежно від сприйняття її зовнішнім середовищем, у тому числі і державою. Неприбутковий статус кооперативу - це закріпленій законодавством особливий статус, який є офіційним визнанням неприбуткової природи кооперативу. Він гарантує податкові пільги і в такий спосіб сприяє економічному зміцненню кооперативних організацій.

Виходячи з особливостей кооперативних економічних організацій, було сформульовано авторське визначення обслуговуючого кооперативу, згідно з яким кооператив - це неприбуткова відкрита демократична економічна організація, створена для осіб, які мають на меті спільне вирішення певної проблеми шляхом самоорганізації необхідних послуг.

Також запропоновано застосування терміна «аграрна кооперація» не як синонімічного до поняття «сільськогосподарська кооперація» (який за законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» стосується сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів), а в більш широкому розумінні - як сукупності кооперативів різних видів, що обслуговують потреби аграрного сектора економіки; обґрунтовано доцільність його застосовування як узагальнюючого щодо сільськогосподарських, споживчих, кредитних та інших кооперативів, які функціонують у сільській місцевості. Логіка його походження випливає зі змісту терміна «аграрний» (лат. agrarius), що означає земельний, котрий має відношення до землеволодіння, землекористування, ведення сільського господарства (наприклад, аграрна криза, аграрні відносини, аграрне право, агробізнес, агропромисловий комплекс (АПК) тощо). Шляхом проведення аналогії доведено, що «аграрна кооперація» є невід'ємною частиною кооперативних відносин в аграрній сфері економіки.

У розділі 2 «Споживча кооперація в українському селі» розглянуто етапи становлення сільської споживчої кооперації України дорадянського періоду, розкрито специфіку її функціонування у часи «воєнного комунізму» та НЕПу, а також визначено особливості процесу реформування сучасної системи української споживчої кооперації.

При проведенні дослідження було з'ясовано, що сільські споживчі товариства, які з'явилися на території Наддніпрянської України лише через десять років після появи Харківського споживчого товариства (1866 р.), вже на початку ХХ ст. дедалі активніше утверджувались у сільській місцевості. Так, у 1904 р. 69 % із числа існуючих споживчих товариств діяли на селі; у 1912 р. їх питома вага зросла майже до 80 %, а кількість становила 1876 кооперативів.

Проте, поряд із вагомими досягненнями, вітчизняна сільська споживча кооперація кінця ХІХ - початку ХХ ст. мала й слабкі сторони. Так, новостворені споживчі товариства та їх спілки мали дуже обмежені оборотні кошти і «власні» (пайові) капітали (товариство з пайовим капіталом усього в 10-20 крб нерідко прагнуло охопити своєю діяльністю кілька губерній); кооперативи виникали хаотично, часто по кілька в одному невеликому населеному пункті (особливо в сільській місцевості), створюючи «взаємну конкуренцію» між собою; простежувалася відсутність достатньої кількості кваліфікованих працівників, здатних ефективно розвивати кооперативи (залежність роботи товариства від однієї-двох осіб, ведення збиткової діяльності, зловживання, крадіжки тощо); невідповідність можливостей споживчих кооперативів щодо закупівель товарів запитам їхніх членів (часті конфлікти між членами товариства та найманими працівниками); відпуск товарів у борг.

Подальшого дослідження набули питання організації споживчих товариств кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, щодо особливостей соціальної бази їхнього членства, структури органів управління та компетенції осіб, що їх репрезентували (члени правління, члени спостережної ради, секретар, скарбник та ін.). У дисертації з'ясовано особливості самоуправління та соціальної бази споживчих товариств. Зроблено висновок про сучасну актуальність досвіду щодо формування «кадрового резерву» виборних органів управління кооперативу шляхом обрання до їх складу осіб із статусом кандидатів (кандидат у члени правління, спостережної ради, ревізійної комісії). Важливо, що кандидат протягом певного часу відвідував засідання з правом дорадчого голосу, а в разі вибуття когось із членів з основного складу виборного органу управління посідав його місце, маючи на той час певний досвід і необхідні знання для ефективної роботи.

У результаті аналізу відповідних джерел встановлено, що в українських губерніях на одне споживче товариство припадало в середньому більше 260 членів. За цим показником Україну можна поставити на один рівень із Францією, яка у 1915 р. посідала шосте місце серед дев'яти європейських держав, що мали високий рівень розвитку кооперативного руху. При цьому першість належала Великобританії, де одне споживче товариство об'єднувало 2 400 осіб. Найменшим був середній показник по Російській імперії - 155 осіб.

На основі вивчення історіографічних матеріалів початку ХХ ст., встановлено основні причини, які обумовлювали необхідність формування автономної системи споживчої кооперації на території Наддніпрянщини. По-перше, тридцятимільйонна Україна, в якій у 1905 р. функціонувало 558 споживчих товариств, відчувала потребу у створенні своєї центральної організації, яка б не була територіально віддаленою, і у зв'язку з цим малоефективною для місцевих споживчих товариств. По-друге, робота діючої у той час Московської Спілки споживчих товариств (що прагнула підпорядкувати собі всю територію імперії) провадилася на основі жорсткого централізму, що суперечило демократичній природі кооперативів. По-третє, активізація національного руху в українських губерніях стимулювала самостійницькі тенденції щодо формування окремої національної системи української кооперації. Тому поява такої системи на початку ХХ ст. була цілком закономірною і відповідала потребам місцевих споживчих товариств.

У результаті узагальнення наявного фактичного матеріалу удосконалено періодизацію відомого економіста початку ХХ ст. О.В. Меркулова щодо етапів розвитку споживчої кооперації на території Наддніпрянської України, шляхом виокремлення в ній періодів становлення сільських споживчих товариств та їхніх об'єднань (спілок), що мають наступні хронологічні рамки:

1877-1900 рр. - період зародження сільських споживчих кооперативів;

1900-1905 рр. - становлення споживчої кооперації на селі;

1906-1919 рр. - час зміцнення і стрімкого розвитку сільських споживчих товариств та формування за їхньої участі кооперативної системи.

Окремо розглянуто процес становлення системи споживчої кооперації у західноукраїнських землях, які входили до складу Австро-Угорщини. Обґрунтовано, що союзною організацією у цьому регіоні, яка мала повну автономність, починаючи з 1907 р., була спілка «Народна торгівля», створена у 1883 р. з ініціативи видатного громадського діяча В..Нагірного. Динаміку спілки відображає рис. 2.

На основі фактичного матеріалу щодо кооперативного сектору економіки періоду «воєнного комунізму» та НЕПу доведено, що споживчій кооперації радянською владою відводилась примітивна роль контрольованої державою посередницької мережі організацій для здійснення заготівель хліба та іншої сільськогосподарської продукції. Ця функція була основною протягом усього радянського періоду. При цьому підкреслено, що порушення кооперативних принципів мало для системи споживчої кооперації не тільки негативні економічні наслідки: воно призвело до втрати нею соціального значення.

Здійснено SWOT-аналіз сучасного стану системи споживчої кооперації України, зокрема, визначено позитивні і негативні чинники та окреслено комплекс заходів щодо підвищення ефективності діяльності та зміцнення цієї системи. Зроблено висновок про те, що для активізації процесу реформування системи споживчої кооперації необхідно провести цілий комплекс заходів, як-от: створювати на базі районних універмагів і магазинів системи споживчої кооперації супермаркети дрібнооптової торгівлі (за схемою роботи оптової торгової мережі «Метро»); активізувати постачання товарів на замовлення; для недопущення незаконної приватизації здійснювати передачу торговельних закладів, переробних цехів і складських приміщень, що потребують реконструкції й тимчасово не використовуються в оренду, на термін до двох років (з можливим продовження дії договору); призупинити приватизацію ринків; активізувати роботу банку «Укоопспілка» за рахунок поетапного введення передових банківських технологій (можливо, через інтеграцію з європейськими кооперативними банками); оптимізувати діяльність страхової компанії системи споживчої кооперації шляхом співпраці із зарубіжними партнерами (у тому числі проектами зарубіжної технічної допомоги), що мають досвід у галузі кооперативного страхування; підвищити ефективність підготовки спеціалістів для системи споживчої кооперації вищими навчальними закладами кооперативного профілю завдяки впровадженню нових спеціальностей.