Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 330.564.2 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Фіскальні інструменти регулювання доходів населення в економіці України

08.00.01 - економічна теорія

та історія економічної думки

Щерба Христина Іванівна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі аналітичної економії та міжнародної економіки Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат економічних наук, доцент Холод Назар Миронович, Львівський національний університет імені Івана Франка, докторант кафедри аналітичної економії та міжнародної економіки.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Малий Іван Йосипович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, завідувач кафедри макроекономіки і державного управління;

кандидат економічних наук, доцент Лех Галина Андріївна, Національний лісотехнічний університет України, доцент кафедри економічної теорії.

Захист відбудеться “29” квітня 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, проспект Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “26” березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Стасишин

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах трансформації економіки та утвердження якісно нової господарської системи в Україні важливим завданням є досягнення високого рівня добробуту населення. Унаслідок тривалого трансформаційного спаду реальні доходи населення суттєво знизилися. Поруч із зниженням життєвого рівня населення проявилися такі негативні риси перехідного періоду як поширення бідності та стрімке розшарування населення за рівнем доходів та майна. Невтручання держави на початковому етапі ринкових перетворень у процеси перерозподілу доходів спричинило соціальну напруженість у суспільстві. Тому зараз гостро постає проблема підвищення ефективності використання інструментів економічної політики для зменшення нерівності у розподілі доходів населення.

Для регулювання розподільних процесів держава має у своєму розпорядженні низку важелів серед яких особливе місце займають фіскальні інструменти. Основними фіскальними інструментами регулювання доходів населення є податки з доходів фізичних осіб і трансферні платежі. Непослідовне, а іноді й суперечливе використання цих інструментів призвело до того, що ефективність перерозподілу доходів в Україні є невисокою. Здійснені соціально-економічні реформи в Україні не дають підстав твердити, що існує якісне законодавче підґрунтя та наукові програми для забезпечення перерозподілу доходів та надання допомоги нужденній частині населення.

Проблеми ефективного розподілу і перерозподілу доходів економісти досліджують упродовж кількох століть. Вагомий внесок у розроблення теорії державного регулювання доходів населення здійснили такі видатні економісти: В. Петі, Д. Рікардо, А. Сміт, Т. Мальтус, Дж. Таунсенд, К. Маркс, Дж. С. Міль, А. Маршал, Дж. Кларк, М. Туган-Барановський, Л. Гайєк, Дж. Гікс, А. Вагнер, Дж. Кейнс, А. Пігу та ін.

Актуальною проблема розподілу і перерозподілу доходів є і в незалежній Україні, де її активно досліджують А. Базилюк, Д. Богиня, І. Бондар, Н. Борецька, Т. Кір'ян, В. Латік, Е. Лібанова, І. Луніна, О. Макарова, І. Малий, В. Мандибура, В. Нестеренко, І. Осипова, А. Ревенко, М. Соколик, Н. Холод, С. Тютюнникова, Л. Черенько, Н. Яценко та ін.

Еволюція пенсійного забезпечення, удосконалення системи соціальної допомоги, аналіз впливу податків на особисті доходи населення досліджують сучасні зарубіжні науковці: Н. Абакумова, С. Бах, В. Богомолова, Б. Болотін, Ю. Валевич, Р. Вінокур, Т. Ганслі, В. Жеребін, Н. Каквані, М. Кін, А. Клім, Т. Ковалік, В. Майєр, Б. Міланович, А. Нікітін, С. Нікітін, Р. Подовалова, Е. Ракова, Л. Ржаніцина, А. Романов, А. Сен, Н. Сєдова, М. Стєпанова, М. Стрєжнєва, А. Сурінов, В. Танці, Ю. Шишков, Б. Шопа, Р. Яковлєв та інші.

Однак у вітчизняній економічній науці проблеми використання фіскальних інструментів регулювання доходів населення досліджені, на думку дисертанта, ще недостатньо. Зокрема немає жодного дисертаційного дослідження, де було б комплексно проаналізовано вплив фіскальних інструментів на розподіл доходів населення в перехідній господарській системі України. Існує потреба у додатковому аналізі ефективності використання фіскальних інструментів регулювання розподілу доходів населення та розробленні рекомендацій щодо поліпшення системи соціальної допомоги в Україні. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування її мети та завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка „Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (номер державної реєстрації 0103U005947).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічний аналіз впливу фіскальних інструментів на формування і регулювання доходів населення. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

- проаналізувати підходи основних шкіл світової економічної думки та погляди українських учених щодо необхідності державного регулювання доходів населення з допомогою фіскальних інструментів;

- провести теоретико-методологічний аналіз необхідності та глибини державного втручання у розподіл доходів населення у різних економічних системах;

- узагальнити зарубіжний досвід державного регулювання доходів населення та визначити можливості його використання у вітчизняній економіці;

- проаналізувати закономірності та особливості формування доходів населення України та виявити ступінь нерівномірності їх розподілу;

- визначити особливості зміни структури функціонального і родинного розподілу доходів в умовах відновлення економічного зростання;

- проаналізувати переваги і недоліки пропорційного оподаткування доходів фізичних осіб, запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення, переходу від пільг до адресної допомоги;

- визначити ефективність наявної системи державного регулювання доходів населення в Україні та запропонувати напрямки її удосконалення.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є всі види доходів різних груп населення і фіскальні інструменти регулювання цих доходів. Предметом дослідження є особливості, закономірності та ефективність застосування фіскальних інструментів регулювання доходів населення в господарській системі України.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Для проведення дослідження застосовано комплексний та історичний підходи, методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції, абстрактно логічного аналізу, соціологічного аналізу, економіко-статистичні методи та ін.

Інформаційну базу дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених щодо державного регулювання доходів населення, нормативно-правові та законодавчі акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, укази Президента України, дані Державного комітету статистики, Міністерства економіки, Міністерства праці і соціальної політики, Пенсійного фонду, Інституту демографії і соціальних досліджень, Міжнародного центру перспективних досліджень, Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, результати досліджень Світового банку та Міжнародного валютного фонду, методичні документи з питань соціального захисту населення, публікації фахівців та дані соціологічних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. До основних результатів дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну та виносяться на захист, належать такі:

уперше

- із використанням макроекономічного інструментарію здійснено багатосторонній аналіз застосування фіскальних інструментів регулювання доходів населення, що допомогло виявити особливості їх використання в перехідній економіці України, а також обґрунтувати необхідність реформування системи соціальних трансферів для посилення їхньої адресності задля зниження нерівності у розподілі доходів населення;

- здійснено декомпозицію коефіцієнта Джині для сукупних ресурсів домогосподарств України у 1999-2006 рр., що дало змогу виявити основні джерела зростання нерівності у розподілі доходів. Встановлено, що пенсії у 1999-2000 роках збільшували коефіцієнт Джині на 0,11%, а у два наступні роки - на 6,03%. Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту, зв'язку теж збільшували нерівність розподілу доходів;

удосконалено

- методику аналізу застосування особистих податків та програм соціальної допомоги в командно-адміністративній економіці, що дозволило виявити витоки неефективності певних програм соціального захисту населення, які різко виявилися в період трансформаційного спаду;

- методику оцінки ефективності використання фіскальних інструментів державного регулювання доходів населення в Україні, що дало змогу виявити слабини механізму надання соціальних трансферів, причини неефективності системи пільг та зменшення впливу особистих податків на згладжування нерівності доходів населення у вітчизняній економіці;

дістало подальший розвиток

- обґрунтування висновку про необхідність переходу від системи пільг до адресних програм соціальної допомоги для підвищення ефективності використання державних коштів задля поліпшення життя населення України;

- дослідження ефективності і соціальної спрямованості оподаткування особистих доходів в Україні, зокрема змін ставок оподаткування та неоподатковуваного мінімуму;

- рекомендації щодо застосування досвіду країн з перехідною економікою у здійсненні реформи системи соціального захисту населення в Україні для ефективного використання державних коштів з метою зменшення нерівності розподілу доходів та подолання бідності.

Теоретична значимість роботи полягає у поглибленні теоретичного аналізу ефективності системи фіскальних інструментів регулювання доходів населення для зниження рівня поляризації доходів населення України та поліпшення становища найбіднішої його частини.

Практичне значення роботи полягає у розробленні рекомендацій щодо ефективнішого використання фіскальних інструментів регулювання доходів населення України. Отримані автором основні положення та висновки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні дисциплін “Політична економія” та “Макроекономіка” (довідка № 2037-Р₄ від 23.05.2008 р.). Теоретичні положення і методологічні підходи варто використовувати при викладанні дисциплін “Економіка України” та “Соціальна політика держави”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібною науковою працею, у якій ідеї, концепції та методологічні підходи належать особисто автору. Наукові результати, викладені у дисертації та винесені на захист, відображають авторське сприйняття розв'язання цієї проблеми.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка у 2006 та 2007 рр., на Міжнародних науково-практичних конференціях “Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні” (м. Львів, 25-26 березня 2005 р.), “Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи” (м. Львів, 13-14 травня 2005 р.), “Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів, 21-22 жовтня 2005 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ ст.: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (23-24 лютого 2006 р. м. Тернопіль), Міждисциплінарній науково-практичній конференції “Економіко-правові та інформаційно-технологічні аспекти національного розвитку України: сучасний стан і перспективи” (м. Львів, 23-24 лютого 2006 р.), Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції “Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми” (м. Львів, 5-6 травня 2006 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 5-ти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, в 1-ій статті в іншому виданні, у 5-ти тезах доповідей.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основна частина роботи (обсяг - 186 с.) містить 7 рисунків, 24 таблиці та 4 додатки. Список використаних джерел (188 найменувань) та додатки займають 21 сторінку.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значимість дослідження та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи аналізу фіскальних інструментів регулювання доходів населення” - проаналізовано суть, джерела доходів населення та необхідність їх державного регулювання, описано види та місце фіскальних інструментів у регулюванні особистих доходів, а також з'ясовано особливості та механізм регулювання доходів населення за допомогою фіскальних інструментів в адміністративно-командній системі.

Виникнення держави як цілісного інституту спричинило активне її втручання в економічне життя суспільства. Перехід до ринкових відносин потребує наявності державних інститутів, з допомогою яких відбувається регулювання економічних та соціальних процесів. Найбільше держава має втручатися у соціальну сферу, бо в періоді глибоких перетворень та структурних реформ населення потребує захисту з боку держави. У дисертації акцентовано на тому, що визначальну роль у реалізації соціальної політики у більшості (якщо не у всіх) розвинутих демократичних країнах відіграє комплекс інститутів, цінностей і норм, який об'єднується під назвою “держава добробуту”, що є центральною складовою соціальної інфраструктури сучасної соціально-економічної системи. Тому, аналізуючи визначення поняття “дохід”, дисертант акцентує на вагомості такого його джерела як трансферні платежі, так як в умовах транзитивної економіки пенсії, стипендії та соціальні допомоги займають дедалі більшу частку в структурі доходів населення.

Зазначено, що найгіршим наслідком нерівномірного розподілу доходів є те, що велика частка населення неспроможна забезпечити собі належний рівень життя. Державна політика, що скерована на підтримання малозабезпечених верств населення, - це спроба усправедливити ринковий розподіл доходів. Однак виникає питання про те, чи ринковий розподіл доходів є дійсно справедливим. Автор підкреслює, що вибір між рівністю і нерівністю доходів - це вибір між несправедливою економічною ефективністю і неефективною соціальною справедливістю. Перед керівництвом країн з ринковою економікою стоїть важливе завдання - знайти оптимальне відношення між економічною ефективністю і соціальною рівністю.

Дисертант наголошує на тому, що в умовах формування демократичної правової держави одним з важливих є питання про соціальний захист значної частини населення. Для досягнення цієї мети керівництво країни поряд з іншими методами має також використовувати знаряддя фіскальної політики. У дисертації автор розглядає такі фіскальні інструменти регулювання доходів населення як трансферні платежі та податки, які сплачують фізичні особи. З допомогою трансферних платежів уряд забезпечує перерозподіл доходів на користь тієї частини населення, котра або у дуже незначній кількості, або зовсім не отримує власних доходів і потребує допомоги від держави, а змінюючи ставки податку з доходів фізичних осіб, регулює рівень доходів населення, перерозподіляючи їх на користь малозабезпечених.

Доходи від трансферних платежів поділяють на дві групи: соціальні допомоги та доходи від соціального страхування. Соціальне страхування забезпечує високий ступінь компенсації доходів працівників у випадку втрати роботи чи працездатності, а соціальні допомоги - це грошові виплати і допомоги в натуральній формі людям, які не можуть себе утримувати. Аналізуючи трансферні платежі, автор детально розглядає два наявні підходи до соціального захисту громадян: адресну (грошову) допомогу, яку надають за критерієм малозабезпеченості і яка часто має цільовий характер та надання пільг відповідним категоріям населення без з'ясування їхнього матеріального становища.

Автор виходить з того, що для перерозподілу доходів найкраще використовувати прогресивну шкалу оподаткування. Завдяки такій шкалі основний податковий тягар переміщується на заможні верстви населення і отже, досягається основна мета перерозподілу доходу: бідніша частина населення платить менший відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж багатша. Однак, незважаючи на цей факт, нещодавно багато країн запровадили пропорційний податок на доходи фізичних осіб і подекуди з дуже низькою ставкою оподаткування, наприклад, Україна - 15%, Сербія - 14, Росія - 13, Словаччина - 19, Грузія - 12, Румунія - 16%.

У дисертації зазначено, що участь держави в економічному житті країни і, зокрема, в регулюванні розподілу доходів населення завжди була предметом полеміки серед економістів. Представники меркантилізму вперше виступили за те, що держава має активно впливати на господарське життя країни задля нагромадження багатства. Однак, класична політична економія обґрунтовувала концепцію “laissez faire” - ліберальну концепцію мінімального втручання держави у діяльність домогосподарств та підприємств. Кейнсіанська теорія знову акцентувала на активному втручанні держави, але через кілька десятиліть монетаристська концепція виступила за обмеження ролі держави в господарському житті. Підсумовуючи, автор зазначає, що упродовж століть інтенсивність впливу держави на економіку та на регулювання доходів населення постійно змінювалась, досягаючи в різні роки своїх критичних меж.

У командно-адміністративній економіці намагались створити таку систему господарювання, коли всі члени суспільства мали б однаковий дохід. Однак, розподіл виробленого продукту, згідно з властивим соціалізму закликом “за працю”, спричинював нерівність у доходах населення, з огляду на ту чи іншу кількість утриманців в окремих сім'ях, наявності одного годувальника чи різної кількості працюючих в окремому домогосподарстві. Найважливішим інструментом регулювання доходів населення у директивній системі були соціальні видатки, які здійснювалися із суспільних фондів споживання. Допомога у вигляді матеріальних і духовних благ також надавалася у формі надбавки над доходами, що виплачувалася безпосередньо підприємствами чи колгоспами. Хоча влада обіцяла забезпечити все непрацездатне населення допомогою у достатньому для прожиття обсязі, однак, на практиці, розмір значної частини виплат із цих фондів залежав від тривалості трудової участі в суспільному виробництві.

Дисертант підкреслює, що прихильники марксизму виступали категорично проти того, щоб податки були джерелом наповнення бюджету і гостро критикували за це капіталістичну систему. Однак невдовзі після більшовицького перевороту запровадили їх як порятунок, у зв'язку з критичним становищем. Податки мали не лише поліпшити ситуацію, акумулюючи грошові кошти у державній скарбниці, а й сприяти знищенню залишків капіталістичних елементів.

У другому розділі - “Макроекономічна оцінка застосування фіскальних інструментів регулювання доходів в умовах ринкової трансформації економіки України” - проведено аналіз нормативно-правової бази регулювання особистих доходів в Україні, розглянуто особливості родинного та функціонального розподілу доходів, а також здійснено оцінку ефективності застосування податково-трансферних інструментів в економіці України.

У дисертації зазначено, що відсутність законодавчої бази та нестача кваліфікованих фахівців призвели до катастрофічної економічної ситуації, в якій опинилась Україна на початку 90-х років ХХ століття. Для виходу із цієї ситуації потрібно було ухвалити закони, які б забезпечували соціальний захист населення та регулювали розподіл доходів. У зв'язку із трансформацією господарської системи відбулася лібералізація виробництва і цін, що призвело до значного підвищення темпів інфляції, а отже, і зниження реальних доходів населення. Інфляція спричинила нерівномірне зростання цін на різноманітні товари, що поглибило диференціацію доходів різних соціальних груп населення і посилило економічну нерівність.

Дисертант акцентує на тому, що непродумана соціальна політика в Україні призвела до того, що у 90-х роках близько двох третин населення отримувало одну або дві грошові допомоги. Запропоновані урядом щедрі видатки на соціальний захист переобтяжували державний бюджет. Для створення комплексного механізму соціального захисту населення 21 грудня 1993 року Верховна Рада ухвалила “Концепцію соціального забезпечення населення України”. Наприкінці 90-х років було ухвалено кілька законодавчих актів, згідно з якими передбачалось забезпечити адресність допомоги малозабезпеченим сім'ям. Адресна допомога, порівняно з пільгами, забезпечує справедливіший розподіл грошей серед малозабезпечених людей.

Реформування пенсійної системи в Україні розпочалось прийняттям у 2003 році двох основних законів, а саме закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”, що поклали початок формуванню недержавного пенсійного забезпечення. Однак передбачений законами перехід до трирівневої пенсійної системи повністю так і не відбувся.

Аналізуючи законодавство щодо податку з доходів фізичних осіб, автор відзначає, що впродовж 12-ти років в Україні існувала прогресивна система оподаткування. У 2003 році було запроваджено пропорційну шкалу оподаткування. Важливим недоліком податкової політики, на думку дисертанта, було те, що протягом 1998-2003 рр. неоподаткований мінімум становив усього 17 грн, а розмір мінімальної заробітної плати за цей період збільшився від 45 до 205 грн. Тому працівник не міг отримати законодавчо встановлену мінімальну зарплату, яка до того ж була нижчою за прожитковий мінімум, так як вона оподатковувалася.

У реферованому розділі зазначено, що в Україні ухвалювались заплутані і суперечливі законодавчі акти, які не поліпшували економічного становища країни і не сприяли зменшенню соціальної нерівності серед населення. Навпаки, велика кількість законодавчих актів і швидка їхня змінюваність призводила до труднощів під час практичного застосування при наданні пільг, допомог чи стягуванні податків з доходів фізичних осіб.

Аналізуючи особливості формування доходів, дисертант структурує трансформаційний період, виокремивши в ньому три етапи. Перший етап, що охоплює проміжок часу від здобуття незалежності до 1995 року, характеризується різким погіршенням економічної ситуації, зменшенням обсягів виробництва, гіперінфляцією та зниженням рівня ВВП, що в свою чергу спричинило майнове розшарування населення та падіння його доходів. Зі зниженням життєвого рівня населення змінювалася і структура доходу. Якщо у 1991 році частка оплати праці у структурі сукупного доходу становила 68,6%, то через п'ять років, у зв'язку із банкрутством чи поганим функціонуванням багатьох державних підприємств, скоротилася до 42,7% сукупного доходу. Натомість у доходах населення суттєво зросли надходження від особистих підсобних господарств, що пояснювалось нестабільністю споживчого ринку та значним зростанням цін.

З 1995 року в Україні розпочався другий період - відносна стабілізація економічних показників. У 1995 році більше 21 млн осіб (41% всього населення) мали подушний сукупний дохід нижче межі малозабезпеченості (4800 тис. крб у місяць), а у 1997 році ця цифра зменшилася до 13 млн осіб (25,7% населення країни). Однак державні гарантії захисту населення не відповідали нормам. Так, у 1996 році Постановою ВРУ було визначено мінімальну заробітну плату в розмірі 1.500.000 крб (15 грн з 2 вересня 1996 року), що більш, ніж у 4 рази було нижче межі малозабезпеченості.

І, нарешті, третій етап, що розпочався в 1999 р., характеризується відновленням зростання ВВП, суттєвим зниженням темпів інфляції, підвищенням доходів населення. Протягом цього періоду зростає вагомість заробітної плати у структурі доходів населення та частки пенсії. У структурі загального доходу населення також зросла частка різного роду допомог, що вказує на зростання ролі трансферних платежів порівняно із заробітною платою. Так, у 1991 році частка пенсій, стипендій, допомог, дотацій на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі та юнацькі табори, на утримання дітей в дошкільних закладах становила 16% загального доходу населення, а у 2006 році лише частка пенсій досягла 22,1%.

У трансформаційному періоді коефіцієнт Джині, як видно із рис. 1, коливається в межах 0,19-0,31 і показує відносну нерівність у доходах населення. Однак в останні роки існує тенденція до його зростання, що свідчить про невпинне збільшення розшарованості у доходах населення.

Динаміка коефіцієнта фондів за період 1999-2006 рр. свідчить про збільшення доходів найбагатшого дециля: у 1999 році співвідношення сукупних видатків 10% найбільш і 10% найменш забезпеченого населення становило 6,2, а у 2006 році - 7,1. Інакше кажучи, простежується ситуація, коли багаті стають заможнішими, а бідні - біднішими.

Побудовано на основі даних: 1990-1998 рр. - Холод Н.М. Державне регулювання доходів населення в умовах ринкової трансформації економіки України. Дис. канд. екон. наук: 08.01.01/ Холод Назар Миронович. - Л., 2000. С. 152-153; 1999-2006 рр. - Витрати і ресурси домогосподарств України у відповідні роки (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Державний комітет статистики України.

Аналізуючи забезпечення населення трансферними виплатами, дисертант акцентує на тому, що частки допомог та пільг у структурі сукупних видатків першого та десятого децилів (табл. 1) показують, що найзаможніша частина населення отримувала більший відсоток пільг на оплату путівок, купівлю ліків, лікування та безготівкових пільг на оплату послуг транспорту та зв'язку. Частка цих пільг у десятого дециля була більшою від 2 до 9 разів у різні роки, що свідчить про неефективну соціальну політику надання пільг населенню.

Таблиця 1. Частка допомог і пільг у сукупних видатках домогосподарств (у середньому за місяць в розрахунку на одне домогосподарство, у відсотках)

Джерело: Витрати і ресурси домогосподарств України у відповідні роки (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України).

Складність забезпечення гідного рівня життя всього населення, на думку дисертанта, зумовлена недостатньо виваженою соціальною політикою, стагнацією, демографічною кризою та відсутністю продуманої тривалої стратегії щодо подолання бідності. Як видно із рис. 2, допомоги та пільги не тільки значно зменшилися за своїм обсягом, а й змінилися за своєю часткою розподілу між децилями. У 1999 році частка безготівкових пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг була значно вищою (майже на 4%) у всіх децилях, порівняно із 2006 роком. Однак, відзначає дисертант, у домогосподарствах найбагатших децилів і надалі спостерігається велика частка безготівкових пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг транспорту та зв'язку. Це свідчить про недосконалість системи оцінки добробуту громадян, яким надається відповідна допомога.

Рис. 2. Структура допомог, пільг та субсидій домогосподарств за децильними групами населення в залежності від розміру подушних сукупних видатків у 1999 та 2006 роках

Побудовано на основі даних: Витрати і доходи домогосподарств України у 1999 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Держкомстат, 2000. - 210 с.; Витрати і ресурси домогосподарств України у 2006 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Держкомстат, 2007. - 430 с. економічний державний населення дохід

В Україні існує недосконала система обліку доходів населення, що спричиняє невідповідну державну політику захисту малозабезпечених громадян. Як видно із рис. 3, існує величезна частка населення (13,6% у 2005 році і 20,2% у 2006 році), про яку відомо лише те, що її подушні сукупні видатки становлять більше 720 грн. Ідеться про те, що державні установи не знають точного обсягу видатків, наприклад у 2006 році, більше п'ятої частини населення країни.

Рис. 3. Розподіл населення України за рівнем подушних сукупних видатків у 2005-2006 роках

Побудовано на основі даних: Витрати і ресурси домогосподарств України у 2005 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Держкомстат, 2006. - 417 с.; Витрати і ресурси домогосподарств України у 2006 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Держкомстат, 2007. - 430 с.

Нагальною потребою нині є уточнення методології обстеження бюджетів домогосподарств для отримання достовірнішої інформації про їхні доходи. Дисертант пропонує групувати населення за принципом ширших меж сукупних видатків і ці грошові межі щороку збільшувати, оскільки відбувається постійне зростання доходів населення та існує високий рівень інфляції. Коригувати найвищі грошові доходи можна за допомогою наданих населенням податкових декларацій у ДПА, що дасть змогу більш адекватно оцінювати розподіл доходів серед населення. Існує також проблема у тому, що Держкомстат дає згруповані дані про доходи і видатки за децилями і немає можливості детальніше аналізувати розподіл та визначити грошові межі кожного з децилів.

Обчисливши у розподілі сукупних видатків моду в 2005-2006 роках, дисертант відзначає, що найбільш поширене значення ознаки знаходиться у групі з найвищими доходами. Протягом року підвищився рівень подушних сукупних видатків, який становив межу видатків половини населення: Ме₂₀₀₅ = 396,92, Ме₂₀₀₆ = 468,73. Так як на кінець 2006 року прожитковий мінімум становив 472 грн, то виходить, що 43,3% населення отримувало дохід, нижчий за цю соціальну гарантію.

У реферованому розділі зазначено, що в останні роки в Україні приділялося багато уваги реформуванню системи пенсійного забезпечення. За період між переписами 1959 та 2001 рр. частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 10,5 до 21,4%. Сучасною особливістю старіння населення є його старіння майже виключно через зниження народжуваності, а не за рахунок зростання тривалості життя у старших вікових групах. До 2015 року питома вага осіб старших за 60 років сягне 21,7% загальної чисельності населення, при цьому на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 438 осіб пенсійного віку. В Україні вражає смертність чоловіків у працездатному віці - 136 тис. осіб на рік, а жінок - 36,1 тис. осіб.

На нашу думку, слід запровадити поступове збільшення пенсійного віку жінкам до 60 років, що дасть змогу економити значні кошти на виплатах пенсій, а населення, працюючи довше, отримає змогу, підвищуючи свій пенсійний стаж, збільшити майбутні пенсії та здійснити внески на обов'язковий або ж добровільний накопичувальні рахунки. Збільшити пенсійний вік чоловіків буде неправильним рішенням, бо середня тривалість їхнього життя становить усього 62 роки. Необхідно здійснити заходи для пропагування здорового способу життя, поширення інформації про основні захворювання населення України, проведення примусових профілактичних оглядів серцево-судинної системи (бо найбільше помирають чоловіки саме від цієї недуги), підвищення профілактики здоров'я працівників на підприємствах і, звичайно, посилення техніки безпеки на шкідливих і небезпечних виробництвах.

У дисертації зазначено, що хоча здійснюються багатопланові програми для зменшення поляризації українського суспільства, але й надалі простежується така тенденція: бідне населення дедалі більшу частину свого доходу використовує на купівлю продуктів харчування. Так, у 2005 році видатки на харчування у децильній групі з найменшими подушними видатками зайняли більшу їх частку порівняно з 2004 роком, відповідно 61,1% проти 60,4%. Водночас у групі з найбільшими подушними видатками ця частка відчутно знизилася: з 44,6% у 2004 році до 41,7% у 2005 році.

У 2006 році сукупні видатки 10% найбагатшого населення у 7,1 разів перевищували видатки 10% найбіднішого населення. Це найвищий за останні дев'ять років показник. Вищим він був лише у 1996-1997 рр. - 7,5-7,6 рази, коли країна оговтувалася після стагфляції. Отже, навіть після відновлення економічного зростання в країні поглиблюється розшарування за сукупними видатками.

У дисертації відзначено, що самооцінка населенням рівня своїх доходів та економічних очікувань на майбутнє інколи суттєво різниться від об'єктивного дослідження самих цих домогосподарств. За оцінкою матеріального добробуту до бідних себе зараховує щоразу більша частина населення України. У 2006 році ця частка становила аж 86% всіх домогосподарств, а до заможних себе практично ніхто не відносить: 0,2% і 0,0% у 2004 та 2006 рр. відповідно.

На думку автора, після запровадження пропорційної ставки, податок з доходів фізичних осіб перестав бути ефективним інструментом перерозподілу доходів населення. Від запровадження 15-ти відсоткової ставки виграли найбідніші та найбагатші прошарки населення, а середній клас постраждав найбільше. Бідна частина населення отримала високу соціальну пільгу (порівняно з неоподатковуваним мінімумом у розмірі 17 грн), а заможні - низьку ставку оподаткування їхніх доходів. Виходом з цієї ситуації було б запровадження податку на майно, який би забезпечив істотний приріст доходів бюджету. Однак від цього нововведення знову може постраждати середній клас, адже ті, що володіють великим обсягом майна чи є власниками великого бізнесу, переважно є або творцями законів, або близькими до них людьми, що зможуть уникнути сплати цього податку. Крім того, недосконалість та корумпованість судової гілки влади також сприяє такій ситуації.

У третьому розділі - “Напрями покращення використання фіскальних інструментів регулювання доходів населення в Україні” - зроблено аналіз зарубіжного досвіду застосування податково-трансферного інструментарію регулювання особистих доходів та перспектив його використання в Україні, а також запропоновано напрями удосконалення системи трансферів та оподаткування доходів фізичних осіб в Україні.

У країнах Центральної Європи не практикують значних нових пільг і намагаються скасувати наявні пільги та забезпечити належне фінансування тих пільг, що залишаться. Свою поведінку вони мотивують тим, що пільги у негрошовій формі є дорожчими і для держави, і для підприємств, які їх надають. Пільги також створюють пастки для громадян, які інколи не можуть змінити способу свого життя, не втративши при цьому надані їм пільги. Окремі пострадянські країни намагаються ліквідувати пільги і перейти до адресної форми надання допомоги.

У реферованому розділі зазначено, що одним з найважливіших питань в Європейському Союзі в цілому та в країнах Центральної Європи зокрема є розроблення систем оподаткування та соціальної допомоги таким чином, щоб створити економічні стимули до праці. Такі реформи, як зменшення соціальних виплат, зниження податків для сімей з дітьми та внесків до системи соціального забезпечення, намагаються змусити працівників платити самих за себе, навіть якщо їхня праця є порівняно низькооплачуваною. Деякі уряди країн Центральної Європи зробили наголос на допомозі в натуральній формі та грошових компенсаціях як додатковому інструменті підтримання бідних, окрім основної допомоги бідному населенню.

Найкращою серед пенсійних систем вважають чилійську, за зразком якої провели подібні реформи в Аргентині, Перу та Колумбії. Чилійська пенсійна реформа мала значний успіх завдяки низці переваг, зокрема через помітне пожвавлення економіки, а також сприятливу демографічну ситуацію. Проте багато країн не хочуть заміняти солідарну систему на обов'язкове фінансування, адже ефективна солідарна система має чималі переваги. Перехід від солідарної системи до накопичувальної потребує величезних видатків, що стають тягарем для державного бюджету. Через це багато країн (Австрія, Іспанія, Італія, Німеччина, Словенія, Франція та Чехія) концентрують увагу на вдосконаленні своїх солідарних систем і підтриманні схем добровільного накопичення, замість розроблення системи обов'язкового накопичення.

У багатьох країнах з перехідною економікою реформатори, прагнучи здійснити ефективні зміни у податковій системі, запроваджують достатньо низький пропорційний податок з доходів фізичних осіб. На їхню думку, низька ставка податку сприяє зниженню потенційного виграшу від приховування доходів, що забезпечує виведення заробітної плати з “тіні” і зростання надходжень до бюджету. Однак, такі кроки не завжди призводять до поліпшення ситуації, бо надзвичайно важко передбачити результати податкових реформ, а зміна ставок оподаткування викликає нові моделі поведінки фізичних та юридичних осіб.

Дисертант зазначає, що Словаччина у 2004 році здійснила податкову реформу, запровадивши пропорційну систему оподаткування, встановивши єдину ставку в розмірі 19% і незначну кількість податкових пільг. У Росії запровадження єдиної ставки податку, на відміну від Словаччини, не принесло позитивних результатів. Соціальний результат реформи є не надто позитивним, адже для малозабезпечених ставка податку зросла (з 12% до 13%), а для багатих значно знизилася.

Дисертант виходить з того, що керівництво країни, надаючи допомогу бідній частині населення, має зважати на такий негативний наслідок як зменшення стимулів до праці серед населення, що користає з цієї допомоги. Отримувачі державної соціальної допомоги, яка є достатньою для виживання, не захочуть змінювати її на таку саму плату за свою працю. Однак, ця ситуація, принаймні протягом кількох наступних років, не буде актуальною в Україні, бо допомога є надто низькою, щоб ігнорувати можливості працевлаштування. Це, звичайно, не стосується неповносправних осіб та їхніх опікунів, яким дуже необхідна турбота держави.

У реферованому розділі зазначено, що необхідним є здійснення аналізу існуючих пільг, складення реєстру людей, що мають право ними користуватися і визначення переліку пільг, які є неефективними. Якщо пільгами користується лише невелика кількість людей, а державні платежі підприємствам, що надають ці послуги, покривають значно більші їхні витрати, то уряду слід монетизувати ці види пільг. Тоді також усувається зловживання у користуванні пільгами забезпеченої групи населення.

Важливим моментом, на думку дисертанта, є запровадження дієвих внутрішніх механізмів контролю за витрачанням коштів у системі пільг. Адже надавачі послуг фактично не зацікавлені контролювати вартість наданих пільг, тому що мають гарантії їх компенсації. З іншого боку, пільговики також не нормують використання пільг, особливо, якщо вони отримують 100-відсоткову знижку. Якщо оператори послуг не отримують повних відшкодувань від держави за надані пільги, то підвищують тарифи на надані послуги, від чого потерпають користувачі-непільговики.

Дисертант, здійснивши декомпозицію коефіцієнта Джині, виявляє джерела доходу, які спричиняють найбільший вплив на зростання нерівності у розподілі доходів. Частка оплати праці у структурі сукупного доходу протягом 1999-2006 років постійно зростала (з 34,13% до 48,41%), однак вплив її на нерівність розподілу доходів був дуже значним у 1999-2000 рр. (27,32%), а у подальшому періоді зовсім малий (0,41%). Це пов'язано із незначним зростанням заробітної плати у цей період. Однак за 2003-2005 роки оплата праці справляла позитивний перерозподільний ефект, сприяючи зменшенню нерівності.

З 2001 по 2003 рр. зросла вага пенсій у зростанні загальної нерівності в розподілі доходів. Якщо у 1999-2000 роках ця частка була дуже низькою (0,11%), то у наступні два роки вона становила вже 6,03%, хоча за ці роки частка пенсій у сукупному доході зросла дуже незначно - менше, ніж на 2%. Попри свою невелику частку у структурі сукупного доходу пільги на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту, зв'язку - їхній внесок у загальну нерівність становив у 2003-2005 рр. близько 1%.

Насамкінець, дисертант акцентує увагу на такому джерелі доходу як допомоги. Це джерело доходу не поглиблювало загальної нерівності у 1999 році. Інакше кажучи, воно справляло позитивний перерозподільний ефект. У 2001 році ситуація змінилася: внесок допомог у загальну нерівність став додатним, тобто надання допомоги призводило до зростання нерівності у розподілі доходів. В останні роки, допомоги знову не поглиблюють загальної нерівності в розподілі доходів.

Висновки

1. Доходи населення є одним з найважливіших показників добробуту суспільства, рівня його соціального і економічного розвитку. Незалежно від виду доходів та джерел отримання, віддавна існує необхідність їх державного регулювання для забезпечення належного рівня життя тієї частки населення, що не спроможна самостійно це зробити. Виникнення держави як цілісного інституту спричинило активне її втручання в економічне життя суспільства. Інтенсивність впливу держави на економіку постійно змінювалась, досягаючи в різні роки своїх критичних меж. Так, до середини ХVIІI ст. меркантилісти відстоювали втручання уряду у функціонування ринку, але вже наприкінці століття погляди економістів кардинально змінились. Після Великої депресії теорія Дж.Кейнса обґрунтовувала активне державне втручання, зокрема перерозподіл доходів населення за допомогою фіскальних інструментів. Однак, у другій половині ХХ ст. панівними знову стали постулати противників державного регулювання, які передбачали різке зменшення втручання держави в процес формування доходів населення.

2. Основними видами фіскальних інструментів, за допомогою яких держава перерозподіляє доходи населення, є особисті податки та трансферні платежі, до яких відносять пенсії, стипендії, різні види допомоги, субсидії тощо. Двома основними різновидами програм соціального захисту є адресні допомоги населенню та пільги. Для підвищення ефективності державного регулювання доходів населення необхідно збільшувати частку адресних допомог та відмовитися від необґрунтованих і неактуальних пільг. Водночас, на думку автора, недоцільно нині повністю відмовлятися від пільг, оскільки це призвело б до зниження рівня захищеності малозабезпечених груп населення.

3. Метою соціальної політики в директивній економіці було забезпечення прожитковим мінімумом усіх громадян через зрівняльний розподіл доходів населення. Радянська влада намагалася створити таку систему господарювання, в якій всі члени суспільства отримують однаковий дохід. Однак така політика призвела до появи великої кількості людей-утриманців, які очікували і врешті отримували від держави соціальну допомогу. Соціальний захист “від колиски до могили” сформував у значної кількості людей синдром утриманства, що утруднювало здійснення соціальних реформ на початку 90-х років ХХ ст.

4. Об'єктиві обставини та суб'єктивні прорахунки урядовців упродовж перехідного періоду призвели до різкого зниження доходів населення і значної соціальної диференціації суспільства в Україні. Щоб якось пом'якшити негативні наслідки початку трансформації, було прийнято низку законів, що забезпечували соціальний захист населенню. З часу проголошення незалежності України, Верховна Рада прийняла закони та нормативно-правові акти, якими визначаються державні соціальні гарантії. Водночас наявне соціальне законодавство є заплутаним, непослідовним і часто суперечливим.

5. Нестабільність економічної ситуації у перші роки незалежності України, гіперінфляція та занепад виробництва спричинили зростання державних видатків на соціальний захист населення. Однак розпорошення державних видатків на величезну кількість допомог та неефективність контролю за використанням державних коштів призвело до того, що найменш забезпечені верстви населення не отримували необхідної фінансової підтримки. Водночас групи населення з високими доходами продовжували користуватися допомогами, пільгами та привілеями.

6. Динаміка родинного розподілу доходів населення свідчить, що в Україні продовжується процес поглиблення розшарованості населення. Значення коефіцієнта Джині зростає і у 2006 році становило 0,31. Коефіцієнт фондів за 1999-2006 рр. свідчить про збільшення доходів найбагатшого дециля: у 1999 році він становив 6,2, а у 2006 році - 7,1. Важливим індикатором неефективності системи соціального захисту населення є те, що протягом останніх років частка пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту та зв'язку у структурі сукупних ресурсів найбагатшої децильної групи в середньому в 4-5,5 разів перевищує відповідну частку у доходах першого дециля.

7. Запровадження з 2004 року пропорційного податку на особисті доходи населення у розмірі 15% не сприяло, всупереч очікувань урядовців, збільшенню надходжень до бюджету. Від 15-ти відсоткової ставки виграли найбідніші та найбагатші прошарки населення, а середній клас постраждав найбільше. Бідна частина населення отримала вищу соціальну пільгу (порівняно з неоподатковуваним мінімумом у розмірі 17 грн), а заможні - надзвичайно низьку ставку оподаткування їхніх високих доходів.

8. Важливим напрямом реформування соціальних трансферів у перехідних економіках займає пенсійна система. В останні роки багато країн перейшли від звичної солідарної пенсійної системи, коли виплати пенсій фінансуються із наявних пенсійних внесків працюючих, до трирівневої. Великою перевагою нової пенсійної системи є те, що майбутні пенсіонери отримали змогу керувати величиною своїх майбутніх пенсійних виплат, інвестуючи у державні цінні папери та акції підприємств, отже, збільшуючи свої надходження.

9. Для зменшення нерівності у розподілі доходів, поліпшення спрямованості соціальних пільг та ефективного надання допомоги малозабезпеченим групам населення необхідно: покращити законодавчу базу України, що регулює соціальну сферу, розвинути інфраструктуру соціального захисту, підвищити інформованість суспільства про можливості надання йому допомоги, спростити процедуру отримання допомоги та створити ефективну методику адміністрування перевірки доходів населення, запровадити адресність надання допомоги, ліквідувавши при цьому неефективні пільги, запровадити в дію нову систему пенсійного забезпечення, здійснювати перевірку доходів та майнового стану отримувачів допомоги для уникнення зловживання цим забезпеченими людьми, припинити зв'язок між підвищенням соціальних гарантій з політичними процесами в країні, що неодмінно призводить до погіршення економічної ситуації та не сприяє зростанню життєвого рівня бідних груп населення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

статті у наукових фахових виданнях:

1. Щерба Х.І. Економічні школи про інструментарій податкового регулювання розподілу доходів / Щерба Х.І. // Економіка & Держава. - 2006. - № 4. - С. 48-51.

2. Щерба Х.І. Фіскальні інструменти регулювання особистих доходів у ринковій економіці / Щерба Х.І. // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка, серія економічна. - 2006. - № 36. - С. 320-323.

3. Щерба Х.І. Аналіз нормативно-правової бази регулювання особистих доходів населення в Україні / Щерба Х.І. // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 224. У п'яти томах. Том V. - Дніпропетровськ. - 2007. - С. 1335-1352.

4. Щерба Х.І. Особливості функціонального розподілу доходів в Україні / Щерба Х.І. // Держава та регіони - 2007. - № 2. - С. 280-284.

5. Щерба Х.І. Оцінка ефективності застосування податково-трансферних інструментів у регулюванні доходів населення України / Щерба Х.І.// Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка, серія економічна. Частина 2. - 2007. - № 37. - С. 433-437.

в інших виданнях:

6. Щерба Х.І. Переваги і недоліки застосування пропорційної шкали оподаткування особистих доходів в Україні / Щерба Х.І. // Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 25-26 березня 2005 р. - Львів, 2005. - С. 113-115.

7. Щерба Х.І. Проблеми підвищення ефективності розподілу трансферних платежів в Україні / Щерба Х.І. // Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 13-14 травня 2005 р. - Львів, 2005. - С. 434-435.

8. Щерба Х.І. Реформування системи соціального захисту в Україні: від пільг до адресної допомоги / Щерба Х.І. // Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 21-22 жовтня 2005 р. - Львів, 2005. - С. 369-370.