Ринок землі сільськогосподарського призначення в Україні: формування та тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

УДК 332.72:631(477) “71”

Спеціальність 08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

РИНОК ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Загурський Олег Миколайович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та економічної теорії Білоцерківського національного аграрного університету. Міністерства аграрної політики України, м. Біла Церква

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Юхименко Петро Іванович, Білоцерківський національний аграрний університет, професор кафедри історії та економічної теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії.

кандидат економічних наук, доцент Радченко Володимир Васильович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри економічної теорії

Захист відбудеться «13» березня 2009 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, прос. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розісланий «10» лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах утвердження ринкових відносин в аграрній сфері України важливого значення набуває формування дійових механізмів ефективного використання земельних ресурсів. З їх становленням і розвитком пов'язане створення умов реалізації права на земельну власність, розгортання іпотечних процесів у сільському господарстві для залучення капіталовкладень, без яких неможливі формування та функціонування ефективного землевласника. Для України актуальним залишається перехід до цивілізованих принципів включення землі - обмеженого, особливого економічного ресурсу - в ринковий обіг на ринкових умовах і за ринковими цінами. Відсутність ринкових механізмів у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення посилює тіньовий сектор позаринкового обігу земель, ускладнює налагодження взаємовигідних відносин між суб'єктами зазначеного ринку, стримує розвиток аграрного підприємництва й поглиблює проблеми соціально-економічного розвитку села. У сфері дослідження економічних явищ і процесів, пов'язаних зі становленням та розвитком ринкових відносин в аграрному секторі економіки України, першочерговим залишається завдання формування ринку землі з позиції інституціонального напряму сучасної економічної теорії, враховуючи зростаюче значення саме інституціональних чинників у здійсненні кардинальних ринкових перетворень.

Теоретичні основи розробки концептуальних підходів до вдосконалення процесів інституціоналізації ринку землі здійснили західні економісти - А. Алчіан, Т. Веблен, Дж. Гелбрейт, Дж. Коммонс, Р. Коуз, Д. Норт, М. Олсон, Г. Таллок та ін. Дослідженню питань становлення інституціональних аспектів ринку землі та прикладних його елементів приділяють увагу і вітчизняні вчені-економісти. До робіт, присвячених цій тематиці, належать наукові розробки С. Архієреєва, В. Геєця, А. Гриценка, Б. Кваснюка, О. Крисального, В. Савчука, А. Чухна, П. Юхименка та ін. Серед відомих російських дослідників ринку землі з позиції інституціонального напряму слід виділити Р. Капелюшнікова, Н. Креснікову, Д. Лукманова, Р. Нурєєва, Н. Шагайду, А. Шастітко та ін. Важливість і необхідність функціонування ринку землі в сільському господарстві розкрита у працях Ю. Білика, П. Гайдуцького, О. Онищенка, О. Песцової, П. Саблука, В. Трегобчука, А. Третяка, В. Юрчишина та ін. Теоретичні аспекти реформування аграрних відносин і формування ринку землі сільськогосподарського призначення знайшли відображення у працях таких відомих українських учених, як А. Даниленко, М. Дем'яненко, В. Месель-Веселяк, Л. Новаковський, А. Тихонов, М. Федоров. Дослідженню проблеми розвитку та вдосконалення ринку сільськогосподарських земель приділяли увагу Л. Балаш, Д. Добряк, М. Калінчик, М. Малік, С. Смоленська. Проте різноманітність поглядів, викладених у численних наукових працях, засвідчує складність проблеми та відсутність систематизованих концепцій її розв'язання. Залишаються актуальними і потребують подальшого дослідження окремі питання регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення, а саме: теоретико-методологічні аспекти становлення й формування інституціональних основ цього ринку; запровадження механізмів ефективного використання та підтримання високого рівня ефективності землекористування в ринкових умовах; методологічні аспекти формування ціни на земельні ділянки; державного регулювання ринку земель цього типу. Недостатня вирішеність у науковому плані зазначених вище питань, з одного боку, та необхідність у нових підходах до реалізації завдань, пов'язаних з регулюванням ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні, - з іншого, зумовили актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Білоцерківського національного аграрного університету «Розробка механізму стимулювання і підтримки експорту продукції АПК в умовах інтеграції до Європейського Союзу» (№ державної реєстрації 0104U004943). У межах даної теми автором підготовлено підрозділ «Інституціональні основи реформування земельних відносин в Україні», в якому проведено теоретико-методологічне дослідження проблем формування ринку земель сільськогосподарського призначення, становлення й розвитку аграрного підприємницького ресурсу в країні. Висновки та пропозиції даного підрозділу подані в Міністерство аграрної політики України. За результатами дослідження було видано монографічне видання «Розвиток земельних відносин в ринковій економіці України» (2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у з'ясуванні сутності та особливостей інституціональних чинників формування ринку землі як важливого сегмента ринкової економіки України, розробці теоретичних засад і концептуальних підходів щодо вдосконалення державної політики у сфері використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. ринковий економіка земельний сільськогосподарський

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

виявити теоретико-методологічне значення, суть та особливості інституціонального підходу до проблем становлення і функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення;

провести історичний аналіз розвитку земельних відносин на теренах України у ХІХ - на початку ХХІ ст.;

проаналізувати питання суперечностей, що виникають у процесі формування й подальшого розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки, показати способи їх розв'язання в інтересах всього суспільства;

виявити інституціональні обмеження, що існують в Україні щодо володіння, користування, розпорядження земельними ресурсами;

визначити основні напрями необхідних інституціональних змін у сфері обігу земельних ресурсів сільськогосподарського призначення та запропонувати механізми створення конкурентного ринку земель цього типу як в Україні в цілому, так і на прикладі окремо взятого агропромислового регіону;

здійснити теоретичний аналіз проблеми становлення й розвитку орендних відносин, висвітлити усі труднощі, що стоять на шляху формування цивілізованого ринку оренди земель сільськогосподарського призначення;

з'ясувати значення інституту іпотечно-заставного кредитування для загального ринкового розвитку всієї економіки України та її аграрного сектора;

конкретизувати роль державних владних інститутів, муніципальних органів влади та громадськості у регулюванні ринкових форм обігу земельних ресурсів і дослідити досвід окремих країн Європи з цього питання.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування, функціонування й розвитку ринку земельних ресурсів сільськогосподарського призначення.

Предметом дослідження є тенденції та особливості використання інституціональних чинників ринкової трансформації аграрного сектора економіки України та організаційно-економічні засади становлення ринку земель сільськогосподарського призначення.

Методи дослідження: У процесі виконання дисертаційної роботи використано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження економічних явищ і процесів. В їх основу покладено діалектичний метод пізнання реальності в аграрному секторі економіки України у розвитку, взаємозв'язку та взаємодії. Методи аналізу і синтезу застосовані при дослідженні суті й особливостей інституціональних чинників трансформації земельних відносин; єдність логічного та історичного підходів, кількісного і якісного - при характеристиці становлення й розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні; структурно-функціональний метод - при дослідженні структури і функцій реформованих інститутів землевласності та землекористування; системний підхід використано в ході виявлення й розкриття основних суперечностей, що виникають у процесі розвитку агропідприємництва.

Дослідження ґрунтується на наукових працях провідних представників теорії ринкової трансформації аграрного сектора економіки України та неоінституціональних напрямів сучасної економічної теорії, а також працях інших відомих вітчизняних та іноземних учених з питань ринкового реформування земельних відносин.

Інформаційною базою дослідження були основні положення Законів України, Указів Президента України, Постанов Верховної Ради України, Постанов Кабінету Міністрів України з питань становлення й розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення. Використано аналітичні та статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики України, Державного комітету із земельних ресурсів України, Фонду державного майна України, Ради національної безпеки і оборони України, Українсько-Європейського консультативного центру (UEPLAC), матеріали Державної адміністрації Білоцерківського району.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

здійснено цілісний системний теоретичний аналіз інституціональних основ формування ринку земель сільськогосподарського призначення, на базі якого систематизовано існуючі та виділено нову групу інституціональних обмежень, що виникла у зв'язку зі зміною співвідношення дієвості формальних і неформальних інститутів при запровадженні ринкових принципів аграрного підприємництва; зокрема сукупність об'єктивних та інституціонально-визначених обмежень, а також обмежень «консерватизму та спротиву» земельно ринковим реформуванням, що сформовані попередніми нормами економічної культури аграрного господарювання;

введено та обґрунтовано поняття «рекомбінація економічних прав власності на землю», суть якого полягає в тому, що за формального права на земельний пай власник його не може повністю скористатися всіма специфікованими правами власності, особливо правом на дохід від власності, а цим правом (на основі недосконалості інституціональних норм) користуються інші суб'єкти земельно-ринкових процесів;

удосконалено:

пріоритетне теоретико-методологічне значення інституціонального підходу до розгляду фундаментальних основ формування ринку земель сільськогосподарського призначення та показано, що воно зумовлене насамперед акцентуванням уваги на забезпеченні ефективної економічної поведінки власника земельних ресурсів, дослідженням умов формування дієвого механізму конкурентного ринку;

положення про складність і тривалість процесу діалектичної взаємодії суб'єктів нової економічної поведінки та інститутів як законів, норм, правил, принципів, форм власності, реального послідовного впровадження ринкових відносин у галузі аграрної економіки України;

положення про об'єктивне формування національного ринку землі як сукупності регіональних (за своїми основними параметрами - попитом, пропозицією, рівнем цін) ринків землі. Обґрунтовано висновок про необхідність селективної політики держави щодо розвитку ринкових форм обігу земельних ресурсів із максимальним врахуванням специфіки регіонів України;

дістали подальшого розвитку:

теоретичні обґрунтування основних принципів функціонування моделі ринку землі сільськогосподарського призначення, механізмів ефективного використання та підтримання високого рівня землекористування в ринкових умовах, зокрема поєднання державою ринкових, непрямих методів впливу на попит, пропозицію, ціну на регіональних ринках землі, з виваженою політикою аграрного розвитку країни із використанням необхідних інституціонально-адміністративних заходів та прямих владних впливів на цей ринок;

напрями удосконалення формальних інституціональних основ ефективного обігу земельних ресурсів сільськогосподарського призначення та здійснення ринкових операцій із ними, залучення необхідних капіталовкладень в аграрний сектор економіки країни. В роботі обґрунтована теоретико-економічна необхідність прийняття не одного Закону України «Про ринок земель», а відповідно самостійних Законів України «Про ринок земель населених пунктів» та «Про ринок земель сільськогосподарського призначення», а також окремого Закону «Про заставу земель сільськогосподарського призначення».

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані в роботі органів державної влади України при розробці програм соціально-економічного розвитку, нормативно-правових документів, у галузі формування ринку земель сільськогосподарського призначення, практичній діяльності учасників цього ринку, навчальному процесі, роботі науково-дослідних установ. Висновки і пропозиції, одержані в результаті дисертаційного дослідження, використані Міністерством аграрної політики України у процесі підготовки плану заходів щодо комплексного вирішення питання реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землекористування, землеустрою та охорони земель (довідка № 37-17-1-15/16126 від 26 вересня 2008 р.), Управлінням агропромислового розвитку Білоцерківської районної державної адміністрації при вирішенні невідкладних питань створення інфраструктури ринку сільськогосподарських земель і вдосконаленні статистичної звітності про земельний фонд району (довідка № 01-12-284 від 28 травня 2008 р.). Деякі основні положення цієї роботи використовуються у навчальному процесі Білоцерківського національного аграрного університету при розробці та викладанні дисциплін «Основи економічної теорії», «Державне регулювання економіки» (довідка № 01-12/618 від 12 червня 2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки та пропозиції, сформульовані у дисертації, належать особисто автору і відображають його особистий внесок у теорію і практику реформування земельних відносин та формування ринку землі в сучасних економічних реаліях. Наукові результати дисертаційного дослідження є внеском автора у розвиток економічної теорії. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження дисертанта пройшли апробацію на: другій міжнародній науково-практичній конференції «Ринкові відносини в АПК: здобутки, проблеми, перспективи» (м. Одеса, 2003 р.); міжнародній науковій конференції «Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах» (м. Черкаси, 2003 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції «Інвестиційні стратегії сталого розвитку» (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти» (м. Запоріжжя, 2005 р.); міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми трансформаційної економіки України» (м. Біла Церква, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та докторантів «Наукові пошуки молоді у третьому тисячолітті» (м. Біла Церква, 2008 р.); десятій міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми економіки, освіти та прикладної лінгвістики» (м. Біла Церква, 2008 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 16 наукових праць загальним обсягом 8,5 друк. арк., з них 1 монографія, 9 наукових статей (7 - у фахових виданнях) та 6 тез доповідей на конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 213 сторінок комп'ютерного тексту. Обсяг основної частини дисертації становить 184 сторінки, містить 9 таблиць на 8 сторінках, один рисунок та 1 формулу. Список використаних джерел налічує 208 найменувань і розміщений на 19 сторінках. Додатки викладено на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його об'єкт та предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади формування земельних відносин у ринкових умовах» розглянуто проблему обігу земельних ресурсів у ринковому аспекті, показано нелогічність виключення земельних ресурсів із ринкового обігу в умовах глибоких ринкових трансформацій, необхідність більш ефективного використання земель сільськогосподарського призначення на ринково-конкурентних засадах, що зумовлено постійно зростаючою роллю аграрного сектора економіки України у глобальному вимірі для вирішення гострих проблем продовольчої безпеки більшості країн світу.

В Україні цивілізаційний процес розвитку ринкових форм господарювання від більш простих їх видів і модифікацій до розвиненіших, як і в більшості постсоціалістичних і пострадянських країн, був призупинений невдалими експериментами, особливо у сфері земельних відносин (наприклад, націоналізація земель на теренах колишнього СРСР). У розділі наведено історичний огляд різних етапів розвитку економіки в Російській імперії, в СРСР та незалежній Україні, де певні періоди становлення ринкових форм обігу земельних ресурсів змінювалися періодами їх повної ліквідації та заборони.

Розглядаючи існуючі форми обігу земель сільськогосподарського призначення, як процесу реальної зміни суб'єктів правово-економічних відносин щодо володіння, користування, розпорядження ними, можемо визначити такі його основні форми, об'єднані за певними принципами, нормами та реальною наповнюваністю відповідним змістом, а саме: ринкові; частково-ринкові (або «квазіринкові»); неринкові.

Ринкові (на основі приватної власності) або неринкові (на основі державної власності) форми землеволодіння та землекористування в аграрному секторі економіки формують певну економічну культуру агрогосподарювання як відповідний спосіб економічного мислення й економічної поведінки, сільськогосподарську ментальність, де попередні інституціональні форми господарювання ще тривалий час залишаються у стереотипах економічної поведінки суб'єктів господарювання і викликають низку суперечностей. Однією із найсуттєвіших суперечностей сучасного землеволодіння та землекористування в Україні є невідповідність його попередніх інституційно-детермінованих зрівнялівних форм та економічно-ефективних інституціональних форм, що базуються на приватно-індивідуальній та приватно-корпоративній земельній власності. Історично створена ідеологема: «землю тому, хто її обробляє», сучасний ринково-цивілізаційний поступ замінює принципом - «землю тому, хто використовує її ефективно».

Розвиток і підтримка державою інституту приватної власності на землю, сприяння формуванню ефективного земельного власника, насамперед у сфері малого та середнього агропідприємництва, є чи не єдиним шляхом закріплення працездатного населення у селах, основою для подальшого соціального розвитку села, на основі самофінансування (з певною фінансово-бюджетною підтримкою держави), в умовах природного кількісного зменшення сільського населення. Це зменшення буде значною мірою компенсуватися більш високою якістю підприємницького і трудового потенціалу майбутнього українського села.

Проблема обмежень у процесах становлення ринкових форм обігу земельних ресурсів постає із фундаментальної суперечності розвитку будь-якої економічної системи - між кількістю та якістю обмежених економічних ресурсів і швидким зростанням різноманітних потреб суспільства, тобто обмеженістю самої землі по відношенню до продовольчо-сировинних, екологічних, рекреаційних, історико-культурних, соціально-культурних та ряду інших потреб суспільства. З 60,3 млн. га території України 42,8 млн.га (71,1%) становлять землі, що визначаються як сільськогосподарські угіддя, з яких розорюється 32,4 млн.га, або 53,8% всієї території країни. У зв'язку з перепрофілюванням цінних сільськогосподарських земель в інші категорії (збільшення площі земель, використовуваних в інших галузях економіки, зростання урбанізації країни) площа орних земель, що припадає на одного жителя країни, за останні роки постійно зменшується, незважаючи на її значну питому вагу в структурі земель сільськогосподарського призначення,

У розділі систематизовано та виділено за критеріями значущості чотири основні групи об'єктивних і суб'єктивних обмежень, що виникають у процесах ринкового обігу земельних ресурсів, які обумовлюються переважно об'єктивними чинниками агрогосподарювання, та ті, що зумовлені суб'єктивними рішеннями, поглядами, звичаями, традиціями, «рудиментно-консервативними» принципами, що панували раніше, і так чи інакше впливають на встановлення певних обмежень через механізми законодавчої, виконавчої, судової влади в країні:

природно-просторові, географічно-кліматичні, демографічні обмеження;

фінансово-ресурсні, інвестиційні обмеження;

інституційно-правові норми (закони, укази, постанови, інструкції, тощо), що містять певну сукупність відповідних обмежень;

попередньо-сформовані норми економічної культури агрогосподарювання («ментальність»), обмеження «консерватизму та спротиву».

У розділі 2 «Становлення основних форм ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в Україні» вводиться та обґрунтовується поняття «рекомбінація економічних прав власності», коли при формальному збереженні прав власності на землю, як на земельний пай, суб'єкт земельної власності не може повною мірою скористатися своїм правом розпоряджатися нею, не може використати на економічно ефективному та соціально справедливому рівні своє основне специфіковане економічне право власності, право на дохід (продукт) від власності.

У розділі обґрунтовується точка зору про відсутність у країні суттєвих об'єктивних перешкод для скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Здійснено критичний аналіз різних позицій щодо «готовності», або «неготовності» суспільства, зокрема, селянства до впровадження ринку земель зі зміною суб'єктів власності на земельні ділянки на основі угод купівлі-продажу.

Формальне розпаювання державного земельного ресурсу не призвело до формування цивілізованого, прозорого ринку землі, проте створило сприятливі умови для рекомбінації земельної власності шляхом: внесення у статутні фонди новостворених агроструктур земельних часток (паїв) селян, що спостерігалося в перші роки розпаювання (роздержавлення) сільськогосподарських земель; невиділення земель на місцевості як ділянок; вимушеного здавання земель як паїв у оренду на вкрай невигідних умовах для орендодавців; уведення мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, тобто позбавлення власника землі одного з основних специфікованих прав власності, - розпорядження. Враховуючи, що нині в Україні нормативна вартість землі сільськогосподарського призначення становить 365 млрд. грн., а щорічний тіньовий обіг такої землі в Україні, за різними оцінками, досягає 250-300 млн. грн, та існують довгострокові тенденції до підвищення цін на всі категорії земель, особливо на цінні сільськогосподарські угіддя, стає зрозумілим, що такий стан цілком влаштовує певні кола суспільства, які мають реальний економічний зиск від рекомбінації економічних прав власності широких мас селянства. Саме ця частина громадян України, яка має доступ до такої рекомбінації земельної власності, ментально не готова до ринкових принципів господарювання, в конкурентних, а не штучно створених вигідних для них умовах.

Детально розглянуто чотири фундаментальні проблеми ринку земель сільськогосподарського призначення а саме: перспективи попиту; перспективи (прогнози) пропозиції; прогнозні рівні цін на регіональних ринках землі; стан розвитку інфраструктури такого ринку. Досліджено, що при започаткуванні ринку сільськогосподарських земель потенціал пропозиції значно перевищуватиме потенціал попиту на землю, що може призвести до надмірного зниження цін на такому ринку. З метою забезпечення пропозиції оптимальних за площею земельних ділянок запропоновано на рівні місцевої влади створювати можливості для консолідації земельних паїв, їх компактного розміщення однією ділянкою для можливості подальшого продажу через відповідні посередницькі приватно-державні спеціалізовані структури. Найбільшої актуальності це питання набуває для сільських пенсіонерів, де функції посередника могли б здійснювати спеціально створені для цього структури у межах пенсійного фонду.

Досить складною є проблема визначення початкового рівня цін на первинному ринку землі. Існує принципова, суттєва відмінність нормативної, експертної оцінки землі від ціни землі, як ринкової категорії. Первинне ціноутворення (для проведення торгів, аукціонів або конкурсів) має враховувати багато регіональних чинників, а ринок землі в Україні формуватиметься як сукупність регіональних ринків. Проблема розгляду такого ринку як єдиного цілого ускладнюється процесами швидкого розширення територій сучасних мегаполісів та розвитком транспортних мереж. У цих умовах спостерігається, умовно кажучи, наступ міст на землі сільськогосподарського призначення в приміських зонах, що суттєво змінює механізми ціноутворення. Тобто, можна стверджувати, що національний ринок сільськогосподарських земель формується вже тепер, незважаючи на те, що він інституціонально не оформлений як сукупність регіональних ринків. З розвитком вторинного ринку землі на формування цін у регіонах суттєвіше впливатимуть ринкові механізми граничних витрат виробника та попит і пропозиція.

У колах законодавчої, виконавчої влади, в регіонах, на рівнях місцевого самоврядування проблеми інфраструктури ринку землі в основному пов'язані із землями населених пунктів. Мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь створює шкідливе для розвитку країни враження, що конкретні проблеми формування відповідної інфраструктури та фінансування проектів щодо її створенню ще не на часі. У дисертаційному дослідженні проаналізовано принципові відмінності цільового призначення земель населених пунктів від сільськогосподарських земель, у формуванні та функціонуванні відповідних самостійних ринків землі. Тому намагання розробити і прийняти на законодавчому рівні один Закон України «Про ринок земель», на наш погляд не принесе необхідної користі. Необхідно прийняти відповідні самостійні Закони України «Про ринок земель населених пунктів» та «Про ринок земель сільськогосподарського призначення».

У розділі досліджено стан ринку орендованих земель сільськогосподарського призначення і обґрунтовано, що розвинений, цивілізований, конкурентний ринок орендованих земель є важливим інститутом агропідприємництва у сучасному світі. Проте він може формуватись, як такий, тільки за умови існування ринку купівлі-продажу землі. Попит, пропозиція, ціни на землю на ринку землі прямо пов'язані з відповідними категоріями ринку орендованих земель, а ціни на землю та рівні орендної плати дуже тісно кореспондуються між собою.

В Україні загальна площа переданих в оренду земельних часток (паїв) станом на 2007 р. складала 17,7 млн. га. Укладено 4,5 млн. договорів оренди земельних часток, у тому числі 2,4 млн. - із селянами-пенсіонерами на загальну площу 9,1 млн. га. Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз показав відсутність ознак цивілізованого ринку орендованих земель не тільки по країні в цілому, а навіть в окремому регіоні. Попит і пропозиція земель на засадах орендування формується за принципом «вимушеної пропозиції» з боку власників земельних паїв і монопольного диктату з боку орендаторів - великих агровиробничих структур. Середній розмір орендної плати по Україні станом на 1 січня 2007 р. становив 137,3 грн/га у рік. Загальна сума виплат за оренду земельних паїв, згідно з укладеними договорами на 2007 р. становила 2,3 млрд грн, у тому числі з селянами-пенсіонерами - 1 млрд грн (45,7%). За півроку фактично виплачено лише 96,8 млн грн (4,2%). Але навіть і у сплаченій орендній платі за земельні паї домінує натуральна форма оплати - 77,5%. Сучасні орендні відносини в агросекторі економіки України - яскравий приклад рекомбінації прав земельної власності. Неринковий характер орендних відносин проявляється не лише у переважанні негрошових форм справляння орендної плати, а і в масових проявах неповної або несвоєчасної сплати оренди, у практиці відмови від сплати через форс-мажорні обставини. Орендну плату варто розглядати як специфічну форму кредитування орендодавцями орендарів реальним земельним ресурсом, і, як у будь-яких кредитних відносинах, вона має сплачуватися незалежно від ризиків агропідприємницької діяльності.

Ринкова трансформація аграрного сектора економіки України, потребує значних інвестицій. За оцінками фахівців для реалізації земельної реформи у повному обсязі та в оптимальні терміни необхідні інвестиції становлять 2-2,5 млрд. дол. щорічно. Водночас, можливості для залучення коштів у країні надто обмежені. Тому практично єдиним економічно обґрунтованим та достатньо застрахованим для банківських ризиків джерелом залучення інвестицій в агровиробничу сферу є іпотечно-заставні засади кредитування відповідними державними або приватно-акціонерними фінансово-банківськими структурами. Умовою розвитку інституту іпотечно-заставного кредитування є приватна власність на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Застава землі є дійовим засобом формування на селі ефективного власника, бажаючого і здатного раціонально здійснювати агропідприємницьку діяльність, створюючи при цьому ринкові механізми «позитивного штучного відбору» формування економічно відповідального підприємницького ресурсу. Тобто, самі механізми іпотечно-заставного кредитування могли б здійснювати трансакцію прав власності на земельні ділянки від менш ефективних до ефективніших суб'єктів землеволодіння та землекористування. З метою забезпечення процесу капіталізації землі та підвищення ступеня її ліквідності як ресурсу, необхідно враховувати вартість землі як складову частину основного капіталу в агровиробництві, неврахування вартості землі у виробничому капіталі вітчизняного сільського господарства призводить до щорічного недодержання ним від 7 до 10 млрд. грн. прибутку. У розділі обґрунтовується необхідність розробки та прийняття окремого Закону «Про заставу земель (як приватної власності) сільськогосподарського призначення». Ініціатором становлення іпотечно-заставних структур має стати держава, створюючи в центрі та регіонах відповідні фінансові інститути, через які вона впливатиме на цей новий вид фінансово-земельного ринку законодавчо-визначеними засобами регуляторної політики. У розділі 3 «Державне та громадське регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення» обґрунтовано необхідність державного та громадського регулювання ринкового обігу сільськогосподарських земель, що визначаються такими чинниками:

особливою роллю земельних ресурсів як основного національного багатства країни, обмеженістю цього виду ресурсів суспільства;

стратегічною роллю держави у формуванні найбільш ефективної моделі аграрного підприємництва в Україні;

інституційно визначеними конституційними нормами, Земельним кодексом України, низкою відповідних Законів України щодо державного регулювання ринкового обігу сільськогосподарських земельних ресурсів.

Провідні політичні сили України, що формують основні органи державної влади, в основному є прибічниками розбудови ринкових форм обігу земельних ресурсів сільськогосподарського призначення, проте бачення глибини, темпів, форм і методів ринкових трансформацій у середовищі провідних соціально-політичних еліт дещо відрізняються. Це породжує відсутність єдиної державної стратегії ринково-земельних реформувань, гальмування процесів прийняття необхідної законотворчо-нормативної бази для проведення відповідних ринкових трансформацій. Досі не створено відповідних механізмів протидії «тіньовим» формам обігу землі сільськогосподарського призначення, особливо у приміських зонах великих населених пунктів, проявам корупції у цій сфері. Формування цивілізованого, прозорого ринку землі досить гостро ставить проблему оптимального співвідношення місця, ролі, функцій та повноважень, їх розподілу між центральними, регіональними та місцевими органами влади.

Перманентні продовження термінів мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення призвели до низки негативних наслідків:

а) втрати часу та темпів у ринкових реформуваннях, створення передумов для підвищення рівня конкурентоспроможності аграрного сектора економіки;

б) зниження інвестиційної привабливості аграрного сектора економіки, особливо для приватного капіталу, неможливості застосування приватно-земельного капіталу в іпотечному кредитуванні, гарантуванні банківських ризиків, особливо при довгостроковому кредитуванні агровиробничих проектів;

в) неможливості створення дійових ринкових механізмів підвищення родючості земель, зниження ризиків деградації ґрунтів, ерозії земель сільськогосподарського призначення, впровадження державних програм вилучення непродуктивних категорій нині використовуваних земель із сільськогосподарського обороту.

Розглянуто певні сукупності інституціонально-правових обмежень, що застосовані в процесах аграрних реформувань в країнах Центральної та Східної Європи, підкреслено діалектику загального та особливого при спробах запозичення практичного досвіду у ринково-земельних реформуваннях інших країн для їх практичного впровадження в умовах України.

Пріоритетним завданням держави у сучасному вимірі стає формування пільгової політики збільшення доходів сільського населення, підвищення привабливості агровиробництва для інвесторів, формування на селі середнього класу, а також проблема пошуку оптимального співвідношення прямих та опосередкованих методів впливу державних структур на ринкові форми обігу земельних ресурсів.

Основні принципи впливу державних інститутів на функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення відображені на рис. 1.

Рис.1. Модель державно регульованого ринку землі сільськогосподарського призначення

Складено автором на основі узагальнення теоретичних аспектів ролі основних інститутів формування ринку землі сільськогосподарського призначення.

В роботі обґрунтовується необхідність створення фонду управління землями державної власності, який, з метою недопущення обвалу цін на перших етапах формування ринку землі, має запровадити механізми пріоритетного державного викупу земельних ділянок селян (за фіксованими оптимальними цінами), викупу малопродуктивних, деградованих земельних ділянок для проведення на них меліоративно-відновлювальних робіт.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у системному теоретичному аналізі інституціональних основ формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні, з'ясуванні сутності й особливості інституціональних чинників формування ринку землі як важливого сегмента економіки країни, розробці теоретичних засад та концептуальних підходів щодо удосконалення державної політики у сфері використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. Наукові та практичні результати дослідження дали підставу зробити такі висновки.

1. Становлення й розвиток в Україні реальних ринкових форм обігу земель сільськогосподарського призначення стало для країни викликом часу і невідкладною потребою. Поряд із внутрішніми цьому сприяють і зовнішні чинники, а саме: розвиток міжнародного поділу праці, глобалізація світових економічних процесів, посилення конкурентних засад у зовнішньоекономічних зв'язках, особливо за умов нових вимог, що постають перед аграрним сектором економіки у зв'язку зі вступом України до СОТ, необхідністю відповідати певним міжнародним стандартам ринкової розвиненості для практичної реалізації європейського вибору. Розвиток і підтримка інституту приватної власності на землю, сприяння формуванню ефективного землевласника, насамперед у сфері малого та середнього аграрного підприємництва, є одним з основних шляхів закріплення працездатного населення у селах, основою для соціального розвитку села.

2. В умовах проведення ринкових трансформацій у галузях національного господарства практичне виключення зі сфери ринкового обігу одного з основних економічних ресурсів України - сільськогосподарських земель - гальмує просування економіки країни на шляху ринкових трансформацій, створення ефективнішої її системи. Виключення цього важливого ресурсу з реального ринкового обігу, інституціональна незавершеність процесів формування приватної власності на землю, як невід'ємної та обов'язкової умови суттєвого підвищення економічної ефективності національного аграрного виробництва, зволікання з проведенням цих перетворень суттєво зменшує можливості України посісти відповідне місце серед провідних аграрних держав світу. Україна не може набути конкурентних переваг на світових агропродовольчих та агровиробничих ринках без підвищення рівня привабливості земельного економічного ресурсу, як об'єкта вигідної підприємницької діяльності, сфери прибуткового інвестування, значної за обсягами і значенням нерухомої власності.

3. Становлення ринкових форм обігу сільськогосподарських земельних ресурсів відбувається в умовах зростання рівня протистояння різних економічних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Загострення суперечностей соціально-економічних інтересів, спротив ринковим трансформаціям з боку раніше сформованих псевдоринкових агровиробничих структур, поява в аграрному секторі тіньових схем перерозподілу земельних ресурсів на користь новостворених олігархічних осередків поза мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, істотно гальмує створення інституціональних засад реформування сфери земельних відносин. Для більш повного розуміння суперечностей, що виникають у процесі земельних трансформацій, важливе значення має введене й обґрунтоване автором поняття «рекомбінації економічних прав власності на земельні ділянки».

4. Створення необхідної інституціонально-нормативної, законодавчої бази для прискореного розвитку ринкового обігу земель суттєво гальмується. В країні існує об'єктивна необхідність інтенсифікації зусиль у сфері напрацювання та прийняття необхідних законів для ринкового трансформування сфери земельних відносин. Принципові відмінності цільового призначення земель населених пунктів від земель сільськогосподарського призначення і принципові відмінності у формуванні та функціонуванні відповідних самостійних ринків землі, на наш погляд, протидіють прийняттю Закону «Про ринок землі». З метою вдосконалення земельних відносин пропонуємо прийняти відповідні самостійні Закони України «Про ринок земель населених пунктів» та «Про ринок земель сільськогосподарського призначення», а також окремий Закон «Про заставу земель сільськогосподарського призначення». Необхідно провести кваліфікований аналіз сукупності вже прийнятих законодавчо-нормативних актів з метою:

усунення певних неузгодженостей у прийнятих нормативних актах щодо земельних відносин, усунення нормативно-правових суперечностей у земельному законодавстві, що нині є живильним середовищем для тіньових схем обороту сільськогосподарських земель та інших негативних дій;

зменшення обсягів нераціональних інституціональних обмежень у законодавстві, впроваджуваних в інтересах певних соціально-політичних сил;

прискорення процесів доринкової підготовки земельних ресурсів для їх подальшого обігу на первинному ринку, всебічного розвитку його інфраструктури;

формування в економіці та суспільстві необхідних умов для пом'якшення обмежень (інвестиційних, матеріально-технічних) розвитку ринкових форм обігу земельних ресурсів.

5. З огляду на перспективи можливого подальшого загострення у суспільстві земельних проблем, складності та неоднозначності процесів роздержавлення, розпаювання та приватизації націоналізованої в СРСР сільськогосподарської землі, необхідно посилити відповідальність судової влади, правоохоронно-виконавчих структур у захисті специфікованих економічних прав приватної власності громадян на землю. Постає питання про доцільність створення спеціалізованих земельних судів (чи спеціально підготовлених суддів із земельних проблем), а відповідно, створення спеціальних земельних відділів у правоохоронних структурах, які б спеціалізувалися винятково на земельно-правових проблемах, боротьбі зі зловживаннями у земельній сфері.

6. У процесі теоретичного узагальнення основних принципів функціонування моделі ринку земель сільськогосподарського призначення обґрунтовано, що на початкових етапах становлення цього ринку держава має оптимально поєднувати ринкові за характером, непрямі методи впливу на попит, пропозицію, ціну на регіональних ринках землі з проведенням виваженої політики аграрного розвитку країни з використанням необхідних інституціонально-адміністративних заходів, прямих владних впливів на ринок землі. Зі становленням земельно-ринкової інфраструктури та вкоріненням цивілізованих ринкових норм і правил поведінки учасників обігу земельних ресурсів, формуванням вторинного ринку землі, поступово змінюватиметься співвідношення між непрямими і прямими державними впливами у процесі пошуку їх оптимуму для нових умов господарювання.

7. В ході дослідження встановлено, що суттєвої ринкової модифікації вимагають також орендні відносини, що склалися в українських реаліях у процесі розпаду колгоспно-радгоспної агровиробничої системи та розпаювання земель. Майже некерований, по суті, природно-стихійний процес розвалу цієї системи призвів до створення нових, певною мірою «квазіринкових» агровиробничих структур, де і орендні відносини, як форма залучення розпайованих земель до використання у новостворених організаційно-правових формах агропідприємницької діяльності, стали «квазіринковими», тобто мають ознаки ринковості лише за формою, а не за змістом.

8. Зростання потенційних загроз і ризиків успішного ведення агробізнесу є перепоною можливому збільшенню інвестиційних потоків в агровиробничу сферу, спричиняє підвищення відсоткових ставок за довго- та середньострокові кредити, конче необхідні сільському господарству, призводить до втрат потенційних вигод від можливих позитивних мультиплікаційних ефектів у суміжних галузях агропромислового комплексу країни, насамперед, у сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній, агропереробній промисловості, у сфері виробничих послуг. Обґрунтовано, що практично єдиним, достатньо застрахованим для банківських ризиків джерелом залучення інвестицій в аграрно-виробничу сферу є іпотечно-заставні засади кредитування приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідними державними, державно-приватними, приватно-акціонерними фінансово-банківськими структурами. Ініціатором становлення іпотечно-заставних структур має стати держава, через які вона впливатиме на цей новий вид фінансово-земельного ринку законодавчо-визначеними засобами своєї регуляторної політики.

9. З метою забезпечення соціально-справедливих та економічно ефективних ринкових форм обігу земельних ресурсів держава має сприяти посиленню контролюючих функцій у забезпеченні конкурентних засад і протидії монополізму й монополії на ринку цих земель (як з боку суб'єктів попиту, так і з боку суб'єктів пропозиції), різноманітних громадських організацій (асоціацій орендарів, орендодавців, фермерських структур, природоохоронних організацій, пенсійного фонду країни тощо). Взаємодія державних і громадських організацій має відбуватися через розробку, прийняття та впровадження відповідних законодавчих актів, ініційованих і розроблених громадськими структурами.

10. Підтримка державою процесів становлення ринкових форм обігу земельних ресурсів на селі має здійснюватися через відповідні програми зростання доходів сільського населення, механізми фіскальної та монетарно-кредитної політики в аграрному секторі економіки. Втіленню у життя ефективних принципів впливу держави на функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення може сприяти запропонована автором модель цього ринку, особливо за умови підвищення потенціалу попиту на земельних ринках з боку дрібного та середнього агропідприємництва в його різноманітних організаційно-правових формах, що забезпечить зростання рівня конкурентоспроможності як на національному, так і на світових ринках агропродукції, формування ефективного землевласника та землекористувача, сприяючи при цьому суттєвому збільшенню прошарку середнього класу на селі й демократичному поступу України в цілому.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Загурський О. М. Розвиток земельних відносин в ринковій економіці України: моногр. / О. М. Загурський. - Біла Церква: Білоцерківський нац. аграр. ун-т, 2008. - 109 с. ( 4,5 друк. арк.).

У наукових фахових виданнях:

2. Юхименко П. І. Інституційно-монетаристські аспекти формування ринку землі в транзитивній економіці України / П. І. Юхименко, О. М. Загурський // Аграрний вісник Причорномор'я. - 2003. - Вип. 22. Ч. 1. - С. 554-563. - (Економічні науки). (0,6 друк. арк. - особисто автору належить 0,3 друк. арк. - визначення теоретичних аспектів інституційного формування ринку землі).

3. Загурський О. М. Формування іпотеки в агросекторі економіки України / О. М. Загурський // Теорії мікро-макроекономіки : зб. наук. праць проф.-викл. складу і аспір. Акад. муніцип. упр. - К., 2004. - Вип. 16. - С. 273-280. (0,5 друк. арк.).

4. Юхименко П. І. Монетарні складові стратегії інвестування в аграрному секторі економіки України / П. І. Юхименко, О. М. Загурський // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2004. - Вип. 189. Т.ІV. - С.1158-1166. (0,7 друк. арк. - особисто автору належить 0,3 друк. арк. - висвітлення проблем інвестування аграрного сектора спеціалізованими банківськими установами).

5. Загурський О. М. Становлення ринкових форм обігу земельних ресурсів в Україні / О. М. Загурський // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 9 (51). - С. 11-20. (0,6 друк. арк.).

6. Загурський О. М. Становлення підприємства в аграрному секторі економіки України / О. М. Загурський // Формування ринкових відносин в Україні : зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. № 9 (52). - С. 56-60. (0,5 друк. арк.).

7. Загурський О. М. Формування та розвиток ринку оренди земель сільськогосподарського призначення в Україні / О. М. Загурський // Вісн. Білоцерківського держ. аграр. ун-ту : зб. наук. праць. - Біла Церква, 2007. - Вип. № 49. - С. 63-69. (0,5 друк. арк.).

8. Загурський О. М. Механізми формування ціни на ринку земель сільськогосподарського призначення / О. М. Загурський // Формування ринкової економіки : зб. наук. праць. -К. КНЕУ, 2008. - Вип. № 20. - С. 303-313. (0,5 друк. арк.).

В інших наукових виданнях:

9. Юхименко П. І. «Розміри держави» у національних економіках постсоціалістичних країн / П. І. Юхименко, О. М. Загурський // Вісн. Черкаського ун-ту. - Черкаси, 2003. - Вип. 48. - С. 77-87. - (Економічні науки). (0,6 друк. арк. - особисто автору належить 0,2 друк. арк. - проведено аналіз змін економічної ролі держави у постсоціалістичних країнах).

10. Загурський О. М. Основні форми обігу земельних ресурсів / О. М. Загурський // Проблеми інтеграції економіки та освіти України у світове господарство : зб. наук. праць. - Біла Церква, 2008. - Вип. 2 - С.12-16. (0,3 друк. арк.).

11. Юхименко П. І. Державний сектор у національних економіках постсоціалістичних країн / П. І. Юхименко, О. М. Загурський // Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах : зб. матер. Міжнар. наук. конф. (Черкаси, 24-26 верес. 2003 р.). - Черкаси: Видавничий відділ ЧНУ, 2003. - С. 82-87. (0,3 друк. арк. - особисто автору належить 0,1 друк. арк. - визначення ролі держави на етапі становлення та розвитку соціально-ринкового господарства).

12. Юхименко П. І Формування іпотеки в аграрному секторі економіки України / П. І. Юхименко, О. М. Загурський // Інвестиційні стратегії сталого розвитку : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 27-28 лют. 2004 р.). - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. - Т. 2. - С. 165-166. (0,1 друк. арк. - особисто автору належить 0,05 друк. арк. - пропозиції щодо внесення змін у законодавство стосовно іпотечно-заствного кредитування ).

13. Юхименко П. І. Функції держави в трансформаційній економіці / П. І. Юхименко, О. М. Загурський // Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. ( Запоріжжя, 20 квіт. 2005 р.). - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005. - Т. 2. - С. 81-83. (0,2 друк. арк. - особисто автору належить 0,1 друк. арк. - розробка пропозицій щодо ролі держави у створенні інститутів ефективного функціонування і розвитку ринкової економіки).

14. Загурський О. М. Напрями формування та функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення / О. М. Загурський // Проблеми трансформаційної економіки України : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. (Біла Церква, 10 листоп. 2006 р.). - Біла Церква, 2006. - С. 8-10. (0,1 друк. арк.).

15. Загурський О. М. Формування інфраструктури ринку землі / О. М. Загурський // Наукові пошуки молоді у третьому тисячолітті : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених, аспірантів та докторантів (Біла Церква, 15-16 трав. 2008 р.). - Біла Церква, 2008. - С. 101-102. (0,1 друк. арк.).