Соціальні детермінанти національної безпеки України: теорія, методологія, практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Спеціальність 08.00.07 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

СОЦІАЛЬНІ ДЕТЕРМІНАНТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Виконав Баланда Анатолій Людвигович

Київ - 2008

АНОТАЦІЯ

Баланда А.Л. Соціальні детермінанти національної безпеки України: теорія, методологія, практика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.07 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. - Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. - Київ, 2008.

У дисертації розроблено концептуально-методологічні засади дослідження соціальних детермінант національної безпеки України та обґрунтовано стратегію державної політики попередження демографічних та соціальних загроз національній безпеці України. В якості базових соціальних детермінант національної безпеки визначено: власність, рівень соціальної диференціації суспільства, конкуренцію й конфлікт у формі боротьби індивідів за таке становище в суспільстві, яке задовольняло б їх потреби. Показано, що соціальні детермінанти національної безпеки перебувають одночасно в двох функціональних станах: у якості об'єкта та суб'єкта впливу.

Запропоновано нові методологічні підходи до оцінки стану захищеності національних інтересів України з позицій їх детермінації соціальними факторами. Розроблено наукові засади оцінки ризиків соціальної стабільності українського суспільства, які ґрунтуються на порогових значеннях соціальних індикаторів та враховують суб'єктивні чинники його розвитку. Виявлено, що нині найбільш вагомим демографічним фактором трансформації чисельності населення України є смертність, у найближчій перспективі посилюватиметься роль народжуваності та міграційного руху. На основі побудованої моделі базових соціальних індикаторів безпечного суспільного розвитку запропоновано методичні підходи до визначення їх порогових значень.

Доведено, що актуальними загрозами національній безпеці, що детермінуються соціальними факторами, є такі: порушення рівноваги на вітчизняному ринку праці, зростання безробіття (структурного, застійного, прихованого), надмірне розшарування населення за рівнем доходів, демографічна криза, тінізація соціально-економічних відносин та корупція в суспільстві, криміналізація соціуму внаслідок недосконалості механізмів суспільного розподілу. Обґрунтовано стратегічні напрями вдосконалення державної політики забезпечення національної безпеки України, в основу яких покладено управління її соціальними детермінантами.

Ключові слова: соціальні детермінанти, національна безпека, ринок праці, доходи населення, демографічна політика, соціальна політика.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

демографічний бідність праця економіка

Актуальність теми. Наукова категорія національної безпеки для вітчизняної науки є відносно новою - досить тривалий час вона визначалася лише як захист держави від зовнішніх загроз та досліджувалася, здебільшого, у військовому чи політичному аспектах. Однак реалії сьогодення засвідчують необхідність розробки нових підходів у методології дослідження проблем безпеки. В їх основу необхідно покласти аналіз досить складних соціально-економічних процесів, що відбуваються в українському суспільстві - саме деструктивні явища внутрішнього характеру становлять реальну загрозу захищеності національних інтересів України.

Оскільки безпека є особливою категорією і її відтворення пов'язане з асиметричністю розподілу переваг, то держава для ефективної нейтралізації загроз національній безпеці, досить часто застосовує механізми соціальних та економічних обмежень особи, домогосподарств, суб'єктів підприємництва. Тобто держава, гарантуючи безпеку своїм громадянам, може одночасно виступати джерелом соціальних загроз. У такому випадку соціально-економічна система починає продукувати інституційні ризики, які стають причинами зростання соціальної напруженості, масових акцій протесту, політичної та економічної дестабілізації в країні. Актуальність дослідження обумовлюється необхідністю наукового осмислення впливу соціальних детермінант на стан захищеності національних інтересів, для чого необхідно вирішити наукову проблему, яка полягає у наявності протиріччя між необхідністю максималізації безпеки окремих індивідів і груп та обмеженістю ресурсного потенціалу забезпечення національної безпеки України.

Значний внесок у розробку методології наукового пізнання феномену безпечного суспільного розвитку внесли вітчизняні вчені О. Амоша, О. Барановський, О. Бєлов, І. Бінько, О. Бодрук, О. Власюк, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Гончаренко, В. Горбулін, Б. Губський, О. Данільян, О. Дзьобань, Я. Жаліло, А. Качинський, О. Ладюк, Н. Лакіза-Сачук, В. Мунтіян, О. Новікова, Г. Пастернак-Таранушенко, Д. Прейгер, С. Пирожков, Г. Ситник, А. Сухоруков, В. Шлемко.

Дослідженню теоретичних засад сталого розвитку присвячені роботи Б. Данилишина, С. Дорогунцова, В. Шевчука. Проблемам забезпечення макроекономічної рівноваги, стійкого економічного зростання приділено значну увагу в наукових працях В. Гейця, В. Голікова, М. Долішнього, І. Лукінова.

Наукові здобутки провідних вітчизняних вчених-економістів С. Бандура, Д. Богині, О. Бугуцького, В. Гейця, А. Колота, Г. Купалової, В. Куценко, Е. Лібанової, О. Макарової, В. Мандибури, В. Онікієнка, Б. Пасхавера, О. Позняка, С. Полякової, О. Романюка, П. Саблука, Л. Черенько, Л. Шепотько, В. Юрчишина створили досить серйозну методологічну базу для дослідження впливу соціальних факторів на стабільний розвиток суспільства.

Результати цих досліджень висвітлюють вкрай важливі аспекти впливу соціальних факторів на безпечний суспільний розвиток. Водночас можна констатувати недостатню розробленість проблем розвитку та трансформації окремих соціальних детермінант у загрози національній безпеці. Необхідність поглибленого дослідження окресленої проблематики актуалізується відсутністю відповідного комплексного теоретико-методологічного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження тісно пов'язана з науково-дослідними роботами, що здійснювалися за участю автора в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України за темами: "Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз" (номер державної реєстрації 0103U005480, 2003 - 2006 pp.); "Механізми мінімізації соціальних ризиків суспільства у контексті соціальної безпеки" (номер державної реєстрації 0107U003209, 2007 p.); "Соціально-демографічні структури українського суспільства" (номер державної реєстрації 0106U006890, 2007 - 2009 рр.).

Результати участі у зазначених науково-дослідних роботах, отримані особисто автором, знайшли втілення у наукових статтях та розділах монографій, які наведені у списку наукових праць.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретико-методологічних і прикладних засад дослідження соціальних детермінант національної безпеки України та наукове обґрунтування державної політики попередження основних загроз національній безпеці України, джерелом яких виступають соціальні чинники.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких завдань дослідження:

- обґрунтувати необхідність теоретичної розробки проблем детермінації національної безпеки соціальними факторами;

- розкрити закономірності еволюції вчення про безпеку особи, суспільства, держави на основі узагальнення й систематизації напрацьованих наукових поглядів;

- з'ясувати сутність соціальних детермінант національної безпеки з позицій комплексного системного підходу до визначення їх змісту;

- визначити концептуальні підходи до моделювання базових соціальних індикаторів безпечного суспільного розвитку з метою встановлення їх порогових значень;

- визначити основні загрози національній безпеці в демографічній сфері та умови їх попередження, а також визначити стратегічні пріоритети демографічної політики;

- розробити теоретичні основи процесів формування та розвитку ринку праці й занятості у взаємозв'язку з національною безпекою;

- розкрити сутність загроз національній безпеці, що виникають у сфері зайнятості;

- дослідити специфіку державного регулювання ринку праці, виходячи з необхідності захисту інтересів особи від загроз у сфері зайнятості;

- охарактеризувати особливості системи розподілу доходів населення з метою виявлення безпечних рівнів їх диференціації та вироблення системи державних заходів з подолання бідності;

- розкрити інституційні основи впливу "тіньової" економічної діяльності на захищеність національних інтересів;

- виділити етіологічні передумови криміналізації суспільства внаслідок недосконалості механізмів суспільного перерозподілу;

- розробити науково-практичні рекомендації щодо реалізації функції держави в захисті національних інтересів у соціальній сфері.

Об'єктом дослідження є процес формування економічної та соціально-демографічної політики, спрямованої на захист життєво важливих інтересів особи і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства.

Предметом дослідження є комплекс економічних, соціально-демографічних, інституційних відносин стосовно нейтралізації загроз національній безпеці України, що детермінуються соціальними факторами.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження виступають загальнонаукові принципи, положення сучасної економічної теорії, диференціація наукових парадигм, закономірності суспільного розвитку, загальна теорія систем, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, методологічні рекомендації авторитетних міжнародних організацій.

У процесі вирішення поставлених завдань було використано такі методи дослідження: діалектичний, як загальний метод пізнання - розкрито теоретико-методологічні основи категорії "безпека", системно-структурний - визначено сутність соціальних детермінант національної безпеки України; історичний - прослідковано еволюцію наукових поглядів щодо феномену національної безпеки та її соціальних детермінант; статистичний та економічного аналізу - опрацьовано масив статистичних та емпіричних даних з метою оцінки впливу соціальних детермінант на стан захищеності національних інтересів; економіко-математичний та прогнозування - проведено аналіз та здійснено прогноз розвитку соціальних детермінант національної безпеки України; моделювання - побудована модель базових соціальних індикаторів безпечного суспільного розвитку; синергетичний - національна безпека розглянута як система, що здатна до самоорганізації і характеризується відкритістю, нелінійністю, динамічністю; функціональний - розкрито функції соціальних інститутів та їх взаємозв'язки; аналіз рядів розподілу - проведено оцінку диференціації населення за соціально-економічними ознаками; графічний - наочно проілюстровано результати дослідження.

За основу емпіричної бази дослідження взято дані Державного комітету статистики України, інших міністерств та відомств; статистична інформація з основних соціально-економічних показників розвитку зарубіжних країн, результати вибіркових обстежень населення України, матеріали науково-дослідних робіт, що проводилися за безпосередньою участю автора, а також законодавчі акти, що регулюють суспільні відносини в галузі безпеки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розв'язанні важливої наукової проблеми у сфері демографії, праці та соціального розвитку розробці теоретико-методологічних засад дослідження суспільних явищ і процесів, що детермінують національну безпеку України, з метою обґрунтування державної політики попередження демографічних та соціальних загроз національним інтересам.

У межах вирішення даної проблеми у дисертації висунуто ряд положень, що конкретизують наукову новизну:

вперше:

розроблено методологію дослідження соціальних детермінант національної безпеки України, яка базується на компаративному аналізі основних теоретичних концепцій і підходів до розуміння сутності впливу соціальних чинників на стан національної безпеки;

обґрунтовано методологічний підхід, згідно з яким феномен національної безпеки розглядається як багаторівнева структура, основою якої виступає безпека особистості та суспільства; головною метою функціонування цієї системи є створення необхідних умов для реалізації їх життєво важливих інтересів;

формалізовано та систематизовано соціальні чинники, що здійснюють комплексний вплив на стан забезпеченості національної безпеки. Серед актуальних загроз національним інтересам виділяються: порушення рівноваги на вітчизняному ринку праці, зростання безробіття (структурного, застійного, прихованого), надмірне розшарування населення за рівнем доходів, демографічна криза, тінізація соціально-економічних відносин та корупція в суспільстві, криміналізація соціуму внаслідок недосконалості механізмів суспільного розподілу;

здійснено моделювання базових соціальних індикаторів безпечного суспільного розвитку, на основі чого запропоновано методичні підходи до визначення їх порогових значень;

обґрунтовано, що на даному етапі розвитку найбільший вплив на трансформації чисельності населення України з боку демографічних факторів має смертність, хоча в майбутньому значно посилюватиметься роль народжуваності, а також міграційного руху;

доведено, що основою стану захищеності національних інтересів є стабільність соціальної системи, яка, у свою чергу, залежить лише від параметрів негативного (чи позитивного) впливу і не пов'язана зі змінами варіативних факторів як таких.

Удосконалено:

визначення поняття "національна безпека", яке, на відміну від законодавчо визначеного (захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам), передбачає також і необхідність забезпечення громадянам відповідних умов для гідного рівня життя, вільного розвитку та самобутності;

наукові засади оцінки ризиків соціальної стабільності українського суспільства, що, на відміну від найбільш розповсюджених методик, виходять не лише з конкретних порогових значень соціальних індикаторів, а й суб'єктивних факторів (ментальних, соціально-психологічних, інформаційно-пропагандистських);

систему заходів державного регулювання ринку праці як функції забезпечення національної безпеки, яку доповнено показниками динаміки чисельності робочих місць у секторі безпеки;

концептуальні засади державної політики забезпечення національної безпеки України, які полягають в необхідності прогнозування та попередження соціальних загроз національним інтересам;

сутнісні характеристики впливу корупції та тінізації соціально-економічних відносин на безпеку суспільного розвитку.

Дістали подальший розвиток:

основи теорії стабільності соціально-економічної системи як складного процесу, що відбувається на всіх рівнях, включаючи й рівень окремого індивідуума. Він не повинен зводитися до арифметичного набору середніх констант рівноваги в реалізації інтересів окремих соціальних суб'єктів суспільства - така рівновага є величиною відносною і її показники можуть стосуватися як економічної сфери діяльності суспільства, так і його духовної, етичної і моральної природи;

система наукових поглядів щодо соціальних загроз національній безпеці, яку доповнено їх аналізом у сфері зайнятості населення;

прогнозні оцінки демографічного розвитку України: у майбутньому подолання депопуляції, попри вживані заходи, є неможливим, уповільнення темпів зменшення чисельності населення і поліпшення його структури можна досягти за рахунок активної міграційної політики;

теорія соціальної стратифікації суспільства, до якої включено критерій доходів як об'єктивний показник належності до певного прошарку соціуму та один з основних елементів соціального статусу особи;

дослідження тенденцій розвитку та методів легалізації "тіньової" економічної діяльності, в основу яких покладено зарубіжний досвід останніх років.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження складають методологічну базу для подальшої розробки проблеми й визначення сутності, структури та змісту соціальних детермінант національної безпеки. Теоретико-методологічні положення й висновки, викладені у дисертації, можуть бути використані для наукового обґрунтування та підготовки відповідних законодавчих актів, документів програмного і прогнозного характеру, орієнтованих на попередження соціальних загроз національній безпеці України. Вони доведені до рівня впровадження.

Розроблено пропозиції до проекту Закону про внесення змін до Закону України "Про державне оборонне замовлення" (реєстр. № 2581 від 30.05.2008 р.) та проекту Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей" (реєстр. № 2478 від 14.05.2008 р. - довідка Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України № 04-23/14 - 611 від 09.08.2008 р.).

Наукові розробки та пропозиції дисертанта реалізовані у практичній діяльності Ради національної безпеки і оборони України при підготовці рішення РНБО України від 19 вересня 2007 року "Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України (уведено в дію Указом Президента України 895/2007 від 19.09.2007 року - довідка Апарату РНБО України № 9/9-2934-9-14 від 07.08.2008 р.).

Положення та висновки дослідження щодо демографічних детермінант сталого розвитку України та принципів реформування соціально-демографічної політики, напрямів розвитку сімейної політики використані Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту при розробці нормативно-правових актів й програмних документів (довідка № 01 - 7 / 97 від 03.10. 2008 р.).

Аналітичні матеріали та пропозиції щодо вирішення методологічних і методичних проблем визначення базових соціальних індикаторів безпечного розвитку використані у роботі Державного комітету статистики України при підготовці програми демосоціального обстеження населення (довідка № 4.2/12090 від 06.10.2008 р.).

Окремі результати дисертації використано при підготовці Комплексного огляду в Службі безпеки України як складової сектору безпеки держави та проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Службу безпеки України" (довідка № 1/2618 від 05.08.2008 р.)

Матеріали дисертаційного дослідження увійшли складовими частинами у наукові праці: Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України (довідка № 181-11/253 від 07.07.2008 р.); Інституту проблем національної безпеки при РНБО України (довідка № 2/6-468 від 08.07.2008 р.); Національного інституту стратегічних досліджень (довідка № 293/603 від 06.08.2008 р.); Інституту оперативної діяльності та державної безпеки СБ України (довідка № 25/869 від 23.09.2008 р.).

Результати дисертаційного дослідження використовуються також у навчально-методичній роботі Національної академії Служби безпеки України (довідка № 25/703 від 20.06.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійних наукових досліджень автора, у ній викладено наукові ідеї автора, авторський підхід до розробки основних її положень. Особистий внесок автора в наукові роботи, виконані у співавторстві, висвітлено у списку публікацій, ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися і дістали схвалення на: Міжнародній конференції "Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні" (м. Київ, 2000 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Статистична інформація про правопорушення і методи її аналізу" (м. Хмельницький, 2002 р.), Науково-практичній конференції "Правова статистика: проблеми теорії і практики" (м. Хмельницький, 2003 р.), Засіданні "Круглого столу" "Тінізація економіки та шляхи її подолання" (м. Київ, 2003 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці" (м. Тернопіль, 2004 р.), Науково-практичній конференції "Протидія організованій злочинності: теорія і практика, досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення". (м. Київ, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічні аспекти промислової політики. Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство" (м. Донецьк, 2004 р.), Міжнародній конференції "Актуальні проблеми реформування сфери безпеки і оборони України" (м. Київ, 2005 р.), Другій Міжнародній науково-практичній конференції "Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики" (м. Київ, 2005 р.), П'ятій міжнародній науково-практичній конференції "Мотивація інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств на ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС" (м. Хмельницький, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми реформування сектору оборони і безпеки України" (Верховна Рада України, м. Київ, 2005 р.), Першій Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми регіонального розвитку в контексті європейської інтеграції" (м. Луцьк, 2005 р.), Науково-практичній конференції за міжнародною участю "Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення" (м. Київ, 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації" (м. Полтава, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи" (м. Київ, 2006 р.), Шостому Міжнародному науковому конгресі "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, 2006 р.), Другій Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми і механізми відтворення ресурсного потенціалу України в контексті Євроінтеграції" (м. Рівне, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Оцінка ризиків та загроз національній безпеці в контексті європейської і євроатлантичної інтеграції України" (м. Київ, 2006 р.), Науково-практичній конференції "Наукова робота - важлива складова діяльності сучасного університету" (м. Київ, 2006 р.), Другій Міжнародній науково-практичній конференції "Конкурентні стратегії: теорія, практика, перспективи" (м. Одеса, 2006 р.), Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і соціальні проблеми суспільства: харчування, екологія, демографія" (м. Харків, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики" (м. Київ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми управління людськими ресурсами та маркетингу в контексті стратегії розвитку України" (м. Донецьк-Святогірськ, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Управління персоналом у ХХI столітті: кадрова політика, мотивація, оплата праці" (м. Полтава, 2007 р.), Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах" (м. Луцьк, 2007 р.), Науковій конференції "Україна в глобалізованому світі" (м. Київ, 2007 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ "Теоретичні і методологічні основи дослідження соціальних детермінант національної безпеки України" присвячено вивченню та уточненню понятійно-категорійного апарату дослідження, викладу загальної методики й конкретних методів дослідження, визначенню сутності соціальних детермінант національної безпеки України, оцінці їх впливу на захищеність національних інтересів через призму демографічних чинників, динаміки вітчизняного ринку праці та соціального розвитку. З критичних позицій висвітлено еволюцію наукової думки і поглядів провідних вчених на предмет та інструментарій дослідження, окреслено питання, які залишилися невирішеними у розв'язанні наукової проблеми: розробці теоретико-методологічних засад забезпечення національної безпеки України на основі використання методів регулюючого впливу на її соціальні детермінанти.

У дослідженні автор виходить з того, що безпека є загальним системним поняттям, яке може конкретизуватися за двома напрямами: за типами суб'єктів та за сферами життєдіяльності. Суб'єктами відносин безпеки можуть виступати індивіди, спільноти, організації, держава та суспільство в цілому; за сферами життєдіяльності можна виділити соціальну, економічну, військову, екологічну, інформаційну та інші види безпеки.

На основі аналізу наявних наукових надбань з проблем безпечного розвитку робиться висновок, що на сьогодні в теорії превалює функціональний підхід, згідно з яким безпека розглядається як: забезпечення захищеності соціуму від небезпек; нейтралізація реальних та потенційних загроз; створення для громадян сприятливих умов для проживання, розвитку, самореалізації, гарантій їх громадянських прав; забезпечення захисту життєво важливих національних інтересів. Узагальнюючи погляди попередників, автор виділяє дві класифікаційні ознаки безпеки: перша - захищеність суспільства, особи, держави від небезпек і загроз; друга - відсутність небезпек. Погоджуючись, у цілому, автор обґрунтовує недостатність цих підходів: захист передбачає використання лише охоронних функцій, ігноруючи необхідність мінімізації, усунення і попередження небезпек та загроз; з іншого боку, безпека пов'язана із суб'єктивними оцінками характеру й масштабів потенційних або реальних загроз цінностям, які сповідує те чи інше суспільство в конкретно-історичний момент свого розвитку. Тому більш логічним було б виходити з того, що безпека - це, насамперед, дієва функція держави, суспільства, людини, яка направлена на виявлення, попередження та усунення небезпек і загроз, що можуть їх знищити або позбавити фундаментальних матеріальних чи духовних цінностей. Вона повинна характеризувати гармонійний розвиток спільноти людей, особи, а також соціальну діяльність суспільних інституцій, спрямованих на реалізацію власних інтересів у сфері захисту чи подолання наслідків дії різноманітних ризиків і загроз.

Розкриваючи основи загальної методики дослідження, поряд із загальноприйнятими її базовими принципами, дисертантом обґрунтовується необхідність більш широкого застосування принципу детермінізму: керованість та прогнозованість суспільних трансформацій в умовах природних еволюцій і соціальних катаклізмів багато в чому залежить від того, наскільки успішним буде теоретичне пізнання причинно-наслідкових та функціональних зв'язків, що притаманні соціуму і визначають динаміку його розвитку. Детермінізм - загальнонаукове поняття та філософське вчення про причинність, закономірність, генетичний зв'язок, взаємодію і обумовленість усіх явищ і процесів, які відбуваються у світі. Застосування принципу детермінізму дало можливість пов'язати безпеку зі стабільним функціонуванням соціально-економічної системи. Соціальна стабільність належить до основних характеристик суспільного ладу, що віддзеркалює стан збалансованості інтересів у суспільстві і спроможність держави своєчасно відвертати та розв'язувати конфліктні ситуації між суб'єктами соціальних відносин. Стан соціальних відносин справляє безпосередній потужний вплив на всі аспекти національної безпеки.

Соціальні чинники функціонування національного утворення (держави) дисертант розглядає з позицій єдності території та умов суспільного розподілу праці. Якщо територіальна належність пов'язана лише із двома соціальними ознаками (етнічною та державною), то суспільний розподіл праці створює можливості для об'єднання людей практично за всіма соціальними ознаками, тобто для забезпечення своєї життєдіяльності індивіди можуть створювати різного роду соціальні організації, внаслідок чого фактор єдності займаної території, особливо з причини впливу міжнародного розподілу праці (глобалізації), зазнає значних трансформацій. Поряд з цим, різниця у відносинах власності, доступі до розподілу суспільних благ, системи влади призводить до розвитку протиріч в інтересах, цілях, орієнтаціях людей. Якщо існуюча система суспільного виробництва й соціальних відносин створює базу для задоволення потреб та інтересів одних верств населення за рахунок пригнічення інших, якщо цінності правлячої еліти примусово нав'язуються громадянам, то таке становище рано чи пізно знайде своє розв'язання соціальним потрясінням, а отже, і послабленням захищеності національних інтересів та забезпеченості національної безпеки.

Виходячи з того, що головним системним компонентом національної безпеки виступають життєво важливі інтереси соціальної структури, які є домінуючими відносно інтересів національно-державних структур, антагоністичні чи невирішені протиріччя інтересів окремих владних соціальних структур стають джерелом загроз стабільному існуванню чи сталому розвитку національного утворення. Дана обставина значно актуалізує вплив соціальних детермінант, надаючи їм винятково важливого характеру в забезпеченні національної безпеки, причому вони стають більш важливими, ніж традиційні військові, політичні чи інші аспекти національної безпеки України, оскільки без соціуму саме поняття безпеки втрачає будь-який зміст. Незважаючи на наявний на сьогодні глибокий та різносторонній аналіз наукової категорії "національна безпека", проблема її соціальної детермінації залишається малодослідженою, що підтверджується відсутністю до недавнього часу в науковому обігу самого поняття "соціальні детермінанти національної безпеки", яке було введено дисертантом.

Говорячи про соціальні детермінанти (determinans - визначальний фактор чи елемент, який обумовлює те чи інше явище) національної безпеки, необхідно виходити з економічно виправданої та визнаної більшістю індивідів соціальної структури й системи соціального захисту, а також усталених способів вирішення протиріч, які можуть виникати внаслідок невідповідності між наявною системою соціального захисту та незадовільним соціальним становищем індивідів. Вони мають поєднувати базові елементи, які не просто впливають на становище особи в суспільстві, соціальну сферу, а й гармонійно входять до процесів функціонування цих елементів.

Основним інформативним показником впливу соціальних детермінант на національну безпеку може виступати рівень соціальної напруги в країні чи окремих її регіонах. Соціальна напруга показує ступінь соціальної, фізіологічної, соціально-психологічної адаптації, а частіш за все - дезадаптації різних категорій населення до негативних соціальних змін чи падіння рівня життя. Вона знаходить вираз у різкому зростанні невдоволеності, недовіри до влади, конфліктності та тривожності в суспільстві, а також у проявах економічної й психологічної депресії, ажіотажного попиту, погіршення демографічної ситуації та компенсаторних реакціях. Фактори, які можуть посилити соціальну напругу і перетворити її в реальну загрозу національним інтересам, пов'язані з недостатністю ресурсів, необхідних для задоволення потреб різних груп населення, зростанням соціального егоїзму політичної та економічної еліти, криміналізацією більшості сфер життєдіяльності суспільства, тінізацією економічних відносин, руйнацією державних механізмів підтримання соціальної стабільності, а також корупцією значної частини чиновників.

Система порогових (граничних) соціальних індикаторів національної безпеки важлива як дієвий інструмент попередження критичних ситуацій і досягнення цілей безпечного розвитку. Вона також може слугувати базою для розробки заходів нейтралізації негативних впливів зовнішнього середовища, планування та програмування діяльності органів державної влади. Під пороговими значеннями соціальних індикаторів національної безпеки розуміються граничні величини, недотримання яких перешкоджає соціально-економічному розвитку, нормальним суспільним відтворювальним процесам та призводить до формування негативних руйнівних тенденцій у забезпеченні національної безпеки, перетворюючи потенційні соціальні загрози у реальні.

Негативні явища в соціальній сфері, які формують соціальну напругу, у більшості випадків, є наслідком недосконалості державного управління, тобто вони зумовлюються низьким рівнем забезпечення національної безпеки України. Вказаний взаємозв'язок соціальної напруги та національної безпеки відіграє вирішальну роль у своєчасному і адекватному регулюючому впливі на них. Як один з найважливіших інструментів зниження рівня соціальної напруги автор виділяє соціальну політику. Соціальна політика формує відносини у суспільстві стосовно соціального становища індивідів. У межах соціальної політики визначається обсяг фінансування, зберігається необхідний об'єм приватної власності, визначається дохід, чим закріплюється соціальне становище індивідів, на яких не поширюється система соціального захисту, а також вибудовується система соціальної ієрархії та соціальної диференціації. Від ефективності соціальної політики залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ, до державних інституцій, політичних партій та окремих політиків, зрештою - до державності і незалежності України.

Однією з найважливіших стабілізаційних функцій соціальної політики є формування доходів населення. У такому аспекті соціальна політика: підтримує соціальну стабільність у суспільстві, згладжуючи надмірне розшарування населення за рівнем доходів; формує та відтворює оптимальну соціальну структуру суспільства, зокрема сприяє формуванню середнього класу; забезпечує справедливі умови оплати праці через регламентування мінімальної заробітної плати, яка повинна гарантувати прожитковий мінімум; створює умови для розширеного (особливо в якісному плані) відтворення робочої сили; забезпечує підтримку непрацездатних груп населення через перерозподіл доходів; сприяє упровадженню в суспільній свідомості принципів соціальної справедливості.

Аналіз різних точок зору щодо детермінації національної безпеки соціальними факторами дав змогу дисертанту виділити найбільш вагомий компонент - приватну власність (умови життя задовольняють потреби індивіда, якщо він володіє достатньою, на його думку, власністю). Це означає, що система соціального захисту і соціальне становище можуть визначатися базовим компонентом у вигляді елемента-власності. І чим активніше культивується суспільна власність у державі, тим вільнішим буде доступ індивіда до національного багатства. У національних утвореннях, де приватна власність реально захищена, її емпіричним виразом виступають доходи. Держава, як головний суб'єкт забезпечення національної безпеки, встановлює рівність форм власності в суспільстві, рівність прав власності. Однак, якщо має місце вихід задекларованих прав власності за межі юридичного простору, то це призводить до соціально-економічної нерівності та надмірної диференціації індивідів за майном, доходами і соціальним станом.

У другому розділі "Негативні тенденції демографічного розвитку як потенційна загроза національній безпеці України" аналізується вплив демографічних процесів на захищеність національних інтересів України, а також оцінюються перспективи розвитку загальної демографічної ситуації через призму соціальної стабільності українського суспільства. Проведений аналіз дав змогу стверджувати, що характерними особливостями демографічної ситуації в Україні в період переходу до ринкових відносин стали: падіння народжуваності (повільне її підвищення почалося з 2001р.); зростання смертності та подальша стабілізація її рівня; перехід до звуженого механічного відтворення (перевищення чисельності вибулих над чисельністю прибулих); лише у 2005 році сальдо міграцій вперше після 1993 р. знову стало додатним. Серед тенденцій демографічного розвитку України на сучасному етапі до таких, які можуть становити реальну чи потенційну загрозу національній безпеці, автор відносить: зменшення чисельності населення внаслідок як природного руху, так і міграцій (за певних умов це може призвести до неможливості підтримання необхідного рівня господарської освоєності територій); негативні трансформації статево-вікової структури населення, зокрема посилення процесу старіння та формування малочисельного покоління народжених протягом останнього десятиліття ХХ століття; надмірно різке зниження народжуваності до низького, навіть за європейськими мірками, рівня; підвищений рівень смертності населення, особливо чоловіків працездатного віку; значні міграційні втрати населення, перш за все молодого та середнього віку, зокрема еміграція висококваліфікованих спеціалістів; нелегальна міграція наших співгромадян за кордон, чимало з яких опиняються у безправному становищі і позбавлені можливості користування захистом держави; приток та транзит нелегальних мігрантів з країн, що розвиваються, включаючи кримінальні елементи.

Визначальним чинником динаміки чисельності населення на сучасному етапі розвитку України є показники смертності, сила дії яких переважає і нівелює значення народжуваності та сальдо міграції населення. В Україні, порівняно з багатьма європейськими державами, смертність є набагато вищою серед обох статей. Однак передчасна смертність у чоловіків є значно вищою. Так, смертність у чоловіків у найбільш активному віці (20-54 роки) майже в 3,5 рази є вищою за смертність одноліток-жінок. При дослідженні причин смертності населення в Україні привертає до себе увагу той факт, що приблизно 80-85 % усіх смертних випадків припадає на три причини: хвороби системи кровообігу, новоутворення, а також нещасні випадки, отруєння і травми.

Традиційною для України є надсмертність сільського населення, переважною мірою обумовлена недоступністю якісного медичного, зокрема профілактичного обслуговування населення. Дається взнаки дуже високий рівень травматизму в сільському господарстві, де часто працюють особи пенсійного і навіть похилого віку - сільські мешканці припиняють трудову діяльність значно пізніше за своїх міських однолітків.

Рівень освіти, як і культурний рівень у цілому, звичайно перебуває в зворотній залежності із показниками народжуваності. З одного боку, для здобуття високого рівня освіти потрібні роки навчання, і в цей час сім'ї, як правило, намагаються відкласти народження дітей. З іншого, - з підвищенням освітнього і культурного рівня росте коло інтересів, і люди часто не хочуть відмовлятися від цікавих для них занять заради народження ще однієї дитини. До того ж освіченіші люди краще інформовані про способи запобігання вагітності, і тому ефективніше практикують внутрісімейне планування народжуваності. Необхідно зазначити, що регулювання кількості дітей - загальна тенденція цивілізованих країн. Викликана вона цілим комплексом причин, головними з яких є висока зайнятість жінок у сфері суспільного виробництва; поширення цінності особистої кар'єри і самовираження жінки не тільки в родині й дітях, а й у професійній діяльності; високі вимоги до матеріального й культурного рівня життя і, особливо, до якості виховання дітей; має місце й переважання "споживчих" орієнтацій і в жінок, і в чоловіків.

Відтворення населення як сукупність процесів народжуваності, смертності тощо є складним суспільним процесом, що обумовлений всією сукупністю соціально-економічних факторів. Стабільний розвиток держави передбачає формування оптимального розвитку демографічних процесів, відтворення населення, з врахуванням економічних факторів, зокрема розміру оціночного мінімуму для різних вікових категорій. На основі оцінок прожиткового мінімуму для окремих вікових категорій, прийнятого на 2005 рік, та розподілу питомої ваги вікових груп у фактичній чисельності населення і у стаціонарному населенні були розраховані оптимальні нетто-коефіцієнти відтворення населення. При економічних параметрах і фактичній віковій структурі населення, що склалися, оптимальні темпи росту населення мають знаходитися у межах від 101,6 до 105,7 %, а нетто-коефіцієнт відтворення населення не має бути нижче 1,03, що відповідає 2,3 - 2,5 дітей у розрахунку на одну жінку. Чисельність населення України протягом значної частини ХХ століття (до 1990-х років) невпинно зростала, а скорочення зазнавала лише під час воєн та голодоморів. Починаючи з 1993 р. чисельність жителів України поступово зменшується, і така тенденція триває вже півтора десятки років. Протягом останніх двох років сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні склав 1,2. Таким чином, сучасний рівень народжуваності не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.

Загалом демографічну та демоекономічну безпеку, як основу соціальної стабільності, автор визначає як сукупність таких умов: оптимальна чисельність населення, низька смертність та висока тривалість життя, підтримка народжуваності на достатньому рівні, оптимізація міграційних процесів, сприятлива статево-вікова структура, висока економічна активність населення та можливість її реалізації, утримання безробіття на рівні природної норми, високий освітній та кваліфікаційний рівень робочої сили, забезпечення прийнятного співвідношення між кількістю платників податків та осіб, які перебувають на державному соціальному забезпеченні.

На основі проведеного аналізу, з метою визначення рівня демографічної загрози національній безпеці, в дослідженні пропонується використання таких показників:

сумарний коефіцієнт народжуваності - є найбільш надійною характеристикою інтенсивності народжуваності. Показник визначає середнє число дітей, що може народити одна жінка за існуючих умов народжуваності, якщо вона проживе весь дітородний період. Показник є стимулятором (принаймні для націй європейського походження), тобто чим його величина більша, тим ситуація благополучніша. Говорити про істотну загрозу національній безпеці можна в тому випадку, якщо значення сумарного коефіцієнта народжуваності є меншим за 1 (тобто якщо в середньому одна жінка протягом періоду дітонародження народжує менш як одну дитину);

середня очікувана тривалість життя - показник, що має імовірнісний характер і визначається середньою кількістю років, що має прожити людина за існуючого стану смертності. В якості критерію загрози національній безпеці доцільно прийняти рівень у 65 років. Це значення середньої тривалості життя населення було нормою для більшості республік СРСР та країн Східної Європи в 1950-х роках, тобто одразу після різкого глобального зростання тривалості життя людей, викликаного значними успіхами світової медицини у боротьбі з хворобами;

коефіцієнт смертності немовлят - це один з найвагоміших демографічних показників, який характеризує не лише процес смертності, а й є індикатором всього соціально-економічного розвитку регіону, його своєрідною "візитною карткою". Показник є дестимулятором (тобто, чим його значення менше, тим благополучнішою є ситуація). Критерієм загрозливості визначається рівень, типовий для східноєвропейських країн - нових членів ЄС в умовах останніх років існування соціалістичної системи (15 ‰);

вірогідність прожити увесь період працездатного віку, тобто вірогідність для осіб, які вступають у працездатний вік (16-літніх осіб), дожити до віку виходу на пенсію (60 років - для чоловіків і 55 років - для жінок). Вимірюється для двох статей окремо. Пороговими величинами захищеності національних інтересів автор вважає значення відповідних вірогідностей 0,75 для чоловіків і 0,90 для жінок; ці рівні вже досягнуті східноєвропейськими країнами ЄС.

У третьому розділі "Ринок праці як пріоритет національних інтересів" проведено комплексне дослідження розвитку вітчизняного ринку праці як сфери реалізації трудового потенціалу, а також ресурсного фактора забезпечення національної безпеки та важливого інструменту регулювання соціальної напруги в суспільстві. Розглядаючи ринок праці як одну з соціальних детермінант національної безпеки, необхідно зазначити, що процеси, що відбуваються на ньому, безпосередньо визначають безпеку суспільства і забезпечують стабільність його соціально-економічної та політичної систем; з іншого - він виступає одним з об'єктів безпечного національного розвитку суспільства, який потребує спеціальних заходів захисту. Така дихотомія може стати не лише ефективним механізмом зняття соціальної напруги, а й дієвим інструментом упровадження ефективної виробничої мотивації, оскільки відносини на ринку праці формують різницю у соціальному становищі окремих працівників і їх груп та відіграють вирішальну роль у гармонійному розвиткові як окремого індивіда, так і безпеці суспільства у цілому. Крім того, в системі загальнолюдських цінностей цінність праці має визначальний, базисний характер.

Розглядаючи ринок праці через призму захищеності національних інтересів, необхідно відзначити, що він виступає не лише одним із способів залучення працівників до трудової діяльності, механізмом руху робочої сили, обміну інформацією, узгодження попиту і пропозиції, а й слугує засобом формування і задоволення окремих суспільних потреб, стимулювання зростання якості робочої сили, а отже, і соціальної диференціації працівників, тобто виступає регулятором соціально-економічного становища працівника на виробництві та у суспільстві, що, у свою чергу, є одним з вирішальних факторів стабільного суспільного розвитку.

Базуючись на використанні системного підходу, в роботі побудовано теоретичну модель, в якій ринок праці одночасно виступає в якості самостійної системи та елемента системи більш високого порядку (рис. 1). Тоді, з одного боку, сама система здійснює стабілізуючий вплив на ринок праці, а з іншого, вона виступає одним з елементів ресурсного забезпечення системи більш високого порядку (забезпечення національної безпеки).

Аналіз ринку праці в контексті безпечного суспільного розвитку дає змогу розглянути його як соціально-економічну категорію, яка, через механізм ринкового регулювання, реалізовує комплекс соціально-трудових відносин та встановлює й підтримує баланс між інтересами працівників, підприємців та регулюючим впливом держави. Разом з цим, поряд зі стабілізаційною функцію, ринок праці може виступати чинником загроз безпечному національному розвитку, оскільки як регулятор соціальних відносин він є досить недосконалим. Це можна пояснити суб'єктивним сприйняттям об'єктивних економічних умов купівлі-продажу робочої сили, що деформує процес формування її вартості, до того ж об'єктивні характеристики робочої сили не можна відділити від специфічних, особистісних характеристик. Так, при визначенні можливої сфери застосування праці, показників попиту і пропозиції, рівня оплати ці суб'єктивні характеристики також прораховуються як найманим працівником, так і роботодавцем.

Рис. 1. Ринок праці як самостійна система та структурний елемент системи забезпечення національної безпеки

Недосконалість ринку праці може стати джерелом потенційних загроз національним інтересам, призводячи до неоднозначних соціально-економічних наслідків, одним з яких є обмеженість еластичності заробітної плати: значне скорочення виробництва і зростання пропозиції праці, як правило, не призводять до адекватного скорочення номінальної заробітної плати. Працедавці, навіть за умов масового безробіття, як правило, не змінюють наявних працівників на дешеву робочу силу, а безробітні майже не конкурують із зайнятими, пропонуючи робочу силу за зниженою ціною. Разом з тим, існуючі розбіжності у заробітній платі обумовлюються не лише змістом праці та затратами робочої сили, її кваліфікацією, професіоналізмом і результативністю праці, а й формою власності, галузевою специфікою, а також характеристиками окремого підприємства.

В якості визначального індикатора захищеності національних інтересів на ринку праці в роботі обрано показники зайнятості населення: загальна чисельність економічно активного населення, рівень офіційно зареєстрованого безробіття; частка безробітних, які шукають роботу, в загальній чисельності економічно активного населення; заявлена підприємствами і організаціями потреба у працівниках; рівень прихованого безробіття, незареєстрована зайнятість. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є достатньо високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється, головним чином, високою активністю жінок 20 - 49 років і тривалістю відпустки по догляду за дитиною, впродовж якої жінка, котра раніше працювала, вважається зайнятою.

У забезпеченні національних інтересів винятково важливу роль відіграє структура зайнятості сектору безпеки України. Зайнятість у секторі безпеки можна умовно поділити на зайнятість у військово-промисловому комплексі та зайнятість військовослужбовців і співробітників інших силових структур. Серед її особливостей можна виділити: товаром виступає досить специфічна робоча сила, яка відрізняється від звичайної як умовами споживання та винагороди, так і вимогами, що висуваються до її використання; значний ступінь монополізації, що пояснюється виключним становищем держави, виходячи з характеру товарів та послуг оборонного призначення; служба у силових структурах має свою специфіку; суб'єкти ринку мають бути в привілейованому становищі, оскільки є гарантований покупець - держава; наявність більш жорстких "вхідних бар'єрів" як для особи, так і підприємств; ціна на робочу силу мало залежить від попиту-пропозиції - вона не є домінуючим фактором при укладанні контрактів, а виступає однією з умов, яка враховується покупцем при наймі працівника необхідної кваліфікації.

Структура вітчизняного оборонно-промислового комплексу, загалом, відповідає структурі світового ринку озброєнь, однак технології його виробництва є морально застарілими, а обладнання - фізично зношеним. Протягом 1992 - 1997 років частка оборонної продукції в загальному обсязі продукції машинобудування зменшилась у 7 разів, кількість оборонних підприємств - у 5 разів, а чисельність працівників - у 7 разів.

Проведений аналіз розвитку процесів у сфері зайнятості в Україні через призму потенційних загроз безпечному суспільному розвитку дав можливість відзначити значні масштаби неповної зайнятості, що змушує значну кількість громадян постійно шукати додаткової зайнятості для підтримання прийнятного рівня життя. У країні залишається актуальною й проблема неформальної зайнятості: як засвідчують дані Держкомстату України, неформальний сектор економіки у 2007 р. був основним джерелом існування для більше, ніж половини зайнятих сільських жителів. Проте у містах зайнятість у цьому секторі не набула значного поширення завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці та наявності попиту на робочу силу в офіційному секторі.