Соціальні детермінанти національної безпеки України: теорія, методологія, практика

Щодо структури зайнятості, то вона на сьогодні ще не відповідає вимогам інноваційної моделі економіки, зорієнтованої на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва та інтеграцію в європейське співтовариство.

Говорячи про проблему безробіття, необхідно зазначити його вкрай негативний вплив на стабільний національний розвиток, оскільки воно може бути головною причиною соціально-економічної дестабілізації серед працівників великих промислових та ключових у життєзабезпеченні країни підприємств (особливо військово-промислового комплексу) або ж добре організованих професійних груп (шахтарі, енергетики, лікарі, вчителі та ін.). Безробіття стає фактором соціально-економічної дестабілізації і тоді, коли істотно зростає чисельність осіб, які упродовж тривалого часу не можуть знайти роботу - люди у відчаї погано контролюють свої вчинки і здатні на будь-які важкопрогнозовані дії, у тому числі й антиурядові акції. Високий рівень безробіття негативно впливає на всі сторони життєдіяльності суспільства та людини і обумовлює: втрату головного виробничого ресурсу суспільства - робочої сили; неможливість реалізації потенціалу сотень тисяч людей; істотне скорочення потенційно можливого ВВП країни; зростання невиробничих державних видатків на виплату допомоги по безробіттю та перекваліфікацію безробітних; значні економічні збитки внаслідок втрати роботи найманими працівниками; різке погіршення матеріального становища сімей безробітних, зростання захворюваності і злочинності; загострення соціальної напруженості у суспільстві.

Чи не найважливішою ознакою новітніх тенденцій ринку праці в Україні є стале зниження рівня безробіття, яке розпочалося у 2000 - 2001 рр., а з 2002 року доповнилося і такими важливими ознаками оздоровлення ринку праці, як скорочення тривалості пошуку роботи і питомої ваги безробітних понад 1 рік. За 2000 - 2007 рр. загальна чисельність безробітних скоротилась на 492,7 тис. осіб. Проте це відбувалося, переважно, за рахунок скорочення пропозиції робочої сили з боку населення працездатного віку. Тобто, сталі показники зниження рівнів безробіття приховують тенденцію зниження економічної активності населення працездатного віку.

Отже, незважаючи на те, що ринок праці в Україні вже пройшов стадію становлення, залишається відкритим питання про наявність його головної ознаки - усталених соціально виправданих і справедливих відносин між його учасниками - державою, найманими працівниками та працедавцями, що може стати важливим фактором зростання соціальної напруги у суспільстві.

У четвертому розділі "Якість життя в системі пріоритетів безпечного національного розвитку" розроблено методологічні основи дослідження захищеності національних інтересів залежно від впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів якості життя. Проводячи аналіз наукової категорії "якість життя", автор пропонує розрізняти якість життя суспільства (сукупність створених членами суспільства історичних, економічних, демографічних та інших передумов для подальшого розвитку та забезпечення їх життєдіяльності) та якість життя окремої особи (використання створених умов з метою задоволення власних потреб). У такому аспекті якість життя виступає як соціальна реальність, що існує в конкретно-історичний період у певному соціальному просторі. Об'єктивна модель якості життя визначає його як результат комбінації різних статистичних показників безробіття, доходів, рівня злочинності, забруднення навколишнього середовища тощо. Суб'єктивна модель побудована на твердженні, що істинне значення якості життя відображається суб'єктивними відчуттями індивідів, які формуються на основі рівня інтелектуального розвитку індивіда, його життєвого досвіду, емоційного стану тощо.

Необхідною умовою забезпечення високої якості та рівня життя людини і суспільства є безпека, оскільки саме безпека детермінує рівень реалізації потреб особи та ступінь задоволення суспільних інтересів. Так, будь-яка людська спільнота завжди прагне забезпечити власну безпеку - її функціонування пов'язане з наявністю внутрішніх та зовнішніх загроз, що мають різну природу та ступінь прояву. Крім того, на сучасному етапі розвитку суспільства виникає ряд принципово нових явищ, які можуть бути джерелами новітніх викликів та загроз. Останнє особливо актуалізується у зв'язку із загостренням внутрішніх суперечностей у процесі суспільних трансформацій.

Будь-яка стратегія безпеки розробляється на основі виділення базових національних інтересів та цінностей. Система національних інтересів має, з одного боку, загальний, універсальний характер, притаманний усім країнам, з іншого - унікальний специфічний, властивий лише окремій державі набір елементів. Ця система розвивається внаслідок еволюційного розвитку інтересів її підсистем, їх взаємозв'язків, а також зовнішнього впливу. Ступінь їх організованості визначається кількістю та різноманітністю взаємозв'язків її елементів. За високого ступеня організованості система є досить стабільною, вона мало залежить від зовнішніх збуджень, хоча зміна будь-якого її елементу може призвести до зміни інших елементів чи системи у цілому.

Формування системи національних інтересів потребує чіткого визначення життєво важливих інтересів особи та суспільства, оскільки вони, за певних умов, можуть вступати в протиріччя, що може призвести до виникнення та загострення загроз національній безпеці. Однак національну безпеку не слід розуміти лише в контексті мінімізації загроз життєво важливим інтересам нації. Вона також має включати умови існування соціального суб'єкта, орієнтири майбутнього розвитку суспільства, а також механізми забезпечення високого рівня життя. А орієнтація лише на сьогодення не дає змоги окреслити перспективи розвитку соціальної сфери, визначити шляхи і механізми попередження загроз.

Звідси виходить, що система забезпечення національної безпеки має включати підсистему механізмів та засобів сприяння досягненню високої якості життя населення. З іншого боку, на кожному етапі суспільних трансформацій у соціальній політиці держави є визначені пріоритети. Сьогодні для українського суспільства до них можна віднести: регулювання доходів населення, боротьбу з бідністю, зайнятість населення, соціальний захист безробітних, розвиток соціального партнерства. Виділені пріоритети, у свою чергу, є основою для формування найважливіших напрямів соціального захисту та соціально-економічного розвитку країни, що є базовим компонентом системи забезпечення національної безпеки.

Досліджуючи суб'єктивні фактори якості життя та їх вплив на захищеність національних інтересів, необхідно зазначити, що посилення хаотичності розвитку соціальної системи детермінує поширення у суспільній свідомості ірраціональних цінностей, мотивів і потреб, намірів та дій (синергетичний принцип дезорганізації). Вона проявляє себе у різкій поляризації думок і оцінок, у домінуванні нереалістичних надій, фантазій, утопічних ідеалів щодо можливих сценаріїв майбутнього розвитку суспільства, у розростанні в різних, особливо люмпенізованих групах містичного світогляду, а також у посиленні сприйняття радикальних і деструктивних закликів. В Україні ця залежність виявляється у нестабільності суспільної думки, зміні настроїв, можливості маніпулювання суспільними цінностями, формуванні загального скепсису та довіри до владних інституцій. Така ситуація може призвести до того, що соціальна напруга досягне свого критичного рівня і необов'язково проявиться у масових заворушеннях. Більш серйозними наслідками можуть стати збої у функціонуванні відтворювальних механізмів суспільства, поширення соціальної аномії, до якої будуть залучатися все нові соціальні верстви. Як наслідок, для значної частини населення стане нормою девіантна поведінка, що вкрай негативно вплине на стан захищеності національних інтересів.

Одним з визначальних факторів якості життя є рівень доходів населення. Диференціація доходів населення характеризує ступінь нерівномірності розподілу матеріальних і духовних благ між людьми і формується внаслідок впливу зайнятості, окремих демографічних факторів (кількість працюючих у сім'ї, дітей, утриманців), рівня соціальних пільг тощо. Цей показник характеризує соціально-політичний клімат суспільства, а також ступінь соціально-економічного розвитку країни.

З точки зору захищеності національних інтересів України, ситуація з показниками соціально-економічного розшарування населення на сьогодні досить загрозлива. Нині в структурі українського суспільства посилюються процеси соціальної дезінтеграції, що визначаються якісними змінами у структурі доходів, відносинах щодо нового перерозподілу власності та влади, що, у свою чергу, обумовлюють істотні зміни рівня добробуту різних груп населення, норм і цінностей, а також їх самоідентифікації. Порівняльна оцінка обсягів накопиченого майна у полярних груп, засвідчила, що близько 85 % домогосподарств України характеризуються нульовим потенціалом і майже 10 % володіють ним на визначеному рівні. Звідси можна зробити висновок про гіпертрофовані, досить небезпечні для національного розвитку реалії розвитку вітчизняного соціуму.

Надмірна диференціація доходів в Україні досить тісно пов'язана з проблемою бідності, що має власні специфічні ознаки - явищу передували серйозні макроекономічні процеси попередніх десятиріч, збідніння широких верств суспільства розвивалось на тлі значного маєтного розшарування, бідними стали люди, які свого часу чесно працювали та були законослухняними громадянами, феномен бідності зайнятого населення є свідченням порушень принципових засад формування вартості робочої сили і системи оплати праці. На сьогодні в Україні близько 10 % населення перебуває у стані застійної бідності, яка характерна для сучасного етапу соціально-економічного розвитку країни і є найбільш небезпечною для стабільності соціально-економічної системи України. Застійна бідність, разом з бідністю працюючих, виділяються як специфічні ознаки бідності в Україні.

Взаємообумовлений вплив бідності та національної безпеки базується на тому, що бідність, будучи наслідком дисгармонії економічної системи, формує ряд специфічних загроз. Так, криміналізація економіки і суспільства призводить до реалізації інтересів кримінальних структур, які не мають нічого спільного з інтересами легально діючих суб'єктів господарювання. В результаті програють всі, крім кримінальних структур та корумпованих чиновників. Розшарування і соціальна нестабільність суспільства є очевидними загрозами для нормального функціонування економіки країни - за умови тотальної бідності жоден економічний агент не може почувати себе захищеним. У свою чергу, стан незахищеності соціально-економічної системи посилює бідність населення країни і продукує фактори, що поглиблюють бідність. Взаємозв'язок бідності та національної безпеки наведено на рис. 2.

Рис. 2. Соціально-економічні загрози та наслідки бідності

Не менш важливим наслідком бідності є продукування політичних проблем: людині, яка ідентифікує себе в якості бідної, властива занижена самооцінка, що негативно позначається на формуванні її національної самосвідомості та почуття патріотизму.

В якості значимого фактора, який суттєво впливає на якість життя населення та захищеність національних інтересів, у межах предмета дослідження, автором виділяються поширення "тіньової" економічної діяльності, що є основним "живильним середовищем" корупції та криміналізації суспільства. Як головний наслідок тінізації економічних відносин виділяється процес деінституалізації держави (в країні створюється штучний дефіцит легальних можливостей, потім законні права громадян конвертуються в хабарі, і право перетворюється на товар, яким монопольно розпоряджаються представники корумпованої бюрократії). У такому разі найбільш реальну загрозу національній безпеці починає становити держава (мається на увазі апарат державного управління).

Дещо менш руйнівними, але значущими для захищеності національних інтересів є інші негативні наслідки існування "тіньової" економічної діяльності: вона значно погіршує кадровий менеджмент на підприємстві; призводить до зниження кваліфікації працюючих, оскільки, займаючись "тіньовою" діяльністю, вони, як правило, виконують менш кваліфіковану роботу; має руйнівні наслідки для основного виробництва, часто набуваючи кримінального характеру. Все це негативно впливає на стан національної безпеки - падіння кваліфікації найманих працівників призводить до скорочення показників продуктивності праці, що разом зі зменшенням фонду легального робочого часу призводить до різкого скорочення обсягу ВВП.

Періоди кардинальних соціальних трансформацій завжди характеризувалися значним зростанням злочинності. Так, Е. Дюркгейм пов'язував даний феномен з проявами аномії, тобто ненормованості поведінки. Саме під час соціальних катаклізмів значно знижується почуття відповідальності особи перед суспільством, що робить малоефективними попередні норми. В Україні перехід до ринкових відносин, особливо у початковий період, супроводжувався процесами деструктивної деформації економічних відносин. Відсутність чіткої стратегії соціально-економічних перетворень, переоцінка ролі ринкових регуляторів призвели до виникнення та загрозливого поширення безнормативності у соціально-економічних відносинах, особливо в економічній сфері, внаслідок чого девіація в економічній поведінці стала нормою. Як засвідчив проведений аналіз, злочинність набуває характеру актуальної загрози національній безпеці не лише і навіть не стільки внаслідок масовості вчинення окремих видів злочинів, скільки виходячи з притаманного їй генетично прагнення до насилля, внаслідок деформації основних соціальних цінностей, відносин, державних та суспільних інституцій.

У п'ятому розділі "Методологічне забезпечення та напрями вдосконалення державної політики попередження соціальних загроз національній безпеці України" обґрунтовано методологічні принципи реалізації державної політики попередження реальних і потенційних загроз національній безпеці України, джерелом яких виступають соціальні фактори.

Забезпечення національної безпеки - це обов'язок, насамперед, органів державної влади, оскільки лише вони наділені необхідними повноваженнями щодо впливу на відповідні процеси. Через державний апарат реалізується внутрішня і зовнішня політика держави, визначаються її пріоритети.

Сутність проблеми формування системи забезпечення національної безпеки автор розкриває через аналіз охоронної та конкурентної концепцій безпеки. Охоронна (силова) концепція передбачає домінування у свідомості суспільної еліти переконання, що лише концентрована сила дає право на владу, на реалізацію волі в межах держави; суб'єктом влади, тобто носієм концентрованої сили, є держава, однак вона виступає не в якості політичної організації всіх громадян країни, а, в основному, як агломерат інститутів влади та чиновників; основною функцією права є юридичне обґрунтування так званого "закону сили" та корпоративних претензій державної бюрократії; механізм управління системою, у тому числі й системою безпеки, підтримується за рахунок стабільності штучно створеної "абсолютної досконалості" елементів системи; підпорядкування державним апаратом інститутів громадянського суспільства, яке призводить до свавілля влади та відчуження суспільства від влади. Держава, яка сповідує силову концепцію, перешкоджає цивілізованому прогресивному розвитку країни, а суспільство залишається без орієнтирів, стимулів та ресурсів для такого розвитку. У цьому випадку парадигма безпеки концентрується навколо принципів закритості суспільства, тотальних заборон, силового вирішення соціальних проблем. У такому ракурсі система безпеки не може оперативно реагувати на виникнення загроз, її рівень не забезпечує безпеку суспільства та його громадян. Національна безпека ототожнюється з державною безпекою, завдяки чому остання орієнтується на захист державних чиновників і набуває характеру мобілізаційної.

В основу конкурентної теорії покладено такі головні принципи: психологічний - у суспільній свідомості домінує уявлення про те, що лише волевиявлення громадян і закони (юридичні норми, що регламентують механізми й процедури формування та функціонування державних інститутів) та їх відкритість дають право на владу, на реалізацію сукупного інтересу в межах держави; політичний - джерелом влади виступає народ, який має право упроваджувати владу через референдум або ж доручати реалізацію своєї волі органам центральної влади та місцевого самоуправління; правовий - функція права полягає в закріпленні в законах життєво важливих інтересів держави щодо забезпечення безпеки, юридичному обґрунтуванні балансу інтересів у сфері безпеки, а також характеру, рівня і ступеня ймовірності загроз цим інтересам; управлінський - механізм управління системою, у тому числі й системою безпеки, підтримується шляхом усунення менш досконалих елементів і заміщення їх новими, які виникають в процесі організації (самоорганізації), - надійність цієї системи забезпечується сполученням можливостей як руйнації окремих її елементів, так і їх безперервної заміни; соціальний аспект - підпорядкування інтересам суспільства державних інститутів, потенціалу апарату державних чиновників, а також високий ступінь зацікавленості громадян у забезпеченні національної безпеки, висока соціальна активність, оптимальний рівень узгодженості базових цінностей суспільства з одночасною дією механізмів альтернативності та конкуренції поглядів (концепцій, парадигм тощо).

Для України актуальними є обидві концепції, оскільки кожна має власні сильні сторони та недоліки. Держава встановлює закони, соціально-економічну парадигму розвитку, механізми, в основі яких містяться потреби особи та суспільства. Держава, виходячи з інтересів суспільства, через правову систему, упроваджує силові методи та взаємну відповідальність особи, суспільства і держави. Після юридичного обґрунтування співвідношення інтересів держави та громадян відбувається формування механізму управління системою забезпечення національної безпеки. Оскільки безпека є результатом соціальної діяльності щодо забезпечення безпеки особи, суспільства, держави, то вона виникає як соціальний феномен у процесі вирішення протиріччя між небезпекою та власними потребами соціальних груп. Якщо небезпека є об'єктом діяльності держави, то предметом виступають конкретні загрози безпеці (соціальні, економічні, політичні тощо), а також конкретні матеріальні носії цих загроз. Таке трактування об'єкта діяльності держави із забезпечення безпеки дає змогу представити її у вигляді складної системи, що включає три взаємопов'язані та взаємообумовлені горизонтальні елементи-рівні: забезпечення безпеки особи, забезпечення безпеки суспільства та забезпечення безпеки держави. З іншого боку, визначений предмет діяльності держави в галузі забезпечення національної безпеки дає змогу виділити вертикальні рівні системи, тобто предметно-об'єктні сфери безпеки, до яких можна віднести забезпечення державної, екологічної, економічної, демографічної та інших складових національної безпеки.

Таким чином, питання забезпечення стабільного розвитку національного утворення належать виключно до прерогативи держави, а тому діяльність органів державного управління повинна спрямовуватися, насамперед, на формування національної ідеї та забезпечення добробуту нації. Поряд з цим, держава виступає також як соціальний інститут, який за допомогою специфічних методів створює умови для задоволення потреб індивідів відповідно до їх становища у суспільстві. До соціальних зобов'язань держави можна віднести декларовані соціальні права та соціальні гарантії громадян. Якщо соціальні права, задекларовані державою, багато у чому є лише намірами стосовно громадянина, то соціальні гарантії вимагають відповідних державних заходів. Вони визначають основні напрями соціальної політики тієї чи іншої держави: гармонізація суспільних відносин, стабілізація соціально-політичного устрою держави; забезпечення основних гарантованих державою соціально-економічних прав; створення умов для підвищення матеріального та духовного благополуччя громадян; забезпечення доступності державних соціальних послуг для всіх нужденних; забезпечення раціональної зайнятості населення; зниження рівня криміналізації суспільних відносин; розвиток галузей соціального комплексу; вплив на демографічні процеси в країні.

Як засвідчує успішна практика більшості розвинутих країн, найбільш загальними підходами у використанні соціальних факторів для забезпечення національної безпеки є такі: абсолютний пріоритет президентських чи парламентських структур влади в питаннях визначення стратегічних цілей соціально-економічної політики - їх рішення є імперативними для виконавчої влади; пошук прийнятного для конкретних умов прогнозного періоду компромісу між темпами економічного зростання та динамікою соціальних показників; використання в системі макроекономічного регулювання спеціальних механізмів ациклічного впливу; врахування не лише власне виробничої складової соціальної сфери, пов'язаної, зокрема із зайнятістю та професійним навчанням персоналу, а й більш широкого спектра факторів підвищення добробуту та гармонійного розвитку особи; створення різноманітних і гнучких механізмів досягнення визначених економічних та соціальних орієнтирів, націлених на розвиток соціального партнерства.

На основі проведеного аналізу автором запропоновано модель результуючого управлінського впливу на соціальні детермінанти, виходячи з аналізу потенційних та реальних соціальних загроз національній безпеці (рис. 3). Це дало змогу обґрунтувати основні принципи функціонування системи забезпечення національної безпеки.

Аналіз загальної демографічної ситуації в Україні, тенденцій її розвитку на перспективу, проведений дисертантом, виступає теоретичним підґрунтям для формулювання стратегічної мети демографічного розвитку нашої держави. В умовах неможливості поновлення тенденції зростання чисельності населення саме акцентування на якісних аспектах відтворення населення стає стрижнем демографічної політики, а підвищення якості населення розглядається як вихід з демографічної кризи.

Рис. 3. Модель управлінського впливу на соціальні детермінанти національної безпеки України

Ще кілька десятиліть тому ідеалом демографічного розвитку було розширене відтворення населення, тоді як аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні свідчить, що головним орієнтиром сучасності є просте відтворення. Водночас необхідно враховувати, що внаслідок різкого погіршення соціально-демографічної ситуації, зростання невпевненості у прийдешньому дні, а також попередньої хибної демографічної політики держави, потенційні батьки дедалі частіше відмовляються від народження дітей другої та більш високої черговості. У таких умовах дедалі більшої актуальності набуває збереження традицій середньодітності там, де вони ще існують, а для іншої частини населення - сприяння формуванню дітородних настанов на створення дводітної родини. Хоча слід розуміти, що те, наскільки “норма” - дві дитини на одну подружню пару може забезпечити просте відтворення населення, суттєво залежить від рівня дитячої смертності. Серед демографічних процесів особливе місце посідає міграція населення, яка може активно та швидко впливати на демографічну ситуацію, зменшуючи чи збільшуючи чисельність населення, змінюючи його статево-вікову та сімейну структуру.

Виходячи з аналізу сучасної ситуації, автор вважає, що регулювання міграційних процесів в Україні має бути спрямоване не на подолання депопуляції, а на уповільнення її темпів. Метою стратегії регулювання міграційних процесів постає уповільнення темпів депопуляції, утримання чисельності та структури населення на рівні, що забезпечує підтримку належної господарської освоєності території в усіх регіонах держави за збереження існуючої цілісної ментальності української людності. Значне поширення в сучасній Україні трудових міграційних виїздів ставить перед державою ряд завдань, вирішення яких набуває пріоритетного значення. Серед них - скорочення масштабів нелегальних трудових виїздів населення України за межі держави, забезпечення соціальної захищеності гастарбайтерів, а також забезпечення зворотності зовнішніх трудових поїздок. Останній напрям політики є важливим з погляду системи дій щодо уповільнення темпів депопуляції.

На сьогодні як найбільш небезпечну загрозу національному розвиткові України дисертант розглядає "тіньову" економіку, що є головним ресурсним фактором корупції (з іншого боку, корупція є вирішальним соціально-політичним чинником тінізації економіки України). Дисертантом побудована відповідна модель впливу корупції на механізм функціонування економіки. Наявність корупційної рівноваги передбачає, що кожний чиновник, який спочатку не укладається в існуючу систему за сумою хабарів, буде прагнути наблизитися до відповідного рівня корупції; в іншому разі, інші учасники корупційних відносин підштовхнуть його до цього рівня або ж усунуть його із системи. Цим самим знову буде забезпечена корупційна рівновага. Оскільки корупційна рівновага є досить сталою величиною, навіть після руйнівного зовнішнього впливу система корупційних відносин може відносно швидко відтворитися. Враховуючи, що дана рівновага може переходити на новий рівень, цілком реальною стає загроза тотального поширення корупційних зв'язків. З другого боку, вибір учасника в рівноважному стані є функцією зростання, тому цілком логічно, що зниження взаємного впливу корумпованих чиновників призводить до зростання розмірів хабарів та більш інтенсивної нелегальної діяльності у тих, хто залишається корумпованим. Якщо ж на ринок незаконних послуг приходять нові учасники, середній рівень корупції значно зростає. Навпаки, якщо більшість чиновників відмовляться від корупції, середній її рівень може зменшитися, однак, істотно зростає розкид корумпованості в суспільстві, а отже, втрати від неї практично не змінюються. Виходячи із запропонованої вище моделі корупційної рівноваги, за нашими оцінками, лише прямі втрати від корупції в системі взаємовідносин "підприємець-чиновник" становлять 18 - 22 % ВВП України.

Проблеми легалізації "тіньової" економічної діяльності потребують диференційованого підходу до їх вирішення, оскільки відповідні суб'єкти репрезентуються різними соціальними групами з різноманітними інтересами (йдеться про необхідність виваженого співвідношення між економічними та адміністративними заходами державного впливу). Диференційованість підходу полягає в поєднанні "м'яких" та "жорстких" заходів впливу на "тіньову" субкультуру. Значна частина суб'єктів господарювання, які працюють в "тіні", за розумних підходів, можуть стати реальним чинником виробництва. Тут важливим є перенесення акцентів з каральних заходів на удосконалення правової бази та відповідних процедур, що неможливе без дебюрократизації державної системи управління: бюрократичне втручання в економіку з метою отримання корупційних доходів зводить нанівець будь-які зусилля, направлені на детінізацію економіки.

Враховуючи, що стан ринку праці є результатом впливу сукупності економічних і соціальних факторів, дисертант запропонував підхід, який розглядає різні напрями державного регулювання: економічні можливості для збільшення зайнятості населення: антиінфляційна політика, податкова політика, підтримка інвестиційної активності; промислова політика, регіональна політика розвитку робочих місць, зовнішньоекономічна політика; захист праці: найом і звільнення, робочий час, заробітна плата, управління персоналом, безпека праці, нейтралізація дискримінації, соціальне партнерство, колективні угоди; соціальне страхування і соціальна допомога: пільги для сімей, допомога інвалідам, допомога малозабезпеченим, соціальне страхування від нещасних випадків, пенсійне, на випадок хвороби; освіта і професійне навчання: загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, підвищення кваліфікації. Вирішення проблеми вибору форм і методів державного регулювання ринку праці має виходити з необхідності загального оздоровлення економіки країни. Політику зайнятості треба пов'язувати із загальною стратегією соціально-економічного розвитку України. Найважливішим у цьому плані видається застосування комплексного підходу, що поєднує заходи економічного, законодавчого та організаційного характеру.

Ключовим завданням політики забезпечення національної безпеки України в контексті державного впливу на її соціальні детермінанти є визначення та конкретизація відповідних управлінських функцій. Задачі управління можна систематизувати таким чином: активна політика підвищення рівня життя, соціальної підтримки населення, створення умов для реалізації можливостей забезпечення власного добробуту; дієві заходи на ринку праці щодо оптимізації структури зайнятості і скорочення безробіття; формування механізму соціального захисту соціально вразливих категорій населення; розробка ефективної системи захисту громадянських прав особи й забезпечення її безпеки; інституційні перетворення з метою забезпечення доступності освіти, медицини тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми - теоретико-методологічного обґрунтування державної політики попередження основних загроз національній безпеці України, джерелом яких виступають її соціальні детермінанти.

За результатами дослідження сформульовано такі висновки.

1. У зв'язку з недостатньою вивченістю проблем безпечного суспільного розвитку, у дослідженні формалізовано модель безпеки, виходячи з функціонального підходу, - це функція держави, суспільства, людини, спрямована на виявлення, попередження та усунення небезпек і загроз, що можуть їх знищити або позбавити фундаментальних матеріальних чи духовних цінностей. Це дало змогу уточнити понятійно-категорійний апарат дослідження національної безпеки - крім захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, вона повинна передбачати також забезпечення громадянам гідного рівня життя, вільного розвитку та самобутності.

2. На основі узагальнення існуючих теоретичних підходів до дослідження сутності соціальних аспектів національної безпеки дисертантом обґрунтовується необхідність введення до наукового обігу та дається визначення поняття "соціальні детермінанти національної безпеки". Запропонована методологія їх дослідження ґрунтується на аналізі основних теоретичних концепцій впливу соціальних факторів на стан захищеності національних інтересів.

3. Доведено, що соціальні детермінанти національної безпеки поєднують у собі базові елементи, які не лише впливають на становище особи у суспільстві, демографічні показники розвитку, соціальну сферу та систему соціально-трудових відносин, а й генетично пов'язані з функціонуванням всієї безпекової системи. Серед базових методологічних принципів і концептуальних засад їх дослідження автор виділяє такі: принцип антропоцентризму (безпека людини, її захищеність від зовнішніх та внутрішніх загроз становлять основу національної безпеки); принцип безперервності (національна безпека виступає єдиним і цілісним явищем лише тоді, коли вона містить загальні (інваріантні) ознаки для різних країн та проміжків в історії їх розвитку); принцип поступовості у розвитку (на різних якісних фазах розвитку національна безпека проявляється у трьох часових площинах - як історичне явище, унікальне явище, характерне лише для даної епохи та унікальний комплекс поточних проблем розвитку нації); принцип просторової структури (національна безпека може розглядатися на різних рівнях - міжнародному, національному, регіональному).

Серед найбільш актуальних на сьогодні соціальних детермінант національної безпеки, які продукують загрози, виділено такі: демографічна криза, зростання майнового розшарування громадян, зростання рівня бідності, негативні тенденції розвитку ринку праці, "тіньова" економічна діяльність та корупція.

4. Обґрунтовано, що соціальні виклики й загрози визначаються ймовірністю виникнення соціального конфлікту чи кризових явищ. Основною характеристикою стану соціальних детермінант національної безпеки є рівень соціальної напруги в країні, який відображає ступінь психофізіологічної адаптації, а у багатьох випадках, і дезадаптації різних категорій населення до падіння рівня життя та соціальних катаклізмів. Вона проявляється у різкому зростанні незадоволеності, недовіри до властей, конфліктності в суспільстві, тривожності, а також в економічній та психологічній депресії, погіршенні демографічної ситуації тощо.

5. В роботі виділено основні індикатори безпечного національного розвитку. Пороговими значеннями соціальних показників запропоновано вважати граничні величини, недотримання яких перешкоджає соціально-економічному розвитку, нормальним суспільним відтворювальним процесам та призводить до формування негативних руйнівних тенденцій у забезпеченні національної безпеки, а також перетворює потенційні соціальні загрози національній безпеці у реальні. На основі проведеного аналізу встановлено, що для вирішення проблеми побудови порогових соціальних показників необхідно виходити з таких базових положень: множина індикаторів безпечного розвитку системи не може бути встановлена однозначно, оскільки між різними індикаторами існують причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності; порогове значення того чи іншого індикатора може залежати від значень інших індикаторів, що спершу вимагає встановлення їх порогових величин; на практиці не існує точно відомого, попередньо визначеного порогу, при досягненні якого система відразу ж потрапляє до незворотного кризового стану. Доведено, що соціальним системам властива наявність порогової смуги, критичної зони, в межах якої ймовірність виникнення кризового стану стає відчутно високою. Система здатна перебувати у небезпечній зоні без повної втрати стабільності протягом деякого періоду, що залежить від наявності резервів та можливостей виживання системи.

6. Найбільш значущою демографічною детермінантою національної безпеки на сучасному етапі розвитку є смертність населення України. Загалом прискорений темп зростання смертності в Україні припадає на 1991 - 1995 рр., після чого фіксується деяке її зниження (1996 - 1998 рр.), починаючи із 1999 р. - рівень смертності населення середнього та старшого віку зростає. Особливо загрозливими є масштаби передчасної смертності чоловіків - у найбільш активному віці (20 - 54 роки) вона перевищує смертність жінок у 3,5 рази.

7. Наявні методики оцінки соціальної стабільності, що виходять з конкретних порогових значень соціальних індикаторів, для умов трансформаційного етапу розвитку України виявилися не зовсім прийнятними. З метою їх удосконалення запропоновано враховувати також суб'єктивні фактори національного розвитку: ментальні, соціально-психологічні та інформаційно-пропагандистські.

8. Стабільність означає збереження у визначених межах основних параметрів розвитку системи, які можуть змінюватися зі зміною умов її функціонування. У цілому, соціально-економічна система віддзеркалює особливості структурування суспільства, яке є наслідком умов господарювання. Однією з особливостей соціально-економічних систем є їх динамізм, що проявляється в постійному розвитку. За умови їхніх високих показників, рівновага може зберігатися відносно довго, швидка ж модернізація елементів системи при низьких темпах і хаотичності відповідних процесів може призвести до стану, коли нестабільність стає її перманентною властивістю. Найбільш зрозумілим і для масової свідомості є формування деякої рівноваги в доходах (чи споживанні), але цілком зрозуміло, що характеристики кожного індивіда чи соціального суб'єкта не можуть відповідати одній середній константі. Разом із цим доведено, що створення відповідного механізму рівноваги є цілком реальним завданням на рівні національних інтересів. Тоді стабільність буде розглядатися як цілеспрямований процес досягнення рівноваги в реалізації інтересів соціальних суб'єктів, груп у межах національно-державних інтересів країни.

9. На основі проведеного аналізу вітчизняного ринку праці сформульовано базові положення моделі його функціонування: по-перше, вітчизняний ринок праці не може бути віднесеним до стабільних, оскільки він функціонує з порушенням базових принципів (вартість та ціна робочої сили, свобода руху праці й капіталу, конкуренція, значні масштаби "тіньової" зайнятості); по-друге, триває процес вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією та ліквідацією нерентабельних підприємств, що актуалізує необхідність запровадження обмежень адміністративного характеру з метою зменшення масштабів можливих соціальних потрясінь; по-третє, сьогодні український ринок праці не становить загрози національним інтересам завдяки виваженій державній політиці у цій сфері. Разом з тим, непрозорість споживчого ринку та неринкові механізми ведення бізнесу призводять до формування нового монополістичного ринку, де державна монополія змінюється на монополію нових господарюючих суб'єктів. Це вкрай негативно впливає на розвиток вітчизняного ринку праці, оскільки будь-який монополістичний ринок не може вирішувати проблеми зайнятості апріорі.

10. На емпіричному рівні соціальні детермінанти національної безпеки знаходять свій вираз у соціальному становищі індивіда, яке характеризується його доходами та соціальною диференціацією. Протиріччя, що виникають між соціальною диференціацією і соціальним становищем індивіда, не повинні перевищувати прийнятних на даному проміжку часу параметрів, інакше постає загроза перегляду існуючого соціально-політичного устрою країни. Впливаючи на соціальні детермінанти національної безпеки, держава виходить не лише з того, що вона встановлює мінімальний соціальний стандарт, а й формує своєрідний максимум у вигляді соціальних прав, закріплених конституцією та документами міжнародних організацій. Цей своєрідний максимально можливий рівень безпеки дає змогу державі, виходячи з наявних соціально-економічних умов, легітимно змінювати соціальні стандарти. Державне управління соціальними детермінантами національної безпеки суттєво відрізняється від управління іншими об'єктами. Це можна пояснити тим, що основні елементи соціальної системи (людина, соціальна група) мають специфічну особливість - можливість діяти відповідно до власних інтересів, тобто таку систему можна назвати активною. Тому при виборі стратегії управлінського впливу необхідно зробити прогнозну оцінку можливої реакції суб'єкта управління. Ефективність кожного етапу управління (моніторинг, визначення цілей, оцінка ресурсів та ін.) безпосередньо залежить від наявності нормативної бази, можливості досягнення соціально-економічних показників на основі системи нормативів і стандартів. Перспективним напрямом визначення стандартів рівня життя є аналіз рівня та структури споживання, а також рівнів задоволення потреб у різних соціальних і демографічних групах.

11. Найбільш актуальною соціальною загрозою національній безпеці України на сьогодні є тінізація соціально-економічних відносин. "Тіньова" економіка є головним ресурсним фактором корупції, з іншого боку, корупція є вирішальним соціально-політичним фактором тінізації економіки України. Пануюча на сьогодні концепція силового вирішення проблеми корупції виходить з того, що необхідно лише проявити політичну волю. На основі побудованої моделі корупційної рівноваги робиться висновок про недієздатність цієї теорії - в результаті заходів силового впливу матиме місце лише вилучення з ділових мереж окремих державних корупційних ланок. Корупційна система почне відновлювати організаційний вакуум за рахунок знаходження більш захищених бюрократів чи пошуку обхідних шляхів. Це призведе не лише до самовідтворення корупційних схем, а й до тимчасових збоїв у функціонуванні соціально-економічного механізму. Тому безсистемні силові акції, в межах чергових кампаній пропагандистського характеру, не матимуть позитивних наслідків. Виходом може стати запровадження досить жорсткого адміністративного режиму та створення дієвої системи, за якої брати й давати хабарі стане невигідним та небезпечним.

12. Аналіз соціальних детермінант національної безпеки України дає змогу стверджувати, що вони носять об'єктивний та фундаментальний характер. Тому діяльність державних інституцій щодо забезпечення національної безпеки повинна мати системний характер та виходити з постійного моніторингу й мінімізації загроз стабільному функціонуванню соціально-економічної і політичної системи країни, а також інституційних перетворень, що здатні пом'якшувати руйнівний вплив цих факторів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Баланда А. Соціальні детермінанти національної безпеки України [монографія] / Анатолій Баланда. - К.: Вид-во Національної бібліотеки ім. Вернадського, 2008. - 413 с.

2. Оцінка ризиків соціальної стабільності в Автономній Республіці Крим / [ Баланда А.Л., Дмитренко М. А., Довгань О. Д., Котигоренко В. О., Лібанова Е. М., Пилипчук В. Г.]. - К.: НКЦ СБ України, 2007. - 232 с. (Автору належить розділ 1 та підрозділ 3.2).

3. Баланда А.Л. Зарубіжний досвід дослідження неформальної зайнятості та його застосування в Україні / А.Л. Баланда // Україна: аспекти праці. - 1999. - № 5. - С. 39 - 42.

4. Баланда А.Л. Корупція в Україні: соціально-економічний вимір / А.Л. Баланда // Державна безпека України. - 2005. - № 2 (4). - С. 25 - 33.

5. Баланда А.Л. Інститут мінімальної заробітної плати: світовий досвід встановлення та проблеми України / А.Л. Баланда, О. М. Варецька // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 4 - С. 38 - 45. (Автору належить аналіз системи формування заробітної плати в Україні та пропозиції щодо її оптимізації).

6. Баланда А.Л. Державне регулювання ринку праці в ринковій економіці / А.Л. Баланда // Формування ринкової економіки. Зб. наук. праць. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. - 2005. - Т. 3. - С. 29

7. Баланда А.Л. Концепції державного регулювання ринку праці в ринковій економіці: обмеження та перспективи використання в Україні / А.Л. Баланда // Вісник Хмельницького національного університету. (Економічні науки). - 2005. - Т. 1. - № 3. - С. 62 - 65.

8. Баланда А.Л. Національні міграційні трудові стратегії в контексті європейської інтеграції / А.Л. Баланда // Вісник Львівської комерційної академії. (Серія економічна. Випуск 18). - 2005. - С. 15 - 19.

9. Баланда А.Л. Регуляторная политика государства на рынке труда (институциональный аспект) / А.Л. Баланда // Наукові праці Донецького національного технічного університету. (Серія економічна). - 2006. - № 103-3. - С. 116 - 120.

10. Баланда А.Л. Доходи населення в контексті безпечного розвитку особи та суспільства / А.Л. Баланда // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 5. - С. 3 - 8.

11. Баланда А.Л. Ринок праці як економічна категорія / А.Л. Баланда // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 21 - 26.

12. Баланда А.Л. Європейська інтеграція України: дискурс економічної безпеки / А.Л. Баланда // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2006. - № 4 (27). - С. 20 - 23.

13. Баланда А.Л. Інтеграційні процеси як фактор соціальної диференціації / А.Л.Баланда // Вісник львівської комерційної академії. (Серія економічна. Випуск 20). - 2006. - С. 299 - 303.

14. Баланда А.Л. Соціальна складова національної безпеки України / А.Л. Баланда // Демографія та соціальна економіка. - 2006. - № 1. - С. 166 - 172.

15. Баланда А.Л. Державне регулювання ринку праці: проблема вибору моделей / А.Л. Баланда // Вісник Хмельницького національного університету. - 2006. - Т. 1 (84). - № 5. - С. 83 - 86.

16. Баланда А.Л. Міжнародна інтеграція України: дискурс відкритості економіки та безпечного розвитку / А.Л. Баланда // Вісник національного університету водного господарства та природокористування. Випуск 4 (36). - 2006. - С. 3 - 8.

17. Баланда А.Л. Соціальні фактори національної безпеки України: теоретичний аспект / А.Л. Баланда // Теорія та практика державного управління. Національна академія державного управління при Президентові України. Випуск 2 (14). - 2006. - С. 14 - 19.

18. Баланда А.Л. Соціальні аспекти національної безпеки України / А.Л. Баланда // Державна безпека України. - 2006. - № 1 (5). - С. 21 - 26.

19. Баланда А.Л. Базові соціальні індикатори національної безпеки України / А.Л. Баланда // Державна безпека України. - 2006. - № 3 (7). - С. 14 - 19.

20. Баланда А.Л. Ринок праці як ресурсний фактор забезпечення національної безпеки України / А.Л. Баланда // Вісник Харківського національного університету ім. Каразіна. (Економічна серія № 786). - 2007 - С. 3 - 7.

21. Баланда А.Л. Соціально-економічні ризики та наслідки безробіття в Україні / А.Л. Баланда // Економіка та держава. - 2007. - № 4. - С. 75 - 78.

22. Баланда А.Л. Безпека як соціальний феномен: дискурс людського розвитку / А.Л. Баланда // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 1. - С. 25 - 29.

23. Баланда А.Л. Моделювання взаємообумовленості демографічної ситуації та соціально-економічних факторів суспільного розвитку / А.Л. Баланда // Підприємство, господарство і право. - 2007. - № 6. - С. 164 - 167.

24. Баланда А.Л. Безпека як функціональна характеристика соціально-економічного розвитку / А.Л. Баланда // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2007 - № 1 (30). - С. 118 - 122.

25. Баланда А.Л. Національне багатство як ресурсний фактор національної безпеки України: економіко-правовий аспект / А.Л. Баланда, Г. В. Новицький // Державна безпека України. - 2007. - № 8. - С. 12 - 17. (Автору належить розробка економічних аспектів формування національного багатства).

26. Баланда А.Л. Державне регулювання ринку праці в контексті забезпечення національної безпеки України / А.Л. Баланда // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2007. - № 1 (21). - С. 323 - 330.

27. Баланда А.Л. Методичні підходи до оцінки ризиків смертності населення України / А.Л. Баланда, А. Б. Качинський // Державна безпека України. - 2007. - № 9 - 10. - С. 23 - 31. (автору належить аналіз ризиків смертності за статистичними даними відносно коефіцієнтів смертності населення України)

28. Баланда А.Л. Криміногенна ситуація в Україні як чинник загроз безпечному суспільному розвитку / А.Л. Баланда // Демографія та соціальна економіка. - 2007. - № 2. - С. 155-169.

29. Баланда А.Л. Соціальна політика в контексті забезпечення національної безпеки України / А.Л. Баланда // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2008. - № 1 (25). - С. 269 - 275.

30. Баланда А.Л. Тіньова економічна діяльність в контексті захищеності національних інтересів / А.Л. Баланда // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 7. - С. 12 - 17.

31. Баланда А.Л. Соціальні ризики бідності в Україні / А.Л. Баланда // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2008. - № 3 (27). - С. 454 - 464.

32. Баланда А.Л. Світові тенденції розвитку та легалізації тіньової економіки / А.Л. Баланда // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2008. - № 3(38). - С. 21 - 27.

33. Баланда А.Л. Ключові проблеми формування системи забезпечення національної безпеки України: соціальний аспект / А.Л. Баланда // Державна безпека України. - 2008. - № 11 - 12. - С. 24 - 30.

34. Баланда А.Л. Трудовий потенціал, віково-статева структура населення України в контексті можливості забезпечення національних інтересів українського народу / А.Л. Баланда // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України (Серія економічні науки). - 2008. - № 2 (27). - С. 40 - 43.

35. Баланда А.Л. Фактори збалансованості ринку праці та безпеки суспільства: проблеми співвідношення / А.Л. Баланда // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 5. - С. 25 - 32.

36. Інтеграція молоді в сучасні економічні відносини. Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України "Про становище молоді в Україні (за підсумками 2000 року)". К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. - С. 10 - 17. (Автору належать підрозділи: "Економічна активність молоді: основні показники і тенденції розвитку. Зайнятість молоді за сферами та статусом. Зайнятість молоді в "тіньовій економіці").

37. Актуальні питання національної і державної безпеки. Дайджест наукових оцінок, ідей, рекомендацій / [Онищенко О. С., Горовий В. Г., Баланда А.Л., Пилипчук В. Г., Довгань О. Д.]. - [ Вип. 1]. - К.: НАН України, НКЦ СБ України. - 2006. - 436 с. (Автору належить виділення соціальних чинників національної безпеки України).

38. Актуальні питання національної і державної безпеки. Дайджест наукових оцінок, ідей, рекомендацій / [О. С. Онищенко, В. Г. Горовий, А.Л. Баланда, В. Г. Пилипчук, О. Д. Довгань]. - [ Вип. 3, ч. 1 - 3]. - К.: НАН України, НКЦ СБ України. - 2007. - 680 с.

(Автору належить узагальнення соціальних аспектів національної безпеки)

39. Баланда А.Л. Структура зайнятості населення України в контексті забезпечення захищеності національних інтересів / Е. М. Лібанова, А.Л. Баланда // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2008. - № 2. - С. 184 - 190.

(Автору належить аналіз сегментації вітчизняного ринку праці та структури зайнятості сектора безпеки).

40. Баланда А.Л. Проблеми класифікації та вимірювання "тіньової" економіки / А.Л. Баланда // Проблеми статистики. НДІ статистики Держкомстату. (Доповіді міжнародної конференції. Випуск 2). - 2000. - С. 87 - 89.

41. Баланда А.Л. Незареєстрована зайнятість: спроба соціальної оцінки / Е. М. Лібанова, А.Л. Баланда // Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні. (доповіді міжнародної конференції). - К.: Інститут соціології НАН України. - 2000. - С. 65 - 73. (Автору належить аналіз специфіки неформальної та кримінальної зайнятості в Україні).

42. Баланда А.Л. Динамічна модель ймовірності рецидиву злочину / А.Л. Баланда // Статистична інформація про правопорушення і методи її аналізу. (Збірник матеріалів доповідей Всеукраїнської конференції). - Хмельницький: Хмельницький інститут регіонального управління та права, 2002. - С. 12

43. Баланда А.Л. Застосування статистичного розподілу для оцінки реального стану злочинності / А.Л. Баланда, Є. Д. Скулиш // Правова статистика: проблеми теорії і практики. (Збірник матеріалів доповідей Всеукраїнської конференції). - Хмельницький: Хмельницький інститут регіонального управління та права, 2003. - С. 23 - 29.(Автору належить розробка теоретичної моделі злочинності).