Інноваційно-соціальна модель розвитку фармацевтичної галузі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ім. Г.М. ДОБРОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

ІННОВАЦІЙНО-СОЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

МЕХ Олег Андрійович

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Сучасний етап розвитку України характеризується складними за своїм змістом соціально-економічними трансформаціями, що спричинили суперечливі тенденції, ознаки яких обумовлюються змінами у відносинах власності, процесах формування ринкової інфраструктури та національного капіталу. У частині науково-технічного забезпечення галузей економіки, попри проголошення наукової сфери пріоритетною та існування ряду державних програм розвитку, період економічної нестабільності призвів до руйнівних змін. Значних трансформацій зазнала соціальна сфера, а створені механізми адаптації до ринкових умов здебільшого не є ефективними.

Разом із тим, людський потенціал являє собою найбільш вагому з домінант економічного зростання, а ефективність його функціонування об'єктивно залежить у т.ч. і від стану здоров'я. Водночас сучасні етапи розвитку вітчизняної економіки все більше посилюють її орієнтацію на задоволення потреб населення за рахунок соціально орієнтованих товарів, до переліку яких належить продукція фармацевтичної галузі. Отже, відповідаючи за забезпечення країни лікарськими засобами (ЛЗ), суб'єкти галузі більше, ніж інші, повинні орієнтуватись на принципи соціально-етичного маркетингу. Проте, на практиці відбуваються протилежні явища.

Вітчизняний фармацевтичний ринок нараховує до 20 тис. найменувань ЛЗ, проте потреба у ЛЗ нерідко визначається не стільки доцільністю, скільки купівельною спроможністю споживачів. Отже, якщо фізичне насичення ринку ЛЗ не є проблемою, то значної актуальності набула проблема їх економічної доступності, яка має значення для покращення стану здоров'я, рівня і якості життя населення країни. З іншої сторони, орієнтація на низьку вартість продукції не дозволяє компаніям мати необхідні фінансові ресурси для проведення науково-дослідних робіт (НДР) зі створення інноваційних ЛЗ. Необхідність запровадження світових стандартів (лабораторної (GLP), клінічної (GCP), промислової (GMP), дистриб'юторської (GDP), аптечної (GPP) практики) також вимагає значних фінансових ресурсів. У результаті обґрунтовується необхідність існування високої вартості ЛЗ, адже необхідним є не тільки відшкодування витрат на НДР, але і забезпечення накопичення власних фінансово-економічних ресурсів для подальшого інноваційного розвитку.

Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлюється наявною суперечливою ситуацією, яка склалась на фармацевтичному ринку України між економічними інтересами споживачів та інтересами суб'єктів інноваційного процесу. Така протилежність інтересів є джерелом не тільки соціально-економічних ризиків, але й складає наукову проблему дослідження, яка вимагає свого вирішення.

На сьогодні цілком очевидно, що існуючі заходи і механізми вирішення даних суперечностей щодо економічної доступності ЛЗ не можна вважати ефективними. Тому проблема вимагає свого вирішення на більш глибокому рівні, ніж рівень держаного регулювання ринкових відносин між основними учасниками галузі, а саме на рівні доринкових фаз створення новацій, адже саме ці етапи поглинають найбільші фінансові ресурси, які, згідно з ринковими принципами, відшкодовуються через кінцеву вартість ЛЗ. Іншими словами, можна говорити про необхідність запровадження процесу соціалізації (наповнення соціальним змістом) інноваційного процесу для подолання даної суперечності.

Теоретичні і практичні аспекти щодо управління науково-технічною діяльністю, процесу створення новацій, експертних оцінок соціально-економічних ризиків при впровадженні нововведень, фінансування новацій та нарощування інноваційного потенціалу знайшли своє відображення у роботах вітчизняних і іноземних економістів: В. Александрової, О.Алимова, О. Амоші, Ю. Бажала, Л.Безчасного, В. Геєця, Г. Доброва, І.Єгорова, П. Завліна, Г. Калітича, Б. Кваснюка, П. Крайнєва, О. Лапко, Г.Лахтіна, Д. Львова, Б. Маліцького, А. Пригожина, Б.Санто, В. Соловйова, Р. Фатхутдінова, Д. Черваньова, Ю. Шкворця та ін.

Значним внеском у теоретичні і практичні аспекти організації й управління інноваційною діяльністю вітчизняної фармацевтичної галузі, питання соціально-економічної політики, методів проведення досліджень інноваційних ЛЗ стали праці відомих вітчизняних вчених Є. Борзунова, Д.Волоха, В. Георгієвського, Б.Громовика, Ю.Дупленко, В. Загорія, Б.Зіменковського, А. Кабачної, Т.Калинюка, Ю. Кундієва, З. Мнушко, М.Пономаренко, О. Посилкіної, Т. Розсохи, А. Стефанова, В. Страшного, М. Слободянюка, М. Сятині, І.Трахтенберга, В.Толочко, В.Трохимчука, В.Черних, І. Чекмана тощо.

У більшості робіт розглянуто проблеми розвитку науково-технічної сфери, аналізу та маркетингу інновацій, формування попиту на новації, прискорення темпів інноваційного розвитку та посилення ролі України у міжнародному науково-технічному співробітництві тощо. З огляду на проблему економічної доступності ЛЗ, слід відзначити, що у більшості робіт акцент в її вирішенні робиться на впровадження чергових державних регуляторних механізмів: рівня доданої вартості для дистриб'юторської й аптечної мережі, ринкових відносин між суб'єктами галузі, впровадження системи медичного страхування та системи відшкодування витрат споживачам. Проте, незважаючи на значну кількість вже запроваджених заходів для подолання визначеної проблеми, тенденція щодо зростання вартості вітчизняних і іноземних ЛЗ не подолана.

Таким чином, можна стверджувати, що раніше не розглядалась проблема соціалізації доринкових етапів створення фармацевтичних новацій, не проводились дослідження в галузі наповнення соціальним змістом (соціалізації) вітчизняного інноваційного процесу. Тому розробка проблеми соціалізації фармацевтичного інноваційного процесу є актуальним напрямом у створенні нової, ефективної системи як щодо лікарського забезпечення населення України, так і стимулювання науково-технічного та інноваційного розвитку галузі.

Метою дослідження є обґрунтування використання можливостей соціалізації інноваційного процесу вітчизняної фармацевтичної галузі для розв'язання існуючої суперечності між економічними інтересами виробників і споживачів ЛЗ. Розробка принципів і механізмів функціонування нової моделі (інноваційно-соціальної моделі (ІСМ)) фармацевтичної галузі на основі процесу соціалізації інноваційного процесу для покращення економічної доступності інноваційних ЛЗ, стимулювання НДР тощо. Важливим моментом у процесі розробки практичних рекомендацій щодо створення ІСМ є надання новій системі властивостей суспільного блага, за яких соціально-економічні вигоди від експлуатації моделі повинні переважати витрати на її запровадження.

Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання:

- аналіз наукових концепцій, думок щодо проблеми соціалізації науково-технічного та інноваційного розвитку фармацевтичної галузі;

- аналіз глобальних і регіональних тенденцій інноваційного розвитку фармацевтичної галузі в розрізі наявних суперечностей між економічними інтересами господарюючих суб'єктів та споживачів ЛЗ;

- аналіз існуючого досвіду подолання визначених суперечностей, дослідження ефективності або принципових вад;

- дослідження потенціалу фармацевтичних компаній (капіталізація, науковий бюджет, кадрове забезпечення тощо), які впливають як на світовий, так і на український ринок і їх відношення до проблеми соціалізації інноваційного процесу;

- аналіз основних етапів життєвого циклу фармацевтичної новації, стану галузевого інноваційного «продуктопроводу» (кількість виведених на ринок новацій), рівня та проблем наукоємності фармацевтичної продукції українських і іноземних компаній з погляду на можливість їх соціалізації;

- аналіз організаційної системи, економічно-фінансових умов, нормативно-правових засад діяльності вітчизняної фармацевтичної галузі (в т. ч. статистики показників наукової та науково-технічної діяльності, проблеми впровадження світових стандартів (GLP, GCP, GMP, GDP, GPP)) з метою визначення проблем та можливостей започаткування процесу соціалізації інноваційного процесу;

- розробка методологічних засад та проведення прогнозно-аналітичного дослідження науково-технологічного та інноваційного розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі (з метою визначення пріоритетів та перспектив розвитку вітчизняної фармацевтики);

- розробка концепції інноваційно-соціальної моделі фармацевтичної галузі України (принципів, структури, механізмів функціонування, ресурсного забезпечення, очікуваних соціально-економічних ефектів).

Об'єктом дослідження є національна система створення і забезпечення населення України інноваційними лікарськими засобами.

Предметом дисертаційного дослідження є сукупність організаційних, фінансово-економічних механізмів науково-технічного та інноваційного розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі й державна практика соціалізації процесу створення і забезпечення населення фармацевтичною продукцією.

Методи дослідження ґрунтуються на принципах системного аналізу (дослідження окремих елементів (суб'єктів) і підсистем фармацевтичного інноваційного процесу, внутрішніх структурних зв'язків між ними), історичного підходу (генезис наукової думки з огляду на поставлену проблему, дослідження життя фармацевтичних новацій, етапів становлення науково-технічного потенціалу, процесу виникнення, формування і розвитку етапів консолідації галузі), термінологічному принципі (дослідження термінів і понять, в т.ч. в процесі злиття і поглинання), структурно-функціональному підході (виділення окремих структурних елементів (в т.ч. біотехнологічних новацій) і визначення їх ролі у житті системи) інформаційному підході (дослідження інформаційних аспектів об'єктів, процесів у фармацевтичній галузі). У ряді випадків для досягнення мети застосовувались методи порівняння та експертних оцінок.

Джерельною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють головні напрями науково-технічної й інноваційної діяльності суб'єктів фармацевтичної галузі України, офіційні дані Державного комітету статистики, рекомендаційні та статистичні матеріали Міністерства охорони здоров'я України. У роботі використані рекомендації зарубіжних і вітчизняних експертів, публікації міжнародних організацій, результати соціологічних досліджень та експериментів, а також дані фармацевтичних інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, монографічна і довідкова література.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планами науково-дослідних робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України.

Зокрема, автор був виконавцем проекту «Розробка організаційно-методичного забезпечення узгодженого формування та системної реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів» (держ. реєстр. №0106U000442). У рамках Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України на 2004-2006 роки автор був виконавцем проекту «Розроблення довго- і середньострокових прогнозів науково-технологічного та інноваційного розвитку» (держ. реєстр. №1005U008760). Окремі результати дисертаційного дослідження були використані у реалізації відомчої теми «Розробка методології та методичного забезпечення створення автоматизованої експертної системи НАН України для прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (держ. реєстр. №0108U007108).

Наукова новизна одержаних автором результатів полягає перш за все у застосуванні системного підходу до аналізу проблеми соціалізації інноваційного процесу. Уперше:

- показана можливість розв'язання наростаючих в Україні суперечностей між економічними інтересами розробників і виробників лікарських засобів та інтересами й можливостями їх споживачів шляхом соціалізації інноваційного процесу у фармацевтичній галузі при ключовій ролі в його організації держави;

- запропоновано запровадити в Україні нову інноваційно-соціальну модель взаємовідносин між державою, науково-дослідними установами, підприємствами, яка забезпечить соціалізацію інноваційного процесу та розширить доступ до сучасних ЛЗ і ґрунтуватиметься на використанні не адміністративних, а ринкових важелів державного впливу; обґрунтовано основні принципи і загальну концепцію створення такої моделі;

- розроблено механізми, структуру, ресурсне забезпечення та алгоритм функціонування органів управління реалізацією інноваційно-соціальної моделі, якою передбачається перенести центр ваги з безпосередньої грошової підтримки малозабезпечених верств населення на конструктивний вплив на сам процес розробки й освоєння промисловістю нових, економічно доступних ЛЗ, до основних переваг яких належать створення і реалізація без посередників та виключення з практики ціноутворення процесу відшкодування інвестованих у створення ресурсів;

- проведено прогнозно-аналітичне дослідження наукового та інноваційного розвитку фармацевтичної галузі, в результаті якого здійснена комплексна експертна оцінка основних пріоритетних напрямів розвитку фармацевтичної галузі, переваги, вади та існуючі ризики, а також майбутні можливі варіанти її розвитку.

Удосконалено:

- понятійний апарат інноваційно-соціальних процесів за рахунок введення в науковий обіг поняття «інноваційно-соціальна модель» під яким розуміється комплекс суб'єктів та об'єктів управлінського, науково-технічного, інноваційного, промислового виду діяльності, метою функціонування якого є запровадження процесу соціалізації інноваційного процесу та створення соціально-орієнтованої (соціалізованої) продукції;

- методологічні і організаційні засади практики визначення фармацевтичних інноваційних пріоритетів у сфері створення інноваційних лікарських засобів, методів керування науково-технічним прогресом, його магістральними напрямами;

- механізми визначення і регулювання суперечностей між економічними інтересами суб'єктів фармацевтичної галузі й інтересами споживачів.

Дістали подальшого розвитку:

- підходи до визначення кадрового дисбалансу в галузі інноваційних процесів (в т.ч. щодо суперечності між кількістю інноваційно-активних підприємств і відсутністю на ринку праці необхідної кількості кваліфікованих спеціалістів з провадження інноваційних процесів);

- статистичний аналіз наукової та науково-технічної діяльності суб'єктів національної фармацевтичної галузі (на основі аналізу виділено узагальнений для всіх показників кризовий період, екстремуми якого припали на 1999-2001 рр.), макроекономічних аспектів розвитку фармацевтичної галузі, особливостей економічних, соціальних, науково-технологічних інтересів;

- виявлення і вирішення проблем, які перешкоджають або унеможливлюють соціальну орієнтацію інноваційного процесу та створення соціально орієнтованих інноваційних лікарських засобів;

- теоретичні уявлення про процес реструктуризації фармацевтичної галузі (злиття і поглинання між інноваційними, генеричними та біотехнологічними компаніями, механізми створення конкурентних переваг та посилення науково-технічного потенціалу);

- теоретичні положення державного регулювання розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі, зокрема механізмів державного впливу та розбудови організаційної системи, нормативно-правових засад, практики впровадження визнаних світових стандартів (GLP, GCP, GMP, GDP, GPP);

- розробка проблеми наукоємності фармацевтичної продукції українських і закордонних виробників (найбільших відмінностей та перспектив фармацевтичних новацій, створених в Україні).

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що теоретичні положення, викладені здобувачем в дисертаційній роботі, створюють передумови для запровадження нової форми відносин між основними суб'єктами фармацевтичного інноваційного процесу і державою з метою соціалізації інноваційної діяльності та створення соціально-орієнтованої інноваційної продукції. Результати дослідження створюють реальну основу для подальшого розвитку нового наукового напрямку в теоретичних і прикладних економічних дослідженнях проблеми соціалізації інноваційного процесу.

За підсумками дослідження і з метою впровадження їх у суспільну практику до комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки були направлені пропозиції щодо необхідності запровадження в Україні відповідної інноваційно-соціальної моделі розвитку фармацевтичної галузі.

Особистий внесок здобувача. Усі результати, висновки та положення наукової роботи, які виносяться на захист, одержані автором самостійно і знайшли відображення у роботах, що опубліковані без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і методичні положення, практичні результати дослідження апробовані на науково-практичних і науково-методичних конференціях, зокрема:

Міжнародній науково-практичній конференції “Здобутки та перспективи розвитку управління фармацевтичними організаціями в умовах ринкової економіки” (Харків, 2003); ХХ Міжнародному київському симпозіумі з наукознавства та історії науки і техніки “Академічна наука: минуле, сучасне, майбутнє” (Київ, 2004); щорічній Добровській конференції з наукознавства та історії науки (Київ, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009); Міжнародній конференції “Суспільство, засноване на знаннях: нові виклики науці і вченим” (Київ, 2005); Другому засіданні всеукраїнського «круглого столу» Сарбеївські читання (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати даного дослідження опубліковані автором самостійно у 24 роботах, зокрема статей у фахових виданнях - 21; брошур - 1, монографій - 2.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст дисертаційної робота викладено на 393 сторінках і містить 93 рисунки, 28 таблиць і 12 додатків. Загальний обсяг роботи - 430 с. Список використаної літератури налічує 473 джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність проблеми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт і методи дослідження, визначено наукову новизну, показано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також апробація основних положень.

Перший розділ - „Теоретичне обґрунтування необхідності побудови інноваційно-соціальної моделі фармацевтичної галузі” - присвячено дослідженню теоретичних положень проблеми соціалізації, основних тенденцій розвитку фармацевтичної галузі та наявних соціально-економічних передумов для створення інноваційно-соціальної моделі.

Аналіз попередніх теоретичних концепцій, думок щодо проблеми дослідження, розробки проблем трансформації науки, інноваційного розвитку економіки та сучасних аспектів її соціалізації вказує на існування значного масиву теоретичних і практичних наробок щодо питання соціалізації економіки, проте достатньо новим є питання щодо наповнення соціальним змістом науково-технологічного та інноваційного розвитку.

Наголошуючи на необхідності активізації соціальної політики шляхом гармонізації диференційованих витрат суспільства для подолання економічних криз М.Туган-Барановський заклав підвалини теоретичних підходів до пріоритетності соціальних важелів. У рамках дослідження великих циклів кон'юнктури, М. Кондратьєв пов'язав існування даних циклів із великими соціальними потрясіннями у житті суспільства. Вплив новацій (у певному часовому вимірі у виглядів пучків (кластерів)) на соціально-економічний розвиток суспільства і вплив соціальних факторів на суб'єктів підприємницької діяльності досліджувались у роботах Й.Шумпетера. Подальший період розвитку інноваційної теорії в області розкриття зв'язків між науково-технічними і соціальними інноваціями поповнився працями, які наголошували на тому, що періоди злету науки попри заслуги мають і руйнівний, антисоціальний характер (Д. Бернал), що в основі періодів економічного розвитку лежать потужні відкриття і новації, а державне втручання може запобігти соціальним конфліктам (“епохальні інновації” С. Кузнеця). Більше в роботах економістів другої половини минулого століття підтримуються положення про нерівномірність інноваційної активності та її соціальних наслідків.

Сучасні теоретичні обґрунтування інноваційного розвитку і соціальних аспектів були виражені в концепціях П. Друкера, який у періоди корінних структурних перетворень, відносячи творчі деструкції до основ прогресивного руху суспільства, а докорінні структурні трансформації - до норми життя, особливого статусу в даних процесах надавав саме соціальним аспектам розвитку, в т.ч. розбудові соціальної інфраструктури інформаційного суспільства.

Значний внесок у дослідження проблеми розвитку науково-технічного прогресу та соціальних аспектів інноваційної діяльності зробили російські вчені, які серед іншого провели аналіз епохальних змін, які реалізуються кластерами інновацій і формують тенденції в науці, техніці та соціально-економічних відносинах (А.Анчишкін), соціальних аспектів розвитку науково-технічного потенціалу (Л.Бляхман, С.Валдайцев), проблеми соціалізації майбутніх трансформацій у галузі інтелектуалізації промислових виробництв («інтелектуальне суспільство») та концепції технологічних укладів (С.Глазьєв). Крім того, набули актуальності розроблені проблеми соціальних стимулів і соціально-управлінських новацій, які для висвітлення соціального аспекту технологічних інновацій передбачають використання ознак негативних і позитивних соціальних наслідків, соціальних ефектів від ринкового впровадження (А.Пригожин), а також дослідження соціально-економічних аспектів створення і розповсюдження наукоємних технологій у столітті інформаційних технологій (В. Макаров, А. Варшавський).

Аналіз теоретичних аспектів визначених проблем у роботах вітчизняних фахівців показав, що значні наукові результати, які стосуються формування науково-технічного потенціалу, використання й оновлення технологій наукових досліджень були викладені у роботах Г. Доброва, який, досліджуючи проблеми організаційного розвитку науки, визнавав її як найбільш швидко прогресуючий соціальний організм суспільства.

Актуальні проблеми періоду трансформації вітчизняної науки, інноваційного розвитку економіки порушуються у роботах Б. Маліцького, в яких наголошується на необхідності вирішення проблеми пов'язаної, з соціально-економічним змістом наукового потенціалу країни, розвитком наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки та соціальною відповідальністю науки. Також ряд робіт присвячено проблемам соціалізації капіталу в умовах формування ринкової економіки в Україні, питанню розвитку соціального капіталу, пов'язаного з проблемою етичного, психологічного та культурного розвитку, проблемам запровадження ефективних стратегій, спрямованих на збільшення рівня соціалізації економіки, сучасним поглядам на напрями соціалізації малих та великих компаній, суспільства, трудових відносин, особистості.

Отже, аналіз попередніх теоретичних концепцій дає можливість констатувати, що вченими здійснено значний внесок у теоретичні аспекти проблеми соціалізації економіки, соціальної орієнтації виробництв та трудових відносин. Проте, складність аналізу проблеми соціалізації полягає в її багатогранності, і тому, пов'язуючи окремі взаємозв'язки у сфері життєдіяльності суспільства, науковці в більшості досліджують загальні проблеми соціалізації економіки.

Дослідження теоретичних положень та проблем розвитку дало можливість констатувати наявність значної кількості робіт, пов'язаних із функціонуванням фармацевтичної галузі. Проте, більшість із них прямо не пов'язані з проблемою даного дослідження і питаннями соціалізації інноваційного процесу. Серед іншого досліджувались проблеми організації й управління національним промисловим комплексом, особливості й специфіка управління науково-технічним потенціалом, управління оборотними активами, регулювання фінансової стійкості. Окремі роботи присвячені історичним аспектам розвитку вітчизняної фармацевтики та напрямам розвитку галузі в епоху глобалізації. Ряд виконаних досліджень розкривають вплив соціальних факторів на проблеми розвитку науково-технічної сфери, процес маркетингу інновацій, прискорення темпів інноваційного розвитку. Проте, порушене в даній роботі питання соціалізації інноваційного процесу (наповнення основних його етапів соціальним змістом) ніколи раніше не піднімалось.

Аналіз попередніх досліджень, які були присвячені в т. ч. проблемі економічної доступності ЛЗ, показав, що у своїй більшості дослідники обґрунтовували запровадження або нових державних механізмів регулювання контролю вартості ЛЗ, або застосування системи державного медичного страхування і системи відшкодування витрат споживачам, або розширення ринку генеричних ЛЗ. Водночас запропоновані до впровадження заходи в більшості торкаються виключно ринкового етапу життєвого циклу ЛЗ. Проте, саме доринкові етапи (фази НДР, клінічні випробування тощо), які об'єктивно не підлягають державному регулюванню, але поглинають найбільші фінансові ресурси, і створюють в подальшому передумови для високої вартості інноваційних ЛЗ. Разом із тим, враховуючи глобальні трансформаційні процеси у фармацевтичній галузі (нові хвилі концентрації компаніями фінансового, науково-технічного капіталу шляхом злиття і поглинання) можна також констатувати, що великим компаніям все важче підпорядковувати власні економічні інтереси суспільним вимогам, а сучасні економічні процеси, проходячи під гаслом подальшої капіталізації існуючих ресурсів, в результаті домінують над соціальними.

Отже, проведене дослідження виявило, що ряд соціально-економічних проблем, які набули посилення в період глобальних трансформацій, створили передумови для дослідження проблеми соціалізації інноваційного процесу.

Основоположною ознакою глобальних економічних зрушень стали організаційні зміни у корпоративному секторі, адже компанії, які раніше в основу розвитку покладали підходи, засновані на економії від зростання масштабів господарської діяльності, сьогодні під тиском науково-технічного прогресу та глобальної конкуренції шукають більш універсальні форми організації діяльності. Також сучасний розвиток визначається поєднанням таких суперечливих тенденцій, як підпорядкування соціально-економічних процесів інтересам міжнародного капіталу, з одного боку та конкуренцією регіональних систем - з іншого. Проте, формуючи економічні тенденції, представники національного і міжнародного капіталу нерідко мають протилежні цілі та механізми їх досягнення.

У розділі проаналізовано характеристики розвитку міжнародних фармацевтичних компаній (рівень капіталізації, науковий бюджет, кадрове забезпечення НДР), які, розміщуючи прямі інвестиції у різних країнах ведуть політику з підвищення власної конкурентоспроможності. Корпорація «Пфайзер» (США) після придбання ряду компаній на початку нового століття досягла рівня ринкової капіталізації у 260 млрд дол. США. У такому випадку значні обсяги наукового бюджету дозволили компаніям долучатись до різних сфер науково-технічної політики різних країн, державних і недержавних наукових установ, підприємств, а також активно проводити політику „відкритого гаманця”, викуповуючи потенційно прибуткові новації або цілі компанії.

Водночас аналіз місця провідних фармацевтичних компаній у глобальному бізнесі показав, що вони досягли суттєвого зростання (у процесі злиття і поглинання) через внутрішні проблеми науково-технічного та інноваційного характеру. Крім того, перед фармацевтичними компаніями все більше постають нові проблеми, пов'язані з ефективністю фінансування НДР, неспроможністю виводити на ринок необхідну кількість новацій, конкуренцією з боку біотехнологічних компаній, закінченням термінів дії патентів на інноваційні ЛЗ. У результаті для міжнародних компаній питання соціалізації інноваційного процесу, або наближення економічної доступності ЛЗ до купівельної спроможності споживачів, не актуальне, а зазнані фінансові збитки вони відшкодовують завдяки вартості продукції, що через проблему соціальної орієнтації ЛЗ викликає низку критичних запитань етичного характеру.

Дослідження окремих показників розвитку вітчизняної економіки розкриває структуру споживчого кошика (частку ЛЗ у 2007 р. склала 2,8%, що в 3 рази менше частки хлібопродуктів - 8,7%), висвітлює проблему вартості ЛЗ (індекс цін та темпи споживчої інфляції), тенденції щодо обсягів виробництва, проблеми бюджетних витрат та витрат домогосподарств на охорону здоров'я, рівень споживання основних мікро- і макроелементів мешканцями країни, питання роздрібної торгівлі ЛЗ.

Із майже 20 тис. зареєстрованих в Україні ЛЗ (у країнах ЄС - 18-25 тис.) понад 80% становлять генеричні ЛЗ (копія інноваційного ЛЗ, яка повинна мати активний інгредієнт, зберігати якість, ефективність і безпеку, аналогічні оригінальному ЛЗ) вітчизняного й іноземного виробництва. Загальні обсяги внутрішнього ринку зросли у 2006-2007 рр. до 1,6-1,8 млрд дол. США і до 2010 р., за сприятливих умов, можуть зрости до 4 млрд дол. у цінах виробника. Водночас, ліквідувавши дефіцит ЛЗ, зростання обсягів ринку ЛЗ загострило його внутрішні суперечності.

Аналіз методів подолання проблеми економічної доступності ЛЗ приводить до висновку про те, що більшість з існуючих механізмів вирішення суперечності між економічними інтересами компаній та інтересами споживачів вирішують проблему частково і залишають незахищені категорії населення без необхідної допомоги.

Щодо існуючих державних важелів впливу на вартість ЛЗ, то аналіз показав, що здебільшого заходи зводяться до встановлення обмежень рівня торговельних надбавок, включення ЛЗ до переліку препаратів, які відпускаються безкоштовно або зі знижками, обмеження ціни на новий ЛЗ до вартості аналога, регулювання розміру прибутків виробників. Проте, така практика має свої вади, адже держава не має можливості впливати на доринкові етапи життя ЛЗ (які поглинають значні обсяги фінансових ресурсів і створюють передумови для високої вартості ЛЗ), або на митну вартість імпортних ЛЗ (понад 70% асортименту в України), яка може мати значну додану вартість та змінюватись через суб'єктивні фактори. Крім того, тиск на суб'єктів підприємницької діяльності (виробників, дистриб'юторів, аптечну мережу) нерідко призводить у т.ч. до штучного дефіциту ЛЗ, який особливо небезпечний щодо імпортних та соціально значущих препаратів, аналоги яких не виробляються в Україні.

Іншим засобом подолання соціально-економічних суперечностей між інтересами компаній і споживачів є запровадження державної системи медичного страхування, яка, маючи позитивні ефекти, усе ж виявила ряд вад. Так, залежність від глобальної ринкової кон'юнктури, екологічних і фінансових криз, платоспроможності населення, страховиків, кількості пільгових категорій населення, рівня розвитку фармацевтичної галузі, економічної зацікавленості медичних закладів у кількості хворих нерідко призводить до відмови у наданні страховими компаніями фінансової допомоги щодо придбання ЛЗ. В Україні до проблем, які стримують запровадження даної системи, відносяться питання підпорядкованості і форми власності інфраструктури, недосконалість законодавчої бази, відсутність фахівців у галузі медичного страхування, небезпечна екологічна ситуації в окремих регіонах, значна частка тіньового сектора економіки тощо. Отже, аналіз проблем, які є у процесі функціонування системи медичного страхування в дослідженні приводить до висновку, що вона не гарантує надання повного переліку послуг окремим категоріям населення та економічно не стимулює науково-технічний потенціал.

Значного розповсюдження набула модель розвитку галузі, в основі якої лежать копії оригінальних ЛЗ - препарати-генерики, які економічно дешевші за інноваційні ЛЗ. Частка генеричних ЛЗ у асортименті окремих країн залежить від наявного науково-технічного потенціалу та політики в галузі охорони здоров'я (у США частка генериків 12%, в Японії - 30%, Німеччині - 35%, Франції - 50%, Україні - 80%). Водночас розширення ринку генеричних ЛЗ (в т.ч. через переорієнтацію національних програм з охорони здоров'я, за браком коштів, на ЛЗ-генерики) не тільки змінило ринок, але викликало дискусії. До основних вад генеричних ЛЗ відносяться проблеми якості і безпеки, адже скорочення клінічних випробувань при їх виробництві нерідко призводить до створення ЛЗ з терапевтичними недоліками. Дана причина виступає головною вадою генерика як засобу покращення економічної доступності ЛЗ, оскільки нижча терапевтична ефективність призводить до необхідності використання декількох упаковок даного препарату для досягнення необхідного ефекту, що в результаті негативно впливає на економічну вартість процесу лікування.

Таким чином, у першому розділі роботи зроблено декілька узагальнених висновків. По-перше, прогрес у галузі охорони здоров'я і насичення ринку ЛЗ все більше стає залежним від фармацевтичних ТНК, політика яких нерідко не збігається з суспільними інтересами, а продукція має здебільшого монопольний статус. По-друге, досвід подолання суперечностей між економічними інтересами компаній і споживачів показав, що ані державне регулювання ринку ЛЗ, ані запровадження системи медичного страхування, ані розвиток ринку генеричних ЛЗ не вирішують кардинально проблеми економічної доступності ЛЗ. По-третє, існуючі трансформаційні процеси в економіці, а також гостра необхідність у додаткових фінансових ресурсах не дозволяють суб'єктам вітчизняної фармацевтичної галузі орієнтуватись на економічні інтереси споживачів.

Відтак, проблема економічної доступності ЛЗ в Україні потребує вирішення на більш глибокому рівні, ніж рівень державного регулювання відносин між основними учасниками галузі. Безумовної соціалізації за активної позиції держави, вимагає інноваційний процес, як «винуватець» поглинання об'ємних фінансових ресурсів.

У другому розділі - „Тенденції інноваційного розвитку фармацевтичної галузі та наростання суперечностей між економічними інтересами виробників і споживачів продукції” - був проведений аналіз глобальних тенденцій науково-технологічного, інноваційного розвитку фармацевтичної галузі, досліджено проблеми розвитку компаній із погляду на існуючі суперечності.

Важливим результуючим показником, який відображає стан ринку ЛЗ є обсяг роздрібної реалізації. Аналіз тенденції на провідних ринках показав, що фармацевтичний ринок динамічно збільшується у всіх регіонах світу. Основною споживчою платформою є ринок ЛЗ США, який продовжує утримувати до 50% обсягу від усіх найбільших ринків світу. Другим за обсягом ринком ЛЗ є ринок п'яти країн ЄС (Німеччини, Франції, Великобританії, Італії та Іспанії), який у 2005 р. перевищив показник в 90 млрд дол. США, а третім - ринок Японії, який зріс у 2005 р. до 61 млрд дол. (для порівняння: ринок ЛЗ в Україні близько 2 млрд дол.).

Основоположною тенденцією розвитку фармацевтичної галузі є прискорення конкуренції між інноваційними, біотехнологічними та генеричними компаніями, в результаті чого першим усе важче гарантувати новому ЛЗ патентний захист на протязі 10 років і, головне, відшкодовувати фінансові витрати на його створення. Аналіз повного циклу розробки фармацевтичної новації показав, що тривалість НДР одного ЛЗ досягає 16 років і коштує загалом компанії до одного мільярда доларів США (у середині 1990-х рр. даний показник складав 600 млн дол., з яких лише 30% - це вдало реалізовані проекти). При цьому, щорічне фінансування лише декількох наукових проблем коштує від 100 млн дол. США, а досягнення високого рівня конкурентоспроможності вимагає наукової розробки сотні наукових напрямків і фінансових обсягів від 300-500 млн дол. США на рік.

Таким чином, фінансові ресурси, які витрачались на НДР провідними компаніями з 1970-х рр. подвоювались кожні 5 років і зросли з 618 млн дол. (1970 р.) до 56 млрд дол. (2005 р.), або в 90 разів. Окремі компанії, які формують світові тенденції, витрачають на НДР від 4 до 7 млрд дол. США на рік (в т.ч. «Пфайзер» витратила у 2005 р. 7,4 млрд дол., «ҐлаксоСмітКляйн» - 5,7 млрд дол., «Санофі-Авентіс» - 4,8 млрд дол., «АстраЗенека» - 5,4 млрд дол., «Новартіс» - 4,5 млрд дол.).

Важливим аспектом процесу фінансування НДР, з огляду на проблему соціалізації інноваційного процесу, є те, що, у середньому, 26% бюджету йде на проведення доклінічних досліджень (синтез субстанцій, токсикологічні тестування, розробка форми тощо), а 43% - на проведення клінічних випробувань (I-III фази). Отже, понад 70% коштів іде на НДР і повертається через вартість ЛЗ. Крім того, погіршує рівень економічної доступності ЛЗ і тенденція до зростання кількості побічних ефектів, у результаті чого далі зростають обсяги фінансових витрат компаній на випробування новацій (за останню чверть століття кількість залучених пацієнтів до випробувань ЛЗ зросла в 3 рази - з 2 до майже 6 тис. чол.).

Аналіз показав наявність іншої суперечності між збільшенням часу реєстрації нового ЛЗ і зменшенням кількості вперше впроваджуваних ЛЗ, яка негативно впливає на їх економічну доступність. Так, якщо в 1999 р. у США було ліцензовано 35 нових ЛЗ, а вся процедура зайняла 12 місяців, то у 2002 р. - 17 ЛЗ за 24 місяці, а у 2006 р. - 30 ЛЗ за 28 місяців.

Однією з тенденцій 1995-2005 рр. стало зосередження міжнародних компаній на створенні ЛЗ (блокбастерів) з ринковим сегментом у понад 1 млрд дол. США. У результаті компанії почали залежати від обмеженої кількості ЛЗ, які приносили валову частку доходів («Пфайзер» від реалізації 8 ЛЗ отримувала до 80% прибутку, а ЛЗ «Lipitor» приніс у 2005 р. 13 млрд дол.). Проте, усвідомлюючи ризики від такої залежності (втрата одного такого ЛЗ означає збитки у мільярди доларів) компанії все більше зосереджують увагу на новаціях із потенціалом до 500 млн дол. США.

Нестабільною є перспектива ряду провідних інноваційних ЛЗ, які з 2010 р. почнуть втрачати свій патентний захист і через легальну появу їх копій, значно зменшаться обсяги їх реалізації (від 20 до 40%). Це погіршить фінансовий стан компаній (ЛЗ «Lipitor», «Norvasc», «Zoloft» у 2005 р. принесли «Пфайзеру» 20 млрд дол. (45% від загальних обсягів реалізації)), адже інші ЛЗ будуть неспроможні відшкодувати збитки. З огляду на проблему економічної доступності ЛЗ дана тенденція матиме негативні наслідки, адже до антикризового інструментарію в першу чергу входять заходи, що мають антисоціальний характер (в т.ч. скорочення чисельності працівників, скорочення фінансування НДР).

Конкуренція у галузі не просто мотивує компанії до вторгнення в нові сегменти ринку - вона їх змушує це робити, ігноруючи етичні моменти. Важливим аспектом для проблеми дослідження є політика компаній у галузі злиття та поглинання (mergers and acquisitions), яка приводить до концентрації науково-технічного, фінансового потенціалу, до капіталізації інновацій і контролю над ними окремими міжнародними компаніями, що, по суті, є протилежним до процесу соціалізації.

Аналіз теоретичних аспектів показав, що у термінології, попри схожість уявлень і визначень, виявлено різницю у трактуванні термінів злиття, консолідація і поглинання. Коли компанії, які укладають угоду, мають однакові розміри, то більш доречним є визначення «консолідація» (поєднання для створення нової компанії), проте коли компанії значно відрізняються за розмірами, то можна казати про «злиття», після якого залишається одна компанія. Термін «поглинання» більше відповідає угоді, в якій одна компанія отримує контроль над іншою шляхом придбання (в т.ч. без її згоди) контрольного пакету акцій.

Дослідження практичних аспектів процесу злиття і поглинання (в т.ч. п'ятої хвилі 1995-2000 рр., яка за участю міжнародних компаній стала першою глобальною) показало, що для більшості компаній процес злиття направлений на започаткування нових напрямів розвитку (в т.ч. на зниження витрат і підвищення прибутків, розширення асортименту продукції і ринкового сегмента, отримання перспективних новацій компаній-конкурентів тощо).

Найбільших масштабів даний процес набув серед інноваційних компаній, а більшість угод призвели до зміни власності над ними. Так, корпорація «Пфайзер» (США) серед інших придбала у 2000 р. за 80 млрд дол. компанію «Warner-Lambert» (США) (в т.ч. новацію «Lipitor»), у 2002 р. за 60 млрд дол. - компанію «Pharmacia Corporation», у 2005 р. за 2 млрд дол. - компанію «Vicuron Pharmaceuticals» (США). Не менш активно до процесу злиття і поглинання долучились і інші інноваційні компанії з країн ЄС та Японії (в т.ч. у 2005 р. «Sanofi Synthel» (Фр.) за 67 млрд дол. США придбала «Aventis» (Фр.-Нім.), «Novartis» (Швейц.) за 5,3 млрд дол. - «Hexal» (Нім.), «Yamanouchi» (Яп.) за 8 млрд дол. - «Fujisawa» (Яп.)).

Водночас аналіз показав, що поступово незначна кількість угод із великою вартістю змінилась на більшу кількість угод, проте на порівняно менші суми (у 1999-2000 рр. було укладено декілька угод вартістю у 240 млрд дол. США, у 2001 р. - 25 угод на 34 млрд дол., а у 2004 р. - уже 52 угоди і лише на 10 млрд дол. США).

В Україні загальні обсяги операцій зі злиття і поглинання склали у 2007 р. 12 млрд дол. (в 2 рази більше, ніж 2006 р.), а найбільш активним був банківський (42% від загальної кількості угод), металургійний (41%) та харчовий (8%) сектори економіки. У фармацевтичній галузі вагомою подією є об'єднання в 2005 р. компанії ВАТ «Київмедпрепарат» (м. Київ, 8-ма позиція національного рейтингу виробників) і ВАТ «Галичфарм» (м. Львів, 28-ма) у корпорацію «Артеріум», яка увійшла у першу п'ятірку виробників. Водночас різниця між глобальними і національними угодами очевидна і не надається для адекватного порівняння.

Аналіз показав, що новою, можна сказати, епохальною тенденцією є активне залучення до процесу злиття (окрім інноваційних і генеричних) біотехнологічних компаній. І оскільки все більшої важливості для фармацевтичного інноваційного процесу набувають біотехнології (у 2006 р. ринок біотехнологічних ЛЗ досяг 40 млрд дол.), а біотехнологічні компанії у галузі НДР (до 40% потенційних ЛЗ перебувають в їх розробці) склали конкуренцію фармацевтичним ТНК, то останні перевели увагу з хімічного синтезу на біотехнології і розпочали поглинання біотехнологічних компаній. У 2002-2005 рр. пройшло понад 30 угод між фармацевтичними і біотехнологічними компаніями, у результаті чого в перспективі понад 40% доходів фармацевтичні компанії будуть отримувати завдяки біотехнологічним (в 2001 р. - не більше 20%).

Потужною можна вважати хвилю злиття між генеричними компаніями. Так, у 2006 р. після придбання за понад 7 млрд дол. компанії «IVAX Pharmaceuticals» (США) лідером галузі стала «Teva Pharmaceutical Industries» (Ізраїль), яка за 20 років приєднала понад 40 компаній (в т.ч. 15 науково-дослідних центрів). Серед інших, у 2006 р. оголосили про злиття генеричні компанії «Pliva» (Хорватія) (попередньо приєднала компанії з Великобританії, Німеччини, Данії, Іспанії, Польщі, Франції, Чехії) та «Barr Pharmaceuticals» (США), у результаті чого нова компанія, об'єднавши ринки збуту, стала третім виробником генериків у світі після «Teva» і «Sandoz». Характерною ознакою процесу консолідації генеричних компаній з Індії, Китаю та Східної Європи стало їх бажання розширити ринки збуту на території країн ЄС та США (в т.ч. індійська «Ranbaxy Laboratories» придбала компанії «Terapia» (Румунія), «Allen S.p.A» (Італія), «Ethimed NV» (Бельгія), «Mundogen» (Іспанії)).

Таким чином, треба зазначити, що генеричні компанії, формуючи конкурентні переваги, продовжують збільшувати свою присутність у країнах, які мають потенційно привабливі ринки. У такому випадку залучення національних підприємств до процесів злиття може мати для них доволі негативні наслідки, адже враховуючи, що більшість підприємств України є генеричними, то вони, як об'єкт поглинання, становлять реальний інтерес для міжнародних генеричних компаній. Відповідно, інтерес міжнародних інноваційних компаній в Україні може бути більшим до наукових установ академічного і міністерського підпорядкування. Таким чином, окремі вітчизняні підприємства, які не мають власного наукового потенціалу, у нових умовах можуть залишитись без наукової підтримки.

Отже, аналіз показує, що зростання обсягів іноземного капіталу, додаткові бюджетні відрахування, нові робочі місця, створення нових виробництв за участю іноземних інноваційних компаній - усе це вигідні сторони процесу злиття. Проте, важливо пам'ятати, що міжнародні компанії, ринкова капіталізація яких інколи перевищує ВВП окремих країн і які отримують все частіше під власний контроль активи в різних державах, мають власні стратегічні плани розвитку, а конкуренція нерідко має принципи, протилежні соціальним.

У третьому розділі - „Сучасний стан та умови функціонування фармацевтичної галузі України” - досліджено існуючі нормативно-правові засади, організаційну систему національної фармацевтичної галузі, показники наукової та науково-технічної діяльності суб'єктів національної фармацевтичної галузі та рівня наукоємності вітчизняних і іноземних фармацевтичних новацій

Аналіз чинного законодавства, яке регулює науково-технічну та інноваційну діяльність в Україні, показує наявність значної кількості регуляторних документів. Основоположними для інноваційного процесу є Закон України “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” та Закон України “Про лікарські засоби”, який у т. ч. зобов'язує забезпечити соціально-економічну доступність ЛЗ. У той же час, проблемним місцем наявних документів є визначення і інколи значна широта формулювання пріоритетних напрямів, які претендують на обмежені бюджетні ресурси. У даному випадку все більшої актуальності для фармацевтичних пріоритетів набуває проблема щодо необхідності проведення відповідних прогнозно-аналітичних досліджень.

Найбільш актуальними проблемами для України є вдосконалення нормативно-правових та організаційних засад впровадження світових стандартів (GLP, GCP, GМP, GDP та GPP), які є основними ланками інноваційного процесу. У даному напрямі аналіз показав, що вітчизняна практика має ряд вад. Так, усе більше підприємств, приводячи у відповідність до світових вимог свої виробництва, отримують сертифікати GМP (належної виробничої практики). Проте, через нестачу лабораторій, сертифікованих за стандартами GLP (належної лабораторної практики), нерідко виникає ситуація, коли промислове виробництво генеричних ЛЗ випереджає дослідження їх біоеквівалентності. І сьогодні даний сегмент системи залишається недорозвиненим, оскільки країні потрібні лабораторії з визначення саме біоеквівалентності ЛЗ, а не з контролю за їх якістю, які є на кожному підприємстві. Також через недофінансування вітчизняних дослідницьких баз (близько 200 закладів) виникають проблеми на шляху впровадження стандартів із належної клінічної практики (GCP), яка покликана з'ясовувати ступінь ефективності та безпеки новацій. Таким чином, існування неякісних ЛЗ робить збитковими інвестиції в їх НДР та виробництво, завдає шкоду здоров'ю та економічні збитки споживачам.

Аналіз державних статистичних даних за період 1995-2005 рр. про стан наукової та науково-технічної діяльності суб'єктів вітчизняної фармацевтичної галузі показав наявність як кризового, так і посткризових етапів. Дослідження чисельності наукових установ, виконавців НДР у галузі, демонструє незначні коливання у бік зростання, проте такі зміни кількості більше пов'язані не з утворенням принципово нових установ, скільки з процесом розділення, або, навпаки, об'єднання вже існуючих.

Загальна чисельність основних працівників наукових організацій за категоріями персоналу у звітному періоді досягла найменшого значення у 2001 р., коли разом наукових дослідників і представників допоміжного персоналу було лише 376 осіб (менше на 68% за рівень 1995 р.). Проте вже з 2002 р. відбулось зростання чисельності даного персоналу, яке в 2005 р. досягло 582 осіб і незначним чином перевищило рівень 1995 р. (556 осіб). Статистична чисельності кандидатів і докторів наук, які виконували НДР у фармацевтичній галузі науки, досягла найменшого значення у 2001 р., коли разом даних фахівців працювало на 30% менше, ніж у 1995 р. При цьому, до 2001 р. кількість кандидатів наук зменшилась на 20%, а докторів - на 56%. Станом на 2005 р. кількість кандидатів наук порівняно до базового 1995 р. зросла на 44%, а кількість докторів наук, навпаки, зменшилась. Щодо чисельності докторів і кандидатів наук, які були задіяні в економічній діяльності фармацевтичної галузі, то кількість докторів наук зросла з 1991 по 2005 рр. на 25%, а кандидатів наук збільшилась на 24%.

Аналіз розподілу виконавців НДР за віковою категорією показав, що загальна чисельність фахівців віком до 29 років зросла за завітний період більше, ніж у 2 рази. Не так динамічно, проте зросла на 29% чисельність вчених віком 30-39 років. Чисельність фахівців 40-49 років (найбільша частка) до 2005 р. зменшилась на 14%, а 50-54 років зросла на 10%. Незначні зміни відбулись із групою фахівців 55-59 років, проте чисельність вчених 60-69 років зменшилась на 30%. Таким чином, можна говорити про певне омолодження кадрової складової за рахунок зростання кількості науковців віком від 29-39 років і зменшення віком 40-49 і 60-69 років.

Дослідження процесу підготовки наукових кадрів через аспірантуру і докторантуру показало, що чисельність аспірантів досягла найменшого значення у 1999-2001 рр., після чого їх кількість зросла у 1,5 рази, а чисельність докторантів, досягнувши найменшого значення у 2001-2002 рр., у подальшому зросла не значно.

Основоположний вплив на розвиток вітчизняного науково-технічного потенціалу мав занепад фінансового забезпечення у звітний період. Так, у 1995 та 1999 рр. обсяги фінансування НДР досягли своїх мінімальних значень, що вкрай негативно позначилось на наукових проектах. Проте подальший період 2000-2005 рр. відзначився зростанням обсягів фінансування в понад 3 рази до 2004 р. та у 8,5 раза до 2005 р. (до 1999 року). Водночас, незважаючи на зростання обсягів фінансування фармацевтичних НДР, вони є порівняно меншими, ніж в інших галузях наук. Обсяги фінансування біологічних та медичних НДР значно переважають обсяги фінансування фармацевтичних, а найбільш схожою до фармацевтичної є ситуація з фінансуванням НДР у ветеринарній галузі.