Формування та функціонування капіталу підприємств України

Крім того, на даний час в Україні існують економіко-правові чинники заінтересованості підприємств у застосуванні боргового фінансування та накопиченні боргів, що зумовлено дозволом на формування резервів сумнівних боргів (в частині дебіторів), а також подовженням терміну позовної давності понад три роки за згодою сторін. Це, на нашу думку, формує круговий інтерес у подальшому накопиченні боргів, що замінюючи власний капітал знижують рівень реальної капіталізації економіки.

У третьому розділі "Розміщення капіталу в активах, грошові потоки, доходи, заощадження та нагромадження капіталу підприємств" виявлена залежність формування необоротних та оборотних активів (основного та оборотного капіталу) від зміни вартісних і структурних характеристик власного та позичкового капіталу, проведено аналіз грошових потоків у сфері операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та в розрізі галузей, що впливає на формування доходів, витрат, а також розподіл, перерозподіл прибутків. Здійснено оцінку обсягу власних інвестиційних ресурсів підприємств як основи нагромадження капіталу.

Результати діагностики свідчать, що у 2000-2007 рр. (табл. 3) спостерігається суттєве падіння величини залишкової вартості основних засобів в структурі загальних активів (з 48,2 % у 2000 р. до 31,5 % у 2007 р).

Таблиця 3. Динаміка основних засобів та інших необоротних активів підприємств

Коефіцієнт зносу основних засобів за цей час зріс з 43,7 до 52,6 %. Нарахована амортизація у бухгалтерському обліку, що показує обсяг потенційних ресурсів для заміщення основних засобів, становить близько 10 % до суми зносу. Загалом у структурі активів суб'єктів господарювання частка необоротних активів зменшилася з 59 до 50,3 %, проте стрімко зростають довгострокові фінансові інвестиції, частка яких збільшилася з 3,6 до 10,4 %.

Така динаміка свідчить про звуження основного капіталу, який є базою інвестиційно-інноваційного розвитку економіки. За результатами діагностики виявлено вплив на формування вартісної величини основного капіталу як фактора виробництва (крім суто технологічно-технічних факторів) таких чинників:

не обов'язковий характер переоцінки основних засобів та відмінність методології її проведення в податковому та бухгалтерському обліку. Оскільки переоцінка постійно не проводиться, реально не відображається на вартості капітальних активів зростання цін на ринках товарів і послуг. Про реальну недооцінку основного капіталу свідчить, що на початок 2006 р. сума переоцінки основних засобів становила лише 65,9 млрд. грн (близько 10 % зносу);

недотримання в ціновій політиці "принципу обачності", який передбачає, що методи оцінки повинні запобігати заниженню рівня грошової оцінки зобов'язань і витрат і завищенню вартості активів і доходів. Але в Україні спостерігається протилежна тенденція: вартісна оцінка зобов'язань (позичкового капіталу) випереджає вартісну величину необоротних активів;

відмінності в нарахуванні амортизації в податковому і бухгалтерському обліку та перевищення обсягу "бухгалтерської" амортизації над "податковою". У 2007 році "податкова" амортизація була менша за бухгалтерську в два рази (у 2003 році - у 2,7 раза). Заниження внаслідок недооцінки вартості основних засобів спричиняє нарахування в менших обсягах амортизації, що призводить до завищення бази оподаткування та нарахування "зайвої" суми податку;

високий ступінь фізичного та морального зносу основних засобів, низький рівень їх оновлення, відсутність контролю за використанням амортизації, що призводить до розпорошення ресурсів та їх відволікання в оборотні активи;

відсутність правових та економічних обмежень щодо інвестування у фінансові активи, які вже вдвічі перевищують інвестиції в основний капітал.

Падіння вартісних параметрів основних засобів безпосередньо погіршує стан капіталізації підприємств та впливає на зниження вартісних показників власного капіталу, насамперед статутного та додаткового. Така ситуація вимагає постійної переоцінки до ринкових аналогів основних засобів (залежно від ступеня зносу) та додаткового випуску цінних паперів (зокрема, акцій) з метою залучення реальних інвестиційних ресурсів у виробництво.

Виявлені також негативні тенденції в сфері формування оборотного капіталу, що проявляється у збільшенні дефіциту тієї його частини, яка формується на ендогенній основі (табл. 4). Проведений розрахунок показав, що на початок 2008 р. власні оборотні активи мали від'ємне значення на рівні 203,2 млрд. грн. Але якщо врахувати, що вони повинні становити не менше 10 % до загальних активів, то їх сума має дорівнювати біля 122 млрд. грн. Це означає, що дефіцит власного оборотного капіталу вже досяг 325,2 млрд. грн.

Таблиця 4. Динаміка оборотного капіталу підприємств України

Продовжується накопичення дебіторської заборгованості, яка свідчить про відволікання оборотного капіталу за межі підприємств у сферу обігу. Якщо в 1996 році (після гіперінфляції) у структурі обігових коштів запаси товаро-матеріальних цінностей становили 42 %, а дебіторська заборгованість - 29 %, то на початок 2000 р. (з якого розпочалося економічне зростання), частка запасів зменшилася до 24 %, а дебіторська заборгованість зросла до 66 %. У 2007 р. частка дебіторської заборгованості практично залишилася на рівні 2000 р. незважаючи на висхідну динаміки економіки та суттєве підвищення рівня монетизації. При цьому на фоні значної дебіторської заборгованості, що була накопичена за тривалий період внаслідок демонетизації економіки, платіжної кризи та інше, підприємствам дозволено створювати резерв сумнівних боргів з дебіторської заборгованості, який на початок 2006 р. досяг 14,9 млрд. грн в той час, як резервний власний капітал становив 14,6 млрд. гривень. Це ще раз підтверджує глибокі диспропорції і протиріччя у сфері капіталоутворення підприємств України.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами (оборотним капіталом) по підприємствах України на кінець 2007 р. становив мінус 16,6 % (рис. 4). Це означає, що підприємствами не сформована навіть мінімальна потреба у власному оборотному капіталі.

Рис. 4. Стан забезпеченості підприємств України власним оборотним капіталом.

З'ясовано, що на фоні постійного збільшення дефіциту власного оборотного капіталу та зменшення частки власного капіталу в ресурсах підприємств для провадження господарської діяльності, спостерігається швидке розширення фінансових інвестицій. Це свідчить про високий рівень розсіювання капіталу і виведення його за межі "материнських" підприємств.

У фінансові інвестиції на початок 2008 р. було спрямовано 338 млрд. грн, при тому, що обсяг власного капіталу підприємств на кінець 2007 р. становив 1050,6 млрд. гривень. Якщо обсяг власного капіталу порівняно з ВВП у 2000-2007 роках зменшився із 246 до 146 %, то фінансові інвестиції за той же період зросли з 19 до 47 % (табл. 5).

Таблиця 5. Динаміка інвестицій підприємств України

З 2003 р. інвестиції українських підприємств у фінансові активи відносно ВВП стали стрімко зростати, що може бути напряму пов'язане із збільшенням обсягу нерозподіленого прибутку. Можна висловити припущення, що замість реінвестування прибутку в виробництво, підприємства спрямовують його у фінансовий обіг. Таким чином, поведінка українських підприємств аналогічна "гіпотезі фінансового домінування" та "гіпотезі витіснення" М. Бінсвангера, коли у фінансовий капітал інвестується більше коштів, що завдає шкоди реальному сектору внаслідок негативного мультиплікативного ефекту. Тому фінансовий сектор починає домінувати над реальним, що й спостерігається в українській економіці.

З точки зору дослідження руху капіталу як потокового процесу в дисертації проведено аналіз стану генерування грошових потоків галузями, утворення доходів і витрат, а також особливостей формування прибутку (рентабельності) у сфері операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Виявлено, що рентабельність операційної діяльності, що свідчить про рівень прибутковості безпосередньо сфери виробництва, вдвічі вища, ніж загальна рентабельність, яка зменшується через завдання збитків від провадження фінансово-інвестиційної діяльності. Значних збитків завдають фінансові інвестиції, які стрімко збільшуються, але доходів від вкладення капіталу за межі "материнського" підприємства не забезпечують. Крім того, проведений аналіз стану генерування основними секторами економіки грошових потоків від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) наочно продемонстрував розширення системи трансфертного ціноутворення, коли додана вартість, створена в реальному секторі економіки, перерозподіляється на користь торговельних компаній (посередницьких фірм). Найвищий рівень прибутковості мають підприємства торгівлі. Вартість товарів і послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки в складі операційних витрат підприємств, сягнула понад 55 %. Це, за висновками доктора економічних наук Б. Кваснюка, засвідчило, що на макроекономічному рівні спостерігається суттєва деформація форм реалізації доходу, що підриває умови відтворення у виробничому секторі.

У четвертому розділі "Монетарний та фіскальний механізми впливу на процеси формування та функціонування капіталу підприємств" доведено, що застосовуваний в даний час набір монетарних інструментів: відсоткові ставки, рефінансування комерційних банків, норматив обов'язкового резервування, депозитні сертифікати, операції на відкритому ринку, операції на валютному ринку (обмінний курс), які використовуються при регулюванні грошово-кредитного ринку, не справляють необхідного впливу на капітал підприємств. Це відбувається внаслідок того, що центральний банк в основній своїй діяльності орієнтується переважно на учасників фінансового ринку, на який у зв'язку з низькою платоспроможністю та ліквідністю не можуть вийти всі економічні агенти. З цієї причини монетарні інструменти, що діють у рамках грошового, кредитного та валютного каналів трансмісійного механізму, не взмозі повноцінно розпізнавати ключові фінансові імпульси сфери виробництва і визначати всі фактори попиту на гроші економічних суб'єктів та здійснювати на їх основі грошову пропозицію.

Водночас у світовій практиці застосовується, окрім названих каналів трансмісійного механізму, балансовий, який налаштований на відслідковування змін капіталу та вартості активів фірм, ліквідність статей їх балансу (про це йдеться в книзі Р. Габбарта "Гроші, фінансова система та економіка", с. 754-757). Необхідно також урахувати, що аналіз капіталу суб'єктів економіки проводиться, зокрема, в Австрії, де звіт про стан фінансової стійкості центрального банку ґрунтується на результатах аналізу впливу ринкових ризиків на банківську систему, індикаторах стійкості корпорацій, домогосподарств, інших нефінансових інституцій (де враховуються показники структури капіталу, обсягів заборгованості, кількості підприємств-банкрутів, темпів зростання емісії акцій, частки домогосподарств на ринку фінансових інструментів).

З огляду на загрозливі тенденції капіталоутворення у дисертації доведена необхідність додатково до грошового, кредитного та валютного каналів монетарного трансмісійного механізму ввести новий - балансовий, який має ґрунтуватися на змінах індикаторів капіталу суб'єктів економіки.

Рис. 5. Платіжні засоби в економіці України, млн. грн.

Джерело: показники до рис. 5,6 розраховано за даними Річних звітів НБУ за відповідні роки.

Динаміка випуску в обіг платіжних засобів (безготівкової емісії) і наступного вилучення їх з обігу (стерилізації), а також платіжних засобів, що обслуговують господарські розрахунки (рис. 5), свідчать про те, що емітовані кошти у значних обсягах вилучаються (особливо у 2000-2004 та 2006 рр.) при тому, що суб'єкти господарювання мають значний дефіцит власного оборотного капіталу та не задоволений попит на довгострокові кредити (на що й могли спрямовуватися вилучені платіжні засоби).

У дисертації доведено, що обмеження можливостей капіталізації економіки України внаслідок проведення невідповідної цінової політики основних і оборотних активів, диспропорцій у формуванні доходів та витрат, законодавчих та інституціональних недоліків формування статутного і додаткового капіталу вимагає формування додаткових ресурсів для вирівнювання структурних і вартісних деформацій капіталу за рахунок проведення переоцінки капіталу, що дасть змогу підвищити стан капіталізації економіки на галузевому на регіональному рівнях. Для зазначених цілей, а також для довгострокового фінансування державних програм інноваційно-інвестиційного розвитку галузей, регіонів пропонується визначати додатковий попит на гроші - "цільовий". На його основі можна також розраховувати обсяги безготівкової емісії для рефінансування банків під процеси капіталоутворення підприємств. Цільовий компонент попиту на гроші може стати не інфляційним чинником підвищення рівня монетизації економіки та зміни структури грошової маси шляхом зменшення частки готівки і збільшення безготівкової частини (тобто посилення "фінансової глибини", що необхідно для підприємств сфери матеріального виробництва). Про обмеженість грошових ресурсів, які обслуговують виробництво, свідчить те, що рівень "фінансової глибини" є нижчим, ніж рівень доларизації (рис. 6).

Рис. 6. Динаміка рівня монетизації, фінансової глибини та доларизації економіки України.

Нарощення грошової пропозиції забезпечило зростання включно до 2007 р. коефіцієнта монетизації до 46,09 % (де значну частку становить готівка). Але в країнах "великої сімки" він коливається в межах 55-100 %, у країнах, що розвиваються, - 40-60 %. Найвищий рівень монетизації в Китаї - понад 100 %. В Україні рівень монетизації поки що не відповідає потребам сталого економічного розвитку, особливо в частині забезпечення суб'єктів господарювання платіжними засобами.

Ураховуючи викладене вище, грошово-кредитна політика України потребує кардинальних змін не лише в частині застосування трансмісійного механізму та монетарних інструментів, а й посилення рівня її гармонізації із структурною, бюджетною, податковою та іншими складовими економічної політики для задоволення потреб сфери виробництва в грошових ресурсах в необхідних для інноваційно-інвестиційного розвитку економіки обсягах.

У частині активізації впливу фіскальних механізмів на розвиток капіталу підприємств з огляду на погіршення його вартісних і структурних характеристик, збільшення дефіциту власних оборотних активів, що викликає посилення податкового навантаження безпосередньо на власний капітал, у дисертації доведена необхідність переорієнтування фіскальної політики з фінансово-донорської підтримки окремих підприємств і галузей на створення привабливих умов для підвищення рівня капіталізації економіки шляхом нарощення власного капіталу суб'єктами економіки, збільшення внутрішніх інвестиційних ресурсів, недопущення розсіювання капіталу та закріплення його на підприємствах, де реально створюються матеріальні блага. Кардинальної зміни потребує система надання пільг у напрямі запровадження податкових преференцій, спрямованих на нарощення статутного та інших складових власного капіталу, а також стимулів до створення прогресивних організаційно-правових форм структурування бізнесу. Здійснення таких заходів, на наш погляд, дасть змогу активізувати процеси заощадження доходів та нагромадження капіталу, а також підвищити рівень ендогенізації ресурсів для забезпечення функціонування економіки.

У п'ятому розділі "Теоретико-методологічні основи створення організаційно-функціонального механізму впливу на вартісні величини та структурні пропорції капіталу підприємств" проведено аналіз стану капіталізації українських підприємств в результаті зміни вартісно-структурних параметрів капіталу, емісії та обігу цінних паперів, а також досліджені теоретичні підходи до оцінки капіталу в двох аспектах - як вартісної величини фактора виробництва та як плати (ціни) за його використання в господарській діяльності. Проаналізовано теорії структури капіталу в контексті можливостей їх застосування в Україні, а також трактування категорій "вартість", "ціна" та "структура капіталу".

На вартісну величину капіталу як фактора виробництва впливають особливості природного руху капіталу в сфері виробництва, де формується вартість товару, та в сфері обміну, де потенційно має врівноважуватися попит і пропозиція і де проявляється корисність будь-якого товару, до якого належить капітал. Крім того, на вартісну величину капіталу впливають такі фактори, як: а) вартісна оцінка ресурсів, що вкладені засновниками (акціонерами) в підприємство (у статутний фонд); б) обсяги прибутку після оподаткування та виплати дивідендів, що реінвестований у виробництво, в) переоцінка капіталу; г) створення резервних фондів; д) вартість активів компанії, що визначається в ринковому обігу при зміні власника.

Проте, як свідчать результати проведеного аналізу, у наукових дослідженнях питання, пов'язані із вартісною оцінкою капіталу, розглядаються в більш вузькому форматі, а саме у контексті вартості капіталу (як плати, відсотка) за його залучення та використання. Однак це, на нашу думку, значно обмежує можливості проведення аналізу процесів капіталоутворення та факторів впливу на них, тому пропонується ввести в економічну практику комплексне поняття "вартісні та структурні характеристики капіталу", яке включає номінальні, відносні та середньозважені показники, на основі яких можна діагностувати вартісну величину капіталу, динаміку змін, рівень плати (відсотка) за використання капіталу та виявляти залежності між ними.

В частині аналізу теоретичних концепцій структури капіталу (традиційної, індиферентної, компромісної, протиріччя інтересів) та особливостей їх застосування в Україні виявлено, що зазначені концепції здебільшого враховують особливості економік розвинених країн за наявності повно функціонального та розгалуженого ринку цінних паперів, широкої інформованості учасників ринку, можливості диверсифікації доходів власниками цінних паперів. Крім того, теорії структури капіталу здебільшого ґрунтуються на припущенні, що вартість позичкового капіталу є нижчою, ніж власного, проте в Україні спостерігаються специфічні явища, коли номінально вартість позичкового капіталу є вищою, ніж власного, але в структурі позичкового капіталу дійсно "платною" є незначна частка, а більша - безоплатною. Тому теорія ієрархії фінансових джерел Г. Дональдсона, яка базується на пріоритетних принципах збільшення власного капіталу й розширення капіталізованих джерел та передбачає дотримання необхідного рівня фінансової незалежності, є найбільш прийнятною для застосування в Україні.

Результати діагностики стану капіталоутворення свідчать про пряму залежність капіталізації економіки від зміни вартісних, структурних показників капіталу та заощадження доходів. Як уже відмічалося, в Україні процеси капіталізації найчастіше розглядаються в контексті капіталізації банківської системи, фондового та страхового ринків, небанківських фінансових установ, тобто її фінансовий аспект. Але, як зазначено в науковій доповіді Інституту економіки та прогнозування НАН України "Капіталізація економіки України" (за редакцією академіка НАН України В. Геєця, доктора економічних наук, професора А. Гриценка) капіталізацію слід розглядати як реальний процес створення і примноження нової вартості, який має фінансову складову, але не характеризується лише нею. Враховуючи, що капіталізація є складним, багаторівневим процесом, вченими запропоновано розрізняти реальну, фінансову, фіктивну, пряму і зворотну капіталізацію, капіталізацію різних галузей, сфер економіки, ринків тощо. Проведене дисертаційне дослідження теж підтвердило значимість реальної капіталізації, тобто процесу перетворення вартості, уособленої в матеріальних та інших реальних цінностях, на джерело зростання вартості. На початок 2008 р. реальна капіталізація підприємств як вартісна оцінка активів становила 2494 млрд. грн (349,8 % до ВВП, у 2000 р. - 456,7 %). При цьому чиста реальна капіталізація, яка свідчить про вартісну оцінку активів, що сформовані за рахунок власного капіталу, у результаті стрімкого розширення позичкового капіталу дорівнює 149,5 % до ВВП (у 2000 р. - 247,8 %). У свою чергу обсяг статутного капіталу за 2000-2007 рр. відносно ВВП знизився з 142,7 до 77,4 %, а обсяги додаткового капіталу, що свідчать про обсяги переоцінки основного капіталу та емісійний дохід, відповідно з 126,3 до 56,5 % до ВВП.

З'ясовано, що розв'язання проблеми капіталізації економіки ускладняється внаслідок того, що чинним законодавством України не визначено поняття "капіталізація" і немає єдиної методології розрахунків показника капіталізації. Оскільки ринкова капіталізація за міжнародним досвідом розраховується як сумарна курсова вартість акцій, якими торгують на організованому ринку, а на ньому в Україні сьогодні укладається близько 6 % угод з цінними паперами, не слід прив'язувати капіталізацію до емісії цінних паперів та їх обігу на організованому ринку. З огляду на зазначене, для володіння об'єктивною інформацією про обсяги капіталу, що функціонує в економіці, капіталізацію суб'єктів господарювання необхідно визначати на основі їх реального фінансово-майнового стану.

Проведене дослідження тенденцій формування та функціонування капіталу підприємств України дало можливість сформувати висновок про необхідність запровадження дієвих механізмів впливу на процеси капіталоутворення (рис. 7).

Результати дослідження свідчать, що діючі на даний час механізми (економічні, фінансові, організаційно-економічні, організаційно-управлінські, організаційно-адміністративні, організаційно-технічні), на наш погляд, не можуть бути застосовані для впливу на процеси капіталоутворення. Потрібен кардинально новий підхід на базі організаційно-функціонального та процесного принципів.

Рис. 7. Сфера дії організаційно-функціональний механізму впливу на процеси капіталоутворення суб'єктів господарювання України

Логічність таких кроків випливає з того, що функціональна та організаційна структури є сутністю державного управління, а функції управління - особливим видом свідомого та цілеспрямованого впливу на відносини у суспільстві. Організаційно-функціональний підхід дає змогу визначити порядок взаємовідносин між керуючою та керованою системами, коли кожний інституціональний учасник виконує певні функції і несе за це відповідальність. Конкретні функції та стратегічні завдання покладаються в основу розроблення відповідних методів, інструментів та важелів. В цьому полягає відмінність запропонованого організаційно-функціонального механізму від поширених організаційно-економічних механізмів, які містять набір методів та інструментів без їх прив'язки до конкретної мети та виконавців. Тому організаційно-функціональна система, на нашу думку, спроможна забезпечити взаємозв'язок суб'єкта управління із суспільною системою та внутрішню динаміку комплексної системи, що безпосередньо управляє складними процесами в просторі та часі, до яких належить й капіталоутворення.

капіталоутворення макроекономічний діагностика управління

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено концептуально нові теоретико-методологічні підходи до розв'язання важливої наукової проблеми - управління процесами капіталоутворення підприємств на макроекономічному рівні з урахуванням застосування теорій економічної політики, теорій капіталу та гармонізації інституціональних, монетарних, фіскальних, правових механізмів впливу на капітал з метою досягнення оптимальних вартісно-структурних параметрів капіталу суб'єктів економіки, рівня доходу, обсягів заощадження та нагромадження капіталу в економіці. Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити такі висновки і пропозиції.

1. Трансформація економіки та формування ринкового середовища логічно передбачає широке застосування категорії "капітал", проте у вітчизняній науці дослідження процесів формування та функціонування капіталу, який знаходиться у власності та розпорядженні суб'єктів господарювання, проводяться у недостатньому обсязі. Капіталоутворення як макроекономічний процес поки що не визначено домінантою економічної стратегії, не впроваджені ефективні механізми економічного та правового регулювання кругообігу капіталу, відтворення його форм та не розроблена необхідна для цього система діагностування. На противагу висхідній динаміці економіки України у 2000-2007 рр. у системі капіталоутворення спостерігаються суттєві деформації, диспропорції та протиріччя, зокрема, зменшення величини власного капіталу підприємств у структурі ресурсів провадження господарської діяльності; погіршення структури капіталу; збільшення дефіциту власних оборотних активів; послаблення фінансової автономії та посилення факторів банкрутства; значне розсіювання капіталу внаслідок зростання вкладень в фінансові активи; звуження бази для нагромадження капіталу в середньостроковій та довгостроковій перспективі. Це свідчить про відсутність адекватної реакції профільних інституцій на небезпечні тенденції формування та функціонування капіталу, які на даному етапі значно загострюються викликами світової фінансової кризи.

2. В умовах ринкової трансформації економіки та лібералізації економічних відносин (не вступаючи в суперечність з базовими основами конкуренції та свободи підприємництва) процеси капіталоутворення об'єктивно є предметом економічного та правового регулювання. Це випливає з того, що законами та іншими нормативно-правовими актами регламентується мінімальний розмір статутного капіталу залежно від організаційно-правових форм підприємств, порядок створення резервного фонду, вилучення і поповнення капіталу; правила емісії акцій, облігацій, інших цінних паперів та їх обігу; методи нарахування амортизації, методика переоцінки основних засобів, оборотних активів та інше. Тому реалізація права законодавчої ініціативи, яку згідно з Конституцією України мають Президент України, Кабінет Міністрів України та народні депутати України, неможлива без володіння конкретною інформацією про стан капіталоутворення. Ураховуючи те, що в Україні трансформації капіталу комплексно не відслідковуються, можна зробити припущення, що законодавча ініціатива у сфері формування капіталу не може бути якісно реалізована, оскільки відповідна законотворча діяльність на даний час ґрунтується на звуженій та економічно необґрунтованій основі.

3. Капіталізація української економіки, як правило, розглядається та оцінюється через призму капіталізації фондового ринку, банківської системи, страхового ринку, небанківських фінансових установ. При цьому стан формування, функціонування, нагромадження капіталу суб'єктів господарювання України фактично не враховується, а саме він створює базу для реальної капіталізації економіки. Крім того, орієнтація на показники, що традиційно широко і публічно використовуються як основні критерії макроекономічної оцінки результатів економіки (зокрема, ВВП, прибуток, інфляція, дефіцит бюджету, державний борг, платіжний баланс, валютний курс, іноземні інвестиції), не дає змоги адекватно та повноцінно представляти багатогранні економічні явища, а результати аналізу їх динаміки не розкривають глибину економічних тенденцій та причинно-наслідкові зв'язки.

4. Результативність процесів капіталоутворення напряму залежить від ідеології економічної трансформації, що ґрунтується на теоріях економічної політики та капіталу, які відповідально та неупереджено повинна визначати для себе кожна країна. Із теорій економічної політики, що стали поширеними у ХХ та ХХІ ст., зокрема, кейнсіанство та актуалізовано на основі його ідей посткейнсіанство, нове кейнсіанство; неокласика (монетаризм), інституціоналізм, з огляду на необхідність посилення формоутворювального впливу держави на стан капіталоутворення, найбільш раціональним є корекція економічної політики на основі конвергенції основних теоретичних засад посткейнсіанства, нового кейнсіанства та інституціоналізму. Оскільки в Україні трансформаційні процеси базуються на засадах монетаризму, використання ідей монетарної течії посткейнсіанства може стати найбільш послідовним, логічним кроком. Зазначені теоретичні підходи з урахуванням положень концепції економічної доданої вартості, яка пропагує зростання вартісних показників капіталу, можна рекомендувати до застосування при оцінці реальних процесів капіталоутворення в Україні та вироблення комплексних заходів впливу на них.

5. Нарощення національного капіталу, запобігання та протидія світовим і внутрішнім фінансовим ризикам та забезпечення сталого розвитку економіки необхідними ресурсами пропонується здійснювати на основі використання комплексної системи капіталоутворення та організаційно-функціонального механізму впливу на процеси капіталоутворення, які дають змогу забезпечити зв'язок та взаємодію процесів у сфері капіталоутворення, що об'єднуються в три компоненти - теоретико-методологічний, процесно-функціональний, організаційно-правовий. Це дозволить забезпечити інституціональні, економічні і правові основи для: а) встановлення об'єктивних вартісних параметрів капіталу на макроекономічному рівні шляхом цілеспрямованого впливу на вартісну та фінансову функції капіталу, що дають відповідний мультиплікативний ефект на накопичувальну, відтворювальну, виробничу, інвестиційну, соціальну функції; б) дотримання оптимальних структурних пропорцій капіталу, які дозволять нарощувати власний капітал на ендогенній основі, здійснювати справедливий розподіл доходів, посилювати фінансову незалежність суб'єктів економіки; 3) визначення економічно обґрунтованих норм розподілу прибутку та його реінвестування, норми заощадження доходів та нагромадження капіталу, які спроможні забезпечити оптимальну структуру виробничих витрат, необхідний рівень капіталізації економіки, отримання доходів від власності.

6. Для відображення стану капіталоутворення пропонується ввести в економічну практику комплексне поняття "вартісні та структурні характеристики капіталу" як систему взаємодоповнювальних індикаторів у складі номінальних, відносних та середньозважених показників. У такій деталізації пропонується також здійснювати статистичне узагальнення і наводити дані в окремому розділі статистичних бюлетенів для широкого використання профільними інституціями при проведенні комплексної діагностики капіталоутворення, узагальнення тенденцій, формування висновків, розроблення конкретних механізмів, що дасть змогу кардинально змінити традиційні підходи до оцінки економіки, які обмежуються показниками динаміки ВВП, інфляції, валютного курсу, державного боргу та бюджету.

7. Важливого значення при оцінці стану капіталоутворення набуває проблема оцінювання капіталу. У цій площині необхідно розглядати вартісні характеристики капіталу з двох позицій: по-перше, його вартісної оцінки як фактора виробництва; по-друге, вартості капіталу в розумінні плати (відсотка) за його залучення та використання в господарській діяльності. Із зазначених позицій ключова роль відводиться вартісній величині капіталу як фактора виробництва, оскільки вона показує рівень реальної капіталізації економіки та формує базу для оцінювання майна та визначення всіх показників, що мають вартісне вимірювання.

8. Система формування вартісної величини власного капіталу, що складається із статутного, резервного фондів, емісійного доходу, суми переоцінки основних засобів, нерозподіленого прибутку та інших, є також основоположною вартісною величиною від якої залежить формування активів на ендогенній основі, стан фінансової автономії, умови емісії різних цінних паперів, сфера функціонування фондового ринку (акцій, облігацій), розвиток корпоративної системи тощо. Ураховуючи зазначене, застосування поширених підходів, коли вважається, що реальну ринкову вартість капіталу можна отримати на фондовому ринку при відчуженні майнових та інтелектуальних прав в умовах, коли обсяги таких операцій незначні і мають, здебільшого, спекулятивний характер, для України є передчасним. Вартісна величина власного капіталу, а також оцінка майнових та інтелектуальних прав, що відображені в балансах суб'єктів господарювання, не повинні значно відставати від ринкових аналогів, і це вимагає задіяння відповідних механізмів оцінки та переоцінки капіталу.

9. Запропоновані концептуально нові підходи щодо застосування організаційно-функціонального механізму дадуть змогу впливати на важливі процеси, від яких залежить стан реальної капіталізації економіки та виконання капіталом своїх функцій, зокрема, на: а) формування доходів та витрат (для досягнення економічно обґрунтованих операційних, інвестиційних та фінансових витрат, структури собівартості товарів та послуг, а також одержання необхідного рівня прибутку); б) рух грошових потоків (для забезпечення відшкодування витрат у процесі зміни форм продуктивного капіталу, зменшення обсягу трансакційних витрат та необґрунтованого завищення трансфертних цін); в) здійснення розподілу та перерозподілу прибутків (для недопущення необґрунтованого перерозподілу прибутків між сферою виробництва та обігу); г) заощадження, нагромадження капіталу (для визначення економічно обґрунтованих норм заощадження доходів та нагромадження капіталу).

10. Сфера дії запропонованого організаційно-функціонального механізму на процеси капіталоутворення дозволить забезпечити на економічно обґрунтованому рівні: а) амортизацію капіталу (для формування адекватної інфляційним процесам вартісної величини основних засобів, яка є основою нарахування амортизації та створення фонду заміщення основного капіталу); б) оподаткування (для стимулювання нарощення власного капіталу, капіталізації прибутку, утворення прогресивних організаційно-правових форм бізнесу); в) оцінку та переоцінку капіталу (для забезпечення відповідної до інфляційних процесів вартісної величини капіталу та дотримання в ціновій політиці "принципу обачності", що встановлює об'єктивні пропорції між активами та зобов'язаннями); г) інвестування та запобігання процесам "розсіювання" і "розмивання" капіталу (для встановлення об'єктивних критеріїв між інвестуванням у фінансові активи, нові технології та основний капітал).

11. Запровадження комплексної системи капіталоутворення та визначення повноважень інституціональних учасників може кардинально змінити діючий на сьогодні монетарний трансмісійний механізм грошово-кредитної політики. Внаслідок того, що інструменти монетарного регулювання налаштовані переважно на учасників фінансового ринку, в роботі якого через низьку платоспроможність та ліквідність не може брати участь значна кількість суб'єктів господарювання, передавальний механізм не враховує всі потреби виробничої сфери у грошових ресурсах. З огляду на зазначене, неможливо об'єктивно визначати фактори попиту на гроші та їх пропозицію, обсяги безготівкової емісії та необхідної стерилізації платіжних засобів, що в кінцевому рахунку формує пряму залежність процесів підвищення рівня монетизації економіки та фінансової глибини. Тому необхідно запровадити інструменти балансового каналу трансмісійного механізму грошово-кредитної політики, які здатні враховуватися зміни показників капіталу суб'єктів господарювання під час формування попиту на гроші та їх пропозиції. Такий підхід кардинально змінить роль банківської системи в економці.

12. Введення в інструменти грошово-кредитної політики балансового каналу трансмісійного механізму створить умови для кардинальної зміни порядку емісії, яка здійснюється в Україні переважно під надходження іноземної валюти. Формування цільового попиту на грошові ресурси з боку вітчизняних суб'єктів господарювання дозволить розширити сферу безготівкової емісії і, таким чином, підвищити рівень фінансової глибини та зменшити частку готівки у грошовій масі, а також розширити сферу та напрями рефінансування комерційних банків для задоволення попиту підприємств на довгострокові кредити та ресурси для кредитування платіжного обороту.

13. У частині активізації податкових інструментів впливу на процеси капіталоутворення пропонується переорієнтувати фіскальну політику з фінансово-донорської підтримки окремих підприємств і галузей на створення привабливих умов для підвищення капіталізації економіки шляхом нарощення власного капіталу, збільшення внутрішніх інвестиційних ресурсів, недопущення розсіювання капіталу, утворення прогресивних організаційно-правових форм структурування бізнесу. Важливого значення для зменшення дефіциту власного оборотного капіталу та поліпшення вірогідності прогнозу надходжень ПДВ до бюджету набуває проблема його адміністрування, залежно від руху податку на додану вартість в ціні товарів і послуг проміжного та кінцевого використання.

14. Державний бюджет у частині видатків на економічну діяльність пропонується переорієнтувати на фінансування програм, виконання яких стимулює нарощення власного капіталу галузей та регіонів, збільшення прибутків від основної діяльності, нагромадження основного капіталу. Доцільно також віднайти ресурси для створення цільових фондів, кошти яких спрямовуватимуться на рекапіталізацію базових галузей економіки, а також спеціальних фондів для відшкодування сум переоцінки основних засобів суб'єктам господарювання залежно від рівня морального та фізичного зносу, а також задіяти дієві важелі з метою цільового спрямування таких коштів в інноваційно-інвестиційний розвиток економіки.

15. Для стимулювання процесів капіталоутворення, підвищення заінтересованості суб'єктів господарювання в результатах праці та збільшення віддачі від функціонування капіталу необхідно здійснити гармонізацію податкового та бухгалтерського обліку в частині удосконалення порядку нарахування амортизації, переоцінки основних засобів, визначення бази нарахування податку на прибуток та інше. Існування на даний час порядку визначення обсягу прибутку за даними податкового та бухгалтерського обліку призводить до викривленої оцінки фінансових результатів підприємств та перешкоджає впровадженню дієвих механізмів стимулювання ефективної господарської діяльності та підвищення матеріальної заінтересованості працівників.

16. Для активізації фондового ринку доцільно розробити стимули по розширенню організованого ринку цінних паперів та визначити економічно обґрунтовані пропорції між випуском акцій та облігацій, що випливають із співвідношень між власним і позичковим капіталом суб'єктів господарювання і які гарантують необхідний рівень фінансової незалежності підприємств. Для збільшення доходів від власності у структурі сукупних доходів домогосподарств пропонується встановити граничні норми обов'язкової виплати дивідендів власникам залежно від обсягу отриманого прибутку суб'єктами господарювання. Як ресурс розширення фондового ринку доцільно розглянути можливість проведення переоцінки основних засобів та здійснення на її основі додаткового випуску цінних паперів.

17. З метою створення умов для детінізації економіки суб'єктам законодавчої ініціативи доцільно повернутися до питання стосовно легалізації доходів та капіталів, отриманих незлочинним шляхом, а також визначити податкові та інвестиційні преференції з метою зацікавлення до повернення в національний бізнес вивезених капіталів.

18. У частині удосконалення правового регулювання процесів капіталоутворення доцільно розглянути питання щодо внесення змін у діючі закони та інші нормативно-правові акти, якими визначається порядок формування розміру статутного, додаткового та резервного капіталу та їх поповнення, правомірності здійснення фінансових інвестицій залежно від обсягу власного капіталу та інвестицій в основний капітал, порядку утворення прогресивних організаційно-правових форм підприємств, формування резерву сумнівних боргів з дебіторської заборгованості, зміни та подовження строків позовної давності, а також введення систематичної переоцінки капіталу залежно від інфляційних процесів.

19. Отримані наукові, методологічні та практичні результати можуть бути використані при розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів, визначенні напрямів державної стратегії та гармонізації функцій профільних інституцій у сфері капіталоутворення, що дасть змогу підвищити стан капіталізації економіки та рівень віддачі капіталу від його використання в господарській діяльності підприємств.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Баліцька В. Капітал підприємств України: тенденції, пріоритети. / Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2007. - 480 с. (рецензія - Економіка України. - 2009. - № 4. - С. 93-95).

2. Іноземні інвестиції в Україні / Гайдуцький П., Баліцька В., Суярко С., Черванчук С., Трифонов С., Гайдуцький А. / За редакцією Гайдуцького П. - К.: Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004. - 248 с. (особистий внесок: розділ 3.1 "Загальна характеристика України та її економіки"; розділ 3.2 "Ринкова трансформація економіки України" - С. 75-92).

3. Харчова промисловість України: стан та перспективи / За редакцією Юхновського І. - К.: ФАДА, ЛТД. - 2001. - 339 с. (особистий внесок: розділ 1.3 "Виробничі і фінансові ресурси та ефективність підприємств харчової промисловості"; розділ 1.4. "Соціальна орієнтація виробничої діяльності підприємств харчової промисловості: попит та пропозиція" - С. 10-65).

4. Інвестиційний клімат в Україні / Гайдуцький П., Каракай Ю., Грамотнєв В., Суярко С., Баліцька В., Трифонов С., Гайдуцький А. / За редакцією Гайдуцького П. - К.: "Нора-друк". 2002. - 246 с. (особистий внесок: розділ І. "Економіка України як сфера інвестиційної діяльності" - С. 7-21).

5. Україна за роки незалежності - 1991-2003 / За редакцією Гайдуцького П. Видання п'яте, перероблене та доповнене. - К.: "Нора-друк", 2003. - 560 с. (особистий внесок: розділ 2.1 "Макроекономічні та інституціональні засади фінансової політики"; розділ 2.3 "Зведений баланс фінансових ресурсів України" - С. 61-66, 88-91).

6. Інфраструктура інвестиційного розвитку / Гайдуцький П., Баліцька В., Каракай Ю., Грамотнєв В., Суярко С., Гайдуцький А., Гонцяж Я., Гнидюк Н., Антонюк Ю. / - К.: Міленіум, 2003. - 218 с. (особистий внесок: Розділ 3.1 "Основні підсумки ринкової трансформації економіки України" - С. 67-75).

7. Розвиток підприємництва в Україні / Гайдуцький П., Лупенко Ю., Баліцька В., Мельник В., Демченко С., Канцуров О. / За редакцією Гайдуцького П. - К.: "Нора-Друк". - 2003. - 248 с. (особистий внесок: розділ 1.2 "Макроекономічні передумови розвитку малого підприємництва" - С. 17-33).

8. Україна за роки незалежності - 1991-2002 / За редакцією Гайдуцького П. Видання четверте, перероблене та доповнене. - К.: "Нора-друк", 2002. - 366 с. (особистий внесок: розділ 2.2.4 "Впровадження міжнародних стандартів державних фінансів", розділ 2.3 "Реалізація грошово-кредитної політики" - С. 62-65. 116-123).

9. Україна за роки незалежності - 1991-2001 / За редакцією Гайдуцького П. Видання третє, перероблене та доповнене. - К.: "Нора-Друк", 2001. - 260 с. (особистий внесок: розділ 2.3 "Розвиток фінансів господарських структур" - С. 58-61).

10. Баліцька В. Грошово-кредитна політика та стимулювання виробничої сфери: необхідність корекції // Моделювання та інформатизація соціально-економічного розвитку України: Зб. наук. пр./ Редкол.: О. Любіч, І. Репін (наук. ред.) та ін. - К.: Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки, 2005, Вип. 6. - С. 80-90.

11. Баліцька В. Капітал суб'єктів господарювання України: формування та розміщення // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2007. - № 5. - С. 38-47.

12. Баліцька В., Короткевич О. Особливості формування та руху ПДВ у державному бюджеті та господарському обороті підприємств // Економіка і прогнозування. - 2007. - № 2. - С. 57-74 (особистий внесок: методологічні підходи до аналізу руху ПДВ в товарах (послугах) проміжного, кінцевого споживання та порядок авансової сплати ПДВ до бюджету. - С. 57-74).

13. Баліцька В. Параметри податку на прибуток підприємств у бухгалтерському й податковому обліку // Наукові праці НДФІ. - 2007. - № 2. - С. 151-163.

14. Баліцька В. Загальна фінансова позиція суб'єктів господарювання України: статистична оцінка // Статистика України. - 2007. - № 2. - С. 26-30.

15. Баліцька В. Стан ліквідності суб'єктів господарювання України: параметри потребують покращення // Світ фінансів. - 2007. - № 2. - С. 141-151.

16. Баліцька В. Фінансовий механізм: науковий та практичний аспекти дослідження // Наука та наукознавство. - 2007. - № 2. - С. 7-12.

17. Баліцька В. Загальні параметри грошових потоків підприємств України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 7. - С. 121-126.

18. Баліцька В.В. Вартість підприємств України в історичному та ринковому вимірі // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2007. - № 4. - С. 33-42.

19. Баліцька В. Грошові потоки в контексті виробничої діяльності підприємств України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 8. - С. 81-86.

20. Баліцька В. Ресурси інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2007. - № 6. - С. 13-21.

21. Баліцька В. Доходи та рентабельність діяльності підприємств України: макроекономічна оцінка // Формування ринкових відносин в Україні - 2007. - № 9. - С. 59-64.

22. Баліцька В. Борги підприємств України: проблеми не розв'язуються // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 2. - С. 48-59.

23. Баліцька В. Вплив зміни структури капіталу підприємств на розвиток фондового ринку та стан капіталізації економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 3. - С. 141-149.

24. Баліцька В. Структурування капіталу підприємств та оцінка ефективності його використання // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 6. - С. 56-61.

25. Баліцька В. Механізми монетарного регулювання: оцінка впливу на господарську діяльність та формування капіталу підприємств України // Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - № 6. - С. 12-20.

26. Баліцька В. Вартісні та структурні характеристики основного капіталу підприємств України // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - № 11. - С. 30-35.

27. Баліцька В. Вартісні і структурні характеристики оборотного капіталу вітчизняних підприємств // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - № 12. - С. 31-37.

28. Баліцька В. Фіскальна система України: оцінка впливу на фінансовий стан і процеси капіталоутворення підприємств // Економіка та держава. - 2008. - № 6. - С. 13-18.

29. Баліцька В. Вплив боргів підприємств на організаційно-правове структурування бізнесу // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 7. - С. 77-89.

30. Баліцька В. Особливості емісійних механізмів монетарної політики у контексті задоволення потреб підприємств у платіжних засобах та нагромадженні капіталу // Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - № 7. - С. 6-11; - № 8. - С. 8-10.

31. Баліцька В. Капіталоутворення в Україні як предмет системного аналізу та ухвалення стратегічних рішень // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 8. - С. 55-65.

32. Луніна І., Баліцька В., Короткевич О., Фролова Н. Шляхи мінімізації фінансової кризи на бюджет України // Фінанси України. - 2008. - № 12. - С. 22-32 (особистий внесок: методологічні підходи до визначення податкового навантаження на оборотний капітал підприємств).

33. Баліцька В. Організаційно-функціональний механізм впливу на формування капіталу підприємств // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - № 19. - С. - 13-19.

34. Баліцька В. Приоритеты требуют коррекции // Фондовий ринок. - 2000. - № 39. - С. 24-25.

35. Balytska V., Gramotniev V. Ukraine: Economik Strategy. KOIKA Korea International Cooperation Agency. December, 2001, Seoul, Korea, p. 17-19.

36. Баліцька В. Платіжна криза гальмує економічне зростання // Матеріали засідання "круглого столу" від 11 листопада 2000 р. "Платіжна криза в Україні та економічне зростання". - Національний інститут стратегічних досліджень. - 2000. - К.: ТОВ ВКФ "САТСАНГА". - С. 40-44.